Психічне оркеструє інформаційну активність мозку: від фізичного існування до психічно здійснюваного буття

Ось так свобода вибору «раптом» опиняться» у полі уваги не тільки філософів, теологів та соціологів, а й, нарешті, і психологів та нейрофізіологів. Мається на увазі розуміння свободи вибору у контексті інформаційної активності мозку людини. І така свобода вибору постає перед нами ще і тим, через що реалізується ціннісний конфлікт у структурі нашого «людського Я». Дійсно, вибираючи, наприклад, щось на континуумі інформації, фіксованої у нашому мозку, ми маємо мати ще і каузальні (причинні) можливості скористатись вибраним. Тож, ми маємо можливість користатись лише тою інформацією у якості своїх власних ступенів свободи, яку ми «дістали» у будь-якому випадку саме з свого мозку (навіть і якщо ми отримали цю інформацію ось-зараз, вона вже є надбанням нашого мозку). Ми, наприклад, рівно настільки володіємо просторовими ступенями свободи у певний момент нашої орієнтації у просторі, наскільки просторовий психічний образ, що розгортає перед нашим «Я» як оператором переробки інформації наші просторові можливості, містить в собі цих ступенів свободи для нас. Тож наша свобода вибору є, за великим рахунком, «психічним інструментом», через який ціннісний конфлікт між різними іпостасями нашого «Я» може фізично відбуватись. Адже вибрана інформація має бути застосованою у «конфлікті» будь-якого суб'єктивно-ціннісного прояву нашого «людського Я» за можливістю бути фізично реалізованою у фізично здійснюваних моторних актах людини, що змінюють оточуючий світ «на краще». Виявивши причетність феномену свободи вибору до причинних спроможностей будь-якого бажання нашого «Я» у його конкурентних відносинах з іншими нашими бажаннями, перейдемо тепер до аналізу того, які такі інформаційні переваги має «мульти - ціннісне Я» перед одномірною ціннісною структурою істот, що не мають високорозвиненою фронтальної кори. А у зв'язку з цим вкажемо на одного з суттєвих «винуватців» такої переваги людини - вербальний знак.

Натепер у нас з'являється можливість говорити про внутрішньо-психічний конфлікт у структурі «мультиціннісного людського Я», який і є найбільш показовою інтелектуальною перевагою людини на тлі усього іншого живого. Перевагою, яка пов'язана переважно з вербальним знаком як інструментом буття людини. Тож, задамо собі чергове питання: яким чином людське «Я» є мультиціннісним, - тобто, в першу чергу таким, що може у одномоментному своєму функціонуванні втримувати у своїй структурі два, або навіть і більше, ціннісних прояви? Втримувати і використовувати цей ціннісноінфомаційний конфлікт як засіб переробки інформації. Яким чином людина може знаходити себе у стані внутрішнього конфлікту, який, частіше за всього, є конфліктом, що переважно і найбільш гостро відбувається між біологічними та соціальними цін - ностями - про що свідчать майже усі історичні свідчення, починаючи з ранніх міфологічних текстів і закінчуючи психоаналітикою З. Фройда?

Відповідь на це питання, за нашою думкою, не можна знайти виключно в царині психології. Тут ми маємо врахувати фундаментальний нейрофізіологічний факт спонтанності нейронних мереж, а тож, і факт спонтанності психічного (Костюк, 1988), що первинно породжується спонтанною активністю тих нейронних мереж, які забезпечують формування у мозку саме цього психічного. Йдеться про фізичний факт здатності нейронних мереж, як носіїв певних фрагментів інформації (фрагментів «мого власного» досвіду), як фізичних сутностей, що біологічно доцільно накопичують фізичну енергію, та як реалізаторів іншого функціоналу, пов'язаного з психічною активністю, спонтанно, незалежно від безпосередніх фізичних впливів на мозок, проявляти свою біоелектричну, а тож і психічну, активність. Тож, моно-ціннісна психіка архаїчної без-кіркової істоти розгортається на фізично, інформаційно та ціннісно обмеженій нейронній матриці, яка була сформована суто біологічно-ціннісною проблематикою буття таких живих істот. Саме з цієї причини вона може спонтанно актуалізувати заради інтеграції інформації, очевидно, лише один суто біологічно доцільний оператор переробки інформації (на кшталт, чи то відчуття голоду, чи то переживання страху, чи то переживання задоволення від тілесного комфорту та таке ін.). І у цьому випадку конкуренція між цими цінностями «за право» регулювати моторні акти принципово не може виникати. Бо така жива істота явно не має таких нейромережевих потенцій, які забезпечували б вирішення цього конфлікту у рамках саме психічної процесуальності.

А ось у випадку спонтанно активних мереж людському мозку, тобто нейронних мереж, які вже включають у свою структуру управлінські мережі фронтальної та поясної кори, відбуваються інформаційні процеси принципово іншого рівня. Що мається тут на увазі? Перш за все мається на увазі те, що спонтанність таких структурно, інформаційно та функціонально збагачених мереж, можливо і тому, що вони реалізують психічний феномен мультиціннісності, може бути, на нашу думку, такою, що у них формуються одночасно декілька центрів спонтанної активності, у тому числі і у нейронних мережах, що реалізують різні прояви людських цінностей. Адже такі структурно більш диференційовані та фізично більші та здатні накопичувати біологічно доцільну інформацію нейронні мережі можуть суто фізично формувати більшу кількість спонтанних центрів своєї стохастичної активності (Soloviov and others, 2020). А тож, у породжуваній їх спонтанною фізичною активністю мультиціннісній психічній процесуальності формуються умови для можливостей суто психічно здійснюваного, «лоб у лоб», конфлікту цінностей. Тож, така спонтанна біоелектрична активність може актуалізувати (адже біоелектричні імпульси і є у мозку фізичним засобом актуалізації довгострокової інформації у вигляді психічних феноменів), одразу декілька ціннісних операторів переробки інформації, а разом з ними й відповідні ним інформаційні змісти, які за своєю змістовністю мають безпосередньо конфліктувати між собою.

