Особливості любовних відносин у підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Особливості любовних відносин у підлітків



Вступ

кохання підліток любовний психологічний

Актуальність теми. Питання про будування любовних відносин у підлітковому віці на сьогоднішній день обумовлено соціальними, психологічними, економічними та культурними чинниками. Слід зазначити, що у віковій психології питання будування любовних відносин є досить розробленим, але саме у підлітковому віці.

Саме у підлітковому віці відбувається актуалізація даної потреби. У зв'язку з цим, питання феномену самотності та його переживання у підлітковому віці є неоднозначним.

Любовні відносини відіграють важливу роль в житті людини, розвитку особистості, сім'ї, школи і будь-якій іншій організації, державі, суспільства і людства в цілому. Відносини, як соціально-психологічний феномен, є закономірною і природною характеристикою соціальних відносин. У науковій літературі проблемі побудові відносин присвячено багато досліджень, спрямованих на вивчення різних аспектів даного питання. Більшість вчених вважає, що міжособові стосунки - це взаємозв'язки між людьми, що об'єктивно проявляються в характері і способах взаємних впливів, які здійснюють люди один на одного в процесі сумісної діяльності і спілкування.

Теоретична актуальність дослідження відносин у підлітковому віці та різних його аспектів виходить за межі власне психології і переходить на рівень її вивчення, на якому розглядаються філософсько-психологічні аспекти відносин. Традиційно, питання міжособистисних відносин протягом тривалого часу привертало увагу таких філософів, як А. Камю, Ф. Ніцше, Х. Отега-і-Гассет, Ж. Сартр, М. Хайдеггр, А. Шопенгауер. Наукові дослідження феномена міжособистісних відносин у рамках психології і педагогіки зустрічаються у працях А. Маслоу, К. Роджерса, З. Фрейда, Е. Фромма, К. Хорні, Е. Еріксона, Д.Б. Ельконін, П.П. Блонський, Л. І. Божович, Л.С. Виготський та інші. В цих працях були розглянуті психологічні передумови виникнення самотності та запропоновані психотерапевтичні шляхи його подолання. Більшість авторів, що звертаються до вивчення самотності, вважають його виключно негативним явищем, і мало звертають увагу на протилежний бік феномену самотності. Однак, наукова об'єктивність вимагає, щоб явище, яке досліджується, вивчалося у сукупності різних його проявів, тобто самотність не слід зводити до психічного стану з негативною модальністю переживань.

Як бачимо, проблематика побудови любовних міжособистісних відносин, що розгортаються у підлітковому віці, має велике значення для забезпечення соціально-психологічних умов оптимального входження підлітків у подальше «доросле» життя та побуддови відносин, сім'ї. Недолік соціальних умінь і навичок сприяє зверненню підлітка до моделей поведінки, яка використовується оточуючими. Дії та вчинки дорослих часто розглядаються і сприймаються ним як приклади, пропоновані суспільством для наслідування.

Об'єкт дослідження: любовні відносини.

Предмет дослідження: любовні відносини у підлітковому віці.

Завдання дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз поняття «любовних відносин» у психологічній літературі.

2. Проаналізувати психологічні характеристики суб`єктів підліткового віку.

3. Дослідити специфіку будування любовних відносин у підлітків.

4. Вивчити взаємозв'язок між феноменом відносин та ціннісними орієнтаціями підлітків.

Мета дослідження: дослідити особливості любовних відносин у підлітковому віці.

Методи дослідження: теоретичні методи - аналіз, синтез, узагальнення наукової і методичної літератури з проблеми дослідження; емпіричні методи - опитування, тестування; кількісний та якісний аналіз отриманих результатів.

Емпіричні методи включали наступні методики:

- Діагностика маніпулятивних відносин (за шкалою Банта);

- Діагностика рівня емпатичних здібностей В.В. Бойко;

- Методика «Ціннісні орієнтації» Рокича;

- Опитувальник «Шкала любові та симпатії» (З. Рубін, модифікація Л.Я. Гозман, Ю.Е. Алешина).



1. Теоретичні аспекти вивчення особливостей любовних відносин у підлітків

1.1 Поняття «кохання» у філософсько - психологічній літературі

Кохання - виключно складний об'єкт як для психологічного, так і для будь-якого іншого аналізу. Про кохання сказано багато - частотні словники сучасних мов засвідчують, що це одне з найуживаніших слів.

Більше, ніж будь - якому іншому почуттю, коханню притаманна внутрішня мінливість, динаміка. Мається на увазі не історична змінюваність цього почуття, а динаміка кохання однієї особистості.

Духовні і соціальні межі людського кохання мають свій несвідомий початок. Е. Кендел стверджує, що в складній поведінці людини виявляються подібні з простими формами потреби; складні поведінкові реакції, які створюються в результаті комбінування механізмів, зустрічаються в нейронних ланцюгах елементарної поведінки. При цьому Кендел говорив, що вплив на складні поведінкові акти «позаклітинних факторів небіологічнї властивості таких, як свідомість» [24.с. 400]. Аналогічного висновку приходить і П.К. Анохін, кажучи, що при переході до свідомості поведінковий акт обов'язково вимагає участі всього мозку [4.с. 28]. Кохання виникає спонтанно без волевиявлення людини, тобто кохання є каталізатором вільного і непередбачуваного вираження глибин особистості, її несвідомого початку в тісному сплетінні з свідомим і надсвідомим. Кохання як складний інтегральний процес проявляється в поведінці за участю всіх структур мозку: підкіркових утворень, кори і всіх п'яти аналізаторів.

Але в коханні особливу роль відіграє і соціальний фактор, так як кохання є способом вираження, визнання іншої людини в реалізації потреб опосередковано, через призму функцій п'яти фізіологічних аналізаторів. Визнання робить людину свідомо щасливим, задає життєву установку, визначає творчий підйом, викликає бажання розвивати активну діяльність і досягати поставлених цілей. Соціальна сторона кохання проявляється і в етичній вимозі сталості, вірності предмету коханні.

Поведінка в коханні в своїй структурі має фундаментальну домінанту - статеву, за якою ховається «збудження центрів і в корі, і в підкіркових апаратах зору, слуху, нюху, дотику, і в довгастому мозку, і в поперекових частинах спинного мозку, і в його секреторною, і в судинній системах» [50]. В статевій домінанті люди реалізують свою сексуальну потребу, обумовлену потягом до певного об'єкту.

