Психологічне консультування з проблем пов’язаних з агресивною поведінкою підлітків

Психолого-педагогічний вплив може бути спрямований на: ослаблення або усунення агресивної поведінки; розвиток здатності розуміти свої почуття; зменшення емоційних реакцій ( наприклад, тривоги ), що супроводжують агресивну поведінку; формування навичок адекватного і безпечного вираження гніву; розвиток здатності розслаблятися; самостверджуватися. Досягнення позитивних поведінкових змін у конкретному напрямі є метою корекції агресивної поведінки. Психолого-педагогічна профілактика здійснюється у формі консультування, педагогічної корекції, психологічних тренінгів, психотерапії. Також вона може мати форму індивідуальної, сімейної або групової роботи. В усіх випадках, незалежно від форми й умов, мають дотримуватися принципи поведінкової корекції. Поведінкова корекція оцінюється як досить авторитарна система, що припускає контроль педагога або батьків за поведінкою дитини. Для підлітка із поведінковими проблемами виникає реальна небезпека перекладання відповідальності за власну поведінку на педагога. Учень не лише має виявляти усвідомлене бажання зміни власної поведінки, а й активно брати участь у виборі цілей і методів подальшої роботи (з урахуванням конкретних внутрішніх і зовнішніх умов). Шляхи проведення корекційної профілактичної роботи добираються з урахуванням типології підлітків. При цьому в роботі з першим типом підлітків (активно-позитивні) можна пропонувати реалізацію таких напрямів психолого-педагогічної діяльності, як: встановлення стосунків довіри з дитиною, створення для неї психологічного комфорту, формування у дитини позитивної самооцінки, вироблення мотивації досягнення. Другому типу підлітків (пасивно-позитивні) пропонуються такі напрями роботи: створення умов для підвищення рівня успішності в діяльності, вироблення правильних навичок поведінки й спілкування, підвищення рівня саморегуляції через формування звички до самоаналізу. Для третього типу підлітків (ситуативно-нестійкі) доцільними є такі напрями роботи: формування у дитини позитивної життєвої перспективи, визначення із нею шляхів її самореалізації, сфер самоповаги, розвиток моральних уявлень, пізнавальних інтересів, розширення кругозору. При психологічному впливі на дітей четвертого типу (пасивно-негативні) корисно коригувати емоційно-вольову сферу, наголошуючи на диференціації рівнів ураження емоційної сфери особистості. Психологічна корекція поведінки дітей п'ятого типу (активно-негативні) здійснюється у таких напрямах, як визначення афективної зони їхньої діяльності та розв'язання конфліктних ситуацій. При здійсненні шкільним психологом психокорекційної роботи акцентується увага на створенні атмосфери взаємодовіри, взаємоповаги у спілкуванні. При цьому передбачається, що довірливі слова підлітка мають залишатися таємницею. Його проблеми можуть бути обговорені з батьками й педагогами лише за згодою підлітка. Втрата довіри, розголошення таємниці, навіть мимовільне, є психологічною травмою для підлітка і може призвести до непередбачених наслідків.

Правила роботи з агресивними підлітками:

1. Бути уважним до потреб дитини.

2. Демонструвати модель неагресивної поведінки.

3. Бути послідовним у покаранні дитини, карати за конкретні вчинки.

4. Покарання не повинні принижувати дитину.

5. Навчати прийнятим способам вираження гніву.

6. Давати дитині можливість виявляти гнів безпосередньо після фрустрації.

7. Розвивати здатність до емпатії.

8. Розширювати поведінковий репертуар дитини.

9. Відпрацьовувати навички регулювання конфліктних ситуацій.

10. Учити брати відповідальність на себе.

Фактори впливу на розвиток дитячої агресивності

У психологічних дослідженнях виділяються соціальні, біологічні, зовнішні та індивідуальні детермінанти агресії. Зупинимося докладніше на кількох найбільш значущих соціальних факторах.

Р. Берон та Д. Річардсон (1997) виділяють такі джерела засвоєння агресивної поведінки:

1) взаємовідносини у сім'ї;

2) символічні приклади, пропоновані мас-медіа;

3) стосунки з однолітками.

Розглянемо кожен із них.

Саме у сім'ї дитина проходить першу соціалізацію. На прикладі взаємовідносин між членами сім'ї він вчиться взаємодіяти з іншими людьми, навчається поведінці та формам відносин, які зберігаються у нього в підлітковому періоді та в зрілі роки. Реакції батьків на неправильну поведінку дитини, характер стосунків між батьками та дітьми, рівень сімейної гармонії чи дисгармонії, характер стосунків із рідними братами та сестрами - ось факти, які можуть визначити агресивну поведінку дитини у сім'ї та поза нею.

У засвоєнні моделі агресивної поведінки грає роль особистісний приклад. Ефект зняття заборон може збільшити ймовірність прояву агресивних дій із боку спостерігача. Постійне спостереження сцен насильства сприяє поступової втрати емоційної сприйнятливості до агресії та ознак чужого болю. Спостерігач звикає до насильства та його наслідків. Постійне спостереження за агресією може змінити індивідуальний образ реальності. Це означає, що люди, які часто спостерігають насильство, схильні очікувати і сприймати навколишній світ як вороже налаштований по відношенню до них.

Під час перегляду фільмів, на думку психоаналітиків, дитина несвідомо реалізує певні свої потреби та відреагує афекти, чому багато в чому сприяють образи героїв фільмів. Тому надмірне захоплення Інтернетом і телебаченням виникає лише в тих дітей, які відчувають труднощі в адаптації до дійсності і не можуть вирішити їх у реальному житті.

Діти засвоюють різні моделі поведінки під час взаємодії коїться з іншими дітьми. Агресивних дітей однолітки не люблять і часто навішують на них ярлики найнеприємніших. Однак якщо до дитини неприязно ставляться деякі однолітки, це ще не означає, що її ігноруватимуть абсолютно всі діти. Справа в тому, що менш агресивні діти схильні поєднуватися з такими ж агресивними однолітками.

Високий рівень фрустрації дезорганізує діяльність людини та знижує її ефективність. Часті фрустрації ведуть до підвищеної збудливості, агресивності, фіксації ригідних форм поведінки можуть стати причиною неврозів.

Блокада цілеспрямованої поведінки створює проблемну ситуацію, що дозволяється агресивно, якщо людина відчуває загрозу. Як вважав О. Маслоу (2008), саме відчуття загрози, а не самі поневіряння є безпосередньою причиною агресії.

