Роль і місце молоді в процесах державотворення

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Місце молоді в політичних та державотворчих процесах

1.1 Молодь як суб'єкт влади: сутність і особливості функціонування

1.2 Політичний і правовий простір молоді в умовах реформ сучасної України

1.3 Сучасна державна молодіжна політика і її перспективи

Розділ 2. Культуротворча діяльність молоді, як соціальної групи суспільства

2.1 Культурний розвиток суспільства та культуротворча діяльність

2.2 Роль і місце молоді у культуротворчих процесах

2.3 Наступність поколінь у культуротворчості

Розділ 3. Участь молоді в процесах прийняття рішень і громадському житті на локальному рівні в контексті Європейської інтеграції

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Кожне нове покоління -- це черговий крок в розвитку цивілізації. Спираючись на досвід попередників, на результати їх праці, молодь додає свій внесок у розвиток суспільства, докладаючи до цього свої активні творчі сили. Зміна поколінь являє собою певний етап, який має свої характерні риси, що сформувалися в ході його становлення, вони включають існуючі традиції, сприйняття конкретних життєвих цінностей і пріоритетів.

Молоде покоління є відносно стабільною соціальною групою, яка вимагає до себе постійної уваги не тільки сім'ї, але і держави, всього суспільства. Виховання нового покоління здійснюється відповідно до конкретної соціальної, політичної і економічної ситуації, з урахуванням необхідності формування в молодих людях якостей, адекватних до необхідних умов суспільного і державного будівництва, поступального розвитку суспільства. Молодь являє собою складний і масштабний об'єкт дослідження, що, відповідно, вимагає своїх підходів в його вивченні з урахуванням часу, з одного боку, а, з другого, це -- активний суб'єкт суспільно -- політичної та культурної діяльності. Тому суб'єкт -- об'єктні відносини, в тому числі і в частині «молодь і політика», «молодь і культура», видаються однією з важливіших суспільних проблем.

Актуальність курсового дослідження полягає також у тому, що вивчення молодіжної проблематики пов'язане з важливістю самої проблеми -- державною молодіжною політикою, яка здійснюється в Україні в роки незалежності і суверенітету на принципово інших правових, політичних і інших засадах. Стрижнем вказаної проблеми виступають безпосередні взаємовідносини влади як такої і молоді, як найбільшої соціальної групи суспільства. Тим більш необхідно враховувати, що нова політична система, поява різних форм власності, економічні труднощі в країні значною мірою деформували не лише духовні засади, але й колишні форми і методи роботи з молоддю, що безумовно сприяло ускладненням в процесі виховання і соціалізації нового покоління.

Мета і завдання дослідження. Головною метою курсового дисертаційного дослідження стало визначення ролі і місця молоді на державотворчі, культуротворчі та інтеграційні процеси в суспільстві Реалізація даної мети здійснюється шляхом постановки і вирішення таких завдань:

дослідити і визначити реальне становище молоді України в умовах демократичних реформ і конкретних змін в економічній, соціальній, політичній, ідеологічній та культурній сферах функціонування суспільства;

вивчити динаміку політичних і соціальних процесів у молодіжному середовищі, участь молоді у державотворчих процесах, реакції молоді на політичні явища та події, використання молоді як суб'єкта суспільно-політичних відносин;

дослідити питання щодо взаємовідносин молоді, як соціальної спільноти з владою в практичних діях з позицій еволюційного розвитку;

проаналізувати роль і місце молоді в культурних процесах та в інтеграції суспільства.

Об'єктом дослідження виступає велика і специфічна соціально-демографічна група -- молодь України, що діє в певному соціальному, культурному, політичному і правовому просторі.

Предмет дослідження -- процеси взаємовідносин влади в особі держави і молоді, місце молоді в культуротворчих та інтеграційних процесах в умовах трансформаційного, перехідного періоду до ринкових відносин і демократизації українського суспільства.

Методологія дослідження визначалася відповідно до характеру і змісту наукових завдань і цілей, а також особливостей об'єкта і предмета нашого дослідження. Основу методологічних засад курсової роботи складають принципи системності, конкретного аналізу. Крім того, автор користувався загальнонауковими і специфічними методами, характерними для досліджень культурологічних наук: аналіз, синтез, абстрагування, порівняльний метод.

Наукова новизна роботи, передусім, полягає в комплексному підході до вивчення основного спектру молодіжних проблем і їх взаємодії з владою, з владними структурами, участі в державотворчих, культуротворчих та інтеграційних процесах.

Практичне значення отриманих результатів передбачає їх використання в безпосередній науковій діяльності, у подальших розробках даної проблематики, залучення результатів дослідження в лекційні курси, використання висновків дослідження в центральних і місцевих органах управління, суспільних структур в роботі з молодим поколінням країни, у здійсненні усієї організаційно-виховної роботи, формуванні громадянської позиції.

Структура курсової роботи визначалася логікою викладу матеріалу, цілями і завданнями дослідження. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, який містить 38 найменувань.

Розділ 1. Місце молоді в політичних та державотворчих процесах

Молодь -- це суспільно диференційована соціально-демографічна спільнота, якій притаманні специфічні фізіологічні, психологічні, пізнавальні, культурно-освітні тощо властивості, що характеризують її біосоціальне дозрівання як здійснення самовиразу її внутрішніх сутнісних сил і соціальних якостей. Молодь тому і є специфічною спільнотою, що її суттєві характеристики і риси, на відміну від представників старших поколінь і вікових груп, знаходяться в стані формування і становлення. Сутністю молоді та проявом її головної соціальної якості є міра досягнення нею соціальної суб'єктності, ступінь засвоєння суспільних відносин та інноваційної діяльності. [10, 28]

Особлива роль молоді, її соціальне становлення нерозривно пов'язані з такими важливими інститутами соціалізації, як родина, система освіти тощо, які сприяють успішній самореалізації підростаючого покоління та створенню безпечного середовища для неї.

