Механізми психологічного захисту у дітей

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОГО

ВИХОВАННЯ І СПОРТУ УКРАЇНИ

ФАКУЛЬТЕТ ЗДОРОВ'Я, ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА ТУРИЗМУ

Кафедра психології і педагогіки

РЕФЕРАТ

Механізми психологічного захисту у дітей

Студентки ІІ курсу,

групи ДВ8

Бобренко Світлани Михайлівни

спеціальність:

7.01020303 «Фітнес та рекреація»

КИЇВ - 2017



ЗМІСТ

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ПРО ПСИХОЛОГІЮ ЗДОРОВ'Я

2. УСВІДОМЛЕННЯ СЕБЕ І СВОГО МІСЦЯ У СВІТІ

3. ЗАХИСНІ РЕАКЦІЇ І МЕХАНІЗМИ ДОРОСЛОЇ ОСОБИСТОСТІ

4. МЕХАНІЗМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ У ДІТЕЙ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Традиційно сучасна людина займається лікуванням хвороби, а не запобіганням їй. У результаті відбувається боротьба з хворобами на тлі поступового згасання організму. У той же час сьогодні акцент робиться на тому, що поліпшення стану здоров'я залежить від розумової діяльності самої людини щодо відновлення і розвитку життєвих ресурсів.

Відповідно до формулювання Всесвітньої організації охорони здоров'я, людське здоров'я - це не просто відсутність хвороби, а повне фізичне, душевне та соціальне благополуччя.

У світлі цього формулювання людина є автором власного здоров'я, а в справі його збереження вона виконує основну роль, що визначається зрілою самосвідомістю індивіда й повагою до свого єства. Останнє виражається гармонійною стратегією поведінки, що прийнято називати “здоровим способом життя”. дитина психологія захист особистість

Психічне здоров'я забезпечується на різних, але взаємозалежних рівнях функціонування: біологічному, психологічному і соціальному.

Здоров'я на біологічному рівні передбачає динамічну рівновагу функцій усіх внутрішніх органів та систем, їхнє адекватне реагування на вплив навколишнього середовища.

Здоров'я на психологічному рівні пов'язане з особистістю людини. Психічне здоров'я може бути порушене домінуванням негативних за своєю сутністю рис характеру, дефектами в моральній сфері, неправильним вибором ціннісних орієнтацій тощо.

Перехід від психічного до соціального рівня дуже умовний. Психічні властивості особистості не існують поза системою суспільних відносин, у яку вона включена. Людина розглядається на цьому рівні насамперед як істота суспільна. І, відповідно, тут на першому плані ? питання впливу соціуму на здоров'я особистості. Психічне здоров'я зазнає впливу із боку різних соціальних зв'язків, у тому числі родини, спілкування з друзями й родичами, роботи, дозвілля, релігійних та інших організацій. Наслідки цих впливів можуть носити як позитивний, так і негативний характер. Лише люди зі здоровою психікою звичайно почувають себе активними учасниками в соціальній системі. Вихована занедбаність і несприятливі умови навколишнього середовища стають причиною різних форм неадекватної та нездорової поведінки людини в суспільстві [7].



1. ПОНЯТТЯ ПРО ПСИХОЛОГІЮ ЗДОРОВ'Я

Усебічна повнота людського життя обумовлюється здоров'ям. Насолода життям припускає наявність здоров'я.

Наше здоров'я залежить від безлічі причин, в основі яких так чи інакше лежать соціально-психологічні закономірності.

Основними, визначальними факторами здоров'я є:

? спосіб життя - 50 %;

? навколишнє середовище - 20 %;

? генетичні (спадкові) фактори - 20 %;

? медичні фактори - 10 % [1, 10].

Однак, якщо людина навчиться усвідомлювати і контролювати свою поведінку, емоції, думки, то вона зможе навчитися зберігати оптимальну вагу, гармонізувати сімейні й сексуальні відносини, рятуватися від звичок, що заважають повноцінно жити.

Через пізнання і поліпшення психологічного складника здоров'я ми маємо шанс зміцнювати й удосконалювати саму людину та її здоров'я. Розширення рамок свідомості неминуче приводить до розуміння людиною її здібностей і можливостей, що може спонукати жити настільки повно, наскільки динамічним буде процес усвідомлення реалізації свого потенціалу [1; 11].

У 70-х роках минулого століття термін “Психологія здоров'я” було запропоновано для окреслення нової сфери застосування психології. Термін отримав загальне визнання, і його прийняття стало чимось більшим, ніж просто виділення певної сфери застосування психології. Відбулася зміна орієнтації, перенесення акценту з хвороби на здоров'я і його детермінанти.

“Батьком” психології здоров'я вважають видатного американського психолога Д. Матараццо (Josef Mattarazzo), а “батьківщиною” - Сполучені Штати Америки. Назва, запропонована Д. Матараццо, є загальноприйнятою і цитованою у текстах, що стосуються психології здоров'я: психологія здоров'я - це цілісність специфічного, освітнього, наукового та професійного внеску психології як дисципліни в підтримку здоров'я, запобігання та лікування хвороб, розпізнавання діагностичних корелятів здоров'я, хвороби і подібних дисфункцій, а також внесок до аналізу та оптимізації системи охорони здоров'я і формування оздоровчої політики [2, 40].

Наведена дефініція визначає психологію здоров'я як сферу різного типу діяльності психологів у галузі здоров'я і хвороби, однаковою мірою як освітньої, що полягає у поширенні психологічних знань, так і наукової, що спрямована на збільшення цих знань, а також професійної, тобто їх використання.

Значно простіше пояснює предмет психології здоров'я Ш. Тейлор (Shelley Taylor) в одному з перших підручників із психології здоров'я (1986): психологія здоров'я є галуззю психології, що вивчає вплив психологічних чинників на спроможність людей залишатися здоровими, окреслює їх значення в появі хвороб, а також їхню роль у формуванні поведінки людей під час хвороби [2, 27].

Загальноприйнятого визначення психології здоров'я поки що немає.

Зазначимо лише, що до цього поняття неодноразово зверталися такі сучасні дослідники, як В. Ананьєв, Н. Водоп'янова, І. Галецька, І. Гервич, Г. Ложкін, С. Максименко, Г. Никифоров, В. Носков, Т. Сосновський, Н. Шевченко та ін.

Наведемо окремі, відмінні й взаємодоповнюючі до вищеназваних точки зору щодо визначення поняття психології здоров'я.

Психологія здоров'я ? це галузь психологічної науки, предметом якої є вивчення психологічних причин, методів і засобів збереження, зміцнення і розвитку здоров'я людини.

