Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П. ДРАГОМАНОВА

УДК 159.922.6:37.015.3

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук

Психологічна структура та чинники розвитку соціальних здібностей

19.00.07 - педагогічна та вікова психологія

Власова Олена Іванівна

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Кабінет Міністрів України

Науковий консультант: доктор психологічних наук, професор Швалб Юрій Михайлович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри соціальної роботи

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор, член -кореспондент АПН України Боришевський Мирослав Йосипович, Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, завідувач лабораторія психології особистості ім. П. Р. Чамати

доктор психологічних наук, професор, Лушин Павло Володимирович, Центральний інституту післядипломної освіти АПН України, завідувач кафедри педагогіки вищої школи та прикладної психології

доктор психологічних наук, професор, Савчин Мирослав Васильович,Дрогобицький державний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри психології

Провідна установа:Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, кафедра психології, Міністерство освіти і науки, м. Харків.

Захист відбудеться “17” травня 2006 р. о 14.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.10 у Національному педагогічному університеті імені М.П.

Драгоманова, 01601, Київ, вул.. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розіслано “10_ “ _квітня 2006 року

Вчений секретар

cпеціалізованої вченої ради Л.В. Долинська

соціальний здібність обдарований психічний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Психологічне дослідження розвитку соціальних здібностей є актуальним завданням вітчизняної психолого-педагогічної науки, що тісно пов'язане з оптимізацією сучасного життя українського суспільства, його гуманітарного, соціально-економічного та політичного аспектів.

Первинний аналіз дотичної до проблеми розвитку соціальних здібностей наукової літератури дозволяє констатувати, що імпліцитно феномен соціальної обдарованості як ансамбль розвинених соціальних здібностей особистості в тому або іншому ракурсі обговорювався в контексті дослідження проблематики соціальної філософії, психологічних передумов ефективності політичної, педагогічної та психотерапевтичної діяльності, лідерства та управління, військового мистецтва, соціальної адаптації та розвитку особистості. Перспективним уявляється конкретніше розглянути позначені напрямки, підпорядковуючи їх аналіз виділенню таких психологічних механізмів які, на думку дослідників, забезпечують високий позитивний результат соціальної активності людини, узагальнити наявні думки відносно психологічних чинників їхнього розвою.

В ході теоретичного аналізу філософської, психологічної, історичної і соціально-політичної літератури виявлено два базових методологічних підходи до аналізу проблеми: соціально-функціональний та особистісно- структурний, які беруть початок у філософський спадщині Платона й Арістотеля, активно використовувались їхніми послідовниками та не втратили еврістичної значущості досьогодні. Плідним джерелом змістовних характеристик соціально обдарованих особистостей виступають науково-літературні та агіографічні твори. Особливий інтерес у цьому відношенні викликає розуміння давньокиївськими християнськими мислителями ХІІ - ХІІІ століть - Іларіоном, Клементом Смолятичем, Кирилом Туровським, іншими авторами давньоруської держави Київська Русь психологічних особливостей організації соціально обдарованого суб'єкта. У більш сучасному контексті історично-психологічного аналізу проблеми заслуговують на увагу психологічні підходи до дослідження здібностей людини, які склалися в рамках розробки соціально-філософської проблематики доби Відродження і Нового часу ( Н.Макіавеллі, Ф.Бекон, Р.Декарт, Г. Сковорода, французькі енциклопедисти, О. Радищев, М. Ломоносов), європейської описової психології ХYІІІ-ХХ століття ( Х. Вольф і Й. Брентано, М.Х. Вессель, О.Ф. Лазурський, Е. Шпрангер та К. Ясперс, А. Бергсон), творчої спадщини найкрупніших американських персонологів ХХ століття (А. Адлер, Е. Фромм, Г. Олпорт, А. Бандура, Е. Еріксон…), теоретичних концепцій філософів і психологів-марксистів (Б.Г. Ананьєв, Л.С. Виготський, Е.В.Ільєнков, Г.С. Костюк, Б.Ф. Ломов, С.Л. Рубінштейн …).

