Домашні духи як окрема група демонологічних персонажів

Нерідко домові духи являються у вигляді дитини, маленького хлопчика, дитини-панича. Нерідко саме такий зовнішній вигляд зумовлений сюжетами про певний варіант появи домового в домі - після смерті нехрещеної дитини, викидня у господині, тощо [76, с. 104]

Зріст його коливається від несподівано маленького: «То человечек маленький, сяде на коня, та ганяє по хліву» [27, с. 275], - до казково великого: «можно также увид?ть домоваго на чердак? въ вид? огромнаго роста мужчины въ черныхъ плисовыхъ штанахъ, въ такомъ же сюртук? и въ красной сорочк?» [60, с.31]. «Він зробиться маленький чи великий - всякий» [79, с. 86 ].

Зріст домового, його одяг, та волохатість також повсюдно пов'язується з наявним чи майбутнім статком господарів дому: наприклад, у бідного домовик завжди голий, у багатого - густо вкритий шерстю. [56, с. 413] Ці уявлення нагадують більш ранні слов'янські вірування про залежність вигляду людської Долі від матеріального та соціального становища людини.

Також серед характерних антропоморфних іпостасей слід згадати домовика у вигляді живого господаря дому. «Домовый такый, якъ и хозяинъ, та тико въ шерсти» [60, с.33] Існує цілий ряд переказів про те, як водночас бачили людину в хаті, а тої ж миті в хліву чи у дворі. Особливо часто таке трапляється вночі, коли хазяїн спить, а домовик, обернувшись ним, порається біля худоби. [38, с. 168-169]. Такі мотиви можуть бути відлунням хтонічних культів міфологічних двійників, чи уявлень про потойбіччя та «двоєдушність», а також підтверджують тісний зв'язок домовика з духами-господарями, взаємодію його з хазяїном дому та уособлення ним самого концепту господарювання. «Представления о домовом как инкарнации предка рода, а также мифологическом двойнике хозяина семьи в прямом виде не так часто встречаются в текстах о домовом, но они надежно подтверждаются косвенными указаниями-- обликом домового и одним из его имен -- хозяин». [76, с. 107]

Характерною є гама кольорів, у якій змальовується домовик: це завжди поєднання червоного та чорного, що є надзвичайно важливими за семантикою для всієї української традиційної культури. Частина дослідників схиляється до думки, що червоний колір в одязі чи інших деталях вигляду домовика символізує зв'язок його з вогнем. [53, с. 119]. Чорний чи сірий колір - зазвичай, домінантний при описі домовика, може символізувати потойбічне походження чи зв'язок з нечистою силою.

Рідше, але зустрічаються, згадки про жіночу іпостась домового, або дружину домового - домовичку, доманю, домовиху. [107, с. 97].

Зооморфних іпостасей домовика також існує багато. Він може обертатися котом, собакою, куркою, коровою тощо: «Оберталося на кота, курку», «Перевертаєся у жабу і у вужа, під фундаментом» [79, с. 86 ]; «…пришедши изъ заутрени, пол?зть со страстною св?чою на чердакъ, тамъ на бровк? увидишь большую собаку - это домовой» [60, с.32], «Показывается домовой въ вид? кошки и мяучитъ передъ какою-нибудь б?дою» [60, с.33]. «Домовик може показуватися… у постаті різних звірят, прим., корови, барана, теляти, щура, пса, кота, голубця, сидить, як сова, на комині і блискає очима, як кіт, перекидається курятем або пташком і ходить по причілку» [39, с. 389].

Кожен з таких зооморфних образів може мати власну ґенезу. Так, наприклад, образ кота є виявом нечистої, диявольської природи домового, образи свійських тварин вказують на безпосередній зв'язок домовика з худобою.

Дослідники схильні розділяти менш поширені зооморфні іпостасі від стійких, серед яких головними є образи ласки та змії (вужа) [76, с. 106]. Мова йде про те, що домовик може обертатися на багатьох тварин, але лише ласка та вуж виступають як паралельні до антропоморфної іпостасі, а в деяких випадках можуть і відокремлюватися від неї як самостійні істоти, виступати окремим міфологічним персонажем, або відігравати роль помічника домового. «…коло каждої хати має бути своя ласичка, кажда корова має свою ласичку» [79, с. 86].

Зооморфна іпостась домовика визначає коло специфічних мотивів: заборону вбивати вужів, щурів чи інших тварин (в залежності від регіону), підгодовування молоком, годування домової змії з одного посуду з дітьми тощо: «Тримали вужа, ссав у корови молоко»; «Жив під стайньов, то в'на 'му давала молоко у бляшці. А як не було господині, то ліз до других і ссав. То мав багатство від того гада. Син їв собі з мисочки, а гад приліз і собі їв». [79, с. 87 ]; «Ласочку нэ можно убевате, то Божйа рукавичка. Любе молоко. Можэ ссате корову, корову можэ укусете» [75, с. 253].

Найбільш розповсюджена зооморфна іпостась - образ змії, зокрема вужа, може бути пов'язаний з теплом хатнього вогнища. «Вуж хату оберігав. Під піччю жив. Його годували-напували. А коли траплялося, то й дім на нього покидали, бо вони могли хворобу напустити або загризти до смерті. Їх домовиками частіше й звали. Тільки той, хто у хаті жив, того і пускали у такий день, решту ж -- ні» [103, с. 233]. «Та так кажуть старі люди, шо є якийсь домовий: чи вуж, чи гадюґа» [36, с. 110] Думку про ототожнення вужа з домовиком підтверджує народне повір'я про те, що третього березня домовик линяє, скидаючи з себе стару шкіру [34, с. 162]

Взагалі, функції та дії домовика в його антропоморфній та зооморфній іпостасі значно відрізняються. Також можуть відрізнятися функції у відмінних зооморфних втілень.

Розповсюдженими є описи домовика як сутності без певного зовнішнього вигляду. Про нього згадують по різному: «…одни показываются въ образ? … даже клубка шерсти» [60, с.25], «щось лізе», «щось шумить», «чорне і мохнате» [60, с.46-47], «…може з'являтися у неозначеній ближче постаті» [60, с. 389].

Проте, при більш детальному розгляді стає зрозумілим, що невизначений вигляд домовика не є його особливою іпостассю. Як вже згадувалося, зустріч з домовиком не є повсякденним явищем, тому такі описи повсюдно використовуються для розповіді про контакти з духом при неможливості побачити його на власні очі. Найчастіше такий узагальнений опис вживається тоді, коли мова йде про дії домовика (шум, стук, брязкіт, протяг) чи їх результат (загублені речі, розбитий посуд тощо).

