Розуміння свідомості у містичній традиції ісихазму (паламітського синтезу): феноменолого-релігієзнавчий аналіз
Сутність розуміння свідомості у паламітському ісихазмі. Аналіз сучасного богословсько-філософського вивчення ісихазму. Демаркація поняття свідомості в ісихазмі через її співвіднесення з потенційно тотожними в паламізмі поняттями "душа", "розум", "серце".
| Рубрика | Религия и мифология |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.11.2013 |
| Размер файла | 69,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
Соколова Олександра Олександрівна
УДК 291.22
РОЗУМІННЯ СВІДОМОСТІ у містичній традиції ІСИХАЗМу (ПАЛАМІТСЬКОГО СИНТЕЗУ): феноменолого-релігієзнавчий АНАЛІЗ
Спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Київ - 2008
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі філософії, соціально-політичних і правових дисциплін Слов'янського державного педагогічного університету.
свідомість богословський паламітський ісихазм
Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент
Мозговий Леонід Іванович,
Слов'янський державний педагогічний університет МОН України,
завідувач кафедри філософії, соціально-політичних і правових наук.
Офіційні опоненти: доктор філософських наук,
старший науковий співробітник
Шевченко Віталій Володимирович,
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди
НАН України, провідний науковий
співробітник відділу філософії релігії.
кандидат філософських наук, доцент
Магеря Олег Петрович,
Національний педагогічний університет
ім. М.П. Драгоманова,
доцент кафедри культурології.
Захист відбудеться “13” червня 2008 року о 14-й годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)
Автореферат розісланий “12” травня 2008 року
Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради,
кандидат філософських наук, доцент БУЧМА О.В.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми дослідження. «Антропологічне крещендо» сучасності, що супроводжується потужними глобалізаційними процесами, як і необхідність самовизначення в дилемі «Схід-Захід», перед яким постала Україна після проголошення державної незалежності, ставлять перед молодою державою немало проблем. У цьому зв'язку неабиякої ваги набуває усвідомлення українським суспільством власної ідентичності, що надзвичайно актуалізує дослідження формотворчих чинників його світоглядних конструктів та в цілому етноментальної проблематики. Отже, для з'ясування провідних компонентів свідомості українців, що органічно поєднуються зі специфікою української національної культури, її філософією серця, важливо дослідити близьку українському менталітету православну традицію й зокрема ісихазм як її духовно-практичну основу. Прикметно, що на даному етапі ісихазм переживає своєрідне акме та стає настільки актуальним, що визначається церковними ієрархами як «ядро православного досвіду». І хоча дослідження ісихастської антропології постає як найактуальніше завдання поточного часу та ближчої перспективи (С. Хоружий), проблема розуміння релігійної свідомості, а також сутності людини у контексті вивчення ісихазму і взагалі православ'я досі не набула системного висвітлення і розглядається здебільшого в аспекті «моральної свідомості» та «соборної свідомості».
Те ж, в принципі, спостерігається і в світовій релігієзнавчій науці, де осмислення природи homo religiosus та homo mysticus здебільшого здійснюється засобами психології чи соціології релігії, а феноменологічні дослідження догматичного компоненту релігійної свідомості, особливо у авраамічних релігіях, майже відсутні. Хоча «розуміння», ейдетичне бачення, як осягнення структур і сутностей чистої свідомості, є базовим принципом феноменології релігій.
Наука як історико-культурне явище має глибоке християнське коріння. Синтез досягнень античної культури із християнською культурною традицією сформували систему цінностей, специфічний культурно-генетичний код європейської цивілізації, що визначає шляхи її розвитку. Християнські уявлення про цінність особистості як «співпрацівника Бога», «образа Бога» та про розумність як вияв цієї богоподібності втілилися в ідеали й практику наукової раціональності. Проте домінуючу роль у становленні науки як особливого типу раціональності відіграла Західна Європа, що реалізувала парадигму католицької церкви у дослідженні природи (натуральній теології). А її вихідну позицію визначала теза: «Читати написану Богом книгу природи так, щоб зрозуміти логіку світу як певного твору та розкрити його внутрішній закон».
