Особливості дитячо-батьківської взаємодії у сім’ях, де виховується дитина з порушеннями у розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ I. Теоретичний аналіз особливостей дитячо-батьківської взаємодії у сім`ях, де виховується дитина з порушеннями у розвитку

1.1 Рівні деформації внутрішньосімейних взаємин у сім`ях де виховується дитина з порушеннями у розвитку

1.2 Особистісні характеристики батьків дітей з порушеннями у розвитку

1.3 Моделі сімейного виховання у сім`ях, де виховується дитина з порушеннями у розвитку

Розділ II. Шляхи оптимізації виховного впливу у сім`ях, які виховують дитину з порушеннями у розвитку

2.1 Особливості психокорекційного процесу під час сімейного звернення

2.2 Тренінг як форма псикорекційної допомоги сім`ям, що виховують дитину з порушеннями у розвитку

Висновки

Список використаних джерел

Додаток. Психокорекційні тренінги для батьків які виховують дитину з порушеннями у розвитку



Вступ

Кінець XX -- початок XXI століття в Україні підвищений інтерес фахівців різного профілю (соціологів, демографів, економістів, психологів, педагогів та ін.) до проблем сучасної сім'ї. Традиційно сім'я сприймається як природне середовище, забезпечує гармонійний розвиток і соціальну адаптацію саме дитини. Увага вчених до проблеми сім'ї обумовлена не тільки професійним інтересом, а й значними труднощами, які зазнає даний соціальний інститут у своєму розвитку. Особливе становище у цьому питанні займають сім'ї, які виховують дітей із порушеннями у розвитку, оскільки їм характерний високий рівень проявів проблемності.

Слід зазначити, що частина батьків, стурбована проблемами, що виникли, намагаються вирішити їх власними силами. Батьки дітей з порушеннями у розвитку беруть активну участь у створенні батьківських асоціацій, просвітницьких фондів, центрів милосердя та соціального партнерства. Однак, незважаючи на значне зростання подібних недержавних установ в останні роки, основна маса батьків залишається безініціативною щодо вирішення проблем своїх дітей.

Положення сімей, в яких виховуються діти з відхиленнями у розвитку, на жаль, посилюється тим, що своєчасна підтримка і професійне їм сприяння затримуються у зв'язку з невисокою активністю державних структур і повною відсутністю як концептуальних підходів і теоретико-методологічного обгрунтування психологічної допомоги, так і практичних розробок з даного питання. У зв'язку з цим особливої важливості набуває проблема створення психоло-педагогічної допомоги сім'ям, які виховують дітей з порушеннями у розвитку.

Мета- вивчення особливостей психокорекційної роботи із сім`ями які виховують дитину з порушеннями у розвитку.

Завдання:

1.Аналіз особливостей міжособистісної взаємодії у сім`ях, де виховується дитина з порушеннями у розвитку.

2.Визначити шляхи оптимізації дитячо-батьківської взаємодії в таких сім`ях шляхом психокорекційного впливу.

Об`єкт дослідження даної роботи- психологічна корекція сімей.

Предметом дослідження є- психологічна корекція сімей, які виховують дитину з порушеннями у розвитку.

Методи дослідження- систематизація і узагальнення науково-методичної інформації.



Розділ I. Теоретичний аналіз особливостей дитячо-батьківської взаємодії у сім`ях, де виховується дитина з порушеннями у розвитку

1.1 Рівні деформації внутрішньосімейних взаємин у сім`ях де виховується дитина з порушеннями у розвитку

Труднощі, які постійно відчуває сім'я з проблемною дитиною, значно відрізняються від повсякденних турбот, якими живе сім'я, яка виховує нормального розвитку дитину.

З багатьох даних випливає, що практично всі функції, за невеликим винятком, не реалізуються або не повною мірою реалізуються в сім'ях, які виховують дітей з порушеннями в розвитку. Аналіз спостережень за розвитком міжособистісних відносин в подібних сім'ях свідчить про те, що такий стан, мабуть, пояснюється наступними причинами. В результаті народження дитини з порушеннями у розвитку, відносини всередині сім'ї, а також контакти з навколишнім соціумом спотворюються. Багато батьків в ситуації, що склалася виявляються безпорадними. Якісні зміни в таких сім'ях проявляються на наступних рівнях: психологічному, соціальному і соматичному.

