Конфесійна і культурно-просвітницька діяльність Української євангельсько-реформованої церкви у Західній Україні (1925-1939 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди

Національної академії наук України

УДК 284 (477, 8) :(09)

Спеціальність - 09.00.11 - релігієзнавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Конфесійна та культурно-просвітницька діяльність української євангельсько-реформованої церкви у Західній Україні (1925-1939 рр.)

Соловій Роман Павлович

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії культури Львівського національного університету імені Івана Франка

Науковий керівник - кандидат філософських наук, професор Яртись Анатолій Васильович (кафедра теорії та історії культури Львівського Національного університету ім. Івана Франка)

Офіційні опоненти:

- доктор історичних наук, професор Панченко Петро Пантелеймонович (зав. відділом новітньої історії України Інституту історії НАН України)

- кандидат історичних наук, доцент Стоколос Надія Георгіївна (доцент кафедри мистецтвознавтсва та культурології Рівненського інституту словянознавства Київського інституту "Словянський університет")

Провідна установа - Київський Національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра новітньої історії України.

Захист відбудеться 13 жовтня 2000 р. о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)

Автореферат розісланий 28 серпня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук Надтока Г.М.

Анотації

Соловій Р.П. Конфесійна і культурно-просвітницька діяльність Української євангельсько-реформованої церкви у Західній Україні (1925-1939 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 09.00.11. - релігієзнавство.

Інститут філософії Національної Академії наук України, Київ, 2000.

Дисертація присвячена комплексному вивченню конфесійної і позаконфесійної діяльності Української євангельсько-реформованої церкви впродовж міжвоєнного двадцятиліття. У роботі вперше у вітчизняному релігієзнавстві виокремлено у самодостатній об'єкт дослідження феномен українського кальвінізму Західної України (1925-1939). Використання широкої джерельної бази дало автору можливість проаналізувати історичний розвиток УЄРЦ, основи її віровчення, культу, церковної організації, а також специфіку культурно-просвітницької діяльності. Виявлено, що феномен українського кальвінізму ХХ ст. сформувався внаслідок глибокого взаємовпливу світоглядно-доктринального комплексу конфесії та ідей українського національного відродження. Ця ключова риса етноконфесійності УЄРЦ знайшла своє відображення у ідейних та моральних засадах віровчення церкви, в її структурі, культовій практиці та формах соціально-духовної адаптації. Переглянуто застарілі підходи до трактування ролі протестантизму у етнонаціональному розвитку західноукраїнського суспільства в період між світовими війнами.

Ключові слова: український кальвінізм, релігійна діяльність, етноконфесійність та національна церква.

Соловий Р.П. Конфессиональная и культурно-просветительская деятельность Украинской євангельско-реформированной церкви в Западной Украине (1925-1939 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 09.00.11. - религиоведение. Институт философии Национальной Академии наук Украины, Киев, 2000.

Диссертация посвящена комплексному изучению конфессиональной и культурно-просветительской деятельности Украинской евангельско-реформированной церкви в Западной Украине на протяжении междувоенного двадцатилетия. В работе впервые в отечественном религиоведении феномен украинского кальвинизма выделен в самодостаточный объект научного исследования. Использование широкого круга источников дало автору возможность проанализировать историческое развитие УЕРЦ, основы ее вероучения, культа, церковной организации, а также специфику культурно-просветительской деятельности. Обосновывается мысль, что феномен украинского кальвинизма сформировался в результате глубокого взаимовлияния доктринального комплекса конфессии и идей украинского национального возрождения. Эта ключевая черта этноконфессиональности УЕРЦ нашла свое отображение в идейных и моральных основах ее вероучения, структуре, культовой практике, а также в формах социально-духовной адаптации церкви. Национальная ориентация евангельско-реформированой церкви показана на фоне сложных процесов происходивших в греко-католической и православной церквях и направленых на сохранение и развитие их национальных особенностей.

Кальвинизм как метаэтнический религиозный феномен в процессе распространения на территории Западной Украины приобрел определенные этнические характеристики. Основываясь на реформатской традиции адаптации к региональным условиям, УЕРЦ стремилась выступать в качестве национальной церкви. Эта тенденция отобразилась в обращении кальвинистов к собственной конфессиональной традиции в отечественной истории, концентрации религиозной пропаганды на мотивах практической ценности их движения для национально-культурного и политического возрождения украинского народа, участии членов УЕРЦ в национально-освободительном движении.

Культурно-просветительский потенциал конфессии был реализован в научно-образовательной и литературно-издательской деятельности, а также в сферах сотрудничества с национальными просветительскими организациями. В этом направлении УЕРЦ стремилась основываться на украинских духовных и культурных традициях, что выявилось в положениях ее образовательной программы, содержании литературного процесса, формах социокультурной адаптации.

Ключевые слова: украинский кальвинизм, религиозная деятельность, етноконфессиональность и национальная церковь.

Soloviy R.P. Confessional and cultural-enlightening activity of Ukrainian evangelical-reformed church in Western Ukraine (1925-1939 years). - Manuscript.

Thesis on competition of a scientific degree of the candidate of historical sciences by speciality 09. 00.11. - Religious studies. - G.S. Skovoroda Philosophy Institute of National Academy of sciences of Ukraine (Department of Religious Studies), Kyiv, 2000.

The dissertation is the first complex study of Ukrainian Calvinism in Western Ukraine in 1925-1932 years. The work is dedicated to the analysis of the historical and cultural background Ukrainian evangelical-reformed church rice and activity. The author on the basis of a large amounts of the sources analyzed the ideal, doctrinal-institutional and conceptions peculiarities of modern Ukrainian Calvinism, examined the place of the church in the system of interconfessional relations, defined the role of its in religious and social processes in Western Ukraine between first and second world wars. It is established that Ukrainian Calvinism of the twentieth century was formed in results of deep intercommunication of the Calvinistic doctrines and Ukrainian national revival ideas. This key feature of the Ukrainian Calvinistic phenomenon was reflected in its doctrinal complex, structure, religious and non- religious practice, forms of social-cultural adaptation. The author revuived of negative stereotypes which complicated scientific investigation of the confession.

