Психологічна сумісність являє собою досить ефективне співробітництво шлюбних партнерів у різноманітних видах сімейної діяльності, погоджене поділ праці, прав, обов'язків. Психологічна сумісність шлюбних партнерів заснована на взаємному позитивному психологічному сприйнятті якостей характеру, темпераменту, розуму, звичок і потреб. Психологічна сумісність також заснована на взаємній повазі, симпатії, дружбі, любові, на єдності поглядів і представлень. Це поняття містить у собі взаємне прийняття, взаємна згода щодо внеску кожного з учасників сімейної кооперації. Психологічна сумісність -- сукупність позитивних емоцій і позитивних взаємних оцінок шлюбних партнерів. Психологічна сумісність заснована на взаємній комплексній оцінці напряму думок, поводження, намірів і бажань шлюбних партнерів.

Єдність поглядів, емоційного настрою, досягнення взаєморозуміння, приблизно однакова оцінка життєвих ситуацій, вимоги до співробітництва - усе це якоюсь мірою входить у поняття психологічної сумісності. Вона насамперед припускає, що інша людина принаймні не викликає негативних емоцій при спілкуванні, співробітництві, кооперації. Психологічна сумістно-інтегральна психологічна категорія, тому що вона синтезує цілий ряд якостей, властивостей характеру, темпераменту, розуму людини, його погляди і т.д. і т.п. Поняття психологічної сумісності містить у собі і здатність до психологічної адаптації до іншого людині.

Можливо, психологічна сумісність зв'язана охоче особистості йти на багато поступок з метою досягнення визначених цілей і результатів спільної діяльності. сімейний відносини стійкість зміцнення

При аналізі подружніх взаємин на перший план виступають ті якості і властивості характеру чоловіків, що перешкоджають установленню нормальних взаємин у родині і є провокуючими умовами конфліктів і сварок. Такими рисами характеру, як правило, є сварливість, дріб'язковість, злостивість, злопам'ятство, егоїзм, егоцентризм, жорстокість, підозрілість, залежність, ворожість до людей, недовірливість, відсутність чуйності і теплоти, надмірна гордість і марнославство, надмірне хворобливе самолюбство, похмурість, владність, ладність,емоційна холодність.

Наявність сукупності перерахованих вище чорт і якостей характеру, як правило, свідчить про те, що в психологічній біографії людини (починаючи з дитинства) було багато випадків порушення міжособистісних відносин із близькими людьми (матір'ю, батьком, братами, сестрами, іншими родичами), а також конфліктів з товаришами, друзями, вихователями в дитячому саду, вчителями в школі. Ці випадки породжували негативні емоції, що закріплювалися в психіці особистості в період формування і становлення.

Подібне часто случається, у результаті відсутності в родині справжньої любові до дитини, дійсної турботи про нього, розуміння його специфічних проблем, жорстокість батьків, їхня холодність, несправедливість, надмірні і суперечливі вимоги.

Суперечки з приводу виховання дітей, сексу, відносин з родичами, бюджету, а також релігійні і політичні розрізняючи можуть послужити іншими можливими причинами невдач у подружнім житті [7, c.84].

На думку Блада і Вольфі, шлюби виявляються хитливими, якщо відносини чоловіків з родичами стають головною проблемою, що руйнує їхнє життя. Самі серйозні конфлікти виникають між чоловіками з приводу виховання дітей. Безліч розбіжностей може бути зв'язане з рольовими конфліктами, але вони в меншій мері сприяють нестійкості шлюбу, чим інші проблеми. (Рольові конфлікти виникають із приводу роботи дружини і поділи домашньої праці. Дружини часто скаржаться, що їхні чоловіки мало одержують у той час як чоловіки дорікають дружин за недотепне ведення домашнього господарства).

Очевидно, найбільш небезпечні конфлікти, обумовлені особистісними розходженнями між чоловіками. Звички, що засуджує один з партнерів, наприклад чи пияцтво паління, часто приводить до зіткнень. Вони можуть стати причиною важкого стресу в подружнім житті.

