Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Департамент науки і освіти

Харківської обласної державної адміністрації

Комунальний заклад

«Харківська гуманітарно-педагогічна академія»

Харківської обласної ради

Кафедра теорії та методики дошкільної освіти

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Психологія дитини»

на тему: Розвиток самосвідомості дітей старшого дошкільного віку

Виконав:

Тищенко Т.С.

Керівник:

Балла Л.В.

м. Харків - 2014 рік



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ САМОСВІДОМОСТІ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Зміст і основні форми прояву самосвідомості

1.2 «Я-концепція» особистості дошкільника

1.3 Становлення самосвідомості дітей в дошкільному віці

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ САМОСВІДОМОСТІ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Організація дослідження рівня самосвідомості дітей старшого дошкільного віку

2.2 Перевірка отриманих результатів дослідження

2.3 Аналіз результатів дослідження самосвідомості дітей старшого дошкільного віку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Актуальність дослідження теми «Розвиток самосвідомості дітей старшого дошкільного віку» обумовлена низкою дуже важливих обставин. Перш за все вона визначається особливостями сучасного стану нашого суспільства - акцентом на розвиток самосвідомості, пріоритетом соціальної галузі, переорієнтацію політичних, соціально ? економічних відносин. Це надає особливого значення дослідженням, що спрямовані на одержання цілісних уявлень про психологічні зміни в процесі розвитку самосвідомості, зокрема в старшому дошкільному віці.

Питання функціонування процесів самопізнання процесів саморегуляції на різних етапах онтогенезу розглянуто в роботах Г.С. Абрамової, М.Й. Боришевського, Д.Т. Дімітрова, О.В Запорожця, О.Л. Кононко, В.К. Котирло, М.І. Лісіної, Н.А. Побірченко, В.А. Семенченко, Т.М. Титаренко,С.П. Тищенко, І.І Чеснокової та ін.

Дослідження представників західної гуманістичної психології (Р.Бернс, Е. Еріксон, К. Роджерс, А. Маслоу, Р. Мейлі) ґрунтуються на ідеї цілісності та унікальності людської особистості, її високої самоцінності [21].

Психіка дитини формується з віком та ускладнюється як структурно організована динамічна система.

Виникають нові психічні якості, нові складні психічні структури внаслідок диференціації наявних структур, виділення окремих функцій і нової їх інтеграції, тобто об'єднання у нове ціле. Процес психічного розвитку йде не від елементів до цілого, а від структурно нижчого до вищого цілого. Онтогенез психіки виступає як незворотна послідовність ускладнюваних структур, у якій генетично пізніші структури виникають із більш ранніх і включають їх у себе в зміненому вигляді. Онтогенез психіки відбувається не по прямій, а по спіралі. Ускладнення психічних структур при переході від нижчих до вищих рівнів психічного життя стосується всіх сторін психічного розвитку ? мотивації плану психічної діяльності дитини (комплекс потреб, інтересів та інших спонукань до дій), змістового боку психічних процесів операційного їх плану та всієї психічної діяльності загалом.

Упродовж психічного розвитку і становлення різних видів діяльності складаються психічні властивості індивіда і формується самосвідомість. Дитина з розвиненою самосвідомістю здатна усвідомлювати навколишнє буття, виділяти себе із середовища, виходити за межі теперішнього, передбачати результати своїх дій, усвідомлювати норми суспільної поведінки і керуватися ними.

Розвиток свідомості особистості полягає у формуванні світорозуміння, переконань, які забезпечують її моральну стійкість, здатність підпорядковувати нижчі спонукання вищим мотивам діяльності, тримати правильну лінію у своїй поведінці.

Формування системи психічних властивостей свідомості та самосвідомості є необхідною умовою становлення дитини як суспільної істоти, як суб'єкта спілкування з іншими людьми, майбутнього носія суспільних відносин. Розвиток самосвідомості починається в дитячому віці в міжособистісних стосунках під впливом оточення, у першу чергу, сім'ї, та інших виховних інституцій [9, с.67].

Все це і обумовило вибір теми нашої курсової роботи «Розвиток самосвідомості дітей старшого дошкільного віку»

Об'єкт дослідження - рівень самосвідомості старших дошкільників.

Предмет дослідження ? процес розвитку самосвідомості дітей дошкільного віку.

Мета дослідження - полягає у теоретичному аналізі та експериментальному вивчені умов та закономірностей розвитку самосвідомості дошкільника.

Гіпотеза дослідження: особливе місце в житті дошкільника займають міжособистісні стосунки з однолітками та прагнення до самовираження як чинник розвитку самосвідомості.

Згідно з метою даної роботи визначенні завдання:

1. Опрацювати психолого-педагогічну літературу з теми дослідження, з'ясувати умови розвитку самосвідомості старших дошкільників.

2. Розкрити зміст і основні форми прояву самосвідомості та поняття «Я» ? концепції особистості дошкільника.

3. Експериментально виявити рівень самосвідомості дітей старшого дошкільного віку.

4. Розробити рекомендації по формуванню самосвідомості у дітей старшого дошкільного віку.

Для розв'язування поставлених завдань використані такі методи наукового дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, теоретичні методи (аналіз, синтез, узагальнення), конкретні наукові методи, психодіагностичні методики: проективна методика «Неіснуюча тварина», «Малюнок у квадраті», «Три будиночки» та опитувальник «Анкета-опитування».



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ САМОСВІДОМОСТІ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Зміст і основні форми прояву самосвідомості

Пізнаючи себе, людина насамперед пізнає свою фізичну організацію і свою психіку. Тому ми можемо сказати, що саме вони є предметом, змістом самосвідомості людини.

Пізнаючи себе, людина, насамперед, пізнає будову свого тіла і функції його окремих органів.

Усвідомлюючи свою психіку, людина, насамперед, усвідомлює свої психічні процеси, тобто своє сприймання, свою пам'ять, свою увагу, свою мову, своє мислення тощо. Отже, психічні процеси є важливою стороною змісту самосвідомості людини. Усвідомлюючи свою психіку, людина далі усвідомлює ті особливості психіки, які звичайно називають психічними властивостями. Це ті особливості, які формуються у людини в процесі життя і відрізняють її від інших людей.