Емпіричне дослідження розвитку здібностей у зарубіжній психологічній науці пов'язано з іменами таких психологів як Ф.Гальтон і В. Штерн, Е.Клапаред та А. Біне, Ч. Спірмен і Л. Терстоун, Г. Айзенк Р. Стернберг, Д. Гілфорд, Д. Векслер, Д. Рензуллі, та ін., які намагалися виявити сутність цієї особистісної складової, її природу та детермінанти розвитку, розробити адекватні засоби діагностики, статистичного аналізу й розвитку, визначити специфіку функціонування у прикладанні до різноманітних видів людської активності. На шляху наукової розробки зазначених питань у проблематику особливого змісту виділилися також здібності соціальні, питанням діагностики розвитку яких присвячені роботи Ч. Ханта, Е. Торндайка, Г.Олпорта, Г. Джерекі, Д. Гілфорда, Г.Гарднера, Р. Стернберга та ін.

На вітчизняному ґрунті в радянські й пострадянські часи психологічним дослідженням здібностей активно займалися Т.І. Артем'єва, Д.Б.Богоявленська, Е.М.Борисова, Л.А. Венгер, Е.А. Голубєва, В.Н. Дружинін, О.В. Запорожець, Є.П. Ільїн, З.І.Калмикова, В.В. Клименко, Є.О. Клімов, О.Г. Ковальов, Г.С. Костюк, В.А. Крутецький, Н.С.Лейтес, С.Д. Максименко, В.О. Моляко, К.К. Платонов, В.О.Рибалка, С.Л. Рубінштейн, В.А.Роменець, Р.О.Семенова, Б.М.Теплов, М.О.Холодна, В.Д. Шадриков, та ін. Роботи К.О. Абульханової, К. М. Акімової, Н.А.Амінова, Н.М.Ануфрієвої, О.О. Бодальова, О.М.Борисової, Ю.М. Ємельянова, Н.Ф. Каліної, Н.Ф. Кузьміної, Л.А.Петровської, Л.В.Попової, Л.М. Уманського, А.Л. Южанінової розкривають важливі питання психології соціальних здібностей, у тому числі й питання їхнього розвитку.

Українська традиція дослідження соціальних здібностей бере початок у науково-психологічних розробках Г.С. Костюка, теоретичні положення якого стали методологічною основою дослідження особливостей онтогенетичного становлення творчих здібностей (В.О.Моляко), інтелектуальної (О.Г. Виноградов, М. Л. Смульсон), академічної (Д.К.Корольов) та технічної обдарованості (Р.О.Семенова, О. В. Зазимко), образотворчих (О.В. Завгородня, В.В.Антоненко) і музичних здібностей (С.Н.Науменко, В.І.Колосок). У цьому контексті як окремий напрямок науково-емпіричної діяльності започатковане й дослідження психологічних умов становлення здібностей до ефективної соціальної самореалізації людини (А.П. Коняєва).

Питання особливостей онтогенетичної динаміки та детермінант успішного формування соціальних здібностей на різних щаблях первинної соціалізації активно вивчалось в Україні у 20-30х роках ХХ століття в межах психолого-педагогічних досліджень “дитячого вожатства” Е.А. Аркіним (діти), А.С. Макаренком (підлітки та юнаки), А.С. Залужним (дошкільники та школярі). В сучасних умовах розвитку української психолого-педагогічної науки предметний інтерес викликають: комплексне дослідження передумов досягнення оптимального рівня розвитку комунікативних здібностей дошкільника (С.Є.Кулачковська); лонгітюдне вивчення впливу соціально-психологічних чинників на становлення соціального потенціалу дітей молодшого шкільного віку ( О.В. Киричук); виділення соціальних перешкод як негативних чинників, які стають на заваді самореалізації й розвитку підлітків з вираженим потенціалом соціально-креативних здібностей (І.С. Булах, Л.М. Кулагіна); емпіричне обґрунтування потенціалу активних форм соціально-психологічного навчання в актуалізації інтуїтивного мислення молодших підлітків як творчого резерву їх соціально-психологічної адаптації та особистісного саморозвитку (Л.П. Шумакова); досвід розвитку в гуманітарно обдарованих юнаків - старшокласників вербальної чутливості як важливої передумови успішного становлення у цьому віці соціальних здібностей особистості (Н.М. Дика); а також численні дослідження розвитку окремих складових потенціалу соціальних здібностей студентів в умовах професійного (педагогічного, психологічного, економічного, юридичного та ін.) навчання.