Підсумовуючи, слід зазначити, що всі перераховані іпостасі домового духа рівнозначні за розповсюдженістю, та побутують один з одним поряд. Переважання тих чи інших в основному пов'язано з регіональними особливостями культури.

2.4. Локуси перебування та дій домовика як його особлива характеристика

демонологія домовик міфологія народний

Оскільки вже сама назва «домовик» чітко визначає його як локально прив'язаного духа, неможливо не зупинитися на основних місцях його перебування та дій.

Найбільш розповсюдженими локусами знаходження домовика в українській традиційній культурі є два: піч та оточуючий її простір (підпіччя, запіччя, пічний кут тощо), та периферійні нежилі локативи будинку - горище та підвал. «Места обитания домового в доме соотносятся, как справедливо указывают все исследователи, с теми сакрально маркированными частями дома, где, по славянским верованиям, обитают души умерших родственников. Этот признак, наряду с представлениями о внешнем виде домового, является косвенным, но важным указанием на связь этого персонажа с культом предков» [76, с. 109]. Крім того, серед локусів, де домовик не знаходиться постійно, а лише виконує певні дії, необхідно згадати сходи, віконні та дверні пройми, поріг, частково, в більш пізніх уявленнях - хлів та частину двору (якщо домовий та дворовий духи нерозділені на два самостійних персонажі).

Хата - особливий простір існування, окремий символічний простір що в уявленнях українців пов'язується зі значною кількістю вірувань, ритуалів, повсякденних практик. «Дом - средоточие свого, освоенного мира. Жилище и семья предстают как единое целое». [13, с. 156]

Хата сприймалась як зменшений всесвіт, що поділявся на три частини: світ небесний, земний та підземний. Таким чином, певна локалізація домовика відносить його до різних демонологічних груп та вказує на зв'язок з певним культом [34, с. 557].

Першою і обов'язковою умовою успіху під час закладання нового житла вважалося схвалення цієї справи духом того місця, на якому розпочинали будівництво. «Иные, чтобы узнать будетъ-ли на избранномъ подъ хату м?ст? хороше житье, р?шаются переночевать тамъ въ ув?ренности, что ночью к нимъ непрем?нно явится домовой и станетъ душить ихъ: тогда стоитъ только спросить его: «къ добру или къ худу»? [59, с. 38]. За подальшою відповіддю і визначалася придатність місця для будування хати. Передбачалося, що надалі, коли господарі новобудови поводитимуться як слід, цей дух оберігатиме дім, сприятиме збереженню миру в ньому, дбатиме про багатство й добробут родини.

Таким чином, домовик прив'язаний до певного локусу у найбільш загальному його варіанті - до хати загалом. За межі власної домівки чи обійстя домовик не виходить, оскільки там він виявляється безсилим. [60, с. 16]. «Каждый домовой привыкаетъ къ своей изб? в такой сильной степени, что его трудно ,почти невозможно выселить или выгнать» [83, с. 36]

Для визначення семантики більш конкретних основних локусів домовика, необхідно на кожному з них зупинитися детальніше.

Піч - один з найбільш сакралізованих та символічно насичених просторів в українській хаті. Піч трактується як місце перебування духів померлих членів родини, вогнищу печі приписуються чудодійні сили покровителя роду. [34, с. 374]. «Для зустрічі предків, як бажаних гостей у багатьох слов'янських народів запалювався такий вогонь, на який приходили зігрітися померлі родичі». [78, с. 93]

Піч в українській хаті є універсальним центром: побутовим, просторовим, ритуальним, космогонічним.

В семантичному сенсі піч відіграє надзвичайно важливу роль, вона організовує простір будинку, утворюючи разом з покуттям основну символічну діагональ будинку, а також відіграє роль родинного вівтаря [14, с. 128].

Крім того, піч є центром повсякденних практик людини, побутових та магічних. Вона одночасно слугувала джерелом тепла, місцем приготування їжі, місцем для сну, засобом лікування тощо. «Печь использовалась при лечении от самых разнообразных заболеваний благодаря распространенным представлениям об очистительных свойствах освоенного огня. Кроме того, печь занимала исключительное место в системе народных обрядов, верований и представлений. Иными словами, печь являлась одним из наиболее значимых элементов жилища, наличие или отсутствие которого определяло статус постройки (дом без печи -- нежилой дом)» [14, с. 145]. «Є багато народних обрядів, що стосуються до печі, як до центру господарства і до бога печі: на заслонці од печі загодовують кабанів, виносять шматок хліба купленій корові, на помелі й лопаті садовлять дітей, як виливають на голові переполох. Кума зав'язує в пелюшки, з хлібом і сіллю шматочок печини, несучи дитину до хресту. Молода при старостах повинна сидіти коло печі й колупати піч; а місцями молода сидить при старостах на печі і злазить з печі тоді, як тільки схоче вийти заміж, ніби покидаючи своїх пенатів і пристаючи до інших». [88, с. 50-51]

Домовик згадується в локусі пічки в різних іпостасях, в позитивному та негативному контексті, в рамках різних мотивів та сюжетів.

«Искушенныя житейскимъ опытомъ, хозяйки-бабы, поставивъ икону въ красный уголъ, отр?заютъ одинъ сукрой отъ каравая хл?ба и кладутъ его подъ печку. Это - тому незримому хозяину, который вообще зовется «домовымъ-доможиломъ» [83, с. 31].

«Домовык йе у кажний осели, у которий пид припечком…» [86, с. 182].

«За уявленням лемків, в печі перебуває домашній вуж, що приносить щастя» [78, с. 87].

«Жинка удосвита стала до печи, колы лежыть котюра на вси кочергы. Так вона злякалась, кынула кочергы и втекла назад. Де вин дився - незвисно» [86, с. 182].

Така нерозривність місцеперебування домового з центральним локативом хати вказує на давні корені уявлень про нього, на зв'язок з культами вогню та предків, а також на важливу роль, яку відігравав хатній дух у житті родини та домівки, незважаючи на зміни в ставленні до нього, зумовлені християнськими впливами.

