Особливості прояву тривожності у студентів першого курсу

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність дослідження. Проблема тривожності є однією з найгостріших проблем сьогодення. Серед негативних переживань людини тривожність займає особливе місце, часто вона приводить до зниження працездатності, продуктивності діяльності, до труднощів в спілкуванні. Людина з підвищеною тривожністю згодом може зіткнутися з різними соматичними захворюваннями.

Рівень тривожності в сучасних стресових та екологічно несприятливих зовнішніх умовах стає одним з визначальних чинників у становленні особистості дитини. У нашому житті тривожність присутня майже завжди. Вона виникає з різних причин, серед яких частіше зустрічаються такі, як невміння поводитися у великих скупченнях людей, під час виступу перед публікою чи аудиторією.

У наш час збільшилася кількість тривожних дітей, які відрізняються підвищеною неспокійністю, невпевненістю, емоційною нестійкістю. Результати досліджень свідчать, що порівняно з минулим десятиліттям не тільки збільшилася кількість тривожної молоді, а й змінилися форми їх тривожності. Тривожність «подорослішала», стала глибиннішою, особистіснішою, тому ця проблема і є актуальною в наш час.

Саме тривожність, як відзначають багато дослідників і практичні психологи, лежить в основі цілого ряду психологічних труднощів, в тому числі багатьох порушень розвитку, службовців приводом для звернення до психологічну службу. Тривожність розглядається як показник «преневротіческого стану», її роль надзвичайно висока і в порушеннях поведінки, таких, наприклад, як деликвентность і адиктивна поведінка. Значення корекції тривожності, її подолання важливо при підготовці студентів до важких ситуацій (іспити, змагання та ін), в опануванні нової діяльністю.

Проте, не зважаючи на великий інтерес різних вчених до зазначеної проблеми, особливості тривожності у студентів, і особливо переживання підвищеного занепокоєння щодо різних аспектів студентського життя, потребують більш глибокого дослідження.

Об'єктом нашого дослідження тривожність студентів першого курсу.

Предметом дослідження є особливості тривожності у студентів першого курсу.

Мета нашого дослідження - теоретично обґрунтувати та емпірично дослідити особливості тривожності у студентів першого курсу та надати психологічні рекомендації щодо їх подолання.

Відповідно до встановленої мети дослідження були визначені такі завдання:

1. На основі теоретичного аналізу визначити причини виникнення тривожності у студентів.

2. Емпіричним шляхом виявити рівні тривожності у студентів першого курсу.

3. Надати психологічні рекомендації студентам щодо подолання тривожності.

1. Теоретичний аналіз дослідження проблеми тривожності в науковій літературі

1.1 Поняття тривожності у вітчизняній та зарубіжній психології

Існує багато теорій, що пояснюють природу і суть тривожності. Вважається, що як власне психологічна проблема тривожності була вперше поставлена та спеціально розглянута в працях З. Фрейда.

Відповідно до теорії особистості З. Фрейда, структура особистості складається з трьох компонентів: id, Ego і Super-Ego, які між собою взаємопов'язані. Id являє собою найбільш примітивну підструктуру психічного апарату, яка містить у собі інстинктивні потяги (серед важливих для життя інстинктів є сексуальний інстинкт - лібідо), що підкорені принципові задоволення. Воно є ірраціональним, аморальним і перебуває у конфлікті із Ego і Super-Ego. Super-Ego, в свою чергу, - це вища інстанція в структурі психіки, яка виконує роль внутрішнього цензора і є джерелом моральних почуттів. Ego ж є підструктурою особистості, що виступає посередником між id та Super-Ego, між індивідом та реальністю. Основна його функція - самозбереження організму, сприйняття зовнішнього світу та пристосування до нього.

Інтерес до тривожності у З. Фрейда виник коли він отримав перші результати здійсненої ним терапії. Ця зацікавленість спершу привела його до припущення, що тривога, яку переживають багато його пацієнтів-невротиків, є наслідком неадекватного вивільнення енергії лібідо. Однак в міру накопичення досвіду Фрейд прийшов до розуміння, що подібна інтерпретація тривоги є неправильною. Через 30 років він переосмислив свою теорію і прийшов до наступного висновку: тривога є функцією Ego і призначення її полягає в тому, щоб попереджувати особистість про наближення загрози, з якою треба зустрітися або оминути. Таким чином тривога дає можливість особистості реагувати на загрозливу ситуацію адаптивним способом. Залежно від того, що є джерелом тривоги, Фрейд виділив три види тривоги: 1) реалістична тривога - емоційна відповідь на загрозу зовнішнього світу, вона є синонімом до страху і може послаблювати здатність людини ефективно боротися з джерелом загрози; 2) невротична тривога - зумовлена тиском id; це відповідь на загрозу того, що неприйнятні імпульси id стануть усвідомленими, а Ego втратить здатність їх контролювати. Тривога в даному випадку виходить із страху, що, коли людина зробить щось погане, це буде мати тяжкі негативні наслідки; 3) моральна тривога - зумовлена тиском Super-Ego; це емоційна відповідь на те, що Ego відчуває загрозу з боку Super-Ego. Моральна тривога виникає завжди, коли id хоче виразити непристойні думки та і дії, і Super-Ego відповідає на це почуттям провини, сорому або самозвинувачення.

Отже, основна функція тривоги, за Фрейдом, - допомагати людині уникнути усвідомлення своїх негативних імпульсів і задовольняти їх прийнятним шляхом в потрібний час.

Дослідники зазначають, що за Фрейдом тривожність виступає повторенням у фантазіях людини ситуацій, пов'язаних з випробуваними в минулому досвіді переживаннями безпорадності. Прообразом таких ситуацій є травма народження. Ця ідея надалі, до наших днів, активно розроблялася, іноді у несподіваних формах. О. Ранк довів неї до логічного завершення, запропонувавши розглядати акт народження як головну травму в житті людини й аналізуючи всяке знову виникаюче переживання тривожності як спробу «усе повніше відреагувати цю травму».

