Психологічні проблеми надійності особистості та її розвиток у підприємців

Вірність людини сенсові свого життя, своєму покликанню є найвищим рівнем особистісної надійності. Смисл відображає життєву концепцію особистості, ціннісне ставлення людини до світу, суспільства, інших людей, до себе. Наявність особистісного смислу є запорукою надійності людини, адже у такому разі ставлення людини до соціальної дійсності набуває суб'єктивної цінності - значущості. А значущість - це те, що отримує визнання. Отже, як свідчить вищевикладене, ціннісно- смисловий компонент розвитку особистісної надійності підприємця є значущим у діяльності фахівця.

Основу економічного та соціального успіху розвинутих країн світу складає не діяльність державного апарату, а приватна ініціатива громадян. Дана ініціатива, шляхом реалізації успішних стартапів, стимулює інноваційний розвиток держави. Існує і значна кількість малих та середніх підприємств, які хоч і мало пов'язані з інноваційною діяльністю, однак, за рахунок своєї гнучкості та швидкому пристосуванню до змін в економіці, забезпечують економічну стабільність та добробут суспільства.

Особливе значення для розвитку особистісної надійності підприємців набуває когнітивний підхід. Очевидно, що така цікавість до когнітивних процесів у підприємців викликана особливостями їх діяльності: необхідністю приймати рішення в умовах невизначеності ринку, за обмаль наявного часу та ресурсів для вивчення ситуації. Відтак підприємцям часто доводиться покладатися на інтуїцію, інсайт, що може призводити до прийняття як успішних, так і до помилкових рішень [21, с. 463].

Тобто, когнітивна складова надійності особистості підприємців включає певний рівень розвитку пізнавальної сфери особистості: професійне сприйняття, пам'ять, мислення, уява, увага, що в сукупності становить інтелектуально- пізнавальну складову надійності фахівця. Це проявляється не тільки у накопиченні інформації про професійну діяльність, але й у збільшенні числа описових категорій, у підвищенні рівня вибірковості, складності та інтегрованості інформації, у зростанні здатності аналізувати і знаходити нові нестандартні рішення професійних завдань, визначати ключові взаємозв'язки, які уможливлюють вирішення проблеми щодо прийняття оптимального рішення при недостатньому об'ємі потрібної інформації та при обмеженості у часі на її обробку [22]. Важливо зазначити, що дані когнітивні упередження, у контексті підприємництва, не варто розглядати як щось негативне, оскільки вони дозволяють економити ресурси при прийнятті рішень. Здатність підприємців приймати швидкі рішення та діяти в умовах дефіциту інформації може бути пояснена також «вірою у закон малих чисел» [23, с. 121]. Підприємці схильні переоцінювати здатність малих вибірок інформації відображати генеральну сукупність. І хоча «віра у закон малих чисел» може призводити до значних помилок, водночас вона дозволяє підприємцям діяти в умовах, які можуть бути розцінені іншими як занадто ризиковані.

М. Саймон, Є.М. Хаутон та K. Аквіно у своїх дослідженнях, щодо готовності та бажання індивідів розпочати підприємницьку діяльність, знайшли докази того, що особам, схильним до підприємницької діяльності, притаманні віра у закон малих чисел та ілюзію контролю (тенденція людей вірити, що вони можуть контролювати або, принаймні, впливати на результати подій, на які вони насправді впливати не можуть) [24]. Як і віра у закон малих чисел ілюзія контролю знижує рівень суб'єктивного сприйняття ризику. Ілюзія контролю є важливою у підприємницькій діяльності через два основних фактори. По-перше, в умовах підприємницької діяльності важко чітко розмежувати відносну роль у результаті навичок, здібностей та простого везіння. По-друге, підприємці мотивовані на контроль свого діяльнісного оточення. Відповідно, ілюзія контролю дозволяє підприємцям сприймати ситуацію діяльності як менш ризиковану, оскільки породжує впевненість, що вони мають контроль над нею та, за необхідності, зможуть мінімізувати негативні наслідки подій. Вплив ілюзії контролю на поведінку підприємця проявляється також у недооцінці реакції конкурентів на їхні дії.

Л. Бузенітс та Дж. Барні у своєму дослідженні стартапів підприємців отримали результати, які засвідчують, що підприємці схильні до надмірної впевненості та схильні використовувати евристику репрезентативності [25]. Розвиток підприємництва протягом останніх десятиріч дедалі більше ставав інноваційним. Особливо масштабно це відбувалось в успішних країнах, де інноваційні процеси комплексно поширилися на всі сфери діяльності. Інновації стали основним фактором створення доданої вартості, підвищення продуктивності та економічного зростання. У зв'язку з цим виникла гостра потреба у науковому та методичному забезпеченні управлінських дій стосовно стимулювання креативності, що породжує нові науково-технологічні досягнення, які через стадію комерціалізації стають, власне, інноваціями.

Виявлення взаємозв'язку творчої та інноваційної діяльності у підприємництві дозволило визначити нову місію підприємця. Вона виражається в активізації, розвитку й позитивній спрямованості процесів, що відбуваються в цій системі, за допомогою реалізації його творчих ідей у підприємницьких інноваціях. Лише тоді, коли творча ідея набуває певних форм у підприємницькому рішенні, а це можливо у конкретній інновації, можна говорити про результативність і продуктивність творчості у підприємництві. Вона є продуктивною за умови її орієнтації на подальші практичні дії, що забезпечують економічне зростання і прогрес. Тільки творчість, утілена в інновацію, дозволяє перейти бізнесу з одного ступеня розвитку на інший, вищий, забезпечуючи його новий якісний стан і, відповідно, рух уперед. В управлінні розвитком творчого потенціалу підприємницьких структур слід виходити з того, що творчий потенціал є не тільки інтегруючою властивістю особистості підприємця, а й підприємницької команди.