Більшість соціальних норм, управляючих поведінкою, дитина і підліток засвоюють у результаті наслідування значущим їм людям. А. Бандура описує значення залежності дітей від своїх батьків, яке тягне у себе бажання наслідувати, і робить висновок у тому, що відносини за відсутності залежності є джерелом агресивних почуттів і, одночасно, обмежують здатність їх контролю. Його концепція залежності будується на тому, як мати набуває цінності вторинного підкріплення (у процесі догляду за немовлям). Іноді достатньо однієї її присутності для відчуття комфорту.

Слід зазначити, що концепція прихильності дуже відрізняється від концепції залежності. На думку Дж. Блоубі, залежність не пов'язана особливим чином із збереженням близькості, вона не спрямована на особливого індивіда, не має на увазі міцного емоційного зв'язку, і не пов'язана необхідним чином із сильним почуттям. Їй не приписується будь-яка біологічна функція. Крім того, «в концепції залежності є ціннісний сенс, протилежний тому, який передає концепція прихильності. У той час як опис людини як залежної схильно нести в собі відтінок приниження, опис людини як прив'язаного до будь-кого цілком може бути виразом схвалення. І навпаки, якщо людина відчужена у своїх особистих взаєминах, це зазвичай розглядається як риса, яка далеко не викликає захоплення. Принизливий елемент у концепції залежності, який відображає невдачу в усвідомленні тієї цінності, яку поведінка прихильності має для виживання, вважається фатальною слабкістю для її клінічного використання». Таким чином, Джон Блоубі звертає увагу на важливість емоційної складової в соціальних відносинах, її вплив на поведінку людини, у тому числі й агресивну протягом усього життя. Ще один чинник, що впливає агресивність підлітків, визначає Ю.Б. Можгінський. Багато помилок виникає у зв'язку з неправильним тлумаченням агресивної поведінки. За тяжку форму агресії приймаються нормальні реакції дитини на ту чи іншу ситуацію. Агресія іноді має болісну основу, але батьки та педагоги її недооцінюють. Часто доросле оточення виходить із поверхневого трактування агресивності, що представляється як безперечно негативний феномен. Виявлення агресивної поведінки та її своєчасна корекція часто утруднені самими батьками, які, своєю чергою, відмовляються бачити у своїй дитині агресивні прояви.



РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА МЕТОДИ РОБОТИ З АГРЕСИВНИМИ ПІДЛІТКАМИ.

Дослідження проводилося в 6-7 класах Лукашівського НВК І-ІІІ ступенів Баришівського районної ради Київської області. В процесі дослідження були використанні наступні методи і методики: метод тестування, метод анкетування «Анкета підлітка», методи математичної статистики, опитувальник Басса-Дарки, проективна методика «БудинокДерево-Людина». В досліджуваній групі перевагою стала фізична агресія (42.8%) та вербальна агресія (48%), тобто застосування фізичної сили щодо іншої особи, а також використання негативних проявів як через форму, так і через зміст словесних відповідей. Друге місце в учнів молодшого підліткового віку посіло саме використання проти інших осіб пліток, жартів, та прояв неспрямованих та неупорядкованих вибухів люті. Схильність до роздратування, готовність при найменшому збуджені в своїх діях проявити різкість, грубість, але при цьому в школяра може виникнути каяття совісті. Також до менш виражених форм агресивної поведінки належать: негативізм (25%), образа (24%), підозрілість (21%) - це свідчить про те, що в них різко виявляється почуття заздрості і ненависті до оточуючих, запальність та різкість. Для подальшого вивчення прояву агресивності в учнів нами було проведено проективну методику «Будинок-Дерево-Людина». Проаналізувавши малюнки учнів, ми представили результати у вигляді зведеної таблиці, де зазначено кількість досліджуваних, віднесених до тих чи інших рівнів

Група

Аутоагресія

Ворожість

конфліктність

Труднощі в спілкуванні

Рівні

Досліджувана група підлітків

В

Н

С

В

Н

В

С

Н

С

В

Н

С

13

5

8

7

9

10

11

4

8

12

9

6



Аналізуючи дані, представлені в таблиці, ми можемо констатувати, що серед учнів школи переважає такий симптомокомплекс як аутоагресія. Він присутній в 48% наших досліджуваних (13 учнів). Друге місце займає конфліктність. Вона спостерігається у 28% підлітків (8 учнів). На третьому ворожість, яка складає 24% (7 учнів). Далі іде такий симптомокомплекс, як труднощі в спілкуванні - 20% (4 учні). Таким чином, в досліджуваній групі, до якої входили учні 6-7 класів школи серед форм прояву агресії переважає негативізм - 46,5% та вербальна агресія - 50,2% На друге місце в підлітків можна віднести фізичну агресію - 45,2%, почуття провини - 34,2% і роздратування - 27,7%; менш вираженими формами агресивної поведінки стали: непряма агресія - 25%, образа - 23,5%, підозрілість - 20,5%; рівень агресивності та рівень ворожості в них складає - 22% та 35% відповідно. Мною була представлена програма корекційної роботи по зниженню рівня агресивної поведінки в учнів молодшого підліткового віку. Дана програма є максимально ефективною за умови власного бажання дитини змінити свою поведінку, своє ставлення до навколишніх, а також коли батьки, вчителі та друзі підтримують підлітка.

Результати експериментальної роботи З метою аналізу та оцінювання ефективності впровадження комплексної програми профілактики агресивної поведінки підлітків у центрах соціально-психологічної реабілітації мною було проведено контрольний етап експерименту, завданням якого стало визначення та характеристика динаміки змін щодо проявів агресивної поведінки і її наслідків у підлітків. (указати вік якщо його немає в тексті). Вважаю, що для оцінки якісних поведінкових змін необхідне не лише впровадження Програми, але й надання інших соціально-психологічних, реабілітаційних, корекційних послуг протягом тривалого проміжку часу. Щоб реалізувати завдання контрольного етапу експерименту, мною було проведено контрольні зрізи, які дали змогу визначити динаміку змін у знаннях та установках підлітків з агресивною поведінкою. Перший контрольний зріз - здійснено на констатувальному етапі та описано у першому розділі. Попередні та підсумкові дані, отримані за допомогою діагностичного інструментарію, були узагальнені шляхом кількісного аналізу. На контрольному етапі експерименту я використала аналогічний діагностичний інструментарій, що і на констатувальному, а саме опитувальник для виявлення знань та установок підлітків щодо агресивної поведінки та її наслідків, а також методику виявлення схильності особистості до агресивної поведінки А. Басса та А. Даркі. В опитуванні взяли участь підлітки контрольної (15 осіб) та експериментальної (15 осіб) груп. Для оцінки результатів участі підлітків у Програмі нами був розроблений ще один опитувальник «Результати участі у Програмі» (додаток Н). Для визначення динаміки змін когнітивного компоненту учасникам пропонувалися питання щодо: видів агресивної поведінки, відповідальності за вчинення агресивних та насильницьких дій, способів контролю над власними гнівом та агресією, альтернативні варіанти реагування на провокацію чи агресію.