У той же час, не зважаючи на стійкій інтерес науковців і практиків до заявленої проблеми, нам не відомі комплексні психологічні дослідження структури, динаміки, чинників розвитку соціальних здібностей людини в онтогенезі. Відсутня і відповідна наукова концепція розвитку цього психологічного феномену. В той же час, як підкреслював Г.С. Костюк, “здібності кожної особистості не є чимось сталим, вони прогресивно змінюються в міру того, як розвивається особистість в цілому” (Г.С. Костюк, 1989). Очевидно, що такий стан справ вимагає ініціації та здійснення спеціального наукового дослідження, мета якого - аналіз і узагальнення накопичених різнопланових наукових напрацювань, емпіричних фактів з метою теоретичної розробки та емпіричної перевірки психологічної концепції онтогенетичного становлення соціальних здібностей.

Феномен соціальної обдарованості як ансамбль розвинених соціальних здібностей людини виступає одним із найбільш проблемних явищ сучасної наукової психології. З одного боку, не існує загальновизнаної психологічної концепції структури та розвитку цього утворення, а інформація про відсутність специфічних задатків, які б генетично обумовлювали розвиток соціальних здібностей, для певного кола дослідників ставить під сумнів саме право на існування такого роду обдарованості як самостійного явища (Н.С. Лейтес, 1996) .

З іншого боку, дослідження психологічних детермінант успішності функціонування людини в царинах педагогічної, політичної, психотерапевтичної практики, лідерства і управління, соціальної адаптації робить актуальною постановку питання про наявність певної своєрідності психологічної структури соціально успішних особистостей, показників розвитку її окремих складових, піднімаючи його на рівень пошуку єдиних базових психологічних чинників, які забезпечують ефективність усіх зазначених видів діяльності.

Численні прояви соціально ефективної поведінки людини виступають результатом функціонування певних психічних структур, притаманних особистості - носію. Якість та рівень розвитку цих функціональних систем і визначають соціальну продуктивність людини. Такий ансамбль здібностей сьогодні має широкий діапазон подібних назв, поява яких обумовлена своєрідністю дослідницької методології авторів. У цьому зв`язку використовуються такі терміни як соціальний талант (Н.Д. Левітов, 1924), соціальний інтелект (Т. Хант, Е. Торндайк, 1928), організаційні здібності (Л.І. Уманський, 1980), соціальна обдарованість (О.О. Бодальов, 1988), лідерська обдарованість (А.М. Матюшкін, О.Л. Яковлева, 1988), соціальні здібності (Л.В.Попова, 1992), соціальна компетентність (Л.А. Петровська, 1996), адаптивний інтелект (С.Берт, Д.Уотсон, 1998), синтезований інтелект (Ф. Дітман - Колі, П.Болтс, 1995 ). Усі позначені психологічні конструкти у своїх емпіричних проявах тісно корелюють з легкістю встановлення та високою якістю підтримання міжособистісних контактів, продуктивністю соціальної взаємодії носіїв. Водночас, кожен з них має відповідний діапазон науково - теоретичного забезпечення (порівняємо обсяг понять соціальний талант та організаційні здібності). Очевидно, що всі вони з різною мірою наближення є конкретизуючими різновидами родового поняття “соціальна обдарованість” як системи розвинених соціальних здібностей людини.