Через що ж бувають конфлікти в сімейних відносинах?

А.І. Кочетов називає сім основних причин, перелічуючи їх відповідно до частоти поширення:

- порушення етики подружніх відносин (зрада, ревнощі);

- біологічна несумісність;

- неправильні взаємини чоловіків (одного з них) з навколишніми їхніми людьми -- родичами, знайомими, товаришами по службі і т.д.;

- несумісність інтересів і потреб;

- різні педагогічні позиції стосовно дитини;

- наявність особистісних чи недоліків негативних якостей в одного, а часом і в обох чоловіків; відсутність взаєморозуміння між батьками і дітьми.

Розбіжності в системах ціннісних орієнтацій подружжя можуть служити ґрунтом для багатьох сімейних конфліктів, зокрема таких, як конфлікт сімейних ролей, боротьба за лідерство в сім'ї, конфлікт як засіб зняття напруження, конфлікт як захист власного «Я». В основі кожного з них лежить суперечність між сформованими до шлюбу ціннісними уявленнями кожного з подружжя про рольові функції чоловіка і дружини в сім'ї та способи їх реалізації. Конфлікт може виникнути і в результаті зіткнення звичних для кожного з подружжя шляхів і способів задоволення соціокультурних, інтелектуальних, естетичних та інших потреб, прагнення відстояти свою індивідуальність, намагання узгодити уявлення про себе з і свою індивідуальність, намагання узгодити уявлення про себе з думкою партнера.

Конфліктна ситуація у сфері ціннісних орієнтацій, що перешкоджає створенню взаємоприйнятної системи сімейних цінностей ширшого обсягу, ніж індивідуальні, унеможливлює інтеграцію родини, а отже й виконання нею своїх обов'язків, створює небезпеку дім її існування. Викликаючи напруження в сімейних стосунках, конфлікти ціннісних орієнтацій дезінтегрують родину.

Для забезпечення психологічного комфорту в сім'ї та успішного її функціонування суттєве значення має те, як складаються взаємини і взаємодія принаймні у трьох складових: між самим подружжям, між батьками й дітьми, між братами й сестрами, якщо в родині зростають двоє і більше дітей. Основним чинником, який зумовлює характер взаємин і взаємодії в усіх ланках сім'ї, є ставлення подружжя один до одного та "їхні батьківські установки щодо дітей. У працях із психології сім'ї виділено чотири типи ставлення: прийняття -- неприйняття; взаємодія -- уникнення контактів; визнання свободи активності -- надмірна опіка; повага до прав кожного в сім'ї -- надмірна вимогливість. Позитивні типи ставлення -- прийняття, взаємодія, свобода активності, повага до прав кожного -- забезпечують партнерські стосунки та егалітарний устрій життя сім'ї.

Виникнення порушень у сімейних взаєминах, як правило, пояснюється наявністю значної дистанції між членами родини, пов'язаної з прагненням уникнути контакту, неприйняттям особистості партнера або надмірною емоційною зосередженістю на ньому, що виявляється в опіці, захисті, надмірній вимогливості та спробі будь-що підігнати його під уявлюваний образ чоловіка, дружини або дитини. У взаєминах подружжя в період першої фази сімейного життя часто виникають негаразди, пов'язані з надмірною емоційною зосередженістю на партнерові, щільною опікою його і жорсткою вимогливістю щодо образу чоловіка чи дружини, Це саме простежується нерідко і в сім'ях з однією дитиною, на якій сфокусовані всі почуття й турботи батьків. У пізніших фазах подружнього життя та в його кризові періоди джерелом сімейних чвар частіше виступає емоційна дистанція. Реалізація тих чи інших установок подружжя в сімейних взаєминах створює певну соціально-психологічну картину родинного життя, яка виявляється у специфічному її укладі. Усталилася думка, що кожна сім'я мас притаманний тільки їй одній індивідуальний стиль родинних стосунків (систему прийомів впливу один на одного та ін.). Дослідження стилю взаємин у сім'ї передбачає їх класифікацію для надання цілеспрямованої психологічної допомоги в налагодженні сімейних стосунків.