Aнaлiз даних дозволив визначити, що підлітки контрольної та експериментальної груп мають різні знання щодо видів агресивної поведінки. Зокрема, 100,00 % (15 осіб) підлітків експериментальної групи, які брали участь у програмі, стверджували про знання фізичної та словесної видів агресії, тоді як 85,41 % (15 особа) підлітків контрольної групи вказали на знання обидвох видів агресії. Це свідчить про те, що учасники експериментальної групи, дізналися,тщо словесні образи, ненормативна лексика, крик та погрози є проявами словесної агресії, тоді як 14,59 % підлітків контрольної групи не вважають такі прояви агресивними. На запитання, чи несуть відповідальність особи, які вчинили дії з проявами фізичної агресії, підлітки контрольної групи відповіли ствердно у 72,92 % (15 осіб) випадках, а експериментальної - у 91,11 % (15 особа), заперечно: контрольна група - 27,08 % (13 осіб), експериментальна - 8,89 % (4 особи). Отже, можемо зробити висновок, що знання підлітків експериментальної групи з означеного питання вищі ніж у підлітків контрольної групи. Відповідаючи на запитання щодо видів відповідальності за вчинення агресивних та насильницьких дій , знання щодо кримінальної відповідальності у підлітків контрольної групи підвищилися на 8,33%, експериментальної групи - 28,89 %, адміністративної відповідальності: контрольна група - на 4,17 %, експериментальна група - 33,33 %, моральної відповідальності: контрольна група - на 6,25 %, експериментальна група - на 57,78 %. Здійснений нами аналіз відповідей підлітків щодо знання різних видів відповідальності за вчинення агресивних дій дозволив представити його графічне відображення, що подано на рис. 1.2.

Рис. 1 Розподіл відповідей учасників на запитання «Яку відповідальність нестиме людина, яка скоює насильство чи проявляє фізично свою агресію?»

Аналіз графічних даних дозволяє відзначити значну позитивну динаміку у знаннях підлітків експериментальної групи щодо видів відповідальності за вчинення агресивних дій.

Також була проведена методика яка включає в себе 75 питань Басса та Дарки



Рис. 2.

На даній таблиці ми бачимо що спочатку виникає підозра а потім йде непряма агресія тобто підліток спочатку не вступає в конфлікт без прямого подразника на те, як ми бачимо по таблиці то можна стверджувати, що підліткова агресивність, булінг це прямий фактор перехідного віку, тобто маленька в якось значенні дитина просто не вміючи вирішувати конфліктні ситуації просто пояснивши співрозмовнику що було зроблено правильно, а що не сподобалося у спілкуванні, звичайно що це невміння ми покладаємо повністю на батьків тому, що вони в свій час не змогли пояснити дитини як вирішувати складні конфліктні ситуації.

	Шкала	Середній бал	Формула	Нормалізація	Бал	Стен (шкала нормального розподілу)
А	Фізична Агресія	7		(0..10-0..100)	70	6
В	Непряма агресія	7		(0..9-0..100)	78	8
С	Роздратованість	8		(0..11-0..100)	73	8
D	Вербальна агресія	9		(0..13-0..100)	69	6
E	Образа	4		(0..8-0..100)	50	6
F	Підозра	4		(0..10-0..100)	40	5
G	Негативізм	2		(0..5-0..100)	40	3
H	Почуття провини	6		(0..9-0..100)	67	6
X	Індекс агресії	24	А+С+D	(0..34-0..100)	71	6
Y	Індекс ворожнечі	8	E+F	(0..18-0..100)	44	5

На таблиці ми наглядно бачимо, що

- Фізична агресія

- Непряма агресія

- Роздратованість

Це саме ті три виявлені критерії, які підштовхують підлітка до заподіяння шкоди іншим.

Також більшість критерій які зображенні на таблиці ми можемо приписувати що вони походять саме від родини.

Хочеться звернути увагу на типи неправильного виховання для того щоб батьки і навіть педагоги які не рідно стикаються наприклад з тим, що в клас прийшов новенький якого їм важко прийняти, або ж дитина хвора чи просто ви маєте якісь власні симпатії і оберігаєте її від усього погано цим самим забираючи у дитини найщасливіші моменти в житті, моменти в яким підліток пізнає добро та зло з усіх найяскравіших боків.

Розглянемо таки типи неправильного виховання трохи детальніше:

Перший тип неправильного виховання - неприйняття. Відсутність любові до дитини і є неприйняття. Не любити своє дитя протиприродно. Таке явище беззастережно засуджується у суспільстві. Тому батьки позасвідомо заперечують цей факт. Відповідно, не усвідомлюються і причини неприйняття.

Неприйняття може бути первинним, коли народження дитини було з самого початку небажаним (не планували її появи, хотіли «пожити для себе»; не кохання, а вагітність стала причиною вимушеного шлюбу; в період вагітності жінка розлучилася з чоловіком і дитина від нього з точки зору майбутньої матері - безглуздя і т. д.

Після пологів і в перші місяці життя дитини, якщо вона чимось «розчарувала» батьків, може виникнути вторинне неприйняття, що також не усвідомлюється батьками. Наприклад, поява дівчинки замість хлопчика, що очікувався, або поява дитини, разюче несхожої на своїх батьків. Причиною вторинного неприйняття може стати і виявлення деякого фізичного дефекту, все, що викликає у батьків досаду відносно зовнішніх даних дитини.

При неприйнятті у матері, яка годує, спостерігається «безпричинне» зникнення молока, її погляд байдужий, руки неласкаві, в її голосі звучить постійне роздратування.