Дослідники зауважують, що надалі В. Райх розширив психодинамічну теорію Фрейда, включивши в неї, крім лібідо, всі основні біологічні й психологічні процеси. Він розглядав задоволення, як вільний рух енергії із серцевини організму до периферії й у зовнішній світ. Тривожність він розумів як перешкоду контакту цієї енергії із зовнішнім світом, повернення її усередину, що викликає “м'язові затиски”, спотворює й руйнує природне відчуваття, зокрема сексуальне (Фейдимен і Фрейгер, 1992). В.Райх розумів характер людини, як стійкий паттерн її реакцій на різні ситуації, а основною функцією характеру вважав захист проти тривожності, що викликається в дитині із сексуальними почуттями в супроводі страху покарання. Риси характеру не є невротичними симптомами. Невротичні симптоми (ірраціональні страхи і фобії) переживаються як далекі індивідууму, у той час як невротичні риси характеру (перебільшена любов до порядку чи тривожна незручність) - як складові частини особистості. Вважається, що В. Райх вніс в опис феноменології тривожності важливий аспект - ригідність і м'язова зажатість, відмова від виконання дії шляхом блокади тілесних органів. Внеском у розуміння самовідношення є розрізнення переживання своїх особливостей як властивих собі або як далеких.

Проблема тривожності у подальшому розвивалась у руслі неофрейдизму, і зокрема в роботах К. Хорні, Г.С. Саллівана та Е. Фромма.

На відміну від Фрейда, Карен Хорні не вважала, що тривога є необхідним компонентом в психіці людини. Навпаки, вона стверджувала, що тривога виникає в результаті відсутності відчуття безпеки в міжособистісних стосунках. К. Хорні вважала, що в дитинстві у людини є дві основні потреби: потреба у задоволені і потреба у безпеці. Задоволення охоплює всі біологічні потреби: в їжі, сні і т. д. Головною в розвитку дитини є потреба в безпеці - бути любимим, бажаним, захищеним. Задоволення цієї потреби повністю залежить від батьків дитини, якщо вони її задовольняють формується здорова особистість. Якщо ж потреба не задовольняється батьками у дитини формується базальна ворожість. В цьому випадку дитина знаходиться в тяжкій ситуації: вона залежить від батьків і в той же час відчуває по відношенню до них образу. Тому вона подавляє свої негативні відчуття до батьків для того, щоб вижити.

Відповідно теорії Хорні ті ж самі негативні переживання ворожості потім дитина відчуває і по відношенню до інших людей в теперішньому і в майбутньому. Так у дитини з'являється базальна тривога, відчуття самотності та безпомічності перед лицем потенційно небезпечного світу. В подальшому житті, щоб компенсувати базальну тривогу людина вдається до різних захисних стратегій, які Хорні назвала невротичними потребами. Серед них: потреба в любові і схвалені, чітких обмеженнях, потреба у владі, експлуатації інших, захоплення собою, самодостатності і незалежності, потреба в суспільному визнанні та ін. Ці потреби притаманні всім людям, але здорова людина не фіксується на одній і проявляє гнучкість у їх задоволенні, чого не може невротик, який фіксується на одній потребі.

Вчені зазначають, що там, де Фрейд бачив Едипів комплекс, К. Хорні бачить "базальну тривогу" як основу всіх неврозів, яка описується нею як почуття "власної незахищеності, слабості, безпорадності, незначності в цьому зрадницькому, атакуючому, принижуючому, злому, повному заздрості і свари світі". Всі ці почуття з'являються в дитинстві, коли батьки обділяють дитину теплом й увагою.

Дослідники зазначають, що говорячи про тривожність, Гаррі С. Саллівен використовує поняття із психосоматики, відзначаючи, що задоволення біологічних потягів супроводжується зняттям фізичної напруги у внутрішніх органах та у кісткових м'язах, що відбувається мимовільно. Під дією парасимпатичної нервової системи розслаблюються внутрішні органи (задоволення знімає необхідність у подальших діях), і зовнішня мускулатура, що перебуває під контролем ЦНС, також прагне до редукції напруги. Тривожність, небезпека й перешкода в задоволенні бажання роблять протилежний ефект: симпатична стимуляція приводить до підвищення тонусу внутрішніх м'язів, що супроводжується напругою кісткових м'язів під дією ЦНС.

Е. Фромм підкреслював, що основним джерелом тривожності, внутрішнього занепокоєння є переживання відчуженості, пов'язане з уявленням людини про себе як про окрему особистість, що відчуває у зв'язку із цим свою безпорадність перед силами природи та суспільства. Основним шляхом вирішення цієї ситуації він вважав різні форми любові між людьми.

Також існують різні уявлення про природу тривожності в інших напрямках психотерапії.

Є.П. Ільїн вказує, що в рамках гештальттерапевтичних уявлень основне джерело неврозу Ф. Перлз бачив у незакінчених ситуаціях (незавершених гештальтах) минулого, але разом з тим, він розділяв важливість теоретичних уявлень З. Фрейда про несвідому мотивацію, динаміку особистості, паттернів людських відносин і т.д.

Тривожність Ф. Перлз розумів як розрив між “зараз” й “тоді”, вона змушує людину планувати, репетирувати своє майбутнє. Це заважає усвідомити сьогодення, руйнує відкритість до майбутнього, що необхідно для спонтанності та росту.

Дослідники вказують, що при тому, що когнітивна та гуманістична психотерапії використовують різний концептуальний апарат до питання про природу тривожності, їх прогляди на її виникнення схожі - тривожність виникає при зіткненні з новим досвідом, що не узгоджується з уявленнями людини, загрожує їм.

Дж. Келлі визначав тривожність, як поняття того, що події, з якими зіштовхується людина лежать поза діапазоном застосовності її особистої системи пізнавальних конструктів. За Келлі, тривога є результатом усвідомлення, що існуючі конструкти не можуть бути застосовані для передбачення всіх подій з якими зіштовхується людина. Тривожність виникає тоді, коли людина усвідомлює, що в неї немає адекватних конструктів, за допомогою яких можна інтерпретувати події. Неможливість прогнозувати викликає почуття безпорадності, незахищеності.

Г.М. Бреслав зазначає, що такий представник гуманістичної психотерапії як К. Роджерс бачив джерело тривожності в зустрічі суб'єкта з досвідом, який, якщо його допустити до усвідомлення, може загрожувати уявленню людини про себе, тоді виникає почуття тривожності без усвідомлення причини. Несвідомі реакції на цей досвід, викликають психофізіологічні зміни.