Звідси випливає потреба в оцінці здатності й готовності людини до висунення й підтримки принципово нових ідей. Такі здібності, зумовлені відмінностями у пізнавальній сфері людей, найбільш повно й детально розкриті у роботах англійського науковця М. Кіртона [26]. Здатність до генерації нових ідей, ставлення до нових технологій і пропозицій М. Кіртон пояснює через поняття когнітивного стилю. Адапторсько-інноваційний когнітивний стиль є біполярною конструкцією, яка допомагає визначити кращий підхід до вирішення проблеми для кожної людини. Кожен може бути розташований на континуумі від здатності «робити речі краще» до здатності «робити речі по-іншому». В екстремальних значеннях континууму знаходяться крайні адаптори (суперадаптори) і крайні інноватори (суперіннова- тори). Теорія М. Кіртона дозволяє визначити, хто є агентом змін на різних етапах організаційного розвитку, яким чином адаптори й інноватори взаємодіють між собою, наскільки вони ефективно працюють у різних національних культурах [26]. Адапторсько-інноваційний когнітивний стиль також дозволяє спроектувати таке організаційне середовище, яке забезпечувало б найкращу віддачу працівника, його максимальний внесок у досягненні організаційних завдань. Когнітивні підходи орієнтують на те, що вирішення проблем, на кшталт формування підприємницької ідеї, розробки стратегії досягнення підприємницького успіху, оцінки альтернатив та ризиків, набуває форми або алгоритмів - правил, які не обов'язково розуміти, але які обіцяють рішення, або евристики - правил, які зрозумілі, але не завжди гарантують правильне рішення. Також рішення може бути результатом роботи інтуїції, раптового усвідомлення взаємозв'язку.

На думку Т.Ю. Кулаковського саме у когнітивних процесах, що виходять за межі усвідомленого алгоритмізованого мислення, може бути віднайдено ключ до розуміння феномена підприємця [23]. На сьогодні встановлено значний перелік когнітивних упереджень, що притаманні підприємцям. Аналіз емпіричних досліджень дозволив Т.В. Коломієць та Т.Ю. Кулаковському виявити низку когнітивних упереджень, які притаманні підприємцям [27]. До них належать: ефект надмірної впевненості (Дж. Руссо, П. Шумейкер), за якого суб'єктивна впевненість людини в її судженнях значно переважає об'єктивну точність даних суджень. Саме цим можна пояснити здатність підприємця приймати рішення, ігноруючи тиск критики та дефіцит інформації. Даний ефект може бути результатом «евристики доступності», «ефекту якорювання», «підтверджувального упередження» та «упередження погляду у минуле» [28].

«Евристика доступності», за визначенням А. Тверські і Д. Канемана, - це інтуїтивний процес, у якому людина «оцінює частоту або можливість події за легкістю, з якою приклади або випадки спливають у пам'яті», тобто легше пригадуються [28]. Ефект «якорювання» відображує тенденцію людей покладатися на інформацію, що була першою отримана в умовах вирішення задачі. Відповідно до А. Тверські та Д. Канемана, люди оцінюють усе, спираючись на певну величину, своєрідну точку відліку. Вона може знаходитися у самому формулюванні проблеми або бути проміжним результатом її аналізу. Різні ж точки відліку можуть призводити до повністю відмінних результатів. Так, А. Тверські та Д. Канеман з'ясували, що навіть випадкова інформація може призводити до різних, іноді неправильних, процесів вирішення проблеми. Підтверджу- вальне упередження - це тенденція шукати або інтерпретувати інформацію таким чином, щоб вона підтверджувала власні переконання або гіпотези, а також схильність ігнорувати інформацію, що суперечить переконанню [23, с. 119]. Упередження погляду у минуле - це тенденція бачити минулі події як такі, що були більш передбачуваними, ніж вони були насправді;

- віра в закон малих чисел та ілюзія контролю (М. Саймон, C. Хаутонта, K. Аквіно) - це тенденція людей вірити, що вони можуть контролювати або, принаймні, впливати на результати подій, на які вони, насправді, впливати не можуть. Обидва фактори знижують рівень суб'єктивного сприйняття ризику [24];

схильність підприємців до надмірної впевненості та використання евристики репрезентативності (Л. Бузенітст, Дж. Барні) [25];

властиве підприємцям упередження оптимізму, переоцінюючи можливість сприятливого розвитку події. Упередження оптимізму має наступні базові форми: надмірно позитивна самооцінка, надмірний оптимізм, надмірний оптимізм щодо майбутніх планів і подій та надмірний оптимізм, породжений ілюзією контролю (С. Тейлор, Дж. Браун) [29].

Для когнітивної сфери підприємців характерно високий рівень розвитку інтелектуальних функцій, схильність до абстрактного мислення, розвинені комбінаторні здібності, високі лабільність і організованість розумових процесів, відсутність схильності до «застрягання» у рішенні задач, поєднання креативності та прагматичної орієнтації в аналізі ситуації.

Вочевидь, як свідчить практика, когнітивний компонент розвитку особистісної надійності підприємця стає архіважли- вим у реаліях сьогодення, які є нестабільними, які, врешті- решт, «заганяють» підприємця у «глухий кут» і маргиналі- зують його поведінку. Активізація когнітивного компоненту розвитку особистісної надійності підприємця стає затребуваною і необхідною.

Так, у результаті дослідження, проведеного Л.М. Карамушкою, О.В. Креденцер й О.А. Філь серед українських підприємців з психологічних проблем підприємництва, 90 % підприємців указали на те, що їх підприємницька діяльність постійно супроводжується стресовими ситуаціями, а 57 % опитаних заявили, що вони не вміють успішно долати їх. Окрім того, 40 % опитаних зазначили, що вони потребують психологічної підтримки у вигляді індивідуальних психологічних консультацій з метою оволодіння прийомами профілактики та подолання професійного стресу [30].

Емоційно-вольовий компонент особистісної надійності суб'єктів підприємницької діяльності розглядаються О.К. Любчук, як структурні складові підприємницького потенціалу людини. Психоемоційний тонус включає емоційну стабільність та загальну врівноваженість; упевненість у собі та позитивну самооцінку; оптимізм, відсутність страху перед можливістю невдач; стресостійкість у складних ситуаціях, здатність витримувати значні нервово-психічні навантаження; здатність приймати відповідальні рішення в умовах дефіциту часу та інформації або пов'язані з ризиком. Вольова наполегливість проявляється у цілеспрямованості, у здатності до планомірної реалізації намічених стратегій, всупереч труднощам та перешкодам, у вольових задатках, опору зовнішнім впливам [31]. Емоційно-вольовий компонент розглядається у структурі підприємницької компетентності, який включає здатність розуміти власний емоційний стан у ситуації пошуку та реалізації бізнес-проектів; здатність гідно переживати відсутність результату, спроможність відкрито ділитися своїми почуттями й переживаннями; цілеспрямованість; витримку та володіння собою у ситуаціях невизначеності.