Психологічний рівень народження дитини з порушеннями у розвитку сприймається її батьками як найбільша трагедія. Факт появи на світ дитини «не такої як у всіх», є причиною сильного стресу, випробовується батьками, в першу чергу матір'ю. Стрес, який має пролонгований характер, робить сильний деформуючий вплив на психіку батьків і стає вихідною умовою різких травмуючих змін сформованих в родині життєвого укладу. Деформуються:

-сформований стиль внутрішньосімейних взаємин;

-система відносин членів сім'ї з оточуючим соціумом;

-особливості світорозуміння і ціннісних орієнтацій кожного з батьків хворої дитини.

Всі надії і очікування членів сім'ї у зв'язку з майбутнім дитини виявляються марними і руйнуються в одну мить, а осмислення того, що сталося і набуття нових життєвих цінностей розтягується деколи на тривалий період. Це може бути обумовлено багатьма причинами, серед яких:

-психологічні особливості особистостей самих батьків, їх здатність прийняти або не прийняти хворобу дитини;

-наявність комплексу розладів, що характеризують те чи інше порушення розвитку, ступінь його вираженості;

-відсутність позитивно підтримуючого впливу соціуму в контактах з сім'єю, яка виховує дитину з порушеннями у розвитку.

Розподіл обов'язків між чоловіком і дружиною, батьком і матір'ю в більшості українських сімей носить традиційний характер. Проблеми, пов'язані з внутрішнім станом і забезпеченням життєдіяльності сім'ї (господарські, побутові), а також з вихованням і навчанням дітей, у тому числі із відхиленнями у розвитку, в основному лягають на жінку. Чоловік - Батько хворої дитини - забезпечує в першу чергу економічну базу сім'ї. Він не залишає і не змінює профіль своєї роботи через народження хворої дитини і, таким чином, не виключається, як мати дитини, зі звичних соціальних відносин. Його життєвий стереотип не настільки сильно піддається змінам, оскільки велику частину часу він проводить в тому ж соціальному середовищі (на роботі, з друзями і т. д.). Батько хворої дитини менше, ніж мати, проводить з нею часу в силу зайнятості на роботі і в відповідності з традиційним розумінням цього сімейного обов'язку. Тому його психіка не береться під патогенний вплив настільки ж інтенсивно, як психіка матері хворої дитини. Наведені характеристики, як правило, є найбільш поширеними. Але, безумовно, є і виключення з правил. У матерів часто спостерігаються істерики, депресивні стани. Страхи, які тяжіють жінок з приводу майбутньої дитини, народжують почуття самотності, розгубленості і відчуття кінця життя. Матері перебувають з дітьми-інвалідами постійно. Вони скаржаться на велику кількість повсякденних турбот, пов'язаних з дитиною, що веде до підвищеного фізичного і морального навантаження, підточує сили, викликає стомлення. Часто для таких матерів властиве зниження психічного тонусу, занижена самооцінка, що проявляється у втраті смаку до життя, перспектив професійної кар'єри, неможливості реалізації власних творчих планів, втрати інтересу до себе як до жінки і особистості. Любов до дитини як специфічне почуття виникає у жінки ще в період вагітності. Але саме це світле почуття зміцнюється і розквітає у відповідь на емоційну взаємність дитини: її посмішку, комплекс пожвавлення при появі матері та інших материнських почуттів може ініціюватися недостатністю цих соціально-психологічних проявів у дитини. Внаслідок того що народження хворої дитини, а потім її виховання, навчання і в цілому спілкування з нею є тривалим патогенним чинним психологічним фактором, особистість матері може зазнавати значні зміни. [2,9,19]