Дослідники зазначають, що зовсім в іншому ключі підходили до проблеми тривожності представники поведінкового напрямку в психології (біхевіоризму). Відповідно до поглядів класиків теорії научіння та представників її більш сучасних відгалужень, тривожність і страх - дуже близькі явища, вони є емоційними реакціями, що виникають на основі умовного рефлексу. Вони, у свою чергу, створюють ґрунт для широкого репертуару інструментальних реакцій уникнення, на основі яких і відбувається соціалізація індивіда, виникають (у випадку закріплення неадаптивних форм) невротичні порушення.

Істотний вплив на вивчення тривожності в руслі теорії научіння зробила «концепція потяга» К.Л. Халла, яка лягла в основу робіт із тривожності соціальної школи научіння (спроба синтезу біхевіоризму та психоаналізу) і досліджень Р. Спенса й Дж. Тейлора.

Дослідження вітчизняних психологів показують, що негативні переживання, які ведуть до труднощів поведінки у дітей, є наслідком уроджених агресивних чи сексуальних інстинктів, які "чекають звільнення" і присутні у людини.

Оригінальність підходу, запропонованого Л.І. Божович, полягала в тому, що виділялися два види тривожності - адекватна, що відображає об'єктивну відсутність умов для задоволення тієї чи іншої потреби, і неадекватна - за наявності таких умов. Тільки в останньому випадку можна говорити про тривожність як стійку функціональну структуру емоційної сфери, стійке особистісне утворення. Ця лінія досліджень розглядалася Л.І. Божович, як вивчення "елементарних", пристосувальних емоцій і відповідних стійких функціональних структур і, принаймні, на тому етапі роботи, не зв'язувалася з лінією вивчення вищих почуттів, оскільки, до останніх нею відносились лише такі почуття, які самі могли стати предметом потреби, що не могло стосуватися тривожності як негативного, важкого для людини переживання, від якого вона прагне позбутися.

І.В. Імедадзе прямо зв'язував стан тривоги з передчуттям фрустрації, тривога виникає при антиципації ситуації, що містить небезпеку фрустрації актуалізованої потреби. Тобто, стрес і фрустрація при будь-якому їхньому розумінні містять у собі тривогу.

Серед вітчизняних дослідників існує також підхід до пояснення схильності до тривоги з погляду фізіологічних особливостей властивостей нервової системи. Так, у лабораторії Павлова І.П., було виявлено, що, швидше за все нервовий зрив під дією зовнішніх подразників відбувається в слабкого типу, потім у збудливого типу й найменше піддані зривам тварини із сильним урівноваженим типом, з гарною рухливістю. Дані Я.Л. Коломінського також вказують на зв'язок стану тривоги із силою нервової системи. Висловлені ним припущення про зворотну кореляцію сили та чутливості нервової системи, знайшло експериментальне підтвердження в дослідженнях В.Д. Небиліцина, який зробив припущення про більш високий рівень тривожності у людей зі слабким типом нервової системи.

Цікаве дослідження В.А. Бакєєва, проведене під керівництвом А.В. Петровського, де тривожність розглядалася у зв'язку з вивченням психологічних механізмів сугестивності. В.А. Бакєєв (1974) встановив прямий взаємозв'язок між тривожністю і сугестивністю особистості.

Я. Рейковський, розглядаючи вплив тривоги на рівень домагань (його заниження або завищення), концептуює тривогу і тривожність як прояв дефектів в структурі особистості і, перш за все, в порушенні механізмів саморегуляції, що виявляються в переживанні незахищеності, у зниженні почуття безпеки.

У працях Ф.Б. Березіна, оцінюється роль тривоги у процесі психічної адаптації людини. Тривога змінює характер поведінки, веде до посилення поведінкової активності, спонукає до більш інтенсивних та цілеспрямованих зусиль і тим самим виконує адаптивну функцію. Однак, якщо інтенсивність і тривалість тривоги неадекватні ситуації, це перешкоджає формуванню адаптивної поведінки та веде до порушень поведінкової інтеграції, а іноді до клінічно виражених порушень психіки та поведінки.

Ф.Б. Березін, виходячи з експериментальних досліджень і клінічних спостережень, розвиває уявлення про існування тривожного ряду: 1) відчуття внутрішньої напруженості (включає механізми адаптації); 2) гіперестезичні реакції (безліч подій довкілля стають значимими для суб'єкта, що сприяє появі відчуття невизначеної загрози); 3) власне тривога характеризується почуттям неясної небезпеки (ознакою тривоги є неможливість визначити характер загрози і неусвідомленість причин); 4) страх; неусвідомленість причин тривоги, унеможливлює організацію діяльності з усунення чи запобігання загрозі; 5) відчуття невідворотності насування катастрофи, наростання інтенсивності тривоги приводить суб'єкта до уявлення про неможливість уникнення загрози; 6) тривожно-боязке збудження (дезорганізація поведінки сягає максимуму, можливість цілеспрямованої діяльності зникає). Всі ці феномени виявляються по-різному, залежно від стабільності психічного стану.

Отже, розгляд природи тривожності у вітчизняних та закордонних вчених має як схожість, так і відмінності.

1.2 Чинники що впливають на виникнення тривожності

Життєдіяльність як дорослої людини, так і дитини відбувається у постійних контактах з іншими людьми, предметами та явищами навколишньої дійсності. До всього, що оточує людину, вона виявляє певне ставлення, яке проявляється у різноманітних емоціях. Це ставлення може бути позитивним, негативним або нейтральним. Нейтральне ставлення не пов'язане з виникненням емоцій. Якщо предмети, явища відповідають потребам, можливостям людини, вони викликають позитивне ставлення та виникнення позитивних емоцій (задоволення, радості, захоплення тощо). В протилежному випадку виникає негативне ставлення та відповідні емоції (страх, образа, туга, сум, смуток, пригніченість, збентеженість, схвильованість, тривога). Інакше кажучи, в емоціях відображаються переживання людини, співвідношення між бажаннями, потребами та можливостями їх задоволення. Одним із видів таких емоційних переживань є тривожність.