Уважна до свого внутрішньо-психічного буття людина через саморефлексію може засвідчити, що нові цінності та відповідні ним образи та думки первинно з'являються аж ніяк не довільно, за власним бажанням та вольовим зусиллям. Вони з'являються саме спонтанно, не очікувано, вони «випадають» до нас у нашу свідомість з надр нашого мозку через наше несвідоме (хоча і не без допомоги попередніх роздумів). Тож, інформаційна активність нашої психіки формується, зокрема, фактором фізичної спонтанності нейронних мереж, які приймають участь у інтеграції інформації та породженні нових цінностей на тлі вже існуючих. Але, враховуючи те, що самі такі нейронні мережі є за життя сформованими через фактор психічно здійснюваних самоорганізуючих взаємовпливів нейронних мереж, що змушують увесь мозок діяти системно у рамках біологічної чи соціальної доцільності, то такий фактор фізичної активності цих нейронних мереж є вже біологічно чи соціально доцільним. А у таких управлінсько-підконтрольних взаємовідносинах нейронних мереж реалізуються оркеструючи впливи психічного, що фіксує в собі суб'єктивні цінності як оператори інтеграції інформації, та самої цієї інтегрованої інформації, на фізичну активність підконтрольних нейронних мереж. А, звідси, і впливи на події реалізації фізичною нейронною активністю (у тому числі спонтанною) нових психічних явищ. Але тут, ми, уточнивши онтологічні (на рівні функціональних відносин психічного та фізичного) підвалини інформаційних процесів, далі повинні вже остаточно розставити крапки у інтригуючому нас питанні про те, які інформаційні, - а тож, одночасно, і буттєві, - переваги має жива істота, яку ми звемо людиною, перед істотами, які ми тут називаємо моно - ціннісними.

Скористаємось одною влучною метафорою. Свою книжку, відомий в минулому соціолог Герберт Маркузе, на диво влучно назвав «Одномірна людина». Ця назва натякає на сучасну людину, що живе у своєму маленькому «психічному світі» з свої обмеженим і занадто сталим набором цінностей, яка не може, не хоче, «виходити» за межі свого «затишного» існування, яка не «бачить» мінливість змінюваного навкруги. Тож еволюція знову повторюється. Але вже на іншому своєму рівні. Бо і ригідна сталість, і «не бачення змін навкруги», і обмежений інструментарій психічного буття, і, особливо, обмеженість ціннісного арсеналу цього буття, є найбільш характерними саме моноціннісним живим істотам. Принаймні яскравіше вираженим, аніж у маркузеанській «одномінній людині». Тож, нас тут, в першу чергу, і має цікавити ця інформаційна перевага «мультиціннісності як такої» над «моноціннісністю як такою». Адже, як постулюється у нашому дослідженні, саме суб 'єктивна цінність (байдуже, чи то у формі примітивного відчуття болю, чи у формі емоції, чи у формі витонченого переживання) є оператором переробки інформації. А це значить, що той продуктивний ціннісний конфлікт, про який тут йдеться, є психічно здійснюваним ціннісним конфліктом. Адже ані жоден фізичний процес «не може зробити вибір» на користь біологічно чи соціально доцільного існування. Тож конфліктуючі цінності мають сперечатись в-середині-нас, у надрах нашого психічного, і «надавати нам гарантії», що вони є ціннішими за своїх опонентів. Але що це за гарантії? Яким чином вони можуть бути переконливими, поставши перед нами? Якої складності психічне має реалізовувати такий внутришньо-психічний ціннісний конфлікт? І до чого тут самоусвідомлення? Це і будуть на тепер ті останні питання, які ми маємо розтлумачити, аби досягти нашої мети у цьому та наступному розділах. А саме, зрозуміти, як наша мульти-цінністність робить нас спрямованими (або як сказав би філософ Едмунд Гусерль, інтенційованими) до об'єктивності через інформаційну активність нашої суб'єктивності як еволюційного інструменту переробки інформації у нашому мозку.

Власне, кажучи, суб'єктом ми маємо в найбільшій мірі називати людину, що має в середині-себе як найбільш мульти- ціннісне «Я». І у цьому твердженні немає ані жодної краплини неповаги, - на кшталт расистських потуг зневажати Іншого. Тут є лише констатація факту, що будь-яка людина, будучи, у будь- якому випадку, індивідуальністю та розгорнутою потенціальністю, з різних, причин, може у даний момент бути обмеженою у розумінні свого власного буття та того, що відбувається та трапляється навкруги. Тим не менш, маємо наполягати на тому, що саме мультиціннісність «людського Я» є тою структурною основою, яка забезпечує людині розгортання перед нею саме людського буття. І тут ми вже маємо говорити про вербальний знак саме як психічний інструмент формування геть інших, вже не генетично забезпечуваних, а саме психічно діючих цінностей людини, які ми зараз називаємо етичними чи моральними. Маємо говорити про інформаційну продуктивність внутрішньо-психічного конфлікту і психічного акту усвідомлення самого себе.

