Досвід самодостатності в мiстицизмi ХХ століття (релiгiєзнавчий аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

IНСТИТУТ ФIЛОСОФIЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦIОНАЛЬНОЇ АКАДЕМIЇ НАУК УКРАЇНИ

УДК 141.33

Досвід самодостатності в мiстицизмi ХХ століття (релiгiєзнавчий аналіз)

Спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

Мурашкiн Михайло Георгiйович

Київ 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі гуманітарних дисциплін Дніпропетровської державної фінансової академії Міністерства фінансів України.

Захист відбудеться “25” лютого 2005 року о 14-й годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 23 січня 2005 року.

АНОТАЦIЯ

Мурашкін М.Г. Досвід самодостатності в містицизмі ХХ століття (релігієзнавчий аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня доктора філософських наук за фахом 09.00.11 - релігієзнавство. - Iнститут філософії ім. Г.С. Сковороди Національної Академії Наук України: Київ, 2005.

Дисертація розкриває нове проблемне поле для дослідження досвіду самодостатності при розведенні двох суперечливих традицій: з одного боку, теїстичного і нетеїстичного містицизму з тенденцією до перетворення людиною своїх станів, і з другого - постнетеїстичного містицизму, що заперечує насильницьке перетворення і скептично ставиться до перетворювальної діяльності, у тому числі до перетворення людиною власних станів.

Критерій аналізу концепцій самодостатності надає можливість виявити в історичних змінах містичної культури нові взаємини між ненавмисним характером виникнення самодостатності і стимульованим станом самодостатності в містичній культурній традиції, визначити розуміння дійсно самодостатнього переживання в сучасних концепціях як рівноважного стану природних і культурних впливів на людину. Результати розробки дозволяють по-новому осмислити шляхи і способи перетворення людиною своїх переживань, у тому числі і самодостатніх, виявити основні тенденції в розвитку теорії переживання самодостатності.

Ключові слова: досвід, самодостатність, містицизм, ХХ століття, релігієзнавчий аналіз.

АННОТАЦИЯ

Мурашкин М.Г. Опыт самодостаточности в мистицизме ХХ века (религиеведческий анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.11 - религиеведение. - Институт философии им. Г.С. Сковороды Национальной Академии Наук Украины. - Киев, 2005.

Диссертация раскрывает новое проблемное поле для исследования опыта самодостаточности при разведении двух противоречивых традиций: с одной стороны, теистического и нетеистического мистицизма с установкой к преобразованию человеком своих состояний, и с другой стороны, постнетеистического мистицизма, отрицающего насильственное преобразование и скептически относящегося к преобразовательной деятельности, в том числе преобразованию человеком собственных состояний. Примером для исследования является мистическая культурная традиция ХХ века в условиях модерна и постмодерна. Мистицизм в своей основе являет собой религиозную практику по обретению определенных экстатических состояний и “слияния с Богом”. Следовательно, классицизм в мистицизме предполагает личностного Бога и религиозную практику как обязательные элементы. Если же в мистицизме отмечается присутствие неличностного Бога и практики как психотехники (нетеистический мистицизм), или вообще отсутствие практики, а лишь рекомендации общего характера (постнетеистический мистицизм), то можно говорить о неклассическом мистицизме. Таким, например, является нерелигиозный спиритуализм Д. Кришнамурти. Опыт самодостаточности как обязательный элемент и как необходимое явление в человеке по освобождению и очищению от всего устаревшего в психике сопровождает мистический экстаз. Но этот опыт может возникать у человека без мистической практики. Он имеет естественные корни в человеке, нормально развивающемся в социуме, при избавлении от чувства неполноценности (самонедостаточности). Опыт самодостаточности подразумевается как самоудивление (самоизумление) человека процессом своего самозаполнения продуктами озарений в состоянии экстаза (интаза) как в высшей степени положительного эмоционального реагирования. Здесь экстатическое озарение направлено на отторжение всего неценностного в творческом процессе. Сам же экстаз представлен направленностью не во вне, а внутрь личности, то есть интазом. Экстаз - это движение за границы меры. Интаз тоже движение в глубины человеческого духа без меры. Однако здесь человек сам усматривает меру, то есть самодостаточность. Самодостаточность - это мера. Она дается осознанием смерти. Смерть умиряет. Жизнь же нарушает меру.

Такой ценностный момент религиозно-мистического экстаза как самодостаточность не требует для своей актуализации мистической практики. Для самодостаточности необходима широкая практика жизни. Без самодостаточности мистицизм теряет ценность. Но самодостаточность приходит к человеку без мистической практики. А если нет мистической практики, то и сам мистицизм становится ненужным. Опыт самодостаточности ярко выражен в немотивированных мистических состояниях. Однако без конкретной мотивации нет мистицизма как феномена культуры. Религиеведческий критерий анализа концепций самодостаточности дает возможность выявить новые взаимоотношения между непреднамеренным характером возникновения самодостаточности и стимулированными состояниями самодостаточности в мистической культурной традиции, определить понимание подлинно самодостаточного переживания в современных концепциях, как равновесное состояние природных и культурных влияний на человека. Акцентируется на необязательности частого стимулирования психики различными исскуственными процедурами психотехники и утверждается точка зрения постмодернистского направления в культуре постсекулярного общества на то, что стимулирование психики может оборачиваться непредсказуемыми последствиями для человеческого духа, который становится несвободным, зависимым, неспособним обновляться, отбрасывая в себе неценностное, устаревшее. Результаты разработки дают возможность по-новому осмыслить пути и способы преобразования человеком своих переживаний в условиях модерна и постмодерна, в том числе и самодостаточных, а также выявить основные тенденции в развитии теории переживания самодостаточности в религиеведческом контексте как явления,обновляющего человека, очищающего его от всего устаревшего. Опыт самодостаточности представлен в данном диссертационном исследовании как естественное явление в природе человека, возникающее вместе с самосознанием и осознанием смерти, которая умеряет человеческую страсть. В состоянии самодостаточности у человека могут возникнуть импульсы побуждений, желаний. Но эти импульсы сразу исчезают. Все импульсы неуместны в изменившейся ситуации, идет процесс перестройки, а не деятельности. Передача человеческой теплоты при общении с близкими насыщает человека положительными эмоциями, лишающими его удивление компонентов страха, что в дальнейшем актуализирует опыт самодостаточности. Нарушения процесса социализации удивления приводят к тому, что человек, оказываясь в новой, необычной ситуации, всякий раз испытывает страх, действуя неэффективно, независимо от того, изменилась ситуация внезапно или нет. Но если процесс социализации у человека проходит естественно, то естественны возникновения состояний самодостаточности, спонтанно ликвидирующих чувство неполноценности. Отсюда можно сделать вывод, что мистическая практика не обязательна, чтобы светлый покой, невозмутимость и блаженство самодостаточности посещали человеческую душу. Опыт самодостаточности максимально раскрывается у человека в его сотворчестве с близкими. Сотворчество как самодостаточность суть слияние сущностных сил, слияние и постоянное обновление человека. Следовательно, появление постнетеистического мистицизма, требующего не мистической практики, а лишь рекомендаций общего характера, но имеющего характеристики самодостаточности, не случайно в истории религии.

