Досвід самодостатності в мiстицизмi ХХ століття (релiгiєзнавчий аналіз)

Додатково підтверджується і пов'язується з попередніми розділами така низка фактів, що стани самодостатності пов'язані з віком людини, з періодом року (Р. Бекк), зі станами творчості, тобто це вищий ступінь спонтанності, який переходить у стихійність і виникає як компенсаторна реакція на зайві спонукання. Документально зафіксований феномен самодостатності в містицизмі (Д. Кришнамурті, Ш.Р. Махарші) розкриває процес становлення особистості і пов'язаний з процесами позбавлення людини від застарілих установок. Такі факти формують уявлення природності, а не надприродності. Але в умовах постмодерну виникає постнетеїстичний містицизм, який підносить у культ феномен самодостатності.

Висновки другого розділу. У другому розділі поряд з поглибленням уявлення про природність феномена самодостатності, який супроводжує містичні стани людини, мова йде і про його прояв поза містикою. Характеристики феномена самодостатності знаходимо в літературі постнетеїстичного містицизму, який не має конкретної містичної практики, а зосереджується на стихійності феномена. Це руйнує, в якійсь мірі, містицизм і перетворює його в білярелігійний феномен. Нівелюються і основи містицизму класичного напрямку в культурній традиції ХХ століття постмодерністського періоду, через те що відбувається інтеграція західних і східних релігій та містичних систем. Феномен самодостатності релігійної духовності, таким чином, виступає як зв'язуюча й інтегруюча ланка, тому що цей феномен має місце у прихильників різних релігійних конфесій.

Релігійна культура як давнього часу, що розкрито в першому розділі, так і в умовах модерну і постмодерну вказує на виникнення того містичного, що за своїми характеристиками збігається із самодостатніми переживаннями без релігійно-містичної практики й очищення. Крім того, вказується і на природжену схильність людини до подібних станів, що формує ідею природності досліджуваного феномена. При цьому вказується на стихійність (не абсолютну стихійність), безпредметність почуттів у цих станах, позбавленість їх змісту, зосередження на чому, властиве постнетеїстичному містицизму постмодерністського періоду, тобто і самому постмодерністському погляду (Ж. Батай). Безпредметний і позбавлений змісту стан самодостатності цінується в культурі як ознака позбавлення застарілого.

Основні положення другого розділу зводяться до трьох пунктів: 1. Феномен самодостатності релігійної духовності має як повторювані, так і індивідуально-неповторні, як незмінні, так і змінні характеристики. В умовах модерну індивідуально-неповторні характеристики нівелюються в процесі секуляризації через дискредитацію релігійного досвіду в цілому шляхом “розгадування природи” і заміщення релігійних догматів переконливими еквівалентами нерелігійних напрямків культури. Умовам постмодерна не притаманне нивелювання індивідуально-неповторного в містицизмі. 2. Констатація схильності людини до переживання самодостатності в релігійній філософії показує значимість впливу умов модерну при секуляризації, тому що навіть релігійно-містичні напрямки культури мають орієнтацію на визнання природно-компенсаторних процесів у релігійній культурі. 3. В умовах модерну домінує тенденція, що розкриває досвід самодостатності релігійної духовності як природного феномена і висовує на перший план загальні закономірності. Але при цьому не в повному обсязі враховується чуттєво-неповторне в досліджуваному феномені, що не виникає в умовах постмодерна.

Третій розділ “Розуміння витоків досвіду самодостатності релігійної духовності в умовах модерну і постмодерну” присвячений витокам осмислення переживання самодостатності у бутті релігійної людини. Філософські категорії теології, які пояснюють досвід самодостатності релігійної духовності, мають зв'язок із життям людини. Розглядаючи категорії переривчастості і стрибка у відношенні до самодостатніх станів (релігійних і містичних станів - В. Іванов і П.Флоренський), робиться акцент на переривчастості і стрибкові в процесі творчості, коли руйнуються стереотипи, при очищенні і звільненні психіки від установок і очікувань у момент раптової зміни душевної атмосфери.

Стани самодостатності виникають у різні періоди життя і співвідносяться з такими категоріями онтології, як буття духу та його становлення. Становлення духу пов'язане з особливими станами свідомості, які приходять у процесі життя і не потребують релігійної і містичної практики. Релігія і містицизм, які є предметом дослідження в теології, мають характеристики цих особистих станів свідомості, у даному випадку самодостатніх, які можуть бути і патологічними при певному ступені стихійності. Самодостатність у нормі не є суто стихійним явищем. Прояв самодостатності, перш за все, залежить від втрати когнітивними структурами людини своєї надійності і від загострення сприйняття. Тоді інтенція людини пригнічена і позавольові події життя (які можуть і не мати релігійного змісту) приводять людину до екстазу. Екстаз може бути нерелігійним. Він відбувається в особливі вікові періоди (періоди зрілості) при врегулюванні свідомого і несвідомого. Такі зміни особистості мають цінність, тому що це доказ того, що людина живе наповненим життям, змінюється зі змінами в бутті, не відстає від цих змін. Таке розуміння ідеї досвіду самодостатності має подальші перспективи, тому що торкається процесів оновлення людини. Це є антитезою релігійному догмату, який повинен бути незмінним.

Категорії, які використовуються в теології, коли йдеться про характеристику досвіду самодостатності, указують на зміни, які спрощують особистість при відстороненні незначного. На цей процес спрощення орієнтовані ті категорії, які відбивають релігійне одкровення. Коли релігійне одкровення яскраво виражене і пов'язується з віковими змінами віруючого, які відбуваються без свідомого втручання його в даний процес, то може виникнути релятивістське ставлення релігійної людини до своєї практики. Коли мета досягається без конкретної релігійної практики, як наприклад, у постнетеїстичному містицизмі періоду постмодернізму кінця ХХ століття, то теологія може перетворитися на білярелігійний культурний напрямок, де культ не зводиться до традиції і потрібні нові категорії для його обґрунтування.