У нашій країні тривожність стала активно вивчатися в 60-70 р. р. XX століття. Однак кількість досліджень було явно недостатнім для того, що мати про це явище чітке і ясне уявлення. В останні роки, у зв'язку із зростанням прикладних робіт, інтерес до тривожності з боку вітчизняних дослідників став більш відчутним. З'явилося чимало наукових робіт (монографій, дисертаційних досліджень, статей у спеціалізованих виданнях), які висвітлюють ті чи інші сторони проблем, пов'язаних з тривожністю. У сучасній психології знайдеться не багато явищ, які зазнали такого ретельного і всебічного вивчення, як тривожність. Разом з тим, у цій галузі залишається багато недосліджених питань. Досі, зокрема, залишається відкритим питання про визначення поняття тривожності, у зв'язку з широким діапазоном інтересів дослідників, що займаються вивченням даного явища. У психологічній науці є значна кількість досліджень, присвячених аналізу різних аспектів проблеми тривожності. Існує багато версій, що пояснюють походження цього терміна.

У психологічній літературі термін „тривожність” не має чіткого визначення. Це пов'язане із тим, що сама тривожність є багатозначною і стосується як стану особистості так і її риси.

У цілому тривожність - це суб'єктивний прояв неблагополуччя особистості.

М.З. Неймарк вказує, що тривога - це переживання невизначеної, невиразної, безобєктивної загрози переважно уявного характеру.

В.А. Бакєєв визначає тривогу як специфічне переживання, викликане передчуттям небезпеки, і загрози, частіше всього зв'язаним зі своєю особистістю.

Р.С. Нємов зазначає, що тривога - це психологічний стан підвищеної стурбованості, емоційної напруги людини. Тривога може бути як ситуативна, тобто тимчасова, стан людини та як стійка риса особи. Відповідно, розрізняють ситуативну і особистісну тривожність.

Г.Г. Аракєлов, Н.Е. Лисенко, Е.Е. Шотт відзначають, що тривожність - це багатозначний психологічний термін, який описує як певний стан індивідів в обмежений час, так і стійку властивість будь-якої людини.

Н.Ф. Шевченко та Є.М. Заможна зауважують, що ситуативно стійкі прояви тривожності прийнято називати особистісними і пов'язувати із наявністю в особистості відповідної особистісної риси (так звана „особистісна тривожність”). Це стійка індивідуальна характеристика, що відображає схильність суб'єкта до тривоги і припускає наявність у нього тенденції сприймати достатньо широкий спектр ситуацій як загрозливих, реагуючи на кожну з них відповідною реакцією. Як схильність особистісна тривожність активізується при сприйманні певних стимулів, які розцінюються як небезпечні, пов'язані із специфічними ситуаціями загрози престижу людини, її самооцінці та самоповазі.

Н.Ф. Шевченко та Є.М. Заможна стверждують, що ситуативно нестійкі прояви тривожності називають ситуативними, а тривожність такого виду - „ситуативна тривожність”. Цей стан характеризується суб'єктивно переживаючими емоціями: напруга, хвилювання, стурбованість, нервозність. Такий стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різною за інтенсивністю і динамічністю в часі.

А.М. Прихожан зазначає, що тривога - це стан доцільного підготовчого підвищення сенсорної уваги і моторної напруги у кризовій ситуації можливої небезпеки, що забезпечує відповідну реакцію на страх.

Якщо говорити про тривожність як стан, то Е.Г. Ейдеміллєр тривожність визначає як емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки і проявляється в очікуванні недоброзичливого розвитку подій.

Ю. Ханін відмічає, що тривога як стан - це реакція на різні стресори, що характеризується різною інтенсивністю, мінливістю у часі, наявністю усвідомлюваних неприємних переживань напруги, стурбованості, хвилювання і супроводжується вираженою активізацією вегетативної нервової системи.

За визначенням А.В. Петровського: "Тривога - схильність індивіда до переживання, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги; один з основних параметрів індивідуальних відмінностей. Тривога зазвичай підвищена при нервово-психічних і тяжких соматичних захворюваннях, і навіть у здорових людей, котрі переживають наслідки психотравми, в багатьох груп на осіб з відхиляючим суб'єктивним проявом неблагополуччя особистості".

Розуміння тривоги в теорії Спілбергера визначається наступними положеннями:

1. Ситуації, що представляють для людини певну загрозу або особистісно значущі, викликають у неї стан тривоги. Суб'єктивно тривога переживається як неприємний емоційний стан різної інтенсивності;

2. Інтенсивність переживання тривоги пропорційна ступеню загрози або значимості причини переживань. Від цих факторів залежить тривалість переживання стану тривоги;

3. Високотревожні індивіди сприймають ситуації або обставини, які потенційно містять можливість невдачі або загрози, більш інтенсивно;

4. Ситуація тривоги супроводжується змінами в поведінці або ж мобілізує захисні механізми особистості. Часто повторювані стресові ситуації призводять до вироблення типових механізмів захисту.

Концепція Спілбергера формувалася під впливом психоаналізу. У виникненні тривожності як риси провідну роль він відводить взаєминам з батьками на ранніх етапах розвитку дитини, а також певних подій, провідним до фіксації страхів у дитячому віці.

При вивченні проблеми тривожності, важливим також є питання щодо різних її ознак та проявів.

А. Качаєва розрізняє такі прояви тривожності як соматичні і поведінкові. Соматичні прояви стосуються змін у внутрішніх органах, системах організму людини: прискорене серцебиття, нерівне дихання, тремтіння кінцівок, скутість рухів, підвищення артеріального тиску, зростання загальної збудливості, зниження порогів чутливості. На поведінковому рівні прояви підвищеної тривожності більш різноманітні та непередбачувані. Вони можуть коливатися від повної апатії і безініціативності до демонстративної жорстокості. Важливою характеристикою тривожності є, так звані, „маски тривожності”. Це такі форми поведінки, що, маючи вигляд яскраво виражених ознак особистісних особливостей, породжуваних тривожністю, дозволяють людині водночас переживати її в пом'якшеному вигляді і не виявляти назовні. Такими „масками” найчастіше є агресивність, залежність, апатія, надмірна мрійливість, облудність, лінощі. Маска не рятує людину від суб'єктивних переживань тривоги, але дає змогу більш-менш успішно приховати її від оточення і дає змогу регулювати появу і рівень пережитої тривоги. Маска тривожності - це не тільки захист, а й способи регуляції та компенсації тривоги. Це зародкові, загальмовані або деформовані варіанти шляхів подолання труднощів, які особистість засвоює і активно використовує у власному житті. Причому чим довше ці „маски” на неї „надягнені”, тим важче їх „зняти”.

