Коран – священна книга мусульман

7. Історія писаного Корану

Згідно з мусульманською міфологією текст Корану передав Мухаммедові архангел Джебраїл (Гавриїл). Текст Корану проголошувався Пророком Мухаммедом послідовникам у міру того, як посилалися одкровення. Перші вірші відкрилися йому приблизно в 610 році, а останнє одкровення датується 632 р. - останнім роком його життя. Спочатку його послідовники запам'ятовували Коран напам'ять, а потім по настанові Мухаммеда стали записувати. Робота над повним змістом Корану, розстановкою його віршів і класифікацією глав бере свій початок з часу Пророка. Оскільки Мухаммед одержував одкровення впродовж всього життя, всі частини Священного Послання могли бути остаточно зібрані в єдине зведення - "між двома обкладинками" - лише вже після його смерті.

При житті Пророка Мухаммеда текст Корана існував і передавався головним чином в усній формі, і було чимало людей (карі, курра), які могли читати весь Коран або його більшу частину напам'ять. Однак згодом якісь частини Корана могли випасти з пам'яті, інші придбати нову редакцію. Перша спроба записати Коран була почата в колі найближчих сподвижників Мухаммеда після його смерті, але як рукописна книга й канонічний текст Коран став доступний лише при третьому халіфі Османі (644-656).

Є версія, що спочатку існували записи лише окремих одкровень, зроблених незалежно від Мухаммеда, а в Медині, видимо, і за його вказівкою. Але найбільшою підтримкою в науці користується заснована на мусульманськім переказі гіпотеза, відповідно до якої перші трохи відмінні один від одного записи повного тексту Корана з'явилися після смерті Мухаммеда (632 р.) у колі його найближчих сподвижників.

Між 650 - 656 за наказом Халіфа Османа спеціальною колегією було підготовлено список Корану, котрий поступово витіснив інші записи. Найбільш ранні збережені списки Корана відносяться до рубежу VII-VIII ст. Наприкінці IX ст. у текст Корана були уведені діакритичні знаки (огласовки), що було викликано необхідністю його однозначного розуміння. Однак і після цього зберігалася можливість деяких різночитань, сім варіантів яких були визнані однаково правомірними. Орфографія, структура тексту й правила читання були остаточно канонізовані офіційним виданням Корана в Каїрі (1919, 1923 і 1928 р.), які відповідали одному із цих варіантів читань. Кожен із етапів роботи над текстом Корану був викликаний вимогами релігійно - політичної ситуації в арабо - мусульманському суспільстві.

Відповідно до переказів, першим ініціатором укладання об'явлення Аллаха був халіф Омар Ібн аль-Хаттаб. Після битви у Аль-Йамами в 633 році і трагічній загибелі в ній багатьох сподвижників Пророка Омар ібн аль-Хаттаб, що пізніше став другим халіфом, повідомив Абу Бакру, першого халіфа, про те, що існує реальна небезпека втратити текст Священного Корану, що зберігається правовірними мусульманами в пам'яті лише розрізненими і уривчатими фрагментами. Абу Бакр усвідомив існуючу небезпеку і довірив завдання збирання одкровень Зайду ібн Сабіту, якому, як головному писарю Пророка, Мухаммед часто диктував одкровення протягом свого життя. Не дивлячись на великі труднощі, робота була завершена, і перший повний рукопис був складений з розрізнених записів, зроблені ним самим та іншими людьми, на кістках, клаптиках шкіри, камінні, а також з власних записів спогадів сучасників Мухаммеда про об'явлення Аллаха. Всі зібрані та наново переписані відомості стали першою редакцією Корану. Вважається, що винахід арабської писемності стався саме тоді. Пізніше за часів третього халіфа Османа підготовка останнього справжнього засвідченого тексту Корану була завершена в 651 році. З тієї пори він зберігається в незмінному вигляді. За часів Арабського халіфату Коран не переписувався і не розмножувався. Але поява інших подібних записів змусила керівництво халіфату видати розпорядження про конфіскацію всіх наявних записів. Їх порівняли з першою редакцією Корану, внесли в нього певні зміни, а всі записи знищили. Одержану внаслідок цього нову редакцію, «зейдівсько - османський» текст, було переписано в чотирьох примірниках і розіслано до найважливіших центрів халіфату - Мекки, Дамаска, Куфу, Басри. Остання редакція Корану вважається канонічною.

