Сучасні новітні релігійні вчення в Україні

Реферат

З релігієзнавства

На тему: «Сучасні новітні релігійні вчення в Україні»

План

Вступ

1 Причини появи нетрадиційних релігій, їх специфічні риси

2 Нетрадиційна релігійність у суспільному житті України

3 Основні новітні релігійні течії в Україні

4 Секулярні вчення релігійного характеру

Висновки

Вступ

Сьогоднішній світ, завдячуючи інформаційним технологіям, являє собою строкату цілісність. Як ніколи раніше, різні нації та народи, які проживають на колосальних відстанях одні від одних, переймаються проблемами загального характеру, добре знаючи в обличчя один одного. Людство досягло тієї стадії розвитку, в основі якої лежить повна взаємозалежність всіх людських груп, націй, культур та релігій. Зараз ми живемо в одній зоні тісної взаємодії. Будь-яка подія на будь-якому континенті зараз же здійснює вплив на благополуччя та поведінку людини на всіх інших континентах. Релігія - це теж певна форма відносин. Буддизм, християнство, мусульманство, маючи зони основного зосередження, між тим переплилися і розповсюдилися по всьому світу. Релігії, а звідси й окремі конфесії, в світлі нового часу вимушені існувати пліч-о-пліч, зберігаючи власну ідентичність, але і вшановуючи водночас ідеали та догми сусідів. Статус релігії виходить на зовсім інший, порівняно з останніми роками ХХ століття, рівень. Вона починає відігравати роль легітимізації процесів національного будівництва і постає потужним чинником політичної, етнічної й культурної мобілізації.

Глобальна цивілізація, яка формується і глобальний світовий устрій породжують серйозні виклики для релігійної свідомості і релігійних інститутів. Відповіддю на ці виклики стають специфічні процеси глобалізації релігійних інститутів і структури релігійності в цілому. Глобальний світоустрій в якості цінностей і реального стану справ включає в себе релігійний плюралізм. Це означає, що жодна релігія не може розглядати себе як домінуючу віроповчальну систему. Україна - частина світової цивілізації, відтак глобальні релігійні трансформації в сучасному світі впливають на процеси, що відбуваються в нашій державі. На підставі аналізу динаміки розвитку релігійно-інституційної мережі, порівняльного аналізу місіонерської діяльності релігійних організацій різних конфесій та міри представленості їх в інформаційному просторі обгрунтовується ряд заключень щодо перспективних тенденцій в церковно-релігійному житті українського суспільства: Процес відновлення релігійно-інституційної мережі, зруйнованої протягом радянського часу, в цілому завершився, темпи її зростання прибрали усталеного характеру (5-7% на рік) і надалі мережа релігійних осередків традиційних напрямків розвиватиметься приблизно в таких же параметрах. Особливістю релігійної карти України є поява та функціонування новітніх релігійних течій. На сьогоднішній день більшість неорелігійних громад вже організаційно оформилися, уточнили віросповідні положення, певною мірою зміцнили свої позиції в соціумі. Отже, в цілому відбулася стабілізація кількості неорелігійних громад представлених в Україні.

Найбільш оріанізаційно стабільними нині є харизматичні церкві Церква Ісуса Христа Святих останніх днів, новоапостольці, кришнаїти. Вони вже увійшли в русло нормального функціонування. Варто зауважити, що ще, залишилися такі релігійні течії, які і організаційно не є цілісними. Зазначені тенденції свідчать про недовершеність духовних пошуків українців, недоформованість релігійно-інституалізаційних процесів в Україні. Крім того, є підстави гадати, що з часом активізується власне українське релігієтворення. Цей процес може супроводжуватися загостренням протистоянь між традиційними церквами та неорелігійними організаціями, а також - проявами несприйняття новітніх релігійних течій з боку громадськості, яка трактує культову практику та організаційні принципи деяких із неорелігійних утворень як тоталітарні й деструктивні у впливі на психічне здоров'я та соціальну поведінку своїх послідовників. Розглянута панорама нетрадиційної релігійності й проведений аналіз останньої дає можливість спрогнозувати деякі явища і процеси в цьому середовищі на найближчу перспективу. Тенденція до розширення кордонів поліконфесійності на релігійній карті України має незворотній xaрактер. Існуюча палітра новітньої релігійності збережеться, а можливо, навіть і дещо збільшиться. Протягом ближчих років релігійний інноваційний процес (рєлігієтворення) буде продовжуватися, проте з різною інтенсивністю. Повільно, але зростатиме, мабуть, кількість нетрадиційних релігійних громад як за рахунок появи і поширення нових течій, так і в процесі об'єднання або дроблення вже існуючих. При цьому християнська домінанта в Україні збережеться. Розгортання нових течій у наступні роки відбуватиметься в дещо складніших умовах. На перших порах ні суспільство, нi державні органи, ні громадська думка не визначилися щодо нових течій. Нині ситуація змінилася.

Суспільство у своєму ставленні до нетрадиційної релігійності в цілому стає менш терпимим. Державні органи частіше вдаються до заборон діяльності новітніх течій, чим порушують і законодавство, і демократичні права громадян. Супротив поширенню новітніх течій з боку державних, церковних та частини громадських структур цілком зрозумілий. Українське суспільство має підстави для невдоволення діяльністю тих релігійних течій, які не враховують історичну релігійну традицію українців, у непритаманній українській ментальності силовій формі нав'язують те чи інше вчення, вважають цінності деяких з них вищими за традиційно українські, а також примітивно проводять місіонерську роботу, не поважають українську мову тощо. Ясно, що й у нових течій до нашого суспільства багато претензій. Серед тих, які найчастіше трапляються, назвемо певну ворожість і упередженість людей щодо НРТ, невиконання державою конституційних і законодавчих норм щодо свободи совісті, необґрунтовані обмеження з боку держави пропаганди нео-течіями релігійних учень тощо.

