Відчуття - це психічне відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів і явищ у їх безпосередній дії на органи чуття людини.

Відчуття - це найпростіший психічний процес, первинна форма орієнтування живого організму в довкіллі. З відчуттів розпочинається пізнавальна діяльність людини. За допомогою різних аналізаторів вона відбирає, нагромаджує інформацію про об'єктивну реальність, власні суб'єктивні стани і на підставі отриманих вражень виробляє адекватні умовам способи реагування на зовнішні та внутрішні впливи. Наприклад, при впливові певних подразників на органи зору ми отримуємо відчуття білизни снігу, зеленого кольору листя; на органи смаку - відчуття солодкого або соленого; на органи слуху - відчуття голосу звуку; на органи м'язово-рухової діяльності - відчуття різних особливостей мазевої напруги.

Фізіологічною основою відчуттів є діяльність аналізатора, який складається з трьох частин: 1) периферійний відділ - рецептор (око, вухо) як трансформатор зовнішньої енергії у нервовий імпульс; 2) аферентні (доцентрові) і еферентні (відцентрові) нервові шляхи, які з'єднують рецептор з кірковим центром у мозку; 3) підкіркові і кіркові відділи мозку (мозковий центр), де відбувається перехід нервового імпульсу у факт свідомості.

Класифікація відчуттів на підставі різних ознак.

1. Залежно від міри контакту органів чуття з подразниками:

а) контактна чутливість (дотикова, смакова, больова);

б) дистантна чутливість (зорова, слухова, нюхова).

2. За розміщенням рецепторів в організмі:

а) за зовнішніми аналізаторами (екстерорецептори), в яких рецептори є на поверхні тіла (а) зорові; б) слухові; в) шкірні (температурні, вібраційні, дотикові); г) смакові; д) нюхові; е) больові;

б) за внутрішніми аналізаторами (інтерорецептори), рецептори яких розташовані у внутрішніх органах і тканинах - органічні відчуття (робота серця, шлунку, нирок; відчуття голоду, спраги, втоми);

в) руховий аналізатор, з допомогою якого ми відчуваємо власні рухи (пропріорецептори) - кінестетичні і статичні відчуття рівноваги - сигналізують про стан рухового апарату (знаходяться в м'язах, сухожиллях, складових поверхонь, внутрішньому вусі (вестибулярному апараті).

3. Відповідно до системи аналізаторів:

- зорові (органом зорових відчуттів є око);

- слухові (органом слухових відчуттів є вухо, в якому розрізняють звукопровідну (зовнішнє вухо, барабанна перетинка, ковадло, молоточок, стремено) та звукочутливу (кортіїв орган, слухова мембрана) частини);

- тактильні - дають знання про міру рівності та рельєфності поверхні предметів, яка відчувається при їх обмацуванні (найбільше органів тактильного відчуття розміщено на пучках пальців, кінчику язика;

- больові - сигналізують про порушення тканини і викликають захисну реакцію;

- температурні (холоду, тепла) - спричинюються контактом з предметами, що мають температуру вищу або нищу за температуру тіла; органічними процесами (кровообігом); психічними станами (емоційними переживаннями). Температурні відчуття належать також до дотикових;

- вібраційне чуття яскраво виявляється у глухих і сліпих; органу вібраційного чуття поки що не знайдено;

- смакові (органом є спеціальні чутливі до хімічних подразників колбочки, розміщені на язиці та піднебінні) - сигналізують про міру придатності харчових продуктів для вживання;

- статичні або гравітаційні - відбивають положення нашого тіла в просторі (лежання, стояння, сидіння, рівновагу, падіння). Рецептори цих відчуттів містяться у вестибулярному апараті внутрішнього вуха, при захворюванні якого виникає запаморочення, втрачаються рівновага, орієнтація в просторі;

- кінестетичні - відбивають рухи та стани окремих частин тіла - рук, ніг, голови, корпуса. Рецепторами є спеціальні органи, розміщені у м'язах і сухожиллях;

- органічні - сигналізують про стани організму (голод, спрагу, самопочуття, утома, біль), їх аналізатори містяться всередині організму і реагують на міру достатності в організмі поживних речовин, кисню або на наявність в органах тіла, у нервовій системі продуктів розпаду, що відбуваються під час праці, вживання недоброякісних продуктів, алкоголю.