Психологія здоров'я - це міждисциплінарна область дослідницької і практичної діяльності, що займається підвищенням загального рівня здоров'я населення (попередження хвороб (профілактика), продовження життя, поліпшення самопочуття) за допомогою соціальних заходів або за допомогою впливу на систему охорони здоров'я в цілому.

Психологія здоров'я - це комплекс специфічних освітніх, наукових і професійних основ психології як наукової дисципліни, яка спрямована на збереження і підтримку здоров'я, попередження та лікування хвороб, ідентифікацію етіологічних і діагностичних корелятів здоров'я, хвороби та пов'язаних із нею дисфункцій, а також аналіз і покращення системи охорони здоров'я та формування стратегії (політики) здоров'я.

Психологія здоров'я - сукупність базових знань із психології, які допоможуть віднайти застосування для розуміння здоров'я і хвороби [3, 27].

Психологія здоров'я - галузь науки, яка включає в себе теорію і практику попередження різних психосоматичних та психологічних захворювань; заходи із корекції індивідуального розвитку й адаптації до умов (вимог) соціального життя; створення умов для реалізації потенційних можливостей людини, її задоволеності життям і надання психологічної допомоги під час завершення життєвого шляху.

Психологія здоров'я - міждисциплінарна галузь психологічних знань про причини захворювань, фактори здоров'я, умови розвитку індивідуальності протягом усього життєвого шляху людини [4; 3, 5].

Психологія здоров'я - це наука про психологічні причини здоров'я, про методи і засоби його збереження, зміцнення та розвитку.

Психологія здоров'я включає практику підтримки здоров'я людини від її зачаття до смерті [5; 6, 1].

Сучасна практична психологія наблизилася до розуміння необхідності вирішення завдань психологічного супроводу людини протягом усього життєвого шляху, і з цієї точки зору психологія здоров'я - наука про психологічне забезпечення здоров'я людини протягом усього її життєвого шляху [3, 27].

Психологію здоров'я можна визначити у вузькому і широкому сенсі.

Вузьке визначення ? приватна психологічна дисципліна, що займається:

1) профілактикою та охороною здоров'я;

2) запобіганням хворобам;

3) виявленням форм поведінки, що підвищують ризик захворювання;

4) вдосконаленням системи охорони здоров'я.

Широке визначення ? науковий і педагогічний внесок психології у:

1) профілактику й охорону здоров'я;

2) запобігання і лікування хвороб;

3) виявлення форм поведінки, що підвищують ризик захворювання;

4) постановку діагнозу і виявлення причин порушення здоров'я;

5) реабілітацію;

6) вдосконалення системи охорони здоров'я.

Таким чином, психологія здоров'я включає в себе практику підтримки здоров'я людини протягом усього життєвого циклу і становить психологічну базу в науковій парадигмі валеології.

Сьогодні психологія здоров'я - одна із найдинамічніших у своєму розвитку галузей психології. Це зумовлено не лише визнанням сучасним суспільством значущості поведінки, пов'язаної зі здоров'ям і якістю життя, а також зростанням розуміння та переконання, що для підтримки здоров'я недостатньо лише традиційної медичної системи. Суттєву роль відіграють багато інших чинників, таких як стиль життя, дотримання здоров'єорієнтованої поведінки, профілактика, формування здоров'єорієнтувальних переконань тощо.

Важливим є аналіз біологічних, культурних і соціально економічних чинників, таких як стать, вік, освіта, місце проживання чи соціально-економічний статус. Усі ці аспекти перебувають у фокусі уваги сучасної психології, соціології та психології здоров'я.

Отже, як галузь практичної психології психологія здоров'я має власний предмет досліджень, а також сферу практичного застосування [2, 17].

Як навчальна дисципліна психологія здоров'я включає такі завдання:

1. Підвищення рівня психологічної культури й аналіз психологічних факторів збереження і зміцнення здоров'я.

2. Розробка змісту психічного здоров'я, його критеріїв та факторів.

3. Дослідження взаємозв'язків і взаємовпливів усіх складників здоров'я (біологічного, психічного, соціального).

4. Формування нових уявлень та установок на здоров'я і здоровий спосіб життя.

5. Розвиток творчого ставлення до свого здоров'я.

6. Психологічні механізми здорової поведінки.

7. Формування внутрішньої картини здоров'я.

8. Психологічні механізми стресостійкості.

9. Гендерні аспекти психічного і соціального здоров'я.

10. Дитяча та шкільна психологія здоров'я.

11. Психологічні особливості професійного здоров'я.

12. Обґрунтування методів психологічного впливу на зміцнення і поліпшення стану здоров'я особистості.

Одним із основних завдань психології здоров'я є розробка способів мотивації людини до збереження і зміцнення свого здоров'я. У цьому зв'язку становлять інтерес такі фактори мотивації здорового способу життя:

? знання того, які форми поведінки сприяють нашому благополуччю і чому;

? позитивне ставлення до життя, погляд на життя, як на свято;

? розвинуте почуття самоповаги, усвідомлення того, що ти гідний насолоджуватися всім найкращим, що може запропонувати життя.

Практичне завдання психології здоров'я - створення простих і доступних для самостійного застосування тестів із визначення здоров'я та початкових стадій захворювання, із формування різноманітних профілактичних програм.

Головною метою психології здоров'я є всебічне вдосконалювання людини. Поняття “вдосконалення” становить постійно рушійний процес, який принципово немає завершеності. Психологія здоров'я покликана визначати вектор руху нескінченного процесу становлення людини до свого реального ідеалу.

Об'єктом психології здоров'я є “здорова”, а не “хвора” особистість.

Предмет психології здоров'я розглядається широко, охоплює охорону здоров'я, а також профілактику й лікування хвороб, зокрема чинники, пов'язані зі станом здоров'я, його причини та ідентифікатори (“етіологічні й діагностичні кореляти”).

Сферою психології здоров'я є не лише здоров'я індивідів, а й уся система охорони здоров'я [2, 26-27].

Перспективними напрямами психології здоров'я є вивчення механізмів здоров'я, розвиток діагностики здоров'я (визначення рівнів здоров'я) і станів, що перебувають на межі норми й патології, ставлення системи охорони здоров'я та профілактики до здорових осіб.

2. УСВІДОМЛЕННЯ СЕБЕ І СВОГО МІСЦЯ У СВІТІ

Важливою частиною моделі світу є модель “Я”. Уявлення про себе, ставлення до себе зіставляється з тим, як ми себе бачимо (“Я-образ”) і як себе розуміємо (“Я-концепція”). Якщо “Я-образ” більшою мірою відображає емоційні уявлення про себе, то “Я-концепція” значною мірою містить у собі результати аналізу й прогнози, тобто те, як людина усвідомлено оцінює свої дії та можливості і їхній розвиток у майбутньому.