Немовля вловлює відсутність материнської любові, яка означає для малюка надпотрібність, безпеку. Тому неприйняття породжує у дитини страх. Вона збудлива або частіше - пригнічена, багато хворіє.

При неприйнятті батькам не подобається у дитини практично все. Малюк і «їсть не так», і «плаче забагато», і «вимогливий», і «вередливий». На дитину постійно гніваються, її весь час лають, їй не прощається жодна провина. Батьки щиро вважають, що їм «не пощастило» з дитиною: «У людей діти як діти, а у нас …».

При неприйнятті батькам постійно не вистачає часу, щоб зайнятися вихованням дитини. Її передовіряють бабусі під різними приводами, завжди «об'єктивними», з щирою переконаністю, що це робиться «для її ж користі». Дитину, яка не приймається, часто влаштовують у лікарню, «щоб добре вилікувати», хоча лікувати можна було б і вдома. Її кожного року відправляють у санаторій, «щоб вона зміцніла». Але дитина сприймає таке ставлення до себе однозначно: тато і мама нею незадоволені і поступово приходить до розуміння, що дорослі таким чином хочуть від неї позбутися.

Неприйняття - це найдраматичніший тип неправильного виховання. Діти рано чи пізно усвідомлюють, що батьки їх не люблять. Зробивши таке приголомшуюче відкриття, дитина, як і її батьки, придушує усвідомлення цього факту, тим більше, що прямо про нелюбов їй не кажуть. Але обманюючи себе, батьки одурюють і дитину, стверджуючи, що люблять її.

Проте реальність рано чи пізно відкриває дітям очі на те, що відбувається. А батьки? Невже вони залишаються сліпими до кінця? У більшості випадків саме так і відбувається - не прозрівають. Чим сильніше неприйняття, тим складніше для матері і батька визнати цей факт.

Якщо мова йде про власну дитину, то батькам не треба потурати різним примхам, намагаючись таким примітивним способом спокутувати свою провину перед малюком. При такому ставленні неприйняття доповнюється егоцентричним типом неправильного виховання.

свідомивши, що дитина не прийнята серцем, батьки, контролюючи свою поведінку розумом, повинні ставитися до неї справедливо, проявляти терпіння, такт, приділяти їй якомога більше уваги. Таке ставлення пом'якшить неприйняття, компенсує його прояви, виключить можливість несприятливих наслідків.

У чому ж виражаються несприятливі наслідки неприйняття?

В одному випадку: дитину суворо контролюють, жорстко карають, і вона живе в умовах надмірно суворого режиму; в іншому - до неї ставляться причепливо, і вона росте в атмосфері нескінченних претензій; у третьому, найбільш частому, дорослі взагалі не звертають на дитину уваги, відсторонюються від її виховання.

У першому випадку темперамент пригнічується повністю. Природна поведінка дитини роздратовує батьків, і вони починають «переробляти» її характер на такий, який, в їх розумінні, він повинен бути.

У другому випадку пригнічуються альтруїстичні риси темпераменту і, відповідно, загострюються інші - егоцентричні, агресивні. В результаті, завзятість холерика перероджується у згубну впертість, жвавість сангвініка - в не менш згубну нестійкість, цілеспрямована неспішність флегматика - в пасивність.

У третьому випадку темперамент нібито не пригнічується. На дитину не звертають уваги, і вона, здавалося б, живе і розвивається відповідно до природи. Однак це не так. Відсутність виховання - також виховання. Бездоглядність також виховує. Позбавлена батьківської уваги, дитина стає байдужою або істеричною, протестною. І тоді вона шукає компенсацію - віддушину, втіху поза сім'єю. Підростаючи, вона знаходить компанію таких само кинутих і недоглянутих дітей. Тут до неї виявляють увагу, зустрічають її з радістю. У такому середовищі їй весело, і вона дуже скоро забуває про свої прикрощі. На цьому шляху дитина марнує час, нехтує навчанням, стає проблемною. У характері формуються риси егоїзму, необ'язковості, нестійкості, негативізму (особливо відносно дорослих, які для неї вже не авторитетні), відсутні серйозні прив'язаності, коли другом є той, хто з дитиною сьогодні.

Другий тип неправильного виховання - гіперсоціальний. У гіперсоціальних сім'ях народження дітей очікується не тому, що в них є глибока душевна потреба, а тому, що діти «повинні бути у всіх». Дитина народжується і завойовує серця дорослих, її люблять. Але зло присутнє в орієнтаціях батьків. Це - «правильні» люди. Діти у них тому, що «так повинно бути», і, відповідно, виховання вибудовується по типу - «як повинно бути». Вивчаються і пунктуально до формалізму виконуються рекомендації з «ідеального» виховання. Наприклад, дитину не беруть на руки, навіть якщо вона заходиться в плачу, тому що «це не педагогічно»; її годують у певний час, коли вона не хоче їсти. Дитину укладають спати, коли їй хочеться грати, і тому заснути вона не може. Її настирливо примушують вітатись навіть з тими людьми, які їй з якихось причин неприємні.

З нею займаються, незважаючи на її повне небажання займатися саме цим і саме в даний час. Усе її життя суворо регламентоване, розділене тільки на біле і тільки на чорне, на добре і погане, на дозволене і недозволене. Культивується педантизм і надмірна пунктуальність.

Похвала вихователя в дитячому садку розцінюється батьками як вище досягнення дитини, а незначний осуд - як катастрофа. Якщо до наступного дня дитина отримала від вчителя завдання: принести паперових журавликів - її примушують вирізати їх і клеїти, навіть якщо вона хвора. Поняття «треба» гіпертрофовано до абсурду. Оцінки в школі - самоціль. Оцінка «задовільно» - трагедія для батьків. Гіперсоціальна дитина живе як робот, не здібний до справжньої творчості і життєлюбства. Емоційно вона стримана, тому що емоції у неї пригнічувались змалечку, оскільки емоційна стриманість вважалася для її батьків ознакою інтелігентності, а вияв емоцій - чимось ганебним. Коли така дитина стане дорослою, то вищу радість у неї будуть викликати тільки успіхи на роботі і похвала оточуючих.

Гіперсоціальне виховання пригнічує темперамент, особливо сангвінічний; у холеричному і флегматичному темпераментах загострюються елементи завзятості, досягнення мети. В результаті, у таких дітей формується тривожний, гіперсоціальний характер, який відкриває шлях до нервовості.

