Свобода совісті в Україні: духовно-релігійний вимір

9

Реферат на тему

Свобода совісті в Україні: духовно-релігійний вимір

ПЛАН

1. Філософсько-релігієзнавчий зміст поняття «свобода совісті»

2. Свобода релігійної совісті

3. Релігійна толерантність.

4 Використана література

1. Філософсько-релігієзнавчий зміст поняття «свобода совісті»

Релігія -- явище суспільне. Вона органічно вплетена в структуру соціуму, є одним із важливих її компонентів та безпосередньо чи опосередковано перебуває в різнома-нітних взаємозв'язках з іншими елементами суспільної структури. Проблема буття релігії в суспільстві розкри-вається передусім через поняття «свобода совісті». Як складна і багатогранна за своїм змістом категорія, свобо-да совісті може мати різні форми вияву: моральні, полі-тичні, правові тощо. Нижче мова йтиме насамперед про її філософсько-релігієзнавчий вимір.

Поняття «свобода совісті» є поєднанням двох понять -- «свобода» і «совість».

Свобода -- здатність людини діяти (чи не діяти) з власної волі.

Совість -- усвідомлення людиною відповідності своїх дій певним нормам, відчуття моральної відповідальності за свої вчинки вна-слідок самооцінки, форма вираження моральної самосвідомості особи.

Отже, свобода совісті -- це своєрідний акт (процес) са-мовизначення людини або вибір нею вектора власного діяння.

Зміст понять «свобода» і «совість» привертав людську увагу з давніх-давен. Згадаймо хоча б біблійну історію про вигнання Адама і Єви з раю. Божим повелінням першо-людям було заборонено споживати плоди дерева пізнання добра і зла. Та вони порушили цю заборону, здійснивши свій вибір, тобто самовизначились. У цьому акті самовизна-чення, за Біблією, й лежать витоки людської свободи.

Самовизначення -- вільний, усвідомлений людиною і санкціоно-ваний її совістю вибір ціннісно-смислових засад, життєвих орієн-тирів та визначення на цій основі позицій власного буття.

Ця біблійна історія символічно показує, як людина, не-зважаючи на заборону, робить крок, продиктований влас-ним сумлінням. Так вона підноситься від неусвідомлено-го передлюдського існування до власне людського. Звідси й ототожнення акту вибору Адама і Єви з початком влас-не людської історії. В такому розумінні виявляються ідеї свободи, свободи совісті, самоцінності людини і разом із тим -- ідея ціни, якої варта така свобода.

Людина протягом свого життя робить не один вибір, а тисячі у своїх стосунках із іншими індивідами та у взаємодії з природою. Тож ідеї свободи, свободи думки, совісті за-роджуються й набувають розвитку як спосіб духовної кому-нікації людини зі своїм соціально-природним оточенням. Зміни оточення спричиняють наповнення новим змістом зазначених ідей. Якщо ідея свободи іманентно притаманна людині, то поняття «свобода совісті» виникає пізно. Його вводять у науковий вжиток лише на зламі XVII--XVIII ст. М. Лю-тер, Дж. Локк і Ф.-М. Вольтер. Визначення цього поняття є й у працях Т. Гоббса, французького письменника і філо-софа Жана-Жака Руссо (1712--1778), К. Гельвеція, Б. Спі-нози, І. Канта та багатьох інших мислителів Нового і Но-вітнього часів.

Сучасний український релігієзнавець М. Бабій пропо-нує розглядати зміст поняття свободи совісті у двох аспек-тах: філософському й власне релігієзнавчому.

У філософському аспекті свобода совісті -- це якісна визначеність людського буття, яка відображає здатність ін-дивіда до вільного, не зумовленого зовнішніми силовими чинниками самовизначення в духовній сфері. Це своєрід-на можливість творчої самореалізації людини на основі ціннісно орієнтованого вибору. Тобто свобода совісті ви-ступає як один із атрибутів особистості й характеризує її спроможність осмислювати, оцінювати, аналізувати різні світоглядні системи, в тому числі й релігійні, вільно, без будь-якого зовнішнього примусу робити вибір, самовизна-чатися щодо них, узгоджувати їх ціннісно-смислові пара-метри зі своїми життєвими установками.