Такими особливостями є спостережливість, допитливість, уважність, вдумливість, наполегливість, працьовитість, здібності, темперамент, характер, інтереси, ідеали, переконання та ін. Особливості психіки дуже важливі, і усвідомлення їх дозволяє людині встановлювати правильні взаємини з оточуючими індивідами, навчає поводити себе в житті, у суспільстві, дотримуватися правил співжиття. Психічні властивості - дуже важлива сторона людської самосвідомості.

Важливою стороною, змістом самосвідомості є також так звані психічні стани, які пов'язані з підвищенням або зниженням життєдіяльності людини і які конкретно проявляються у підвищеній або зниженій життєздатності, бадьорості, пригніченості, млявості, збудженості, загальмованості, веселості, суму тощо. Професор М.Д. Левітов переконливо показує, що таких різних станів у людини може бути сотні, усвідомлюються вони нею часом з великими труднощами. Проте ці стани мають дуже важливе значення у житті, і усвідомлювати їх потрібно, оскільки вони пов'язані з основною життєдіяльністю людини. Отже, усвідомлення власних психічних станів є суттєвим моментом у змісті самосвідомості людини.

Крім усвідомлення свого організму і своєї психіки, людина як діяльна істота усвідомлює також свої вчинки і дії. Поступове усвідомлення цих дій і вчинків виявляється у тому, що людина спочатку навчається виконувати ці вчинки і дії. Потім вона навчається привласнювати їх собі, розуміти їх як свої дії, навчається нести за них відповідальність. Це усвідомлення своїх дій і вчинків не зводиться лише до розуміння їх кількісних результатів і способів виконання. Воно включає в себе думки й наміри, мотиви і труднощі, які приховуються за цими вчинками і діями, здібності, які в них виявляються. Усвідомлюючи свої дії та вчинки їх мотиви й цілі, людина робить їх предметом своєї самосвідомості [6].

Психологічний аналіз дій і вчинків допомагає людині розібратися, чи задоволена вона своїми діями, і робити для себе висновки на майбутнє. Не вміючи розібратися в цьому, людина щоразу припускає одні й ті ж помилки, і досвід її мало застерігає від повторення того, чого вона не хотіла б робити.

Важливе місце у розвитку самосвідомості посідають знання та вміння особистості людина з високо розвиненою самосвідомістю завжди добре розбирається в тому що вона знає, що вміє, а чого не вміє

Спочатку людина усвідомлює ті шкільні предмети, які вивчає, і лише потім леє себе як розумового працівника, як суб'єкта розумової діяльності. Перше ніж досягти такого рівня самосвідомості, за виразом відомого радянського вченого Г. Ананьєва, навчальної самосвідомості, дитина проходить великий шлях. У процесі навчання, як відомо, формуються всі інтелектуальні риси школяра. Проте тільки при умові високого рівня такої діяльності, успішного навчання в старших класах учень усвідомлює себе як розумового працівника, як суб'єкта розумової діяльності. Цьому передує тривале виховання в учнів молодших класів ставлення до навчання і його мотивів, виховання в них уявлення про, самих себе як про учнів.

Отже усвідомлення людиною того, що вона знає й уміє, є суттєвою стороною змісту її самосвідомості.

Людина живе в оточенні людей, спілкується з ними. У зв'язку із цим невід'ємним змістом самосвідомості людини є усвідомлення не лише свого ставлення до зовнішнього світу й інших людей, а й усвідомлення ставлення інших людей до неї. Тут ми маємо визначити коло взаємовідносин, яке не завжди легко усвідомлюється людиною. Їй здається, що вона до інших людей ставиться добре, і що й вони до неї ставляться так само, а буває навпаки.

Дослідження сучасної соціометрії показують, якими складними бувають ці взаємовідносини у колективі людей і як важко часом їх усвідомити.

Важливе місце в змісті самосвідомості людини посідає усвідомлення свого місця в житті. У різних умовах життя і розвитку це усвідомлення проходить різні етапи: усвідомлення своєї статі і віку, усвідомлення свого становища в родині, в дитячому колективі, у навчанні та праці, в суспільстві. Відомий радянський психолог О.Л. Шнірман докладно з'ясував ті умови, за яких все це відбувається. Особливо докладно він вивчив вплив колективу на розвиток самосвідомості. За його даними, позитивний вплив колективу на розвиток самосвідомості дітей, на формування у них правильного ставлення до своєї навчальної і суспільної діяльності залежить:

1) від правильної ідейної спрямованості всієї діяльності колективу;

2) від організації правильної суспільної думки в колективі;

3) від виховання високої вимогливості членів колективу до своїх товаришів і самих себе;

4) від широкого розвитку ініціативи і самостійності учнів.

У зміст самосвідомості людини входить, нарешті, як істотна його сторона усвідомлення свого власного становлення й розвитку. Воно проявляється у здатності людини знаходити схоже і відмінне у своїй особистості на різних етапах розвитку, в здатності відтворювати у пам'яті всі основні події свого життя в тій послідовності, в якій вони відбувалися, в здатності зберігати єдність своєї особи на фоні безперервних її змін, в здатності враховувати минуле у теперішньому, передбачати майбутнє тощо.

Всім перерахованим вище в основному вичерпується зміст самосвідомості людини [18].

Самосвідомість у її розвинених формах виявляється в численних і різноманітних властивостях особистості. Деякі уявлення про ці властивості дає нам аналіз лексики рідної мови. Так, наприклад, у тлумачних словниках В. Даля, Д. Ушакова та інших наводиться до сотні термінів, які розкривають окремі сторони і властивості людського «само» або «Я».

Деякі з них, такі як «самовідчуття», «самоспостережливість», «самооцінка», «самоаналіз», «самокритичність», пов'язані, головним чином, з пізнавальною діяльністю людини. Вони вказують на її здатність відчувати себе, спостерігати за собою, оцінювати себе, аналізувати, мислити себе, критично ставитися до себе, тощо. Інші з цих властивостей, такі як «стриманість», «витримка», «самовладання», «самодисципліна», «самодіяльність», «самоконтроль», «самовиховання» тощо, пов'язані, головним чином, з вольовою діяльністю людини. У них виявляється здатність людини володіти собою, здатність до саморегуляції, здатність керувати своєю поведінкою і діяльністю.

І, нарешті, треті властивості, такі як «самопочуття», «самоповага», «почуття відповідальності», «обов'язку», «самолюбство», «честолюбство», «почуття сорому», «власної гідності», «совісті» тощо, пов'язані, головним чином, з емоційною стороною психічної діяльності людини. У них знаходять свій вияв ставлення людини до суспільних подій і явищ, до інших людей, до самої себе.

