Історія перекладу Біблії на українську мову

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА УКРАЇНИ

ВОЛИНСЬКА ПРАВОСЛАВНА БОГОСЛОВСЬКА АКАДЕМІЯ

Кафедра Церковно-історичних та Гуманітарних дисциплін

Курсова робота

Історія перекладу Біблії на українську мову

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. НЕПОВНІ УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕКЛАДИ БІБЛІЇ

1.1 Неповні біблійні переклади давньоукраїнською мовою ХVІ-ХVІІІ століть

1.2 Переклади окремих частин Біблії українською літературною мовою ХІХ-ХХ століть

РОЗДІЛ 2. ПОВНІ ПЕРЕКЛАДИ БІБЛІЇ УКРАЇНСЬКОЮ ЛІТЕРАТУРНОЮ МОВОЮ

2.1 Пантелеймон Куліш та перший повний переклад Біблії українською літературною мовою

2.2 Іван Огієнко та другий повний переклад Біблії українською літературною мовою

2.3 Іван Хоменко і третій повний переклад Біблії українською літературною мовою

2.4 Створення Українського Біблійного Товариства та четвертий повний переклад Біблії сучасною українською літературною мовою

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність досліджуваної теми. Біблія - священна книга трьох світових релігій: іудаїзму, християнства та ісламу. Як сповідується в цих релігіях, вона - слово Боже для людей. Біблія - одна із найдревніших книг, найбільш розповсюджена і найбільш перекладувана книга. Вона занесена до Книги рекордів Гінеса як найпопулярніша книга в світі.

Тому кожен християнізований народ планети прагнув мати Біблію своєю рідною мовою. Для цього створювалися писемності, люди навчалися читальній грамоті. Неодноразово національний переклад Біблії ставав класичним взірцем державної мови (напр., англійської, французької, німецької, чеської). Навіть, вважалося, що лише та мова може рахуватися мовою в повному розумінні слова, на яку перекладено Біблію. Переклад Біблії рідною мовою ставав вагомою віхою не лише мовно-лінгвістичного, а і культурного, духовного та національного становлення народу.

З огляду на сказане вище, в контексті розбудови незалежної правової демократичної України, що вимагає подолання духовної, моральної і культурної кризи в суспільстві, уявляється важливим проводити біблієзнавчі дослідження і популяризувати біблійні духовні та морально-етичні цінності в українському суспільстві.

Мета курсової роботи. дослідити історію перекладів Біблії українською мовою і проаналізувати їх значення для українського народу.

Завдання дослідження. Досягнення мети наукового дослідження зумовило постановку і вирішення кола питань, що склали його основні завдання:

1) розглянути передісторію української Біблії на прикладах біблійних перекладів, наближених до української мови;

2) прослідкувати основні спроби перекладу Святого Писання українською мовою, які зайшли відображення у фрагментарних українських виданнях Біблії;

3) дослідити історію і значення повних перекладів Біблії літературною українською мовою.

Об'єкт дослідження. Біблія як джерело християнського вчення, моралі і культури.

Предмет дослідження. Історія перекладів Біблії українською мовою.

Структура курсової роботи. Структура курсової роботи зумовлена логікою побудови наукового дослідження, що витікає з об'єкта, предмета, мети та основних завдань. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

У вступі обґрунтовується актуальність курсової роботи, виділяється об'єкт і визначається предмет роботи, формулюється мета, що деталізується в завданнях, вказуються використані в роботі методи, розкривається практичне значення дослідження, подається структура курсової роботи.

У першому розділі вивчаються спроби і розпочинання перекладів Біблії на українську мову, які знайшли вираження у перекладах українською мовою окремих частин Біблії.

У другому розділі досліджується історія і значення для українського народу повних перекладів Біблії літературною українською мовою.

У висновках підводяться підсумки дослідження, яке відобразило шлях Біблії до українського народу і підтвердило важливість національних перекладів Біблії для України.

Список використаних джерел та літератури нараховує 46 позицій. З них 7 - це опубліковані документи і матеріали, 32 - наукові статті, монографії, посібники, 1 екземпляр довідкової літератури, 6 - ресурси Інтернет-мережі.

РОЗДІЛ 1. НЕПОВНІ УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕКЛАДИ БІБЛІЇ

Часткові переклади Біблії українською мовою, які охоплювали окрему книгу або частину Святого Письма, стали наступним етапом в історії україномовної Біблії. Тому до того, як переходити до дослідження повних біблійних перекладів українською мовою, важливо вивчити спроби перекласти її, які знайшли відображення у фрагментарних українських перекладах Біблії. Спочатку це були рукописи давньоукраїнською мовою, але з розвитком українського мовно-лінгвістичного апарату вони набували усе нових вершин завершеності.

1.1 Неповні біблійні переклади давньоукраїнською мовою ХVІ-ХVІІІ століть

У XVI ст. реформаційні впливи з Заходу поширились і в Україні і підсилили в українському народі прагнення читати Святе Письмо зрозумілою мовою. В результаті, появилися перші переклади окремих біблійних частин давньоукраїнською мовою.

У 1556-1561 роках було написане Пересопницьке Євангеліє. Цей переклад став одним з найвідоміших біблійних перекладів в Україні. Його виконав архімандрит Пересопницького Пречистенського монастиря на Волині Григорій. Переписувачем рукопису працював Михайло. Переклад давньоукраїнською мовою ґрунтувався на церковнослов'янському, польському і, можливо, чеському текстах. Пересопницьке Євангеліє було пристосоване як для відправ, так і для релігійного навчання та полеміки. Крім тексту чотирьох Євангелій, рукопис містив передмову, післямови переписувача, покажчики євангельських читань. Текст поділявся на глави, давалися пояснення слів та виразів, стислі виклади змісту глав 12, с.100-101. Невідомий художник у роки написання священного тексту із Пересопниці проілюстрував рукопис вишуканими мініатюрами. Євангелія, за словами перекладача, мала на меті «ліпше вирозумлєніє люду християнського». 16, с.26. Наприкінці XVIІ ст. Пересопницьке Євангеліє потрапило до бібліотеки гетьмана І. Мазепи. Тривалий час воно зберігалося в церковних закладах Переяслава та Полтави, нині - в Києві. Пересопницьке Євангелієє національною святинею; на ньому складають присягу Президенти України 12, с.101.