Встановлення канонічного тексту Корану, що відбувалося в халіфаті в обстановці гострої політичної і релігійної боротьби, супроводжувалося знищенням списків, що суперечили йому, хоча є дані, що різні списки Корану існували ще в 9 - 10 ст. Текст Корану, прийнятий за канонічний в суннізмі, в шиїзмі вважається неповним.

Як вже зазначалось, Коран дуже важкий для однозначного його розуміння, але якщо читати уважніше, то можна зрозуміти, що аяти Корану самі себе роз'яснюють.

8. Коран роз'яснює сам себе

Коран - відкрита Книга. Його аяти прості та зрозумілі. Один з них говорить про це так: «Ми послали цю книгу тобі для того, щоб вона в повністю відкритій формі пояснила все, показала праведний шлях, щедро нагородила прийнявши її (зв'язавши себе з нею) й стала благовістю.

Але Коран відкритий подібно до того як відкриті людині засоби існування, дані Аллахом. «Ви можете мати готовими повітря, воду і деякі інші речі, які ви потребуєте, але щоб мати другу частину засобів існування ви повинні прикласти зусилля. Скільки праці потрібно для шматка хліба на нашім столі! Аллах створив зерна, воду, сонце, землю, словом, все необхідне для існування. Але привести це в дію та створити засоби існування - це вже людська справа. Він говорить так: «Крім праці ніщо інше не належить людині» (сура 53, аят 39).

Так і з Кораном. Більшість його аят зрозуміти легко. Але є й такі, розуміння яких потребує зусиль. Як це можливо в такій відносно невеликій Книзі? Коран сам вказує свій метод. «О посланець! Ти слідкуй за тим, що ми читаємо тобі. Роз'яснення цього залишається за Нами» (сура 53, аят 39).

Аллах розмістив аяти в Корані в такій послідовності, що вони пояснюють одне одного. Посланець словом та ділом доповнює ці роз'яснення. У Корані Господь звертається й до своїх попередніх Книг. Це теж метод роз'яснення. В аятах, зв'язующих віру з об'єктивною закономірністю, наголошується на закономірності, необхідній для розуміння Корану. Це напряму зв'язує Коран з наукою й огороджує його від усякого роду ірраціоналізму й містики, ставить перешкоду усяким фантазіям з його приводу.

Особливе значення має арабська мова Корану. Тільки відмінне знання її дозволяє вловити всі нюанси думки. Викладені тут підходи до Корану, в їх єдинстві, і є той метод, який забезпечує адекватне роз'яснення й розуміння Корану.

Аллах розмістив аяти в Корані у послідовності, при якій вони роз'яснюють один одного. Як це відбувається? Відповідає сам Коран. «Це Він (Аллах) послав тобі цю Книгу. Одна його частина - це аяти мухкем (міцні, або фундаментальні). Вони складають основу Книги. Другі ж - це мутешабіх аяти…» (сура 3, аят 7). «…Це така Книга, аяти якої поставлені міцно, потім їм дано детальне роз'яснення зі сторони Аллаха, володарюю чого (над усім) і знаючого суть усього (будь - якої речі)» (сура 11, аят 1).

«Аллах послав найпрекрасніше зі Слів у вигляді Книги, яка складається з мутешабіх (подібних, схожих один на одного) аятов - двійок (двух аятів)…» (сура 39, аят 23).

Тобто подібні, схожі один на одного аяти представлені в Корані двійками (парами). В цих парах один аят відноситься до міцних, або фундаментальних (мухкем), а другий - до мутешабіх аятам. Перші, «поставлені міцно», - це основа Книги, а другі являються їх роз'ясненням (означенням, конкретизацією, деталізацією).