Важливою характеристикою соціального становища української молоді є її ціннісні орієнтації. Базовими цінностями молоді є сім'я, здоров'я, матеріальний добробут, друзі. Політика та релігія традиційно посідають останні місця в ієрархії цінностей, але одночасно зростає кількість молодих людей, які відносять себе до віруючих. Характеризуючи культурну і громадянську ідентичність української молоді, зазначено, що вплив радянської культурної традиції на молодь згасає, але в той же час посилюється вплив європейської культурної традиції, до якої молодь відносить себе частіше, ніж представники старших вікових груп. [3, 133]

Молоде покоління сучасної України є відносно стабільною соціальною групою, яка вимагає до себе постійної уваги держави і всього суспільства. На сьогодні в Україні сформовано структуру для координації молодіжної політики, яка включає Комітет Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму, Національну раду з питань молодіжної політики при Президентові України, Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту. На рівні регіонів (областей) діють управління у справах сім'ї та молоді (або ж управління у справах сім'ї, молоді та спорту тощо), які є структурними підрозділами облдержадміністрацій, підзвітні і підконтрольні голові облдержадміністрації та Міністерству України у справах сім'ї, молоді та спорту. Соціальна робота є одним з основних напрямів діяльності органів державної влади, і провадить її мають центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (ЦССДСМ). Говорячи про реалізацію державної молодіжної політики та органи, що опікуються нею, не можна обминути увагою роботу Спілок, які за власною ініціативою, власними силами створюють кращі умови для розвитку молодіжного руху. [14, 12]

1.1 Молодь як суб'єкт влади: сутність і особливості функціонування

У процесі державотворення України зростає роль молоді в політичному житті. Адже молодь -- це та частина суспільства, яка самою логікою історичного процесу відіграє провідну роль у подоланні кризи і формуванні громадянського суспільства. Молодь спроможна швидше від інших соціальних груп оволодіти новими знаннями, професіями і спеціальностями, необхідними в умовах перебудови і перспективного розвитку економіки.

Успішна участь молоді в державотворенні можлива через формування у неї гуманістичних ціннісних орієнтирів, через поглиблення керованості й управління соціалізаційними процесами молодого покоління. Завдання побудови сучасної політичної системи на засадах загальнолюдських цінностей безпосередньо стосується молодого покоління, і в процесі розбудови саме молоді відводиться важлива політична роль. [17, 9]

На жаль, потрібно констатувати, що соціальна ціна реформ виявилася для українського населення, особливо для молоді, дуже високою. На цьому тлі досягнення демократизації в суспільстві, позитивні зміни в політичній сфері життя не представляються такими значимими і масштабними.

У таких умовах виникали, формуючись і розпадаючись, заглиблюючись до критичної відмітки або залишаючись поверхневими, процеси в молодіжному середовищі. Введення економічного лібералізму і відповідної йому політичної демократії західного типу не були сприйняті українською молоддю в повній мірі.

В Україні молодь (14-28 років) -- одна із значущих і значних соціальних груп -- 22,5 % від загальної кількості жителів країни. За роки незалежності з'явилося молоде покоління, що зросло вже в умовах нової національної української державності. В Україні не виникла проблема “батьків і дітей”, сучасна молодь формувалася вже в умовах існування ринкової економіки, виробничих відносин, що складаються, ідеології, що принципово змінилася. З'явилися нові життєві критерії, переглянуті цінності, оцінки, сприйняття дійсності загалом. [17, 11]

Хоч загальна чисельність молодого покоління в Україні в 2007 році залишилася десь на рівні 1991 року, але це не є свідченням стабільного, рівномірного розвитку всіх його вікових категорій. Починаючи з 1992 року, народжуваність в Україні почала стрімко падати, тому кількість молодих людей, що стануть до праці з 2010 року, почне стрімко падати: в 2007 році працездатних з найменшого віку (16 років) в країні, налічувало 9192,4 тис. чоловік, а тих, хто завершує свій трудовий шлях, тобто йде на пенсію -- 11435,6 тис. чоловік. Різниця складається в 2,3 мільйони чоловік, що для держави вельми відчутно. Цей чинник потрібно враховувати при формуванні критеріїв державної молодіжної політики. [25, 116]

Найбільш значущі процеси, що протікають в молодіжному середовищі, важливі як для самої молоді, як суб'єкта, так і для суспільства і держави. У числі таких проблем демографічні проблеми: Україна знаходиться серед тих країн, де спостерігається найменший коефіцієнт народжуваності. Україна посідає перше місце в Європі по поширенню епідемії СНІД. Загалом проблему здоров'я молоді можна вважати найважливішою для держави і суспільства. Можна додати і такі проблеми, як дитяча безпритульність, зростання злочинності серед підростаючого покоління, безробіття.

Було б невірно стверджувати, що влада не звертає уваги на зазначені проблеми. Держава сфокусувала свої зусилля на декількох найбільш значущих напрямах, кожен з яких має свої особливості, “технологію” виконання поставлених задач.

Аналіз існуючих проблем молоді України показує, наскільки вони значні і багатопланові. Сучасне суспільство, держава не завжди адекватно реагують на молодіжні проблеми які існують, або на потенційно можливі. Мова йде як про фізичне, так і про моральне здоров'я нового покоління. Україна може скористатися досвідом ряду країн, які, зіткнувшись з молодіжними проблемами, вчасно почали роботу по запобіганню їх негативного розвитку. Бо втрачений час може обернутися для нашої країни серйозними наслідками в майбутньому. [25, 118]

1.2 Політичний і правовий простір молоді в умовах реформ сучасної України

Політичний простір української молоді являє собою сегмент її політичних дій, участь у владних структурах, наявність відповідних політичних (і інших, близьких до них) організацій. Масштаби політичного простору залежать від конкретних дій молодіжних структур, наявності активних, що мають авторитет, молодіжних лідерів, які виконують певні політичні завдання, в тому числі здійснюють захист інтересів молоді як в загальнонаціональному масштабі, так і в регіонах.

Політичний простір молоді існує в сфері функції влади, тобто в її політичному просторі. Ця особливість позначається і в тому випадку, коли інтереси молоді і держави співпадають, і тоді, коли вони не співпадають. Тим самим підкреслимо, що політичний простір молоді, в якому вона має власний абсолютний вплив, обмежений.