У 1563-1572 рр. появляється Крехівський Апостол 8, с.26. Цей рукопис містить переклади новозавітних книг - Дій Апостольських, Послань, Апокаліпсису та апокрифічного «Послання Павла Святого до лаодикійців». Джерелом Крехівського Апостола виступала Радзивіллівська Біблія 1563 р. у поясненнях автор перекладу послуговувався польськими протестантськими виданнями, біблійними перекладами Ф. Скорини, церковнослов'янськими джерелами, богословськими творами італійського походження, імовірно, грецьким новозавітним текстом. У назначеному перекладі значно відобразився вплив народної староукраїнської мови 12, с.101.

У 1568 році, поряд з іншими подібними біблійними текстами з поясненнями, побачила світ Учительна Євангелія Івана Федоровича, у 1574 - Львівський Апостол за авторством цього ж відомого українського друкаря 8, с.26, який став першою друкованою книгою в Україні 18, с.9. У 1571 році був завершений рукопис перекладу Б. Тиминського, у 1577 - М. Чеховича, у 1570 - С. Будного, а в 1580 році - В. Нагалевського 26, с.385. Цитовані праці представляли собою приватно зроблені переклади деяких книг Нового Завіту на давньоукраїнську мову, до яких додавалися різного формату коментарі. Однак, великого розголосу зазначені рукописи не одержали 36, с.2.

В загальному ж біблійні видання ХVI ст. спричинилися до того, що Святе Письмо стало настільною книгою тогочасних освічених кіл України, все глибше проникаючи в душу і життя українського народу 8, с.26.

На початку ХVII ст. на Волині перекладацько-видавничу працю Івана Федоровича продовжив випускник Острозької академії Дем'ян Наливайко. Він друкував твори Отців Церкви паралельно церковнослов'янською та розмовною українською мовою. Велику увагу просвітницькій діяльності, зокрема перекладу Біблії національною мовою, приділяли також церковні братства 28.

Так, гурток митрополита Петра Могили до нагоди 70-річного ювілею надрукування Острозької Біблії, який мав бути відзначений в Україні у 1650-1651 роках, готував до публікації переклад Біблії давньоукраїнською мовою. Очолив назначений проект митрополит Київський і всієї Руси-України Петро Могила 30, с.7-8. За задумом ініціатора видання Київська Біблія планувалася не просто як передрук Біблії Острозької, а як її переклад або, точніше, адаптація до функціонуючої тоді української літературної мови. Цей переклад у 1638-1639 роках виконував колектив учених ченців на чолі із Сильвестором Косівим 16, с.27 .

Київське видання 1651 року повинне було відрізнятися від оригінального зразка також численними ілюстраціями, які були відсутні в Острозькій Біблії. Тут слід зазначити, що практично кожна книга, яка вийшла з-під друкарського верстата при його керівництві Києво-Печерською Лаврою і всією Київською митрополією, не була позбавлена ілюстрацій. А такі видання, як Тріодь Квітна 1631 року, Євангеліє Учительне 1637 року 31; 32 та Великий Требник 1946 року були ілюстровані дуже щедро гравюрами доброї якості 34, с.19; . Отож, дотримуючись цієї своєї традиції, Петро Могила заздалегідь, на початку 1640-х років, доручив граверові-ілюстратору Іллі (прізвище якого не збереглося) підготувати кількасот ілюстрацій до Старого й Нового Завіті Біблії. Ілля розпочав працю і награвірував понад 130 гравюр, що ілюстрували першу частину Старого Завіту, включно з Книгами Царів. Але передчасна смерть Петра у 1647 році, а також українсько-польська війна 1648-1654 років, перервали роботу над цим великим книжковим проектом - другим виданням Біблії в Україні 30, с.9-16.

У 1680 році побачила світ «Псалтир» Симеона Полоцького 12, с.102.

Описана вище українська біблійна перекладацько-видавнича діяльність після 1654 року великою мірою була загальмована у зв'язку з поступовою втратою Україною своєї самостійності, що, в політичному сенсі, завершилося розподілом України між Москвою і Польщею 1686 року, а в релігійному - приєднанням Київської митрополії до Московської патріархії 27, с.51-52, 192-205. Далі події розвинулися так, що на Московському православному соборі 1692 року було заборонено майже всю українську богословську та церковно-богослужбову літературу. Петро I також забороняє книгодрукування духовної літератури «особливим наріччям» (тобто українською мовою). Петровський указ став зразком для сотень указів, циркулярів, інструкцій російських державних органів щодо книгодрукування в Україні аж до початку ХХ ст. 28.

Але в умовах жорстокого переслідування царським режимом української мови і культури українська національна еліта все ж знаходила різні обхідні шляхи і спроби популяризації Слова Божого в народі. Біблійна тематика займає почесне місце у творчості класиків української літератури ХVIIІ-ХІХ століть - від Григорія Сковороди, творця поетичного циклу «Сад Божественних пісень», до Івана Франка з його епічною поемою «Мойсей» та Лесі Українки - авторки п'єси «У катакомбах» 16, с.32 .

Окремі фрагменти Святого Письма в цей час переписували, переспівували і перекладали також Г. Квітка-Основ'яненко, П. Гулак-Артемовський, С. Руданський, Т. Шевченко, М. Костомаров, М. Гулак, О. Навроцький 18, с.10, М. Шашкевич, О. Кониський, Б. Кравців та інші 7, с.ХVІІІ.

1.2 Переклади окремих частин Біблії українською літературною мовою ХІХ-ХХ століть

На зламі ХVIIІ-ХІХ сторіч українська мова вже сформувалася як мова літератури і науки. Цьому сприяла творчість видатних поетів, прозаїків, драматургів, учених-гуманітаріїв: Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненки, Євгена Гребінки й особливо Тараса Шевченко 16, с.29.

Разом з тим історичні обставини склалися так, що українська мова була упосліджена в Польській та Австрійській державах, а в Російській Імперії розвиток українського національного руху на початку 60-х років ХІХ століття призвів до нового сплеску негативної реакції самодержавної влади на все українське, в результаті чого Валуєвським наказом з 1863 року була видана повна заборона будь-що друкувати українською мовою. Однак і в таких обставинах знаходилися учені, які старалися перекладати Святе Письмо на українську мову 36, с.2.

Так, у Російській Імперії в середині ХIХ сторіччя український переклад Біблії спробував здійснити інспектор Ніжинського історико-філологічного інституту Пилип Морачевський. Він переклав усі чотири Євангелії та Дії Святих Апостолів 28. Його переклад, з уміщеним паралельно церковнослов'янським текстом 13, с.27, за мовою і стилем виявився одним із найбільш літературно досконалих перекладів того часу 16, с.31. Однак Святіший Синод, попри позитивні експертні оцінки Російської Академії Наук, заборонив друкувати ці переклади. Справу вирішила думка київського генерал-губернатора, який оцінив переклад як «небезпечний і шкідливий» 28. Тільки через 47 років після виготовлення, завдяки політичним перемінам, які породила революція в Росії 1905 року, відкрилися перспективи для видання праці Морачевського. Переклад був надрукований у 1907 році, уже після смерті свого автора, коли одержав дозвіл на друк від Синоду Російської Православної Церкви 16, с.32.