Ключевые слова: опыт, самодостаточность, мистицизм, ХХ век, религиеведческий анализ.

ANNOTATION

Murashkin M.G. The experience of self-sufficiency in mysticism in the XXth century (religion-related analysis). - Manuscript.

Dissertation for the scientific degree of Doctor of Philosophy in the speciality 09.00.11 - Religion study. - The Institute of Philosophy named after G.S. Skovoroda, National Academy of Scinces of Ukraine. Kyiv, 2005.

The dissertation discloses a new area for researching the experience of self-sufficiency when two contradictory traditions are distinguished: theistic and non-theistic mysticism with the tendency of person's transforming his/her states - on the one hand, and postnontheistic mysticism, which denies forced transforming and is sceptical to transforming activity, including person's transforming his/her states - on the other hand.

The criterion for analysing self-sufficiency conception gives a possibility of revealing new interrelations between the unpremeditated nature of the appearance of self-sufficiency and the stimulated state of self-sufficiency in the mystical cultural tradition, which arise during the historic changes of mistical culture, of determining the comprehension of real experience of self-sufficiency in modern concepts as a balanced state of natural and cultural influences on a person. The results of the work provide better understanding of the ways and means of person's transforming his/her feelings, including those of self-sufficiency, and revealing new tendencies in the develpment of the theory of self-sufficiency.

Key words: experience, self-sufficiency, mysticism, the XX-th century, religion-related analysis.

самодостатність релігійний містицизм

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. При реформуванні українського суспільства відбувається процес глибокої трансформації цінностей людини. Однією з цих цінностей є ідеальні стани особистості, які включають і самодостатні стани, характеристики яких описанi як у релігійно-містичній культурній традиції, так і поза нею.

Містика, містицизм - це різновид релігійної практики (С.С. Аверінцев, Ю.О. Кімелєв, М.А. Можейко). Розрізняють теїстичний (класичний) містицизм, де абсолют - це особистий Бог, і нетеїстичний (некласичний), де особистий Бог замінюється безособистісним “трансцендентним началом, наприклад, “дао” - у даосизмі, “шуньята” -у буддизмі, або “єдине” - у неоплатонізмі. Але у ХХ столітті з'являється постнетеїстичний (постнекласичний) містицизм, який, заперечуючи містичну практику, обмежується рекомендаціями загального характеру (Д. Крішнамурті). Якщо некласичний містицизм (нетеїстичний) обмежується рекомендаціями загального характеру з приводу релігійного культу (I. Екхарт), то постнекласичний (постнетеїстичний) містицизм обмежується рекомендаціями загального характеру з приводу певних станів людини, що мають самодостатній характер, перетворюючи ці стани - в культ. Постнекласичний містицизм можно віднести до неомістицизму, до білярелігійного напрямку культури. Виникнення постнекласичного містицизму в другій половині ХХ століття збігається з виникненням постнекласичного напрямку в загальній культурі, тобто з постмодернізмом постсекулярного суспільства. Класичний, некласичний i постнекласичний мiстицизми зображують характеристики стану самодостатностi людини як суперечливі одинично-випадкові прикордонні стани “межі духу”. Ці характеристики ми зустрічаємо і поза містицизмом, тому що вони притаманні певному виду екстазу - стану вищого ступеня позитивного емоційного реагування, вершини щастя, яке може бути нерелігійним. Але поза містицизмом людина з цього стану не робить культу. У той же час містик постнетеїстичної спрямованості зводить до культу власний суб'єктивний досвід, власні переживання і стани. Отже, він бачить у цих феноменах душі цінність, манiфестує цю цінність, перетворює її в надцінність як надприродне. Виникає питання про суть цих цінностей, адже нетеїстичний і постнетеїстичний містицизми належать до апофатичної теології. І те, що вони зводять у культ, є фактично чистим запереченням. Відтак постає питання: за яких умов залишається цінність цього заперечення в секулярному і постсекулярному суспільстві?