Молодь України не має своєї, досить могутньої політичної партії всеукраїнського масштабу, яка ставила б перед собою конкретні політичні завдання. Існування деяких політичних партій з молодіжним “забарвленням” не змінює суті справи (“Молодіжна партія України”, з 1999 року, “Політична партія “Молода Україна”, з 1999 року, “Соціал-демократична партія молоді”, з 2001 року). [1, 100, 108]

Зростання громадських, культурологічних, спортивних і інших молодіжних, підліткових і дитячих організацій було характерне у другій половині 90-х років. Цьому сприяло прийняття Закону України “Про молодіжні та дитячі громадські організації" (1998 p.). Наявність потужних структур в молодіжному русі також характеризує і визначає зміст молодіжного політичного простору. Тим більше, що молодіжні організації є частиною загальної політичної системи і вони виконують свою вельми значущу організаційно-політичну функцію.

Заслуговує на увагу й класифікація молодіжних організацій за характером діяльності, здійснена В.Куліком. Він, зокрема, виділяє: молодіжні фахові об'єднання, організації за інтересами; молодіжні релігійні організації; благодійні фонди для молоді та молодіжні благодійні фонди; національні молодіжні організації; студентський рух; громадсько-політичні організації молоді; молодіжні філії політичних партій; молодіжні партії. [30, 62]

Взаємодія місцевої влади та молодіжних громадських об'єднань передбачає роботу над: місцевою нормативно-правовою базою; місцевими соціальними програмами; реалізацією конкретних проектів з окремими установами органів державної влади та органами місцевого самоврядування; грантовими програмами для молоді, що надаються органами місцевого самоврядування.

Молодь і проблема співпраці влади та молоді для вироблення дієвого механізму реалізації держаної молодіжної політики мають надзвичайно багато аспектів, як і молодіжна політика та становище молоді в Україні в цілому. Один із шляхів вирішення всіх цих проблем -- це активна участь молоді та молодіжних громадських організацій в управлінні державою та роботі державних органів з даних питань, а з боку влади -- це нормативне закріплення та всебічне сприяння цій участі. [31, 40]

Молодь становить чималу частину електорату, однак дуже рідко на виборах у владні структури голосує саме за молодіжних лідерів. Молодь не стала основним ядром політичних партій України. Та, навіть далеко не всі партії мають свої молодіжні організації.

Політичний простір молоді, хоч і займає значний обсяг, є не досить насиченим. Проте, якщо враховувати типологію політичного простору, то слід мати на увазі його зв'язок з політичними просторами інших соціальних спільнот, а головне -- з політичним простором існуючої влади. Тому про політичний простір, який займає молодь, можна говорити лише в тому значенні, що вона бере участь в певних політичних відносинах різних політичних сил (конфлікти, узгоджені дії, соціальне протистояння, творення і т.п.), але це не є дією, що абсолютно виражає тільки молодіжні інтереси. Масштабні інтереси конкретних індивідів перетворюються в загальні, загальнозначущі, загальнонаціональні. [30, 64]

Вивчаючи політичний простір, що займає молодь, не можна не сказати про його співвідношення з реально існуючою політичною системою, яка включає в себе право як одну з норм, регулюючих відносини в суспільстві, дії і поведінку людей, функціонування об'єднань і державних органів. Про право мова йде тому, що, розглядаючи політичний простір як сферу дії політики, пов'язаної з молоддю, не можна залишити збоку простір правовий, в рамках якого знаходиться молодь як суб'єкт суспільства.

Право, будучи формою реалізації політики, покликано стимулювати і підтримувати прогресивні процеси в середовищі молоді, а також встановлювати норми взаємовідносин молодих громадян і держави. Право містить орієнтири для політики, допускаючи або не допускаючи певні методи в досягненні конкретних цілей. Будь-яка політична діяльність обумовлюється рамками правового поля, в межах якого ця діяльність здійснюється.

У кожній державі система права будується за принципом регулювання суспільних відносин. Україна тут не є виключенням. Сутність регулювання полягає в тому, що, по-перше, “вічних” законів не буває, життя завжди вносить свої поправки; по-друге, досвід правового регулювання в нашій країні в умовах ринкових реформ тільки накопичується, звідси -- помилки, недоробки; по-третє, досвід міжнародного співтовариства, безумовно, цінний, але його не можна абсолютно копіювати, не враховуючи свої національні умови і особливості.

Правовий простір молоді має самостійні параметри. Він пов'язаний із загальнонаціональним, загальнодержавним правовим полем. Його неможливо розділити, але необхідно коректувати в інтересах молодих громадян країни.

Політичне самовизначення молоді відбувається в умовах, коли суспільство стоїть перед альтернативою вибору дальшого шляху розвитку. В цій ситуації соціологи констатують, що молодь ще не визначила свого місця у цих складних процесах, хоч на загал і вітає зміни, які настали. Тому більшість займає пасивну, вичікувальну позицію і лише 10-15% готові діяти активно. [30, 67]

Нині ми є також свідками боротьби за молодь з боку багатьох політичних партій та рухів, у зв'язку з чим процес самовизначення молоді все більше набуває політичного характеру, який посилюється під час проведення масштабних політичних кампаній, на кшталт виборів до місцевих та центральних органів влади. Ця боротьба за молодь дуже часто зводиться до прагнення, за будь-яку ціну вибороти її голоси та завербувати до участі у разових політичних акціях у ролі статистів. Лише лічені партії та політичні об'єднання мають у своєму складі молодіжні секції (республіканська партія, РУХ) і вироблену молодіжну програму дій. Найбільш активними у цьому плані є радикальні партії, членами яких переважно є молодь, схильна до конкретних, доволі часто неконституційних дій,-- УНА-УНСО, СНПУ тощо. [29, 31]

Ще одна тенденція перехідного часу -- це зменшення представництва молоді з управлінських структурах, в різних ешелонах влади. Відчуженню молоді від участі в управлінні, властиві дві взаємопов'язані особливості: наростання пасивності і недовіри молоді до офіційних органів управління, де дуже мало їх ровесників, та зростання інтересу до суто молодіжних угруповань та об'єднань, в яких немає бюрократично заформалізованих форм роботи.