Деякі вчені стверджують, що підвищена тривожність та її реалізація у результаті складної взаємодії когнітивних, афективних і поведінкових реакцій, супроводжуються впливом на людину різними стресовими ситуаціями.

А. Качаєва зазначає, що за оптимального, нормального рівня - тривожність мобілізує - це ознака готовності людини діяти. У кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівень тривожності - це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для неї важливим компонентом самоконтролю та самовиховання. Наприклад, якщо тривожність буде надто низькою, при переході проїжджої частини дороги людина може потрапити під машину. Але мобілізуюча функція тривоги діє в досить вузьких межах при сильних і стабільних переживаннях. Стійкий, високий рівень тривожності має негативний, дезорганізуючий вплив на діяльність і розвиток особистості дітей і підлітків незалежно від того, у якій формі та в якому вигляді вона виявляється. При високому рівні тривожність додає діяльності пристосовницький характер, негативно позначається на результативності діяльності й насамперед в оцінних ситуаціях (формується низький рівень домагань). При пристосовницькому характері діяльності діяльність і спілкування здійснюються не за внутрішніми, властивими самій діяльності мотивами, а визначаються тривожністю, тобто зовнішнім стосовно діяльності, далеким мотивом. Ще одним явищем, яке спричиняється тривожністю є уникнення ситуації досягнення успіху.

А. Качаєва вказує, що поведінка людей, що мають підвищену тривожність, в діяльності, направленій на досягнення успіху, має наступні особливості: 1) тривожні індивіди емоційно гостріше, ніж нетривожні, реагують на власні невдачі; 2) тривожні люди гірше, ніж нетривожні, працюють в стресових ситуаціях або в умовах дефіциту часу для вирішення завдання; 3) боязнь невдачі домінує над прагненням до успіху, а у людей з нормальним рівнем тривожності - навпаки; 4) великою стимулюючою силою витупає інформація про успіх, а не про невдачу, в той час як у низькотривожних людей - навпаки; 5) особистісна тривожність сприяє тому, що індивід сприймає і оцінює багато об'єктивно безпечних ситуацій як такі, які несуть в собі загрозу.

Також вчені розрізняють адаптивну тривожність, що сприяє нормальній життєдіяльності людини, та дезадаптивну, що порушує нормальну життєдіяльність.

Тривожність як стан і риса, яка виникає в процесі адаптації до середовища та виконання різних видів діяльності, вивчав Ю. Ханін та інші. У деяких дослідженнях тривожність розглядають як реакцію на соціальні впливи за певних індивідуальних психофізіологічних властивостей (Г. Айзенк, Б. Вяткін, Ч. Спілбергер, Н. Махоні), а також таку, що може виникати під час різних психосоматичних захворювань (Е. Соколов).

Отже, тривожність - це психічне явище, що має три форми прояву: 1). короткочасна емоційна реакція слабко вираженого неадекватного страху, яка впливає на судження і рішення; 2) аналогічний психічний стан; 3) властивість особистості, що сприяє окремим виявам реакції і станів тривожності.

1.3 Особливості прояву тривожності у студентів 1 - го курсу

Студентський вік, за визначенням Б. Ананьєва, є сенситивним періодом для розвитку основних соціогенних потенцій людини. Вища освіта спричиняє величезний вплив на психіку людини, розвиток її особистості, формуює склад мислення, який характеризує професійну спрямованість особистості. Умови теоретичного й практичного навчання є своєрідним полігоном для тренування адекватних реакцій на різноманітні стимули соціального та фізичного середовища. Для успішного навчання у вищому навчальному закладі необхідний досить високий рівень загального інтелектуального розвитку, ерудованості, широти інтересів, рівня володіння певним колом логічних операцій тощо. При деякому зниженні цього рівня можлива компенсація за рахунок підвищеної мотивації або працездатності, наполегливості, ретельності і акуратності в навчальній діяльності[6]. Тривожність впливає на успішність діяльності людей. Як встановлено, тривожність сприяє діяльності в достатньо простих для індивіда ситуаціях і заважає - в складних, при цьому істотне значення має початковий рівень тривожності людини.

На першому курсі студенти вирішують завдання залучення недавнього абітурієнта до студентським формам колективної життя. Поведінка студентів вирізняється високою ступенем конформізму. Зазначається слабка регуляція своєї поведінки та невмотивований ризик. Невміння передбачити наслідки своїх дій (вік безкорисливих жертв та повної самовіддачі). Часто формується неадекватна ідентичність; нездатність будувати життєві плани, уникнення тісних міжособистісних відносин, вибір негативних образів для наслідування.

У процесі адаптації першокурсників до вузу виникають такі труднощі як:

- негативне переживання, що з відходом вчорашніх школярів із шкільного колективу. З його взаємодопомоги й моральною підтримкою;

- недостатня психологічна підготовка до професії;

- невміння здійснювати психологічне саморегулювання поведінки й діяльності;

- недостатньо розвинене прагнення до самоосвіти тощо.

Високотривожні студенти схильні сприймати загрозу своїй самооцінці і життєдіяльності у великому діапазоні ситуацій і реагувати дуже напружено, вираженим станом тривожності.

Зазвичай, тривожні студенти - це надзвичайно невпевнені у собі, котрі мають нестійку самооцінку. Постійно випробовуване ними відчуття страху перед невідомим призводить до того, що вони дуже рідко виявляють ініціативу, не збираються привертати до увагу оточуючих, поводяться приблизно, намагаються точно виконувати вимогу - не порушують дисципліну. Таких людей називають скромними, соромливими.

Коли ж цей рівень перевищує оптимальний, можна казати про прояви підвищеної стривоженості. Підвищений рівень може свідчити про недостатність емоційної пристосованості до тих інших соціальних ситуацій. У студентів із даним рівнем проявляється ставлення себе як до слабкого, невмілого. Тривога забарвлює в похмурий тон ставлення себе, іншим і дійсності.

Тривожні студенти, зазвичай, не користуються загальним визнанням групи, але й опиняються у ізоляції; вони найчастіше входять до числа найменш популярних, бо дуже часто невпевнені у собі, замкнуті, мало приділяють уваги спілкуванню, чи, навпаки, багато говорять навіть не по темі, настирливі чи озлоблені. Також причиною непопулярності буває частиною їхньої безініціативність через свою невпевненість у собі, отже, ці студенти які завжди можуть бути лідерами в міжособистісних взаємовідносинах.