Якщо в людини немає цілісного образу світу, вона не може побачити себе збоку. У цьому сенсі картина світу може відігравати роль системи орієнтації. Вона дає змогу побачити своє місце в навколишньому світі й на цій підставі передбачити наслідки своїх запланованих учинків.

“Я-образ” - та частина моделі світу, що емоційно насичена і тому значною мірою формується підсвідомо. Вона характеризується певною гармонійністю та стійкістю (інерційністю). Стійкість - це якість особистості, яку найбільше оберігають. При загрозі її порушення автоматично включаються захисні механізми. До певного моменту образ протистоїть ударам долі, а потім раптово ламається, заподіюючи страждання його власникові [1, 50].

Таким чином, цілісна модель світу складається з двох частин:

Перша формується за рахунок зміни мотиваційних відносин у період виховання ? шляхом наслідування, імітації та моделювання. Вона визначає життєвідчуття й переживання подій. У ній накопичуються критерії у формі цілісного ідеалу для наслідування. Такий синтетичний ідеал визначає світогляд як певний тип життєвідчуття та переживання світу.

Друга одержує інформацію через спрямоване, усвідомлене навчання, що включає в себе соціальні норми, правила й обґрунтування, і на цьому шляху організовує свою ієрархію цінностей. Вона відрізняється фрагментарністю уявлень про світ, що підтримується самою структурою нашої мови. Організовуючи послідовність за допомогою мови, свідомість перетворює світ із переживання в опис. Унаслідок цього світ опредмечується [1, 50].

Психічне здоров'я людини пов'язане з усвідомленням себе і свого місця у світі, що, у свою чергу, залежить від задоволенням потреб особистості. А. Маслоу [8] виділив такі фундаментальні потреби:

· потреба в безпеці й стабільності,

· потреба в любові,

· потреба у визнанні,

· потреба в пізнанні й потреба в розумінні,

· естетичні потреби,

· експресивні потреби ? потреба в емоційному та моторному самовираженні,

· потреба в самоактуалізації.

Потреби вищих рівнів називають потребами росту. Кожна людина має потреби росту, тобто потреби розвивати свої задатки й здібності, вони лежать в основі метамотивації. Мотивація такого рівня властива “самоактуалізованим” людям, тим, у яких задоволені потреби більш низького рівня.

3. ЗАХИСНІ РЕАКЦІЇ І МЕХАНІЗМИ ДОРОСЛОЇ ОСОБИСТОСТІ

Бувають випадки, коли людина потрапляє у неприємну ситуацію, яка викликає стійке переживання негативних емоцій сум, гнів, сором тощо. Якщо сама людина не може змінити цю неприємну ситуацію, то психіка починає захищатись від травмуючих емоційних переживань, які заважають та пригнічують людину.

Психологічний захист - це зазвичай неусвідомлюваний процес усунення або послаблення психікою людини негативних, травмуючих або неприйнятних емоційних переживань. Це ті механізми, які стабілізують наш стан, зберігають наше уявлення про самих себе. Таким чином, це такі дії нашої свідомості, при яких вона відкидає або змінює несприятливу інформацію про себе або про інших.

Механізми захисту - особлива форма обробки травмуючої інформації, що проявляється в усуненні або зведенні до мінімуму негативних емоцій (тривоги, докору сумлінь).

Важливо, що психологічний захист поєднує в собі протилежні наслідки для психіки людини:

позитивні, так як усуває або послаблює напруження від негативних емоційних переживань,

негативні, бо не вирішує самої проблеми, а часто ще й ускладнює її.

Зміст процесу психологічного захисту описується формулою:

конфлікт ? тривога ? захисні реакції

Конфлікт виступає як результат невідповідності актуальних потреб особистості нормам навколишнього соціального середовища. Наслідком конфлікту є стан тривоги, суб'єктивне переживання, яке сигналізує про порушення внутрішньої рівноваги.

Із нагромадженням життєвого досвіду в людини формується система, що виконує роль захисту внутрішнього світу від інформації, що може зруйнувати її рівновагу. Ця система включає вхідний контроль - цензуру й кілька форм переробки травмуючої інформації, що дає змогу забрати або знизити її вплив.

Для своєчасної дезактивації травмуючої інформації захист повинен насамперед виловити “порушника спокою”. Цензура як митник, інспектує все, що надходить до свідомості, ретельно контролюючи кожен відповідний рух, і не пропускає - відсівує небезпечні сигнали. Сигнали, які травмують, надходять на переробку. За рахунок нейтралізації небезпечних для внутрішнього світу сигналів захист виступає як система стабілізації особистості, що виявляється в усуненні й (або) зведенні до мінімуму негативних емоцій, коли є небезпека виникнення почуття тривоги або каяття совісті як реакції на критичну неузгодженість власних уявлень про світ із новою інформацією. Вона ж перешкоджає задоволенню антисоціальних, інстинктивних потреб [1, 51-52].

У захисних процесах беруть участь усі психічні функції, але щораз може домінувати одна з них і брати на себе основну частину роботи перетворення травмуючої інформації. У медичній психології існує навіть спеціальний термін ? алекситимія (нездатність виражати емоції словами). Люди з подібною нездатністю складають групу ризику розвитку - у них підвищена ймовірність виникнення ряду психосоматичних розладів. Ці розлади - наслідок відсутності гармонії між словом і переживанням [1, 52].

Із позиції захисту особистості важливо, що існує глибинна залежність між позитивною “Я-концепцією” й успішністю самореалізації, а також між негативною “Я-концепцією” та недостатньою реалізацією своїх потенційних можливостей. (Ці кореляції особливо яскраво виявляються в алкоголіків й істероїдів). Психологічний захист спрацьовує автоматично, знижуючи напруженість і поліпшуючи самопочуття, але не допомагає вирішувати зовнішні проблеми, що стоять перед особистістю.

Знання особливостей психологічного захисту допомагає оптимально організувати свій досвід, усвідомлено створювати нові стратегії та модифікувати старі, тобто робити свою поведінку гнучкою і вільною [1, 52].

Оскільки загальна риса всіх видів захисту - їхня незалежність від наших свідомих бажань і намірів, то спостерігати можна тільки зовнішні прояви. У поведінці може з'явитися невмотивована боязнь, невпевненість у собі, поміркованість. Кожен вплив несвідомого комплексу на поведінку та свідомість, крім того, супроводжується фізичними проявами, такими як почервоніння, заїкання, зміна ритму дихання, мускульні спазми, зміна положення тіла і т. п.

