Дослідження індивідуально-типологічних особливостей автобіографічної пам'яті

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни «Клінічна психологія»

на тему: Дослідження індивідуально-типологічних особливостей автобіографічної пам'яті

Київ - 2017

ВСТУП

Останні три десятиріччя відзначено вибухом інтересу до проблеми автобіографічної пам'яті (АП), насам перед у західній психології (Rubin D.C. 1986; Conway М.А. 1987, 1990; Conway M.A., Rubin DC, Spinner H., Wagenaar W.A, 1992; Nelson K. 1991,1993; Ross B.M., 1991; Spinner H., Wagenaar W.A. 1988, 1993; Schroots J.F. 1995; Thompson C.P., Skowronski J.J. 1996; Wagenaar W.A., 1986, 1990 та ін.). У вітчизняній психології цю тему можна вважати ще не "відкритою". Тільки поодинокі автори на пострадянському просторі зверталися до сфери автобіографічного досвіду особистості, вивчаючи "образ минулого" в контексті "життєвого шляху" (Абульханова- Славська К.А. 1991; Василюк Ф.Е. 1991; Головаха Є.І., Кронік A.A. 1984; Ковальов В.І. 1979; Коган Л.М. 1988), розглядаючи особливості ностальгічних переживань (Фенько А.Б, 1994) або застосовуючи аналіз біографії як дослідницький метод (Логінова H.A., 1991). Так ряду аспектів «суб'єктивної картини життєвого шляху» (термін вперше запропоновано Б.Г. Ананьєвим) стосувалися роботи, виконані в контексті вивчення «життєвого шляху», або застосування аналізу біографії як дослідницького методу. Над оригінальною концепцією автобіографічної пам'яті як вищої психічної функції працювала В.В. Нуркова (1996, 2000, 2004, 2006).

На сьогоднішній день визначено місце АП як однієї з підсистем довготривалої декларативної пам'яті (поряд з епізодичною і семантичної пам'яттю), описана її унікальна феноменологія, виявлено функціональний репертуар, встановлені основні закономірності її функціонування (Conway, 2003; Rubin, 1997; Nelson, 2004; Нуркова, 2000). Проте, в пошуках індивідуальних особливостей структури і функціонування даної системи робляться тільки перші кроки, залишається відкритим питання про обсяг АП і межи його варіативності. Аналіз диференційно-психологічних відмінностей АП реалізується в зарубіжних дослідженнях переважно у формі монопараметрічних досліджень (Rubin 1997; Schiauf 2000; Ross, Holmberg 1990; Niedzwienska 2004; Davis 1999) вивчається вплив статі, віку, особистих і соціокультурних характеристик. Новою тенденцією в розробці даної проблематики стає перехід до розглядуіндивідуальних відмінностей через аналіз індивідуальних функцій АП (Niesser 1978; Bluck 2003; Pillemer 2003; Baddeley 1987; Webster 2003). Перспективним розвитком цього нового напрямку має стати перехід до комплексного дослідження індивідуальних особливостей АП, з урахуванням вкладу фізіологічних передумов (типологічних властивостей нервової системи) в індивідуальні прояви АП.

Так, однією з актуальних задач досліджень автобіографічної пам'яті є вивчення індивідуальних особливостей в роботі даної мнемічної системи. За останню чверть століття накопичені великі знання про функції, структуру і закономірності автобіографічної пам'яті, проте результати дифференційно- психологічного вивчення цієї сфери суперечливі і неоднозначні. У псіхологіі назріла потреба в таких теоріях пам'яті, які були б в змозі описати і пояснити не тільки елементарні мнемічні функції, а й закономірності відображення особистістю "хроніки свого життя", "своєї історії", "своєї долі".

Аналіз механізмів і закономірностей АП неможливий без звернення до фундаментальних аспектів проблематики особистості і вимагає розгляду цього виду «особистої пам'яті» в екзистенційному контексті цілісного життя. Це дозволяє відкрити нову тематику і власне в вивченні особистості, включивши в поле зору дослідників не тільки конкретний зміст індивідуальної АП (дитячі, травматичні, витісненіабо трансформовані психологічним захистом), але і загальні характеристики підсистеми АП, яка виступає в якості базису особистості.

Таким чином, дослідження АП представляються високо значущими теоретично, оскільки цей новий об'єкт досліджень дозволяє виявити структурні та функціональні закономірності, не властиві іншим видам пам'яті, і тим самим дає можливість отримати нові для психологічної науки фундаментальні знання, які безпосередньо відносяться до роботи АП і сприяють відповіді на питання про універсальність тих законів роботи пам'яті, які до теперішнього часу вважалися загальними для всіх мнемічних процессів особистості, пов'язаних з подіями життя.

У даній роботі реалізований функціонально-типологічний підхід до аналізу індивідуальних відмінностей АП.

Об'єктом дослідження виступає автобіографічна пам'ять особистості.

Предметом дослідження є індивідуально-типологічні особливості автобіографічної пам'яті.

Метою дослідження є виявлення індивідуально-типологічних особливостей автобіографічної пам'яті.

Задачі дослідження:

Провести теоретичний аналіз сучасних робіт з вивчення індивідуальних особливостей автобіографічної пам'яті в контексті уявлень про її характеристику і функціональні ролі;

Підібрати методичний інструментарій для діагностики структурних характеристик АП та індивідуально - типологічних особливостей АП;

Провести емпіричне дослідження, спрямоване на виявлення індивідуально-типологічних особливостей автобіографічної пам'яті;

Провести інтерпретацію отриманих результатів на основі заявлених теоретичних позицій.

Методи дослідження:

Методичний інструментарій дослідження складався з модифікованої методики визначення структурно-змістовних характеристик автобіографічної пам'яті («Лінія Життя», автор В.В. Нуркова) і опитувальника для виявлення переважної функціональної спрямованості автобіографічної пам'яті («Функції автобіографічної пам'яті», автор К.М. Василевська).

Вибірка дослідження:

Специфічною особливістю АП є відносно пізній вік її формування в онтогенезі, в зв'язку з цим вибірка цього дослідження включає широкий віковий діапазон.У дослідженні взяли участь 42 особи, з них 13 чоловіків і 29 жінок. Вік випробуваних склав від 17 до 86 років.

Достовірність результатів дослідження забезпечується теоретичною і методологічною обґрунтованістю роботи, застосуванням методів, адекватних предмету і задачам дослідження.