Відкрите І. М. Сеченовим в 1862 р явище центрального гальмування пояснює вже складні психічні акти мислення, бажання, наміри, в яких відслідковуються затримання у відображені рухів. Вони позначаються на поведінці і на її вольовій регуляції, коли поведінка залежить не тільки і не стільки від запуска стимулу, а й від різного роду потреб. У феномені кохання як специфічно - людському явищі корекція поведінки в процесі реалізації потреб здійснюється за принципом зворотного зв'язку зі зворотньою афферентацією і центральним гальмуванням, з урахуванням активного вироблення акцептора, результатів дії щодо об'єкта кохання.

Кохання насамперед акт духовний. У коханні людей переважає творча домінанта, що формується в просторово-часовому континуумі надсвідомості, котрий залежить від волевиявлення і малоконтрольованої свідомісті. Структурно-функціональну основу надсвідомості, мабуть, імовірно становлять трансформація і рекомбінація енграм, що зберігаються в пам'яті, замикання нових тимчасових зв'язків при дисоціації коркової діяльності, відповідність яких дійсності з'ясовується надалі на етапах вербалізації інтуїтивної поведінки.

Людина - істота суспільна, тому реалізація її потреб, і особливо потреби в коханні, задовольняється опосередковано, через спілкування з іншими людьми. Справжня природа людини прекрасна і універсальна, незалежно від генетичної пам'яті, національності, території проживання, цивілізації.

Універсальний спосіб спілкування між людьми вічний як світ - це кохання. Кохання має предметну спрямованість, свої етапи розвитку. У тому числі любов має свої етапи розвитку на нейрогуморальному рівні: в силу домінантного принципу поведінки людей стійкою стає домінанта кохання під впливом внутрішньої секреторної діяльність, підкріплена вихідним фоном психічної складової поведінки - синдром «очікування кохання». Це відбувається в разі закріплення різноманітних рецепцій аналізаторів органів почуттів з позитивним емоційним забарвленням первинного сприйняття об'єкта кохання.

Наступний етап - процес предметного виділення об'єкта кохання з усім комплексом подразників з соціального середовища. Мабуть, це складний процес переживання і на біологічному, клітинному, несвідомому рівні, і на рівні духовному. Якщо ж між внутрішнім станом переживання (домінантним) і рецептивним змістом об'єкта кохання (комплексом подразників) встановлюється міцний зв'язок, вони приречені на довгожительство, тобто взаємно доповнюють одне одного. Як приклад можна привести відтворення в уяві об'єкта кохання в процесі роздратування одного з аналізаторів схожим з об'єктом, елемент - запах парфумів, або колір костюма, або тембр голосу стороннього об'єкта відтворює в пам'яті образ предмета кохання, що становить домінантний об'єкт переживання.

В даному випадку має місце, мабуть, наочно-образне мислення: предмет кохання викликає відтворення домінанти навіть в уяві, і відтворення домінанти буде таким, наскільки відповідні предмети середовища будуть впізнавальні.

З огляду на об'єктивні закони поведінки за домінантним принципом вони послідовно змінюють один одного функціональними системами, необхідно прищеплювати людині з дитинства стійку здатність дбайливого ставлення до будь-якої прояви уваги, позитивної прихильності і позитивного ставлення до її особистості. Цей процес має в коханні першорядне значення. Крім критичного ставлення до себе, у формуванні поведінки повинні обов'язково бути присутнім елементи позитивного емоційного ставлення: визнання, привітність, прихильність, тобто людина з моменту народження має перебувати в атмосфері кохання і вчитися висловлювати свою любов до оточення в прийнятні етичних форм. Формування критичного ставлення до себе - це вироблення оціночних суджень про самого себе і свою поведінку. «Рефлексія в соціальній психології виступає у формі усвідомлення діючим суб'єктом (особою або спільністю) того, як вони в дійсності сприймаються і оцінюються» [10.с. 15].

Людина - одиниця соціальна: які моральні норми будуть існувати в даній спільноті, такі в процесі становлення людини будуть їй пртщеплені. Тільки після стійкого формування ціннісних орієнтацій людина в змозі регулювати свою поведінку незалежно від виникаючих об'єктивно - домінантних потреб. У коханні процес реалізації потреб піддається вольовії регуляції поведінки. Вольова регуляція присутня, мабуть, завдяки (або всупереч) підвищеній сприйнятливості об'єкта кохання.

Говорячи про кохання як форму інтегральної поведінки, не можна обійти таке поняття, як «щастя». Ця категорія теж притаманна тільки людині, і, якщо людина кохає і є коханим, ми можемо від неїпочути, що вона щаслива.

Щастя - це не мета, це супутнє явище. Набуття кохання, визнання іншою людиною або суспільством - це мета. А щастя - супутнє суб'єктивне переживання в процесі досягнення поставленої людиною мети. Про це говорить навіть те, що в процесі переживання стану щастя на біохімічному рівні відбувається вироблення в сірій речовині околоводопроводного простору головного мозку нейропептидів - енкефалінів і ендорфінів. Це ендогенні ліганди, що зв'язуються з опіатних рецепторами. Вони надають аналгетичну дію, знімають почуття тривоги і страху, викликають зникнення відчуття неспокою. На зміну негативного або нейтрального суб'єктивному стану приходить відчуття радості, ейфорії, відсутність болю будь-якої етіології. Розвивається даний стан при досягненні людиною результату, що перевершує очікуваний і планованування, але є відповідним бажанням людини. Тобто щастя як суб'єктивна категорія є супутнє явище в процесі реалізації моральної парадигми протягом усього життя людини [55.с. 330-366].

Щасливою буває людина, якщо вона навчена в процесі виховання кохати і бути коханим.

У коханні людина, як триєдина істота, яка спрямовує свою поведінку на задоволення духовних, соціальних і біологічних потреб.

Поведінка людини в коханні - це універсальний спосіб спілкування людей з метою виживання і збереження соціуму.

