Особливості копінг-стратегій у людей схильних до прокрастинації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості копінг-стратегій у людей схильних до прокрастинації



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРОКРАСТИНАЦІЇ

1.1 Сутність та прояви прокрастинації

1.2 Вплив прокрастинації на особистість

1.3. Психологічні особливості вибору копінг-стратегій

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ КОПІНГ-СТРАТЕГІЙ ПРИ СХИЛЬНОСТІ ДО ПРОКРАСТИНАЦІЇ

2.1 Опис та обґрунтування процедури дослідження

2.2 Аналіз результатів емпіричного дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Актуальність дослідження. В умовах трансформацій, що відбуваються в нашій країні, розвитку науково-технічного прогресу, сучасна особистість часто страждає від нестачі часу, перенавантаження інформаційним потоком, що породжує прагнення до відкладання різноманітних справ на потім.

Прокрастинація означає схильність до постійного відкладання «на потім» справ. За даними досліджень, стійка прокрастинація є у 15-25% людей. Причому, як показано в лонгитюдном дослідженні, за останні 25 років рівень прокрастинації у населення підвищився.

У науковий обіг термін «прокрастинація» введений в 1977 році П.Рінгенбахом. У цьому ж році була опублікована книга А. Елліса та В.Кнауса (Ellis, Knaus, 1977), в якій описувались принципи подолання цього явища, в основу якої лягли клінічні спостереження. Цією проблемою займались також Дж. Бурк і Л. Юен (Burka, Yuen, 1983). В середині 1980-х років почав здійснюватися науково-академічний аналіз феномену прокрастинації (Solomon, 1984; Lay, 1986; Rothblum, Solomon, 1986), були розроблені опитувальники для вивчення цього явища (Aitken, 1982; Lay, 1986; McCown et al., 1987; Tuckman, 1991). Наприкінці XX - початку XXI століття ця проблема привернула увагу і російських психологів (Шухова Н., 1996; Михайлова Е. Л., 2007; Варварічева Я. І., 2008, 2010).

Згідно з наявними даними, прокрастинація є одним з істотних факторів, що породжують труднощі у навчанні. Від 46 до 95% учнів середніх та вищих навчальних закладів вважають себе прокрастинаторами.

Прокрастинація пояснюється наявністю у людини ряду суб'єктивних причин: нерішучості, страху невдачі і несхвалення з боку оточуючих, невпевненості в собі, перфекціонізму.

Н. Милграм зі співавторами (Milgram et al., 1993) спочатку виділили п'ять видів прокрастинації: щоденна (побутова) - відкладання домашніх справ, які повинні виконуватися регулярно; прокрастинація у прийнятті рішень; невротична - відкладання життєво важливих рішень, таких як вибір професії або створення сім'ї; компульсивна, при якій у людини поєднуються два види прокрастинації - поведінкова і в прийнятті рішень; академічна - відкладання виконання навчальних завдань, підготовки до іспитів.

Виділяють також прокрастинацію, пов'язану з прагненням уникнути неприємної справи і з отриманням гострих переживань в умовах дефіциту часу. У зв'язку з цим виділяють два типи прокрастинаторів - пасивних і активних.

Активний прокрастінатор прагне до нагнітання напруги. Відкладання справ «до останнього» створює гостроту моменту, пов'язаного з крайньою близькістю терміну завершення роботи. Коли часу для закінчення роботи залишається мало, людина переживає мобілізацію сил, повну концентрацію, підвищення активності психічних процесів.

Є декілька підходів до пояснення причин цього явища. Одне пояснення прокрастинації дається в теорії зниження напруги. Занижена самооцінка, невпевненість у собі, досвід минулих невдач у виконанні даної роботи викликають у людини тривогу, страх, особливо якщо результати діяльності будуть оцінюватися. Тому людина прагне уникнути напруги, пов'язаної з виконанням діяльності, яка їй неприємна, нецікава або надмірно складна і «тягне час». Людина приступає до виконання завдання тільки тоді, коли страх перед наслідками невиконання завдання переважить страх невдалого його виконання.

Виникнення прокрастинації пояснюється ситуативними факторами. Чим далі в часі відстоїть якась подія від справжнього моменту, тим менший вплив вона справляє на прийняті рішення.

В основі прокрастинації лежить прагнення протистояти встановленим ззовні правилам та строками. Цей механізм запускає прокрастинацію тоді, коли людина не може змінити існуючу систему, але відчуває невдоволення нею. Порушуючи терміни здійснення діяльності, він створює ілюзію доказу своєї незалежності і таким чином на час усуває внутрішній дисонанс, пов'язаний з неможливістю прояви себе.

Не зважаючи на те, що в зарубіжній літературі психологічні особливості явища прокрастинації досліджувались тривалий час, у вітчизняній науці ця проблема почала розглядатися недавно. Зокрема недослідженим залишається питання щодо домінуючих копінг-стратегій в особистості, що страждає від прокрастинації, що і зумовило вибір теми нашого дослідження.

Об'єкт: явище прокрастинації.

Предмет: копінг-стратегії особистості, що страждає від прокрастинації.

Мета: здійснити теоретичний та емпіричний аналіз психологічних особливостей особистості, що страждає від прокрастинації та виявити її домінуючі копінг-стратегії.

Завдання:

1. Дослідити теоретичні підходи до проблеми прокрастинації.

2.Виявити психологічні особливості формування та прояву прокрастинації.

3.Дослідити провідні копінг-стратегії в осіб, що страждають від прокрастинації.

4. Обґрунтувати результати емпіричного дослідження.

Теоретико-методологічною базою дослідження стали праці, в яких розкривалась сутність явища прокрастинації (П. Рінгенбах, А. Елліс, В. Кнаус), його детермінанти та прояви (Дж. Бурк, Л. Юен, М. Аіткен, Л. Манн, Н. Мілгрем, Л. Соломон, Е. Роблюм, К. Лей), методи корегування (Н. А. Шухова, Е. Л. Михайлова, Я. І. Варварічева, С. Б. Мохов), вплив особистісних характеристик на виникнення прокрастинації (Н. Г. Гаранян, А. А.Горбунова, С. Б. Мохова, А. Н. Невзоров).

Методи дослідження: теоретичні методи (аналіз та узагальнення надбань з проблеми дослідження); емпіричні методи (спостереження, бесіда, тестування).

База дослідження: Рівненський державний гуманітарний університет.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРОКРАСТИНАЦІЇ

1.1 Сутність та прояви прокрастинації

Прокрастинація - відкладання виконання дій на пізніший термін, що супроводжується негативними емоційними реакціями і приводить до погіршення якості роботи. Як комплексний, неоднозначний в психологічному плані феномен, прокрастинація включає в себе поведінкові, емоційні і когнітивні компоненти, тісно пов'язана з мотиваційною сферою особистості. До різноманітних форм цього психологічного явища відносяться також боязнь ризикувати, відкладання прийняття рішень, складання планів, які часто не виконуються [22].