Більшість існуючих типологій сімей розроблена на основі виявлених особливостей спілкування і міжособових стосунків у сім'ї, що зумовлюють певну взаємодію членів родинної групи і властиві тільки їй способи впливу подружжя один на одного і на дітей. На цій основі сім'ї умовно поділяють на кілька полярних типів.

За ступенем уключення членів родини в сімейні стосунки, їх емоційної духовної єдності розрізнюють згуртовані (інтегровані) і роз'єднані (інтегровані) і роз'єднані (дезінтегровані) сім'ї. У перших кожний член сім'ї відчуває себе повноцінним учасником сімейної взаємодії. Таким сім'ям властиві духовна та емоційна близькість, відповідальність один за одного, довір'я, тобто існує психологічна захищеність. Для роз'єднаних сімей характерна відособленість членів родини один від одного. Кожний живе ніби сам по собі, духовно й емоційно майже не пов'язаний з іншими членами родини. Звичайно, такий поділ сімей за ступенем згуртованості є умовним. Наприклад, існують сім'ї з досить високим ступенем ваності. Це так звані суперінтегровані сім'ї. Здебільшого такий тип взаємин характерний для неповних сімей (мати -- дитина). За ступенем роз'єднаності виділяють частково дезінтегровані сім'ї. Вони складаються з родинних мікрогруп, у які входять не лише члени конкретної сім'ї, а й родичі з боку чоловіка чи дружини. У таких сім'ях хтось з її членів опиняється в ізоляції, ігнорується сімейною групою.

За характером психологічної й ціннісно-орієнтаційної єдності розрізняються гармонійні і дисгармонійні сім'ї. Перші, крім того, поділяються на природно і штучно гармонійні. Природно гармонійні сім'ї характеризуються збігом цілей, мотивів, емоційних і пізнавальних установок членів родинної групи, завдяки чому забезпечується їхня психологічна сумісність. У штучно гармонійних сім'ях злагода є результатом свідомих зусиль членів родини. У таких сім'ях помітне прагнення пристосуватися один до одного, часом ціною обмеження власних потреб, привести їх у відповідність до потреб і запитів інших членів сімейної групи.

Дисгармонійним сім'ям притаманна розбіжність у системах ціннісних орієнтацій, потреб, мотивів і цілей членів родинної групи. Адаптація їх один до одного ситуативна, перманентна, а то й декларативна. Рольові обов'язки в таких сім'ях нерідко виконуються з примусу, що створює психологічне напруження в сімейному спілкуванні. Емоційна дистанція між чоловіком і жінкою та іншими членами родини створює сприятливий грунт для виникнення психологічної несумісності, а отже, і міжособових конфліктів.

За ознакою комунікативних установок членів родини розрізнюються корпоративні (прагматичні) і альтруїстичні типи сімей. У перших спілкування здійснюється на договірних, корпоративних засадах. У такій сім'ї кожний виконує покладені на нього обов'язки лише за умов, якщо інші виконують свої. Як правило, здійснюється жорсткий контроль за поведінкою кожного члена сім'ї, налагоджено систему позитивних і негативних санкцій для заохочення виконання рольових обов'язків. Сімейна група може мати подібні ціннісні орієнтації й бути психологічно сумісною та емоційно пов'язаною, але в її членів відсутня готовність поступитися власними інтересами заради спільного блага. Прагматичний принцип співжиття («що ти для мене, те й я для тебе») діє як у взаєминах подружжя, так і в стосунках з дітьми та іншими родичами. Постійно вираховується, хто і скільки доклав зусиль до підвищення сімейного добробуту і що отримав натомість. Психологічна рівновагрівновага в таких сім'ях дуже нестійка. Цінність кожного визначається тим, якою мірою він може задовольнити прагматичні установки інших. На цій основі досить легко виховується егоїстичний тип особистості з настановою «жити для себе».