Третій тип неправильного виховання - тривожно-недовірливий - спостерігається в тих випадках, коли з народженням дитини у батьків виникає надмірна тривога за її здоров'я і благополуччя. При такому типі виховання дитину люблять, але несамовито, і тому - не в радість їй і собі.

Виховання по типу тривожної недовірливості часто спостерігається у сім'ях з єдиною або пізньою дитиною і характеризується наступними ознаками. Звичайні захворювання або незначні травми дитини викликають у дорослих невиправдану паніку; апетит дитини стає надзвичайною турботою всієї сім'ї; уночі батьки встають декілька разів, щоб поправити ковдру і послухати дихання дитини, поторкати голівку - чи немає жару і т.д. При тривожно-недовірливому вихованні дитині не дозволяють виходити із квартири у двір, оскільки «бувають різні випадки» і на вулиці «злі хлопчиська». Її проводжають у школу і зустрічають, щоб перевести через дорогу, по якій не ходить транспорт, просто «на всяк випадок». Їй з хвилюванням заглядають в очі і по декілька разів на день задають тривожні питання, які стосуються її здоров'я. Природно, що така дитина залякана і дуже рано сама стає тривожною. Тепер вже вона ставить питання дорослим: «Я не захворію?», «Це не страшне?», а з 5 років: «А я не помру?», «А ви не помрете?»

Дитину рано навчають іноземній мові, музиці, з тривогою стежать за навчанням, щоб «застерегти» її від «небезпечного» майбутнього, дати їй «перевагу» у боротьбі за виживання. В результаті, вона тривожно сприймає природні труднощі, взаємини з однолітками. Дитина в такому випадку несамостійна, нерішуча, боязка, ранима, образлива і хворобливо невпевнена в собі. Постійна батьківська заборона, обмеження активності, а пізніше і надмірний самоконтроль, самообмеження призводять до придушення всіх типів темпераментів, загострює тенденцію до надмірної обережності. Шлях таких дітей - у тривожність і недовірливість на все життя.

Четвертий тип неправильного виховання - егоцентричний - спостерігається у сім'ях з безвідповідальною позицією батьків до своєї дитини, нерідко єдиної, довгоочікуваної, яку переконують у тому, що вона «кумир», «суть життя», «єдина радість», «молодшенька» і т.д.

При такому типі виховання інтереси оточуючих ігноруються. Найменші її примхи задовольняються негайно, бажання передбачуються, відсутні будь-які обмеження. Її не вчать враховувати інтереси інших людей, чекати своєї черги. Тому вона не переносить найменших обмежень, агресивно сприймає будь-які перешкоди. Така дитина розгальмована, нестійка. І в результаті, у холерика загострюється агресивність, завзятість трансформується в упертість, цілеспрямованість - у настирливу вимогливість і т.д. У сангвініка швидкість трансформується в розгальмованість, дотепність - у балакучість, рухливість - у метушливість, емоційність - в істеричність, упевненість - у самовпевненість. У флегматика повільність перероджується в пасивність, завзятість - в упертість, а цілеспрямованість - у настирливу вимогливість, як і у холерика. Головне полягає в тому, що у всіх дітей при егоцентричному вихованні пригнічується соціальна сутність темпераменту, її альтруїстичні риси.

Перша зустріч з однолітками закінчується у дитини з егоцентричним вихованням невдало. Життя негайно розставляє все по своїм місцям. Її претензії викликають в інших дітей сміх і отримують жорстку відсіч. Егоїста не терплять, і він закономірно приречений на крах і самотність.

3.1 Консультування підлітків з проблем пов'язаних з їх поведінкою

Існують різні форми агресивної поведінки підлітків, як просоціальні, так і антисоціальні. Заняття боксом, соціальний активізм, бурхлива участь у різних громадських акціях, залучення до футбольних фанатських рухів - усі ці прояви можуть бути формами просоціальної чи антисоціальної агресивної поведінки. За класифікацією агресивної поведінки А. Басса, були виділені такі форми: фізична, непряма, негативізм, заздрість, ненависть до оточуючих, підозрілість, вербальна агресія, маніпуляція за допомогою почуття провини. Конкретних форм агресивної поведінки існує безліч.

І у роботі з підлітковою агресією все залежить від того, з якою формою ми плануємо працювати. У кожному разі важливо розуміти, що агресія не виникає сама собою, завжди є соціальний контекст, в якому вона проявляється. Є ситуації, у яких агресія об'єктивно може бути чимось потрібним. Візьмемо, наприклад, такі історії, коли підлітки беруть участь у спортивних заходах, боксі, фехтуванні тощо. У цьому конкретному випадку фізична агресія легалізована. Якщо підліток був залучений у деструктивну діяльність, але потім переключився на спортивну поведінку, це той випадок, коли відбувається перетворення антисоціальної агресії в про соціальну.

Друге, що ми обов'язково розглядаємо для роботи з підлітковою агресією, це соціальне середовище, в якому дитина знаходиться. Сюди входить і сім'я як фактор, унікальний для кожного підлітка, і школа, і оточення, в якому росте підліток поза домом. Всі ці фактори сильно впливають на формування агресивної поведінки, і від них залежить, якою формою воно проявиться. Враховуючи вищезазначені фактори, в цілому необхідно вести комплексну педагогічну, психологічну та соціальну роботу, спрямовану на розвиток відповідних соціальних компетенцій та формування адекватної поведінки.

Проблеми, що виникають у підлітків, найчастіше стосуються: взаємин у групі однолітків; взаємовідносин з особами протилежної статі; взаємовідносин із батьками; взаємовідносин із вчителями; питань усвідомлення особистості; труднощів у навчанні; необхідності знайти вихід із будь-якої скрутної ситуації.

Підлітка має пройти свою кризу ідентичності. При цьому перебування лише у соціальній ролі сина чи доньки стає недостатнім для того, щоб адаптуватися до дорослого життя.

Тому він розширює сферу своїх соціальних контактів, виходячи межі сім'ї. Цей процес полегшує підтримка з боку сім'ї, впевненість у її стабільності та надійності.

У пошуках своєї ідентичності підліток може кидати виклик сімейним правилам, які регламентують його життя. Це нерідко призводить до зростання конфліктності в сім'ї, основними областями якої є: акуратність, допомога у домашньому господарстві, успішність у школі, спілкування з однолітками, зовнішній вигляд підлітка, шкідливі звички, питання еротики та сексу. Більшість конфліктів випливає із напруженості, створюваної потребою підлітків у самостійності та усвідомленням дорослими відповідальності за своїх дітей. З цих обставин, сім'ї необхідно перерозподілити зони відповідальності та визначити, яка частка відповідальності підлітка. Сім'ї потрібно виробити угоду з приводу того, за що може відповідати дитина, а за що - ні, які тепер обов'язки батьків.