У власне релігієзнавчому аспекті свобода совісті -- це право особистості на свободу мати, сприймати, змінюва-ти релігійні вірування за власним вибором або ж дотри-муватися нерелігійних переконань, вільно сповідувати свою релігію або поширювати власні нерелігійні переконання.

Філософсько-релігієзнавчий вимір свободи совісті має кілька відмітних рис.

1. Він засвідчує, що ні совість, ні духовна свобода не підвладні будь-яким зовнішнім чинникам.

Внутрішня сутність особи не просто автономна, а недо-торканна, це сфера її суверенної приватної власності. Тут безперечний і єдиний господар -- сам індивід, його совість. «Свобода моєї совісті є абсолютний догмат, -- зазначав російський філософ Микола Бердяев (1874--1948), -- тут я не допускаю суперечок, жодних домовленостей, тут мож-лива тільки відчайдушна боротьба».

Держава може обмежити право на свободу совісті, ввести його у жорсткі рамки регламентації, звужуючи або, навпаки, розширюючи його горизонти. Та цими діями вона регулює лише межі зовнішніх виявів свободи совісті, тільки створює умови для буття свободи. Але держава не здатна надати ін-дивіду свободу совісті або відняти її. Адже держава не влад-на над внутрішніми думками своїх громадян, неспроможна заборонити їм мислити так, як вони того бажають. Певними нормативними документами можна позбавити людину сво-боди слова, що часто практикувалося та й сьогодні практи-кується в деяких країнах світу. Але внутрішній голос особи-стості, внутрішній імператив її думок не підвладні зовніш-ньому впливу. Свобода совісті є невідчужуваною власністю особистості. Політико-правовий же аспект свободи совісті лише охоплює принципи зовнішнього, публічного вираження.

2. Умовою свободи совісті людини є високий рівень її
духовного суверенітету.

Духовний суверенітет -- активно-творча, незалежна духовна дія-льність індивіда, який усвідомлює власну унікальність

Послаблюючи або втрачаючи духовний суверенітет, лю-дина послаблює чи втрачає й творчу силу, власну здатність до самовизначення у світоглядно-духовній сфері, у пошу-ках основоположних життєвих орієнтирів. Відтак вона на-буває рис аморфного суб'єкта, позбавленого власного «Я».

3. Обов'язковим моментом творчого пошуку особис-
тості є вибір.

Свобода совісті виявляється лише тоді, коли суб'єкт здатний вибирати сенси, коли є можливість досягти духо-вної свободи загалом.

Вибір -- складний внутрішній вольовий процес, у якому надається перевага одній альтернативі при відмові від іншої.

Вибір реалізується шляхом оцінювання, аналізу, по-рівняння та надання переваги певній світоглядній аль-тернативі. Тобто свобода совісті виявляє себе через само-визначення, вільний вибір у альтернативно-буттєвому по-лі різних можливостей;

Вибір є не лише глибоко інтимним актом, а й надзви-чайно складним процесом. Вибрати адекватну внутрішнім потребам особистості духовну цінність, необхідний світо-глядний орієнтир між подібними ціннісними духовними альтернативами можливо лише за наявності достовірної інформації про них та вміння правильно її оцінити з огляду на власний життєвий досвід і орієнтацію на майбутнє.

4. Своєрідним спонукальним моментом вибору та при-
йняття остаточного рішення є воля.

Воля -- здатність людини до вибору мети діяльності; внутрішні зу-силля, необхідні для її втілення.

