Досвід самодостатності в містицизмі ХХ століття (релігієзнавчий аналіз)

У третій частині розділу показано, що трансцендування - це перехід через повсякденний стан неспання у сферу трансцендентних, тобто особливих, вищих станів свідомості, у тому числі і самодостатніх. У релігієзнавчій думці і теології формується ідея про те, що трансцендентні стани не можна розглядати як однорідне явище. Трансцендентний перехід припускає якийсь поштовх або стимул. З огляду на викладене вище, ці стани можна певним чином класифікувати (наприклад, стани за межами повсякденного досвіду: стани в екстремальній ситуації, віч на віч зі смертю, стани крайнього спокою на лоні природи). Але в неотеології і неомістицизмі постнетеїстичного характеру формується ідея про самодостатність містичного досвіду як трансцендентне, що пов'язане з незалежністю від впливу зовнішніх стимулів (Д. Крішнамурті). Отже, трансцендентне, яке включає момент самодостатності містичного досвіду, це перехід, який не залежить безпосередньо від тих чи інших стимулів, що призводять до нього. Тобто це незалежність від спеціально улаштованої атмосфери екстремального напруження або спокою, що притаманне містичним організаціям, монастирському життю та ін. у релігійній культурі.

Серед трансцендентних станів є і самодостатні стани, які супроводжуються ясністю свідомості і які не викликані безпосередньо провокуючим агентом, що ускладнює детермінацію самого феномена переживання самодостатності, розширюючи вплив тих чи інших агентів середовища (природних і соціальних), перетворюючи проблему в екологічну і навіть патологічну, якщо припустити певний рівень стихійності явища і повне різноманіття впливів. Якщо говорити про аномальну пильність і аномальну ясність свідомості, тобто про аномальність стану самодостатності, тому що йому властива пильність і ясність свідомості, постає необхідність проаналізувати досліджуваний стан у співвіднесенні його з патологічними явищами психіки людини (К. Ясперс). У цьому зв'язку дисертант, узагальнюючи концепції К. Ясперса, А. Маслоу, С. Грофа, А. Уотса та ін., розкриває проблему посилення станів самонедостатності не тільки при стимулюванні мозоку речовинами-стимуляторами, але і при стимулюванні психотехнікою як містичною практикою, яка притаманна всесвітнім релігіям. Ці стани не подібні до переживань самодостатності, тому що несуть у собі компонент роздвоєності людських відчуттів, роздвоєності людського духу (Е. Вандерхіл). Щодо самодостатніх станів екстатичного осяяння, то формується думка про те, що вони знімають роздвоєність, несуть цілісність свідомості, хоч і виникають спонтанно, але мають характер катарсиса і у своїй основі мають природу компенсаторних реакцій. У культурі неомістицизму проявляється тенденція заперечування справжності того, що стимульовано і не має ендогенного походження в природі людини.

Висновки третього розділу. У третьому розділі показується, що категорії, які узагальнюють онтологічні характеристики досвіду самодостатності релігійної духовності як спонтанного стану, відбивають вікові зміни і творчі стани в житті людини, що вказує не на надприродне, а на природне в людині. Вони розкривають природність феномена самодостатності при становленні особистості та її самостійності як вище, але не абсолютне, перетворюючи абсолютне у відносне, роблячи абсолютним лише суб'єктивно-особистісне. Феномен самодостатності не виявляється через стимуляцію свідомості певними засобами, у тому числі і релігійно-містичною практикою, має ендогенне походження, але супроводжується впливом зовнішніх чинників, від чого у віруючої людини може складатися враження про вплив надприродного. Ендогенне походження досвіду самодостатності розкриває його як частковий випадок трансгресії, що ще більше приземлює досліджувальний феномен. Адже поняття трансгресія - сила, яка перевищує межу, встановлену іншими силами, - використовується постмодерністською філософією (Ж. Батай, М. Бланшо, Ж. Дерріда, М.А. Можейко) для пояснення феноменів релігійно-містичних одкровень, які мають випадковий характер (М.А. Можейко), чим і є досвід самодостатності, який виглядає як позбавлений надприродної основи.

Досвід самодостатності, властивий релігійній людині як немотивоване (спонтанне) явище, потребує розгляду в ряді категорій буття і пізнання людського духу як природного стану емоційно-чуттєвої сфери. Те, що самодостатність - це ендогенний чуттєвий стан безпредметного характеру, позбавлений змісту, причини виникнення якого знаходяться поза свідомістю, вказує на неможливість його навмисного стимулювання, що представлено і в теології, яка потребує релігійної практики, від чого ця практика виглядає як стимулятор. Стану самодостатності в релігійних переживаннях властиві попередні кризи на певних вікових стадіях розвитку психіки (див. у Е. Еріксона). Але досвід самодостатності неповторно-індивідуальний, необоротний, випадковий. Від цього він не стає надприродним, абсолютним. Він абсолютний для особистості як суб'єктивно-особистісн явище.

Основні положення третього розділу зводяться до трьох пунктів: 1. Досвід самодостатності релігійної духовності представлен у категоріях, що розкривають спонтанність прояву духу, а не його зміст. Отже, умови модерну, що дискредитують релігійні догмати при секуляризації, можуть не досягати своєї мети. В той же час умови постмодерну, коли дотримується дистанція у відношенні релігійних догматів, відкриває людині свободу і дозволяє їй знаходити в собі цінності спонтанного прояву духу. 2. Існує напрямок містичної культури, який акцентує увагу на важливості характеристик неінтенціонального досвіду самодостатності релігійної духовності. Умови модерну не є ефективними при секуляризації даного напрямку містичної культури. Постмодерн постсекулярного суспільства більш ефективний, тому що спрямований на самопросвітництво релігійної людини в умовах рівноправного ставлення до всіх напрямків містицизму, що дає можливість пошуку і вибору “вищих переживань” в умовах дистанціювання від спрямованості релігійних доктрин. 3. Не тільки в містичній, але і в інших напрямках культури знаходимо стани, які виникають у людини ендогенно, поза впливом зовнішнього провокуючого агента, стани, які розуміються як самодостатні. Умови постмодерну найбільш прийнятливі для прояву цих станів, тому що існує певна дистанція до будь-яких релігійних догматів провокуючого характеру.