З початку 90-х років інтерес до проблеми прокрастинації за кордоном значно зріс. З'явилася достатня кількість досліджень, присвячених пошуку її причин, способів подолання. Залежно від предмета дослідження, виділилося три основних напрями: аналіз ситуативних факторів; виявлення ролі індивідуальних відмінностей; вивчення демографічних показників.

Серед ситуативних факторів виокремлюють розподіл нагород та покарань у часі, характеристики завдань, наявність загрози оцінювання тощо.

Дослідження особистісних аспектів появи прокрастинації включає пошук кореляторів цього явища, що носять індивідуальний характер. При цьому дослідженні часто за основу беруть п'ятифакторну модель особистості. Велика увага приділяється тривожності, як одній із граней нейротизму. Багато психологів вважають, що прокрастинація є захисною реакцією на різні види страхів: страх невдачі, страх оцінки, страх втрати самостійності та контролю над ситуацією, страх перед успіхом. Для перфекціоністів характерний страх виконати роботу не достатньо ідеально [1].

Серед демографічних показників аналізується вплив статі, віку та національності, але даних за цими критеріями дослідження ще надзвичайно мало. Дослідження прокрастинації зазвичай проводяться за допомогою спеціально розроблених опитувальників (опитувальники К. Лея, Такмена, які, на жаль, ще не адаптовані для вітчизняних досліджень), емпіричним шляхом (спостереження за студентами, що здають твори та інше), а також в процесі клінічних бесід та аналізу самозвітів.

Таким чином, якщо говорити про суб'єктивне емоційне переживання прокрастинації, найчастіше воно оцінюється як негативне, оскільки людина страждає протягом самого процесу відкладання, страждає від наслідків невчасного завершення своїх справ, зростає тривожність, з'являється почуття провини, невпевненість у позитивному вирішенні ситуації. Це явище стосується будь-якої сфери діяльності: навчальної (відкладання підготовки до екзамену, написання курсової роботи), трудової (нездатність виконати роботу вчасно), соціальної (відкладання важливих зустрічей та дзвінків), побутової (відкладання запланованого ремонту).

Якщо оцінити масштаб проблеми в цілому, то за словами Дж. Харіотта та Дж. Феррарі кожний четвертий-шостий представник західної цивілізації так чи інакше страждає від власної прокрастинації, окрім того, за останні сорок років кількість таких людей невпинно зростає [5, c. 122].

Існує думка, що прокрастинація - це вираження емоційної реакції на заплановані чи необхідні справи. В залежності від характеру цих емоцій, прокрастинація поділяється на два фундаментальних типи: “розслаблена”, коли людина витрачає час на інші, більш приємні заняття та розваги, і “напружена”, пов'язана із загальним перенапруженням, втратою відчуття часу, невдоволеністю власними досягненнями, нечіткими життєвими цілями, нерішучістю та невпевненістю у собі.

Вважається, що люди, які страждають від прокрастинації, не вміють правильно розпоряджатися своїм часом. В. Гигерич писав, що за атакою на “присутність” і стратегією відкладання стоїть спроба відстрочити смерть назавжди. Його ідея полягала в тому, що час ніби “консервується”. Він запропонував метафору про бомбу часу, тобто, розводячи сьогодення і майбутнє, відкладаючи виконання, ми створюємо високу напругу критичної маси, яка нагадує керовану ядерну реакцію [19].

Відомо, що чим далі у часі знаходиться певна подія від теперішнього моменту, тим менший вплив вона має на рішення, що приймаються.

Дослідники вважають, що прокрастинатори в значно меншій мірі концентруються на майбутніх негативних наслідках свого ухиляння від запланованих справ через прагнення до миттєвих винагород, а також у спробі негайно подолати відчуття тривоги, викликаного невпевненістю у власних силах. Вчені зробили висновок, що для прокрастинаторів характерна заглибленість у спогади про колишні досягнення і успіхи в поєднанні з браком уваги до планів на майбутнє [27].

Численні емпіричні дослідження феномена прокрастинації поряд з ситуативними детермінантами - характеристиками майбутньої справи (нецікавість, складність, подальша оцінка) - велику увагу приділяють вивченню особистісних факторів (перфекціонізм, тривожність, низький рівень відповідальності та ін.) До факторів, що впливають на вираженість прокрастинації, відносять такі особливості когнітивної сфери як локус контролю, ірраціональні переконання, уявлення про час; особливості емоційної сфери (занепокоєння, страх невдачі, депресія, переживання провини і сорому); особливості поведінки (несформованість навчальних навичок, неорганізованість) [31, с. 177].

Основною сферою прояву прокрастинації, поряд з професійною діяльністю і турботою про здоров'я, є навчання. Академічна прокрастинація припускає затримку виконання навчальних завдань (наприклад, курсових і дипломних робіт, труднощі своєчасної підготовки до сесії). Як показують дослідження, зволікання у добре успішних і слабо успішних студентів має різну специфіку [28]. При цьому наслідком прокрастинації в більшості випадків стає не тільки зниження успішності та результативності навчання, а й підвищення невротизації, наростання виснажуваності, погіршення самопочуття.

Серед детермінант прокрастинації особлива роль належить особистісним чинникам, наприклад, наявність страху невдачі і прагнення до її уникнення, боязнь успіху і перспективи стати об'єктом загальної уваги (сором'язливість), небажання виділитися і викликати заздрість у інших. Відносно ролі тривожності думки вчених розходяться.

Наявність у людини перфекціонізму теж може обумовлювати прокрастинацію, однак, за деякими даними, вираженість прокрастинації однакова у перфекціоністів і неперфекціоністов. Пояснення цього протиріччя можна знайти, якщо врахувати результати досліджень інших вчених (Slaney, Johnson): так звані адаптивні перфекціоністи, тобто ті, які не вважають свій перфекціонізм серйозною проблемою, менш схильні до прокрастинації, а неадаптівні перфекціоністи, у яких перфекціонізм призводить до стресу, депресії, показують високий рівень прокрастинації [12].

1.2 Вплив прокрастинації на особистість

прокрастинація копінг стратегія особистість

У XXI ст. багато колись небезпечних захворювань більше не загрожують існуванню людства, тому на перший план виступають хворобливі психічні стани, які не небезпечні для життя людини як такі, але можуть зіпсувати її соціальне життя і таким чином зруйнувати здорову структуру суспільства. Серед таких тихих чинників особливе місце займає прокрастинація.