Одним із найсумніших проявів, що характеризують стан сім'ї після народження дитини з порушеннями у розвитку, є розлучення. Не завжди зовнішньою причиною розлучення називається хвора дитина. Найчастіше батьки дітей, пояснюючи причину розриву сімейних відносин, посилаються на зіпсувався характер дружини (або чоловіка), відсутність взаєморозуміння в сім'ї, часті сварки і, як наслідок, охолодження почуттів. Тим не менш об'єктивним стресором, фрустрируючим психіку членів сім'ї, є сам факт народження хворої дитини та стан її здоров'я в наступний період. Сформована нова ситуація стає випробуванням для перевірки автентичності почуттів як між подружжям, так і між кожним з батьків і хворою дитиною. Відомі випадки, коли подібні труднощі згуртовували сім'ю. Однак частина родин не витримує такого випробування і розпадається, що чинить негативний вплив на процес формування особистості дитини з відхиленнями у розвитку. Є сім'ї, в яких виховується ще одина або дві здорових дитини. У більшості з них дитина з порушеннями розвитку є останньою з народжених. Тим не менш в таких сім'ях є більше сприятливих можливостей для нормалізації психологічного стану батьків в порівнянні з об'єктивними можливостями батьків, які виховують єдину дитину-інваліда. Батьки, у яких здорові діти народилися після хворих або є однією дитиною з двійні, складають нечисленну групу. Відносини в сім'ї можуть погіршуватися не тільки між подружжям. Вони можуть змінюватися між матір'ю дитини з порушеннями у розвитку та її батьками або батьками її чоловіка. Особливості дитини важко прийняти непідготовленій людині. [1,14]

Соматичний рівень стрес, що виник в результаті комплексу незворотніх психічних розладів у дитини, може викликати різні захворювання у її матері, будучи як би пусковим механізмом цього процесу. Виникає патологічний ланцюжок: недуга дитини викликає психогенний стрес у її матері, який в тій чи іншій мірі провокує виникнення у неї соматичних або психічних захворювань. Таким чином, захворювання дитини, її психічний стан може бути психогенним і для батьків, в першу чергу матерів. Матері хворих дітей скаржаться на коливання артеріального тиску, безсоння, часті і сильні головні болі, порушення терморегуляції. У результаті перенесених психотравм у матерів можуть розвинутися різні соматичні захворювання. [20]

1.2 Особистісні характеристики батьків дітей з порушеннями у розвитку

Типологія психологічних портретів батьків

Для визначення напрямків корекційної допомоги батькам, які мають дітей з порушеннями у розвитку, необхідно враховувати як властиві їм характеристики індивідуальних відмінностей, так і особливості реагування цих осіб на стресову ситуацію, викликану народженням в сім'ї дитини з відхиленнями у розвитку. Переживання, які відчувають батьки дітей з порушеннями у розвитку, впливають на їх самосвідомість, емоційну і когнітивну системи.

Психологічне дослідження сімей які виховують дітей з порушеннями у розвитку, дозволило узагальнити основні характерологічні риси досліджуваної категорії батьків і виділити групи осіб з подібними типологічними особливостями.

Перша група батьків представлена особами, що мають змішаний тип реагування, що поєднує як гіпо так і гиперстенічні властивості. Для цих батьків характерно перекриття каналів поведінкового і невротичного реагування проблем.

У батьків першої групи проявляється схильність до високої нормативної поведінки і стриманості в прояві емоцій. Цим батькам властиве внутрішнє суб'єктивно-індивідуалістичне переживання своєї проблеми, що пов'язане з виникненням психосоматичних захворювань.

Друга група батьків характеризується гіпостенічним типом реагування. Батьки з тривожно-сензитивними особистісними тенденціями отримали назву невротичні. У невротичних батьків емоційна реакція на стрес, викликаний народженням хворої дитини, проявляється підвищеною тривожністю, різними страхами, глибокою депресією (Гіпостенічний тип реагування). Ці особливості батьків у їх взаємодії з хворою дитиною набувають характеру підпорядкування обставинам, що склалися. Часто це проявляється у вигляді педагогічної некомпетентності, виховної невмілості, і в окремих випадках відторгнення самої дитини, що викликає стрес. Фрустраційна ситуація для цих батьків поступово набуває нездоланний характер.

Батьки третьої групи, мають стенічний тип реагування з тенденцією до асоціальних форм взаємодії, були названі авторитарними. Батьки з імпульсивно-інертними рисами (авторитарний тип) характеризуються тенденцією до резистентності і посиленої опірності до фрустраційного впливу обставин, що склалися, в крайньому випадку проявляється тенденція до відособленості позиції.

Психологічні портрети батьків

Портрет батька авторитарного (імпульсивно-інертного) типу.