типологічний автобіографічний пам'ять індивідуальний

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АВТОБІОГРАФІЧНОЇ ПАМ'ЯТІ

1.1 Специфічні характеристики автобіографічної пам'яті

На даний час зростає інтерес дослідників до проблематики автобіографічної пам'яті (АП) людини як специфічної мнемічної підсистеми. Як в експериментальному, так і в теоретичному плані вивчення закономірностей АП є важливим завданням сучасної психології. АП є у кожної людини, і є дуже важливою структурою в підтримці цілісності особистості. Даний вид пам'яті може сильно відрізнятися у людей, в залежності від індивідуального життєвого досвіду.

В.В. Нуркова дає наступне визначення АП - це суб'єктивне відображення пройденого людиною відрізка життєвого шляху,що містить в собі фіксацію, збереження, інтерпретацію та актуалізацію автобіографічних значущих подій і станів, якими визначається самоідентичність особистості [9]. Автобіографічна пам'ять займає важливе місце в структурі особистості (персональний досвід і знання, отримані протягом життя), тобто те, ким ми були, хто ми є сьогодні і ким ми можемо стати. За допомогою АП особистість може поступово переходити до нового, витісняючи і згладжуючи різні зовнішні впливи, які загрожують самоповазі, забезпечуючи співіснування старого і нового досвіду [7].

За даними зарубіжних дослідників АП визначається як власне уявлення про загальні або особливі події та факти, пройденого відрізка життєвого шляху [23, 28]. Ще в 1890 році американський філософ і психолог Вільям Джеймс одним з перших визначив особистість як взаємодію пам'яті з власним минулим: немає особистості без можливості повернутися в минуле [5].

Вперше в 60-х роках XX століття Tulving Е. (університет Торонто) виявив, що, якщо випробуваного попросити пригадати слова, пов'язані з подіями минулого, у нього це виходить гірше, ніж якщо він автоматично згадує слова на цю тему. Саме Tulving Е. висловив ідею, що існують дві системи довготривалої пам'яті: семантична (всі наші пізнання про навколишній світ) і епізодична (включає факти, пережиті особисто). Принцип специфічності кодування, запропонований автором, передбачає «дзеркальність» процесів кодування і вилучення інформації. Даний принцип визначає пасивність суб'єкта і, відповідно, визнає обумовленість мнемічних ефектів виключно ситуативними причинами [55].

Додаток даної моделі до такої унікальної мнемічної системи як (АП) є спеціальною проблемою. D. Robinson і K. Svanson (1990) висловили припущення про те, що АП як специфічний проміжний вид пам'яті між епізодичною системою пам'яті (ЕСП) і семантичною системою пам'яті (ССП), має властивості обох систем. Автори припускають два рівня функціонування знань: головний - семантичний, що містить різночасові самоописи суб'єкта, що мають організацію у вигляді схем, і додатковий - епізодичний, який зберігає події історії життя, організованих за принципами функціонування ЕСП [43].

В роботах Нуркової В.В. було проведено теоретичний аналіз АП з позиції розрізнення семантичної і епізодичної системи. Був зроблений висновок: АП володіє окремими властивостями як ЕСП, так і ССП і концентрує в собі провідні риси обох підсистем [10]. Самим автором і його послідовниками АП традиційно відноситься до ЕСП, яка зберігає інформацію про окремі події, на підставі того, що епізоди життя запам'ятовуються яскраво і перцептивно насичені. Однак, пізніше сам Tulving Е. зауважив обмеженість уявлення про віднесення АП тільки до ЕСП і запропонував відрізняти запам'ятовування особистісного епізоду від знання про його семантичний контекст [55].

За даними зарубіжних дослідників АП визначається як власне уявлення про загальні або особливі події та факти, пройденого відрізка життєвого шляху. Відтворення автобіографічних даних можуть бути майже точними, частковими або взагалі перекрученими. АП досить часто буває фрагментарною і, звичайно, не має нічого спільного з фотографією, відео та іншими точними зображеннями [11].

Розбіжності між реальними характеристиками зафіксованої події і спогадами про неї можуть включати в себе спотворення як тимчасового аспекту спогадів (оцінкитривалості протікання події і локалізації події на осі часу), так і змісту самої події.

До спотворень спогадів відноситься феномен АП - фотографічні спогади (flashbulb memory) - це яскрава, тривала пам'ять про те, як людина дізналася про несподіване, зворушливуподію його життя. Самій людині дані спогади здаються точними, можливо тому, що вони дуже яскраві. Однак їх яскравість не обов'язково означає їх точність. На підтвердження цього було проведено ряд експериментів [21]. Під час вилучення автобіографічної інформації експериментально було виявлено ряд ефектів АП, наприклад, своєрідний «ефект краю»: коли людину просять згадати події, що відносяться до будь-якого періоду (наприклад, навчання в університеті), він відтворює максимальну кількість подій з початку і кінця заданого періоду. «Телескопічний ефект» видаляє або наближає події на суб'єктивній осі часу в залежності від їх особистісної значущості. Людині здається, що важливі для нього події відбулися недавно, а не занадто важливі - давно. Найбільш значущим в тимчасовій організації АП є «ефект піку спогадів» (reminiscence bump effect). Даний ефект полягає в тому, що люди згадують непропорційно велику кількість автобіографічних подій, що відносяться до періоду 16-28 років [43, 49].

До спотворень змісту автобіографічних спогадів можна віднести повну втрату перш доступного змісту і включення в пам'ять епізодів, які не мають референта в реальному минулому суб'єкта.

Основним механізмом який визначає можливість «імплантації» неавтобіографічної за своїм характером інформації в подструктуру автобіографічної пам'яті, є механізм помилкової атрибуції джерела спогадів (Source Monitoring Failure - SFM). При актуалізації цього механізму людина досить акуратно відтворює фрагмент раніше відображеної інформації, але їй важко встановити обставини її отримання. В даному випадку АП, для нормального функціонування якої критично важлива рефлексія з приводу джерела (Хто? Де? Коли?), починає працювати за принципом семантичної пам'яті, нейтральної до походження своїх змістів. Створюється ілюзія «знайомого» матеріалу, яка помилково розпізнається як особисте «спогади» про пережитий досвід [30].