Сподіваємося, що означені суперечності будуть подолані і не стільки шляхом заборон, протестів, протистоянь, скільки через діалог, спільну працю над розв'язанням різноманітних, насамперед міжконфесійних і міжрелігійних проблем в Україні. Толерантність та діалог повинні стати засобами мирного співіснування на індивідуальному й суспільному рівнях в нашій неоднорідній, поліетнічній, поліконфесійній державі. Толерантність (від лат. tolerantia - терпимість) - поняття, яке характеризує суспільно, індивідуально прийнятний рівень терпимості до чужих ідей, традицій, звичаїв, думок, віровчень, способу життя. Діалог - це певна міра культури взаємин, форма співпраці з метою пошуку спільних рішень, шляхів до взаєморозуміння та злагоди. Діалог і толерантність передбачають деяке уникнення акцентів щодо “істинності” або “неістинності” тих чи інших конфліктуючих парадигм, ціннісних орієнтацій. Діалог виявляє прагнення до розуміння суті поглядів конфліктуючих сторін, уміння безпристрасно аналізувати твердження опонентів.

Це дає змогу суб'єктам діалогу залишатися на ґрунті власних світоглядних, життєвих переконань, ціннісних засад, традицій, релігійних орієнтирів і водночас проникнути в суть альтернативних думок, переконань, принципів, визнати їхнє право на існування. Завдяки діалогові можливе розуміння і терпиме ставлення до “чужої правди”. Умовою становлення діалогу є дотримання принципу автономності і взаємодоповнення певних духовних, інтелектуальних, культурних, релігійних традицій, повчань. Варто мати на увазі, що кожна традиція, релігійна парадигма, світоглядна орієнтація “мають свою специфічну домінанту і роблять свій специфічний акцент в культивуванні всезагальних духовних цінностей і досягненні всезагальних істин”. Тому прагнення довести переваги, винятковість та особливість “істинності” однієї релігії щодо іншої, “першість” й “вагомість” однієї культурної традиції щодо іншої є негативним для діалогу і безперспективним для толерантних взаємин. Діалог вимагає певних поступок та самообмежень. Звичайно, толерантність і діалог бувають слушними лише у певних межах, які визначають звичаї, традиції, нормативно-правові акти суспільства. Суспільство повинно поважати себе і захищатися від сторонніх впливів.

1 Причини появи нетрадиційних релігій, їх специфічні риси

Сучасне релігійне життя людства пов'язане не лише з відомими традиційними релігіями -- християнством, ісламом, буддизмом, а й з новими релігійними вченнями та культами, що стають чинником духовного життя суспільства. Нові нетрадиційні релігії -- специфічна форма релігійних вірувань, своєрідний тип організації. В них, як правило, не розроблена система віровчення і культу. Побудова релігійних громад має жорстку структуру, на чолі якої знаходиться харизматичний лідер, який має необмежену владу. Вони негативно ставляться до загальнолюдських моральних і соціальних цінностей, перебувають в опозиції щодо офіційних релігій. Релігійні громади ведуть, в основному, замкнений спосіб життя, їх члени легко піддаються сугестії. Культ у релігійних громадах має колективний характер, активно використовується «техніка» психологічних маніпуляцій, психотерапія. Особлива увага приділяється новооберненим -- прозелітам (особам, що прийняли нове віросповідання), яких не залишають без опіки ні вдень, ні вночі, намагаються швидко пристосувати їх до «нового» способу життя в релігійній групі. На міжнародній арені об'єднання нетрадиційних релігій діють як могутні міжнаціональні корпорації, які займаються великим бізнесом, мають свої філії в багатьох країнах світу.

Масова поява і стрімке поширення нових релігійних течій припадає на 60--70-ті роки XX ст. -- період так званого релігійного буму. Батьківщиною більшості нетрадиційних течій вважаються США, звідки вони почали поширюватись в Європі, Азії і Латинській Америці. їх об'єднання діяли під різними назвами: «нетрадиційні релігії», «релігії Нового віку», «неканонічні вірування», «альтернативні культи», «молодіжні релігії», «східні культи» тощо. В цей період західні країни переживали кризу традиційних соціальних цінностей і панівної релігійної ідеології.

Глибокої кризи зазнала християнська релігійна свідомість, яка не змогла адекватно відповісти на зміни у суспільному житті, пояснити природних і суспільних катаклізмів. Традиційні релігії, що злились з суспільними структурами країн Заходу, несли відповідальність за соціальні катаклізми. Розчарування в офіційних цінностях споживацького технократичного суспільства, почуття самотності, втрата життєвої перспективи -- все це стало соціально-психологічною причиною пошуку нової системи цінностей, нових життєво важливих суспільних ідеалів, іншого способу життя. Лідери нових релігійних рухів вчасно відчували перепади в суспільних настроях і вміло реагували на них. Вони різко викривали вади цього «гріховного» світу, вдало рекламували себе як унікальних спасителів, оповісників вищої божественної мудрості і моралі.

У науковій літературі питання про причини появи нетрадиційних релігій і культів висвітлено неоднозначно, оскільки воно виявилось досить складним. Деякі автори причину появи нових релігій пов'язують з наявністю глобальних проблем людства. До таких проблем належать економічні кризи, соціальні катаклізми, руйнування природи, загроза термоядерної війни, різні воєнні конфлікти тощо. Врешті-решт саме ці явища є причиною негативних суспільних настроїв, формують почуття песимізму, втрати перспективи у житті. Не останню роль у цьому процесі відіграє, на думку окремих вчених, криза ідей гуманізму і цінностей духовної культури, яка істотно зачепила більшість населення.

У різних країнах криза духовної культури проявляється неоднаково. Україна, наприклад, як велика держава, перебуває на перехресті доріг, де переплітаються геополітичні інтереси різних держав. Вона переходить від однієї системи суспільних відносин до іншої -- ринкових. Це болючий процес, що супроводжується затяжною кризою всіх форм суспільного життя і зачіпає інтереси широких народних мас. Загалом це і створює сприятливі умови для поширення нових релігій.

Комплекс наведених причин зумовив відчуття безперспективності життя певної частини людей, неможливість встановити гармонійні відносини в суспільстві, реалізувати гуманістичні ідеали. Нові релігії обіцяли кожному спасіння, безмежні можливості морального вдосконалення, самовираження і подолання безвихідності.

Історія релігії свідчить, що виникнення альтернативних течій в ортодоксальній церкві -- явище нерідкісне. їх поява завжди була обумовлена глибинними соціальними процесами, в яких виражалися інтереси різних соціальних груп.