Самосвідомість особистості має не тільки позитивні, але й негативні форми свого прояву. Вони виявляються в неумінні людей розбиратися у своїх фізичних психічних станах, правильно оцінювати свої здібності, контролювати вчинки і критично ставитися до себе, у нездатності стримувати себе, володіти собою, займатися саморегуляцією поведінки.

У житті ми часто зустрічаємося з людьми, які, виявившись неспроможними розібратися в інших людях, не враховують у своєму спілкуванні з ними їх особливих, головних властивостей, вступають у конфлікт. Часто такі люди не здатні оцінити й самих себе. Вони то переоцінюють, то недооцінюють себе.

Спостерігаючи за поведінкою людей, ми зустрічалися з виявами як критичного так і некритичного ставлення до себе, з відповідальним ставленням до справи: відповідальністю, із скромністю та зазнайством, хвалькуватістю тощо.

Усі ці як позитивні, так і негативні форми прояву самосвідомості особистості виникають і розвиваються не самі по собі. Вони породжуються умовами життя особистості, умовами її навчання і виховання. Формування самосвідомості особистості її позитивних і негативних якостей залежить від того, як конкретно складаються умови її життя, взаємини з оточуючими, від тієї чи іншої участі особистості у житті колективу, від місця, яке вона посідає у цьому житті, участі її у трудовій діяльності, від багатства знань і рівня культури тощо.

Найважливіша роль у формуванні якостей самосвідомості належить навчанню і вихованню, у процесі яких особистість, пізнаючи інших людей і їхнє ставлення один до одного, тим самим пізнає і саму себе, ті чи інші якості в собі. Важливу роль при цьому відіграють і такі форми суспільного впливу, як театр, радіо, кіно, телебачення тощо, все те, що сприяє пізнанню людиною інших людей, а через них і самої себе.

Отже, усвідомлене ставлення людини до своїх потреб і здібностей, потягів і мотивів поведінки, переживань і думок називають самосвідомістю особистості. В основі самосвідомості лежить здатність відокремлювати себе від власної життєдіяльності. Ця здатність виникає в спілкуванні при формуванні свідомості, мислення, розуміння, ставлення до свого буття, вона опосередкована спільною діяльністю, що сприяє формуванню певного уявлення про себе, свою здатність до суспільно значущих дій і вчинків. Уявлення про себе виникає під впливом оцінного ставлення інших людей при співвіднесенні мотивів, мети і результатів своїх вчинків та дій з соціальними нормами поведінки, які прийняті в конкретному суспільстві [24].

1.2 «Я-концепція» особистості дошкільника

Результатом процесів самосвідомості є «Я-концепція» особистості.

«Я-концепція» ? це динамічна система уявлень про себе, яка включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших особливостей; самооцінку та суб'єктивне сприймання зовнішніх чинників, які впливають на особистість.

«Я-концепція» є системою, яка включає три структурні елементи:

1) когнітивні - образ «Я», який характеризує зміст уявлень про себе;

2) емоційно-оцінний, який відображає ставлення до себе;

3) поведінковий, який характеризує прояви перших двох елементів у поведінці.

Уже на 2-3 роках життя дитина починає оперувати займенником «Я», що засвідчує принаймні два важливі для становлення особистості в ранньому та дошкільному віці моменти.

«Я Сам» ? це відчуття себе людиною, яка пізнає і діє. Воно включає такі грані: усвідомлення дитиною свого існування окремо від навколишнього світу, володіння особистим, недосяжним для інших, внутрішнім світом; стабільності "Я" у часі й статевій належності; своєї цілісності, узгодженості, окресленості; власної сили, ефективності, тобто того, що "Я" контролює її думки, почуття, дії.

«Моє Я» ? відчуття себе об'єктом пізнання та оцінювання. Воно складається з усіх якостей, які роблять «Я» унікальним: матеріальних характеристик (фізичної зовнішності та особистих речей), психологічних характеристик (думки, переживання, бажання, мрії, наміри, цілі, якості особистості), соціальних характеристик (ролі та взаємини з іншими людьми).

Отже, «Я Сам» і «моє Я» ? два складники самосвідомості дитини, що взаємодоповнюють один одному. Розвиток «Я» починається з самоусвідомлення у віці немовляти і поступово, протягом раннього та дошкільного віку, еволюціонує в насичену, багатогранну, організовану картину якостей та здібностей «Я» [8, с.93].

«Я-концепція» ? набір особливостей, властивостей, здібностей, цінностей особистості, які, на її думку, визначають її сутність. «Я-концепція» дошкільника дуже конкретна. Вона включає такі доступні спостереженню характеристики: ім'я, фізична зовнішність, особисті речі, елементарні якості та вміння, повсякденні дії.

Старший дошкільник навчається зважати на думку про нього інших людей, робити відповідні умовиводи. Вдосконалюється його здатність «прочитувати» повідомлення ззовні, які стають складниками індивідуального досвіду. П'яти-шестирічна дитина орієнтується в очікуваннях на її адресу рідних та близьких людей, в неї формується елементарний образ ідеального «Я» (якості, які вона хотіла б мати), вона здатна більш-менш об'єктивно оцінити своє реальне «Я». Тож значне розходження між ідеальним і реальним «Я» може серйозно знизити самоповагу дошкільника, викликати смуток, безнадію, депресію. Тому вихователь має відповідально підходити до висловлювання своїх оцінних суджень на адресу кожної дитини[19].

Наголосимо: оцінною стороною «Я-концепції» дошкільника є його самооцінка ? судження щодо власної цінності та почуття, які асоціюються з цими судженнями. Дитина з високою самооцінкою, здебільшого задоволена собою, хоча й здатна визнавати власні помилки та прагнути їх виправити. Висока самооцінка передбачає реалістичну оцінку своєї особистості, життєвої компетентності, впливає на емоційний досвід.

Окрім глобальної самооцінки своєї особистості, дитина має багато окремих суджень про власну значущість у різних видах діяльності (ігровій, предметно-практичній, учбовій, спілкуванні) та формах активності (фізичній, соціально-моральній, пізнавальній, емоційно-ціннісній, мовленнєвій, художній, креативній). Найлегше дається самооцінка фізичної (спортивної), соціальної, учбової компетентності та власної зовнішності. Чим більше значення має певна сфера життєдіяльності для дитини, тим більше часткова самооцінка впливає на загальну [1, с.27].