Важливим при визначенні семантики локативів домовика є розуміння вертикальної тричастинності простору хати в традиційній українській культурі. Дві межі - стеля та підлога ділять її на три символічні простори, кожній з яких приписується відповідний зміст: небо, надприродний світ - людський простір - підземелля, потойбічний світ [14, с. 159]

Таким чином, можна визначити дві основних простори будинку, які можуть бути заселені хатніми духами: верхній та нижній. Горище та підвал є цікавими в міфологічному плані частинами будинку. Як зазначає А.К. Байбурін, горище є «типовою периферією» будинку з усім притаманним їй спектром негативних значень, що породжені ніби напівосвоєністю цієї зони, що контролюється не скільки людиною, стільки нечистою силою. [14, с. 181] Так само і підпілля, підвал є периферією будинку, з якою пов'язані уявлення про домовика. До того ж, горище та підвал є певними порубіжними зонами між світами («тим світом» та «цим світом»). [53, с. 120]. Така міфологізація пов'язана з недоосвоєністю цих просторів, що контролюються не стільки людиною, скільки нечистою силою. [14, с. 164]

Верхня периферія будинку (горище) позначена символічно як шлях в інший світ, однак ще важливішою є сама семантика верху, зростання, а звідси - багатства та родючості, що відображено у прикметах та ворожіннях, пов'язаних зі стелею, та низці відповідних ритуалізованих дій. [14, с. 163]

Відповідно, поселяючи хатнього духа на горище, українська культура надає йому значення духа-збагачувача, духа, що відповідає за статки та плодовитість родини.

Водночас, верхня частина будинку є локативом, що має зв'язок з вогнем, оскільки там знаходиться димар та саме нагору йде вогонь та дим з печі - в тому числі, і під час обрядових практик. В такому контексті знову виникає мотив нерозривності уявлень про хатніх духів та культу родинного вогнища.

«Жило на стриху або за комином, як дали солене, то всьо на стриху порозкидав» [78, с. 93].

«Кто хочетъ вид?ть домавого, тотъ долженъ, пришедши изъ церкви со страстей, пол?зть, не заходя въ хату, со страстною св?чою прямо на чердакъ и осмотреть вс? углы, въ одномъ изъ нихъ и увидитъ домавого» [60, с. 31].

«Переходя в новый дом, хозяин ночью ходит в старый дом, кланяется на все четыре стороны и приглашает домового пожаловать в новый дом. В новом доме в подизбице или же на чердаке ставится и угощение домовому: ломоть хлеба с солью и чашка водки» [14, с. 106]

Таким чином, верхня периферія перебування також недостатньо однозначно визначає характеристики домовика, але підтверджує його включеність в цілу низку народних уявлень, що перебувають у нерозривній взаємодії.

Інший нежилий простір, що може виступати місцем перебування домового духа є нижня периферія хати - підвал або підпілля. «Прежде всего с подпольем (подвал, подызбица, подклет, погреб) связаны представления о домовом». [14, с. 164] «…зам?чаютъ в нем наибольшую охоту проводить время въ голбцахъ (дощатыхъ пом?щеніяхъ около печи со спускомъ въ подполье) и въ чуланахъ)» [83, с. 37]

Семантика підпілля є більш конкретизованою, ніж семантика горища. Зокрема, чітко виділяються змісти, пов'язані з похованнями та потойбіччям. Також, не варто забувати і про те, що з підвалом (підпіллям) пов'язаний і культ предків. Крім того, підпілля - звичайне місце поховання нехрещених немовлят та дитячого місця. [14, с. 164]. Тобто, розміщення домовика в підпіллі символізує його зв'язок перш за все з колом мотивів, що стосуються «заставних небіжчиків» та поховальних обрядів.

«Дослідники припускають, що саме дім (покуть, під піччю, під порогом) міг бути давнім місцем поховання. Саме поріг є одним з місць перебування годованця». [78, с. 88]

Крім того, підпілля за своїми функціями та символікою відноситься до прикордонного простору між хатою та зовнішнім світом. «Подполье, как и всякая периферия, непосредственно соотносится с внешним миром, со стихиями». [14, с. 164]. Таким чином, в уявленнях про перебування домовика у підвалі можуть знаходити віддзеркалення уявлення про його охоронні та захисні функції.

Наступними характерними для домовика локативами є такі, що виступають межею та, водночас, зв'язкою, між хатнім простором та зовнішнім світом. Серед них: двері, вікна, поріг.

Найчастіше мова йде не про безпосереднє проживання там домового, а про виконання ним певних дій в цих місцях.

Двері та вікна надзвичайно важливі в організації простору української хати. «…к месту входа и выхода из жилища приурочено большое количество ритуальных действий, связанных, главным образом, с социальными контактами и защитой «своего» пространства» [101, с. 28]

«Установка окон и дверей сопровождалась действиями ритуального характера. Так, на Украине, вставляя дверную раму, говорили: «Двери, двери! будьте вы на заперти злому духови и ворови», -- и делали топором знак креста» [14, с. 71]. Відповідно, двері та вікна є локусами, що вказують на охоронні магічні функції домовика, а також підкреслюють його прив'язку до певної хати та родини, за рахунок протиставлення простору його існування зовнішньому ворожому світу.

Крім розміщення домового в хаті, зустрічаються згадки про перебування його у дворі чи у нежитлових спорудах (хліві, тощо). «Когда «сос?дко» поселяется на вольному воздух?, напр., на двор?, то и зовется уже «дворовымъ», хотя едва ли представляетъ собою отд?льнаго духа: это тотъ же «хозяинъ», взявшій въ свои руки наблюденіе за всім семейнымъ добромъ» [83, с. 38]

«Такого дїтка, що є в хаті, називають годованець. Годованець любить найліпше сидіти в такім дереві порохнявім, що є близько хати» [38, с. 159]

В цьому випадку, локус домового пов'язаний з однією з його головних функцій - доглядом за скотом.

Таким чином, розміщення домового у певному просторі вказує на його функціональні або символічні особливості, а також на домінуюче в уявленнях певного регіону або в певний період коло мотивів та сюжетів.

2.5 Дії та функції домовика, його статус в домі

Говорячи про домовика, неможливо не зупинитися детальніше на його діях та функціях, оскільки саме завдяки ним він репрезентується в уявленнях як сукупність певних смислів. Сюжети та мотиви, пов'язані з функціями домовика, різняться в залежності від регіону побутування, домінуючих вірувань, а також нерозривно пов'язані з проблемою його походження та статусу в домі. Необхідно також зазначити, що під функцією ми будемо розуміти певну постійну його дію, спрямовану на визначений результат, а під дією - способи виконання такої функції.

