Особливості соціалізації підлітків

1

ВСТУП

Одним із основних джерел соціалізації дітей і підлітків є сім`я, навіть коли її виховна роль проходить через певні сімейні обставини. Українська сім`я сьогодні знаходиться в такій ситуації, коли зміна соціальних умов, зміна одних суспільно-економічних відносин на якісно протилежні інші, не проходить плавно, а стрибкоподібно. Дана ситуація викликає розбалансованість населення, яке всіма можливими способами шукає своє місце в новій суспільно-економічній структурі.

Перехід від традиційної патріархальної родини до сучасної, заснованої на рівності, призвело до зниження авторитету батька, відсутності злагоджених, виховних дій батьків. Широко розповсюдженими стали сім`ї у яких всього по одній дитині, для таких сімей характерний дитоцентризм, а у майбутньому і егоцентризм дітей. Одна із найбільших і найсуттєвіших проблем-проблема розірвання шлюбу. Разом із неповними сім`ями зростає число нестабільних, неблагополучних, конфліктних родин.

В багатьох сім`ях це породжує ценізм і повну безвідповідальність. Близько 60% дітей в таких сім`ях-сироти в присутності двох батьків.

Все це дуже негативно впливає на соціалізацію підлітків.

Проблему соціальної орієнтації і вибору подальшого життєвого шляху більш доцільно розглядати для підлітків у віці 16-17 років, коли вони закінчують навчання в своїх загальноосвітніх школах

Ціллю даної курсової роботи є- виявлення ролі впливу сім`ї, школи, групи ровесників підлітка, засобів масової інформації на соціалізацію сучасного підлітка.

Об`єкт роботи - особливості соціалізації підлітка.

Предмет - роль факторів сім`ї, школи, групи ровесників підлітка, засобів масової інформації на соціалізацію сучасного підлітка.

Гіпотеза - одним із найголовніших факторів які впливають на соціалізацію сучасного підлітка є засоби масової інформації.

Ставлю такі завдання:

1) Вивчити літературу по предмету дослідження.

2) Виявити особливості соціалізації сучасного підлітка.

3) Проаналізувати особливості соціалізації сучасного підлітка.

4) Виявити роль основних факторів у соціалізації підлітка.

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ПІДЛІТКІВ

1.1 Поняття соціалізації

Поняття "соціалізація" орієнтоване на такі фундаментальні категорії як "суспільство" і "індивід", безпосередньо пов`язане з рядом проблем як практичного так і загальнотеоретичного характеру, що обумовлює увагу до себе не тільки в рамках педагогіки, але й в рамках інших наук; перш за все - психології і філософії. Зупинимося на філософських і психологічних основах побудови теорії соціалізації, що є необхідним для осмислення її психологічних аспектів.

Філософія, досліджуючи єдність індивіда і суспільства ,вирішуючи питання можливого соціального перетворення середовища і особистості, характеризує форми соціальності особистості, а саме конкретні історичні витоки, розглядає процеси виховання в якості можливого агента соціалізації. Але звертаючись до даного питання, представники різних течій виділяють різні тлумачення поняттю "соціалізації".

В системі прагматичних поглядів, таким наприклад постає досвід.

Так автор "філософії ідеї" Дж. Дьюі стверджує, що соціальний досвід не дається людині, як закладена основа: всі об`єкти пізнання формуються за допомогою пізнавальних процесів в ході вирішення певних завдань. Таким чином, в процесі діяльності, де діти опановують знання і навички, потрібні для практичного виконання соціально-важливих, та й взагалі будь-яких соціальних і суспільних завдань, і в певних умовах відбувається-виховання.

Філософія матеріалізму в якості процесу соціалізації вбачає соціальну активність самого суб`єкта.

Останнім часом все більш популярними стають дослідження процесів соціалізації в руслі культурологічних концепцій ,які аналізують духовний чинник соціалізації.

В психологічному підході основну увагу звертають на такі питання як, соціальна роль, соціальна поведінка, соціальна ситуація розвитку, механізми соціального становлення особистості(механізми соціалізації), етапи соціалізації та інші.

Піддаючи аналізу процес накопичення досвіду індивідом, психологія приділяє особливу увагу, внутрішнім процесам психіки особистості, а також факторам які на неї впливають.

Внутрішні процеси людської психіки постають на основі інтерпсихічних, міжособистісних процесів(за Л.С. Виготським).Індивід формує свій внутрішній світ після засвоєння, інтеріоризації форм і видів соціальної діяльності які склалися історичною. Для кожного віку внутрішні процеси взаємодії із зовнішніми обставинами мають свою специфіку. Таким чином "індивідуальне" і "соціальне" пов`язані між собою(Виготський ,1996).

Більшість джерел виділяють наступні концепції соціалізації:

1) Психоаналітичну.

2) Інтеракціоніську.

3) культурологічну.

В психоаналітичній концепції(Бєхтєрьов В.М., Кон І.С. та ін.): процес соціалізації - це засвоєння деякої системи соціальних ролей(норм).

Соціальна роль трактується як сукупність раніше поданих(зроблених суспільством) прав і очікуваних способів поведінки і спілкування, які відповідають певній позиції людини в групі і суспільстві.

Виходячи з того, що соціалізація представляє собою, важкий, складений із кількох послідовних етапів процес, автори психоаналізу виділяють наступні етапи соціалізації: психогенетичний,образно-символічний,інтелектуально-концептуальний.

Під час психогенетичного етапу шляхом "проб і помилок" постають прийняті рішення, шаблони задоволення потреб.

Під час образно-символічного етапу, образи, які виникають при проходженні звичайного акту або дії, пов`язуються з деяким жестом, звуком, вигуком тощо. Останні і несуть у собі зміст і значення символа.

Під час інтелектуально-концептуального акту дитина уже починає керувати своєю поведінкою, потребами. Засвоює нові значення через складні конструкції і обробку старих.

Механізми соціального становлення особистості зазвичай поділяють на дві групи. До першої групи відносяться механізми, які опираються на самого індивіда, що безпосередньо взаємодіє у діяльності. Сюди можна віднести ідентифікацію, симпатію, захоплення, творчість тощо. До другої групи відносяться механізми соціалізації, які використовуються оточенням індивіда, як регулятор його поведінки, тоб то здійснюють вплив на нього. Сюди можна віднести переконання, різні механізми соціального впливу тощо.