Невпевнена, тривожна людина завжди недовірлива, а помисливість породжує недовіру решти. Вона побоюється інших, чекає нападу, глузування, образи, сприяє освіті реакції психологічного захисту як агресії, спрямованої інших. Також реакція психологічного захисту. Це виявляється у відмові від спілкування, і уникнення осіб, від яких виходить «загроза». Такі студенти, зазвичай, самотні, замкнуті, малоактивні. Це, зазвичай, б'є по успішності навчальної роботи і налагодженні контактів із оточенням.

Отже, тривожність впливає міжособистісне взаємодія студентів, саме поведінка, отже, і навчання. Студенти, які мають високий рівень тривожності неможуть знайти лідерів,а також стати ними, також невпевнені у собі, замкнуті, сором'язливі, не товариські. Зазвичай, такі студенти самотні. Підвищений рівень тривожності може свідчити про недостатньою емоційної пристосованості до ситуації, у якій перебуває студент.

На основі теоретичного аналізу літератури, з'ясовано, що у психологічній літературі термін „тривожність” не має чіткого визначення. Це пов'язане із тим, що вона є багатозначною і стосується як стану особистості, так і її риси. Взагалі, тривожність - це психічне явище, що має три форми прояву: 1) короткочасна емоційна реакція слабко вираженого неадекватного страху, яка впливає на судження і рішення; 2) аналогічний психічний стан; 3) властивість особистості, що сприяє окремим виявам реакції і станів тривожності. Тривогу розуміють як емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки і проявляється в очікуванні недоброзичливого розвитку подій, у підвищеній стурбованості, емоційній напрузі людини. Особистісна тривожність - це стійка індивідуальна характеристика, що відображає схильність суб'єкта до тривоги і припускає наявність у нього тенденції сприймати достатньо широкий спектр ситуацій як загрозливих, реагуючи на кожну з них відповідною реакцією.

Розрізняють соматичні (прискорене серцебиття, нерівне дихання, тремтіння кінцівок, підвищення артеріального тиску, зростання загальної збудливості тощо) та поведінкові (можуть коливатися від повної апатії і безініціативності до демонстративної жорстокості) прояви тривожності. Важливою характеристикою тривожності є „маски тривожності”, якими найчастіше є агресивність, залежність, апатія, надмірна мрійливість, облудність, лінощі. У кожної людини існує свій оптимальний рівень тривожності - так звана корисна тривожність. Проте, стійкий, високий рівень тривожності має негативний, дезорганізуючий вплив на діяльність і розвиток особистості. Тривожні індивіди емоційно гостріше, ніж нетривожні, реагують на власні невдачі, гірше працюють в стресових ситуаціях або в умовах дефіциту часу для вирішення завдання, а боязнь невдачі домінує у них над прагненням до успіху.

Встановлено, що серед закордонних теорій, що пояснюють природу і суть тривожності: 1) у класичному психоаналізі тривога вважається функцією Ego і призначена попереджувати особистість про наближення загрози, з якою треба зустрітися або оминути; 2) у руслі неофрейдизму основним джерелом тривожності вважалось переживання відчуженості, пов'язане з уявленням людини про себе як про окрему особистість, що відчуває у зв'язку із цим свою безпорадність перед силами природи та суспільства, а також вважалось, що тривога виникає в результаті відсутності відчуття безпеки в міжособистісних стосунках; 3) у гештальттерапії тривожність розуміється як розрив між “зараз” й “тоді”, вона змушує людину планувати, репетирувати своє майбутнє; 4) у когнітивній та гуманістичній психотерапії вважається, що тривожність виникає при зіткненні з новим досвідом, що не узгоджується з уявленнями людини, загрожує їм; 5) відповідно до поглядів класиків теорії научіння та представників її більш сучасних відгалужень, тривожність і страх - дуже близькі явища, вони є емоційними реакціями, що виникають на основі умовного рефлексу.

Вітчизняні психологи втановили такі важливі положення: 1) негативні переживання, які ведуть до труднощів поведінки у дітей, є наслідком уроджених агресивних чи сексуальних інстинктів, які "чекають звільнення"; 2) тривога виникає при антиципації ситуації, що містить небезпеку фрустрації актуалізованої потреби; 3) стан тривоги пов'язаний із силою нервової системи, - вищий рівень тривожності властивий людям зі слабкою НС; 4) тривожність прямо взаємозв'язана з сугестивністю особистості; 5) тривога і тривожність є проявами дефектів в структурі особистості, що пов'язано з порушенням механізмів саморегуляції; 6) тривога грає важливу роль у процесі психічної адаптації людини: якщо інтенсивність і тривалість тривоги неадекватні ситуації, це перешкоджає формуванню адаптивної поведінки та веде до порушень поведінкової інтеграції.

Визначено, що психологічні причини тривоги можуть лежати у всіх сферах життєдіяльності людини. Умовно їх розділяють на суб'єктивні і об'єктивні. До суб'єктивних відносять причини інформаційного характеру, пов'язані з невірним уявленням про завершення події, і психологічного характеру, які підвищують суб'єктивну значимість завершення події. Серед об'єктивних причин виділяють екстремальні умови, що ставлять підвищені вимоги до психіки людини і пов'язані з невизначеністю завершення ситуації, втома, хвилювання з приводу здоров'я, порушення психіки, вплив фармакологічних засобів та інших препаратів, які можуть впливати на психічний стан. А основні причини тривожності підлітків пов'язані з їх психофізіологічними та особистісними особливостями розвитку. Стан тривожності - це наслідок підліткової кризи, що протікає по-різному й дезорганізує особистість підлітка, впливає на всі сторони його життя. Підліткова тривожність пов'язана, насамперед, з диспропорціями в розвитку, з передчасним розвитком і його затримкою.