Емоції та почуття відіграють особливе значення у практичній професійній діяльності сучасного підприємця. Вони збагачують відображення неупередженої реальності суб'єктами підприємницької діяльності і здійснюються у зв'язку з уподобаннями, схильностями, інтересами і актуальними мотивами до діяльності, та є регуляторами їх енергійності. Робота з різними за віком, інтересами, рівнем культури чи вихованості людьми викликає необхідність пом'якшення чи маскування деяких рис власного характеру, обумовлених певним типом темпераменту. Таке регулювання характеру потребує твердої волі, зусилля над собою. А це передбачає наявність у структурі характеру таких рис як уміння володіти собою, великодушність, стриманість.

Відчуття вважається необхідним проявом суті і свідомості підприємця. Від того, як він ставиться до об'єктів, до інших людей, власної справи, залежить на скільки буде успішною його діяльності. Властивою психологічною рисою емоцій вважається їх полярність. Будь-яка з них містить, очевидно, втілений позитивний або ж негативний відтінок, породжений ставленням підприємця до об'єкта, його необхідносте, прагнень (приємне -- неприємне, задоволення -- незадоволення, радість -- горе, симпатія -- антипатія, любов -- ненависть). Звичайно, протилежні почуття є несумісними в один і той самий момент. Тому важливе значення у професійній діяльності підприємця мають вольові якості: рішучість, витримка, прийняття своєчасного рішення, уміння володіти собою й керувати іншими людьми. Свої переживання, ставлення, стани підприємець виявляє у формі почуттів, які зовнішньо виражаються у його словах, інтонації, тембрі голосу, а також у міміці, жестах, пантоміміці. Тому вміння керувати собою реалізується, насамперед, у виразі обличчя, жестикуляції, мові.

Без сильної волі неможлива творча діяльність. Прагнення й рішення завжди неподільно пов'язані з практичною діяльністю й лише разом з нею утворюють єдиний вольовий акт. Останній завжди опосередкований розумовими процесами, уявленнями й думками, але вони безпосередньо пов'язані з емоціями й почуттями, що виникають у людини внаслідок емоційно забарвленого прагнення її до певних об'єктів, відображаючи предмети і явища об'єктивної дійсності, як цілі прагнень людини. Воля існує, таким чином, в єдності з її розумом і почуттями, вона становить перехід від мислення та емоцій до діяльності.

Вплив суспільства на розвиток особистості підприємця полягає у зміні не тільки культурних цінностей, а й у формуванні його надійності, емоційної зрілості, емоційного інтелекту, що призводить до процесу переоцінки цінностей фахівцями.

Емоційний інтелект є корисною навичкою підприємця, напрямком розвитку його здібностей, засобом забезпечення партнерських міжособистісних стосунків. Розвиток емоційного інтелекту підприємця прямо впливає на його самореалізацію, соціальну адаптацію та гармонізацію підприємницької організаційної культури. Це залежить, насамперед, від самої особистості підприємця, здатності вільно орієнтуватися у соціальному та економічному просторі, розуміти особливості розвитку й самореалізації, оволодівати інформацією. Емоційний інтелект сприяє пошуку рівноваги між розумом і почуттями підприємця, не дозволяє йому діяти під впливом емоцій і запобігає маніпулюванню з боку інших осіб. Також допомагає розвивати самосвідомість, самоконтроль, соціальну чуйність у взаєминах між опонентами, що позитивно впливає як на розвиток особистості підприємця так і на розвиток підприємницької організаційної культури у сучасному суспільстві [32].

Д.В. Люсиним уточнено складові емоційного інтелекту, які характеризують здатності до розуміння й управління емоціями. Так, у його теорії здатність до розуміння емоцій означає, що людина: може розпізнати емоцію, тобто, встановити сам факт наявності емоційного переживання у себе або в іншої людини; може ідентифікувати емоцію, тобто, встановити, яку саме емоцію відчуває вона сама або інша людина і знайти для неї словесне вираження; може розуміти причини, що викликали цю емоцію, й наслідки, до яких вона призведе. Здатність до управління емоціями означає, що людина може: контролювати інтенсивність емоцій, передусім, приглушати надмірно сильні емоції; контролювати зовнішнє вираження емоцій; при необхідності довільно викликати ту або іншу емоцію. Здатність до розуміння і здатність до управління емоціями може розповсюджуватися й на власні емоції та на емоції інших людей. Таким чином, можна говорити про внутрішньо особистісний і міжособистісний емоційний інтелект (ВЕІ і МОІ відповідно). Ці два варіанти припускають актуалізацію різних когнітивних процесів і навичок, але мають бути пов'язані один з одним. Зазначені погляди стали підґрунтям для розробки Д.В. Люсиним опитувальника емоційного інтелекту «ЕмІн» [33].

На думку А.В. Костюка, емоційний інтелект має свою структуру, в основу якої покладено групи здібностей, зокрема, когнітивні, емоційні, адаптивні, соціальні, кожна з яких забезпечує відповідну функцію (табл. 9) [34].

Дж. Майєр визначає емоційний інтелект як «сукупність інтелектуальних здібностей до обробки емоційної інформації» [35]. Емоційний інтелект є однією з форм прояву інтелекту, а саме виявлення його в емоційній сфері особистості. Він має емоційну зрілість. Емоційна зрілість, у свою чергу, відображає рівень адекватності емоційного реагування у певних умовах, враховуючи потреби та цінності суб'єкта.

До ознак формування, прояву та розвитку емоційної зрілості особистості можна включити стан емоційної сфери, відкритість емоційному досвіду, чутливість, усвідомленість важливості емоцій у житті, адекватність проявів емоцій, психологічне благополуччя (упевненість у собі, задоволеність життям), способи переробки емоцій (сублімація, гумор, творчість), уміння управляти власними емоційними переживаннями і власною поведінкою, процес соціалізації людини.

