Досвід самодостатності в містицизмі ХХ століття (релігієзнавчий аналіз)

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

Досвід самодостатності в містицизмі ХХ століття (релігієзнавчий аналіз)

Спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

Актуальність теми. При реформуванні українського суспільства відбувається процес глибокої трансформації цінностей людини. Однією з цих цінностей є ідеальні стани особистості, які включають і самодостатні стани, характеристики яких описані як у релігійно-містичній культурній традиції, так і поза нею.

Містика, містицизм - це різновид релігійної практики (С.С. Аверінцев, Ю.О. Кімелєв, М.А. Можейко). Розрізняють теїстичний (класичний) містицизм, де абсолют - це особистий Бог, і нетеїстичний (некласичний), де особистий Бог замінюється безособистісним “трансцендентним началом, наприклад, “дао” - у даосизмі, “шуньята” -у буддизмі, або “єдине” - у неоплатонізмі. Але у ХХ столітті з'являється постнетеїстичний (постнекласичний) містицизм, який, заперечуючи містичну практику, обмежується рекомендаціями загального характеру (Д. Крішнамурті). Якщо некласичний містицизм (нетеїстичний) обмежується рекомендаціями загального характеру з приводу релігійного культу (І. Екхарт), то постнекласичний (постнетеїстичний) містицизм обмежується рекомендаціями загального характеру з приводу певних станів людини, що мають самодостатній характер, перетворюючи ці стани - в культ. Постнекласичний містицизм можно віднести до неомістицизму, до білярелігійного напрямку культури. Виникнення постнекласичного містицизму в другій половині ХХ століття збігається з виникненням постнекласичного напрямку в загальній культурі, тобто з постмодернізмом постсекулярного суспільства. Класичний, некласичний і постнекласичний містицизми зображують характеристики стану самодостатності людини як суперечливі одинично-випадкові прикордонні стани “межі духу”. Ці характеристики ми зустрічаємо і поза містицизмом, тому що вони притаманні певному виду екстазу - стану вищого ступеня позитивного емоційного реагування, вершини щастя, яке може бути нерелігійним. Але поза містицизмом людина з цього стану не робить культу. У той же час містик постнетеїстичної спрямованості зводить до культу власний суб'єктивний досвід, власні переживання і стани. Отже, він бачить у цих феноменах душі цінність, маніфестує цю цінність, перетворює її в надцінність як надприродне. Виникає питання про суть цих цінностей, адже нетеїстичний і постнетеїстичний містицизми належать до апофатичної теології. І те, що вони зводять у культ, є фактично чистим запереченням. Відтак постає питання: за яких умов залишається цінність цього заперечення в секулярному і постсекулярному суспільстві?

Характеристики станів самодостатнього характеру описані в філософії і апофатичній теології як давнини (Платон, Плотін, Арістотель, Телет), так і сучасності (К. Ясперс, М. Хайдеггер, Е. Левінас, М. Шелер, А. Маслоу, Е.Р. Додс, А. Уотс, Л. Х'єлл, Д. Зіглер, Д. Крішнамурті, В. І. Соловйов, О.Ф. Лосєв, Н.В. Брагінська, А.А. Гусейнов, О.В. Марченко, М.О. Можейко, Р.Г. Апресян). За самодостатністю закріплюється єдність, що притаманна духу (Плотін), незворушність (Плотін), відсутність роздратованості (Телет, Д. Крішнамурті), спокій і блаженство (Телет, К. Ясперс, М. Хайдеггер), наявність благ і відсутність потреби у чомусь додатково (Арістотель, Телет, О.Ф. Лосєв, Н.В. Брагінська, А. Маслоу, Е. Левінас, М.М. Каневський), стан щастя (Арістотель, А.А. Гусейнов, О.В. Марченко), споглядальний і творчий стани людини (Арістотель, Е.Р. Додс, А. Уотс, А. Маслоу, М.О. Можейко), стан самодавління, а не прагнення (Платон), стан безпристрасності і незалежності (М. Шелер, Л. Х'єлл, Д. Зіглер, В.І. Соловйов, Р.Г. Апресян), спонтанність (Платон, Плотін, Д. Крішнамурті). У неорелігії і неомістицизмі ХХ століття, у період модерну поширюється нетеїстичний містицизм, а в період постмодерну (друга половина ХХ століття) набуває розповсюдження постнетеїстичний неомістицизм постсекулярного суспільства, який є толерантним до всіх віросповідань. Усі види містицизму мають, у тій чи іншій мірі, опис досвіду самодостатності як стану щастя. Але чітких і єдиних для всіх людей критеріїв щастя немає (Е.П. Ільїн). Отже, виникає необхідність прослідкувати зміни характеристик досвіду самодостатності від античності до сьогодення, порівнюючи прадавні часи і ХХ століття, щоб виявити незмінні характеристики досліджуваного феномена і розкрити його особливості за умов модерну і постмодерну, в умовах зміни секулярного суспільства на постсекулярне, яке має амбівалентні позиції до всіх вірувань.

Стан самодостатності, який може бути присутній у релігійних переживаннях як стан повного задоволення і щастя, розглядається як вищий ступінь позитивного емоційного реагування, а відтак і як екстатичний стан (Е.П. Ільїн). Цей вищий ступінь, а також спонтанність вказують на різкі і значні зміни природної основи людини. Виникає питання щодо сутності, соціальної ролі та історичних перспектив значимості таких сакральних феноменів, що трансформують особистість, як феномен самодостатності. Це актуально і для суспільства, у тому числі й українського, яке прагне подолати застій у людській свідомості, яка не встигає за змінами соціального буття.