Характеристики станів самодостатнього характеру описані в фiлософiї i апофатичній теології як давнини (Платон, Плотін, Арістотель, Телет), так і сучасності (К. Ясперс, М. Хайдеггер, Е. Левінас, М. Шелер, А. Маслоу, Е.Р. Додс, А. Уотс, Л. Х'єлл, Д. Зіглер, Д. Крішнамурті, В. I. Соловйов, О.Ф. Лосєв, Н.В. Брагiнська, А.А. Гусейнов, О.В. Марченко, М.О. Можейко, Р.Г. Апресян). За самодостатнiстю закрiплюється єдність, що притаманна духу (Плотiн), незворушність (Плотін), відсутність роздратованості (Телет, Д. Крішнамурті), спокiй і блаженство (Телет, К. Ясперс, М. Хайдеггер), наявність благ і відсутність потреби у чомусь додатково (Арістотель, Телет, О.Ф. Лосєв, Н.В. Брагiнська, А. Маслоу, Е. Левінас, М.М. Каневський), стан щастя (Арістотель, А.А. Гусейнов, О.В. Марченко), споглядальний i творчий стани людини (Арістотель, Е.Р. Додс, А. Уотс, А. Маслоу, М.О. Можейко), стан самодавління, а не прагнення (Платон), стан безпристрасності i незалежностi (М. Шелер, Л. Х'єлл, Д. Зіглер, В.I. Соловйов, Р.Г. Апресян), спонтаннiсть (Платон, Плотін, Д. Крішнамурті). У неорелігії і неомістицизмі ХХ століття, у період модерну поширюється нетеїстичний мiстицизм, а в перiод постмодерну (друга половина ХХ століття) набуває розповсюдження постнетеїстичний неомістицизм постсекулярного суспільства, який є толерантним до всіх віросповідань. Усі види містицизму мають, у тій чи іншій мірі, опис досвіду самодостатності як стану щастя. Але чітких і єдиних для всіх людей критеріїв щастя немає (Е.П. Iльїн). Отже, виникає необхідність прослідкувати зміни характеристик досвіду самодостатності від античності до сьогодення, порівнюючи прадавні часи і ХХ століття, щоб виявити незмiннi характеристики досліджуваного феномена і розкрити його особливості за умов модерну і постмодерну, в умовах зміни секулярного суспільства на постсекулярне, яке має амбівалентні позиції до всіх вірувань.

Стан самодостатності, який може бути присутній у релігійних переживаннях як стан повного задоволення і щастя, розглядається як вищий ступінь позитивного емоційного реагування, а відтак і як екстатичний стан (Е.П. Iльїн). Цей вищий ступінь, а також спонтанність вказують на різкі і значні зміни природної основи людини. Виникає питання щодо сутності, соціальної ролі та історичних перспектив значимості таких сакральних феноменів, що трансформують особистість, як феномен самодостатності. Це актуально і для суспільства, у тому числі й українського, яке прагне подолати застій у людській свідомості, яка не встигає за змінами соціального буття.

У зв'язку з тим, що у другій половині ХХ століття з'являється постнетеїстичний неомістицизм періоду постмодерну, як період постсекулярного суспільства, що породжує нерелігійний спіритуалізм (Ж. Бросс), якому притаманний культ особливих станів свідомості як самодостатніх, тобто у зв'язку з історичним рухом у містичній культурній традиції від ритуальних дій і спеціальних вправ до відмови від містичної практики, але із збереженням рекомендацій загального характеру (Д. Крішнамурті), виникає потреба пояснень, пов'язаних з особливостями секуляризації цього періоду історії релігії. У ХХ столітті, тобто в умовах модерну і постмодерну, у процесі секуляризації складаються різні ставлення до досвіду самодостатності релігійної духовності, і до релігійної культури взагалі. Але невідомо, які можливості прояву досвіду самодостатності релігійної духовності створюють умови модерну, а які - постмодерну, і до чого все це може призвести.

Ураховуючи природність досвіду самодостатності як певного стану, властивого природі людини, можна вирішити проблему необхідності стимулювання психіки в містицизмі, стимулювання свідомого. Можна оцінити те, наскільки одержані внаслідок стимулювання стани мають природно-самодостатній характер. Адже стимульованість, не тільки хімічна, а й психологічна (у данному випадку - це містична практика), що призводить до залежності, до підвищеного рівня недостатності. Сам спосіб одержання подібних станів свідчить про залежність від цього способу. Це актуально через поширення в Україні сфери так званої “індустрії просвітління”, що бере на озброєння напрацьовану століттями містичну практику в містичній культурній традиції і використовує її як стимулятор. Постійно доповнюючи і розширюючи практику, містицизм формулює ряд нових рекомендаційних процедур, які слід оцінити на значимість та корисність для людини, зрозуміти їхній вплив на природу самої людини, що важливо в умовах постсекулярного суспільства, толерантного до всіх віросповідань.

Необхідність у дослідженні феномена самодостатності релігійної духовності зводиться до того, що даний феномен, як крайній ступінь стану незалежності духу, супроводжує також ті релігійні переживання, які породжують у людині стани психологічної залежності, які часто пригнічують творчий початок вільного пошуку при зміні різних релігійних переваг. Релігійні культи, які акцентують свою практику на виробленні психологічної залежності у своїх адептів, не можуть виключити з внутрішнього суб'єктивного світу переживання самодостатнього характеру, які потенційно несуть у собі можливість спонтанного відриву певних релігійних догматів і заміни їх іншими ідеями, що є більш можливим в умовах релігійних свобод постсекулярного суспільства. Феномен самодостатності знижує силу психологічних залежностей і відкриває шлях людині до надбання свого справжнього стану душі, яка не впадає в крайні стани при виборі будь-яких переваг. Це актуально при існуванні релігійних спільнот, що роблять акцент на підпорядкуванні людини певним релігійним догматам, обмежуючи таким чином вільний вибір людини.

Торкаючись розробки феномена самодостатності в літературі зазначимо, що автаркія () у значенні самодостатності в античності могла розумітися як атараксія (Н.В. Брагинська). Продовжуючи традицію Платона, у християнському богослов'ї, зокрема в апофатичній теології, самодостатність розуміється як абсолютне буття (Н.В. Брагинська). Певну розробку поняття “самодостатність” отримало в західній філософії (А. Бергсон, М. Хайдеггер, К. Ясперс, Є. Левінас, К. Поппер, Х. Ортега-і-Гассет, М. Шелер, Г.-Г. Гадамер, Г. Марсель, М. Мерло-Понті, Ж. Батай, М. Бланшо, Ж. Делез, Ф. Гваттарі, Ж. Дерріда, М. Фуко, Ю. Кристева, А. Маслоу, А. Уотс, Р. Ленг, К. Уілбер). Характеристики досвіду самодостатності розглядала й українська релігієзнавча думка при гносеологічному аналізі феномена релігії (Б.О. Лобовик), при дослідженні релігійно-містичного досвіду Г.С. Сковороди (А.М. Колодний, Л.О. Филипович), при дослідженні білярелігійних феноменів містицизму ХХ століття (Н.П. Дудар, Л.О. Филипович) і загальних проблем релігії, містицизму, демонології (В.П. Капітон, Л.Г. Конотоп, Я.В. Любивий, П.Ю. Саух). Але самодостатність (автаркія) залишилася в новоєвропейській культурі терміном нез'ясованим, невивченим і багатозначним (Н.В. Брагінська), з нез'ясованим ставленням до нього в умовах модерну і постмодерну секулярного і постсекулярного суспільства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацiйне дослiдження виконане в межах науково-дослiдної роботи “Проблема формування свiтоглядних орiєнтацiй людини в умовах трансформацiї суспiльства” (держреєстрацiйний № 0101V005760). Виконавець - кафедра гуманітарних дисциплін Дніпропетровської державної фінансової академії.