Дослідники виділяють низку сталих функцій, притаманних домовику незалежно від його ґенези, різниця полягає лише в тому, негативні чи позитивні конотації отримують ці функції в людських уявленнях.

Умовно, можна об'єднати функції домовика за кількома ознаками:

1) Патронажні, охоронні, регулятивні функції;

2) Прогностичні та попереджувальні функції;

3) Господарчі, допоміжні функції, функція збагачення;

4) Функції, що пов'язані з худобою;

5) Шкідливі функції.

Важливим моментом при їх розгляді виявляється те, що, по-перше, одні й ті самі дії можуть реалізовувати різні функції, а, по-друге, одна й та сама функція в межах різних сюжетів може отримувати як негативну, так і позитивну оцінку.

Проте, слід підкреслити, що, незважаючи на різницю в ставленні до домового, його функції завжди є втіленням його статусу як міфологічного господаря [76, с.122].

Перша група функцій пов'язана перш за все з уявленням про домового як про предка роду, охоронця домашнього вогнища, старшого члена родини.

Така роль домовика може здійснюватися за допомогою різних дій: навалюється на людей, душить, щипає, скидає людей вночі з ліжка чи печі, насилає хвороби, псує речі, з'їдає усю неприбрану на ніч їжу, стукотить на горищі чи в підполі, може навіть спалити хату і т. п. (як вже було зауважено, всі перераховані дії домовик може здійснювати для виконання інших функцій).

Зазвичай, така поведінка зумовлена регулятивною роллю домового, та його наглядом за моральними нормативами існування родини, а також загальним патріархальним статусом. Викликати гнів домового могли нероби, жінка, що негідно себе поводила, брехуни, занадто балакучі жінки, винуватці родинної сварки тощо [101, с. 122].

«…в глуши… …хранит обычаи и благопристойность, не позволяет, например, женщинам спать нагими, обрывает волосы женщинам, ходящим с непокрытой головой» [87, 424].

«Як жинка пидпалюе в печи та не перехрестыть, так тоби смагне з печи, що й очи повыпикало б, як бы не берегтысь… …то домовык, вин у всякый осели есть. Як спать лягаты, так же треба викна й двери хрестыть» [86, с. 180].

Крім того, охоронна та захисна функція може виявлятися в тому, що усі вищеназвані дії домовика можуть бути спрямовані на чужу людину - гостя дому, подорожнього і т.д.

«…всі інформатори вказують, що душить він лише чужого. Зазначимо, що чужий, а також гість, жебрак символізують предків. В даному випадку, присутність чужого (предка) є небажаною, оскільки дім вже зайнятий ним (своїм предком). В патріархальній сім'ї чужою могла вважатися також невістка, присутність якої у хаті для нього була небажаною. Респонденти так і вказують: «з невістки знущався, бо була чужа» [78, с. 91].

Ще один аспект виявлення патронажної функції - захист життя родини або майна в критичних ситуаціях. Крім того, такі дії можуть реалізовувати статус домовика як господаря та помічника в справах.

«Кажуть, що домовик часом уночі будить хазяїна, як трапиться у дворі пожежа, або влізе злодій» [88, с. 49].

«У кожній хаті він є - так як охоронець печі від грому, бурі, але їх ніхто не видит» [79, с. 86].

Наступна група функцій - прогностична або віщувальна. Найчастіше реалізовується за допомогою наступних дій: стукіт чи брязкіт в певний час та в певному локусі хати, душіння вночі, також віщування пов'язані із зовнішнім виглядом домовика або його розміром.

Домовик може пророчити смерть чи збагатіння, заміжжя дівці - вдале чи невдале, значні події в житті родини тощо. Функція віщування наближує даного персонажа до померлих предків [78, с 91].

«Пирид тим як умерти моєму чоловікові, так домовий на горищі насцяв; як є, на покуті у святому углі горіла лампадка, так воно, аж лампадку погасило. А на другий раз насцяв як раз над постілю. Чоловік мій спав кріпко, діло було к півночі. Так воно як єсть над головою у його насцяло. На стелі здорова латка вробилась, рижа, мокрота по стелі розійшлась кругом, з сковороду завбільшки. Після того чоловік мій захварав і скоро вмер. А коли вмерла моя дочка, так пирид її смертю все щось стукало і стукало» [38, 165].

«може душити вночи, віщуючи людині добро чи зло» [78, с. 91].

«…ничего, что онъ былъ въ шерсти и тепленькій, это-къ добру» [60, с. 48].

Допоміжні та господарчі функції домовика є виявом його як духу локального та прив'язаного до певної родини. «Зостався слід віри в домовика, як покровителя подвір'я й господарства, коней і товару» [88, с. 49].

Якщо жити з домовиком у злагоді та дотримуватися нормативів поведінки, він може виступити в якості помічника в усіх господарчих справах. Також, в це коло функцій вписується статус домовика як духа збагачувача. Такі мотиви можуть бути пов'язані як з патронажним статусом домовика, так і з уявленнями про його «нечисте» походження (коли він уявляється дідьком, чортом тощо). В другому випадку до збагачувальної функції долучаються мотиви продання душі, вирощування собі годованця самостійно, антихристиянських обрядів і т. д.

«…так він в скрини все сидів; як йшла вона в поли і він тагжи йшов. Як вона жне, так він колоски збирає, а як нє, то сєди си тай сидит на межі» [38, с. 162].

Ну, він міг помагати, повідали. Во в мене шось зробили, я маю на вас злість, і він міг помагати [36, с. 109].

«…добрый домовой, когда он любит хозяина и его семью - это находка, сокровище, клад» [84, с. 113].

«…он любуется хозяйской дочерью, как своим дитятью, он к ней насылает женихов; самому хозяину отовсюду и бесперестанно сыплются деньги» [84, с. 113].

«На Подолі звуть домовика скарбником. Скарбник живе вї багачів і стереже їхнього добра, і часом злодій, простягнувши руку до хазяйського добра, стає стовпом, і скарбник держить його на одному місці, доки не прийде хазяїн, за що хазяїн мусить оддати свою душу чортам» [88, с. 50].

Функції, що пов'язані з худобою слід виокремлювати з кола решти господарчих мотивів, оскільки вони є найбільш поширеними та універсальними. «Зв'язок даного персонажа з худобою є мотивом, який об'єднує усі його іпостасі» [78, с. 90].

Домовик знаходиться в постійному контакті з худобою, особливо полюбляє коней. Він чистить їх, плете їм гриви в коси, випасає вночі. Проте, якщо господарі негідно себе поводять, домовик може заганяти коня насмерть або заподіяти худобі інакшої шкоди [107, с. 95].