Четвертий розділ “Рефлексія про досвід самодостатності релігійної духовності при переході до постнетеїстичного неомістицизму постсекулярного суспільства” визначає місце переживання самодостатності релігійно-містичних одкровень у структурі знання, способи отримання і методи пізнання досліджуваного феномена, його соціальний статус. Структура знань, у межі яких вписується досвід самодостатності релігійної духовності як природне явище, визначена. Складові цієї структури формуються при визначенні наступних явищ: 1) екстаз (інтаз) як вищий ступінь позитивного емоційного реагування, коли людина відчуває стан щастя як явище самодостатності; 2) самоподив (самоздивування) як призупинення активності людини, тобто те, що робить її самодостатньою, якщо розглядати активність як наслідок самонедостатності; 3) осяяння (натхнення) як креативний момент, який дає новизну для процесу самоздивування, процесу самозаповнення особи. Використовуючи цю структуру, можна визначити, що розширеність і наповненість новизною сприйняття у людини впливають на процеси пізнання.

Виникнення такого складного комплексу чуттєвої сфери як стан самодостатності релігійної духовності, характеристики якого дає теологія, пов'язується з компенсаторними змінами при становленні особистості. Настає період у житті людини (перехід до зрілості), коли інстинктивність і рефлексивність не діють гармонійно, а між свідомим і несвідомим відсутня рівновага, що не вказує на щось надприродне в цих процесах. І лише з роками, з проходженням певних стадій, що супроводжуються станами самодостатності, людина може досягти у якійсь мірі рівноваги і гармонії, через трансформації власних душевних станів. Подібні процеси розкриваються при символічних описах у релігії і містицизмі. Дослідники теології і містицизму вказують на творчі періоди й осяяння після досягнення певного віку (Е. Руссель “Духовне удосконалення в сучасному даосизмі”), намагаються визначити місце досліджуваного феномена серед інших явищ, розкриваючи природність процесу, а отже, відсутність надприродних сил. Урівноважений стан психіки може виникнути як наслідок ряду різних станів у процесі змін: від стану конфліктності з самим собою до станів ясної свідомості, осяяння і просвітління, до творчого начала в людині (Е. Еріксон “Ідентичність: юність і криза”), до знаходження себе через особливе сприйняття, коли відсутня сенсорна пригніченість, що впливає на пізнання світу людиною. Цей момент носить активний характер і, в умовах модерну, конституюється у таких поняттях, як “протвереження”, “спонтанна кристалізація і збагачення душі”, а також творчий порив, натхнення (А. Маслоу), осяяння (А. Уотс), які супроводжуються станом самодостатності.

Друга частина розділу показує, що постнетеїстичний містицизм своїми загальними рекомендаціями посилається на практику в житті людини взагалі. Зазначимо, що практика завжди присутня в житті людини. Ця практика не обов'язково носить релігійно-містичний характер. Результат цієї практики може бути безпосередній і опосередкований. Якщо досвід самодостатності вважається явищем спонтанним, що діходить навіть до стихійності, то тут мова йде про опосередковану практику, яка не пов'язана з вправами спеціального характеру. Але досвід самодостатності як характерну особливість релігійного екстазу не можна зовсім не пов'язувати з практикою людини і з її інтенцією. Практика може бути не релігійно-містичною. Але вона повинна брати участь у виникненні того чи іншого досвіду людини. Стихійний прояв деяких рис психічного стану, що з'являються без будь-яких причин і практичних зусиль, можуть розцінюватися як анормальні і патологічні.

Стан самодостатності як характеристика релігійного екстазу зберігає якість спонтанності, як мимовільна подія при описі божественного в теології. Але відомо, що інтенція має певний вплив на мимовільну подію в психічному житті людини, хоча інтенція, з її усвідомленими намірами, і не здатна керувати цими подіями. Інтенція може порушувати спонтанний прояв мимовільної події. Отже, релігійно-містична практика, якій передує інтенція містика, може тільки заважати переживанню самодостатності.

Досвіду самодостатності як складової релігійного досвіду притаманні почуття радості і щастя. Але, зрозуміло, що спеціально, застосовуючи певні процедури практичного характеру, одержати стан справжньої радості і щастя не можна. Навчитися радості неможливо (К.Е. Ізард). Хоча теологія і містика намагаються в цьому вчити, застосовуючи спеціальні вправи. Так, навіть процедура заперечення в релігійному містицизмі (апофатична теологія) виглядає як навмисна методика і вже містить у собі методологічне посилання щодо надбання зазначеного переживання. Заперечення людиною певних установок може бути конкретною психічною вправою, спрямованою на досягнення такого стану. У даній роботі узагальнюються знання саме про стани, що приходять до людини без безпосередніх практичних зусиль, і які можна охарактеризувати як стани самодостатні, тобто стани радості і щастя, що не можуть бути прямим наслідком думок і дій (але це не вказує на їх надприродність). Містико-практичні зусилля і штучність не можуть ініціювати прояв вищих станів свідомості, утримуючи справжнє щастя, і підміняють їх станами самогіпнозу.