Сучасне суспільство вимагає від людини дедалі більш удосконалених, розвинених психологічних якостей: бути цілеспрямованим, наполегливим, впевненим, організованим, конкурентоспроможним, передбачливим тощо. Всі ці перераховані якості разом із життєстійкістю та оптимізмом, на думку багатьох дослідників [1; 3; 4; 7], і формують успішну особистість. Вони пов'язані з емоційно-вольовою та мотиваційною сферою особистості, яка у сучасних людей, особливо у молоді, студентства, часто є недорозвиненою, несформованою. Стан прокрастинації, який безпосередньо негативно пов'язаний з розвитком емоційно-вольової та мотиваційної сфери особистості та пригнічує, інгібірує формування успішної особистості.

Прокрастинація -- схильність людини відкладати все на потім, на завтра. Прокрастинатори -- особи, схильні до затягування виконання завдань, перекладання своєї відповідальності на інших, вони працюють хаотично, без плану, або лише за натхнення чи невідкладності -- через це вони є неприємними співпрацівниками у команді.

Сучасна психологія схиляється до того, що прокрастинація -- це вираз емоційної реакції на планові або необхідні справи.

Звернемося до теорій виникнення цього явища [17]:

Самоцензура. В тоталітарних суспільствах, окрім державної цензури, поширюється і самоцензура через небезпеку для особистості, уникання неприємностей і залякуючої поведінки владних структур тощо. Страх покарання утримує особу від активності, ініціативи та приводить до прокрастинації. Постає й проблема відповідальності за наслідки та здатності брати на себе відповідальність.

Авторитарність батьків. На авторитарність батьків в контексті розвитку прокрастинації вказує Джозеф Феррарі, який підкреслює, що діти з таких родин невпевнені у собі й надалі довго не можуть сформувати свої наміри, постійно відкладають їх реалізацію, не можуть долати перешкоди, не мають відчуття безпеки у житті.

Особистий супротив. При прихованому супротиві особистість вдається до прокрастинації через небажання виконувати неприйнятні для неї ролі, чужі програми, накази. Людина знаходить досить підстав для невиконання неприємного. А у разі адміністративного тиску -- йде на відкритий конфлікт із адміністратором, колективом.

Тривожність. Помічено, що тривожні або занадто емоційні особи -- прихильники прокрастинації. Стан прокрастинації посилює невпевненість людини в успіху.

Прокрастинація не стає перешкодою, якщо має тимчасовий характер і, навпаки, переростає в проблему, якщо стає хронічною. Хронічна прокрастинація заважає праці, успіху, планам на майбутнє. Вона може бути прихованим початком психологічного чи фізичного захворювання. Хронічна прокрастинація притаманна студентам, що неправильно обрали фах та навчальний заклад, вони вчаться без інтересу, звідси безсонні ночі та намагання зробити неприємні завдання в останній день перед заліками, іспитами. Рішення покинути вивчення нецікавої спеціальності може прийняти лише сильна особистість, з сильним характером, але на радикальні вчинки здатні одиниці [16, с. 78].

Причини виникнення цього стану потрібно шукати в розладі емоційно-вольових процесів, самопокладання, цілеспрямованості, самоорганізованості. Все це повинно було формуватися та розвиватися ще в ранньому дитинстві. Можливо, упущення цього моменту у вихованні дитини і приводить до виникнення цього стану.

Можна припустити, що люди-прокрастинатори -- це особистості з нерозвиненими, несформованими вольовими процесами, які не вміють чи нездатні перемогти самого себе, свої лінощі [25].

1.3 Психологічні особливості вибору копінг-стратегій

Копінг-стратегії (копінг, копінгові стратегії) зазвичай розглядають як дії, до яких люди вдаються, потрапивши у скрутне становище. Це поняття об'єднує когнітивні, емоційні, поведінкові стратегії, які використовують, щоб подолати напружені, стресові ситуації.

Уперше термін “копінг-стратегія” запропонував Л. Мерфі у 1962 р. для означення поведінкових реакцій дитини, яка долає кризу розвитку. Пізніше Р. Лазарус у книзі “Психологічний стрес і процес його подолання” застосував цей термін для окреслення усвідомлених стратегій поведінки в процесі долання стресу і виходу з нього.

Тривалий час у психології панувала думка, що людина вдається до копінгу лише тоді, коли складність ситуації перевищує енергетичну потужність звичай- них реакцій особи, тобто у стресових ситуаціях. Виникає потреба в додаткових витратах енергії, оскільки ресурсів пристосування, які людина використовувала за звичайних умов, їй бракує [34].

У сучасних дослідженнях поняття “копінг” вжива- ють для означення поведінки людини не тільки у скрутних життєвих ситуаціях, а й у звичайних умовах, коли потрібно долати повсякденні труднощі (наприклад, проблеми у сімейних стосунках, професійній, матеріальній сферах тощо).

Особливо активно проблему копінгу почали досліджувати у 80-х рр. ХХ ст. У центрі уваги дослідників ? з'ясування суті цього феномену (Р. Лазарус, С. Фолькман, Н. Ендлер, Дж. Паркер), виокремлення його різновидів (Р. Лазарус, С. Фолькман, К. Парґамент), виявлення взаємозв'язку з іншими феноменами, зокрема нейротизмом (Н. Болґер, А. Цукерман) і локус-контролем (С. Рош, Б. Вайнер) [5; 10; 14; 17] тощо.

Аналіз психологічної літератури дав змогу виокремити найпоширеніші під- ходи до розуміння копінгу - психоаналітичний, диспозиційний, трансакційний та ресурсний. Згідно з психоаналітичним підходом, копінг - один із механізмів психологічного захисту, який індивід використовує, щоб зняти напруження. Цей механізм захисту - суто автоматична реакція на ситуацію, без залучення емоційних і когнітивних процесів [22].

Таке трактування копінгу, переконані Н. Ендлер, Дж. Паркер і П.Крамер, призвело до чималих методологічних труднощів, пов'язаних з тим, що у 60-х роках ХХ ст. дослідники почали називати деякі адаптивні захисні механізми терміном “копінг-механізми” [23, с. 34]. Н. Хан зарахувала сублімацію до групи “копінг-механізмів”, хоча сублімація, за З. Фрейдом, - механізм психологічного захисту, мета якого - розрядити неприємні внутрішні спонукання соціально придатним способом без усвідомленої участі в цьому процесі особистості [7].