Характеристики основних концепцій подані в таблиці.

Концепції соціалізації	Автори	Головні ідеї	Засоби соціалізації	Ключові поняття (терміни)
Интеракціоністский підхід	Т. Шибутані	«Особистість соціалізована… коли вона може брати участь в злагоджених діях на основі конвенційних норм.» « Людське суспільство потрібно розглядати як комунікативний процес; це система зворотних реакцій.» «Люди розвивають… в собі здібність виконувати різні соціальні ролі… в процесі соціальної взаємодії.» (Шибутані Т.)	Міжособистісна взаємодія(діалог, спілкування): засвоєння індивідом соціальних норм в процесі інтеракцій.	комунікативний процес; символічне отчення; система зворотних реакцій.
Психоаналітичний	І.С. Кон	«…соціалізація разом із вихованням включає в себе спонтанні взаємодії, завдяки яким індивід привчається до культури і стає повнопраним членом суспільства» «Перехід від дитинства до дорослості збільшенням числа і розширенням діапазону фактично доступних або нормативно-обовязкових для індивіда даного віку соціальних ролей»; (І.С. Кон)	Самосвідомість: засвоєння деякої системи життєво необхідних соціальних ролей перш за все завдяки активності особистості.	Діапазон соціальних ролей; неплануємі факти; спонтанні впливи;
Культурологічний	А.В. Мудрик	Соціалізація - «розвиток і самозміна людини в процесі засвоєння і напрацювання власної культури, що відбувається у взаємодії людини із стихійними, відносно цілеспрямованими умовами життя на всіх вікових етапах» (А.В.Мудрик)	Трансляція культури, творчість: розвиток і самозміна людини в процесі засвоєння своєї культури	Розвиток Самозміна Творчість Культура Трансляція

Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством.

Які ж механізми соціалізації? Уже З. Фрейд виділив психологічні механізми соціалізації: імітацію, ідентифікацію, почуття сорому і провини. Імітацією називається усвідомлена спроба дитини копіювати визначену модель поведінки. Зразками для наслідування можуть виступати батьки, родичі, друзі і т.д. Ідентифікація -- спосіб усвідомлення приналежності до тієї чи іншої спільності. Через ідентифікацію діти приймають поведінку батьків, родичів, друзів, сусідів, і т.д., їхньої цінності, норми, зразки поведінки як свої власні.

Імітація й ідентифікація є позитивними механізмами, оскільки вони націлені на засвоєння визначеного типу поведінки. Сором і провина являють собою негативні механізми, тому що вони придушують чи забороняють деякі зразки поведінки. З.Фрейд відзначає, що почуття сорому, і провини тісно зв'язані один з одним і майже нерозрізнені. Однак між ними існують визначені розходження. Сором звичайно асоціюється з відчуттям, що вас викрили і зганьбили. Це почуття орієнтоване на сприйняття вчинків індивіда іншими людьми. Відчуття ж провини зв'язано з внутрішніми переживаннями, із самооцінкою людиною своїх учинків. Покарання тут відбувається само собою, що контролюється формою виступає совість.

Т. Парсонс і С. Бейлз застосовували поняття, введені З. Фрейдом до теорії соціальної дії і соціальних систем. Вони визначають імітацію як процес, за допомогою якого засвоюються специфічні елементи культури, особливі знання, уміння, обряди і т.д. На їхню думку, імітація не припускає ніякого тривалого відношення з “моделлю”. Ідентифікація ж для них означає внутрішнє освоєння цінностей людьми і являє собою процес соціального навчання. Ступінь ідентифікації визначається характером прихильності до “іншого”. Оскільки найбільш сильні прихильності в родині, тому вона вважається основною формою соціалізації. У соціології звернена увага на той факт, що цінність родини як соціального інституту довгий час недостатньо враховувалася. Більше того, відповідальність за виховання майбутнього індивіда намагалися деякою мірою зняти з родини, переклавши на школу, трудовий колектив, громадські організації. Приниження ролі родини принесло великі втрати, в основному морального порядку, але які згодом обернулися великими втратами в трудовому і суспільно-соціальному житті.

Соціалізація особистості припускає, що об'єктом дослідження є не одна чи декілька, а весь комплекс суспільно значимих якостей людини в їхній тісній єдності і взаємодії. Вони охоплюють усю сукупність рис свідомості і поведінки: знання, переконаність, працьовитість, культуру, вихованість, прагнення жити за законами краси, фізичну підготовку, і т.д.

1.2 Основні етапи соціалізації особистості

Соціалізація особистості починається з перших років життя і закінчується періодом громадської зрілості людини, хоча, зрозуміло, повноваження, права й обов'язки, набуті нею, не говорять про те, що процес соціалізації цілком завершений: по деяких аспектах він продовжується все життя.

Для успішної соціалізації, по Д. Смелзеру, необхідна дія трьох фактів: сподівання, зміна поведінки і прагнення відповідати цим сподіванням. Процес формування, на його думку, відбувається на трьох різних стадіях:

1) стадії наслідування і копіювання дітьми поведінки дорослих;

2) ігрової стадії, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролі;

3) стадії групових ігор, на якій діти учаться розуміти, що від них чекає ціла група людей.

Французький психолог Ж. Піаже, зберігаючи ідею різних стадій у розвитку особистості, наголошує на розвитку пізнавальних структур індивіда і їхній наступній перебудові в залежності від досвіду і соціальної взаємодії. Ці стадії переміняють одна іншу у визначеній послідовності: сенсорно-моторна (від народження до 2 років), операційна (від 2 до 7), стадія конкретних операцій (з 7 до 11), стадія формальних операцій (з 12 до 15). Багато психологів і соціологів підкреслюють, що процес соціалізації продовжується протягом усього життя людини, і стверджують, що соціалізація дорослих відрізняється від соціалізації дітей декількома моментами. Соціалізація дорослих скоріше змінює зовнішню поведінку, у той час як соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації. Соціалізація дорослих розрахована на те, щоб допомогти людині набути визначені навички, соціалізація в дитинстві в більшій мірі має справу з мотивацією поведінки.