У третій частині розділу показано, що у філософії постмодернізму зріла людина стає самостійною і отримує ідивідуальну самосвідомість, яка починається з “досвіду неможливого” (М. Бланшо). Цей досвід пов'язаний з формуванням суверенності особистості, з процесом трансгресії. Трансгресивний досвід включає в себе досвід самодостатності як окремий випадок. Цей досвід супроводжується відчуттям того, що людина перевершує межу, встановлену іншими людьми; це розширює межу особистості, яка починає не збігатися з межами культурних традицій, нав'язаними особистості соціумом. Характеристики самодостатності особистості можуть виступати як протилежність колективу, колективній нормі (індивідуація К.Г. Юнга). Соціум найчастіше не дозволяє сприймати світ таким, який він є, пригнічує внутрішню волю, нав'язуючи певні соціальні установки, закладаючи відчуття неповноцінності (недостатності). Але з іншого боку, самодостатня особистість не може зовсім не враховувати іншу людину (соціум). З цим пов'язана проблема норми і патології при проявленні крайнощів, де релігійний екстаз може бути хворобливим. Відомо, що релігійний екстаз як трансгресивний вихід суб'єкта за межі психічної “норми”, в деяких випадках є божевіллям, що розглядалося постмодерністською філософією (М. Фуко, Ж. Делез, Ф. Гваттарі) і дослідниками цього філософського напрямку (М.А. Можейко, А.А. Гріцанов).

Самодостатність як складова релігійного досвіду - це екстатичне осяяння в присутності ясної свідомості, тому що людина, переживаючи його, не втрачає пильності. Пильність вказує на те, що людина в своєму автономному світі враховує існування іншої людини, соціуму. Враховування іншої людини відбувається всупереч тому, що переживання самодостатності носить трансгресивну стратегію виходу за межі соціальності.

Трансгресія відіграє певну роль у створенні нової індивідуальності, що в кінцевому рахунку чинить руйнівний вплив на релігійний догмат. Це стосується і самодостатності як окремого випадку трансгресії. Досвід самодостатності відзначає провідні етапи в людському житті, етапи когнітивного розвитку особистості, які пов'язані зі значною трансформацією змісту самої особистості. Ця трансформація відкриває додаткові можливості вибору, очищаючи особистість від застарілого, в тому числі від застарілого в релігійній догмі. Такі тенденції розуміння трансгресії, суверенності, а також самодостатності стверджуються в кінці ХХ століття в постмодернізмі і поділяються теологією неомістицизму постнетеїстичного характеру, що рефлексує на нових проблемах, пов'язаних з необхідністю постійних змін у людині і відсуненням відживших традицій релігійної культури.

Висновки четвертого розділу. У четвертому розділі стверджується, що в перспективі теоретичні дослідження з питань досвіду самодостатніх станів релігійних переживань, і взагалі трансгресії, повинні вирішувати проблеми оновлення людини, її оновлюючого очищення, розширення сприйняття. При стані самодостатності, крім розширення сприйняття, знижується сенсорна пригніченість, що впливає не тільки на процес пізнання, але бере участь у зміні ідентичності, створенні нової індивідуальності. При цьому релігійно-містична культура спрямована на надання подібного очищення і відновлення людини. Вона постійно нав'язує практичні шляхи до подібних переживань, але забуває, що сама новизна в духовному світі провокує причину вищих переживань, часто закреслюючи релігійний догмат. Сприйняття людиною новизни у власному духовному світі притаманне природі самої людини. Це вказує на необов'язковість будь-яких спеціальних засобів впливу на сприйняття, тобто вказує на необов'язковість містичної практики для набуття одкровення.

Основні положення четвертого розділу зводяться до трьох пунктів: 1. У структурі знань феномен самодостатності релігійної духовності поданий лише як елемент, що супроводжує творчий процес, а отже, він позбавлений змісту. Умови модерну при секуляризації, торкаючись більш змістовної частини релігійного догмату, менш торкаються прояву характеристик феномена самодостатності. В умовах постмодерну, тобто в умовах більшої свободи вибору певної релігії, людина частіше виявляє елементи феномена самодостатності поза релігійним догматом, частіше змінюючи змістовну частину релігії, зіштовхуючись з її відносністю. 2. Феномен самодостатності релігійної духовності може виникати без містичної практики у віруючих різних релігійних конфесій. В умовах модерну, що дискредитує містицизм в цілому, при секуляризації можуть дискредитуватися і характеристики феномена самодостатності, які є об'єднуючим елементом різних релігійних і містичних напрямків через схожість певних характеристик у різних релігійних культурах. В умовах постмодерну завдяки релігійним свободам об'єднуючий елемент посилює свою значущість. 3. У період дитинства, коли існує значна залежність від дорослих, соціальне середовище може формувати у людині відчуття неповноцінності і недостатності, що включає компенсаторні механізми, які є причиною спонтанного виникнення феномена самодостатності релігійної духовності. У випадку глибокого відчуття неповноцінності, коли спонтанно не працюють компенсаторні механізми, людина, маючи вільний вибір і надаючи перевагу певній релігії, може з більшою ймовірністю відчути ті провокуючі фактори, які актуалізують стани, схожі з самодостатніми.

Висновки

1. Характеристики досвіду самодостатності як певного стану зафіксовані в релігійній і містичній культурах стародавнього часу і сучасності. Протиріччя, яке закладене філософським містицизмом античності, торкається наявності прагнень при прояві феномена самодостатності. Вирішується це протиріччя в умовах модерну і постмодерну ХХ століття, де досвід самодостатності релігійно-містичної духовності постає як феномен, що заперечує прагнення при нівелюванні відчуття неповноцінності і недостатності. Феномен самодостатності є момент, який супроводжує творчі стани людини.

2. При секуляризації в умовах модерну дискредитується релігія в цілому, і в тому числі нівелюються характеристики феномена самодостатності релігійної духовності. Процес секуляризації проходить шляхом заміни релігійних догматів еквівалентами з галузі науки й інших напрямків культури.

3. Досвід самодостатності релігійної духовності подається в релігійній літературі ХХ століття як природний феномен, коли виявляється природна схильність людини до прояву подібного феномена. Загострення уваги на цьому положенні можна пояснити особливостями процесу секуляризації в умовах модерну, який витісняє релігію науковими фактами, шляхом її дискредитації, примушуючи пояснювати суперечливі й одиничні стани релігійної людини, до яких належить і досвід самодостатності, з позицій природознавства.