І насправді, чи не вербальний знак дозволив пралюдині, може ще «у печері», вперше в еволюції повідомити іншу пралюдину про те, що в середині-неї діють такі ж «гарячі» бажання, які є і у ній самій? Чи не вербальний знак розширив, через виявлену Л.Виготським інтеріоризацію, ці бажання до таких, раніше не відомих у царині живого, усвідомлень того, що «мої бажання» можуть знаходитись у протиріччі не тільки з бажаннями іншої людини, а й навіть з бажаннями іншої іпостасі «мого власного Я»?

Взагалі-то, крім іншого, у цій роботі йдеться про онтологічний фундамент інформаційної переваги людини над істотами, які не мають такої еволюційно розвинутої кори мозку, яка є у людини і яка забезпечує усі ці психічні еволюційні надбання, за якими ми ідентифікуємо людину. Сама мульти- ціннісність «людського Я», в силу того, що кожна ціннісна іпостась нашого «Я» має свій, відносно аутентичний континуум інформації, свій «погляд на світ», дозволяє одній такій ціннісній іпостасі критично «розглядати» іншу чи інші такі іпостасі, та «дивлячись їй прямо в очі» вказувати про свою незгодність з точкою зору «опонента». Сама мульти-ціннісність нашого «Я» «прирікає» його на розширення його інформаційних можливостей. Адже «Я», яке «уважно придивляється» до цінностей, які потрапили в його власну структуру ззовні через вербальний знак, як деякі інтеріорізовані «інородці», іноді, а іноді доволі часто, стають, нашими розпачами та сумнівами, за якими може відбуватись перегляд життєвих позицій та картин світу, за якими проглядає нова, ще не знайома самій цій людині, її власна цінність. Цінність, що стає деяким третейським суддею для інших власних цінностей. Це і є мета-Я (Соловьев, 2005). Воно, частіше за все проявляє свої каузальні здібності у сенсі буття даної людини, неусвідомлено розставляючи по ранжиру конкуруючі у даний, гострий момент буття, інші власні цінності, що зіштовхуються у цей момент на арені власного внутрішнього-психічного. Таке «Я» народжується у ціннісному конфлікті, який і є тим психічним процесом, що забезпечує виникнення у конкретній психіці нової, емерджентної якості цього «Я». Прикладів тут може бути безліч. Від елементарного компромісу, на кшталт «кожному по п'ять штук», і до складних вирішень ціннісних конфліктів. Сутність же останніх полягає у формуванні нової ціннісної якості цього «Я», що проявляє себе у інтегралі певної кількості цінностей, які є включеними у структуру даного «Я». І аж до випадку, де людина є принципово готовою до «великих доз істини»' в умовах, коли цю готовність важче за всього втілити у життя. І ця готовність до «великих доз істини» і є, за великим рахунком, метафоричним уособленням того, що ми тут звемо майже граничною об'єктивністю, досягнутою через інформаційну дію внутрішніх ціннісних протистоянь.

І тут нас наздоганяє ще одне, неминуче у даному контексті, питання. Це питання про те, чим таким є, це наше людське мета-Я? Відповідь має бути такою: якщо мультиціннісне людське Я є, «всього-на-всього», констатацією факту наявності у нашій психіці багатьох ціннісно-різноспрямованих операторів переробки інформації, багатьох оціночних векторів, то мета-Я є вже інтегралом цих цінностей. Інтегралом, який досягається, надійніше за всього, через внутрішньо-психічні ціннісні конфлікти, що можуть вирішуватись, зрозуміло, через м'які компроміси між цінностями у ситуаціях, які не загрожують людині постати перед питанням «а чи відповідаєш реальний ти бажаному самому собі». Тож, нас, на цьому етапі дослідження, мабуть більш цікавити випадки глибокого самопереструктурування власного Я, коли, наприклад, одна з ціннісних іпостасей власного Я геть «відмовляє» іншій такій іпостасі у «праві» доступу не тільки до керування моторними актами «нашого, даного «нам» природою, сумісного тіла», що змінюють навколишній світ «на краще». А і «відмовляє» навіть у доступі до власної свідомості як «інформаційного поля», де розгортаються усвідомлювані психічні події. Тобто «відмовляє» у здатності існувати у якості потенційної каузальної спроможності. Каузальної спроможності з-середини-мене. Навіть потенційної.

7 Сенс цього ємного, та такого, що характеризує інформаційну активність саме фронтальної кори мозку людини, словосполучення я (Соловйов О.) усвідомив під час доповіді відомого психоаналітика Решетнікова М. на міжнародному психоаналітичному конгресі на початку 20-го сторіччя. І цей сенс коротко можна інтерпретувати як готовність найбільш ефективно справлятись з зовнішньою невизначеністю за рахунок якнайбільшої інтеграції інформації у мозку людини через інтегративну дію її мультиціннісного Я.