Key words: Ukrainian Calvinism, religious activity, ethnoconfessionality and national church.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сучасна історична епоха характеризується переломними змінами як у суспільно-політичному житті українського суспільства, так і в сфері його духовних цінностей. Переорієнтація українців на нові життєві парадигми, подолання нав'язаних їм раніше ідеологічних схем відбувається на основі відродження культурно-історичної спадщини, важливим компонентом якої є релігійні традиції українського народу. Адекватне висвітлення цих традицій переважно асоціюється з надбаннями православ'я і греко-католицизму. Однак, в історії української духовної культури вагоме місце займає і такий важливий напрям християнства як протестантизм. Тривалий він час відіграє помітну роль в духовному житті українців, спричинився до багатьох подій і явищ національно-культурного відродження і є вагомим чинником сучасних вітчизняних релігійних процесів.

Звернення до феномену українського кальвінізму зумовлене тим, що ця класична протестантська течія у період першого українського національного відродження справила істотний вплив на розвиток науки, освіти, літератури і книгодрукування, продемонструвала свою здатність до соціокультурної адаптації. Становлення Української євангельсько-реформованої церкви відбулося у новітній період історії України. Поряд із активною релігійною та культурно-просвітницькою діяльністю, вона прагнула до участі у суспільно-політичних процесах українського населення Західної України, виявила значний націозберігаючий потенціал. Конфесія намагалась стимулювати ріст національної самосвідомості та державницького менталітету в середовищі своїх прихильників, будувала свою культову та позакультову практику на основі українських релігійних традицій, звернення до рідної мови.

Дослідження релігійного комплексу новітнього українського кальвінізму має самодостатню наукову цінність, оскільки конфесія є органічною і невід'ємною частиною української історії та сучасності. Реформатські громади вже понад дев'яносто років є чільними осередками українського протестантизму у діаспорі. З проголошенням державного суверенітету України відбувається процес відродження і повернення до легального існування кальвіністських осередків.

Історіографія нагромадила значний обсяг матеріалів, які стосуються історії виникнення кальвінізму, аналізу філософських основ реформатського віровчення, а також його внеску в становлення сучасної західної цивілізації. Одночасно слід зауважити, що навколо проблем історії конфесії у західноєвропейських і північноамериканських країнах до цього часу тривають дискусії, дослідження кальвінізму в новітній історії України залишаються на периферії уваги дослідників.

Серед праць, які присвячені вивченню світоглядних, культових і структурних особливостей українського кальвінізму в період міжвоєнного двадцятиліття найбільшу групу становить доробок власне кальвіністських авторів: О. Домбровського, В. Боровського, Л. Биковського, П. Крата, І. Пасічника. Досліджуючи релігійну і позарелігійну практику євангельсько-реформованої церкви, вони прагнули обґрунтувати та довести тезу про національний характер українського кальвіністського руху, його спорідненість із вітчизняною духовною культурою. Зокрема, О.Домбровський доводив, що євангельско-реформований рух був "українським не тільки тому, що в основі його діяльності лежав національний принцип", але й тому, що він був таким у релігійно-культурному й психологічному відношенні.

В українській історіографії періоду незалежності не має окремого дослідження присвяченого проблемі українського кальвінізму. Єдиною працею у вітчизняному релігієзнавстві, яка привертає увагу читача до історії Української євангельсько-реформованої церкви у 20-30 роках ХХ століття, є монографія В. Любащенко "Історія протестантизму в Україні". Автор з'ясовує основні етапи розвитку УЄРЦ, досліджує специфіку культової та позакультової діяльності українських кальвіністів. На основі аналізу змісту та спрямованості ідейної програми кальвіністського руху, участі представників УЄРЦ у політичних і культурних процесах дослідниця робить важливий методологічний висновок про національний характер церкви.

У вітчизняній науці поступово утверджується думка про те, що вплив протестантського чинника на українське національно-релігійне життя не обмежувався добою Реформації. Важливим етапом розвитку конфесії в Україні став період новітньої історії. Однак, хоча окремі фрагменти історії пізнього протестантизму в Україні і викликали науковий інтерес, проблема й надалі залишається малодослідженою. З огляду на це, виокремлення нами українського кальвінізму як самоцінного елементу історії і духовної культури України в об'єкт релігієзнавчого дослідження, вивчення його ідейних, догматичних, інституційно-культових і соціо-етичних характеристик має значну актуальність і безперечну наукову значимість.

Важливість наукового та об'єктивного дослідження українського кальвінізму зростає, якщо врахувати гостру потребу сучасного українського суспільства у створенні національно зорієнтованих релігійних структур, культурно-релігійних цінностей і традицій. Досвід УЄРЦ, яка заради об'єднання національно-визвольних устремлінь українців проголосила вторинність конфесійних ідеалів щодо національних, може і сьогодні слугувати моделлю для консолідації різних груп українського населення, які різняться між собою за віросповідними уподобаннями. Аналіз комплексу релігійної, культурно-просвітницької та суспільно-політичної діяльності українського кальвіністського осередку може внести позитивний імпульс в оптимізацію державно-церковних стосунків, міжцерковного діалогу, підвищення ролі церкви в українському духовному і національному відродженні.