4. У релігійній філософії факт розгляду положення про те, що у людини існує схильність до переживань самодостатнього характеру, вказує на проникнення наукових уявлень у релігійну культуру, а отже, на значимість умов модерну при секуляризації в культурі ХХ століття.

5. В умовах модерну, проявляється наступальна, узурпуюча і дискредитуюча позиція стосовно релігії, яка має вигляд стримуючого моменту. Але досвід самодостатності релігійної духовності як природний феномен має місце в науковій літературі і документалістиці.

6. Умови модерну культури ХХ століття в цілому розкривають феномен самодостатності релігійної духовності як природну здатність психіки людини спонтанно компенсувати відчуття неповноцінності і недостатності. Така наукова позиція узагальнюючого характеру може не враховувати окремі особливості релігійних переживань.

7. Процес секуляризації в умовах модерну супроводжується дискредитацією категорій теології і поясненням феноменів релігійних одкровень категоріями науки і філософії, де досвід самодостатності релігійної духовності постає в категоріях буття духу пов'язаного з віковими змінами і творчими станами при роботі компенсаторних механізмів, що регулюють надмірність спонукань.

8. Феномен самодостатності релігійної духовності розкривається як прояв духу. Але дух цей - спонтанний і позбавлений змісту (апофатичний), що знижує ефективність секуляризації в умовах модерну. Умови постмодерну постсекулярного суспільства дистанціються від релігійних догматів, що акцентує увагу на позазмістових (апофатичних) сферах релігійної духовності, до яких належить і феномен самодостатності.

9. Характеристики досвіду самодостатності релігійно-містичної духовності в умовах модерну секулярного суспільства виявляються як такі, що не збігаються з “містичним”, тому що останнє потребує релігійно-містичної практики. В умовах модерну відбувається дискредитація самої містичної практики і заміна її іншими видами (наприклад, психотерапевтичними процедурами). Але в умовах постмодерну постсекулярного суспільства відбувається заміщення релігійно-містичної практики загальними положеннями про спосіб життя, як це відбувається, наприклад, у постнетеїстичному неомістицизмі. При цьому умови постмодерну породжують дистанцію відносно будь-яких релігійних і містичних напрямків культури.

10. Умови постмодерну, де спостерігається дистанціювання, але водночас зберігання релігійних культів, толерантність і рівноправне ставлення до всіх напрямків релігії і містицизму, відкривають для людини більші можливості для самопросвітництва і самовизначення. В цих умовах секуляризація значно менше торкається тих напрямків містицизму, які не провокуються конкретною містичною практикою через відсутність наявного і безпосередньо провокуючого агента, пов'язаного з релігійними догматами через умови дистанціювання від цих догматів.

11. Досвід самодостатності релігійно-містичної духовності має ендогенну природу. Однак в умовах постмодернізму постсекулярного суспільства, коли існує неупереджене ставлення і відкритість до різних релігійних конфесій, може мати місце посилення провокування даного досвіду поруч з традиційно-релігійним. Такими провокуючими агентами можуть бути “катастрофа”, “краса природи”, “краса музики”.

12. Модернізм, орієнтуючись на науку, дискредитує штучність релігійно-містичної практики виявленням провокуючих агентів нерелігійного походження, але застосовуваних у релігійній культурі. Умови постмодерну як плюралістичні, толерантні, амбівалентні, але дистанційовані до будь-яких видів релігії і містицизму, а також до будь-яких видів містифікації і штучності, створюють сприятливі можливості для безпосереднього розкриття людиною в собі тих станів, які не провоковані штучністю.

13. Досвід самодостатності релігійно-містичної духовності в умовах модерну в процесі секуляризації представлений як супровідний феномен креативності, як такий, що позбавлений змісту, але який залишається позитивним емоційним реагуванням. Такі природничо-наукові позиції в умовах модерну позбавляють особистісного в досліджуваному феномені, анулюючи мову теології, замінюючи її науковою мовою, що часто знижує розвиток взаємообміну досвідом різних релігійних конфесій. В умовах постмодерну постсекулярного суспільства спостерігається відкритість для всіх релігійних конфесій, має місце обміркування характеристик досвіду самодостатності релігійно-містичної духовності, чому сприяють рівні умови для різних теологічних і наукових диспутів. Створюється толерантне ставлення до різних вірувань, що відкриває можливість знайти спільну мову й уникнути протистояння релігійних культур.

14. Феномен самодостатності релігійної духовності лише супроводжує творчі процеси людини і виразніше виявляється при найбільших свободах. Умови постмодерну, які мають більші свободи у ставленні до релігій, можна вважати більш сприятливими для значних проявів феномена самодостатності.

15. На відміну від умов модерну, що змінює релігійно-містичну практику на нерелігійну, в умовах постмодерну постсекулярного суспільства процес звільнення від впливу релігії відбувається шляхом загальних рекомендацій як релігійно-містичної практики способу життя, наслідком якого є одкровення ендогенного неінтенціонального характеру, але який не збігається з догматами церкви.

16. В умовах постсекулярного суспільства при масовому різноманітті релігійно-містичних практик виявляється їх штучність. На цьому фоні феномен самодостатності релігійної духовності розкривається як природний феномен, присутній в релігіях, феномен, який може супроводжувати практичні зусилля релігійної людини, а може й не виявляти зв'язку з практичними діями в релігійному ритуалі.

17. В умовах постмодерну постсекулярного суспільства відбувається переклад розуміння різних релігійних феноменів, наприклад, такого як досвід самодостатності релігійно-містичної духовності, на мови інших напрямків культури, які розкривають соціально значимі зміни в людині. В той же час при секуляризації в умовах модерну відбувається узурпація релігійного досвіду. Умови постмодерну - це плюралістичне і амбівалентне ставлення до релігійних догматів, у тому числі й до досвіду самодостатності релігійної духовності, де присутні тенденції до зберігання цінностей релігійних феноменів.