Натомість у межах греко-візантійської парадигми богомислення, тобто в найортодоксальнішому типі християнства, природа розглядалася як символічна система, через яку Бог звертається до людей і яка є доволі співзвучною з сучасними пошуками нового типу раціональності. Принаймні, звертаючись до символічної дійсності, митці неесенціалістської орієнтації позиційно близькі до ісихазму. Усвідомлення цього факту є першим кроком до осягнення і прогнозування тих процесів, що відбуваються у сучасній філософії. З цієї позиції дослідження східнохристиянського дискурсу свідомості і зокрема ісихазму як його духовно-практичної основи є одним з найактуальніших завдань сучасних філософських та релігієзнавчих досліджень.
При цьому дослідження феномену свідомості в означеній містичній традиції має суттєве для України значення як для осягнення ментальності українців, так і з уваги на власне наукові потреби розвитку вітчизняної філософії та релігієзнавства, а також зміцнення міждисциплінарних зв'язків у сучасній гуманістиці.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження є складовою частиною комплексної програми науково-дослідницької роботи кафедри філософії, соціально-політичних і правових наук Слов'янського державного педагогічного університету «Буття людини (соціально-філософський аспект)». Тема затверджена Вченою радою університету (№ 11 від 23. 03. 2004 року). Дослідження виконувалося за напрямком 09. 00. 11 - «Релігієзнавство».
Обєктом дослідження є феномен свідомості, предметом дослідження є свідомість у містичній традиції ісихазму (паламітської синтези).
Метою роботи є розкриття сутності розуміння свідомості у паламітському ісихазмі.
Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
· дослідити специфіку історико-філософського та історико-релігійного аспектів визначення феномену релігійної свідомості й проаналізувати стан сучасного богословсько-філософського вивчення ісихазму, а також розробити гносеологічно виправдану стратегію феноменолого-релігієзнавчого аналізу феномену свідомості як містичної й онтологічної універсалії з урахуванням розмаїтості і полісемантичності існуючих підходів до її осмислення;
· здійснити демаркацію поняття свідомості в ісихазмі через її співвіднесення з потенційно тотожними в паламізмі поняттями «душа», «розум», «серце» тощо;
· експлікувати визначення свідомості з містичної спадщини православ'я;
· виявити та проаналізувати основні характеристики розуміння свідомості у паламітському ісихазмі;
· виходячи з наявних теологічних і філософських підходів та методологічних настанов у православному дискурсі свідомості XX- початку XXI ст., здійснити теоретичний синтез концепцій свідомості у паламітському ісихазмі, у якому були б зняті наявні епістемологічні обмеження;
· дослідити основні критерії відповідності традиції містичного шляху ісихаста;
· здійснити філософсько-релігієзнавчу реконструкцію ісихастського вчення про свідомість.
Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні застосовано феноменологічний метод, методи системного підходу, контекстуального аналізу. Такий підхід дав можливість уникнути можливої тенденційності та апологетичності оцінок. Дослідження виконано на основі принципу конфесійної неупередженості, толерантності, об'єктивності, світоглядного плюралізму. Використовувалися також герменевтичний метод, якісний контент-аналіз (дослідження відсутності чи наявності в масивах аналізованих джерел усіх еквівалентів поняття «свідомість»); структурно-функціональний комплексний метод (тематизація напрямків дослідження категорії «свідомість»); конститутивний метод (визначення свідомості у співмірності з духовно-практичними артефактами соціального буття); системно-структурний феноменологічний підхід (кореляція обраних методологічних принципів).
Докладному аналізу методології присвячено другу частину першого розділу дисертаційної роботи.
