Психічне оркеструє інформаційну активність мозку: від фізичного існування до психічно здійснюваного буття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психічне оркеструє інформаційну активність мозку: від фізичного існування до психічно здійснюваного буття

Соловйов Олег Володимирович

доктор психологічних наук, професор кафедри психології, педагогіки та філософії, Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

Літвінова Ольга Володимирівна

кандидат психологічних наук, доцент психології, педагогіки та філософії, Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

Стаття присвячена питанню функціональної специфіки психічного (психіки, суб'єктивного) під час інформаційної активності нейронних мереж мозку. Розуміння такої специфіки психічного фундується на усвідомленні нездатності фізичних законів підтримувати біологічну та/або соціальну доцільність інформаційної активності мозку, яку він реально здійснює. Показано також, що таке уявлення про психічне, враховуючи ті особливості, які виявляються тут завдяки його функціональному, та, звідси, каузальному (причинному) включенню у переробку інформації в мозку, має змінити концептуальні засади психології та зробити більш зрозумілими її практичні застосування.

Виявлено, що ключовим аспектом дії психічного є фактор здатності живих істот оцінювати будь-що суб'єктивно, тобто якісно (не кількісно, як комп'ютер). Тому, суб'єктивна оцінка інтерпретується як оператор переробки інформації у мозку, що забезпечує інтеграцію інформації заради створення біологічно/соціально доцільних психічних моделей майбутніх відносин живої істоти з оточуючою реальністю. Ці, психічно діючі моделі майбутнього (цілі, плани, уявлення, психічні образи) «оркеструють» (управляють, детермінують, «диригують») моторні акти живої істоти на основі інтегрованого суб'єктивними оцінками минулого досвіду, аби змінювати «світ на краще». Виявлено також функціональна специфіка саме людської психіки, для чого вводяться два нових терміна, а саме, моно-ціннісна психіка, та мультиціннісна психіка. Це дає змогу описати «механізм» людської свободи, що розгортається, «всупереч» класичним фізичним уявленням, на тлі фізичних законів та через активність мозку. Введені поняття дозволяють характеризувати психічно активну людину як живу істоту, що найбільш ефективно демонструє причинність-зсередини- себе як фактор протистояння ентропії за допомогою інформації.

Ключові слова: здатність суб'єктивно оцінювати як рушійний фактор інформаційної активності; фізичний закон; біологічна та/або соціальна доцільність; інтеграція інформації; мультиціннісна структура Я-концепту; невизначеність як властивість психічного буття; свобода вибору; причинність-з-середини-себе.

O. Soloviov, O. Litvinova

THE MENTAL ORCHESTRATES THE INFORMATION ACTIVITY OF THE BRAIN: FROM PHYSICAL EXISTENCE TO MENTALLY REALIZED BEING

The article is devoted to the question of the functional specificity of the mental (psyche, subjective) during the informational activity of neural networks of the brain, which have a physiological (by and large, physical) nature. The understanding of such specificity of the mental is based on the awareness of the inability of physical laws to support the biological and/or social expediency of the brain's informational activity, which it actually carries out. It is also shown that such an idea of the mental, taking into account the features that are revealed here due to its functional and, hence, causal inclusion in the processing of information in the brain, should change the conceptual foundations of psychology and make its practical applications more understandable.

It was found that the key aspect ofpsychic activity is the ability of living beings to evaluate anything subjectively, that is, qualitatively (not quantitatively, like a computer). Therefore, subjective assessment is interpreted as an information processing operator in the brain, which ensures the integration of information for the purpose of creating biologically/socially appropriate mental models of the future relations of a living being with the surrounding reality. These mentally active models of the future (goals, plans, ideas) "orchestrate" (determine) the motor acts of a living being based on past experience integrated with subjective assessments in order to change the "world for the better". The functional specificity of the human psyche is also revealed, for which two new terms are introduced, namely, mono-valued psyche and multi-valued psyche. This makes it possible to describe the "mechanism" of human freedom, which unfolds, "contrary" to classical physical ideas, on the background of physical laws and through the activity of the brain. The introduced concepts make it possible to characterize a mentally active person as a living being that most effectively demonstrates causality-from-within as a factor of informational resistance to physical entropy.

Keywords: the ability to subjectively evaluate as a control factor of information activity; physical law; biological and/or social feasibility; integration of information; multi-value structure of self-concept; value conflict; uncertainty as a property of mental existence; freedom of choice; causality-from-within.

У цьому дослідженні, може дещо і не очікувано для поціновувача психологічного знання, ми дослідимо не суто психологічну проблематику, а, натомість, розглянемо проблему загальнонаукового рівня. Проблему, яка, одначе, має безпосереднє відношення до того, що ми розуміємо і що не розуміємо, коли застосовуємо терміни психічне, психіка, суб'єктивне, психічні процеси, свідомість. Словом, усього того, що існує та функціонує саме у суб'єктивний спосіб. Тож, одним з світоглядних питань, яке буде, за замовченням, присутнім майже на кожній сторінці цього тексту, буде питання, що формулюється таким чином: як і навіщо на «тлі тотально» фізичного світу та через активність саме фізично функціонуючого мозку діє людський суб'єкт? Йтиметься про те, як фізично діючий мозок людини, що є органом накопичення, збереження та інтеграції інформації (Albantakis, Tononi, 2015) заради елімінації станів невизначеності, тобто станів дефіциту інформації у взаємодіях людини і тварин з оточуючим їх фізичним середовищем (Friston K., 20), може здійснювати це накопичення, збереження та інтеграцію. І здійснювати саме (!) за допомогою психічних явищ та процесів. психічне інформаційна активність мозок

В університетських програмах з психології студентам читають дисципліну із дещо, - якщо розуміти про що йдеться, - суперечливою назвою. Хоча, як на нас, вона зовсім не є зайвою у цих програмах. Йдеться про психофізіологію. А її суперечливість полягає в тому, що ця дисципліна, досліджуючи фізіологію психічних процесів, а конкретніше, відповідаючи на питання «які фізіологічні процеси корелюють з відповідними ним психічними явищами», не дає собі ради з іншим, набагато продуктивним питанням. Питанням, яке можна сформулювати наступним чином: А навіщо і як ці психічні явища виникають і функціонують в мозку, які функції вони реалізують по відношенню до здійснюваного ним інформаційного процесу? І от, якщо ми будемо розглядати психічне саме у ракурсі питання про те, що таке «робить» воно, психічне, у мозку у вигляді емоцій, відчуттів, психічних образів, вольових зусиль, думок, ностальгій та, - що там приховувати, - і психіатричних відхилень, то ми маємо можливість більш глибоко зрозуміти функціональність психіки як такої. Ми зможемо побачити психіку в досить не звичному, більш ширшому контексті, який дасть нам можливість зрозуміти її глибше. І дійсно, воно, психічне, як показує не тільки проста буттєва практика людини, а й і дані сучасної brain science, має безпосереднє відношення до переробки інформації у нейронних мережах мозку. Ми, зокрема, побачимо, що психічне, яке формується у нашому фізично (фізіологічно) активному мозку, є еволюційним надбанням, що