Загальними властивостями відчуттів є їх якість, тривалість, інтенсивність, просторова локалізація.

Якість відчуттів - це особливість, якою одне відчуття відрізняється від інших.

Інтенсивність відчуттів - кількісна характеристика відчуттів, більша чи менша сила їх виявлення, яка залежить від сили подразника, що їх викликає.

Тривалість - часова характеристика відчуття, що залежить від часу дії подразника, його інтенсивності й функціонального стану організму.

Просторова локалізація відчуттів - відтворення у відчуттях місця перебування подразника.

Нижній абсолютний поріг чутливості - мінімальна сила подразника, що, діючи на аналізатор, спричиняє ледве помітне відчуття.

Верхній абсолютний поріг чутливості - максимальна сила подразника, за якої ще виникає адекватне відчуття. Подальше збільшення його сили викликає неадекватне відчуття - больове або інше.

Диференційний поріг чутливості - мінімальна різниця в інтенсивності двох подразників, яка викликає ледве помітну відмінність у відчуттях.

Загальними закономірностями відчуттів виступають взаємодія відчуттів, емоційний тон відчуттів, адаптація, сенсибілізація, синестезія.

Взаємодія відчуттів - зміна чутливості одного аналізатора під впливом подразнення інших органів чуття.

Емоційний тон відчуттів - зв'язок відчуттів з емоціями.

Адаптація (лат. adapto - пристосовую) зміна чутливості аналізатора під впливом подразника постійної сили, що діє протягом тривалого часу. Адаптація аналізатора до сили подразника має як позитивне, так і негативне значення.

Сенсибілізація (лат.sensibilis - чутливий) - підвищення чутливості органів чуття внаслідок взаємодії аналізаторів і систематичних вправ. Якщо пильно вдивлятися, старанно вслуховуватися, то чутливість до властивостей предметів, явищ стає чіткішою.

Розсіяні елементи кожного аналізатора входять до ділянок суміжних з ядрами інших аналізаторів, завдяки чому аналізатори перебувають у постійній взаємодії. Проявляється вона у тому, що в людини під впливом звуків можуть виникнути відчуття кольору, а деякі кольори можуть викликати відчуття тепла чи холоду. Це явище має назву синестезії.

Синестезія (гр.synaisthesis - одночасне відчуття) - виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора. Явище синестезії поширюється на всі відчуття. Це виражається у мові, у поширених словосполученнях: теплий колір, пронизливий звук, гострий смак.

Безпосередньо контактуючи з навколишнім світом, людина одержує інформацію не лише про певні властивості та якості, що притаманні певним об'єктам чи явищам, відчуваючи їх, а й відомості про самі об'єкти як цілісні утворення.

Сприймання - це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ загалом, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття.

Процес сприймання відбувається у взаємозв'язку з іншими психічними процесами: мисленням (ми усвідомлюємо об'єкт сприймання), мовою (називаємо його словами), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність). Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання, активність.

У чуттєвому пізнанні відчуття та сприймання виявляються в єдності. Сприймань поза відчуттями не буває.

Сприймання як психічний процес відображення предметів, явищ дійсності у сукупності їх різноманітних властивостей і частин, зв'язаних з розумінням цілісності відображуваного. Результат сприймання - це цілісний образ предмета, а відчуття є орієнтувально-дослідницькою реакцією суб'єкта на окремі якості.

Перцептивна діяльність - це відображення дійсності органами чуття при обов'язковій участі рухового аналізатора. Вона підсилює введення інформації, оптимізує процес відчуття. Загальною спільною рисою відчуттів і сприймання є їх виникнення в момент безпосереднього впливу світу на аналізатор, але за своїм змістом ці два процеси різні.