Наукова новизна. Комплексне дослідження джерельної бази феномену свідомості в ісихазмі, а також філософський аналіз вітчизняних та світових здобутків його осмислення дозволили експлікувати визначення свідомості в межах містичної спадщини православ'я і довести, що найточнішим еквівалентом поняттю свідомості в паламітському ісихазмі є не серце, як вважається у сучасному богослов'ї, а сумління. Виходячи з вищезазначеного, наукова новизна положень дисертаційного дослідження полягає в тому, що:
· вперше в результаті здійснення комплексного філософсько-релігієзнавчого підходу до дослідження свідомості в паламітському ісихазмі було тематизовано визначення свідомості у структурі філософії релігій в їх антропологічному, теологічному, гносеологічному та праксеологічному вимірах;
· виявлено генезу християнського тлумачення «серця», внаслідок чого з'ясовано, що у паулініанській термінології відбулося синтезування юдейської семантики серця як почуттєво-вольового центру та античного концепту «містичного серця». Встановлено, що у межах богословського дискурсу «серце» фігурує паралельно у двох (юдейському та новозавітньому) аспектах, що й є причиною змішання термінології розуму-серця отців церкви, і тлумачиться як субстрат свідомості, її природа-сутність, що має вольову, почуттєву й пізнавальну функції, є джерелом свідомості-сумління, розширюється під час містичного шляху, та «створюється» свідомо;
· експліковано визначення свідомості у межах паламітського ісихазму, еквівалентом якої виступає сумління. Доведено, що у філософській та богословській традиціях відбулося розмежування семантики поняття: філософське поняття втратило трансцендентну складову зі структури свідомості, залишивши лише іманентні інтерпретації. У богослов'ї відбулася асиміляція античного поняття «сумління» та юдейського поняття «серця»;
· встановлено основні характеристики розуміння свідомості у паламітському ісихазмі: її теоантропологічна, сутнісно-енергійна природа; неналежність звичайного стану свідомості, її всюдисутність; Абсолютне благо як джерело й сутність свідомості; тринітарний принцип розуміння структури свідомості: на рівні особистісному (серце-субстрат, сумління-механізм та іпостасність-суб'єкт), на рівні онтологічному (дух, душа, тіло), та на рівні онтичному (сили-модифікації свідомості: логікон, тимус та епітимія, які в процесі містичного праксису трансформуються і згортаються у зворотному порядку у нус, як енергії у сутність);
· встановлено, що на початку XX ст. категорія «свідомість» була вдруге введена у богослов'я у редукованому, іманентному значенні представниками руху «нової релігійної свідомості», результатом чого стало розмежування у богослов'ї XX ст. понять «свідомість» та «сумління». Розкрито подібність розуміння свідомості як феномену в межах постнекласичної науково-філософської парадигми та ісихазму: її структури, типології станів, процесуально-просторових, оперативних, образних визначень її станів, її видів, методів роботи з нею, основних закономірностей функціонування свідомості;
· доведено, що згідно з вченням ісихазму, ознакою правильності життя людини виступає не назва течії, що обумовила її базовий теоретичний апарат, а докорінні зміни її людської природи;
· здійснено філософсько-релігієзнавчу реконструкцію вчення про свідомість у паламітському ісихазмі: встановлені природа свідомості та її призначення; структура свідомості; стани свідомості; її види; методи й цілі роботи зі свідомістю; основні закономірності її функціонування; плоди свідомості; джерела отримання знань про свідомість; ступінь дослідженості проблеми в межах традиції;
· доповнено домінуючу на даний момент у богословсько-філософському дискурсі концепцію С. Хоружого про ісихазм як винятково енергійний дискурс. Доведено, що свідомість у паламітському ісихазмі розуміється як сутнісно-енергійне утворення й подається у контексті сутнісно-енергійного дискурсу.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження пов'язане з його фундаментальною значущістю для дисциплін гуманітарного циклу і зокрема для релігієзнавства та філософії. Дисертація являє собою перше фундаментальне дослідження розуміння феномену свідомості у ісихазмі. Здійснений теоретичний синтез концепції свідомості у ісихазмі є внеском у академічні знання з феноменології релігій про релігійну свідомість, а отже, стимулює подальший розвиток релігієзнавства.
Практичне значення дослідження. Відкриті положення сприятимуть толеризації релігійної ситуації в Україні та посиленню дослідницького інтересу до релігієзнавства як до джерела інформації щодо феномену свідомості взагалі та релігійної свідомості зокрема. Матеріал дисертації може бути використаний у процесі розкриття проблематики процесу осягнення у релігії та пізнання у науці. Окремі ідеї, висновки та положення дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладанні курсів «Філософія», «Релігієзнавство», «Психологія релігії», «Антропологія релігії», «Феноменологія релігії», «Теологія» та низки інших філософських дисциплін.