18. Вільний вибір надання переваги певній релігії в постсекулярному суспільстві дає можливість знайти ті фактори релігійної духовності, які спровокують стани, найбільш близькі до самодостатніх, нівелюючи почуття неповноцінності й недостатності у людині. Вільний вибір припускає великі можливості для людини.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Мурашкин М.Г. Проблемы самодостаточности. Античность и современность: Монография. - Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1998. - 318 с. (31,8 друк.арк.).

2. Мурашкин М.Г. Самодостаточность - вид мистических и эстетических переживаний: Монография. - Днепропетровск: ДГФЭИ, 2001. - 272 с. (27,2 друк.арк.).

3. Мурашкин М.Г. Самодостаточность как вид озарения //Нова парадигма. - Запоріжжя: Р/А “Тандем-V”, 1997. - Вып. 4. - С. 19-23 (0,5 друк.арк.).

4. Мурашкин М.Г. Философское осмысление самодостаточности как редукции противоречия биологически и социально обусловленного в человеке //Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя, 1998. - Вип. 4. - С. 142-149 (0,8 друк.арк.).

5. Мурашкин М.Г. Естественнонаучный и философский аспекты самодостаточности// Філософія. Культура. Життя: Міжвузівський зб. наук. праць. - Дніпропетровськ: Системні технології, 1998. - Вип. 2. - С. 154-162 (0,7 друк.арк.).

6. Мурашкин М.Г. Самодостаточность и ее место в биологической и социальной природе человека // Нова парадигма. - Запоріжжя: РА “Тандем-V”, 1998. - Вип. 6. - С. 21-26 (0,6 друк.арк.).

7. Мурашкин М.Г. Философия самодостаточности измененных состояний сознания // Нова парадигма. - Запоріжжя: Р/А ”Тандем-V”, 1998. - Вип. 7. - С. 69-76 (0,8 друк.арк.).

8. Мурашкин М.Г. К проблеме самодостаточности // Вісник Дніпропетровського державного університету: Історія та філософія науки і техніки. - Дніпропетровськ: ДДУ, 1998. - Вип. 3. - С. 38-45 (0,8 друк.арк.).

9. Мурашкин М.Г. Самодостаточное и мистическое //Придніпровський наук. вісник. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. - № 22 (89). - С. 1-7 (0,7 друк.арк.).

10. Мурашкин М.Г. Категории мистических, трансцендентальных и самодостаточных состояний // Придніпровський наук. вісник. -Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. - № 40 (107). - С. 1-7 (0,7 друк. арк.).

11. Мурашкин М.Г. Проблемы философского изучения самодостаточности и сходных с ним состояний по характеристикам документальной литературы // Придніпровський наук. вісник. - Дніпропетровськ: Наука і освіта. - 1998. - № 60 (127). - С 26-32 (0,7 друк. арк.).

12. Мурашкин М.Г. Сопоставление самодостаточного и мистического опыта //Придніпровський наук. вісник. - Дніпропетровськ: Наука і освіта. -1998. - № 86 (153). - С. 99-105 (0,7 друк. арк.).

13. Мурашкин М.Г. Самодостаточное озарение (социально-философский аспект) // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя, 1999. - Вип. 5. - С. 192-201 (1,0 друк.арк.).

14. Мурашкин М.Г. И. Кант о трансцендентальном, трансцендентном и применение данных терминов к самодостаточным состояниям человека в ХХ веке // Філософія. Культура. Життя: Міжвузівський зб. наук. праць. - Дніпропетровськ: Центр економічної освіти, 1999. - Вип. 4. - С. 37-45 (0,9 друк.арк.).

15. Мурашкин М.Г. Самодостаточность человека в его целостности - одна из целей философского образования // Філософія. Культура. Життя: Міжвузівський зб. наук. праць. - Дніпропетровськ: Центр економічної освіти, 1999. - Вип. 5. - С. 59-63 (0,5 друк.арк.).

16. Мурашкин М.Г. Самодостаточно-экстатическое озарение. Аспекты философии мистицизма и практики // Філософія. Культура. Життя: Міжвузівський зб. наук. праць. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1999. - Вип. 6. - С. 145-154 (1,0 друк.арк.).

17. Мурашкин М.Г. Понимание мистического как переживания самодостаточности в философской культуре // Філософія. Культура. Життя: Міжвузівський зб. наук. праць. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. - Вип. 7. - С. 107-116 (1,0 друк.арк.).

18. Мурашкин М.Г. Переживание самодостаточности. Постмодернистские тенденции при рассмотрении социальных и философско-антропологических аспектов // Нова парадигма. - Запоріжжя: Просвіта, 2000. - Вип. 18. - С. 65-74 (1,0 друк.арк.).

19. Мурашкин М.Г. Постмодернистский подход в осмыслении самодостаточно-экстатического озарения при рациональном и иррациональном рассмотрении // Постмодернізм у філософії, науці та культурі: Вісник Харківського ун-ту - Харків, 2000. - № 464. - С. 220-227 (0,8 друк.арк.).

20. Мурашкин М.Г. Самодостаточность как переживание // Грані: Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - Дніпропетровськ: ДНУ, Центр соціально-політичних досліджень, 2001. - № 1(15). - С.104-109 (0,5 друк.арк.).

21. Мурашкин М.Г. Переживание самодостаточности: онтологические, гносеологические, методологические и социальные аспекты // Грані: Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - Дніпропетровськ: ДНУ, Центр соціально-політичних досліджень, 2001. - № 2(16). - С. 55-60 (0,5 друк.арк.).

22. Мурашкин М.Г. Самодостаточность - вид мистических и эстетических переживаний // Нова парадигма. - Запоріжжя: ЗДУ, 2001. - Вип. 20. - С. 71-80 (0,8 друк.арк.).

