2

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

на тему

Особистість як предмет та об'єкт соціальної психології

Соціальна психологія

м. Київ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ОСОБИСТІСТЬ ЯК ПРЕДМЕТ І ОБ'ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ В СОЦІАЛЬНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

1.1 Проблема розуміння особистості у різноманітних наукових підходах

1.2 Психологічні механізми становлення особистості

1.3 Проблема чинників соціального статусу особистості у соціальній психології

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ОСОБИСТОСТІ В СИСТЕМІ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ У ГРУПІ

2.1 Опис методик експериментального дослідження

2.2 Результати дослідження та їх аналіз

РОЗДІЛ ІІІ. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ОПТИМІЗАЦІЇ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ (А Б В Г)

ВСТУП

Актуальність дослідження. Психологічні механізми становлення особистості забезпечуються діями - дійсним буттям особистості: тропізми - системою ростових рухів організму, інстинкти - системою внутрішнього чуття в експансії життя, інтелект - раціональним пізнанням; взаємини особистості з екосферою долають суперечності у природі, протистоять руйнуванню екосистеми, кризи в системі “суспільство-природа”, які породжують глобальні проблеми екосфери; наука як сфера практичного розуму спроможна перетворити живу природу на домінанту в екокультурі особистості.

Психологічні механізми здійснення перетворюють особистості на феномен ноосфери; механізм творчості через дії мислення - відображення невідчутного, почуттів - ставлення і оцінка довкілля, уяви - відображення неіснуючого, підтримані оптимальним енергопотенціалом, образи, почуття та думки матеріалізуються психомоторикою, а натхнення - виводить особистість за межі непізнаного.

Психологічні механізми зародження, становлення і здійснення працюють разом, в кожному всі три: у здійсненні особистість зароджується у новій якості, а становлення - підмур'ям нового злету до самої себе.

Аналіз основних досліджень і публікацій. З цієї позиції нам необхідно звернути особливу увагу на аналіз існуючих теорій розвитку особистості. Автори теорій: А.Адлер, Л.С.Виготський, В.В.Давидов, П.Я.Гальперін, Е.Еріксон, Г.С.Костюк, А.Маслоу, К.Роджерс, З.Фрейд та ін.

З'ясуванню різноманітних аспектів становлення статусу учня в колективі ровесників присвячено значну кількість робіт і вітчизняних, і зарубіжних психологів. Зокрема, вивчалися питання впливу статусу на емоційний та психічний розвиток дитини, на формування її особистості в цілому (В.Р. Кисловська, Я.Л. Коломинський, А.А. Рояк, П.М. Якобсон, M. Roff, S. Sells); досліджувалися соціально-психологічні чинники детерміна-ції статусу дітей старшого шкільного віку (Л.В. Артемова, Г.В. Іванова, В.У.Кузьменко, О.І.Кульчицька, В.С.Мухіна, Т.В.Сенько, G.W. Ladd, D. May) та шкільного (О.В. Киричук, Я.Л. Коломинський, П.О. Лахестик, Х.Й. Лій-метс, Р.Ф.Савіних, Л.С.Славіна, А.Б.Ценципер, M.A.Bany, R.M.Evans, R.M.Lerner); особливості процесу усвідомлення та переживання учнем свого становища в системі взаємин колективу (М.Й. Боришевський, Я.Л. Коло-минський, Т.В.Сенько, Г.М.Счастна); вікові та індивідуальні особливості популярних і непопулярних учнів у групі ровесників (О.В.Калягіна, О.О.Па-пір, І.М.Поспєхов, Т.О. Рєпіна, О.О.Смирнова, Р.К. Терещук); шляхи корекції статусу учнів (Л.Н. Булатова, Т.О.Рєпіна, А.А. Рояк, Т.В. Сенько, S.R. Asher, D.F. Hay, S.Oden, S.Pederson).

Зважаючи на актуальність проблеми, була обрана тема курсового дослідження: “Особистість як предмет та об'єкт соціальної психології”.

Об'єкт дослідження: проблема особистості у різноманітних наукових підходах.

Предмет дослідження: особистість як предмет та об'єкт соціальної психології.

Мета дослідження полягає у вивченні та теоретичному обґрунтуванні проблеми особистості у соціальній психології.

Гіпотеза дослідження: в основі розвитку міжособистісної взаємодії в групах і колективі лежить саме потреба в спілкуванні, яка з віком зазнає змін і задовольняється у різних учнів неоднаково.

Завдання дослідження:

аналіз різноманітної наукової літератури з проблеми дослідження;

проаналізувати різноманітні наукові підходи до проблеми розуміння особистості у контексті соціальної психології;

вивчити психологічні фактори розвитку міжособистісних стосунків та проаналізувати особливості розвитку взаємовідносин у старшому шкільному віці;

провести психодіагностичне дослідження з метою вивчення соціаль-ної позиції учня старших класів;

охарактеризувати ефективні психолого-педагогічні засоби регулю-вання соціально-психологічного статусу старшокласника у групі ровесників;

підвести підсумки курсового дослідження.

Методологічну і теоретичну основу дослідження склали концепції розвитку психіки та особистості в діяльності (Г.С.Костюк, І.С.Кон, Г.В.Лож-кін, С.Д. Максименко), регулятивно-детерміністська теорія особистості, що ґрунтується на принципі єдності індивіда та соціального середовища (Л.С.Виготський, В.Т.Циба); уявлення про об'єктивно-суб'єктивну природу конфліктів (Н.В.Грішина, О.А.Донченко, А.Т.Ішмуратов, О.Г.Ковальов, В.С.Мерлін, Л.А.Петровская, М.І. Пірен, Т.М. Титаренко, В.А. Фокін), теорія соціальної ідентичності (Г.Теджфел, Дж.Тернер, С.Рейчер), теорія само-категоризації (Дж. Тернер, Дж. Хог, М. Яримовіч), теорії ідентичності як компоненту самосвідомості особистості (П.Берк, С.Стрикер, В.В.Моска-ленко, К.В.Коростеліна) та концепції, що підкреслюють соціокультурну зумовленість поведінкових стереотипів (Дж.Джеттен, С.Кітаяма, Г.Маркус, Н.І.Сарджвеладзе, Г.У.Солдатова, Х. Тріандіс).