Таблиця 9. Структурно-функціональна схема емоційного інтелекту (за А.В. Костюком)

Ці складові взаємопов'язані й доповнюють одна одну, а їхня сукупність може також визначити формування ряду напрямів, у яких відбувається розвиток емоційної сфери людини протягом усього життя: здатність розуміти, усвідомлювати власні емоції та емоції інших людей; здатність вербалізувати їх; здатність адекватно проявляти й виражати емоції й почуття у різних соціальних ситуаціях, враховуючи і суспільні норми вираження емоцій, і реальність самої ситуації, і власний емоційний стан; здатність сприймати власні емоції і нести за них відповідальність; здатність до емпатії; здатність природно, спонтанно виражати пережиті емоції у міміці, жестах, інтонації та ін. Виходячи з узагальнення вищевказаного, такі ознаки можуть бути представлені як певні структурні компоненти: рефлексія емоцій, емоційна саморегуляція, емпатія, емоційна експресивність та прийняття власних емоцій.

А. Елліс, Р. Лазарус, А. Бек та інші, котрі є представниками когнітивно-емотивного підходу, вважають, що емоційні реакції людини, а також увесь її здоровий або невротичний спосіб життя залежить від основних ідей, переконань, ставлень та принципів. А тому емоційно зріла людина здатна розумно регулювати власні емоції. Це відбувається через заміну ірраціональних установок раціональними. Представники даного підходу вважають, що для емоційної зрілості притаманні:

Щастя, як мета життя. Людина розумна прагне до щастя й наодинці з собою, і у спілкуванні з іншими.

Довготривалий гедонізм. Емоційно здорові люди розподіляють задоволення таким чином, щоб мати його й у сьогоденні і в майбутньому. Вони уникають отримання короткочасного задоволення, що є потенційно небезпечними за своїми близькими або віддаленими наслідками.

Самовизначення. Локус контролю особистості зміщується з зовнішнього вектора на внутрішній; емоційно здорова особистість прагне до встановлення та досягнення власних цілей.

Толерантність до невизначеності. Емоційно зріла особистість, перш за все, проявляє гнучкість свого мислення та поведінки, що дає можливість легкої адаптації та прийняття адекватних рішень у ситуації невизначеності.

Схильність до творчих пошуків. Творчі пошуки розглядаються як такі, що мають сенс та значення.

Турбота про власний добробут.

Соціальні інтереси. Для взаємодії з іншими емоційно зрілі особистості діють таким чином, щоб був гурт. Відповідно, вони поводять себе в них морально та захищають інтереси своїх груп.

Гнучкість. Психологічно здорова особистість схильна дотримуватися плюралістичного та недогматичного світобачення.

Прийняття дійсності. Прийняття реальності такою, якою вона постає перед нами.

Готовність до ризикованих учинків.

Високий ступінь терпимості до фрустрації.

Емоційна відповідальність. Прийняття емоцій як єдності думок, почуттів та дій [36].

Формування компонентів емоційної зрілості пов'язано з внутрішніми (уродженими, індивідуально-типологічними, онтогенетичними) та зовнішніми (родинна соціалізація, соціальне середовище) чинниками.

Емоційна саморегуляція зумовлена як внутрішніми, так і зовнішніми факторами. Розвиток емоційної саморегуляції в онтогенезі розглядається як послідовний розвиток емоційних процесів, що зумовлений диференціацією якості емоцій; ускладненням об'єктів, що викликають емоційний відгук; зміною функціональної ролі емоційних процесів; розпізнаванням власних емоційних реакцій; розумінням емоційних реакцій інших людей; розвитком здатності регулювати емоції й їхнє зовнішнє вираження.

Отже, емоційно-вольова сфера суб'єктів підприємницької діяльності відображає внутрішній світ професіонала, систему сигналів, за допомогою яких фахівець демонструє своє ставлення до конкретних професійних ситуацій. Особливість емоційно-вольових процесів підприємців полягає у тому, що вони, безпосередньо, відображають зв'язок між мотивами діяльності та її реалізацією. У професійній діяльності підприємця емоційно-вольові процеси є найважливішим фактором регуляції процесів пізнання, обміну інформацією, встановлення комунікації. Емоційні реакції можуть створювати критичні конфлікти, ситуації, призводити до змін суспільного статусу. Проблема полягає у тому, що необхідно формувати у підприємців уміння керувати своїми емоціями, зберігати високу професійну працездатність, здійснювати діяльність без напруженості у складних емоційних ситуаціях.

В емоційно-вольовій регуляції, як інтегральному процесі, що забезпечує ефективну соціальну взаємодію й діяльність в умовах психологічних труднощів на шляху досягнення мети, вольова регуляція діяльності здійснюється за безпосередньої участі емоцій, які служать одним із найважливіших джерел, що допомагають усвідомленню регуляторних процесів, і, таким чином, є найважливішим ресурсом, що підтримує саму основу вольової регуляції, а саме її усвідомленість, рефлексивність, довільність. Соціальна взаємодія є джерелом формування емоційно-вольової регуляції. У свою чергу емоційно-вольова регуляція впливає на параметри соціальної взаємодії, у тому числі на її надійність.

Будучи суспільною за своїм характером, підприємницька діяльність спрямована на задоволення суспільних потреб. Але підприємець приймає на себе майновий ризик не з благодійних мотивів. Виражений у прибутку матеріальний інтерес - спонукальний мотив підприємницької діяльності. Щоправда, треба мати на увазі, що не усілякий прибуток є результат підприємництва. Він виступає таким лише у тому випадку, коли є результатом кращого використання факторів виробництва. Тому різного роду рентні прибутки, відсотки на капітал не можуть розглядатися в якості прибутків від підприємництва. У реальній дійсності підприємницький прибуток представляється у формі економічного прибутку, що виступає безпосередньою формою мотивації підприємництва.