Основною функцією психологічного захисту є "відмежування" сфери свідомості від негативних, травмуючих особистість переживань. В широкому розумінні даний термін використовують для позначення будь-якої поведінки, яка долає психологічний дискомфорт, в результаті якого може сформуватися негативізм, змінитися система міжособистісних стосунків тощо.

Вперше захисні механізми були виявлені відомим австрійським психологом Зігмундом Фрейдом. Термін "психологічний захист" (в застосуванні до дорослої людини) з'явився в одній з його робіт, написаної в 1894 р, і був використаний для опису боротьби "Его" (свідомості) з хворобливими або нездійсненними думками і афектами (душевними хвилюваннями). Вивчені і описані захисні механізми були дочкою З. Фрейда - Анною Фрейд [9]. Спираючись на вчення свого батька, А. Фрейд, на відміну від традиційного психоаналізу, створила пройняте вірою в силу людської особистості нове теоретичне напрямок у психології "Его-психологію".

Відповідно до впливу на проблему особистості психологічний захист поділяється на такі різновиди:

1) Конструктивний - не вирішуючи проблеми, хоча б не ускладнює її,

2) Деструктивний - ускладнення проблеми, погіршення ситуації для особистості, причому останніх значно більше.

Типові конструктивні механізми психологічного захисту: компенсація, сублімація.

Компенсація - досягнення людиною альтернативних успіхів у іншій сфері для збереження позитивної оцінки себе ("... Не везе в навчанні, повезе в коханні"). Компенсація являє собою несвідому спробу подолати свої реальні чи уявні недоліки, компенсувати їх успішністю в чомусь іншому. Ця компенсація може бути соціально прийнятною або неприйнятною (наприклад, людина низького зросту прагне до неподільної влади).

Також компенсація буває прямою або непрямою.

Сублімація - переведення неприйнятних емоцій і енергії у прийнятне, можливе русло (написання віршів через нещасливе кохання, прибирання квартири при агресії тощо). Це заміщення інстинктивної мети. Сублімація - захист шляхом перекладання сексуальної або агресивної енергії людини, надлишкової з погляду особистісних і соціальних норм, в інше прийнятне русло, у творчість, що заохочується суспільством. Це найбільш адаптивна форма захисту, оскільки вона не тільки знімає почуття тривоги, а й приводить до соціально схваленого результату [1, 60].

Існують також деструктивні механізми психологічного захисту: заперечення, витіснення, раціоналізація, проекція, ідентифікація (інтроекція), відчуження, заміщення (зміщення), сновидіння, катарсис, регресія, реактивне формування (формування реакції), інтелектуалізація, втеча [1, 53-60; 10].

Заперечення проявляється в ігноруванні потенційно тривожної інформації, униканні її. Це бар'єр, розміщений прямо на вході системи сприйняття. Він не допускає небажану інформацію, що при цьому вона незворотно втрачається для людини і, як наслідок, не може бути відновленою. Під час заперечення переорієнтовується увага. Її напрям міняється так, що людина стає неуважною до деяких сфер життя, які можуть її травмувати. У такий спосіб діє, наприклад, страх перед невдачею, коли людина прагне уникати ситуацій, які закінчаться, на її думку, поразкою. При цьому вхід може бути не тільки зовнішнім, а й внутрішнім, і людина намагається про щось не думати, відганяє думки про це. Якщо в чомусь ніяк не можна зізнатися собі самій, то найкращим виходом залишається, за можливості, не заглядати в цей страшний і темний кут. Зовні це виглядає так, начебто людина відгороджується від ситуацій (“Це є, але не для мене”) або не зважає на них. Уникаються теми, ситуації, книги, кінофільми, які можуть провокувати небажані емоції. Відомий і спеціальний термін “алкогольне заперечення”. Зміст цього поняття пов'язують із некритичною оцінкою свого стану, що полягає в запереченні як захворювання в цілому, так і окремих його симптомів. При цьому переживання, пов'язані з хворобою, блокуються з метою ліквідації конфлікту між “Я” і безпосереднім досвідом [1, 53].

Заперечення визначається як процес усунення, ігнорування травмуючих сприйняттів зовнішньої реальності. Це механізм відкидання думок, почуттів і спонукань, неприйнятних на свідомому рівні. Людина поводиться так, ніби проблеми не існує. В життєвому сенсі цей механізм відомий нам як "позиція страуса, який ховає голову в пісок, продовжуючи залишатися небезпечною для себе ситуації. Першою реакцією пацієнта, який дізнався від лікаря про своє серйозне захворювання, буде наступна: "Не вірю, не може бути!" Це і є основна формула механізму заперечення. Її варіанти: "Небезпеки немає, не бачу!"; "Нічого не чую, нічого не бачу...". Приклад прояву цього механізму у дітей - сховатися від реальності, накрившись ковдрою з головою.

Витіснення пов'язане з униканням внутрішнього конфлікту шляхом активного виключення зі свідомості (забування) не інформації про те, що трапилось, у цілому, а тільки неприйнятного мотиву своєї поведінки. Штучне забування людиною травмуючих спогадів через їх перехід у несвідоме.

Витіснення спрямоване на те, що раніше було усвідомленим хоча б частково, а забороненим стало вдруге і тому утримується в пам'яті. Воно означає, що надалі цьому спонуканню не дозволяється вступати в область свідомого. Виключення мотиву цього переживання зі свідомого рівносильне його забуванню. Причина подібного забування - намір уникнути невдоволення, яке викликає цей спогад. Помилки під час згадування, як наслідок витіснення, виникають через активізацію внутрішнього процесу, що, у свою чергу, змінює хід думки. Саме тому витіснення ? найефективніший вид захисту, який здатний подолати такі інстинктивні імпульси, з якими не справляються інші форми захисту. Витіснення вимагає великих енергетичних ресурсів, що проявляються в гальмуванні інших видів життєвої активності [1, 53].

Раціоналізація - це захист, пов'язаний з усвідомленням і використанням тільки тієї частини сприйнятої інформації людиною, завдяки якій поведінка стає добре контрольованою та не суперечить об'єктивним обставинам.

Це найпоширеніший механізм психологічного захисту.

Сенс раціоналізації полягає у пошуку місця для ірраціонального спонукання або вчинку людини в системі внутрішніх орієнтирів, цінностей, без руйнування цієї системи. Неприйнятна частина ситуації зі свідомості віддаляється, особливим чином перетворюється і після цього усвідомлюється, але вже у зміненому виді.