Об'єктом дисертаційного дослідження є конфесійна і культурно-просвітницька діяльність Української євангельско-реформованої церкви у період міжвоєнному двадцятилітті, а предметом історичного аналізу - основні тенденції розвитку кальвіністського осередку у Західній Україні, його доктринальні, еклезіологічні та культові особливості, специфіка участі у суспільно-політичному та культурно-просвітницькому житті суспільства, місце УЄРЦ у системі міжконфесійних відносин.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1925-1939 рр. Такий вибір зумовлений тим, що міжвоєнний період історії Західної України позначився активізацією суспільно-політичних процесів населення регіону, урізноманітненням його релігійного життя. Ця обставина уможливила перенесення українським кальвіністським рухом центру своєї активності із діаспори на етнічні українські землі, посилила його інтеграцію у національне життя українства краю. Нижня межа хронологічних рамок дослідження визначається 1925 роком, оскільки саме тоді керівні діячі Українського євангельського об'єднання розгорнули у Галичині широку місійну акцію, яка обумовила зацікавлення кальвінізмом у суспільстві, спричинила появу мережі євангельско-реформованих громад. До 1925 р. ми можемо говорити лише про існування у регіоні окремих прихильників конфесії та невеликих гуртків, які належали до інонаціональних протестантських структур; організований кальвіністський рух серед українського населення розпочинається на початку 1925 року. Вибір верхньої межі дослідження - 1939 рік - зумовлений радикальною зміною суспільно-політичних реалій у Західній Україні, початком репресій радянського уряду щодо УЄРЦ, що викликало часткове згортання її культової та позакультової практики, перехід на нелегальне становище.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження проводилося в контексті наукової програми кафедри теорії та історії культури ЛНУ ім. І.Франка, присвяченої особливостям становлення і розвитку української духовної культури, а також у руслі наукових розробок Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України.

Мета дисертаційної роботи - з'ясувати світоглядно-доктринальні, соціо-етичні та інституційно-культові особливості новітнього українського кальвінізму, а дослідити його місце у культурно-просвітницьких процесах Західної України в контексті суспільно-політичного і релігійного життя регіону.

Для досягнення поставленої мети автор визначив завдання дослідження:

зібрати, проаналізувати і систематизувати джерельний матеріал з історії сучасного кальвінізму; простежити історію становлення і розвитку Української євангельсько-реформованої церкви в Західній Україні (1925-1939);

дослідити соціально-політичні та духовно-релігійні передумови зародження кальвіністського осередку у Західній Україні, поява якого була частиною процесу адаптації українського середовища до умов протистояння із польською владою;

з'ясувати ідейно-доктринальне і суспільне підгрунтя суперечливого характеру стосунків УЄРЦ із урядовими чинниками, а також з традиційними у регіоні конфесіями;

на основі аналізу кальвіністських віросповідних символів, церковних документів та релігійно-філософських творів виявити та дослідити елементи світоглядно-доктринальної системи українського кальвінізму, вплив на її формування ідей класичного протестантизму;

вивчити питання про співвідношення конфесійного і національного у віровченні УЄРЦ, з'ясувавши для цього зміст кальвіністських концепцій української реформації та національної церкви;

розкрити основні положення моральної доктрини конфесії, характер її культової та місіонерської діяльності, принципи кальвіністського церковного будівництва;

охарактеризувати основні форми та напрями діяльності церкви на культурно-просвітницькій ниві;

з'ясувати ідейне підґрунтя участі членів УЄРЦ у соціокультурних процесах західноукраїнського регіону, здійснити аналіз світоглядних засад позарелігійної практики провідних представників руху.

Теоретична-методологічна основа дослідження грунтується на принципах об'єктивності та історизму, які допомогли автору уникнути заангажованості та одномірності при науковому аналізі взаємодії складових кальвіністського релігійно-церковного комплексу, його стосунків з іншими соціальними інститутами.

У процесі дисертаційного дослідження автором були використані різноманітні наукові методи пізнання: загальнонаукові, конкретно-наукові, теоретичні й емпіричні. Комплексний характер роботи визначив звернення дисертанта до методів релігієзнавчого (філософського, історичного, соціологічного) дослідження, зокрема, - аналізу (історіографічного, структурного, функціонального), синтезу, аналогії, індивідуалізації і узагальнення.

Емпіричним матеріалом дослідження послужили: неконфесійні джерела - архівні документи, які стосувалися діяльності польських урядових структур; збірки документів, вітчизняні і зарубіжні періодичні видання, конфесійні кальвіністські джерела - програмні документи євангельсько-реформованих організацій та установ, резолюції пастирських конференцій та з'їздів пресвитерії церкви, протоколи річних звітів осередку, а також пам'ятки полемічного, релігійно-філософського і науково-освітнього характеру та церковні періодичні видання; конфесійні некальвіністські джерела - збірники документів з життя греко-католицької церкви у міжвоєнне двадцятиліття, полемічні твори, православні і греко-католицькі періодичні видання.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше у вітчизняному релігієзнавстві виокремлено в об'єкт наукового дослідження світоглядні, догматичні та еклезіологічні характеристики українського кальвінізму, простежується процес його інституціалізації у формі Української євангельсько-реформованої церкви на теренах Західної України у 20-30-х рр. XX століття. Феномен українського кальвінізму у новітній період історії України сформувався у результаті поєднання та взаємовпливу класичних традицій кальвінізму як специфічної конфесійної моделі та ідей українського національного відродження. Ця провідна риса його етноконфесійності виявилась у змісті ідейно-світоглядних засад, формах церковного устрою та характері місіонерської діяльності осередку.