Для досягнення мети та реалізації завдань були використані такі методи дослідження:

теоретичні - порівняння, систематизація, класифікація та узагальнен-ня отриманої інформації з проблеми дослідження; вивчення та аналіз філософської, педагогічної, психологічної та навчально-методичної літератури;

емпіричні: спостереження, індивідуальні бесіди, тестування, метод діагностики, метод оцінювання сформованості міжособистісних відносин в колективі, якісний та кількісний аналіз.

База дослідження: У дослідженні приймали участь учні старшого шкільного віку ЗОШ І-ІІІ ступенів № 27 м. Києва.

РОЗДІЛ І. ОСОБИСТІСТЬ ЯК ПРЕДМЕТ І ОБ'ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ В СОЦІАЛЬНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

1.1 Проблема розуміння особистості у різноманітних наукових підходах

Погляди закордонних психологів на особистість характеризуються ще більшою строкатістю. Ларрі Хьєлл і Даніел Зіглер пропонують щонайменше дев'ять напрямів у теорії особистості. Це психодинамічний (Зігмунд Фрейд) і переглянутий Альфредом Адлером і Карлом Юнгом варіант цього напряму, диспозиційний (Гордон Олпорт, Реймонд Кеттел), біхевіористичний (Беррес Скіннер), соціально-когнітвний (Альберт Бандура), когнітивний (Джордж Келлі), гуманістичний (Абрахам Маслоу), феноменологічний напрями (Карла Роджерса) і Его-психологія, представлена Еріком Еріксоном, Еріхом Фроммом і Кареном Корні [2].

На основі зазначених напрямів спробуймо розробити психолого-соціологічний підхід до вивчення особистості.

Актуальність такого підходу полягає в тому, що ми розглядаємо особу не тільки як індивід чи особистість, а як суб'єкт життєдіяльності, вивчаючи особистість з моменту її народження до повного соціального розвитку, враховуючи індивідуальні особливості (характер, темперамент тощо). При цьому слід врахувати, що ефективність професійної діяльності правоохоронця безпосередньо залежить від використання психологічних знань щодо основ людської поведінки, психофізіології та різноманіття поведінкових форм, а також сформованих на основі цих знань навичок і вмінь.

Емпірична психологічна характеристика особистості потребує визначення основного вектора аналізу. Необхідність у ньому обумовлена складністю й суперечливістю самого об'єкта дослідження.

Б.Г.Ананьєв стверджував, що для правильного розуміння особистості необхідний аналіз соціальної ситуації розвитку особистості, її статусу й соціальної позиції, яку вона займає [3,23]. Оскільки особистість формується в процесі життєдіяльності, то діяльність ця здійснюється в конкретній соціальній ситуації. Але, діючи в ній, будь-яка людина займає певний статус, який задається певною системою суспільних відносин. Статус особистості об'єктивний і може усвідомлюватися особистістю адекватно чи неадекватно, активно чи пасивно. У соціальній ситуації певної установи один займає статус керівника, інший підлеглого і т.д. Поряд зі статусом особистості кожна людина займає й певну позицію, яка характеризує суб'єктивний, діяльний бік становища особистості в певній соціальній структурі. Рівень і зміст позиції обумовлені змістом діяльності особистості.

Характеристика особистості з погляду діяльного, суб'єктивного боку її статусу являє собою систему ставлень особистості (до навколишніх людей, об'єктивного середовища, самої себе), установок і мотивів, якими вона керується у своїй діяльності, цілей і цінностей, на які спрямована ця діяльність. Водночас ця складна система властивостей реалізується за допомогою ролей, які виконує особистість у заданих соціальних ситуаціях розвитку.

Таким чином, вивчаючи динамічні ознаки особистості її потреби, мотиви, інтереси, бажання, установки, ціннісні орієнтації, ідеали, зрештою спрямованість, тобто те, до чого особистість прагне, можна зрозуміти й пояснити зміст виконуваних нею соціальних ролей, статус і позицію, яку вона займає.

Однак якість виконання ролей, статус і позиція обумовлені не тільки динамічними ознаками особистості, але й потенціалом її індивідуально-психічного розвитку, її можливостями задатками, спеціальними здібностями, обдарованість [3,24].

Не випадково С.Л.Рубінштейн зауважував, що для вивчення психічного портрету особистості потрібно відповісти на запитання: а що може особистість? Для цього насамперед слід дослідити перераховані вище параметри особистості.

Статус особистості та її соціальні ролі, потреби й мотиви, установки й ціннісні орієнтації, структура та динаміка відносин, реалізовані за допомогою можливостей людини, переходять у систему стійких властивостей особистості, що виражають її ставлення до людей, середовища й самої себе, тобто риси характеру.

Найзагальнішою динамічною структурою вивчення особистості є узагальнення всіх можливих її індивідуально-психологічних особливостей, Б.Г.Ананьєв поділяє на чотири групи, що утворюють чотири основні аспекти особистості, а саме:

1. Біологічно обумовлені особливості (темперамент, задатки, най-простіші потреби).

2. Соціально обумовлені особливості (спрямованість, моральні якості, світогляд).

3. Індивідуальні особливості різних психічних процесів.

4. Досвід (обсяг і якість наявних знань, навичок, умінь і звичок) [3,28].

Слід врахувати, що не всі індивідуально-психологічні особливості цих аспектів особистості будуть рисами характеру, але всі риси характеру є особливостями особистості.

Кожна людина володіє не одним, а цілим комплексом соціальних ролей, які вона використовує під час повсякденної діяльності та суспільного життя. Виходячи з цього, пропонуємо структуру вивчення особистості, яка, на наш погляд, відображає усі сторони життєдіяльності, а отже, допоможе дослідити складне явище криміногенної поведінки особи, зокрема, такі її аспекти:

біографічні дані про особу;

графічну територію народження;

соціальні зв'язки;

матеріальний стан;

соціальний стан;

суспільну діяльність;

професійну діяльність;

наукову діяльність;

політичну свідомість (погляди);

духовну сферу;

культурну сферу;

медичні дані;

спортивні дані;

екологічну сферу;

технічну сферу;

адміністративну сферу;

цивільну сферу;

спеціальні оперативно - розшукові дані;

психологічний стан;

прогностичну сферу.

