Коран – священна книга мусульман

Іслам як одна з світових релігій. Структура Коранічного тексту. Зміст та значення Корану для мусульманського суспільства. Своєрідність Корану як історико-культурного пам'ятника і як історичного джерела. Характеристика моральних і культурних засад.

Рубрика Религия и мифология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 04.11.2011
Размер файла 58,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

ВСТУП

1. Іслам як одна з світових релігій

2. Пророк Мухаммед - засновник Корану

3. Структура Коранічного тексту

4. Мова Корану

5. Коран як історико-культурна пам'ятка

6. Зміст та значення Корану для мусульманського суспільства

7. Історія писаного Корану

8. Коран роз'яснює сам себе

9. Історія людства по Корану

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

У багатьох релігіях світу маються книги, що шануються віруючими як священні. Такі Веди в індусів, Авеста в зороастрійців, Біблія (Старий завіт) в іудеїв, Біблія, що включає крім Старого завіту Новий завіт, у християн. Звичайно в них містяться сказання про бога і про богів, їхніх вісниках, посланниках і пророках, розповіді про загробне царство, ангелів і чортів, раї і пеклі, про те, як і ким створені світ, земля, людина, тварини і рослини, установлені обряди і звичаї, визначені учинки віруючих, часом навіть перелічується, які з них похвальні, гідні нагороди - земної і загробної і які - засуджувані, переслідувані людськими і небесними законами .

1. Іслам як одна з світових релігій

Іслам - наймолодша зі світових релігій, вона існує з 580 р. н. е. (зелений прапор є символом молодості та вічності цієї релігії). Це друга за чисельністю після християнства світова монотеїстична релігія.

За даними всесвітньої ісламської ліги, 1990 р. в різних країнах налічувалося понад 900 млн. послідовників ісламу.

Мусульмани живуть більш як у 120 країнах світу. В 35 країнах вони становлять 95 - 99% населення, в 13 країнах - впливову меншість, у 28 країнах іслам є державною релігією ( Іран, Пакистан, Мавританія та ін.).

Іслам виник на початку 7 ст. н. е. в Західній Аравії на перехресті культур і цивілізацій Сходу і Заходу, в період розпаду родоплемінного ладу і формування там центральної класичної арабської держави, епоху переходу від первіснообщинного до феодального ладу в арабів. Формування феодалізму вимагало відповідної ідеології - монотеїстичної релігії, яка об'єднала б арабські племена - кочівників - скотарів (бедуїнів), серед яких панував племінний політеїзм. Попередником ісламу був ханіфізм. Халіфи називали себе пророками та боролися за об'єднання арабських племен і встановлення єдинобожжя.

Термін «іслам» у перекладі з арабської означає «покірність», а того, хто прийняв цю релігію називають відданим (з араб.: мусульманин). Звідси - друга назва цієї релігії: мусульманство. У Європі її називають ще «магометанство» (від зміненого імені Мухаммед - Магомет).

З Аравії іслам поширився на сусідні країни Середнього Сходу, Єгипту, Північну Африку, Індію, Індонезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя, Європу. Нині іслам є найпоширенішою після християнства релігією у світі.

Як і всі релігії, іслам має кілька течій, найпоширенішими з яких є сунітська та шиїтська, що відрізняються одна від одної деякими догматами і обрядами. Важливим стимулом для розвитку ідеології Ісламу виявився його розкол на ці дві течії. Після оформлення 4 богословсько - юридичних толків (мазхабів) в суннізмі і виробленні ісламського догматизму (10 вік) було визнано неможливим подальший розвиток теології, права, моралі, соціальних встановлень. Така позиція, що зберігалася до 20 століття, не могла не зробити негативного впливу на розвиток економіки і культури районів традиційного розповсюдження ісламу. В наші дні багато мусульманських богословів визнають украй шкідливу дію цієї концепції на все суспільне життя народів Сходу, заявляють, що соціальні структури можуть бути змінні людьми. Разом з тим більшість богословів з країн, що знаходяться в капіталістичній системі господарства, або закликають правовірних відродити порядки мусульманської общини часів пророка Мухаммеда, або бачать єдино можливий шлях до процвітаючого суспільства через введення шаріатськіх норм права і моралі. Теологи, виступаючі з подібними концепціями, нерідко приходять на позиції антикомунізму.

Основні визначення ісламу викладено у «святій» книзі мусульман - Корані (у перекладі з араб. Означає «читання»), який, згідно мусульманському переказу, був посланий Аллахом пророку Мухаммеду через ангела Джебраїла (Гавриіла). Вони покояться на семи догматах: вірі в єдиного бога - Аллаха, в ангелів, у всі книги божі, всіх посланників Аллаха, в кінець світу, визначення, воскресіння мертвих. Відповідно до віровчення Ісламу все суще в світі створене Аллахом і всі явища і події, які відбулися і відбудуться у Всесвіті аж до кінця світу і дня страшного суду, зумовлені їм і відбуваються по його волі. Культ Ісламу спирається на п'ять «стовпів віри»: сповідання віри - вимовляння формули «Немає божества окрім Аллаха, і Мухаммед - посланник божий», щоденна п'ятикратна молитва, пост в місяць рамадан (ураза), обов'язкова добродійність (закят), паломництво до Мекки (хадж). На ряду із стародавніми релігійними обрядами і ритуалами, а так само ісламськими святами (курбан - байрам, ураза - байрам, мавлюд) «стовпи віри» мають велике значення для збереження і зміцнення впливу релігії на віруючих. Другим після Корану джерелом віри мусульман - сунітів є Сунна (араб.: поведінка, приклад) збірка розповідей (хадісов) про вислови і дії Мухаммеда. У Корані й Сунні поряд з релігійними догматами і переказами про весілля Аллаха містяться різні моральні повчання, викладено принципи взаємостосунків з іншими народами, ставлення до жінки, до власності тощо. Положення Корану і Сунни покладено в основу феодального мусульманського права - шаріату, в якому чітко виявлено суть ісламу.

Варто звернути увагу на такі особливості віровчення ісламу:

· Віра в одного Бога Аллаха і його посланців - Мухаммеда і Алі. Аллах - один, невіддільний і єдиний. «Доповнюють» Аллаха пророки, ангели, демони, які також шануються як боги;

· Шанування «священного писання» (Корану).

· Шанування «священного письма» (Сунни) - зведення оповідей про діяння, вчинки Мухаммеда, його висловлювання з різних приводів, його автобіографії. Сунна є основою фікха - мусульманського правознавства - і шаріату - зведення мусульман;

Щоденна п'ятиразова молитва (намаз): на світанку, в обід, о третій годині дня, при заході сонця і перед настанням ночі. У сучасному ісламі є дво - і одноразова молитви - намази. Перед намазом - ритуальне обмивання (водою або піском);

· Сплата податку (закят); у давньому ісламі - на користь бідних (чим іслам завоював симпатії пригноблених), а нині - на користь мусульманського духовенства. Закят доповнюється садаком - добровільним пожертвуванням;

· Дотримання посту (уразу). Протягом 9-го місяця (рамадан) за місячним календарем (рік місячний коротший від сонячного на 11 днів) мусульманин від світанку і до настання темряви не їсть і не п'є, а з настанням ночі й до світанку може їсти й пити. Зараз цю вимогу спрощено. Духовенство не вимагає строгого дотримання посту від людей, які працюють на виробництві, у сільськогосподарських місцевостях, від вагітних жінок та деяких інших категорій віруючих; Мухаммед отримав перше об'явлення в рамадані, тому саме цей місяць було вибрано місяцем посту (К., 11, 181).