Вперше специфіка автобіографічної пам'яті була описана інтроспективною психологією. Ще в кінці ХІХ століття A. Bergson, використовуючи свідоцтва про унікальні змісти свідомості людей в критичні моменти на межі загибелі (феномен "все життя промайнуло перед очима"), виділив як принципово різні види пам'яті - пам'ять "повторювану" і пам'ять "ретроспективну", на підставі якої суб'єкт будує себе. Bergson першим відзначив, що "існує корінна відмінність між тим, що має повторюватися за допомогою повторення, і тим, що за самою суттю своєю не може повторюватися" [1, с.147]. W. Djems, дослідивши матеріал автобіографічних спогадів про пережиті екстатичні релігійні відчуття, також визнав існування вищої форми пам'яті [5]. У 1911 році E. Klapared скористався такою метафорою, кажучи про роль цієї особливої ??частини змістів пам'яті: "Пам'ять подібна двосторонній вулиці: теорія пам'яті повинна обов'язково залежати від інтерпретації ідеї "Я", а спосіб, за яким ми створюємо "Я", залежати від конфігурації пам'яті " [40, с.23].

Систематична робота з розповідями пацієнтів про окремі епізоди життя вперше стала здійснюватися в руслі психоаналізу. Відповідно до даної концепції найбільш значущі події визнаються присутніми в спогадах суб'єкта що усвідомлюються в трансформованому цензурою і механізмами захисту вигляді. Аналітику необхідно організувати спеціальну процедуру для відновлення автобіографічних спогадів, адекватних реальним подіям, тобто в процесі психоаналізу робиться спроба сформувати на рівні свідомості пацієнта "об'єктивну" АП.

Унікальність змістовної сторони АП, проте, дозволяє ряду дослідників виявляти закономірності в фіксації індивідуальних подій життя і ставити загальне питання: "Якого роду події фіксуються в АП?" Так, Martin Р. і Smayer М.А. [36], порівняли відкладення біографічних подій у представників різних поколінь, які не виявили відмінностей для мікроподій, що відносяться до особистого життя випробуваного. Події ранньої юності розглядаються усіма піддослідними як найважливіші ("пік" автобіографічних спогадів). Однак, спогади старшої групи виявилися більш насиченими суспільно значущими макроподіями. У роботах, виконаних на людях 60-75 років [27, 29], звертається увага на другий "пік насиченості важливими подіями", що припадає на попереднє експерименту десятиріччя, причому тільки 20-30% актуалізуються автобіографічними спогадами і складають соціально важливі факти біографії: народження, смерть, весілля і т.п. Pillemer D.B. з колегами [45] прийшов до висновку про найбільш інтенсивне відображення початкових періодів, тих етапів, які пов'язані зі значимими змінами життя і викликали подив або сприйняті як "удари долі".

Strogman К.Т. і Kemp S. [42] встановили, що всіавтобіографічні спогади відносяться до змін у житті, обумовлених початком або закінченням суб'єктивно значущих соціальних зв'язків. Провівши порівняння частоти емоційно забарвлених слів в оповіданні і ступенем важливості події, визнаної випробуваним, автори виявили невідповідності між усвідомлюваною і неусвідомлюваною значимістю конкретного біографічного факту. Останній висновок переконливо підтверджується дослідженнями А.А.Кроніка [6, 34] із застосуванням методу встановлення каузальних зв'язків між подіями. Таким чином, факт розбіжності суб'єктивної і об'єктивної значущості життєвої події доповнюється даними про неузгодженість його відображень на свідомому і несвідомому рівнях організації АП. Від психоаналітичного підходу простежується традиція апріорного визнання несвідомої частини АП яка більш точно відображає що реально відбувалося з суб'єктом, на основі цього спірного допущення будуються спеціальні психокорекційні процедури [10, 14, 17].

У світлі факту неповторності автобіографічного досвіду нового звучання набуває проблема істинності змістів АП. B.Ross вважає, що "в більшості випадків завдання дослідника полягає не в розрізненні правдивої і неправдивої версій"(виняток становить ситуація судової експертизи), а у “виявленні шляху, яким перетвориться значення дійсного біографічного факту, і в безумовному визнанні цінності автобіографічного оповідання як способу створення суб'єктом відчуття реальності пережитої події "[48, с.10].

1.2 Специфічні функції автобіографічної пам'яті

На сьогоднішній день виділено безліч конкретних функцій АП, більшість з яких укладаються в три групи. Ці три групи запропонувавD. Pillemer [46] в описі автобіографічної пам'яті яка володіє наступними функціями:

1. Соціальної комунікації: поділ спогадами з іншими людьми є способом формування соціальних відносин;

2. Психодинамічна цілістність: автобіографічні спогади регулюють емоційні процеси і психологічний стан;

3. Директивна функція: спогади здійснюють управління майбутньою поведінкою.

Далі ми розглянемо ці три групи функцій. Необхідно відзначити, що окремий опис не означає неодмінного дискретного здійснення цих функцій. S. Blak [20] наводить такий приклад: якийсь чоловік може пригадати минулий успіх (наприклад, його мова була добре прийнята на конференції) для здійснення директивної функції підготовки майбутньої доповіді. Одночасно, тий самий спогад може обслуговувати соціальну функцію встановлення або підтримання відносин з тими, хто був на конференції. Але можливо, що при одночасному здійсненні кількох функцій, одна може бути виділена як пріоритетна над іншими.

Психодинамічна цілістність як функція автобіографічної пам'яті.

Аналогічно твердженням «ми є те, що ми їмо» багато психологів могли б заявити «ми є те, що ми пам'ятаємо».

У багатьох авторів можна зустріти, висловлювання схожі за змістом з рубінштейнівскім «бути особистістю - означає мати історію свого існування» [12]. Зв'язок ідентичності та автобіографічної пам'яті став предметом багатопланового вивчення, існування цього зв'язку вже є загальновизнаним.Людина, володіючи певною ідентичністю, звертається до спогадів про автобіографічні події минулого, щоб підтвердити свої найбільш важливі і значущі особистісні характеристики; і навпаки, аналізуючи свій життєвий досвід, людина може відкрити в собі щось нове, пізнати самого себе, на що вона здатна. В разі неузгодженості наявної концепції особистості і деяких автобіографічних фактів спостерігається феномен «перерваної ідентичності» («diachronic disunity»)[32] і на перший план виходять екзистенційні функції автобіографічної пам'яті, що відповідають завданню усвідомлення сенсу життя, призначення [8].

Багато теоретичних формулювань вказують на те, що функція спогадів полягає в підтримці почуття протяжності особистості (the continuity of the self). M. Konwey [25] стверджує, що адекватність автобіографічного знання залежить від його можливості підтримати і розвивати почуття протяжності і особистісний ріст. Подібно до цього, гіпотетична функція особистого минулого полягає в тому, щоб підтримувати почуття тотожності самому собі протягом часу»[18].