Цей процес може бути дуже болючим, супроводжуватися конфліктами, відсутністю порозуміння з обох сторін, небажанням зважати на почуття один одного, спробами батьків посилити контроль за підлітком та емоційною відстороненістю від його реальних труднощів, неприйняттям його нового статусу.

У підлітковому віці особистість ще не сформована. Будь-яке втручання у життя підлітка викликає тривогу і сприймається як загроза його цілісності. Настає статеве дозрівання.

Ци зміни можуть стати фактором ускладнень дитячо-батьківських відносин у тому випадку, якщо у батьків є власні невирішені конфлікти у взаємодії з представниками своєї або протилежної статі.

Батьки більше не мають всієї повноти влади і повинні зважати на все зростаючу компетентність підлітка. У зв'язку з цим їм необхідно надати йому більше автономії та бути більш гнучкими у прийнятті його зростаючої незалежності. У підлітків, які не здатні відокремитися від своїх батьків, можуть спостерігатися депресивні симптоми.

Депресія може розвиватися у разі, коли підліток намагається задовольнити потреби батьків на шкоду власним. Підліткова депресія може ховатися за проблемною поведінкою у школі, гіперсексуальністю та асоціальною поведінкою дитини.

У таких випадках батьки зазвичай застосовують каральні заходи впливу, що ще більше посилює депресію і агресію. Консультування з проблем цього віку відрізняється тим, що сам підліток вперше стає клієнтом - суб'єктом звернення в психологічну консультацію, причому він може навіть не повідомляти про це батькам (Бруменська Г.В., 2002).

1. Нерідка відсутність мотивації у підлітка, який прийшов на консультацію з батьками, коли він не знає, навіщо його привели.

2. Найчастіше причиною існуючих проблем батьки бачать лише підлітка, який виступає у ролі ідентифікованого пацієнта. Тим часом сім'я є цілісною системою, і порушення поведінки підлітка маркують дисфункціональність усієї сім'ї.

На первинний прийом запрошується батько, який звернувся по психологічну допомогу. Надалі робота може вестися в такий спосіб:

у межах сімейного консультування (при усвідомленні батьками труднощів, пов'язаних із дорослішанням дитини);

окремо з батьком та дитиною (за наявності у дитини труднощів поза сім'єю);

окремо з батьком та дитиною з переходом на їх спільне консультування (у разі втрати довіри між батьком та дитиною);

з батьком (при виявленні у нього психологічних проблем)

з батьком (батьками) (при повній втраті довіри між батьками та підлітком, коли дитина не йде на консультацію).

Важливим завданням на початковому етапі консультування є встановлення контакту з підлітком та мотивування його на участь у роботі. В основі роботи з підлітком мають бути партнерські відносини.

Відмінні риси консультування дітей підліткового віку та їх батьків.

Психолог повинен виходити з психологічних нормативних завдань віку (завдання самовизначення у трьох сферах - сексуальної, психологічної (інтелектуальної, особистісної, емоційної), соціальної).

Психологу необхідно дивитися ситуацію очима підлітка.

Важливість аналізу випадку через призму індивідуального життєвого шляху дитини (облік минулого та майбутньої дитини, генетично заданої та культурної, особливостей проходження вікових криз та ін.). Психологічні труднощі у теперішньому - віддалений наслідок особливостей проходження попередніх вікових груп. Таке слідство найважче піддається відновленню в умовах консультування.

Психолог значно більше, ніж у попередніх віках, увагу приділяє сексуальності підлітка, що зароджується. Психологу-консультанту вперше доводиться поводитися з підлітком, як із чоловіком чи жінкою, що народжується.

При консультуванні діади батько-підліток діє багато особливостей, характерні для консультування подружньої пари (такі як наочність проблем у парі, можливість використання технік, пов'язаних у спільній діяльністю пари, більш серйозна мотивація на роботу, порушення всієї роботи при небажанні працювати однієї людини з пари та інші).

Підлітковий вік у психологічному консультуванні - один із найскладніших. Статистика підтверджує, що кількість випадків звернення за психологічною допомогою у період різко збільшується, у своїй різко розширюється діапазон запитів батьків. Ще більше виділяє цей період життя дитини з погляду особливостей психологічного консультування те, що тепер сам підліток вперше стає клієнтом - суб'єктом звернення до психологічної консультації, ставлячи, а іноді і не повідомляючи про це своїх батьків.

Психічний розвиток у підлітковому віці розгортається на тлі цілого ряду протиріч або навіть парадоксів:

підліток, вважаючи себе унікальною особистістю, водночас прагне зовні нічим не відрізнятись від однолітків;

егоцентрична домінанта (цікавість підлітка до власної особистості) тісно переплітається з нестримною потягом до спілкування та гучним компаніям;

прагнення підлітка показати свою незалежність, роблячи прямо протилежне необхідному і не усвідомлюючи те, що цим насправді він показує свою залежність від батьків: рішення не повинно співпадати з рішенням дорослих, отже воно повністю не вільне;

романтизм йде пліч-о-пліч з цинізмом;

вольові устремління можуть реалізовуватися як і «вихованні характеру», і упертості і негативізмі;

підліток прагне мати близького, вірного друга і водночас гарячково змінює друзів;

самооцінка може змінюватися від неадекватно завищеної до неадекватно низької;

прагнення до активної діяльності та споглядальності.

Все це робить завдання опису особливостей консультування батьків дітей підліткового віку та самих підлітків дуже складним.

По-перше, віковий психолог-консультант у своїй діяльності завжди виходить із психологічних нормативних завдань віку. Психологічні завдання підлітків - це передусім завдання самовизначення у трьох сферах: сексуальної, психологічної (інтелектуальної, особистісної, емоційної) та соціальної.

По-друге, для батьків дітей будь-якого віку, а тим більше - підлітків, обов'язково повинен подивитися на ситуацію, що пред'являється йому очима дитини, в даному випадку - підлітка. Ця особливість є однією з цінностей саме віково-психологічного консультування батьків та їхніх дітей. Ця позиція ґрунтується на відомому становищі теоретичної вікової психології: об'єктивна соціальна ситуація розвитку дитини (підлітка) детермінує її психічний розвиток і визначає її психічне здоров'я не сама по собі, не автоматично, а тільки переломленою в його суб'єктивних переживаннях, опосередкованою його позицією в цій соціальній ситуації.