Попри спроби поєднати поняття “копінг” і “захисні механізми”, П. Крамер, Б. Компас, Дж. Конор-Сміт, Г. Зальтсман, А. Томсен і М. Водсворт розрізняють їх за ступенем усвідомленості, цілеспрямованості, конструктивності, а також за локалізацією загрози. На думку дослідників, копінг - усвідомлена й цілеспря- мована активність людини, адже суб'єкта спонукають чіткі наміри розв'язати проблемну ситуацію, загроза від якої здебільшого зовнішня (наприклад, хвороба, катастрофа). Для цього особа у довільний спосіб вибирає, як долатиме життєві труднощі. Крім того, учені звертають увагу, що застосовуючи копінг, людина виявляє й конструктивну активність, наприклад, проживає подію, а не прагне заховатися від неї за бронею психологічного захисту [29].

На відміну від копінгу, захисні механізми, пов'язані із внутрішньо-психологічними конфліктами, рідше зазнають свідомого регулювання, а мета, задля якої їх застосовують, чітко не окреслена [17, с. 89]. Також психологічний захист менш конструктивний, оскільки зазвичай передбачає відмову індивіда розв'язувати проблеми заради збереження комфортного душевного стану. Диспозиційний підхід розглядає копінг як відносно усталену схильність людини відповідно реагувати на загрозливу для неї ситуацію. На думку К. Шефера та Р. Ґорзуха, особа надає перевагу сталому способу долати труднощі впродовж тривалого часу, адже її особистісні характеристики в цей період практично незмінні [18].

Диспозиційний підхід не набув значної кількості прихильників, через своє досить вузьке розуміння копінгу. Зокрема, трактування копінгу як особистісної схильності поводитися однаково в аналогічних ситуаціях унеможливлює його вивчення в різноманітних життєвих умовах. Окрім того, заперечувати розвиток і зміни особистісних характеристик, якостей не надто розсудливо. Згодом це підтвердили й самі автори цього підходу [18].

Найпопулярніший у трактуванні копінгу нині - трансакційний підхід, що його розробили Р. Лазарус і С. Фолькман. Учені розглядають копінг як постій- ний процес взаємодії між індивідом і середовищем [10]. Згідно з трансакційним підходом, атрибутивні елементи копінгу такі: частота появи відповідної ситуації, її первинна та вторинна когнітивні оцінки, безпосередньо процес долання труднощів, а також сукупність наслідків копінгу, зокрема для фізичного здоров'я й соціального добробуту [10].

З'ясуймо сутність первинної та вторинної когнітивних оцінок копінгу. У процесі первинної оцінки особа трактує виниклу ситуацію як таку, що містить втрату, загрозу або випробування для неї. Якщо сприймає, що через ситуацію зазнала втрати, то розцінює її як шкідливу для себе. Вважаючи ситу- ацію загрозливою, думає, що вона спричинить якісь труднощі. Якщо ставиться до ситуації як до випробування, то вбачає в ній поштовх до подальшого осо- бистісного зростання і розвитку [12].

Під час вторинної оцінки людина обмірковує, якими ресурсами (фізичними, психічними, соціальними) вона володіє, щоб розв'язати проблему [10]. Р. Лазарус і С. Фолькман зараховують сюди також “ситуаційну оцінку контролю”, за якої особа обмірковує, наскільки може вплинути на перебіг події [16].

На думку Р. Лазаруса і С. Фолькман, копінг - це сукупність когнітивних і поведінкових зусиль, що постійно змінюються й спрямовані на подолання різ- номанітних перешкод, які можуть перевищувати ресурси людини [13, с. 78]. У процесі подальшого вивчення цього феномену запропоновано чимало різноманітних дефініцій копінгу. Зокрема, Б. Спілка, Р. Худ, Б. Гунсберґер, Р. Ґорзух, слідом за Р. Лазарусом та С. Фолькман, трактують копінг суто як пізнавальну та поведінкову активність, спрямовану на знешкодження складних ситуацій [20].

Однак, як засвідчили дослідження Б. Компас, Дж. Конор-Сміт та Г. Зальтсман, копінг передбачає залучення не лише когніцій і поведінки, а й емоцій, які супроводжують процес долання труднощів [2]. У зв'язку з тим, що емоційна сфера, як зазначено вище, відіграє вагому роль у розв'язанні проблем, постає питання про співвідношення таких понять, як “копінг” та “емоційне регулювання”. Б. Спілка та Р. Худ висловлюють думку, що копінг, на відміну від емоційного регулювання, передбачає контроль не лише за емоціями, а й за поведінкою. Також копінг враховує реакцію людини на конкретну подію [20].

У рамках трансакційного підходу запропоновано й інші означення копінгу. Зокрема, Й. Тереляк припускає, що копінг - це свідомі й несвідомі зусилля, спрямовані на пристосування до реальності [22]. Однак, як окреслено вище, для копінгу характерна усвідомленість. Трактування копінгу як пристосування свідчить про уподібнення його до адаптації, а це - різні поняття. Подальші дослідження Й. Тереляка засвідчили, що копінг, порівняно з адаптацією, завжди містить елемент новизни: людина долає труднощі тоді, коли вони для неї нові, згодом адаптується до них. Для копінгу важливі також зусилля, пов'язані з розв'язанням проблем, без акцентування уваги на результаті, що більшою мірою притаманно процесові адаптації людини до конкретної ситуації [28].

В останні десятиріччя популярним є так званий “ресурсний” підхід до проблеми поведінки подолання, в якому закцентовано на розподілі ресурсів за допомогою “комплексу ключових ресурсів”, що дає змогу адаптуватися й зберігати здоров'я у складних обставинах, напружених ситуаціях. До ресурсів зазвичай зараховують наявність і доступність моральної, емоційної, матеріальної, інструментальної допомоги соціального середовища та власні здібності, навички й уміння людини.

За теорією збереження ресурсів Хобфола, є два класи ресурсів: матеріальні та соціальні (пов'язані з цінностями). М. Селігман вважає, що найголовніший ресурс у протистоянні стресу - оптимізм: коли людина вірить, що ситуація не безнадійна, коли спрямована на успіх, то легше переживає труднощі, зазнає менше збитків. Часто представники “ресурсного” підходу, щоб пояснити, чому в напруженій ситуації індивід обирає ту чи іншу стратегію її подолання, використовують конструкт “життєстійкість”. Цей конструкт дещо ширший за попередній, оскільки тут ідеться про загальну життєву (ціннісну) позицію, осмислення життя як екзистенційної буттійної цінності (сенсу). Життя сприймають як найважливішу цінність у кожному його вияві, кожна мить - сенсовна. Цей сенс індивідуальний, і його створює сама людина. Отже, якщо людина переживає дискомфорт - вона сама його створила, і в її волі змінити ситуацію на свою користь.