Отже, управлінець-господарник-підприємець прагне до забезпечення стабільних умов для реалізації й розвитку своєї підприємницької функції. З цього боку його завдання полягають в урівноваженні різновекторних сил, що дозволяють ефективно здійснювати підприємницьку функцію у довгостроковій перспективі. У той же час, реалізуючи функцію власника, він повинен забезпечити найбільшу прибутковість від застосованих ресурсів, що виявляється у максимізації прибутку. Вирішення цього протиріччя може мати самі різні форми, але всі вони, врешті-решт, зводяться до забезпечення прийнятної норми прибутку. Задоволеність прибутком означає не що інше, як компроміс між різними сторонами підприємницької функції, яка межує між економічними та психологічними векторами розвитку суб'єктів підприємницької діяльності.

Стосовно розвитку рівня особистості, реалізація соціально- психологічних функцій проявляється, насамперед, у задоволенні потреб, у першу чергу, самих підприємців (у забезпеченні стабільності; у визнанні; у розвиткові творчого, інноваційного потенціалу; у самореалізації свободи, незалежності та ін.). Це також залежить від того, на яких засадах здійснюється підприємницька діяльність: чи має вона позитивну, інноваційну, партнерську спрямованість, чи носить «експлуатаційний» характер, у процесі якого будуть реалізуватися лише мотиви «наживи». Наприклад, високий рівень мотивації досягнення і творчого потенціалу підприємців активно сприятиме реалізації ними не лише соціально-економічних, але й соціально-психологічних функцій підприємництва, які стосуються визнання, самореалізації особистості тощо.

Глибинний зміст мотиваційного процесу, його природа обґрунтовані суспільним буттям людини, системою суспільних відносин, так як особистість є як суб'єктом, так і об'єктом соціальних впливів. Суспільство здатне встановлювати відповідні способи й умови задоволення потреб особистості, обмежувати деякі з них. Ще з ускладненням соціальної організації і збільшенням значення становлення суспільства трапляється складання нових мотивів, а деякі мотиви, навпаки, стають неактуальними у нових критеріях. Тому при дослідженні мотивації підприємницької діяльності слід враховувати і психологічні, і соціальні аспекти цього явища. Тобто, крім потреб, мотивів, психологічних властивостей особистості підприємця та його самосвідомості, слід дослідити систему цінностей та ціннісних орієнтацій, соціальних норм, особливостей менталітету, соціальних очікувань та установок стосовно підприємницької діяльності. Потреби, інтереси, цінності - це основні складові мотивації. Вони пронизують усі сфери суспільного життя, усі соціальні взаємини. Тому вони є загальними поняттями для всієї сукупності суспільних наук. Але кожна з них торкається цієї проблематики або більшою, або меншою мірою. Виходячи з того, що трудова поведінка підприємця, а отже і його мотивація, вкрай складне явище, адже в ній органічно переплітаються об'єктивне та суб'єктивне, загальне й особливе, соціальне, економічне, морально-психічне й біопсихічне, вольове й емоційне, свідоме та несвідоме [20]. Важливою властивістю підприємництва є невизначеність результатів його діяльності, ризикованість дій. Це надає певну жорсткість способам досягнення цілей, намаганню компенсувати ризик та невизначеність результатів діяльності.

Здатність кожного суб'єкта господарювання виявити свої підприємницькі інтереси значною мірою залежить від дії чинників, що визначають підприємницьку активність, зокрема, таких зовнішніх чинників, що блокують творчо-продуктивне підприємництво, зводять мотивацію до отримання прибутку за рахунок спекулятивних дій.

На значущість мотиваційно-споживчої сфери, зокрема, окремих із названих соціально-психологічних установок, для виникнення професійного стресу і вигорання вказують дослідження Л.М. Карамушки та Г.В. Гнускіної. У них окремі соціально-психологічні установки визначаються суттєвими чинниками, які обумовлюють вияв професійного вигорання у підприємців. До таких соціально-психологічних установок належать «орієнтація на результат», «орієнтація на свободу» та «орієнтація на владу», які впливають (негативно) на вираженість такої складової професійного вигорання, як «редукція особистих досягнень», тобто їх уплив є «частковим». Разом з тим такі соціально-психологічні установки, як «орієнтація на альтруїзм» та «орієнтація на егоїзм» упливають «комплексно» на професійне вигорання, тобто на всі його складові («емоційне виснаження», «деперсоналізацію» та «редукцію особистих досягнень»), при цьому в одних випадках негативно (при дії «орієнтації на альтруїзм»), а в інших - позитивно (при дії «орієнтації на егоїзм»). Також слід зазначити, що деякі соціально-психологічні установки («орієнтація на процес», «орієнтація на працю» та «орієнтація на гроші») не є «чуттєвими» до професійного вигорання, тобто їх наявність або відсутність у підприємців ніяким чином не впливає на вираженість даного феномена [37].