1.3 Становлення самосвідомості дітей в дошкільному віці

Самосвідомість ? один із проявів свідомості як відокремлення себе («Я») від об'єктивного світу («не Я»); усвідомлення, оцінка людиною себе, свого місця у світі, своїх інтересів, знань, переживань, поведінки тощо. Самосвідомість має ієрархічно побудовану структуру від елементарного самопочуття до самопізнання і найвищого рівня ? самоставлення, що виявляються у самоконтролі та саморегуляції своєї поведінки. На думку

С. Л. Рубінштейна, особистість не зводиться до свідомості та самосвідомості, але й не можлива без них. Самосвідомість особистості включає почуття самототожності, особлива психологічна конструкція ? «Я», самооцінку та рівень домагань. Почуття самототожності забезпечує цілісність особистості, протистоїть її роздвоєнню [23].

Основними етапами онтогенезу самосвідомості є:

· Оволодіння власним тілом, виникнення довільних рухів у процесі виконання предметних дій ? немовля;

· Здатність до самостійного пересування, ходьба, мовлення зумовлюють зародження самосвідомості, нову систему відносин з оточуючими ? дошкільник;

· Здатність самостійно ставити цілі, завдання, визначати напрям своєї діяльності, усвідомлення себе як особистості ? підліток .

З перших днів життя дитина включається у світ соціальних взаємовідносин. Ставлення дорослих до дитини одразу після її народження будується як особистісний процес, цим самим дорослі викликають до життя ті властивості малюка, що закладають основи особистості.

Провідне значення для розвитку особистості має не просто спілкування дитини з іншими людьми, а спілкування особливої якості. Дорослий з перших днів виявляє своє ставлення до малюка, оцінюючи його. У будь-якій оцінці головною для дитини є доброзичлива увага. Вона не розуміє звернених до неї слів, не виділяє змісту оцінки, але чутлива до емоційного ставлення дорослих. Ця чутливість яскраво виражена вже до 3 місяців. Таким чином, дорослий виділяє малюка з навколишнього світу як щось особливо цінне, важливе, значуще для нього. Дорослий враховує мотиви, бажання дитини, стає їх виконавцем. З цього зароджується потреба особистості впливати на інших. «Коли дитину годують, щойно в неї виникає голод, вона отримує більше, ніж їжу, ? в неї зароджується почуття впевненості, що на її потреби хтось відповість, вона відчуває, що може довіряти своєму світові».

У такій атмосфері, коли малюк переживає свою значущість для близьких, у нього виникає позитивне самовідчуття, що стає джерелом його активності, породжує зацікавлене ставлення щодо оточуючого. У ході активності дитини в неї поступово формується позитивне ставлення до дорослих: приблизно в місяць виникає посмішка (перша соціальна емоція), після цього зростає інтерес до людей і предметів. У 3 місяці можна говорити про те, що у малюка склалося передособистісне утворення ? «комплекс пожвавлення» в основі якого ? комунікативна потреба.

З 6-ти місяців настають важливі зміни у характеристиках спілкування між дитиною й дорослим: воно все більше опосередковується спільними предметними діями. М. І. Лісіна дослідила, що при невідповідності змісту спілкування зростаючій комунікативній потребі у дитини виникає невдоволення, вередування, зниження активності. Дитина чітко сприймає результати своїх дій, виконаних за участю дорослого. Вона розгублюється, плаче, жбурляє іграшки при невдачах. Успіх викликає емоційне піднесення, задоволення, впевненість, бажання продовжувати дії.

З накопиченням досвіду спілкування дитина починає диференціювати оточуючих дорослих. В неї виникають різні емоційні реакції при спілкуванні з різними людьми. Якщо тримісячний малюк приблизно однаково реагує на будь-якого дорослого, посміхаючись і радіючи, то тепер він чітко розділяє рідних, знайомих і чужих людей. Спілкуючись із близькими, дитина активна., ініціативна, її переживання дуже яскраві. До знайомих людей дитина виявляє цікавість, але більш стримана у вираженні емоцій. Після восьми місяців дитина виразно боїться незнайомців, не приймає їх догляду при відсутності близьких, переживає страх і невпевненість, уникає контакту. Водночас у присутності батьків ставлення дитини до оточуючих змінюється на інтерес, вона підтримує контакт з незнайомцями (М. І. Лісіна).

Наприкінці першого року життя дитячий образ дорослого починає включати суб'єктні властивості (якості діяча). Малюк ніби наперед орієнтується на дії з дорослим, враховуючи попередній досвід спілкування з ним. Наприклад, бабусі онук приносить і вкладає у руки машинку, гра з якою йому так сподобалась. А вже мамі несе порожню пляшечку, бо мама завжди наповнює її.

Диференційоване (вибіркове) ставлення малюка до різних осіб виникає на основі досить стійких образів дорослих, сформованих завдяки попередньому досвіду спілкування з ними. Разом із диференціацією оточуючих у дитини виникають перші прояви свого відособлення від них: вона вимагає поваги до своїх бажань, вподобань, проявляючи впертість, незгоду, неслухняність. Зростає радість внаслідок успішних і засмучення внаслідок невдалих дій, що є ознаками зародження особистості на основі усвідомлення себе як діяча.

Цікаві дослідження, які розкривають закономірності розвитку образу «Я», проведено щодо сприймання дитиною свого віддзеркалення. Спочатку віддзеркалення сприймається як будь-який інший цікавий об'єкт: немовля довго дивиться на нього, потім обстежує руками, обводить контур обличчя, торкається до дзеркала рукою. Починаючи з півроку, дитина починає вловлювати зв'язок між відображенням та оточенням: здійснюють різні рухи, спостерігаючи зміни в образі. До кінця року виникають своєрідні ігри з дзеркалом: діти гримасують, кривляються, оглядають своє віддзеркалення з різних боків, повертаючи голову, розміщуючи дзеркало у різних позиціях. Деякі дії малюка спрямовуються на корекцію свого зовнішнього вигляду. Так, у 10 місяців малюк, якому на голову наділи пов'язку і піднесли до дзеркала, виявив подив, а потім точним рухом стягнув її.

Найважливішим надбанням раннього віку в розвитку особистості є зародження власне самосвідомості, а саме того її рівня, коли дитина усвідомлює себе діячем ? суб'єктом. Однаково важливими умовами для цього виступає, по-перше, зосередженість всіх психічних функцій дитини на предметних діях, на освоєнні предметного світу; по-друге, ситуативно-ділова форма спілкування з дорослим, що передбачає його участь в оволодінні дитиною предметною діяльністю.