«Як був у мене вороний кінь, так бувало хоч скрізь тин його протяни; худий як щепка. Уже я йому і сіна стипного і вівса і ячменю давав і різку мішав з яшною мукою, нї, бісова худоба ни направляїть ся. Прийдиш у ранці, а він лижить, ноги одкида за яслами і чуть живий та теплий. Цілу ніч все грюкотить і грюкотить і за ніч так його грець пирисудоме, шо він і ни встає. Ну шо тут робить? Я вже став питать у старих людей, чии запомогти, шоб кінь вій поправив ся. Мінї один старик і каже: Це домовий ни злюбив твого коня і він його муче. Тепер, каже, ти нічого з ним ни подїїш, а лучче продай його, або проміняй на другого, тїко шоб иншої масти був, сїро'і або гнідої» [38, с.162-163].

«Як домовик не злюбить коня, то їздить на нім по ночам, доки не заїздить» [39, с. 389].

«Один кавалерист рассказывал, будто бы он поймал на голове коня ночью зверка ласочку, которая, сидя между ушами, щекотала морду коня; это несправедливо, это домовой принял образ ласочки» [84, с. 112].

Остання група функцій - шкідливі. Поряд із загально патронажними, вони відіграють головну роль у формуванні образу домовика.

Такі дії однакові для усього східнослов'янського регіону: «домовой душит, давит, щиплет спящих людей, стаскивает их с кровати, сбрасывает с печи, не дает спать по ночам; беспокоит людей, неожиданно прикасаясь к ним или проявляя себя; пугает голосом или различными шумами, творит мелкие пакости, воруя, разбрасывая и портя вещи, передвигая мебель, поедая пищу; насылает болезни, выживает людей из дому; проявляет агрессию по отношению к домашним животным и под.» [76, с. 121]

Шкідливі дії домашнього духа пояснюють через ототожнення його з нечистою силою [78, с. 91], або оцінюють як гру та забавки.

«Если онъ временами стучитъ но ночамь въ подъизбиц?, или возится за печью, или громыхаетъ въ поставцахъ посудой, то ато д?лаетъ онъ просто отъ скуки и, по свойству своего веселаго нрава, забавляется. Давно и вс?мъ изв?стно, что домовой--вообще большой проказникъ, своеобразний шутникъ и гд? обживется, там? беззаботно и безпричинно р?звится. Онъ и соннихь щекочетъ, и косматой грудью на молодихъ наваливается также отъ безд?лья, ради шутки» [83, с. 35].

Що характерно, всі дії, які реалізовують собою функцію шкоди, можуть слугувати для виконання будь-якої іншої функції чи навіть їх групи.

Щодо статусу домового, слід зазначити, що, незважаючи на особливості ставлення до нього, його відсутність у домівці є аномалією. Це може бути результатом негідної поведінки господаря чи господині, недотримання певних правил чи обрядів при будівництві, переїзді тощо.

Таким чином, розглянувши основні функціональні групи та дії домовика, можна дійти висновку, що, враховуючи усі зовнішні протиріччя, статус домовика в домі характеризується як нормативний. Навіть в регіонах, де ставлення до нього є різко негативним, невиконання ним свого призначення або відсутність його взагалі, оцінюється як кара за порушення норм поведінки.

2.6 Домовик в хаті: практики співіснування та взаємодія з людьми

Домовик як персонаж, що має особливий статус у домі та відіграє значну роль у повсякденних побутових та господарчих практиках, потребує особливих ритуалів співіснування та взаємодії. Такі ритуали можуть слугувати для забезпечення виконання домовиком своїх функцій, для перестороги від шкідливих дій домовика чи для досягнення іншої певної мети.

Загалом, усі практики співіснування с домовим духом можна звести до наступного переліку:

1) виконання нормативів, що є прийнятими в окремо взятому контексті традиційної культури;

2) практики, спрямовані на появу домовика в господарстві;

3) практики щоденних контактів;

4) практики, спрямовані на досягнення визначеної мети;

5) практики, спрямовані на позбавлення від домовика.

Перша група практик є найбільш загальною, оскільки є виявом домовика як загальнопатронажного духа, що опікується родинним добробутом та добрими стосунками. Домовик за своєю суттю є оборонцем традиційних патріархальних порядків. Характерним є те, що більш прискіплива увага спрямована на дотримання норм культури господинею або іншими жінками в домі. Для збереження добрих стосунків з домовим необхідно зберігати у хаті лад, не влаштовувати сварок, доглядати за худобою. Домовику здатен подобатися лише той господар, який відповідає усім чеснотам, що поціновують ся в традиційній культурі - працьовитість, добропорядність, чесність, цнота.

«Домовой покровительствует обычно лишь рачительным, трудолюбивым хозяевам, притом таким, которые сами его уважают, умеют ему угодить, содержат дом и двор в порядке» [107, с. 95].

Наступна група практик пов'язана з необхідністю перебування домовика в родині та його нормативним статусом в домі. Поява домовика може бути автоматичною, оскільки сам по собі він являє собою сутність домашнього простору. Проте, інколи виникає потреба виконати низку ритуалів для його появи.

Такі ритуали, наприклад, можуть бути задіяні під час будівництва нового житла (будівнича жертва, поховання викидня під новою будівлею тощо) [13, с. 158]. Крім того, особливі практики супроводжували процес вибору місця для забудови. «То на таких пляцах не можна будувати, потому шо там могло воно пошкодити, помішати. А на новому пляцу можете ставити скілько хочете» [36, с. 109]. Оскільки будівництву нового житла надавалось важливого значення, то і майстер- будівельник виступає у народній уяві людиною, яка «щось знає». Тому вважали, що «на вуглах як зав 'язував майстер, треба би його не роззлостити і шоби всьо добре було, давали му гроші, бо міг шось зле зробити» [78, с. 89].

При переселенні родини в нове житло, домовика запрошували з собою, бо без запрошення він не піде - звикає до старого місця. Також переїзд супроводжувався рядом ритуалів - перенесенням домового на лопаті, в мішку, в глечику тощо [107, с. 96].

Часто стати власником домовика можна було навіть не зумисне - придбавши його випадково при купівлі будь-якої речі - предмету одягу, побуту, меблів тощо, - у «непростого» продавця [23, с. 125].

«Домовика можна собі купити, бо їх продають по деяких містах у пляшках або в решеті» [39, с. 389].