Останнє узагальнення можна охарактеризувати дуже симпатичним християнській традиції випадком, коли мета-Я досягає у своїй цілісності вражаючих буттєвих висот. Висот, де всі егоцентричні потяги (а ми тут маємо постійно тримати на увазі, що йдеться про конкуренцію за «право» детермінувати моторні акти та, через них, змінювати світ «на краще») вже є «безболісно» витісненими у підсвідоме, бо заважали ставати психічним ціннісним монолітом. Тут є зайвим вказувати на те, що таке мета-Я зовсім не характеризує «Я» релігійного фанатика, а радше характеризує самого Ісуса Христа. Байдуже, чи був він реальним прототипом самого себе, чи суто прагматично-семантичним створінням. Тут важливим є те, що він, з такою мультиціннісною структурою свого «Я», що знає чаяння кожного з людей, інтеріорізучись у психіку статистично значимого людства, змінює їх фізично здійснювану поведінку у відповідності з канонами Біблії. Канонами, які були, на час їх створення, велетенським кроком у бік загальнолюдських цінностей.

І, нарешті, останнє питання: а навіщо еволюція, рано чи пізно, таки сформувала в нашому мозку через активність фронтальної та поясної кори це динамізуюче «уперед» мультиціннісне мета-Я? Це відбулося, за нашою думкою, тому, що таке мета-Я стає потенційно здатним, фундуючись на своїй мультиціннісній інтегрованості, бути таким оператором переробки інформації у «своєму» мозку, який оперує найширшим континуумом інформації, фіксованої у ньому, і який може приймати найвідповідальніші рішення у царині найвідповідальніших людський справ. Дарма, що не кожному це дано і не кожному це буде дано. Але кожній людині (принаймні дотичній до психологічного знання) може бути цікавим те, як працює і до чого потенційно налаштований наш людський еволюціонуючий «уперед» мозок, з його психічною функціональністю та здатністю породжувати нові суб'єктивні цінності. Годі й казати про те, що таке «Я» є постійно самоусвідомлюючим (але не таким, що тотально «копається» в собі, забувши про призначення «мого» психічного «виходити за межі себе».). Якщо самоусвідомлення розуміти як психічно здійснювану інформаційну операцію, яка дозволяє людині усвідомлювати («бачити» та оцінювати) саму себе, з «усім» своїм, передусім ціннісним, розмаїттям, що з часом «має» втілитись у особистісну монолітність. Втілитись чи то через раціоналізації, чи то компроміси (які не мають стати простими витісненнями, що ведуть до регресу психічного буття), чи, - і це буде найбільш радикально і ефективно, - через заперечення свого старого буття, хай може, поки що, тільки і в обмеженій області його проявів. Тож мета-Я, крім всього того, що про нього вже було сказано, є ще і емерджентною іпостассю нашого «Я», «постійним» результатом його динамізуючої здатності нарощувати саме себе у бік більшої людяності, яка фундує себе на власній здатності цінувати Іншого як суверенну цінність, а не як засіб існування «мене самого». А це свідчить, що мета-Я, одночасно, є і тим психічним динамічним утворенням, яке є засобом «виходу» людського суб'єкту за свої ціннісні межі. Межі, які обмежують його причинову здатність.

Тож, підсумуємо сказане про мультиціннісність людського «Я». Інформаційні переваги живої істоти, що зветься людиною, над моно-ціннісними живими істотами, на нашу думку, полягає в тому, що перша з них має мульти-ціннісну структуру свого «Я», як оператора переробки інформації, що маніпулюючи інформацією про минуле формує моделі майбутніх взаємодій з оточуючим людину середовищем. І ця перевага полягає, по- перше, у тому, що мульти-цінністність людського «Я.», вже в силу того, що кожна його ціннісна складова має свій відносно постійний пул притаманної їй інформації, є умовою, що людина, яка формує свої майбутні відносини з оточуючим середовищем, використовує у моделюванні майбутнього принципово більші масиви суб'єктивно заангажованої інформації. Більші, аніж це притаманно людям з не зовсім розмаїтою структурою цінностей і, тим більш, моно-ціннісним живим істотам. По-друге, тут йдеться не тільки про просту кількість задіяної інформації, а радше про більш складний оператор її переробки - людське «мультиціннісне-Я», - що включає в структуру своєї функціональності момент продуктивної ціннісної конфліктності. А ціннісна конфліктність як раз і є тим психічним процесом, який дозволяє ускладнювати операторські можливості психіки, як сфери переробки інформації. І дійсно, людина, що успішно пройшла «ініціацію» ціннісними конфліктами (одним з прикладів якої може бути феномен посттравматичних зростань), є відносно психічно цільною людиною. Ця цільність полягає в тому, що концепція-Я такої людини діє на власному широкому інформаційному базисі різно-векторних ціннісних уявлень. Але діє вже інтегрованою успішним проходженням конфліктів через стадії мета-Я. І все це завдячуючи, в першу чергу вербальному знаку та внутрішньо-психічній продуктивній конфліктності людини, яка формується через вербальний знак. Тут ми маємо сказати ще і таке: внутрішньо-психічний конфлікт має потенції ставати засобом протистояння зовнішнім, реальним міжлюдским конфліктам, «загоняючи» саму конфліктність як таку, у віртуальну сферу психічного як такого.