У малюка складається предметне ставлення до дійсності. Предметна дія відзначається тим, що малюк діє з предметами відповідно до їх призначення, функції, людського способу використання предметів для задоволення своїх потреб. Пізнання дитиною цієї сфери дійсності призводить до чіткішого диференціювання складових своєї діяльності: відокремлення своєї активності від предмета, на який вона спрямовується. Предметна діяльність набуває гнучкості, ознак взаємозамінності компонентів, узагальненості: досвід виконання дій з ложкою переноситься на низку інших предметів: олівець, паличку, лінійку тощо. Подібних переносів зазнають не тільки знаряддя дій, але й їх об'єкти: дитина помічає, що пеленати можна не тільки ляльку, але й ведмедика, зайчика і навіть пірамідку.

Важливою умовою зародження самосвідомості є мовлення ? спочатку зовнішнє, а потім внутрішнє, що виступає у дорослого провідним засобом саморегуляції особистості. Розуміння й виконання інструкцій дорослого переростає згодом у здатність дитини дошкільного віку будувати свою поведінку на основі самоінструкцій. Особливу роль відіграє засвоєння дитиною власного імені та особових займенників. Немовля рано починає розрізняти своє і чуже ім'я, з шести місяців по-різному реагує на їх звучання. В ранньому дитинстві ім'я для дитини є показником її індивідуальності, що відрізняє її від іншої людини, вона часто вживає його замість займенника «я». В той же час ім'я виступає засобом ідентифікації з іншими людьми, підкреслюючи належність малюка до статі, сім'ї, національності. Приблизно у півтора-два з половиною року дитина називає себе своїм власним іменем так, як до неї звертаються оточуючі, а наприкінці третього року з'являються особові займенники, насамперед «я» і «ти».

На початку 2 року діти, користуючись дзеркалом, розглядають ґудзики, кишеньки на своєму одязі, з цікавістю спостерігають за змінами в віддзеркалення. Різноманітнішими стають ігри перед дзеркалом: діти підстрибують перед дзеркалом, весело при цьому сміючись, із задоволенням змінюють свій зовнішній вигляд: одягають хусточку, причісуються та ін.

Дорослий у спілкуванні з дитиною виконує роль співпрацівника, партнера, всіляко підтримуючи та направляючи зусилля малюка на забезпечення успішних предметних дій. Разом з тим, дорослий для дитини носій зразків дій, джерело для розширення їх арсеналу.

Через призму своєї предметної діяльності малюк сприймає себе і оточуючих. Максимуму виразності досягає залежність емоційного комфорту малюка від того, наскільки успішно відбувається його діяльність. Гостре невдоволення викликають невдачі, особливо коли вони не виправдовують очікувань дорослих. Через успішну дію дитина прагне отримати від дорослого схвалення і заохочення, викликати його захоплення, а на їх основі заслужити повагу дорослого. Блокування цих потреб залежить, насамперед, від предметної умілості дитини. Малюк починає пов'язувати результат діяльності із процесом її виконання, розуміючи, що дії, які приводять до змін у предметах, виконує саме він. На основі описаних переживань дитини зростає її увага до оцінок дорослих, в яких вона тільки починає вирізняти загальну особистісну оцінку («ти хороший») і оцінку за результатом діяльності («ти добре водиш машину, складаєш пірамідку»). Оцінки дорослих виступають однією з умов формування самооцінки в майбутньому.

Поступово дитина все краще виконує самостійно досить широкий спектр предметних дій. Дитина здатна ставити соціально схвальну мету, виступаючи самостійною там, де ще вчора не обходилася без підтримки дорослого. Поступово посилюються мотиви «бути як дорослий»: малюк наполегливо хоче їсти самостійно, прагнучи самостійно діяти ложкою. При цьому він ніби піднімає планку у своєму розвитку, ставлячи перед собою нове завдання «виконати самостійно». Відповідно такі спроби малюка заслуговують підтримки дорослого, який допомагає дитині втримати мету, виконати дію, контролює і оцінює її діяльність. Завдяки співпраці з дорослим дитина оволодіває різними елементами цілісної структури діяльності: постановкою мети і завдань, співвіднесенням результату з бажаним.

Прагнення дитини до самостійності стає окремим мотивом, переплітаючись із мотивом «бути великим, дорослим». Неодноразове виконання дії разом з дорослим та прагнення до відособлення породжують мотив «Я сам». Виникає усвідомлення своєї особистості як діяча: «Я їстиму. Я гратимусь» [20].

Спілкування з дорослим, що залишається ще ситуативно-діловим, починає відставати від нових запитів дитини, в якої прагнення до співпраці починає поєднуватися з тенденцією до відособлення. У системі відносин з дорослим виникають бар'єри виявам самостійності дитини, що викликають неслухняність, характерну для перехідного періоду в розвитку особистості -- кризи трьох років. Її ознаки описав Л. С. Виготський:

· Негативізм - демонстративна відмова виконати дію, адресована конкретному дорослому;

· впертість - наполягання дитини на своєму, щоб досягти поваги з боку дорослого;

· неслухняність - орієнтація дитини на порушення встановлених для неї норм виховання, усталеного способу життя;

· свавілля, або. норовливість, полягає в тенденції дитини до самостійності, коли вона все хоче зробити сама;

· протест - бунт, коли все в поведінці дитини починає носити протестувальний характер;

· симптом знецінення дорослого, його дискредитація;

· прагнення до деспотизму - бажання виявляти деспотичну владу щодо оточуючих;

· ревнощі до молодших і старших, якщо в сім'ї ще є діти;

· реакції невротичного або психопатичного характеру (страхи, порушення мовлення, порушення сну, енурез).

В дошкільному віці намічається диференціація двох аспектів самосвідомості - самопізнання і самоставлення. Образ «Я» включає досить складну систему властивостей: зовнішніх, особистісних, статевих, з відображенням їх часової динаміки. Ускладнення образу «Я» відбувається значною мірою завдяки розвиткові у старшого дошкільника вміння розуміти себе, усвідомлювати свої внутрішні стани, переживання. Л.С. Виготський писав: «Подібно до того, як дитина трьох років відкриває своє ставлення до інших людей, так семирічка відкриває сам факт своїх переживань». Відомий психолог вважав цю здатність дитини надзвичайно важливим фактором розвитку її особистості, що не втрачає свого значення і надалі. На її основі виникають такі важливі особистісні якості, як впевненість у собі, тривожність, образливість, задоволеність собою.