У зв'язку з тим, що у другій половині ХХ століття з'являється постнетеїстичний неомістицизм періоду постмодерну, як період постсекулярного суспільства, що породжує нерелігійний спіритуалізм (Ж. Бросс), якому притаманний культ особливих станів свідомості як самодостатніх, тобто у зв'язку з історичним рухом у містичній культурній традиції від ритуальних дій і спеціальних вправ до відмови від містичної практики, але із збереженням рекомендацій загального характеру (Д. Крішнамурті), виникає потреба пояснень, пов'язаних з особливостями секуляризації цього періоду історії релігії. У ХХ столітті, тобто в умовах модерну і постмодерну, у процесі секуляризації складаються різні ставлення до досвіду самодостатності релігійної духовності, і до релігійної культури взагалі. Але невідомо, які можливості прояву досвіду самодостатності релігійної духовності створюють умови модерну, а які - постмодерну, і до чого все це може призвести.

Ураховуючи природність досвіду самодостатності як певного стану, властивого природі людини, можна вирішити проблему необхідності стимулювання психіки в містицизмі, стимулювання свідомого. Можна оцінити те, наскільки одержані внаслідок стимулювання стани мають природно-самодостатній характер. Адже стимульованість, не тільки хімічна, а й психологічна (у данному випадку - це містична практика), що призводить до залежності, до підвищеного рівня недостатності. Сам спосіб одержання подібних станів свідчить про залежність від цього способу. Це актуально через поширення в Україні сфери так званої “індустрії просвітління”, що бере на озброєння напрацьовану століттями містичну практику в містичній культурній традиції і використовує її як стимулятор. Постійно доповнюючи і розширюючи практику, містицизм формулює ряд нових рекомендаційних процедур, які слід оцінити на значимість та корисність для людини, зрозуміти їхній вплив на природу самої людини, що важливо в умовах постсекулярного суспільства, толерантного до всіх віросповідань.

Необхідність у дослідженні феномена самодостатності релігійної духовності зводиться до того, що даний феномен, як крайній ступінь стану незалежності духу, супроводжує також ті релігійні переживання, які породжують у людині стани психологічної залежності, які часто пригнічують творчий початок вільного пошуку при зміні різних релігійних переваг. Релігійні культи, які акцентують свою практику на виробленні психологічної залежності у своїх адептів, не можуть виключити з внутрішнього суб'єктивного світу переживання самодостатнього характеру, які потенційно несуть у собі можливість спонтанного відриву певних релігійних догматів і заміни їх іншими ідеями, що є більш можливим в умовах релігійних свобод постсекулярного суспільства. Феномен самодостатності знижує силу психологічних залежностей і відкриває шлях людині до надбання свого справжнього стану душі, яка не впадає в крайні стани при виборі будь-яких переваг. Це актуально при існуванні релігійних спільнот, що роблять акцент на підпорядкуванні людини певним релігійним догматам, обмежуючи таким чином вільний вибір людини.

Торкаючись розробки феномена самодостатності в літературі зазначимо, що автаркія () у значенні самодостатності в античності могла розумітися як атараксія (Н.В. Брагинська). Продовжуючи традицію Платона, у християнському богослов'ї, зокрема в апофатичній теології, самодостатність розуміється як абсолютне буття (Н.В. Брагинська). Певну розробку поняття “самодостатність” отримало в західній філософії (А. Бергсон, М. Хайдеггер, К. Ясперс, Є. Левінас, К. Поппер, Х. Ортега-і-Гассет, М. Шелер, Г.-Г. Гадамер, Г. Марсель, М. Мерло-Понті, Ж. Батай, М. Бланшо, Ж. Делез, Ф. Гваттарі, Ж. Дерріда, М. Фуко, Ю. Кристева, А. Маслоу, А. Уотс, Р. Ленг, К. Уілбер). Характеристики досвіду самодостатності розглядала й українська релігієзнавча думка при гносеологічному аналізі феномена релігії (Б.О. Лобовик), при дослідженні релігійно-містичного досвіду Г.С. Сковороди (А.М. Колодний, Л.О. Филипович), при дослідженні білярелігійних феноменів містицизму ХХ століття (Н.П. Дудар, Л.О. Филипович) і загальних проблем релігії, містицизму, демонології (В. П. Капітон, Л. Г. Конотоп, Я. В. Любивий, П. Ю. Саух). Але самодостатність (автаркія) залишилася в новоєвропейській культурі терміном нез'ясованим, невивченим і багатозначним (Н.В. Брагінська), з нез'ясованим ставленням до нього в умовах модерну і постмодерну секулярного і постсекулярного суспільства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах науково-дослідної роботи “Проблема формування світоглядних орієнтацій людини в умовах трансформації суспільства” (держреєстраційний № 0101V005760). Виконавець - кафедра гуманітарних дисциплін Дніпропетровської державної фінансової академії.

Дисертаційна робота тісно пов'язана з науковою плановою темою Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, “Трансформація релігійної духовності в умовах модерну і постмодерну” (№ держреєстрації 0101U002660).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є осмислення досвіду самодостатності релігійної духовності, його сутності, ролі в житті релігійної людини в умовах модерну та постмодерну секулярного і постсекулярного суспільства ХХ століття.

Досягнення поставленої мети дослідження передбачає вирішення таких завдань:

- виявити характеристики досвіду самодостатності, що притаманні релігійному містицизму ХХ століття як умовам модерну і постмодерну;

- визначити особливості розуміння досвіду самодостатності в релігійній філософії ХХ століття, розкриваючи тенденції трансформації релігії та містицизму;

- осмислити досвід самодостатності в білярелігійній думці, наукових дослідженнях та документальних засвідченнях апофатичної теології постнетеїстичного напрямку ХХ століття;

- розглянути трансформації категорій неомістицизму відносно досвіду самодостатності, підкреслюючи вплив соціального оточення в теології постмодерну;

- виявити пріоритети в орієнтації релігійно-містичної традиції й особливості містичного досвіду в теології умов модерну і постмодерну;

- виявити ендогенність причин трансцендентного і самодостатнього досвіду в теології і в білярелігійній культурі, та умови їх актуалізації;

- визначити нові структури знань, які відображують досліджуваний феномен в апофатичній теології за умов модерну і постмодерну;

- розкрити зміст містичної практики в некласичній і постнекласичній формах містицизму як білярелігійного напрямку культури, що має характеристики досвіду самодостатності;

- осмислити досвід самодостатності релігійної сфери в сучасному соціокультурному контексті.