· Ходіння на молитви до Мекки (хаджж) - покаяння у гріхах і прилучення до святих;

· Священна війна з невірними (джихад, або газават). З давніх часів цей елемент ісламського символу віри насаджував ненависть і ворожнечу серед віруючих різних релігій. Зараз цей догмат не висувається, замовчується, але духовенство звертається до нього залежно від політичної ситуації.

У ісламі велику роль відіграє складна релігійна обрядовість. Мусульманин повинен п'ять разів на день здійснити молитву, дотримуватись релігійних свят, постів, обрядів та звичаїв, здійснювати паломництво.

Тридцятиденний піст місяця рамазану належить до обрядових звичаїв, які існували в стародавній Аравії до ісламу. Ймовірно, що за давнини постилися у найжаркіший літній місяць. Звідси, напевне, й назва місяця «рамазан» (по араб. - рамадан), який походить від арабських слів «рамад хар», що означає спека, виснажливий час.

Вимоги мусульманського посту місяця рамазана - нічого не їсти і не пити з раннього ранку до настання темряви, не вдихати в цей час ніяких пахощів, не купатися тощо - в основному повторюють доісламські звичаї, які визначали передусім особливості господарського життя стародавніх арабів.

2. Пророк Мухаммед - засновник Корану

Засновника ісламу, Корану і першої общини мусульман називають на його рідній арабській мові Мухаммед (приблизно 570 - 632).

Згідно богословським джерелам, батьки Мухаммеда належали ізмаїлітському племені корейшитів господарюючих в Мекке ще до Різдва Христового. Мухаммед рано осиротів. Батько Мухаммеда помер за два місяці до його народження, а мати, коли йому було шість років. Виховував його спочатку дід Абд - ель - Мутталиб, а потім дядько Абу - Талиб, якого він супроводжував в Сирію (по торгівельним справам), й там в Басрі, по оповіданням, один несторіанський монах, на ім'я Бахіра, віщував йому велику долю. В 584р., під час війни між корейшитами й Бену - Хавазін, він супроводжував своїх дядьків в битві при Нахл й підіймав для них упавші стріли. Батьки Мухаммеда, хоч належали до господствуючого роду, були бідні й не залишили йому нічого. До 24 - х років він прислуговував своїм дядькам, пас їх худобу чи виконував обов'язки погонщика верблюдів. Не дивлячись на таке незначне положення, він став відомий своїми здібностями й чесністю і отримав звання ель-амін, що означає вірний. В 594р. заможна вдова (від двох чоловіків) Хадіжа, дальня родичка Мухаммеда (донька Ховейлида, онука Абд - Менафова) звернула на нього увагу і зробила його своїм помічником. Він з успіхом водив її караван в Сирію, і в наступному році вона вийшла за нього заміж і він став купцем. Їй було сорок років, йому - двадцять п'ять. Їх брак був щасливий, хоч і не дав Мухаммеду чоловічого потомства; троє синів, народжені йому Хадіжей, померли в дитинстві, доньки ж - Зейнаб, Рокайя, Омм-Кольсум й Фатіма залишились живими й пізніше стали мусульманками. Коли народилась остання донька, Хадіжі було вже 51 рік; вона після того прожила ще 13 років.

Коли Мухаммеду минуло сорок років його найстарша донька була вже заміжня, друга заручена, а відсутність чоловічого потомства було надолужено всиновленням двох молодих людей, безмежно відданих йому; це були: Алі, син його дядька та покровителя Абу-Таліба, й Зейд Ібн-Харис, невільник християнського походження, якому він дав свободу, а потім всиновив. Всі близькі любили Мухаммеда, співгромадяни поважали його за чесність і благочестя; багатство дружини позбавляло його від матеріальних клопотів, і він міг би жити спокійно і щасливо, якби не заговорило в ньому його релігійне покликання. Мухаммед знав три релігії: національну релігію арабів; релігію Мойсеєву - від євреїв Медини, і релігію християнську - від монахів, з якими зустрічався під час своєї подорожі в Сирію. Національна релігія арабів до часу появлення Мухаммеда частково втратила усіляке значення.

По переказам, ще молодим він кожного року уходив на місць в пустинні гори Хіра, недалеко від Мекки, і там віддавався думкам. Його розум перероблював й засвоював ті духовні впливи, які він в звичайному житті отримував від євреїв, християн і ханіфов. Після того як Мухаммед переконався в теоретичній істині єдинобожжя, для нього залишились не роз'ясненими два практичні життєві питання: 1) Що він повинен робити, щоб догодити єдиному, справжньому Богу, як чи чим він повинен служити йому? І 2) як допомогти арабам, поринутим в оману? Обидва ці питання вирішувались одним і тим же словом - проповідь;

Близько 610 року 40-ка літній Мухаммед пережив сильне духовне потрясіння, рішучим образом змінивше його долю. Незадовго до цього Мухаммед набув звички час від часу виходити у гори, щоб там, у самоті й тиші, віддаватися внутрішньому спогляданню.

В місяць Рамадан 610 року, під час свого щорічного блукання, зайшов він у печеру на горі Хира і втомлений довгими і безплідними роздумами ліг і заснув. Те що трапилось з ним в ту ніч в печері, було потім прикрашено усілякими легендами; але його особиста розповідь збережена в одному із переказів і частково записана в Корані. «Зненацька я відчув у вісні, що хтось приблизився до мене й сказав: читай! Я відповів: Ні! Тоді він здавив мене так, що я думав, що помираю, і повторив: читай! Я знову відмовився і знову він здавив мене, і я почув слова: «Читай во ім'я Господа твого. Читай: Господь твій - Він милосердний - дає знати людині те, чого він не знав». Коли я прочитав, сон відступив від мене, і я прокинувся. Я відчував, що ці слова написані в моєму серці.».