Відзначимо також український переклад Псалтирі, зроблений у 1859 році представником духовно-академічної науки, професором гебраїстики Київської духовної академії протоієреєм І. Максимовичем 12, с.107.

У Галичині на хвилі національного відродження у середині ХІХ ст.. переклади Святого Письма здійснювали священики Української Греко-Католицької Церкви. Так, Маркіян Шашкевич у 1842 році здійснив переклад з оригінальних текстів окремих частин Євангелія від Матвія та повністю переклав Євангеліє від Івана. Священик Антон Кобилянський у 1874-1877 роках працював над перекладами Євангелій від Луки та Івана 16, с.30. Над перекладами також працював Володимир Александров. Проте широкої відомості назначені праці не набули 18, с.11.

На початку ХХ ст.., майже одночасно з появою першої повної української Кулішевої Біблії, у Львові 1903 року з'явилося перше католицьке видання українського перекладу, зробленого Олександром Бачинським. Переклад обмежувався до Нового Завіту та Книги Псалмів і містив паралельно видрукуваний церковнослов'янський текст 8, с.27. Однак, через певну своєрідність мови, насиченої латинізмами і галицькими діалектизмами 16, с.62, а також через свій нестандартний формат та зовнішній вигляд, переклад Бачинського не знайшов поширення в широких народних колах, а залишився здебільшого настільною книгою кліру 8, с.27.

Того ж 1903 року на розгляд Петербурзької академії наук було надіслано переклад Євангелії, здійснений письменником і журналістом Михайлом Лободовським. Цю працю було доручено розглянути П. Житецькому, який, порівнявши її мову та стиль із тлумаченнями П. Морачевського та П. Куліша, прийшов до невтішних висновків: переклад Лободовського відзначається нічим не вмотивованою діалектною строкатістю, багатьма невдалими виразами та відступами від граматичних норм. Переклад не був надрукований 43.

Відзначимо також маловідомий нині переклад Псалтирі Олексія Слюсарчука, який побачив світ у Львові 1904 року. Переклад вийшов з паралельним слов'янським текстом та поширеними поясненнями до змісту 13, с.27.

В умовах певної лібералізації та демократизації ситуації в Російській імперії на початку ХХ ст., Синод РПЦ наважився дозволити підготовку українського перекладу Святого Письма. Підготовча робота спиралася на доробок існуючих на той час перекладів П. Морачевського, П. Куліша та М. Лободовського. Результатом роботи став вихід у 1906 -- 1911 роках українського тексту Євангелії. Але невдовзі роботу над українським перекладом було припинено, а видані україномовні Євангелії почали вилучати із вжитку 28.

Сприятливіші у політичному відношенні обставини для національно-культурної діяльності складалися у західній частині України. Там у 1921 році католицький священик Ярослав Левицький завершив переклад Нового Завіту і П'ятикнижжя, який був виданий у Жовкві ОО. Василіанами 8, с.27. У 1936 році у столиці Польщі Варшаві, під пануванням якої тоді знаходилася Західна Україна, вийшов неповний біблійний переклад із Септуагінти Кобрина 12, с.108. 1937 року у Львові побачив світ переклад Євангелій Михайла Кравчука, а у 1966 році - його переклад Псалтирі 13, с.27. Переклади ж Лазаря Березовського не змогли бути реалізовані в друці і залишилися виключно як рукописи 8, с.27.

Зрештою, у зв'язку зі складними умовами радянського періоду, українська біблійна перекладацько-видавнича праця була великою мірою витіснена за межі держави. Нове видання Євангелій за еміграційних обставин здійснив відомий біблеїст Феодосій Т. Галущинський. Переклад з'явився у Римі 1946 року і був призначений для розповсюдження серед української еміграції в Європі 8, с.27. З такою ж метою були здійснені переклади окремих книг Старого Завіту католицьким священиком Володимиром Дзьобою: Премудрості (Рим, 1945), Рути, Товита, Пісні Пісень (Мюнхен, 1957), Юдити (Мюнхен, 1958), Псалмів (Мюнхен, 1961), Проповідника (Мюнхен, 1962), Йова (Мюнхен, 1964) тощо 13, с.27. Цю мету переслідував і греко-католицький кардинал Мирослав-Іван Любачівський. Його переклад Нового Завіту був виданий у Римі 1988 року до нагоди тисячолітнього ювілею хрещення Київської Русі-України 16, с.80-81.

У 80-х роках ХХ ст. видатний діяч українського баптизму Яків Духонченко почав переговори з одновірцями в канадській діаспорі про новий переклад. Його ініціативу підтримали пастори Григорій Деркач і Фред Смольчук. Результатом їхньої праці стало видання у 1991 році у Торонто в Канаді нового україномовного Нового Завіту з Псалтирем і Притчами Соломона 5, с.ІV. Цей переклад багатотисячним накладом кілька разів перевидавався у Стокгольмі. І хоча це видання не є новим перекладом з оригіналу, а швидше - оновленим варіантом перекладу Біблії І. Огієнка, все ж мова цього видання значною мірою наближена до сучасної української 16, с.80-81.

Здобуття Україною незалежності у 1991 році відкрило нові перспективи для української біблійної перекладацько-видавничої діяльності. В умовах національної свободи і свободи віросповідання було створене Українське Біблійне Товариство, розпочалася праця над новими перекладами Святого Письма. Про них, переважно, йтиме мова в наступному розділі, присвяченому дослідженню історії повних перекладів Біблії українською мовою.

Але наразі слід зазначити про переклад Нового Завіту доктора теології В. О. Громова у співпраці з науковцями Національної академії наук України. Свою роботу по перекладу він розпочав у 1993 році. Його задум передбачав створення якісного перекладу Нового Завіту у відповідності з оригіналом грецького тексту, нормами сучасної літературної мови, діючими правилами українського правопису. Крім цього, враховуючи те, що в Українській державі протягом останніх десятиліть існує українсько-російська двомовність, було вирішено зробити паралельні переклади з оригіналу українською та російською мовами. Головним рецензентом видання працював академік НАНУ доктор філологічних наук професор В. М. Русанівський. Проект був рекомендований до видання Вченою радою Українського мовно-інформаційного фонду НАНУ і вийшов у світ 2009 року під назвою «Вічне Євангеліє» 4, с.4-6.