Друга частина розділу вказує на те, що в ХХ столітті, в умовах модерну і постмодерну, існує велике різноманіття містичних напрямків. Розрізняють види релігійно-містичного досвіду (екстравертований, інтравертований, моністичний, теїстичний, нетеїстичний, постнетеїстичний), серед яких є такі, що виникають ненавмисно. Релігійний містицизм, як правило, пов'язаний з релігійно-культовою практикою і певним світоглядом. Але існують містичні течії, досить незалежні від практики і світоглядних установок. Наприклад, моністичний містицизм.

У релігійному містицизмі для провокування містичних станів обов'язковою є конкретна містична практика. Штучність є основною умовою містичної практики. Навмисність є раціонально-значущим компонентом містицизму. У релігії і містиці навмисно трансформуються стани свідомості людини. Скептичне ставлення щодо перетворень станів душі притаманне лише постнетеїстичному містицизму, який формується тільки у другій половині ХХ століття. Постнетеїстичний напрямок є формою містичної культури, що існує в період постмодерністських тенденцій у загальній культурі, де має місце релятивістське ставлення до практичних зусиль. Постнетеїстичний містицизм ХХ століття яскраво відображений у документалістиці (наприклад, нерелігійний спіритуалізм Д. Крішнамурті).

Містичний досвід, що має характеристики самодостатності, як вказувалось вище, може виникнути поза культовою практикою містицизму, де за багатофакторністю впливів утрачені причини виникнення екстатичних осяянь, ті причини, що надають можливість онтологізувати явище, прослідкувати його залежність від людської практики. Складність онтологізування виникає в силу високого ступеня спонтанності стану самодостатності. Але містичні переживання, які мають характеристики досвіду самодостатності, мають ряд онтологічно-сутнісних особливостей (цілісність свідомості, безпристрасність, спокій і т.ін.), які виникають спонтанно при роботі компенсаторних механізмів. Відсутність рівноваги свідомого і несвідомого в людині при її розвитку порушує цілісність особистості й актуалізує стан самодостатності як спонтанність, яка нівелює роздвоєність особистості і яка з'являється при певному рівні чуттєвості. У релігійній культурі і культурі містицизму ця чуттєвість є цінністю. Цінністю є і сама цілісність особистості. Але ця цілісність не досягається спеціальною містичною практикою, і в цьому лежить основна відмінність “містичного” і “самодостатнього”.

У третій частині розділу показано, що трансцендування - це перехід через повсякденний стан неспання у сферу трансцендентних, тобто особливих, вищих станів свідомості, у тому числі і самодостатніх. У релігієзнавчій думці і теології формується ідея про те, що трансцендентні стани не можна розглядати як однорідне явище. Трансцендентний перехід припускає якийсь поштовх або стимул. З огляду на викладене вище, ці стани можна певним чином класифікувати (наприклад, стани за межами повсякденного досвіду: стани в екстремальній ситуації, віч на віч зі смертю, стани крайнього спокою на лоні природи). Але в неотеології і неомістицизмі постнетеїстичного характеру формується ідея про самодостатність містичного досвіду як трансцендентне, що пов'язане з незалежністю від впливу зовнішніх стимулів (Д. Крішнамурті). Отже, трансцендентне, яке включає момент самодостатності містичного досвіду, це перехід, який не залежить безпосередньо від тих чи інших стимулів, що призводять до нього. Тобто це незалежність від спеціально улаштованої атмосфери екстремального напруження або спокою, що притаманне містичним організаціям, монастирському життю та ін. у релігійній культурі.

Серед трансцендентних станів є і самодостатні стани, які супроводжуються ясністю свідомості і які не викликані безпосередньо провокуючим агентом, що ускладнює детермінацію самого феномена переживання самодостатності, розширюючи вплив тих чи інших агентів середовища (природних і соціальних), перетворюючи проблему в екологічну і навіть патологічну, якщо припустити певний рівень стихійності явища і повне різноманіття впливів. Якщо говорити про аномальну пильність і аномальну ясність свідомості, тобто про аномальність стану самодостатності, тому що йому властива пильність і ясність свідомості, постає необхідність проаналізувати досліджуваний стан у співвіднесенні його з патологічними явищами психіки людини (К. Ясперс). У цьому зв'язку дисертант, узагальнюючи концепції К. Ясперса, А. Маслоу, С. Грофа, А. Уотса та ін., розкриває проблему посилення станів самонедостатності не тільки при стимулюванні мозоку речовинами-стимуляторами, але і при стимулюванні психотехнікою як містичною практикою, яка притаманна всесвітнім релігіям. Ці стани не подібні до переживань самодостатності, тому що несуть у собі компонент роздвоєності людських відчуттів, роздвоєності людського духу (Е. Вандерхіл). Щодо самодостатніх станів екстатичного осяяння, то формується думка про те, що вони знімають роздвоєність, несуть цілісність свідомості, хоч і виникають спонтанно, але мають характер катарсиса і у своїй основі мають природу компенсаторних реакцій. У культурі неомістицизму проявляється тенденція заперечування справжності того, що стимульовано і не має ендогенного походження в природі людини.

Висновки третього розділу. У третьому розділі показується, що категорії, які узагальнюють онтологічні характеристики досвіду самодостатності релігійної духовності як спонтанного стану, відбивають вікові зміни і творчі стани в житті людини, що вказує не на надприродне, а на природне в людині. Вони розкривають природність феномена самодостатності при становленні особистості та її самостійності як вище, але не абсолютне, перетворюючи абсолютне у відносне, роблячи абсолютним лише суб'єктивно-особистісне. Феномен самодостатності не виявляється через стимуляцію свідомості певними засобами, у тому числі і релігійно-містичною практикою, має ендогенне походження, але супроводжується впливом зовнішніх чинників, від чого у віруючої людини може складатися враження про вплив надприродного. Ендогенне походження досвіду самодостатності розкриває його як частковий випадок трансгресії, що ще більше приземлює досліджувальний феномен. Адже поняття трансгресія - сила, яка перевищує межу, встановлену іншими силами, - використовується постмодерністською філософією (Ж. Батай, М. Бланшо, Ж. Дерріда, М.А. Можейко) для пояснення феноменів релігійно-містичних одкровень, які мають випадковий характер (М.А. Можейко), чим і є досвід самодостатності, який виглядає як позбавлений надприродної основи.