У біосоціальном сенсі слова «кохання» - це лібідо, статевий потяг. В даний час в практиці прийнято вважати, що лібідо розпадається на три функціональних компонента:

1. енергетичний компонент (несвідомий) має вроджений характер, за його формування в організмі людини відповідає наступний анатомо-фізеологічний субстрат - це структури головного мозку (лімбний комплекс, зорові горби, гіпоталамус, нейрогипофіз) і периферичні залози внутрішньої секреції (наднирники, насінники і т.д.). Початкові етапи формування енергетичного компонента лібідо відносяться до ембріонального періоду. У загальному вигляді роль мозкових структур (підкіркових) була охарактеризована в 1930 р Павловим. Він зазначав, що головний імпульс для діяльності кори (яка відповідає за функцію свідомості) йде з підкірки, і якщо виключити емоції, то кора позбудеться головного джерела сили. Тобто саме підкорковий, підсвідомий анатомо-фізеологічний субстрат пробуджує і розгортає в поведінці компоненти потреби людини;

2. селективно-поведінковий (свідомий), що забезпечує спрямованість вибору самого об'єкта статевого потягу, що забезпечує також конкретну форму дозволу лібідо (форму сексуального акту) і оцінку своєї ролі в здійснюваних формах сексуальної поведінки. Анатомо-фізеологічний субстрат селективно-поведінкового компоненту поряд з субкортікальною структурою, обов'язково включає кортикальну освіту і тому носить не чисто вроджений характер, а врожденно-придбаний - це вибір, спрямованість, сприйняття і оцінка. Ці структурні одиниці селективно-поведінкового компоненту лібідо набуваються в процесі соціалізації людини і вихованні моральних критеріїв і етичних норм, прийнятих в суспільстві.

3. підвид першого енергетичного компонента полягає в власне дозвільному процесі (копулятивного циклу). У чоловіків він коротший, у жінок триваліший і складний в зв'язку з виконанням функцій не тільки зачаття плоду, але і виношування і народження нового життя.

Єдиними для чоловіків і жінок є стадії формування лібідного потягу. Понятійна стадія - це той період, коли усвідомлюється факт різностатевості і отримує розвиток процес ідентифікації зі своєю статтю. Потім романтична стадія, або платонічна, вона проявляється в ранній юності в період морального самовизначення, на цій стадії йде процес ідеалізації об'єкта кохання. Соціальна і духовна незрілість (на відміну від фізичної та інтелектуальної) призводить до того, що майбутнє бачиться ідеальним, відірваним від реалій. В перше кохання переживається ідентифікацію як ілюзійну рівність між собою і об'єктом кохання. Ця стадія відіграє велику роль в активізації духовної діяльності, що супроводжується бажанням удосконалюватися, стати розумнішими, добрішими, витриманим. У цій стадії йде процес піднесення фізіологічного інстинкту до істинно-людського духовного кохання, являючи собою велику моральну цінність.

Потім її змінює стадія еротична, де реалізується потреба в ніжності і ласці (відбувається вербальний і тактильний дозвіл лібідо). Сексуальна стадія формується і протікає на тлі специфічних емоцій нижчого порядку, може породжувати душевні кризи і конфлікти між - встигли скластися морально-етичними установками і оцінкою власного Я. Стадія зрілої сексуальності - стадія гармонійного співвідношення понятійного, платонічного, еротичного та сексуально-почуттєвого елементів з усією системою морально-етичних ціннісних орієнтацій особистості. Тобто це пора контролю та культурного приборкання лібідоносних спонукань в залежності від ціннісних орієнтацій і установок.

3. Фрейд дає своє трактування, кажучи про простому тлумаченні цього явища: «…півслова «Кохання» в його різноманітних застосуваннях мови, створив цілком виправдане узагальнення… Суть того, що ми називаємо любов'ю… статева любов з кінцевою метою статевого злягання». Суть, звичайно, ясна і просто донесена до читача. А мета? Мета якраз в збереженні генофонду, виживання людської популяції. Кохання як явище соціальне, властиве всім людям «є і сутність масової душі».

У соціумі, який служить людині і задовольняє її потреби духовні, соціальні, біологічні, - тільки «кохання… діяло в сенсі повороту від егоїзму до альтруїзму».

Виходячи з основного постулату психоаналізу, лібідо перебуває на службі задоволення основних життєвих потреб. Дозвільний процес можливий лише при взаємодії людини з іншими людьми, які є в даному процесі об'єктом задоволення, адже лібідо (по К. Юнгу) вбирає в себе, синтезує все різноманіття проявів кохання - любові до себе, іншої людини, дітям, ідеям, Батьківщині.

Але в коханні соціальної істоти згідно психоаналітичному вченню працює механізм ототожнення, ідентифікації. Можливо, це ілюзія, в якій перебуває людина. Людство прагне до демократії у всіх сферах своєї діяльності. Наприклад, в любові до Бога: Бог любить всіх людей однаково, всі люди - брати. Віруючі люблять Бога, ідентифікуючи себе з Богом та іншими віруючими. Ще один аспект любові до Бога - це любов, яка дорівнює любові до людини, тобто чоловік є творіння Бога. Любов до Бога визначається такий найвищою цінністю людства, як віра. Віра в Бога - це символ, що вбирає в себе принципи добра, справедливості, істини і любові.

Або любов до лідера: процес виникає на емоційного зв'язку - первинної ідентифікації. Виникає схильність по відношенню до об'єкта любові через ідентифікацію, лейтмотив якої в даному випадку - нарцисизм, спраглий визнання через об'єкт любові. «Людина, що оголошує, що готовий віддати своє життя за когось іншого, пожертвувати собою заради свого керівника, декларує і виконує акт любові». У процесі ідентифікації себе з лідером на перший план виступає друга стадія лібідо - романтична, ідеалізую об'єкт любові, і ідентифікація, що протікає в уяві людини, постає як ілюзорна рівність між чоловіком і лідером.

На думку 3. Фрейда, відмітною ознакою маси є наявність в співтоваристві лібідоносної прихильності до вождя (лідеру) і в такій же прихильності між складовими її індивідами.

Але на зміну почуттів від первинного сприйняття і предметного виділення з розвитком подальшого процесу ідентифікації приходить раціональне - об'єктивні канони життя соціуму і романтичні уявлення поступово заміщаються здобувається досвідом очевидних відмінностей: біологічних (чоловік - жінка, фенотипічні відмінності, темпераментальні характеристики і т.д.), соціальних (відмінність в характерах, ціннісних орієнтаціях), духовних (самореалізації, альтруїзмі, пізнанні істинності буття, розумінні свободи, творчому підході до діяльності і т.д.).

Придбаний досвід очевидних відмінностей може мати три результати: перший - перехід в тривалий глибокий процес стабільних взаємин, другий - руйнування сформованих до даного етапу відносин з абсолютним неприйняттям об'єкта кохання, третій - нейтральні, рівні стосунки з формуванням стійких стереотипів поведінкових реакцій, терпимого ставлення до виявлено відмінностей.