Дисертаційна робота тісно пов'язана з науковою плановою темою Відділення релігієзнавства Iнституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, “Трансформація релігійної духовності в умовах модерну і постмодерну” (№ держреєстрацiї 0101U002660).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є осмислення досвіду самодостатності релігійної духовності, його сутності, ролі в житті релiгiйної людини в умовах модерну та постмодерну секулярного і постсекулярного суспільства ХХ століття.

Досягнення поставленої мети дослідження передбачає вирішення таких завдань:

- виявити характеристики досвіду самодостатності, що притаманні релігійному містицизму ХХ століття як умовам модерну і постмодерну;

- визначити особливості розуміння досвіду самодостатності в релігійній філософії ХХ століття, розкриваючи тенденції трансформації релігії та містицизму;

- осмислити досвід самодостатності в білярелігійній думці, наукових дослідженнях та документальних засвідченнях апофатичної теології постнетеїстичного напрямку ХХ століття;

- розглянути трансформації категорій неомістицизму відносно досвіду самодостатності, підкреслюючи вплив соціального оточення в теології постмодерну;

- виявити пріоритети в орієнтації релігійно-містичної традиції й особливості містичного досвіду в теології умов модерну і постмодерну;

- виявити ендогенність причин трансцендентного і самодостатнього досвіду в теології і в білярелігійній культурі, та умови їх актуалізації;

- визначити нові структури знань, які відображують досліджуваний феномен в апофатичній теології за умов модерну і постмодерну;

- розкрити зміст містичної практики в некласичній і постнекласичній формах містицизму як білярелігійного напрямку культури, що має характеристики досвіду самодостатності;

- осмислити досвід самодостатності релігійної сфери в сучасному соціокультурному контексті.

Об'єкт дослідження є філософсько-теоретична рефлексія, зорієнтована на осмислення досвіду самодостатності містицизму ХХ століття.

Предметом дослідження є еволюція філософської думки про досвід самодостатності у містицизмі ХХ століття.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є трансформація містицизму від некласичних до постнекласичних форм, а також фактологічний матеріал, що розкриває особливості неорелігії та неомістицизму ХХ століття секулярного і постсекулярного суспільства.

Використовується філософська компаративістика. Зокрема використовується компаративний підхід до дослідження релігії, містицизму і феноменів містичної культури теїстичного, нетеїстичного і постнетеїстичного напрямку в рамках філософського дискурсу. При цьому встановлюються незмінні характеристики досвіду самодостатності, які зберігаються як у античній релігії та містицизмі, так і в неорелігії і неомістицизмі ХХ століття.

Критична феноменологія, за допомогою якої відбувається попередній відбір феноменів для дослідження, є тим методом, що застосовується для нормативного розгляду досвіду самодостатності, характеристики якого притаманні людині, але вимагають вирішення проблеми наявності надприродного в людині і ствавлення до цього в постсекулярному суспільстві. Це дає можливість виявити значимі аспекти в актуалізованому досвіді самодостатності й відкинути недуховне, асоціальне, патологічне.

Використовується метод кореляції, що пояснює зміст феномена самодостатності у взаємозалежності екзистенційних питань про можливість досвіду самодостатності і відповідей, що спираються на наукові факти і документалістику, які відзначають природність досліджуваного феномена, з'ясовують причини виникнення ідеї надприродного по відношенню до цього феномена при зміні нетеїстичного містицизму на постнетеїстичний у неомістицизмі ХХ століття. Кореляція є принципом діалектичного методу, де питання відповідає тезі-антитезі, а відповідь - синтезу, який несе нове, діалектично змінене розуміння проблеми.

Наукова новизна отриманих результатів. Релігієзнавчий аналіз показав, що важливим компонентом містицизму ХХ століття є характеристики досвіду самодостатності як певного виду неінтенціонального екстазу, що виникає завдяки існуванню в психіці людини компенсаторних механізмів. Важливість досвіду самодостатності як цінності для містика доводиться тим, що цей досвід може перетворюватися в культ, як, наприклад, у постнетеїстичному містицизмі умов постмодерну. Умови постмодерну як постсекулярного суспільства, де наявна свобода зміни релігійних орієнтацій, дають можливість зменшити силу психологічної залежності й збільшити можливість переживань самодостатнього характеру відчуття незалежності. При змінах релігійних переваг посилюється осмислення відносності релігійних догматів.

У ході дослідження автором отримані такі наукові результати:

- виявлені характеристики феномена самодостатності як немотивованого екстатичного стану людини, що супроводжує творчі осяяння, стан, де дух є неінтенціональним і виникає при спонтанному нівелюванні відчуття неповноцінності та недостатності в процесі становлення здатності особистості управляти надмірністю своїх спонукань. За умов модерну в релігійній культурі знижується рівень індивідуально-неповторних характеристик феномена самодостатності релігійної духовності під впливом дискредитуючої спрямованості процесу секуляризації релігії в цілому;

- за умов модерну секуляризація позначається на релігійній філософії, коли людина постає схильною до досвіду самодостатності ще від часу свого народження. Це виявляє наукові орієнтири модернізму. Факт схильності людини до переживання самодостатності засвідчує те, що в релігійно-містичну культуру проникає розуміння природних закономірностей, які виявляються в релігійних феноменах. Умови постмодерну, з їх амбівалентним ставленням до різних конфесій постсекулярного суспільства, більше враховують соціальні фактори в актуалізованих релігійних феноменах;