В 610 р. він виступив з проповіддю нової релігії, пізніше названої ним ісламом і оголосив себе посланцем єдиного Бога. У своїх виступах Мухаммед закликав до нової віри, що заснована на визнанні єдиного бога Аллаха і закріплювала соціальні засади класового антагоністичного суспільства. Прагнучи завоювати довіру народу, він одночасно говорив про братерство віруючих, необхідності дотримувати прості норми моралі, про обмеження лихварства, наданні багатими добродійної допомоги неімущим. Курейшитська верхівка спочатку вороже віднеслася до діяльності Мухаммеда і йому в 622 довелося бігти з Мекки в Ятріп (пізніше названий Мединатан - набі, тобто містом пророка). 622 рік увійшов до історії як основна дата ісламу (хиджра), з нього починається мусульманський календар. У Медині Мухаммед став главою мусульманської общини, в якій люди об'єднувалися не по кровній спорідненості, а за релігійною ознакою. Мусульмани вважали Мухаммеда «посланцем божим», і він користувався необмеженою владою серед віруючих. У 630 - 631 мусульмани під керівництвом Мухаммеда підпорядкували собі Мекку, а за тим і значну частину інших районів Аравії, де затвердився іслам. Гробниця Мухаммеда в Медині стала другою (після Кааби) святинею ісламу

Мухаммеду неодноразово доводилося спростовувати висловлення про те, що він, подібно поетам, «складає» свої сури: «Або вони стануть затверджувати: «Він вигадав Коран». Відповідай: «Складіть десять вигаданих сур, подібних до Корана, і викличте на допомогу, кого зумієте, крім Аллаха, якщо ви й справді так уважаєте»» (11, 13;). Насправді він ставився до «поетів» дуже погано. Тодішні араби вкладали в поняття «поет» досить специфічний зміст.

Хоч Мухаммед придавав значення і почуттям супроводжуючим отримання ним божого одкровення, важливим для нього було звичайно саме одкровення, тобто Коран. Коран означає читання, але це читання було спочатку внутрішнім, сердечним відчуттям божественних Глаголєв, які Мухаммед потім промовляв в голос і задиктовував своїм близьким. Хоч Коран з самого початку представлявся Мухаммедом як книга, але ця книга не схожа на звичайні писання - діло рук людських; вона існує на небі і звідти повідомлена пророку.

Назва ресул-аллах, яке звичайно дається Мухаммеду ним самим та його послідовниками, означає посланець Господній, тобто людина, яка отримала місію від Бога. Ця місія полягала в тому, щоб проповідувати арабам єдинство і праведність Бога, відмінність добра та зла і майбутній суд.

Помер Мухаммед 8 червня 632 року на 63 році життя.

Іслам з'явився у формі книги - Корану.

У людства не так багато священних книг, як може здатися на перший погляд. Коран - одна з них. Коран (араб. «аль - куран» - читання, декламація) - головна священна книга мусульман усього світ, що зберігає записи та зібрання проповідей, пророцьких об'явлень, Божественних одкровень, молитов, повчальних розповідей і притч виголошених пророком Мухаммедом у формі «пророчих откровеній» у Мецці й Медині між 610 та 632. Слово Коран означає «те, що читають, вимовляють» (тобто те, що було сказано Мухаммедові, а він повторив). Його називають також мусхаф, кітаб, фуркан.

3. Структура Коранічного тексту

По ученню ісламу, Коран є Словом Аллаха (Слово Боже) він не створений, існує вічно. Оригінал його зберігається у Аллаха, який частинами у вигляді одкровення передав Коран пророку Мухаммеду через ангела Джебраїла (Гавриіла) по вічно існуючому небесному оригіналі Коран - найбільш крупний твір арабської прози написаний у 7 столітті, але протягом тривалого часу в нього вносилися доповнення й зміни.

Коран є писання для арабів; воно не відміняє П?ятикнижжя і Євангелія для отримавших ці книги, але він замінює їх для арабів. Релігійний закон залишається той же для народів, отримавши писання.

Існуючий текст Корана містить 114 глав, іменованих сурами. За своїм розміром сури сильно відрізняються одна від одної. За деякими виключеннями вони розташовані у порядку убування їхньої довжини, за винятком першої «Фатіхи». Сури переділені бісмалою, якої нема лише на початку 9-ї та 12-ї сур. Своєю чергою кожна сура ділиться на окремі вислови - аяти. Аят - це фраза чи фрагмент сури, наприклад, «фатіха» (перша сура) починається з аятів: 1) «В ім'я Аллаха, милостивого, милосердного!»; 2) «Хвала Аллахові - Господу світів…» та ін. Більша частина Корану написана римованою прозою. За короткої першої «Відкриваючої», випливають великі сури, що виникли в пізній період, під час перебування пророка в Медині; У найдовшій сурі, 2-й - 286 аятів, у найкоротших -103-ї, 108-ї і 110-ї - лише 3. Найкоротші сури, в декілька віршів, розміщені в кінці Корану. Однак таке розміщення не відповідає часу їх виголошення. В аяті від 1 до 68 слів. Усього в Корані 6238 аятів, в загальній сумі 77934 слова на арабській мові. Кожна сура має свою назву. Назва сури, як правило, не відображає її змісту, а пов'язана з найяскравішою фразою або темою, що запам'ятовується.

Хронологічна оповідна і смислова послідовність між главами, а часто і аятами в Корані відсутня. Спроби хронологічного розташування глав і аятів в Корані робилася з 15 століття, але великих результатів не дали. В учбових цілях і цілях публічного читання весь Коран поділений на три частини, які в свою чергу діляться на невеликі розділи майже однакової довжини. Коран починається першою сурою «Фатіха» (араб. «Відкриваюча»), що включає короткий зміст основних догматів ісламу, читається при здійсненні практично всіх мусульманських обрядів і широко використовується для написів на культових будинках. Вона носить характер молитви, в ній 6 аятів, як і в 114-й сурі.

Хоча сури розташовані не в хронологічному порядку, відповідно до мусульманської традиції їх ділять на "мекканские"( 610-622 рр., 90 сур) (до хіджри) і "мединські"( 622-632 рр., 24 сури) (після хіджри) відповідно періодам перебування Мухаммеда в Мецці й Медині. Останні в своїй більшості довші Мекканських.

Мекканські сури - були послані Мухаммеду на початку його місії. Вони, як правило, мають невелике число віршів. В "мекканських" частинах Корана Мухаммед говорить про майбутнє воскресіння з мертвих, яскравими і сміливими образами в них затверджується існуванні єдиного Бога, необхідність віри, покарання для тих, хто зіб'ється з шляху істинного, засуджує язичеський обряд поховання заживо новонароджених дівчаток; спочатку провідною думкою Мухаммеда було не єдинобожжя, а що наближається Страшний суд, коли всі справи і вірування людини оцінюватимуться по їх гідності. Сури "мекканских" одкровень діляться на три групи. У сурах першої групи містяться наставляння й заклики поміркувати про порятунок; ці одкровення відповідають початковим чотирьом рокам діяльності Мухаммеда й найдавнішою вважається 96-а сура. У другу групу входять сури п'ятого і шостого років діяльності Мухаммеда, пророкування про Страшний суд як би відступає на задній план перед проголошенням єдинобожжя. Утримуються й сказання про попередніх пророків. У третій групі одкровень (шостий рік до хіджри) таких сказань стає більше. Аллах згадується як Рахман (Милостивий), але в пізніших сурах це слово зникає. Сури "мединського" періоду містять безліч культових, юридичних і етичних приписань, у них в подробицях розглядаються конкретні правові, соціальні і політичні ситуації, натяки на деякі події, що відбувалися, заклики поважати пророка і його родину, вихваляння тих, хто вмирає "на шляху Божому", випади проти лицемірів, фарисеїв ісламу, і проти християнської Трійці; зустрічаються також випади проти євреїв. Діяльність Авраама (Ібрахима) Мухаммед став зв'язувати тільки з арабами й, відповідно до Корана, він зі своїм сином Ісмаилом створив не тільки мекканське святилище, але й чисту первісну релігію, ту саму, котру прагне відновити Мухаммед і яку спотворили євреї й християни. В "мединських" сурах немає якого-небудь спеціального кодексу законів, і мусульмани не ведуть судочинства по Корану, однак більше 500 віршів (сури 2, 4, 5) містять приписання по релігійних, цивільних і кримінальних справах і ясно викладають обов'язки зразкового мусульманина (наприклад, 2: 172). Часом їх правильне розуміння доступно лише за умови повного знання всіх тих обставин, що передували одкровенню.