Величезне значення кохання і визнання мають в житті дорослої людини як суб'єкта свідомості. Від ідеалу Я, до якого прагне людина, нескладно перейти до розуміння психології соціуму. Ідеал Я (по 3. Фрейду) є загальним ідеалом сім'ї, нації, стану, так як формується під впливом громадської думки.

Соціальний страх як усвідомлення провини через невідповідність поведінки виробленим ідеальним нормам є страх втратити любов батьків, колег, друзів та інших значущих для людини людей. Для людського суспільства цікавим в даному феномені (страху втратити любов оточуючих до себе) є саме момент переходу від індивідуума як суб'єкта свідомості соціуму (масовій свідомості).

У механізмі переходу від особистості до соціуму простежується момент подолання любові до себе (нарцисизм) і народження здатності кохати іншу людину, опосередковано задовольняючи свої потреби з позиції раціонального егоїзму.

У соціально прийнятній формі поведінки осіб, долаючи любов до себе, прагне возз'єднатися з іншою людиною. Тобто людина сама себе зобов'язує відмовитися від всепоглинаючої любові до себе, розвиваючи тим самим здатність віддавати себе іншим, розвиваючи в собі альтруїзм. Це вже духовна здатність людини, що дозволяє їй жити в суспільстві і дати життя іншим людям, новому поколінню, важливе соціальне придбання.

Витоки всіх позитивних змін, що відбуваються в людині і в міжособистісних відносинах, - в «стані закоханості, яке відриває нас від самотнього споглядання власної персони в дзеркалі, до якого схиляє нас наше тіло і наше «Я»… Мораль історії проста: люди живуть в суспільстві не тому, що вони сомнамбули, а тому, що вони закохані» [26.с. 303].

У формуванні етапу переходу від нарцисизму до альтруїзму (по 3. Фрейду) спостерігається явище формування внутрішньої ціннісної орієнтації (по суті справи, совісті, «має призначення забезпечити нарцистичному задоволення»), що описується 3. Фрейдом як порівняльний аналіз дійсного Я з ідеальним Я. Мотивація формування «ідеального Я» (суворим цербером у якого перебуває на службі внутрішній цензор) виникає завдяки критичному ставленню до поведінки людини батьків, вихователів, вчителів та іншого оточення, що становить громадську думку. Любов же до об'єкта виникає з неусвідомленого розуміння недостатнього досконалості власної персони, тому іншого люблять «за досконалості, яких хотілося досягти у власному» я «і які хочуть придбати для задоволення власного нарцисизму» [57.с. 455]. У своїх роботах 3. Фрейд постулює потенційне єдність витоку, що сполучає прояви статевої пристрасті з явищами духовного життя.

Карл Густав Юнг більш широко трактував лібідо, він розумів енергію лібідо не тільки і не стільки як пов'язану з сексуальними імпульсами, але скоріше як єдину в своєму роді енергію, що лежить в основі всіх життєвих процесів як індивідуума, так і соціуму, що дає можливість людині відправляти свою поведінку таким чином, щоб в будь-яких умовах ця енергія спрямовувалася на виживання організму. «…Статевий потяг є лише частковість всієї системи. Ми беремо потяг як прикордонне поняття між тілесної областю і душевною, бачимо в ньому психічного представника органічних сил і користуємося ходячим відмінністю між потягом «я» і потягом статі, тобто підрозділом, який здається нам узгодженим з біологічно двояким становищем окремої істоти, що прагне як до самозбереження, так і до збереження роду» [64.с. 134-135].

У механізмі виникнення кохання до іншої людини також не останню роль може грати перенесення (або трансфер), особливо це яскраво демонструється у взаєминах ілюзорною любові до лідера. Перенесення - це спонтанне ставлення людини до іншої людини, яке характеризується несвідомим перенесенням на неї сформувалися раніше в результаті взаємодії з іншими людьми позитивних (а також, можливо, і негативних) почуттів. «Перенесення - це… процес, що трапляється між двома людьми… процес проектування - оскільки суб'єктивні компоненти переносяться в об'єкт і виникають в ньому як властиві йому, об'єкту, - не є актом вольовим, а перенесення, як психічний акт, суб'єкт не усвідомлюється» [63.с. 90-91].

Можливо, в любові до лідера має місце перенесення, який базується на ототожненні лідера з батьком, з його (батька) авторитетом в сім'ї. За словами С. Московічі, культ батька в сім'ї, яка виховує людину, веде до її обожнювання «шляхом піднесення її над рівнем звичайного. ЇЇ вчення поза будь-якою критикою, її особа не підлягає обговоренню» [26.с. 437]. Проекція, що здійснюється між двома людьми, має в основі своїй емоційний зв'язок, що відображає цільові установки Я. «Перенесення може бути спонтанним… чимось на зразок «кохання з першого погляду»… Перенесення лише прикидається одягом любові, з якою він нічого спільного не має» [63.с. 7].

1.2 Психологічна характеристика підліткового віку

Особливості підліткового віку включають повний спектр асоціальних проявів, які розцінюються підлітками як норма. Про це стверджують у свої роботах Б. Алмазів, Л. Грищенко, О.Бєлкін, А. Личко. Подібна тенденція вказує на зміну загального світогляду в середовищі підлітків. Зміна системи норм і цінностей призводить, як наслідок, до зміни поведінкових реакцій. Фактичним результатом цього є динаміка індивідуальних почуттів підлітка в сторону кохання. І одним з найбільш гострих переживань стає почуття кохання.

Підлітковий вік - час змін і в житті і в організмі суб'єкта. Всі сторони розвитку піддаються якісній перебудові, виникають і формуються психологічні новоутворення. Тому цей процес перетворення визначає всі основні особливості особистості підліткового віку. Підлітковий вік - це період онтогенезу, який є перехідним етапом між дитинством та дорослістю.

Перша декада підліткового віку охоплює період з одинадцяти до тринадцяти років. Ця вікова категорія характеризується як фізіологічними змінами, так і психологічними. В цей час проходить багаторівнева перебудова організму. На гормональному рівні відбувається активація роботи гіпофізу, статевих залоз, щитовидної залози. На психологічному рівні активно розвивається логічне й абстрактне мислення - підліток уже цілком здатний сприймати математичні, фізичні та філософські поняття. Відбуваються зміни й у мотиваційній сфері особистості - замість навчальної мотивації на передній план починає виступати потреба в спілкуванні з однолітками, засвоєння цінностей і норм підліткового середовища[7].