На наш погляд, їх сукупність і забезпечить психолого-соціологічний підхід до вивчення особистості, середовища, в якому вона перебуває, визначить її рольову поведінку. Різноманіття соціальних ролей може стати причиною внутрішнього конфлікту особистості (у тому випадку, якщо принципи соціальних ролей суперечать один одному).

Аналізуючи процес розвитку особистості як суб'єкта соціуму, найдоцільнішим і найрезультативнішим вважаємо використання біографіч-ного методу [5,112], що передбачає ретельне вивчення біографічних даних особистості.

Біографічний метод досліджує етапи життєвого шляху, особливості формування особистості, може бути доповненням під час інтерпретації даних, отриманих експериментальними методами.

Біографічний метод являє собою метод синтетичного опису людину як особистості й суб'єкта діяльності. Нині це єдиний метод, який дозволяє вивчити особистість у процесі її розвитку (дані життєвого шляху, ступені соціалізації (ясла, дитячий садок, школа, ВНЗ і т.д.), середовище розвитку (місце мешкання, навчальні заклади тощо), інтереси, хобі в різний період часу, стан здоров'я (у тому числі перенесені хвороби).

Біографічний метод - історичний і одночасно генетичний, тому що дозволяє простежити динаміку життєвого шляху. Недоліки цього методу - описовість, орієнтування на пам'ять, яка може не цілком достовірно відображати минуле, тому може бути скорегований об'єктивнішими даними комплексного дослідження особистості. Як відомо, перший комплексний біографічний дослід, який охоплював всі вікові етапи і сфери життя людини, пов'язаний з ім'ям Шарлоти Бюллєр.

З'ясування місця та ролі особистості в соціальній системі можливе через розкриття поняття «соціальний статус».

Соціальним статусом називають загальне становище особистості чи соціальної групи в суспільстві, пов'язане з певною сукупністю прав і обов'язків. Соціальні статуси бувають запропоновані та придбані, досягнуті.

До першої категорії належать: національність, місце народження, соціальне походження тощо, до другої - професія, освіта, кваліфікацію, характер виконуваної праці, посаду, матеріальне становище, наявність влади, партійна та профспілкова належність, ділові відносини, належність до демографічних або етнічних груп (національність, релігійність, вік, сімейне становище, родинні зв'язки).

Усе це Роберт Мертон називає «статусним набором». Соціальні статуси поділяються на привласнені чи одержані незалежно від суб'єкта, найчастіше від народження (раса, стать, вік, національність), і досягнуті, або надбані власними зусиллями індивіда (сімейне становище, професійно-кваліфікаційний рівень тощо). Серед статусів вирізняють інтегральний і допоміжні. Іноді їх взаємодія може спричиняти внутрішньо особистісні конфлікти.

У будь-якому суспільстві існує своя ієрархія статусів, яка являє собою основу його стратифікації.

Певні статуси є престижними, інші навпаки. Престиж це оцінка суспільством соціальної значущості того або іншого статусу, закріплена в культурі й суспільній думці. Ця ієрархія формується під впливом двох факторів:

реальної корисності тих соціальних функцій, які виконує людина;

системи цінностей, характерної для певного суспільства [6,87].

Якщо престиж яких-небудь статусів необґрунтовано завищений або, навпаки, занижений, зазвичай констатують, що має місце втрата рівноваги статусів. Суспільство, в якому спостерігається тенденція до втрати цієї рівноваги, не може нормально функціонувати.

Соціальний статус особистості насамперед впливає на її поведінку. Знаючи соціальний статус людини, можна легко визначити більшість якостей, якими вона володіє, а також передбачити її дії. Подібну очікувану поведінку людини, асоційовану з тим статусом, який вона займає, прийнято називати соціальною роллю. Соціальна роль фактично являє собою певний зразок поведінки, визнаний доцільним для людей такого статусу в певному суспільстві. Соціальна роль може бути закріплена за людиною формально (наприклад, у законодавчому акті) або ж мати неформальний характер [9,23].

Зважаючи на те, що поведінка особистості значною мірою визначається статусом, який вона займає, і ролями, які вона відіграє в суспільстві, можна з'ясувати, чи зберігає вона автономію та чи певну свободу вибору. І хоча в сучасному суспільстві спостерігається тенденція до уніфікації й стандартизації особистості, повного її нівелювання, на щастя, не відбувається. Індивід має можливість вибирати з безлічі соціальних статусів і ролей ті, які дозволяють йому краще реалізувати свої плани, максимально ефективно застосовувати свої здібності. Будь-яке рольове приписання намічає тільки загальну схему поведінки людини, зберігаючи за нею можливість вибору шляхів його виконання.

Розглядаючи ситуацію розвитку особистості, її статус і соціальну позицію, можна дослідити індивідуальні особливості особистості.

Безліч властивостей особистості пов'язано з відносно стійкими залежностями у певній динамічні структурі. Особливо чітко це проявляється в характері людини.

Характер - це стрижнева психічна властивість людини, що накладає відбиток на всі її дії та вчинки, властивість, від якої, насамперед, залежить діяльність людини в різних життєвих ситуаціях [7].

Іншими словами, даючи визначення характеру, можна сказати, що це сукупність властивостей особистості, які визначають типові способи її реагування на життєві обставини.

Під характером слід розуміти не будь-які індивідуально-психологічні особливості людини, а тільки сукупність найбільш виражених і відносно стійких рис особистості, типових для певної людини, систематично виражених у її діях і вчинках.

На думку Б.Г.Ананьєва, характер «виражає основну життєву спрямованість і виявляється у своєрідних для певної особистості вчинках».

Поняття “характеристика” і “характер” не випадково мають однорідну етимологічну природу. Психологічна характеристика людини перш за все повинна відображати її характер, тому що саме в ній найсуттєвіше виявляються особливості особистості. Однак не слід підміняти риси особистості рисами характеру, адже поняття “особистість” ширше, аніж поняття “характер”, і поняття “індивідуальність людини як особистості” не вичерпується лише її характером.

Таким чином, відмінність характеру від особистості, у вузькому розумінні, полягає в тому, що до характеру людини входять риси, які характеризують її поведінку.