До найбільш загальних характеристик політичного самовизначення молоді у сучасний період можна зарахувати:

наявність суперечливих прагнень у молодіжному середовищі, пов'язаних з майбутнім статусом України як держави: більшість молодих людей прагнуть жити у незалежній суверенній державі, але до третини молоді бажають бачити Україну у складі утворена, подібного до СНД або до федерації колишніх республік СРСР;

якщо політична ситуація під час «горбачовської перебудови» в колишньому СРСР цікавила кожного другого респондента, то нині тільки 0,8% респондентів проявляють інтерес до політичних проблем, 19% молоді зовсім не цікавить політика, а майже 55% вона тільки дратує. Понад половину з числа опитаних молодих людей політика цікавить лише тоді, коли це стосується їх особисто;

продовження посилення тенденції до департизації масової свідомості молоді та її політичної поведінки; нинішня молодь у складі політичних партій займає ледь 1% від загальної кількості їх членів; отже, політичні партії та рухи не мають стійкої опори в молодіжному середовищі;

байдуже ставлення загалу молоді до суто молодіжних організацій та об'єднань; це є свідченням «приватизації» життя переважної частини молоді, її відходу від намагань вирішення власних проблем та проблем суспільства, нездатності заявити про себе та свої потреби конструктивними масовими акціями;

ставлення молоді до різних форм соціального протесту залишилось незмінним і полягає у підтримці законних легальних дій та засудженні таких дій, що лежать поза правовим полем. [29, 35]

Тому мета молодіжної політики у цьому плані -- це підтримка політичного визначення молоді, сприяння молодіжним політизованим утворенням просоціального спрямування, посиленню їх конструктивної активності, консолідація зусиль... для зміцнення української держави, демократизації та гуманізації суспільства. При загальній стратегічній скерованості соціальної політики в бік інтеграції молоді в суспільство нині тактично важливо сприяти також десінтеграційним процесам в її середовищі з метою формування власних молодіжних соціально-політичних структур з представленням інтересів строкатого молодіжного середовища та їх подальшого включення у суспільні структури на новій демократичній основі. [28, 249]

1.3 Сучасна державна молодіжна політика і її перспективи

Один з найважливіших напрямів державної політики, є молодіжна політика. Цей напрям виник в умовах подолання кризових явищ в країні і реально став існувати як форма державної діяльності як в центрі, так і в регіонах.

У реалізації державної молодіжної політики нової України стартовим можна вважати документ -- Декларацію "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" (Закон України, № 2853 -- XII від 15 грудня 1992 року).) Хоч до цього часу (з серпня 1991 року) було прийнято біля 30 актів, указів, розпоряджень, виданих виконавчою владою країни. [27, 165]

Усього за період незалежності України з'явилася значна кількість законодавчих і підзаконний актів, в тому числі Закони України, Укази президента, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів. Всі документи вищестоящих державних органів трансформуються в рішення органів місцевої влади, яка також в порядку власної ініціативи створює свої рішення, постанови, накази в кожній області, місті, районі, селі.

Природно, що вся державна молодіжна політика спирається, передусім, на Конституцію України, прийняття якої 28 червня 1996 року значно розширило можливості роботи органі влади всіх рівнів. Існуюча нині в країні нормативно-правова база сприяє створенню організаційної структури молодіжних формувань, що працюють на громадських засадах, а також державних установ, які безпосередньо здійснюють молодіжну політику. Вже на 1 січня 1998 року в Україні стали функціонувати 374 центри соціальних служб для молоді, 700 служб у справах неповнолітніх, 40 притулків для дітей, 75 дитячих будинків сімейного типу. У кожній області, в багатьох містах створені управління у справах сім'ї та молоді. Очолювало цю роботу Міністерство (нині Держкомітет) у справах сім'ї і молоді. [27, 166]

З грудня 1995 року відбулося перше засідання Національної ради з питань молодіжної політики при Президентові України. Рада сприяла здійсненню державної молодіжної політики, контролю над її реалізацією на місцях.

За підрахунками науковців, з 1991 року було прийнято біля 500 законів, інших підзаконних актів, опублікованих в різних джерелах (“Офіційній вісник України”, “Збірник постанов уряду України”, "Відомості Верховної Ради Україні"). Аналіз документів показує, що в деяких з них спостерігаються повтори -- аналогічні рішення, є неконкретність формулювань, але головне -- далеко не скрізь прописаний механізм дій і виконання рішень. [27, 167]

Чинники, пов'язані з життям молоді, можуть мати різний характер -- соціальний, культурний, демографічний, економічний, медичний, психологічний і інший, але політична підоснова в них все одно очевидна. Тим більше, що молодіжна політика, що здійснюється державою в тій або іншій мірі стосується всього населення країни.

Державна молодіжна політика вимагає серйозної координації дій всіх гілок влади, її управлінських структур. У центрі такої уваги повинно бути не просто вивчення тенденцій і різноманітних процесів: докладені зусилля в здійсненні молодіжної політики позначаться через тривалий час. А непослідовність, нечіткість в її розробці і здійсненні приведе до розпилення сил, коштів, ресурсів і інше при мінімальному результаті.