Підлітковий вік традиційно вважається найважчим у виховному відношенні. І. Дубровіна пов'язує труднощі цього віку зі статевим дозріванням як причиною різних психофізіологічних і психічних відхилень[6]. Під час бурхливого росту та фізіологічної перебудови організму в підлітків може виникнути відчуття тривоги, підвищена збудливість, занижена самооцінка. В якості загальних особливостей цього віку відзначається мінливість настрою, емоційна нестійкість, несподівані переходи від веселощів до смутку і песимізму. Прискіпливе ставлення до рідних поєднується з гострим невдоволенням собою[27].

Центральним психологічним новоутворенням у підлітковому віці стає формування в особистості своєрідного почуття дорослості, як суб'єктивного переживання ставлення до себе як до дорослого. Фізичний розвиток дає підлітку відчуття дорослості, але соціальний статус у колі оточення не зазнає відчутних змін. І тоді починається боротьба за визнання своїх прав, самостійності, що неодмінно призводить до конфлікту між дорослими і підлітками. У результаті виникає криза підліткового віку[27].

На думку А. Личко, суть підліткової кризи становить властиві цьому віку підліткові поведінкові реакції. До них відносяться:

1. Реакція емансипації. Ця реакція є типом поведінки, за допомогою якої підліток намагається вивільнитися з-під опіки дорослих, їхнього контролю. Потреба в самостійності пов'язана з боротьбою за утвердження себе як особистості. Реакція може виявлятися у відмові від виконання загальноприйнятих норм, правил поведінки, знеціненні моральних та духовних ідеалів старшого покоління. Дріб'язкова опіка, надмірний контроль за поведінкою, покарання шляхом позбавлення мінімальної свободи і самостійності, загострюють підлітковий конфлікт і провокують підлітків на крайні заходи.

2. Реакція групування з однолітками. Підліткам властиве інстинктивне тяжіння до гуртування з однолітками, де виробляються і апробуються навички соціальної взаємодії, уміння підкорятися колективній дисципліні, вміння завойовувати авторитет і зайняти бажаний статус. У групі однолітків більш ефективно відпрацьовується самооцінка підлітка. Він шанує думку однолітків, віддавши перевагу саме їй, а не думці старшого покоління.

3. Реакція захоплення. Для підліткового віку захоплення (хобі) складає дуже характерну особливість. Захоплення необхідні для становлення особистості підлітка, тому що завдяки захопленням формуються схильності, інтереси, індивідуальні здібності підлітків.

Таким чином, ранній підлітковий вік характеризується новоутвореннями як на фізіологічному рівні, так і на психологічному, і часто розвиток даних аспектів є нерівномірним, що призводить до кризи підліткового віку.

В свою чергу, друга декада підліткового періоду (14-16 років) характеризується сформованою фізичною зрілістю. У психологічному аспекті суб'єкт даної вікової категорії прагне досягти власної економічної самодостатності та територіальної незалежності. Новоутворенням цього віку є високий рівень самосвідомості, потреба усвідомити себе як особистість. Л. Виготський вважає, що формування самосвідомості становить головний результат перехідного віку[27].

У старшому підлітковому віці переважаючим особистісним мотивом є прагнення бути не гіршим від інших, не втратити власне Я, що свідчить про наявність у дітей почуття власної гідності. Для спонукальної сфери підлітків характерний перехід від дотримання зовнішніх вимог щодо моральної поведінки до особистісної активності, яка спирається на власні норми, ідеали, наміри, цілі. У підлітковому віці основою мотивації стають цінності, однак система ціннісних орієнтацій суб'єкта перебуває ще на стадії формування. Якщо в попередньому періоді дорослішання спостерігається значний вплив цінностей та поглядів, які домінують у групі, то на даному етапі значущими стають власні цінності та погляди. У підлітка певною мірою сформована ієрархія життєвих цілей, однак він ще недостатньо володіє засобами їх досягнення, а це уповільнює процес опанування соціально цінної поведінки[27].

Також у підлітків загострюється та активно розвивається інтерес до своєї особистості. Вони прагнуть утвердитися в товаристві ровесників, небайдужі до оцінок їхньої особистості значущими іншими, очікують, що ці оцінки будуть тотожними їх самооцінкам. Значно диференційованішою є їхня мотивація вчинків. Підлітки намагаються вже аргументувати свої вчинки, передбачати наслідки прийнятих рішень, що свідчить про цілісніше і глибше усвідомлення процесу мотивації і структури мотиву, а також про участь у формуванні мотиву блоку «внутрішнього фільтра» - своєрідної внутрішньої позиції[20]. Це знижує імпульсивність дій та вчинків.

Пізній підлітковий період характеризується утвердженням у власній думці, ніж у думці інших. І мотиви своєї поведінки старші підлітки формують передусім на основі власної думки. Цим зумовлена яскраво виражена, іноді надмірна їх упертість. Більшості підлітків, як свідчать дослідження Д. Фельштейна, властива індивідуалістична акцентуація особистості - спрямованість активності на задоволення насамперед власних потреб, на особисте самоствердження. Суспільство, інші люди цікавлять їх опосередковано, крізь призму своїх інтересів[27].

Як вже відмічалося вище, в підлітковому віці основою мотивації стають цінності, однак система ціннісних орієнтацій перебуває ще на стадії формування. Відбувається перегляд сформованих у молодшому шкільному віці уявлень про цінності. Якщо в попередньому періоді великий вплив на виникнення цінностей мало виховання, то в підлітковому віці значущими стають цінності і погляди, які домінують у групі. Основні наукові роботи, які присвячені вивченню ціннісних орієнтацій належать: М.І. Бобнєву, Н.О. Волковій, Т.Р. Корніловій, В.А. Поддубному, В.С. Собкіну та іншим.

Протягом підліткового віку ціннісні орієнтації підлітків ускладнюються, стають більш ліберальними, незалежними, відбувається безумовне схиляння перед визнаними цінностями. Вплив референтної групи не призводить до суттєвої зміни сприйнятих від дорослих ціннісних уявлень, але послаблює зв'язок із батьками. Деякі суспільні цінності, зокрема - допомога, самопожертва, - в підлітковому віці тимчасово втрачають своє значення. Натомість актуальними стають соціальний статус, авторитет, економічна і світоглядна самостійність, зовнішній вигляд[27].