Людина здійснює вибір, самовизначається, вибирає, само-реалізується тільки за наявності вольових зусиль. Тому во-лю інтерпретують інколи як «інстинкт свободи», «рух духу», вияв життєвої активності особистоті при зустрічі з пере-шкодами. Тобто актуалізують волю безпосередня боротьба мотивів, що відбувається у свідомості суб'єкта, особливо на заключному етапі вибору, і прийняття остаточного рішення. Отже, людина може вільно самовизначатися у духовно-світоглядній сфері та діяти відповідно до власних уподо-бань і потреб. Водночас її світоглядний вибір, як і поведін-ка в цілому, значною мірою зумовлений обставинами її власного життя та опосередкований суспільним буттям за-галом. Людина не в змозі розірвати тисячі невидимих лан-цюгів, що пов'язують її внутрішній духовний світ із різни-ми зовнішніми чинниками. Все, що оточує індивіда, так чи інакше вплетено в тканину його особистого життя, відо-бражається в його світогляді й зумовлює його самовизна-чення. Приватне життя кожного з нас відбиває в собі, хоч і в специфічній формі, історію, епоху, суспільні процеси, до яких ми маємо стосунок. Тож свобода совісті як атрибут особистості, як явище інтимно-індивідуальне не може бути ізольованою від зовнішніх суспільних обставин. Тому процес світоглядного самовизначення людини постає повсякчас як діалектична взаємодія суб'єктивного і об'єктивного. Інши-ми словами, свобода совісті має два важливих аспекти: внутрішній -- як специфічно людську здатність вибирати, внутрішню творчу активність свідомості, почуттів і волі; й зовнішній -- як сукупність певних суспільних умов, що впливають на самовизначення особи в духовній сфері.

2. Свобода релігійної совісті

Свобода релігії. Зміст поняття «свобода совісті» тісно пов'язаний із поняттям «свобода релігії». Інколи їх по-милково ототожнюють. Справді, вони взаємопов'язані, але далеко не тотожні. Поняття «свобода совісті» значно шир-ше за змістом: воно відображає всю сферу духовного жит-тя людини. Поняття «свобода релігії» є вужчим, оскільки охоплює свободу вибору і самоствердження особи тільки в системі релігії.

Свобода релігії -- незалежне функціонування релігійних течій, ру-хів та їхніх інституцій, а також правові, суспільно-політичні, еконо-мічні можливості та гарантії для вільного релігійного самовизна-чення й самореалізації особистості.

Свобода релігії -- це передусім свобода вибору певної релігії, свобода віросповідання, відправлення релігійного культу. Вона охоплює правові, соціально-економічні, сус-пільно-політичні можливості, гарантії вільного релігійно-го самовизначення особи й вільного функціонування релі-гійних організацій та їх інститутів.

Свобода віросповідання. Структурно поняття «свобо-да релігії» складається з двох основних елементів: свобо-ди віросповідання і свободи церкви.

Свобода віросповідання -- свобода вибору особистістю релігійного світогляду, тобто її здатність до релігійного самовизначення, й са-мореалізація у вибраній релігійній сфері.

Це поняття характеризує внутрішню здатність люди-ни до вільного релігійного самовизначення і правові мо-жливості для його реалізації. Свобода віросповідання пе-редбачає рівність перед законом як віруючих, так і різ-них релігійних напрямів і рухів, до яких вони належать.

Індивідуальна релігійна свобода, тобто свобода віроспо-відання, неодмінно потребує можливості колективного сповідування релігії, здійснення культових дій, ритуалів, іншими словами, можливості для віруючого індивіда доб-ровільно й на правовій основі об'єднуватися з одновірця-ми в релігійні спільноти. Як вільне утворення громадян-одновірців релігійна організація має свою внутрішню струк-туру, статут, що регламентує внутріцерковне життя (культові дії, норми поведінки віруючих тощо) та позацер-ковну діяльність (відносини з державними, світськими ор-ганізаціями, соціальна допомогу тощо).

Свобода церкви. Багатогранна діяльність релігійної ор-ганізації вимагає і відповідного правового статусу. А та-кий статус обов'язково передбачає вирішення проблеми сво-боди церкви.

Свобода церкви -- ступінь автономності, незалежності внутрішньо-го устрою, структури управління певного релігійного об'єднання, йо-го правовий статус і можливості виконання ним поставлених завдань.

Зміст поняття «свобода церкви» включає як свободу утворення, управління, функціонування релігійних орга-нізацій, так і свободу їхньої фінансово-господарської ді-яльності, відносин із державними або світськими органі-заціями чи структурними підрозділами інших конфесій.