Ця група батьків характеризується активною життєвою позицією, прагненням керуватися своїми власними переконаннями всупереч умовлянням з боку. До батьків авторитарного типу відносимо дві категорії. Перші, дізнавшись про дефект дитини, можуть від неї відмовитися, залишивши в пологовому будинку. Друга категорія, представлена в переважній частині батьків, проявляє іншу позицію - стійке бажання знайти вихід з положення, як для себе, так і для своєї дитини. Батькам авторитарного типу, які прийняли дефект дитини, властиве прагнення долати проблеми, що виникають у дитини, і полегшувати її долю. Такі батьки направляють свої зусилля на пошуки кращого лікаря, кращої лікарні, кращого методу лікування, кращого педагога, знаменитих екстрасенсів і народних цілителів. Вони володіють умінням НЕ бачити перешкоди на своєму шляху і впевненістю в тому, що коли-небудь може відбутися чудо і з їх дитиною. Ці батьки наполегливо переслідують мету оздоровлення, навчання та соціальної адаптації своєї дитини і, таким чином, вирішують проблему дитини в цілому. Негативні властивості цієї категорії батьків проявляються в невмінні стримувати свій гнів і роздратування, у відсутності контролю за імпульсивністю власних вчинків, у схильності до участі у сварках і скандалах. У відносинах з дитиною деякі авторитарні батьки можуть використовувати досить жорсткі форми взаємодії, аж до холодності або відстороненості від її проблем. Поведінка таких батьків може переростати іноді і в неприйняття індивідуальності дитини в цілому. Багатьом з авторитарних батьків властивий нерівномірний характер застосування виховних заходів: досить часті жорсткі форми покарань (окрик, придушення особистості, побиття). При цьому самі батьки не відчувають жодних докорів сумління. Така форма взаємодії з дитиною стає причиною виникнення тиків, енурезу (іноді й енкопрез), формування заниженої самооцінки у дитини. Авторитарні батьки часто висувають нереальні вимоги до своєї дитини, які не відповідають її можливостям. Інша частина цієї категорії батьків виявляє тенденцію до відмови помічати особливості в розвитку дитини. Вони вважають, що фахівці завищують вимоги до їх дитини, у той час як її недоліки лише характеризують своєрідність індивідуального розвитку.

Портрет батька невротичного (тривожно-сенситивного) типу.

Цьому типу батьків властива пасивна особистісна позиція, яку можна сформулювати наступним чином: «Вже що є, то і є. Нічого не переробиш. Якою дитина народилася, такою і буде!» У батьків цієї категорії зазвичай не формується здатність до прийняття проблеми дитини і не розвивається прагнення до її подолання. Ця категорія батьків надмірно фіксується на відсутності виходу з такого становища, що значно погіршує їх психологічний стан. Батьки невротичного типу виправдовують власну бездіяльність щодо розвитку дитини відсутністю прямих вказівок з боку фахівців, родичів або друзів на те, що з дитиною слід робити: «А нам ніхто не говорив про те, що потрібно займатися з нею. Ми нічого і не знали!» Практично у всьому ці батьки слідують життєвою формулою: нехай все йде в житті, як іде. Вони не розуміють того, що деякі недоліки, що виникають у дитини, вторинні і є результатом вже не хвороби, а їх власної батьківської педагогічної неспроможності. У плані виховання ці батьки також часто проявляють неспроможність. Вони відчувають об'єктивні труднощі в досягненні слухняності дитини. Це пояснюється як проявом інертності і небажання стикатися з проблемами дитини, так і власною слабкістю характеру при реалізації поставленої виховної мети. Такі батьки непослідовні і у використанні прийомів заохочення чи покарання дитини. У їхніх взаєминах з дитиною відсутні вимогливість, а часом і необхідна строгість. Вони багато у всім йдуть на поступки дитині. В особистості невротичних батьків частіше домінують істеричні, тривожно-недовірливі і депресивні риси. Це проявляється у прагненні уникати важких життєвих ситуацій, а в окремих випадках і у відмові від рішення проблем. У частини таких батьків постійно зберігається тривожний фон настрою, присутні зайві побоювання чого-небудь, що може зашкодити дитині. Це, у свою чергу, передається дитині і стає однією з причин формування в неї невротичних рис характеру. Батьки тривожно-сенситивного типу недостатньо критично оцінюють можливості своєї дитини, підсвідомо прагнуть приховати його дефект і видати бажані результати розвитку за дійсні. Часто зустрічається і інша особливість батьків: вони гіперболізують проблеми своєї дитини, заперечують можливості дозволу хоча б їх частини. Власне емоційне безсилля не дозволяє таким батькам оцінити позитивно своє майбутнє і майбутнє дитини. Прожите життя сприймається ними як нескладене, нещасливе, занападжене народженням в сім'ї дитини з прушеннями у розвитку. У невротичних матерів часто спостерігаються істерики, пригнічений настрій, затяжні депресивні стани, прагнення піти від прийняття рішення, зниження соціального статусу, примітивізація поведінки. Такі матері сприймають все в трагічних фарбах. Портрет батька психосоматичного типу. Це найчисленніша категорія батьків. У цих батьків проявляються риси, властиві батькам як першої, так і другої категорій. Ці батьки емоційно більш лабільні, ніж представники двох інших груп. Їм властиві більш часті зміни полярних настроїв (то радість, то депресія, викликана незначним приводом). У деяких з них більшою мірою проявляється тенденція до домінування, як і у авторитарних батьків, але відсутня афективна форма реагування на проблему стресу, як у перших і других. Вони не влаштовують скандалів і сварок, в більшості випадків ведуть себе коректно, стримано, а іноді замкнуто. У поведінці, як правило, проявляється нормативність. Проблема дитини, частіше приховувана від сторонніх поглядів, переживається ними зсередини. Психосоматичні батьки, так само як і авторитарні, прагнуть знайти кращих спеціалістів. У деяких випадках вони самі стають такими для власної дитини, активно включаються в її життя: беруть участь у діяльності дитячих освітніх установ, підвищують свій освітній рівень, змінюють професію у відповідності з потребами й проблемами хворої дитини. Деякі матері даного типу, набуваючи дефектологічну освіту, стають високопрофесійними фахівцями і успішно надають допомогу не тільки своїм дітям, а й чужим. Виділені особливості батьків є основоположними для визначення позицій батька і сім'ї по відношенню до хворої дитини. Представлена типологія особистісних деформацій батьків дозволяє визначити вибір засобів, спрямованих на надання сім'ям психокорекційної допомоги. [5,7,8,10,16,17]