Дуже важливим моментом у формуванні особистості підліткового віку є той факт, що саме на цьому життєвому етапі починає формуватися світогляд як основний мотив і регулятор поведінки. Підлітки активно оволодівають науковими знаннями про природу, людські стосунки, і це робить їхні вчинки більш цілеспрямованими, послідовними і прогнозованими. Однак їх світогляд ще не є стійким і цілісним, він може радикально змінюватися під впливом особистих невдач, зовнішніх чинників, нерідко негативних.

Важливим показником розвитку ціннісно-мотиваційної сфери у період пубертатного є розвиток інтересів. Інтерес - це форма вияву пізнавальної потреби, яка забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і сприяє ознайомленню з новими фактами дійсності[27]. Саме у сфері інтересів виявляються спрямованість, інтелектуальна та емоційна активність особистості. У підлітковому віці чітко простежуються наступні етапи розвитку інтересів:

1. Поява нових захоплень. Цей етап триває майже два роки. Для нього характерні сумніви, зіткнення соціально-психологічних настанов, розвінчування авторитетів. Поява нових захоплень супроводжується згортанням і відмиранням існуючої системи інтересів, формуванням перших переживань, пов'язаних зі статевим дозріванням. Поєднання цих двох складових, на думку Л. Виготського, нерідко зумовлює загальне зниження, а іноді навіть і цілковиту відсутність інтересів. Ця деструктивна тенденція свідчить про остаточний відхід підлітка від дитинства. Для цієї фази характерні також песимізм, розрив установлених раніше зв'язків між дітьми, в тому числі і дружніх, бажання побути наодинці, різка зміна ставлення до інших людей, ігнорування правил суспільної поведінки;

2. Становлення нових інтересів. Спершу їх може бути багато, а вони - різноманітними. Поступово шляхом диференціації окреслюється та закріплюється головний інтерес. Романтичні прагнення поступаються місцем реалістичному, прагматичному вибору одного, найстійкішого інтересу, здебільшого безпосередньо пов'язаного з основною лінією життя підлітка, який і визначає спрямованість його особистості. На цьому етапі відбувається розширення і зміцнення суспільних зв'язків, що істотно залежить від матеріальних умов життя підлітка, конкретного соціального оточення. За несприятливих умов процес розвитку суспільних зв'язків є нетривалим, а коло інтересів підлітка - обмеженим[8].

Зміна кола інтересів, як правило, супроводжується погіршенням навчальної діяльності, яка залишається для підлітка основним видом активності. Проте дана активність майже повністю втрачає свою значущість в системі цінностей підлітка, в якого на перше місце виходять інші цінності.

Існує декілька класифікацій людських цінностей. Залежно від об'єкта цінності можуть бути матеріальними та духовними. Якщо розглядати цінності як приналежності до певного суб'єкта, то вони можуть поділятися на індивідуальні (особисті), групові та загальнолюдські. Х. Абдурагімова поділила цінності залежно від ставлення індивіда до різних видів життєдіяльності. Таки чином виділяються цінності родини, праці, освіти та інші[6]. В цілому дослідники розрізняли цінності за різними показниками:

· за ступенем усвідомлення;

· за спрямованістю (видами цінностей);

· за суб'єктами (носіями) ціннісних орієнтацій;

· за ступенем загальності;

· за ступенем сталості;

· за місцем та роллю в процесі життєдіяльності людини, тощо.

У своїх роботах К. Харський класифікував цінності людини наступним чином:

1. Ідеологічні цінності: містять у собі все, що пов'язане з релігією, політикою, інформацією; наприклад - вірність, обов'язок, патріотизм.

2. Матеріальні цінності: до них відносять все, що пов'язане з грошима в широкому сенсі, а саме: накопичення, гроші, професія, освіта, кар'єра, місце роботи.

3. Емоційні цінності: містять у собі всі переживання людини - любов, порозуміння, радість, спокій, ненависть, гордість.

4. Життєві цінності: містять все, що пов'язане з самим життям - збереження життя, покращення здоров'я, відпочинок, родина, екологія.

Підлітковий вік є першим періодом в онтогенезі людини, коли всі людські цінності одержують своє представлення у внутрішньому світі підлітка. Тобто, якщо для дитини характерна обмежена кількість ціннісних орієнтацій, то підліток має той же самий «набір» цінностей, як і доросла особистість. А це, в свою чергу, призводить до розвитку на даному віковому етапі необхідних для формування ціннісних орієнтацій понятійного мислення, морального досвіду, соціального положення[8].

А.С. Асмолов та О.М.Лєонтьєв стверджували, що становлення особистісних цінностей пов'язано з динамікою процесів усвідомлення, що включають різні види вербалізації і зсув пізнавально-особистісних зусиль на власну змістовну сферу. Це становлення включає, як правило, дві складові:

1) утворення власне особистісних значень,

2) утворення особистісних цінностей.

Таким чином, підлітковий вік є сенситивним періодом формування системи ціннісно-мотиваційної орієнтацій, що впливає на становлення характеру особистості. Актуальне відчуття закоханості, кохання та дружби.



1.3 Уявлення про кохання у підлітковому віці

«Таємниця ця велика є», - сказано ще у глибокій старовині про кохання.

Першою фазою почуття найчастіше є стан закоханості. Особливо яскрава та швидко домінуюча закоханість спостерігається в юнацькому віці. Така всеосяжна закоханість визначається вперше дійсно інстинктивним почуттям молодої людини до іншої статі і швидким «замкненням» її інтересів на якомусь «об `єкті». Глибока психологічна суть закоханості як першої фази кохання є в тому, щоб закріпити духовний зв'язок між двома індивідуумами, перш ніж вони перетнуть межу інтимніших стосунків. Це почуття має свої певні фази розвитку, динаміку. Вузловий момент - це існування давно вже існуючого у підсвідомому певного еталону бажаного чоловіка чи жінки.

Американський психолог Ерих Фромм писав, що коли в людині розвивається почуття індивідуальності, їй недостатньо присутності батьків. У неї зростає потреба в єднанні ще з кимось. Але ваблення однієї людини до іншої, інтерес до неї - це ще не кохання. Кохання утворює вищий рівень відносин людини з людиною. Вона виявляється як прагнення випробувати радість, відбиту від радості коханої людини[58].