Дитинство

Соціалізація повинна починатися в дитинстві, коли приблизно на 70% формується людська особистість. Варто запізнитися, як почнуться необоротні процеси. У дитинстві закладається фундамент соціалізації, і в теж час це самий незахищений її етап. Діти ізольовані від суспільства, у соціальному плані програють, хоча багато дорослі свідомо шукають самітності й ізоляції, щоб віддаватися заглибленим міркуванням і спогляданню. Частіше коли дорослі потрапляють в ізоляцію мимо своєї волі і на тривалий термін, вони духовно і соціально не гинуть. Навпроти, переборюючи труднощі, вони розвивають свою особистість, пізнають у собі нові грані.

Таким чином, початкова соціалізація і продовжена - якісно різні етапи. Соціалізація - акумулятивний процес, у ході якого накопичуються соціальні навички.

Уже говорилося про те, що соціалізацію часто мислять як підготовку дітей до життя у світі дорослих. А чим розрізняються ці два світи? Чи настільки істотні між ними розходження? І чи не так необхідна спеціальна підготовка для переходу з одного в інший?

Діти і дорослі розрізняються безліччю ознак: ростом, фізичною силою, розумовими здібностями й умінням їх з вигодою застосовувати, відношенням до небезпеки і ризику, співвідношення розумових і емоційних компонентів, обсяг придбаних знань, здатністю учитися на власних помилках, умінням приймати правильні рішення в складних ситуаціях, прагненням брати на себе додаткову відповідальність.

Проте головного ми не назвали - виконання соціальних ролей. Діти - єдина категорія населення, що не мають соціальних статусів і соціальних ролей, якщо не вважати статусів «дитина», «чоловіча / жіноча стать», «син / донька», «племінник» і т.п., які вони ще не осмислюють повною мірою. Тому що діти не є виробниками матеріальних благ і не відносяться до категорії економічно самостійного населення, у них не може бути професійних, економічних і політичних статусів і ролей. Їм не знайоме те, з чого складається суть статусів - коло прав і обов'язків. Вони не знають обов'язків інженера, листоноші, парламентарія, чи парафіянина. Вони не знають, що таке відповідальність. Діти не знають, що таке соціальні норми, хоча багато з цього їм дорослі розповідали.

Теоретичні і дуже приблизні знання про соціальні ролі не дозволяють стверджувати, що діти опанували ними чи засвоїли їх. У ролі вони грають, але не поводяться відповідно до вимог соціальної ролі. У дітей тільки ігрове освоєння соціального світу: хлопчиська грають у війну, а дівчиська - у дочці-матері. Дорослі ніколи не грають у ролі, якщо не вважати ігровий метод навчання в бізнесі.

Отже, два світи - дитячий і дорослий розрізняються з погляду соціалізації. Вони знаходяться на різних кінцях цього процесу. Головне розходження - ступінь оволодіння соціальними ролями.

Юність

Юність завершує активний період соціалізації. До юнаків звичайно відносять підлітків і молодих людей у віці від 13 до 19 років. Їх ще називають тінейджерами. У цьому віці відбуваються важливі фізіологічні зміни ( одне з них - настання статевої зрілості), яке спричиняє визначені психологічні зрушення: поява потягу до протилежної статі, агресивність, яка нерідко невмотивована, виявляється схильність до необміркованого ризику і не уміння оцінити ступінь його небезпеки, підкреслене прагнення до незалежності і самостійності.

Психофізіологічні зміни не можуть не вплинути на хід і зміст соціалізації. Схильність до інновацій і творчості, невизнання всіх і всяких авторитетів, з одного боку, підкреслена автономія і незалежність - з іншої, породжують особливе явище, яке називається молодіжною субкультурою. Вона асоціюється з трьома головними негативними рисами, явищами-символами: наркотиками, сексом і насильством. Підлітковий період називають «важким віком», «переломним періодом». Його зміст полягає в зміні поведінкових характеристик: від майже повної слухняності, властивої малим дітям, юнаки переходять до стриманої слухняності - схованій непокорі батькам. Якщо раніше, будучи дітьми, вони дивилися на світ очима своїх батьків, то тепер вони ведуть як би подвійний рахунок: у підлітків і юнаків вибудовується рівнобіжна система цінностей і поглядів на світ, що частково перетинається позицією батьків, а частково - з поглядами однолітків. У цей період закінчується формування фундаменту особистості, добудовуються їхні верхні - світоглядні - поверхи. Усвідомленням свого «Я» відбувається як осмислення свого місця в житті батьків, друзів, що оточує соціуму. Одночасно спостерігається постійний пошук моральних орієнтирів, зв'язаних з переоцінкою сенсу життя. Підлітки і юнаки більш сприйнятливі до негативних оцінок навколишніх, особливо якщо вони стосуються одягу, зовнішнього вигляду, манер поведінки, кола знайомств, тобто всього того, що складає соціальне середовище і соціальну символіку «Я». Гіпертрофована самостійність знаходить вираження в підкресленій різкості власних оцінок: для багатьох тінейджерів «добре» і «правильне» тільки те, що їм подобається.

Труднощі соціалізації в цей період зв'язані з трьома головними обставинами:

- розбіжністю між високим рівнем домагань (прагнення стати героєм, прославитися) і низьким соціальному статусом, який заданий їх віком;

- розбіжністю старого стилю батьківства, орієнтованого на те, що для матері син і дочка завжди залишається дитиною, і нових потенційних можливостей тінейджерів, заданих їх психофізіологічним подорослішанням;

- протиріччя між орієнтацією, що підсилилася, на самостійність і залежність, яка підсилилася від думки і поведінки однолітків.

Психофізіологічне подорослішання практично нічого не змінює в соціально-економічному положенні тінейджерів. Соціальні статуси батьків і юнаків як і раніше несумісні: батьки заробляють на життя, несуть моральну і правову відповідальність за дітей і недоторканність майна, беруть участь у суспільному і виробничому житті. Дорослі - власники, розпорядники, опікуни, виробники, законодавці, споживачі, захисники і т.д. А тінейджери економічно несамостійні, вони усе ще вимагають соціального захисту і не виступають учасниками правопорушень. Їхній рольовий діапазон вкрай обмежений. Вони не є власниками, розпорядниками, виробниками, законодавцями. Вони - лише споживачі. Хоча в правовому змісті вони можуть приймати життєво важливі рішення, у психологічному плані тінейджери дозріли для них. Але батьки обмежують їх. У цьому і полягає протиріччя.