Офіційні церкви завжди негативно ставились до будь-яких спроб оновити традиційне віровчення або культову практику. Модернізація сучасних релігійних систем, особливо поява нових релігій, сприймається офіційними богословами як неприпустима авантюра від релігії. Нові віровчення розглядаються як єретичні, віруючих вважають схизматами, які одурманені пропагандою і психологічним впливом харизматичних лідерів.

Прихильником нових релігій в наш час стала молодь. Це вихідці в основному з середнього класу, що мають середню або вищу освіту і достатню матеріальну забезпеченість. Проте в них порушені соціальні зв'язки і втрачена перспектива реалізувати свої творчі здібності. Крім того, громади нових релігій нерідко стають притулком для людей, вибитих із звичної життєвої колії. В нових релігіях приваблює чітко організований спосіб життя, тверді моральні правила поведінки, авторитет духовного пастиря. До нових релігій примкнули передусім бітли, панки, хіпі та ін.

Для неофітів найпривабливішими виявилися ті ідеї, що несуть у собі нові вчення.

Послідовникам нових релігій пропонується віровчення, що вбирає в себе елементи християнства, буддизму, ісламу, індуїзму, а також ідеї окультизму (містичне вчення про можливість спілкування з надприродними силами через певні магічні дії і заклинання); спіритизму (віра в посмертне існування душ померлих і можливість людей безпосереднього спілкування з ними); теософії (релігійне вчення про можливість богопізнання через інтуїцію і одкровення); антропософії (містичне вчення, яке на місце Бога ставить людину, що людина на основі пробудження прихованих у ній таємничих сил здатна панувати над природою, маніпулювати її закономірностями); астрології (вчення про вплив планет і зірок на долю народів й окремих людей) тощо.

Нові релігії і культи будуються, як правило, на принципі синкретизму і є цілком еклектичними. Віровчення і культова практика їх перебувають у процесі становлення. При цьому кожна релігійна течія претендує на універсальність і певну винятковість свого віровчення. Кожний з лідерів цих течій доводить, що його релігія найсправедливіша і найкраща, а сам він є живим земним богом або пророком Всевишнього, якого повинні шанувати віруючі. Саме культ земного бога є однією з характерних ознак нетрадиційних релігій.

Іноді прихильники нових релігій і культів намагаються довести, що принципи їх вчення нічого спільного з релігією не мають, вони виключно спрямовані на самовдосконалення особистості. Отже, для нетрадиційних релігій характерні такі основні ознаки, як віра в надприродне і система зв'язків з ним, що є необхідним атрибутом будь-якої релігії. Вправи йоги, сеанси медитації і самонавіювання як форми обрядових дій сприяють виникненню релігійого екстазу і відчуття «злиття з богом».

Нетрадиційним релігіям і культам властива своєрідна організаційна структура. їхні послідовники об'єднуються в «братства», «сім'ї», «комуни», «ашрами» (монастирі), що очолюються харизматичним лідером, якого часто називають гуру (вчитель). Члени релігійних громад безоплатно працюють, передають до фонду братства свої заощадження та цінні речі. В такий спосіб нагромаджуються великі багатства нових релігійних течій.

Неорелігії формувались як різновид харизматичних культів.

Головні ознаки нетрадиційних релігій.

I. Очолює релігійну громаду харизматичний лідер, який вважає, що він нібито дістав від надприродної сили, Бога, нове унікальне

«об' явлення» і покликаний виконувати роль нового месії. Кожний, хто не поділяє його поглядів, глибоко помиляється і є послідовником сатани.

II. Лідер створює власну релігійну громаду, яку називає «сім'єю», «комуною», «місією», «колонією» або «центром». У цій релігійній

громаді лідера називають «батьком» або «вчителем». Він має

необмежену владу.

ІІІ. Лідер, як головний керівник релігійної громади, встановлює обов'язкові правила та норми поведінки членів громади, що оголошуються священними. Сам лідер не обов'язково дотримується встановлених правил і живе в значно кращих умовах, ніж його послідовники.

IV. Релігійна громада дотримується, як правило, апокаліптичних поглядів на світ. її члени відмовляються від власного майна

на користь релігійної групи, змінюють місця проживання, а також власні імена.

V. Члени релігійної громади в основному ізолюються від зовнішнього світу за допомогою своєрідної техніки контролю за

поведінкою віруючих. Це досягається максимальною насиченістю програми різними груповими заходами, що проводяться протягом

доби. Участь в заходах такої програми розглядається віруючими та їх наставниками як зразок високої релігійної дисципліни. В науковій літературі це дістало назву «промивання мозгів».

Для «промивання мозгів» віруючих у релігійній організації існують сприятливі умови.

Кожна релігійна громада -- це згуртований колектив, який має групові потреби і єдине завдання. Ставши членом такого колективу, людина відчуває себе учасником спільної справи і позбавляється почуття самостійності, прилучається до тих цінностей і взаємовідносин, які, з її точки зору, давно забуті грішним світом. Розуміючи привабливість подібних почуттів і настроїв, лідери нетрадиційних культів наполегливо рекламують свої організації як оазиси «справжньої людяності», прообрази зразкового колективізму, царства справедливості, райського блаженства і любові. Така реклама приваблює людей, передусім тих, кого спіткала байдужість і бездуховність оточуючих. Пропагандистська реклама, на яку витрачаються величезні кошти, поєднується з чіткою системою вербовки прозелітів -- на вулицях, вокзалах, в метрополітенах, стадіонах, навчальних закладах, клубах, будинках культури тощо. Все це дає позитивний ефект.

Згодом, коли людина вже попала у світ так званих «гармонійних відносин», то її ілюзії в релігійній громаді починають поступово вивітрюватись і вона відчуває на собі тиск нещадного деспотизму, останній має широкомасштабний характер, оскільки закріплюється принципами віровчення, внутрішнім розпорядком життя релігійної громади і системою репресивних заходів щодо віруючих. Ефективність впливу нетрадиційних релігій на свідомість віруючих пояснюється вдалим поєднанням вкрай примітивного, буквального пояснення релігійних принципів з агресивними методами впливу на особистість.

Віруючих переконують у тому, що коли вони впустять у своє серце Ісуса Христа, то водночас збудуться усі їхні бажання. Подібне навіювання спрямоване на придушення критичних почуттів і розумових здібностей людини. Вищим законом для члена релігійної громади є слово наставника як богообранця і неповторного спасителя.