Отже, огляд історії неповних перекладів Біблії українською мовою показав, що українцям завжди було притаманне прагнення до живого Божого слова. Це невмируще прагнення породжувало бажання українського народу читати Біблію рідною мовою. І хоча часто об'єктивні обставини не дозволяли здійснити наміри по реалізації повного українського видання Біблії, сміливі й невтомні великі українці шукали шляхи і робили усе можливе, щоб український народ отримав повну Біблію своєю рідною мовою. Свідченням цього є багато десятків існуючих нині непов'язаних один з одним фрагментарних перекладів Біблії українською мовою.

Тому, дослідивши історію часткових українських перекладів Біблії, приступимо до вивчення процесу повних українських біблійних перекладів.

РОЗДІЛ 2. ПОВНІ ПЕРЕКЛАДИ БІБЛІЇ УКРАЇНСЬКОЮ ЛІТЕРАТУРНОЮ МОВОЮ

Повні україномовні переклади Біблії відкрили нову сторінку в становленні українського народу як нації. Отримавши завершене видання національною мовою, українці утвердилися і заявили про себе як про народ, який має майбутнє. І хоча перші три переклади були опубліковані за кордоном, проте четвертий, зроблений сучасною українською мовою, вийшов на етнічній Батьківщині народу, мовою якого він був перекладений.

2.1 Пантелеймон Куліш та перший повний переклад Біблії українською літературною мовою

Пантелеймон Куліш (1819-1897), родом з Чернігівщини, був відомим письменником, публіцистом, поетом і перекладачем. Оскільки Східна Україна входила до складу Російської імперії, він, природно, був громадянином Росії, але виступав активним учасником українського національного руху, який розпочався в Україні в середині ХІХ ст... На відміну від свого колеги і приятеля Т. Шевченка, Кулішеві вдається уникнути арешту за участь у Кирило-Мефодієвському братстві, і він зі своєю дружиною Олександрою Білозерською (літературний псевдонім - Ганна Барвінок) від'їжджає до Варшави для роботи в польських королівських архівах. Але у 1868 році залишає у Варшаві прибуткову роботу та переїжджає до Відня, щоб безпосередньо, а не епізодично, зайнятися українським перекладом Нового Завіту 16, с.36- 37.

Зародження в Куліша ідеї Біблії українською мовою можна віднести до часу Кирило-Мефодіївського братства. Куліш вірив у визволення українського, а разом із ним і решти слов'янських народів із духовного й фізичного кріпацтва не насильницьким шляхом, а через духовне зростання, заглиблення у релігію й культуру. Саме тому переклад Біблії був нагальним завданням, яким переймалися всі члени братства. Серед спогадів Куліша знаходимо згадку про те, що Тарас Шевченко, захопившись у 40-х роках думкою про переклад Святого Письма, заради експерименту розділив між приятелями частини Нового Заповіту для перекладу рідною мовою 41.

Систематично працювати над перекладом Куліш почав у 60-х роках XIX століття. Спочатку він здійснював свій переклад з церковнослов'янського та інших неоригінальних текстів. Рукопис цього перекладу через посередництво Британського Біблійного Товариства був переданий для апробації сербському вченому, біблеїсту Францу Міклошичу, який написав на нього негативну рецензію і порадив надалі здійснювати переклад виключно з мови оригіналу 16, с.37-38.

Куліш починає вивчати староєвреську та давньогрецьку мови, швидко опановує їх і починає повторний переклад біблйного тексту уже з мови оригіналу. Хронологія появи Кулішевих перекладів біблійних текстів така: 1869 рік - у Львові вийшло в світ «Святе Письмо. Перша частина Біблії. П'ять книг Мусієвих»; тоді ж побачив світ віршований переклад «Книги Йова». У 1870 році в Лейпциґу були опубліковані перекладені віршами «Псалтир, або Книга хвали Божої» і «Книга Пісень». Крім того, 1877 року в буковинському аль­манасі «Руська хата» був надрукований його віршований переклад «Пісні Пісень» 43.

У лютому 1871 року у Відні до перекладацької праці Пантелеймона приєднується 24-річний українець з Галичини, громадянин Австро-Угорщини Іван Пулюй. Пулюй з дитинства цікавився фізикою, проте за наполегливою вимогою батька вирушив до Відня вивчати богослов'я. До моменту зустрічі з Кулішем Пулюй закінчив богословський факультет Віденського університету, де вивчав давньогрецьку, давньоєврейську і латинську мови. Юнак уже мав досвід перекладу релігійного тексту, оскільки переклав українською «Молитовник» і тепер готувався до його друку для богослужбових потреб Греко-Католицької Церкви 16, с.40. Іван Пулюй, за свідченням очевидців, володів п'ятнадцятьма мовами - і класичними, і сучасними європейськими. Саме таку людину шукав Куліш для перекладу Біблії. Їхня творча співпраця тривала понад двадцять років 11, с.21.

Результатом спільної перекладацької праці П. Куліша та І. Пулюя стало видання за власний кошт у Відні того ж 1871 року окремими книжками чотирьох Євангелій 43. Того ж року у Львові була видана «Псалтир» українською мовою 16, с.42. Але повне видання Нового Завіту через брак коштів та відсутність людей, які б зайнялися цією справою, з року на рік відкладалося. За дорученням Куліша, з 1874 до 1877 року справою видання Нового Завіту займався М. Драгоманов, але і він не роздобув за цей час необхідних коштів. Лише 1880 року у Львові Новий Завіт у перекладі П. Куліша та І. Пулюя побачив світ. У 1885 році Лондонське Біблійне Товариство викупило право на повсякчасне видання цього перекладу. З його ініціативи він перевидавався у Відні 1887, 1893, 1901, 1903, 1906, 1909, 1912, 1913 роках 18, с.12.

Слід зауважити, що в умовах неприйняття української мови в Російській імперії та суворого Контролю Синодом РПЦ видань релігійної літератури, свої рані переклади окремих книг Куліш видавав анонімно, побоюючись, як громадянин Росії, накликати на себе неприємні санкції з боку уряду й Церкви 16, с.42.

По-іншому ви виглядали обставини на батьківщині Пулюя. У Галичині українська мова була не тільки дозволена, але й заохочувалася. І після того, як новообраний митрополит Греко-Католицької Церкви Йосип Сембратович офіційно підтримав переклад Біблії українською мовою, заохочені перекладачі наступні частини Нового Завісу друкували уже із зазначенням своїх прізвищ 16, с.42.