Кожна людина відрізняється від інших за індивідуальними особливостями, тобто особливостями, властивими саме їй як індивіду. У поняття “індивідуальні особливості” входять не тільки психологічні, а й соматичні (“сома” - від лат. “тіло”) особливості людини, такі як колір очей і волосся, зріст і фігура, розвиток скелета й м'язів.

Ще одна важлива категорія це темперамент характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що забезпечують психічні процеси і стани [8,119].

Темперамент якість особистості, що сформувалася в особистому досвіді людини на основі генетичної обумовленості її нервової системи і значною мірою зумовлює стиль її діяльності. Темперамент належить до біологічно обумовлених підструктур особистості. Розрізняють чотири основні типи темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік.

Темперамент визначає глибину, інтенсивність, стійкість емоцій, емоційну вразливість, енергійність та інші динамічні, індивідуально стійкі особливості психічного життя, поведінки й діяльності. Учені вважають, що темперамент - це біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота.

Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає в тому, що різні властивості людини сполучаться одна з одною не випадково, а закономірно зв'язані між собою, утворюючи визначену організацію, структуру, що характеризує типи темпераменту [8,120].

Отже, під темпераментом варто розуміти індивідуальні своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, однаково виявляючись у різноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, і залишаються незмінними у зрілому віці.

Використання соціолого-психологічного підходу дозволяє нам комплексно проаналізувати проблему пізнання особистості, особливостей її поведінки тощо. Застосування цього підходу на практиці полегшує роботу з різними категоріями людей. Вивчення особи зсередини сприятиме встановленню психологічного контакту, що дозволить досягти з об'єктом пізнання довірчих стосунків.

1.2 Психологічні механізми становлення особистості

Концепції розвитку особистості, як розгортання певних “структур”, або “планів”, які від початку існують в особливому згорнутому стані в людині, мають давню історію і є актуальними в сучасній філософії і психології особистості. Одна з причин їхньої стійкості - довільне і, ми б сказали, зручне перенесення законів розвитку організму на особистість у цілому. Біологія ніяк не може звільнитися від епігенетичних уявлень про розвиток живого організму, хоча ці уявлення і суперечать новим науковим фактам. Абсолютна більшість розуміє процес розвитку біологічної істоти як розгортання і реалізацію генетичної програми.

Отже, існує не суперечність навіть, а протиріччя: з одного боку, розуміння розвитку особистості як розгортання внутрішнього плану (програми), який у певному вигляді є в людині зараз. З другого - бачення розвитку як набуття психічних новоутворень в активній розподіленій діяльності. Ці дві позиції можуть бути діалектично поєднані: розвиток особистості являє собою набуття індивідом психічних новоутворень у власній діяльнісній активності. Виникнення цих новоутворень і означає розгортання, ускладнення особистості в цілому.

Розвиток особистості відбувається шляхом привласнення індивідом культурно-історичного досвіду всього людства. Але не зовсім зрозумілими є механізми переплавлення цього досвіду в досвід індивіда. З другого боку, як привласнення досвіду сполучається з внутрішнім процесом розвитку і з активністю самої людини? Іншими словами, розвиток особистості відбувається лише в процесах навчання, виховання та інших формах взаємодії, але він і не відбувається лише в цих процесах.

Це протиріччя є суто епістеміологічним і виникає через спрощене розуміння процесу привласнення, ототожнення його з соціалізацією. Остання являє собою адаптивний “зовнішній” процес пристосування людини до соціальних умов існування. Це є процес виникнення ідеального. Зустрічаючись у процесі реалізації власної активності з соціальним середовищем, людина створює з цих об'єктів (матеріальних або ідеальних) особливі засоби-знаки, що допомагають їй реалізувати свою активність.

Ці засоби перетворюються на психічні структури свідомості, розвиваючи і змінюючи її. Так відбувається з'єднання власних сутнісних механізмів розвитку з рухом особистості в соціумі. Фактично, як вказував Л.С.Виготський, розвиток особистості є не соціалізацією, а, навпаки, індивідуалізацією, оскільки в цьому процесі особистість ускладнюється і набуває унікальності та неповторності [5,45].

Справді, якщо виходити з того, що особистість не є вродженою, а виникає, треба визнати наявність певного періоду розвитку дитини, коли особистості ще нема. Тут розвиток кожного окремого процесу є вирішаль-ним, а похідною від їх розвитку буде цілісна особистість. Ясно, що ця логіка вимагає своєрідних систем експериментальної роботи і педагогічної діяльності (навчання та виховання).

Розвиток особистості полягає в організації та інтегруванні людиною свого внутрішнього світу. Це є шлях до себе, шлях самопізнання й самоусвідомлення. Власне кажучи, психічний розвиток тільки тоді стає розвитком особистості, коли він починає являти собою рефлексію людиною власного досвіду. З цього моменту людина сама визначає напрями власного розвитку, контролює його і несе за нього відповідальність. Це є те, що в сучасній психології називають саморозвитком.

Але водночас розвиток особистості не може бути зведений до рефлексії. Насправді, і про це дуже глибоко писав С.Л.Рубінштейн, особистісний розвиток здійснюється виключно в площині активної діяльнісної взаємодії людини з оточуючим світом [15,36].

Розв'язання цієї суперечності полягає в одночасному “утриманні” цих двох ліній розвитку. Людина, яка зосереджується на собі, відсторонюючись від світу, є дисгармонійною особистістю, а її розвиток деформується. Але людина, не здатна до глибокої рефлексії і саморегуляції, теж є дисгармонійно-поверховою, безвідповідальною і неперспективною. Адже така позиція зумовлює недостатність саморегуляції та кризу відповідаль-ності. Врешті-решт уся особистість може бути зведена лише до зовнішніх виявів, являючи собою простий набір соціальних ролей-масок.

Безперервність протікання особистісних процесів означає, що в кожний період свого існування особистість слід розглядати як результат існування минулого, її справжнє ґрунтується на історії розвитку, є похідною цієї історії. Визначальним є досвід, якого набуває особистість, здійснюючи життєвий шлях. соціальна психологія міжособистісний

Зараз варто додати: саме таке становлення забезпечує дві суттєві і, на перший погляд, протилежні речі - воно визначає єдиний рух особистості при збереженні її як цілісної незмінної єдності (незмінна вона виключно в цій цілісності і єдності).