У зв'язку з цим соціологи говорять про рольове безправ'я тінейджерів - меншому обсязі прав і обов'язків у порівнянні з дорослими. Володіючи меншими можливостями, тінейджери зіштовхуються з таким глобальними світоглядними і моральними проблемами, що у зрілому віці вирішені. Недолік життєвого досвіду змушує їх робити набагато більше помилок, чим це робить дорослі, чи діти старі. Але головне не в кількості, а як помилки, серйозності їхніх наслідків: злочинність, уживання наркотиків, алкоголізм, полова розбещеність, насильство на особистістю. Багато хто з тінейджерів кидає школу, у результаті порушується природний процес соціалізації. Недоодержання знань відразу позначається на економічному становищі, підлітки на економічному становищі, підлітки і юнаки виявляються в гіршій ситуації на ринку праці. У розвитих країнах рівень безробіття серед 18-літніх у 3 рази вище, ніж у дорослих.

Соціологи думають, що сексуальна розбещеність, зловживання алкоголем і молодецтво - не що інше, як спроба відігравати роль дорослих. Можливо, що та ж сама причина спонукує багатьох кидати школу. Статус школяра вважається «недорослим». Він не сприяє досягненню життєвого успіху, а разом з ним і визнанню в групі однолітків. Тінейджери шукають визнання своєї психологічної дорослості за рамками школи і родини - інститутів, де їх продовжують вважати дітьми.

Отже, ми розглянули труднощі соціалізації в період юності і встановили, що головною проблемою серед них є рольовий конфлікт, чи рольове безправ'я юнаків.

Батьківство

Взаємини, що складаються між батьками (матір'ю і батьком) і дітьми, є вирішальним моментом соціалізації. Вони виявляють себе в самий відповідальний момент - коли людина найбільш сприйнятлива до добра і зла, коли вона найбільш довірлива і відкрита усьому новому, а саме в період дитинства. Друга характерна риса - взаємини продовжуються все життя і, отже, роблять найбільш тривалий вплив. Третя риса - батьківсько-дитячі відносини є самими тісними і близькими відносинами, які тільки можуть існувати в людському суспільстві.

Багато хто переконаний, що батьківські почуття передаються біологічно і пробуджуються з появою першої дитини. Дійсно, у всіх живих істот - від птахів і до ссавців батьківська турбота запрограмована генетично. Однак для людських істот це справедливо на половину. Батьківство - насамперед відношення, яке соціально здобувається. Практично тільки в людей є можливість дітей підкинути чи передати на виховання в іншу родину або віддати під опіку держави. Тільки людські істоти придумали спеціальні установи для дітей, що залишаються, і систему санкцій, за допомогою яких або карають за порушення, або заохочують за дотримання відносин батьківства.

Зрілий вік

У зрілому віці переборюється рольовий конфлікт (рольове безправ'я). Психофізіологічне подорослішання збігається із соціальним і економічним дорослішанням, домагання, амбіції і надії юності одержують задоволення пропорційне витраченим зусиллям і придбаним знанням. Зрілий вік характеризує розквіт людської особистості.

Як такий зрілий вік не є самостійним етапом соціалізації. Це збірне поняття, яке охоплює кілька циклів людського життя, розділених найважливішими подіями: оволодіння професії, проходження армійської служби, початок трудової діяльності, чи одруження заміжжя, створення родини, народження дітей.

Настання зрілого віку, тобто дорослого життя, може затягнуться в наслідок проходження навчання (у вузі й аспірантурі) до 21-23 років чи прискориться через ранній початок трудової діяльності. Якщо нижня границя зрілого віку не визначена, то його верхня границя позначена виходом на пенсію.

Соціологічним критерієм розмежування двох періодів - молодіжного і зрілого - служить економічна, соціальна і політична самостійність. Але що вважати проявом такої самостійності? За старих часів 20-літні юнаки командували арміями, а сьогодні вони сидять у студентських аудиторіях і не в змозі прокормити родину. В екстремальні періоди історії - війни і революції - молодь швидше досягає суспільного визнання, її соціальний статус росте завдяки підвищенню військової значимості молоді як джерела рекрутів. Навпроти, у спокійний період історії етап несамостійності затягується. Для таких періодів соціологи розробили набір критеріїв, яким повинна відповідати молода людина, що претендує на статус дорослого:

сама себе забезпечувати засобами існування;

розпоряджатися грошима незалежно від інших;

бути самостійною у виборі способу життя;

проживати незалежно від батьків.

В Іспанії соціологи з'ясували, наприклад, що тільки 20% молоді у віці від 15 до 30 років відповідають чотирьом приведеним критеріям і тому в праві називатися дорослими.

Поряд з вищевказаними, соціологи вживають і деякі й інші ознаки, зокрема,

а) здатність відповідати перед законом;

б) допуск до голосування на виборах;

в) вступ у шлюб. З погляду соціалізації, лише вступ у шлюб служить значним критерієм дорослості. Родина - єдиний агент соціалізації, який робить вплив протягом усі життя. Однак роль і статус кожного її члена на різних етапах сімейного циклу міняється. Дитина - об'єкт соціалізації й одна з цілей життя батьків, доросла людина - суб'єкт (стосовно дітей) і об'єкт (стосовно іншого чоловіка) соціалізації одночасно. Він перестає служити метою життя, стаючи засобом. Старі і літні члени родини можуть бути тільки суб'єктами, але найчастіше вони виключаються дорослими дітьми з активного процесу соціалізації і виховання онуків. Чоловік і дружина виступають агентами соціалізації друг для друга.

Справа в тому, що сімейна соціалізація для дорослих людей протікає інакше, чим для дітей. Подорослішання юнака, обзавівшись власною родиною, переходить у новий якісний стан - з об'єктів виховання вони стають його суб'єктами. І на перших порах відбувається болісний процес оволодіння новою соціальною роллю: молодята звертаються до батьків, друзів, товаришів по службі по будь-якій дрібниці, яка стосується виховання дитини і облаштування побуту - як сповивати і годувати крихітку, як полагодити водопровідний кран і оплачувати квартиру. Це і є освоєння нової соціальної ролі. Одночасно чоловіки впливають один на одного, вирішуючи питання про розподіл прав і обов'язків, про лідерство в родині, відношення до нової родини і нових друзів. Тут немає суб'єктів і об'єктів, соціалізація відбувається на партнерській основі, оскільки, змінюючи свою поведінку, дружина допомагає змінити поведінку партнера.