23. Мурашкин М.Г. Опыт самодостаточности: конец философии - начало автаркологии // Філософія. Культура. Життя: Міжвузівський зб. наук. праць. -Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. - Вип. 14. - С. 154-182 (2,9 друк.арк.).

24. Мурашкин М.Г. Изменение мировоззренческих ориентиров на опыт самодостаточности в рассмотрении мистицизма в период трансформации общества при смене модерна на постмодерн // Філософія. Культура. Життя: Міжвузівський зб. наук. праць. - Дніпропетровськ: ДДФЕІ, 2002. - Вип. 17. - С. 84-106 (2,3 друк.арк.).

25. Мурашкін М.Г. Досвід самодостатності: світоглядна спрямованість в умовах трансформації суспільства від культури модерну до постмодерну // Філософія. Культура. Життя: Міжвузівський зб. наук. праць. - Дніпропетровськ: ДДФЕІ. - 2002. - Вип. 19. - С. 112-129 (1,8 друк.арк.).

26. Мурашкин М.Г. Самодостаточность: мировоззренческие ориентиры в философском мистицизме древней Греции и в ХХ веке // Філософія. Культура. Життя: Міжвузівський зб. наук. праць. - Дніпропетровськ: ДДФЕІ, 2003. - Вип. 20. - С. 59-68 (1,0 друк.арк.).

27. Мурашкин М.Г. Православная культура: опыт самодостаточности или опыт любви // Філософія. Культура. Життя: Міжвузівський зб. наук. праць. -Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - Вип. 23. - С. 95-102 (1,0 друк.арк.).

28. Мурашкин М.Г. Самодостаточность: философия и состояние философа //Грані: Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - Дніпропетровськ: ДНУ, Центр соціально-політичних досліджень, 2003. - № 1(27). - С.57-62 (0,6 друк.арк.).

29. Мурашкин М.Г. Современный мир и феномен самодостаточности // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії, 2003. - Вип. 12. - С. 102-109 (0,8 друк.арк.).

30. Мурашкін М.Г. Досвід самодостатності в містицизмі ХХ століття // Українське релігієзнавство. - К., 2003. - № 27-28. - С. 137-145 (1,3 друк.арк.).

31. Мурашкин М.Г. Самодостаточность в понимании смирения у Н.А. Бердяева и социальный аспект даннного вопроса в ХХ веке // Метаморфози свободи спадщини Бердяєва в сучасному дискурсі (до 125-річчя з дня народження М.О. Бердяєва): Український часопис російської філософії. Вісник товариства російскої філософії при Українському філософському фонді. - К.: Видавництво ПАРАПАН, 2003. - Вип. 1. - С. 205-212 (0,8 друк.арк.).

32. Мурашкин М.Г. Опыт самодостаточности: значение трансцендентного И. Канта в современном решении проблемы // Вісник Дніпропетровського ун-ту. Сер. Соціологія. Філософія. Політологія. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. - Вип. 10. - С. 242 - 249 (1,3 друк.арк.).

33. Мурашкин М.Г. Философский анализ самодостаточности измененных состояний сознания: Монография. - К., 1997. - 240 с. - Деп. в ГНТБ Украины 07.08.97, № 458 // Деп. в ИНИОН РАН 05.11.1997, № 311-р-97 (24,0 друк.арк.).

34. Мурашкин М.Г. Философское осмысление самодостаточности как характеристики некоторых мистических состояний сознания человека - К., 1997. - С. 1-35. - Деп. в ГНТБ Украины 16.09.97, № 495-Ук-97 // Деп. в ИНИОН РАН 05.11.1997, № 312-р-97 (3,5 друк.арк.).

35. Мурашкін М.Г. Філософське осмислення самодостатності як характеристики деяких трансцендентальних станів свідомості людини - К., 1997. - С. 1-35. - Деп. в ДНТБ України 25.03.97, № 262-Уі-97 // Деп. в ИНИОН РАН 05.11.1997, № 9-10. - (3,5 друк.арк.).

36. Мурашкин М.Г. Биологическое и социальное в человеке при состоянии самодостаточности. Проблема нормы и патологии // Сб. науч. труд. молодых ученых и специалистов-медиков Запорожского гос. ин-та усовершенствования врачей и Запорожского гос. мед. ун-та. - Запорожье: ЗГИУВ, ЗГМУ, 1996. - С. 136-137 (0,2 друк.арк.).

37. Мурашкин М.Г. Состояние самодостаточности и эндорфины // Сб. науч. труд. молодых ученых и специалистов-медиков Запорожского гос. ин-та усовершенствования врачей и Запорожского гос. мед. ун-та. - Запорожье: ЗГИУВ, ЗГМУ, 1996. - С. 138 (0,1 друк.арк.).

38. Мурашкин М.Г. Самодостаточность. Философский аспект // Сб. науч. труд. молодых ученых и специалистов-медиков Запорожского гос. ин-та усовершенствования врачей и Запорожского гос. мед. ун-та. - Запорожье: Сб. науч. труд. молодых ученых и специалистов-медиков Запорожского гос. ин-та усовершенствования врачей и Запорожского гос. мед. ун-та. - Запорожье: ЗГИУВ, ЗГМУ, 1996. - С. 138-139 (0,2 друк.арк.).

39. Мурашкин М.Г. Прерывность психического процесса на примере состояния самодостаточности при математическом моделировании // Міжнародна наукова конференція “Математичне моделювання в психологічних і педагогічних дослідженнях та навчанні”. - Дніпропетровськ: ДДУ, 1996. - С 59-60 (0,2 друк.арк.).

40. Мурашкин М.Г. Биологическое и социальное в человеке при состоянии самодостаточности. Проблема ЛСД-состояний // Наукові праці Запорізького дер. ін-ту удосконалення лікарів, присвячені 70-річному ювілею інституту. - Запоріжжя: ЗДІУЛ, 1997. - С. 109-110 (0,2 друк.арк.).