дозволяє людині психічно моделювати майбутні відносини з оточуючим світом, дозволяє здійснювати у цих психічних моделях «спроби та помилки», аби в реальність «виносити» вже перевірені моделі майбутнього через фізичні (м'язові) дії, щоб, в свою чергу, фізично змінювати світ «на краще». У сфері психічного можна виокремлювати закони та закономірності зв'язків подій, що були у минулому, бо закони та закономірності є універсальними і діють як в минулому, так і в майбутньому. А якщо так, то через знання виявлених законів та закономірностей можна вдаліше змінювати фізичний світ «на краще». (Тут, зважаючи на значимість цього твердження «змінювати світ «на краще», ми ще раз розтлумачимо його. У ньому йдеться про егоцентричну, упереджену природу людської психіки. Адже, що є «на краще» для однієї людини, як мінімум, не обов'язково має бути «на краще» для іншої. Така двозначність та іронічність цього твердження буде актуальною у будь-якому випадку його застосування в подальшому тексті).

Таке, не зовсім традиційне, відношення до психіки підтримується авторитетною на даний момент у англомовній науці когнитивною теорією К. Фрістона (РгФіюп, 2010), який, за допомогою математично представлених теоретичних концептів марківська ковдра та принцип вільної енергії узагальнено описує інформаційну активність мозку людини. Сутність такого формального опису у контексті нашої проблематики можна сформулювати так: у нейронних мережах мозку формуються такі локальні нейрон-мережеві причино-наслідкові відносини між нейронними областями, які дозволяють певним таким областям бути незалежними від свого суто фізично активного нейронного оточення заради переробки інформації. Виходячи з цього твердження ми, спираючись на факти нейрофізіології (Nicolls and others, 2003) та власні уявлення про інформаційну активність психіки, прийняли до уваги, що такі «причинно незалежні області нейронних мереж мозку» можуть бути тими його областями, які приймають участь у формуванні психічних змістів. Адже, для того, аби моделювати майбутнє на основі минулого досвіду, потрібно бути змістовно «вивільненим» з тотальної закарбованості у фізичну процесуальність, у фізичну причинність, де немає ані зайвої шпаринки, ані зайвої фізичної енергії, аби вирішувати свої буттєві (чи то біологічні, чи то соціальні) проблеми. Потрібно бути вільним від фізичного теперішнього, аби оперувати інформацією про минуле заради моделювання майбутнього. Бо фізичні закони, як відомо, є геть «байдужими» до цих людських прагнень та мрій. Іншими словами, такі області мозку мають займатись саме інформаційними процесами.

Тож, ціллю нашого дослідження є з'ясування питання про те, навіщо і як психічне, набувши автономності від свого нейронного оточення та, і взагалі, від фізичного світу, через автономність нейронних мереж, які безпосередньо це психічне реалізують, супроводжує (забезпечує!) інформаційну активність мозку. Ми також будемо наполягати на тому, що саме через дію в мозку фактору суб'єктивної оцінки, який реалізується в управлінських мережах мозку (у першу чергу у лімбічній області, фронтальній та поясній корі) наш мозок і є таким, що діє психічно. Але це не єдине, що ми маємо тут за мету. Нас, саме як психологів, буде цікавити ще й еволюція психічного як того, що функціонально є пов'язаним з еволюцією нейронних мереж мозку, які реалізують це психічне. І тут ми будемо намагатись висвітлити той ключовий момент еволюції психічного в живих істотах, який дає розуміння того, за рахунок чого вони пройшли еволюційний шлях у своїй організації від суто не психічно, тобто суто фізіологічно (фізично), функціонуючих істот, у вигляді безумовно-рефлекторних живих автоматів, і аж до психічно, а тож, вільно (з-середини-себе) здійснюючих своє буття. Аж до людини, з її мультиціннісним «Я» та внутрішньою ціннісною конфліктністю/діалогічністю.

Ми спробуємо зрозуміти «логіку» самої еволюційної динаміки та ускладнення психічного як еволюційного засобу переробки інформації в мозку. І у цьому контексті відношення до психічного як до феєрично ефективного засобу переробки інформації ми, на останок, висунемо одне «парадоксальне» концептуальне твердження про психічне (суб'єктивно діюче) як еволюційний засіб досягнення пізнавальної усвідомлюваної об 'єктивності, що є атрибутом виключно людської психіки.

Тож, чи має об'єктивне сприйняття та об'єктивне відображення світу цінність для існування живої істоти? Це питання є майже риторичним, адже жива істота, яка, хоч в якийсь мірі, ігнорує у своїй інформаційній складовій, якої б вона не була природи, оточуючу реальність в певних, значимих аспектах її існування, рано чи пізно, має припинити. Але якщо йдеться про людину, у цьому твердженні з'являється парадоксальність, яка полягає в тому, що саме наша людська здатність суб'єктивно оцінювати щось, виявляється «психічним інструментом», через який вона, людина, може досягати об'єктивності у своїх стосунках з оточуючою її реальністю. Тож, аби тлумачити цю парадоксальність неможливості бути об'єктивним якщо ти не є суб'єктивно діючою істотою, ми тут спробуємо вказати на найсуттєвішу, на наш погляд, рису людського «Я», яка, тим не менш, не впала в очі анікому ще з часів Зігмунда Фрейда. Тобто з часів, коли взагалі почали інтенсивно говорити про людське «Я» та його структуру. Тож спробуємо розібратись тут у тому, що ми вже можемо назвати «витонченою людською психікою», і що явно відрізняється від «простої» моноціннісної психіки тварин, аби зрозуміти, чому людина набуває об'єктивного погляду на світ через власну суб'єктивність. Тобто, як це не було б парадоксальним, через свою упередженість.