За допомогою раціоналізації людина легко заплющує очі на розбіжності між причиною та наслідком, які помітні для зовнішнього спостерігача. Головна особливість раціоналізації полягає у спробі створити гармонію між бажаним і реальним положенням, запобігаючи втраті самоповаги. Так, пасивна людина вказує, що її зайва поступливість є наслідком щирої делікатності; агресивна людина говорить, що не може дозволити нікому “сісти собі на шию”, а байдужа - що вона незалежна й самостійна. У цих випадках рішення приймаються підсвідомо, та після реалізації вчинку людина прагне знайти для нього виправдання, щоб переконати себе й інших, що вона діяла відповідно до реальної ситуації.

Раціоналізація може суперечити фактам і законам логіки, але це не обов'язково. Вона може бути розумною та логічною. У цьому випадку її ірраціональність полягає в тому, що представлений мотив діяльності не є справжнім. Наприклад, іноді людина стверджує, що її професійна некомпетентність пов'язана з фізичними вадами: “Мені б тільки позбутися головного болю, тоді б я зосередився на роботі”. У такому випадку поради підлікуватися, не перевантажуватися, розслабитися, мабуть, не допоможуть, якщо людина хвора, тому що на роботі від неї немає ніякої користі.

Тобто, можемо зробити висновок, що раціоналізація ? це завжди видача собі індульгенції, тобто це виправдовувальне ставлення до своєї поведінки і своїх принципів, при чому людина може бути впевнена у своїй щирості. Коли захист не включається вчасно, то дисонанс переживається як тривога, жаль. Не одержавши чогось бажаного і не досягнувши мети, людина втішає себе, кажучи: “Не дуже й хотілося”. У подібних випадках використовується варіант раціоналізації, який називається “зелений виноград” (від байки про лисицю, яка, не зумівши дотягнутись до винограду, вирішила, що він зелений і несмачний). Він спонукає до знецінення або дискредитування недоступих благ. Його сутність полягає в тому, що при відсутності сил і волі для здійснення наміченого, людина переконує себе, що робити цього не треба.

Інший варіант раціоналізації - “солодкий лимон”. Він спрямований на перебільшення цінності вже наявного блага й значення досягненого результату.

Наведемо приклад раціоналізації типу “зелений виноград”. Героїня роману Л. Н. Толстого “Війна і мир” Наташа Ростова хоче звільнитися від думки про зраду своєї любові до князя Андрія: “Після цього вечора Наташа не спала всю ніч і під ранок вирішила, що вона ніколи не любила князя Андрія...”. Як бачимо, раціоналізація - це пошук помилкових основ, коли людина не ухиляється від зустрічі із загрозою, а нейтралізує її, інтерпретуючи безболісним для себе способом [1, 54].

Проекція - вид психологічного захисту, пов'язаний із несвідомим перенесенням неприйнятних власних почуттів, бажань і прагнень на інших. Вона передбачає неусвідомлюване відкидання власних думок, установок або бажань і приписування їх іншим людям із метою перекладання відповідальності за те, що відбувається всередині “Я” на навколишній світ.

Під впливом цього механізму людина переносить на інших людей або об'єкти почуття, бажання і мотиви, які на свідомому рівні у себе відкидає. Наприклад, так проявляється схильність звинувачувати когось або щось у своїх невдачах.

Цей механізм часто включається у ранимих і незрілих особистостей, а в разі патології втрачається здатність відрізняти фантазії від реальності.

Суб'єктивно проекція переживається як ставлення, спрямоване на Вас від Нього, тоді як справа полягає в іншому, протилежному. Тим самим ворожість до своїх власних уявлень і станів змушує проектувати їх назовні та, таким чином, уникати необхідності приймати їх як власні. Унаслідок цього людина переносить відповідальність за свої вчинки на оточуючих, у неї блокується потреба в саморефлексії, яка необхідна для усвідомлення своєї провини.

Термін “проекція” увів З. Фрейд [10], розуміючи її як приписування іншим людям того, у чому людина не в змозі собі зізнатися. Наприклад: стара діва обурюється розбещеністю молоді, зла людина не вірить у доброту інших людей, злодій кожного підозрює. Тобто, проекція - це приписування своїх негативних якостей іншим людям для самозаспокоєння (якщо людина переконує, що навколо всі - брехуни, то вона сама часто говорить неправду).

Людина з позитивною самооцінкою, як правило, упевнена в собі й не має потреби в безперервній демонстрації особливих достоїнств своєї персони. У неї немає бажання постійно самостверджуватися. При низькій самооцінці, навпаки, людина хронічно не задоволена собою, внаслідок конфлікту між бажаним і реальним образами “Я”. Цей конфлікт запускає механізм проекції і, тим самим, призводить до формування установки негативного сприйняття оточуючих. Тоді виникає потреба шукати і знаходити собі недруга, адже зручно усвідомлювати, що все погане - там, у зовнішньому, видимому об'єкті, де можна перемагати, карати або знищувати. Тому низька самооцінка - ключова ланка, що підвищує ймовірність виникнення проекції, а проекція відіграє важливу роль у формуванні різних забобонів, наприклад расових.

Зручне підґрунтя для реалізації проекції створює алкоголь. На початкових фазах сп'яніння межі особистості розмиваються, у сприйнятті знижується розрізнення властивостей співрозмовника і власних, що тимчасово зрівнює обох і полегшує проектування своїх якостей на інших. Під час витіснення небажана ідея відкидається в підсвідомість, а в проекції вона зміщується в зовнішній світ. Тому діти й підлітки схильні виражати негативне ставлення до тих учителів, предмети яких вони недолюблюють, звинувачуючи їх у всіх смертних гріхах. Вони переносять власні недоліки у зовнішній світ - на емоційно не прийнятних людей [1, 56-57].

Ідентифікація (інтроекція) - різновид проекції (або часто говорять, що цей процес протилежний проекції) пов'язаний із неусвідомлюваним ототожненням себе з іншою людиною, перенесенням на себе бажаних почуттів і якостей. Це - підняття себе до інших шляхом розширення меж “Я”. Ідентифікація пов'язана з процесом, у якому людина, включаючи іншу людину у своє “Я”, запозичає її думки, почуття та дії. Уявивши себе на місці моделі, тобто перемістивши своє “Я” в цьому загальному просторі, вона може переживати стан єдності, співчуття, співучасті, симпатії, тобто відчути іншу людину через себе і, тим самим, не тільки зрозуміти її, а й позбавити себе почуття віддаленості та породженої цим почуттям тривоги. У результаті ідентифікації здійснюється відтворення поведінки, думок і почуттів іншої особи через переживання.