Отже, за чотири роки (1869-1872), проведених у Відні, Куліш і Пулюй здійснили переклад Нового Завіту з давньогрецької мови. Паралельно з цим, Куліш перекладав із давньоєврейської книги Старого Завіту. Завершивши переклад Пантелеймон Куліш повертається на Чернігівщину на хутір Мотронівку. З собою він привіз свій переклад Біблії, плануючи поступово редагувати його і видати під егідою Лондонського Біблійного Товариства 16, с.43.

Але затишок рідної батьківщини розслабили письменника, а сільське життя та велике господарство відволікли перекладача від основної справи його життя і літературне опрацювання перекладу довгі роки відкладалося аж до трагічної події, коли в листопаді 1885 року пожежа в маєтку Куліша знищила разом із будинком і переклад Старого Заповіту 16, с.43-44.

Куліш розпочинає все спочатку і займається перекладом аж до своєї смерті у 1897 році так і не завершивши його.

Після смерті Пантелеймона Куліша рукописи перекладу Святого Письма, як і інші твори, були передані його дружиною на зберігання до музею поміщика Тарнавського. Останній перед своєю смертю доручив Іванові Нечуєві-Левицькому закінчити переклад старого Завіту: Книгу Рути, 1-шу і 2-гу книги “Параліпоменон”, книги Ездри, Неемії, Естери та Даниїла. Ця праця забрала у письменника півтора роки часу. Таким чином з оригінальної давньоєврейської на літературну українську мову було перекладено усі 39 книг Старого Завіту масоретської традиції 40, с.847.

На прохання Ганни Барвінок, останню редакцію перекладу взяли на себе Марія та Борис Грінченки, однак через життєві обставини вони не змогли виконати цієї справи. У жовтні 1901 року Британське Біблійне Товариство купило вічне право на видання Старого Завіту, не убачивши самих перекладів і не знаючи, що вони не відредаговані і не готові до друку. Пулюй доклав великих зусиль, щоб друк Старого Завіту було докінчено. Через несприятливі політичні умови в тодішній Російській імперії повна Кулішева Біблія не змогла бути видана на Українських Землях, а вийшла у Відні під назвою “Сьвяте Письмо Старого і Нового Завіту. Мовою русько-українською. Переклад П. О. Куліша, І. С. Левицького, і І. Пулюя. У Відні. Виданнє Британського і Заграничнього Біблійного Товариства 1903 р.” 18, с.12-13.

Кулішів переклад Біблії відкрив нову сторінку в історії українського народу - нарешті українці отримали можливість читати Святе Письмо своєю рідною мовою.

Українська Біблія в перекладі Куліша, Пулюя та Нечуя-Левицького неодноразово перевидавалася в період Радянської України. Виправлений та упорядкований її варіант за редакцією п'ятидесятницького єпископа доктора богослов'я В. Боєчка побачив світ також і у незалежній Україні у 2006 році. Особливість цього видання Кулішевої Біблії полягала в тому, що в ньому крім біблійного тексту були уміщені перекладені з англійської мови підтекстові коментарі до тексту Дональда Стемпса, а також тематичні богословські статті, вступи до книг і змісти, географічні карти, схеми і таблиці біблійних подій і фактів 2.

Підсумовуючи підрозділ, відзначимо, що Куліш, Пулюй і Нечуй-Левицький були не лише перекладачами Біблії, а і першовідкривачами в цій сфері. Вони не просто мали виконати гігантську перекладацьку й редакторську роботу, а й мусили самі створити мовну традицію перекладу сакральних текстів, закласти основи конфесійного стилю нової української мови - і все це в умовах тогочасної антиукраїнської політики. Вироблені ним принципи перекладання Біблії на українську мову в багатьох випадках стали класичним взірцем для майбутніх перекладачів.

Але, як відомо, переклади, навіть найкращі, зроблені з найбільшою майстерністю, в принципі не можуть уникнути старіння: передусім тому, що змінюється сама їхня першоматерія - мова, а також і внаслідок розвитку перекладацького мистецтва, що дає змогу з часом замінювати переклади на нові, сучасніші й досконаліші. Це різною мірою, але неминуче стосується й українських перекладів, зокрема Кулішевої Біблії, переклади якої виходили несвоєчасно, коли жива літературна мова значно переростала мову перекладну 29, с.8.

Ще одна важлива обставина завадила Кулішевому перекладу стати на початку ХХ ст.. тим взірцем української літературної мови, яким вважалися перекладені національними мовами біблійні тексти в англійців, французів, німців, чехів. І Куліш, і Нечуй-Левицький, і тим більше галичанин Пулюй у своїй праці дотримувалися різних правописних норм. Редагувати ж рукопис випало саме Пулюю, який мимоволі вніс до тексту багато галицизмів. Тому з мовної точки зору цей текст на момент його виходу в світ уже був застарілим. А найбільшим недоліком цієї праці було те, що П. Куліш здійснював свій переклад місцями не дослівно, а у вільному перекладі, що спричинило значні відхилення від оригіналу 18, с.13.

Отож, на початку ХХ ст.. перед українським суспільством постали об'єктивні передумови для другого повного перекладу Святого Письма українською мовою.

2.2 Іван Огієнко та другий повний переклад Біблії українською літературною мовою

Другий повний україномовний переклад Біблії належить видатному українському ученому-філологу, богослову і релігійному провіднику професору Івану Івановичу Огієнко. Історія його біблійного перекладу склалася не менш драматично, ніж історія Кулішевої Біблії. В той час, як переклад Біблії Куліша тривав 30 років (1868-1898), Огієнків біблійний переклад розтягнулася на 41 рік. Така тривалість у часі зумовлена багатьма причинами. По-перше, перекладала одна особа, перебуваючи в постійній матеріальній скруті, позбавлена засобів прожиття та друкування тексту. А по-друге, справі перекладу надто перешкоджали історичні обставини життя українського народу 29, с.8.

Народився Іван Іванович 15 січня 1882 року в м. Брусилові на Житомирщині. Закінчивши 1909 року історико-філологічний факультет Київського університету св.. Володимира, Огієнко залишився там як викладач, продовжуючи навчання в якості слухача Вищих педагогічних курсів 19, с.15. 1918 року його обирають ректором Кам'янець-Подільського університету, а Уряд УНР 1919 року у Києві призначає його міністром освіти і віросповідань, ким він працює до 1924 року 29, с.8. Обставини життя складаються так, що більшу половину свого життя Іван Огієнко змушений провести в еміграції - у 1920 році емігрував до Польщі. З 1944 року йому довелося жити в Словаччині, Польщі, Австрії, Швейцарії, а з 1947 - в Канаді, де 29 березня 1972 року і закінчилося його життя 19, с.15.

