Дослідження процесу соціально-психологічної адаптації школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОБЛЕМ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА АДАПТАЦІЯ П'ЯТИКЛАСНИКІВ ДО НАВЧАННЯ В СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ

1.1 Соціально-психологічна адаптація як психолого-педагогічний феномен

1.2 Особливості навчання при переході з початкової школи в середню

1.3 Психологічні основи адаптації молодших підлітків до умов навчання

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО - ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ П'ЯТИКЛАСНИКІВ ДО УМОВ НАВЧАННЯ В СЕРЕДНІЙ ЛАНЦІ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

2.1 Організація дослідження та обгрунтування методик

2.2 Аналіз проведення досліджень

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК

ВСТУП

Соціально-економічний розвиток викликає необхідність адаптації як окремої особистості, організації, так і суспільства в цілому. Сьогоднішня школа не в змозі успішно вирішувати поставлені перед нею завдання без урахування інтенсивності, конструктивності, тривалості, «хворобливості» адаптаційних процесів, що відбуваються у школярів, їхніх батьків, вчителів

Навчальна адаптація супроводжується психофізіологічною, соціальною, які часто проходять в умовах несприятливої екологічної обстановки.

Спостерігається ускладнення адаптаційних процесів, що робить величезний вплив на ступінь напруги функціональних систем адаптації школярів. Дезадаптованість дитини до навчання веде до погіршення його здоров'я, зниження успішності, відчуженню від школи, несприятливого соціального статусу, що є причиною деструктивності особистості.

Актуальність проблеми. В останні роки зарубіжної психолого-педагогічній літературі активно розробляється проблема соціальної адаптації дитини. Актуальним це стало зараз і для нашої країни, де за останні 8 -- 10 років відбулися глобальні зміни соціально -- політичної ситуації, і в особистості необхідно адекватно реагувати на ці зміни.

Якісно інша, у порівнянні з попередніми інститутами соціалізація ( сім'я, дошкільні установи), атмосфера шкільного навчання, що складається із сукупності розумових, емоційних і фізичних навантажень, висуває нові, ускладненні вимоги не тільки до психофізіологічної конституції дитини або його інтелектуальних можливостей, а й до цілісної його особистості, і перш за все, до її соціально -- психічного рівня. Так чи інакше, вступ до школи завжди пов'язаний зі зміною звичного способу життя і вимагає адаптації до нових умов соціального існування.

Неадаптованість дитини до навчання веде до погіршення його здоров'я, зниження успішності, відчуженню від школи, несприятливого соціального статусу, що є причиною деструктивності особистості.

Надзвичайно складним є період переходу школярів з початкової школи в основну: предметне навчання, ускладнення навчального матеріалу, змінюється учительський склад, висуваються більш високі вимоги до навчальної діяльності школярів, зростання числа педагогів - все це знижує працездатність, підвищує тривожність, викликає стан фрустрації.

У школі проблема адаптації частіше асоціюється з навчанням першокласника, рідше - у зв'язку з переходом у середню ланку і ще рідше - з переходом у старші класи. Недостатньо добре вивчені і психологічні особливості дітей 10-11 років. Г. А. Цукерман називає цей період «нічиєї землею» у віковій психології.

У наукових дослідженнях названих авторів розроблені визначення адаптації, виявлена її сутність, розглянуто види. Але проблема адаптації школярів при переході в основну школу не вичерпана, тим більше, що згадані автори не спиралися на особистісно-орієнтовану парадигму освіти. Когнітивно-орієнтована практика сьогодні демонструє свою неспроможність у вирішенні цілей, що стоять перед сучасною школою.

Об'єкт дослідження -- процес соціально -- психологічної адаптації п'ятикласників.

Предмет дослідження -- умови соціально-психологічної адаптації.

Мета дослідження -- теоретично вивчити, та емпірично дослідити процес соціально -- психологічної адаптації.

Виходячи з мети були визначені наступні завдання нашого дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз соціально - психологічної адаптації в психолого-педагогічній літературі.

2. Визначити особливості навчання п'ятикласника при переході з початкової школи в середню.

3. Розкрити умови адаптації п'ятикласників до навчання.

4. Провести емпіричні дослідження соціально -- психологічної адаптації п'ятикласників до умов навчання в середній ланці.

Для вирішення поставлених завдань використовувалися різні методи дослідження:

1. Теоретичні методи - моделювання, аналіз, синтез, які дозволили виявити специфічні сторони досліджуваного процесу, визначити та обгрунтувати діяльність по адаптації п'ятикласників.

2. Емпіричні методи - анкетування, тестування, вивчення документації, дослідно-експериментальна робота.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОБЛЕМ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА АДАПТАЦІЯ П'ЯТИКЛАСНИКІВ ДО НАВЧАННЯ В СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ

1.1 Соціально-психологічна адаптація як психолого-педагогічний феномен

Сучасна соціально-економічна ситуація характеризується динамічністю та мінливістю. Але люди по-різному реагують на зміни, що відбуваються як у суспільстві, так і їхнього особистого життя, тобто відрізняються за ступенем пристосованості.

«Адаптація» - це міждисциплінарне поняття, тому воно розглядається багатьма дослідниками. Дане поняття охоплює різні адаптивні системи. Термін "адаптація" походить від латинського слова adaptatio-пристосування. Може бути, тому багато авторів дають його дефініцію через переклад і визначають адаптацію як пристосування організму до умов середовища [41, c.67].

Візьмемо за основу дефініцію розглянутого терміна, дану Ю. А. Урманцевим, як найбільш загальне визначення адаптації.

У найбільш загальній формі адаптація проявляється в еволюційному розвитку органічного світу з точки зору філогенезу: сам факт існування біологічного виду - результат філогенетичної адаптації. Не менш поширені і адаптивні процеси в окремому організмі, що проявляються протягом одного життя, в онтогенезі.

У поняття адаптації включено діалектична єдність середовища проживання і самого об'єкта-системи, єдність і боротьба протилежностей. Як зазначає В. Н. Грибов [45, c.125], адаптація як процес взаємного замирення середовища та організму спрямована на досягнення рівноваги, що є підсумком адаптації. Процес утримання рівноваги через адаптацію називається гомеостаз. В. Н. Грибов виявив співвідношення категорій “рівновагу”, “гомеостаз”, “організм”, “середа” через категорію “адаптація”: поняття “адаптація” є опосередкованим ланкою між об'єктами “організм” і “середа” і між процесами “рівновага” і “гомеостаз”.