Фізіологічними основами сприймання є складні нервові процеси в корі головного мозку. Це результат комплексної діяльності системи аналізаторів. Первинний аналіз, який здійснюється ще в рецепторах, доповнюється складною аналітико-синтетичною діяльністю мозкових ланок аналізаторів.

Розрізняють сприймання:

1. За сенсорними особливостями (зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові, кінестетичні, больові). На відміну від відчуття, специфічне у сприйманні полягає у тому, що той чи інший бік зорового, слухового, тактильного сприймання стає предметом усвідомлення, розуміння його значення для життя. Сенсорне сприймання предметів та явищ дійсності відбувається у комплексі, взаємодії органів чуття: зору та кінестетичних відчуттів, зору і слуху. При цьому один із різновидів сприймання постає як провідний, а інші - як допоміжні.

2. За відношенням до психічного життя (інтелектуальні, емоційні, естетичні). Наукові знання потребують інтелектуального їх сприймання - сприймання змісту, розуміння понять і термінів, посиленої дії пам'яті, уваги, мислення. Емоційне постає при сприйманні художніх, мистецьких творів.

3. Залежно від форми існування матерії (сприймання простору, сприймання руху, сприймання часу).

Сприймання простору відбувається за участю зорового, кінестетичного та слухового аналізаторів. Об'єктом їх є диференціація розмірів і форм предметів, віддалі, розміщення їх у просторі, глибини, рельєфу.

При сприйманні простору залежно від розміщення предметів у просторі виникають зорові ілюзії (неточне сприймання розмірів, паралельності, опуклості, вігнутості). Наприклад, пряма паличка, занурена у склянку з водою, здається зігнутою; розмір сонця вранці та ввечері здається великим, порівняно з тим, як воно сприймається в зеніті).

У сприйманні простору важливу роль відіграють акомодація (пристосування) - зміна товщини опуклості кришталика відповідно до віддалі предмета та конвергенція - спрямування очей на предмет сприймання.

Сприймання руху - відображення зміни положення предметів у просторі. Сприймання руху залежить від того, як сприймається рухомий предмет стосовно іншого нерухомого чи рухомого предмета.

Сприймання часу полягає у відображенні тривалості та послідовності дії подразника на організм. У сприйманні часу беруть участь усі аналізатори, відбиваючи тривалість їх дії. Важливу роль у сприйманні часу відіграють різні органічні зміни, ритмічність їх дії (дихання, серцебиття).

4. Залежно від міри складності, розгортання самого процесу (миттєве або поетапне).

5. Залежно від міри впізнавання (довільне та мимовільне).

Основні властивості сприймання:

1. Предметність - виявляється у співвіднесенні відомостей про об'єкти із самими об'єктами як носіями певної інформації, формується у процесі активної взаємодії суб'єкта з об'єктивним світом і базується на певній системі дій, приводить до розуміння предметності світу. Тобто різні за якостями відчуття, отримувані від предмета, поєднуються і відносяться до цього предмета, як до окремої речі, що має певне призначення.

2. Цілісність - предмети та явища сприймаються як єдине ціле, в якому його окремі компоненти постають в єдності.

3. Структурність - властивість перцептивного образу відображати будову предмета сприймання. Цілісно сприйняте не завжди осмислюється як предмет, що має певну структуру. Це залежить від досвіду і знань особистості. Тому одні й ті самі предмети людьми різного рівня культурного розвитку, дітьми та дорослими сприймаються та осмислюються по-різному.

За мірою осмислення сприйнятого виокремлюють синкретичне сприймання, характерними ознаками якого є не розчленованість, злиття сприйнятого. Синкретизм спричинює неадекватність сприймання. При такому сприйманні предмет у свідомості не постає у специфічних, притаманних йому особливостях і може сприйматись як інший предмет, який чимось нагадує сприйняте.