Суб'єктивність як інформаційний засіб досягнення об'єктивності знання. Щоб полегшити розуміння «парадоксального» твердження про те, що саме суб 'єктивність (тобто упередженість) є засобом досягнення об'єктивного знання (не дуже поки опікуючись філософською проблематикою відносності феномену об'єктивності), скористаємось відомою притчею про сліпців та слона. Тож, декількох сліпців попросили вказати, чим є те, що їм зараз по одинці дадуть помацати? Після цього їх підвели до слона, кожного з різних сторін. Відповіді були різні, але жоден з них не дав правильної відповіді. Але у нашій проблемі функціональністі в людській психіці мульти-ціннісного «Я» ми можемо так само стверджувати, що якщо ми «розглядаємо» певний об'єкт чи явище з різних суб'єктивних точок зору, ми маємо більше шансів бачити в них те, чим вони є «насправді». Іншим таким прикладом колективної суб 'єктивності, що наближає нас до об'єктивного погляду на речі, є всім відомий brainstorm, де в пошуку відносної істини приймають участь різні спеціалісти в певній галузі пізнання. Останнім, явно не зайвим тут, прикладом може бути таке: як це і робиться у цій статті, аби зрозуміти інформаційну сутність функціонування нашого мозку, ми маємо, як мінімум, задіяти дві гілки людського знання - психологію та нейрофізіологію.

І все ж таки, у чому полягає цей парадокс об'єктивності знання, що досягається через нашу здатність бути суб'єктивно упередженими істотами? Якщо коротко, він полягає в тому, що тільки за посередництвом суб'єктивності та континууму інформації, що розгортається у нашому мозку перед нашим «Я», ми усі, і моноціннісні, і мультиціннісні, маємо можливість, «перебуваючи не в темряві», хоч щось «бачити» та оцінювати. Але коли наше «Я», завдяки еволюційному ускладненню таких структур мозку як фронтальна (лобова) та цингулярна (поясна) кора, стає мультиціннісним, а тож, ціннісно-конфліктним, а ще й тим, що через усвідомлюючи дії та самокритичні механізми проходить фази мета-Я, то воно, наше «Я», стає таким, яке «бачить» об'єкт «очами» власної нової суб'єктивності. Суб 'єктивності, вже не заангажованої власним егоцентризмом, власною біологічною чи соціальною упередженістю. Воно стає тим, що ми можемо натепер назвати суб 'єктивністю, яка робить нас володарями більш об'єктивного знання.

Закінчення:психологія набуває більшої концептуальної строгості, brain science набуває розуміння, як мозок оперує інформацією. Якщо робити концептуальне узагальнення із сказаного у цій статті, то думаємо, що твердження про суб'єктивну оцінку як оператор переробки інформації у нейронних мережах мозку явно не буде мати тут конкурентів. Адже виходячи саме з нього стають зрозумілими функціональна і причинна присутність психічного у мозку. Тож ця присутність дозволяє побудувати нову концепцію функціонування психіки як еволюційного засобу пристосування живих істот до середовищної новизни через формування та елімінацію у сфері психіки феномену невизначеності. Це твердження фундує собою інше концептуальне твердження. Твердження про те, що здатність живих істот оцінювати щось суб'єктивно є тою ключовою властивістю психічного, яка є функціональним та каузальним мостиком між фізичним як таким та психічним як таким у нашому розумінні реальності. А якщо так, то концептуальні, каузальні та категоріальні бар'єри між гуманітарною та природничої наукою мають зникати. Бо людський суб'єкт стає повноправним дієвцем у «тотально» фізичному світі, в якому, за канонами класичної фізики, не може бути аніякої свободи вибору, аніякої причинності-з-середини-себе (Соловйов, 2020, 2021).

Іншим know how цього дослідження є, на думку її авторів, те, що відштовхуючись від базисного терміну психології суб 'єктивна цінність (якщо цей термін буде признаний таким),

у психологів з'являється можливість сформувати більш концептуально досконалу модель функціонування психічного як еволюційно сформованого інструменту пристосування живих істот до середовищної новизни. В свою чергу, відштовхуючись від цієї концепції, ми вводимо декілька нових для теоретичної психології термінів та тверджень, на кшталт «моно -ціннісна психіка», «багато-ціннісне людське Я», чи «моделювання майбутніх відносин людини із своїм середовищем у сфері психіки». Ми, також, вважаємо, що певні зиски з сказаного тут може мати і практична психологія. Не вдаючись в подробиці, можна взяти до уваги те, що той же самий термін «моделювання майбутнього», що не може розглядатись у рамках цієї концепції без поняття свободи вибору, яка первинно є неодмінним атрибутом переробки інформації в мозку людини (Сол., Од.), має розглядатись в якості суттєвого елемента світоглядної картини сучасної людини.

Крім іншого, ми, виходячи з одного із основних тверджень нашого дослідження про те, що емерджентне формування нової інформації у мозку на основі минулого досвіду може формуватись тільки у рамках управлінсько-підконтрольних відносин між нейронними мережами функціонально різних структур мозку, наважуємося дати обережні рекомендації нейрофізіологам і нейропсихологам (та в цілому, BrainScience). Вони можуть вміститись у всього лише одному реченні: спираючись на вже існуючи засоби сучасних західних brain- лабораторій, що вже навчились фіксувати синаптичну активність нейронів або точно виявляти активність певних нейронних мереж, є сенс шукати колективні синаптичні ефекти у нейронних мережах відповідних структур мозку, які можуть формуватися (оркеструватись) саме психічними змістами, що формуються у нейронних мережах інших структур мозку. І тут ми маємо спиратись, по-перше, на уявлення про те, що хімічні синаптичні контакти між нейронами у нейронній мережі мозку є найвірогіднішими кандидатами на те, що саме через них можна змінювати структуру біоелектричної активності у системі ієрархічно взаємодіючих нейронних мереж (Nicolls and others, 2003). Без такого розуміння особливостей активності мозкових мереж представлена тут концепція втратить свою цілісність і завершеність. І, по-друге, синапси, як і самі нейронні мережі, і увесь мозок, є фізичними сутностями. Але вони, у реальному мозку виконують біологічно доцільні функції. А тож, виходячи з представленого тут уявлення, їх інформаційна активність має детермінуватись (оркеструватись) фактором суб 'єктивної оцінки та фактором інтегрованої за її посередництва інформації.