Автобіографічні спогади можуть бути особливо важливі, коли особистість перебуває в несприятливих умовах, що вимагають змін у собі [2, 10].

І все ж, незважаючи на їх тісний контакт, не можна забувати про те, що особистість і пам'ять - в повному обсязі явища що перекриваються[20]. Відштовхуючись від найссеровского «екологічного підходу» до пам'яті, ми повинні встановити, які функції виконує автобіографічна пам'ять щодо особистості. Wilson і Ross пропонують дослідження двох особистісних функцій АП: підтримка несуперечливого бачення самого себе і підтримання сприятливого погляду на себе (акцент особистісного зростання що відбувається). Їх робота проливає світло на те, яким чином пам'ять дозволяє нам сказати «Я той самий, що і раніше - але краще» [58]. У різних дослідженнях автори виявили, що люди показують свій особистісний ріст, оцінюючи себе в минулому нижче, в порівнянні з поточним “Я”. Поточна особистість може величатися за допомогою девальвації минулого, через спогади себе-минулого як не такого доброго і приємного, не настільки мотивованого або розумного, як тепер.

Окрему підгрупу особистісних функцій автобіографічної пам'яті прийнято називати саморегуляційними.

В роботі Pessupati [44] представлено вивчення такого явища, як використання спогадів для регуляції настрою.Важливий аспект особистих спогадів полягає в тому, що емоційна інтенсивність вихідних повсякденних подій відрізняється від інтенсивності спогадів, в момент розповіді про нього іншим людям. Ця різниця в спогадах емоцій і показує роботу регуляційної функції АП. Зрозуміло, ця бесіда може одночасно обслуговувати і соціальну функцію АП (наприклад, емпатійну), але тут ми бачимо, що особистісні та соціальні функції існують у взаємодії. У дослідженнях було показано, що при переказі вихідних подій відбувається зменшення негативних емоцій; в той же час, позитивні емоції залишаються константними (акцентуювання позитивних та елімінація негативних емоцій). Іншими словами, люди (і особливо чоловіки) пригадують негативні події таким чином, який дозволяє регулювати (знизити) негативні емоції.Альтернативне пояснення, пропоноване Pessupati, полягає в тому, що люди згадують негативні емоції так саме, але не відчувають необхідності відображати, демонструвати ці емоції, тобто вони регулюють свою промову, а не спогади.

Дещо пізніше S. Blak [20] запропонувала свою інтерпретацію знайденого явища: ймовірно, емоційна регуляція не є первинною функцією автобіографічної пам'яті, але вона повинна розглядатися як механізм, що обслуговує три основні функції АП (особистісну, соціальну та директивну). Так, наприклад, розповідаючи про важкі ситуації і не показуючи негативних емоцій, людина може надати слухачеві спогади в сприятливому ключі (сильний, хоробрий). Або інший приклад - включення емоційної регуляції в соціальну функцію автобіографічної пам'яті: жінка може включати в свою автобіографічну розповідь більше негативних емоцій (ніж чоловік), щоб викликати емпатію у співрозмовника.

Комунікативні функції автобіографічної пам'яті.

Обмін спогадами про своє минуле, поділ своїх спогадів (розкриття себе, свого світу і своїх переживань) і отримання аналогічної інформації від співрозмовника надає нам можливість встановлення нових соціальних контактів, полегшення і спрощення знайомства, підтримки старих відносин. У літературі багаторазово описано, що близькій, суб'єктивно «рідній» людині ми можемо і хочемо розповідати про всі події та епізоди життя, а з людьми які стали далекими і чужими можемо тільки «згадувати минуле», і не в змозі поділитися своїм нинішнім життям.

Для багатьох дослідників соціальна функція АП є найбільш фундаментальною [19, 38, 42]. Автобіографічна пам'ять представляє матеріал для спілкування і більш глобально - для полегшення соціальної взаємодії [22], або досягнення «соціальної солідарності» [41]. Автобіографічні спогади і розповіді роблять спілкування більш правдоподібним, достовірним і переконливим [46] і таким чином надають можливість для навчання або інформування інших. Ця функція навчання, настанови може бути дуже вагомою в конкретних - наприклад, в дитячо-батьківських відносинах [28]. Автобіографічна пам'ять дозволяє нам краще розуміти інших людей і співпереживати їм [22]. Наприклад, поділ особистих спогадів може зацікавити слухача, залучити його в розповідь, посилити емоційний відгук, особливо якщо слухач відповідає своїми спогадами [46]. Важлива роль автобіографічної пам'яті у встановленні, розвитку або підтримці соціальних зв'язків була неодноразово відзначена [46], і іноді пов'язувалася з можливим еволюційним адаптивним значенням [41, 42].

Розповідь про подію комусь, хто не був присутнім при цьому епізоді, також представляє йому інформацію про доповідоча і його світ[22], а поділ спогадівміж присутніми на цій події здійснює соціальну функцію поглиблення міжособистісних відносин [28].

Вивчення соціальної функції навчання / передачі досвіду плідно вивчалася R. Fivush: вона досліджувала дитячо-батьківські відносини. Головне питання полягало в тому, для чого батьки (в даному випадку, мами), включаються в спільний спогад подій з дитиною. Виявилося, що в ході такого спілкування батьки впливають на формування у дітей Я-концепції, діти вчаться розуміти свої відносини з іншими людьми, і сприймати емоції складовою частиною соціальних відносин. Інша функція - навчати та інформувати - тобто, соціалізувати дітей: як виражати і навіть як переживати свої емоції, як впоратися з ними, регулювати їх. Навчання емоційної регуляції вкрай важливо для подолання негативного емоційного досвіду в ході повсякденного життя. Таким чином, дитячо-батьківські розмови про минулі ситуаціґ, коли дитина відчувала досаду, злість або страх, сприяють тому, щоб дитина зрозуміла кожну з цих емоцій і можливості її прояви [28].

Вивчаючи соціалізацію дитини, багато дослідників задавалися питанням про те, в чому криється джерело формування тендерних відмінностей в автобіографічній пам'яті. Деякі дослідження показали, що батьки по-різному спілкуються з дітьми в залежності від їх статі. Досліджуючи "memory talk" (бесіди-спогади), автори виявили, що дівчаткам батьки зазвичай передають більш складні спогади (більше контексту, додаткову інформацію). Однак ці дані були спростовані іншим дослідником, який приділив особливу увагу організації експерименту: для своєї роботи він вибрав тільки ті сім'ї, в яких були діти обох статей, віком 3-5 років. Таким чином, виявилося, що матері однаково спілкуються з дітьми, незалежно від їхньої статі, але в бесідах з молодшими використовують більш конкретну інформацію, що містить більше оцінок і порівнянь [33].