Суб'єктивна цінність «проти» фізичного закону: спрямування інформаційних процесів на досягнення «кращого

буття»

Але нам, аби досягти своєї мети, буде замало віднестись до суб'єктивності як тільки до «простої» упередженості до об'єктів та явищ світу (у тому числі і до іншої людини, яку, зрозуміло, ми, з «неповна розуму», можемо вважати простим фізичним об'єктом, що має бути маніпульованим «мною»). Нам тут треба буде врахувати в першу чергу дещо інше: вона, суб'єктивність, будучи, безперечно, деяким фундаментальним маркером «моєї власної ідентичності» (!), насправді є такою не стільки тому, що ми є носіями свого власного суверенного досвіду, результатом своєї внутрішньої свободи. Хоча, зрозуміло, і без цього не обходиться. Вона, наша суб'єктивність, за великим рахунком, є тим, що реалізує саму нашу людську (і не тільки) психічність як таку. Але для того, аби не заплутатись у всіх витонченостях та концептуалізаціях нашої людської суб'єктивності, ми тут маємо сказати про неї найголовніше. І це найголовніше полягає в такому: вона, наша суб'єктивність є, в першу чергу, нашою здатністю будь-що оцінювати суб'єктивно, тобто якісно (не кількісно, як комп'ютер), у термінах «добре для мене -недобре для мене», «задоволення-незадоволення», “pleasure-displeasure” і таке ін. Ми, люди (та і інші живі істоти з відповідно розвиненим мозком) є просто «наскрізь просякнутими» нашою здатністю саме таким проявом нашої суб'єктивності. Ми майже безперервно хочемо чогось бажаного, змінюючи бажання на інші бажання. Та що це для нас значить?

А це значить, що кожна інформаційна операція (будь то відновлення фрагменту досвіду, чи запам'ятовування, чи мислення, чи ностальгії, чи ще щось такого) у нашому мозку, кожний наш поведінковий акт, кожна наша м'язова дія, управляється нашою здатністю щось оцінювати або позитивно, або негативно. Тож, ця наша здатність суб'єктивно оцінювати щось є деяким оператором переробки інформації в середині нас. Адже бажане досягається, коли «ти» організуєш свої моторні акти у відповідності з накопиченим досвідом (якщо він є). А тож, і сама психіка має бути деякою причинно незалежною від фізики оточуючого світу, сферою переробки інформації, аби наше «вільне Я» за власним бажанням на континуумі інформації, фіксованої в «його власному» мозку, могло маніпулювати власним досвідом заради моделювання ще не існуючого майбутнього, аби воно було якнайкращім «для мене» (Соловйов, 2020). І насправді, ми, якщо ми бажаємо чогось в майбутньому, саме з цієї причини думаємо про це майбутнє. Думаємо саме тому, що нам хочеться досягти цього бажаного. Ми є мотивованими на думки та дії тільки тому, що ми щось здатні суб'єктивно цінувати, тобто чогось хотіти. Ми, додумавшись, як нам досягти бажаного в майбутньому, саме завдяки цьому розумінню, завдяки ефективній думці, є ефективними дієвцями, що розумно змінюють фізичний світ «на краще». Тож, ми запам'ятовуємо, зберігаємо в пам'яті, думаємо та діємо тільки через наші бажання, а тож, через те, що ми можемо щось оцінювати саме суб'єктивно - чи то у позитиві, чи то у негативі. Тож, успіх у цій чудовій справі «моделювання майбутнього» супроводжує саме тих, хто наполегливо, за власним бажанням, під приємним «тиском» власної зацікавленості, накопичує свій власний досвід, а потім маніпулює ним у сфері власної психіки. Бо вже є чим маніпулювати.

Але сучасна психологія, на нашу думку, все ще не спромоглася скористатись цією загальнонауковою, концептуально фундаментальною думкою, про суб'єктивну цінність як рушійний механізм психічного, що діє заради моделювання майбутнього. І це відбувається незважаючи на те, що така ідея висловлювалась вже майже сторіччя тому психологом Францем Брентано та філософом Едмундом Гусерлем, які наполягали на тому, що психічні процеси та явища інтенціюються (спрямовуються, оркеструються, детермінуються) іншими чинниками, аніж фізичні чинники, які можна асоціювати з тим, що в сучасній психології та філософії зветься сенсами чи, наприклад, мотивами, мотиваціями. Іншими словами, суб'єктивна цінність, що є імпліцитно присутньою і у архаїчному відчутті (болю, наприклад), і у емоції як психічному явищі, яке найбільш легко ототожнюється з суб'єктивною оцінкою, і у переживанні, яке є найбільш еволюційно пізньою формою психічного оцінювання (чи то якості шахової партії, чи то естетики чогось, створеного митцем), є тим, що, досить влучно можна назвати оператором переробки інформації у нейронних мережах мозку.

Зважаючи на вже сказане, психіку можна охарактеризувати як сферу розгортання інформаційного процесу на «матриці» нейронних мереж нашого мозку. Процесу, що керується фактором суб'єктивної цінності. (А не суто фізичними чинниками функціонування нейронних мереж мозку). Це стає можливим, зокрема і тому, що нейронні мережі, в силу їх структурної складності та пластичності (Pinaud and others, 2006), є матеріальним динамічно змінюваним субстратом, який являє собою майже безмежну інформаційну ємкість. А це розгортання інформаційних процесів в нашій психіці, як це добре помітно кожній рефлексуючій саму себе людині, відбувається не за законами фізики, а саме за бажанням нашого «Я», яке «порушує» закони фізики у рамках своєї власної єпархії, що зветься «моєю власною психікою». Але «порушує» ці закони принципово легітимно, бо діє як каузальний фактор не у самому фізичному світі, а у «світі» інформаційного моделювання майбутньої взаємодії живої істоти з оточуючим її, череватим новизною, фізичним світом. І байдуже, що цей «світ» є «всього лише» індивідуальним психічним світом. Бо сам факт моделювання в ньому майбутньої фізичної реальності робить теоретичну психологію наукою, що стає у сучасному світі однією з самих концептуально та світоглядно важливих наук, сутністю якої є розуміння того, як людина стає каузально здатною перевтілювати свій накопичений досвід (інформацію, фіксовану в її мозку) у фізично (м'язово) здійснювані моторні акти, що змінюють «світ на краще». Та ще одна «гірка» іронія твердження «змінюють світ на краще» полягає в тому, що не кожний людський мозок, - особливо якщо «він» є пацієнтом психіатричної лікарні, - здатен «породжувати» доцільну поведінку.

Тож, наразі настала черга ідентифікувати людське «Я», відокремивши його від усіх інших, менш складних, суб 'єктивно ціннісних операторів переробки інформації у мозках інших живих істот. Живих істот, які, - чи радіти цьому факту, чи ні, - залишились «позаду» людини у драматичній еволюційній гонці за право бути найрозумнішими, а тому і найсильнішими істотами на Землі. Але, спочатку про нейронний субстрат, який є безпосередньо причетним до реалізації людського «Я».