Узагальнюючи описані трактування копінгу, що їх запропоновано в рамках психоаналітичного, диспозиційного, трансакційного та ресурсного підходів, розуміємо поняття копінгу як когнітивні, емоційні та поведінкові зусилля, спрямовані на подолання труднощів у процесі взаємодії людини з довкіллям. Когнітивні зусилля особи скеровано на аналіз проблеми, складання можливого плану дій, пошук альтернативних варіантів виходу із ситуації тощо. За допомогою емоційних зусиль людина контролюватиме свої переживання, шукатиме емоційну підтримку в оточення. Поведінкові зусилля дають змогу особі досягти бажаного результату [30, с. 166].

Особливості копінгу - його усвідомленість і цілеспрямованість. Важливо зазначити, що копінг тісно пов'язаний із типологічними та особистісними рисами людини, які суттєво впливають на вибір стратегії поведінки подолання. У понятті копінгу традиційно розрізняють копінг-процес, у якому відтворено динаміку долання труднощів, копінг-поведінку, яка виявляє готовність індивіда долати життєві негаразди, та копінг-стратегії, якими позначають типовий, характерний для цієї особи спосіб виходу з труднощів [5; 10; 21].

Хоча копінг-стратегії є реакцією людини на ситуацію, існує думка, що вони відносно стійкі й корелюють з особистісними особливостями (а отже, якщо людина обирає конкретні копінг-стратегії, можна припустити, що їй властиві відповідні особистісні риси) [5, с. 20]. Як засвідчив аналіз досліджень проблеми копінгу, психологи чимало уваги надають класифікації різновидів копінг-стратегій [17].

Найпопулярніша сьогодні - класифікація копінг-стратегій Р. Лазаруса й С. Фолькман [32], у межах якої виокремлено проблемно- та емоційно-сфокусовані копінг-стратегії. Проблемно-сфокусована копінг-стратегія пов'язана із зусиллями людини подолати проблемну ситуацію або змінити хоча б один її елемент.

До цієї групи належать такі копінг-стратегії: планове розв'язання проблеми, пошук інформації та конфронтація. Планове розв'язання проблем як копінг-стратегія (її вивчали Р. Лазарус, С. Фолькман, Н. Ендлер, Дж. Паркер, Й. Тереляк) полягає в тому, що індивід вибудовує схему подолання труднощів [24]. Складання плану своєї діяльності для розв'язання проблем тісно пов'язане з такою копінг-стратегією, як пошук інформації. Й.Тереляк, Дж. Родріґе, С. Джексон, М. Пері зазначають, що пошук інформації свідчить про ґрунтовний аналіз ситуації, який здійснила особа, а також про зібрані необхідні відомості про альтернативні способи виходу з неї [16, с. 225].

До групи копінг-стратегій, зорієнтованих на проблему або завдання, Р.Лазарус і С. Фолькман зараховують також конфронтацію [10]. Ця стратегія передбачає зусилля людини на зміну проблемної ситуації, вдаючись до агресивних дій і виявляючи гнів та незадоволення стосовно того, що спричинило ці труднощі.

Застосовуючи емоційно-сфокусовані копінг-стратегії, людина, згідно з поглядами Р. Лазаруса, С. Фолькман, Н. Ендлера, Дж. Паркера, Й. Тереляка, у разі появи труднощів зосереджується здебільшого на власних переживаннях [13]. За допомогою цієї стратегії особа зменшує негативні переживання, контролює власні емоції, а також може змінити своє емоційне ставлення до життєвих негараздів.

До групи емоційно-сфокусованих копінг-стратегій Р. Лазарус і С.Фолькман зараховують дистанціювання, самозвинувачення, самоконтроль, пошук підтримки, а також позитивну переоцінку проблемної ситуації [10].

Стратегія дистанціювання передбачає зусилля індивіда, спрямовані на відокремлення себе від труднощів, уникнення думок про негаразди.

Самозвинувачення як копінг-стратегія полягає в постійній самокритиці всього, що робить, думає чи переживає людина, та виявленні агресії щодо власної особи.

Самоконтроль - копінг-стратегія, пов'язана з придушуванням негативних переживань і регулюванням власної діяльності.

Стратегія позитивної переоцінки виявляється в оцінюванні ситуації як позитивної, незалежно від об'єктивних характеристик ситуації і збитків, яких людина зазнала.

У дослідженнях Й. Тереляка, Дж. Родріґе та С. Джексон до групи емоційно-сфокусованих копінг-стратегій належить також пошук підтримки [16, с. 22]. Її суть - у зусиллях індивіда, зорієнтованих на пошук інформаційної, матеріальної та емоційної допомоги від оточення. Р. Лазарус та С. Фолькман серед емоційно-сфокусованих копінг-стратегій значну увагу звертають на уникнення, яке виявляється у фантазуванні про перебіг розв'язування проблеми [11].

Погоджуємося з поглядами Н. Ендлера, Дж. Паркера, Й. Тереляка, Дж. Родріґе та С. Джексон, які розглядають уникнення як окрему копінг-стратегію [15]. Учені зазначають, що уникнення - це сукупність зусиль, яких докладає особа, щоб позбутися проблеми. Людина може поводитися так, наче нічого не сталося, або змінювати діяльність (наприклад, намагається відволікати свою увагу від проблеми іншою діяльністю, завантажує себе роботою, або навпаки, вирішує, що їй потрібен відпочинок, подорож тощо).

Варто зазначити, що, на відміну від втечі як захисного механізму, для уникнення як копінг-стратегії характерні усвідомленість, цілеспрямованість і чітке розуміння того, що саме спричинює труднощі. Неусвідомлена втеча передбачає мимовільне забування інформації, яка травмує, або недопускання того, що травмує, до усвідомлення. Уникнення як копінг-стратегія полягає у свідомому опорі тому, що може травмувати.

Як свідому стратегію поведінки уникнення використовують у конфлікті: намагаються уникати зустрічей з іншою стороною конфлікту, за жодних умов не підтримують розмов з приводу предмета конфлікту, відволікають від проблеми і себе, й інших. Як і решта стратегій, ця стратегія може бути успішною (добре виконане уникнення дає змогу виграти час і зібрати ресурси для результативного розв'язання проблеми). П. Міллер, Дж. Інґхам, С. Девідсон виокремили різновиди стратегії уникнення за ступенем зосередженості особи на проблемі [11].

Вдаючись до першого різновиду - “значна уважність/значне уникнення” - людина, попри зусилля, спрямовані на пошук інформації про подолання проблеми, не розв'язує її. Використовуючи другий різновид уникнення (“значна уважність/незначне уникнення”), індивід спотворює зібрану інформацію. Третій різновид цієї копінг-стратегії, “незначна уважність/значне уникнення”, полягає в тому, що людина загалом не докладає зусиль, щоб зібрати хоча б якусь інформацію. Застосовуючи четвертий різновид стратегії уникнення (“незначна уважність/незначне уникнення”), особа не докладає жодних зусиль для подолання проблемної ситуації [15].