Лідери нетрадиційних культів прагнуть домогтися повного впливу на віруючих. Вони різними способами ізолюють членів громади від впливу навколишнього світу, відвертають їх від світських моральних цінностей і звичок, паралізують волю і самосвідомість.

Поставлене завдання досягається за допомогою насиченої програми різних групових заходів, що містить спільні молитви і співбесіди, релігійні семінари, багаторазове виконання одних і тих самих пісень, вивчення текстів «священних книг», прослуховування записів уроків лідера про принципи віровчення, лекції на релігійні теми, спільні трапези. Крім того, обов'язком кожного віруючого є збирання пожертвувань і милостині на вулицях, розповсюдження релігійної літератури.

Розпорядок дня планується так, щоб кожна хвилина життя віруючого була заповнена, щоб він не залишався на самоті з власними роздумами. Виснажують нервову систему людини постійне недосипання, нічні зборища, систематичне недоїдання.

Керівники релігійних громад намагаються контролювати навіть почуття і переживання віруючих, їх думки та інтереси. Вони безапеляційно втручаються в найінтимніші стосунки віруючих, регламентують почуття їх власних симпатій, право обирати друзів і супутників життя, особливо за межами релігійної громади. Жорсткі засоби впливу вживаються до тих, хто не досить лояльний або вагається у виборі релігійної віри. їх залякують, погрожують різними карами, чинять тиск на свідомість, нерідко вдаються до тілесних покарань, позбавляють нормального сну і харчування. Не випадково деякі дослідники нетрадиційних релігій зазначають їх антигуманний характер і називають тоталітарними культами.

Основні напрями нетрадиційних релігій. Нетрадиційні релігії досить різноманітні, кількість їх назв перевищує тисячу. Поміж розмаїття нетрадиційних культів умовно можна виділити п'ять основних груп:

I. Неоорієнталістські (тобто східні) культи -- модернізація різних варіантів індуїзму та буддизму. До них належать «Товариство Свідомості Кришни», «Тихоокеанський дзенбуддійський центр», «Місія Божественного світла», «Міжнародна комуна саньясинів», «Трансцендентальна медитація» тощо. Основним є містичний шлях звільнення, тобто пробудження в людини іманентного божественного начала. Для злиття з божественною природою віруючий використовує різні способи медитації.

II. Неохристиянські об'єднання -- синкретизм християнської ідеології з елементами східних релігій. Це «Церква Уніфікації»,

«Діти Бога», «Церква Тіла Христова» та ін. У них релігійний лідер вважається посланцем Бога, який покликаний довести до людей нову звістку про спасіння, нові моральні настанови.

III. Сайєнтологічний напрям утворюють «Церква сайєнтології», «Космічні релігії», наприклад «Товариство Астаріус», які проповідують зв'язок Землі і вищих космічних сил, «космічного розуму». Для цих культів характерний містицизм, вважається, що фізичні прилади здатні реєструвати біологічну природу начебто надприродних сил, їх таємний вплив на людину.

IV. Нова магія, спіритизм -- нові магічні вчення та інститути, що об'єднують погляди, практику східних і західних, давніх і

сучасних традицій, а також «спонтанну творчість» нових чаклунів і ворожбитів. До них належать також різні спіритичні секти -- рухи, що практикують спілкування з душами померлих.

V. «Сатанинські» групи --звеличують зло і насилля, проповідують спілкування з містичними джерелами зла -- демонами, сатаною та ін. Серед них найвідоміша «Церква сатани», що проголосила себе антиподом християнства. Сатанізм бере свій початок з Стародавнього Ірану, його основні принципи викладені у «Синій книзі». Класифікація нетрадиційних релігій є дещо умовною, оскільки між різними течіями відсутнє чітке розмежування. Наприклад, «Трансцендентальну медитацію» і «Товариство Свідомості Кришни» можна віднести до сайєнтологічних культів. Водночас «Церква сайєнтології» Хаббарда запозичила деякі ідеї з буддизму, зокрема вчення про нірвану. Неохристиянські культи широко використовують медитацію і магію, запозичену із східних релігій. В той самий час неоорієнталістські релігії свій понятійний апарат запозичили у християнства і світських західних філософських шкіл. У цілому, нетрадиційні релігії -- це еклектичні культи, на перший план яких висувається емоційно-психологічна сторона.

Найпоширенішими поміж них є «Міжнародне товариство Кришни», «Міжнародна комуна саньянсинів», «Церква об'єднання» Муна, різні товариства чи рухи трансцендентальної медитації, місії божественного світла та ін.

2 Нетрадиційна релігійність у суспільному житті України

У політичному полі України протягом останнього десятиріччя фактично безперервно відбуваються трансформаційні процеси. Зміни в державному устрої, політичній системі, системі економіки, сферах освіти, культури, мистецтва, охорони здоровя тощо на сьогоднішній день ще далекі від фази свого завершення. Всі зазначені елементи суспільно-економічного життя сучасної України взаємоповязані та здійснюють взаємний вплив, формуючи стиль державної політики та характер громадської думки.

Одним з відносно нових чинників, що активно вплітається в суспільно-політичну тканину українського соціуму, є нетрадиційна релігійність.

Нетрадиційними прийнято називати релігійно-світоглядні вчення, які історично не успадковані від попередніх епох певним етносом, не притаманні його релігійній духовності, культурно, побутово, ментально не укорінені, але набули значного поширення внаслідок місіонерства проповідників з їх історичної батьківщини1. Нетрадиційні релігії в Україні поряд з традиційним християнством створили “шукачам істини” альтернативу для вибору “духовної обітниці”, яка б найбільше відповідала внутрішній природі, психологічним, соціальним, культурним, духовним потребам кожного окремого індивіда. Нетрадиційні релігійно-світоглядні вчення пропонують своїм прихильникам нову сакральну інтерпретацію існуючого стану речей, вирішення глобальних проблем сучасної людини, суспільства та світу в цілому.

Неорелігійні течії і рухи неоднорідні за своїм походженням, характером, формами релігійної організації та діяльності і нагадують релігійний калейдоскоп. Не випадково вони по-різному означаються в літературі: “позасповідальна релігійність”, “світський гуманізм”, “езотерична (тобто призначена для посвячених) культура”, “модернові релігії”, “бунтарські духовні пошуки”, “нетрадиційні релігії”, “нові релігії”, “позаконфесійна (тобто позавіросповідна) релігійність”, “деідеологізована віра”, “неомістицизм”.