Оцінюючи загалом державну молодіжну політику, потрібно виділити декілька значущих, на наш погляд, положень. По-перше, минулий період існування незалежної України можна розділити на декілька тимчасових етапів, кожний з яких став рівнем у вдосконаленні і розвитку політики держави по відношенню до молодого покоління країни. Таких етапів можна виділити чотири. Перший -- з серпня 1991 року по 15 грудня 1992 року (прийняття Декларації), другий -- до 5 лютого 1993 року (прийняття Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні".) Третій -- до 1999 року: саме в ці роки сталося значне збільшення чисельності молодіжних організацій, об'єднання молодіжних течій, активізація молоді в суспільно-політичному житті (в тому числі на виборах до Верховної Ради в 1998 році і президентських виборах 1999 року). [28, 250]

Далі -- з кінця 1999 року по теперішній час. У цей період різко зросло число прийнятих владою документів, що стосуються молодіжної політики (наприклад, тільки за 2000--2001 роки було прийнято біля 150 Законів України, Указів Президента, постанов Кабінету Міністрів). Виконавчі органи державної влади продовжували бути головною силою в центрі і на місцях, які здійснювали всю молодіжну політику. Зростали обсяги бюджетних коштів, що виділялися на виконання молодіжних програм: з 9,9 млн. грн. в 1998 році до 19,0 млн. грн. в 2001 році у держбюджеті та з 26,6 млн. грн. відповідно, до 64,3 млн. грн. у місцевих бюджетах. [28, 251]

Державна молодіжна політика неможлива без активної участі громадських структур, передусім, молодіжних громадських організацій. Держава повинна виконувати координуючу і організаційну роль, здійснюючи правові, фінансові, інформаційні і інші функції, а молодіжні організації -- виступати ініціатором змісту політичних і інших рішень, що приймаються владою, обґрунтовуючи їх суть і переконуючи в їх необхідності. Основу ж самої державної молодіжної політики складає власне молодіжне законодавство і відповідні механізми його виконання.

З урахуванням аналізу вітчизняного та європейського підходів щодо реалізації державної молодіжної політики, концептуальна модель державної молодіжної політики України в умовах європейського вибору представляється як цілісна система з великою кількістю внутрішніх зв'язків, що відображають багатоманітні суспільні зв'язки. Ця система перебуває у зв'язку з більш загальною системою, яку можна розглядати як відображення процесів взаємодії держави, громадянського суспільства і молоді взагалі. Реалізація державної молодіжної політики вимагає відповідного механізму. У цілому його можна уявити як процес проектування управлінської діяльності на молодіжну сферу.

Механізм реалізації молодіжної політики в контексті європейського вибору повинен забезпечувати узгодження загальнонаціональних інтересів з інтересами областей, районів, міст, інших адміністративно-територіальних одиниць, а також колективних та особистих інтересів молоді. Молодіжна політика і умови, які вона ціленаправлено формує, повинні створювати і підтримувати певний (відносно високий) соціальний статус молодого покоління, а також, відповідно статусу, певний рівень життя.

Цей процес, повинен складатися з такої сукупності дій:

Здійснення соціальної діагностики середовища;

Виявлення на основі висновків діагнозу цілей і пріоритетних напрямів політики;

Розробка стратегічних і тактичних заходів щодо практичної реалізації політики через організаційне, правове, фінансове, інформаційне забезпечення та проектування управлінської діяльності на молодіжну сферу через залучення молоді до реалізації молодіжної політики. [28, 252]



Рис. 1. Модель механізму реалізації державної молодіжної політики

Активізація співпраці держави та громадськості в рамках молодіжної політики, має передбачати:

підвищення суб'єктності молодіжної спільноти;

стимулювання громадської активності молоді;

сприяння долученню молоді до процесу розробки та реалізації молодіжної політики;

якісне покращення інформаційної складової молодіжної політики шляхом забезпечення багатовекторної взаємодії між різними суб'єктами молодіжної політики, використання різних засобів в ході поширення інформації, сприяння орієнтації інформації на конкретні категорії молоді;

розробка критеріїв для оцінки ефективності державної молодіжної політики;

моніторинг результатів реалізації державної молодіжної політики. [28, 254]

Розділ 2. Культуротворча діяльність молоді, як соціальної групи суспільства

2.1 Культурний розвиток суспільства та культуротворча діяльність

Сучасний соціально-економічний, науково-технічний і культурний розвиток суспільства становлять ряд нових завдань перед вищою школою у підготовці молоді до активної діяльності. Для кожного члена суспільства найскладнішими і найвідповідальнішими є дитячі, підліткові та юнацькі періоди життя. Вони збігаються з часом вибору основної сфери діяльності, взаємостосунків між людьми, з періодом створення сім'ї тощо.

Результати наукових досліджень учених, педагогів, соціологів психологів показують, що саме в цей період життя людини відбувається інтенсивний розвиток здібностей у їх цілісній системі, а також формування потреб, інтересів, життєвих настанов, поглядів і переконань.

Досвід культуротворчої діяльності, необхідний для подальшої самоосвіти і самовиховання, самостійного життя в різних умовах, набувається саме в ці роки. Про це свідчить багатовікова практика. [3, 132]

Як відомо - розвиток людини - надзвичайно складний процес, в якому беруть участь багато факторів. Серед них помітну роль відіграє і культура - специфічна сфера діяльності, з різнорідними і неоднозначними зв'язками з багатьма сферами суспільного життя. Розвиваючись під безпосереднім впливом ідеологічних і соціально-економічних процесів, культуротворчість, в свою чергу, має на них суттєвий вплив, і передусім тоді, коли вона виступає ефективним засобом формування людини.

Культуротворчість розглядається з різних сторін: з точки зору педагогіки - як певна соціально-педагогічна система, що функціонує в умовах вільного часу і спрямована на виховання людей, зокрема молоді, шляхом залучення їх до безпосередньої активно-творчої діяльності; в аспекті теорії культури -- як складова частина духовної культури суспільства, що служить її збагаченню і демократизації, а також формуванню й утвердженню певної системи виробництва та розповсюдженню естетичних цінностей. [3, 133]

У сфері культуротворчої діяльності народжуються естетичні цінності, за її допомогою поповнюється потенціал мистецтва, збагачується його естетична і жанрова палітра. Дослідження закономірностей і принципів функціонування, розвитку культуротворчості, її соціального буття постають як важливі питання її вдосконалення та впливу на виховання, саморозвиток естетичних здібностей студентської молоді.

Культуротворча діяльность, її ідеї, основані на переконаннях, особистісний світогляд мають бути оптимістичними, які стверджують світ і життя як цінність саму по собі. Таке ціннісне відношення породжує прагнення ставитися до буття з максимальною бережливістю, що стимуює діяльність, спрямовану на покращення життя особистості, суспільства, народів і людства; результатом якої є зовнішні досягнення культури і панування духовності над силами природи і більш висока соціальна організація суспільства.