Психологи вважають, що людина повинна розрізняти захоплення, закоханість і кохання. Відрізнити захоплення від закоханості, а закоханість від кохання буває нелегко. Сильне захоплення нерідко визначає багато вчинків людини і може послужити мотивом для створення сім'ї та незабаром воно минає. При закоханості предмет уваги звичайно ідеалізується.

Часто підлітки вважають коханням захоплення і закоханість. Їм деколи важко буває відрізнити кохання від іншого схожого почуття.

Старшокласники, так само як і підлітки, схильні наслідувати один одному і самостверджуватися в очах однолітків за допомогою дійсних або уявних «перемог». Не лише у середніх, але і в старших класах легкі закоханості нагадують епідемії: як тільки з'являється одна пара, тут же закохуються всі інші. Причому багато хто одночасно захоплюється однією і тією ж найбільш популярною в класі дівчинкою (або хлопчиком).

Дівчатка, як правило, вперше закохуються в акторів, героїв, вчителя фізкультури або відмінника із класу, - вибір цілком непередбачуваний. Перша закоханість хлопчика не настільки жорстко прив'язана до віку, але до 13 років хоч по разу закохувалися переважна більшість хлопчиків. Зовні платонічні переживання нерідко виявляються в збиранні портретів «героя» або предметів, що належать йому. Якщо об'єкт закоханості досяжний, здійснюються безглузді, раптові витівки з метою привернути до себе увагу. Любовні записки і ніжні листи бувають дуже наївними і, в той же час, надмірно відвертими, просто по незнанню правил пристойності дорослих. До речі, в більшості своїй ці твори нікому не відправляються, і або знищуються, або накопичуються в затишному місці.

Проте, платонічна закоханість - розпливчата, невиразна, аморфна, - досить швидко зміняється наступним етапом, етапом становлення еротичного ваблення. Еротичне ваблення, як прагнення до романтичного, душевного контакту, тілесної близкості, дотику, але не фізичному володінню, відрізняється від сексуальної потреби, як, наприклад, читання пригодницького роману від особистої участі в бойових діях. Бажання бути ближче до обранця, ловити його погляд, мріяти про прекрасні і романтичні події поступово змінюється прагненням до дотику, спільного проведення часу.

У цьому періоді, незважаючи на могутню емоційну напругу, супроводжуючу перші кроки в світ близьких відносин, ще немають сексуального відтінку, як прагнення до статевої близькості. Навпаки, нерідко навіть натяк на тісне спілкування голих тіл за участю статевих органів здатний зруйнувати країну романтичних мрій підлітка, зробити його погляди цинічними.

Для підлітків обох статей у віці 13 - 16 років закоханості, що постійно змінюють одна одну - норма. В цей час «відпрацьовується» манера поведінки, смак до певних представників протилежної статі, уміння знайомитися, підтримувати відносини.

Учені підрахували, що в середньому одна юнацька закоханість триває 12 - 14 днів, але в цей короткий термін вміщується безліч подій: підліток вибирає, в кого закохатися, відшукує привабливі риси в обранці, знаходить шляхи для знайомства і зближення, підтримує відносини, демонструючи свої позитивні якості, нарешті, переживає закінчення відносин. Адже це ціле життя! І дуже добре, що таке відбувається - людина в легких умовах набирається досвіду, який дуже стане їй в нагоді, коли все стане дуже серйозно.

При захопленні, закоханості і коханні ми відчуваємо схожі емоції і відчуття. Проте розрізнити їх все-таки можна, і кращий порадник в цьому - час. Закоханість може протікати довго, і здається, що це саме та людина, з якою хочеться пов'язати своє життя, але минає час, і люди залишаються просто добрими друзями. Тому порада старших «не квапитися» не позбавлена здорового глузду.

Юнацькі мрії про кохання відображають перш за все потребу в емоційному теплі, розумінні, душевній близькості. В цей час часто не співпадають потреба в саморозкритті, людської близькості і чуттєвість, пов'язана з фізичним дорослішанням.

Зіставлення кохання як високого почуття і біологічної сексуальної потреби особливо різко виражена у хлопчиків. Закохуючись, вони загалом вірно називають дружбою прихильність, що зароджується, і в той же час відчувають сильний, позбавлений тонкого психологічного змісту еротизм.

Коли 15-річна дівчинка серйозно запитує: «Чи існує чисте кохання?» - це вже містить в собі твердження, що всяка чуттєвість, починаючи з дотиків і поцілунків, є «брудною». Поглиблення таких уявлень може в майбутньому ускладнити сімейне життя.

З одного боку, юнацька мрія про кохання і уявлення про ідеальну кохання часто позбавлені сексуального змісту. З іншого боку, в підлітковому середовищі (13-16 років) нерідкі «брудні» розмови, сальні анекдоти. Порнографічні картинки викликають у підлітків підвищений інтерес, дозволяють їм «заземлити», «понизити» еротичні переживання, що хвилюють їх, до яких вони психологічно і культурно не підготовлені. Дорослі часто вважають, що це властиво лише «зіпсованим» хлопчикам. Насправді і «брудний» секс, і «піднесений» ідеал прекрасного кохання можуть існувати в свідомості одного і того ж підлітка (пригадаємо А.С. Пушкіна, М.Ю. Лермонтова, В.У. Вересаєва, Д. Апдайка і ін.).

Підлітковий цинізм коробить дорослих, але треба враховувати, що обговорення «заборонених» питань (до них відноситься не лише секс, але і багато інших переживань, пов'язаних з фізіологічними змінами в підлітковий період) із однолітками дозволяє зняти напругу, що викликається такими розмовами, і частково розрядити його сміхом. Проте слід турбуватися не лише про тих, хто веде «брудні» розмови, але і про тих, хто мовчки слухає: саме ці хлопці, нездатні виразити і «заземлити» смутні переживання, що хвилюють його, часто виявляються найбільш вразливими і ранимими.

От чому так важливо спілкування підлітка із дорослою людиною (педагогом, лікарем, батьками), які знають особливості фізіологічного розвитку психології і сексуальності підлітка.

Ті хто працюють з підлітками повинні прикласти максимум такту і зусиль, щоб зберегти і укріпити в їх душах ту тонку «нитку», яка зв'язує кохання, сексуальність і високі етичні принципи; допомогти їм зрозуміти, що сексуальність поза людськими відносинами - безглузда.

Відоме прислів'я: «Та і красуня, яку серце полюбить». У цьому твердженні є доля істини: кохання робить людину красивою. Як мудро відмітив М.М. Прішвін: «Любов - це невідома країна, і ми всі пливемо туди кожен на своєму кораблі, і кожний з нас на своєму кораблі капітан і веде корабель своїм власним шляхом».