- у процесі секуляризації за умов модерну відбувається трансформація орієнтації розуміння характеристик досвіду самодостатності релігійної духовності, унаслідок чого прослідковується зв'язок з такими природними процесами, як вікові зміни, творчі стани. Але тоді може нехтуватись індивідуально-неповторне в цьому феномені. Хоча це не відноситься до документалістики. У документалістиці постнетеїстичного містицизму відтворюються стани людини, для розуміння яких повинні враховуватись соціальні впливи. Тут є індивідуально-неповторне в особистості. При цьому оцінки цінності даних станів релігійної людини в постсекулярному суспільстві, однаково відкритому для різних релігійних конфесій, об'єднують суб'єктивні переживання представників різних релігій через подібність характеристик досліджуваного феномена;

- при секуляризації за умов модерну відбувається переведення категорій, які розкривають характеристики досвіду самодостатності релігійної духовності в наукові терміни, при одночасній дискредитації релігії. Категорії, які відображують буття духу, до яких належить і досвід самодостатності релігійної духовності, допускають значний вплив соціального оточення. Вплив останнього в постсекулярному суспільстві спрямований на всезагальні цінності, що виражені в чуттєво-неповторній формі. Умови модерну, на відміну від постмодерну, не завжди дають можливість віруючій людині знаходити цінності спонтанного прояву феномена самодостатності релігійної духовності. Для цього більш підходять умови постмодерну, що зосереджуються на спонтанних процесах і дистанцюють від будь-яких релігійних догматів, які потребують опосередкованості та послідовності;

- за умов постмодерну в процесі секуляризації відбувається орієнтація релігійно-містичної культурної традиції на виявлення тих феноменів релігійного досвіду, які не вимагають конкретної релігійно-містичної практики. Таким яскраво вираженим феноменом є досвід самодостатності релігійної духовності, який за умов постмодерну постає ключовою ланкою постнетеїстичного містицизму як нового напрямку в містиці. Постнетеїстичний містицизм розкриває неінтенціональні характеристики феномена самодостатності релігійної духовності. Секуляризація за умов модерну є неефективною щодо цього напрямку містицизму. Проте це не можна сказати про постмодерністські умови толерантності, амбівалентності й дистанціювання щодо релігійних догматів. Толерантність, амбівалентність і дистанціювання по відношенню до релігійних догматів орієнтують людину на пошук ціннісного в неінтенціональній сфері релігії, яка не торкається догматів;

- за умов постмодерну постсекулярного суспільства загострюється увага на ендогенних причинах виникнення феноменів релігійно-містичних одкровень і розглядаються суперечливі й одиничні психічні стани людини, які сприяють тому, що релігійність все більше індивідуалізується. Своїм ендогенним походженням досвід самодостатності релігійної духовності, як і деякі трансцендентні стани, не зводиться до власне природних феноменів, які не потребують соціального оточення й впливу. Досвід самодостатності потребує врахування соціального розвитку людини. За цих обставин не тільки містичні, але й інші напрямки культури розкривають стани самодостатності як неспровоковані будь-яким зовнішнім конкретним агентом. Умови постмодерну є найбільш сприятливими для знаходження релігійною людиною цих станів у собі. Ці умови включають у себе плюралізм, толерантність, амбівалентність і дистанційованість до релігійних догматів та виступають у ролі провокуючого агента;

- за умов модерну при визначенні досвіду самодостатності релігійної духовності апофатичної спрямованості робиться акцент на тих структурах знань, які пов'язані (або можуть бути пов'язані) з феноменом самодостатності, як “супроводжуючим творчий процес”, як феномен, “не маючий змісту”. Не маючи змісту, він, проте, приносить полегшення релігійній людині і має для неї цінність. У зв'язку з цим при секуляризації виникає необхідність не просто дискредитувати цю цінність разом з релігійними догматами і перевести її на мову природознавства, а й розглянути її як індивідуальний феномен і, ураховуючи соціальний вплив, зробити його зрозумілим різним напрямкам культури, а також різним релігійним конфесіям. Цей процес є актуалізованим за умов постмодерну, який акцентує увагу на східних рисах досвіду різних релігійних віросповідань. Умови постмодерну, як умови, що надають більше свобод при виборі певної релігії, сприяють більшим можливостям для людини відчути в собі характеристики феномена самодостатності релігійної духовності. Цей феномен супроводжує творчий процесс у людині, і лише побічно пов'язаний з релігійним догматом, що за умов постмодерну більш виявляється релігійною людиною у вільному виборі;

- за умов постмодерну виявляються такі характеристики досвіду самодостатності релігійної духовності, що виникають без конкретної релігійно-містичної практики. Однак замість практики, ми завжди маємо справу з рекомендаціями загального характеру, що вказують на певні духовні цінності. Тому при секуляризації не обов'язково, дискредитуючи, відкидати релігію, мову релігії переводити на інші мови культури, а містичну практику підміняти практикою життя. Плюралістичне й амбівалентне ставлення до релігії, яке з'являється за умов постмодерну, сприяє вільному пошуку релігійною людиною свого призначення і проявів феноменів самодостатності як ефектів компенсаторних реакцій. Феномен самодостатності релігійної духовності, з'являючись у людей різних конфесій поза їх спеціальною релігійною практикою, може бути причиною об'єднуючого характеру через відсутність специфіки культових дій зі стимулювання феномена самодостатності. Це особливо виражено в умовах постмодерністських свобод і масової комунікації, де різні напрямки містицизму можуть проявлятися як нетрадиційні суб'єктивні переживання релігійної людини;