Ієрархічність нейронних мереж мозку через дію в них психічних явищ: «диригування» фізичного через інформацію, фіксовану у психічному

Почнемо з даних нейропсихології. Фронтальна кора небезпідставно вважається апогеєм еволюції інформаційних процесів у мозку. І не стільки тому, що вона в останні сотні тисяч років еволюції, завдяки прогресу саме людини, анатомічно перетворилась у найбільш потужну структуру і кори, і мозку в цілому, скільки тому функціональному (психічному) репертуару, який вона забезпечує під час його інформаційної роботи. І насправді, фронтальна кора мозку людини, як це стало явним у дослідженнях останніх десятиріч, вперше в еволюції узяла на себе функцію інтеграції саме довгостроково збереженого індивідуального досвіду. Тобто функцію, яка полягає в інтеграції (об'єднанні) інформації про розведені у часі минулі події у інформаційні комплекси на кшталт психічних образів, мрій, цілей, планів, заради якнайбільш компетентного управління рухами живої істоти. Тож, тут маємо коротко пояснити, що ми маємо на увазі, коли користуємось, услід за Дж. Тононі (ЛІЬап1;акІ8, Топопі, 2015), поняттям інтеграція інформації. Під інтеграцією інформації ми тут будемо розуміти інформаційний процес, що через процедуру суб'єктивного оцінювання об'єднує певним чином два або більше фрагменти досвіду у більш структурно складний та функціонально дієвий психічний конструкт, який дозволяє людині одночасно скористуватись інформаційними перевагами усіх інтегрованих фрагментів досвіду. Так, наприклад, як виявлена у послідовності у чомусь схожих та суб'єктивно значимих подій (двох або більше) минулого якась закономірність, дозволяє у майбутньому бути готовим до реалізації відповідної доцільної поведінки.

Інтегрована інформація добре ілюструється в мові людини, в структурі її моторних актів, в яких втілено майже увесь її досвід, і навіть в її мимовільних жестових реакціях. Тож фронтальну кору тут можна охарактеризувати як деякий інформаційний хаб, куди стікаються найбільш суб'єктивно значимі та усвідомлені потоки інформації, що представляють собою сенсорну модальність, але особливо, модальність довгострокової пам'яті. Але потоки вже актуалізованої у вигляді відповідних психічних конструктів (психічних образів, наприклад) інформації. Адже тільки актуалізованою у таких психічних інформаційних комплексах, інформація може бути задіяною у інформаційній операції інтеграції інформації. Тож, психічне функціонує в мозку, крім іншого, ще й заради інтеграції (об'єднання) цих потоків у відносно завершені психічні моделі майбутнього - передбачення, гіпотези, плани, цілі. Бо тільки у сфері психічного може відбуватись суб'єктивне оцінювання та відбір інформації, що інтегрується, і що дійсно є необхідною для досягнення поставленої людиною мети.

Найбільш простий приклад такої інтеграції інформації може бути наступним: у свій час Генрі Форд створив на основі свого інтегрованого досвіду перший свій конвеєрний автомобіль, який втілив в собі, крім іншого, багато різних суб'єктивно цінних забаганок, серед яких тентовий дах, спеціальне місце для зонта, приємний звук клаксона і таке ін. Іншими словами, у задумці Форда цей автомобіль інтегрував в собі певні цінні для буття речі. Інакше кажучи, Форд «напхав» у своє майбутнє та майбутнє свої майбутніх покупців «якнайбільш бажане минуле». Але ми маємо тут розуміти, що цей, «напханий суб'єктивними забаганками» автомобіль «починався» з врахування суб'єктивних цінностей, які і змусили Форда сформувати такий психічний конструкт як модель майбутнього. І цей випадок є чудовим прикладом того, як саме через нашу здатність щось суб'єктивно цінити (а тож і бажати), а щось, навпаки, не цінити (а тож і не бажати), обумовлюється наша функціональна здатність усього нашого саме психічного інструментарію конструювати з нашого «не зовсім бажаного минулого» «дуже бажане майбутнє». І насправді, чи не є ми, люди, істотами, які майже тільки тим і переймаються, що «напихають» у своє майбутнє найбільш цінне для них і «забороняють», наскільки це можливо, «вхід» у їх власне майбутнє усьому тому, що оцінюється як негатив (що маркується такими оціночними маркерами як біль, страх, самота, тривога, безвихідь, смерть та таке ін.).

У зв'язку з такими своїми функціональними «обов'язками» опікування майбутнім фронтальна кора «мала задіяти» еволюційно нові психічні інструменти, про які далі і піде мова. Але перед цим ми маємо приділити час поясненню того, чому фронтальну кору ми тут будемо інтерпретувати саме як управлінську (наряду з singular cortex, чи поясною корою) структуру мозку, яка, у зв'язку з цим своїм «почесним статусом», має формувати і відповідні управлінські психічні феномени, на кшталт вольового зусилля, суб'єктивного вибору інформації для її інтеграції з іншою інформацією, прийняття рішення.

Щоб пояснити управлінську функцію фронтальної кори мозку (про що явно свідчать усі три перелічених вище психічних феномена), без чого ми не зможемо зрозуміти сутність функціонування фронтальної кори, нам треба вдатись до короткого аналізу того, як саме фронтальна кора, інтегруючи інформацію з ієрархічно нижчих нейронних структур, набуває інформаційної компетенції заради управління моторними актами. Тут скористаємось метафорою, яка стосується соціальних процесів. Але вона влучно демонструє сам ієрархічний принцип набуття в мозку «компетенції» (формування в ньому нової інформації на основі вже фіксованого в ньому накопиченого досвіду). І насправді, будь - який управлінський орган у будь-якій країні (чи то парламент, чи то уряд, чи то президентський офіс) має, аби формувати компетентні управлінські рішення, збирати інформацію з підконтрольних державних установ та, взагалі, про будь-які значимі події у країні та зовнішньому світі. Цей рух інформації «знизу-уверх» («bottom-up informational stream») і є тим потоком інформації, що має інтегруватись в управлінських установах в управлінські документи, - накази, закони, розпорядження - аби у якості «униз спрямованого управлінського потоку інформації» (top-down informational stream) делегувати прийняті рішення на підконтрольні рівні функціонування соціальної системи. Рішення на підтримку цілісності, інтегрованості, сталості та подальшого розвитку даної системи у оточуючому її мінливому світі.