Особистий внесок аспіранта. За темою дослідження опубліковано ряд публікацій, у яких розкрита ідея свідомості в містичній традиції ісихазму та її інтенції в історико-філософському аналізі, у співавторстві: 1) Соколова О. О., Мозговий Л. І. Порівняльна характеристика розуміння свідомості в класичній йозі (за «Йога-сутрами» Патанджалі) та в ісихазмі (паламітського синтезу) // Антропологічні виміри езотеричної філософії. - Слов'янськ, 2005. - С. 185-249; 2) Соколова О. О., Мозговий Л. І. Наука та релігія. Релігія та мораль // Релігієзнавство: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006 р. - С. 178-203. У них Мозговому Л. І. належать методологічні рекомендації та надання фактографічних матеріалів. Роз'яснення комплексу поставлених завдань, оформлення їх у відповідні положення і висновки, що відповідають основному змісту дисертації, здійснено автором самостійно.
Апробація результатів дослідження. Основні ідеї та положення дисертаційного дослідження були обговорені на засіданні кафедри філософії, соціально-політичних і правових наук Слов'янського державного педагогічного університету та були предметом обговорення на науково-теоретичних семінарах для аспірантів. Вихідні положення дисертації, а також важливі концептуальні узагальнення дисертаційної роботи були опубліковані у колективній монографії, присвяченій філософському осмисленню феномену містицизму; деякі ідеї дисертаційного дослідження освітлені в підручнику «Релігієзнавство» (розділи «Наука та релігія», «Релігія та мораль»).
Результати дисертаційного дослідження були апробовані у виступах на всеукраїнських і міжнародних конференціях: «Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості» (м. Донецьк, 2005 р.), протягом 2004 - 2006 рр. на щорічних науково-практичних конференціях СДПУ, на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Випадковість у сучасному світі: діалог науки, релігій, культур» (м. Вінниця, 2007), на міжнародних наукових конференціях «Містико-езотеричний рух у теорії та практиці (Історія. Психологія. Філософія)» (м. Київ, 2007), та «Релігія і церква в сучасній Україні: стан, проблеми, перспективи» (м. Київ, 2007).
За результатами дослідження опубліковано 7 статей, 4 з яких надруковано у наукових фахових виданнях.
Найважливіші результати дисертаційного дослідження використовувалися у педагогічній практиці з курсів філософії та релігієзнавства упродовж 2005 - 2008 рр.
Структура роботи зумовлена логікою дослідження, що випливає з його мети і завдань. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків та списку літератури. Аналіз наукових джерел та розробка методологічної бази (перший розділ) сприяли докладному вивченню та експлікації поняття свідомості в ісихастському дискурсі у богословській, праксеологічній, антропологічній та гносеологічній аспектаціях (другий розділ) та феноменологічному аналізу концептуалізації феномену свідомості у сучасних модифікаціях сприйняття антропологічної концепції ісихазму (третій розділ) на засадах релігійної та догматичної неупередженості й толерантності. Повний обсяг дисертації складає 176 сторінок основного тексту і 27 сторінок використаних джерел з 316 найменувань, 17 з яких іноземною мовою.
основний зміст дисертації
У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається стан наукової розробленості теми та встановлюється зв'язок дослідження з науковими програмами, розкривається мета, завдання, об'єкт та предмет дослідження, формулюються методологія дослідження і наукова новизна отриманих результатів, встановлюється їх теоретична значимість та наводяться відомості про апробацію результатів дослідження.