Доросле життя - самий активний період соціалізації, тому що саме в цей час спостерігається освоєння соціальних ролей не в ігровий, а в реальній ситуації. Уперше вирівнялися обсяги прав і обов'язків, потреб і засобів їхнього задоволення.

Старість

Конкретний вік, у тому числі літній, визначає придатність чи непридатність, до виконання соціальних ролей і видів діяльності. З виходом на пенсію завершується активний період соціалізації, зменшується потреба старших у родині. Літня людина перестає виконувати найголовнішу функцію - бути виробниками матеріальних цінностей. З виробника вона перетворюється в споживача, а тим самим в утриманця. Хоча стара людина найчастіше така ж беззахисна, слабка і безпомічна, як і дитина, але на відміну від дитини старша людина не є метою життя для когось. Батьки шукають емоційне задоволення в спілкуванні з дітьми, а в спілкуванні зі своїми літніми батьками вони найчастіше бачать тільки обов'язок.

Разом з тим перехід від зрілості до старості розкриває нові соціальні можливості і ролі. Люди похилого віку виступають партнерами, чи конкурентами супротивниками інших вікових груп на ринку праці, у системі соціалізації й освіти, у веденні домашнього господарства й у міжособистісному спілкуванні. Правда, у всіх цих сферах їхня роль мінімальна: на роботі літніх звільняють у числі перших, а приймають на роботу в числі останніх; по веденню домашнього господарства їм залишають найпростіші функції (підмітати підлогу, сходити в магазин), а принципові питання молоді залишають за собою; проводити ефективну освіту і соціалізацію в сучасному суспільстві літні не можуть тому, що їх знання в порівнянні з молоддю швидко застарівають, а погляди і манери визнаються архаїчними.

Перехід з фази зрілості у фазу старості стосується змін трудового статусу, змісту роботи, мотивації і відносини до життя, а також відносини до роботи як до джерела доходів і матеріального задоволення, працездатності, кола спілкування і самооцінки. Незвичний надлишок вільного часу, відхід з виробництва і поява нових ролей змушують літню людину заново проходити процес адаптації, хоча старіння людського організму виснажує резерви для повторної адаптації. У результаті виникає почуття непевності в завтрашньому дні і засобах існування. Відчуття себе в положенні соціального утриманця часто виражається в почутті соціального приниження.

Фахівці знайшли закономірність: з віком знижується здатність адаптуватися до соціальних змін. Чим старша людина, тим більше вона незадоволена різними сторонами життя. Психологи відзначають: старі стають буркотливіші, дратівливіші і сумніші. Але відомо й інше: з віком людина більше дорожить життям і цінує кожен зайвий її день.

Припинення роботи і вихід на пенсію ведуть до негативних наслідків: змушене збільшення і побутові навантаження, матеріальна залежність від родичів, зменшення авторитету і престижу, почуття ізольованості, острах самітності. Спосіб життя і дозвілля стають пасивними, малорухомими й одноманітними (сидіння на лавці в будинку чи в сквері) неспішні й укорочені прогулянки, читання газет і перегляд телепередач більше колишнього).

Відчуття наближення старості і почуття безперспективності виникають тому, що в старих губиться те, що властиво іншим віковим групам, а саме - наявність життєвих планів. Життєвий план - ідеалізована картина майбутнього життя, стрижнем якого служить передбачувана траєкторія соціальної кар'єри і сума можливих досягнень. У молодому віці життєві плани приймають форму невизначеної мрії, неясних бажань, у зрілому - чітко вибудованої посадової кар'єри, а в літньому віці вони зникають.

Завдяки життєвим планам соціалізація їх стихійного і некерованого процесу перетворюється в цілеспрямовану стратегію поведінки. Зрілий індивід звіряє з поставленою метою те, чого він реально досяг, і вносить необхідні виправлення. Але літня людина подібного вже зробити не може - перед у нього немає необхідного запасу часу і сил. Життєві плани орієнтують людину особливим образом: вони вносять мотивацію досягнення. Але в літніх немає ні одного, ні іншого. Тому в них переважають пасивні форми діяльності і стихійне пристосування до нових соціальних ролей.

Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством.

Фрейд виділив психологічні механізми соціалізації: імітацію, ідентифікацію, почуття сорому і провини.

Багато психологів і соціологів підкреслюють, що процес соціалізації продовжується протягом усього життя людини, і стверджують, що соціалізація дорослих відрізняється від соціалізації дітей декількома моментами. Соціалізація дорослих скоріше змінює зовнішню поведінку, у той час як соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації. Соціалізація дорослих розрахована на те, щоб допомогти людині набути визначені навички, соціалізація в дитинстві в більшій мірі має справу з мотивацією поведінки.

Отже, соціалізація - акумулятивний процес, у ході якого накопичуються соціальні навички.

1.3 Особливості соціалізації в сучасних умовах

Процеси соціалізації в сучасному суспільстві мають свою специфіку, пов`язану з особливостями соціальної структури і мобільності(поділу праці, межі соціальних факторів).

1) В традиційному суспільстві життєвий шлях людини визначається тим,до якої соціальної групи належать його батьки(родичі).Від народження до смерті людина послідовно проходить декілька вікових ступенів і на кожному етапі проходить різну за змістом соціалізацію. У сучасному суспільстві соціальна мобільність несе такий характер - з кожної нової позиції людина може обрати багато інших позицій. Тому неможливо раніше підготувати людину до діяльності і інтеракції в усіх майбутніх групах(значимих для неї) в результаті особистість спочатку приходить у певну групу, а після цього починає адаптуватися у цій групі(соціалізуватися).

2) Інша особливість соціалізації в сучасному суспільстві, в порівнянні з традиційним, взаємонезалежність і велика кількість агентів соціалізації. В традиційному суспільстві норми, які діють в різних агентах соціалізації, більш урегламентовані, злагоджені. Для сучасного суспільства характерні рольові конфлікти як наслідок "неоднорідного, мозаїчного" характеру соціалізації. Проблеми соціалізації в сучасному українському суспільстві пов`язані з трьома особливостями:

- зміною(руйнуванням) системи цінностей, в результаті чого старше покоління незавжди може підготувати молодь до життя у нових умовах;

- докорінними і дуже швидкими змінами соціальної структури суспільства, неможливістю багатьох нових соціальних груп забезпечити "виробництво свого продукту".