Відштовхуючись від загальновизнаного розуміння обдарованості як своєрідної системи розвинених здібностей, притаманних особистості певного складу, що спричиняє її успіхи у здійсненні відповідної діяльності (О.О. Бодальов, В.Н. Дружинін, Н.С. Лейтес, С.Л. Рубінштейн, Б.М. Теплов, К.К. Платонов, В.Д. Шадріков, М.О. Холодна), ми в першому наближенні до науково-психологічної постановки проблеми розвитку соціальних здібностей виходимо з того, що здібність існує лише в розвитку, який здійснюється не інакше як у процесі певної практичної або теоретичної діяльності (Б.М.Теплов, 1985, Г.С. Костюк, 1989). З цих позицій, очевидно, що людина з розвиненим потенціалом соціальних здібностей - це соціально обдарована особистість, яка має стійку потребу та значний дієвий потенціал здійснення активних перетворень у соціальному середовищі. Об`єктом таких перетворень може виступати як конкретна особистість (інша людина, або сам суб`єкт активності), так і певна спільнота ( від родини або кола друзів, до держави та людства в цілому). Окрім того, оскільки соціальні здібності необхідно досліджувати насамперед генетично, то критеріями їх успішного формування мають стати не лише кількісно-якісна екстраординарність результатів соціальної активності носіїв, глибина та тривалість позитивних перетворень в об`єктах їхнього впливу, а насамперед прискорений відносно вікової норми темп розвитку індивідуального потенціалу здібностей соціально обдарованих особистостей. Для чого, зрозуміло, необхідні середньонормативні показники онтогенезу потенціалів таких здібностей.

Отже, висока значущість і багатогранність проявів соціальних здібностей у суспільному житті, протилежність наукових суджень відносно психологічної специфіки цього явища відкриває перспективу його наукового розгляду з позиції мультипарадигмального аналізу структури соціальних здібностей, специфіки механізмів їх функціонування та розвитку в онтогенезі, провідних детермінант успішного становлення таких здібностей в різні вікові періоди.

1. Передбачається, що становлення в онтогенезі системи соціальних здібностей людини має гетерохронну логіку, яка реалізується як тенденція до послідовного переважного розгортання на кожному віковому етапі розвитку певної підсистеми здібностей та трансформації інших компонентів здібностей на основі її домінуючого розвитку з подальшою інтеграцією всіх підсистем у єдиний ансамбль механізмів соціальної обдарованості людини.

2. Припускається, що така еволюція має гетерогенну природу, тобто відбувається під впливом різних чинників становлення, які визначають специфіку ліній розвитку окремих підсистем соціальних здібностей на певному онтогенетичному етапі.

3. Соціальні здібності людини складаються з її здатностей до продуктивної самокомунікації з власною особистістю як соціальним суб'єктом, міжособистісного спілкування і взаємодії з іншими людьми, а також із різного роду соціальними групами як суб'єктами соціальної взаємодії. Прогнозується, що психологічна структура соціальних здібностей є гетерономною (різноскладовою) за змістом і утворюється підсистемами соціальних емоцій та емоційного інтелекту, соціального інтелекту, здібностями до соціально адаптивної та соціально креативної поведінки.

4.Системоутворюючим компонентом структури соціальної обдарованості як ансамблю розвинутих соціальних здібностей людини виступає соціально-креативна здатність особистості як спроможність до продуктивного розв'язання соціальних проблем.

5. Становлення структури соціальних здібностей має специфічні особливості на кожному віковому етапі. Індивідуально - психологічні та типологічні особливості розвинутих соціальних здібностей особистості виражаються у переважанні певних структурних компонентів її обдарованості, яке складається в онтогенезі.

Для досягнення поставленої мети та перевірки гіпотез в роботі реалізовані завдання дослідження, які конкретизуються в необхідності:

1. Здійснити теоретичний та історичний аналіз досвіду наукового осмислення природи і особливостей розвитку соціальних здібностей людини.

2. На основі психологічного аналізу створити концептуальну модель соціальної обдарованості людини як системи її розвинутих соціальних здібностей.

3. Дослідити структурно-динамічні особливості соціально обдарованої особистості з позиції розкриття своєрідності роботи функціональних (темпераментологічні властивості), операційних (емоційні, аналітичні, креативні, конативні, здібності) та регуляційних механізмів її психічної активності (специфіка самосвідомості та цінностей).

4. Розробити програму емпіричного дослідження становлення структури соціальних здібностей особистості на різних щаблях її онтогенетичного розвитку. Визначити критерії та показники динаміки їх сформованості.

5. Виявити послідовність виникнення та лінії розвитку основних підсистем соціальних здібностей особистості в межах первинної соціалізації.

6. Визначити провідні чинники генезу соціальних здібностей особистості в рамках дошкільного, шкільного і студентського віку та ранньої дорослості.

7. Розробити та апробувати зразок формуючої психолого-педагогічної технології, спрямованої на оптимізацію розвитку соціальних здібностей дитини молодшого шкільного віку.