Перший розділ - „Розуміння свідомості в контексті ісихазму: історіософія і методологія дослідження” - містить аналіз осмислення і форм концептуалізації феномену свідомості у містичній традиції ісихазму та її сучасного теологічного вивчення й філософського дискурсу. Специфіка аналізу полягає в систематизації основних напрямків аналізу ісихазму та виокремленні провідних принципів розуміння феномену свідомості, що презентовані в філософських дослідженнях. У цьому зв'язку було з'ясовано сутність поняття свідомості у ісихазмі та означено різні підходи до розуміння свідомості як такої з урахуванням того, що в сучасній ситуації зміни парадигм наукового мислення загальноприйнятої концептуалізації феномену свідомості досі не існує. Хоча в певному сенсі все західне філософування є дискурсом осягнення свідомості. На межі XX-XXI ст. «філософія свідомості» є центральною аналітичною дисципліною. Сучасна європейська база уявлень про свідомість включає в себе визначення свідомості як субстрату, як носія змістів свідомості, як самі ці змісти, як стан пильнування, як роздрібнений за своєю природою феномен (діалогічна розбудова свідомості), виокремлює стани й ієрархію свідомості як ступінь її концентрації, визнає інтенційність свідомості. При цьому наголошується, що в постметафізичній філософії свідомості ХХ ст., яка сповідує плюралізм істин та поліваріантність інтерпретаційних підходів, можна виокремити три основних інтенції, кожна з яких включає низку філософських концепцій, а саме екзистенціально-феноменологічну (феноменологія, екзистенціальна філософія, філософська герменевтика); аналітичну (логіко-аналітична, зокрема логічний позитивізм, та пізньоаналітичну - кілька лінгвофілософських концепцій); соціально-критичну (спектр концепцій західного марксизму), що знайшли відображення в хрестоматійних та енциклопедичних працях А. Грязнова, Є. Веліхова, В. Зінченко, А. Книгіна, В. Лекторського, Д. Мішлава, В. Налімова, С. Пріста, Г. Райла, В. Семенова, Г. Ханта та ін. С. Пріст класифікував усі західні історико-філософські концепції свідомості: дуалістичні, моністичні, функціональні та неесенціалістські (енергійні). Ми вважаємо, що на сучасному етапі формуються ще синергетичні концепції свідомості, які знаменують собою перехід до нової парадигми. У філософії панує принцип поліварінтності, плюралізму істин, і найвидатніші представники постмодерну стверджують про смерть філософії. Це підтверджує необхідність пошуку нових, якісно інших джерел проблематизації для філософії. Такими джерелами стають містико-релігійні традиції, бо в містицизмі всі основні проблемні питання сучасної когнітивної парадигми вирішені позитивно.
Опрацювання категорії «свідомість» у вітчизняній філософсько-релігієзнавчій традиції було сконцентроване на її певних окремих аспектах: історичному (Т. Запорожець, А. Лустенко); міфологічному (І. Бичко); національному (С. Головащенко); екзистенційному (А. Машталер); постмодерністському (А. Кадикало); особистісному (В. Лях) та релігійному (А. Іванченко, А. Річинський та ін.). Окремі спроби вирішення проблеми релігійної свідомості розглянуті також на прикладі філософських та релігійно-філософських систем, що наявні у працях М. Бердяєва, С. Булгакова, Г. Гегеля, Т. Гоббса, П. Гольбаха, І. Ільїна, Л. Леві-Брюля, К. Леві-Строса, В. Лосського, Р. Отто, Є. Трубецького, А. Уайтхеда, П. Флоренського, С. Франка, Д. Юма та ін. Причому, для нерелігійної філософії питання позитивного існування релігійної свідомості як специфічної духовної сфери не поставало. Релігійна свідомість у соціологічних та психологічних вченнях постає як одна з властивостей людської природи, що фіксується на індивідуальному та соціальному рівнях та забезпечує зняття суб'єкт-об'єктної дихотомії у акті переживання реальності; забезпечує постійне повернення до цілісності й цінності «глибинного досвіду». У психолого-філософських дослідженнях емоції чи почуття вважаються основою релігійної свідомості, а інтроверсія - фундаментальною установкою, з якої починається її розгортання.
Сучасна білоруська дослідниця Н. Мечковська вбачає відмінність релігійної свідомості від свідомості взагалі у її релігійній інтенційності та наводить її структуру: віра; міфопоетичний зміст; теоретичний (абстрактно-логічний) компонент; інтуїтивно-містичний зміст. Серед сучасних вітчизняних дослідників релігійної свідомості можна назвати А. Іванченко, Л. Конотоп, А. Річинського, В. Хромця, Л. Черкасову та ін. Приймаючи структурування Л. Конотоп та В. Хромця щодо містичної форми свідомості (свідомість - «біля свідоме» - індивідуальне несвідоме - колективне підсвідоме - надсвідоме - сфера священного), ми стверджуємо інвертивну інтенційність містичного процесу («інстазу», за визначенням М. Еліаде). Ми вважаємо, що містична форма свідомості є базою та мінімумом релігійної свідомості, входить у релігійну свідомість як більш інтенсивна її форма, що відтворює щаблі релігійної свідомості за короткий проміжок часу, реалізує релігійний ідеал.