- погіршенням системи формального і неформального соціального контролю, як фактора соціалізації.

Одна із найбільш явних особливостей сучасної соціалізації є довготривалість її, у порівнянні з минулими епохами. Юнацтво, як період соціалізації, значно збільшилось у порівнянні з минулими епохами. Його статус змінився. Якщо в минулому юнацтво розглядалося тільки як підготовка до дорослого життя, то в сучасному суспільстві до нього ставляться як до особливого періоду життєдіяльності, який не менш цінний чим життя дорослої людини. Таке відношення вимагає від нас більше поваги і більш високого статусу юнацтва в порівнянні з минулими часами. З`являються особливі закони які охороняють права підлітків, і діють на міждержавному рівні. Суспільство ставиться з більшою повагою до юнацтва, оскільки воно-визначає майбутнє.

Історія знає немало прикладі досить жорстокого поводження з підлітками, коли батьки спокійно віддавали їх чужим людям на підсобні роботи, і це відбувалося в масштабах всього суспільства. Для нормального розвитку і соціалізації такі соціальні організації, як школа або сім`я, повинні піклуватися про цей період життя людини. Якщо відмітити гуманізацію деяких суспільних процесів в різних країнах, то на одному із перших місць буде ставлення до підлітків, яке характеризується великим розумінням, вкладом ресурсі в освітні процеси, розробкою і прийняттям законів, які захищають права підлітків. Підліток - це не маленький дорослий. Це людина певної стадії розвитку і певної культури.

Для того, щоб виступати в якості повноправного члена суспільства, здатного оптимально функціонувати серед інших людей, індивіду потрібно все більше часу. Якщо раніше соціалізація охоплювала тільки період дитинства, то сучасній людині необхідно соціалізуватися все життя. Суспільство у якому немає стабільності і засвоєного соціального досвіду - дуже швидко стає застарілим. Змінюються не тільки технології, іншими стають цінності, норми, ідеали. Цей процес зміни, цінностей, норм і відносин людини в протилежну сторону отримав назву ресоціалізації. В той же час існують цінності, які є абсолютними і незмінними. По-перше, вони напрацьовувались людством і зберігалися віками, залишаючись зрозумілими і прийнятими практично всіма нормальними людьми. По-друге, їх не можна віднести до чогось більш високого, вони виступають як абсолютні. Це справедливість, совість, істина, краса, любов, простота, правда. Такі цінності служать нам унікальним джерелом для взаєморозуміння людей, які виросли у протилежних нам культурах, економічних і суспільно-політичних системах. Практично всі релігії світу, всі найпоширеніші філософські вчення, несуть в собі інформацію про ці цінності.

Особлива роль в сучасній соціалізації належить освіті та освоєнні професії. Освіта є необхідною умовою соціалізації майже у всіх країнах світу. Оскільки темпи зміни нових поколінь техніки, випереджають темпи зміни нових поколінь робітників, людині потрібно навчатися практично все життя. Успіхи сучасної освіти визначаються не тільки тим, чому людина научилася і які у неї знання, уміннями і навичками, але також і умінням добувати нові знання і використовувати їх у нових у мовах. Тут важливо, наскільки суб`єкт самостійний в інформаційному просторі, який орієнтовані здібності, як швидко він вибирає те, що йому дійсно потрібно, і в чому він зможе досягти рівня високого професіоналізму. Високий рівень професіоналізму уже не є чимось виключним, оскільки дуже складне виробництво потребує і відповідних спеціалістів. Професіональні помилки у сучасних технологіях дуже дорого коштують суспільству, прикладом цього техногенні аварії і катастрофи.

Творчість також постає необхідною умовою соціалізації і уже не розглядається сучасною педагогікою як щось незвичайне. Сучасні підходи в педагогіці і психології стверджують, що кожна людина - творча особистість. Творчість учня у процесі навчання є важливим компонентом змісту освіти разом із засвоєнням ЗУН. Ми бачимо, що освіта, як обов`язкова умова сучасної соціалізації пов`язана з багатьма, перш за все соціальними проблемами. Але не менш значимими є особистісні проблеми. По-перше, все більша кількість молодих людей намагаються отримати вищу освіту, пов`язуючи з нею надії на успішну кар`єру, яка забезпечує оптимальний рівень якості життя і соціального оточення. По-друге якісна освіта є дорогою процедурою не тільки для суспільства, але і для конкретного індивіда, і можна побачити явну тенденцію збільшення ціни на освіту. Крім того, молоді люди відчувають відомі перешкоди при виборі майбутньої професії і не завжди можуть правильно використовувати свою освіту, чим більшу кількість можливостей надає особистості суспільство, тим більших труднощів зазнає все в професійному виборі. Більше того ,професійна робота уже не розглядається людьми тільки як засіб підтримки певного життєвого рівня. Сучасна людина намагається реалізувати себе в професійній діяльності, значно розвиває свої уміння і проявляє можливості. Діяльність стає джерелом задоволення-таким самим ,як і дозвілля. Ці відносно нові тенденції сучасної соціалізації охоплюють все більшу частинну населення, в той час коли в минулі епохи такий погляд на освіту і професіональну діяльність характеризував лише не багатьох представників культури еліти суспільства.

Особливості сучасної соціалізації особистості регламентовані також і новими потребами, та характерними рисами, які повинні бути сформовані для оптимального функціонування в якості повноправного члена суспільства. Ці риси не дуже сильно відрізняються від рис людини, необхідних давніше, але, їх зміст по-новому виражається у сучасному світі. Крім цього складність і динаміка в процесі соціалізації потребують максимальної гармонії рис особистості в процесі соціального розвитку. Якщо така гармонія неможлива, то необхідна компенсація слабовиражених або домінуючих якостей. Сучасній особистості необхідно знати свої "плюси і мінуси" оскільки саме вони є дуже важливими умовами її продуктивної діяльності.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ФАКТОРІВ ВИХОВАННЯ СІМ'Ї, ШКОЛИ, ГРУПИ ОДНОЛІТКІВ І ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ НА СОЦІАЛІЗАЦІЮ ПІДЛІТКА

2.1 Роль виховного впливу сім,ї, школи, групи однолітків і засобів масової інформації на соціалізацію підлітка

Школа.