Таким чином, все різноманіття соціальних функцій автобіографічної пам'яті можна, по суті, об'єднати в дві групи: встановлення соціальних зв'язків і передача досвіду.

Прагматичні функції автобіографічної пам'яті.

Незважаючи на переконаність деяких авторів в першості соціальної функції автобіографічної пам'яті, директивна функція також представляється важливою. Автобіографічна пам'ять дозволяє нам звертатися до минулого досвіду з новими питаннями, стикаючись з проблемними ситуаціями або щоб передбачити майбутні події [16]. Використання минулого досвіду для того, щоб сконструювати модель для розуміння внутрішнього світу інших людей і передбачення їх подальших дій - ця функція може бути розглянута і як директивна, і як соціальна.

Найбільший внесок у вивчення директивної функції автобіографічної пам'яті вніс Pillemer [46]. Центральною ідеєю його статі є демонстрація важливості, і, за його словами, «спрямовуючої сили конкретного епізоду». Він наводить приклади повсякденних і травматичних спогадів, що пояснюють це явище. Директивна функція спогадів про особисті події (що трапилися в певний час, в певному місці, які включають певні унікальні обставини, з якими пов'язані сенсорні образи і почуття) перш отримувала занадто мало уваги з боку дослідників, тому що пріоритетним джерелом вказівок, напрямків і спонукань завжди вважалася загальна семантична пам'ять (поведінка часто керується очікуваннями або сценаріями). На всі ці аргументи D. Pillemer наводить заперечення: все це може бути вірно лише для звичайних повсякденних умов, але не для тих ситуацій, для яких не існує відомих і відпрацьованих сценаріїв,або коли їх застосування зазнає невдачі. У цих випадках керівна, директивна сила життєвої події може бути особливо важливою.

Хоча директиви пам'яті завжди пов'язані з конкретним епізодом, його вплив може бути досить віддаленим, а сам епізод може бути широко застосовним. Цей «широкий вплив» на думки людини може бути набагато складніше виявити і операціоналізувати, ніж це передбачалося в деяких дослідженнях. Адже навіть в тих випадках, коли автобіографічні спогади використовуються для вирішення деякої проблеми, пам'ять може працювати на неусвідомлюваному рівні, майже автоматично, що ми можемо не вловити цього впливу навіть при самозвіті.

Повсякденні події життя також можуть володіти директивною силою. Спогади дорослих про найбільш типові життєві епізоди часто містять керівництва до дії або переконань. Їх вплив проявляється при зіткненні людини з подібною ситуацією.

1.3 Організація функцій автобіографічної пам'яті

Описуючи функції автобіографічної пам'яті, слід особливу увагу приділити тому, що не всі групи функцій формуються одночасно.

Найважливішим соціальним регулятором автобіографічної пам'яті, що формуєтьсяє батьківський стиль включення дитини в автобіографічну бесіду, який значно впливає як на ситуативні, так і на відстрочені характеристики автобіографічної пам'яті[28]. Діти, батьки яких реалізують «розгорнутий» (high elaborative) стиль спілкування, тобто заохочують розгорнуті деталізовані автобіографічні розповіді, на відміну від дітей «прагматично» орієнтованих батьків (low elaborative - pragmatic), що стимулюють звернення тільки до фрагменту ситуації минулого, стійко демонструють більш високий рівень розвитку АП як за якісними, так і за кількісними параметрами (притестуванні через три роки). «Розгорнутий» стиль надаєавтобіографічним спогадам сенс самостійної дії, керованою системою питань і підказок дорослого. При «прагматичному» стилі дорослий вимагає, щоб дитина відтворила тільки ту частину інформації про минулу подію, яка необхідна для досягнення певної мети (наприклад, знайти втрачений предмет легше, якщо згадати, де ти був).

Таким чином, комунікативна функція, будучи хронологічно першою в онтогенезі, зберігає свою актуальність і на наступних вікових етапах.

Автобіографічна пам'ять розвивається за законами вищих психічних функцій, виникаючи як інтерпсихічна (в формі розділеної з дорослим спільної актуалізації спогадів про конкретну подію життя дитини за допомогою спеціальних мовних та інших соціокультурних засобів), а потім перетворюючись в інтрапсихічну, внутрішню форму - нову психічну функцію, яка забезпечує людині можливість мати історію власного життя.

На наступних вікових етапах автобіографічна пам'ять набуває автономний функціональний потенціал. Відокремлюються саморегуляційна і прагматична функції.

Комунікативна функція є найбільш часто актуалізованою в повсякденному житті, ми часто розповідаємо іншим людям про події, що трапилися з нами (накладення автобіографічної і епізодичної пам'яті). Дещо рідше ми звертаємося до свого особистого минулого з метою саморегуляції або вилучення життєвих уроків, планування власних дій. До екзистенціальних функцій звернення відбувається не в рамках повсякденної діяльності, а в процесі особливої ??діяльності - долібудівництва[9], при якій і актуалізуються такі функції як усвідомлення сенсу життя, своєї унікальності, фінальна інтеграція особистості і т.п.

Інтеграція окремих життєвих подій в цілісну систему автобіографічної пам'яті і поява систематизованої історії власного життя - процес що розвивається, результатом якого є уявлення людини про свій «життєвий шлях».

Тільки з певним віком, що характеризує перехід до персоногенезу (термін і концепція належать А.А. Асмоловій), починається концептуалізація події життя і формування цілісних конструктів «моє життя», «моя біографія», «моя доля», опосередковані соціокультурні норми, практики (включаючи релігійні), символічні системи (що використовують узагальнення різного типу - від метафор до понять). Інтеграція окремих спогадів у зв'язану смисловими (в окремому випадку - причинно-наслідковими) відносинами у часі систему, АП опосередковується розвитком концепції «доля». Лінія розвитку, що відображає процеси концептуалізації і інтеграції веде до зміни структурних одиниць на мікрорівні, диференціються різні типи спогадів про життєві події - «яскрава», «важлива», «характерна» і «переломна».