Об'єкт дослідження є філософсько-теоретична рефлексія, зорієнтована на осмислення досвіду самодостатності містицизму ХХ століття.

Предметом дослідження є еволюція філософської думки про досвід самодостатності у містицизмі ХХ століття.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є трансформація містицизму від некласичних до постнекласичних форм, а також фактологічний матеріал, що розкриває особливості неорелігії та неомістицизму ХХ століття секулярного і постсекулярного суспільства.

Використовується філософська компаративістика. Зокрема використовується компаративний підхід до дослідження релігії, містицизму і феноменів містичної культури теїстичного, нетеїстичного і постнетеїстичного напрямку в рамках філософського дискурсу. При цьому встановлюються незмінні характеристики досвіду самодостатності, які зберігаються як у античній релігії та містицизмі, так і в неорелігії і неомістицизмі ХХ століття.

Критична феноменологія, за допомогою якої відбувається попередній відбір феноменів для дослідження, є тим методом, що застосовується для нормативного розгляду досвіду самодостатності, характеристики якого притаманні людині, але вимагають вирішення проблеми наявності надприродного в людині і ствавлення до цього в постсекулярному суспільстві. Це дає можливість виявити значимі аспекти в актуалізованому досвіді самодостатності й відкинути недуховне, асоціальне, патологічне.

Використовується метод кореляції, що пояснює зміст феномена самодостатності у взаємозалежності екзистенційних питань про можливість досвіду самодостатності і відповідей, що спираються на наукові факти і документалістику, які відзначають природність досліджуваного феномена, з'ясовують причини виникнення ідеї надприродного по відношенню до цього феномена при зміні нетеїстичного містицизму на постнетеїстичний у неомістицизмі ХХ століття. Кореляція є принципом діалектичного методу, де питання відповідає тезі-антитезі, а відповідь - синтезу, який несе нове, діалектично змінене розуміння проблеми.

Наукова новизна отриманих результатів. Релігієзнавчий аналіз показав, що важливим компонентом містицизму ХХ століття є характеристики досвіду самодостатності як певного виду неінтенціонального екстазу, що виникає завдяки існуванню в психіці людини компенсаторних механізмів. Важливість досвіду самодостатності як цінності для містика доводиться тим, що цей досвід може перетворюватися в культ, як, наприклад, у постнетеїстичному містицизмі умов постмодерну. Умови постмодерну як постсекулярного суспільства, де наявна свобода зміни релігійних орієнтацій, дають можливість зменшити силу психологічної залежності й збільшити можливість переживань самодостатнього характеру відчуття незалежності. При змінах релігійних переваг посилюється осмислення відносності релігійних догматів.

У ході дослідження автором отримані такі наукові результати:

- виявлені характеристики феномена самодостатності як немотивованого екстатичного стану людини, що супроводжує творчі осяяння, стан, де дух є неінтенціональним і виникає при спонтанному нівелюванні відчуття неповноцінності та недостатності в процесі становлення здатності особистості управляти надмірністю своїх спонукань. За умов модерну в релігійній культурі знижується рівень індивідуально-неповторних характеристик феномена самодостатності релігійної духовності під впливом дискредитуючої спрямованості процесу секуляризації релігії в цілому;

- за умов модерну секуляризація позначається на релігійній філософії, коли людина постає схильною до досвіду самодостатності ще від часу свого народження. Це виявляє наукові орієнтири модернізму. Факт схильності людини до переживання самодостатності засвідчує те, що в релігійно-містичну культуру проникає розуміння природних закономірностей, які виявляються в релігійних феноменах. Умови постмодерну, з їх амбівалентним ставленням до різних конфесій постсекулярного суспільства, більше враховують соціальні фактори в актуалізованих релігійних феноменах;

- у процесі секуляризації за умов модерну відбувається трансформація орієнтації розуміння характеристик досвіду самодостатності релігійної духовності, унаслідок чого прослідковується зв'язок з такими природними процесами, як вікові зміни, творчі стани. Але тоді може нехтуватись індивідуально-неповторне в цьому феномені. Хоча це не відноситься до документалістики. У документалістиці постнетеїстичного містицизму відтворюються стани людини, для розуміння яких повинні враховуватись соціальні впливи. Тут є індивідуально-неповторне в особистості. При цьому оцінки цінності даних станів релігійної людини в постсекулярному суспільстві, однаково відкритому для різних релігійних конфесій, об'єднують суб'єктивні переживання представників різних релігій через подібність характеристик досліджуваного феномена;

- при секуляризації за умов модерну відбувається переведення категорій, які розкривають характеристики досвіду самодостатності релігійної духовності в наукові терміни, при одночасній дискредитації релігії. Категорії, які відображують буття духу, до яких належить і досвід самодостатності релігійної духовності, допускають значний вплив соціального оточення. Вплив останнього в постсекулярному суспільстві спрямований на всезагальні цінності, що виражені в чуттєво-неповторній формі. Умови модерну, на відміну від постмодерну, не завжди дають можливість віруючій людині знаходити цінності спонтанного прояву феномена самодостатності релігійної духовності. Для цього більш підходять умови постмодерну, що зосереджуються на спонтанних процесах і дистанцюють від будь-яких релігійних догматів, які потребують опосередкованості та послідовності;

- за умов постмодерну в процесі секуляризації відбувається орієнтація релігійно-містичної культурної традиції на виявлення тих феноменів релігійного досвіду, які не вимагають конкретної релігійно-містичної практики. Таким яскраво вираженим феноменом є досвід самодостатності релігійної духовності, який за умов постмодерну постає ключовою ланкою постнетеїстичного містицизму як нового напрямку в містиці. Постнетеїстичний містицизм розкриває неінтенціональні характеристики феномена самодостатності релігійної духовності. Секуляризація за умов модерну є неефективною щодо цього напрямку містицизму. Проте це не можна сказати про постмодерністські умови толерантності, амбівалентності й дистанціювання щодо релігійних догматів. Толерантність, амбівалентність і дистанціювання по відношенню до релігійних догматів орієнтують людину на пошук ціннісного в неінтенціональній сфері релігії, яка не торкається догматів;