У нормальному прояві завдяки цьому механізму дитина засвоює батьківські цінності. В хворобливих формах, наприклад, агресивні спонукання до інших проявляються самокритикою і знецінюванням себе самого.

З.Фрейд розглядав ідентифікацію як самоототожнення людини зі значимою особистістю, за зразком якої вона свідомо або підсвідомо намагається діяти. Для ідентифікації з кимось потрібна визначена міра подібності з ним, що підсилює почуття симпатії, близькості й дає старт процесам ототожнення. В основному ми ображаємося лише на тих, кого любимо. У цьому випадку в нас з'являються очікування, установки, тобто ми знаємо, як інший повинен поводитись, якщо теж вважає себе близьким до нас [1, 57-58].

Відчуження - це психологічний захист, пов'язаний з ізоляцією, відокремленням усередині свідомості особливих зон, пов'язаних із травмуючими факторами. Під час виникнення розщеплення, дисоціації особистості мислення стає відчуженим.

Відчуження провокує розпад звичайного функціонування свідомості: його єдність дробиться. Виникають ніби окремі відособлені свідомості, кожне з яких може володіти своїм власним сприйняттям, пам'яттю, установками. Унаслідок цього деякі сукупності подій сприймаються окремо, між ними немає зв'язку і тому вони разом не аналізуються. Тоді те, що відбувається сьогодні, не може бути зіставлене з тим, що було вчора.

Відчуження має і негативні, і позитивні грані. У своїй захисній ролі воно виступає як внутрішня анестезія, що дає можливість відгородитися від несамовитих фізичних та психічних страждань. Неодноразово відзначено, що в момент катувань, у разі відчуття сильного болю, в людини виникає інколи почуття деякого відсторонення від себе разом із цим болем: “Це відбувається з моїм тілом, а не зі мною”. У слідчій практиці відомі ситуації, коли людина, котра вчинила тяжкий злочин у стані афекту, не може усвідомити власної участі у вчиненому. Розрив між свідомістю та діями такий глибокий, що сприймається особистістю як два різних способи існування. Не заперечуючи своєї присутності в ситуації вбивства і пізнаючи предмети, за допомогою яких воно було зроблено, людина, всупереч усякій логіці й очевидності та незважаючи на речові докази, стверджує, що не робила цього вчинку, оскільки не переживає його як власний. Звідси можна зробити висновок: той факт, що перед нами та сама людина (з огляду на можливість відчуження), не означає, що перед нами та сама особистість. Чиїсь дії є її власними лише настільки, наскільки вони фіксуються в пам'яті. Коли людина не усвідомлює здійснення визначеної дії ? отже, особистість фактично не здійснила її та не може нести за це відповідальності. Таким чином, якщо відчуження залишається в межах норми, то воно розширює можливості людини, створюючи умови для осмислення своїх учинків: дає можливість дотримуватися дистанції стосовно самої себе, глянути на себе “збоку”. Подібне відсторонення від будь-чого дає змогу знайти внутрішню волю і підтримувати гідний спосіб життя. Якщо ж відношення між бажаннями людини і можливістю їхнього визнання в собі розривається, то відчуження стає фактором, що порушує самосвідомість [1, 58-59].

Заміщення (зміщення) - це вид психологічного захисту від нестерпної ситуації, за допомогою переносу реакції з “недоступного” об'єкта на інший ? “доступний” або заміни неприйнятної дії на прийнятну. Тобто спрямовує емоції від одного об'єкта до іншого, більш прийнятного, доступного. Наприклад, начальник посварив підлеглого, той, не маючи змоги відповісти тим же керівнику, сварить вдома дружину, та дітей, вони лупцюють домашніх тварин.

За рахунок такого переносу відбувається розрядка напруги, створеної незадоволеною потребою. Заміщення може виникати не тільки шляхом переходу на інший об'єкт або до іншої дії, наприклад сварки, але й перенесенням дій в інший план - із реального світу у світ втішливих фантазій [1, 59].

Сновидіння - це вид заміщення, де відбувається переорієнтація - перенесення недоступної дії в інший план - з реального світу у світ сновидінь.

Завдання сновидіння - показати складні почуття в картинках і дати людині можливість пережити їх, здійснюючи заміщення реальних ситуацій. Однак почуття не можуть бути прямо зображені. Візуально ми уявляємо тільки дію, що відображає це почуття. Неможливо зобразити страх, але можливо таке вираження страху, як утеча. Важко показати почуття любові, але демонстрація зближення і ласки досяжна. Виконання бажань, не задоволених у реальності, у сновидіннях двопланове - воно має явну форму й прихований за нею зміст. Думки, які людина не може додумати до кінця, боячись допустити у свідомість, часто приходять у сні, втілюючись в образи. Коли в людини виникають внутрішні труднощі, вона шукає вихід із положення. Сни дають змогу вивести назовні пристрасті, у сні може розгорнутися вивільнення, очищення, розрядка до межі згущених емоцій, які виходять із-під контролю. Бажане заміщається символами сновидіння полегшує тягар психічного перевантаження [1, 59?60].

Катарсис - психологічний захист, пов'язаний із такою зміною цінностей, що приводить до ослаблення впливу фактора, який травмує. Так, переживання сильного страху іноді сприяє моральному переродженню, пробудженню совісті. У цій ситуації в людини раптом змінюється структура установок і з'являється рішучість діяти в новому напрямі. Ключовим моментом для катарсису є критичний ріст емоцій. Величезний вплив за силою і результатами впливу на людину може зробити любов. Любов - це землетрус душі. Вона наділяє людину новою життєвою позицією, змінює всю шкалу її критеріїв і цінностей. Катарсис веде до просвітління та робить людину, яка виходить із нього, сильнішою [11, 60].

Регресія - цей механізм неусвідомлено переносить людину на більш ранній рівень пристосування. Регресивні риси проявляються в більшості емоційних проблем.

«Здорова» регресія проявляється як реакція на неприємні події, ситуації підвищеної відповідальності. Наприклад, трапляється, що при появі в родині другої дитини малюк-первісток перестає ходити на горщик, просить соску; при сварці дорослих вони "надуваються" і не розмовляють, пияцтво чоловіків чи гонки на великій швидкості тощо.

Патологічна регресія проявляється при психічних захворюваннях (шизофренія). Реактивне формування (формування реакції) - це процес підміни неприйнятних для усвідомлення почуттів і думок гіпертрофованими протилежними; захист від заборонених, неприйнятних імпульсів через думки чи поведінку зворотного характеру. Наприклад, за перебільшеним солодкавим і ввічливим поводженням може ховатися ворожість і навпаки.