По-перше, ми маємо становлення реальної особистості, конкретної людини. Вона пов'язана зі своєю власною історією, і становлення її - це якраз той нескінченний плин.

По-друге: становлення відбувається з ідеєю особистості, яка “поза її історією залишається незмінною”. Ідея особистості формується дуже повіль-но, разом зі становленням культури (ідея особистості в античності, наприклад, кардинально відрізняється від ідеї особистості в наш час, отже, вона теж проходить становлення, але вельми специфічне).

По-третє: в особистості, стверджує О.Ф. Лосєв, є те, що “воістину керує всім становленням, а не лише його ідейним осмисленням. Це є першообраз, дійсне втілення ідеї” [11,155]. Особистість у своєму розвитку керується прагненням до даного образу і, фактично, сама керує власним становленням.

Отже, проблема існування має інший ракурс і набуває неочікувано нового забарвлення, якщо виходити з генетичного розуміння фундаментального факту співвідношення біологічного і соціального у функціонуванні психічного ядра особистості. Хочу чітко і зрозуміло пояснити, в чому тут суть питання.

Мова йде про відкриття абсолютно унікального факту того, що дійсне ядро особистості являє собою генетично вихідне суперечливе відношення, ім'я якому нужда. І коли ми говоримо про це і порівнюємо дане положення з різними іншими висловлюваннями, мені здається необхідним звернутись до Біблії, як до вічного знання, що має величезну цінність. Саме генетично вихідне відношення, що констатує особистість, має назву “нужда”. І коли ми беремо Євангелія від Матвія, ми говоримо - кинджальне про-низання нашого єства є суть, є нужда в тому, щоб від нього звільнитися.

На величезному масиві теоретичних і емпіричних даних нам довелося виокремити абсолютно вражаючу одиницю особистості - це співвідношення біологічного і соціального, яке виявляється нуждою. Інакше кажучи: генетично вихідне відношення, яке конституює особистість, є нужда. Нужда, як певна дихотомічна пара співвідношення біологічного і соціального, конституює особистість тоді, коли вона зароджується, і коли розвивається, і розвинену, і, в остаточному рахунку, згасаючу особистість. Це перший фундаментальний факт.

Другий факт: коли ми говоримо, що особистість - це згусток, це, взагалі-то, ніби продукт суспільних відносин, то що ж ми маємо на увазі? Я, в даному випадку, маю на увазі те, що вплетений в біологічний організмічний рівень соціуму оточення призводить до того, що індивід в процесі розвитку сам для себе конституює факт наявності біосоціального свого єства.

В чому ж полягає це конституювання? Виявляється, соціальне, що є фундаментальним, неповторним, абсолютно приголомшуючим моментом життя людини, переростає в процес становлення індивіда особистістю. Чому? Особистістю індивід стає завдяки тому, що “в ньому” є дійсно фундаменталь-ні морфологічні структури, які в своєму поєднанні утворюють біологічну, морфологічно оформлену структуру. Вплив зовнішнього середовища, оточення і співвідношення цього (соціального) і наявного біологічного створює зовсім інший параметр, який, виникаючи у людини як індивіда, перетворює її на особистість. Чому “особистість”? Тому що в нас є момент величного індивідуального буття і того абсолютно унікального, що являє собою соціальне колективне.

Зрозуміти особистість як цілісність, що саморозвивається, - одне з кардинальних завдань генетичної психології особистості, галузі психологічного знання, яка, на даний момент, переживає процес становлен-ня, проте має велике майбутнє.

Дослідження таких складних систем, як особистість, їх дійсне розуміння вимагає застосування відповідного методу. Він повинен бути адекватним об'єкту, що вивчається. І, водночас, метод є втіленням і методологічно-рефлексивним вираженням підвалин теоретичної позиції. Генетико-психологічний погляд на особистість означає розуміння її як унікальної цілісності, що саморозвивається, саморегулюється і є носієм довічного вселюдського духу.

Сучасна наука, фактично, не здатна досліджувати утворення такого ступеня складності як науково-емпіричний факт: практично всі методи і методичні процедури спрямовані на “зупинку” в часі і розкладання складного об'єкта на елементні частки, тим самим

відбувається фактичне знищення об'єкта, адже найбільш важливі його властивості (які лише й роблять його саме цим об'єктом, безнадійно зникають з поля зору дослідника). Подальший рух в цій емпіричній парадигмі, як справедливо зауважував ще Л.С.Виготський, вже не лише не може дати чогось принципово нового і важливого, але й починає викликати розчарування і науковий негативізм [6].

У культурно-історичній теорії створено унікальну методичну процедуру, експериментально-генетичний метод, яка долає “поелементність” підходу до складного явища і його зупинку в часі (фактично в плині існування і становлення). Відомо, які фундаментальні явища дозволив встановити цей метод в плані привласнення людиною загальнолюдського досвіду у формі власних здібностей. Але даний метод просто не розрахований на роботу з унікальною цілісністю, що саморозвивається (особистістю).

Тому проблема методу для нас була першочерговою і фундаментальною. Здається, нам вдалося визначитися в тому, що генетико-моделюючий метод (в тому розумінні, яке викладене в книжці) повною мірою є адекватним об'єкту, що досліджується, - існуючій і постійно змінній особистості людини.

Згідно зі створеною нами оригінальною теоретичною парадигмою, в основі генези психології особистості лежить дія нужди як генетично вихідної одиниці розвитку й існування особистості. Являючи собою енергетично ємний інформаційний потік, нужда специфічно з'єднує біологічні і соціальні детермінанти і вступає у вигляді довічної рушійної сили саморозвитку людської істоти - особистості.

Суперечливе єднання біологічного і соціального, свідомого і безсвідо-мого, що відбувається в “точці світу” - особистості, і забезпечує її динаміку, а отже - існування, породжує найбільш важливі, атрибутивні властивості особистості.

Постійний енергетичний плин нужди створює реальні передумови формування самою особистістю власне реципроникних механізмів, які побудовані на достатньо потужних соціальних факторах, що трансформують-ся в онтогенезі людської істоти в біологічні (морфологічні) структури.