У дисертації обґрунтовано ряд теоретичних положень, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:

доведено, що зародження Української євангельсько-реформованої церкви було обумовлене взаємодією ряду об'єктивних та суб'єктивних факторів. Чільне місце серед них посідають: національна зорієнтованість ідейної програми та практики Українського євангельського об'єднання, яке своєю динамічною місіонерською акцією започаткувало діяльність кальвіністського осередку у Західній Україні; наростання національно-визвольного руху українського населення регіону, викликане розгортанням боротьби за українську державність та гострою українсько-польською конфронтацією. Важливим фактором, що спричинив виникнення УЄРЦ стала непроста міжконфесійна ситуація в українських регіонах Польської держави;

встановлено, що утворення кальвіністського осередку на західноукраїнських теренах було органічною частиною процесу адаптації українського суспільства краю до умов конфронтації з польською державою, формування українцями суспільних структур, здатних забезпечити захист від полонізаційних зусиль уряду Польщі. УЄРЦ зберегла українських прихильників кальвінізму від асиміляції в інонаціональних протестантських церквах, підтримувала ріст національної свідомості своїх визнавців. Націозберігаючий потенціал євангельсько-реформованої церкви ґрунтувався на постулатах кальвіністського вчення про походження і роль націй, згідно з яким особливі і неповторні риси кожного національного організму є створені Богом. Тому усі члени етнічних спільнот повинні шанувати і плекати основні ознаки їх національної приналежності - мову і культуру;

однією з основних передумов розгортання кальвіністської церкви у Західній Україні були процеси, які проходили в міжвоєнний період у греко-католицькій і православній церквах. Целібатна реформа, умови конкордату між Польщею і Ватиканом, заборона живої української мови у богослужінні обумовили певне зниження раніше непохитного авторитету греко-католицької церкви у середовищі віруючих, спонукали їх до пошуку шляхів захисту від латинізації. Ці обставини формували сприятливий грунт для поширення кальвіністського руху серед українського населення. Для частини віруючих перехід до національно зорієнтованого кальвінізму був засобом протесту проти змін у греко-католицькій церкві. Аналогічна ситуація склалась у північно-західних українських землях. Невдачі у боротьбі за українізацію інституційно-культових аспектів діяльності Автокефальної православної церкви у Польщі сприяли росту популярності УЄРЦ, проповідники і вірні якої вирізнялись високим рівнем національної свідомості;

аналіз ідейних засад віровчення Української євангельсько-реформованої церкви дає підстави твердити, що ця протестантська спільнота дотримувалась висхідних догматичних принципів кальвінізму: вчення про абсолютну суверенність Бога у всіх сферах буття - матеріальних і духовних, доктрин передвизначення та мирського покликання християнина. Внесок українських богословів у формування світоглядних принципів українського кальвінізму полягав, здебільшого, в інтерпретації ідей Ж. Кальвіна, У. Цвінглі, М. Буцера. У полі їх постійної уваги перебували проблеми державно-церковних стосунків;

дослідження ідейних засад світогляду провідних діячів кальвіністського руху дало автору можливість з'ясувати основні принципи їх позарелігійної практики. Насамперед, це виразна національна зорієнтованість, превалювання у їх світогляді національних пріоритетів над конфесійними, відкритість до міжцерковного діалогу. Ці чинники значною мірою проявились у підтримці УЄРЦ культурно-просвітницьких установ Західної України. Заради духовної єдності народу, піднесення його освітнього рівня та національної свідомості церква погоджувалась співпрацювати в них з усіма суспільними і релігійними силами регіону.

Теоретичне значення дисертації полягає у виокремленні українського кальвінізму ХХ століття в самоцінний об'єкт релігієзнавчого дослідження, спробі осмислення особливостей цього релігійного феномену в контексті суспільно-політичного і релігійно-церковного життя західноукраїнського суспільства у міжвоєнну добу. Проведене дослідження дозволяє виявити характер етноконфесійності Української євангельсько-реформованої церкви, її прагнення поєднати національний та конфесійний елементи у релігійній та позарелігійній діяльності.

Практичне значення дисертації. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у процесі викладання курсів релігієзнавства, культурології, новітньої історії України, політології, а також при читанні спецкурсів, у просвітницькій роботі та лекційній практиці. Ознайомлення з висновками, сформульованими у роботі, стимулюватиме більш активне осмислення стосунків протестантських спільнот України з іншими конфесіями і державними чинниками, сприятиме ширшому залученню конфесії до національного духовно-культурного та суспільно-політичного життя.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та теоретичні висновки дослідження апробовані в публікаціях автора, його повідомленнях на наукових конференціях, зокрема: "Конфесійні стосунки Союзу українських євангельсько-реформованих громад Східної Галичини та Польської євангельсько-реформованої церкви (1932-1933 рр.)" на VII міжнародному круглому столі "Історія релігій в Україні" (Львів, 1997); "Національний аспект у діяльності Української євангельсько-реформованої церкви у Західній Україні (1925-1939 рр.)" на міжнародній науковій конференції "Християнство і культура" (Київ-Тернопіль, 1998); "Релігійна та культурно-просвітницька діяльність Василя Кузіва" на IX міжнародній конференції "Історія релігій в Україні" (Львів, 1999); "Роль українського кальвінізму в духовному відродженні нації" на міжнародній науковій конференції "Духовне відродження - основа стратегії сталого розвитку України" (Львів, 1999); "Український греко-католицизм та кальвінізм: фактор обрядовості у збереженні національної ідентичності галицьких українців (20-30-і рр. ХХ ст.)" на міжнародній науковій конференції "Історія релігій в Україні" (Львів, 2000).