- сучасні умови секуляризації потребують амбівалентності, плюралістичності, толерантного ставлення до релігійної культури з боку соціуму, що дає можливість розкрити індивідуально-одиничні психічні стани релігійних феноменів, в яких людина шукає свій ідеал. За таких умов відбуваються значні психологічні зміни, що нівелюють відчуття неповноцінності й призводять до компенсації недостатніх характеристик, які роблять особистість більш придатною для життя в соціумі. Для зняття почуття неповноцінності (недостатності) більш підходять умови постмодерну, оскільки при вільному виборі релігійних вірувань людина може з більшою ймовірністю знайти ті напрямки релігійної культури, через які вона може набути стану, подібного до самодостатного за тими чи іншими ознаками.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження показали важливість для містицизму ХХ століття феномена самодостатності як неінтенціонального екстазу, походження якого пов'язане з існуванням у людини компенсаторних механізмів. Важливість феномена самодостатності в переживаннях містика ХХ століття засвідчує поява постнетеїстичного містицизму за умов помстмодерну постсекулярного суспільства, де переживання самодостатності перетворюются в особливу цінність, хоча за цих переживань психологічна залежність від релігійних культів не переходить у крайні форми абсолютизації якихось цінностей. Зниження крайнощів від релігійних культів може виникати при частих змінах релігійних переваг, що притаманно умовам постмодерну постсекулярного суспільствіа. Але зниження крайнощів і відчуття незалежності є наслідком феномена самодостатності. З цими характеристиками феномена самодостатності пов'язане значення подальших досліджень для вирішення проблем, що торкаються залежності від релігійних культів, які можуть доводити людину до крайнощів.

Знання про досвід самодостатності можна використовувати в процесі формування світогляду людини й адаптації її при різких змінах цінностей у культурі. Досвід самодостатності є індикатором того, що людина позитивно змінюється разом зі змінами соціального буття. Матеріали роботи можна використовувати з метою з'ясування характеристик досвіду самодостатності релігійної духовності при співпраці з різними конфесіями і виявлення їх можливостей ставити релігійну людину в залежність від релігійної догми.

Оримані результати можуть бути використані для розробки лекційних курсів в історії філософії, спецкурсів з історії філософського містицизму, у релігієзнавстві з теми апофатичної теології неорелігій і неомістицизму, у філософсько-антропологічному курсі з теми трансперсональної антропології.

Апробація результатів дисертації. Ключові концептуальні аспекти дослідження пройшли апробацію на конференції молодих учених і фахівців-медиків Запорізького державного інституту вдосконалення лікарів і Запорізького державного медичного університету (Запоріжжя, 1996), на міжнародній науковій конференції “Математичне моделювання в психологічних і педагогічних дослідженнях та навчанні” (Дніпропетровськ, 1996), конференції Запорізького державного інституту вдосконалення лікарів, присвяченій 70-річному ювілею інституту (Запоріжжя, 1997), IV міжнародній конференції “Франція та Україна: науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 1997), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Творче, практичне i критичне мислення” (Житомир, 1997), науковій конференції “ХІІІ республіканські читання “Великі перетворювачі природознавства: П.А.Флоренський” (Мінськ, 1997), науковій конференції “ХІV міжнародні читання 18-19 листопада 1998 р. “Великі перетворювачі природознавства: Ілля Пригожин” (Мінськ, 1998), Першій мiжнародній конференцiї “Наука i освiта'98” (Днiпропетровськ - Одеса - Кривий Рiг - Київ - Харкiв - Днiпродзержинськ, 1998 р.), мiжнароднiй науково-практичнiй конференцiї “Проблеми та перспективи розвитку фiнансiв мiсцевого самоврядування в Українi” (Днiпропетровськ, 2002), мiжнароднiй науковiй конференцiї “ХХI столiття: альтернативнi моделi розвитку суспiльства, третя свiтова теорiя” (Київ, 2002), II міжнародній науково-практичній конференції “Философские проблемы гуманитаризации высшего образования” (Сумы-Бердянск, 2002), мiжнароднiй науково-теоретичній конференцiї “Глобализм глазами современника: блеск и нищета феномена” (Сумы, 2002), другiй мiжнароднiй науково-теоретичнiй конференцiї “ХХI столiття: альтернативнi моделi розвитку суспiльства, третя свiтова теорiя” (Київ, 2003) та на інших наукових форумах.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 2 монографії, 30 наукових статей у фахових виданнях, 3 депонованi роботи (1 монографія, 2 статті), 13 тез конференцій загальним обсягом 130 друк. арк.

Структура дисертації. Дисертацiя складається iз вступу, чотирьох роздiлiв, одинадцяти пiдроздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел (441 найменування). У вступі визначається актуальність, мета, завдання, новизна при вирішенні цих завдань, а також їх значення. У першому розділі розглянуто рівень розробки проблем у літературі і методи, за допомогою яких можна отримати нові знання про предмет дослідження. У другому розділі розглядаються протиріччя, які притаманні предмету дослідження з часів античності, природжена схильність особистості до досвіду самодостатності, зв'язок досвіду самодостатності з природними змінами в людині (вікові зміни, творчі стани). У третьому розділі показані категорії, які розкривають досвід самодостатності як спонтанно-природний дух, розглядаються відмінності стану самодостатності від таких близьких до нього станів як містичні, трансцендентні. У четвертому розділі досвід самодостатності розглядається як феномен супутній осяянню, за наявності спонтанності досвіду самодостатності та її незалежності від релігійно-містичного способу отримання, розкривається в пильності самодостатньої автономії при різких змінах станів у людині і значення соціуму. Усі розділи оцінюють умови модерну і постмодерну.

Основний зміст роботи викладений на 400 сторiнках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” обгрунтовується актуальність дисертаційного дослідження, розкривається зв'язок роботи з науковими темами кафедри гуманітарних дисциплін Дніпропетровської державної фінансової академії, відділення релігієзнавства Iнституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, формулюється мета і завдання дослідження, виявляється наукова новизна і практична значимість.

Перший розділ “Огляд літератури за темою дисертації і методологія дисертаційного дослідження містицизму на засадах релігієзнавчого осмислення” аналізує досягнення у досліджуваній проблемі, відображення її в літературі до теперішнього часу та методологічну базу, необхідну для релігієзнавчого аналізу досвіду самодостатності в теології, білярелігійному напрямку культури. Розглянуто значення терміну “самодостатність” (), що зустрічається у давньогрецькій літературі і літературі ХХ століття релігійно-містичної спрямованості.