Тут маємо врахувати, що ані збір інформації, ані її накопичення, ані, тим більш, прийняття рішення на її основі, принципово не можуть відбуватись без того, що відбувається в головах людей. Людей, які мають за свою суб'єктивну цінність цю свою країну (іноді такого не трапляється, і тоді така держава є нестійкою структурою і може розпастись). Тож, маємо наголосити, що така стійкість або нестійкість соціальної системи корениться передусім у статистично дієвій кількості людей саме з відповідними психічними якостями, а не тільки (чи може, не стільки) у певних фізичних характеристиках цієї соціальної системи. Тут нам і треба згадати той фундаменталь - ний факт, що певні структури мозку (структури лімбічної області та кори) реалізують нашу людську здатність щось суб'єктивно оцінювати. Але, теж саме, що відбувається у соціальних процесах при набутті «інформаційної компетентності» відбувається і у мозку, де фронтальна кора виконує управлінські функції (як у сучасній країні парламент чи уряд). Саме через феномен суб'єктивної оцінки інформації, що інтегрується (об'єднується) у фронтальній корі, відбувається прийняття рішення через суб'єктивне оцінювання компетентності інтегрованої в ній інформації та її втілення у «розумні» (чи принаймні біологічно доцільні) моторні акти. Але яким чином сформована у фронтальній корі інтегрована інформація, втілена у відповідних психічних «продуктах» її активності, - психічних образах, думках, планах, цілях, - має структурувати, оркеструвати фізичну активність інших структур мозку? Тих, що реалізують передусім сенсорні функції (сприйняття), функцію пам'яті та моторну функцію.

Тут найбільш показовим буде приклад з регулюванням фронтальною корою саме моторної функції, адже кінцевим результатом активності моторних зон кори мозку є біоелектричний управлінський потік, що спрямовується з кори у м'язи - тобто суто фізичне явище, що має санкціонуватись прийняттям рішення у фронтальній корі. І тут ми маємо прийняти до уваги те, що прийняття рішення має санкціонувати, зокрема, і каузальну дію проприоцептивних образів рухів людини, які є психічною моделлю майбутнього реального руху чи череди рухів, спрямованих на зміну оточуючого світу «на краще». Пропріоцептивні образи задуманих рухів або їх комбінацій (якщо ці комбінації є новими для людини, або серед них є нові, ще не разу не здійснювані нею рухи) має структурувати, оркеструвати моторні акти, що мають регулюватись усім інтегрованим досвідом? Тобто, ми маємо розуміти, яким чином сформовані у фронтальній корі мозку психічні контролюючи та управляючи конструкти (цілі, думки, прийняті рішення втілені у психічні образи) оркеструють біоелектричні потоки, спрямовані з моторної кори мозку у м 'язи нашого тіла? Як психічне, що фіксує інтегрований у фронтальній корі досвід людини, «змушує» суто фізично здійснювану нейронну біоелектричну активність моторної кори мозку, як тої, що має статус підконтрольної фронтальній корі, діяти саме у відповідності цьому інтегрованому за посередництвом фактора суб'єктивної оцінки досвіду? Адже у нас вже не має бути сумнівів у тому, що, наприклад, думка, на основі якої приймається рішення, має сенс свого створення та існування лише заради відповідної череди моторних дій, які змінюють оточуючий світ «на краще» у відповідності з цією думкою.

Тут обов'язково має бути пояснений той факт, чому фізично діючи нейронні мережі мозку функціонують біологічно чи соціально доцільно, «ігноруючи» інший фундаментальний факт про те, що закони фізики є «байдужими» до біологічних чи соціальних проблем людського буття. Інакше кажучи, ані жоден з фізичних законів не підтримує ні жодну біологічну (чи соціальну) закономірність, але, тим не менш, мозок переробляє інформацію саме біологічно/соціально доцільно. Просте пояснення цього факту полягає в тому, що феномен суб 'єктив- ної оцінки, що просякає собою будь-яку психічну моторну довільну дію людини, є мотиватором (причинним фактором) усіх цих психічно здійснюваних дій. Він є таким мотиватором саме тому, що за своєю функціональною змістовністю має «змушувати» нейронні мережі підконтрольних мереж мозку діяти біологічно чи соціально доцільно. (І найбільш показовим тут є процес управління фронтальною корою моторної кори, бо саме в моторній корі формуються біоелектричні потоки у м'язи як саме фізичні сутності, які обумовлюють біологічно доцільну поведінку людини, що «змінює світ на краще»). Адже він, фактор суб'єктивної оцінки, і є еволюційно сформованим психічним засобом, який, забезпечує інтеграцію інформації у фронтальній корі мозку людини. Він є тим, що, як мінімум, через свою психічну змістовність, свідчить про своє власне призначення «змушувати» фізичні процеси у підконтрольних мережах мозку діяти біологічно (а пізніше в еволюції, соціально) доцільно. Якщо Ви спробуєте знайти серед різноманітних прикладів суб 'єктивних оцінок, починаючи з архаїчного відчуття болю як того, що «змушує» нашу руку неусвідомлено, але вже біологічно доцільно, «віджахнутись» від гарячого предмету, і закінчуючи сучасним переживанням катарсису від театральної вистави, то навряд чи Ви знайдете у ряді цієї безлічі прикладів щось таке, що було б, одночасно і не біологічно, і не соціально доцільним. Звісно ж, якщо не йдеться про пацієнта психіатричної лікарні.

Але не тільки сам феномен суб'єктивної оцінки, який виступає, фактично, тригером (пусковим та спрямовуючим фактором) інформаційних процесів у нейронних мережах мозку, має причинну природу. Він, феномен суб 'єктивності, - сказати заради справедливості, - є «лише» засобом отримання нової інформації через інтеграцію змістів досвіду живої істоти. І ось саме ця, вже інтегрована інформація (Albantakis, Tononi, 2015), як засіб протистояння «зовнішній» невизначеності у інформаційних відносинах живої істоти з своїм фізичним середовищем, і є тим кінцевим інформаційним «продуктом» активності нашого мозку, заради якого і діє в нас те, що ми звемо психічним. Словом усім тим, що причинно діє у суб'єктивний спосіб, у тому числі і те що зветься в філософії свідомістю (consciousness), діє «заради» формування «розумних» моторних актів (informational well-endowed motor acts (Soloviov, 2021)).