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями роботи. Керуючись логікою дослідження, автором у першому розділі здійснено аналіз наукової літератури з даної проблеми, визначено досліджені і маловивчені аспекти питання, обґрунтовано методологічну базу роботи та окреслено її хронологічні і географічні рамки. У другому розділі з'ясовано передумови зародження УЄРЦ у Західній Україні, виявлено основні етапи та особливості поширення кальвінізму у регіоні впродовж 1925-1939 рр. Схематичний виклад історії УЄРЦ дав змогу перейти у третьому розділі до розгляду ідейно-доктринальних, етичних і церквобудівничих характеристик українського кальвіністського осередку. На цій основі у останньому, четвертому, розділі показано як національна спрямованість ідейної програми УЄРЦ реалізовувалась у її культурно-просвітницькій діяльності: зокрема, у формуванні системи освіти, розгортанні літературно-видавничого процесу, співпраці з провідними громадськими організаціями. Завершується виклад дисертації висновками. Таким чином, дисертаційне дослідження складається з вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтована актуальність теми дослідження, стан її наукового опрацювання, сформульована мета та основні завдання роботи, визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації, форми її апробації та структуру.

У першому розділі - "Історіографія, джерела і теоретико-методологічні проблеми дисертаційного дослідження" охарактеризовано науковий доробок, присвячений історії кальвінізму в Західній Україні у 20-30-і роки ХХ ст., розкриті методологічні принципи дослідження, його хронологічні та географічні рамки. Виходячи з того, що український кальвіністський осередок успадкував доктринальні, культові та еклезіологічні традиції класичного кальвінізму і одночасно був органічною і невід'ємною частиною розвитку протестантизму на Україні, автор умовно поділяє історіографію досліджуваної проблеми на зарубіжну і вітчизняну.

Серед праць зарубіжних авторів дисертант звернув основну увагу на дослідження, які присвячені реформаційним рухам у Європі та Україні, становленню протестантської теології і філософії, їх впливу на розвиток європейської та української культури. Вивчення кальвінізму та його ролі у формуванні ідейних, соціо-етичних та політичних засад існування західноєвропейського суспільства займає вагоме місце у зарубіжному релігієзнавстві. кальвінізм конфесія національний відродження

Головна увага дослідників концентрувалась на доктринальній специфіці конфесії (Л. Беркоф, Б. Уорфілд, Д. Мюррей, Г. Доервуд, Д. Воленховен). Зокрема, на ідеї передвизначення (Л. Боетнер, П. Хелм, Ф. Беттлес), що детермінувала розвиток вчення про мирський аскетизм. Догмат предестинації обумовив сакралізацію мирських сфер діяльності особи та інтенсифікувала її релігійність, справивши значний культурно-історичний вплив на західну цивілізацію. Автором проаналізовано також класичні праці, присвячені історії кальвінізму, його ролі у формуванні релігійної і позарелігійної свідомості та практики (А. Кайпер, Д. Мак-Нейл). Зокрема, Х.Г. Мітер детально простудіювавши вплив доктрини про суверенітет Бога і кальвіністського структурування церкви на становлення демократії, услід за Е. Трьольчем стверджував, що кальвінізм став духовною опорою європейського руху за політичну свободу.

Автор виокремив та проаналізував праці тих дослідників, які спрямовували свої пошуки на історію конфесії в Україні та Східній Європі (Б. Реардон, Д. Хелбі, С. Гжелевський, М. Косман, Е. Алябрудзінська). Проблеми історії Реформації та кальвінізму були об'єктом наукового аналізу російських дореволюційних (Н. Арсеньєв, Р. Віппер, Н. Кареєв, Н. Любович, Б. Порозовсська) та радянських (Ф. Капелюш, С. Вознесенський, Б. Поршнев, Н. Ревуненкова) авторів. Важливі методологічні підходи до вивчення складних процесів адаптації протестантизму до специфічних етноконфесійних умов Східної Європи містяться у працях О. Клібанова, М. Дмітрієва, С. Сказкіна, М. Сміріна.

В українській історіографії дослідження історії кальвінізму в Західній Україні у міжвоєнний період пройшли три основні стадії розвитку: перший - література 1920-30-х рр.; другий - праці науковців української діаспори; третій - історіографія доби незалежності України. Доробок науковців кожного із зазначених періодів вніс свою частку у розробку проблеми.

Спільною рисою праць міжвоєнного двадцятиліття, що частково зменшує їх наукову вартість, є конфесійна упередженість в оцінці протестантизму, а також виразний полемічний характер багатьох публікацій. Одночасно їх автори були сучасниками і очевидцями розгортання діяльності УЄРЦ. Аналіз цих монографій того часу дає змогу виявити характер ставлення до євангельсько-реформованої церкви з боку інших західноукраїнських церков, простежити основні моменти ідейного протистояння УЄРЦ з православ'ям і греко-католицизмом. Представники православної (І. Власовський, А. Кошульський, М. Таран) і греко-католицької (М. Степанович, Т. Дворянин, С. Демко, П. Олійник, Р. Воєславський) церков розглядали протестантизм в Україні як продукт західних культурно-релігійних впливів, чужих українській духовності і культурі.

Українській діаспорній літературі присвяченій досліджуваній проблемі властиве намагання спростувати тезу про те, що український кальвінізм стоїть осторонь національних процесів. Дослідники (О. Домбровський, Л. Биковський, В. Боровський, І. Пасічник) прагнули довести, що УЄРЦ була національно зорієнтованим утворенням, що виявилось в її активній участі у суспільному і культурно-просвітницькому житті регіону.

В українській історіографії періоду незалежності не має окремого дослідження з історії українського кальвінізму у міжвоєнний період. Виняток становить монографія В. Любащенко "Історія протестантизму в Україні". На основі аналізу змісту та спрямованості ідейної програми УЄРЦ автор робить важливий висновок про національний характер кальвіністського руху.

Істотне значення для осмислення поставлених у дисертації проблем мають праці вітчизняних релігієзнавців Б. Лобовика, А. Колодного, П. Яроцького, Л. Филипович, Н. Кирюшка, В. Климова, О. Сагана, М. Бабія, в яких узагальнюються методологічні та історіософські засади історії релігії в Україні, досліджується роль релігійного чинника у житті українського етносу.