В будь-якій теорії фундаментальний зміст, «поставлений міцно», являється деяким спільним, абстрактним, або генеральним. Такі елементи вчення в теорії пізнання характеризуються як принципи, категорії й закони. В Корані вони містяться в аятах мухкем. Це - аяти - принципи (або аяти - закони). В пояснювальних аятах формулюються окремі положення, їх можна характеризувати як аяти - визначення. Ці два типи аятів тісно пов'язані між собою. Їх природний зв'язок проявляється в формі наявних і тим і іншим схожих, повторюваних і паралельних елементів. Ця дуже важлива зовнішня ознака вже дозволяє виявити зв'язані між собою аяти. І тоді стає зрозуміло, що Коран являє собою взаємозв'язану систему аятів, в якій спільні та абстрактні аяти спираються на аяти, які приносять їм визначеність і роз'яснюють їх. Так Коран і пояснюється самим же Кораном, і в ньому не залишається нічого незрозумілого чи не роз'ясненого. Інакше кажучи, для пояснення Корану не потрібно ніякого іншого джерела, крім нього самого. Так знімаються всі спекулятивні розмови про те, що Коран важкий для розуміння. Відкриття чи застосування цього метода пізнання Корану вказує на непотрібність всіх інших методів, які знаходяться за межами наукового способу мислення.

Мова йде про два взаємопов'язані типи аятів - двійках (парах). Тут маємо особливо відмітити наступне. Двійки, або пари, можуть мати в арабській мові форму однини й множини: «месна» - двійка (одна пара), «месани» - двійки (багато двійок, пар). В даному випадку підходить форма множини - месани. Тому що у одного аята можуть бути двосторонні зв'язки з багатьма іншими аятами. Звідси випливають такі очевидні наслідки. Наприклад, один (конкретний) аят може бути використаний для роз'яснення багатьох інших (більш спільних) аятів. Або: один (спільний) аят може бути конкретизований і роз'яснений багатьма іншими аятами.

Важлива особливість феномену «багатьох двійок (пар)» заклечається в тім, що застосований як метод пізнання Корана, він дозволяє в кожному випадку використовувати весь його потенціал. Кожен спільний аят може бути «просканований» Кораном для знаходження в книзі аятів, які пояснюють і конкретизують його. В іншому випадку це може бути використано і для того, щоб знайти зв'язок якого не будь частного аята з аятами, формуючими спільні принципи, генеральні ідеї.

Представлений тут метод дає також можливість сходження до будь якого, в тому числі і граничного конкретного рівня, зв'язаного зі словарним значенням слова (поняття).

Все це, разом взяте, і робить результативним сходження від спільних, фундаментальних аятів до їх конкретного змісту (конкретним аятам), що і є роз'ясненням Корана самим Кораном на його власному ґрунтуванні…якби не цей метод, довелось би користуватись багатьма томами тлумачень, а також доводити адекватність цих тлумачень - роз'яснень самому Корану. Оскільки в будь якій точці Корану є можливість вийти за його межі.

Але цей метод досі не був використаний в належній мірі, не дивлячись на його очевидність. Вперше описав його і ввів в наукове користування професор Стамбульського університету, доктор богословських наук Абдулазіз Байіндир.

Метод дозволяє в будь якому випадку знаходити адекватне роз'яснення змісту Корана, а самому цьому роз'ясненні - завжди перебувати на підґрунті Корану.