По-третє, при консультуванні діади батько - підліток вступають у дію багато рекомендацій та особливостей, характерних і для консультування подружньої пари.

Переваги роботи з парою:

велика діагностичність розмови з подружньою парою, наочність проблем у парі;

робота з обома подружжям дозволяє вже в ході консультування безпосередньо апелювати до патерн їх відносин «тут і тепер», прямо в умовах консультації, що завжди більш переконливо, ніж аналіз того, що відбувається за її межами;

присутність пари дозволяє використовувати деякі техніки консультування та психологічної інтервенції:

По-четверте, при консультуванні батьків дітей підліткового віку особливо спрацьовує такий принцип віково-психологічного консультування як аналіз випадку через призму цілісного життєвого шляху особистості. Працюючи з батьками дітей підліткового віку нерідко доводиться зізнаватись у тому, що проблеми підлітка, як і проблеми відносин підлітка та батька, є закономірне віддалене наслідок проблем давно минулих віків його життя.

Необхідність враховувати вплив віддаленого минулого на проблеми підлітка чи проблеми батьків із підлітком напрочуд кореспондує з необхідністю враховувати також і вплив віддаленого майбутнього на ці проблеми. Для підлітка взагалі характерне розширення рамок «тут і тепер» у минуле та у майбутнє. Багато конкретних технік психологічного консультування підлітків використовують саме прийоми роботи з орієнтуванням підлітка в часі - в майбутньому і минулому, в індивідуальному та пологовому для підлітка.

Нарешті, по-п'яте, відмінною особливістю психологічної консультативної роботи з батьками підлітків і самими підлітками є значно більша, ніж у попередні віки, увага з боку психолога до сексуальності підлітка, що зароджується. Діти молодшого шкільного і дошкільного віку - не безстатеві істоти, але тільки при роботі з підлітками психологу-консультанту вперше доводиться поводитися з ними в кожний момент часу як з чоловіком, що народжується, або з народженою жінкою.

Підлітковий вік цікавий тим, що він знаходиться на межі між епохою дитинства та епохою дорослості, зрілості. По суті, психологічно це найважливіша характеристика підлітка: він одночасно ще дитина, але вже й стає дорослим. Вдалою є метафора «сумірності» А.Г. Лідерс для психологічної характеристики підліткового віку.

Отже, якщо спиратись на наведені вище теорії, можна зробити висновок: підлітковий вік - це перехідний період розвитку, в який підліток переживає кризу свідомості, змінюється провідна діяльність і має тимчасовий характер і, безумовно, дає ґрунт для формування та прогнозування розвитку на майбутнє.

Сучасний підліток живе в світі, складному за своїм змістом і тенденціях соціалізації. Це пов'язано, по-перше, з темпом і ритмом техніко-технологічних перетворень. По-друге, з насиченим характером інформації, яка створює масу «шумів», що глибинно впливають на підлітка, у якого ще не вироблено чіткої життєвої позиції. По-третє, з екологічними і економічними кризами, що уразили наше суспільство та викликає у дітей відчуття безнадійності і роздратування. При цьому у молодих людей розвивається відчуття протесту, часто неусвідомленого, і разом з тим росте їх індивідуалізація, яка при втраті загальносоціальної зацікавленості веде до егоїзму.

Підлітки більше за інші вікові групи страждають від нестабільності соціальної, економічної і моральної обстановки в країні, втративши сьогодні необхідну орієнтацію в цінностях і ідеалах, -- старі зруйновані, нові не створені.

Особа дитини і підлітка формується не сама по собі, а в навколишньому середовищі. Особливо важлива роль малих груп, в яких підліток взаємодіє з іншими людьми. Перш за все, це стосується сім'ї.

Діти підліткового віку особливо залежні від мікросередовища і конкретної ситуації. Одним з визначальних елементів мікросередовища у відносинах тих, що формують особу, є сім'я. При цьому вирішальним є не її склад -- повна, неповна, така, що розпалася, -- а етична атмосфера, взаємостосунки, які складаються між дорослими членами сім'ї, між дорослими і дітьми. Встановлено, що рівень фізичної форми агресивної поведінки найбільш виражений у дітей з робочого середовища. Разом з тим у підлітків цієї групи мінімальний рівень негативізму.

Отже, викладене створює підгрунтя для таких практичних порад батькам.

- Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу -- найнеефективніші способи подолання агресивності, лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

- Дайте дитині можливість реалізувати свою агресію, спрямувати її на інші об'єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність при цьому значно знизилася.

- Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або лихослів'я про своїх друзів або колег.

- Важливо, щоб дитина повсякчас відчувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.

- Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, у всіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше вибухають «бурі». Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об'єктивно розібратися в причинах її виникнення.

- Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації. Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.



Висновки

Провівши комплексне дослідження обраної проблематики та вирішивши поставлені завдання, ми дійшли наступних висновків:

Агресія - це комплексне поняття, яке включає в себе акти ворожості, атаки руйнування, тобто дії, які шкодять іншій особі або об'єкту. Людська агресивність є поведінкова реакція, що характеризується проявом сили в спробі завдати шкоди або збиток особистості або суспільству [5].

Результати досліджень рівня агресивності підлітків підтверджують висунуту гіпотезу щодо наявності підлітків з підвищеним рівнем агресивності в середовищі. Агресивні думки та агресивна поведінка сьогодні заполонили світ, особливо це стосується такої вразливої категорії населення як підлітки.

В основі агресивної поведінки підлітків найчастіше знаходяться психологічні або соціально-психологічні проблеми, які супроводжують пубертатний період. Серед форм агресії можна виділити такі: фізична агресія, непряма агресія, вербальна агресія, схильність до роздратування, негативізм.

Дослідження показали, що кількість підліткової агресії зростає прямо пропорціонально до віку: чим старше вік, тим більша кількість агресивних підлітків, які, якщо не виражають явну агресію, то мають приховану агресію до оточуючого світу. Серед підлітків 6 класу у середньому 34% осіб з підвищеною агресивністю; серед учнів 7 класу таких підлітків вже 50%. Підлітки часто знаходяться у стані готовності вибухнути при будь-якій навіть незначній нагоді, з будь-якого неприємного, на їх погляд, приводу. Дуже часто такі спалахи агресії мають негативні наслідки для самого підлітка і для оточуючих.