У дітей виникає усвідомлення себе в часі, у часовій перспективі. Дитина спочатку живе тільки теперішнім, але згодом навчається співвідносити минуле - теперішнє ? майбутнє. Старший дошкільник просить дорослих розказати про те, як він був маленьким, і сам із задоволенням згадує окремі епізоди недалекого минулого. Дитина розуміє, що раніше вона була маленькою, а зараз виросла [7].

Дошкільник виявляє прагнення зазирнути у своє майбутнє, в нього з'являються перші мрії та фантазування на тему «Коли я виросту».

До кінця раннього дитинства дитина твердо засвоює свою статеву належність, пізніше продовжуються інтенсивні процеси статевої соціалізації та статевої диференціації. Дівчинка орієнтується на зразки жіночої поведінки, які спостерігає в оточенні: на маму, бабусю, лікаря, вчительку, продавця. Батьки наводять їй у приклад інших дівчаток, сестричок; підбирають відповідний одяг, іграшки, виявляють більшу терпимість при порушеннях поведінки, створюючи цим умови для статевої соціалізації. Відповідно, по-іншому батьки виховують хлопчиків. Вже у ранньому віці діти відмовляються брати на себе ролі, не відповідні їх статі: хлопчик впевнено відмовляється бути у грі мамою. Отже дошкільник звертає увагу не тільки на зовнішні статеві відмінності одягу, але й способи поведінки. Закладаються основи уявлень про стать, про розподіл статевих ролей у сім'ї та у суспільстві.

Усвідомлення своїх умінь і якостей, уявлення себе в часі, відкриття для себе своїх переживань ? все це складає початкову форму усвідомлення дитиною себе, виникнення до кінця дошкільного віку «особистісної свідомості»

Дорослі з найменшого віку оточують дитину своєю любов'ю та турботою, радіють успіхам малюка та засмучуються його невдачами. Внаслідок цього дитина розуміє свою значущість для близьких дорослих, міцні взаємозв'язки та взаємозалежність із ними. Поступово на основі перебільшено позитивних оцінок дорослих у дитини виникає ідеалізований самообраз, який ще недостатньо відмежований від «Я-реального». Суперечності між ними, що при оптимальному варіанті розвитку самосвідомості стають джерелом для самовдосконалення, тільки зароджуються. Посилення суперечності спостерігається у розбіжності в оцінках дорослих поведінки дитини: мама вдома хвалить за те, що засуджує вихователь у садочку. Такі діти мають виразно ідеалізований самообраз (С.П. Тищенко), невідповідність якого реальній поведінці дитини компенсується за рахунок стабільно позитивного самоставлення.

Знання дитиною своїх недоліків прямо не визначає погіршення самоставлення. Наприклад, свої негативні вчинки старші дошкільники намагаються виправдати: «Я нікого сьогодні не бив, я тільки здачі давав»; «Я дівчат захищаю, а Юлю і Наталку штовхнув, бо вони сказали, що капітаном буде Женя». Дитині необхідно пережити своє ставлення до інших людей і ставлення інших людей до себе, щоб формувалося правильне ставлення до самого себе, правильна самооцінка. При самооцінці, коли дошкільник визначає, що він «іноді хороший, іноді поганий», спостерігається емоційно позитивне самоставлення, при узагальненій позитивній самооцінці «хороший» - стримане емоційно-ціннісне ставлення. Діти 4 років частіше обґрунтовують емоційно-ціннісне самоставлення естетичною привабливістю, а не етичною («подобаюся собі, тому що красива»). У 4-5 років намічається бажання щось змінити в собі, хоча воно не стосується етичних рис. У старшому дошкільному віці на фоні загальної задоволеності собою зростає прагнення змінити щось у собі. Характерна заява дитини: «Я не хочу бути таким»

Виникнення і розвиток самосвідомості, формування Я-концепції залежать від дорослого, який організовує, діяльність дитини, у процесі спілкування створює зразки оцінювальної діяльності.

Гра є сюжетним і рольовим втіленням перспективи Я-образу, а через нього - самооцінки дитини. Водночас у грі виявляється її готовність до саморегуляції. Для цього необхідно, щоб дитина розвивала рефлективність, реалістичне бачення себе та інших, опановувала моральні критерії оцінювання і самооцінювання.

Як свідчать експериментальні дані, без спеціального керівництва вихователя гра не може сформувати в дитини самооцінку, яка б оптимально регулювала її стосунки з однолітками. Це підтвердили спостереження за зміною бажання виконувати роль під впливом оцінки ігрової групи. Високому рівню домагання відповідав вибір ролей помічників виконавців головних ролей, низькому ? вибір рядових ролей. В уявлюваних ігрових ситуаціях діти всіх вікових груп обирали для себе, як правило, головні ролі. У реальних ? різні. Середні дошкільники під впливом очікуваної оцінки групи не змінювали своїх домагань виконувати головні ігрові ролі; старші діти свої ігрові домагання визначали під впливом очікуваної оцінки групи однолітків. Тобто їх самооцінка залежала і від оцінок однолітків, що означає зближення самооцінки з груповою оцінкою.

Отже, дитяча гра не лише формує у дитині самооцінку, а й розвиває її регулятивну функцію. У старшому дошкільному віці самооцінка починає активно впливати на стосунки між дітьми вибір ними групових ролей.

У дошкільному дитинстві на становлення активності, розвиток самосвідомості і впевненості в собі особливо впливає спілкування з дорослими, під час якого дитина висловлює своє ставлення до життєвих подій і явищ, людей, оцінює їх. Не менш важлива його роль в організації діяльності дошкільника, яка збагачує його досвід (формулювання завдань, демонстрування способів їх виконання, оцінювання результатів). Не рідко дорослі організовують спільну з однолітками діяльність дитини, що допомагає їй бачити в ровеснику особистість, враховуючи його бажання, інтереси, використовувати у спілкуванні з ним зразки діяльності і поведінки дорослих.