У ХХ столітті зміст терміну “самодостатність” не припускає абсолютизації незалежності і повної відсутності потреби (Х. Ортега-і-Гасет, Е. Левінас, К. Ясперс). У філософії ХХ століття простежуються положення, які вказують на взаємозалежність людського “Я” від речей, а також підкреслюють відносну незалежність людини від світу. Тобто наголошується на відносності самодостатності, на існуванні тільки деякого рівня самодостатності. Але у ХХ столітті набуває розуміння теза про самодостатність як досвід, притаманний людині в особистісних станах її свідомості при відчутті як нормального щастя, так і при аномальному відчутті щастя (К. Ясперс). Тема відчуття щастя як ознаки, що притаманна самодостатній природі людини і необхідна їй, яка супроводжує творчий процес, ще не розроблялася в релігієзнавчій літературі.

Заслуговують на увагу роботи українських релігієзнавців. В українській релігієзнавчій думці закладена основа для подальших досліджень тим, що стверджується значимість існування в людині ірраціональної сторони її духовної діяльності (А.М. Колодний). З цією ірраціональною стороною духовної діяльності пов'язані особистісні стани людини (А.М. Колодний), які можуть ставати як об'єктами філософсько-містичного відображення, так і філософсько-екзістенціальною рефлексією при віднайденні людиною в собі трансцендентного (А.М. Колодний).

У сучасній українській філософії і релігієзнавстві знаходимо характеристики особистісних станів людини, таких як трансцендентні, а також характеристики станів самодостатності. Так, при дослідженні документальних творів Г.С. Сковороди (А.М. Колодний, Л.О. Филипович) визначені характеристики досвіду самодостатності, які співпадають з характеристиками філософського містицизму як давньої Греції, пізднього Риму (Плотін), середньовіччя (I. Екхарт), нового і новітнього часу (Я. Бйоме, Ф.В.Й. Шелінг), так і ХХ століття (E. Вандерхіл, Д. Крішнамурті).

Дослідження українських релігієзнавців торкаються неомістицизму ХХ століття, де визначаються альтернативні релігійно-містичні, а також безрелігійні феномени в містицизмі, які мають відношення до особистісних станів свідомості людини (Н.П. Дудар, Л.О. Филипович) і потребують подальшого дослідження, наприклад, у постнетеїстичному містицизмі, який ставить під сумнів необхідність конкретної мобільної практики, але має а собі характеристики обліку самодостатності і дає рекомендації з приводу цього стану. Вирішення питань збігається з загальними проблемами релігії, містицизма, демонології (В. П. Капітон, Л. Г. Конотоп, Я. В. Любивий, П. Ю. Саух).

У другій частині розділу робиться акцент на тому, що в роботі має місце застосування як емпірико-індуктивної, так і раціонально-дедуктивної методології. Принцип єдності історичного і логічного, сходження від абстрактного до конкретного при філософсько-компаративістському й екзистенціально-феноменологічному підходах розкриття досліджуваного явища складає методологічні принципи релігієзнавчого аналізу феномена самодостатності.

Методологічна база цього дослідження будується на компаративістському підході, тому що досліджуються подібні явища і процеси в релігійній культурі і в містицизмі заходу та сходу. Порівняльно-історичний метод використовується при розгляді теїстичного, нетеїстичного, постнетеїстичного містицизму періоду модернізму і постмодернізму. Застосовуючи метод історико-філософської компаративістики, дисертант спирається на повторення тих чи інших характеристик самодостатності в теології і містичній документалістиці як античній, так і в сучасній думці, і виявляє незмiннiсть деяких характеристик стану самодостатностi.

Застосовуючи феноменологічний метод, ми відокремлюємо в релігійних і містичних екстазах таке явище, як досвід самодостатності і намагаємося побачити в цьому досвіді загальний зміст, створюючи при цьому коло логічних понять. Критичність при підборі документальних зразків є елементом методу критичної феноменології. Цей метод дозволяє з'ясувати у відібраних феноменах те, що має значення для духовного життя людини.

Характеристики досвіду самодостатності, підібрані з документальних посвідчень містиків, співвідносяться з науковими фактами при встановленні природності тих чи інших процесів і пошуку надприродного в них. У дисертаційному дослідженні використовується метод кореляції, що включає в себе як питання про можливість самодостатності, так і відповідь на нього, спираючись на документальні приклади, результати наукових пошуків природничих і гуманітарних наук. При цьому феномен самодостатності розкриває свій зміст через кореляцію як взаємозалежність питання і відповіді, що є окремим випадком у ряді принципів діалектичної методології, де тезою й антитезою є питання про можливість досвіду самодостатності, а синтез, що розв'язує протиріччя, є відповіддю, яка з'являється після осмислення документальних свідчень і наукових фактів, що розкривають зміни досліджуваного феномена в культурі релігії та містизцизму.

Другий розділ “Досвід самодостатності в релігійно-містичному і білярелігійному напрямках культури” розкриває суперечливість концептуального осмислення поняття “самодостатності”, як при виникненні терміну ““ у античності, так і при подальшому розкритті його змісту в теології та містицизмі. Розкрито положення, що в різних стародавніх релігійно-містичних текстах як західної, так і східної культур описується стан людини, який має однакові характеристики. Серед цих характеристик ми знаходимо цілісність, єдність, неподвійність, стан щастя. При дослідженні терміну “турія” (Упанішади) і “автаркія” (Платон, Арістотель, Плотін) установлено, що мова йде про один і той же стан людини, описаний західним і східним містицизмом.

Дане дослідження спирається на ті характеристики досвіду самодостатності, які були ще при виникненні самого терміну “автаркія” (“”) і залишилися незмінними протягом тривалого часу людської історії (від античної теології і містицизму до релігійно-містичної культурної традиції ХХ століття). Першою незмінною характеристикою є цілісність свідомості. Самодостатність як цілісність свідомості присутня і в античному містицизмі (Плотін), і в містицизмі ХХ століття (Е. Вандерхіл, Д. Крішнамурті). Другою характеристикою досвіду самодосттатності є безпристрасність. Вона зустрічається в неоплатонізмі, кінізмі, стоїцизмі (Плотін, Телет) і закріплюється в філософській (М. Шелер) та науковій літературі ХХ століття (Л. Х'єлл, Д. Зіглер). Ще одною незмінною характеристикою досвіду самодостатності є спокій, незворушність. Спокій і незворушність самодостатності ми зустрічаємо і у кініків (Телет), і неоплатоніків античності (Плотін), і у філософів ХХ століття (К. Ясперс, М. Хайдеггер).