1.4 Індивідуальні особливості автобіографічної пам'яті

На даний час можна зустріти значну кількість досліджень, що стосується індивідуальних особливостей автобіографічної пам'яті. Історично, перші дослідження концентрувалися навколо спроб знайти прямий зв'язок між характеристиками автобіографічної пам'яті та деякої іншої змінної. Даний підхід можна умовно назвати «монопараметрічним». Дослідження в рамках цього підходу можна розділити на три групи, в залежності від факторів, які вносять вклад в індивідуальну своєрідність автобіографічної пам'яті:

індивідуальні властивості (стать, вік)

особистісні властивості

соціокультурний вплив

Гендерно-вікові характеристики.

Проблематика гендерних відмінностей в автобіографічній пам'яті представлена в сучасних дослідженнях досить широко, але в той же час, результати цих робіт часто суперечать один одному. Так, було показано, що автобіографічні спогади жінок сильніше емоційно забарвлені, причому незалежно від знака емоцій жінки актуалізують більш позитивні і більш негативні спогади.

В роботі Rossa M. і Holmberg D. показана справедливість виділення гендерних відмінностей в характеристиках окремих автобіографічних спогадів: спогади жінок описуються як більш яскраві, «живі». Чоловіки ж виявили тенденцію до більш складної «переробки» спогадів, часто доповнюючи їх і прикрашаючи, щоб підкреслити «родзинку» і представити свої спогади більш цікавими [47]. Цікаво, що автори цього дослідження, порівнюючи автобіографічні спогади про міжособисті відносини у подружжя, виявили додатковий факт. У своїх оцінках чоловік та жінка сходилися на думці: жінки зазвичай краще пам'ятають подробиці таких подій (жінкам приписується найкраща пам'ять на особистісно значущі події).

Наступні дослідження в цілому підтвердили ці дані: також був виявлений ??гендерний вплив на форму і розподіл «яскравих» подій протягом життя. Pillmer D. зазначає, що спогади жінок носять більш конкретний, епізодичний характер, і вони часто більш прагматичні, тобто орієнтовані на конкретну життєву задачу [46]. Також є дані і про те, що розподіл спогадів на лінії життя також має гендерні відмінності: жінки згадують більше дитячих подій, і набагато швидше можуть їх оцінити [26, 28].

Проте, є ряд робіт, які стверджують, що в їх роботах ніяких гендерних відмінностей в автобіографічній пам'яті не виявлено [49, 50].

Не менш цікаві дані можна зустріти щодо впливу віку на автобіографічну пам'ять. Автобіографічна пам'ять, як найбільш складне і інтегральне мнемічне утворення, пізніше з'являється в онтогенезі, і раніше всього піддається руйнівному впливу віку (що відповідає закону формування і руйнування вищих психічних функцій, по JI.C. Виготському) - і перш за все страждає пам'ять навіть не на особисті, а на суспільні події - швидше за все, як менш цінні і важливі. Відповідно, семантична пам'ять менше схильна до впливу часу [37]. Уточнююче дослідження АП показало; що «страждають» тільки деталі і конкретні факти, але суть події випробовувані передають однаково добре незалежно від віку [19].

Емоційні оцінки подій також залежать від віку: літні люди виявили сильніші емоції[31], причому на подив, вони частіше, ніж молоді, висловлювали негативні емоції в своїх автобіографічних оповіданнях [15], хоча негативізм і «бунтарскій дух" прийнято вважати прерогативою молодих, а до літнього віку очікують формування позитивної ідентичності, (в нашому дослідженні значущих розбіжностей між випробуваними різних вікових груп за кількістю негативних подій не виявлено).

Цікаво, що спогади літніх людей не схильні до переоцінки: вони як би відтворюються завжди з заздалегідь визначеної позиції, і навіть конкретні деталі вони завжди повідомляють в певному, порядку. У той самий час, у молодих і зрілих випробуваних автобіографічні розповіді кожен раз ніби будуються заново - цей факт добре ілюструє відомий нам принцип: автобіографічна пам'ять тісно пов'язана з ідентичністю; у літніх людей на стабільність оцінок впливає вже сформована ідентичність.

При цьому, слід зазначити важливу деталь: всупереч очікуванням, розподіл подій на лінії життя приблизно однаковий і не залежить від віку випробовуваних [50] - іншими словами, незалежно від віку на момент дослідження, всі випробувані представляють в середньому однакову кількість подій. Можна припустити, що виявлені відмінності в кількості актуалізованих подій життя обумовлені не віком (АП являє собою складне мнеміченеутворення, і репертуар доступних подій не пов'язаний з механічним накопиченням хронології, або «забуванням» давно мавших місце подій) - але деякими іншими, поки дослідникам невідомими, факторами.

Особистісні особливості.

Мабуть, найчастіше в літературі можна зустріти роботи, які вивчають фактори, що впливають на виникнення т.з. «помилкових» спогадів. Як видно з вищеописаних робіт, в феноменології АП часто зустрічаються різні види помилок і спотворень в спогадах. Однак, поряд з «неточністями», зустрічається і особливий вид помилок - помилкові спогади - формально «звичайні» спогади про події, які ніколи не мали місце в дійсності. Відомо, що помилкові спогади можуть з'являтися під впливом будь-яких зовнішніх впливів: навіювання, гіпнозу, психотерапевтичної роботи (зокрема, інтерпретації сновидінь). Однак виявилося, що помилкові спогади можуть з'являтися і під час відсутності подібних технік, більш-меньш спонтанно.

Такі спогади часто зустрічаються у людей, схильних до фантазій: адже, переживаючи їх досить реалістично, вони можуть повірити в реальність своїх спогадів [35]. Іншими словами, тут має місце помилка локалізації джерела інформації: мова йде про здатність людей розрізняти спогади про зовнішні події і спогади про внутрішні події (таких як мрії, фантазії, уяви). Даний підхід іменується «концепція контролю дійсності» (the concept of reality monitoring) [30].

Вплив особистісних рис на індивідуальні особливості автобіографічної пам'яті вивчався не тільки по відношенню до помилкових спогадів. Дуже цікава робота показує зв'язок самооцінки і регуляційної функції АП. Групі людей нав'язували поганий настрій, і потім просили згадати події їхнього життя. Виявилося, що при вільному відтворенні будь-якої події, випробовувані з високою самооцінкою актуалізували більш позитивні спогади, що призводило до поліпшення настрою. В той самий час, коли інструкція була більш директивною і закликала згадати якусь конкретну подію, то відмінностей міжгрупами з різною самооцінкою не виявилося. Таким чином, було показано, щоефективність реалізації саморегуляційної функції АП визначається самооцінкою.