Доцільно уточнити думку В. Н. Грибова: “Рівновага між організмом і середовищем є підсумок процесу адаптації. Сам же цей процес є механізм забезпечення гомеостазу, тобто процесу, що забезпечує рівновагу між організмом і середовищем”. Оскільки існує, на наш погляд, ще одна важлива точка зору на адаптацію як на процес взаємодії суб'єкта та об'єкта, суб'єкта і суб'єкта, в результаті якого неминуче відбуваються зміни в обох взаємодіючих частинах.

Зміни стосуються появи нових ознак, нової комбінації ознак, часткового зникнення або повної втрати частини ознак. Взаємодія завжди веде до якої-небудь домінанту, домінування будь-чого: одного суб'єкта над іншим, суб'єкта над об'єктом або навпаки, і відповідно, до пристосування до цієї домінанту. У теж час поява домінанти як неминучий момент еволюції всього живого являє, по суті, другу і провідну, активну сторону адаптаційного процесу - пристосовування.

Ми акцентуємо увагу на тому, що механізм адаптації, вироблений в еволюційному розвитку, дозволяє організму існувати в постійно мінливих умовах середовища. Але і організм теж не перебуває в статичному стані, тобто система “організм - середовище” перебуває у стані динамічного нерівноваги, отже, процес адаптації має здійснюватися завжди. Завдяки адаптації досягається збереження гомеостазу в даній системі.

Г. О. Балл підкреслює, що при дослідженні адаптації необхідно враховувати багатошаровість компонентів системи “індивід - середа”, так як одні й ті ж, в об'єктивному прояві події можуть трактуватися по-різному [44, c.65]. Реалізацію суб'єктом його цілей можна розглядати як специфічний вид асиміляції, тобто адаптаційний процес, що забезпечує рівновагу суб'єкта з середовищем.

Прийняття та рішення особистістю завдань, запропонованих їй ззовні, можна трактувати як прояв акомодації, тобто пристосування до середовища. Але якщо завдання прийнята особистістю, стала її завданням, то дії, спрямовані на її вирішення, виступають як прояв асиміляції. Г.А. Бал відзначає, що якщо мова йде про акомодації, тобто адаптація розглядається у вузькому сенсі, тоді можливе використання виразу "адаптація до середовища", але коли адаптація характеризується в широкому сенсі, слід застосовувати термін “адаптація у середовищі” [44, c.47 ].

Адаптаційні процеси відбуваються на різних рівнях: молекулярному, клітинному, на рівні окремих функцій, органів, цілого організму і певних систем. В залежності від цього автори, досліджуючи проблеми адаптації, виділяють наступні її види: біологічна, соціальна, психологічна.

Біологічна адаптація -- пристосування організмів протягом життя багатьох поколінь до змін середовища.

Психологічна -- система заходів, спрямованих на формування в особи здатності пристосуватися до існуючих у колективі вимог та критеріїв за рахунок присвоєння їй норм і цінностей даного колективу.

Соціальна -- активне пристосування індивіда до умов середовища і результату цього процесу. Адаптація соціальна має дві форми: активну (індивід прагне вплинути на середовище, змінити його, тобто активно входить у процес соціалізації); пасивну ( не взаємодіє із середовищем, не прагне змінити його, присосуватися до особистих норм, оцінок, засобів діяльності)

Ми детальніше будемо досліджувати саме розвиток психологічної адаптації п'ятикласників до нового середовища, нового учнівського та педагогічного колективів.

Суміжно з поняттям ”адаптація”розглядається таке поняття як ”адаптаційний синдром” - це сукупність реакцій дитини, що має захисний характер і виникає у відповідь на значні за силою і тривалістю несприятливі впливи. Саме від періоду адаптаційного процесу залежить розвивається чи не розвивається адаптаційний синдром дитини.

Позитивний адаптаційний процес відповідно багатьом дослідженням та спостереженням формується протягом 3 -- х місяців і в свою чергу ділиться на певні етапи:

Орієнтовний -- коли у відповідь на комплекс нових впливів, пов'язаних зі змінами умов, усі системи організму відповідають бурхливою реакцією і значно емоційною напругою. Відбувається так звана ”психологічна буря” - це сльози, небажання йти до школи, імітовані хвороби. Триває ця реакція перші 3 -- 4 тижні.

Нестійке пристосування -- коли організм починає шукати і знаходить певні оптимальні варіанти на негативний вплив. ” Буря” починає вщухати. З'являються нові товариші, підвищується впевненість та зацікавленість в навчанні. Це впродовж наступних 2 -- 3 тижнів.

Період відносно стійкого пристосування -- коли організм дитини знаходить найоптимальніші варіанти реагування на навантаження та проблеми. Відбувається це протягом наступних 3 -- 4 тижнів.

Якщо всі ці етапи проходять легко і не несуть ніяких негативних проявів в поведінці чи здоров'ї дитини, то можна сміливо говорити про нормальне проходхення адаптаційного процесу, якщо ж ні -- то з'являється загроза дезадаптації, внаслідок чого проявляються непродуктивні форми реагування; симптоми порушення поведінки; емоційні розлади різного ступеня, що виявляються в:

- підвищенні тривожності та емоційної збудженості;

- зниженні комунікабельності, самоконтролю;

- з'являється почуття неповноцінності у стосунках з товаришами, педагогами;

- спостерігається зниження успішності;

- можливі скарги на постійне погане самопочуття;

- втрачається інтерес до навчання.

Дезадаптовані діти -- ті, хто за словами В.Е.Кагана, ” не змогли знайти своє місце в просторі спілкування, на якому вони б були прийняті такими, які вони є, в людській ситуації, зберігаючи і розвиваючи свою ідентичність, людський потенціал та можливості самореакції”.

Перехід з початкової школи до гімназії -- один з найскладніших та найвідповідальніших моментів у житті дитини як у фізіологічному, так і в соціально -- психологічному сенсі.

У житті змінюється все: обов'язково, режим, оточення.