Інтерпретуючи управлінські та підконтрольні відносини нейронних мереж мозку різних його структур через реалізацію ними відповідних психічних феноменів, які і забезпечують цим структурам їх сумісну функціональність «в обхід» класичної фізичної причинності, ми можемо наразитись тут на одну методологічно значиму неприємність. Якщо не вдаватись у подробиці цього механізму, можна вважати, що саме психічне, саме по собі, невідомо звідки узявшись у мозку, керує фізичними процесами заради інтеграції інформації. Але вірна інтерпретація тут має бути такою: психічне тут виникає у певних біоелектричних активностях відповідних структур мозку управлінського та підконтрольного рівнів. Тобто воно є емерджентним «продуктом» взаємодій біоелектрично активних нейронних мереж. Таким чином, з усього цього витікає, що психічне є вторинним по відношенню до фізично активних нейронних мереж, що його породжують. І, тож, ми маємо прийняти як вірну, саме матеріалістичну точку зору у «спорі» матеріального та ідеального за «право» бути первинною онтологією реальності. Психічне у цій історії виглядає «усього лише» еволюційно сформованим засобом реалізації інформаційних процесів в умовах, коли фізично існуюча та функціонуюча жива істота має відповідати новим моторним актом на новий зовнішній подразник (Соловйов, 2020).

До речи, тут, і у читача, і у авторів, з'являється не зайвий привід на хвилину замислитись над тим, а чи є їх власні моторні акти (які спричиняють вимовлені слова, зроблені справи, написані тексти), як один-єдиний засіб «моєї власної персони» спричиняти навколишній світ, породжувати «своє майбутнє», тим, що відповідає власній глибинній структурі цінностей, можливо прихованій від самого себе у найглибші шари власного неусвідомленого. На тлі цього фундаментального питання людського буття геть меркнуть усі надруковані плагіати і зроблені навмання будівлі та міста, усі нещирості політиків, і, навіть, усі боязкі спроби інтелектуалів роздивитись у світи і людських стосунках те, що є зашореним ідеологічними та світоглядними картинами світу. А саме, роздивитись наявність і жагучу доцільність у людському бутті загальнолюдських цінностей, про психічну онтологію та каузальну дію яких можна, якщо мати на увазі саме нейрофізіологічну складову цього феномену людського буття, говорити переважно в контексті активності людської фронтальної кори.

А зараз, закінчуючи цей розділ, спробуємо сформулювати його ключову ідею та її пізнавальні наслідки. Тож, сутність механізму активності фронтальної кори людини найбільш характеризується не простим твердженням про її управлінський статус у мозку, а у тому, що вона інтегрує по можливості увесь досвід людини та реалізує прийняття рішення щодо моторних дій, спрямованих на досягнення «бажаного майбутнього». І тож, ця сутність активності фронтальної кори мозку, полягає, радше за усе, у функціональній, операторській специфіці структури «Я-концепту» людини. Бо на цій стадії дослідження вже стає очевидним, що цей наш людський Я-концепт як психічно діюча інстанція інтеграції інформації та прийняття рішення, що звісно ж, є ґрунтованим на феномені суб'єктивної оцінки, тим не менш, є чимсь більшим, чимсь складнішим, чимсь витонченішим, аніж «проста» моноцінність, що щось оцінює і тому, інтегруючи інформацію, спричиняє відповідну моторну дію. Тож у наступних розділах буде йтись про мультиціннісну структуру концепту людського «Я», що в силу своєї складної та «конфліктної» ціннісної структури і обумовлює складність та інформаційні переваги людського буття у царині буття усього іншого живого, у тому числі і психічно активного.

Без-психічні «біологічні автомати»: існування «в темряві»

Все пізнається у порівнянні. Тож порівняємо психічне, що діє у примітивних без-кіркових істот, на кшталт сучасних аксолотлів, ящірок чи крокодилів, з психічним, що діє у нашому людському мозку, а тож, і у нашому психічному бутті. Годі й казати, що ці «речі» є такими, що важко порівнюються як за анатомічним субстратом своєї реалізації, так і за своїм функціоналом. Тим не менш, це є можливим. Тож і у «психічних примітивів», і у людини є одна надзвичайно ефективна еволюційна перевага на відміну від тих інформаційних відносин із своїм середовищем, що демонструють ще більш архаїчні живі істоти - на кшталт нематод, - які ми тут можемо назвати «біологічними автоматами». Тобто без-психічно, або безумовно- рефлекторно діючими, що не мають в якості інструменту свого існування свободу вибору, а тож, не здатними реагувати новизною на новизну. Що супроводжується тим простим фактом, що безумовно-рефлекторна активність, будучі за своєю природою фізіологічною (але здійснюваною фізично), сама по собі є надзвичайно біологічно доцільною в умовах середо - вищної рутини.

Так у чому полягає ця еволюційна перевага психічно діючих істот над без-психічно діючими істотами? Не вдаючись у тонкощі загальнонаукових з'ясувань того, що є причинністю (сашаШу) як такою у живих істотах, ми тут лише вкажемо на деякі, важливі для нас, їх результати. Ми вкажемо лише на те, що такі біологічні «примітиви», у силу примітивності їх 8-Я- нейронних мереж, що складаються з не більш як кількох тисяч нейронів, можуть відповідати виключно на фіксовані у генетичній пам'яті зовнішні подразники. Тож вони є істотами, «закритими» до новизни, тобто до нової інформації, хоча б тому, що їх сенсорний вхід є обмеженим певною та сталою кількістю сенсорних елементів, і кожний новий подразник або не може помічатися їхнім сенсорним входом, або, будучи надсильним, руйнує їх фізично. Вкажемо тут і на одну з суттєвих причин такої їх «сліпоти» до новизни як одного з критичних факторів еволюційного відбору. Вона полягає в тому, що їх нейронні мережі, будучи геть позбавленими ієрархічної будови, бо S-R принцип не передбачає процесу управління з середини системи, є сформованими через мутації та еволюційний відбір біологічно доцільно відповідати стимулюючись виключно ззовні. При чому вони відповідають тільки на ті подразники, які фіксовані у їх генетичній пам'яті. І для такої ефективної регуляції «поведінки» ззовні, що відбувається суто фізіологічним образом (а за великим рахунком фізичним образом, бо така їх «фізіологічна природа» (біологічна доцільність) була сформована через випадковість, тобто мутації), геть не потрібні ніякі ієрархічні відносини між нейронними мережами, аніяка психіка. І (!), аніяка свобода вибору. Як мінімум тому, що механізм S-R нейронних мереж, будучи достатньо точним та швидким за рахунок пробігання K+Na+ хвилі вздовж нервового волокна від певного сенсорного входу і до суто певного моторного виходу, має лише одну ступень свободи - певний стимул спричиняє дію тільки одної, відповідної йому мережі та, звідси, тільки одного моторного акту. А це унеможливлює розгортання на такій секуляризованій на S-R-фрагменти та позбавленій ієрархічності нейронній мережі процесів фіксації та інтеграції нової інформації через її відбір за посередництвом суб'єктивної цінності (Soloviov and others, 2015, 2019).