4. Константність (постійність) полягає у тому, що форма, розмір, колір предметів сприймається більш-менш стереотипно, незалежно від умов, за яких предмет сприймається. Наприклад, колір кам'яного вугілля сприймається як чорний, хоча на сонці він здається жовтуватим; циліндр сприймається як круглий, хоча в деяких положеннях його форма нагадує еліпс. Тобто в образі сприймання предмети і явища відбиваються такими, якими вони є, незважаючи на зміну умов їх спостереження).

5. Осмисленість (усвідомленість) - властивість перцептивного образу відбивати певне значення, а отже, бути усвідомленим.

У сприйманні предметів та явищ важливу роль відіграють попередній досвід, попередні уявлення особистості. Зміст попереднього досвіду, спорідненість його з об'єктом, який сприймається, інтерес до нього є тією передумовою ефективності та адекватності сприймання, назване апперцепцією. У багатьох випадках людина у предметах бачить те, що вона хоче в них побачити залежно від особистісної установки на сприймання. Зумовленість змісту і напрямку сприймання попереднім досвідом, набутими знаннями, інтересами, які склалися, відношенням людини до навколишньої дійсності називається аперцепцією (від лат. - сприймання). Наприклад, люди різних професій по-різному сприймають один і той самий предмет, у їхньому сприйнятті відображаються особливості їх професії: спортсмен бачить одне, художник - красу обробки, виготовленого; майстер - техніку виготовлення; фотограф - фотогенічність; лінгвіст - вимову.

Сприймання може порушуватися через органічні ушкодження кори великих півкуль головного мозку. Травми голови, крововиливи викликають сенсорну або моторну афазію (несприймання мови, порушення вимови, втрату здатності синтезувати, узагальнювати), нездатність, наприклад, абстрагувати колір від предмета й переносити його на інший предмет.

Під впливом глибоких переживань, прагнень щось побачити, почути виникають галюцинації, тобто відчуття предметів, звуків, запахів, яких насправді немає, які не діють на наші органи чуття. Галюцинації мають внутрішнє походження, без відповідного зовнішнього подразнення. Під час галюцинацій у корі великих півкуль головного мозку під впливом дії тих чи інших предметів та явищ дійсності активізуються раніше утворені тимчасові нервові зв'язки.

3. Пам'ять та мислення

Поняття - це форма мислення, що відображає істотні властивості, зв'язки, виражені словом чи групою слів (загальні та часткові, конкретні та абстрактні, емпіричні й теоретичні).

Судження - це форма мислення, яка відображає зв'язки між предметами та явищами, ствердження чи заперечення чогось (загальні, часткові, поодинокі).

Міркування - низка взаємопов'язаних суджень, спрямованих на те, щоб з'ясувати істинність якоїсь думки, довести її або заперечити. Прикладом є доведення теореми.

Логічний висновок (умовивід) - це асоціація суджень, форма мислення, за якої на основі кількох суджень виводять нове.

Індуктивний висновок - логічний висновок, зроблений у процесі мислення від часткового до загального (виводимо загальне правило з окремих випадків), виражає можливість, а не впевненість.

Дедуктивний висновок - логічний висновок, зроблений у процесі мислення від загального до конкретного, часткового.

Умовивід за аналогією ґрунтується на схожості окремих істотних ознак об'єктів і на основі цього робиться висновок про можливу схожість цих об'єктів за іншими ознаками.

Найістотнішими якостями, в яких виявляються індивідуальні відмінності мислення, є самостійність, критичність, гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість.

Самостійність - уміння людини ставити нові завдання й розв'язувати їх, не вдаючись до допомоги інших людей. Самостійність мислення ґрунтується на врахуванні знань і досвіду інших людей, але людина, якій властива ця якість, творчо підходить до пізнання дійсності, знаходить нові, власні шляхи і способи вирішення пізнавальних та інших проблем.

Критичність мислення виявляється у здатності суб'єкта пізнавальної діяльності не потрапляти під вплив чужих думок, об'єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факту, виявляти доцільне та хибне в них. Людина з критичним розумом вимогливо оцінює власні думки, ретельно перевіряє рішення, зважує всі «за» і «проти», виявляючи самокритичне ставлення до власних дій.