У розкритті культуротворчої діяльності в естетичному вихованні слід враховувати, що вона здійснюється як на груповому, так і особистісному рівнях. Особистість, виходячи із сучасних наукових поглядів, вважається не стільки за об'єкт формування, скільки за суб'єкт самотворчої і саморегулюючої діяльності. Особистість - це складна, багаторівнева структура, яка знаходиться у процесі тривалого, постійного саморозвитку в інтелектуальному, моральному, емоціональному напрямках. Формування всебічно розвинутої особистості неможливе без становлення у неї естетичного відношення до соціального і природного середовища, духовних феноменів суспільства.

2.2 Роль і місце молоді у культуротворчих процесах

Перспективи розвитку суспільства значною мірою пов'язуються з творчою самореалізацією молоді, її ціннісними орієнтаціями, загальною культурою. Особистість є суб'єктом культуротворчої діяльності, вона може активно впливати і зазнавати впливу тієї соціологічної спільності, до якої належить.

Молодь - дуже динамічна суспільна група. Вона діалектично поєднує в собі сильні, впливові та слабкі риси, заходячись в стані соціального росту, в процесі фізичного, політичного, морального та естетичного розвитку. З одного боку, для неї властиві романтизм, цілеспрямованість до майбутнього, допитливість, потяг до нового, бажання набути власний соціальний досвід, максималізм, сміливість, творча активність, відносно велика рухливість, з другого - певний скептицизм у сприйнятті попереднього соціально-історичного розвитку, елементи організаційної нестійкості. [14, 13-15]

Для молодих людей, особливо для студентської молоді як соціальної групи характерні ознаки: домінуюча спільність основного роду діяльності - навчання, науково-пізнавальна діяльність, нетривале перебування у даному соціальному середовищі - студентському колективі, потреби, інтереси, а також можливість самовдосконалення. Зрозуміло, що дані ознаки обумовлені перш за все характером життєдіяльності цієї категорії суспільства.

Специфіка молоді як об'єкта естетичного виховання обумовлена перш за все тим, що у вищому навчальному закладі продовжується виховний процес, який раніше почався у сім'ї, школі. Але процес формування естетичної культури на той період носить стихійний характер в силу недооцінювання у школі значення естетичної освіти. У зв'язку з цим здійснення естетичного виховання у вищому навчальному закладі, основу якого складає естетична освіта, іноді погіршується небажанням деякої частини молоді виявляти активність у формуванні естетичного смаку, потреб та ідеалів, бути співучасником виховного процесу.

До основних видів діяльності молоді належать: навчання, науково-дослідницька робота, художня самодіяльність, заняття фізичною культурою та спортом, участь у громадських та політичних організаціях, партіях, молодіжних клубах [ 14, 16].

Роль духовного начала у саморозвитку естетичних здібностей молодої людини підкреслює професор М.Й.Боришевський. Він аргументовано доводить, що духовність - складна й багатовимірна система, у якій виявляються свідомість і самосвідомість людини, відзеркалюються її найважливіші потреби, інтереси, цілі, ставлення до навколишньої діяльності і до себе самого як соціального індивіда. [3, 133]

Роки навчання у вищій школі -- це не лише період одержання професії, глибокого пізнання світу через вивчення наук, формулювання світогляду молодої людини. Це ще і час вироблення в собі уміння знаходити вихід із складних життєвих ситуацій у теперішній складний час. На жаль, часто-густо буває так, що одержавши освіту, люди стають конформістами із стереотипним мисленням, із “закінченою освітою”, а не вільними, творчими людьми з оригінальним мисленням.

Систему форм діяльності у її “часовому вимірі” можна розглянути як діяльність у навчальному закладі (навчальна, суспільно-обов'язкова, вільна) і поза межами навчального закладу (суспільно-обов'язкова, вільна, особистісно-обов'язкова). Вибір діяльності залежить від внутрішнього емоційно-почуттєвого стану, рівня естетичних здібностей молодої людини.

Серед багатьох форм організації естетичного виховання молоді найбільш можливим для будь-якого вищого навчального закладу це відвідування музеїв з подальшим обговоренням цінностей мистецтва (кіно, театра, літератури). Молоді люди наполегливі у своїх бажаннях пізнати нове, розібратися у різних явищах життя, художньої культури. Не рідко вони категоричні у судженнях, не завжди можуть прийти до правильного висновку, погляду на окремі явища культури.

Усі засоби та форми естетичного виховання можна використовувати, якщо вони збагачують естетичну культуру молоді, розвивають у неї естетичні смаки, інтереси, творчу активність, допомагають перетворенню знань у переконання. Соціологи вказують на зв'язок естетичного інтересу особистості з об'єктивними умовами життя. У працях Л.М. Когана, І. Логінової естетичний інтерес визначається як специфічне ставлення особистості до навколишнього світу, викликане активним її бажанням оволодіти конкретними естетичними об'єктами або ж тим чи іншим видом творчої діяльності. Використання цих форм та засобів естетичного виховання у вищих навчальних закладах потребують чіткого виділення основних цілей та завдань на кожний навчальний рік.

Перші роки навчання у вищому навчальному закладі спрямовані на формування системи естетичних знань, збагачення художньо-естетичних смаків. Виконанню цього завдання сприяє висвітлення в тій чи іншій мірі питань з естетики, ознайомлення молоді з цінностями культури та мистецтва. Важливо всіма засобами залучати молодь до існуючої у навчальному закладі системи естетичного виховання, орієнтувати її на активну участь у діяльності творчих колективів. [14, 18]

Значне місце в естетичному вихованні займають екскурсії до музеїв, відвідування виставок, колективний перегляд фільмів та вистав з подальшим їх обговоренням.

Наступні роки навчання характеризуються зростаючими вимогами у сфері естетичного виховання молоді: формування більш високих художньо-естетичних потреб, розвиток потреби в естетичній самовдосконаленості, в естетичній діяльності. Значний внесок у рішення цього завдання зроблять бесіди про історію культури, організація і оформлення кращих студентських робіт тощо. Більшого значення набуває активна участь молодих людей у діяльності художніх колективів, творчих об'єднаннях та гуртках (театральному, танцювальному, образотворчого мистецтва та інших), ансамблях духової, естрадної, народної музики, клубах за інтересами (літературних, наукових, філософських тощо). На даному етапі важлива організація зустрічей з цікавими людьми, видатними діячами культури та мистецтва.