У сучасній науковій літературі останнім часом дедалі частіше починає вживатись нейтральне за своїм емоційним навантаженням поняття -- “нові релігійні течії” (НРТ). Його автор -- відомий дослідник новітніх релігійних феноменів професор Лондонської вищої школи економіки Айлін Баркер. Цей термін певним чином охоплює різні за характером явища сучасного релігійного новаторства або релігійного модернізму, що обєднує десятки різноманітних релігійних організацій, які виникли переважно у другій половині ХХ століття.

Говорячи в цілому про новітні релігії та їх поширення на території України, слід зазначити, що умови для їхнього розповсюдження є надзвичайно сприятливими. Це пояснюється деякими особливостями соціально-політичної ситуації в Україні. Тут можна виокремити декілька комплексних чинників: соціально-політичні, релігійні, психологічні.

Серед політичних факторів, які сприяють поширенню на території України НРТ, можна назвати відсутність у суспільстві чітких ціннісних та ідеологічних орієнтирів, які могли б бути основою для самовизначення людини у нових соціальних обставинах. Як свідчать результати міжнародного проекту “Память, історія та ідентичність в колишньому СРСР”2, за останні 5-6 років державницька та етнічна ідентичність населення України відійшла на другий план. Разом з цим, люди набагато частіше почали ідентифікувати себе з більш дрібними групами, йдеться про представників того чи іншого регіону, віросповідання тощо.

Тлом для розповсюдження новітніх релігій в Україні стало також загальне зниження легітимності більшості суспільних інститутів (у першу чергу, владних). Необхідно також врахувати те, що зростання популярності новітніх релігійних течій тісно повязане із кризою традиційних суспільних інститутів -- таких, як сімя, школа тощо.

Вагомим фактом є слабкість впливу, який поки що здатні справляти на населення історичні церкви, нерозробленість та невіднайдення традиційними релігіями методів та форм діяльності з “новими” віруючими, які не мали раніше релігійної практики. Безумовно, на поширення та розповсюдження нетрадиційних релігійно-світоглядних вчень впливає висока активність іноземних місій, засоби агітаційно-пропагандистської роботи з неофітами та фінансові можливості яких значно перевищують ті, якими оперують традиційні церкви.

Входженню нетрадиційних релігій у сучасне українське життя сприяють міжконфесійні конфлікти та, як наслідок, політизованість релігійних громад, що відштовхує певну частину тих, хто потребує власне релігійного життя. Звичайно, існують й більш загальні причини звернення до новітніх релігій та світоглядно-філософських вчень: невідповідність “мови” проповідей традиційних релігій сьогоднішньому культурологічному контексту; немобільність традиційних церков, криза інституту сімї; конфлікт поколінь; протиставлення совісті -- вигоді, такту -- нахабству, культури -- безкультурю.

Серед причин, які сприяють проникненню та сприйняттю в Україні новітніх релігій, можна також назвати специфіку вітчизняного менталітету, який в силу географічного розташування України -- її межового стану між Сходом і Заходом, Півднем і Північчю -- був відкритий різним впливам. В українського народу історично сформувався певний світоглядний плюралізм, терпиме ставлення до інакомислення, що, як правило, збігається з орієнтаціями новітніх релігій. Згідно з цим, до християнської традиції залучається дещо із східного типу мислення (ідеї реінкарнації, концепція карми тощо).

Ідеї поєднання Сходу та Заходу через синтез усіх релігій дістали підтримку не лише в неорелігійних настроях, а й трансформувались у релігійних традиціоналістів у бажання подолати “розірваність” християнства в Україні на три православні церкви, які перебувають у ворожих стосунках між собою (Українська православна церква, Українська православна церква Київського Патріархату і Українська автокефальна церква), на греко-католиків, католиків, протестантів. За умов міжконфесійних конфліктів, коли політизованість на цьому грунті впливає на втрату ознак власне релігійної духовності субєктів конфлікту, синкретизм і універсальність неорелігій виконують миротворчу функцію, що і приваблює віруючих “нетрадиціоналістів”.

В цілому поява й поширення впливу НРТ в Україні -- частина світового релігійного процесу. Тому закономірно, що вітчизняні новітні релігійні рухи успадкували риси, які притаманні їм у будь-якій країні: універсалізм, синкретизм, мобільність, орієнтація на спільний містичний досвід, відкритість послідовникам різних релігій і релігійно-філософських систем тощо. Попри велику кількість стандартних, “світових” атрибутів, які мають ті або інши новітні релігійні течії, укра-їнським НРТ притаманні і певні специфічні ознаки.

По-перше, вони зявилися не за умов послаблення традиційної релігійності, не як результат занепаду авторитету традиційних церков, як це відбувалося на Заході. На Україні нетрадиційні релігійно-світоглядні вчення виникли в період релігійного відродження, тому їх появу можна розцінювати одночасно і як наслідок слабкості традиційних релігій, і як прояв плюралізації релігійного життя3. Саме цим можна пояснити відносну повільність поширення неорухів на Україні порівняно з іншими країнами.

По-друге, слід зазначити, що майже всі неорухи прийшли в Україну через посередників: не з батьківщини релігійного руху від гуру (учителя), а з інших країн через його західних учнів. Згідно з цим, можна говорити про дещо менше харизматичне навантаження процесу розвитку цих релігійних течій в Україні.

Специфічною ознакою, притаманною певній частині віруючих, є сприйняття неорухів не лише як форми пошуку Бога, Абсолюту, а радше як спосіб розвязання їх особистих проблем, наприклад, прагнення психічного й фізичного оздоровлення нетрадиційним шляхом (йога, медитація тощо).

Певні відмінності є і у формі організації людей довкола НРТ. Зокрема, слід визначити, що на вітчизняному грунті “не прижилася” практика створення членами сьогоднішніх неорухів різних виробничих одиниць у промисловості, торгівлі, сільському господарстві, практику чого досить широко впроваджували релігійні організаціїї Заходу.