9. Історія людства по Корану

У Корані відсутне представлення про людину як "вінці утвору", а також про поступовість розвитку життя на Землі, її біосфери і тим більше ноосфери - сфери людського розуму. Відповідно до Корана, створенню Аллахом людини передував акт створення їм ангелів і джинів, його небесної крилатої опори. У суре "Ангели" про це сказано: "Хвалу Аллаху, творцю небес і землі, створившему ангелів посланниками, що володіють крилами подвійними, потрійними і четверными. Він збільшує в утворі, що йому завгодно" (К., 35:1); він "створив джинів з чистого вогню" (К., 55:14); "з вогню пекучого" (К., 15:27). І все-таки акту створення людини Аллах, судячи по викладеному в Корані древнеарабскому сказанню, додає особливе значення. Навіть після того як їм був виліплений свого роду манекен людини і залишилося лише його оживити, Аллах вирішив обговорити свій учинок з раніше ним створеними многокрылыми помічниками. Деякі з новітніх коментаторів намагалися углядеть у цьому "обговоренні" ознака особливої демократичності всевишнього. Тим часом, якщо виходити з Корана, це "обговорення" чи "рада", "бесіда", "змагання" з "верховним сонмом" ангелів виглядає дуже деспотично. У всякому разі, у цьому "обговоренні" не почувалося якої-небудь терпимості, уваги до скликаного ангельського сонму, навіть ознаки толерантності. Творець заздалегідь визначив своє рішення і, вислухавши єдиного що возражали, відразу суворо покарав його. Коран у декількох сурах повертається до цього епізоду, але щораз викладає усього лише сухий конспект, як би канву розповіді про "раду". Так, у суре 38 читаємо: "От сказав господь твій ангелам: "Я створюю людину з глини. А коли я його завершу і вдуну в нього від мого духу, то упадіть, поклоняючись йому!" І упали ангели всі разом, крім Ібліса[З цього аята (38:74) виходить, що Ібліс - з ангелів, а, згідно аяту 48 18-й сури Корана, "був він із джинів". Намагаючись знайти вихід з цього протиріччя, автори тафсиров приводять складні "доводи", по одним з яких Ібліс - з ангелів, але судячи з його вчинків - із джинів, а по іншим - він по природі своєї джин, але жив серед ангелів і навіть командував тисячами з них.], - він загордився і виявився невірним. Аллах сказав: " Іблис, що удержало тебе від поклоніння тому, що я створив своїми руками? Чи загордився ти чи (виявив зарозумілість. - Л.К.) виявився з вищих?" Ібліс. сказав: "Я краще його: ти створив мене з вогню, а його створив із глини". Аллах сказав: "Виходи ж звідси; адже ти - побитий каменями. І над тобою мій проклін до дня страшного суду". Він сказав: "Господи, відстрочи мені до дня, коли люди будуть відроджені!" Аллах. сказав: "Воістину, ти з тих, кому відстрочено до дня визначеного терміну!" Ібліс сказав: "Клянуся ж твоєю величчю, я спокушу їх усіх, крім рабів твоїх серед них чистих!" Аллах сказав: "Воістину, я говорю правду, наповню я геєну тобою і тими, хто пішов за тобою, -усіма!" (К., 38:71-85). Отже, створення першої людини, відповідно до Корана, одночасно з'явилося актом падіння чи джина ангела "з числа вищих", що стало дияволом, сатаною, шайтаном, царем пекл. Утім, у 2-й сурі Корана падіння Ібліса, а також уведення людини в рай зображено вже с іншими подробицями. Насамперед, тут сказано не тільки про першу людину, але і про його чоловіка. Адам вже одушевлений і представлений ангелам у якості "намісника" Аллаха "на землі". А ангели дають зрозуміти Аллаху, що вони вже знають, на що здатно людей, і явно їх не схвалюють. Ангели говорять Аллаху: "Хіба ти установиш на ній(Землі) того, хто буде там робити нечестие і проливати кров, а ми підносимо хвалу тобі і святимо тебе?" Слідом за цим у Корані знову продовжена досить суха конспективна мова: "И навчив він Адама всім іменам (ангелів; а по тлумаченню шиітських богословів - ще не народжених на землі їх верховних імамів), а потім запропонував їхнім ангелам і сказав: "Повідомите мені імена цих, якщо ви правдиві". Вони сказали: "Хвала тобі! Ми знаємо тільки те, чому ти нас навчив. Воістину, ти - знаючий, мудрий!" Він сказав: "ПРО Адам, повідом їм імена їх!" І коли він повідомив їм імена їх, те він (Аллах) сказав: "Хіба я вам не говорив, що знаю сховане на небесах і на землі і знаю те, що ви виявляєте, і те, що ховаєте?" І от, сказали ми ангелам: "Поклонитеся Адамові!" І поклонилися вони, крім Ібліса. Він відмовився і звеличився і виявився невіруючим. І ми сказали: " Адам! Оселися ти і твоя дружина в раї і харчуйтеся відтіля на задоволення, де побажаєте, але не наближайтеся до цього дерева, щоб не виявитися з несправедливих". І змусив їхній сатана спіткнутися про нього і вивів їх відтіля, де вони були. І ми сказали: "Зваліться, [будучи] ворогами один одному! Для