- за умов постмодерну постсекулярного суспільства загострюється увага на ендогенних причинах виникнення феноменів релігійно-містичних одкровень і розглядаються суперечливі й одиничні психічні стани людини, які сприяють тому, що релігійність все більше індивідуалізується. Своїм ендогенним походженням досвід самодостатності релігійної духовності, як і деякі трансцендентні стани, не зводиться до власне природних феноменів, які не потребують соціального оточення й впливу. Досвід самодостатності потребує врахування соціального розвитку людини. За цих обставин не тільки містичні, але й інші напрямки культури розкривають стани самодостатності як неспровоковані будь-яким зовнішнім конкретним агентом. Умови постмодерну є найбільш сприятливими для знаходження релігійною людиною цих станів у собі. Ці умови включають у себе плюралізм, толерантність, амбівалентність і дистанційованість до релігійних догматів та виступають у ролі провокуючого агента;

- за умов модерну при визначенні досвіду самодостатності релігійної духовності апофатичної спрямованості робиться акцент на тих структурах знань, які пов'язані (або можуть бути пов'язані) з феноменом самодостатності, як “супроводжуючим творчий процес”, як феномен, “не маючий змісту”. Не маючи змісту, він, проте, приносить полегшення релігійній людині і має для неї цінність. У зв'язку з цим при секуляризації виникає необхідність не просто дискредитувати цю цінність разом з релігійними догматами і перевести її на мову природознавства, а й розглянути її як індивідуальний феномен і, ураховуючи соціальний вплив, зробити його зрозумілим різним напрямкам культури, а також різним релігійним конфесіям. Цей процес є актуалізованим за умов постмодерну, який акцентує увагу на східних рисах досвіду різних релігійних віросповідань. Умови постмодерну, як умови, що надають більше свобод при виборі певної релігії, сприяють більшим можливостям для людини відчути в собі характеристики феномена самодостатності релігійної духовності. Цей феномен супроводжує творчий процесс у людині, і лише побічно пов'язаний з релігійним догматом, що за умов постмодерну більш виявляється релігійною людиною у вільному виборі;

- за умов постмодерну виявляються такі характеристики досвіду самодостатності релігійної духовності, що виникають без конкретної релігійно-містичної практики. Однак замість практики, ми завжди маємо справу з рекомендаціями загального характеру, що вказують на певні духовні цінності. Тому при секуляризації не обов'язково, дискредитуючи, відкидати релігію, мову релігії переводити на інші мови культури, а містичну практику підміняти практикою життя. Плюралістичне й амбівалентне ставлення до релігії, яке з'являється за умов постмодерну, сприяє вільному пошуку релігійною людиною свого призначення і проявів феноменів самодостатності як ефектів компенсаторних реакцій. Феномен самодостатності релігійної духовності, з'являючись у людей різних конфесій поза їх спеціальною релігійною практикою, може бути причиною об'єднуючого характеру через відсутність специфіки культових дій зі стимулювання феномена самодостатності. Це особливо виражено в умовах постмодерністських свобод і масової комунікації, де різні напрямки містицизму можуть проявлятися як нетрадиційні суб'єктивні переживання релігійної людини;

- сучасні умови секуляризації потребують амбівалентності, плюралістичності, толерантного ставлення до релігійної культури з боку соціуму, що дає можливість розкрити індивідуально-одиничні психічні стани релігійних феноменів, в яких людина шукає свій ідеал. За таких умов відбуваються значні психологічні зміни, що нівелюють відчуття неповноцінності й призводять до компенсації недостатніх характеристик, які роблять особистість більш придатною для життя в соціумі. Для зняття почуття неповноцінності (недостатності) більш підходять умови постмодерну, оскільки при вільному виборі релігійних вірувань людина може з більшою ймовірністю знайти ті напрямки релігійної культури, через які вона може набути стану, подібного до самодостатного за тими чи іншими ознаками.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження показали важливість для містицизму ХХ століття феномена самодостатності як неінтенціонального екстазу, походження якого пов'язане з існуванням у людини компенсаторних механізмів. Важливість феномена самодостатності в переживаннях містика ХХ століття засвідчує поява постнетеїстичного містицизму за умов помстмодерну постсекулярного суспільства, де переживання самодостатності перетворюются в особливу цінність, хоча за цих переживань психологічна залежність від релігійних культів не переходить у крайні форми абсолютизації якихось цінностей. Зниження крайнощів від релігійних культів може виникати при частих змінах релігійних переваг, що притаманно умовам постмодерну постсекулярного суспільствіа. Але зниження крайнощів і відчуття незалежності є наслідком феномена самодостатності. З цими характеристиками феномена самодостатності пов'язане значення подальших досліджень для вирішення проблем, що торкаються залежності від релігійних культів, які можуть доводити людину до крайнощів.

Знання про досвід самодостатності можна використовувати в процесі формування світогляду людини й адаптації її при різких змінах цінностей у культурі. Досвід самодостатності є індикатором того, що людина позитивно змінюється разом зі змінами соціального буття. Матеріали роботи можна використовувати з метою з'ясування характеристик досвіду самодостатності релігійної духовності при співпраці з різними конфесіями і виявлення їх можливостей ставити релігійну людину в залежність від релігійної догми.

Оримані результати можуть бути використані для розробки лекційних курсів в історії філософії, спецкурсів з історії філософського містицизму, у релігієзнавстві з теми апофатичної теології неорелігій і неомістицизму, у філософсько-антропологічному курсі з теми трансперсональної антропології.