Щодо соціально-демографічних особливостей, слід врахувати, що сучасний неовіруючий відрізняється від традиційно віруючого. До складу нетрадиційних релігійних рухів України здебільшого входять люди, які були позбавлені релігійного виховання і прийшли до лав якоїсь певної релігійної спільноти або свідомо, зважено, ознайомившись з різними віросповіданнями, релігійними вченнями, культами, або спонтанно -- “сліпо” повіривши релігійним агітаторам.

Щодо вікової характеристики симпатиків нетрадиційних релігійно-світоглядних вчень, то більше половини їх 20-29 річні (51,0%), значною є й середня вікова група від 30 до 49 років -- 38,2%. Рівень освіченості неовіруючих достатньо високий. З вищою та незакінченою вищою освітою серед них є 54,1%. Найвищий відсоток тих, хто має вищу і незакінчену вищу освіту, дослідники зафіксували серед прихильників Віри Багаї -- 82,0%, серед буддистів такий рівень освіти мають 52,4% опитаних. Отже, переважний склад неогромад -- інтелектуалізовані верстви населення, серед яких багато представників інтелігенції (педагоги, науковці, лікарі, художники, інженери та ін.) та студентів, які становлять відповідно 29,2% і 21,5% від числа усіх опитаних. Найменшим в новітніх рухах є прошарок робітників, службовців, працівників сільського господарства4.

Регіональний розподіл релігійних неорухів принципово відрізняється від усталеної конфесійної конфігурації країни, значною мірою зміщеної на Захід. Так, більшість прихильників альтернативних релігій -- мешканці Центральних, Східних і Південних районів України. Наприклад, на Донецьку область, питома вага якої в загальноукраїнській масі релігійних організацій становить менше 5%, припадає 16% усіх новітніх громад. Загалом понад 45% їх знаходиться в Києві, Донецькій області й Криму5. В цілому параметрами розміщення новітніх релігійних організацій є: райони, де інфраструктура та вплив історичних церков порівняно слабкі; регіони, де боротьба з інституційованою релігійністю в радянський період спричинила чи не найбільш руйнівні наслідки; урбанізовані регіони; регіони, які є обєктом найбільшого впливу закордонних місій.

На даний момент питома вага прихильників нетрадиційних релігій та світоглядних вчень в загальній масі віруючих не є значною. За даними Державного Комітету України у справах релігій станом на 1 січня 1998 року в Україні зафіксовано: 150 громад Церкви Повного Євагелія (три діють без реєстрації своїх статутів), при яких діють 74 недільні школи; 67 громад харизматичного напрямку, які мають 29 недільних шкіл; громад Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони) 39 (22 з них незареєстровані), діють 36 недільних шкіл. В Україні офіційно діють 34 громади Товариства свідомості Крішни (з них 10 незареєстровані) та 38 (шість незареєстровані) громад інших східних релігій. Зареєстровано 48 громад старообрядців, 34 громади Рідної української національної віри (а дві -- незареєстровані)6.

Серед загальної кількості українських релігійних громад всіх конфесій (19780) громади новітніх рухів складають дещо більше трьох відсотків7 (станом на 1 січня 1997р. новітні рухи складають близько 2,5%8 ). Але абсолютні та офіційні кількісні показники не відтворюють повноти процесу появи і розповсюдження нових релігійних течій в Україні, оскільки існує певна кількість релігійних громад, яка діє поза реєстрацією або внаслідок відмови державних органів визнати їх право на існування, або ж у звязку з небажанням самої неогромади декларувати свою наявність. Hе фіксується державним органом у справах релігій дуже велика кількість гуртків, груп, які збираються на квартирах однодумців.

У світі в цілому, за даними такого авторитетного видання, як “Енциклопедія Британіка” (1996), на середину 1995 року у світі нараховувалося 121,297 млн. прихильників нових релігій і біля 1 млн. послідовників релігій Нового віку, різних містичних систем9. Тобто серед майже пятимільярдного сімсотдвадцятимільйонного населення планети трошки більше 2% -- це послідовники нових релігій. Але з 1980 до 1993 року приріст прихильників нових релігій склав 33%, а до 2006 року їх кіллькість зросте ще на 67% при 20-ти відсотковому зростанні населення світу. В жодній з існуючих груп релігій не очікується таких змін в кількості вірних10.

3 Основні новітні релігійні течії в Україні

В Україні на сьогоднішній день представлені майже всі форми нетрадиційної релігійності. Серед новітніх релігійніх течій -- неохристиянство. Це релігійні течії, що виникають в рамках традиційного християнства з метою пристосування його до вимог часу.

Основним віросповідним джерелом неохристиянських церков виступає Біблія, центральною фігурою релігійних доктрин -- особа Ісуса Христа. Неохристиянство від історичного християнства відрізняється своїм розумінням природи Ісуса Христа, Трійці, сутності Святого Духа, пекла й раю тощо. В Україні до неохристиянських рухів відносяться прибулі з-за кордону місії, новітні церкви (Християнська місія “Еммануїл”, “Армія спасіння”, Церква Христа святих останніх днів (мормони), Церква повного Євангелія, Церква Христа, Київський християнський центр “Нове життя”, Християнська церква “Хвала і поклоніння”, проросійське неохристиянське утворення Церква Воскресаючої Богородиці (Богородична церква), церква маріїнської орієнтації “Альфа і Омега” тощо), християнські обєднання українського походження -- Спілка християнської міжконфесійної згоди “Логос” і Собор євангельських церков тощо.

Релігії орієнталістського напряму представлені на Україні неоіндуїзмом, течіями буддистського спрямування, рухами сінтоїстської орієнтації. Характерним для неоіндуїстських рухів є, як правило, опора на давню ведичну традицію з використанням досягнень інших культур, цінностей багатьох релігій. В усіх неоіндуїстських вченнях популярні ідеї універсалізму, синкретизму, рівності всіх релігій як різних шляхів до Бога. В Україні неоіндуїзм представлений громадами і центрами Міжнародного Товариства Свідомості Крішни, Ошо Раджніша, Шрі-Чінмоя, Місії “Світло душі”, Міжнародного товариства “Всесвітня чиста релігія” (сахаджи), Саї-Баби, осередками Трансцендентальної медитації та іншими.

Буддистські течії представлені в Україні переважно їх модерновими відгалуженнями, які в своїй сукупності дістали назву необуддизм. Необуддистські течії претендують на ортодоксальне тлумачення вчення Будди, поєднуючи в своїх релігійних системах ідеї різних східних традицій, включаючи християнство. Буддизм в Україні представлений громадами таких напрямів, як дзен-буддизм, нітерен, різні школи тибетського буддизму (карма, кагю, дзог чен, гелугпа, ріме).