Багаторічне спостереження психологів та педагогів свідчать про те, що цей етап неминуче пов'язаний із зниженням успішності, хоча й тимчасовим. Учням, які звикли до певних порядків початкової школи, потрібен час, щоб пристосуватися до нового темпу і стилю життя. Однією з причин виникнення проблем є нездатність учнів впоратися зі збільшеним, порівняно з початковою школою, обсягом домашніх завдань, адаптуватися до вимог -- вчителів предметників. Ситуація новизни завжди для людини є тією чи іншою мірою тривожною. Дитина переживає в таких умовах дискомфорт -- через невизначеність уявлень щодо вимог вчителів, особливостей та умов навчання, щодо цінностей і норм поведінки в колективі, чинників, які впливають на якість навчання в 5 -- му класі. Це фізіологічні зміни, психологічні новоутворення підліткового віку та особисті проблеми школяра.

Період навчання в 5-му класі співпадає з розвитком підліткового періоду або його ще називають “середньо-шкільним”. У цей час під впливом інтенсивного функціонування залоз внутрішньої секреції збільшується збудженість центральної системи підлітка, що виявляється у підвищеній дратівливості, надмірній образливості, нестриманості.

Цей віковий період відрізняється бурхливим перебігом емоцій, раптовими змінами емоційних станів, переживань, настроїв, переходами від піднесення до нестриманості, галасливості, від надмірної рухливості до спокою, байдужості. У динаміці емоцій проявляються стосунки підлітка з близькими людьми, колективом, успіхи в діяльності. До раптових змін настрою можуть призвести погана оцінка, розчарування в другові, неуважність дорослих до інтересів і почуттів, не тактовий спосіб втручання в його емоційне життя. Колектив має важливе значення у формуванні особистості підлітка. Бажання зайняти своє місце в колективі, бути лідером, помітним або малопомітним виконавцем, активним або пасивним, діяти заради колективу або себе є виявом внутрішніх, недостатньо усвідомлених позицій дитини.

В свою чергу відбувається значний розвиток психіки та пізнавальних процесів. Навчання залишається основним видом діяльності; проте зазнає значних змін в організації, змісті. Воно харатеризується довільністю, зростанням активності й самостійності, зміною пізнавальних і соціальних мотивів навчання. Навчання вимагає як мимовільних, так і довільної уваги, сприяє зростанню обсягу уваги, вдосконаленню уміння розподіляти і переключати її. Для підлітків характерним є прагнення виховувати в собі здатність бути уважнішими, елементи самоконтролю й саморегуляції. Пам'ять набуває більшої логічності, довільності й керованості. Розширюється і поглиблюється пізнавальні інтереси учнів, більш вибірковим стає інтерес до навчальних предметів.

Основним у мовному розвитку підлітків є вдосконалення уміння користуватись мовою як засобом спілкування. У здатності користуватися словом, зовнішнім мовленням підлітки вбачають свою інтелектуальну силу, ознаку свого авторитету в колективі.

Адаптація є властивістю будь-якого живого організму. Однак людина - це не просто живий організм, а перш за все складна біосоціальна система. Тому при розгляді проблем адаптації людини доцільно виділити три функціональних рівня: фізіологічний, психічний і соціальний. Вирішальну роль у процесі підтримки адекватних відносин у системі «індивідуум-середовище", у ході якого можуть змінюватися всі параметри системи, відіграє психічна адаптація .

Психічну адаптацію розглядають як результат діяльності цілісної самокерованої системи на рівні «оперативного спокою», підкреслюючи при цьому її системну організацію. Але при такому розгляді картина залишається неповною. Необхідно включити у формулювання поняття потреби. Максимально можливе задоволення актуальних потреб є, таким чином, важливим критерієм ефективності адаптаційного процесу.

Отже, психічну адаптацію можна визначити як процес встановлення оптимальної відповідності особистості і навколишнього середовища в ході здійснення властивої людині діяльності, який (процес) дозволяє індивідууму задовольняти актуальні потреби і реалізовувати пов'язані з ними значимі цілі, забезпечуючи в той же час відповідність максимальної діяльності людини, його поведінки, вимогам середовища.

Психологічний зміст адаптації або її корисність для соціалізується суб'єкта може полягати в позбавленні від почуття страху, самотності або скорочення термінів соціального навчання (навчання), коли, спираючись на громадський або групової досвід, людина позбавляється від необхідності проб і помилок, відразу вибираючи більш відповідну програму поведінки. Можливо, що причиною адаптації є і її корисність для групи, яка зацікавлена в збереженні своєї чисельності, а також стабільності психологічної структури. Для цього група заохочує і підкріплює такі форми поведінки людини, що не суперечать її нормам і традиціям. Чи діє одна з названих причин або їх сукупність або існують інші детермінанти процесу соціальної адаптації в психології і соціології, поки емпірично не встановлено. Можна розсудити лише гіпотетично, стверджуючи, що причиною соціальної адаптації є корисність адаптивних змін для самого суб'єкта або групи, до складу якої він входить.

Ефективність психічної адаптації прямо залежить від організації мікросоціальної взаємодії. При конфліктних ситуаціях в сімейному чи виробничій сфері, утрудненнях у будівництві неформального спілкування порушення механічної адаптації відзначалися значно частіше, ніж при ефективному соціальній взаємодії. Також із адаптацією безпосередньо пов'язаний аналіз чинників певної середовища чи оточення, оцінка особистісних якостей оточуючих як чинника залучає в переважній більшості випадків поєднувалася з ефективною психічною адаптацією, а оцінка таких же якостей як чинника відразливого - з її порушеннями.

Оскільки адаптація - це процес реалізації здатності організму регулювати свої параметри таким чином, щоб утримувати їх в межах функціонального оптимуму, то головним критерієм їх класифікації служить характеристика регуляторної системи, яка відповідальна за розглянутий адаптаційний процес. Адаптаційні здібності організмів, що знаходяться на різних рівнях філогенезу, розрізняються через просунутості їх регуляторних систем.

Психофізіологічна адаптація є суцільним процесом, який, поряд із власне психічною адаптацією (тобто підтримкою психічного гомеостазу), включає в себе ще два аспекти:

- оптимізацію постійного впливу індивідуума з оточенням;

- встановлення адекватної відповідності між психічними і фізіологічними

характеристиками, забезпечуючи тим самим можливість прогресу.