Про спонтанність мова йшла ще в античності, де стан самодостатності як спокій, незворушність, блаженство, щастя не пов'язаний з прагненями людини, а отже і з її діяльністю (Платон). Але в античності є й інша точка зору щодо досвіду самодостатності. Вона вказує на те, що самодостатності притаманна діяльність, але тільки споглядального характеру (Арістотель). Спираючись на ці дві точки зору формуються два напрямки теології і містицизму. Це катафатичний і апофатичний напрямки. Апофатичний напрямок неомістицизму ХХ століття у вигляді постнетеїстичного містицизму позбавлений традиційного культу і конкретної практики, але не позбавлений стану самодостатності, який врешті-решт перетворився на культ. Незмінні характеристики досвіду самодостатності, які збереглись у літературі з прадавніх часів, такі як простота, цілісність, незалежність, благо, відсутність потреби, незворушний спокій (Плотін, I. Екхарт, Ф.В.I. Шелінг, Д. Крішнамурті) розкривають її природність не вказуючи на надприродне. Проте ці характеристики, описані теологією, притаманні релігії, яка секуляризується в умовах модерну і постмодерну.

У другій частині розділу розглядаються роботи І.О. Ільїна, С.Л. Франка, В.І. Іванова, П.О. Флоренського, В.С. Соловйова, в яких відмічені ті ж самі характеристики досвіду самодостатності. Установлюється, що релігійно-філософська література ХХ століття концептуально орієнтована на конкретні засоби знаходження (чи стимулювання) релігійно-містичного досвіду. Але припускається виникнення в людині релігійного досвіду без безпосереднього релігійного очищення (І.А. Ільїн), тобто самодостатній стан може виникати без будь-якого культу, ритуалу. Простежується положення, що стан самодостатності з'являється спонтанно, що є передумовою розуміння його в постнетеїстичному напрямку містичної культурної традиції.

У ХХ столітті набуває значення положення про те, що релігія починається з містичного екстазу (В.І. Іванов), який приходить найчастіше спонтанно. У складі екстатичних осяянь ми знаходимо вроджено-природні компоненти, наприклад, вроджену схильність до переживання подібних станів, обдарованість як успадковану здатність до самодостатньо-екстатичного осяяння і містичного екстазу (інтазу), тобто як природність явища, що дароване людині надприродними силами (П.О. Флоренський). Природжена здатність до самодостатньо-екстатичних осяянь робить релігійну практику, спрямовану на одержання подібних станів, необов'язковою. Тобто в теїстичному містицизмі зберігається умова переходу його до постнетеїстичного мiстицизму, який має яскравий прояв в умовах модерну і постмодерну в процесах секуляризації.

Феномен самодостатності не має змісту (К. Ясперс), але людина, що пережила цей стан, надає йому зміст. У релігійному середовищі під впливом релігійної культури цей зміст релігійний. В апофатичній теології, де Бог представлений низкою заперечень, досвід самодостатності так і не набуває достатнього змісту. Це характерне і для постнетеїстичного містицизму.

Отже, установлено, що причини формування ідеї досвіду самодостатності пов'язані з фактом існування виду релігійно-містичного досвіду, який не вимагає безпосередньої релігійно-містичної практики і релігійного очищення і не має символічно-конкретного уявлення у свідомості віруючого. Цей досвід набувається в процесі розвитку і становлення людини (В.І. Іванов), у процесі природному, що містить природний компонент (П.А. Флоренський). Цьому компоненту притаманні характеристики феномена самодостатності, на чому загострює увагу релігійна філософія в умовах модерну, де процес секуляризації набуває форми дискредитації наукою релігійних догматів. Але разом з цим може бути втрачено ціннісне. Ця втрата менш можлива в плюралістичних умовах постмодерну.

Теза про природність самодостатності розвивається і в третій частині розділу. Тут показано, що в науковій літературі (А. Маслоу, К. Юнг, Р. Ассаджолі) структуруються уявлення про природні умови виникнення вищих станів свідомості. Наукою розглядається питання про те, що схильність до переживання певних видів екстатичних осяянь запрограмована й успадковується як компенсаторні реакції. Частота виникнення станів самодостатньо-екстатичного осяяння залежить від віку людини, від його схильності до переживання цих станів у момент творчості завдяки існуванню компенсаторних механізмів, і тому, незважаючи на соціальні умови, має певну кількість проявів. Такі положення формують ідею досвіду самодостатності як природного явища.

Подальший розвиток цієї ідеї набуває значення при дослідженні документальних і біографічних матеріалів містиків (J. Krishnamurti,. “Notebook”, Шрі Рамана Махарші, “Зібрання творів”), з яких установлено факт поступового формування психіки - від самонедостатніх якостей незрілої, маючої відчуття неповноцінності, інфантильної особистості до самостійності і самовизначення. Містична документальна література постнетеїстичного містицизму на зразок “Записних книжок” Д. Крішнамурті вказує на необов'язковість спеціальної практики для виникнення містичних переживань, що мають самодостатній характер. Спеціальна практика не є причиною. Найчастіше не можна знайти конкретних причин виникнення досвіду самодостатності. Така неможливість пов'язана зі спонтанною природою стану самодостатності, з відчуттям безпредметності. Для виникнення цього відчуття безпредметності (зокрема в апофатичній теології) не потрібна інтенціальність людини. Але ця безпредметність має цінність у релігійній культурі, де крім цього є і конкретний культ. Вона вказує на те, що у релігійній культурі має місце позбавлення від застарілих уявлень і спостерігається процес руйнування того, що віджило своє. Але тут не обов'язково мова йде про руйнацію релігійного догмату. Акцентуючи увагу на суб'єктивних відчуттях, роблячи з них культ, нерелігійний спіритуалізм (Д. Крішнамурті), який виник у містицизмі ХХ століття, дає привід вбачати важливість для людини лише самодостатніх станів, які не мають специфічного знання, а є лише відчуттям позбавленості від самообману, помилок.