Нетрадиційними є також синтетичні релігії, що намагаються поєднати елементи східних і західних традицій, давніх і сучасних культур, філософських, езотеричних й релігійних вчень та вивести деяку “загальну формулу”. Синтетичні релігії різняться віровченням, філософією, організаційною будовою, соціальними настановами, однак всі вони пропагують створення неоекуменічної й екологічної системи етичного оздоровлення суспільства. Поєднання елементів християнства та буддизму, християнства та ісламу, ведичних вчень спостерігається в таких релігійних новоутвореннях, що існують нині в Україні, як Віра Бахаї, Товариство ведичної культури, Церква Уніфікації (Обєднання) Муна, Велике Біле Братство.

Великою різноманітністю вирізняються теософські, езотеричні угруповання, які розвивають вчення подружжя Реріхів, О.Блаватської, А.Безант, Д.Андрєєва, О.Бердника, Д.Кхула, А.Клізовского. Головна ідея вчень теософів -- спільний перехід до Іншого Світу, що не може бути сприйнятий пересічною людиною і є наступним вищим щаблем на шляху еволюційного розвитку свідомості. Перехід означатиме трансформацію свідомості, її розширення до рівня, коли стає реально можливим зрозуміти й прийняти не лише усталену парадигму, але й знання про світобудову, які дотепер вважалися ненауковими, езотеричними, окультними тощо, але сьогодні, у звязку із динамікою еволюційного розвитку, стають відкритими для широкого загалу, охопленого духовними пошуками. Тому за мету ставиться прояснення природи душі, її системноструктурні й космічні взаємозвязки; звязки поміж душею та оболонками, які душа може використати.

Цікавим також є неоязичництво. Неоязичництво (рідновірство) в Україні представлене багатьма течіями (Рідна Віра, РУНВіра, Ладовіри, Ягновіри, Орантійці тощо), які обєднані ідеєю відродження дохристиянських вірувань українців. Зокрема, релігійні уявлення рунвірів, що є на Україні найбільш інституйованою спільнотою даного напрямку, -- це не реконструкція прадавніх вірувань українців, а радше споглядальна модель тих можливих релігійних уявлень, до яких би дійшли українці в разі природного релігійного поступу, не “замуленого” чужинецькими впливами. Серед неоязичників є як організаційно оформлені спільноти, які мають певну структуру, так і спільноти, обмежені лише обгрунтуванням свого вчення -- специфічного язичницького бачення світу, природи, людини; одні -- сповідують пантеїзм, інші -- монотеїзм (вшанування Дажбога). Основний контингент неоязичництва національно орієнтована інтелігенція, яка розцінює християнство як чужу для України релігію, а процес відродження язичництва розглядає як основну можливість відродження українства.

Ще одним представником новітніх релігійних рухів на Україні є саєнтологія (від англійського science -- наука і грецького logos -- вчення). Саєнтологічні вчення прагнуть поєднати в собі науку і релігію. Більшість існуючих в Україні рухів (Діанетика-Фонд Хаббарда, Наука розуму, Християнська наука тощо) мають іноземне походження, але знаходять дедалі більше послідовників у нашій країні, зокрема, діє “Міжнародний альянс нового мислення”, в який входить Київський центр Науки Розуму, існують громади в Донецьку, Криму. Деякі з угруповань сцієнтичного характеру існують як у суто світській, так і у виразно культовій формах. Це стосується “біологічного зворотнього звязку”, екологічного містицизму, макробіотики, парапсихології, біоритміки тощо. Часто вони практикують спільні зібрання, навчання тощо.

Чи не найбільшу увагу та найбільші дискусії з-поміж неорелігій привертає діяльність так званих тоталітарних деструктивних релігійних обєднань, що являють собою замкнені структури, які ізолюють особистість від “докультівського” оточення, прагнуть обмежити звязок своїх членів з зовнішнім соціальним оточенням (АУМ Синрікьо, Біле Братство). Щодо релігійних організацій, то поняття “тоталітарність”, яке часто зустрічається в засобах масової інформації поряд з терміном “нетрадиційні релігії”, може вживатися значною мірою умовно11. Певна тоталітарність існує в природі релігійного виховання і релігійного способу життя. Ця тоталітарність полягає в абсолютизації релігійних положень як найістинніших для віруючих, в суворому дотриманні правил, які регламентують життя віруючих спільнот. Причому релігійна тоталітарність добровільна -- люди добровільно дотримуються тих норм і принципів, які зовні здаються ущемленням їх волі.

Якщо підходити до оцінки діяльності НРТ з позицій соціальності, то окремі з них можна назвати авторитарними. Авторитаризм -- це є нічим не обмежена влада, яка прагне будь-що зберегти й утвердити свій авторитет. Деякі новітні релігійні течії можуть вважатися авторитарними. Це, як правило, підпорядкування віруючих авторитетові релігійного керівника (лідера), орієнтація на релігійні традиції, зрештою на Святе Письмо. В результаті у віруючих виробляється почуття покірності, слухняності, їхня життєдіяльність часом регламентується до дрібязковості. Знову ж діє принцип добровільності, що їм керуються віруючі, які приймають релігійний авторитет, і цей принцип стає нормою, певним статусом, без чого віруючий свою життєдіяльність не може уявити. Він, як правило, дотримується цих норм у своїх стосунках як з єдиновірцями, так і з суспільством в цілому.

Крім названих вище нетрадиційних релігійних течій, що існують в Україні, є група віруючих, яку важко ідентифікувати з будь-якою з них. Йдеться про сатаністів. Сатаністи вшановують не Бога, а Сатану, читають Біблію навпаки, проводять так званні “чорні меси” з використанням чорних свічок, перекинутих розпять, проклять, ритуальних жертвоприношень тощо. Моральна програма сатаністів відзначається крайнім індивідуалізмом, прагматизмом, егоїзмом, що утверджує особистісні пріоритети, перевагу над всіма, культ сили.