Досвід самодостатності, властивий релігійній людині як немотивоване (спонтанне) явище, потребує розгляду в ряді категорій буття і пізнання людського духу як природного стану емоційно-чуттєвої сфери. Те, що самодостатність - це ендогенний чуттєвий стан безпредметного характеру, позбавлений змісту, причини виникнення якого знаходяться поза свідомістю, вказує на неможливість його навмисного стимулювання, що представлено і в теології, яка потребує релігійної практики, від чого ця практика виглядає як стимулятор. Стану самодостатності в релігійних переживаннях властиві попередні кризи на певних вікових стадіях розвитку психіки (див. у Е. Еріксона). Але досвід самодостатності неповторно-індивідуальний, необоротний, випадковий. Від цього він не стає надприродним, абсолютним. Він абсолютний для особистості як суб'єктивно-особистісн явище.

Основні положення третього розділу зводяться до трьох пунктів: 1. Досвід самодостатності релігійної духовності представлен у категоріях, що розкривають спонтанність прояву духу, а не його зміст. Отже, умови модерну, що дискредитують релігійні догмати при секуляризації, можуть не досягати своєї мети. В той же час умови постмодерну, коли дотримується дистанція у відношенні релігійних догматів, відкриває людині свободу і дозволяє їй знаходити в собі цінності спонтанного прояву духу. 2. Iснує напрямок містичної культури, який акцентує увагу на важливості характеристик неінтенціонального досвіду самодостатності релігійної духовності. Умови модерну не є ефективними при секуляризації даного напрямку містичної культури. Постмодерн постсекулярного суспільства більш ефективний, тому що спрямований на самопросвітництво релігійної людини в умовах рівноправного ставлення до всіх напрямків містицизму, що дає можливість пошуку і вибору “вищих переживань” в умовах дистанціювання від спрямованості релігійних доктрин. 3. Не тільки в містичній, але і в інших напрямках культури знаходимо стани, які виникають у людини ендогенно, поза впливом зовнішнього провокуючого агента, стани, які розуміються як самодостатні. Умови постмодерну найбільш прийнятливі для прояву цих станів, тому що існує певна дистанція до будь-яких релігійних догматів провокуючого характеру.

Четвертий розділ “Рефлексія про досвід самодостатності релігійної духовності при переході до постнетеїстичного неомістицизму постсекулярного суспільства” визначає місце переживання самодостатності релігійно-містичних одкровень у структурі знання, способи отримання і методи пізнання досліджуваного феномена, його соціальний статус. Структура знань, у межі яких вписується досвід самодостатності релігійної духовності як природне явище, визначена. Складові цієї структури формуються при визначенні наступних явищ: 1) екстаз (інтаз) як вищий ступінь позитивного емоційного реагування, коли людина відчуває стан щастя як явище самодостатності; 2) самоподив (самоздивування) як призупинення активності людини, тобто те, що робить її самодостатньою, якщо розглядати активність як наслідок самонедостатності; 3) осяяння (натхнення) як креативний момент, який дає новизну для процесу самоздивування, процесу самозаповнення особи. Використовуючи цю структуру, можна визначити, що розширеність і наповненість новизною сприйняття у людини впливають на процеси пізнання.

Виникнення такого складного комплексу чуттєвої сфери як стан самодостатності релігійної духовності, характеристики якого дає теологія, пов'язується з компенсаторними змінами при становленні особистості. Настає період у житті людини (перехід до зрілості), коли інстинктивність і рефлексивність не діють гармонійно, а між свідомим і несвідомим відсутня рівновага, що не вказує на щось надприродне в цих процесах. І лише з роками, з проходженням певних стадій, що супроводжуються станами самодостатності, людина може досягти у якійсь мірі рівноваги і гармонії, через трансформації власних душевних станів. Подібні процеси розкриваються при символічних описах у релігії і містицизмі. Дослідники теології і містицизму вказують на творчі періоди й осяяння після досягнення певного віку (Е. Руссель “Духовне удосконалення в сучасному даосизмі”), намагаються визначити місце досліджуваного феномена серед інших явищ, розкриваючи природність процесу, а отже, відсутність надприродних сил. Урівноважений стан психіки може виникнути як наслідок ряду різних станів у процесі змін: від стану конфліктності з самим собою до станів ясної свідомості, осяяння і просвітління, до творчого начала в людині (Е. Еріксон “Ідентичність: юність і криза”), до знаходження себе через особливе сприйняття, коли відсутня сенсорна пригніченість, що впливає на пізнання світу людиною. Цей момент носить активний характер і, в умовах модерну, конституюється у таких поняттях, як “протвереження”, “спонтанна кристалізація і збагачення душі”, а також творчий порив, натхнення (А. Маслоу), осяяння (А. Уотс), які супроводжуються станом самодостатності.

Друга частина розділу показує, що постнетеїстичний містицизм своїми загальними рекомендаціями посилається на практику в житті людини взагалі. Зазначимо, що практика завжди присутня в житті людини. Ця практика не обов'язково носить релігійно-містичний характер. Результат цієї практики може бути безпосередній і опосередкований. Якщо досвід самодостатності вважається явищем спонтанним, що діходить навіть до стихійності, то тут мова йде про опосередковану практику, яка не пов'язана з вправами спеціального характеру. Але досвід самодостатності як характерну особливість релігійного екстазу не можна зовсім не пов'язувати з практикою людини і з її інтенцією. Практика може бути не релігійно-містичною. Але вона повинна брати участь у виникненні того чи іншого досвіду людини. Стихійний прояв деяких рис психічного стану, що з'являються без будь-яких причин і практичних зусиль, можуть розцінюватися як анормальні і патологічні.