Інтелектуалізація - це неусвідомлене прагнення контролювати емоції і почуття, грунтуючись на раціональній інтерпретації ситуації. Інтелектуалізація підміняє переживання, як почуття роздумами про них. Наприклад, розмови про любов заміняють реальні почуття.

Втеча уникання неприємних ситуацій, що асоціюються з попередніми невдачами. Захисні механізми можуть комбінуватися між собою. Як видно, ці механізми можуть діяти не тільки як захист, але і як руйнівник, заважаючи особистісному зростанню і розвитку.

Захисні реакції і механізми особистості виникають при внутрішній напрузі і проявляються у трьох формах:

? зміни зовнішнього середовища для власних потреб;

? пошук іншого, кращого середовища;

? внутрішні зміни самої людини, які допомагають адаптуватися в середовищі.



4. МЕХАНІЗМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ У ДІТЕЙ

Часто на запитання батьків: "Чому ти це зробив?" дитина відповідає: "Не знаю!", що призводить дорослих в замішання: "Як це ти не знаєш? А хто повинен знати?". І розгніваний батько приходить до висновку: "Ні, ти знаєш, чому ти це зробив. Ти просто не хочеш мені говорити!". Не можна трактувати поведінку дитини однозначно. Психіка людини складна, і вона не завжди підлягає закону прямого причинно-наслідкового зв'язку [12].

Вперше про глибинні несвідомі процеси в психіці людини заговорили на рубежі XIX-XX століть. Зигмунд Фрейд розробив психоаналітичну теорію розвитку особистості. Якщо до нього основний акцент в психології був зроблений на свідомості людини, то 3. Фрейд розглядав особистість з кількох сторін: свідомої, несвідомої і підсвідомої.

При народженні людини, зазначав учений, сформована тільки несвідома частина особистості (3. Фрейд назвав її "ВД"), яка підпорядковується "принципу задоволення" і задовольняє природні інстинкти. У міру біологічного дозрівання людини розвивається свідома частина особистості "Я", або "Его", яка підпорядковується "принципу реальності", тобто дитина робить те, що необхідно робити в реальній ситуації, спочатку під керівництвом дорослого, а потім самостійно.

До п'яти років, на думку 3. Фрейда, паралельно зі свідомою частиною особистості розвивається і її контролює частина підсвідома, або "Суперего" (цю частину особистості називають також "совістю" або "цензурою").

Якщо несвідома частина особистості пов'язана з біологічним, вродженим фактором, то розвиток свідомості і підсвідомості багато в чому залежить від навколишнього середовища і особливостей виховання.

З точки зору психоаналізу, до шести років дитина повинна засвоїти основні правила поведінки і моральні норми, навчитися контролювати свої природні імпульси і емоції.

Мораль, моральні установки батьків поступово починають ставати мораллю і установками дитини. Ті дії, які отримують схвалення з боку батьків або педагогів, стають внутрішньою моделлю його поведінки.

Якщо ж дорослі починають лаяти дитину або вдаватися до покарання, то виникає конфлікт між внутрішніми, інстинктивними потягами, бажаннями дитини і вимогами батьків або педагогів, яким він повинен підкорятися. Одні діти в такій ситуації відповідають реакцією гніву, нетерпіння, люті, у інших обмеження не викликають видимого невдоволення.

Психологи констатують: психічне здоров'я дитини буде залежати від того, наскільки свідома частина його особистості ( "Его") здатна переносити певні обмеження, які накладають дорослі і "внутрішня цензура" на несвідомі імпульси "ВД", наприклад на агресію.

Розвитку "Его" дитини, його цілісності сприяють механізми психологічного захисту, які розвиваються паралельно з свідомістю дитини і виникають в ситуації страху, стресу і тривоги.

Під психологічним захистом, в широкому сенсі слова, розуміють неусвідомлювану людиною спеціальну систему дій, спрямовану на огорожу свідомою частиною особистості ( "Его") від неприємних, травмуючих переживань.

Як вже зазначалось, термін "психологічний захист" з'явився в одній з робіт 3. Фрейда, написаної в 1894 р, а в 1936 р Анна Фрейд, дочка великого психолога, представила перший систематичний опис захисних механізмів у дітей.

Захисний механізм це обхідний шлях, щоб приховати або послабити тривогу, зняти емоційну напругу, зменшити психологічний дискомфорт. Цей захист є автоматичним наслідком сприйнятті небезпеки. Причому небезпека може бути як зовнішньої (наприклад, загроза, що виходить від якоїсь тварини), так і внутрішньої, моральної (усвідомлення дитиною власних почуттів, які засуджуються дорослими, наприклад ревнощі до брата чи сестри, бажання стати маленьким, бажання завдати шкоди батькам) .

А. Фрейд підкреслювала: захисні механізми у дітей носять оберігаючий характер і підтримують нормальний психологічний статус особистості, запобігаючи її дезорганізацію.

Так як вже зазначалося, механізми психологічного захисту діють автономно, тобто людина не може контролювати їхню роботу, проте дитячі механізми психологічного захисту дещо відрізняються від дорослих. Як правило, дитячі механізми захисту мають яскраві зовнішні прояви, які можна побачити в поведінці, емоціях або розсудах дитини. Наприклад, коли дитина постійно забуває підручник з не улюбленої дисципліни, це стається підсвідомо, але помітно для оточуючих і можна припустити, що спрацьовує захист «витіснення», коли периємні моменти просто забуваються і «вилітають» з голови [13].

Механізми психологічного захисту у дітей починають формуватись у віці 1-2 років, до цього часу існують лише передзахисні механізми. Пробуджують формування захисних механізмів різни типи занепокоєння (побоювання розлучення чи темряви, схвильованість з приводу фізичного дискомфорту або побоювання бути покараним). Таким чином, формування захисних механізмів можна пов'язати з подоланням примітивного страху, який супроводжує дитину в його розвитку [13].

Розглянемо найбільш поширені захисні механізми, використовувані дітьми [12; 13].

Відмова - утеча (фізично чи подумки) від складної ситуації.