Іншим основним фактором соціалізації підлітків є школа. Роль школи, як каналу соціалізації не можна зводити тільки до передачі ЗУН дитині, вона є своєрідним джерелом виховання для школярів, саме у школі дитина засвоює ціннісні орієнтації, моральні норми, навички групової поведінки, і забезпечує перехід до дорослого життя. Дуже висока педантичність, командно-наказовий стиль, регулювання свого шкільного життя-знижує ініціативу школяра, забирає в дитини відчуття причетності до навчального процесу, індивідуальності. Класична система освіти будується на запам`ятовуванні різних фактів, ідей, концепцій ,щоб розвивати здібності до аналізу, до критичної оцінки виборів власних висновків. У майбутніх спеціалістів, вихованих за таким напрямком, відсутні такі механізми як прийняття самостійних рішень, формування нових завдань а також аналітичні навички.

Сьогодні система освіти, яка знаходиться у відносній стабільності ввійшла в протиріччя з суспільством, яке змінило орієнтири свого розвитку. Криза освіти, яку переживає зараз Україна, досить глибока і багатогранна. І майже всі її характерні риси, засвоює сучасна молодь.

Зміна у сфері державної політики і соціально-економічного строю створила принципово нову ситуацію у сфері освіти, для якої не є головним закріплення соціально-правових гарантій в отриманні освіти і професії у відповідності з інтересами і здібностями учня.

Створюються нові законопроекти, які погіршують обов`язкову загальну освіту, і направлені в майбутньому на платну освіту. Нове покоління українців вступає в життя в умовах, які докорінно відрізняються від тих, що були раніше. Зараз наша держава далеко відкинута назад не тільки у сфері матеріального виробництва і рівня життя основної частини населення, але й в культурно-освітній сфері.

В середині 60рр. країна рухалась до всезагальної середньої освіти. Офіційно це ввійшло в життя в 70 рр., і хоча загальну освіту отримували не всі, до середини 80рр. в СРСР освіту отримували - 80-85% підлітків.

Уявлення про інтеграцію СРСР на шляху до всезагальної повної середньої освіти показано в таблиці.

Розподіл школярів після 8(9) класів, %.

Всього закінчили 8(9) клас і влаштувалися в житті.	1965 р.	1975 р.	1986 р.
Пішли працювати.	42,5%	2,3%	0,2%
Продовжили навчання в середній школі.	40,0%	60,9%	55,8%
Продовжили навчання в ПТУ і технікумах.	17,5%	36,8%	44,0%

Таким чином, радянський союз до перебудови не поступався західному світу і поступово наближався до всезагальної 12-літньої освіти. Зараз освіта має державно-соціальний характер будується як безперервний ланцюг ступенів навчання і виховання. Державна система освіти включає:

- дошкільне виховання,

- загальну середню освіту

- вищу освіту, направлену на удосконалення професійної майстерності, підготовку перепідготовку і збагачення професійними кадрами.

У наш час паралельно державній створюється приватна система освітніх закладів, яка зростає в суспільстві і знаходить своє відображення у різних гімназіях, коледжах, школах тощо. Навчання в них платне, оплата коливається в дуже широкому діапазоні. Державні школи нового типу а також приватні навчальні заклади як правило забезпечують більш високий рівень підготовки, особливо з проф. дисциплін, що значно збільшує можливості учнів успішно продовжити навчання у ВНЗ, отримати високий професіональний і соціальний статус.

Тут слід відмітити, що існують фактори які погіршують відношення підлітків до навчання. Це такі наприклад як неможливість вибору навчальних предметів і викладачів(49,8%),відсутність необхідної матеріальної бази, сучасного обладнання, організація навчального процесу. Лише 10,3% учнів вважають, що навчаються повною мірою в нормальних умовах.

В сім`ї регулюються відносини дитини з оточуючими, в сім`ї дитина отримує досвід правильної поведінки, моральних норм тощо. Сім`я розглядається в психології як найважливіший інститут соціалізації, як найменша соціальна складова суспільства. Від стану сім`ї залежить стан держави. Cаме тут батьки і діти пов`язані духовним зв`язком. Від рівня культури в сім`ї залежить рівень культури в суспільстві.

Економічний стан родини залежить від економічного стану держави. Від того, як дитина привчається до праці, а в майбутньому і обирає професію, і чи буде вона готова до самостійної діяльності, і від його вкладу в трудові накопичення(ресурси) суспільства - залежить економічний стан суспільства.

Проводячи соціальні функції для дитини сім`я формалізується в залежності від її культурного, соціального і духовного рівня. Такі сімейно-побутові умови як житло, гігієна, особливості життя і захоплення родини - все залежить від соціальної політики держави і значно впливає на соціалізацію дитини. Соціалізація в сім`ї залежить від її складу. У наш час практично немає таких сімей у яких живуть декілька поколінь. Соціалізація особистості в сім`ї залежить від відносин всередині сім`ї, авторитету і влади батьків. На сучасний стан сім`ї впливають всі зміни, які відбуваються в суспільстві: накопичення колосальної маси знань, технологій обміну інформацією, криза політичної і економічної системи.

Класична формула - сім`я як соціальний інститут-визначає сім`ю як об`єднання людей в шлюбі який проявляється в соціальному побуті і взаємній відповідальності. Шлюб - це історично-мінлива соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою. Він покликаний упорядкувати статеве життя і установити батьківські права і обов`язки для створення сім`ї, народження і виховання дітей. Сім`я - це не тільки референтна шлюбна група, але й соціальний інститут. Тут присутня система зв`язків система відносин не тільки між батьками, але і їхніми дітьми і іншими родичами. Сьогодні батьківська родина залишається найважливішим інститутом соціалізації для дитини, для підлітка роль сім`ї знижується керує роль оточення. Але родина уже не володіє тією роллю на яку вона претендувала в минулу епоху, батьківський авторитет вже не є абсолютним, тепер на місце "заборон і наказів" приходить переконання, моральний батьківський авторитет підтримувати набагато важче, аніж владу, яка опирається на силові методи виховання, особливо, коли діапазон джерел інформації і вибору кола спілкування дитини значно розширюється.

Група ровесників

В радянські часи під групою ровесників розуміли різні ідеологічні організації - піонери, жовтенята, юнаки, вони були відкрито соціальними хоча в ті часи і були присутні так звані "дворові" компанії, існування яких відкидалось.