Успішність і швидкість адаптації не однакові в різних людей. У цьому сенсі прийнято говорити про ступінь соціальної адаптованості або дезадаптованості індивіда. Оскільки соціальна адаптація протікає в умовах соціальної взаємодії людей, то ступінь адаптованості суб'єкта до групи або соціуму буде визначатися, з одного боку, властивостями соціального середовища, а з іншого - його власними властивостями та якостями. До числа соціальних (або середовищних) факторів, що визначають успішність адаптації, відносяться однорідність групи, значимість і компетентність її членів, їхнє соціальне становище, жорсткість і однаковість пропонованих вимог, чисельність групи, характер діяльності її членів. До особистісним або суб'єктивних факторів - рівень тривожності, компетентності людини, її самооцінка, ступінь ідентифікації себе з групою чи іншої соціальної спільністю і прихильності їй, а також стать, вік і деякі типологічні особливості.

Ефективна психічна адаптація є однією з передумов до успішної професійної діяльності. Процес адаптації здійснюється одночасно в сфері формальних і неформальних відносин. Відбувається деколи непросте суміщення особистих домагань та очікувань з вимогами та очікуваннями на рівні групових цінностей і нормативів життя. Важливими чинниками, які поліпшують психічну адаптацію в навчальних класах, є соціальна згуртованість, здатність будувати міжособистісні стосунки, можливість відкритої комунікації. У зв'язку з вищесказаним стає очевидним, що без досліджень психічної адаптації буде неповним розгляд будь проблеми психічного невідповідності, а аналіз описаних аспектів адаптаційного процесу представляється невід'ємною частиною психології людини. Таким чином, проблема психічної адаптації є важливу область наукових досліджень, розташовану на стику різних галузей знання, які одержують у сучасних умовах все більшого значення. У цьому зв'язку адаптаційну концепцію можна розглянути як один з перспективних підходів до комплексного вивчення людини.

Існує досить усталена думка, що міра соціальності людини мала в момент його появи на світ і суттєво зростає в ході його соціального розвитку, яке протікає виключно в соціальному середовищі і при посередництві її. Тому немовля - істота про соціальне, його соціальним якостям ще належить розвинутися. Дорослий ж - істота соціальна, вирощений в суспільстві собі подібних і став одним з них. Властивість соціальності людини залишається незмінним протягом усього його життя. В ході соціального розвитку людини змінюються форми соціальної взаємодії його з суспільством, зростає міра відповідності вимогам, нормам останнього.

Таким чином, соціалізація дитини полягає не в збільшенні міри його соціальності, а в зміні форм його взаємодії з соціальним оточенням і механізмів реалізації цієї взаємодії. Навіть період внутрішньоутробного розвитку дитини характеризується не тільки біологічними, а й соціальними формами взаємодії його з матір'ю. Тут має місце не тільки дозрівання певних структур і їх вихідне функціонування, але і взаємне вплив, підстроювання. На фізіологічному рівні це проявляється як зміна самопочуття, перебудова роботи різних функціональних систем організму матері, а на рівні психологічному як страх, очікування змін, радісне передчуття, усвідомлення відповідальності.

Те, що зародок реагує на зміну функціонального й емоційного стану матері, доведено емпіричними спостереженнями. Більш того, встановлено кореляційний зв'язок між психологічним неприйняттям, відторгненням дитини через страх вагітності, неготовність до зміни своєї соціальної ролі і пов'язаної з нею заходи відповідальності, боязні фізичного болю та пологів в цілому і фізичним самопочуттям матері. Цей зв'язок виражається в явищах токсикозу. Акт народження теж можна розглядати в якості специфічного спільної дії, детермінованого внутрішніми і зовнішніми, середовищ ні фактори і пов'язаного з сполученими зусиллями матері і дитини.

Таким чином, дитина з'являється на світ, вже будучи істотою соціальною. При цьому під соціальністю ми розуміємо здатність індивіда вступати у взаємодію з іншими людьми, чинити на них вплив, а також змінювати себе і свою поведінку у відповідь на їх дії в напрямку, відповідному їх очікуванням, тобто виявляти якість соціальної адаптивності.

Характеризуючи соціальну адаптацію, слід зазначити, що тут проявляється спадкоємність між біологічними і соціальними механізмами. Л. С. Виготський писав, що "біологічне через соціальні чинники переплавляється в соціальне; біологічне, органічне - в особисте;" природне "," абсолютна ", безумовне - в умовне. Це і є власний матеріал психології, тим самим, підкреслюючи зв'язок біологічного, соціального, психологічного. Фізіологічна адаптація являє собою процес взаємодії біогенної основи особистості із зовнішнім середовищем (анатомічні та вікові особливості, процеси обміну речовин, внутрішні системи, процеси дозрівання і розвитку організму).

Соціальна адаптація викликає суперечливі думки у різних авторів. Наприклад, Е. Еріксон, говорить про небезпеку асиміляції особистості, втрати ідентичності в граничних випадках . Але це може виступати одним з можливих варіантів, вихідної соціальної адаптації. Грунтуючись на визначенні адаптації, можна зробити висновок, що метою адаптації, як процесу, є самореалізація об'єкта-системи через систему певних ознак, тобто позиція об'єкта-системи активна. Отже, здатність об'єкта-системи адаптуватися говорить про збереження його ідентичності, оскільки реалізується його мета.

При широкому трактуванні (Ж. Піаже, Г. Балл) адаптація розуміється як єдність протилежно спрямованих процесів акомодації та асиміляції [25, c.45]. Причому акомодація забезпечує модифікацію функціонування організму або суб'єкта у відповідності з властивостями середовища, а в процесі асиміляції змінюються ті чи інші компоненти середовища, переробляються відповідно структурі організму або схеми поведінки суб'єкта. Процеси акомодації та асиміляції тісно пов'язані між собою, але в конкретних випадках один з них може виступати в провідній ролі.

В ході соціального розвитку людини змінюються форми соціальної взаємодії його з суспільством, зростає міра відповідності вимогам, нормам останнього. Але це є лише кількісні зміни. У ході індивідуального розвитку дитини можна зафіксувати момент якісної зміни або стрибка, що означає зміну його біологічного існування і перехід до соціального. Цей стрибок відбувається не в ході онтогенезу, а в процесі філогенезу роду людського.