Європейські вчені запропонували ряд більш детальних хронологій, які тим не менше залишаються умовними. Сури раннього періоду - це короткі звернення, переповнені поетичної краси і сили. Мухаммед передає в них потік ідей та образів, які з'являються в його свідомості під впливом ідеї всемогучого єдиного Бога - творця і страху перед Судним днем. Більш пізні перекази та повчальні притчі, як правило спокійні та сухі, з'являється зв'язаність розповідей, аргументація. Це пояснюється зміною ролі Мухаммеда і необхідністю регламентації життя общини мусульман.

Більшість сур складається з уривків різних «откровеній», часто не зв'язаних тематично і промовлених в різний час. Більша частина Корану - полеміка у формі діалогу між Аллахом, промовляючим, то в першій, то в третій особі, то через посередників («дух», архангел Джебраїл), але завжди вустами Мухаммеда, й противниками пророка, чи звернення Аллаха з умовляннями й приписаннями до його прибічників.

Перші дванадцять років після «покликання» Мухаммеда, проведені їм у Мецці, виявилися для пророка і його послідовників часом тяжких випробувань. Одкровення, які він тоді одержував, поміщені не на початку Корана, що відповідало б хронологічному принципу, але - здебільшого - наприкінці.

Шлях, пройдений ісламом, можна простежити також по сурам Корана. Одкровення раннього, мекканського періоду здаються спонтанними виливами душі, враженої апокаліптичними баченнями Судного дня, що наближається. Майже всі ранні сури дуже короткі, стислі; Сури раннього періоду відрізняються поетичною наснагою. Відчувається, що вони складалися, «єдиним поривом», коли прагнення втілити свої бачення в слова опановувало пророком зі стихійною силою й відразу вихлюпувалося назовні, народжуючи стислі натхненні фрази.

Одна із самих коротких «апокаліпсичних» сур називається «Післяполуденна година». Як правило, назви для сур підбиралися по чисто випадкових, зовнішніх ознаках: у заголовок виносилося яке - те слово, що запам'ятовується, або рядок. Однак на початку кожної сури є позначка, що пояснює, де - у Мецці або в Медині - було виявлено пророкові те або інше одкровення. У Мецці звучання сур починає мінятися. Вони більше не нагадують вигуки, що зірвалися з вуст, скоріше - релігійні проповіді. У мекканский період Мухаммед не знаходить протиріч між власним розумінням Бога й тих звичних одкровень, що були виявлені іудеям і християнам.

У мединський період сури стають ще довші. Тепер вони більшою частиною являють собою обов'язкові для віруючі приписання, підкріплені авторитетом Аллаха й регулюючі - аж до дрібних подробиць - життя ісламської громади. В них зафіксовані основні писання для мусульман, які стосуються їх повсякденного життя (харчові заборони та ін.), сімейних відносин, успадкування майна, правил торгівлі, поділу військової здобичі, внесення податків і ін., були названі найбільш тяжкі гріхи - п'янство, азартні ігри та подружня невірність. У них також регламентується порядок ведення війни й поділу здобичі. Мухаммед, що покинув Мекку через гоніння, яким там піддавався, у Медині встав на чолі політичної й військової влади: із часу битви під Бадре він уже не сумнівався у своєму праві підкріплювати служіння Богові насильством.

Хронологічний порядок сур

А. Меканські сури

Сури I періоду (поетичні)

96, 74, 111, 106, 108, 104, 107, 102, 105, 92, 90, 94, 93, 97, 86, 91, 80, 68, 87, 95, 103, 85, 73, 101, 99, 82, 81, 53, 84, 100, 79, 77, 78, 88, 89, 75, 83, 69, 51, 52, 56, 70, 55, 112, 109, 113, 114, 1.

Сури II періоду (рахманські)

54. 37, 71, 76, 44, 50, 20, 26, 15, 19, 38, 36, 43, 72, 67, 23, 21, 25, 17, 27, 18.

Сури III періоду (пророчі)

32, 41, 45, 16, 30, 11, 14, 12, 40, 28, 39, 29, 31, 42, 10, 34, 35, 7, 46, 6, 13.

Б. Мединські сури

2, 98, 64, 62, 8, 47, 3, 61, 57, 4, 65, 59, 33, 63, 24, 58, 22, 48, 66, 60, 110, 49, 9, 5.

Джебраїл відкриває Коран Мухаммеду не відразу, одноразово, але - відповідно до задуму «божественної педагогіки» - частинами, протягом двадцяти двох років: «Невірні запитують: «Чому Коран не ниспослан йому за один раз?" Ми вирішили так і повеліли тобі читати Коран частинами, щоб зміцнити твоє серце у вірі» (25, 32); «Коран же Ми розділили на окремі частини, щоб ти читав його людям не поспішаючи. І Ми ниспослали його як одкровення» (17, 106); «У такий же спосіб Ми в одкровенні дали тобі по нашому велінню Коран. Ти не знав, що таке писання й віра, але Ми зробили Коран світлом, за допомогою якого виводимо прямим шляхом кого завгодно з наших рабів, і ти, воістину, ведеш на прямий шлях» (42, 52).

Найперша коранічна сура, що Джебраїл «продиктував» Мухаммеду в одну з ночей місяця рамадан на горі Хира, - 96-я. Вона відкривається характерним закликом: «Читай!» Слово «читати» означає тут «вимовляти вголос», «рецитувати» подібне «читання» показує істотну рису ісламського світорозуміння.

Величезна сила впливу ісламу зв'язана й зі строго регламентованою молитовною практикою, що вимагає від віруючого безкомпромісного підпорядкування дисципліні, що уже саме по собі не може не викликати поваги. На світанку, опівдні, у другій половині дня, при заході сонця й на початку ночі - п'ять разів у день розкладає набожний мусульманин свій молитовний килимок.

Спочатку, як можна простежити по Корану, обов'язкових молитов було три - ранкова, полуденна й вечірня. Аллах у Корані говорить: «Воістину, молитовний обряд для віруючих запропонований у строго певний час (4, 103).

У сурах раннього мекканского періоду нічній молитві надається велике значення. У Медині ж життя «правовірних» стало набагато більше регламентованим, їм були дані строгі приписання про час здійснення молінь. У мединських сурах майже не залишається сліду від безтурботного ентузіазму перших років діяльності Пророка, коли він ще не побоювався відштовхнути своїх послідовників надмірними вимогами. Майже всі міркування про необхідність нічних молитов ставляться до періоду перебування в Мецці.