На сам кінець, ми маємо перевірити презентовану тут концепцію розуміння психічного «засобу» переробки інформації у нейронних мережах мозку на тлі найбільш авторитетних загальнонаукових уявленнях про інформаційну активність мозку. І такими стовпами західної сучасної науки вважаються згадувані тут американський дослідник італійського походжен - ня Дж. Тононі та британець К. Фрістон. Перший з них є автором так званої Integrated Information Theory основне поняття якої широко використовується, і не може не використовуватись, у нашому тексті. Адже це поняття є поняттям, що вперше в науці натякає на інтегративну (тобто об'єднувальну), по відношенню до інформації, функцію (Albantakis, Tononi, 2015). І це коштує багато чого в рамках також і наших у явлень про функціональність психічного. І хоча ми могли б дорікнути Д. Тононі у не зовсім коректному, - дещо фізікалістському, - розумінні того, що є психічним як таким, одначе самe поняття Integrated information є конче потрібним для розуміння інтегративної функції психіки саме в нашому розумінні психічного. Адже, виходячи з наших уявлень про психічне, будь- який процес інтеграції інформації (процес об'єднання фрагментів минулого досвіду, моменти фіксації яких у мозку були роз'єднані у минулому значними проміжками часу) може відбуватись лише у «сфері» психічного, породжуваного фізичною активністю мозку, але аж ніяк у самих нейронних мережах. Саме тому психічні процеси і є деякими інформацій - ними причинними посередниками між активністю ієрархічно різнорівневих нейронних мереж у мозку, які, за нашою думкою, не можуть «за посередництвом «своєї» фізичної причинності «спілкуватись» між собою на «мові «біологічної чи соціальної доцільності». Тож, цей процес інтеграції інформації через психічні явища у ієрархічно функціонуючих нейронних мережах мозку аж ніяк не може бути зведений до якихсь фізичних пояснень. (Що десятками років намагаються робити фізікалістські орієнтовані філософи.) Бо психічна процесуаль- ність, формуючись завдяки активності нейронних мереж, все ж таки має свою власну специфіку, пов'язану з оціночним фактором суб'єктивності.

Тепер дуже стисло щодо теоретичних уявлень К. Фрістона про інформаційну активність мозку, які зазвичай частіше асоціюються із словосполученнями «Free energy principle» («принцип вільної енергії»), «Markov's blanket» («марківська ковдра») та «active inference» (активний висновок) (Friston, 2010). Йтиметься і про те, яким чином ці уявлення можуть інтерпретуватись у рамках наших тверджень про інформаційну активність мозку через дію у ньому психічних явищ. У своїх математичних дослідженнях К. Фрістон навіть вводить психологічне поняття believe (віра). Але, як щодо наших уявлень, не дуже влучно. Бо більш доречним би було застосовувати поняття суб'єктивна оцінка, бо феномен віри є лише похідним від здатності суб'єктивно оцінювати. Тож, нас більше зацікавило в дослідженнях К. Фрістона його загальне уявлення про активність мозку (яке дозволило деяким вченим трохи зарано називати його творцем загальної теорії мозку). Тут він стверджує, що мозок постійно тим і займається, що прогнозує майбутнє, у тому числі і після формування «власних» моторних актів, аби, співвідносячи прогноз з реальною поведінкою живих систем, корегувати її. Але, на наш подив, Фрістон не бачить того, що прогнозування є лише вторинним, суто психічно функціонуючим феноменом, який створюється у психіці людини на основі того, яку модель бажаного майбутнього створює ця людина (чи тварина). І все ж, з чим безперечно можна погодитись у теорії Карла Фрістона, так це з тим, що мозок (якщо «він» не є постійним пацієнтом психіатричної лікарні) точно майже безперервно займається елімінацією невизначеності у стосунках живих істот із своїм зовнішнім середовищем. Тут ми маємо добавити, що сама невизначеність існує зовсім не у фізичному світі. Вона існує як саме психічний феномен. І дійсно, у нашій психіці суб'єктивна оцінка, створюючи прецедент бажаного, одночасно створює градієнт психічної напруги в середині живої системи між бажаним майбутнім та небажаним теперішнім. Цей градієнт може проявлятись у психіці, наприклад, у вигляді невротичного стану, чи депресії. Але, - і це наш цікавить найбільш, - у формі усвідомлення проблеми. Психічно діючий градієнт невизначеності, тобто відсутності необхідної інформації щодо досягнення бажаного майбутнього, і змушує мозок (у тому числі і через посередництво активності «мульти -ціннісного людського Я» як оператора переробки інформації в ньому), еліміновувати цю невизначеність за допомогою процесу інтеграції інформації та отримання нової інформації у відповідь на середовищну новизну.