У сучасній релігієзнавчій науці порушуються питання про індивідуальну та суспільну релігійну свідомість, про специфіку релігійного мислення та критерії визначення релігійності, проте окремі дослідження, в яких спеціально вивчалися б релігійні традиції з огляду на феномен свідомості, відсутні.
З метою з'ясування концепту свідомості в ісихастській традиції у розділі були використані оригінальні богословські твори православних містиків, зокрема Григорія Палами, Василя Великого, Григорія Нисського, Євагрія Понтійського, Макарія Єгипетського, Псевдо-Дионісія Ареопагіта, Іоана Синайського та ін. авторів, що представлені у «Добротолюбії», а також представлено їх науково-богословське осмислення в іноземній та вітчизняній аналітико-теологічній літературі (від дисертації іг. Модеста (Стрельбицького) до дослідницьких робіт арх. Василя (Кривошеїна), А. Блюма, О. Геронімуса, М. Жюжі, І. Зізіуласа, архім. Кипріана (Керна), О. Клімкова, І. Концевича, А. Лосєва, В. Лосського, Й. Мейєндорфа, П. Мініна, М. Пападимітріу, Г. Подскальського, А. Радовича, А. Ріго, Р. Синкевича, Д. Станілоае, К. Уера, П. Флоренського, Г. Флоровського, С. Хоружого, П. Христу, Х. Яннараса та ін.). Найбільш вдалими з них, на наш погляд, виявилися антропологічні реконструкції Б. Вишеславцева, О. Клімкова, С. Хоружого, а також праці вітчизняних дослідників ісихазму - Н. Жиртуєвої, І. Козловського та Г. Нені.
На основі здійсненого аналізу доведено, що ісихазм як явище достатньо широко висвітлювався в науково-богословській літературі, проте як титульна проблема свідомості не розглядалася не тільки християнськими містиками, але й дослідниками православ'я, в працях яких свідомість майже не згадується поза вченням про моральність або про церковну (соборну) свідомість. Єдиним винятком уявляються праці С. Хоружого, який досліджує свідомість у ісихазмі як виключно енергійне утворення і з цієї позиції аналізує лише напрямок трансформації свідомості, залишаючи поза увагою етимологію поняття, системний аналіз його еквівалентів, структуру, типологію й класифікацію станів свідомості.
Для аналізу розуміння свідомості у ісихазмі ми обрали феноменологічний метод (бо розуміння є його базовою операцією) та герменевтичний метод, який пропонує М. Еліаде як фундаментальний для дослідження релігійних традицій.
У другому розділі дисертації - „Релігієзнавче осмислення розуміння феномену свідомості у ісихастській теології, праксеології, антропології та гносеології” - розкриваються богословські, праксеологічні, антропологічні та гносеологічні засади ісихастської традиції.
Обґрунтовано, що поняття «свідомість» є ключовим для ісихазму та християнства взагалі, бо зі свідомістю пов'язана у біблійній історії таємниця життя та смерті, втрати раю. Людина в ісихазмі розглядається у телеологічній перспективі, її призначенням визначається обоження. Свідомість у ісихазмі сприймається як вища форма життя, її абсолютне вираження. Втілення у плоті Слова для ісихастів (а мова вважається матеріальним носієм свідомості), стало явленням абсолютної повноти життя. Згідно з ісихастським трактуванням, життя є свідомістю, а ступінь усвідомлення є ступенем життя. В подальшому викладі доводиться, що для ісихазму й християнства взагалі характерне перенесення на Всесвіт та Бога не просто антропоморфних, але й соціальних характеристик особовості (три особи це вже соціум, група). Тому будь-який природний прояв може трактуватися як особовий - дія «святого» чи «нечистого» духа; ісихазм розвиває у цьому контексті вчення про всезагальну життєвість, Світову душу. Досліджено, що теологічне вчення ісихазму у цьому аспекті є вченням про колективну свідомість, і вся біблійна історія містить відомості про еволюцію цієї форми свідомості у результаті самоодкровень божества. З того випливає, що, за вченням паламітського ісихазму, свідомість пронизує все і є усім. При цьому, в залежності від реалізації знання кожною істотою (твариною, рослиною, навіть стихією), розрізняються ступені організації й існування свідомості. Більш того, кожна людина має цю колективну свідомість як одну зі складових свого єства, бо індивідуальний дух є одночасно «начатком» Духа Святого.