Апробація результатів дисертації. Ключові концептуальні аспекти дослідження пройшли апробацію на конференції молодих учених і фахівців-медиків Запорізького державного інституту вдосконалення лікарів і Запорізького державного медичного університету (Запоріжжя, 1996), на міжнародній науковій конференції “Математичне моделювання в психологічних і педагогічних дослідженнях та навчанні” (Дніпропетровськ, 1996), конференції Запорізького державного інституту вдосконалення лікарів, присвяченій 70-річному ювілею інституту (Запоріжжя, 1997), ІV міжнародній конференції “Франція та Україна: науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 1997), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Творче, практичне і критичне мислення” (Житомир, 1997), науковій конференції “ХІІІ республіканські читання “Великі перетворювачі природознавства: П.А.Флоренський” (Мінськ, 1997), науковій конференції “ХІV міжнародні читання 18-19 листопада 1998 р. “Великі перетворювачі природознавства: Ілля Пригожин” (Мінськ, 1998), Першій міжнародній конференції “Наука і освіта'98” (Дніпропетровськ - Одеса - Кривий Ріг - Київ - Харків - Дніпродзержинськ, 1998 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми та перспективи розвитку фінансів місцевого самоврядування в Україні” (Дніпропетровськ, 2002), міжнародній науковій конференції “ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства, третя світова теорія” (Київ, 2002), ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Философские проблемы гуманитаризации высшего образования” (Сумы-Бердянск, 2002), міжнародній науково-теоретичній конференції “Глобализм глазами современника: блеск и нищета феномена” (Сумы, 2002), другій міжнародній науково-теоретичній конференції “ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства, третя світова теорія” (Київ, 2003) та на інших наукових форумах.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 2 монографії, 30 наукових статей у фахових виданнях, 3 депоновані роботи (1 монографія, 2 статті), 13 тез конференцій загальним обсягом 130 друк. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, одинадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел (441 найменування). У вступі визначається актуальність, мета, завдання, новизна при вирішенні цих завдань, а також їх значення. У першому розділі розглянуто рівень розробки проблем у літературі і методи, за допомогою яких можна отримати нові знання про предмет дослідження. У другому розділі розглядаються протиріччя, які притаманні предмету дослідження з часів античності, природжена схильність особистості до досвіду самодостатності, зв'язок досвіду самодостатності з природними змінами в людині (вікові зміни, творчі стани). У третьому розділі показані категорії, які розкривають досвід самодостатності як спонтанно-природний дух, розглядаються відмінності стану самодостатності від таких близьких до нього станів як містичні, трансцендентні. У четвертому розділі досвід самодостатності розглядається як феномен супутній осяянню, за наявності спонтанності досвіду самодостатності та її незалежності від релігійно-містичного способу отримання, розкривається в пильності самодостатньої автономії при різких змінах станів у людині і значення соціуму. Усі розділи оцінюють умови модерну і постмодерну.

Основний зміст роботи викладений на 400 сторінках.

Основний зміст роботи

У “Вступі” обгрунтовується актуальність дисертаційного дослідження, розкривається зв'язок роботи з науковими темами кафедри гуманітарних дисциплін Дніпропетровської державної фінансової академії, відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, формулюється мета і завдання дослідження, виявляється наукова новизна і практична значимість.

Перший розділ “Огляд літератури за темою дисертації і методологія дисертаційного дослідження містицизму на засадах релігієзнавчого осмислення” аналізує досягнення у досліджуваній проблемі, відображення її в літературі до теперішнього часу та методологічну базу, необхідну для релігієзнавчого аналізу досвіду самодостатності в теології, білярелігійному напрямку культури. Розглянуто значення терміну “самодостатність” (), що зустрічається у давньогрецькій літературі і літературі ХХ століття релігійно-містичної спрямованості.

У ХХ столітті зміст терміну “самодостатність” не припускає абсолютизації незалежності і повної відсутності потреби (Х. Ортега-і-Гасет, Е. Левінас, К. Ясперс). У філософії ХХ століття простежуються положення, які вказують на взаємозалежність людського “Я” від речей, а також підкреслюють відносну незалежність людини від світу. Тобто наголошується на відносності самодостатності, на існуванні тільки деякого рівня самодостатності. Але у ХХ столітті набуває розуміння теза про самодостатність як досвід, притаманний людині в особистісних станах її свідомості при відчутті як нормального щастя, так і при аномальному відчутті щастя (К. Ясперс). Тема відчуття щастя як ознаки, що притаманна самодостатній природі людини і необхідна їй, яка супроводжує творчий процес, ще не розроблялася в релігієзнавчій літературі.

Заслуговують на увагу роботи українських релігієзнавців. В українській релігієзнавчій думці закладена основа для подальших досліджень тим, що стверджується значимість існування в людині ірраціональної сторони її духовної діяльності (А.М. Колодний). З цією ірраціональною стороною духовної діяльності пов'язані особистісні стани людини (А.М. Колодний), які можуть ставати як об'єктами філософсько-містичного відображення, так і філософсько-екзістенціальною рефлексією при віднайденні людиною в собі трансцендентного (А.М. Колодний).

У сучасній українській філософії і релігієзнавстві знаходимо характеристики особистісних станів людини, таких як трансцендентні, а також характеристики станів самодостатності. Так, при дослідженні документальних творів Г.С. Сковороди (А.М. Колодний, Л.О. Филипович) визначені характеристики досвіду самодостатності, які співпадають з характеристиками філософського містицизму як давньої Греції, пізднього Риму (Плотін), середньовіччя (І. Екхарт), нового і новітнього часу (Я. Бйоме, Ф.В.Й. Шелінг), так і ХХ століття (E. Вандерхіл, Д. Крішнамурті).

Дослідження українських релігієзнавців торкаються неомістицизму ХХ століття, де визначаються альтернативні релігійно-містичні, а також безрелігійні феномени в містицизмі, які мають відношення до особистісних станів свідомості людини (Н.П. Дудар, Л.О. Филипович) і потребують подальшого дослідження, наприклад, у постнетеїстичному містицизмі, який ставить під сумнів необхідність конкретної мобільної практики, але має а собі характеристики обліку самодостатності і дає рекомендації з приводу цього стану. Вирішення питань збігається з загальними проблемами релігії, містицизма, демонології (В. П. Капітон, Л. Г. Конотоп, Я. В. Любивий, П. Ю. Саух).