Існують й інші класифікації копінг-стратегій. Наприклад, Л. Перлін і К. Шулер виокремлюють такі групи копінг-стратегій [19]:

* стратегії зміни погляду на проблему, ракурсу її бачення;

* стратегії зміни проблеми, переструктурування ситуації, пошук її структурних блоків, з яких можна починати розв'язання проблеми;

* стратегії управління емоційним стресом (або, радше, дистресом).

Дж. Шеффер і Р. Моос пропонують поділити копінг-стратегії на три групи залежно від їхньої скерованості (напряму головного вектора дій):

* фокусовані на проблемі (пов'язані з різноманітними способами ухвален- ня рішень і конкретними діями для подолання труднощів);

* фокусовані на переживаннях (підтримування емоційної рівноваги та керування емоціями й почуттями);

* фокусовані на оцінці (з'ясувати для себе значення ситуації). Чимало дослідників класифікують копінг-стратегії залежно від типів психічних процесів, на яких базуються ті чи інші стратегії (Р. Грановська, І. Нікольська та ін) [1]:

* когнітивні (пов'язані з пізнавальними процесами, що задіяні в ухваленні рішень, розв'язуванні проблеми);

* емоційні (пов'язані з емоційним саморегулюванням у процесі подолання стресу);

* поведінкові (створення системи дій для подолання труднощів).

Інколи пропонують простий дихотомічний поділ копінг-стратегій, на основі їх ефективності, на два класи:

* ефективні (продуктивні, результативні, функціональні, які дають змогу розв'язати проблему, подолати труднощі з найменшими затратами ресурсів тощо);

* неефективні, з прямо протилежними характеристиками.

Доцільно виокремити ще декілька варіантів класифікацій копінг-стратегій, якщо за основу поділу брати: схильність людини до конкретного стилю поведінки в конфлікті, самостійність складання плану розв'язання проблеми, вектор відповідальності за рішення та його наслідки, сфокусованості на собі чи на інших тощо [22].

На основі поділу копінг-стратегій за стилями поведінки особи в конфлікті, розглядають варіанти поведінки в конфлікті, що їх описали К.Томас і Р. Кілмен як копінг-стратегії (уникання, пристосування, компроміс, конфронтація та співпраця). Цей ракурс засвідчує, наскільки в розв'язанні складної ситуації особа схильна враховувати й обстоювати свої інтереси й інтереси інших, дотичних до тієї самої ситуації. Зокрема, застосовуючи конфронтаційний копінг, людина всіма засобами обстоює лише свої інтереси, а вдаючись до співпраці - намагається збалансувати інтереси всіх, для кого ця ситуація важлива. Компроміс полягає в домовленості, коли кожна сторона щось (бажано найсуттєвіше) отримує і чимось поступається. Стратегію уникання (втечі від проблеми) вже описано вище. Суть стратегії пристосування в тому, що особа з якихось міркувань (не має ресурсів, не хоче конфронтації, має відповідні почуття, хоче заручитися підтримкою на майбутнє) орієнтується лише на інтереси іншої сторони, а своїх інтересів не обстоює.

За критерієм самостійності складання плану розв'язання проблеми всі копінг-стратегії поділяють на ті, що їх суб'єкт склав самостійно, і коли намагається знайти того чи тих, хто допоможе, порадить, захистить, зробить те, чого сам суб'єкт робити не хоче.

Досить близькі до критерію самостійності критерії перекладання відповідальності за рішення та його наслідки і сфокусованості на собі або на інших. Людина, що шукає підтримки чи поради в складній ситуації, найчастіше чинить це для того, щоб уникнути відповідальності за результат рішення і перекласти її на того (тих), хто давав пораду [8, с. 156].

Аналогічно фокусування копінг-стратегії на собі полягає в самоконтролі, самозвинуваченні, самопідтримці тощо, фокусування на інших - у пошуку підтримки, звинувачуванні інших. На підставі соціальної спрямованості виокремлюємо соціально та асоціально спрямовані стратегії поведінки подолання.

Соціально спрямовані стратегії (наприклад, пошук підтримки) пов'язані з усталеною в суспільстві поведінкою. Натомість асоціальні стратегії (на кшталт конфронтації, емоційного вибуху тощо) подолання труднощів заподіюють шкоду навколишнім. Критерій ставлення до проблеми дає змогу виокремити стратегії зміни бачення проблеми завдяки пошуку інформації або позитивній переоцінці пробле- ми, ухвалення рішення стосовно контролю за переживаннями або побудови плану діяльності. Крім цього, особа може докладати зусилля, щоб уникати проблеми. С. Рош та Ґ.Ано, підсумовуючи науковий доробок своїх попередників, дійшли висновку, що всі названі вище копінг-стратегії належать до світських, тобто таких способів долання труднощів, які відокремлені від релігійної віри [17].



РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ КОПІНГ-СТРАТЕГІЙ ПРИ СХИЛЬНОСТІ ДО ПРОКРАСТИНАЦІЇ

2.1 Опис та обґрунтування процедури дослідження

Емпіричне дослідження проводилось на базі Рівненського державного гуманітарного університету та охоплювало 60 студентів.

При проведенні дослідження використовувались такі методики: опитувальник загальної прокрастинації (шкала GP К. Лей) та методика діагностики копінг-механізмів (Е. Хейм).

Опишемо використані методики.

Опитувальник загальної прокрастинації (шкала GP К. Лей) використовувався для того, щоб визначити рівень прокрастинації особистості та визначити вплив цієї риси на розвиток індивіда в цілому.

Іншою використаною методикою була методика діагностики копінг-механізмів Хейма Е. (E. Heim). Це скринінгова методика, що дозволяє досліджувати 26 ситуаційно-специфічних варіантів копінга, розподілених за трьома основними сферами психічної діяльності на когнітивні, емоційниі і поведінкові копінг-механізми. Методика адаптована в лабораторії клінічної психології психоневрологічного інституту ім. В. М. Бехтерева, під керівництвом д.м.н., професора Л.І. Вассермана. Показаннями до використання методики Е. Хейм є: вивчення характеристик копінг-поведінки у пацієнтів з прикордонними нервово-психічними розладами для уточнення їх ролі в генезі зазначеної патології; дослідження неадаптівних форм копінг-стратегій у осіб, що перебувають у стресових ситуаціях, для корекції їх копінг-поведінки; проведення групової або індивідуальної психотерапії, в ході яких виявляються неадаптівні форми копінг-стратегій для подальшої їх корекції та формування адаптивної копінг-поведінки; складання психогігієнічних і психопрофілактичних програм з урахуванням формування адаптивних форм копінг-поведінки як для здорових осіб, що піддаються стресу, так і для хворих прикордонними нервово-психічними розладами.