Свобода в релігії. Надзвичайно важливим аспектом свободи совісті віруючої особистості є свобода в релігії.

Свобода в релігії -- міра свободи, яку допускає певна конфесія для своїх прибічників у віросповідній практиці, тлумаченні певних по-ложень кодифікованого віровчення.

Свобода в релігії виражає рівень можливостей для ві-руючого вільно реалізуватися в релігійному колективі в межах певних приписів і норм без будь-якого втручання не тільки одновірців, а й верхівки ієрархії священнослу-жителів.

3. Релігійна толерантність.

Свобода в релігії передбачає автономність суб'єктів релігійної комунікації, їх виваже-ність і неупередженість у ставленні до інших релігійних напрямів, культів, традицій тощо, тобто релігійну толерант-ність.

Релігійна толерантність -- такий характер взаємовідносин пред-ставників різних конфесій, який базується на принципах взаємо-поваги та свідомої відмови від зверхності, ущемлення прав і при-ниження гідності один одного.

Релігійна толерантність означає також визнання за окремими віруючими та віросповіданнями права на влас-не розуміння істини. Це своєрідний вияв рівня культури взаємин у сфері як міжконфесійних, так і внутріцерков-них відносин, а отже, і вияв рівня їх гуманності. Засновни-ки всіх світових релігій з повагою і співчуттям ставилися до кожної людини, що є найголовнішим аргументом на користь релігійної толерантності. Так, Будда проголошу-вав: «Ненависті не зупинити ненавистю, ненависть можна зупинити тільки любов'ю». Ісус Христос наказував нам любити тих, хто ненавидить нас. А Мухаммед зазначав: «Воістину, ми вшанували кожну людську істоту». Тож ре-лігійна толерантність ґрунтується на гідності кожної люд-ської істоти як Божої дитини.

У християнському світі ідеал релігійної толерантнос-ті, свободи віросповідання пустив коріння ще на початку нової доби. Сам Ісус навчав загальної любові: «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, тво-ріть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує» (Мт. 5:44). Щоправда, для християнства, особливо на його початковій стадії, було властиве не лише проповідування ідеалу свободи віри, а й релігійні переслі-дування. Неповага ранніх християн до інших релігій, їх-ня переконаність у тому, що лише вони знають єдиного правдивого Бога, що вони одні йдуть істинним шляхом до спасіння -- усе це створювало потенційну можливість для релігійної нетерпимості.

Середньовічна доктрина вчила, що нехристиян не мож-на навертати насильно. Божа благодать є даром, який слід приймати з власної волі. А тих, хто вже прийняв віру, а

потім упав у єресь, варто силоміць змусити повернутися до істини. Адже єресь ототожнювалася зі зрадою, і кара-ли за неї смертю. Це одне з багатьох свідчень того, що свобода і релігія не завжди були союзниками, що історія відносин між церквою і демократією складна і багата на конфлікти.

Однак саме на християнському Заході зародилася ідея прав людини, тобто вчення про природні права.

Природне право -- право кожної людини задовольняти свої по-треби й боронити своє життя, яке випливає з її належності до люд-ського роду зокрема й живого взагалі.

Християнство підготувало ґрунт для народження ідеї прав людини своїми думками про єдність людського роду, рівність його членів, неповторність і гідність кожної осо-би, яка потребує відповідальності та любові до ближнього.

Отже, духовне самовизначення кожної людини у релі-гійній сфері вільне лише тоді, коли воно не спричинене зовнішніми силовими спонукальними діями, а підвладне тільки поклику її власної совісті. Свобода віросповідання передбачає також релігійну толерантність, що базується на ідеї природних прав індивіда.

Використана література

1. Актуальні проблеми державно-церковних відносин в Україні: -- К., 2001.

2. Бабій М. Ю. Свобода совісті: філософсько-антропологічне і релігіє-знавче осмислення. -- К., 1994

3. Яшин П. П. Релігія, держава і право. -- Харків, 1998.