Задум перекласти Біблію зародився у Івана Огієнка ще у студентські роки, але початком його роботи по перекладу Біблії слід рахувати 1917 рік, коли він, займаючи високі посади в культурно-освітянській сфері держави, продовжуючи вивчати класичні мови, розпочинає десятилітнє дослідження з методики перекладання Біблії, результати якого були опубліковані 1927 року у 19-27 числах журналу «Духовна бесіда» під заголовком: «Методологія перекладу Святого Письма та Богослужбових книг на українську мову». В цей час автор уже перебував у еміграції, працюючи викладачем на богословському факультеті Варшавського університету 29, с.8.

Як професор трьох університетів і як учений, відзначений двома докторськими ступенями - філологічних і філософських наук, - Іван Огієнко вважав своїм обов'язком брати активну участь у формуванні літературної української мови ХХ сторіччя. Відправною точкою цього процесу для нього уявлявся якісний переклад Біблії національною мовою 16, с.52.

Подаючи на суд громадськості давно виношувану ідею нового перекладу Святого Письма українською мовою, І. Огієнко зазначав: «…Ми надзвичайно потребуємо такого перекладу Біблії, що був би зроблений сучасною літературною всеукраїнською мовою. Перекласти цілу Біблію - а в першу чергу Новий Завіт, треба такою літературною мовою, що стала б зразком бодай на перші 50 літ» 19, с.15.

Потреба якісного перекладу Святого Письма виглядала актуальною з огляду на декілька причин. По-перше, світове біблієзнавство на зламі ХІХ-ХХ ст.. збагатилося новими відкриттями, які через пізній час своєї появи не могли бути враховані в першому повному україномовному перекладі Біблії. По-друге, в контексті пом'якшення в силу історичних обставин антиукраїнської політики Росії на початку ХХ ст.., сталися вагомі зрушення в українському мовознавстві - в лексиці, семантиці, термінології, нормативному правописі 29, с.8. А по-третє, також у зв'язку з відкриттям нових перспектив для національного руху в Україні, ряд побожних людей бралися за переклад Біблії рідною мовою. Однак робили це, не враховуючи законів і специфіки такого перекладу, часто здійснюючи тлумачення складних висловів не стільки на основі оригіналу, скільки відповідно до конфесійного богослов'я. Саме ці обставини спонукали Огієнка до написання спочатку «Методології перекладу Святого Письма та Богослужбових книг українською мовою», а потім і самого перекладу 16, с.52-53.

Підготовчі наукові дослідження до перекладу, вивчення біблійних мов, а також громадські і державні обов'язки спричинилися до того, що лише 1930 року, перебуваючи в еміграції, І. Огієнко безпосередньо зайнявся здійсненням розробленого ним біблійно-перекладацького проекту, який став головною справою його життя 16, с.53.

Хронологія перекладу Іваном Огієнком Біблії така. Переклад Нового Завіту було закінчено 1936 року. Цього ж року першого квітня Огієнко підписав угоду з Британським і Закордонним Біблійним товариством про дальший переклад книг Старого Завіту. 1937 року у Львові надруковано переклад чотирьох Євангелій. А 1939 - у Варшаві опубліковано переклад цілого Нового Завіту з додатком до неї Псалтирі. 11 липня 1940 року Іван Огієнко повністю закінчив переклад канонічних і девтероканонічних книг Біблії з оригінальних мов українською мовою 29, с.8.

Однак в цей час настали кардинальні зміни в світі, в Європі, в Україні і в житті самого перекладача. В результаті Другої світової війни Польща, в якій на той час проживав Огієнко, припинила своє існування як держава. Це значно ускладнило зв'язки Огієнка з Британським Біблійним Товариством, а отже, - й апробацію і друкування Біблії 29, с.8.

Злощасні події відбулися і в житті професора Огієнка: 19 травня 1939 року передчасно померла його дружина, залишивши чоловіка з трьома дітьми на руках. Овдовілий Огієнко вирішив не одружуватися вдруге і прийняв чернечий постриг з новим ім'ям - Іларіон. У жовтні 1940 року його висвячують у сан єпископа, декілька місяців пізніше - архієпископа, а у 1944 році - митрополита Холмського і Підляського. Активне архіпастирське служіння в роки Другої світової війни і перші роки після її закінчення, пов'язане з тривалими поїздками по Польщі, Словаччині, Австрії і Швейцарії, практично унеможливило працю професора Огієнка над подальшим удосконаленням перекладу Біблії та її надрукуванням 16, с.54-55.

У 1947 році І. Огієнко емігрує до канадського міста Вінніпега, де 1951 року його обирають першоієрархом Української Православної Церкви в Канаді, ким він служить до кінця свого життя 10, с.18.

Саме в Канаді професор Іван Огієнко довершив справу підготовку й надрукування повного перекладу Біблії українською мовою. 1948 року він подав текст Старого Завіту до Британського і Закордонного Біблійного Товариства на рецензування. У зв'язку з процедурними формальностями, з'ясуванням позицій між перекладачем, рецензентами і Товариством, яке провадилося в письмовому вигляді, справа просувалася дуже повільно. Нарешті, 14 березня 1955 року Біблійне Товариство дало згоду на друкування тексту цілої Біблії, що й було здійснено наприкінці 1958 року в Канаді 46. В сучасному вигляді Біблія Огієнка побачила світ у Лондоні 1962 року накладом Об'єднаного Біблійного Товариства 12, с.108.

Український переклад Біблії, здійснений Іваном Огієнко, без второканонічних книг, багаторазово перевидавався в Канаді та країнах Західної Європи. 1995 року Біблію у перекладі Івана Огієнко було вперше видано в Україні, на батьківщині її перекладача, накладом Українського Біблійного Товариства. Великими тиражами різних форматів перевидання цієї Біблії було здійснено Українським Біблійним Товариством і в 2002 16, с.57 та 2009 роках Огієнко. Огієнковим перекладом нині користується близько 70% усіх християн різних Церков України, які вживають у богослужінні українську мову 46.

2.3 Іван Хоменко і третій повний переклад Біблії українською літературною мовою

Іван Хоменко народився на Вінниччині 11 листопада 1892 року у родині греко-католиків. З 1913 року навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету, пізніше викладав у гімназії та в університетах Відня і Риму. Як добрий біблеїст і знавець класичних (єврейської, грецької, латинської), а також сучасних (французької, англійської, італійської і німецької) мов, у 1918--20 роках працював у міністерстві закордонних справ Української Народної Республіки, головним чином у складі посольства у Відні. Одночасно слухав лекції у Віденському університеті. За кордоном він познайомився з митрополитом Андрієм Шептицьким, котрий залучив його до Кам'янець-Подільської єпархії і 1921 року направив у Рим для вивчення теології і філософії в папському Урбаніянському університеті 15.