У другій частині розділу робиться акцент на тому, що в роботі має місце застосування як емпірико-індуктивної, так і раціонально-дедуктивної методології. Принцип єдності історичного і логічного, сходження від абстрактного до конкретного при філософсько-компаративістському й екзистенціально-феноменологічному підходах розкриття досліджуваного явища складає методологічні принципи релігієзнавчого аналізу феномена самодостатності.

Методологічна база цього дослідження будується на компаративістському підході, тому що досліджуються подібні явища і процеси в релігійній культурі і в містицизмі заходу та сходу. Порівняльно-історичний метод використовується при розгляді теїстичного, нетеїстичного, постнетеїстичного містицизму періоду модернізму і постмодернізму. Застосовуючи метод історико-філософської компаративістики, дисертант спирається на повторення тих чи інших характеристик самодостатності в теології і містичній документалістиці як античній, так і в сучасній думці, і виявляє незмінність деяких характеристик стану самодостатності.

Застосовуючи феноменологічний метод, ми відокремлюємо в релігійних і містичних екстазах таке явище, як досвід самодостатності і намагаємося побачити в цьому досвіді загальний зміст, створюючи при цьому коло логічних понять. Критичність при підборі документальних зразків є елементом методу критичної феноменології. Цей метод дозволяє з'ясувати у відібраних феноменах те, що має значення для духовного життя людини.

Характеристики досвіду самодостатності, підібрані з документальних посвідчень містиків, співвідносяться з науковими фактами при встановленні природності тих чи інших процесів і пошуку надприродного в них. У дисертаційному дослідженні використовується метод кореляції, що включає в себе як питання про можливість самодостатності, так і відповідь на нього, спираючись на документальні приклади, результати наукових пошуків природничих і гуманітарних наук. При цьому феномен самодостатності розкриває свій зміст через кореляцію як взаємозалежність питання і відповіді, що є окремим випадком у ряді принципів діалектичної методології, де тезою й антитезою є питання про можливість досвіду самодостатності, а синтез, що розв'язує протиріччя, є відповіддю, яка з'являється після осмислення документальних свідчень і наукових фактів, що розкривають зміни досліджуваного феномена в культурі релігії та містизцизму.

Другий розділ “Досвід самодостатності в релігійно-містичному і білярелігійному напрямках культури” розкриває суперечливість концептуального осмислення поняття “самодостатності”, як при виникненні терміну ““ у античності, так і при подальшому розкритті його змісту в теології та містицизмі. Розкрито положення, що в різних стародавніх релігійно-містичних текстах як західної, так і східної культур описується стан людини, який має однакові характеристики. Серед цих характеристик ми знаходимо цілісність, єдність, неподвійність, стан щастя. При дослідженні терміну “турія” (Упанішади) і “автаркія” (Платон, Арістотель, Плотін) установлено, що мова йде про один і той же стан людини, описаний західним і східним містицизмом.

Дане дослідження спирається на ті характеристики досвіду самодостатності, які були ще при виникненні самого терміну “автаркія” (“”) і залишилися незмінними протягом тривалого часу людської історії (від античної теології і містицизму до релігійно-містичної культурної традиції ХХ століття). Першою незмінною характеристикою є цілісність свідомості. Самодостатність як цілісність свідомості присутня і в античному містицизмі (Плотін), і в містицизмі ХХ століття (Е. Вандерхіл, Д. Крішнамурті). Другою характеристикою досвіду самодосттатності є безпристрасність. Вона зустрічається в неоплатонізмі, кінізмі, стоїцизмі (Плотін, Телет) і закріплюється в філософській (М. Шелер) та науковій літературі ХХ століття (Л. Х'єлл, Д. Зіглер). Ще одною незмінною характеристикою досвіду самодостатності є спокій, незворушність. Спокій і незворушність самодостатності ми зустрічаємо і у кініків (Телет), і неоплатоніків античності (Плотін), і у філософів ХХ століття (К. Ясперс, М. Хайдеггер).

Про спонтанність мова йшла ще в античності, де стан самодостатності як спокій, незворушність, блаженство, щастя не пов'язаний з прагненями людини, а отже і з її діяльністю (Платон). Але в античності є й інша точка зору щодо досвіду самодостатності. Вона вказує на те, що самодостатності притаманна діяльність, але тільки споглядального характеру (Арістотель). Спираючись на ці дві точки зору формуються два напрямки теології і містицизму. Це катафатичний і апофатичний напрямки. Апофатичний напрямок неомістицизму ХХ століття у вигляді постнетеїстичного містицизму позбавлений традиційного культу і конкретної практики, але не позбавлений стану самодостатності, який врешті-решт перетворився на культ. Незмінні характеристики досвіду самодостатності, які збереглись у літературі з прадавніх часів, такі як простота, цілісність, незалежність, благо, відсутність потреби, незворушний спокій (Плотін, І. Екхарт, Ф.В.І. Шелінг, Д. Крішнамурті) розкривають її природність не вказуючи на надприродне. Проте ці характеристики, описані теологією, притаманні релігії, яка секуляризується в умовах модерну і постмодерну.

У другій частині розділу розглядаються роботи І.О. Ільїна, С.Л. Франка, В.І. Іванова, П.О. Флоренського, В.С. Соловйова, в яких відмічені ті ж самі характеристики досвіду самодостатності. Установлюється, що релігійно-філософська література ХХ століття концептуально орієнтована на конкретні засоби знаходження (чи стимулювання) релігійно-містичного досвіду. Але припускається виникнення в людині релігійного досвіду без безпосереднього релігійного очищення (І.А. Ільїн), тобто самодостатній стан може виникати без будь-якого культу, ритуалу. Простежується положення, що стан самодостатності з'являється спонтанно, що є передумовою розуміння його в постнетеїстичному напрямку містичної культурної традиції.