1.3 Моделі сімейного виховання у сім`ях, де виховується дитина з порушеннями у розвитку

В сім`ях, виховують дітей з порушеннями у розвитку часто використовуються неправильні моделі виховання.

Гіперопіка . Батьки прагнуть зробити за дитину все, навіть те, що вона може сама. Дитину як би поміщають в тепличні умови, у зв'язку з чим він не навчається долати труднощі, у неї не формуються навички самообслуговування тощо. Жаліючи дитину і прагнучи їй допомогти, батьки самі обмежують можливості її розвитку. Однак батькам дитини з відхиленнями у розвитку, як правило, важко визначити, що може зробити сама дитина, а в чому їй необхідна допомога. Модель виховання гіперопіка часто зустрічається у батьків дітей з порушеннями у розвитку. Важкий дефект (при дитячому церебральному паралічі, розумової відсталості, ранньому дитячому аутизмі) провокує батьків на використання неадекватного виховного підходу. Суперечливе виховання. Дитина з порушеннями у розвитку може викликати у членів сім'ї розбіжності у використанні виховних засобів. Так, наприклад, батьки дитини можуть бути прихильниками жорсткого виховання і пред'являти до неї відповідні вимоги. Одночасно бабуся і дідусь, живуть в сім'ї, можуть займати більш м'яку позицію і тому дозволяти дитині робити все, що їй захочеться. При такому вихованні у дитини не формується адекватна оцінка своїх можливостей і якостей. Виховання по типу підвищеної моральної відповідальності веде до постійного перенапруження у дитини. Батьки або інші близькі постійно покладають на дитину такі обов'язки і таку відповідальність, з якою дитині з порушеннями у розвитку в силу наявних порушень важко впоратися. У дитини виникає підвищена стомлюваність, відсутня адекватна оцінка своїх можливостей. Вона завжди трохи не дотягує до оптимального результату. Її часто лають, вона завжди відчуває себе винуватою, що, безсумнівно, формує у неї занижену самооцінку. Авторитарна гіперсоціалізація. До цієї моделі частіше тяжіють батьки, які самі мають високий соціальний статус. Вони весь час завищують можливості дитини, прагнучи за допомогою власних авторитарних зусиль розвинути у неї соціальні навики. Батьки, які використовують таку модель, як правило, переоцінюють можливості своєї дитини. Виховання в культі хвороби. Багато батьків формують в сім'ї ставлення до дитини як до хворого. При такому характері взаємин у дитини формується недовірливість, страх перед будь-якою недугою, наприклад застудою. Дитина ставиться до себе як до хворого, у зв'язку з чим у неї формується уявлення про себе як про слабку, нездатну до великих досягнень людину. Її внутрішня позиція завжди ближче до відмови від вирішення проблеми, ніж до її подолання. Модель «симбіоз» розвиває у батьків повне розчинення в проблемах дитини. Найчастіше ця модель зустрічається у матерів хворих дітей, виховують їх у неповних сім'ях. Такі матері створюють для своїх дітей особливу атмосферу всередині сім'ї - атмосферу абсолютної любові до дитини. Вони практично повністю забувають про власні проблеми, професійну кар'єру і особистісне зростання.Така материнська любов спотворює можливості особистісного розвитку дитини. У результаті такого виховання у дитини формується егоїстична особистість, нездатна до прояву любові. Модель «маленький невдаха». Ці батьки приписують своїй дитині соціальну неспроможність і впевнені в тому, що вона ніколи не доб'ється успіху в житті. Батьки переживають почуття досади і сорому через те, що діти проявляють неуспішність і невмілість. Деякі розглядають життя з такою дитиною як непосильну ношу, як хрест на все життя. Гіпоопіка. Ця модель виховання частіше зустрічається в сім'ях з низьким соціальним статусом (сім'ях наркоманів, алкоголіків) або в сім'ях, де дитина з відхиленнями у розвитку не має цінності в силу порушень розвитку. Батьки практично не здійснюють за нею догляд, дитина може бути погано або неохайно одягнена, погано нагодована. Ніхто не стежить за її режимом дня і дотриманням умов, що забезпечують її розвиток. Однак у такому ж положенні можуть бути і його здорові брати і сестри. Заперечення дитини. Відсутність любові до дитини може бути в сім'ях не лише з низьким, а й з високим соціальним статусом. Відкидання дитини може бути пов'язане у свідомості батьків з ідентифікацією себе з дефектом дитини. Частіше це зустрічається у батьків. У разі материнського відкидання дитини ситуація пояснюється незрілістю особистісної сфери матері і несформованістю материнського інстинкту.