Може кому здасться, що у цьому дослідженні ми трохи перевищили терпимість наукового тексту до застосування термінів, які геть не часто застосовуються разом у двох «непримиренних» гілках науки, якими є гуманітарне та природниче знання. Найбільш «дивно» бачити у єдиному концептуальному просторі наукового тексту такі поняття як суб'єктивність, вільний вибір, суб'єкт (гуманітарна наука) та, наприклад, фізичний закон, інформація, невизначеність (природнича наука). Крім цього в роботі велике концептуальне навантаження мають і інші, незвичні у царині психології, але ключові терміни, на кшталт біологічної чи соціальної доцільності. Тут маємо пояснити, пославшись на накопичений наукою досвід про те, що найбільш продуктивні ідеї у науці трапляються саме на стику наук. І чим ці науки є більш концептуально та категоріально «непримиренними», тим, у випадку вдалої концепції, ми отримуємо більший пізнавальний ефект.

Але не єдиною теорією живе наука. Це стосується і психології. Тож виходячи з тої концептуальності, що була представлена тут, маємо зараз озвучити можливий, досить оптимістичний, зважаючи на історично досягнутий стан світової ментальності, світоглядний, а тож, такий, що має практичне значення, висновок. Дійсно, озвучена тут концепція мультиціннісної природи «людського Я», виходячи з його природи, передбачає досить оптимістичну історичну перспективу. Вона полягає в тому, що досягнутий зараз історично - еволюційний рівень мультиціннісності оператора переробки інформації у людських мозках, який ми тут називаємо «людським Я», має, раніше чи пізніше, забезпечити стійкий статистичний ефект для власного переструктурування. А це переструктурування полягає в тому, що цінність іншої людини, як носія своїх власних цінностей «на континуумі моїх власних цінностей» статистично має ставати критично більш значимою в бутті сучасної людини. І справа залишається лише за тим, чи зможе гарантувати вже досягнутий рівень «толерантності до Іншого» прийняття відповідних політичних рішень в спільноті світових еліт.

У цій статті постулюється і те, що людський суб'єкт, із своїм надскладним, фронтально еволюціонуючим мозком, а тож, із своєю свободою, із своєю здатністю бути причиною виникнення нових фізичних каузальних ланцюжків, тобто із своєю здатністю бути причиною-з-середини-себе, є одним із найбільш незрозумілих, але і найбільш цікавих об'єктів для самого себе. Це є деякий акт глобального самоусвідомлення. Тут, без натяків, - бо у самому тексті це робиться напряму, - маємо спиратись на те, що якщо ми вказуємо на феномен суб 'єктивної цінності як на психічний фактор, тобто фактор не фізичної природи, через який відбирається, накопичується та інтегрується інформація у мозку людини, то ми маємо признати здатність психічного, «не підкорюючись» фізичним законам обумовлювати інформаційні процеси в мозку біологічно чи соціально доцільно. А, тим самим, ми маємо признати, що психічне є невід'ємним атрибутом адаптованості фізично існуючої людини до фізичного світу через здатність «творити все що заманеться». Тож, на щастя, психологія є не тільки природничою, а ще й гуманітарною наукою. Вона є наукою, що вже має наважитись говорити про те, як людський вільний суб'єкт є функціонально та причинно включеним у фізичний світ у якості ще невідомого фізиці каузального фактора. Що, аж ніяк не є вірним за старими канонами ньютонівського класичного детермінізму, за яким у будь -якім фізичнім середовищі, будь-які фізичні процеси (і у людському мозку теж), мають мати лише одну ступінь свободи. Але психологія, що в якості свого концептуального ядра вже наважується вважати суб'єктивну цінність рушійним та організуючим фактором інформаційного процесу в мозку, є наукою, яка стає наукою, що претендує тепер на роль одного з «локомотивів», що рухають сучасне пізнання у етично вірному напрямі. До того ж, «психічно діючий мозок» може бути вписаний у ще один сучасний пізнавальний контекст: психічне можна розглядати еволюційно сформованим інформаційним засобом нарощування системних властивостей фізичних структур (живих та соціальних) в умовах зростаючої ентропії (невизначеності) фізичного середовища (Мюллер, 2019). У цьому випадку ми маємо усвідомлювати себе як таких, які таки відповідають за своє буття і буття інших. Якщо гранично узагальнювати, то ця стаття саме про це.

Список використаних джерел

Костюк Г. С. Избранные психологические труды. Москва : Педагогика, 1988. 304 с.

Мюллер Р. Фізика часу. Усе відбувається зараз. Київ : Наш формат,

2019. 341 с.

Николлс Дж., Мартин А. П., Валлас Б. Дж., Фукс П. А. От нейрона к мозгу. Москва : URSS, 2003. 671с.

Роменець В. А. Вчинок і постання канонічної психології. Людина. Суб'єкт. Вчинок / заг. ред. В. Татенко. Київ : Либідь, 2006. С. 11-37.

Соловйов О. В. Один світ - дві форми каузальності: мозок, суб'єктивність, свобода вибору та причинність-з-середини- себе. Філософські аспекти дослідження каузальності в соціальній та гуманітарній сфері. Одеса : Гельветика, 2021. С. 10-89. URL: https://oldiplus.ua/rus/filosofski-aspekti-

doslidzhennya-kauzalnosti-v-socialno-gumanitarnij-sferi/

Соловьев О. В. От человеческого Я к человеческому МЕТА-Я (о возможности разрешения «неразрешимого» противоречия между биологическим и социальным в структуре человеческого Я). Мир психологии. 2005. № 4 (44). С. 75-87. Соловйов O. В. Чи вже існує загальна теорія мозку, або Яким чином феномен інформації пояснює Mind-Body Problem, свободу вибору та причинність-з-середини-себе. Філософська думка. 2020. № 6. С. 58-77. URL: https://doi.org/10.15407/fd2020.06.058

Albantakis A., Tononi G. The Intrinsic Cause-Effect Power of Discrete Dynamical Systems - From Elementary Cellular Automata to Adapting Animats. Entropy. 2015. Vol. 17(8). P. 5472. DOI: 10.3390/e17085472

Friston K. The free-energy principle: a unified brain theory? Nature Reviews Neuroscience. 2010. Vol. 11. P. 27-38.