вас на землі місце перебування і користування до часу" (К., 2:28-34). З незначними змінами цей текст приведений у сурах 15, аяти 26-43 і 20, аяти 114-126. Зміни відносяться, зокрема, до уточненню того, з чого створена людина. Слід зазначити, що в Корані немає по цьому питанню єдиного погляду. Так, у сурі 15 тричі повторено: "зі звучної, із глини, убраної у форму". Крім цього говориться, що бог створив людину з пороху (3:52; 22:5), з сутності "глини" (7:11), із глини сухий, звучної, як судина, глиняне блюдо (55:13), ще з глини липкою, що пристає, отже сирий (37:11), із глини гончарної, "бідніли" (15:26); нарешті - "з води". З вологи - "із краплі" - людин і розмножується (25:56; 80:17-18). По останньому питанню в Корані викладений, утім, і іншої, погляд, висхідний, як з'ясовується[Див.: Винников И.Н. Коранические заметки.], до концепції, широко розповсюдженої в древньому світі: бог "створив людину зі згустку" крові (алак - К., 96:1-2); з нього ж він формується (23:14). Розходження цих версій зайвий раз підтверджує складність і неодночасність складання Корана. Вигадливим нагадуванням про нелегку аравійську дійсність у 20-й сурі є звернені до Адама і його дружині слова Аллаха, сказані після того, як Иблис відмовився поклонитися. " Адам! - попередив Аллах. - Адже це - ворог твій і твоя дружина. Нехай же він не изведет вас з раю, так не виявишся ти нещасливим! Адже тобі можна не голодувати там (у раї. - Л.К.), і не бути нагим, і не жадати там, і не страждати від спеки" (К., 20:115-117). Однак у наступної ж рядку виявляється, що ці попередження всі Аллаха, що визначає, виявилися даремними. "І нашептав йому (Адамові) сатана, він сказав: "Адам, чи не вказати тобі на дерево вічності і влада неминущу?" І вони обоє (Адам і його дружина) поїли від нього, і виявилася перед ними їхня скверна, і стали вонизшивати для себе райські листи, і ослухався Адам добродії свого і збився зі шляху" (К., 20:118-119). У сурі 7, спокушаючи Адама і його дружину, Ібліс уточнив: "Заборонив вам ваш господь це дерево тільки тому, щоб ви не виявилися чи ангелами не стали вічними" (К., 7:20). Лише після "гріхопадіння" своїх створень Аллах виявив завзятість. У 20-й суре, слідом за нейтральним аятом 120 ("Потім обрав його господь і простив його і повів прямим шляхом") читаємо: "Він (Аллах) сказав: "Зваліться з нього (з раю) разом, ворогами друг другу! А якщо прийде до вас від мене посібник - те, хто піде за моїм посібником, той не зіб'ється і не буде нещасливим! А хто відвернеться від спогаду про мене, у того, воістину, буде тісна життя! І в день воскресіння зберемо ми його сліпим" . Звичайно, покарання майбутнього життя сильніше і довше!" (К., 20: 121-123, 127). Достаток у "слові Аллаха" подібних настроїв, зв'язаних з обіцянками близьких змін у житті арабів і настанням "кінця світу", світопредставння, привело окремих дослідників до висновку про тім, що Коран (за винятком тих його місць, що мають законодавчий характер і за часом свого походження є більш пізніми) є новий "Апокаліпсис", "одкровення про кінець світу". Як ми знаємо, у Корані дійсно говориться про "годину" і про тім, що він близький. "Я (Аллах) готовий його відкрити, щоб усяка душа одержала воздаяние за те, про що намагається!" (К., 20:15-16). Однак історія підтвердила, що не мотиви, зв'язані з чеканням світопредставння, що містилися в проповідях пророків раннього ісламу, споювали і піднімали народ на боротьбу проти погрози чужоземного ярма, за об'єднання арабських пологів і племен, не вони відбивали процес. Безнадійність, розпач, думки про те, що порятунок і воздаяння прийдуть після смерті, ніколи не піднімали на боротьбу, не служили надійною підтримкою людям. Якщо вважати, що "життя найближча", то є єдина земна дійсність, "тільки користування оманне", як написано в Корані (К., 57:19-20), те чи коштує за обман бороти? Коран же цю думку ще підігріває домислом про тім, що, "хто бажає посіву для ближньої (інакше кажучи, земного життя) . немає йому в останній (посмертної) ніякої долі!" (К., 42:19). "Люди! - застерігає Коран. - Бійтеся добродії вашого і страшитеся дня, коли батько не відшкодує за дитину і породжений (від нього) не відшкодує нічим за свого батька! Воістину, обітовання Аллаха - істина; нехай же тебе не зваблює життя найближча ." (К., 31:32-33), - це єдине земне життя. Характерною рисою численних закликів Корана до віри в посмертну долю, що буває двох пологів - доброї і злий, прекрасної й огидний, є те, що вона мислиться як воздаяння за земні справи людей; яка вона буде - залежить від поводження, учинків, переконань, дій людини. У доісламских культах арабів подібної віри в скільки-небудь розробленому виді не було. З чужоземних религий це знаходимо тією чи іншою мірою в християнстві й іудаїзмі і більш чітко - у зороастризмі, якому близькі і деякі картини потойбічної "життя", намальовані в Корані. Для того щоб араби повірили в ці обіцянки, як видно з Корана, проповідники його "істин" повинні були прикласти чимало енергії. Їм насамперед було необхідно переконати людей у тім, що їх постійні життєві спостереження, їхній досвід, що свідчать про те, що тіло, що розпалося після смерті, що змішалося з землею, розсіяне, распилене по піску і т.