8. Обґрунтувати місце соціальних здібностей у структурі загальних здібностей особистості.

Теоретико -методологічна основа дослідження. Робота виконана на основі постнекласичної парадигми наукового дослідження, яка вимагає комплексності у використанні не лише методів, а й методологічних підходів. Основними методологічними засадами дослідження виступили принципи генетичного (Л.С.Виготський, С.Д. Максименко,), системно-діяльнісного (О.Г.Асмолов, О.М.Леонтьєв, Д.О.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов, О. В. Скрипченко), та структурно-функціонального (С.Л.Рубінштейн, В.Д.Шадріков) підходів, розвитку особистості як суб'єкта життєвого шляху (Б.Г. Ананьєв, М.Й. Боришевський, Г.С. Костюк) та генетично-моделюючий підхід як система принципів дослідження особистісного розвитку (І.Д. Бех, Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, С.Д.Максименко, М.В. Савчин), а також концепції суб'єкта психічної активності (К.О. Абульханова, Я.Л. Коломінський, Г.С. Костюк, С.Л. Рубінштейн, В.А. Семіченко, В.А.Татенко), розуміння здібностей як функціональних систем активності людської психіки (Б.Г. Ананьєв, В.Н. Дружинін, С.Л. Рубінштейн, В.Д. Шадріков) особистісного змінювання (П.В.Лушин), методологічного аналізу систем психологічних і педагогічних досліджень (Г.П.Щедровицький). Інтеграцією цих теоретичних засад стала провідна ідея походження основних новоутворень соціальних здібностей як елементів прижиттєвого розвитку функціональних систем психіки людини, які забезпечують ефективність її соціальної активності.

Методи дослідження У роботі використано комплекс методів дослідження, орієнтованих на розв'язання поставленої наукової проблеми та сформульованих завдань з її розв'язання: - теоретичний аналіз на основі принципів історичної реконструкції та системного підходу; теоретичне моделювання з позицій структурно-функціонального та генетичного підходів до виявлення складових соціальних здібностей особистості, провідних чинників їх онтогенетичного становлення. В якості емпіричних методів використовувались: структурно-зрізова стратегія організації дослідження, проективні методи у вигляді окремих методик і творчих завдань, опитування, тестування, авторські методики діагностики й оптимізації розвитку окремих потенціалів соціальних здібностей людини, створені й апробовані в роботі з метою забезпечення комплексності дослідження. Достовірність висновків забезпечена методами дисперсійного, кореляційного, та факторного аналізів, які містяться у пакеті статистичних програм SPSS 10,0 for Windows.

База дослідження. Дослідження проводилось на базі дошкільних, шкільних і вищих навчальних закладів України: “Центр розвитку дитини” Оболонського району та дошкільна дитяча установа № 2, Кловський ліцей іноземних мов № 77, СЗШ № 212 м.Києва, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут практичної психології і соціальної роботи “Психогенез”, Київський консультативний центр Сучасної Гуманітарної Академії (м. Москва), СЗШ № 2 ПМТ Макарів Київської області. Генеральна сукупність досліджуваних становить 1113 осіб віком від 4 до 43 років, із них 134 - діти 4 -10 років, 248 - підлітки 11-14 років, 586 - юнаки 15-21рік, 145 - дорослі досліджувані 22-43 років.

Дослідження здійснювалось впродовж 1996 - 2005 років.

Наукова новизна та теоретична значущість дослідження полягає в наступному:

вперше проведено системне дослідження онтогенетичного розвитку соціальних здібностей особистості як базового психологічного потенціалу забезпечення її ефективного розвитку та самореалізації в царині суб'єкт-суб'єктних взаємин; науково обґрунтовано психологічний статус соціальних здібностей як здібностей загальних, які поруч з інтелектуальними здібностями забезпечують людині цілісну здатність продуктивно функціонувати в суб'єкт-суб'єктній та суб'єкт-об'єктній сферах її життєдіяльності; створено модель структури соціальних здібностей як функціональної системи, до складу якої увійшли власне функціональні механізми психіки людини (інтегративні системи когнітивно-емоційної активності психіки), операційні (емоційні, мовленнєві, когнітивні та конативні компоненти генерації, реалізації і координації соціальних проявів особистості) та особистісно-регулятивні механізми (світоглядні почуття, особистісні еталони, життєві стратегії та здатність організувати інших людей); визначено рівневий характер прояву соціальних здібностей особистості у системі соціальних взаємин (соціальна некомпетентність, соціальна компетентність, соціальна креативність), що базується на визнанні вирішальної ролі позитивної динаміки таких здібностей у загальному становленні людини як соціально продуктивної істоти; доведено, що ядром зрілих форм соціальних здібностей виступає творча, соціально-креативна здатність особистості, а типологія соціально обдарованих людей визначається своєрідністю їх провідної особистісної спрямованості; здійснено науково-теоретичне та емпіричне обґрунтування концепції становлення соціальних здібностей, яка містить уявлення про зрілу структуру таких здібностей, притаманну соціально обдарованій особистості (психологічна зрілість, соціальна креативність, соціальний і емоційний інтелекти, здатність до соціальної адаптації та соціального домінування), провідні гетерогенні чинники, які забезпечують ефективний розвиток таких здібностей (фасилітативні родинний та педагогічний впливи, гуманітарний тип освіти; урбанізоване макросередовище, просоціальна спрямованість, загальний психічний розвиток особистості-носія), закономірності становлення та інтеграції соціальних здібностей в онтогенезі (гетерохронність становлення, гетерогенність детермінант, гетерономність структури);

розширено і поглиблено систему концептуальних положень педагогічної та вікової психології щодо виникнення та становлення здібностей людини, а саме здібностей соціальних: такий процес передбачає гетерогенність провідних чинників впливу на цей процес на різних етапах первинної соціалізації людини, гетерономність складових структури здібностей, гетерохронність появи та домінуючого розвитку їх окремих потенціалів; розширено психологічні уявлення про потенціал емоційного реагування людини, як здібності до цілісного різнорівневого відбиття та регулювання значущих для особистості аспектів її життєдіяльності;

дістала подальшого розвитку психологічна теорія здібностей у її віковому та прикладному аспектах, зокрема, виявлені основні критерії розвитку соціальних здібностей особистості певного віку, емпірично встановлені показники їх сформованості, простежені основні лінії формування окремих потенціалів соціальних здібностей в межах первинної соціалізації, показані основні закономірності розвитку соціальних здібностей в онтогенезі (гетерохронність виникнення та домінуючого розвитку потенціалів, гетерогенність детермінант, гетерономність сформованого складу), статистично доведена залежність онтогенетичної динаміки окремих потенціалів здібностей від своєрідності дії стабільних чинників розвитку на різних етапах первинної соціалізації особистості (склад сім'ї, батьківські установки, черга народження та стать дитини, її соціометричний статус у групі);

вдосконалено науково-психологічне розуміння процесу розвитку людських здібностей як різнорівневих функціональних систем через поглиблення ідеї чинників становлення функціональних, операціональних і регуляційних складових здібностей з урахуванням особливостей соціальної життєдіяльності людини.

Практична цінність роботи полягає у тому, що визначено психологічні особливості вікових моделей нормативного та прискореного розвитку соціальних здібностей на різних щаблях онтогенезу з метою їх подальшого використання у психологічному патронажі соціально-психологічного розвитку особистості, профілактиці відхилень поведінки особистості в царині міжособистісної взаємодії. Розроблена та апробована система комплексної діагностики розвитку соціальних здібностей людини, до якої увійшли і авторські методичні засоби їх діагностики та розвитку, побудовані на принципах рівневого підходу до визначення потенціалу розвитку соціальних здібностей, адресовані як психологам - науковцям, так і користувачам-практикам. Із використанням матеріалів дослідження автором створені навчальні плани та програм курсів “Педагогічна психологія”, “Психологія особистості”, “Методика викладання психології”, розроблені окремі теми дисциплін “Психодіагностика”, “Практикум із загальної психології”, які впроваджені в навчальний процес двох університетів країни, де здійснюється підготовка за спеціальністю “психологія”.