Pinaud R, Tremere L. A., De Weerd P., eds. Plasticity in the visual system: from genes to circuits. New York : Springer, 2006. 364 p. URL: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC8134081/

Soloviov O. Neuronal Networks Responsible for Genetic and Acquired (Ontogenetic) Memory: Probable Fundamental Differences.

Neurophysiology. 2015. № 5. P. 419-431. URL:

https://doi:10.1007/s11062-016-9550-5

Soloviov O., Dyachenko Iu., Vasylchenko A., Bilous R., Litvinova O., Foshchii V. Stochastic activity of neuronal networks of the brain as physical basis for realization of consciousness: towards mathematical approach in the problem of causal nature of subjective value. ResearchGate. 2021.

DOI: 10.13140/RG.2.2.29913.65128

Soloviov, O., Dyachenko, Yu., Kozak, R. Precise Behavioral Motor Response to an External Pain Stimulus Is Not Possible without Subjective Experience of Pain. Neurophysiology. 2019. № 51. P. 462-474. URL: https://doi.org/10.1007/s11062-020-09843-8

References

Albantakis, A., & Tononi, G. (2015). The Intrinsic Cause-Effect Power of Discrete Dynamical Systems - From Elementary Cellular Automata to Adapting Animats. Entropy, 17(8), 54-72. DOI: 10.3390/e17085472

Friston, K. (2010). The free-energy principle: a unified brain theory? Nature Reviews Neuroscience, 11, 27-38.

Kostjuk, G. S. (1998). Izbrannye psihologicheskie trudy [Selected psychological works]. Moskva: Pedagogika [in Russian].

Miuller, R. (2019). Fizyka chasu. Use vidbuvaietsia zaraz [Physics of time. All is happening now]. Kyiv: Nash format [in Ukrainian].

Nikolls, Dzh., Martin, A. P., Vallas, B. Dzh., & Fuks, P. A. (2006). Ot nejrona k mozgu [From neuron to tne brain]. Moskva: URSS [in Russian].

Pinaud, R., Tremere, L.A., & De Weerd, P. (Eds.). (2006). Plasticity in the visual system: from genes to circuits. New York: Springer. Retrieved from

https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC8134081/

Romenets, V. A. (2006). Vchynok i postannia kanonichnoi psykholohii [Act and rising of canonic psychology]. In V. Tatenko (Ed.), Liudyna. Sub 'iekt. Vchynok. (p. 11-37). Kyiv: Lybid [in Ukrainian].

Soloviov, O. V. (2021). Odyn svit - dvi formy kauzalnosti: mozok, cub'iektyvnist, svoboda vyboru ta prychynnist-z-seredyny-sebe [One world - two forms of causality: the brain, subjectivity, freedom of choice and causality-from-within-themselves]. In Filosofski aspekty doslidzhennia kauzalnosti v sotsialnii ta humanitarnii sferi. (p. 10-89). Odesa: Helvetyka. Retrieved from https://oldiplus.ua/rus/filosofski-aspekti-doslidzhennya- kauzalnosti-v-socialno-gumanitarnij -sferi/[in Ukrainian].

Solov'ev, O. V. (2005). Ot chelovecheskogo Ja k chelovecheskomu META- Ja (o vozmozhnosti razreshenija "nerazreshimogo" protivorechija mezhdu biologicheskim i social'nym v strukture chelovecheskogo Ja) [From the human I to the human META-I (about the possibility of resolving the "irresolvable" contradiction between the biological and the social in the structure of the human I)]. Mir psihologii, 4 (44), 75-87 [in Russian].

Soloviov, O. (2015). Neuronal Networks Responsible for Genetic and Acquired (Ontogenetic) Memory: Probable Fundamental

Differences. Neurophysiology, 5, 419-431. Retrieved from https://doi:10.1007/s11062-016-9550-5

Soloviov, O. V. (2020). Chy vzhe isnuie zahalna teoriia mozku, abo Yakym chynom fenomen informatsii poiasniuie Mind-Body Problem, svobodu vyboru ta prychynnist-z-seredyny-sebe [Does General Theory of the Brain Already Exist, or How the Phenomenon of Information Explains the Mind-Body-Problem, Freedom of Choice, and Causality-from-Within-Self]. Filosofska dumka, 6, 5877. Retrieved from https://doi.org/10.15407/fd2020.06.058 [in Ukrainian].

Soloviov, O., Dyachenko, Iu., Vasylchenko, A., Bilous, R., Litvinova, O., & Foshchii V. (2021). Stochastic activity of neuronal networks of the brain as physical basis for realization of consciousness: towards mathematical approach in the problem of causal nature of subjective value. ResearchGate.

DOI: 10.13140/RG.2.2.29913.65128

Soloviov, O., Dyachenko, Yu. & Kozak, R. (2019). Precise Behavioral Motor Response to an External Pain Stimulus Is Not Possible without a Subjective Experience of Pain. Neurophysiology, 51, 462-474. Retrieved from https://doi.org/10.1007/s11062-020- 09843-8

Размещено на Allbest.ru