Гнучкість мислення виявляється в умінні швидко змінювати свої дії у випадку зміни ситуації діяльності, звільняючись від залежності закріплених у попередньому досвіді способів і прийомів розв'язання аналогічних завдань. Гнучкість мислення розкривається в готовності швидко зосередитися, переходячи з одного способу розв'язання завдань на інший, змінювати тактику і стратегію їх розв'язання, знаходити нові, нестандартні способи дій за змінених умов.

Глибина мислення виявляється в умінні проникати в сутність складних питань, розкривати приховані причини явищ, бачити проблему там, де її не помічають інші, передбачати можливі наслідки подій і процесів.

Широта мислення виявляється у здатності охопити широке коло питань, у різних галузях знання та практики. Широта мислення є показником ерудованості особистості, її інтелектуальної різнобічності.

Послідовність мислення виявляється в умінні дотримуватися логічної наступності у висловлюванні суджень, їх обґрунтуванні. Послідовним можна назвати мислення людини, яка суворо дотримується теми міркування, не відхиляється в бік, не перестрибує з однієї думки на іншу, не змінює предмет міркування. Для послідовного мислення характерне дотримання певних принципів розгляду питання, ясність плану, відсутність суперечностей і логічних помилок в аргументації думки, доказовість та об'єктивність у висновках.

Швидкість мислення - це здатність легко проаналізувати складну ситуацію, швидко обдумати правильне рішення й прийняти його. Швидкість мислення залежить від знань, ступеня сформованості розумових навичок, досвіду у відповідній діяльності та рухливості нервових процесів.

Усі якості мислення людини формуються й розвиваються в діяльності. Змістовна й відповідно організована діяльність сприяє всебічному розвитку цінних якостей мислення особистості.

4. Уява та увага

Специфічним проявом впливу образів уяви на рухову сферу особистості є ідеомоторні акти. Дослідженнями встановлено, що коли людина уявляє рух якоїсь частини свого тіла (руки, ноги, тулуба), але не виконує самої дії, то в м'язах, які повинні цей рух здійснити, фіксуються слабкі імпульси, аналогічно тим, що реєструються при реальному виконанні рухів. На принципі розшифрування ідеомоторних актів базується ефект «читання думок», коли завдяки надзвичайно тонкій чутливості деякі люди здатні, перебуваючи в контакті з іншою людиною, сприймати слабкі сигнали її ідеомоторних актів і «вгадувати», який предмет і де сховав реципієнт. Ідеомоторними актами як засобами ідеального моделювання дій, які належить виконати, широко користуються спортсмени, танцюристи та ін. Тренери рекомендують своїм вихованцям перед виконанням вправи зробити це подумки, уявивши від початку до кінця. Таке «програмування» поліпшує результати їх реального виконання.

Регулювальний вплив мозку на всі органи людського тіла є закономірним явищем. Образи уяви, що формуються у процесі діяльності людини, можуть посилювати цей вплив. При патології мозкової діяльності спостерігаються зміни функції уяви. Найчастіше такі зміни виявляються в галюцинаціях, коли хворий бачить неіснуючий об'єкт. При цьому образ, який виникає, є настільки яскравим, що людина абсолютно впевнена в його реальності. Тимчасовий стан галюцинації викликають наркотики. Надмірне вживання алкоголю може викликати хворобливий стан - білу гарячку, коли починаються фантастичні марення, що не узгоджуються з будь-якою життєвою логікою.

Процеси створення образів уяви. Найелементарнішою формою синтезування нових образів є аглютинація (від лат. agglutinatio - склеювання) - найпростіше сполучення тих якостей, властивостей або частин, узятих із різних об'єктів, які в повсякденному житті не поєднуються. Наприклад, такими є казкові образи русалки - напівжінки, напівриби; кентавра - напівчоловіка, напівконя; у технічній творчості - тролейбуса - поєднання властивостей трамваю та автомобіля; танка-амфібії, що поєднує властивості танка і човна; акордеон - піаніно і баян.