Стан самодостатності як характеристика релігійного екстазу зберігає якість спонтанності, як мимовільна подія при описі божественного в теології. Але відомо, що інтенція має певний вплив на мимовільну подію в психічному житті людини, хоча інтенція, з її усвідомленими намірами, і не здатна керувати цими подіями. Iнтенція може порушувати спонтанний прояв мимовільної події. Отже, релігійно-містична практика, якій передує інтенція містика, може тільки заважати переживанню самодостатності.

Досвіду самодостатності як складової релігійного досвіду притаманні почуття радості і щастя. Але, зрозуміло, що спеціально, застосовуючи певні процедури практичного характеру, одержати стан справжньої радості і щастя не можна. Навчитися радості неможливо (К.Е. Iзард). Хоча теологія і містика намагаються в цьому вчити, застосовуючи спеціальні вправи. Так, навіть процедура заперечення в релігійному містицизмі (апофатична теологія) виглядає як навмисна методика і вже містить у собі методологічне посилання щодо надбання зазначеного переживання. Заперечення людиною певних установок може бути конкретною психічною вправою, спрямованою на досягнення такого стану. У даній роботі узагальнюються знання саме про стани, що приходять до людини без безпосередніх практичних зусиль, і які можна охарактеризувати як стани самодостатні, тобто стани радості і щастя, що не можуть бути прямим наслідком думок і дій (але це не вказує на їх надприродність). Містико-практичні зусилля і штучність не можуть ініціювати прояв вищих станів свідомості, утримуючи справжнє щастя, і підміняють їх станами самогіпнозу.

У третій частині розділу показано, що у філософії постмодернізму зріла людина стає самостійною і отримує ідивідуальну самосвідомість, яка починається з “досвіду неможливого” (М. Бланшо). Цей досвід пов'язаний з формуванням суверенності особистості, з процесом трансгресії. Трансгресивний досвід включає в себе досвід самодостатності як окремий випадок. Цей досвід супроводжується відчуттям того, що людина перевершує межу, встановлену іншими людьми; це розширює межу особистості, яка починає не збігатися з межами культурних традицій, нав'язаними особистості соціумом. Характеристики самодостатності особистості можуть виступати як протилежність колективу, колективній нормі (індивідуація К.Г. Юнга). Соціум найчастіше не дозволяє сприймати світ таким, який він є, пригнічує внутрішню волю, нав'язуючи певні соціальні установки, закладаючи відчуття неповноцінності (недостатності). Але з іншого боку, самодостатня особистість не може зовсім не враховувати іншу людину (соціум). З цим пов'язана проблема норми і патології при проявленні крайнощів, де релігійний екстаз може бути хворобливим. Відомо, що релігійний екстаз як трансгресивний вихід суб'єкта за межі психічної “норми”, в деяких випадках є божевіллям, що розглядалося постмодерністською філософією (М. Фуко, Ж. Делез, Ф. Гваттарі) і дослідниками цього філософського напрямку (М.А. Можейко, А.А. Гріцанов).

Самодостатність як складова релігійного досвіду - це екстатичне осяяння в присутності ясної свідомості, тому що людина, переживаючи його, не втрачає пильності. Пильність вказує на те, що людина в своєму автономному світі враховує існування іншої людини, соціуму. Враховування іншої людини відбувається всупереч тому, що переживання самодостатності носить трансгресивну стратегію виходу за межі соціальності.

Трансгресія відіграє певну роль у створенні нової індивідуальності, що в кінцевому рахунку чинить руйнівний вплив на релігійний догмат. Це стосується і самодостатності як окремого випадку трансгресії. Досвід самодостатності відзначає провідні етапи в людському житті, етапи когнітивного розвитку особистості, які пов'язані зі значною трансформацією змісту самої особистості. Ця трансформація відкриває додаткові можливості вибору, очищаючи особистість від застарілого, в тому числі від застарілого в релігійній догмі. Такі тенденції розуміння трансгресії, суверенності, а також самодостатності стверджуються в кінці ХХ століття в постмодернізмі і поділяються теологією неомістицизму постнетеїстичного характеру, що рефлексує на нових проблемах, пов'язаних з необхідністю постійних змін у людині і відсуненням відживших традицій релігійної культури.

Висновки четвертого розділу. У четвертому розділі стверджується, що в перспективі теоретичні дослідження з питань досвіду самодостатніх станів релігійних переживань, і взагалі трансгресії, повинні вирішувати проблеми оновлення людини, її оновлюючого очищення, розширення сприйняття. При стані самодостатності, крім розширення сприйняття, знижується сенсорна пригніченість, що впливає не тільки на процес пізнання, але бере участь у зміні ідентичності, створенні нової індивідуальності. При цьому релігійно-містична культура спрямована на надання подібного очищення і відновлення людини. Вона постійно нав'язує практичні шляхи до подібних переживань, але забуває, що сама новизна в духовному світі провокує причину вищих переживань, часто закреслюючи релігійний догмат. Сприйняття людиною новизни у власному духовному світі притаманне природі самої людини. Це вказує на необов'язковість будь-яких спеціальних засобів впливу на сприйняття, тобто вказує на необов'язковість містичної практики для набуття одкровення.

Основні положення четвертого розділу зводяться до трьох пунктів: 1. У структурі знань феномен самодостатності релігійної духовності поданий лише як елемент, що супроводжує творчий процес, а отже, він позбавлений змісту. Умови модерну при секуляризації, торкаючись більш змістовної частини релігійного догмату, менш торкаються прояву характеристик феномена самодостатності. В умовах постмодерну, тобто в умовах більшої свободи вибору певної релігії, людина частіше виявляє елементи феномена самодостатності поза релігійним догматом, частіше змінюючи змістовну частину релігії, зіштовхуючись з її відносністю. 2. Феномен самодостатності релігійної духовності може виникати без містичної практики у віруючих різних релігійних конфесій. В умовах модерну, що дискредитує містицизм в цілому, при секуляризації можуть дискредитуватися і характеристики феномена самодостатності, які є об'єднуючим елементом різних релігійних і містичних напрямків через схожість певних характеристик у різних релігійних культурах. В умовах постмодерну завдяки релігійним свободам об'єднуючий елемент посилює свою значущість. 3. У період дитинства, коли існує значна залежність від дорослих, соціальне середовище може формувати у людині відчуття неповноцінності і недостатності, що включає компенсаторні механізми, які є причиною спонтанного виникнення феномена самодостатності релігійної духовності. У випадку глибокого відчуття неповноцінності, коли спонтанно не працюють компенсаторні механізми, людина, маючи вільний вибір і надаючи перевагу певній релігії, може з більшою ймовірністю відчути ті провокуючі фактори, які актуалізують стани, схожі з самодостатніми.