Для надійної, високоефективної, успішної діяльності суб'єктів підприємницької діяльності мотивація повинна мати певні характеристики: розвиненість мотивів даної діяльності; достатня сила мотивів; стійкість мотивів; певна ієрархія мотивів; певна структура мотивації. Так, найактуальнішими та найважливішими для вітчизняних підприємців виявилися мотиви, що стосуються комерційного успіху. В ієрархії мотивів вони посіли перше місце. Це простежується не лише на етапі приходу до підприємницької діяльності, але й на етапі її стабілізаційної діяльності. Що стосується другого та третього місця в кожній з ієрархій мотивів, то тут посідають мотиви свободи й незалежності і мотиви ініціативи й активності. На середніх позиціях в ієрархіях мотивів знаходяться мотиви самореалізації, інноваційності й ризику та соціальних контактів і групової належності. На останніх місцях в обох ієрархіях посідають, по перше, мотиви поваги й самоповаги і, по-друге, мотиви вимушеності. Звідси можна зробити висновок, що мотиви комерційного успіху та мотиви свободи й незалежності є найбільш актуальними і затребуваними на рівні свідомості підприємців. Найменш представленими у свідомості підприємців є мотиви інноваційності й ризику, соціальних контактів і групової приналежності та мотиви вимушеності. Під час дослідження, проведеного Л.М. Карамушкою та Н.Ю. Худяковою, шляхом порівняння сили мотивів та структури мотивації підприємницької діяльності було з'ясовано, що мотивація підприємницької діяльності зазнає змін у процесі розвитку діяльності. Встановлено, що підвищують свою силу мотиви комерційного успіху, ініціативи й активності, само- реалізації, соціальних контактів і групової належності. Водночас зменшується сила мотивів свободи й незалежності та мотивів вимушеності. Виявлено, що структура мотивації підприємницької діяльності у процесі розвитку фахової діяльності переважно змінюється у бік більшої специфікації і конкретизації. Так, більш специфічними й вузько спрямованими стають фактори «Прагнення комерційного успіху», «Прагнення поваги», «Вимушеність». Тобто, можна говорити про те, що мотиви комерційного спрямування виокремлюються і втрачають свою глобальність та смисловий зв'язок із якісним поліпшенням життя. Мотиви прагнення поваги й самоповаги конкретизуються і складають окрему зону у мотивації підприємницької діяльності. Мотиви вимушеності, що були пов'язані з готовністю пожертвувати самореалізацією на етапі стабілізації діяльності, вказують на діяльність «за звичкою» та побоювання змін. При цьому залишається вузько спрямованим фактор «Прагнення свободи й незалежності», що свідчить про окреме важливе місце відповідних мотивів. Водночас розширюється за своїм кількісним і смисловим навантаженням фактор «Прагнення інновацій і самореалізації». Таким чином, специфічність мотивів інноваційності, самореалізації, соціальних контактів і групової належності підприємцями у процесі розвитку діяльності не виокремлюється. Дані мотиви мають загальний смисл прагнення цікавого процесу діяльності [38]. Л.В. Проданова, О.В. Котляревський виділяють декілька мотиваційних принципів підприємницької діяльності. Основний з них - принцип споживання. Виробництво заради споживання відповідає людській сутності. Мотиваційний принцип лежить в основі системи матеріальних інтересів, яка включає відповідні мотиви, зокрема, максимізацію прибутку, накопичення капіталу, розширення ринків збуту. Всі мотиви цього порядку об'єднані одним інтересом - матеріальним, власністю в усіх її видах і формах. Це дає підставу вважати названий принцип базовим. На його основі можливо створити систему мотивів, яка постійно буде приростати, видозмінюватися відповідно до того, як змінюватиметься саме виробництво. Ґрунтуючись на аналізі мотиваційних концепцій, можна припустити ще один інтеграційний принцип - принцип активності. Загальною ознакою для мотивів цього порядку слугує те, що джерело мотивації знаходиться у психології особистості, закладеній у самій людині. Третім провідним принципом мотивації підприємницької праці є принцип надійності. Процес формування мотивації до підприємництва складається з конкретних етапів, які у своїй послідовності й комплексності утворюють систему спонукальних чинників упливу на економічну поведінку індивіда за певних умов [39]. Алгоритм формування мотивації до підприємництва представлено на рис. 1.

Рис. 1. Алгоритм формування мотивації до підприємництва

Особливостями мотиваційного механізму активізації підприємницької діяльності є специфіка його прояву у кожній економічній системі, його мобільність та змінність. Цим механізмом можна управляти з метою підвищення його ефективності чи навіть викликати до дії зовсім нові мотиви, які можуть з'явитися внаслідок зміни економічних умов тощо.

Незалежно від економічної системи мотиваційний механізм зберігає своє призначення - сприяння продуктивності праці. Форми мотивації праці змінюються залежно від соціально-економічних умов їх функціонування.

Це дає підстави говорити про припустимість застосування певних однакових методів, способів підвищення ефективності мотивації праці у різних економічних системах і про можливість використання як класичних, так і новітніх заходів щодо її організації у контексті забезпечення надійності, а саме - особистісної надійності суб'єктів підприємницької діяльності.

На прийняття рішення про започаткування підприємницької діяльності має вплив ряд чинників як внутрішніх, так і зовнішніх.

Щодо мотивів, що спонукають людей займатися підприємництвом, то вони полягають у наступному:

Прагнення реалізувати свої винаходи або ідеї. Успішні у цій сфері, наприклад, були Г. Форд, Б. Гейтс та ін. Можливість створення власного бізнесу у тій чи іншій галузі притаманна багатьом, але далеко не завжди вона втілюється у життя через відсутність необхідних умов.

Незадоволення своїм соціальним і матеріальним становищем. Незадоволення собою й бажання домогтися всього власними силами примушує випробовувати свої здібності у різних галузях.

Якщо перший мотив психологи називають позитивним, то другий - негативним. Негативно мотивованих підприємців ще називають «підприємці за примусом», бо вони відчули розчарування в інших видах діяльності і здатні змінити професію, вид діяльності. Значного успіху досягають далеко не всі, тому що не мають спеціальних знань або необхідних рис характеру.

Бажання визначитися, задовольнити свою здорову честолюбність. Вирішуючи займатися підприємництвом, людина мріє про славу, пошану та матеріальний добробут. Багатство є тільки одним із засобів виділитися.

У ділових людей на Заході, які звикли до достатку, цей мотив істотно трансформований. Для них капітал виступає як засіб організації своєї самостійної справи та досягнення незалежності. Багато заможних людей на Заході ведуть скромний, аскетичний спосіб життя та напружено працюють.

Задоволення особистих потреб у лідерстві. Підприємець - це незалежна за характером людина, схильна до самостійності та свободи. Будь-якій людині властива потреба самозатвер- дження, самовираження. Підприємець намагається проявити свої здібності у конкретній практичній справі, керуючи колективом, реалізуючи ідеї [40].

Для прийняття остаточного рішення про заснування власної справи, окрім внутрішніх, необхідні певні зовнішні спонукання: створення необхідних умов для діяльності підприємця, а також уплив з боку оточення, у результаті якого формується думка про престижність і вигідність підприємництва.

Сучасна підприємницька діяльність являє собою складне утворення, яке складається з комплексу взаємопов'язаних та інколи суперечливих сил, дій, тенденцій та мотивів.

Визначення механізмів і факторів, що здійснюють регулюючий уплив на діяльність і поведінку сучасного суб'єкта підприємницької діяльності, здійснюється через мотиваційний механізм.