Використовуються також способи штучного виведення домовика. Найчастіше, духа, якого виводять таким чином, планується використовувати з певною метою - для збагачення, догляду за худобою тощо.

Найпоширеніший спосіб свідомо виростити собі домовика - це вирощення його із «зноска» - маленького курячого яйця з несформованим жовтком. Таке яйце підв'язували собі у пазусі під лівою пахвою і носили там дев'ять днів. Увесь цей час існувала ціла система заборон - не можна було вмиватися, молитися, хреститися, узагалі говорити, постити тощо. Якщо заборон дотримано, то через дев'ять днів вилуплювався годованець [36, с.199].

До практик щоденних контактів відносяться різні способи комунікації людини з домовим духом. Найбільш простою та поширеною є традиція годування домовика. Наприклад, посварившись з домовиком, вмилостивити його можна було тільки дрібним подарунком - тютюном, хлібом, чаркою горілки [107, с. 95].

Своєрідністю домашнього духа є те, що він не любить солі. Сіль - універсальна символічна субстанція, який оберігає живих перед силою демонів, її використовували в поховальних обрядах. Водночас,сіль не вживали на поминках. Більшість дослідників вважає, що цей сюжет (годованець не любить солі) є пізнього походження. Його можна пояснити зворотністю, оберненістю того світу: все, що на цьому світі вважається благом, на тому є злом і незручністю. До того ж, потойбічний світ є не лише зворотнім, а й розсіяним та нелогічним по відношенню до земного [78, с. 93].

З сіллю пов'язана низка сюжетів, що описують гнів домовика, якому посолили страву - він випарює очі дітям господарів, може зірвати дах з будинку, вигнати з двору худобу тощо [40, с. 84].

«Соленим його не годували, видно, йому не подобалось. То ту миску на розі, на вуглу, западному вуглу, ставили» [36, с. 110].

«Коли хто подасть йому солену страву, він злоститься і жбурляє посудою, а коли се повторюється, зриває дах і забирається, беручи з собою й щастя ґазди» [39, с. 389].

Окреме місце серед повсякденних практик співіснування посідають правила поведінки при безпосереднього контакті з домовим - наприклад, коли він душить вночі, тощо. В різних регіонах уявлення про такі практики відрізняються одне від одного, але незначно. Вони можуть виявлятися в певних тілесних вчинках - якомусь певному русі, - чи в певній текстовій формулі.

«…а як вже всів, то питаєш - на добро чи на худо? Тоді як піде - то на добро» [35, с. 571].

«…як душить, то лівим мізинцем кивнути» [79, с. 86].

Група практик, що спрямовані на досягнення певної мети, зазвичай, по суті своїй є пошуком контакту з домовим. Такі практики реалізуються в певний час (на Великдень, в Страстну п'ятницю, чи на Різдвяному тижні), коли зустріч з домовиком можлива [76, с. 130]. Метою пошуку такого контакту є провокація домового на виконання ним певних його ж функцій - наприклад, збагачувальної чи прогностичної.

Останній тип практик взаємодії людини з домовим духом - це ритуали, спрямовані на те, щоб позбутися домовика. Вони використовуються в тих випадках, коли співіснування є неможливим, дух шкодить людям або господарству, є злим, не реагує на задобрювання та не йде контакт. Найчастіше вигнати домовика можна за допомогою ненормативної поведінки. Також поширеними є мотиви дарування чи продажу духа.

«Для того, щоб позбутися годованця використовували не якісь своєрідні засоби, а загальні, що були дієвими проти всієї нечисті… Щоб прогнати чи знешкодити його дії, іноді достатньо було вилаятись…» [78, с. 91].

«Позбутися - хіба продати на роздоріжжі» [79, с. 86].

Таким чином, класифікувавши всі типи взаємодії людини з домовиком можна дійти висновку, що в цих практиках дух реалізує себе перш за все як предок роду та втілення нормативного устрою традиційної культури (адже регулює поведінку, вимагає годування як ритуальної жертви тощо). Рідше - ритуали контактів з домовиком є усвідомленими та переслідують певну мету.

Отже, розглянувши образ домового детально, захопивши до розгляду усі аспекти функціонування цього персонажу в народних уявленнях та загальному контексті традиційної культури, можна дійти висновку, що домовий дух є неоднозначним образом. уявлення про нього часто містять значні протиріччя, а деякі аспекти їх взагалі не набули широкої розробки. Тим не менш, віра в домовиків є однією з ключових констант народної демонології, його включеність у людське життя є нормативною та абсолютно повсякденною.

РОЗДІЛ ІІІ. ДОМАШНІ ДУХИ ЯК ОКРЕМА ГРУПА ДЕМОНОЛОГІЧНИХ ПЕРСОНАЖІВ

Окреме місце в народній демонології посідають домашні духи, дотичні до домовика за функціями, виглядом, поведінкою тощо. Проте ототожнення їх з домовиком неможливе, оскільки кожного з них вирізняє певний ряд особливих ознак. Найчастіше ці ознаки пов'язані з локусом їх побутування або низкою додаткових функцій. Домашніх духів класифікують по різному: їх або виокремлюють у особливу групу домашніх богів та духів, або відносять до сутностей другорядних відносно домовика як центрального образу, відповідно, класифікуючи як група духів-помічників. Уявлення про окремих домашніх духів не є настільки деталізованими, як уявлення про власне домовика. Проте, вони є надто поширеними, щоб оминути їх увагою.

3.1 Духи хатнього простору

Пічник

Піч, як вже згадувалося, була центральним локусом української хати, виконуючи ряд життєво важливих функцій та загалом забезпечуючи людське існування. Саме це зумовило виділення домового духа, пов'язаного з піччу в окрему сутність. Такі духи згадуються під назвами «пічник», «запічник», «підпічник». Він, як і домовик є охоронцем домашнього вогнища.

Про зовнішність пічника розповідають досить невиразно, достеменно відомо лише те, що він дуже охайний і завжди ходить у білому одязі. За повір'ями, він постійно перебуває в печі або під нею [83, с.160].

«Якщо, бува, господарі забули причинити на ніч комин прикривачкою, в таких випадках пічник вартує, аби димоходом не залізла в хату нечиста сила. Зустрівшись з нею, він починає бійку» [86, с. 180].

Над усе любить пічник порядок і чистоту, тому його добре ставлення до господині хати залежить від її охайності: охайній жінці він завжди буде допомагати у буденних справах. Непутящій жінці може зробити так, що сажа в пічі почне тліти і може спричинити пожежу [34, с. 375]. До нової господині в домі ставиться з обережністю, довго приглядаючись.