У ХХ столітті набуває значення положення про те, що релігія починається з містичного екстазу (В.І. Іванов), який приходить найчастіше спонтанно. У складі екстатичних осяянь ми знаходимо вроджено-природні компоненти, наприклад, вроджену схильність до переживання подібних станів, обдарованість як успадковану здатність до самодостатньо-екстатичного осяяння і містичного екстазу (інтазу), тобто як природність явища, що дароване людині надприродними силами (П.О. Флоренський). Природжена здатність до самодостатньо-екстатичних осяянь робить релігійну практику, спрямовану на одержання подібних станів, необов'язковою. Тобто в теїстичному містицизмі зберігається умова переходу його до постнетеїстичного містицизму, який має яскравий прояв в умовах модерну і постмодерну в процесах секуляризації.

Феномен самодостатності не має змісту (К. Ясперс), але людина, що пережила цей стан, надає йому зміст. У релігійному середовищі під впливом релігійної культури цей зміст релігійний. В апофатичній теології, де Бог представлений низкою заперечень, досвід самодостатності так і не набуває достатнього змісту. Це характерне і для постнетеїстичного містицизму.

Отже, установлено, що причини формування ідеї досвіду самодостатності пов'язані з фактом існування виду релігійно-містичного досвіду, який не вимагає безпосередньої релігійно-містичної практики і релігійного очищення і не має символічно-конкретного уявлення у свідомості віруючого. Цей досвід набувається в процесі розвитку і становлення людини (В.І. Іванов), у процесі природному, що містить природний компонент (П.А. Флоренський). Цьому компоненту притаманні характеристики феномена самодостатності, на чому загострює увагу релігійна філософія в умовах модерну, де процес секуляризації набуває форми дискредитації наукою релігійних догматів. Але разом з цим може бути втрачено ціннісне. Ця втрата менш можлива в плюралістичних умовах постмодерну.

Теза про природність самодостатності розвивається і в третій частині розділу. Тут показано, що в науковій літературі (А. Маслоу, К. Юнг, Р. Ассаджолі) структуруються уявлення про природні умови виникнення вищих станів свідомості. Наукою розглядається питання про те, що схильність до переживання певних видів екстатичних осяянь запрограмована й успадковується як компенсаторні реакції. Частота виникнення станів самодостатньо-екстатичного осяяння залежить від віку людини, від його схильності до переживання цих станів у момент творчості завдяки існуванню компенсаторних механізмів, і тому, незважаючи на соціальні умови, має певну кількість проявів. Такі положення формують ідею досвіду самодостатності як природного явища.

Подальший розвиток цієї ідеї набуває значення при дослідженні документальних і біографічних матеріалів містиків (J. Krіshnamurtі,. “Notebook”, Шрі Рамана Махарші, “Зібрання творів”), з яких установлено факт поступового формування психіки - від самонедостатніх якостей незрілої, маючої відчуття неповноцінності, інфантильної особистості до самостійності і самовизначення. Містична документальна література постнетеїстичного містицизму на зразок “Записних книжок” Д. Крішнамурті вказує на необов'язковість спеціальної практики для виникнення містичних переживань, що мають самодостатній характер. Спеціальна практика не є причиною. Найчастіше не можна знайти конкретних причин виникнення досвіду самодостатності. Така неможливість пов'язана зі спонтанною природою стану самодостатності, з відчуттям безпредметності. Для виникнення цього відчуття безпредметності (зокрема в апофатичній теології) не потрібна інтенціальність людини. Але ця безпредметність має цінність у релігійній культурі, де крім цього є і конкретний культ. Вона вказує на те, що у релігійній культурі має місце позбавлення від застарілих уявлень і спостерігається процес руйнування того, що віджило своє. Але тут не обов'язково мова йде про руйнацію релігійного догмату. Акцентуючи увагу на суб'єктивних відчуттях, роблячи з них культ, нерелігійний спіритуалізм (Д. Крішнамурті), який виник у містицизмі ХХ століття, дає привід вбачати важливість для людини лише самодостатніх станів, які не мають специфічного знання, а є лише відчуттям позбавленості від самообману, помилок.

Додатково підтверджується і пов'язується з попередніми розділами така низка фактів, що стани самодостатності пов'язані з віком людини, з періодом року (Р. Бекк), зі станами творчості, тобто це вищий ступінь спонтанності, який переходить у стихійність і виникає як компенсаторна реакція на зайві спонукання. Документально зафіксований феномен самодостатності в містицизмі (Д. Кришнамурті, Ш.Р. Махарші) розкриває процес становлення особистості і пов'язаний з процесами позбавлення людини від застарілих установок. Такі факти формують уявлення природності, а не надприродності. Але в умовах постмодерну виникає постнетеїстичний містицизм, який підносить у культ феномен самодостатності.

Висновки другого розділу. У другому розділі поряд з поглибленням уявлення про природність феномена самодостатності, який супроводжує містичні стани людини, мова йде і про його прояв поза містикою. Характеристики феномена самодостатності знаходимо в літературі постнетеїстичного містицизму, який не має конкретної містичної практики, а зосереджується на стихійності феномена. Це руйнує, в якійсь мірі, містицизм і перетворює його в білярелігійний феномен. Нівелюються і основи містицизму класичного напрямку в культурній традиції ХХ століття постмодерністського періоду, через те що відбувається інтеграція західних і східних релігій та містичних систем. Феномен самодостатності релігійної духовності, таким чином, виступає як зв'язуюча й інтегруюча ланка, тому що цей феномен має місце у прихильників різних релігійних конфесій.

Релігійна культура як давнього часу, що розкрито в першому розділі, так і в умовах модерну і постмодерну вказує на виникнення того містичного, що за своїми характеристиками збігається із самодостатніми переживаннями без релігійно-містичної практики й очищення. Крім того, вказується і на природжену схильність людини до подібних станів, що формує ідею природності досліджуваного феномена. При цьому вказується на стихійність (не абсолютну стихійність), безпредметність почуттів у цих станах, позбавленість їх змісту, зосередження на чому, властиве постнетеїстичному містицизму постмодерністського періоду, тобто і самому постмодерністському погляду (Ж. Батай). Безпредметний і позбавлений змісту стан самодостатності цінується в культурі як ознака позбавлення застарілого.