Особистий внесок автора. В роботі створена модель соціальних здібностей як функціональної системи, визначені закономірності, механізми дії та чинники розвитку соціальних здібностей на різних щаблях онтогенезу особистості. У спільних статтях частка напрацювань автора визначається розробкою загальної ідеї роботи, теорії та методології наукового аналізу проблеми, внесок автора становить відповідно 65 і 75%.

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, її зв'язок з державними науковими програмами, сформульований науковий апарат дослідження: його мета та основні завдання, об'єкт, предмет і методи, наукова новизна, теоретичне й практичне значення, наводиться інформація, пов'язана з апробацією роботи.

Перший розділ “Теоретичний аналіз методологічних основ та історичного досвіду осмислення динаміки, детермінант розвитку і структури соціальних здібностей людини” містить наукову рефлексію становлення соціальної обдарованості людини у філософській спадщині мислителів давнини, дослідження соціальних здібностей у творчості європейських мислителів епохи Відродження та Нового часу, розробки методологічних основ психологічного розуміння соціальних здібностей людини в ХVIII - ХІХ віках та на початку XX століття.

На підставі здійсненого теоретичного аналізу стверджується, що з огляду на виділення основних типів життєдіяльності людини, які розуміються як сфери суб'єкт-суб'єктних і суб'єкт-об'єктних відносин, соціальні здібності мають належати до складу загальних. Функціонально здібності характеризують людину як суб'єкта діяльності. Структура такого суб'єкта - це система дієвих потенціалів людини, яка інтегрує її здібності до основних типів людської активності, якими є пізнання, спілкування та перетворення дійсності. Відповідно до виділених типів людина виступає як суб'єкт пізнання, суб'єкт спілкування та суб'єкт праці або творчої активності (Б.Г.Ананьєв, С.Л.Рубінштейн, К.К. Платонов). Логічно, що кожній із виділених іпостасей суб'єкта діяльності відповідає власний потенціал його загальних здібностей. В межах опису основних дискрипторів класифікації здібностей (елементарних і складних, загальних і спеціальних) доводиться необхідність розуміння соціальних здібностей як загальних, поруч з інтелектуальними та творчими.

З точки зору структурно-функціонального аналізу невід'ємними структурними компонентами загальних соціальних здібностей повинні стати не лише когнітивна, а й емоційна, мовна та конативна складові, а також змістовні особистісні утворення (світоглядні почуття, особистісні еталони, життєві й соціальні стратегії), які регулюють оперативну роботу таких потенціалів. В таблиці 1 представлене авторське бачення структури соціальних здібностей як функціональних систем психічного видображення, складовими яких слід вважати єдність функціональних, операційних і регуляційних механізмів людської психіки, розвиток та інтеграція яких відбувається в ході онтогенезу особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників. Сама ж психіка тут розуміється як єдина функціональна система забезпечення соціальної діяльності людини.

З позиції системно-функціонального аналізу, керуючись комплементарним для функцонування соціальних утворень принципом включених систем, якими є особистість, група та система спілкування, основними функціональними підсистемами таких здібностей слід вважати: 1) здатність особистості до адекватного переживання, розрізнення, вираження та управління власними емоційними переживаннями, прийняття відповідальності за їх позитивний статус - це інтраособистісна підсистема здібностей до встановлення особистісної значущості соціальних подій і самоконтролю емоційного життя людини, яка створює найбільш інтимний рівень саморегуляції її соціальної життєдіяльності; 2) спроможність до адекватного розуміння вербальної та невербальної інформації соціального змісту як статичного, так і динамічного характеру, можливості розуміння причин настання й передбачення наслідків розвитку соціальних подій з урахуванням їхньої контекстуальної обумовленості - такою є інтерособистісна підсистема соціально-аналітичних здібностей, предметом аналізу якої може виступати і сама особистість як окремий об'єкт соціального пізнання; 3) соціально адаптивна й креативна властивості людини, які забезпечують їй здатність до узгодження позиції сторін, проблематизації й діалектичного синтезу часто суперечних інтра- та інтерособистісних елементів соціальної ситуації, значущих для більшості суб'єктів соціальної взаємодії, результатом чого виступає нове продуктивне рішення, яке несе в собі ознаки дивергентного, творчого продукту, прийнятного для більшості