Ефективність впливу дорослих на формування самооцінки дошкільника залежить від їх особистісних якостей, стилю поведінки, уміння обирати правильну тональність, у спілкуванні, коректно формулювати свої думки, оцінки. самосвідомість дошкільник розуміння бажання

Відповідно до цього виділяють такі типи дорослих:

1) «суворі дорослі». Вони зосереджують свою увагу на провинах дітей, їхньому невмінні, незнанні, невдачах. Позитивного у поведінці і діяльності малюка вони не помічають, сприймають як належне. У такому разі діти систематично одержують, хоч і заслужені, але тільки негативні оцінки, що зумовлює надмірну їхню чутливість до оцінок дорослого, низьку самооцінку. Активність, допитливість внутрішню обмежується страхом помилки. Все це пригнічує її ініціативу і самостійність, тримає в постійному напружені;

2) «захоплені дорослі». Ці дорослі заохочують успіхи, радіють навіть незначним досягненням дитини. Тому вона стає малочутливою до негативних оцінок, не критичною до себе, часто - незадоволеною своїм становищем серед однолітків або сторонніх дорослих. Бажання змінити своє становище спонукає малюка до обману, щоб здобути позитивне ставлення. Сувора реакція дорослого тільки погіршує ситуацію;

3) «байдужі дорослі». Несистематично, випадково вони оцінюють дії дитини, що позбавляє її орієнтирів у діяльності і поведінці, породжує недисциплінованість;

4) «справедливі дорослі». Однаково помічаючи успіхи і невдачі, дорослі відповідно оцінюють їх. Діти легко розрізняють, за що їх хвалять, що засуджують. Вони впевнені в собі, що сприяє розвитку адекватної самооцінки.

Оцінки дорослого бувають позитивними (спонукають до дій) і негативними (з метою загальмувати або не допустити певні дії).

Зловживання підвищеним тоном, суворими безумовними формами вимог і оцінок, постійними нагадуваннями породжують пасивність, сліпу слухняність, низьку ініціативність і несамостійність. Особливо шкодять формуванню особистості завчасні негативні оцінки, оскільки вони виконують функцію песимістичного прогнозу, виражають впевненість у нездатності на добрі, правильні, потрібні, результативні дії.

Оцінна діяльність вимагає від дорослого вміння виявляти доброзичливість стосовно дітей, аргументувати свої вимоги, гнучко і вмотивовано використовувати оцінки з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх становища серед однолітків. При цьому бажано негативну оцінку пом'якшувати своїми сподіваннями, прогнозуванням позитивної. Досвідчені педагоги спочатку підкреслюють успіхи, потім тактовно і конструктивно вказують на недоліки. За таких умов позитивні оцінки посилюють схвалювані форми поведінки, розширюють ініціативу дитини; негативні ? перебудовують діяльність і поведінку, орієнтують на досягнення результату. За відсутності негативної оцінки позитивна втрачає свою виховну силу, оскільки дитина не відчуває її цінності. Велика кількість негативних оцінок за відсутності позитивних породжує невпевненість, страх нового, створює напруження у стосунках з дорослими. Тільки врівноважене поєднання позитивної і негативної оцінок створює сприятливі умови для розвитку особистості, її самосвідомості, самооцінки [25].



РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ САМОСВІДОМОСТІ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Організація дослідження рівня самосвідомості дітей старшого дошкільного віку

Експериментальне дослідження було здійснено під час педагогічної практики на базі ДНЗ №. 268 комбінованого типу Орджонікідзевського р ? н м. Харків. В досліджені брали участь 35 дітей групи «Гномики», 5-6 років з загальним рівнем розвитку. Діти поділені на 2 групи контрольну та експериментальну.

Мета експериментального дослідження полягала у вивченні особливостей самосвідомості старших дошкільників для чого було використано методику Враховуючи вікові особливості дітей дошкільного віку, що самооцінні можливості дітей обмежені, для розв'язання поставлених завдань були підібрані психодіагностичний інструментарій ? проективні методики: «Неіснуюча тварина», «Малюнок у квадраті» «Три будиночки» та опитувальник «Анкета-опитування».

Згідно з метою були визначені завдання:

1. Дослідити самооцінку дітей, оскільки вона є ядром самосвідомості.

2. Вивчити сформованість образу «Я» дошкільників.

3. Вивчити бажання дітей та їх уявлення про себе в часі.

4. Вивчити індивідуальні особливості дітей.

5. Розробити рекомендації по формуванню самосвідомості у дітей старшого дошкільного віку.

Малюнкові методики є непрямими методами дослідження, що проникають у несвідоме. Вони засновані на теорії психомоторного зв'язку: для реєстрації стану психіки використовується дослідження стану моторики, зафіксоване у вигляді графічного сліду руху. Оцінка змісту й формального боку дитячого малюнка має експериментальне й диференційно ? діагностичне значення. Тому стандартизовані малюнкові тести стали звичайною складовою частиною більшості психологічних досліджень.

Найчастіше для вивчення особистісної сфери дітей використовується малюнкова техніка «Неіснуюча тварина», яка належить до проективних тестів.

При її застосуванні дітям пропонується інструкція: «Вигадайте і намалюйте неіснуючу тварину». Папір білого кольору, не глянцевий. Діти малюють олівцями середньої м'якості.

При інтерпретації враховуються такі показники: розміщення малюнка на аркуші паперу та центральна смислова фігура (голова або деталь що її заміняє).

В нормі малюнок розташований по середині вертикальної лінії паперу.

Розміщення малюнку ближче до верхнього краю трактується як висока самооцінка, як незадоволеність своїм статусом у соціумі, недостатність визнання оточуючими, як претензія на пристосування і визнання, тенденція до самоствердження.

Розміщення малюнка в нижній частині ? зворотна тенденція: невпевненість у собі, низька самооцінка, незацікавленість у своєму статусі в соціумі, у визнанні, відсутність тенденції до самоствердження.

Голова повернена вправо - стійка тенденція до діяльності; вліво - тенденція до рефлексії до роздумів; «анфас» ? трактується як егоцентризм.

Проективний тест «Малюнок у квадраті» спрямований на виявлення індивідуальних якостей дітей і може використовуватись в різних вікових групах.

Дитині пропонується доповнити малюнок у квадраті, не пояснюючи значення кожного.

Домалювати потрібно простим олівцем, не виходячи за межі квадрата. На кожен квадрат 1 - 1,5 хвилини.

Квадрат № 1 «Товариськість». В центрі квадрата намальований й круг. Якщо кружок доповнений плавними лініями, то можна стверджувати про те, що дитина товариська. Якщо кружок доповнений гострими лініями, то це вказує на замкненість дитини.