Процес адаптації реалізується через систему певних соціальних інститутів, покликаних коректувати формування соціальних якостей особистості відповідно до суспільно значущими цінностями, обмежувати або активізувати вплив якихось чинників. У зв'язку з втратою старих соціальних інститутів необхідне вироблення нових технологій соціалізації, впровадження яких сприяло б, по-перше, задоволенню потреб особистості, групи, суспільства в цілому, по-друге, навчанню людини осмислено «обробляти» механізм реалізації своєї поведінки, адекватного загальним соціальним умовам або конкретної соціальної ситуації, в якій людина знаходиться. Видається, що найбільш ефективним є застосування цих технологій до такого інституту соціалізації як школа.

В ході нашого дослідження ми вивчаємо навчальну адаптацію школярів в процесі переходу з початкової до основної школи, яка пов'язана родовідовие відносини із соціальною адаптацією. Соціальна адаптація, як адаптація взагалі, являє собою діалектичну єдність об'єкта-системи та середовища реалізації його мети, в даному випадку єдність соціального організму і соціального середовища. З одного боку, відбувається формування власної природи людини, з іншого - створення середовища.

Ми розглядаємо соціальну адаптацію школяра як процес, з одного боку, активного освоєння особистістю зовнішнього середовища (умови навчання в основній школі) з метою пристосування її до своїх індивідуальних інтересів, схильностей, можливостям, таким чином, збагачується суб'єктний досвід особистості, відбувається її подальший розвиток, тому використовуємо вираз "адаптація учня в основній школі". А з іншого боку, це процес пристосування освітнього середовища школи до суб'єкта адаптації через створення системи адаптивних ситуацій, в той же час, школа як носій найбагатшого соціального досвіду, який слід передати індивіду, робить все можливе, щоб індивід прийняв і засвоїв його.

Соціальна і психічна адаптації тісно взаємопов'язані. Ми визначаємо психічну адаптацію як процес встановлення відповідності психічних властивостей, станів і процесів особистості при її діяльності і навколишнього середовища. Крім того, А. В. Морозов [28, c.67] підкреслює, що даний процес «дозволяє індивідууму задовольняти актуальні потреби і реалізовувати пов'язані з ними значимі цілі, забезпечуючи в той же час відповідність максимальної діяльності людини, її поведінки, вимогам середовища» .

Навчальна адаптація, передбачає пристосування учня до форми і змісту навчання, що також змінюється при взаємодії з адаптацією через диференціацію. Адаптація учнів в основній школі є одним з видів навчальної адаптації. Під навчальною адаптацією учня при переході з початкової до основної школи ми розуміємо процес взаємодії особистості п'ятикласника і освітнього середовища основної школи, в результаті чого, встановлюється оптимальне відповідність, з одного боку, можливостей, схильностей, інтересів, знань, умінь і навичок дитини, отриманих на попередніх етапах навчання, виховання і розвитку, з іншого боку, умов освітньої системи. Адаптація до умов школи - досить тривалий процес, що має і фізіологічні і психологічні аспекти. Всі вчені-психологи вважають, що необхідною умовою становлення навчальної мотивації є розвиток навчальної діяльності школяра в єдності всіх її компонентів. Таким чином, проблема психічної адаптації є важливу область наукових досліджень, розташовану на стику різних галузей знання, які одержують у сучасних умовах все більшого значення. У цьому зв'язку адаптаційну концепцію можна розглядати як один з перспективних підходів до комплексного вивчення людини.

Соціально-психологічна адаптація молодших школярів може полягати в позбавленні від почуття страху, самотності або скорочення термінів соціального навчання, коли, спираючись на громадський або групової досвід, учні позбувається необхідності проб і помилок, відразу вибираючи більш відповідну програму поведінки.

Процес соціально-психологічної адаптації молодших школярів реалізується через систему соціальних інститутів, одним з яких є школа, де соціальні якостей особистості коригуються і формуються відповідно до суспільно значущими цінностями.

1.2 Особливості навчання при переході з початкової школи в середню

Перехід з початкового в середню ланку традиційно вважається однією з найбільш педагогічно складних шкільних проблем, а період адаптації в 5 класі - одним з найважчих періодів шкільного навчання.

Адаптація -- процес пристосування індивіда до умов та вимог нового середовища, життя й діяльності. її результатом є пристосованість як риса особистості, що виступає показником життєвої компетентності індивіда.

Адаптація до навчання в середній ланці школи відбувається не одразу. Не день і не тиждень (інколи аж до року) потрібні, щоб звикнути до нових умов. Це досить довгий процес, пов'язаний зі значним навантаженням усіх систем організму. У цей період, як ніколи, учень потребує допомоги (кваліфікованої, а не розв'язання всіх проблем за нього) вчителів, батьків. Можна уникнути сутичок, зрозуміти, що відбувається з учнями, навчитися це приймати.

Зміна соціальної ситуації розвитку п'ятикласників пов'язана з їхнім активним прагненням приєднатися до світу дорослих, орієнтацією поведінки на норми й цінності цього світу. Характерним для підліткового віку новоутворенням є «почуття дорослості» і розвиток самосвідомості й самооцінки, інтересу до себе як особистості, до свого потенціалу і здібностей.

Самосвідомість -- це потреба осмислювати себе як особистість, виробити правильну самооцінку, пізнати свої сильні та слабкі риси. Джерелом самооцінки підлітка є насамперед думка про нього інших людей: батьків, учителів, товаришів. Згодом він намагається самостійно аналізувати окремі сторони своєї особистості, однак між потребою в самооцінці і можливістю правильно пізнати себе існує суперечність. На цій основі можуть виникати конфлікти, які породжуються невідповідністю між рівнем домагань і реальним становищем у колективі. Аби запобігти неадекватній самооцінці, виникненню через це негативних переживань (переваги чи, навпаки, неповноцінності), важливо, щоб дорослі (особливо вчителі) правильно і тактовно оцінювали особистість підлітка. Важливою умовою формування самосвідомості й самооцінки є активна участь у корисних справах.

Дитина не народжується з розвинутим понятійним мисленням, сформованими інтелектуальними навичками, однак усе це не дозріває саме по собі в міру дорослішання. Найчастіше навчання не дає необхідної трансформації інтелектуальних структур, розширюючи систему уявлень дитини, воно не сприяє удосконаленню способів сприйняття і опрацювання інформації, навчання орієнтується на завершені цикли розвитку і тому нічого не може дати для розвитку.