В ісламі молитва, заснована на протяжному проголошенні вголос коранічних віршів, є форма преклоніння перед величчю Аллаха, піднесення йому хвали. Щиросердечний лад побожного преклоніння знаходить опору в Корані, де Аллах з'являється як всемогутній володар світу, доброчинність влади якого з усією очевидністю розкривається в природних явищах.

Відбитий в Корані світогляд не залишає місця для перевтілень померлого: «Коли ж перед кимось з них стане смерть, він заблагає: «Господи! Поверни мене в цей світ: бути може, я зроблю праведну справу в тім, чим я зневажив». Так ні! Те, що він говорить, усього лише порожні слова. Для тих, хто йде з світу, буде перешкода до того, як їх воскресять» (23, 99 - 100).

Поряд з темою Страшного Суду в сурах раннього періоду важливу роль грає сповідання послідовно - монотеїстичного шанування Аллаха як єдиного і єдиного трансцендентного Бога, чиї всемогутність і доброта постійно проявляються в створеному Їм світі, а також нагадування про те, що віруючі повинні бити вдячні й безмежно віддані Аллахові. У Корані є доктрина про створення небес і землі зі спочатку єдиної першосубстанції: «Невже ж невірні не знають, що небеса й земля були єдиним цілим і що ми розділили їх і створили все живе з води?» (21, 30).

4. Мова Корану

Згідно з прийнятою в науці гіпотезою, мова Корану - Мекканський варіант поетичного койне (мова міжплемінного чи міждіалектного спілкування) аравітян. Своєрідність мови Корану, неоднорідність його форми і стилю зумовлені тривалістю його створення, різнобарвністю змісту, пошуками Мухаммедом точних засобів вираження для ідей і соціальних реалій, які знаходили своє осмислення в процесі його пророчої діяльності. Значна частина тексту Корану являє собою римовану прозу.

Мусульмани вважають, що Коран не можна переводити, бо мова, на якій було послане одкровення, невід'ємна від Послання, а тому мусульмани скрізь, незалежно від того, яка мова є для них рідною, повинні вивчати арабську для того, щоб читати Священну Книгу і здійснювати молитви. Звичайно, Коран доступний на багатьох мовах, але подібні варіанти його тексту вважаються швидше тлумаченнями його сенсів, ніж перекладом - частково тому, що арабська мова незвичайно лаконічна і символічна, тому неможливо здійснити механічний переклад шляхом підстановки слово в слово. Уявлення про неперевершеність Корану з часом оформилося в мусульманське правило "іджаз", або неможливість, згідно якому людина не в змозі відтворити Божественний стиль Корану, бо кожна така спроба приречена на невдачу. Мусульманська традиція забороняє перекладати Коран іншими мовами, оскільки арабська мова вважається божественною. Виголошувати сури чи аяти Корану під час молитви також необхідно арабською мовою.

Особливістю тексту Корану є напружений діалог між Аллахом і Мухаммедом, між пророком і його слухачами: язичниками - ідолопоклонниками, мекканськими й мединськими християнами та іудеями, одновірцями й тими, хто мав сумніви щодо об'явлень Мухаммеда. Крім того, в Корані, на думку науковців, представлено хіба що виступ Мухаммеда, виголошений ним у відповідь на невідомі нам репліки його аудиторії, його заперечення щодо якихось звинувачень в його адресу, відповіді на якісь-то запитання і непорозуміння прихильників, висловлені з приводу, сутність якого стала незрозумілою вже для найближчих поколінь мусульман. Тому простому читачеві усвідомлення змісту Корану чи окремих його сур дається складно.

У мусульман існує традиція читати Коран протяжним співучим голосом. Протягом віків в арабських релігійних школах заучували тексти Корану напам'ять. Ця традиція збереглася донині. Її ретельно дотримуються ті, хто готує себе до релігійної діяльності.

Найбільш старі тексти Корану по мові і стилю близькі заклинанням і прокляттям стародавньо - арабських жерців і віщунів. Частина з них відображає істотні для періоду виникнення ісламу настрої і проповіді есхатологічного характеру, містить барвисті картини страшного суду, пекла, раю.

Переклади Корану на східні мови з'явилися в 10-11 століттях у зв'язку з розповсюдженням ісламу.

5. Коран як історико-культурна пам'ятка

Своєрідність Корана як історико-культурного пам'ятника і як історичного джерела полягає в подвійності його ідеологічної основи. Коран закріпив божественною санкцією результати тривалого процесу перебудови соціальної дійсності, що домінує положення вже існуючих, як правило, осілих центрів Внутрішньої Аравії, інститутів і норм. Коран відбив боротьбу Мухаммеда з язичеством і язичниками, а також його полеміку з іудаїзмом і християнством, які існували в Аравії в сектантських формах, а також, можливо, і боротьбу з іншими представниками до ісламських монотеїстичних течій. У ході цієї полеміки відбувалося насичення проповідей Мухаммеда релігійно-філософськими ідеями й сюжетами іудео-християнського змісту, а також деякими уявленнями, які відносяться до зороастризму й манихейству. Все це обумовило значну еволюцію коранічних уявлень і привело до суперечливості й непослідовності в трактуванні ряду найважливіших елементів віровчення.

У ході соціально-ідеологічних процесів, що відбувалися одночасно з арабо-мусульманською експансією, Коран став головним джерелом релігійних приписань і соціальних установлень, етико-культурних норм і стандартів спілкування. Сакралізація мови Корана зіграла важливу роль у складанні на території Халіфату нової соціально-комунікативної системи. Вивчення Корану мусульманськими богословами й лінгвістами, викликане в першу чергу необхідністю його коментарію, призвело до становлення цілого спектру наукових дисциплін.

6. Зміст та значення Корану для мусульманського суспільства

У міру виникнення в мусульманській державі культурного симбіозу, що ознаменувався широким засвоєнням мусульманською культурою досягнень скорених народів, ускладнювалося й теоретичне осмислення соціально-релігійної системи, стрижнем якої являвся Коран. Саме із цим процесом і пов'язаний як розвиток доктрини про "незрівнянність" Корана, так і виникнення дискусії про його "створення" або "нестворення", що протягом тривалого часу було прямим відбиттям і багато в чому визначала характер соціально-ідеологічної боротьби в Халіфаті.

Зброєю в полеміці між різними напрямками ісламу являлись й тафсіри, тлумачення тексту Корану. Незабаром після смерті Мухаммеда стало очевидним, що Коран не може дати відповіді на всю зростаючу кількість питань, поставлених суспільством, що склалося на скорених мусульманами територіях. З одного боку, це привело до появи й росту значення інших джерел мусульманського права, особливо хадисів (переказів про діяння й висловлення Мухаммеда), з іншого боку - до виникнення метафоричних коментарів Корана, а надалі й появі нових "писань" (наприклад, у бабитов). Це свідчить про не уклонне зменшення реальної ролі Корану в мусульманському суспільстві, що не могло не призвести до появи ряду рухів з лозунгами «назад до Корану». В цілому, ідеологічна боротьба навколо місця Корану в житті мусульманського суспільства Являється відображенням більш широкої ідейної боротьби, пов'язаної з роллю світського й духовного в мусульманському суспільстві. Ця боротьба триває і нині. Вона виражається в спробах модерністського тлумачення Корану і приспособлення його ідей до потреб суспільного життя 20 ст., прихильниками цілого спектру рухів: від лівацьких до правих, від націоналістичних до панісламських. Ця боротьба відображається як в послідовній відмові від використання Корану як хоча б і символічного джерела державності в ряді країн з прогресуючими режимами, так і в спробах повернення до шаріату й об'явлення Корану «конституцією», що визначає всю систему державного керування. В цілому Коран продовжує відігравати важливу роль в житті сучасного мусульманського суспільства, в першу чергу у сфері релігійної практики, вірування, суєвірності.