Дисертант акцентує увагу на тому, що конфесійна діяльність українського кальвінізму ХХ ст. в релігієзнавчій науці розкривалась спорадично і фрагментарно, переважно у контексті історії протестантизму в Україні. Найбільший історіографічний доробок стосується ключових персоналій кальвіністського руху, головним чином в середовищі української діаспори. Запропонований огляд літератури свідчить про те, що історія Української євангельско-реформованої церкви, як і чимало інших проявів протестантизму в Україні, є найменш дослідженими епізодами в контексті української релігійної спадщини.

Джерельною базою дисертації є: збірники документів і матеріалів, які розкривають суспільно-політичне та церковне життя Західної України у міжвоєнний період, вітчизняні і зарубіжні періодичні видання; архівні документи стосовно діяльності польських урядових структур. Автор використовує також конфесійні кальвіністські джерела: програмні документи євангельсько-реформованих організацій та установ, рішення соборів Українського євангельського об'єднання, резолюції пастирських конференцій та з'їздів пресвитерії церкви, протоколи річних звітів осередку, пам'ятки полемічного, релігійно-філософського і науково-освітнього характеру, церковні періодичні видання; конфесійні некальвіністські джерела: збірники документів з життя греко-католицької церкви у міжвоєнне двадцятиліття, полемічні твори, православні і греко-католицькі періодичні видання. Широка джерельна база дала можливість автору здійснити глибокий та всебічний аналіз історії УЄРЦ як у площині конфесійного, так і культурно-просвітницького вияву.

Наприкінці першого розділу дисертант подає систему категорій наукового дослідження, роз'яснює, що він розуміє під такими термінами, як український кальвінізм, релігійна діяльність, етноконфесійність та національна церква. Завершується розділ викладом методологічних принципів наукового аналізу проблеми, обґрунтуванням її хронологічних і географічних рамок.

У другому розділі - "Становлення і розвиток Української євангельсько-реформованої церкви у Західній Україні" - здійснено докладний аналіз специфіки історичного розвитку УЄРЦ у контексті суспільно-політичного і міжконфесійного життя Західної України міжвоєнного періоду.

Дисертант доводить, що поява УЄРЦ на західноукраїнському релігійному атласі була відображенням об'єктивного процесу історичного розвитку і зумовилась складною взаємодією кількох факторів. Визначальну роль серед них мала чітка національна зорієнтованість ідейної програми та практики Українського євангельського об'єднання у Північній Америці, яке своєю активною місіонерською діяльністю на теренах Західної України поклало початок функціонуванню УЄРЦ.

Наступним чинником появи конфесії була активізація національно-визвольного руху українського населення Західної України, викликана розгортанням боротьби за українську державність та гострою українсько-польською конфронтацією у міжвоєнний період. Постійні репресії польського уряду викликали відмову українців від активної участі у державному будівництві польської республіки, обумовили радикалізацію суспільно-політичного життя українського населення. Ще одним наслідком став процес реорганізації українського суспільства, створення ним цілого комплексу власних політичних, економічних та культурно-освітніх структур, які значно послаблювали денаціоналізаційні зусилля держави, сприяли розвиткові національної свідомості. Таким чином, появу на суспільній арені УЄРЦ слід розглядати як частину широкого процесу пристосування західноукраїнського суспільства до умов протистояння з польською державою, утворення механізмів опору її полонізаційним впливам. Церква українських кальвіністів об'єднувала ті соціальні групи, котрі негативно оцінювали діяльність традиційних церков, однак, не бажали прилучатися до існуючих інонаціональних протестантських інституцій.

Автор акцентує увагу на тому, що однією з основних передумов розгортання кальвіністської церкви у Західній Україні були процеси, які проходили в цей період у греко-католицькій та православній церквах. Целібатна реформа, умови конкордату між Польщею і Ватиканом, заборона живої української мови у богослужінні обумовили певне зниження раніше непохитного авторитету греко-католицької церкви у середовищі віруючих Галичини, спонукали їх до пошуку шляхів збереження церкви від латинізації. Суперечливий характер діяльності УГКЦ формував сприятливий грунт для поширення кальвіністського руху серед українського населення. Для частини віруючих перехід до національно зорієнтованого кальвінізму був засобом протесту щодо змін у греко-католицькій церкві. Аналогічна ситуація склалась на північно-західних українських землях. Невдачі у боротьбі за українізацію інституційно-культових аспектів діяльності Автокефальної православної церкви у Польщі сприяли росту популярності УЄРЦ.

З'ясування основних суспільно-політичних та духовних передумов становлення УЄРЦ дозволило дисертанту перейти до аналізу розгортання діяльності євангельсько-реформованих громад у Західній Україні впродовж 1925-1932 рр. Для простеження процесу інституціалізації кальвіністського осередку у західноукраїнському регіоні було вивчено взаємодію зовнішніх і внутрішніх чинників, які позначились на діяльності конфесії. Зовнішні фактори були пов'язані з тимчасовим приєднанням громад УЄРЦ до німецьких, а пізніше до польських протестантських об'єднань. Співпраця українських кальвіністів з інонаціональними церковними структурами була викликана об'єктивною потребою легалізації новоутворених громад, забезпечення юридичних підстав для їх діяльності.

Наступним фактором, який позначився на динаміці поширення впливу кальвінізму серед українського населення регіону, було негативне ставлення до цього процесу польської влади. Перманентні переслідування польським урядом пасторів і рядових членів УЄРЦ створювали значні перешкоди на шляху розгортання культової та позакультової практики громад. Протистояння кальвіністського осередку та польського режиму засвідчувало, що діяльність церкви суперечила урядовій політиці полонізації українського населення. А це, в свою чергу, обумовлювало ріст популярності УЄРЦ серед тих кіл населення, які брали участь в українському національно-визвольному русі.