У підлітковому віці хлопець і дівчина пізнають, що таке перше кохання. Це почуття запам'ятовується на все життя. За своєю природою перше кохання романтичне. З нею пов'язані як радісні хвилини, цілковиті захоплення так і переживання, розчарування. Для деяких перше кохання стає коханням на все життя, а для когось це лише один з приємних спогадів. Проте, природа створила людину такою, що вона не може обійтися без кохання.

Перше кохання - прекрасне світле почуття. Підлітки готові віддатися цьому почуттю повністю, реалізувати кохання через фізичне зближення або шлюб, але такий поспіх заважає пізнати все різноманіття взаємостосунків між чоловіком і жінкою.

Кохання - виключно складний об'єкт як для психологічного, так і для будь-якого іншого аналізу. Про кохання сказано багато - частотні словники сучасних мов засвідчують, що це одне з найуживаніших слів. У коханні людина, як триєдина істота, яка спрямовує свою поведінку на задоволення духовних, соціальних і біологічних потреб. Поведінка людини в коханні - це універсальний спосіб спілкування людей з метою виживання і збереження соціуму.

Особливості підліткового віку заключаються у зміні системи норм і цінностей призводить, як наслідок, до зміни поведінкових реакцій. Фактичним результатом цього є динаміка індивідуальних почуттів підлітка в сторону кохання. І одним з найбільш гострих переживань стає почуття кохання.

Підлітковий вік - час змін і в житті і в організмі суб'єкта. Всі сторони розвитку піддаються якісній перебудові, виникають і формуються психологічні новоутворення. Тому цей процес перетворення визначає всі основні особливості особистості підліткового віку.

Часто підлітки вважають коханням захоплення і закоханість. Їм деколи важко буває відрізнити кохання від іншого схожого почуття. Старшокласники, так само як і підлітки, схильні наслідувати один одному і самостверджуватися в очах однолітків за допомогою дійсних або уявних «перемог». Не лише у середніх, але і в старших класах легкі закоханості нагадують епідемії: як тільки з'являється одна пара, тут же закохуються всі інші. Причому багато хто одночасно захоплюється однією і тією ж найбільш популярною в класі дівчинкою (або хлопчиком).



2. Емпіричне дослідження особливостей любовних відносин у підлітків

2.1 Методичне обґрунтування емпіричного дослідження

Для проведення мого емпіричного дослідження мною були обрані наступні методики:

1. Діагностика маніпулятивного відносин (за шкалою Банта);

2. Діагностика рівня емпатичних здібностей (В.В. Бойко);

3. Методика «Ціннісні орієнтації» (Рокича);

4. Опитувальник «Шкала кохання та симпатії» (З. Рубін, модифікація Л.Я. Гозман, Ю.Е. Алешина).

Шкала маніпулятивноих відносини за Бантом - особистісний опитувальник, що виявляє схильність до маніпулювання іншими людьми, і які звикли використовувати інших для задоволення своїх потреб, ігноруючи їхні інтереси. Маніпулятивність може бути іноді корисна для керівників, в бізнесі, але дружбу і близьких стосунків вона шкодить.

Відмінною рисою психологічних маніпуляцій є ставлення до партнера по взаємодії і спілкування не як до особистості, що володіє самоцінністю, а як до специфічного засобу, за допомогою використання якого досягаються, як правило, приховувані мети маніпулятора, реалізуються його інтереси і задовольняються його власні потреби без урахування інтересів, волі і бажань іншої людини - об'єкта маніпуляцій.

Варіанти відповідей за всіма судженням дані на спеціальному бланку. Якщо підліток вважаєте, що судження вірно і відповідає його уявленню про себе та інших людей, то в бланку відповідей навпроти номера судження відзначає ступінь його згоди з ним, використовуючи запропоновану шкалу від 1 до 5, де:

· 5 - практично завжди;

· 4 - часто;

· 3 - іноді;

· 2 - випадково;

· 1 - дуже рідко.

Обробка результатів здійснюється за допомогою підсумовування балів за відповіді респондентів, за наступними критеріями:

· 80 балів і більше - високий показник маніпулятивного відносини;

· 60-80 балів - середній показник з тенденцією до високого;

· 40-60 балів - середній показник з тенденцією до низького;

· 40 балів і менше - низький показник.

Методика діагностики рівня емпатичних здібностей В.В. Бойко (тест на емпатію Бойко) призначена для оцінки вміння співпереживати і розуміти думки і почуття іншого. Емпатія - від грец. empatheia - «співпереживання». Емпатія передбачає осмислене уявлення внутрішнього світу партнера по спілкуванню. Емпатія виникає швидше і легше в разі подібності поведінкових і емоційних реакцій. В якості особливих форм емпатії виділяють: співпереживання; переживання співрозмовником тих же самих почуттів, які відчуває інша людина, ставлячи себе на його місце; співчуття - переживання через почуттів іншого. Емпатичних здатність особистості зростає з ростом життєвого досвіду. Розрізняють три види емпатії: емоційну емпатію, засновану на механізмах наслідування поведінки іншої людини; когнітивну емпатію, що базується на інтелектуальних процесах (порівняння, аналогія і т.д.); предикативне емпатію, яка виявляється як здатність людини передбачати реакції іншого в конкретних ситуаціях.

Для оцінювання 36-ти тверджень підліткам було запропоновано дати відповідь «так» або «ні». При відповіді «так» - підліток повністю погоджується з твердженням, «ні» - не погоджується.

Обробка результатів відбувалася наступним чином. Підраховувалося число правильних відповідей за кожною шкалою (згідно ключа тесту):

· раціональний канал емпатії;

· емоційний канал емпатії;

· інтуїтивний канал емпатії;

· установки, що сприяють емпатії;

· проникаюча здатність в емпатії;

· ідентифікація в емпатії.

Далі підраховувалася підсумкова оцінка.

Методика «Ціннісні орієнтації» розроблена Мілтоном Рокичем як тест особистості, спрямований на вивчення ціннісно-мотиваційної сфери людини. Система ціннісних орієнтацій визначає змістовну сторону спрямованості особистості і складає основу її відносин до навколишнього світу, до інших людей, до себе самої, основу світогляду і ядро мотивації життєвої активності, основу життєвої концепції і «філософії життя».