Проблеми п'ятикласників також пов'язані з появою нових вчителів, різноманітністю їх вимог, заняттями в різних кабінетах, необхідністю вступати в контакти зі старшокласниками. Труднощі, що виникають у дітей при переході в середні класи, можуть бути пов'язані також з певною де індивідуалізацією, знеособлюванням підходу педагога до школяра. Все це є досить серйозним випробуванням для психіки школяра.

Тому важливо знати основні причини труднощів, що виникають у п'ятикласника у вченні і допомогти йому подолати їх.

Це передусім недоліки навчальної підготовки: прогалини у знаннях за попередні періоди навчання, неправильно засвоєні і несформовані навчальні вміння і навички. Наприклад, труднощі розуміння дробів можуть бути пов'язані з неправильно сформованим уявленням про число, помилки правопису - з невмінням правильно визначати коріння слів, а, значить, і підбирати перевірочне слово.

Проблема тут у тому, що ці прогалини не завжди легко визначити. Це буває важко зробити навіть професійному педагогу, оскільки цей пробіл нерідко ховається за іншими, повністю або частково засвоєними знаннями та навичками. Тому, допомагаючи школяреві в навчанні, важливо звернути увагу на те, щоб він досконально зрозумів навіть найдрібніші деталі виконання "важкого" завдання. Для того щоб з'ясувати це, можна попросити школяра виконати одне-два аналогічних завдання, докладно пояснюючи, що і як він робить.

Труднощі можуть бути також пов'язані з не сформованістю необхідних розумових дій і операцій - аналізу, синтезу, з поганим мовним розвитком, вадами розвитку уваги і пам'яті.

Треба сказати, що п'ятий клас дуже сприятливий час для подолання цих недоліків. П'ятикласники дуже цікавляться способами розвитку мислення, уваги, пам'яті, оскільки спостережливість, уважність, вміння помічати деталі є тими властивостями, які вони дуже цінують в собі та інших.

Оскільки в житті дітей цього віку значне місце ще займає гра, розвиток цих процесів спочатку краще проводити не навчальний матеріалі і в ситуації, відмінної від навчальної, що успішно можуть робити і батьки.

Добре зарекомендували себе в якості методів тренування і корекції уваги і пам'яті численні ігри з розвитку спостережливості (у сищика, слідопита), зосередженості, зорової пам'яті, підрахунку на малюнках або в оточенні кількох об'єктів, об'єднаних за різними підставами (наприклад, кількості тролейбусів і предметів синього кольору) і т.п. Всі ці ігри особливо ефективні при включенні в них елементу змагання, що відповідає потребам дітей даного віку.

Разом з тим важливо мати на увазі, що, по-перше, навички в грі виявляються при досить сильному мотиві і тому виявляються більш яскраво вираженими, ніж у навчальній діяльності, а по-друге, перенесення сформованих таким чином навичок на навчальну ситуацію становить окрему задачу . Тому необхідно поступово, у міру залучення школярів до занять, наблизити ситуації до навчальної, поставивши це як спеціальну задачу.

І нарешті, причиною зниження успішності може бути слабка довільність поведінки і діяльності - небажання, "неможливість", за словами школярів, змусити себе постійно займатися.

Хоча школярі-п'ятикласники можуть виконувати досить складну діяльність, долаючи значні труднощі заради безпосередньо привабливою мети, вони відчувають значні труднощі в подоланні і зовнішніх, і тим більше внутрішніх перешкод в тих випадках, коли мета їх не приваблює.

Для п'ятикласників характерне переважно емоційне ставлення до будь-якої діяльності, яку вони виконують, в тому числі і до навчального предмета. Дослідження показують, що практично всі п'ятикласники вважають себе здатними до того чи іншого навчального предмета, причому критерієм такої оцінки служить не реальна успішність в цьому предметі, а суб'єктивне ставлення до нього.

Таке ставлення до власних можливостей створює сприятливі умови для розвитку здібностей, умінь, інтересів школяра, так як для цього виявляється важливим по суті те, щоб заняття викликало у десятирічного школяра позитивні емоційні переживання (а якщо згадати, що діти в цей період характеризуються в основному життєрадісним настроєм, то завдання видається ще більш простий).

Але ця особливість може бути і причиною труднощів у навчанні. Загальне позитивне ставлення до себе та уявлення про свої можливості, не спирається на оцінку своєї реальної успішності, нерідко призводить до того, що діти охоче беруться за багато справ, будучи впевнені, що вони зможуть це зробити, але при першій же труднощі кидають, не відчуваючи при цьому особливих докорів сумління. Стандартне пояснення цьому "вже не подобається, не хочеться, не зможу" відображає, як це не дивно для дорослих, реальну причину: втрачається позитивне відношення і, як наслідок, знижується самооцінка в цій області. При цьому через перевагу емоційної регуляції такі ситуації не впливають на загальне позитивне ставлення школяра до себе. Негативні оцінки оточуючих, власні невдачі сприймаються дітьми як ситуативні, тимчасові, а головне - не мають прямого відношення до їх здібностям і можливостям.

Крім того, таке превалювання значення емоційного фактору в самооцінці здібностей є вираженням властивого цьому періоду домінування емоцій, підкоряє собі всю психічну життя дитини, в тому числі "роботу" психічних процесів.

Але відомо, що занадто сильні або занадто тривалі позитивні емоції можуть зробити такий же негативний вплив, як сильні і тривалі негативні, сприяти виникненню своєрідною "емоційної втоми", що виявляється в роздратуванні, капризи, "скандалах", плачі і т.п. Таким чином, надмірне захоплення емоційною стороною, прагнення максимально позитивно забарвити яку діяльність школяра можуть привести до зворотного ефекту.

У спілкуванні з п'ятикласниками, при наданні їм допомоги в навчанні важливо використовувати гумор. Гумор має дуже велике значення для розвитку дитини цього віку, в тому числі і пізнавального. У цей час діти дуже люблять жартувати, розповідати анекдоти, які часто здаються дорослим несмішними, дурними й грубими. Важливо, щоб дорослі розуміли значення гумору для розвитку дітей, були терпимими до дитячих жартів і уміли використовувати гумор у своїх цілях.

Як відомо, багато досить складні речі запам'ятовуються досить легко (іноді на все життя), якщо вони представлені в жартівливій формі ("Бісектриса - це такий пацюк, яка бігає по кутах і ділить кут навпіл", "Медіана - це така мавпа, що стрибає на сторону й ділить її нарівно "). Можна навчити дітей самим створювати подібні фрази, використовуючи гумор для кращого запам'ятовування.