Вистовки. 1. Характеристики досвіду самодостатності як певного стану зафіксовані в релігійній і містичній культурах стародавнього часу і сучасності. Протиріччя, яке закладене філософським містицизмом античності, торкається наявності прагнень при прояві феномена самодостатності. Вирішується це протиріччя в умовах модерну і постмодерну ХХ століття, де досвід самодостатності релігійно-містичної духовності постає як феномен, що заперечує прагнення при нівелюванні відчуття неповноцінності і недостатності. Феномен самодостатності є момент, який супроводжує творчі стани людини.

2. При секуляризації в умовах модерну дискредитується релігія в цілому, і в тому числі нівелюються характеристики феномена самодостатності релігійної духовності. Процес секуляризації проходить шляхом заміни релігійних догматів еквівалентами з галузі науки й інших напрямків культури.

3. Досвід самодостатності релігійної духовності подається в релігійній літературі ХХ століття як природний феномен, коли виявляється природна схильність людини до прояву подібного феномена. Загострення уваги на цьому положенні можна пояснити особливостями процесу секуляризації в умовах модерну, який витісняє релігію науковими фактами, шляхом її дискредитації, примушуючи пояснювати суперечливі й одиничні стани релігійної людини, до яких належить і досвід самодостатності, з позицій природознавства.

4. У релігійній філософії факт розгляду положення про те, що у людини існує схильність до переживань самодостатнього характеру, вказує на проникнення наукових уявлень у релігійну культуру, а отже, на значимість умов модерну при секуляризації в культурі ХХ століття.

5. В умовах модерну, проявляється наступальна, узурпуюча і дискредитуюча позиція стосовно релігії, яка має вигляд стримуючого моменту. Але досвід самодостатності релігійної духовності як природний феномен має місце в науковій літературі і документалістиці.

6. Умови модерну культури ХХ століття в цілому розкривають феномен самодостатності релігійної духовності як природну здатність психіки людини спонтанно компенсувати відчуття неповноцінності і недостатності. Така наукова позиція узагальнюючого характеру може не враховувати окремі особливості релігійних переживань.

7. Процес секуляризації в умовах модерну супроводжується дискредитацією категорій теології і поясненням феноменів релігійних одкровень категоріями науки і філософії, де досвід самодостатності релігійної духовності постає в категоріях буття духу пов'язаного з віковими змінами і творчими станами при роботі компенсаторних механізмів, що регулюють надмірність спонукань.

8. Феномен самодостатності релігійної духовності розкривається як прояв духу. Але дух цей - спонтанний і позбавлений змісту (апофатичний), що знижує ефективність секуляризації в умовах модерну. Умови постмодерну постсекулярного суспільства дистанціються від релігійних догматів, що акцентує увагу на позазмістових (апофатичних) сферах релігійної духовності, до яких належить і феномен самодостатності.

9. Характеристики досвіду самодостатності релігійно-містичної духовності в умовах модерну секулярного суспільства виявляються як такі, що не збігаються з “містичним”, тому що останнє потребує релігійно-містичної практики. В умовах модерну відбувається дискредитація самої містичної практики і заміна її іншими видами (наприклад, психотерапевтичними процедурами). Але в умовах постмодерну постсекулярного суспільства відбувається заміщення релігійно-містичної практики загальними положеннями про спосіб життя, як це відбувається, наприклад, у постнетеїстичному неомістицизмі. При цьому умови постмодерну породжують дистанцію відносно будь-яких релігійних і містичних напрямків культури.

10. Умови постмодерну, де спостерігається дистанціювання, але водночас зберігання релігійних культів, толерантність і рівноправне ставлення до всіх напрямків релігії і містицизму, відкривають для людини більші можливості для самопросвітництва і самовизначення. В цих умовах секуляризація значно менше торкається тих напрямків містицизму, які не провокуються конкретною містичною практикою через відсутність наявного і безпосередньо провокуючого агента, пов'язаного з релігійними догматами через умови дистанціювання від цих догматів.

11. Досвід самодостатності релігійно-містичної духовності має ендогенну природу. Однак в умовах постмодернізму постсекулярного суспільства, коли існує неупереджене ставлення і відкритість до різних релігійних конфесій, може мати місце посилення провокування даного досвіду поруч з традиційно-релігійним. Такими провокуючими агентами можуть бути “катастрофа”, “краса природи”, “краса музики”.

12. Модернізм, орієнтуючись на науку, дискредитує штучність релігійно-містичної практики виявленням провокуючих агентів нерелігійного походження, але застосовуваних у релігійній культурі. Умови постмодерну як плюралістичні, толерантні, амбівалентні, але дистанційовані до будь-яких видів релігії і містицизму, а також до будь-яких видів містифікації і штучності, створюють сприятливі можливості для безпосереднього розкриття людиною в собі тих станів, які не провоковані штучністю.

13. Досвід самодостатності релігійно-містичної духовності в умовах модерну в процесі секуляризації представлений як супровідний феномен креативності, як такий, що позбавлений змісту, але який залишається позитивним емоційним реагуванням. Такі природничо-наукові позиції в умовах модерну позбавляють особистісного в досліджуваному феномені, анулюючи мову теології, замінюючи її науковою мовою, що часто знижує розвиток взаємообміну досвідом різних релігійних конфесій. В умовах постмодерну постсекулярного суспільства спостерігається відкритість для всіх релігійних конфесій, має місце обміркування характеристик досвіду самодостатності релігійно-містичної духовності, чому сприяють рівні умови для різних теологічних і наукових диспутів. Створюється толерантне ставлення до різних вірувань, що відкриває можливість знайти спільну мову й уникнути протистояння релігійних культур.