Визначаючи коло внутрішніх факторів, які вплинули на релігійну свідомість та практику українських прихильників кальвінізму у 1925-1933 рр., автор наголошує увагу на важливості висунутої кальвіністами ідеї щодо скликання міжконфесійного церковного собору та заснування на ньому української національної церкви. Обґрунтування керівництвом УЄРЦ концепції побудови національної церкви відбувалось в руслі пошуків нових шляхів ідейно-культурного самовизначення, які проходили у греко-католицькій та православній церквах. За свідченням одного із активних діячів УЄРЦ В.Боровського, головною метою місіонерських заходів УЄО у Західній Україні у 20-ті рр. XX ст. була не стільки спроба організувати незалежну кальвіністську церкву, скільки пропагувати ідеї про необхідність проведення реформ у діяльності українських церквах, спонукаючи їх до проведення церковної реформації на основі синтетичного поєднання протестантської доктрини з національними духовними і обрядовими традиціями. Керівництво УЄО та УЄРЦ очікувало, що до складу новоутвореної церкви увійдуть прихильники українізації православної церкви та частина греко-католиків, які дотримувались "східної" орієнтації. Однак їх екуменічні плани не були здійснені через наявність традиційних міжконфесійних непорозумінь в Україні. Ці обставини спрямували союзницькі зусилля УЄРЦ у русло об'єднання з іншими національно зорієнтованими українськими протестантськими течіями у Західній Україні.

Діяльність УЄРЦ у 1933-39 рр. характеризується певною специфікою, що проявилася в спробі реалізації ідеї національної кальвіністської церкви. З'ясування адекватності українського кальвінізму концепції національної церкви, яка розроблена у сучасному вітчизняному релігієзнавстві вимагало дослідження його діяльності в кількох аспектах: історико-географічному, етнокультурному, суспільно-політичному та мовному. Поглиблений аналіз ідей національного підґрунтя у вченні УЄРЦ дав підставу автору прийти до висновку, що євангельсько-реформований рух міжвоєнного періоду ґрунтувався на історичній традиції, усвідомлював себе як спадкоємця численних кальвіністських громад, що існували на Україні в середині ХVІ - першій половині ХVІІ ст. Місійна діяльність реформатів охопила більшу частину західноукраїнського регіону, відомі рішення соборів УЄО та конкретні спроби перенесення пропаганди на радянську Україну. За короткий термін свого існування у Західній Україні УЄРЦ продемонструвала позитивні етнокультурні можливості. Вона намагалась засвоювати духовні традиції народу, сприяла поступові національної культури. Аналіз діяльності УЄРЦ розкриває її соціально-політичний потенціал, який полягав у формуванні національної свідомості та державницького менталітету в середовищі віруючих. Вказані тенденції підтверджуються тим, що український елемент був переважаючим у складі громад, а вся їх пропагандистська діяльність, проповідь та культ велися виключно українською мовою. Показово, що кальвіністи намагались налаштувати інші протестантські течії, а також православну церкву в Польщі, до українізації релігійної практики. Проведений аналіз діяльності УЄРЦ у контексті проблеми національної церкви дає підстави дисертанту оцінювати цю протестантську спільноту як модель поєднання релігійної та національної ідеї.

Третій розділ - "Основи віровчення, культу та церковної організації Української євангельсько-реформованої Церкви" - розпочато аналізом віросповідних документів і релігійно-філософських творів, на основі яких побудована світоглядно-доктринальна, культова і церковна система кальвінізму. Спираючись на "Настанову у християнській вірі" Ж.Кальвіна, автор з'ясовує зміст кальвіністської гносеології, онтології, антропології та сотеріології, акцентує увагу на тому, що конфесія виступила продовженням лютеранства у його намаганні повернути церкву до апостольських принципів. Центральною ідеєю віровчення та світогляду кальвінізму є його космологічне вчення про повне всевладдя Триєдиного Бога у всіх сферах буття, матеріальних і духовних. Воно включає в себе виключну суверенність Творця у справі спасіння, а також у державному, суспільному і церковному житті. Логічним висновком Кальвінової інтерпретації ідеї повного всевладдя Бога є його догмат про передвизначення, тобто "передвічний задум Бога", на основі якого Бог визначає як він має поступити з кожною людиною.

У теологічному вченні Ж.Кальвіна важливе місце займає екклезіологія. Реформатор дотримувався погляду на церкву як на "громаду вибраних святих", духовний організм, який включає в себе всіх вибраних та відроджених християн і втілюється у їх локальних конгрегаціях. Церква має небесне, божественне походження і створена для того, щоб примножувати Божу славу на землі. Про важливість цього інституту для теології та реформаторської діяльності Кальвіна свідчить його ідея про неможливість здобути спасіння поза межами церкви. Ж.Кальвін продовжував розвивати вчення про існування видимої і невидимої церкви. На першому рівні церква є видимою громадою віруючих християн, а на другому - невидимим братством святих, обраних Богом для спасіння.

Ефективне керівництво церквою здійснюється Христом через дію Святого Духа у віруючих. Тому всі християни у церкві є рівні, а служителі не мають жодних духовних переваг. Влада у церкві належить конгрегації, яка, в свою чергу, делегує її старшині. Таким чином, вчення про абсолютну суверенність Христа у діяльності церкви забезпечує демократичний характер її управління. Логічним продовженням концепції виступає ідея рівності прав локальних осередків церкви, яка усуває можливість домінування однієї громади над іншою і передбачає їх об'єднання на засадах конфедерації (синодального устрою).

У дисертації показано як основоположні принципи віровчення кальвінізму визначали й специфічні риси діяльності УЄРЦ, а саме: трактування державно-церковних стосунків, яке заперечувало ідею державної церкви; вплив догмату про мирське призначення християнина на раціоналізацію економічного життя та сакралізацію мирської діяльності загалом.