Всі зазначені причини нерідко виступають не ізольовано, а спільно, об'єднуючись в досить складні комбінації, і вимагають зазвичай значних зусиль як з боку батьків, так і самого підлітка. Складнощі при її здійсненні пов'язані з тим, що в підлітковому віці тривала неуспішність практично завжди супроводжується певними особистісними порушеннями (низької або, навпаки, захисної високою самооцінкою, прямий або оборонної агресивністю, почуттям безпорадності)

Тому і в навчальних, і у всіх інших заняттях важливо допомогти школяреві виробити об'єктивні критерії власної успішності та неуспішності, розвинути у нього прагнення перевіряти свої можливості і знаходити (з допомогою дорослих) шляхи їх вдосконалення.

Протягом адаптаційного періоду (1-е півріччя навчання) у п'ятикласників повинне сформуватися так зване «почуття дорослості», яке проявляється в новій особистісній позиції:

1) по відношенню до навчальної діяльності;

2) по відношенню до школи і предметів;

3) по відношенню до однокласників;

4) у новому відношенні до внутрішнього світу власного «Я».

Складність завдань адаптаційного періоду значно збільшує ризик шкільної дезадаптації. Не всі п'ятикласники навіть із високим рівнем психологічної готовності можуть успішно впоратися із труднощами в навчанні і спілкуванні внутрішніми психологічними проблемами.

Звичайно ж, адекватне сприйняття дитиною свого шкільного оточення, успішне встановлення відносин з однокласниками і новими вчителями вельми важко, якщо у нього високий рівень особистої та шкільної тривожності.

Таким чином, ускладнюється сам процес навчання, продуктивна робота на уроці стає проблематичною. Навіть потенційний відмінник може перетворитися в відстаючого учня. Такий стан часто супроводжується внутрішньої напруженістю, інколи утрудняє прийняття як інтелектуальних, так і особистісних рішень. Досить тривала психічна напруга може закінчитися шкільної дезадаптацією і дитина стає тоді недисциплінованим, неуважним, безвідповідальним, відстає у навчанні, швидко стомлюється і вже не хоче йти до школи. Соматично ослаблені діти є найбільш схильними виникненню дезадаптації.

Перехід з початкової школи в середню - це рубіж 4-го й 5-го класів. 4-й клас - досить спокійний період, коли вже все зложилося: навчання, оцінки, взаємини. Це період відносної стабільності, коли психолог може з успіхом продовжувати займатися пізнавальним розвитком дітей. Саме через свою стабільність 4-й клас часто випадає з поля зору педагогів і психологів. Але це надзвичайно важливий етап життя для дитини, оскільки об'єктивно закінчується молодший шкільний вік і його підсумок є глибокі зміни й позитивні перетворення в психіці учня.

Молодший шкільний вік є сенситивним:

- для розвитку пізнавальних потреб і інтересів, для формування мотивів навчання;

- для розвитку продуктивних прийомів і навичок навчальної роботи, так званого “уміння вчитися”;

- для формування особистості п'ятикласника, розкриття його індивідуальності,формування самооцінки, самоконтролю й саморегуляції;для засвоєння соціальних норм і зав'язування міцних дружніх зв'язків.

Всі ці зміни відбуваються в рамках навчальної діяльності, оскільки вона в цьому віці - провідна. Результатом змін є психологічні новотвори, які стануть фундаментом для розвитку на наступному віковому етапі.

Насамперед у молодшого школяра в центр свідомої діяльності висувається мислення. Саме розвиток словесно-логічного мислення перебудовує всі інші пізнавальні процеси. Оволодіння понятійним мисленням веде до розвитку рефлексії, аналізу й внутрішнього плану дій. Словесно - логічне мислення - це перший новотвір, завдяки якому розвивається рефлексія й внутрішній план дій.

Другий важливий момент - у цей період якісно змінюється здатність до довільної регуляції поводження. Від довільності в ситуаціях, зв'язаних тільки з навчальною діяльністю, учень переходить до довільного регулювання спілкування й поводження, він стає здатний керуватися нормами й правилами спілкування. Новий рівень довільності - це другий новотвір молодшого шкільного віку.

Третій новотвір пов'язано з переходом до предметного навчання. Предметне навчання створює умови для розвитку нових пізнавальних потреб і нових інтересів. Тобто,формується нове пізнавальне відношення до дійсності.

До кінця молодшого шкільного віку починає складатися новий тип відносин з оточуючими людьми. Безумовний авторитет дорослого поступово втрачається, все більше значення починають здобувати однолітки, зростає роль дитячого співтовариства. Тобто, четвертий новотвір - орієнтація на групу однолітків.

Ще одна важлива зміна в особистості дитини стосується мотиваційної сфери. Рубіж4 - 5 класів характеризується значним зниженням навчальної мотивації. На тлі пізнавального відношення, що формується нового, до дійсності спостерігається негативне відношення школі в цілому, конфлікти із учителями, зниження успішності.

Таким чином, у перехідний період психолог важливо одержати інформацію про наступні якості й особливості дитини:

- інтелектуальний розвиток;

- навчальна мотивація;

- поведінкова саморегуляція;

- система відносин дитини (самооцінка, від носіння до інших людей);

- емоційний стан; останній параметр важливо досліджувати.

Виділяють такі види шкільної дезадаптації п'ятикласників:

1. Інтелектуальна - низький рівень розвитку мислення, не сформованість пізнавальної мотивації, не сформованість навчальних умінь і навичок.

2. Поведінкова - невідповідність поводження дитини правовим, і моральним нормам (конфліктність, агресивність, недисциплінованість асоціальність).

3. Комунікативна - утруднення в спілкуванні з однолітками і дорослими (тривожність замкнутість, надмірна залежність).

4. Емоційна - тривога і переживання з приводу проблем у школі, страх перед учителем небажання відвідувати школу.

Дезадаптовані діти - ті, хто, за словами В.Е.Кагана, “ не змогли знайти в просторі спілкування своє місце, на якому вони були б прийняті такими, які вони є, в людській ситуації , зберігаючи і розвиваючи свою ідентичність, людські потенції та можливості і самореалізації.”