На ряду з багатьма елементами соціальної психології і релігійної свідомості язичного світу, зруйнованого родового суспільства, він показує і процес затвердження монотеїзму, нових соціальних інститутів і етико - культурних норм. Світобачення, відображене Кораном - нова ступінь в розвитку суспільної свідомості суспільства Аравії, а не спонтанний творчий акт пророка. Формуючи нові релігійні і соціально правові ідеї, Мухаммед уявляв їх собі як відновлені в першоначальному образі старі

Мусульмани вважають, що Коран заміщає ранні одкровення - він є підбиттям їх підсумків і завершенням. Коран є останнє одкровення, а Мухаммед - "Друк Пророків". У дійсному значенні цього слова Коран є вчителем для мільйонів мусульман, як арабської, так і інших національностей. Він визначає їх повсякденне життя, забезпечує унікальною правовою системою і дає натхнення направляючими початками і принципами. Знання обставин кожного одкровення представлялося дуже важливим для правильного його тлумачення, тому ще на самому початку історії ісламу община дійшла висновку про необхідність збору як можна більшого числа хадісов, або переказів про життя і справи Пророка з тим, щоб стало можливим правильне розуміння Корану. Ці хадіси забезпечували учених не тільки знанням того історичного середовища, в якому послалося багато сур, сприяючи таким чином точному поясненню відображеного в них сенсу, але і безліччю додаткової інформації про життя, діяльність і правові норми Пророка і його сподвижників. Ці матеріали стали основою того, що згодом назвали Сунной Пророка - справи, мови і такрір (невисловлене схвалення) Мухаммеда. Разом з Кораном Сунна, що утілила в собі канонічні збори хадісов, склала основу Шаріату, священного закону ісламу. На відміну від західних правових систем шаріат не робить відмінностей між релігійними і цивільними справами; він є записом Божественного Закону, і зачіпає всі сторони суспільного, політичного, економічного і релігійного життя. Ісламське право, таким чином, відмінно від будь-якої іншої правової системи. Його відмінність від церковного права полягає в тому, що воно не управляється церковними ієрархами. У ісламі немає нічого, що могло б бути співвіднесено з "церквою" в християнському розумінні цього слова. Замість неї в ісламі існує умма - община віруючих, єдність яких гарантується священним законом. Кожен вчинок праведного мусульманина, отже, визначається повчаннями, поміщеними в Корані, прецедентами (справами і вчинками) Пророка і практикою ранньої мусульманської общини, що дбайливо зберігаються в шаріаті.

Біблія й Коран мають зближуючу їхню спільну рису: у обох книгах надається особливе значення особистості Авраама.

Мухаммед, що заснував іслам приблизно через 600 років після появи Христа , теж відчуває свій зв'язок з Авраамом - незважаючи на те, що його відокремлюють від старозавітного патріарха більше двох з половиною тисячоріч, ціла епоха, що породила іудаїзм і християнство. В 3-й сурй Корану ми читаємо: «Безсумнівно, найближчі до Ибрахиму (тобтоАвраама) з людей ті, які пішли за ним, а також Мухаммед і ті, які ввірували» (3, 68); «Ибрахим не був ні іудеєм, ні християнином. А був він ханифом (щирим шанувальником Єдиного Бога), що віддавсь Аллахові» (3,67); «Адже Тора і Євангеліє були ниспосланы тільки після нього» (3,65). Мухаммед прагнув відродити в первозданній чистоті дух древнього єдинобожжя, що, як він уважав, був втілений в Авраамі. Мухаммед народився в Мецці близько 570 року. Він належав до роду курайшитов, що происходили від Ізмаїла, сина Авраама.

Мекка в Корані називається «Матір'ю міст» (6, 92). Це місто з незапам'ятних часів шанувався арабами як святий - головним чином тому, що в ньому зберігалася Кааба. Слово «Кааба» означає по-арабски «куб», «шестигранник». Кааба - чорний уламок метеорита, умурований у стіну чотирикутного будинку.

У Корані згадуються біблійні персонажі. Велика 12 - а сура, що складається з 111 аятів, вся цілком присвячена Йосипу Прекрасному (в арабській вимові - Йусуфу), причому коранічна версія його історії почасти розходиться зі старозавітної: «Ми розповімо тобі кращий з розповідей, які ми відкрили тобі в цьому Корані» (12, 3). Мухаммед не усвідомить, що переказує колись почуте, але претендує на богооткровенное знання істини. Аллах нібито сказав йому: «Все це - частина оповідань про таємний, і Ми даємо тобі це в одкровенні. Ти не був разом з ними тоді, коли вони прийняли своє рішення, замишляючи підступи» (12, 102).

Світ витончених арабських навчань зовсім інший, ніж світ Корану. З одного боку - природничо-наукові досягнення найвищого рівня, наприклад дослідження в області оптики, обчислення розмірів земної кулі, вчення про рівняння. З іншого боку - примітивне коранічне правосуддя, що пропонує бити непокірливих дружин (4, 34) і «відтинати руки» злодіям (5, 38). Арабська наука й Коран здаються явищами різного порядку, і все-таки між ними існує певний зв'язок. Саме іслам уперше вивів арабів на дороги світової історії. Очевидно, у цій ідеології споконвічно були закладені якісь елементи, що підготували подальший розвиток арабського духу, що з'явилося свого роду «прологом» до арабського феномена.

У Корані ми не знайдемо «природничо-наукового», у точному змісті цього слова, світогляду, але багато які коранічні висловлення як би поволі готовлять ґрунт для його появи. Позакоранічний переказ приписує Мухаммеду слова: «Шукаючого знання почитає Аллаха». При цьому мається на увазі не вище знання «посвячених», які, будучи прояснені, навчаються розуміти «глибини Божі» (1Кор. 2:10), але те знання «свіу цього», до якого кинувся арабський дух. Мухаммед ставився до такого роду пізнанням із трохи наївною повагою.

Основою раціонального пізнання є математика, «рахунок». У цьому зв'язку варто згадати, як часто в Корані говориться, що «Аллах швидкий у розрахунку». Це не випадкова фраза; вона повторюється так наполегливо, що її просто неможливо не помітити, і, видимо, виражає досить істотний аспект коранічного сприйняття Бога.