Висновки до розділу 1

Підводячи підсумки, слід зазначити, що на сьогоднішній день визначено місце автобіографічної пам'яті як однієї з підсистем довготривалої пам'яті (поряд з епізодичною і семантичної пам'яттю) [55], описана її унікальна феноменологія [50], виявлено функціональний репертуар [43], встановлені основні закономірності її функціонування [10].

Слід підкреслити, що в спеціальній психологічній літературі досить поверхнево вивчені індивідуальні особливості автобіографічної пам'яті, вплив їх на структуру особистості, на особливості її формування і функціонування. Тому вивчення саме цих аспектів автобіографічної пам'яті є актуальним і має велике психосоціальне значення. У зв'язку з цим, як вже було зазначено, в роботі зроблено спробу освятити особливості автобіографічної пам'яті у представників різних гендерних і вікових груп для виявлення індивідуально-типологічних особливостей автобіографічної пам'яті.

Проблема вивчення автобіографічної пам'яті знаходиться на стику двох центральних областей загальної психології - особистості і пам'яті, що дозволяє знайти нові ракурси їх вивчення. Автобіографічна пам'ять є базисом самосвідомості особистості і Я- концепції. Закономірності автобіографічної пам'яті пов'язані не тільки з мотиваційно-смисловими й емоційними процесами, але і з когнітивними.

Проведений аналіз теоретичних аспектів автобіографічної пам'яті дозволяє визнати автобіографічну пам'ять самостійним предметом дослідження, оскільки вона має специфічні, властиві тільки цьому виду пам'яті функції і закономірності, і запропонувати наступне визначення цієї психологічної реальності: автобіографічна пам'ять - це суб'єктивне відображення пройденого людиною відрізка життєвого шляху, що містить в собі фіксацію, збереження, інтерпретацію та актуалізацію автобіографічних значущих подій і станів, якими визначається самоідентичність особистості[9].

Результатом даної частини роботи є розгорнутий опис специфічних характеристик і функцій АП.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНО - ТИПОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ АВТОБІОГРАФІЧНОЇ ПАМ'ЯТІ

2.1 Методи дослідження автобіографічної пам'яті

Вивчаючи механізми і закономірності функціонування пам'яті, класифікуючи її за різними підставами, вчені виявили безсумнівний і суттєвий зв'язок між пам'яттю і особистістю. Традиційно проблема співвідношення особистості і пам'яті досліджувалась з точки зору аналізу особистісної регуляції мнемічних процесів, тобто авторів цікавило, як властивості і стани особистості (емоції, установки, мотиви, цілі) впливають на запам'ятовування і відтворення певного матеріалу. Однак, існує можливість і протилежної постановки проблеми: як зміст і структура пам'яті визначає особистість людини? Такий підхід можна назвати ретроспективним, "мнемічним" підходом до вивчення особистості. Таким чином, можна розширити розуміння особистісного підходу до трактування проблематики пам'яті і розглядати пам'ять у контексті життя і діяльності цілісної особистості.

Кожна людина має величезний масив «сирих» автобіографічних даних, і один з важливих показників індивідуальних відмінностей полягає в тому, чи використовує він цей безцінний досвід, в яких випадках, і для чого. Говорячи про функції АП, дослідники мають на увазі мету, для реалізації якої людина звертається до своїх спогадів: з метою комунікації, регуляції настрою/мотивації, прийняття рішень, або планування дій.

За результатами проведеного теоретичного аналізу зроблено висновок, що типологічні особливості автобіографічної пам'яті слід вивчати в комплексному дослідженні, що включає в себе наступні параметри: вивчення характеристики автобіографічної пам'ятіта оцінка її функцій.

За підсумками проведеного теоретичного аналізу були сформульовані основні вимоги до методичної частини комплексного дослідження, що об'єднує такі параметри.

Структурні характеристики автобіографічної пам'яті визначалися за допомогою модифікованої методики «Лінія Життя» [Нуркова, 2000], що представляє собою графічну методику, на бланк якої випробуваний завдає «значущі події свого життя» в хронологічному порядку, одночасно орієнтуючи їх за шкалою «позитивності-негативності». Обробка отриманих бланків дозволяє виділити ряд індивідуально стійких кількісних показників роботи автобіографічної пам'яті: загальна кількість спогадів, щільність спогадів (кількість спогадів / вік випробуваного), кількість позитивних спогадів, кількість негативних спогадів, індекс емоційності (кількість позитивних / кількість негативних спогадів), вік першого спогаду, кількість тем (якими можна описати всі події, представлені на бланку), наявність події «моє народження».

Оцінка функцій автобіографічної пам'яті проводилася за допомогою методики «Функції автобіографічної пам'яті» [Василевська, 2008].

Дослідження структурних характеристик автобіографічної пам'яті.

За допомогою модифікованої методики «Лінія Життя» (В.В. Нуркова) є можливість отримати ряд показників роботи автобіографічної пам'яті. Випробуваному пропонується горизонтально орієнтований стандартний аркуш формату А4, із зображеною лінією, підписом «Моє життя» і інструкція: «Уявіть, що це - Ваше життя, від початку до сьогоднішнього дня. Будь ласка, позначте найбільш значущі події, які найбільш запам'яталися. Чим більше приємна, радісна, позитивна подія, тим вище відзначайте її від осі часу (поставте крапку і підпишіть). І чим вона негативніша, сумніша, неприємніша, - тим нижче. На самій осі обов'язково вкажіть, скільки Вам було років, коли ця подія відбулася»[2] (див. Малюнок 2.1.).

Обробка отриманих бланків методики «Лінія Життя» дозволяє виділити ряд кількісних показників, які використовувалися в цьому дослідженні:

Загальна кількість подій, представлених на Лінії Життя (ЛЖ);

Щільність Лінії життя в цілому (розраховується як відношення загальної кількості актуалізованих подій до віку випробуваного);

Кількість позитивних і негативних автобіографічних спогадів (амплітуди розташування подій від осі часу);

Індекс емоційності (кількість позитивних / кількість негативних подій);

Вік першої події представленої на ЛЖ;

Тематичний репертуар представленних подій (кількість життєвих тем, якими можна описати всі події представлені на ЛЖ);

Наявність події «моє народження» (так чи ні);

Наявність «ефекту піку» на ЛЖ (так чи ні).

Малюнок 2.1. Приклад бланка методики «Лінія Життя».