Автор дійшов висновку, що сутність ідейних засад віровчення УЄРЦ полягає у синтетичному поєднанні кальвіністської доктрини з ідеями українського національного відродження. Кальвінізм як метаетнічний релігійний феномен у процесі поширення у західноукраїнському середовищі набув певних етнічних характеристик. Згідно з усталеною реформатською традицією адаптації до регіональних умов, УЄРЦ намагалась виступати у якості націозберігаючого чинника, осмислюючи себе у ролі національної церкви. Ця тенденція виявилась у зверненні кальвіністів до власної конфесійної традиції у вітчизняній історії, пошуках ідейної спорідненості зі світоглядом провідних діячів української культури (М.Драгоманов, І.Франко, М.Павлик), концентрації релігійної пропаганди на мотивах практичної вартості їхнього руху для національно-культурного і соціально-політичного відродження українського народу. На думку керманичів УЄРЦ проведення національної української Реформації повинно послужити необхідною передумовою для збереження українцями своєї етнічної самоідентичності та забезпечити релігійно-філософську платформу для опору полонізаційним і русифікаційним впливам.

Досліджуючи культову практику громад УЄРЦ, дисертант прийшов до висновку, що вона базувалась на класичних конфесійних принципах: максимальній простоті богослужінь, перевазі індивідуальних форм спілкування віруючого з Богом, запереченні театралізованої обрядовості. Водночас у релігійній діяльності УЄРЦ простежується значний вплив українських релігійних традицій. Зокрема, кальвіністи активно звертались до рідної мови, національної музичної культури, дбали про національну зорієнтованість богослужінь.

Основні принципи місіонерської практики українських кальвіністів розвивались у контексті реформатської етики. Це, насамперед, теоцентричний характер євангелізації, акцентування уваги па проповідництві, вживання мови місцевого населення. УЄРЦ розгортала свою діяльність у поліконфесійному середовищі, за умов тривалої історичної традиції та державної підтримки греко-католицької та православної церков. Тому для поширення своїх ідей реформати змушені були вести активну і динамічну місіонерську діяльність. З цією метою церква нарощувала видавничий потенціал, співпрацювала з культурно-освітніми товариствами, проводила євангелізаційні кампаннії, утримувала штат євангелістів-місіонерів, створила мережу місійних осередків.

У ході дослідження організаційної структури УЄРЦ доведено, що вона будувалась на основі класичного для кальвінізму пресвітеріально-синодального устрою. За умов майже повного усунення мирян від прийняття рішень у домінуючих церквах, демократично-республіканська система управління в УЄРЦ стала важливим засобом пропаганди ідей протестантизму. Водночас керманичі українського кальвінізму наголошували, що принципи народовладдя, виборності священиків та помісності громад є споріднені з традиційними принципами української релігійності (демократизмом і соборнопраністю). Участь мирян у церковному керівництві, чіткий розподіл функціональних обов'язків старшини відповідали вимогам тогочасного релігійного життя і зумовили більшу популярність руху в порівнянні з іншими протестантськими течіями регіону.

Четвертий розділ - "Культурно-просвітницька діяльність Української євангельсько-реформованої Церкви " - присвячений аналізу форм і напрямів діяльності УЄРЦ на ниві культури та освіти. Оскільки український кальвінізм ХХ століття є генетично пов'язаний з протестантизмом в Україні у добу першого національного відродження, то за усталеною конфесійною традицією культурно-просвітницька практика церкви стала основним аспектом її участі у національних процесах.

Першим етапом на шляху становлення науково-освітньої діяльності УЄРЦ був період співпраці українських громад із теологічними закладами США та Канади. Його найяскравішою сторінкою стало створення українського відділу при теологічній семінарії у Блумфільді (США). Цей навчальний заклад підготував основних діячів кальвіністського руху, а також визначив його риси: зорієнтованість на національні традиції, розуміння самої освіти як важливої передумови здобуття особистістю політичної свободи.

На основі аналізу науково-освітньої діяльності Української євангельсько-реформованої церкви та її співпраці з українськими культурно-просвітницькими товариствами регіону, дисертантом зроблено наступні висновки. У галузі освіти кальвіністи впроваджували у життя комплексну програму, яка передбачала заснування церквою приватних шкіл різних типів і рівнів. Визначальною рисою кальвіністської системи освіти було прагнення поєднати загальноосвітню програму із фаховою підготовкою. Значну увагу церква звертала на релігійне навчання своїх прихильників. Шкільний відділ УЄРЦ організував мережу недільних шкіл; періодично влаштовувались підготовчі курси для проповідників, вчителів недільних шкіл, керівників хорів; пастори проводили навчання релігії у народних школах. На нашу думку, система освіти УЄРЦ, як і сама церква, перебувала у стадії організації; відбувався активний пошук шляхів пристосування до специфічних етноконфесійних та супільно-політичних умов Західної України. Цей процес був штучно перерваний подіями Другої світової війни та радянської окупації регіону, що і зумовило незавершеність розробки форм соціокультурної адаптації Української євангельсько-реформованої церкви. Аналіз кальвіністської системи освіти засвідчує її професійний рівень, прагнення відповідати вимогам часу, забезпечити своїх прихильників необхідними знаннями для майбутньої фахової та громадської діяльності.

Аналіз світогляду провідних діячів кальвіністського руху дає змогу виявити основні принципи їх участі у національних процесах. Насамперед, це національна зорієнтованість, перевага у їх світобаченні національних інтересів над конфесійними, готовність до діалогу з іншими українськими церквами. Ці чинники значною мірою проявились у підтримці УЄРЦ культурно-просвітницьких установ Західної України. Заради духовної єдності народу, піднесення його освітнього рівня та національної свідомості церква погоджувалась співпрацювати в них з усіма суспільними і релігійними силами регіону.