Студентський вік, за визначенням Б.Ананьєва, є сенситивним періодом для розвитку основних соціогенних потенцій людини. Вища освіта спричиняє величезний вплив на психіку людини, розвиток її особистості, формуює склад мислення, який характеризує професійну спрямованість особистості. Умови теоретичного й практичного навчання є своєрідним полігоном для тренування адекватних реакцій на різноманітні стимули соціального та фізичного середовища. Для успішного навчання у вищому навчальному закладі необхідний досить високий рівень загального інтелектуального розвитку, ерудованості, широти інтересів, рівня володіння певним колом логічних операцій тощо. При деякому зниженні цього рівня можлива компенсація за рахунок підвищеної мотивації або працездатності, наполегливості, ретельності і акуратності в навчальній діяльності[6]. Тривожність впливає на успішність діяльності людей. Як встановлено, тривожність сприяє діяльності в достатньо простих для індивіда ситуаціях і заважає - в складних, при цьому істотне значення має початковий рівень тривожності людини.

На першому курсі студенти вирішують завдання залучення недавнього абітурієнта до студентських форм колективного життя. Поведінка студентів вирізняється високою ступенем конформізму. Зазначається слабка регуляція своєї поведінки та невмотивований ризик. Невміння передбачити наслідки своїх дій.

У соціальній сфері тривожність впливає на ефективність спілкування, взаємини з товаришами, породжуючи конфлікти, а у психологічній сфері - на зміну рівня домагань особистості, зниження самооцінки, рішучості, впевненості в собі, мотивацію.

2. Емпіричне дослідження тривожності у студентів першого курсу

2.1 Організація і методи дослідження тривожності у студентів першого курсу

Характеристика вибірки. У дослідженні брали участь студенти 1 курсу Національного Авіаційного університету, 20 студентів, з яких 5 - хлопців та 15 - дівчат. Емпіричне дослідження проводилось у грудні 2014 року.

Дослідження проводилося в два етапи:

1. На першому етапі було здійснено теоретичний аналіз наукової літератури з аналізу понять тривоги і тривожності, її видів, її причин і прояв у студентських групах.

2. На другому етапі проведено емпіричне дослідження особливостей тривожності у студентів. На цьому етапі було здійснено: 1) підбір діагностичних методик для експериментального дослідження; 2) проведення констатуючого дослідження, обробка, аналіз та інтерпретація його результатів.

Для емпіричного дослідження були підібрані методики, які дозволяють дослідити особливості тривожності у студентів:

1. Методика діагностики самооцінки тривожності Ч.Д. Спілберга, Ю.Л. Ханіна.

2. Методика діагностики рівня шкільної тривожності Філліпса.

3. Методика «Особистісна шкала прояву тривоги Д. Тейлора».

Методика діагностики самооцінки тривожності Ч.Д. Спілберга, Ю.Л. Ханіна.

Більшість з відомих методів вимірювання тривожності дозволяє оцінити тільки або особистісну, або стан тривожності, або більш специфічні реакції. Єдиною методикою, що дозволяє диференційовано вимірювати тривожність і як особистісну властивість, і як стан є методика, запропонована Ч.Д. Спілбергером. У нас в країні отримав широке поширення російськомовний варіант STAI, який відомий як шкала реактивної та особистісної тривожності Спілбергера - Ханіна (1976, 1978). Ю.Л. Ханін адаптував, модифікував і стандартизував методику, а також отримав орієнтовні нормативи порівневої виразності тривожності.

Цей тест є надійним і інформативним способом самооцінки рівня тривоги в даний момент (реактивна тривожність як стан) і особистісної тривожності (як стійка характеристика людини). Тест можна використовувати для саморегуляції в цілях керівництва і психокорекціоної діяльності.

Згідно концепції Спілбергера, слід розрізняти тривогу як стан і тривожність як властивість особистості. Вимірювання тривожності як властивості особистості особливо важливо, оскільки вона багато в чому обумовлює поведінку суб'єкта. Певний рівень тривожності - природна й обов'язкова особливість активної діяльної особистості. У кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний, рівень тривожності - це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для неї істотним компонентом самоконтролю і самовиховання.

Під особистісною тривожністю розуміється стійка індивідуальна характеристика, яка відображає схильність суб'єкта до тривоги і передбачає наявність у нього тенденції сприймати досить широкий «діапазон» ситуацій як загрозливі, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність, особиста тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, що розцінюються людиною як небезпечні для самооцінки, самоповаги. Ситуативна або реактивна тривожність як стан характеризується суб'єктивно пережитими емоціями: напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним за інтенсивністю та динамічністю в часі.

Особи, що відносяться до категорії високотревожних схильні сприймати загрозу своїй самооцінці і життєдіяльності у великому діапазоні ситуацій і реагувати дуже вираженим станом тривожності. Якщо психологічний тест показує у випробуваного високий показник особистісної тривожності, то це дає підставу припускати в нього появу стану тривожності в різноманітних ситуаціях, особливо коли вони стосуються оцінки його компетенції та престижу.

Опитувальник допускає індивідуальне та групове використання. Тривалість обстеження становить приблизно 5-8 хв.

Методика проводилась фронтально - з цілою групою. При фронтальній роботі необхідно перевіряти, як заповняє опитувальник кожен з студентів, слідкувати за поведінкою кожного.

Обробка та інтерпретація результатів. Якщо випробуваний відповів менше ніж на 18 питань по кожному з варіантів опитувальника, то обробка результатів не має взагалі сенсу. Користуватися можна і однією, і двома шкалами. Шкала самооцінки складається з двох частин, роздільно оцінюють реактивну (РТ, вислови № 1-20) і особистісну (ЛТ, вислови № 21-40) тривожність.

При аналізі результатів самооцінки треба мати на увазі, що загальний підсумковий показник по кожній з підшкал може перебувати в діапазоні від 20 до 80 балів. При цьому чим вище підсумковий показник, тим вищий рівень тривожності (ситуативної або особистісної). При інтерпретації показників використовують наступні норми оцінки отриманих результатів (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Норми для оцінки рівня тривожності

Рівні тривожності (в балах)
Низький	Середній	Високий
До 30 балів	31-45 балів	46 і більше балів

Дуже висока реактивна тривожність викликає порушення уваги, іноді порушення тонкої координації. Занадто низький її рівень може погано позначитися на результатах діяльності. Стан реактивної тривожності виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію. Зазвичай рівень реактивної тривожності змінюється (підвищується або знижується) напередодні важливих зустрічей, перед виконанням відповідальних завдань, змаганнями, виступами в аудиторії. Тривожність може бути результатом недавно пережитих подій, емоційне враження від яких ще не втратило свого впливу на особистість.