Звісно ж, у такого живого «примітива» немає ані яких цінностей, аніяких бажань та мотивацій, аніякі просторові ландшафти не розгортаються через їх очі, ані яке майбутнє не турбує їх, ані які ностальгії не вичавлять з них ані краплі сльози, ані які трагедії чи «скороминуще» щастя не торкнуться їх тотально фізичного існування. Вони живуть у «чалмерсовській безпросвітній темряві», адже «жива фізика», що набула в еволюції статусу життєздатності через мутаційні механізми дарвінівського відбору, назавжди стала їхньою юдоллю. Тож, цю «безпросвітну темряву» нам доречно буде асоціювати з відсутністю у цих, суто фізіологічно (фізично) існуючих істот, того плану існування, який є у інших живих істот, тобто відсутністю в них психіки (хоча вони вже, на відміну від одноклітинних, мають нейронні мережі, хоча і не такі складні та функціональні, які реалізують психічні явища). Тож, ця філософська метафора «темряви» може і повинна інтерпретуватись ще і у загальнонауковому контексті. А саме, через поняття інформація. Що також додасть нам більшого розуміння функціональності психічного у фізичному світі. І насправді, ми можемо інтерпретувати цю «темряву» як відсутність представленості інформації, представленості власного, накопиченого за життя, досвіду, таким живим системам. Накопиченого власного досвіду (інформації), яким би можна було вільно маніпулювати (Соловйов, 2020) задля виживання через передбачення та моделювання майбутнього в умовах невизначеності. Але тут виникає нове питання, яке полягає в тому, а хто є тим, хто «бачить» свій власний досвід та маніпулює ним заради того, аби досягати «кращого майбутнього»? Бо сказати, що це «бачення» належить самій людині чи тварині, значить майже нічого не сказати.

Фронтальна кора: від моноціннісної психіки до мультиціннісної структурі людського «Я». Після виникнення та довгого існування «біологічних автоматів» в еволюції трапились багаторазові анатомічні ускладнення та функціональні диференціації нейронних мереж в живих організмах. Вони отримали статус ієрархічно функціонуючих саме через те, що деякі з них (наприклад, дофамінергічні чи ноцицептивні (больові) нейронні мережі) стали продукувати під час своєї активності психічні, оцінюючі зовнішні подразники, феномени задоволення чи незадоволення, відчуття комфорту чи діскомфорту. І ці психічні оцінюючи феномени стали тими маніпулюючими інформацією факторами, - операторами переробки інформації, - які стали, одночасно, здатними оркестрували хід інформаційних маніпулюючих дій у рамках вже неодноразово згадуваних тут біологічної (а пізніше в еволюції, соціальної) доцільності. Нейронні ж мережі, що стали реалізовувати такі оцінюючі та, звідси, управлінські психічні феномени, в нашому мозку були виявлені нейроанатомією переважно у лімбічній області мозку, у деяких інших підкіркових нервових ядрах, у фронтальній корі та у цингулярній (поясній) корі. Тож, з появою здатності у живих істот щось суб'єктивно оцінювати, ми маємо констатувати і факт появи у їх «бутті» здатності «існувати не в темряві», яка надзвичайно підсилилась пізніше в еволюції, коли, завдяки виникненню людини, в арсеналі психічних інструментів буття появився ще один інструмент - усвідомлення.

Далі ми побачимо, що суб'єктивна цінність як еволюційний інструмент переробки інформації, набула найбільшої складності та функціональної витонченості у останні десятки тисячоліть вже соціально-історичних часів, набувши такої структурності, яку ми тепер будемо називати мульти-ціннісною структурою людського «Я». Структурою «Я» людини, на відміну від моно- ціннісних регуляторів інформаційних психічних процесів, що діють у мозках інших живих істот. Тож, представлена в якості функціонального ядра і в моно-ціннісній психіці без-кіркових істот і в психіці людини, суб'єктивна цінність є тим фактором, який, все більше і більше, в ході еволюції «вириває» феномен життя з прокрустова ложа суто фізичного існування. І насправді, моно-психіка, на відміну від психіки людини з її мультиціннісним багатофункціональним «Я», дозволяє живій істоті оперувати тільки невеличким об'ємом інформації, жорстко функціонально пов'язаної з самою цією одною-єдиною цінністю, що діє в психіці в безпосередній момент обробки інформації. Тож спробуємо, випустивши, на жаль, з уваги деякі цікаві подробиці, дослідити цю функціональну різницю та її еволюційні наслідки.

Дійсно, моно-ціннісна психіка передбачає, що жива істота у будь-який момент свого існування може діяти за посеред - ництвом лише однієї суб'єктивної цінності, що є у її інформаційному арсеналі. Якщо жива істота відчуває страх, вона, одночасно, не може діяти за посередництвом, наприклад, ще і голоду чи сексуального потягу. І це обумовлено тим, що суб'єктивна цінність є оператором переробки інформації, який спрямовує інформаційну активність на досягнення бажаного.

Вона, визначаючі напрям інформаційного процесу досягнення цілі, встановлює саму цю біологічно виправдану ціль. Тож для таких живих істот є біологічно недоцільним спрямовувати інформаційну або фізичну активність організму одночасно у двох напрямках, адже це суперечить ефективності фізичної взаємодій живої істоти з її середовищем і загрожує втратою життя. У цьому випадку, жива істота, зазвичай, користується послугами саме тої цінності, яка має більшу біологічну ціну (вона, ця ціна, виявляється в організмі через дію вторинної суб'єктивної оцінки, що порівнює біологічну (чи соціальну) ціну конкуруючих суб'єктивних оцінок). Переживання болю, наприклад, у більшості випадків, є більш біологічно значущім психічним інструментом буття, аніж переживання сексуального збудження. Тож, з цієї причини психіка живих істот, виключаючи людину, є переважно моно-ціннісною.

І ось, натепер ми вже маємо можливість говорити про мульти-ціннісну психіку людини, що реалізується фронтальної та поясною (цингулярною) корою, тобто управлінськими кірковими структурами, що найбільш інтенсивно формувались останніми тисячоліттями еволюції і набули управлінського статусу саме тому, що вони реалізовували відповідні психічні феномени. Так чому вона, людська мультиціннісна психіка, є такою, якою вона є, тобто мультиціннісною? Чому в «психічному полі» людини можуть діяти, одночасно, дві та більше конкуруючі за «право» здійснювати «свій» інформаційний процес та детермінувати «свої» моторні акти, суб'єктивні цінності? Байдуже, чи то у вигляді архаїчного відчуття болю як спрямовуючого тіло точно «від подразника» (Soloviov and others, 2019), чи то більш еволюційно продвинутої емоції, на кшталт страху, чи то витонченого сучасного переживання естетики видатної шахматної партії, чи то у вигляді не менш витонченого усвідомлення свого власного відчуття болю?