Прийомом створення нових образів є аналогія, коли створений новий образ схожий на реально існуючий об'єкт, але в ньому проектується принципово нова модель явища чи факту. На принципі аналогії базується нова галузь інженерної справи - біоніка. Біоніка виокремлює деякі властивості живих організмів, які стають основними для конструювання нових технічних систем. Так були створені прилади - локатор, електронне око тощо.

Нові образи можуть створюватися за допомогою наголошування (загострення) - навмисне посилення в об'єкті певних ознак, які виявляються домінуючими (використовуються при створенні дружніх шаржів чи карикатур, художник знаходить у характері чи зовнішності людини щось неповторне, притаманне лише їй і акцентує на цьому художніми засобами).

Створити нові образи можна шляхом гіперболізації (гр. hyperbole - перебільшення) предмета або кількості його частин. Цей прийом широко використовується в казках, народній творчості, коли герої наділяються надприродною силою (Микита Кожум'яка, Котигорошко, велетень Гулівер, семиголовий змій) і здійснюють подвиги.

Літота - (гр. litotes - простота) - навмисне зменшення предмета, недомовленість (Дюймовочка, хлопчик-мізинчик).

Найскладнішим способом утворення образів уяви є типізація - виділення конкретного, що повторюється в однорідних явищах й виконання його в конкретному образі. Художник створює попередні ескізи, письменник - варіанти твору.

Схематизація (символізація) - стирання відмінностей між предметами і виявлення рис подібності між ними (використовують у декоративній творчості при створенні різноманітних орнаментів, елементи яких узято з рослинного світу).

Різновиди уяви.

1. Залежно від участі волі в діяльності уяви останню розподіляють на мимовільну та довільну.

Мимовільною є така уява, коли створення нових образів не є спеціальною метою уявити певні предмети чи події. Людина мимоволі стає спостерігачем реальних картин, що виникають в її уяві під впливом прочитаного. Прикладом мимовільного виникнення образів уяви є сновидіння. У стані сну, коли свідомий контроль за психічною діяльністю відсутній, сліди від різноманітних вражень, що зберігаються в мозку, легко розгальмовуються й утворюють поєднання, що характеризуються неприродністю та невизначеністю.

Довільною є уява, коли спеціально створюється образ певного об'єкта, можливої ситуації, уявляється чи передбачається сценарій розвитку подій. Довільне створення образів спостерігається переважно у творчій діяльності людини. Прикладом такої уяви є марення - зумисне створені образи фантазії, не пов'язані з волею і не спрямовані на втілення їх у життя.

2. Залежно від характеру діяльності людини розрізняють творчу та репродуктивну уяву.

Уява, яка виникає під час творчої діяльності й допомагає людині створювати нові оригінальні образи, називається творчою.

Уява, якою оперують під час засвоєння того, що вже створили й описали інші люди, називається відтворювальною або репродуктивною. Тобто це - процес створення людиною образів нових об'єктів на основі їх словесного опису чи графічного зображення. Творча і репродуктивна уяви тісно взаємопов'язані, постійно взаємодіють і переходять одна в одну.

3. Залежно від змісту діяльності й характеру праці людини уява поділяється на художню, технічну, наукову тощо.

Художня уява має переважно чуттєві (зорові, слухові, дотикові тощо) образи, надзвичайно яскраві й детальні.

Для технічної уяви характерним є створення образів просторових відношень у вигляді геометричних фігур і побудов, їх легке дисоціювання та об'єднання в нові сполучення, уявне перенесення їх у різні ситуації.

Наукова уява виявляється у побудові гіпотез, проведенні експериментів, в узагальненнях, що їх роблять під час створення понять.

Особливою формою уяви є мрія - процес створення людиною образів бажаного майбутнього. Мрії можуть бути реальними, дієвими та нереальними, безплідними; вони дезорганізують людину, позбавляють її бачення реальних життєвих перспектив, штовхають на шлях примарного задоволення власних мрійницьких уподобань.