Організація естетичного виховання завершальних років навчання у вищому навчальному закладі відрізняється від попередніх більшими вимогами та різноманітними формами діяльності. Перш за все на цьому етапі відбувається формування єдиної системи усіх форм та засобів естетичного виховання, які сприяють розвитку естетичних здібностей у всіх сферах діяльності, формуванню естетичних почуттів, інтересів, смаків, ідеалів. Використовуються форми та засоби естетичного виховання ранніх років навчання, але в більш ширшому колі діяльності. Молодь проявляють активність у творчій діяльності лабораторій естетичного виховання, лекторіїв сучасної художньої культури, фестивалів мистецтв тощо.

Відомий американський вчений-психолог К.Роджерс пише: “Я розумію під творчим процесом створення за допомогою дії нового продукту, що виростає, з одного боку, з унікальності індивіда, а з другого - обумовленого матеріалом, подіями, людьми і обставинами життя” [35, 61].

На нашу думку, важливим аспектом є виділення мотивації творчості - “головним спонукачем мотивації творчості є прагнення людини реалізувати себе, виявити свої можливості”, маючи на увазі “прагнення розвитку, розширення, вдосканалення, зрілості, тенденції до вираження і виявлення всіх здатностей організму ”Я”. Треба визнати той факт, що людина творить перш за все тому, що це її задовольняє тому, що вона відчуває в цьому самоактуалізацію, самовдосконалення. [35, 63]

Серед внутрішніх умов творчості К.Роджерс визначає “а) відкритість досвіду: екстенсіональність; б) внутрішній локус оцінювання. Можливо найголовніша умова творчості полягає в тому, що джерело, або локус оцінювання знаходиться всередині індивида; в) здатність до надзвичайних поєднань елементів і понять”. Коли ці три умови досягнуті, має місце творчість. Але ми не можемо чекати точного опису творчого акту, тому що за самою своєю природою він невимовний. Існує одна риса творчого акту, яку все ж описати можливо. Майже в усіх продуктах творчості відмічалася вибірковість, впорядкованість, спроба виявити найсуттєвіше. Реальність існує в багатоманітності заплутаних фактів, але “Я” вносить у структуру ставлення до неї, у кожної людини свій спосіб сприймання дійсності і саме ця (підсвідомо) організована особиста вибірковість надає продуктам творчості естетичної значущості. [35, 64]

Виходячи з цього, особливе значення має культуротворча діяльність в естетичному вихованні молоді. Тільки при врахуванні особливостей молоді як об'єкта та суб'єкта естетичного виховання, вікових, соціально-психологічних особливостей молодих людей як специфічної соціально-демографічної групи, особливостей їх життєдіяльності, умов праці та побуту можна сформулювати принципи естетичного виховання у процесі культуротворчої діяльності як вищих навчальних закладах так і просто у побутовому житті, на сучасному етапі.

2.3 Наступність поколінь у культуротворчості

Процес передачі значеннєвого світу й інших культурних цінностей і традицій з покоління в покоління являє собою культурну трансмісію. Саме трансмісія забезпечує наступність і безперервність культур. У результаті трансмісії молоде покоління одержує можливість почати з того, чого досягло старше покоління, додаючи нові знання, уміння, цінності, традиції до вже накопиченого.

Кожне покоління має свої особливості: цінності й духовний вигляд, життєвий досвід і відношення до подій епохи, творчі досягнення й збереження традицій. Воно засвоює досягнутий рівень розвитку й на цій основі стає ініціатором перетворень, що сприяють просуванню вперед. Ці дві сторони взаємозв'язку поколінь освоєння культурної спадщини й новаторство утворюють основу історичного розвитку суспільства.

Характер наступності культури відбивається в духовному вигляді поколінь. Визначаючи зміну поколінь як культурно-історичний процес, заснований на біологічному ритмі людського життя, можна виділити в ньому наступні найважливіші аспекти:

процес культурної еволюції припускає зміну учасників культуротворчості;

згодом старі учасники культурного процесу вибувають з нього;

люди одного покоління можуть брати участь у культурному процесі тільки локально (тут і зараз);

культурний процес може здійснюватися тільки в результаті передачі культурної спадщини;

перехід від покоління до покоління є безперервний послідовний процес. [3, 136]

Особливу роль у процесі зміни поколінь виконують традиції. З однієї сторони, традиції це ті цінності, які передаються від покоління до покоління за законом наступності й безперервності. Вони можуть бути письмовими або усними, бути закодованими в зразках поведінки дорослих, у функціонуванні соціальних інститутів та ін. З іншої сторони, традиція це не тільки те, що передається, але й те, в надрах чого формуються інновації.

Виникає питання: яким чином традиція, тобто наслідування готовому зразку, може допускати інновацію, тобто відступ, який веде до відмови від традицій. Долі традиції в зміні поколінь складаються по різному в різні культурно-історичні епохи. По-перше, може дотримуватися повна або майже повна тотожність у поглядах і нормах поводження, у поколіннях, які змінюють один одного. Так це є в умовах стогнаційного суспільства, яким було, наприклад, раннє середньовіччя. Для людей, що належать до подібного суспільства, специфічна повна відсутність будь-яких сумнівів у доцільності й правочинності матеріальних і духовних факторів їх існування. Соціальна творчість була відсутня. Відносини між поколіннями усередині родини носили патріархальний клановий характер. Все співтовариство, включаючи родину, стояло на охороні існуючого укладу.