Зроблено висновок, що згідно з вченням ісихазму людина здатна до реалізації абсолютної свідомості шляхом прилучення до колективної свідомості, до духовної реальності за допомогою благодаті Бога, яка постійно й незмінно присутня скрізь. Завдання ж людини в цьому контексті складає сприйняття цієї благодаті за допомогою очищення та методу-ісихазму. Призначенням людини у ісихазмі є обоження Всесвіту.
У вченні ісихазму людина розглядається як істота мікрокосмічна, подібна до макрокосму (при наголошенні, що мікрокосм більший за макрокосм). Для позначення структурних складових людини використовуються поняття: дух, душа, розум, серце, інтуїція, сумління, свідомість, сили, сутність, енергія, людина «зовнішня» й «внутрішня» (в ап. Павла). Антропологія ісихазму надає кілька рівнів трихотомії: онтологічна (тіло, душа, дух); онтична (кожний з рівнів має свою проекцію на інші - духовна душа, плотська душа, духовне тіло тощо); та психологічна (душа бажаюча, почуттєва, та мисляча).
Встановлено, що в процесі ісихастської практики окультуренню піддаються властивості вибірковості, рефлексії, самості. Прикметно, що у вітчизняних працях з ісихазму майже не зазначається, що в ісихастській традиції задіяні п'ять (а не лише один - серце) центрів зосередження: передньочерепний центр (між бровами); 2) щічно-гортанний; 3) грудний; 4) серцевий центр; 5) пупок чи місце «чрева». Співвіднесення цих центрів з етапами духовного шляху ісихастів дозволило виявити структуру свідомості в ісихазмі: тіло - епітимія (енергія волі, яка синтезується при концентрації на чреві як сплавлення диссоційованих протилежних бажань: гніву й «похоті») - тимус (енергія почуттєва, синтезується концентрацією на фізичному серці переплавленням страждання та насолоди у любов) - логікон (енергія розуму, синтезується у концентрації на переднєчерепному центрі відкиданням помислів і думок) - містичне серце (об'єднання трьох сил душі як любові, волі й розуму сублімує внутрішнє серце, знімає «хмару» з духовного центру людини. Тіло, душа й дух робляться єдиними і вже не можуть відділитися). Фактично, злиття тимусу, епітимії й логікону створює нове, духовне серце, яке до того було лише потенційною властивістю людини. Творення серця є для ісихастів двобічним актом: його існування уможивлюється здебільшого завдяки допомозі Бога, тоді як саме серце стає осередком, вмістилищем особистості та індивідуального лику людини.
В подальшому з'ясовано, що в контексті вивчення ісихазму можна говорити про три рівні душі: душа як складений стан свідомості і матерії; стан душі й матерії як свідомого і несвідомого ноумену й феномену; душа як стан чистої свідомості, обожених душі й тіла, коли вся матерія (плоть) стає ідентичною з душею й духом, а в свідомості відсутній будь-який дуалізм.
При цьому помічено, що в дослідницькій літературі наявне змішання понять та функцій розуму й серця, а І. Влахос та А. Позов навіть вказують, що неможливо остаточно розмежувати ці поняття з огляду на вчення отців. У результаті проведеного аналізу встановлено, що джерелом такого змішання понять є накладання юдейської, античної, та вже специфічно християнської термінології: у юдейській традиції йшлося про фізичне серце як джерело почуттів та волі, тоді як автори античного способу мислення вживали поняття розуму у контексті містики просвітлення. В ісихастській же термінології йдеться про духовне серце, яке інтегрує розум як одну з сил душі. При цьому розум у вченні отців вбирається у поняття серця духовного як енергія у сутність і перевершує серце у юдейському розумінні (фізичне), бо він є ієрархічно найвищою силою душі у класифікації Г. Палами.