Завершуючи аналіз моделей виховання, що використовуються батьками дітей з відхиленнями у розвитку, слід зазначити, що відносини, які встановлює батько з хворою дитиною, здійснюються найчастіше у вигляді виховного процесу. Тому вибір батьком форм контакту з дитиною і визначає модель її виховання.

У тому випадку, якщо батьки приймають дитину, то її дефект змушує їх як пристосовуватися до особливостей дитини, так і адаптувати її до навколишнього життя і до своїх вимог. Звідси перевага гіперопіки як форми догляду за непристосованим до життя дитиною. Зібраний фактичний матеріал свідчить про те, що там, де народжується бажання допомогти, частіше формується гіперопіка, а там, де виникає страх або неприйняття недуги дитини, виростає відчуження (гіпоопіка). Можливо встановлення зв'язку між психологічним типом батьків і моделлю виховання, яку вони обирають. Цей зв'язок досить умовний, проте деякі тенденції все ж можна простежити. У зв'язку з тим що в основі виховного впливу батьків лежать особливості їх взаємодії з дітьми, включають прийняття чи неприйняття дефекту дитини, домінуючі (якісні) характеристики конкретного психологічного типу можуть впливати на визначення батьками моделі виховання. Порівняльний якісно-кількісний аналіз психологічних особливостей батьків і моделей виховання дитини («співпраця», «відмова від взаємодії») дозволив встановити наступні тенденції. Найбільш здатними до надання допомоги дітям з порушеннями у розвитку є батьки, пов'язані з авторитарним типом. Експериментальні дані свідчать про те, що батьки з такими психологічними характеристиками демонструють найвищі кількісні показники (у 60,1% випадків) щодо встановлення оптимальних взаємин з дитиною (модель «співпраця»). Це пояснюється тим, що в основі авторитарного психологічного типу лежить стенічний тип реагування на стрес, якісні характеристики якого припускають можливість подолання та вирішення будь-яких проблем, у тому числі і проблем дитини з відхиленнями у розвитку. Батьки, пов'язані з невротичними типом, демонструють найвищі показники щодо встановлення неадекватних взаємин з дитиною (В 86% випадків). Ці батьки використовують виховну модель «відмова від взаємодії». Невротичний психологічний тип спирається на особливості гіпостенічного типу реагування, що і пояснює причину низького рівня потенційних можливостей невротичних батьків для подолання проблем дитини та її адекватного виховання. Психосоматичний тип будується на змішаному типі реагування, що зумовлює наявність у осіб даної групи як стенічних, так і гіпостенічних характеристик. [4,13,18,19]