Однак у пізньому середньовіччі такий порядок починає розмиватися, оскільки відбувається розвиток ремесел, міст, торгівлі. По-друге, функціонування традицій у зміні поколінь може мати й інший характер, аналогічний тому, який відбувається на рубежі середньовіччя й Відродження. Традиції зберігаються, але до їхнього дотримання немає вже колишньої твердої вимогливості. У суперництво із традиціями приходять державні закони, що відбивають нову соціальну реальність. На традиції починають дивитися як на щось рутинне. Виникає поблажливість до приватних порушень традицій, а тим самим виникає ніша, у якій можуть зароджуватися й визрівати традиції, альтернативні колишнім. [3, 142]

Інакшою є ситуація в умовах кризи духовної культури, коли ставиться під питання культурна наступність, або навіть виникають тенденції до відмови від культурних традицій. Нові соціально культурні знання, ідеали й цінності стимулюють криза старої ідеології. Але й в цьому випадку безперервність існування культури забезпечується єдністю культури і культуротворчості. Всі ці особливості й тенденції впливають на характер наступності поколінь.

У наш час значно зростає інтерес до історії родини й свого роду. Виявляються нові перспективні напрямки вивчення історії дворянства, купецтва, духівництва, інтелігенції, підприємництва. В останні роки публікуються найважливіші архівні документи, на основі яких можна відтворити історію сімейної династії. Знання історії родини -- основа наступності поколінь і дбайливого відношення до культурної спадщини. І навпаки, забуття предків неминуче веде до аморальності, приниженню достоїнства, варварському відношенню до історичних й духовно-моральних цінностей.

Історичне покоління -- період часу, протягом якого живе й активно діє дане покоління, стаючи сучасником подій епохи, які справили вплив на його духовний вигляд. У сучасних умовах все частіше говорять про бізнес- покоління, яке активно проявляє себе в підприємницькій й комерційній діяльності, що впливає на ціннісні орієнтації й стиль життя, що формується. Покоління в цьому змісті не стільки кількісна, скільки якісна визначеність. Старше покоління може втягувати в поле свого притягання кілька поколінь, створюючи стійку традицію відносин до історичних подій і духовних цінностей свого часу, викликаючи емоційну причетність і взаємне розуміння. Такі відносини складаються між поколіннями в умовах відносної стабільності суспільства.

Але динаміка змін викликає, як правило, у новому поколінні критичне відношення до попереднього періоду, проголошуючи відмову від колишніх цілей і цінностей, проголошуючи їх помилковими.

У суспільстві з досить стабільною структурою й повільним темпом змін, успіх виховання оцінювався залежно від того, наскільки старшим вдавалося передати підростаючому поколінню накопичені знання, уміння й навички. Молодше покоління готовили до життя в суспільстві, яке загалом буде схоже на те, у якому все своє життя прожили їхні батьки. Старші не могли навіть представити життя іншим, їх минуле було схемою майбутнього. Подібна модель культури характерна не тільки для давнини, але типова для періодів стагнації, уповільненого темпу розвитку, для ізольованих регіонів, замкнутих етнічних груп. Цей тип культурної наступності ґрунтовно досліджував американський антрополог М. Мід. [3, 145]

Старше покоління втілює мудрість життя, яку треба сприймати беззаперечно. Воно є зразком для наслідування й шанування, тому що володіє всім необхідним комплексом знань і цінностей, норм поводження. Старше покоління має високий авторитет серед молоді, а його досвід не тільки повчальний, але й залишає незгладимий слід у душі молодої людини, створює необхідну стійкість життєвого укладу, підтримуючи атмосферу взаєморозуміння й турботи, розпорядок і ритуал повсякденного життя. Цілісність внутрішнього світу не перетерплює великих змін навіть при модернізації окремих елементів побуту або при переїзді в нову країну.

Включення в іншу культуру не витісняє повністю традиційного образу й стилю життя, якщо він закріплений у свідомості й поводженні поколінь і сприймається як еталон відносин.

Втрата ціннісних орієнтирів викликає ностальгію, що являє собою складний комплекс почуттів самітності й туги, бажання поринути в рідне середовище. Традиційні культури володіють великою енергетичною силою й впливають на духовний вигляд поколінь, підтримуючи стиль спілкування, норми й прийоми виховання дітей, духовно-моральні цінності й пріоритети. Традиційна культура народів має глибоку й розгалужену кореневу систему, без якої покоління втрачає життєстійкість, втрачає подання про свої джерела. Вона формує національну самосвідомість, патріотизм і духовно-моральні цінності.

Однак, при всій важливості традицій, було б невірно ігнорувати ті нові тенденції, які виникають у кожну нову епоху і є результатом динамізму історії. У новій ситуації досвід молодого покоління радикально відрізняється від старшого. Молодь сама виробляє життєві орієнтири, стиль поводження й цінності, подання про успіх і сенс життя. І це цілком виправдано, тому що колишні підходи до рішення життєвих проблем виявляються малоефективними. У цьому змісті старше покоління втрачає свій авторитет, але при цьому зберігає знання традицій. [3, 147]

Поступово відбувається процес вгасання колишньої культури. Старше покоління реагує на нову ситуацію по-різному: одні мирно приймають зміни, інші різко критикують всі нововведення. Це неминуче спричиняє стан духовного вакууму, непевність у майбутньому, занепокоєння й тривогу.

Категоричність і зарозумілість у відносинах між поколіннями, руйнують можливість розуміння й діалогу, ведуть до посилення напруженості. Несхвалення всього нового, бажання повернути назад хід історії, зупинити темп змін не викликають позитивного відгуку в молоді й неминуче ведуть до протистояння поколінь.

Не менш небезпечна й зневага молодих досвідом старших, бажання стерти з пам'яті всі досягнення минулих років. Кожне покоління виконує свою історичну роль і заслуговує підтримки, тому що без цього переривається зв'язок поколінь. Наступність поколінь є основою історичного розвитку людини й суспільства, тому всі суспільні й особисті зусилля повинні бути спрямовані на взаєморозуміння й діалог.

Прискорення змін і впровадження нововведень робить істотний вплив на психологічний стан і самопочуття людини. Люди живуть на підвищених швидкостях, коли стрімко міняється світ, ідеї і відносини, цінності й орієнтації, соціальні інститути й організації. Швидкоплинність приводить до відчуття крихкості й нестійкості життя, створює настрій непевності й нестабільності, породжує особливу установку свідомості на короткостроковість зв'язків і людських відносин.