Якщо з якихось причин пічник залишив домівку, то домашня обігрівачка перетворюється у пустку, у ній одразу ж оселяються злі духи. [ 34, с. 375].

Покутній

До найшанованих хатніх охоронців належить покутній.

Покутній є охоронцем покуті - семантичного центру хати. Якщо домовик, за народним уявленням, має зовнішні ознаки, то в описі покутнього таких не зафіксовано.

Він оберігає святий кут, щоб у домівці не поселялися злі духи та нечиста сила, убезпечує житло від пожежі, відводить грозу. Особливо стежить, щоб це почесне місце господарі завжди тримали у чистоті, не клали там зайвих речей. Також дбає щоб на покуті завжди був пучечок особливо підібраних пахучих трав, зажинковий або обжинковий вінок, і, особливо, свячений прутик верби та писанка з обереговими символами - «бо він те любить» [39, с. 400].

Перед Різдвом господарі вили кубельце з сіна для горщика з кутею, що призначався для частування праведних душ, які чотири рази на рік навідувалися до людей. Цей обряд слугував для задобрювання покутнього та дідуха. Покутній запрошував цих духів до хати через вікно [34, с. 381].

За повір'ям у кожної людини з народження є свій покутній.

Коли в родині неспокій та сварки, покутній може залишити оселю. Тоді в життя приходять хвороби та інші біди. Щоб усе було гаразд, заходячи в нову хату, господарі знімали головні убори та кланялися покутньому-опікунові [34, с. 381].

Скарбник

Важливе, але досить специфічне місце посідає серед духів хатнього простору скарбник - дідько чи дух, що оберігає багатство людини, або допомагає збагатитися, проте натомість вимагає продання душі [34, с. 157].

Побутує кілька варіантів цього образу.

1. Це вірний охоронець скарбів свого господаря, а також помічник в усіх його справах. Присутність його у дворі звичайно відкривається лише тоді, коли хтось намагається щось вкрасти з двору - злодій раптово ціпеніє і не може навіть поворухнути ногою або рукою. У цьому варіанті скарбник - охоронний дух.

2. Скарбник, що опікає особливу чарівну монету - інклюз (тому, в низці регіонів його називають інклюзником), котра має властивість притягувати інші гроші, і таким чином збагачувати хазяїна [23, с. 123].

Другий варіант пов'язаний з популярними повір'ями про закопані та закляті скарби. Ці скарби поділялися на чисті та нечисті. До перших належали ті, що закопувалися під час важких життєвих колізій (воєн, нападів, пограбувань). Інші ж скарби перебували під охороною нечистої сили. Вірили, що раз на сім літ закопані та закляті скарби світяться. Ті з них, котрі в ночі охороняє скарбник, є заклятими. Взяти їх може лише той, кому вони призначаються. Коли ж це буде стороння людина, то скарби перетворюються на черепки, вугілля, гадюк та жаб.

Взяти скарб можна в ніч на Івана Купала за допомогою квітки папороті, а також скарб може вказати червоний півень, котрий часто ототожнюється зі скарбом. Мати справи зі скарбником дуже небезпечно, бо після смерті господаря він з'являється зі зграєю круків і вириває запродану йому душу. [83, с. 148-149].

3.2 Духи навколохатнього простору

Дворовий

Помічник домового, дух-охоронець, наглядач двору та обійстя. Серед поширених назв - дворак або спориш [76, с.121].

До функцій дворового входило наглядати за ладом у дворі, надійністю огорожі чи живоплоту, що мав захищати від нечистої сили. Аби створити дворакові кращі умови, господарі мали постійно тримати у чистоті подвір'я, особливо, дровітню, де є його улюблене місце [34, с. 128]. Крім того необхідно було не тримати у дворі речей, що вийшли з ужитку, закривати ворота та хвіртки. Хорошим господарям дворовий допомагає в господарчих справах та примножує статки. Особливо він любить, коли у дворі росте висока трава, бо «там, де трава кущує, нечиста сила не ночує» [83, с. 42].

Щоб дворовий не полишав обійстя, йому ставили частунки, найчастіше воду. Першою ж ознакою відсутності дворового у господі була сохла трава [56, с. 412].

З двором та обійстям пов'язані уявлення про цілий ряд духів. Частина з них має чітко визначені функції, обмежені певним родом людської діяльності, частина співвідноситься з певними господарчими або побутовими спорудами, або навіть відповідальними за певний вид худоби.

Сарайник

Дух, який живе в сараї, та оберігає господарство від хвороб та злодіїв. Допомагає підтримувати порядок в сараї. За лінощі може покарати поганого господаря, наприклад, сплутавши кінську збрую або розсипати погано складені дрова [34, с. 455].

Для убезпечення свого господарювання, перед будівництвом сараю передусім з'ясовують, чи не зайняте це місце дідьками. Для цього, обравши місце, перед початком роботи на ніч кладуть по чотирьох кутках зерно та хліб. Якщо вони залишаються незрушеними, то місце придатне для забудови [11, с. 40].

Лазник

Серед усіх домашніх духів найбільше відомостей існує щодо лазника (чистюха, охайника, банника, байника).

Він змальовується як чоловічок з довгим волоссям, вкритий брудом та листям з віників, крім того являється у подобі кішки, собаки, білого зайця тощо. Також банний дух може з'являтися у жіночій подобі, тоді він змальовується як страшна гола патлата баба, що живе під лавою [34, с. 23].

Живе за піччю у лазні, часто буває злий: може лякати, кидати гарячі камені. Існує повір'я, що з'являється лазник вперше після того, як там побуває рожаниця [34, с. 22].

Щоб задобрити його, у новозбудовану лазню приносять хліб і сіль. Менш поширений обряд поховання під порогом лазні задушеного чорного півня або курку. Також, щоразу після використання лазні, баннику необхідно залишати віник, мило та цебро води [83, с. 47].

Український лазник вельми полюбляє пахуче зілля, заготовлене для купелі. З особливою ретельністю він допомагає матерям, коли ті купають немовлят [83, с. 49].

Крім того, образ лазника пов'язаний з циклом святочних гадань. Опівночі дівчата засовували руку у димар, або, повернувшись до дверей спиною, піднімали спідниці: якщо лазник доторкнеться волохатою рукою - жених буде багатим, якщо голою - то бідний [34, с. 22-23].