До адаптивних форм копінг-стратегій автор відносить: когнітивні - «проблемний аналіз» (А5), «установка власної цінності» (А10), «збереження самовладання» (А4) - форми поведінки, спрямовані на аналіз труднощів і можливих шляхів виходу з них, підвищення самооцінки і самоконтролю, більш глибоке усвідомлення власної цінності як особистості, наявність віри у власні ресурси у подоланні важких ситуацій; емоційні копінг-стратегій: «протест» (Б1), «оптимізм» (Б4) - емоційний стан з активним обуренням і протестом по відношенню до труднощів і впевненістю в наявності виходу з будь-якої, навіть самої складної, ситуації; поведінкові копінг-стратегії: «співпраця» (В7), «звернення» (В8), «альтруїзм» (В2) - під якими розуміється така поведінка особистості, при якій вона співпрацює зі значимими (більш досвідченими) людьми, шукає підтримки в найближчому соціальному оточенні або сама пропонує її близьким у подоланні труднощів.

До неадаптивних форм відносяться: когнітивні копінг-стратегій - «смирення» (А2), «розгубленість» (А8), «дисимуляція» (А3), «ігнорування» (А1) - пасивні форми поведінки з відмовою від подолання труднощів через невір'я в свої сили та інтелектуальні ресурси, з умисною недооцінкою неприємностей; емоційні копінг-стратегії: «придушення емоцій» (Б3), «покірність» (Б6), «самозвинувачення» (Б7), «агресивність» (Б8) - варіанти поведінки, які характеризуються пригніченим емоційним станом, станом безнадійності, покірності та недопущення інших почуттів, переживанням злості та покладанням провини на себе й інших; поведінкові копінг-стратегії:

«активне уникнення» (В3), «відступ» (В6) - поведінка, що припускає уникнення думок про неприємності, пасивність, спокій, ізоляцію, прагнення піти від активних інтерперсональних контактів, відмова від вирішення проблем.

До відносно адаптивних стратегій відносяться: когнітивні копінг-стратегії - «відносність» (А6), «додача сенсу» (А9), «релігійність» (А7) - форми поведінки, спрямовані на оцінку труднощів у порівнянні з іншими, надання особливого сенсу їх подолання, віра в Бога і стійкість у вірі при зіткненні зі складними проблемами; емоційні копінг-стратегії: «емоційна розрядка» (Б2), «пасивна кооперація» (Б5) - поведінка, яка спрямована або на зняття напруги, пов'язаної з проблемами, емоційним відреагування, або на передачу відповідальності за розв'язання труднощів іншим особам; поведінкові копінг-стратегій: «компенсація» (В4), «відволікання» (В1), «конструктивна активність» (В5) - поведінка, що характеризується прагненням до тимчасового відходу від вирішення проблем за допомогою алкоголю, лікарських засобів, занурення в улюблену справу, подорожі, виконання своїх заповітних бажань.

2.2 Аналіз результатів емпіричного дослідження

При проведенні експериментального дослідження використовувався опитувальник загальної прокрастинації (шкала GP К. Лей). Отримані результати представлені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Рівень прокрастинації (за опитувальником К. Лей) (%)

Високий рівень	Середній рівень	Низький рівень
9,8	27,4	62,8

Аналізуючи отримані дані помітно, що більшості респондентів (62,8%) притаманний низький рівень прокрастинації, тобто вони не схильні до відкладання повсякденних справ, вміють розподіляти навантаження, визначати пріоритетні цілі, діяти у відповідності з планом.

У 27,4% респондентів спостерігається середній рівень прокрастинації. Вони відчувають труднощі в процесі розподілу навчального навантаження, демонструють тенденцію до відкладання запланованих справ.

Високий рівень прокрастинації притаманний 9,8% опитаних, які схильні до затягування виконання завдань, перекладання своєї відповідальності на інших. Вони працюють хаотично, без плану, або лише за натхнення. Такі студенти відчувають значні труднощі в процесі навчальної діяльності, оскільки не вкладаються у строки здавання рефератів, курсових та інших робіт.

При подальшому аналізі описувались результати, отримані за методикою діагностики копінг-механізмів (Е. Хем). Узагальнені дані представлені в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2.

Виявлення емоційних стратегій реагування на стресову ситуацію за методикою діагностики копінг-механізмів (Е. Хем) (%)

Емоційні стратегії
Адаптивні стратегії	Відносно адаптивні стратегії	Неадаптивні стратегії
1	2	3	4	5	6	7	8
12,6	5,6	6,8	8,8	20,4	37,6	7,5	10,7

Де: 1 - «Протест», 2 - «Оптимізм», 3 - «Емоційна розрядка», 4 - «Пасивна кооперація», 5 - «Пригнічення емоцій», 6 - «Покірність», 7 - «Самозвинувачення», 8 - «Агресивність».

Аналіз показників вказує на переважання таких стратегій, як «Покірність» (37,6%) та «Пригнічення емоцій» (20,4%), тобто домінуючими є не адаптивні стратегії. В респондентів спостерігається стратегія до прийняття ситуації, відсутнє бажання боротися з обставинами, шукати шляхи виходу зі складної ситуації, пов'язаної з наслідками економічної кризи. Вони схильні до виникнення депресивних станів, переважаючими є астенічні емоції, що призводять до зниження працездатності, підвищення дратівливості, зниження комунікативного потенціалу.

Менш вираженими були показники за шкалами «Протест» (12,6%) та «Агресивність» (10,7%). Наслідки економічної кризи викликають в оптантів роздратування, ворожі тенденції, породжують агресію спрямовану на себе чи на оточуючих. Також респонденти не приймають ситуацію що склалась, виражають активний протест проти обставин які склались.

Найменш враженими є такі стратегії, як «Оптимізм» (5,6%), «Емоційна розрядка» (6,8%), «Самозвинувачення» (7,5%) та «Пасивна кооперація» (8,8%). Тобто оптантам не притаманна схильність до вивільнення негативних емоцій, які виникають внаслідок змін, зумовлених економічною кризою, в них відсутня тенденція брати на себе відповідальність за ці зміни, оскільки економічна ситуація є зовнішнім чинником, що не залежить безпосередньо від особистості. Також оптанти не мають ресурсів для того, щоб пристосуватися до змінених умов, що свідчить про їх низький комунікативний потенціал.

Показники, що вказують а вираженість когнітивних стратегій представлені в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3.