п., неможливо відновити, неправильні. "У всякого народу - своя межа; і коли прийде їхню межу, то вони не сповільнять ні на годину і не прискорять . Хто ж кривдніше того, хто вигадав на Аллаха чи неправда вважав неправдою його знамення? Цих осягне їхня доля з книги (тобто визначене, визначене покарання). А коли прийдуть до них наші посланці, щоб завершити їхнє життя, вони скажуть: "Де ж ті, кого ви призивали крім Аллаха?" Вони скажуть: "Утратилися від нас!" І засвідчать проти самих себе, що вони були невірними. Він (Аллах) скаже: "Увійдіть серед народів, що пройшли до вас із джинів і людей, у вогонь!" Кожен раз, як входив один народ, він проклинав йому подібний. А коли вони зібралися всі там, те іншої сказав про перший: "Господи! Ці збили нас, пішли ж їм покарання подвійне з вогню". Він (Аллах) сказав: "Кожному - подвійне, тільки ви не знаєте!" І сказав перший іншому: "У ви не було переваги перед нами; укусите ж покарання за те, що ви придбали!" (К., 7:32, 35-37). Такі "гуманні" відносини між людьми, навіть цілими народами, виховували Кораном. Для досягнення більшого ефекту писавший одинз аятів 7-й сурі прибіг навіть до відомого євангельського виречення, утім, близькому образам аравійської дійсності: "Воістину, ті, які вважали неправдою наші (Аллаха) знамення і звеличувалися над ними, не відкриються їм врота неба, і не увійдуть вони в рай, поки не увійде верблюд у голкове вухо (порівн. євангелія від Матфея, гл.19, с.24; Луки, гл.18, ст.25; Марка, гл.10, ст.25. - Л.К.). Так відплачуємо ми грішникам!" (К., 7:38). У рай же, де "течуть ріки", "прийшли посланці добродії . з істиною, і було виголошено: "От вам - рай, що даний вам у спадщина за те, що ви робили!" І воззвали мешканці раю до мешканцям вогню: "Ми знайшли те, що обіцяв нам наш господь, істиною, чи знайшли ви істиною те, що обіцяв ваш господи?" Вони сказали: "Так". І виголосив глашатай серед них: "Проклін Аллаха на несправедливих, які відвертають від шляху Аллаха і прагнуть звернути його в кривизну і не вірують вони в життя майбутню!" І між ними - завіса, а на перешкоді - люди, що знають усіх по їхніх ознаках. І воззовут до мешканців раю: "Світ вам!" - і ті, котрі не ввійшли в нього, хоча і бажали . І виголосять мешканці вогню до мешканців раю: "Пролийте на нас чи воду те, чим наділив вас Аллах!" Вони скажуть: "Аллах заборонив і те й інше для невірних ." (К., 7:41-44, 48). Отже, коли в попавших у рай прокинуться почуття жалю, людинолюбства, те їх відразу заглушать забороною всемилостивого Аллаха. Більш того, "коли вони ( щопотрапили в пекло. - Л.К.) будуть благати про допомогу, їм допоможуть водою, подібної до розтопленого металу, що буде палити обличчя. Болісне питво! Томливе місце відпочинку!" (18:28). "Щораз, як захочуть вони вийти з нього (пекла), з мучень у ньому, вони будуть повертатись в нього: "насолоджуйтеся мукою в полум'ї!" (22:22). Коли ж страждальці валу віддадуть перевагу смерті випробовуваним мученням, їх позбавлять і смерті. "Вони викликнуть: Малік[У даному випадку слово "Малік" - власне ім'я ангела, що володарює над джаханнам - геєною, пеклом. Крім нього в кораничному пеклу 19 стражів (74:30-31).], господь твій послав би нам кончину! Він скаже: ви залишитеся тут назавжди" (43:77). Але грішники не заспокояться. "І коли вони, зв'язані одні з іншими, їм (Маліком. - Л.К.) будуть повалені в тісне поместилище, тоді вони там будуть просити собі знищення. У день цей, - учить Коран, - не просите собі однократного знищення, але просите собі багаторазових знищень" (25:14-15). Але у геєні "йому (винному перед Аллахом. - Л.К.) ні смерть, ні життя" (20:76), "він у ньому (у великому вогні) не вмре, але і не буде жити" (87:12-13). "Там, - возвещает Коран, - вони пробудуть, поки існують небеса і земля[Твердження, що має суперечливі тлумачення.], якщо тільки господь не захоче чого-небудь особливого: тому що господь твій є повновладний совершитель того, що хоче" (11:109). Таке людинолюбство розглянутої нами книги, що часом і тепер люди, як випливає в ній не розібралися чи довіряють її мінливим тлумаченням, свідомим перекручуванням, характеризують як добуток послідовного високого гуманізму.