У результаті дослідження антропології ісихазму виокремлюємо також види свідомості у ісихазмі з виділеннням свідомості-субстрату (серце) та свідомості-істоти (особистість-лик).
Досліджено, що гносеологія ісихазму базується на кількох важливих принципах, які включають: 1) принциповий емпіризм тварного й принципову непізнаваність Абсолютного; 2) душа-свідомість виступає об'єднуючим фактором пізнання; 3) визнання об'єктивності зовнішнього світу, об'єкту свідомості; 4) визнання єдності свідомості (а не дискретності) у часі; 5) ідею принципової допустимості екстраполяції істини в частці на систему в цілому; 6) телеологічність гносеології (ціль - досягти стану свідомості, у якому припиняється всіляка пізнавальна діяльність, досягається всевідання, єднання з абсолютним); 7) принципову можливість стану всевідання; 8) визнання трьох головних джерел щирого пізнання: авторитетного свідчення (Передання), умовиводів і Одкровення; 9) існування свідомості у власній природі не може бути пізнано доти, поки пізнання сприймається як специфічно розумова справа; 10) визнання неналежності існуючого стану свідомості, необхідності її інтеграції з Абсолютом.
Подобные документы
Вивчення психологічної складової різних релігій за допомогою визначення поняття релігії і характеристики існуючих релігій: буддизм, християнство, іслам, іудаїзм, даосизм. Особливості релігійної свідомості і аналіз психологічних типів релігійних людей.
курсовая работа [49,0 K], добавлен 04.12.2010Величезна роль міфів в культурній свідомості людини будь-яких часів. Становлення вірувань як тотемізм, фетишизм, анімізм, антропоморфізм. Процес відродження міфологічної свідомості в європейських культурах. Періодизація розвитку грецької міфології.
реферат [34,8 K], добавлен 14.03.2015Свідомість і підсвідомість з позиції християнської антропології. Архетипи православної свідомості. Об'єктивне розуміння релігійного досвіду в психіатрії. Ставлення психіатра до релігійних переживань хворого, священика - до патологічних проявів у психіці.
дипломная работа [202,6 K], добавлен 27.06.2012Рух дологічного мислення до логічного через символ. К.Г. Юнг про міф як колективну форму свідомості. Особливості олімпійського пантеону богів. Архетип в грецькій міфології. Образ жінки в культовій традиції. Жінка як одна із трьох цінностей в світі.
реферат [38,7 K], добавлен 02.06.2012Питання збереження та розвитку української національної культури. Роль міфології в житті сучасного українця на тлі політичних та соціальних течій. Міф традиційний і сучасний, його вплив на формування суспільної свідомості. Сучасна соціальна міфологія.
контрольная работа [66,0 K], добавлен 13.10.2011Релігійна свідомість — ставлення віруючих до світу, виражене в системі поглядів, почуттів, смисл яких становить віра у надприродне. Суттєвими ознаками релігійної свідомості є образність, символічність, інтимність, утаємниченість, надприродну сутність.
контрольная работа [33,6 K], добавлен 15.08.2008Сутність та походження релігії. Релігія - феномен духовного життя людства. Основні світові релігії: буддизм, християнство, іслам. Біблія - першоджерело мистецтва. Фантастичні образи релігії. Одна з форм суспільної свідомості. Духовний Всесвіт.
реферат [25,9 K], добавлен 12.12.2006Поняття сублімація та теорії лібідо у вивченні культури Фрейдом. Фрейдівське розуміння релігії. Співвідношення моральності та релігійності. Аналіз Фрейдом релігійних уявлень. Суть релігії та релігійного виховання. Функції і роль релігії в суспільстві.
реферат [42,6 K], добавлен 04.10.2009Закономірності процесу становлення та функціонування раціональності в межах релігійно-філософського дискурсу. Особливості розуміння категорії раціональності в різних світоглядних парадигмах та затвердження раціональності як метакритерію істини.
статья [28,7 K], добавлен 10.04.2009Інтерпретація розуміння шлюбу як Таїнства Церкви, яке надає йому істинного, таємничого виміру, де співіснування людей перетворюється на "життя однієї особи в двох лицях". Розуміння народження нової людської особи як творчого акту взаємодії Бога і людини.
статья [19,5 K], добавлен 19.09.2017