Результати дослідження причин агресивності підлітків вказують на високий рівень сприйнятливості, нетерпимості підлітків до розбіжностей у судженнях та поведінці з іншими людьми, а також вразливість до виявленої в їх бік неповаги в будь-якій формі. 49% підлітків вважають несправедливість причиною своєї агресивності, 48% - зневажливий або підвищений тон співрозмовника. Це ще раз підкреслює особливості підліткового віку як такого, якому притаманні юнацький максималізм, загострене почуття особистої гідності та справедливості.

Специфічними проявами підліткової агресивності є імпульсивність, швидка запальність, різкість, неконтрольовані вибухи люті, застосування фізичної сили. Агресія стає на заваді гармонійного розвитку світу і кожної особистості, тому ми вважаємо процес усвідомлення і контроль своїх емоцій дуже важливим не тільки для підлітків, а й для всіх людей.

Експериментальні корекційно-профілактичні заходи щодо контролю і керування агресивною поведінкою серед підлітків дали позитивні результати. 65% учнів, які брали участь в психологічній акції, відмітили позитивні зрушення в усвідомленні та контролі гніву і злості; 75% підлітків вважають участь в акції дуже корисною, 52% зазначають ефективність попередньо набутих навичок у контролі і керуванні емоціями. А також значний позитивний ефект мали доручення нестриманим учням навчати стриманості молодших. Це зумовило ріст їх самосвідомості і збагатило досвід конструктивного виходу із станів злості.

Підтвердилась висунута гіпотеза щодо важливості профілактичної роботи з підлітками з навчання їх навичкам саморегуляції, усвідомлення та контролювання своїх емоцій, що може позитивно вплинути на формування їх особистості і значно зменшити прояви їх агресивної поведінки. Найбільш дієвими методами щодо попередження підліткової агресії є творчі, ігрові завдання. Це підтвердила проведена психологічна акція «Фіолетовий браслет».

Тож навчання підлітків усвідомленню і контролю своїх емоцій, а також наслідків від неконтрольованих негативних емоцій та дій є важливою і необхідною справою, яка може внести вагомий внесок в психологічне оздоровлення підліткового середовища.

Матеріали даної роботи можуть успішно використовуватися в роботі педагогів, практичних психологів, соціальних педагогів навчальних закладів, а також можуть стати в нагоді підліткам та їх батькам.



Література

1. Сельченок К.В. Психология человеческой агрессивности. Минск.: Харвест, 2015. 656 с.

2. Фрейд З. «Я» и «Оно». М.: Эксмо -- Пресс; Харьков: Фолио, 2017. 1039 с.

3. Большой психологический словарь / под ред. Б.Г. Мещерякова, В.П. Зинченко. М.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2015. 672 с.

4. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. СПб.: Питер, 2016. 352 с.

4. Личко А.Е., Попов Ю.В. Делинквентное поведение, алкоголизм и токсикомании у подростков. -- М.: Наука, 2015. С. 23-24

1. Ильина С. В. Влияние пережитого в детстве насилия на возникновение личностных расстройств / С. В. Ильина // Вопр. психологии. - 2017. - № 6. - С. 65-74.

2. Мельникова Э. Б. Дети и подростки - жертвы негативных явлений. Основные аспекты виктимизации / Э. Б. Мельникова // Правозащитник. - 2017. - № 2. - С. 17-26.

3. Ассоциация трансперсональной психологии и психотерапии [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.atpp.ru. - 2015. - 20 листоп.

4. Можгинский Ю. Б. Агрессия у подростков: эмоциональный и кризисный механизм / Ю. Б. Можгинский. - СПб.: Питер, 2016. - 199 с.

5. Знаков В. В. Понимание асоциальными подростками ситуации насилия и унижения человеческого достоїнства / В. В. Знаков // Вопросы психологии. - 2017. - № 1. - С. 20-27.

6. Іванова В. В. Причини та форми агресивної поведінки підлітків / В. В. Іванова // Практична психологія та соціальна робота. - 2019. - № 5. - С. 14-16.

7. Кириченко В. В. Особливості проявів агресії у дітей під час соціально-психологічної адаптації до умов середньої школи / В. В. Кириченко // Актуальні проблеми психології. - Т. 1. - Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. - К.: Ін-т психології ім. Г. С. Костюка АПН України. - 2016. - Ч. 3. - С. 68-72.

8. Журавлев В. С. Почему агрессивны подростки? / В. С. Журавлев // Социологические исследования. - 2018. - № 2. - С. 134-136.

9. Аналіз проявів девіантної поведінки окремих груп молоді Києва // Час молоді: інформаційно-методичний бюлетень Соціальної служби молоді м. Києва. - 2015. - № 4 (квітень). - С. 4-37.

10. Землянська О. В. Психологічні особливості злочинної поведінки неповнолітніх / О. В. Землянська // Проблеми загальної та педагогічної психології: збірн. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. - К., 2018. - Т. 3. - Ч. 1. - С. 163-168.

11. Хархан О. М. Психологічні особливості віктимної поведінки підлітків: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук: спец. 19.00.07 / О. М. Хархан; Південноукр. держ. пед. ун-т ім. К. Д. Ушинського (м. Одеса). - О., 2016. - 20 с.

12. Андриенко, В.К. Система перевоспитания подростков в условиях специальной школы /Андриенко, В.К., Гербеев Ю.В., Невский И.А. - М.: Просвещение, 2017. - 127 с. - Библиогр.: с. 125-127.

13. Бандура, А.В. Подростковая агрессия. Изучение влияния воспитания и семейных отношений / Бандура А.В., Уолтерс Р. - М: Изд-во ЭКСМО - Пресс, 2016. - 193 с. - Библиогр.: с. 191-193.

14. Бернс, Р. Развитие Я - концепции и воспитания /Роберт Бернс; [пер. з англ.. Л. Звонская ]. - М: Прогресс, 2016. - 57 с. - Библиогр.: с. 54-57

15. Божович, Л. І. Проблеми формування особистості: обрані психологічні праці /Лілія Божович. /Під ред. Д. І. Фельдштейна. - Москва; Воронеж: Ін-т практичної психології, 2015. - 227 с. Бібліогр.: с. 224-227