Стодольник

Дух, котрий охороняє стодолу з врожаєм, допомагає в зберіганні врожаю від крадіїв, гризунів, негоди та нечистої сили [34, с. 508].

Овин (підовинник, овинний, жихар)

Помічник або іпостась домовика чи дворового. Живе в овині, у клуні, на току чи на стодолі. Має вигляд старця, весь чорний і зарослий. Одна рука в нього довша, нею він насилає вогонь на недбалих господарів, які не встигли зібрати врожай у снопи. «Очі в нього різнокольорові, горять жаром, як у кота, та й сам на нього схожий, тільки більший» [115, с.122].

День, коли всі хліби були змолочені, називали іменинами овина. Тоді йому варили особливу кашу, яка називалася домолотною, або приносили в жертву півня. Хорошим господарям овинний допомагає зберігати зерно і збіжжя [14, с. 36].

Також, існує ряд обрядів та ворожінь, в яких овинний відіграє ключову роль (ворожіння на заміжжя, спалення солом'яної постелі для захисту від злого ока тощо).

Воструха (гоструха)

Дух-помічник домового та господарів. За більш давніми уявленнями на гоструху покладалася роль берегти вроду та честь дівчат, що є в родині, допомагає знаходити загублені речі,захищає дім від крадіїв. Поступово, втратила більшість першопочаткових функцій, трансформувалася в духа, що охороняє корів від хвороб та дурного ока [34, с.98].

Табунник

Дух, який живе в кущах біля випасів, та охороняє табуни коней, відводячи від них звірів та нечисту силу. Уявляється в образі людини з копитами та конячими вухами [104, с. 109].

Дух-пасічник

Уявлення про нього є поширеними в регіонах з розвинутим бджільництвом.

Бджільництво (давня назва - пасічникування) завжди було заняттям вибраних людей. Як і кожен промисел, воно мало свого охоронного духа. Він не має чіткого образу, а отже невидимий. Однак його присутність на пасіці дозволяє бджолярам бути спокійними - комах не зачіпатиме будь - яка зла сила.

«Для того, щоб дух-пасічник оселився біля бджіл пропонувалося кілька способів. Один з них радить узяти галузку, на якій з'явився перший рій, виварити її у воді, а настоянку віднести вночі на роздоріжжя, скинути з себе сорочку та умитися нею до попереку. Якщо власник бджіл угодний Богові, то тут же з явиться дух, запропонує господареві власноручно написати заповіт, а сам піде доглядати бджіл» [86, с. 195].

За віруваннями, духа - пасічника можна виховати й самому. Для цього потрібно запастися зіллям, яке в народі називають переступнем. Пучок такої трави з корінням потрібно покласти в скриню й замкнути. Невдовзі з нього з явиться бджолиний охоронець [34, с. 354].

Існує і інший спосіб. Напровесні купляли дзбанок меду, додавали переступня і годували ним комах. Після цього бджоли робилися вельми меткими й медоносними - бо з ними оселився дух-пасічник. Якщо покровитель сподобав господаря, то останньому можна й не з'являтися біля бджіл, аж доки не прийде час качати мед. Усі господарські обов'язки перебирає наглядач за «божими комахами» [104, с. 106].

Так званий роблений дід-пасічник оберігає бджіл доти, доки живе господар. Коли ж він помре - залишає пасіку й охоронець, а комахи щезають [86, с. 195].

Хлівник

Оскільки домашня худоба в традиційному суспільстві було символом і запорукою багатства, дуже поширеними були уявлення про духів-охоронців, що опікувалися саме тваринами. В народі їх називали хлівниками, жили та виконували свої функції вони у хлівах та стайнях, тобто в тих місцях, де тримали худобу.

Уявляли хлівника старим волохатим чоловіком з вухами як у коня чи корови, й копитами [115, с. 198].

Селяни завжди споруджали у стайнях маленькі ясла та набивали їх сіном (вважалося, що саме в них і відпочивають ці духи). У випадку хвороби якоїсь худобини, сіно з цих ясел використовували як ліки, бо воно, за повір'ям, мало цілющі властивості [56, с. 412].

Домашній хлівник, якщо він уподобав господарів, намагався робити все, аби щедро плодилася свійська живність. Особливе задоволення отримував, якщо тварини були такої масті, як він сам. Тому хазяїн мав визначити, який колір шерсті йому йде на прибуток. Натомість, якщо хлівник був миршавим, худоба в господарстві часто хворіла й гинула.

Якщо худоба була не до вподоби хлівнику, він всіляко знущався над нею доти, доки до стайні не ставили або не чіпляли вбитої сороки. Лише цим можна було врятувати худобу від хвороб, втоми та смерті [56, с. 412-414].

Що характерно, хлівник ніколи не ототожнюється з домовиком, і навіть не виступає його другорядним помічником. Навпаки, вони часто сваряться, з'ясовуючи, чия роль в господарстві важливіша [34, с. 562].

Крім вищеназваних духів хатнього та навколохатнього простору зустрічається значна кількість не згаданих, проте, вони є менш поширеними або стосуються вузько регіональних уявлень. Таким чином, образ домовика є ключовим але не єдиним в даному контексті.

ВИСНОВКИ

Уявлення про групу домових духів посідають значне місце в загальному контексті української традиційної культури. Загалом, незважаючи на регіональні розбіжності та трансформації образу під впливом певних культурних процесів, домовик як образ нижчої міфології є достатньо сталим та активно експлуатується в межах народних вірувань.

Розгляд історіографії української традиційної демонології, зокрема, присвяченої проблематиці домовика та дотичним до неї, показав, що група домових духів перебувала під увагою дослідників постійно. За два сторіччя етнографічних та демонологічних досліджень було накопичено значний обсяг описового матеріалу, написано низку аналітичних праць, які приділяють увагу певним аспектам образу. Водночас, більшість з цих досліджень проведено на етнографічному матеріалі чітко окресленого регіону, що не дозволяє з'ясувати загальну картину образу в українській традиційній культурі. Інший варіант досліджень - широко узагальнюючий, де уявлення про домових духів розглядаються серед усього пласту демонологічних уявлень, опис їх є побіжним.

Таким чином, дана робота дозволила провести певне узагальнення, знявши чітке регіональне маркування уявлень. Користуючись джерелами різних авторів, вдалося охопити майже всю територію, якої стосувалася українська культура в межах свого традиційного стану - Полісся, Карпати, Гуцульщину, Бойківщину, Центральну Україну (Київщину та Лубенщину), частково східну (Харківщина) та південну Україну.