У літературі описані також інші методики які дозволяють визначити кількість подій (Логінова, 1991; Коржова, 2002), найбільш поширеною є комп'ютеризована методика (Головаха, Кроник 1984). Однак, на наш погляд, вона має низьку принципових, недоліків які не дозволяють застосовувати її для виявлення індивідуально-типологічних особливостей АП: процедура даної методики передбачає жорстке розбиття життя на п'ятирічки і прохання заповнювати їх передбаченою кількістю подій. У той же час, численні дослідження показали, що хронологічний розподіл спогадів не є гомогенним, описані універсальні феномени «піку спогадів» та «оперативної складової»[50]. Показано, що існує суб'єктивний розподіл життя на періоди, заснований на так званих «переломних подіях» життя [11].

Оцінка функцій автобіографічної пам'яті.

Можна припустити, що кожній людині, безсумнівно, доступні всі функції автобіографічної пам'яті, але найбільш «типовим» для неї способом використання автобіографічних даних є тільки одна з цих функцій. Для позначення цього феномена запропоновано термін «провідна функція АП». Провідна функція АП відображає той клас цілей і життєвих завдань людини, у вирішенні яких вона найчастішезадіює інформацію про персональнє минулє [2].

За кордоном розроблено два опитувальника, спрямованих на виявлення функцій АП в повсякденному житті людини:

Reminiscence Function Scale (RFS),автор J. Webster

TALE, автор S. Bluck

Обидва опитування включають в себе перелік прямих запитань (43 і 30 відповідно). Суттєвим обмеженням даних методик є вимога високого рівня рефлексії від випробуваного, а також ігнорування можливого втручання механізмів мотивації і соціальної бажаності. При спробі адаптації даних опитувальників для відчизняної вибірки виявилася реакція відторгнення випробовуваних щодо деяких пунктів (наприклад, пов'язаних з підготовкою до смерті і пожвавленням гіркоти спогадів) [2].

На нашу думку, більш доцільним є такий спосіб побудови опитувальника, при якому випробуваному пропонуються варіанти звернення до спогадів в реальних життєвих ситуаціях. Саме тому був обраний опитувальник для виявлення функціонального профілю АП «Функції Автобіографічній Пам'яті» (ФАП), що містить 22 питання та підсумковими показниками по ньому є бали за 5 шкалами: комунікативна, саморегуляціонная, прагматична функції, поліфункціональність і зрілість автобіографічної пам'яті(див. Додаток 1.)

2.2 Аналіз отриманих результатів дослідження та оцінка індивідуально-типологічних особливостей автобіографічної пам'яті

У дослідженнівзяли участь 42 особи, з них 13 чоловіків і 29 жінок, що у відсотках становить 30,96% і 69,04% відповідно. Вік випробуваних склав від 17 до 86 років (середнє значення дорівнює 34,5 рокам). Віковий розподіл випробовуваних представлено на малюнку (див. Малюнок 2.2).

Головними критеріями при формуванні вибірки були:

Вища або незакінчена вища освіта (високі вимоги рефлексії);

Вік випробуваних. Ми вважаємо, що АП як найбільш пізнє мнемічне утворення повинна досліджуватися перш за все на дорослих випробуваних.

Малюнок 2.2. Віковий розподіл випробовуваних.

\Визначення провідної функції АП

Первісним варіантом визначення провідної функції АП був простий підрахунок сумарних балів по кожному з п'яти чинників опитувальника «Функції автобіографічної пам'яті». Як видно з наведеної нижче таблиці (див. Таблиця 2.1), тільки 2 випробовуваних набрали рівні бали за кількома функціями одночасно, інші ж випробовувані можуть бути успішно віднесені до тієї чи іншої групи.

Таблиця 2.1.

Кількість випробуваних, які показали найбільші абсолютні бали за функціями.

Провідна функція АП	стать	загалом
	жін	чол
Тип функцій	Змішаний тип	0	2	2
	Комунікативна функція	10	4	14
	Саморегуляційна функція	3	6	9
	Прагматична функція	11	6	17
Загалом		24	18	42

Більш наглядніше ці дані надані на гістограмі (див. Малюнок 2.3).За наведеними ілюстраціями видно, що в цілому, жінки частіше реалізують комунікативну функцію АП, а чоловіки - саморегуляціонную. Цікаво, що прагматичну функцію випробовувані обох статей використовують в рівній мірі.

Малюнок 2.3. Кількість випробуваних, які показали найбільші абсолютні бали за функціями.

Гендерні відмінності

Для виявлення значущих відмінностей результатів застосованих методик у чоловіків і жінок було проведено процедуру аналізу, результати якого наведено в зведеній таблиці (див. Таблиця 2.2).

Було виявлено, що в дослідженні є ряд параметрів, що виявляють значущі відмінності за вибірками чоловіків і жінок.Як показало порівняння, жінки вище оцінюють поліфункціональність своїх спогадів, і частіше задіюють АП з метою комунікації.

Таблиця 2.2.

Значущі розбіжності показниківу чоловіків і жінок.

Змінна	Середні значення показників
	чоловіки	жінки
Наявність події «моє народження»	0,44	0,27
Кількість позитивних автобіографічних спогадів	12,46	14,78
Кількість негативних автобіографічних спогадів	3,53	4,85
Індекс емоційності (кількість позитивних / кількість негативних подій)	3,60	2,66
Поліфункціональність АП	15,79	18,17
Комунікативна функція	14,06	16,71

На «Лінії життя» чоловіки відображають значимо меншу кількість негативних подій, ніж жінки і відповідно мають більш високий індекс емоційності (див. Малюнок 2.4 та 2.5).



Малюнок 2.4. Приклад бланка методики “Лінія життя”: високий індекс емоційності (14 позитивних спогадів, 4 негативних спогади. ІЕ - 3,5), чоловік, 45 років.

Малюнок 2.5. Приклад бланка методики “Лінія життя”: низький індекс емоційності (6 позитивних спогадів, 5 негативних спогадів. ІЕ - 1,2), жінка, 42 роки.

Таким чином, можна припустити, що суб'єктивна картина минулого у чоловіків більш позитивна і «оптимістична».

Однак, виявлений ефект не означає більш активного включення позитивних спогадів в комунікацію, що підтверджується виявленим показником загальної кількості спогадів, у жінок цей показник значно вищий. Можливо, саме розповіді про негативні події в більшій мірі адекватні для вирішення комунікативних завдань (залучення допомоги, співчуття і т.п.).