Тут вже прозвучала думка про те, що нейронні мережі мозку, будучі фізичними сутностями, самі по собі не можуть інтегрувати (об'єднувати) інформацію, що фіксована в них, у більш потужні інформаційні комплекси. Адже фізичні закони аніяк не підтримують біологічної (чи соціальної) доцільності фізичних за своєю суттю нейрохімічних, нейроелектричних, нейромолекулярних та таке ін., процесів у мозку. Але вони, нейронні мережі, будучі динамічними «носіями» інформації та, ще й спонтанно (незалежно від оточуючих фізичних процесів) активними, можуть реалізовувати психічні явища (Soloviov and others, 2020). І ось саме у сфері людського психічного і відбуваються ті складні мультиоціночні і інші інформаційні процеси інтеграції великих масивів довготривалої інформації, які забезпечуються активністю фронтальної (лобової), поясної (цингулярної) кори мозку людини, і які принципово не можуть реалізовуватись самими по собі нейронними мережами, без реалізації ними відповідних психічних явищ (Soloviov, 2015). Насправді, ані суб'єктивна оцінка, ані суб'єктивне порівняння, ані суб 'єктивний вибір, ані прийняття рішення (бо і воно потребує суб'єктивного оцінювання), не можуть відбуватись завдяки суто фізичним процесам. Бо фізичні процеси, тотально існуючи у теперішньому, не можуть, самі по собі, відображати минуле чи майбутнє. А ось феномен інформації (якщо йдеться про досвід живих істот) - це феномен, який первинно апелює до минулого досвіду, що і дає змогу моделювати бажане (тобто те, що оцінено як позитивне) чи передбачати та позбуватись небажаного (тобто того, що оцінено негативно) майбутнього. Тож, ще не існуюче майбутнє може предстати перед нами тільки у формі інформації, і тільки за допомогою відповідних психічних конструктів - відчуттів, образів, думок, мрій, планів. Та, звісно ж, суб'єктивної цінності. Адже без неї у живих істот (а у людини якнайпоказовіше) взагалі не буде вмотивованості апелювати до майбутнього та його зміни «на краще». Без нашої здатності щось суб'єктивно оцінювати, ми геть не будемо здатні щось оцінювати як бажане, як те, що може «мене» мотивувати до свого досягнення.

Але якими чином ряд суто суб'єктивно здійснюваних та таких, що послідовно ускладнюються, інформаційних операцій, - суб'єктивної оцінки, суб'єктивного співставлення, суб'єктивного вибору, суб 'єктивно здійснюваного прийняття рішення - є причетним до переробки інформації у мозку? Відповідь має бути такою. Ця послідовність суб'єктивних інформаційних операцій, оскільки вони є похідними від першої у цьому ряді, тобто від суб'єктивної оцінки, то вони мають, «не підкоряючись» фізичній процесуальності у нейронних мережах мозку, послідовно, кожна виконувати свої необхідні інформаційні функції. Тобто вже не просто спрямовувати фізичні процеси на вирішення біологічно/соціально доцільних інформаційних операцій, а уточнювати, диференціювати ці процеси в залежності від того, який етап переробки інформації є досягнутим, а який має відбуватись зараз. І тут, аби зрозуміти функціональну сутність вільного вибору через суб'єктивну оцінку, ми маємо врахувати наступне. Кожна діюча у психіці суб'єктивна цінність, маючі свою власну інформаційну змістовність, бо кожний раз вона, вирішуючи саме «свою проблематику», відбирає з континууму фіксованої в мозку інформації саме «свою» інформацію, втілену у «свої» образи, «свої» думки, є змістовно конкуруючою з іншими цінностями. Тож ефективна активність таких суб'єктивних цінностей у випадку їх одночасного перебування у одному «психічному полі» не є, як мінімум, біологічно доцільною. І такі цінності мають бути приреченими на конфлікт за володіння доступом до реалізації саме «своїх» інформаційних змістів і «своїх» моторних актів.

Але, якщо йдеться вже не про тварину, а про людину, парадоксальність цієї ситуації полягає у тому, що такий ціннісний конфлікт і є у психічному полі людини тим позитивним фактором її внутрішньо-психічного буття, який і обумовлює інформаційні переваги людини над іншими живими істотами. Якщо уважніше проаналізувати функціональні можливості фактору суб 'єктивної цінності, то ми маємо побачити, що він, фактор суб 'єктивної цінності, є, за своїм функціональним призначенням, не тільки тим, що «змушує» фізичну активність підконтрольних нейронних мереж діяти біологічно/соціально доцільно. Він, фактор нашої здатності щось оцінювати суб'єктивно, за великим рахунком, є фактором відбору інформації, на континуумі усієї фіксованої в мозку інформації. Адже така, відібрана конкретною суб'єктивною цінністю інформація, має відповідати саме тій проблемі, яка виникає у живої істоти у певні моменти її взаємовідносин з оточуючим її середовищем, і яка «є опікуваною» саме цією суб'єктивною цінністю. Тобто, фактор суб'єктивної цінності, дещо «не очікувано» для нас, виявляється фактором, що забезпечує безпосереднє здійснення вільного вибору фрагментів інформації, що зменшують невизначеність стосунків живої істоти із своїм середовищем. Тобто, коли йдеться про свободу людини, то вона, свобода людини, первинно є одним із психічно здійснюваних засобів інформаційних операцій. Вона є, до того ж, первинною по відношенню до усіх соціальних форм свободи, адже всі вони є похідними від нашої первинної здатності «на теренах» своєї власної психіки вибирати бажане за посередництвом нашої суб'єктивної оцінки. І насправді, навіть наші побутові уявлення про свободу вибору не усвідомлено мають на увазі, що будь- який вільний акт вибору (хоч у побуті, хоч у політиці, хоч і тоді, коли Ви «риєтесь» у власній пам'яті) передбачає наявність у нас суб'єктивної оцінки чогось, яка, в свою чергу, забезпечує нас бажанням володіння, бажанням наявності цього «чогось». І байдуже, чи є ця свобода вибору усвідомлюваною чи не усвідомлюваною. Тут важливим є те, що жива істота на континуумі інформації, фіксованої у власному мозку, за своєю волею вибирає те, що має елімінувати дефіцит інформації, що виникає у її стосунках з оточуючим її фізичним світом.