Мухаммед забороняє пити вино, тому що воно одурманює свідомість «Вони запитують тебе про вино й майсир. Відповідай: «И в тім, і в іншому є великий гріх, є і якась користь для людей, але гріха в них більше, ніж користі»»(2, 219)

Коран постійно апелює до розуміння, до розуму: «Воістину, у створенні небес і землі, у зміні дня й ночі щирі знамення для тих хто має розум» (3, 190).

Наукові досягнення арабів, науковий імпульс «арабізму», більш, ніж яка-небудь інша релігія, затверджує авторитет Книги - книги як такої.

Важливу роль щодо цього зіграла зустріч Мухаммеда з іудаїзмом. На той час, коли вона відбулася, іудаїзм встиг значною мірою стати «книжковою» релігією, точніше, релігією Писання. Іудеї подобалися Мухаммеду саме тим, що були «людьми Писання».

Коран, перегукуючись із миром біблійних подань, згадує «книгу» як виявлений у баченні образ: «Хіба ти не знаєш, що Аллахові відоме те, що на небі й на землі? Воістину, це записано в «Писанні» (22, 70); «И для кожного строку - своє писання» (13, 38). Має свою книгу й кожна окрема людина - Мухаммед, слідом за Данилом і Іоанном, затверджує, що всі ці книги індивідуальних доль будуть відкриті в Судну годину».

Однак Мухаммед бачив в «книзі» не тільки найважливішу деталь Страшного Суду, це поняття мало в його очах і інше, зовсім особливе значення - тому що Коран теж був «книгою». Коран склав сам Аллах, а Джебраїл слово за словом продиктував його пророкові. Завдання ж Мухаммеда, за його переконанням, полягала лише в тім, щоб передати божественний текст людям. Пізніше ісламські теологи багато сперечалися про те, чи можна взагалі відносити Коран до розряду твірних речей або ж він існує вічно, як і його божественний автор. У Корані оригінал божественної книги, що перебуває поруч Аллаха, іменується «матір'ю книги» (omm al ritab), тобто «першокнигой», праобразом всіх писань: «У Нього - мати книги» (13, 39). «Він (Коран) перебуває в матері книги в Нас» (43, 4).

Християнському святу Різдва в ісламі відповідає «ніч алькадр», свято дарування Корана, відмічуваний в одну з ночей місяця рамадан. Первісне Писання було передано в нижню небесну сферу, у царство ангелів, що граничить із царством людини, - з тим, однак, щоб ангел Джебраїл поступово відкрив зміст Корана Мухаммеду. Значення «ночі призначення» докладно пояснюється в 97-й сурі, згадування ж про неї розкидані по всьому Корану: «Воістину, Ми ниспослали його (Коран) у ніч Призначення.

Звідки тобі знати, що таке ніч Призначення? Ніч Призначення краще тисячі місяців. У цю ніч сходять ангели й Дух з дозволу їх Господа, щоб виконати його веління на цей рік. У цю ніч - дарування вітань віруючим від ангелів до самого настання зорі» (97).

Ісламська релігія, що бачить у Книзі щиру заставу Порятунку, вороже ставиться до зображень. Вона вертається до заборони на зображення, утвердженому ще Мойсеєм. Якщо християнство залишає повний простір для художньої творчості, то мечеть ніяких «ікон» не терпить. Мусульмани переконані, що створювати живих істот - або навіть їхнє зображення - личить одному Аллахові. Тому мусульманські художники завжди були змушені обмежуватися геометричним орнаментом (арабесками) і митецьким переписуванням коранічних сур. У каліграфії (винаході витончено - декоративних форм написання арабських букв) вони досягли незрівнянних висот. Заборона на зображення (а рівно й відсутність у мусульманському богослужінні музики) сприяє розвитку абстрактного мислення, виробленню вміння сприймати позбавлені наочності математичні формули.

Коран не тільки дає споконвічний «імпульс» «арабському феномену, що зароджується,», арабському духу - він впливає на цей дух ще й в іншому змісті. Коранічне благочестя, яким би однобічним воно не було, виступає як противага прогресуючої раціоналізації життя. Духовно - душевній холод, навіть, можна сказати, шок, що ніс із собою арабський культурний вплив, частково зм'якшувався тільки завдяки вже сформованому на той час ісламу. Незважаючи на те, що зміст Корана й досягнення математико - природничо-наукових досліджень існували як би в різних, непересічних площинах, для самих носіїв арабського духу і їхніх послідовників, якими б «ученими» вони не були, було важливо, що вони живуть у релігійному середовищі ісламу.

Як і інші релігійні книги, Коран є звичайним збірником законів, настанов і традицій, а також викладом різноманітних міфічних розповідей, окремі з яких запозичені з інших релігій, особливо християнства та іудаїзму. В Корані є вказівки відносно регламентації торгівлі, майнових, сімейно - шлюбних відносин. Подано безліч моральних норм, що є обов'язковими для мусульман і складають їхній кодекс честі. Але найчастіше в Корані йдеться про обов'язки віруючих стосовно до правителів, духовенства, про ставлення мусульман до інших віросповідань, про Аллаха, якому повинні бути покірними всі його послідовники, про Судний день, воскресіння й потойбічний світ.

Коран підтверджує та узаконює станову нерівність, освячує приватну власність. «Ми розділили серед них (тобто людей) прожиток у житті ближньому і підняли одних ступенями над іншими, щоб одні з них брали інших у прислугу» (К.,43, 31). За замах на власність Коран передбачає жорстоке покарання на цьому і потойбічному світах. «Злодію і злодійці відсікайте руки за те, що зробили вони, від імені Аллаха» (К.,5, 42).

Багато аятів святої книги присвячено жінці. За непокірність, навчає пророк, «кидайте їх на ложі та бийте їх» (К., 4, 38); «тримайте їх удома, доки не упокоїть їх смерть і Аллах не розчистить для них шлях» (К., 4, 3). «Чоловіки стоять над жінками тому, що Аллах дав одним перевагу над іншими» (К., 4, 38). Нерівність жінки перед чоловіком визначена як у майновому стані (К., 2,282). У Корані є аяти про необхідність затворництва для жінки (носіння паранджі, чачвана, чадри, яшмака).

У Корані викладено також космологічні та космогонічні погляди. Згідно з ними Земля є плоскість, рівновага якої підтримується горами, що їх звів Аллах. Останній створив світ за шість днів, що відповідає біблійним уявленням про творіння світу. На шостий день Аллах створив Адама і Єву. Творіння людини є найвищим досягненням Бога (К., 15, 29; 27, 62; 32, 8; 38, 72).

Є в Корані й чимало наказів віруючим відносно сповідання релігії, здійснення релігійних вимог. «Прославляй хвалою твого Господа до сходу сонця і до заходу сонця, і під час ночі прославляй його і серед дня, - може бути, що ти будеш задоволений» (К.,20, 130). «Вам не досягти благочестя, доки не будете робити пожертвувань із того, що любите» (К., 3, 86). Коран попереджає: «Існуюче життя - тільки гра й забава…»(К., 5, 32). «Хто ж хоче користуватися її благами, тому нема в майбутньому житті нічого, окрім вогню…»(К.,11, 19).