Новизна, навіть сміливість нашого погляду на генезу особистості, полягає в тому, що ми свідомо приймаємо точку зору про те, що біологічне і соціальне в особистості являють собою співвідношення (як це, зазвичай, постулюється в сучасній науці), насправді ці дві фундаментальні детермінанти життя утворюють дійсну (не метафоричну лише!) єдність, і соціальне в онтогенезі людини стає біологічним. Це - кардинальна теза. Людські стосунки двох люблячих істот, сила нужди, що виявляється в них, зустрічаються, опредметнюються і утворюють твір - нову істоту, біологічну за визначенням, оскільки вона - жива. Але вона породжена соціальними стосунками, і це робить її людською живою істотою відпочатково. Вона відпочатково - диво (саме так назвав людську особистість О.Ф.Лосєв) [11].

Внутрішній світ нової особистості, як перша похідна від енергетики з'єднання біологічного і соціального в нужді, являє собою живу і красиву картину того, що може відбутися в результаті динамічних взаємодій і взаємопереходів біологічного і соціального. Так природа дійсно рефлексує себе (милується собою) в цьому диві, створеному нею...

Потенційно й актуально вже зародок людини, який є Твором двох соціальних істот, являє собою особистість в її інших специфічних формах існування. Якою б не була незвичною і суперечливою ця наша думка, ми наголошуємо на ній і з задоволенням відзначаємо, що вона збігається з тими емпіричними даними, що їх, відносно раннього онтогенезу людини, отримала в останній час світова біологія і медицина. Плідне з'єднання цих двох шляхів наукового пошуку - генетичної психології та біології людини - може призвести до дійсно революційних зрушень у наших поглядах на людину, духовне, особистісне.

1.3 Проблема чинників соціального статусу особистості у соціальній психології

Питання факторів соціального статусу особистості є досить складним і суперечливим. Але його вирішення має важливе практичне значення для забезпечення сприятливого фону стосунків особистості з однолітками.

Загалом можна виділити дві системи факторів:

1) Соціальні фактори:

характерні особливості тієї групи, стосовно якої визначається його місце (стандарти, вимоги групи);

стиль взаємин вчителя з групою;

особливості сімейних стосунків;

2) Особистісні фактори:

зовнішній вигляд;

успішність;

розумова обдарованість;

комунікативність;

спрямованість особистості (інтроверт чи екстраверт; “прагматик”, “колективіст” чи “індивідуаліст”);

багатство інтересів;

самоповага;

тривожність;

товариськість;

фізична сила;

взаємостосунки з однолітками;

громадська активність;

ставлення до дорослих.

У дорослих людей навряд чи знайдеться два-три справжніх друга. І така ситуація відчуження притаманна, як не парадоксально, жителям міста. В сільських місцевостях контакти з сусідами на рівні міжособистісних стосунків зумовлені способом життя, традиціями. В містах же, перебуваючи в оточенні великої кількості людей, людина частіше є самотньою. Частіше всього міжособистісні стосунки в групі однолітків замінюються сидінням перед телевізором. І коло інтересів замикається: Робота - Дім - Сім'я - Робота. У робочих колективах переважає дух суперництва, здобуття престижу. Кар'єризм витісняє встановлення міжособистісних стосунків. Соціальний статус особистості визначається її посадою, званням. Заклопотаність, “мобільність” людей змінює безпосередні контакти дзвінками по телефону або відсиланням листівок двічі на рік.

Саме тому основний чинник соціального статусу серед робочих - це посада та звання людини.

Становище людини характеризується насамперед такими функціями, які вона виконує. Тут ми говоримо про громадські обов'язки, офіційну структуру класу, згідно з якою в класі є староста - офіційний лідер, замісник старости, актив класу тощо. Але не завжди офіційна структура класу відповідає системі міжособистісних стосунків. Офіційний лідер в деяких випадках навіть може бути “виключеним” з колективу, а лідером класу може бути інша людина. Це пов'язано з тим, що в класі виділяється 2 системи стосунків: ділові та особисті. Школяр грає тут різні соціальні ролі: наприклад відмінник, футболіст, поет тощо. Ці ролі ми можемо безпосередньо спостерігати і можемо схарактеризувати їх за об'єктивними критеріями: успішність - за оцінками, спортивні успіхи - за кількістю перемог, місце поета - за кількістю та якістю віршів.

Зовсім інакше оцінюється місце людини в системі особистих стосунків -воно не є стабільним і часто вчитель не може правильно його визначити без спеціальних проведених досліджень. Саме соціограма дає можливість скласти таблицю, з якої видно наскільки кожен член групи популярний серед однолітків. Кількість “+” виборів вимірює його “соціальний статус” (місце в системі особистих стосунків) - так виявляється потреба кожного учня в спілкуванні з тими чи іншими однолітками, симпатія до них.

Дуже близько до правильного рішення проблеми підійшов Л.А.Шнірман в роботі “Внутриколлективные отношения как условия развития личности школьника” [4,49]. Він зазначає, що особливості первинного колективу знаходяться в тісній кореляції з дуже складними та різноманітними індивідуальними стосунками між окремими членами колективу. Ці індивідуальні стосунки залежать від цілого ряду умов, серед яких автор вважає необхідним виділити насамперед загальний тон і стиль товариських стосунків всередині колективу, а також місце, яке займає дана особа у всьому розмаїтті своїх індивідуальних особливостей.

Тут Шнірман розуміє місце особи в колективі “як те громадське доручення, яке має учень”.

Але з цим можна не погодитися. Громадське доручення не можна відносити до визначального фактору місця учня в системі міжособистісних стосунків адже ці стосунки передбачають емоційну спрямованість, заснованість на симпатіях - антипатіях. Тому громадське доручення може зумовлювати характер лише ділових стосунків.

Зазначимо, що соціальний статус визначається дією не одного чинника, а поєднанням кількох. Спробуємо встановити та обґрунтувати визначальні фактори.

Сімейні стосунки і статус.

Фрейд підкреслював, що поведінку людини визначають психічні сили, що знаходяться на підсвідомому рівні, їх усвідомлення дає можливість відкоригувати поведінку людини. Так потаємні, особистісно-індивідуальні елементи життєвого досвіду зумовлюють психологічні бар'єри у спілкуванні [3,54], і відповідно - зумовлюють несприятливе місце особистості в системі міжособистісних стосунків. Саме до таких елементів життєвого досвіду, що визначає соціальний статус в колективі однолітків належить стиль стосунків в сім'ї. За Еріксоном саме перший рік життя визначає формування відкритості або закритості - що є важливими соціальними якостями і визначають характер подальшої взаємодії особи зі світом [2,72].