Виявлення когнітивних стратегій реагування на стресову ситуацію за методикою діагностики копінг-механізмів (Е. Хем) (%)

Когнітивні стратегії
Адаптивні стратегії	Відносно адаптивні стратегії	Неадаптивні стратегії
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
10,2	2,7	12	7,4	1,5	0,7	15,8	24,6	11,5	13,6

Де: 1 - «Проблемний аналіз», 2 - «Установка власної цінності», 3 - «Збереження самовладання», 4 - «Відносність», 5 - «Додавання сенсу», 6 - «Релігійність», 7 - «Прийняття», 8 - «Розгубленість», 9 - «Дисимуляція», 10 - «Ігнорування».

Порівняння показників свідчить про те, що найбільш вираженою стратегією є «Розгубленість» (24,8%), тобто наслідки економічної кризи викликають зміну життєвих орієнтирів, необхідність коригування обраної стратегії, пошуку нових можливостей для стабілізації матеріального положення, що викликає в особистості невпевненість в собі та в майбутньому.

В менші мірі вираженими є такі стратегії, як «Прийняття» (15,8%), «Ігнорування» (13,6%), «Проблемний аналіз» (10,2%). Респонденти демонструють схильність до прийняття ситуації такою, яка вона є, не намагаючись щось змінити чи виправити, оскільки відчувають нестачу ресурсів для цього. Частина оптантів схильна до ігнорування наслідків економічної криз та намагається вести звичний спосіб життя, навіть якщо це пов'язано з матеріальним витратами, які людина не може собі дозволити. Інша частина опитуваних зберігає здатність до критичного аналізу ситуації та вироблення для себе конструктивних способів виходу з ситуації фінансової нестабільності.

Найменшу враженість отримали такі стратегії, як «Релігійність» (0,7%), «Додавання сенсу» (1,5%), «Установка власної цінності» (2,7%). Тобто, респонденти не схильні шукати підтримки за рахунок звернення до релігії, не намагаються знайти в ситуації що склалася позитивні сторони та не сприймають її як можливість знайти для себе нові способи самовираження.

Аналіз поведінкових стратегій представлений в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4.

Виявлення поведінкових стратегій реагування на стресову ситуацію за методикою діагностики копінг-механізмів (Е. Хем) (%)

Когнітивні стратегії
Адаптивні стратегії	Відносно адаптивні стратегії	Неадаптивні стратегії
1	2	3	4	5	6	7	8
7,7	23,4	0,4	12,4	8,4	15,6	11,7	20,4

Де: 1- «Співпраця», 2 - «Звернення», 3 - «Альтруїзм», 4 - «Компенсація», 5 - «Відволікання», 6 - «Конструктивна активність», 7 - «Активне уникання», 8 - «Відступання».

Аналіз показників вказує на переважання таких стратегій, як «Звернення» (23,4%) та «Відступання» (20,4%). Тобто, респонденти сприймаючи наслідки економічної кризи як стресову ситуацію прагнуть отримати допомогу та підтримку з боку оточуючих, близьких людей та родичів, однак не схильні до співпраці з іншими людьми, оскільки сприймають їх як конкурентів, про що свідчать низькі показники за шкалою «Співпраця». Тобто вони проявляють односторонню активність, намагаючись покращити своє матеріальне становище, разом з тим залишаючись байдужими до потреб інших людей, що становить основу виникнення такої особистісної деформації, як підвищення егоїстичності. Також в респондентів спостерігається тенденція до відступання, тобто вони не мають ресурсів для того, щоб боротися з ситуацією що склалася, не проявляють активну позицію у вирішенні проблем, зумовлених наслідками для них економічної кризи.

Нижчі показники спостерігаються за такими шкалами, як «Конструктивна активність» (15,6%), «Компенсація» (12,4%), «Активне уникання» (11,7%). Тобто, частина респондентів намагається знайти вихід з ситуації що склалася, знайти шляхи покращення свого матеріального становища, виробити стратегію в пошуку роботи. Інша частина намагається компенсувати нестачу коштів за рахунок пошуку інших джерел отримання задоволення від життя, прагнуть виробити більш оптимальну стратегію отримання та витрачання грошей. Ще одна частина оптантів уникає усвідомлення змін, що відбулися внаслідок економічної ризи, ігноруючи їх та продовжуючи вести звичний спосіб життя.

Ще нижчі показники спостерігаються за шкалами «Альтруїзм» (0,4%), «Співпраця» (7,7%), «Відволікання» (8,4%). Це свідчить про те, що в умовах соціально-економічних змін відбувається значне зниження альтруїстичних тенденцій, оскільки особистість відчуває тривогу та невпевненість в завтрашньому дні, перебуває в умовах фінансової нестабільності, що знижує її мотивацію до надання допомоги іншим людям. Також знижується тенденція до співпраці, оскільки оточуючі сприймаються як конкуренти, що породжує закритість, зростання недовіри та ворожості до них. Незначна частина оптантів обирає стратегію «Відволікання», оскільки фінансове становище особистості впливає практично на всі сфери її життя, тому факт нестачі коштів важко ігнорувати.

Для визначення переважаючих типів копінг-стратегій з осіб з різним рівнем прояву прокрастинації використовувався метод кореляції Спірмена.

Отримані результати дозволили виявити такий взаємозв'язок: респондентам з високим рівнем прокрастинації притаманні такі когнітивні стратегії, як «ігнорування» (r = + 0,772) та «розгубленість» (r = + 0,653); емоційна стратегія «самозвинувачення» (r = + 0,624); поведінкові стратегії «активне уникнення» (r = + 0,867) та «відступання» (r = + 0,721). За даними аналізу усі використані стратегії мають дезадаптивний характер.

Респондентам з середнім рівнем прокрастинації характерна така когнітивна стратегія, як «відносність» (r = + 0,622); емоційна стратегія «пасивна кооперація» (r = + 0,621), поведінкова стратегія «відволікання» (r = + 0,756). Ці копінг-стратегії є відносно адаптивними.

Опитуваним з низьким рівнем прокрастинації притаманні такі копінг-стратегії: когнітивні - «проблемний аналіз» (r = + 0,834), «збереження самовладання» (r = + 0,756); емоційна - «оптимізм» (r = + 0,644); поведінкові - «звернення» (r = + 0,832), «співпраця» (r = + 0,745). Ці стратегії є адаптивними.



ВИСНОВКИ

прокрастинація копінг стратегія особистість

Під прокрастинацією в психологічній науці розуміється емоційна реакція особистості на заплановані або необхідні справи. В даний час немає однозначного розуміння того, чи є прокрастинація схильністю, чи це особливий стан особистості, специфічна властивість психіки.