Розділ II. Шляхи оптимізації виховного впливу у сім`ях, які виховують дитину з порушеннями у розвитку

2.1 Особливості психокорекційного процесу під час сімейного звернення

В процесі псикокорекції психолог допомагає сім'ї набути досвіду, що стане моделлю оптимального сімейного функціонування. Це досягається руйнуванням неконструктивних шаблонів спілкування, встановленням ефективного зворотнього зв'язку, показу можливих перспектив розвитку сімейних стосунків, конструюванням нових моделей стосунків членів сімї при використанні різноманітних психокорекційних методик.

У процесі психокорекційних впливів перед психологом стоїть задача усунення емоційних блоків або перешкод на шляху самореалізації і самоактуалізації. Мета психологічної коррекціі- вироблення у клієнтів більшої самоповаги, що сприяє їх особистісному зростанню. Головним професійним обов'язком психолога є створення відповідного психологічного клімату, в якому клієнт міг би відмовитися від захисних механізмів. Це досягається при дотриманні наступних умов: Конгруентність (від лат. Congruens - збігається) у відносинах з клієнтом. Це означає необхідність правильного усвідомлення психологом свого власного досвіду. Якщо психолог переживає тривогу або дискомфорт і не усвідомлює цього, то він не буде конгруентним зі своїм клієнтом і корекція буде не повноцінною. Роджерс підкреслював, що при безпосередньому спілкуванні з клієнтом психолог повинен бути самим собою, з усіма притаманними йому переживаннями даного моменту, але правильно усвідомленими і інтегрованими. Позитивна оцінка клієнта- це безумовне прийняття і повагу клієнта, коли він відчуває себе як самостійна, значна особистість, може говорити, що хоче, не побоюючись осуду. Емпатичне сприйняття клієнта, коли психолог намагається побачити світ очима клієнта, відчути біль чи задоволення так, як відчуває це клієнт. Слід підкреслити, що основний акцент психокорекційних впливів по Роджерсу повинен бути спрямований на емоційні компоненти особистості, а не на інтелектуальні (судження, оцінки). Крім того, слід приділяти особливу увагу ініціативи та самостійності клієнта. Клієнт прагне до саморозвитку, сам визначає ті зміни, які йому необхідні, і сам їх здійснює. Психокорекційні технології по Роджерсу повинні бути спрямовані на встановлення конгруентності з клієнтом, вербалізацію і відображення емоцій. Концепція К. Роджерса знайшла широке застосування в роботі з підлітками з порушеннями в поведінці і з батьками дітей-інвалідів. [12]

Корекційна робота з дітьми та їх батьками здійснюється у вигляді психологічного супроводу сімей, які виховують дітей (підлітків, молодих осіб) з порушеннями у розвитку.

Сім'ї, в яких виховуються діти з порушеннями у розвитку, живуть під тягарем численних проблем. Це ускладнює внутрішньосімейну атмосферу, а часом розпалює її до межі. Не кожен батько виявляється здатний прийняти недугу дитини і адекватно реагувати на її проблеми, які постійно виникають в процесі життя.

Адекватне сприйняття проблем, пов'язаних з вихованням в сім'ї дитини з відхиленнями у розвитку, досягається не відразу і не всіма батьками. Відомо, що пролонгування психотравмуючих ситуацій надає психогенний фруструючий вплив на психіку батьків проблемних дітей і опосередковано негативно впливає на їхнє ставлення до дитини. Одні батьки переносять вплив стресу дуже важко, і трагічність ситуації ламає їхні долі. Інші знаходять в собі сили протистояти виниклим труднощам, вміють самореалізуватися і досягають максимальних успіхів у соціалізації дитини. Таким чином, виявляється, що при подібних варіантах фрустраційного навантаження реактивні здібності і адаптаційні можливості у різних батьків проявляються по-різному. Батьки, які відчувають труднощі у взаємодії з проблемними дітьми, потребують надання їм спеціальної психологічної допомоги. Саме ці факти і пояснюють найгострішу необхідність організації та проведення психокорекційних заходів з сім'ями, що виховують дітей з відхиленнями у розвитку.