Отримавши 1925 року ступінь доктора філософії, Іван Хоменко був змушений того ж року виїхати до Австрії на лікування, а потім деякий час жив у Франції і Швейцарії. З невеликими перервами до 1936 року вивчав богослов'я. На початку Другої світової війни повертається в Рим і, після закінчення богословських досліджень, 1940 року прийняв чернечій постриг -- став членом чернечого греко-католицького чину святого Василя Великого (василіан), водночас працюючи у Ватиканському бюро пошуків. Саме того року Іван Хоменко взяв на себе складну і довготривалу працю -- почав роботу над перекладом Біблії, яка тривала до кінця його життя 16, с.65-66.

Після Другої світової війни, коли робота в бюро пошуків завершилася, Хоменко, у зв'язку зі слабким здоров'ям, переїхав на острів Капрі, неподалік від Неаполя, де, проживаючи при церковній парафії, куди не досягали дискримінація української мови і військове лихоліття, продовжив перекладати Святе Письмо українською мовою наступні 20 років, користуючись заступництвом Василіанського монаршого чину, під патронатом архієпископа Івана Бучко, який підтримував його і матеріально, і також потрібною найновішою літературою. У переписуванні рукопису йому допомагали Петро Качур та двоє студентів 38, с.16-17. Дискусії з біблієзнавцями, мовознавцями, богословами та рецензентами його перекладу, які постійно його відвідували, допомагали точно відобразити зміст оригінального біблійного твору. В процесі перекладу були враховані також істотні висновки учених-текстологів, зроблені на підставі досліджень Кумранських рукописів, які були відкриті в цей період 16, с.67.

Суттєвою відмінністю Хоменкового перекладу, в порівнянні з попередніми двома перекладами (Пантелеймона Куліша й Івана Огієнка), є те, що його біблійний переклад за католицькою традицією включає не тільки 39 канонічних книг Старого Завіту, які визнані як богонатхненні усіма християнськими Церквами, а й більшість другоканонічних (Товита, Юдити, Перша і Друга книги Макавеїв, Мудрості, Сираха, Варуха, Лист Єремії), які визнаються богонатхненими лише католицькими Церквами латинського та грецького обряду, а православними і протестантськими Церквами вважаються, відповідно, неканонічними і апокрифічними. Таким чином Біблія у перекладі Хоменка складається із 47-ми книг Старого Завіту і 27-ми - Нового Завіту. Із другоканонічних книг у ній відсутні Друга і Третя книги Ездри та Третя книга Макавеїв 46.

Новий переклад канонічних книг Старого Завіту здійснювався з оригінальної давньоєврейської мови, за масоретськими текстами шостого видання Р. Кіттеля. Старозавітні другоканонічні книги, оскільки вони є відсутні в старозавітних списках масоретської традиції, перекладалися з грецького оригіналу за олександрійським текстом Сімдесятьох - Септуагінтою - у виданні А. Ральфса. Переклад Нового Завіту виконувався з грецького критичного тексту А. Мерка у шостому виданні Папського Біблійного інституту 7, с.ХІХ.

Після завершення перекладу усіх книг Біблії наприкінці 50-х років ХХ ст., Чин Василіан придбав собі право власності на рукопис, прийнявши нас себе зобов'язання підготувати його до друку і видати його власним коштом 38. Було розпочато редакційну роботу над рукописом. До складу експертно-богословської комісії увійшли видатні українські богослови з Василіанського чину: Й. Мартинець, А. Великий, Т. Олійник, І. Патрило, С. Фединяк, Р. Головацький, М. Ваврик, В. Ваврик, О. Купранець. Мовностилістичне редагування здійснювали відомі в українській діаспорі на Заході письменник і перекладач Ігор Костецький, письменник Василь Барка, професор Михайло Орест-Зеров 46.

Третій повний переклад Біблії українською літературною мовою з'явився друком у Римі 1963 року, під час заключних сесій Другого Ватиканського вселенського собору, під назвою: «Святе Письмо Старого та Нового Завіту».

Після видання Біблії Іван Хоменко 1964 року перекїхав до Василіанського монастиря в Мондері у Канаді. Прочитавши свій видрукований переклад, Іван Хоменко був обурений деякими допущеними видавничою комісією неточностями. У своїх листах до кардинала Е. Тиссерана та інших високопоставлених осіб в Італії він писав, що Василіани “зіпсували” його переклад. З метою виправлення помилок видавців Іван Хоменко, за сприяння кардинала Йосифа Сліпого, у 1966 році повернувся до Італії. Оселившись спочатку в монастирі “Студіон” поблизу Риму, пізніше, з 1967 року, - при Українському Католицькиму Університеті в Римі, а потім - на острові Капрі, він працював над редагуванням свого тексту, і виготовив повний виправлений текст Старого та Нового Завітів. Новий Завіт був друкований в Римі 1989 року Українським Католицьким Університетом уже після смерті його перекладача (1981 р.), а Страрий Завіт донині залишається не виданий 36, с.5.

Біблія Хоменка в своєму первісному вигляді неодноразово перевидавалася Чином святого Василя Великого. Зокрема цей переклад був опублікований у 2005 та 2007 роках 7, с.ІV.

Поява Хоменкового перекладу Біблії усього через кілька років після опублікування другого повного українського перекладу професора Івана Огієнка засвідчила активізацію українсько-перекладацької діяльності з давніх мов взагалі, і біблійної зокрема. Хоч третій переклад це насамперед здобуток і заслуга Української Греко-Католицької Церкви і її найбільш вченого чернечого ордену Чину св. Василя Великого, все ж таки це була подія всеукраїнського значення. Третім перекладом Біблії користуються не тільки греко-католики, але й православні та протестанти.