Дуже висока особистісна тривожність прямо корелює з наявністю невротичного конфлікту, з емоційними і невротичними зривами та з психосоматичними захворюваннями. Як схильність особистісна тривожність актуалізується при сприйнятті певних стимулів, що розцінюються людиною як небезпечні, пов'язані із загрозою її престижу, самооцінці, самоповазі тощо.

Тривожність не є споконвічно негативною рисою. Певний рівень тривожності природна і обов'язкова особливість активної особистості. При цьому існує оптимальний індивідуальний рівень «корисної тривоги».

Значні відхилення від рівня помірної тривожності вимагають особливої уваги, висока тривожність передбачає схильність до появи стану тривоги у людини в ситуаціях оцінки її компетентності. У цьому випадку рекомендують знизити суб'єктивну значимість ситуації і завдань та перенести акцент на осмислення діяльності та формування почуття впевненості в успіху.

Низька тривожність, навпаки, вимагає підвищення уваги до мотивів діяльності та підвищення почуття відповідальності. Але іноді дуже низька тривожність у показниках тесту є результатом активного витіснення особистістю високої тривоги з метою показати себе в «кращому світлі».

Методика діагностики рівня шкільної тривожності Філліпса.

Ця методика спрямована на визначення рівня і характеру тривожності, пов'язаного зі школою у дітей молодшого та середнього шкільного віку, саме тому ми обрали цю методику для нашого дослідження.

Застосування цієї методики дозволило в нашому дослідженні визначити рівень тривожності за такими чинниками:

1. Загальна тривожність у школі - загальний емоційний стан дитини, пов'язаний з різними формами її включення в життя школи.

2. Переживання соціального стресу - емоційний стан дитини, на тлі якого розвиваються її соціальні контакти (передусім з однолітками).

3. Фрустрація потреби в досягненні успіху - несприятливий психічний фон, такий, що не дає змоги дитині розвинути власну потребу в успіху, досягненні високого результату тощо.

4. Страх самовираження -- негативні емоційні переживання ситуацій, пов'язаних із потребою саморозкриття, подання себе іншим, демонстрації своїх можливостей.

5. Страх ситуації перевірки знань -- негативне ставлення й переживання тривоги у ситуаціях перевірки (особливо публічної) знань, досягнень та можливостей.

6. Страх невідповідності очікуванням, оточення -- орієнтація на значущість інших в оцінюванні своїх результатів, учинків, думок, тривога з приводу оцінок, які дають навколишні, очікування негативного оцінювання.

7. Низька фізіологічна опірність стресу -- особливості психофізіологічної організації, які знижують здатність дитини пристосовуватись до ситуацій стресового характеру, що підвищує ймовірність неадекватного, деструктивного реагування на тривожний чинник середовища.

8. Проблеми і страхи у стосунках з учителями - загальний негативний емоційний фон стосунків із дорослими у школі, що знижує успішність навчання дитини в школі.

Процедура проведення. Кожному випробуваному пропонувався бланк методики, що містить інструкцію та завдання.

Методика проводилась фронтально - з цілим класом. При фронтальній роботі необхідно перевіряти, як кожен учень заповнив першу шкалу. В ході роботи слідкували чи правильно відповідали на запитання. Після цього підлітки працювали самостійно.

Обробка. Виокремлюють запитання, відповіді на які не збігаються із ключем тесту. Наприклад, на 58-ме запитання дитина відповіла «Так», тоді як у ключі цьому запитанню відповідає «-», тобто відповідь «Ні». Відповіді, що не збігаються з ключем, - це прояви тривожності.

При обробці підраховувалось:

1. Загальне число неспівпадань по всьому тесту. Якщо воно більше 50%, можна говорити про підвищену тривожність дитини, якщо більше 75% від загального числа запитань тесту - про високу тривожність.

2. Число співпадань по кожному з 8 факторів тривожності, які виділяються в тесті. Рівень тривожності визначається також, як в першому випадку. Аналізується загальний внутрішній емоційний стан школяра, який визначається наявністю тих чи інших тривожних синдромів (факторів) та їх кількістю.

У таблиці 2.2. представлені норми оцінки результатів за «Методикою діагностики шкільної тривожності» Філліпса.

Таблиця 2.2. Норми для оцінки шкільної тривожності та її факторів за методикою Філліпса

Рівні тривожності
В межах норми	Підвищений	Високий
Загальне число неспівпадань по тесту у %
0 - 50	51 - 75	76 - 100

Методика «Особистісна шкала прояву тривоги Д. Тейлора».

Методика призначена для діагностики рівня тривоги випробуваного. Шкала брехливості, введена В.Г. Норакидзе в 1975 році, дозволяє судити про демонстративності і нещирості. Методика проводилася індивідуально з випробуваним входять в експериментальну групу. Опитувальник складається з 60 тверджень. Випробуваному дається інструкція: "у бланку для відповідей навпроти номера питання поставити" так ", якщо ви згодні з ним, або" ні ", якщо не згодні.

Інтерпретація результатів: спочатку обробляються результати за шкалою брехні з допомогою ключа. Вона діагностує схильність давати соціально бажані відповіді. Якщо цей показник перевищує 6 балів, то це свідчить про нещирість випробуваного.

Потім підраховується сумарна оцінка за шкалою тривоги, також за допомогою ключа:

40 - 50 балів розглядається як показник дуже високого рівня тривоги;

25 - 40 балів - свідчить про високий рівень тривоги;

15 - 25 балів - про середній (з тенденцією до високого) рівня тривоги;

5 - 15 балів - про середній (з тенденцією до низького) рівня тривоги;

0 - 5 балів - про низький рівень тривоги.

2.2 Аналіз результатів дослідження особливостей тривожності підлітків

Ми піддали отримані за 3-ма зазначеними у розділі 2.1. методиками результати математичному аналізу, розрахували кількість досліджуваних підлітків з різними рівнями прояву тривожності за різними її шкалами.

Інтерпретуючи результати дослідження за методикою “Діагностики самооцінки тривожності Ч.Д. Спілберга, Ю.Л. Ханіна”, слід наголосити, що більшість студентів мають середній рівень тривоги та тривожності. Результати цієї методики представлені у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3. Особливості прояву ситуативної та особистісної тривожності у досліджуваних студентів