Розглядаючи формування мотиваційного механізму у підприємницькій поведінці, слід брати до уваги три основні мотивуючі ситуації у контексті, що виконується: ситуацію «залучення до підприємництва», ситуацію «вибору інноваційного напряму підприємницької діяльності», ситуацію «безпосередньої реалізації підприємницької діяльності».

Ситуація «залучення до підприємництва» передбачає визначення тих спонукальних причин, які змушують людину займатися підприємництвом. Вона, на відміну від інших ситуацій, найбільшою мірою знаходиться у центрі уваги, що зумовлено пошуком першопричин до підприємницьких дій і тих факторів, які обумовлюють вибір підприємництва як стратегії життєдіяльності.

Усю сукупність мотивів, пов'язаних з регулюванням поведінки потенційного підприємця у даній ситуації, можна розділити на такі три групи [41]:

мотиви, спрямовані на отримання певних матеріальних благ;

мотиви, пов'язані, передусім, з оцінкою зовнішніх обставин;

мотиви суспільного характеру, орієнтовані на усвідомлення підприємцем необхідності принести користь суспільству, а також готовність нести відповідальність за наслідки своїх дій та вчинків.

Стосовно другої ситуації - «вибору інноваційного напряму підприємницької діяльності», то її формують мотиви, спрямовані на задоволення потреби у самоактуалізації та самореалі- зації; мотиви оцінки своїх можливостей та оцінки перспектив розвитку діяльності в обраній сфері підприємництва.

Третя ситуація - «безпосередня реалізація підприємницької діяльності» - визначається змістом дій, що виконуються, а також взаємодією підприємця із зовнішнім середовищем. У загальних рисах вона передбачає присутність мотивів, що регулюючим чином упливають на організацію:

діяльності самого підприємця,

спільної підприємницької діяльності,

зв'язків із зовнішнім середовищем (рис. 2).

Рис. 2. Модель взаємозв'язку ситуацій підприємництва та мотиваційної структури підприємницької діяльності за О.М. Паламарчук

Як бачимо, три основні мотивуючі ситуації формування мотиваційного механізму у підприємницькій поведінці знаходяться у діалектичній єдності.

Отже, гармонійне поєднання у підприємницькій діяльності сукупності функціонально-інструментальних аспектів із соціальними та особистісно-психологічними:

по-перше, сприятиме відкриттю все нових і нових можливостей самореалізації суб'єкта діяльності та його творчій перебудові;

по-друге, забезпечуватиме повноцінне функціонування як суспільства загалом, так і окремих соціальних інститутів, таких як сім'я, школа, держава, релігія, культура та інше [42].

Треба також зазначити, що підприємець органічно потребує постійного самовдосконалення. Це дуже важливо для нього, бо самовдосконалення досягається шляхом порушення рівноваги у взаємодії з оточуючим середовищем, що є спонукальним моментом у його ефективній професійній діяльності.

Слід відмітити, що розвиток особистісної надійності підприємців залежить від мотивації, як процесу спонукання людини до здійснення певних дій та вчинків, що є складним актом. Щодо мотиваційного компоненту особистісної надійності підприємця, то він є домінантним, важливим, без якого неможлива ефективна підприємницька діяльність.

Інформаційне суспільство і перехід людства до нього викликало у першому значні процеси. Це зумовило об'єднання й культурну інтеграцію в усіх сферах життя, а також глобалізацію в її екологічному, соціальному й інформаційному вимірах. Такі трансформації призвели до змін усю систему цінностей суспільства. Перш за все, це віддзеркалилося на особистості в усіх її проявах, у тому числі комунікативному.

Соціально-психологічна природа особистості реалізується в спілкуванні, сприйняті, відтворені реалії суспільного буття. У цілісній системі властивостей особистості найбільш важливими вважаються комунікативні якості та вміння, так як власне життя і особистісне становлення людини вважається всеосяжною комунікацією (мова йде про спілкування в широкому сенсі).

Комунікація (лат. -- спілкуюсь з кимось) -- діапазон зв'язків і взаємодій, які уможливлюють конкретні або ж опосередковані контакти та становлять сутність суспільних відносин, здійснюючи регуляцію суспільного процесу через ціннісне ставлення до нього, обмін інформацією, співпереживання, взаєморозуміння, сприймання, відтворення, вплив групи на людину або ж однієї людини на іншу.

Соціально-психологічний підхід до розвитку особистості у соціумі базується на усвідомленні комунікативного життя індивіда: його спілкування із собою; іншими індивідуумами; із світом. У процесі комунікативного життя реалізується комунікативний потенціал особистості через згоду (незгоду), усвідомлення (нерозуміння), рефлексію (лат. reflexio -- звернення назад, самопізнання), емпатію (грец. empatheia - жалість, співпереживання), довіру, прихильність, атракцію (лат. attractio - тяжіння) та інші. Соціалізація особистості за межами комунікації, без співпраці і діалогу, без взаємодії і сприйняття людьми один одного не можлива. Мова йде про широкий спектр комунікативних знань, умінь і здібностей, соціально-психологічну компетентність і комунікабельність, якими повинен бути наділений підприємець і які вважаються важливими атрибутами підприємницької діяльності.