ВИСНОВОК

релігія коран іслам мусульманський

Отже, проаналізувавши розглянуті питання ми можемо зробити такі висновки: Іслам виник на початку 7 ст. н. е. в Західній Аравії на перехресті культур і цивілізацій Сходу і Заходу, в період розпаду родоплемінного ладу і формування там центральної класичної арабської держави, епоху переходу від первіснообщинного до феодального ладу в арабів. Формування феодалізму вимагало відповідної ідеології - монотеїстичної релігії, яка об'єднала б арабські племена - кочівників - скотарів (бедуїнів), серед яких панував племінний політеїзм. Попередником ісламу був ханіфізм. Халіфи називали себе пророками та боролися за об'єднання арабських племен і встановлення єдинобожжя.

Термін «іслам» у перекладі з арабської означає «покірність», а того, хто прийняв цю релігію називають відданим (з араб.: мусульманин). Звідси - друга назва цієї релігії: мусульманство. У Європі її називають ще «магометанство» (від зміненого імені Мухаммед - Магомет).

З Аравії іслам поширився на сусідні країни Середнього Сходу, Єгипту, Північну Африку, Індію, Індонезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя, Європу. Нині іслам є найпоширенішою після християнства релігією у світі.

Своєрідність Корана як історико-культурного пам'ятника і як історичного джерела полягає в подвійності його ідеологічної основи. Коран закріпив божественною санкцією результати тривалого процесу перебудови соціальної дійсності, що домінує положення вже існуючих, як правило, осілих центрів Внутрішньої Аравії, інститутів і норм. Коран відбив боротьбу Мухаммеда з язичеством і язичниками, а також його полеміку з іудаїзмом і християнством, які існували в Аравії в сектантських формах, а також, можливо, і боротьбу з іншими представниками до ісламських монотеїстичних течій. У ході цієї полеміки відбувалося насичення проповідей Мухаммеда релігійно-філософськими ідеями й сюжетами іудео-християнського змісту, а також деякими уявленнями, які відносяться до зороастризму й манихейству. Все це обумовило значну еволюцію коранічних уявлень і привело до суперечливості й непослідовності в трактуванні ряду найважливіших елементів віровчення.

Коран - це святе письмо мусульман, їхня історина та культурна пам'ятка. Одна з найважливіших і заначущих книг історії не тільки мусульман а й всього людства, оскільки дае свое роз'яснення винекнення світу, людства, тих моральних і культурних засад за якими ми повинні жити.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ю.А. Калінін, Є.А. Харьковщенко «Релігієзнавство» підручник.

2. журнал «Наука і релігія» №5 2003р. Москва

3. В.М. Андріанов, С.А. Бублик, М.М. Ібрагімов «Релігієзнавство» навчальний посібник.

4. В.С. Соловьйов «Магомет. Його життя та релігійне вчення.» Сан - Петербург 1902р.

5. «Іслам. Словар атеїста» під редакцією Піотровського М.Б., Прозорова С.М. Москва 1988 р.

6. «Релігії світу» під редакцією Я.Н. Щапова Москва «Просвітництво» 1994р.

7. Коран (переклад).

8. «Християнство та іслам» Рудольф Фрилинг, переклад «Енігма» Москва 1997р.

Размещено на Allbest.ru