4 Секулярні вчення релігійного характеру

Зрозуміло, що релігія - феномен дуже консервативний і традиції в ньому мають досить вагоме значення. Проте, якщо релігія лишається незмінною, у той час коли життя суспільства і сама людина, її досвід стають іншими, відбувається відчуження релігії від того, чим живуть люди, від їхніх реальних інтересів і заборон. Щоб подолати відчуження, в релігії повинні відбуватися певні компромісні зміни й корективи у доктринах, формах організації, методах діяльності тощо. Для позначення явищ такого порядку вживаються два поняття - секуляризація (зміни у взаємовідносинах релігії з суспільством) і модернізація (зміни в самій релігійній доктрині, покликані заохотити церкву "йти у ногу з часом"). Ці поняття тісно пов'язані й доповнюють одне одного.

Серед учених немає одностайності щодо розуміння причин секуляризації, її наслідків і перспектив релігії на майбутнє. Одні вважають секуляризацію органічним процесом, що веде до зменшення сфери впливу релігії та її подальшого зникнення. Інші сприймають секуляризацію як видозміну релігії, обстоюють тезу, що на зміну віджилим формам релігії приходять нові, але релігія продовжує існувати, а секуляризація є нормальним, здоровим процесом, здатним посилити вплив релігії в її оновлених формах. Сучасний розвиток релігійної сфери й затребуваність релігійних ідей і цінностей на рівні суспільної й індивідуальної свідомості свідчить про більшу обґрунтованість позицій останніх. Т. Лукман був одним із перших соціологів релігії, хто дійшов висновку, що під тиском соціальних змін, які відбуваються в суспільстві, змінюються лише форми прояву релігійності, в сучасному секуляризованому суспільстві людина створює свою власну "приватну" релігію, модернізуючи традиційне християнство, синкретично поєднуючи його з іншими релігійними традиціями.

А при занепаді "церковно орієнтованої релігії" позацерковна релігійність може зберігатися і навіть зростати. Згідно з теоріями Т. Лукмана, Т. Парсонса, Р. Белла, секуляризація не тотожна розриву з релігією (за Т. Парсонсом, "зниження церковної релігійності веде до виникнення нових форм релігії, що відповідає потребам людини, яка живе у сучасному суспільстві, до нових проявів релігійності"; за Р. Беллою, оскільки людина продовжує шукати сенс свого існування з новими поглядами на світ і з новим світовідчуттям, коли вона бере на себе відповідальність за вирішення проблем, успіхи і невдачі, "процес секуляризації спричинює не ліквідацію самої релігії, а зміну її структури і ролі")13. Можемо дійти висновку, що секулярні процеси у суспільстві знижують рівень церковної (інституалізованої) релігійності і сприяють її перетворенню на індивідуальну, персоніфіковану. І, можливо, те, що видається секуляризацією масо-вої свідомості, є релігійною переорієнтацією, або тим, що класик американської соціології Т. Парсонс визначив як "нову реформацію". Вище були наведені детермінанти нового типу релігійності, виражені через умови її творення, які є об'єктивними, тобто такими, що рівною мірою стосуються трансформації релігійності внаслідок соціокультурних змін на мегарівні - у світі й в Україні як його частині. Зазначивши, що релігійні тенденції, про які йдеться, є явищем не локального, а світового масштабу, у подальшому аналізі зосередимо увагу переважно на українській специфіці, оскільки цілком природно, що соціальна система конкретної держави, зазнаючи впливу світового розвитку, має свої індивідуальні особливості. Тобто розглянемо детермінанти сучасної релігійності, зумовлені соціокультурними змінами на макрорівні - в українському соціумі.

Однією з основних специфічно українських детермінант сучасної релігійності, яку розглядаємо як умову її творення, є криза радянської системи цінностей внаслідок розпаду Радянського Союзу. 1. Криза радянської системи цінностей. Внаслідок експерименту з викорінення інституційної релігійності, який тривав з більшою або меншою інтенсивністю впродовж усіх років радянської влади, всіх релігійних громад в Україні напередодні горбачовських реформ нараховувалося не більше 6 тис. Цієї кількості було недостатньо для задоволення елементарних релігійних потреб населення. Не випадково вже у перші роки після скасування обмежень релігійної свободи спостерігається бурхливе зростання числа релігійних громад, монастирів, братств, місій, духовних навчальних закладів, релігійних центрів й управлінь. Вже наприкінці 1980-х рр. вийшла з підпілля Українська греко-католицька церква і відновила свою діяльність в Україні Українська автокефальна православна церква. Повернення на батьківщину кримських татар призвело до активного утворення мусульманських громад. Помітними дійовими особами конфесійної сцени країни стали релігійні спільноти, чия присутність тут дотепер практично не фіксувалася (харизматичні рухи, численні орієнталістські, язичницькі культи та інші новітні релігійні течії, громади етнічних релігій). На початку 2002 р. у країні нараховувалося понад 26 тис. релігійних громад, якими опікувалося 24,5 тис. священиків, 317 монастирів, майже 150 духовних навчальних закладів, 9 тис. недільних шкіл14. Таку ситуацію можна пояснити, посилаючись на твердження відомого українського дослідника релігії П. І. Косухи: "релігія, в першу чергу християнська традиція, за десятиліття войовничого атеїзму нагромадила унікальний досвід виживання в екстремальних умовах силового тиску.., а також досвід пошуку в цих умовах шляхів до сердець і душ людей. Бунтівна свідомість, яка прагнула, жадала, шукала справжніх духовно-моральних цінностей, так легко сприйняла сучасні проповіді любові, добра, соборності та інших загальнолюдських цінностей". Крах віри в комуністичні ідеали спричинив і руйнування цілісності світоглядної свідомості "радянського" типу суб'єкта.

Духовна денаціоналізація в умовах соціалістичного буття значного масиву населення України призвела до втрати національної традицій, рідної батьківської віри, потреби збереження зв'язків між поколіннями через духовну традицію. Внаслідок цілеспрямованої атеїзації суспільства значення релігії і церкви було зведено майже нанівець. Діалектико-матеріалістична картина світу, яка раніше була запропонована всім як складова комуністичної ідеології, зазнала краху: людина стала перед вибором, але не знала, чого саме. У сучасних умовах певна частина українського соціуму втратила відчуття стабільності й безпеки, не має значущої мети та високих ідеалів, не може адаптуватися до нових соціальних умов життя, не знаходить бажаних, надійних відповідей у сучасній соціально-філософській системі.