14. Феномен самодостатності релігійної духовності лише супроводжує творчі процеси людини і виразніше виявляється при найбільших свободах. Умови постмодерну, які мають більші свободи у ставленні до релігій, можна вважати більш сприятливими для значних проявів феномена самодостатності.

15. На відміну від умов модерну, що змінює релігійно-містичну практику на нерелігійну, в умовах постмодерну постсекулярного суспільства процес звільнення від впливу релігії відбувається шляхом загальних рекомендацій як релігійно-містичної практики способу життя, наслідком якого є одкровення ендогенного неінтенціонального характеру, але який не збігається з догматами церкви. 16. В умовах постсекулярного суспільства при масовому різноманітті релігійно-містичних практик виявляється їх штучність. На цьому фоні феномен самодостатності релігійної духовності розкривається як природний феномен, присутній в релігіях, феномен, який може супроводжувати практичні зусилля релігійної людини, а може й не виявляти зв'язку з практичними діями в релігійному ритуалі. 17. В умовах постмодерну постсекулярного суспільства відбувається переклад розуміння різних релігійних феноменів, наприклад, такого як досвід самодостатності релігійно-містичної духовності, на мови інших напрямків культури, які розкривають соціально значимі зміни в людині. В той же час при секуляризації в умовах модерну відбувається узурпація релігійного досвіду. Умови постмодерну - це плюралістичне і амбівалентне ставлення до релігійних догматів, у тому числі й до досвіду самодостатності релігійної духовності, де присутні тенденції до зберігання цінностей релігійних феноменів. 18. Вільний вибір надання переваги певній релігії в постсекулярному суспільстві дає можливість знайти ті фактори релігійної духовності, які спровокують стани, найбільш близькі до самодостатніх, нівелюючи почуття неповноцінності й недостатності у людині. Вільний вибір припускає великі можливості для людини.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографії

1. Мурашкин М.Г. Проблемы самодостаточности. Античность и современность: Монография. - Днiпропетровськ: Полiграфiст, 1998. - 318 с. (31,8 друк.арк.).

2. Мурашкин М.Г. Самодостаточность - вид мистических и эстетических переживаний: Монография. - Днепропетровск: ДГФЭИ, 2001. - 272 с. (27,2 друк.арк.).

Статті в наукових виданнях, що затвержені ВАК України як фахові

3. Мурашкин М.Г. Самодостаточность как вид озарения //Нова парадигма. - Запоріжжя: Р/А “Тандем-V”, 1997. - Вып. 4. - С. 19-23 (0,5 друк.арк.).

4. Мурашкин М.Г. Философское осмысление самодостаточности как редукции противоречия биологически и социально обусловленного в человеке //Культурологiчний вiсник: Науково-теоретичний щорiчник Нижньої Надднiпрянщини. - Запоріжжя, 1998. - Вип. 4. - С. 142-149 (0,8 друк.арк.).

5. Мурашкин М.Г. Естественнонаучный и философский аспекты самодостаточности// Фiлософiя. Культура. Життя: Мiжвузiвський зб. наук. праць. - Днiпропетровськ: Системнi технологiї, 1998. - Вип. 2. - С. 154-162 (0,7 друк.арк.).

6. Мурашкин М.Г. Самодостаточность и ее место в биологической и социальной природе человека // Нова парадигма. - Запоріжжя: РА “Тандем-V”, 1998. - Вип. 6. - С. 21-26 (0,6 друк.арк.).

7. Мурашкин М.Г. Философия самодостаточности измененных состояний сознания // Нова парадигма. - Запоріжжя: Р/А ”Тандем-V”, 1998. - Вип. 7. - С. 69-76 (0,8 друк.арк.).

8. Мурашкин М.Г. К проблеме самодостаточности // Вiсник Днiпропетровського державного унiверситету: Iсторiя та фiлософiя науки i технiки. - Днiпропетровськ: ДДУ, 1998. - Вип. 3. - С. 38-45 (0,8 друк.арк.).

9. Мурашкин М.Г. Самодостаточное и мистическое //Придніпровський наук. вісник. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. - № 22 (89). - С. 1-7 (0,7 друк.арк.).

10. Мурашкин М.Г. Категории мистических, трансцендентальных и самодостаточных состояний // Придніпровський наук. вісник. -Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. - № 40 (107). - С. 1-7 (0,7 друк. арк.).

11. Мурашкин М.Г. Проблемы философского изучения самодостаточности и сходных с ним состояний по характеристикам документальной литературы // Придніпровський наук. вісник. - Дніпропетровськ: Наука і освіта. - 1998. - № 60 (127). - С 26-32 (0,7 друк. арк.).

12. Мурашкин М.Г. Сопоставление самодостаточного и мистического опыта //Придніпровський наук. вісник. - Дніпропетровськ: Наука і освіта. -1998. - № 86 (153). - С. 99-105 (0,7 друк. арк.).

13. Мурашкин М.Г. Самодостаточное озарение (социально-философский аспект) // Культурологiчний вiсник: Науково-теоретичний щорiчник Нижньої Надднiпрянщини. - Запорiжжя, 1999. - Вип. 5. - С. 192-201 (1,0 друк.арк.).

14. Мурашкин М.Г. И. Кант о трансцендентальном, трансцендентном и применение данных терминов к самодостаточным состояниям человека в ХХ веке // Фiлософiя. Культура. Життя: Мiжвузiвський зб. наук. праць. - Днiпропетровськ: Центр економiчної освiти, 1999. - Вип. 4. - С. 37-45 (0,9 друк.арк.).

15. Мурашкин М.Г. Самодостаточность человека в его целостности - одна из целей философского образования // Фiлософiя. Культура. Життя: Мiжвузiвський зб. наук. праць. - Днiпропетровськ: Центр економiчної освiти, 1999. - Вип. 5. - С. 59-63 (0,5 друк.арк.).