Квадрат № 2 «Почуття впевненості». На малюнку подано хвилясту лінію. Якщо дитина малює над лінією, то це свідчіть про впевненість у собі, якщо під лінією, то навпаки ? дитина не впевнена у собі .

Квадрат № 3 «Дисципліна, самоорганізованість». У верхньому правому куті є квадрат. Якщо дитина намалювала у квадраті ? це свідчіть, що дитина організована та дисциплінована, якщо малюнок за межами рамки ? напевно відсутня дисципліна.

Квадрат № 4 «Адаптація у колективі». В центрі квадрата зображена дуга (півколо). Якщо малюнок доповнений плавними лініями, це свідчить про гарну адаптацію в колективі, якщо гострі лінії ? адаптація проходить з певними труднощами, на рівні конфліктності.

Квадрат № 5 «Коло спілкування». У квадраті подається рамка. Якщо малюнок виконано у рамці, то це свідчить про направленість на спілкування з родиною, вибірковість у спілкуванні, вузьке коло спілкування. Якщо малюнок виведений за межу рамки, це дозволяє зробити висновки про те, що у дитини широке коло спілкування, прагне заводити нові знайомства і бажає бути в центрі уваги.

Квадрат № 6 «Цілеспрямованість». У квадраті зображено коло з колом у центрі. Якщо деталь доповнена ще декількома колами (типу мішені), то імовірно у дитини висока цілеспрямованість. Якщо деталь доповнена іншими лініями (немає мішені), можливо у дитини не завжди є визначена ціль.

Квадрат № 7 «Інтереси поза будинком». Внизу квадрата по центру розміщений квадрат невеликого розміру. Якщо деталь доповнена малюнком будинку або предметами домашнього вжитку, можна вважати, що інтереси людини знаходяться в середині будинку. Якщо деталь доповнена малюнками, які не мають відношення до будинку, то це свідчить про що інтереси цієї людини знаходять поза будинком.

Квадрат № 8 «Коло захоплень». Квадрат пустий. Якщо намальовано будь яку тварину, то це свідчить про те, що дитина захоплена тваринним світом. Якщо в квадраті намальована будь-яка техніка (автомобіль), то це говорить про захопленість технікою.

Методика «Три будиночки» для вивчення сформованості «образу ? Я» та самооцінки

Для її проведення готуються питання, які допомагають виявити відношення дитини до привабливих та непривабливих індивідуально ? психологічних якостей людини та відношення до себе, наприклад:

1. Уяви собі людину, яка б тобі так подобалась, що ти хотів би бути схожий на цю людину. Яка це людина? Яким би ти хотів бути? На кого ти хотів біти схожий?

2. Уяви собі людину, яка б тобі так не подобався, що ти ні за що не хотів би бути на неї схожий. На кого ти не хотів бути схожий?

3. Що ти можеш розповісти про себе? Який ти?

В другій частині перед дитиною має лежати три однакових будиночки (розмір, форма) які відрізняються лише кольором. Дитині повідомляють, що у першому будиночку живуть дуже гарні діти, у другому просто гарні, а в третьому не гарні. Потім запитуємо у дитини, в якому будиночку вона хоче жити. Далі задаються аналогічні запитання, але з різними прикметниками: добрі, розумні, сміливі, сильні.

За результатами бесіди можна виявили характер уявлень дитини про себе, її цінності, судження. За результатами другої частини можна виявили рівень самооцінки дитини (див. додаток А).

Для дослідження рівня самосвідомості» підбираємо питання для двох варіантів позаситуативно ? особистісної бесіди с дітьми:

1) про бажання та вподобання;

2) про минулі та майбутні дії.

Варіант I

1. Що ти любиш більше всього на світі?

2. Що б ти робив, якби тобі нічого не забороняли?

3. Розкажи про свою улюблену справу: як ти це робиш ?

4. Розкажи що ти більше всього не любиш? Терпіти не можеш?

5. Тобі подобається в дитячому садку?

6. Я чарівниця і можу виконати будь-яке твоє бажання. Що ти бажаєш попросити?

Варіант II

1. Що ти робив перед тим, як я тебе покликала?

2. Розкажи що ти робив сьогодні?

3. Що цікавого с тобою сталося сьогодні, вчора чи може позавчора?

4. Що ти збираєшся робити, коли повернешся у групу?

5. Що ти будеш робити сьогодні ввечері?

При аналізі беруть до уваги типи відповідей дітей.

2.2 Перевірка отриманих результатів дослідження

Для реалізації мети дослідження нами було проведено констатувальний експеримент.

При аналізі дитячих малюнків ми застосували графологічний і семантичний аналізи, заповнили таблицю «Характеристика малюнків «Неіснуюча тварина», представлену у додатку Б. Аналіз результатів дослідження малюнків до методики «Неіснуюча тварина» дав нам підстави стверджувати, що у дітей старшого дошкільного віку виражений егоцентризм, оскільки 70% тварини намальовані в «анфас», 30% намальовані з поворотом тулуба вліво, що вказує на здатність дітей до рефлексії.

Проаналізувавши розміщення малюнків на аркуші паперу ми встановили, що у 40% дітей сформована адекватна самооцінка, їх малюнки розташовані по центру або трішки вище середини аркуша паперу, у 60% занижена самооцінка, їх малюнки розташовані нижче середини або внизу аркуша. У 3 дітей, які виявляють здатність до рефлексії, занижена самооцінка.

Отже, згідно малюнків «Неіснуюча тварина» можна припустити, що в підгрупі дітей переважає занижена самооцінка.

Аналіз результатів дослідження згідно методики виявлення індивідуальних якостей дітей «Малюнок у квадраті» дав можливість встановити такі показники:

Товариські діти становлять 60%, їх малюнки доповнені переважно плавними та м'якими лініями, діти зображували квіти, пелюстки яких були округлої форми, 40% дітей властива замкнутість, оскільки малюнок доповнений гострими штрихами та лініями. Зразок бланка з квадратом представлено у додатку В.

Впевненість у собі притаманна 70% дітей, про це свідчать малюнки дітей над хвилястою лінією. Переважно діти малюють кораблі, хвилі тощо. 30% дітей притаманна невпевненість у собі, їх малюнки знаходиться під хвилястою лінією.

Дисципліновані діти становлять 40%, їх малюнки виконані всередині маленького квадрату, що розташований у верхньому правому кутку. Діти переважно заштриховують його. У 70% дітей відсутня дисципліна, оскільки малюнок переважно доповнений схожими квадратами.