Спілкування в альтруїстичних сім'ях грунтується на свідомому визнанні кожним членом родини відповідальності за добробут інших. Поведінка членів сім'ї часто йде врозріз з власними потребами і запитами -- за принципом «жити для інших». Кожний у такій сім'ї с цінністю сам по собі, а не тому, що дає якусь користь, тобто створює для сім'ї матеріальний добробут і забезпечує їй високий соціальний статус та ін. Навіть члени сім'ї, які порушують прийняті в ній норми поведінки, не стають ізгоями, навпаки, їм усіляко допомагають знайти правильний шлях.

За кількістю і характером комунікативних зв'язків розрізнюються відкриті і закриті сім'ї. У відкритих особистісна спрямованість не обмежується лише колом родинних інтересів та цілей. Члени сім'ї включені в різні соціальні зв'язки. Специфікою відкритої сім'ї є прагнення до нових контактів. Завдяки цьому підвищується їх соціально-захисний потенціал. Вони мають можливість компенсувати невдачу в одній суспільній сфері переключенням своїх інтересів в іншу.

Закриті сім'ї є комунікативно самодостатніми. Кількість поза сімейних соціальних контактів у них надто обмежена, і, як правило, вони не прагнуть до їх розширення. Головне -- це твоя сім'я і родинні зв'язки, а все інше - тло, на якому проходить життя. Власна сім'я посідає перше місце в ієрархії родинних цінностей.

Залежно від адаптивних ресурсів сім'ї, її здатності пристосовуватися до мінливості умов життя виділяють гнучкі й інертні (консервативні) сім'ї. Гнучкий тип сім'ї характеризується здатністю швидко переорієнтовуватися, якщо цього вимагають нові умови життя. Інертні сім'ї, навпаки, ригідні та консервативні щодо переоцінки й зміни вже усталених стандартів поведінки.

За характером розподілу влади виділяють сім'ї єдиновладні (авторитарні) і демократичні. У перших влада зосереджена в руках когось одного -- чоловіка, дружини та ін. Згідно з цим найважливіші рішення приймаються тільки зі схвалення цього члена родини. Соціологи за цим показником поділяють сучасні сім'ї на неопатріархальні і неоматріархальні.

Для демократичних сімей характерна або рівноправність усіх членів родини в прийнятті рішень, або функціональний розподіл влади: в одних сферах життя головну роль відіграє чоловік, в інших -- жінка, у третіх -- хтось із батьків подружжя чи старші діти.

Виділення авторитарних і демократичних типів сімей має істотне значення для оцінки ресурсів сімейного виховання, але за умов, коли відомі інші характеристики спілкування і міжособистісних стосунків. Так, в інтегрованих, гармонійних, емоційно об'єднаних, з альтруїстичними установками сім'ях питання розподілу влади взагалі не виникає. Сімейна ієрархія, яка склалася, сприймається членами родини як природна й оптимальна, незалежно від того -- авторитарна вона чи демократична. В дезінтегрованих сім'ях єдиновладдя може бути джерелом постійного а в таких сім'ях езінтегрованих сім'ях єдиновладдя може бути джерелом постійного психологічного напруження в родинних стосунках.

Класифікація сімей за наведеними шістьма полярними ознаками дещо умовна.

Характеризуючи сім'ю як той чи інший тин, беруть до уваги перевагу якоїсь однієї ознаки взаємин у сімейній групі й абстрагуються від усіх інших. Отже, чисті сімейні типи -- це наукова абстракція, яка потрібна для розуміння суті явища. В житті звичайно трапляються змішані тини, у яких взаємини характеризуються поєднанням різних ознак у певному співвідношенні. Тому для діагностики сімейних стосунків з метою надання сім'ї психологічної допомоги доцільно визначати тип сім'ї за домінуючою ознакою, наприклад так: швидше інтегрована, ніж роз'єднана, і т.п.

2. Стійкість і якість шлюбних відносин, психолого-соціальні аспекти