Сучасні підлітки, які народжені при нерозвинутому соціалізмі і які живуть в умовах демократії-мають мало шансів бути корисними суспільству, тому, що на відміну від минулих поколінь батьків і матерів сучасна Україна ідеологічну основі, і вона не актуальна в світовому просторі. Тому в наш час широко розповсюджений, який знаходиться в бездіяльносному стані, і в майбутньому через певні обставини попадає в неформальні групи.

Часто такі групи заміняють підліткам сім`ю, школу і все на світі, тому, що еталони поведінки в сучасному світі уже не можуть соціалізувати підлітків правильно. Частіше за все підлітки вливаються в нейтральні і асоціальні групи, які не виступають проти демократичного устрою.

Значення групи ровесників в соціалізації полягає в тому, що підліток може самореалізуватися і самоактуалізуватися у цікавій, новій для нього діяльності. Цей фактор соціалізації став важливим на інтегративній стадії розвитку. Тут дитина може знайти і реалізувати, тобто взяти на себе деякі ролі, які не доступні йому у буденному житті. Він може стати лідером, приймати самостійні рішення і відповідати за їх наслідки.

Тобто така група являє собою особобистий мікросвіт підлітків, що є не доступним для нього в будь-яких інших інститутах соціалізації.

Вплив групи однолітків на соціалізацію проходить через певні психологічні механізми, такі як повчання, зараження, уподібнення і ідентифікація. Повчання - процес свідомого накопичення знань і навичок, він присутній в групі однолітків, але по своїй сутності-поступається іншим механізмам. Зараження - безсвідомий процес, який характеризується передачею емоційного стану під час безпосереднього спілкування. Так, наприклад загальним атмосферою заражається група підлітків, які танцюють на дискотеці. Це значно впливає на прийняття рішень. Уподібнення-найголовніший механізм соціалізації в групі ровісникі, особливо у підлітковому віці. Даний процес, навідміну від повчання, відбувається безсвідомо.

В даному випадку об`єктом уподібнення є ті однолітки, які користуються найбільшою повагою і авторитетом у підлітка, його референтна група. Ідентифікація-співвідношення себе з чим-небудь. Дуже важлива для підлітків, оскільки вона відповідає на питання - "хто я?", допомагає знайти своє місце в світі. Ідентифікація з групою олнолітків виражена через символи. Про те, з ким себе ідентифікує людина, говорять символи, які виражені через одяг, прикраси, використанням специфічного сленгу, жестами і т.д.

Засоби масової інформації.

В ситуації швидкої зміни змісту культури, особливе значення набуває найбільш гнучкий і мобільний агент соціалізації-засоби масової інформації(ЗМІ).Під егідою нав`язування ринкових відносин часто проповідуються цінності, несумісні з розвитком нормального ринку (культ легкої наживи, шахрайство і т.д.).Сучасну урбаністичну культуру неможливо уявити без телебачення і інтернету, вони стали незмінним атрибутом життєвого шляху сучасної людини, і перетворились в потужний суспільний інститут, джерело різних інтелектуальних і теоретичних ресурсів, суспільних наук тощо. Юристи розглядають правові питання функціонування телебачення і інтернету, економістів цікавить ЗМІ в економічному плані, психологів в соціальній сфері - як інститут направлений на інтеграцію або дезінтеграцію суспільного життя. Давайте розглянемо телебачення як інститут, який сильно впливає на суспільні процеси, їх конфігурацію, структуру, динаміку.

Набути якостей дорослого хочуть без виключення всі підлітки. Вони спостерігають їх у старших людей, підліток часто не критично уподібнюється їм, дитина як губка, яка накопичує все погане, негативне, при цьому не усвідомлюючи значення цього "накопичення", головним для підлітка є щоб однолітки прийняли його в свій круг спілкування.

Часто дитина буквально впитує те, що показують по телевізору-різні реклами, фільми(бойовики, ужаси і т.д.),музичні кліпи, молодіжні програми. У наш час підлітки знаходяться під перехресним вогнем ЗМІ. Іде інтенсивна криміналізація свідомості, привчання до насильства, як до норми життя, емоційне гальмування. Починаючи з мультфільмів і закінчуючи низькопробними кінострічками. Підлітки привчаються до культу насильства і гублять істинні людські цінності. Так ЗМІ - формують у нового покоління деформовану свідомість. Установлені певні фактори пов`язані із сприйняттям підлітком сцен агресії і насильства і вимірювання його емоційного відношення до цього, одночасно проведена оцінка деяких факторів, які такий вплив не здійснюють. На телебаченні такі сцени у відмінності від інших, найчастіше показуються з гумором, що ослаблює контроль свідомості і забирає в підлітків можливість протистояти такій рекламі. Розуміючи, що їм демонструють насильство, глядачі можуть напрацювати до них негативне відношення. Багаторазове повторення агресивних рекламних роликів, створює стійке ментальне кліше, яке на думку деяких зарубіжних авторів може безсвідомо проявитися в реальному житті. Останнім часом дослідники відмічають збільшення агресивності в телебаченні, збільшення кількості сцен насильства, які прокручуються багаторазово на протязі довгого часу. Психологи стверджують, що агресивна реклама, значно впливає на дітей і підлітків психіка яких практично нічим не захищена.

2.2 Діагностика залежності соціалізації підлітка від цих факторів

Для виявленні основного фактора соціалізації сучасних підлітків і підтвердження або не підтвердження гіпотези про те що головним фактором соціалізації є ЗМІ, був зроблений опитувальник. Кожне із 24-ох питань тесту виявляло прихильність підлітка до того чи іншого фактора соціалізації, були універсальні питання, де пропонувалося вибирати не одне твердження "так або ні", а який-небудь один із запропонованих фактів, який в даному випадку найяскравіше виражений, також тут були присутні варіанти, коли можливо було виявити нейтральне відношення до всіх інших(див. додаток).Дослідження проводилось на базі школи №2 (м. Надвірна.) і в ньому приймали участь учні 8-9класів в кількості 16осіб.Дослідження виявило, що основним фактором соціалізації для більшості підлітків є група ровесників, на другому місці, з невеликим відривом - ЗМІ, дальше - сім`я, а потім школа як когнітивне джерело.