Основні положення другого розділу зводяться до трьох пунктів: 1. Феномен самодостатності релігійної духовності має як повторювані, так і індивідуально-неповторні, як незмінні, так і змінні характеристики. В умовах модерну індивідуально-неповторні характеристики нівелюються в процесі секуляризації через дискредитацію релігійного досвіду в цілому шляхом “розгадування природи” і заміщення релігійних догматів переконливими еквівалентами нерелігійних напрямків культури. Умовам постмодерна не притаманне нивелювання індивідуально-неповторного в містицизмі. 2. Констатація схильності людини до переживання самодостатності в релігійній філософії показує значимість впливу умов модерну при секуляризації, тому що навіть релігійно-містичні напрямки культури мають орієнтацію на визнання природно-компенсаторних процесів у релігійній культурі. 3. В умовах модерну домінує тенденція, що розкриває досвід самодостатності релігійної духовності як природного феномена і висовує на перший план загальні закономірності. Але при цьому не в повному обсязі враховується чуттєво-неповторне в досліджуваному феномені, що не виникає в умовах постмодерна.

Третій розділ “Розуміння витоків досвіду самодостатності релігійної духовності в умовах модерну і постмодерну” присвячений витокам осмислення переживання самодостатності у бутті релігійної людини. Філософські категорії теології, які пояснюють досвід самодостатності релігійної духовності, мають зв'язок із життям людини. Розглядаючи категорії переривчастості і стрибка у відношенні до самодостатніх станів (релігійних і містичних станів - В. Іванов і П.Флоренський), робиться акцент на переривчастості і стрибкові в процесі творчості, коли руйнуються стереотипи, при очищенні і звільненні психіки від установок і очікувань у момент раптової зміни душевної атмосфери.

Стани самодостатності виникають у різні періоди життя і співвідносяться з такими категоріями онтології, як буття духу та його становлення. Становлення духу пов'язане з особливими станами свідомості, які приходять у процесі життя і не потребують релігійної і містичної практики. Релігія і містицизм, які є предметом дослідження в теології, мають характеристики цих особистих станів свідомості, у даному випадку самодостатніх, які можуть бути і патологічними при певному ступені стихійності. Самодостатність у нормі не є суто стихійним явищем. Прояв самодостатності, перш за все, залежить від втрати когнітивними структурами людини своєї надійності і від загострення сприйняття. Тоді інтенція людини пригнічена і позавольові події життя (які можуть і не мати релігійного змісту) приводять людину до екстазу. Екстаз може бути нерелігійним. Він відбувається в особливі вікові періоди (періоди зрілості) при врегулюванні свідомого і несвідомого. Такі зміни особистості мають цінність, тому що це доказ того, що людина живе наповненим життям, змінюється зі змінами в бутті, не відстає від цих змін. Таке розуміння ідеї досвіду самодостатності має подальші перспективи, тому що торкається процесів оновлення людини. Це є антитезою релігійному догмату, який повинен бути незмінним.

Категорії, які використовуються в теології, коли йдеться про характеристику досвіду самодостатності, указують на зміни, які спрощують особистість при відстороненні незначного. На цей процес спрощення орієнтовані ті категорії, які відбивають релігійне одкровення. Коли релігійне одкровення яскраво виражене і пов'язується з віковими змінами віруючого, які відбуваються без свідомого втручання його в даний процес, то може виникнути релятивістське ставлення релігійної людини до своєї практики. Коли мета досягається без конкретної релігійної практики, як наприклад, у постнетеїстичному містицизмі періоду постмодернізму кінця ХХ століття, то теологія може перетворитися на білярелігійний культурний напрямок, де культ не зводиться до традиції і потрібні нові категорії для його обґрунтування.

Друга частина розділу вказує на те, що в ХХ столітті, в умовах модерну і постмодерну, існує велике різноманіття містичних напрямків. Розрізняють види релігійно-містичного досвіду (екстравертований, інтравертований, моністичний, теїстичний, нетеїстичний, постнетеїстичний), серед яких є такі, що виникають ненавмисно. Релігійний містицизм, як правило, пов'язаний з релігійно-культовою практикою і певним світоглядом. Але існують містичні течії, досить незалежні від практики і світоглядних установок. Наприклад, моністичний містицизм.

У релігійному містицизмі для провокування містичних станів обов'язковою є конкретна містична практика. Штучність є основною умовою містичної практики. Навмисність є раціонально-значущим компонентом містицизму. У релігії і містиці навмисно трансформуються стани свідомості людини. Скептичне ставлення щодо перетворень станів душі притаманне лише постнетеїстичному містицизму, який формується тільки у другій половині ХХ століття. Постнетеїстичний напрямок є формою містичної культури, що існує в період постмодерністських тенденцій у загальній культурі, де має місце релятивістське ставлення до практичних зусиль. Постнетеїстичний містицизм ХХ століття яскраво відображений у документалістиці (наприклад, нерелігійний спіритуалізм Д. Крішнамурті).

Містичний досвід, що має характеристики самодостатності, як вказувалось вище, може виникнути поза культовою практикою містицизму, де за багатофакторністю впливів утрачені причини виникнення екстатичних осяянь, ті причини, що надають можливість онтологізувати явище, прослідкувати його залежність від людської практики. Складність онтологізування виникає в силу високого ступеня спонтанності стану самодостатності. Але містичні переживання, які мають характеристики досвіду самодостатності, мають ряд онтологічно-сутнісних особливостей (цілісність свідомості, безпристрасність, спокій і т.ін.), які виникають спонтанно при роботі компенсаторних механізмів. Відсутність рівноваги свідомого і несвідомого в людині при її розвитку порушує цілісність особистості й актуалізує стан самодостатності як спонтанність, яка нівелює роздвоєність особистості і яка з'являється при певному рівні чуттєвості. У релігійній культурі і культурі містицизму ця чуттєвість є цінністю. Цінністю є і сама цілісність особистості. Але ця цілісність не досягається спеціальною містичною практикою, і в цьому лежить основна відмінність “містичного” і “самодостатнього”.