16. Мурашкин М.Г. Самодостаточно-экстатическое озарение. Аспекты философии мистицизма и практики // Фiлософiя. Культура. Життя: Мiжвузiвський зб. наук. праць. - Днiпропетровськ: Наука i освiта, 1999. - Вип. 6. - С. 145-154 (1,0 друк.арк.).

17. Мурашкин М.Г. Понимание мистического как переживания самодостаточности в философской культуре // Фiлософiя. Культура. Життя: Мiжвузiвський зб. наук. праць. - Днiпропетровськ: Наука i освiта, 2000. - Вип. 7. - С. 107-116 (1,0 друк.арк.).

18. Мурашкин М.Г. Переживание самодостаточности. Постмодернистские тенденции при рассмотрении социальных и философско-антропологических аспектов // Нова парадигма. - Запоріжжя: Просвiта, 2000. - Вип. 18. - С. 65-74 (1,0 друк.арк.).

19. Мурашкин М.Г. Постмодернистский подход в осмыслении самодостаточно-экстатического озарения при рациональном и иррациональном рассмотрении // Постмодернiзм у фiлософiї, науцi та культурi: Вiсник Харкiвського ун-ту - Харків, 2000. - № 464. - С. 220-227 (0,8 друк.арк.).

20. Мурашкин М.Г. Самодостаточность как переживание // Гранi: Науково-теоретичний i громадсько-полiтичний альманах. - Дніпропетровськ: ДНУ, Центр соцiально-полiтичних дослiджень, 2001. - № 1(15). - С.104-109 (0,5 друк.арк.).

21. Мурашкин М.Г. Переживание самодостаточности: онтологические, гносеологические, методологические и социальные аспекты // Гранi: Науково-теоретичний i громадсько-полiтичний альманах. - Дніпропетровськ: ДНУ, Центр соцiально-полiтичних дослiджень, 2001. - № 2(16). - С. 55-60 (0,5 друк.арк.).

22. Мурашкин М.Г. Самодостаточность - вид мистических и эстетических переживаний // Нова парадигма. - Запоріжжя: ЗДУ, 2001. - Вип. 20. - С. 71-80 (0,8 друк.арк.).

23. Мурашкин М.Г. Опыт самодостаточности: конец философии - начало автаркологии // Фiлософiя. Культура. Життя: Мiжвузiвський зб. наук. праць. -Днiпропетровськ: Наука i освiта, 2002. - Вип. 14. - С. 154-182 (2,9 друк.арк.).

24. Мурашкин М.Г. Изменение мировоззренческих ориентиров на опыт самодостаточности в рассмотрении мистицизма в период трансформации общества при смене модерна на постмодерн // Фiлософiя. Культура. Життя: Мiжвузiвський зб. наук. праць. - Днiпропетровськ: ДДФЕІ, 2002. - Вип. 17. - С. 84-106 (2,3 друк.арк.).

25. Мурашкін М.Г. Досвід самодостатності: світоглядна спрямованість в умовах трансформації суспільства від культури модерну до постмодерну // Фiлософiя. Культура. Життя: Мiжвузiвський зб. наук. праць. - Днiпропетровськ: ДДФЕІ. - 2002. - Вип. 19. - С. 112-129 (1,8 друк.арк.).

26. Мурашкин М.Г. Самодостаточность: мировоззренческие ориентиры в философском мистицизме древней Греции и в ХХ веке // Фiлософiя. Культура. Життя: Мiжвузiвський зб. наук. праць. - Днiпропетровськ: ДДФЕІ, 2003. - Вип. 20. - С. 59-68 (1,0 друк.арк.).

27. Мурашкин М.Г. Православная культура: опыт самодостаточности или опыт любви // Фiлософiя. Культура. Життя: Мiжвузiвський зб. наук. праць. -Днiпропетровськ: Наука i освiта, 2003. - Вип. 23. - С. 95-102 (1,0 друк.арк.).

28. Мурашкин М.Г. Самодостаточность: философия и состояние философа //Гранi: Науково-теоретичний i громадсько-полiтичний альманах. - Дніпропетровськ: ДНУ, Центр соцiально-полiтичних дослiджень, 2003. - № 1(27). - С.57-62 (0,6 друк.арк.).

29. Мурашкин М.Г. Современный мир и феномен самодостаточности // Гуманiтарний вiсник Запорiзької державної iнженерної академiї, 2003. - Вип. 12. - С. 102-109 (0,8 друк.арк.).

30. Мурашкін М.Г. Досвід самодостатності в містицизмі ХХ століття // Українське релігієзнавство. - К., 2003. - № 27-28. - С. 137-145 (1,3 друк.арк.).

31. Мурашкин М.Г. Самодостаточность в понимании смирения у Н.А. Бердяева и социальный аспект даннного вопроса в ХХ веке // Метаморфози свободи спадщини Бердяєва в сучасному дискурсі (до 125-річчя з дня народження М.О. Бердяєва): Український часопис російської філософії. Вісник товариства російскої філософії при Українському філософському фонді. - К.: Видавництво ПАРАПАН, 2003. - Вип. 1. - С. 205-212 (0,8 друк.арк.).

32. Мурашкин М.Г. Опыт самодостаточности: значение трансцендентного И. Канта в современном решении проблемы // Вісник Дніпропетровського ун-ту. Сер. Соціологія. Філософія. Політологія. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. - Вип. 10. - С. 242 - 249 (1,3 друк.арк.).

Депоновані монографії і статті

33. Мурашкин М.Г. Философский анализ самодостаточности измененных состояний сознания: Монография. - К., 1997. - 240 с. - Деп. в ГНТБ Украины 07.08.97, № 458 // Деп. в ИНИОН РАН 05.11.1997, № 311-р-97 (24,0 друк.арк.).

34. Мурашкин М.Г. Философское осмысление самодостаточности как характеристики некоторых мистических состояний сознания человека - К., 1997. - С. 1-35. - Деп. в ГНТБ Украины 16.09.97, № 495-Ук-97 // Деп. в ИНИОН РАН 05.11.1997, № 312-р-97 (3,5 друк.арк.).