Чимала роль в успішному проходженні періоду адаптації відводиться особистісним особливостям дітей, сформованим на попередніх етапах розвитку: вмінню контактувати з іншими людьми, володінню необхідними навичками спілкування, здатності визначити для себе оптимальну позицію в стосунках з оточуючими.

Стан дітей у цей період з педагогічної точки зору характеризується низькою самоорганізацією, навчальної неуважністю і недисциплінованістю, зниженням інтересу до навчання і її результатів, і з психологічного боку - зниженням самооцінки, високим рівнем ситуативної тривожності.

Цілісний образ Я учня, який склався у нього в спілкуванні з учителем початкової школи, доповнюється безліччю нових складових, які виступають по черзі - то на уроці математики, то на уроці російської мови. Дитина вже не отримує стійкого переживання успішності або неуспішності у вузьких рамках відносин з одним учителем, так як погляди різних викладачів на успіхи і поведінку школярів різні, іноді й протилежні. Для дитини це означає перше зіткнення з протиріччями у відносинах, адже в майбутньому на його шляху будуть зустрічатися люди, які сприймають його по-різному.

Важливим завданням для дитини в цій ситуації є збереження самоповаги, в чому йому зобов'язані допомогти педагог і психолог. Дитина повинна зберегти самоповагу, незважаючи на те, що вчитель математики ставить йому трійки і двійки або що він став об'єктом критики вчителя біології або завуча школи. Визнання власних недоліків для дитини є всього лише усвідомленням ним своїх слабкостей як складових частин позитивно емоційно забарвленого образу Я .

Дитина повинна відчувати і розуміти, що якщо в нього зараз не все ладиться з навчанням, то винна в цьому не погана вчителька а він сам, більш того, він в змозі подолати ці проблеми або прийняти, їх. Якщо ж порушується наступність реальних шкільних досягнень (наприклад, у початковій школі він міг бути гарним учнем а в середній - успіхи помітно впали, але рівень домагань залишився колишній), то завдання педагога і психолога полягає в допомозі дитині зберегти самоповагу як найважливіша умова подолання невдач. Якщо ж самоповагу не буде збережено, вся система Я у дитини встає на його захист, і він може вибрати шлях брехні, шахрайства та ухилення від вирішення своїх проблем.

Не менш важливим стає процес адаптації учнів і для вчителів, які, мало знаючи своїх учнів, можуть помилитися в оцінці їх можливостей, успішної індивідуалізації та диференціації навчання. Тому вчителям необхідно вчасно коригувати власну педагогічну позицію щодо класу та окремих учнів.

Зауважимо, що ще одним завданням педагогів і психолога на даному етапі соціалізації дитини буде навчання його здатності міркувати про себе, усвідомлювати свої мотиви та спонукання, вміти формулювати оціночні судження про себе.

Пам'ятка для вчителів «Увага! Адаптація!»

Перехід з початкової школи до середньої, більшість учнів сприймає як важливий крок свого життя - « Я вже не маленький».

Поява різних вчителів з різними вимогами, різними характерами, різними стилями стосунків є для них відчутним показником дорослішання. Крім того,певна частина дітей усвідомлює своє нове положення як шанс спочатку розпочати шкільне життя, налагодити з учителями стосунки, які не складались до цього.

Початок навчання у 5 класі пов'язаний із збільшенням навантаження на психіку учнів, у цей час вони переживають період адаптації до нових умов навчання, який дуже схожий на початок навчання у першому класі.

Різка зміна умов навчання, різноманіття і якісне ускладнення вимог з боку різних вчителів, і навіть сама зміна позицій «старшого» у початковій школі на « найменшого» у середній - все це доволі складне випробування для психіки учнів.

В адаптаційний період діти можуть стати тривожними, боязкими або, навпаки, надмірно галасливими, непосидючими. У них може знизитись працездатність, погіршитись пам'ять, дисциплінованість, інколи порушується сон, апетит, може характер. Ці відхилення, як правило носять поодинокий характер і зникають через 2-4 тижні, але є діти , у яких адаптаційний період затягується на 2-3 місяці і навіть більше.

Ускладнити адаптацію може невідповідність, навіть протиріччя вимог різних вчителів. Такі «дрібниці» часто ускладнюють життя школярів.

Труднощі можуть бути пов'язані з певним виникненням почуття самотності, нікому з дорослих ми неподібні. Інші, навпаки шаленіють, від несподіваної свободи - бігають по школі, б'ються. Звідси підвищена залежність певної частини дітей від дорослих, “прилипливість” до класного керівника, плач, вередування, інтерес до книг та ігор маленьких дітей.

Інколи за однією і тією ж формою поведінки приховуються різні мотиви і потреби. Це може бути бажання знову опинитись у знайомій ситуації опіки і залежності, коли тебе знають, про тебе думають. Але може бути і бажання ствердити себе як «старшого», дорослішого, того хто може опікуватися меншими.

Отже, значення соціальної адаптації зростає в умовах кардинальної зміни діяльності та соціального оточення людини. У ситуації новизни у п'ятикласників виникає емоційний дискомфорт і збільшується ризик шкільної дезадаптації, коли внутрішні психологічні проблеми ускладнюють процес навчання. У цих умовах перехід з початкової школи є складним, але при правильній Зауважимо, що ще одним завданням педагогів і психолога на даному етапі соціалізації дитини буде навчання його здатності міркувати про себе, усвідомлювати свої мотиви та спонукання, вміти формулювати оціночні судження про себе.

Отже, значення соціальної адаптації зростає в умовах кардинальної зміни діяльності та соціального оточення людини. У ситуації новизни у п'ятикласників виникає емоційний дискомфорт і збільшується ризик шкільної дезадаптації, коли внутрішні психологічні проблеми ускладнюють процес навчання. У цих умовах перехід з початкової школи в середню є складним, але при правильній адаптація до умов школи - досить тривалий процес, що має і фізіологічні і психологічні аспекти. Всі вчені - психологи вважають, що необхідною умовою становлення навчальної мотивації є розвиток навчальної діяльності школяра в єдності всіх її компонентів. Таким чином, проблема психічної адаптації є важливою областю наукових досліджень, яка отримала у сучасних умовах все більшого значення. У цьому зв'язку адаптаційну концепцію можна розглядати як один з перспективних підходів до комплексного вивчення людини.