переклад біблія українська мова

2.4 Створення Українського Біблійного Товариства та четвертий повний переклад Біблії сучасною українською літературною мовою

Здобуття Україною у 1991 році незалежності відкрило нові перспективи як для української мови, літератури і культури в цілому, так і для української перекладацько-видавничої діяльності зокрема. 22 червня 1991 року на Першій Установчій Конференції було утворене Українське Біблійне Товариство (УБТ). Його засновниками виступили Українська Православна Церква Київського Патріархату, Об'єднаний Союз Євангельських Християн-Баптистів України, Всеукраїнський Союз Церков Християн Віри Євангельської П'ятидесятників та Церква Адвентистів Сьомого Дня. В день заснування Товариства до його членів приєдналася Українська Греко-Католицька Церква, пізніше - Римо-Католицька Церква в Україні, Українська Автокефальна Православна Церква і Українська Лютеранська Церква, Союз Вільних Церков Християн Євангельської Віри, Братство Незалежних Церков та Місій Євангельських Християн-Баптистів України. Об'єднання Незалежних Харизматичних Християнських Церков України, а також Інститут Філософії Національної Академії Наук України. Таким чином в Українському Біблійному Товаристві, яке 1995 року стає членом організації Об'єднаних Біблійних Товариств, офіційно представлені одинадцять основних християнських Церков України та Інститут Філософії НАНУ. Цього ж року було прийнято статут, яким закладено концепцію роботи УБТ та визначено основні напрямки діяльності - переклад, друкування та поширення Біблії. Центральним проектом своєї діяльності УБТ обрало Четвертий повний переклад Біблії сучасною українською літературною мовою, роботу над яким було розпочато 8 березня 1992 року 37, с.4-5.

Потребу в новому перекладі відчували представники різних християнських конфесій. Український православний митрополит Степан Скрипник не раз порушував питання про четвертий повний переклад Біблії з урахуванням збагаченої лексики і нових відкриттів у біблеїстиці. Патріарх Мстислав, перебуваючи в Києві 1991 року, просив делегацію своєї Церкви на Першій Установчій Конференції УБТ обов'язково порушити питання про необхідність четвертого повного перекладу Біблії. Відомі протестантські релігійні діячі, організатори й активісти УБТ Яків Духонченко, Микола Мельник, Микола Жукалюк, на своїх зустрічах неодноразово обговорювали проблему нового україномовного перекладу Біблії. Цю ідею активно підтримали і письменник, член Національної Спілки письменників України Борис Тимошенко та провідний науковий співробітник НАНУ професор Дмитро Степовик, який згодом очолив Відділ перекладу Біблії в УБТ. Відомий релігійний діяч УГКЦ, котрий брав активну участь в організації третього повного перекладу Біблії, кардинал Йосип Сліпий також відчував актуальність перекладу Святого Письма сучасною українською мовою. Проживаючи в Римі після 18 років поневірянь по в'язницях і в сибірському засланні, Йосиф Сліпий був не до кінця задоволений якістю існуючих перекладів. І у 1975 році він запропонував своєму учневі молодому священику Рафаїлові Турконяку здійснити новий україномовний біблійний переклад 16, с.78-80.

Рафаїл Турконяк, сучасний перекладач Біблії українською мовою, народився 1949 року в родині українських емігрантів міста Манчестера в Англії. Навчався в англійській загальноосвітній школі, а по суботах вивчав українську мову в українській школі. В одинадцять років вступив на навчання до Української папської малої семінарії в Римі, яку закінчив у 1966 році, одержавши атестат зрілості. Тоді вступив до Університету Пропаґанде Фіде в Римі, де вивчав філософію та богослов'я, а також класичні давньогрецьку, давньоєврейську і латинську та сучасні європейські мови. З 1968 року вчився в Ірландії в Університеті св. Патрикія, потім вступив до Монастиря отців Студитів у Кастелґандолфо біля Риму і продовжив свої студії в Пропаґанде Фіде, які завершив з ученим ступенем докрора богослов'я і літургіки 42. З 1991 року Рафаїл Турконяк переїхав з Італії на постійне місце проживання до Львова і почав працювати як економ архієпархії УГКЦ, продовжуючи при цьому перекладацьку працю 16, с.84-85.

До роботи над перекладом Біблії Рафаїл Турконяк приступив 1975 року у відповідь на згадане вище доручення патріарха Йосипа Сліпого, який бажав здійснення перекладу Біблії українською мовою, на відміну від попередніх перекладів, не з давньоєврейської, а із старослов'янської мови. Джерелом перекладу спочатку було обрано Єлизаветівську Біблію, а згодом - Острозьку Біблію 42.

Найскладнішим, за словами доктора Рафаїла, було знайти оригінальні грецькі та латинські тексти, якими користувалися острозькі вчені при перекладі Біблії. Оригінальні тексти при перекладі з опосередкованого були важливими, тому що без них було би неможливо вірно передати текст і думку перекладачів. Справа відшукування оригіналів ускладнювалася тим фактом, що, на відміну від інших тогочасних перекладів, які перекладалися з одного джерела, у виготовленні Острозької Біблії було вжито багато різних грецьких, старослов'янських, латинських та інших вихідних текстів. Зрештою, пошук оригіналів забрав понад двадцять років 42.

1988 року Рафаїл отримав факсимільне видання Острозької Біблії, видане в Канаді, а після приїзду в Україну зміг користуватися й оригінальним Острозьким виданням Святого Письма 1581 року, яке зберігається у Львівському державному архіві. Щоб набирати на комп'ютері текст старослов'янською мовою, Рафаїл власноручно створив старослов'янський шрифт, який повторював накреслення літер Острозької Біблії. Наступні два роки знадобилося перекладачеві, щоб перенести в комп'ютер свої записи та переклад Нового Завіту 25.

1993 року доктора Рафаїла Турконяка, як досвідченого вченого-біблеїста, до співпраці в якості перекладача запрошує Українське Біблійне Товариство 37, с.7. На цей час Рафаїл уже завершив перекладати текст Нового Завіту. Джерелом перекладу слугував загальноприйнятий Штутгардський грецький критичний текст Еберхарда Нестела і Курта Алланда 26-го видання, виготовлений цими науковцями, співпрацівниками Німецького Біблійного Товариства, на основі зіставлень існуючих древніх рукописів та стародруків 36, с.7-8.

Того ж 1993 року УБТ організовує редакційну групу для опрацювання первинного перекладу Р. Турконяка. До її складу ввійшов професор стилістики Інституту журналістики Національного університету ім.. Тараса Шевченка, доктор філологічних наук Олександр Пономарів. Літературну редакцію Нового Завіту здійснювала старший редактор видавництва «Світ» у Львові Тетяна Головіна. Очолив групу перекладу Біблії віце-президент УБТ, професор Київської Духовної Академії, доктор богословських наук Дмитро Степовик. Порівняльну експертизу грецьких текстів проводила завідувачка кафедри класичної філології Інституту філології Національного університету ім.. Тараса Шевченка, доцент Леся Звонська-Денисюк. Остаточну редакцію українського тексту разом з перекладачем здійснював лінгвіст Богдан Качмар. Консультування перекладача та редакторів здійснювали працівники Об'єднаних Біблійних Товариств, зокрема, Девид Кларк, Міллер Міллой, Террі Хартберг, Джон Дін та інші. Вони ж дбали про спонсорську підтримку цього проекту 16, с.86-87.