Є там і релігійна винятковість, заклики до боротьби з невіруючими, позаяк останні є ворогами мусульман (К., 4, 102). Віруючих закликають боротися з невіруючими, «доки не буде спокуси, і релігія вся належатиме Аллахові» (К., 8, 40), «бити многобожників» (К., 9, 5). Віруючим наказують діяти за принципом талону: «душа - за душу, і око - за око, і ніс - за ніс, і вухо - за вухо, і зуб - за зуб…»(К., 5, 49). Від імені Аллаха в Корані проголошено: «Для невіруючих ми приготували кайдани, нашийники, гаєнський вогонь»(К., 76, 4). «Вони питимуть кип'яток, і люті люті муки їм за те, що були невірними» (К., 10, 4).

Згідно з моральними повчаннями Корану, людина у своїх діях і намаганнях повністю залежить від волі та бажання Аллаха. «Не спіткає нас ніколи ніщо, окрім того, що накреслив нам Аллах. Він наш захисник» (К., 9, 51). Усі люди створені Аллахом для покори. Людина не має свободи волі, вона приречена.

Загалом Коран - це не тільки сухі й монотонні релігійні накази і проповіді, а й яскрава, палка, образна мова, змістовні словосполучення й пишнобарвні порівняння. Коран, на думку багатьох діячів культури, є першою в історії народів Сходу пам'яткою прози, притч, алегорій, порівнянь, повістей та ін. І в цьому полягає його велика художня і культурно - історична цінність.

Мусульмани вшановують дві книги: Коран і Сунну. Богослови називають Коран словом Бога, божественним об'явленням. Сунна містить розповіді про вчинки й висловлювання пророка та є джерелом правил життя суспільства і тлумачення Корану, релігійного культу й права. Хадиси, що складають Сунну, лише у 13-9 ст. було зафіксовано на письмі. Хадиси - це основа всього релігійного й громадського життя та діяльності мусульман - сунітів.

На основі Корану і Сунни богослови розробили шаріат - правові норми поведінки, освячені мусульманською релігією. Шаріат визнається божим законом, що доводиться до людей через Коран, хадиси і твори релігійних авторитетів. Реально шаріат утілено в працях із Мусульманського права і практиці шаріатських судів. Він регулює зовнішні форми ставлення людей до Аллаха, людей одне до одного і визначає міру покарання за їх проступки (укубат).

Основи мусульманського віровчення та обрядовості викладено в Корані та Сунні. Значний вплив на формування догматики і культури ісламу зробили такі тогочасні релігії, як іудаїзм і християнство. Досить сказати, що в Корані багато ідей і навіть персоналій запозичено з Біблії (Старого й Нового Заповітів).

У Корані викладено вчення про пророків Аллаха, від Адама до Мухаммеда, в їх числі біблейські пророки і патріархи Нух (Ной), Ібрахим (Аврам) та інші. Іса ібн Маріам (Ісус син Марії) в Корані - посланець Аллаха, безпосередній попередник Мухаммеда, але не «єдиносущ» з богом. «Аллах - тільки єдиний бог» (4, 163). Міфологічний характер носять розповіді Корану про походження і устрій світу, створення людини і т. п., в яких багато суперечностей, як і у вченні про свободу волі: то Коран стверджує, що у людей «немає вільного вибору» (28,68), то допускає можливість їх самостійних дій, хоча тут же загрожує їм божественною карою. Можна прослідкувати в Корані вплив фольклору стародавньо - арабських племен і стародавніх народів. Велике місце в Корані займають положення соціально - правового характеру; не випадково Коран називає себе «арабським судебником» (13, 37). Як книга, складена в період встановлення ранньофеодального суспільства, Коран клеймить деякі звичаї першообщинного ладу, наприклад кровозмішення; торгівля названа в ньому «божим шляхом», але лихварство, стягування ліхви засуджене. У цьому, як і у встановленні податку - закята, - в Корані відобразилися інтереси демократичних шарів. Але в цілому Коран захищає приватновласницькі відносини, майнову і соціальну нерівність, рабство, принижене положення жінки.


Подобные документы

  • Слово Аллаха. Історія створення та форма Корану. Збірник проповідей Мухамеда. Древні списки Корану. "Фатиха" складається з семи аятов. Зміст Корану. Боротьба з багатобожжем, затвердження монотеїзму головна ідея Корану.

    реферат [22,7 K], добавлен 27.07.2002

  • Історія написання Корану – книги, яка є для віруючих свого роду посібником з правильного способу життя, поведінки, правильного ставлення до того чи іншого. Зміст Корану, загальна структура, стилістика. Політичні, правові, суспільні, моральні настанови.

    реферат [29,5 K], добавлен 31.10.2010

  • Формування, історія зародження і поширення ісламу. Мекканський і мединський періоди становлення ісламу. Суть Корану і Сунни. Особливості віровчення і культу ісламу. Основні течії ісламу і шиїтські секти. Основи мусульманського права і іслам в Україні.

    контрольная работа [44,5 K], добавлен 29.07.2009

  • Ислам как государственная религия. Содержание в Коране шариата – законодательных норм. Изучение Корана и его толкований (тафсир) в учебных заведениях. Происхождение мира по Корану, его эсхатология и социальная этика. Символ веры и ислама по Корану.

    доклад [32,5 K], добавлен 26.09.2009

  • Виникнення ісламу. Посланець Алаху. Основна частина. Загальна характеристика мусульманського права. Джерела мусульманського права. Коран. Сунна. Іджма. Кияс. Фірмани, кануни. "Релігія покірних".

    реферат [19,5 K], добавлен 18.03.2003

  • Поняття та ступінь розповсюдженості ісламу в сучасному світі, темпи, передумови його поширення. Муалід – як посланець великого Аллаха. Загальна характеристика та властивості мусульманського права, його джерела: Коран, Сунна, Іджма, кияс, фірмани, кануни.

    реферат [26,3 K], добавлен 03.12.2010

  • Коран как главная священная книга мусульман, собрание проповедей, обрядовых и юридических установлений, молитв, назидательных рассказов и притч, произнесенных Мухаммедом в Мекке и Медине. Современный Ислам, его догматика. Деятельность пророка Мухаммеда.

    реферат [23,7 K], добавлен 03.12.2010

  • Походження слова "іслам". Основні догмати та культові особливості мусульманства, число його послідовників. Головні принципи ісламу, викладені в Корані. Віра в день Воскресіння - кійама. Салят або ритуальна молитва, яка виконується п'ять разів на день.

    презентация [2,1 M], добавлен 10.11.2015

  • Коран как важнейший источник шариата, священная книга мусульман, состоящая из притч, молитв и проповедей, произнесенных Мухаммедом. Основные догматы, признание которых за истину и беспрекословное выполнение считается обязательным для всех мусульман.

    реферат [38,3 K], добавлен 15.05.2016

  • Возникновение, основные положения и направления ислама - одной из основных мировых религий. Влияние на развитие общества и политическая роль мусульманского движения. Современные постулаты исламской религии. Главная "священная книга" мусульман – Коран.

    контрольная работа [26,6 K], добавлен 19.04.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.