35. Мурашкін М.Г. Фiлософське осмислення самодостатностi як характеристики деяких трансцендентальних станiв свiдомостi людини - К., 1997. - С. 1-35. - Деп. в ДНТБ України 25.03.97, № 262-Уі-97 // Деп. в ИНИОН РАН 05.11.1997, № 9-10. - (3,5 друк.арк.).

Тези доповідей

36. Мурашкин М.Г. Биологическое и социальное в человеке при состоянии самодостаточности. Проблема нормы и патологии // Сб. науч. труд. молодых ученых и специалистов-медиков Запорожского гос. ин-та усовершенствования врачей и Запорожского гос. мед. ун-та. - Запорожье: ЗГИУВ, ЗГМУ, 1996. - С. 136-137 (0,2 друк.арк.).

37. Мурашкин М.Г. Состояние самодостаточности и эндорфины // Сб. науч. труд. молодых ученых и специалистов-медиков Запорожского гос. ин-та усовершенствования врачей и Запорожского гос. мед. ун-та. - Запорожье: ЗГИУВ, ЗГМУ, 1996. - С. 138 (0,1 друк.арк.).

38. Мурашкин М.Г. Самодостаточность. Философский аспект // Сб. науч. труд. молодых ученых и специалистов-медиков Запорожского гос. ин-та усовершенствования врачей и Запорожского гос. мед. ун-та. - Запорожье: Сб. науч. труд. молодых ученых и специалистов-медиков Запорожского гос. ин-та усовершенствования врачей и Запорожского гос. мед. ун-та. - Запорожье: ЗГИУВ, ЗГМУ, 1996. - С. 138-139 (0,2 друк.арк.).

39. Мурашкин М.Г. Прерывность психического процесса на примере состояния самодостаточности при математическом моделировании // Міжнародна наукова конференція “Математичне моделювання в психологiчних i педагогiчних дослiдженнях та навчанні”. - Дніпропетровськ: ДДУ, 1996. - С 59-60 (0,2 друк.арк.).

40. Мурашкин М.Г. Биологическое и социальное в человеке при состоянии самодостаточности. Проблема ЛСД-состояний // Наукові праці Запорізького дер. ін-ту удосконалення лікарів, присвячені 70-річному ювілею інституту. - Запоріжжя: ЗДIУЛ, 1997. - С. 109-110 (0,2 друк.арк.).

41. Мурашкин М.Г. Философские проблемы общества и состояние самодостаточности индивидуального сознания // Матеріали IV Міжнародної конференції “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур”. Т. II. Ч. I. - Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1997. - С. 90-94 (0,5 друк.арк.).

42. Мурашкин М.Г. Творческие и самодостаточные состояния сознания // Матеріали Всеукраїнської науково-практичноі конф. (Житомир). 23-24 вересня 1997 року “Творче, практичне і критичне мислення”. - Житомир: Журфонд, 1997. - С. 32-35 (0,4 друк.арк.).

43. Мурашкин М.Г. Прообраз самодостаточности в работе Павла Флоренского “Не восхищение непщего” при описании высшей степени экстаза // ХІІІ Республиканские чтения 26 ноября 1997 г. “Великие преобразователи естествознания: П.А. Флоренский”. - Минск: Белорусский гос. ун-т информатики и радиоэлектроники, 1997. - С. 101-103 (0,3 друк.арк.).

44. Мурашкин М.Г. Значение идей И. Пригожина об автономии для понимания самодостаточных состояний сознания // ХIV Международные чтения, 18-19 ноября 1998 г. “Великие преобразователи естествознания: Илья Пригожин”. - Минск: Белорусский гос. ун-т информатики и радиоэлектроники, 1998. - С. 163-165 (0,3 друк.арк.).

45. Мурашкин М.Г. Вопрос единства онтологии и гносеологии в преподавании философии на примере рассмотрения феномена самодостаточности // Матерiали І Мiжнародної конференцiї 23-30 квiтня 1998 р. “Наука i освiта'98”. Т.14. - Днiпропетровськ - Одеса - Кривий Рiг - Київ -Харкiв - Днiпродзержинськ: Наука i освiта, 1998. - С. 597 (0,1 друк. арк.).

46. Мурашкин М.Г. Самодостаточность как самоуправление в экономике государства и в поведении человека // Міжнародна науково-практична конференція, 25-26 квітня 2002 р. “Проблеми та перспективи розвитку фінансів місцевого самоврядування в Україні”. - Дніпропетровськ: ДДФЕI, 2002. - С. 35-36 (0,2 друк.арк.).

47. Мурашкин М.Г. Самодостаточность как одна из основ духовной жизни человека и общества // Матеріали Міжнародної наукової конференції, 30-31 травня 2002 р. м. Київ “ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства, третя світова теория”. - Київ: КІСЛІП, 2002. - С. 36-41 (0,6 друк. арк.).

48. Мурашкин М.Г. Самодостаточность умений философа // Сб. статей по материалам ІІ Международной научно-практической конференции, 25-26 июня 2002 г. “Философские проблемы гуманитаризации высшего образования”. - Сумы - Бердянск: СГУ, 2002. - С. 90-93 (0,4 друк. арк.).

49. Мурашкин М.Г. Глобализация и феномен самодостаточности // Материалы докладов и выступлений участников Международной научно-теоретической конференции, 26-27 сентября 2002 г. “Глобализм глазами современника: блеск и нищета феномена”. - Сумы: Ин-т прикладной физики НАНУ, 2002. - С. 60-62 (0,3 друк. арк.).

50. Мурашкин М.Г. Самодостаточность: целостность сознания и общность судьбы Муаммара Каддафи // Матеріали ІІ Міжнародної науково-теоретичної конференції, 29-30 травня 2003 р. м. Київ “ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства, третя світова теория”. - К.: КІСЛІП, 2003. - С. 59-63 (0,5 друк. арк.).

Размещено на Allbest.ru