Це пасивний протест, найчастіше проявляється у відмові спілкуватися навіть з близькими людьми. В основі «відмови» лежить неможливість задовольнити потребу в захисті, тобто дитина використовує цей механізм психологічного захисту, якщо його базові потреби не задовольняються дорослими. У маленьких дітей це буває при розлуці з матір'ю, при неуважному ставлення батьків, при фізичних покараннях і т.п. У такому випадку дитина може припинити розмовляти, відмовляється від їжі, перестає грати. Однак такий захист може використовуватися дітьми вибірково, тобто по відношенню до тих людей, які викликають у них страх, тривогу. Тобто, дитина не розмовляє тільки в певному місці (в дитячому саду) або з певними людьми (мачухою, вітчимом, лікарем). Класичний приклад - це ситуація у дитячому садочку, коли дитина цілий день сидить на стільчику, не їсть, не грає, не спить, ні з ким не спілкується і просто дивиться на двері, в які повинна зайти мама і забрати дитину додому.

Як правило, даний вид захисту виникає у відповідь на раптове розлучення з мамою (лікарня, санаторій або дитячий садок).

Іноді діти старшого дошкільного або молодшого шкільного віку з задоволенням грають і займаються з дітьми молодше себе, але відмовляються грати або що-небудь виконувати в компанії своїх однолітків, якщо не відчувають себе впевнено. Накладаючи на себе ці "обмеження", вони уникають повторення можливих неприємних вражень від порівняння їх з однолітками. Такі діти пасивні при колективній формі навчання, але можуть показати чудові результати при індивідуальному навчанні. У старших дошкільників втеча може бути уявною, наприклад в свої фантазії.

Психологи вважають, що відхід від ситуації невдоволення є нормальною стадією розвитку "Его" дитини. Однак при збереженні травмуючої обстановки такий захист стає звичним способом реагування, може закріпитися і стати особливістю характеру.

Педіатри відзначають: деякі діти, зустрівшись з труднощами при навчанні, несвідомо використовують цей психологічний захист "йдуть у хворобу". Так як хворого не засуджують за відставання в навчанні (адже у нього поважна причина), дитина засвоює такий спосіб захисту і застосовує його в будь-якій стресовій ситуації. Однак, повторюючись, подібний захист може стати стереотипом поведінки і перетворити людину в хронічно хворіючу.

Відмова як психологічний захист характерний і для дорослих. Вихователі часто зустрічаються з такою ситуацією: батьки намагаються уникнути розмови з приводу поведінки своїх дітей. При цьому вони навіть не знають, про що піде мова. Але щоб уникнути можливих неприємних переживань, прагнуть не зустрічатися з педагогом, несвідомо уникають тривожної їх проблеми. Якщо запитати цих батьків, чому вони так чинять, то вони навіть самі собі не дадуть правдиву відповідь, а пошлються на зайнятість.

Відмова є основою формування більш глобального психологічного захисту - заперечення.

Заперечення - це відмова визнати, що якась ситуація чи будь-які події мають місце.

Наприклад, в разі загибелі улюбленого собаки дитина робить вигляд, ніби вона все ще живе в будинку. Малюк щоранку наливає молоко в миску собаки і ставить на її місце.

А. Фрейд зазначала, що дорослі використовують механізм заперечення при взаємодії з дітьми в тому випадку, якщо їх необхідно заспокоїти. Дитину запевняють, що їжа, яку він не любить, "дуже смачна"; якщо він засмучений через те, що мама пішла, кажуть, що вона скоро прийде. Деякі діти засвоюють ці втіхи і використовують їх у хворобливій для них ситуації. Наприклад, дівчинка двох років, коли мама йшла на роботу, механічно повторювала: "Мама скоро прийде". Інша дитина, приймаючи гіркі ліки, звикла жалібним голосом говорити собі, що "любить їх". За допомогою цієї фрази вона намагалася заперечувати реальність і змусити себе повірити, що ліки смачні.

Дозволяючи дітям тікати у фантазії, дорослі повинні розуміти: дитина, яка тільки що була "конем" або "слоном", ходила на четвереньках, не може на перший поклик підкоритися вимогам батьків: стати слухняним, зайняти місце за столом, відразу йти в ліжко і мирно заснути. (А. Фрейд.).

Механізм заперечення є нормальним джерелом психічного розвитку дитини тільки в тому випадку, якщо при цьому не порушується реальність.

З розвитком мислення у дітей відпаде необхідність вдаватися до такого типу захисту. Виняток становлять стресові ситуації.

Витіснення - крайня форма заперечення.

Витіснення - це коли дитина забуває неприємні чи болісні їй ситуації. Наприклад, дитина «витіснила» неприємний момент в своєму житті, а через безтактні питання дорослих, повинна згадувати цю ситуацію, тоді вона замінить «витіснену» інформацію придуманою і роповість про ситуацію так, як би їй хотілось, щоб воно було. Так формується дитяча лукавість/брехливість.

Механізм цього найнебезпечнішого психологічного захисту може сформуватися вже до трирічного віку, але проявляється спочатку у формі подавлення.

Наприклад, психологи звернули увагу на те, що гладкі діти, виконуючи проективний тест "Малюнок людини", часто вже не прорисовують фігуру, обмежуючись зображенням голови, особливо обличчя, або малюють фігуру в умовній манері. Таким чином вони несвідомо намагаються витіснити зі своєї свідомості образ непривабливих особливостей свого тіла і тим самим знизити тривогу з приводу свого зовнішнього вигляду. (І. Нікольська, Р. Грановська.)

Витіснення може являти собою і несвідомий акт стирання лякаючої події або обставини в тій області пам'яті, до якої у людини є свідомий доступ.

До цього виду захисту вдаються в тих випадках, якщо щось не можна ігнорувати або забути. Типовим для дітей є витіснення страху смерті. Крім того, витісненими можуть бути не тільки конкретні події або особи, а й почуття. Наприклад, після сексуальної травми діти знаходяться в стані пасивності і витісняють пережиті страх, біль і сором в несвідому частину особистості. Дитячі переживання, пов'язані з сексуальним насильством, можуть викликати в подальшому житті невиправдану агресивність, а іноді і жорстокість, спрямовану на оточуючих.

Ідентифікація - процес присвоєння цінностей, установок і поглядів, манери поведінки інших людей.

Це більш позитивний механізм захисту, ніж відмова. Наприклад, п'ятирічний Ваня у відповідь на те, що хлопчаки не прийняли його в гру, кричить їм: "Ось я виросту і буду таким же сильним і сміливим, як мій тато!" Тим самим дитина намагається подолати свою безпорадність і комплекс неповноцінності. Або маленька дівчинка, яку ігнорує старша сестра і не дозволяє їй взяти участь в розмові з її подругами, зі сльозами на очах говорить: "Я виросту, буду така ж красива, як мама, а ви все мені будете заздрити". Ця захисна реакція дозволяє дітям впоратися зі своєю тривогою, а також підвищити самооцінку.