Далі розглянемо особливості підприємницької діяльності, які стосуються її як діяльності суб'єкт-суб'єктного спрямування, тобто діяльності, яка стосується, безпосередньо, спілкування та взаємодії із людьми та може обумовлювати виникнення професійного вигорання і зниження особистісної надійності підприємців. Так, на перших кроках створення власної справи підприємець виступає менеджером, тобто, він активно бере участь у формуванні цілей фірми чи організації, якою керує чи створює. Важливою особливістю роботи менеджера вважається спілкування і взаємодія з людьми, вміння втілити у життя задуми, ідеї, плани (як адміністративного, так і соціально-психологічного напрямку), при цьому застосовуючи різні стилі управління (авторитарний, демократичний, ліберальний) та обираючи різноманітні форми спілкування (індивідуальні консультації, ділові наради та ін.) [43]. Це потребує значних інтелектуальних та емоційних зусиль від підприємців. При цьому роль «менеджера» має гармонійно і гнучко поєднуватися з іншими ролями («власника», «юридичної особи» та ін.). Також, підприємцю потрібно постійно спілкуватися з партнерами по бізнесу, бути здатним успішно вести ділові переговори, які можуть здійснюватися за такими напрямками діяльності: з приводу закупівлі товару; з приводу визначення ціни товару; з приводу визначення кількості і якості товару; з приводу продажу товару (надання послуг); з приводу оренди торгових приміщень; з приводу отримання та оформлення кредиту та ін. Окрім того, ділові переговори потрібно вести з різними категоріями партнерів: з виробниками товару; з постачальниками товару; з клієнтами; з банкірами та іншими підприємцями; з партнерами по бізнесу; з конкурентами; з контролюючими органами; з представниками реклами тощо. При цьому слід враховувати, що в одних випадках вони можуть здійснювати більш «паліативно» (дроблення пропозицій; постійне здійснення поступок протилежній стороні; орієнтація на дружелюбність; уникнення конфронтації там, де це потрібно тощо), в інших - більш «жорстко» (наполегливість у відстоюванні своєї позиції; застосування тактичних прийомів, щоб увести противника в оману стосовно істинної мети; здійснення незначних вчинків, необхідних для ведення переговорів тощо). Слід брати до уваги й те, що діяльність підприємця здійснюється в умовах конкурентного середовища, яке передбачає спілкування (пряме чи опосередковане) зі своїми конкурентами, зокрема, реалізацію агресивної конкуренції. Це також обумовлює підвищену напруженість роботи підприємців [37].

Певною мірою вміння організовувати та підтримувати професійну комунікацію виявляє конструктивну професійну позицію фахівця - таку, що є сформованою на основі усвідомлення певних цінностей (активності в діяльності, результативності, поваги до інших, небайдужості, прагматизму тощо). Ціннісне ставлення до професійної комунікації є компонентом ціннісно-змістової сфери особистості, що позитивно віддзеркалює систему цінностей комунікативних знань і визначає цілеспрямовану діяльність фахівця щодо їх засвоєння, розуміння необхідності пізнання самого себе як комунікативної особистості (своїх переваг і недоліків), усвідомлення етичних норм і правил комунікативної взаємодії засобами вербальної, невербальної, комп'ютерної комунікації, здійснення експертизи власних комунікативних дій і прийнятих рішень.

Сучасний фахівець є залученим не лише у стандартні види комунікації, але й повинен уміти працювати в умовах віддалених комунікативних систем (усі види Інтернет- комунікацій). Професійна комунікація, яка здійснюється в такий спосіб, набуває рис соціальної спрямованості, оскільки дозволяє більшою мірою ефективно відшукувати клієнтів, здійснювати непряме (опосередковане) за професійною метою спілкування через соціальні мережі, а значить - поповнювати комунікаційні зв'язки, застосовуючи всі можливі засоби вербального комунікативного впливу на особистість. Важливості при цьому набувають уміння фахівця здійснювати маніпуляцію свідомістю комуніканта й убезпечувати себе від агресивної зворотної комунікації. Звісно, що для досягнення професійних цілей не завжди будуть використовуватись чесні способи комунікативної поведінки, а отже, ціннісна система фахівця також набуватиме рис маніпулятивної доцільності. Таким чином, професійна комунікація є чинником перегляду ціннісної системи особистості й, на основі цього, розвитку і перетворення її професійної позиції.

Особистість є ієрархією різних зовнішніх і внутрішніх комунікацій, що динамічно утворюють нову якість -- комунікативне ядро, комунікативний світ людини. Готовність людини до повноцінного міжособистісного спілкування є складним багатокомпонентним процесом, який зумовлює одночасний розвиток психіки індивіда у кількох взаємопов'язаних напрямах. Головне в ньому -- формування гуманістичного комунікативного ядра особистості, яке передбачає сприйняття людини як найбільшої цінності. Отже, забезпечення учасників взаємодії комунікативними знаннями, формування у них комунікативних умінь і навичок є необхідною складовою розвитку і становлення особистості, її життя і функціонування в мікро- і макросистемах, що є важливим для розвитку особистісної надійності підприємців.

У широкому розумінні соціально-психологічна природа особистості підприємця може бути охарактеризована як певний ступінь єдності комунікації та особистісних властивостей індивіда. Ступінь цієї єдності свідчить про певний рівень сформованості комунікативних можливостей особистості. Це положення конкретизується в умінні особистості розв'язувати проблеми життя й діяльності засобами спілкування, у трансляції своїх знань і досвіду учасникам взаємодії, у способах організації стосунків на різних рівнях, у системі соціально-психологічного забезпечення саморозвитку тощо. Таке тлумачення комунікативної (соціально-психологічної) природи особистості виводить на психологічну та соціальну основи її розвитку, на співвідношення внутрішнього й зовнішнього, об'єктивного і суб'єктивного, індивідуального й соціального у ньому. Отже, комунікацію розглядають як соціальну та психологічну властивість, як атрибутивну якість особистості.

Соціально-психологічна природа особистості підприємця передбачає розуміння розвитку її надійності як комунікативної життєдіяльності, у процесі якої відбуваються зовнішні і внутрішні конфігурації, розвивається комунікабельність, реалізуються елементи комунікативного потенціалу.

Комунікативний потенціал особистості - це єдність трьох його складових:

комунікативні властивості особистості, що характеризують розвиток потреби у спілкуванні, ставлення до способу міжособистісної взаємодії;

комунікативні здібності, тобто, здатності володіти ініціативою у спілкуванні; проявити активність; емоційно відгукуватися на стан партнерів по взаємодії; сформувати й реалізувати власну індивідуальну програму взаємодії, здатності до самостимуляції й до взаємної стимуляції у спілкуванні; комунікативна компетентність, тобто, знання норм і правил міжособистісної взаємодії, а також здатності давати соціально- психологічний прогноз комунікативної ситуації, в якій належить спілкуватися; соціально-психологічно програмувати процес спілкування, спираючись на своєрідність комунікативної ситуації; «вживатися» у соціально-психологічну атмосферу комунікативної ситуації; здійснювати соціально-психологічне управління процесами спілкування у комунікативній ситуації;