41. Мурашкин М.Г. Философские проблемы общества и состояние самодостаточности индивидуального сознания // Матеріали ІV Міжнародної конференції “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур”. Т. ІІ. Ч. І. - Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1997. - С. 90-94 (0,5 друк.арк.).

42. Мурашкин М.Г. Творческие и самодостаточные состояния сознания // Матеріали Всеукраїнської науково-практичноі конф. (Житомир). 23-24 вересня 1997 року “Творче, практичне і критичне мислення”. - Житомир: Журфонд, 1997. - С. 32-35 (0,4 друк.арк.).

43. Мурашкин М.Г. Прообраз самодостаточности в работе Павла Флоренского “Не восхищение непщего” при описании высшей степени экстаза // ХІІІ Республиканские чтения 26 ноября 1997 г. “Великие преобразователи естествознания: П.А. Флоренский”. - Минск: Белорусский гос. ун-т информатики и радиоэлектроники, 1997. - С. 101-103 (0,3 друк.арк.).

44. Мурашкин М.Г. Значение идей И. Пригожина об автономии для понимания самодостаточных состояний сознания // ХІV Международные чтения, 18-19 ноября 1998 г. “Великие преобразователи естествознания: Илья Пригожин”. - Минск: Белорусский гос. ун-т информатики и радиоэлектроники, 1998. - С. 163-165 (0,3 друк.арк.).

45. Мурашкин М.Г. Вопрос единства онтологии и гносеологии в преподавании философии на примере рассмотрения феномена самодостаточности // Матеріали І Міжнародної конференції 23-30 квітня 1998 р. “Наука і освіта'98”. Т.14. - Дніпропетровськ - Одеса - Кривий Ріг - Київ -Харків - Дніпродзержинськ: Наука і освіта, 1998. - С. 597 (0,1 друк. арк.).

46. Мурашкин М.Г. Самодостаточность как самоуправление в экономике государства и в поведении человека // Міжнародна науково-практична конференція, 25-26 квітня 2002 р. “Проблеми та перспективи розвитку фінансів місцевого самоврядування в Україні”. - Дніпропетровськ: ДДФЕІ, 2002. - С. 35-36 (0,2 друк.арк.).

47. Мурашкин М.Г. Самодостаточность как одна из основ духовной жизни человека и общества // Матеріали Міжнародної наукової конференції, 30-31 травня 2002 р. м. Київ “ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства, третя світова теория”. - Київ: КІСЛІП, 2002. - С. 36-41 (0,6 друк. арк.).

48. Мурашкин М.Г. Самодостаточность умений философа // Сб. статей по материалам ІІ Международной научно-практической конференции, 25-26 июня 2002 г. “Философские проблемы гуманитаризации высшего образования”. - Сумы - Бердянск: СГУ, 2002. - С. 90-93 (0,4 друк. арк.).

49. Мурашкин М.Г. Глобализация и феномен самодостаточности // Материалы докладов и выступлений участников Международной научно-теоретической конференции, 26-27 сентября 2002 г. “Глобализм глазами современника: блеск и нищета феномена”. - Сумы: Ин-т прикладной физики НАНУ, 2002. - С. 60-62 (0,3 друк. арк.).

50. Мурашкин М.Г. Самодостаточность: целостность сознания и общность судьбы Муаммара Каддафи // Матеріали ІІ Міжнародної науково-теоретичної конференції, 29-30 травня 2003 р. м. Київ “ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства, третя світова теория”. - К.: КІСЛІП, 2003. - С. 59-63 (0,5 друк. арк.).

Анотація

Мурашкін М.Г. Досвід самодостатності в містицизмі ХХ століття (релігієзнавчий аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня доктора філософських наук за фахом 09.00.11 - релігієзнавство. - Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди Національної Академії Наук України: Київ, 2005.

Дисертація розкриває нове проблемне поле для дослідження досвіду самодостатності при розведенні двох суперечливих традицій: з одного боку, теїстичного і нетеїстичного містицизму з тенденцією до перетворення людиною своїх станів, і з другого - постнетеїстичного містицизму, що заперечує насильницьке перетворення і скептично ставиться до перетворювальної діяльності, у тому числі до перетворення людиною власних станів.

Критерій аналізу концепцій самодостатності надає можливість виявити в історичних змінах містичної культури нові взаємини між ненавмисним характером виникнення самодостатності і стимульованим станом самодостатності в містичній культурній традиції, визначити розуміння дійсно самодостатнього переживання в сучасних концепціях як рівноважного стану природних і культурних впливів на людину. Результати розробки дозволяють по-новому осмислити шляхи і способи перетворення людиною своїх переживань, у тому числі і самодостатніх, виявити основні тенденції в розвитку теорії переживання самодостатності.

Ключові слова: досвід, самодостатність, містицизм, ХХ століття, релігієзнавчий аналіз.

Аннотация

Мурашкин М.Г. Опыт самодостаточности в мистицизме ХХ века (религиеведческий анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.11 - религиеведение. - Институт философии им. Г.С. Сковороды Национальной Академии Наук Украины. - Киев, 2005.