З трьох років починає формуватися самосвідомість, прагнення до самостійності. В цей час важливе значення має характер стосунків учня з батьками. Якщо батьки заохочують ініціативність, то дитина поступово навчиться бути ініціативною і в соціальних діях. Якщо ж навпаки -пригнічують, обмежують - це спричинить формування почуття вини та покірності, що зумовить труднощі у взаєминах з іншими людьми. Також під впливом батьків може сформуватися недовірливе або вороже ставлення до оточуючого світу.

В період шкільної соціалізації формуються соціальні якості, що пов'язані із навчанням. Якщо процес проходить успішно, то в дитини розвивається впевненість у своїх силах і прагнення до досягнення успіху, що супровод-жується адекватною самооцінкою і отриманням благополучного статусу в системі міжособистісних стосунків.

Саме в сім'ї закладаються основи досвіду соціальної взаємодії. Від особливостей сімейних стосунків залежить благополуччя дитини в інших соціальних групах. Наприклад, коли в сім'ї панує диктат, то можливі два шляхи розвитку дитини:

озлоблення, грубість - деспот;

пригнічення, безініціативність, пристосуванство - "ганчірка", а вже ці якості стають міцною основою для формування міжособистісних стосунків в колективі однолітків і визначають соціальний статус.

Регулюючи інші типи сімейних стосунків (опіка, невтручання, співробітництво), ми переконаємося, що вони формують основу характеру -ставлення до людей, вміння будувати і регулювати свої взаємостосунки з ними і, відповідно, визначають поведінку і місце людини в колективі.

Отже, основи взаємодії, що склалися в сім'ї, - суттєвий чинник соціального статусу.

Про роль вчителя.

Учитель прямо та опосередковано здатен впливати на взаємостосунки між учнями, адже для школярів позиція вчителя є емоційно значущою в силу того, що він виконує функцію оцінювання. Від того, яку інформацію про учня дає вчитель батькам, одноліткам, залежить емоційне благополуччя дитини в цих сферах. Особливо чутливими до оцінювання вчителями є молодші школярі, адже для них вчитель є авторитетом. Тому будь-які його зауваження щодо особистості учня сприймаються як об'єктивні і правильні і вони формують ставлення однокласників до нього. Так, негативне оцінювання учня вчителем буде зумовлювати відповідно негативне ставлення однолітків до нього і може навіть привести до включення такої дитини із сфери між особистісного спілкування в класі. До такого результату може привести і надмірне захвалювання учня, особливо якщо це буде супроводжуватися протиставленням: "Катя ось яка молодчина, на те що ви". За таких умов зростає ворожість до Каті і це серйозно ускладнює її стосунки з однолітками і може зумовити її психологічну ізоляцію. Крім того, постійне захвалювання може сформувати в таких дітей негативні риси особистості, які створюють нову і вже міцну основу для неблагополуччя у взаємостосунках з однокласниками.

Аналіз досліджень цього питання свідчить, що стиль керівництва класним колективом з боку класного керівника суттєво впливає на характер взаємостосунків учнів. Це стосується не лише ранніх вікових етапів, але і груп старших підлітків та юнаків. Авторитарний, приказний стиль керівництва гальмує розвиток колективістських стосунків. В такому класі діє принцип “сам за себе”, більша можливість формувань дітей-невротиків, невпевнених у собі, з високим рівнем тривожності поряд із успішними вчительськими “улюбленцями”, а це вже і визначає місце кожного учня в системі міжособистісних стосунків. При тактичному демократичному керівництві створюються найбільш сприятливі умови для розвитку колективістських стосунків і згуртування класу.

Отже, вчительська оцінка, та стиль керівництва є основою формування структури міжособистісних стосунків у класі.

Та слід зазначити, що соціальний статус забезпечується значною мірою завдяки власним особистісним якостям, а неособистісний чинник (стосунки з батьками, вчителями), хоч і відіграє важливу роль у первинній соціалізації, не визначає автоматичного місця особистості в суспільстві.

Успіхи у навчанні є засобом самоствердження школяра і впливають на його місце в колективі, допомагають йому зайняти благополучне місце в системі міжособистісних стосунків. Це пов'язано із тим, що, по-перше, в процесі навчання учня проявляються його особистісні якості; і, по-друге, сама успішність має деяку цінність в очах колективу.

Успішність для учнів виступає показником рівня розвитку інтелектуаль-них і вольових якостей особистості, її відповідальності, цілеспрямованості. Однолітки цінують ці якості в товаришах. Саме тому сама по собі успішність не є визначальним чинником соціального статусу. Тут більшого значення набуває поєднання гарних оцінок з особистісними рисами учня, з його ставленням до інших, особливостями встановлення стосунків з однолітками. Знову ж таки переконуємося у визначальному впливі особистісних характеристик на соціальний статус.

Дослідження Обозова свідчать про пряму залежність успішності з соціальним статусом. З урахуванням наведених причин я не погоджуюся з ним. В наш час оцінки не відіграють визначальної ролі, все більше уваги діти приділяють особистісним характеристикам та загальній ерудиції. Істинність або хибність цієї думки буде підтверджена експериментальним досліджен-ням.

Місце учня в системі міжособистісних стосунків пов'язане із типом його особистості.

Психоаналітики виділяють два найбільш поширених типи особистості -інтровертів і екстравертів. Для дитини - інтроверта характерним є неправильна оцінка своїх можливостей, страх реальності, відхід від дійсності в світ власних фантазій, прагнення до самотності, запобігання широких контактів, підкорення авторитету вчителя, бажання лестощами, ретельністю, старанністю завоювати його прихильність. Інтроверт віддаляється від колективу і суспільства, які не дають йому певних можливостей. Екстраверт постійно діє і контактує, в нього завжди маса дій, він веде нескінченні розмови, любить слухати сам себе, активний на уроках, бажає відповідати і виступати, тягне руку, але ця бурхлива діяльність часто не веде до плідних результатів і цілей. Це дитина, яка робить великий шум у класі, з нею часто щось трапляється, екстраверт дуже відрізняється від дитини, яка сконцентрована на собі і власних думках. Під час уроків інтроверти думають про щось своє, марять, екстраверти відволікаються на якісь дрібниці, шумлять, заважають Іншим. Інтроверт боїться нових положень, біжить від них у царину своєї фантазії. Екстраверт не втрачає часу, коли він зустрічає незрозуміле, він подвоює свої зусилля. Один боїться діяльності, другий -думок.