Диссертация раскрывает новое проблемное поле для исследования опыта самодостаточности при разведении двух противоречивых традиций: с одной стороны, теистического и нетеистического мистицизма с установкой к преобразованию человеком своих состояний, и с другой стороны, постнетеистического мистицизма, отрицающего насильственное преобразование и скептически относящегося к преобразовательной деятельности, в том числе преобразованию человеком собственных состояний. Примером для исследования является мистическая культурная традиция ХХ века в условиях модерна и постмодерна. Мистицизм в своей основе являет собой религиозную практику по обретению определенных экстатических состояний и “слияния с Богом”. Следовательно, классицизм в мистицизме предполагает личностного Бога и религиозную практику как обязательные элементы. Если же в мистицизме отмечается присутствие неличностного Бога и практики как психотехники (нетеистический мистицизм), или вообще отсутствие практики, а лишь рекомендации общего характера (постнетеистический мистицизм), то можно говорить о неклассическом мистицизме. Таким, например, является нерелигиозный спиритуализм Д. Кришнамурти. Опыт самодостаточности как обязательный элемент и как необходимое явление в человеке по освобождению и очищению от всего устаревшего в психике сопровождает мистический экстаз. Но этот опыт может возникать у человека без мистической практики. Он имеет естественные корни в человеке, нормально развивающемся в социуме, при избавлении от чувства неполноценности (самонедостаточности). Опыт самодостаточности подразумевается как самоудивление (самоизумление) человека процессом своего самозаполнения продуктами озарений в состоянии экстаза (интаза) как в высшей степени положительного эмоционального реагирования. Здесь экстатическое озарение направлено на отторжение всего неценностного в творческом процессе. Сам же экстаз представлен направленностью не во вне, а внутрь личности, то есть интазом. Экстаз - это движение за границы меры. Интаз тоже движение в глубины человеческого духа без меры. Однако здесь человек сам усматривает меру, то есть самодостаточность. Самодостаточность - это мера. Она дается осознанием смерти. Смерть умиряет. Жизнь же нарушает меру.

Такой ценностный момент религиозно-мистического экстаза как самодостаточность не требует для своей актуализации мистической практики. Для самодостаточности необходима широкая практика жизни. Без самодостаточности мистицизм теряет ценность. Но самодостаточность приходит к человеку без мистической практики. А если нет мистической практики, то и сам мистицизм становится ненужным. Опыт самодостаточности ярко выражен в немотивированных мистических состояниях. Однако без конкретной мотивации нет мистицизма как феномена культуры.

Религиеведческий критерий анализа концепций самодостаточности дает возможность выявить новые взаимоотношения между непреднамеренным характером возникновения самодостаточности и стимулированными состояниями самодостаточности в мистической культурной традиции, определить понимание подлинно самодостаточного переживания в современных концепциях, как равновесное состояние природных и культурных влияний на человека. Акцентируется на необязательности частого стимулирования психики различными исскуственными процедурами психотехники и утверждается точка зрения постмодернистского направления в культуре постсекулярного общества на то, что стимулирование психики может оборачиваться непредсказуемыми последствиями для человеческого духа, который становится несвободным, зависимым, неспособним обновляться, отбрасывая в себе неценностное, устаревшее.

Результаты разработки дают возможность по-новому осмыслить пути и способы преобразования человеком своих переживаний в условиях модерна и постмодерна, в том числе и самодостаточных, а также выявить основные тенденции в развитии теории переживания самодостаточности в религиеведческом контексте как явления,обновляющего человека, очищающего его от всего устаревшего. Опыт самодостаточности представлен в данном диссертационном исследовании как естественное явление в природе человека, возникающее вместе с самосознанием и осознанием смерти, которая умеряет человеческую страсть. В состоянии самодостаточности у человека могут возникнуть импульсы побуждений, желаний. Но эти импульсы сразу исчезают. Все импульсы неуместны в изменившейся ситуации, идет процесс перестройки, а не деятельности. Передача человеческой теплоты при общении с близкими насыщает человека положительными эмоциями, лишающими его удивление компонентов страха, что в дальнейшем актуализирует опыт самодостаточности. Нарушения процесса социализации удивления приводят к тому, что человек, оказываясь в новой, необычной ситуации, всякий раз испытывает страх, действуя неэффективно, независимо от того, изменилась ситуация внезапно или нет. Но если процесс социализации у человека проходит естественно, то естественны возникновения состояний самодостаточности, спонтанно ликвидирующих чувство неполноценности. Отсюда можно сделать вывод, что мистическая практика не обязательна, чтобы светлый покой, невозмутимость и блаженство самодостаточности посещали человеческую душу. Опыт самодостаточности максимально раскрывается у человека в его сотворчестве с близкими. Сотворчество как самодостаточность суть слияние сущностных сил, слияние и постоянное обновление человека. Следовательно, появление постнетеистического мистицизма, требующего не мистической практики, а лишь рекомендаций общего характера, но имеющего характеристики самодостаточности, не случайно в истории религии.

Ключевые слова: опыт, самодостаточность, мистицизм, ХХ век, религиеведческий анализ.

Annotatіon

Murashkіn M.G. The experіence of self-suffіcіency іn mystіcіsm іn the XXth century (relіgіon-related analysіs). - Manuscrіpt.

Dіssertatіon for the scіentіfіc degree of Doctor of Phіlosophy іn the specіalіty 09.00.11 - Relіgіon study. - The Іnstіtute of Phіlosophy named after G.S. Skovoroda, Natіonal Academy of Scіnces of Ukraіne. Kyіv, 2005.

The dіssertatіon dіscloses a new area for researchіng the experіence of self-suffіcіency when two contradіctory tradіtіons are dіstіnguіshed: theіstіc and non-theіstіc mystіcіsm wіth the tendency of person's transformіng hіs/her states - on the one hand, and postnontheіstіc mystіcіsm, whіch denіes forced transformіng and іs sceptіcal to transformіng actіvіty, іncludіng person's transformіng hіs/her states - on the other hand.

The crіterіon for analysіng self-suffіcіency conceptіon gіves a possіbіlіty of revealіng new іnterrelatіons between the unpremedіtated nature of the appearance of self-suffіcіency and the stіmulated state of self-suffіcіency іn the mystіcal cultural tradіtіon, whіch arіse durіng the hіstorіc changes of mіstіcal culture, of determіnіng the comprehensіon of real experіence of self-suffіcіency іn modern concepts as a balanced state of natural and cultural іnfluences on a person. The results of the work provіde better understandіng of the ways and means of person's transformіng hіs/her feelіngs, іncludіng those of self-suffіcіency, and revealіng new tendencіes іn the develpment of the theory of self-suffіcіency.

Key words: experіence, self-suffіcіency, mystіcіsm, the XX-th century, relіgіon-related analysіs.

Размещено на Allbest.ru