Отже, інтроверт сам відділяється від колективу і суспільства і в силу обмеження своїх стосунків з класом може мати низький соціальний статус.

Екстраверт при надмірній активності може заважати іншим учням на уроці, відволікаючи їх від процесу навчання. А оскільки навчання в житті школяра відіграє значну роль, то такі дії однокласника можуть зумовити незадоволення з боку однолітків і відповідно, місце його в сфері стосунків не буде популярним. Але за умови роботи над собою (виховання дисциплінованості) та володіння якостями приємного співрозмовника і доброго товариша екстраверт може займати високий соціальний статус.

Інтроверти ж в основному не користуються популярністю через зацикленість на собі, небажання включатися у взаємостосунки з іншими, високу тривожність, що зумовлює знижену самооцінку, самокритику і тому їм набагато важче покращити свій соціальний статус, але реально.

Оскільки в основі міжособистісних стосунків лежать симпатії та антипатії (атракції), то фактори, що регулюють атракцію, одночасно і визначають характер міжособистісних стосунків і впливають на соціальний статус особистості. Виникнення міжособистісної симпатії сприяє підвищен-ню, а антипатії - пониженню соціального статусу.

І в ділових і в особистісних стосунках комунікативні здібності людини є провідними, адже вони забезпечують узгодженість дій і встановлення взаєморозуміння. Коли цього не досягається, то між людьми не виникає симпатії і вони в майбутньому намагатимуться уникнути контактів між собою. Якщо ж такі випадки у житті людини не випадкові, а систематичні (зумовлені бар'єрами спілкування), то поступово така людина буде витіснена зі сфери міжособистісних стосунків колективу (стане “ізгоєм”).

Отже комунікабельність людини є одним із факторів соціального статусу особистості.

Із комунікабельністю пов'язана така якість як сором'язливість. Сором'язливій людині важко вступати і підтримувати контакти. Це пов'язано часто з низькою самооцінкою, підвищеною тривожністю, що ускладнює міжособистісні зв'язки. До речі, між тривожністю та соціальним статусом існує пряма залежність. На основі досліджень Кисловської3 встановлено, що учні з високим рівнем тривожності займають низький соціальний статус, в той час як діти з високим соціальним статусом відрізняються дуже низьким відсотком тривожності. Невдалий досвід спілкування призводить до зниження самоповаги, а це робить поведінку і діяльність людини болючими, нестійкими - невпевненість в собі та відчуження від колективу, “відхід в себе”.

У однолітків може скластися неправильна думка про такого учня. Оскільки він відособлюється від інших, то вони можуть пояснювати це надмірною гордістю, зазнайством і, відповідно, теж демонструвати свою байдужість до його особистості.

Разом з тим, зазнайство може супроводжуватися надмірною комунікабельністю, це теж не приймається учнями і породжує негативне ставлення до особи, знижує її популярність. Оскільки надмірна сором'язли-вість, і зазнайство - це все результати неадекватної самооцінки та нездорової “Я” - концепції, на основі яких людина будує взаємодію з іншими, регулює свою поведінку і діяльність, то звідси робимо висновок, що самооцінка суттєво впливає на соціальний статус. Як правило, учні з адекватною самооцінкою займають благополучне місце в системі міжособистісних стосунків, а неадекватна самооцінка ускладнює життя, зумовлюючи конфліктні ситуації.

Отже, адекватна самооцінка виступає необхідною умовою гармонічних стосунків людини з собою і з тими, з ким вона вступає у взаємодію.

Оскільки симпатії породжують такі риси як чесність, сміливість, готовність допомогти, поділитися, то будь-які прояви егоїзму викликають антипатію з боку однолітків і аж ніяк не сприяють популярності особи.

Характерними рисами дітей різного віку є життєрадісність, веселість, активність. Ми вже знаємо, що “подібне притягує подібне”. Отже, основою виникнення симпатій та запорукою високого соціального статусу є саме такі риси особистості. Протилежні ж якості (пасивність, пригніченість, уникнення участі у спільних святах) стають причиною відособлення особистості від колективу.

Отже, соціальні фактори (вплив батьків, вчителів) формують тенденції встановлення міжособистісних стосунків, але визначальна роль у встановлен-ні соціального статусу в колективі належить насамперед симпатіям - антипатіям, які складаються на основі задоволення основної соціальної потреби - потреби у спілкуванні і тому значною мірою обумовлюються задоволеністю у цій сфері та особистісними характеристиками, пов'язаними з цим.

Слід зазначити, що в основі симпатій - антипатій лежать різні критерії залежно від віку дітей. І з часом вони змінюються, поглиблюються, переходячи на більш високий рівень. Так, за результатами дослідження Кононко [23,66] популярність у сфері однолітків до трьох років зумовлена різними чинниками у дівчаток і хлопців. Для хлопців питання взаємо-стосунків з оточуючими займають в житті незначну роль. Їм важливіше щось робити разом, ніж просто спілкуватися, тому визначальними факторами популярності серед них є такі якості, як зовнішній вигляд (привабливість, сучасність) та професіоналізм. Дівчатка ж є більш чутливими до міжособистісних стосунків, надають їм більшого значення і болючіше переживають негаразди у цій сфері. Інтерес дівчаток спрямований насамперед на людину, сферу її буття: взаємостосунки між людьми, предме-ти споживання - одяг, посуд, будинок. Найбільше вони цінують в оточуючих моральні якості.

Чим менший вік, тим більш значущим в міжособистісних стосунках є зовнішній вигляд, успішність та ставлення до навчання, якості, що характеризують ставлення до однолітків. На третьому місці для хлопців - фізична сила.

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ОСОБИСТОСТІ В СИСТЕМІ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ У ГРУПІ

2.1 Опис методик експериментального дослідження

Соціометричне дослідження міжособистісних стосунків