Основоположними принципами корекційної роботи з дітьми та їх батьками є наступні. психокорекція дитина порушення розвиток

-Принцип єдності діагностики і корекції розвитку. Корекційно-педагогічний процес вимагає постійного контролю за динамікою розвитку дитини і ефективністю виконання корекційних програм. Подолання виявленого порушення залежить від правильності і точності його встановлення.

-Принцип гуманістичної спрямованості психологічної допомоги. Цей принцип заснований на визнанні самоцінності особистості дитини з відхиленнями у розвитку та створенні умов для його гармонійного розвитку.

-Принцип інтегративного використання психолого-педагогічних і психотерапевтичних методів і прийомів. Комплексний системний підхід у застосуванні різноманітних засобів, методів і прийомів психокорекціоного впливу дозволяє враховувати особливості різних порушень розвитку і успішно здійснювати їх корекцію.

-Принцип гармонізації внутрішньосімейної атмосфери. Цей принцип орієнтує психокоректувальну роботу на дозвіл особистісних і міжособистісних конфліктів між членами родини.

-Принцип надання особистісно-орієнтованої допомоги. З використанням цього принципу здійснюється психологічна корекція особистісних девіацій у дитини з відхиленнями у розвитку, членів його сім'ї та осіб, які здійснюють з ним безпосередню взаємодію.

-Принцип формування позитивного ставлення до дитини з порушеннями у розвитку. Цей принцип передбачає формування позитивних ціннісних орієнтацій і установок у батьків дитини, прийняття його порушень членами сім'ї та особами соціального оточення.

-Принцип оптимізації виховних прийомів, використовуваних батьками у взаєминах з дитиною з відхиленнями у розвитку. За допомогою реалізації цього принципу підвищується педагогічна грамотність, психологічна компетентність і загальна культура батьків. Підвищення культурного рівня батьків - чинник, що забезпечує зміцнення адаптаційних механізмів сім'ї.

-Принцип єдності виховного впливу сім'ї, освітніх установ і фахівців психолого-педагогічної служби. Успіх корекційної роботи з дитиною можливий тільки за умови тісної взаємодії між сім'єю, спеціальним (корекційним) освітнім закладом та спеціалістами служби психологічної допомоги сім'ї. [3,11]

На кінцевому єтапі сімейної психокорекції психологу важливо враховувати наступні положення. По-перше, слід запропонувати присутнім поділитися позитивними і негативними враженнями від психокорекційної роботи. Це дозволяє дізнатись про те, які моменти були найбільш успішними, а які найменш або навіть були пов'язані для членів сім'ї з розчаруваннями. При цьому є бажаним, щоб їх розповідь про свої враження була деталізована і дозволяла побачити реакції інших. По-друге, варто спробувати оцінити зміни, що відбулися з кожним учасником психокорекції, і як це вплинуло на взаємини всіх членів сім'ї. По-третє, на заключному етапі сімейної психокорекції слід визначити, наскільки ефективно сімя тепер справляється з своїми проблемами. І наприкінець, варто дати зрозуміти членам сім'ї, що вони мають можливість в майбутньому знову звернутися до психолога для того, щоб обговорити будь-які питання, що можуть виникнути в них після завершення психокорекційної роботи.

2.2 Тренінг як форма псикорекційної допомоги сім`ям, що виховують дитину з порушеннями у розвитку.

Проаналізувавши тренінг як форму психокорекційної допомоги сім`ям, що виховують дитину з порушеннями у розвитку, можна сказати що тренінг є одним із оптимальних методів в допомозі батькам дітей з порушеннями у розвитку.

Метою тренінгу є - навчання батьків адекватним і ефективним формам поведінки з дітьми з обмеженими можливостями, залучення батьків до корекційно-реабілітаційного і виховного процесу.

Завданням тренінгу:

-навчання батьків корекційно-розвивальної взаємодії з дитиною;

-формування ефективної батьківської позиції;

-надання своєчасної психологічної та інформаційної допомоги сім'ям, які виховують дитину з порушеннями у розвитку;

-формування інтересу батьків до особистісного розвитку дитини на основі її компенсаторних можливостей;

-формування позитивного образу дитини, її майбутнього через зміну рівня батьківських домагань. [21]

Батьківський тренінг являє собою дидактичний прийом, за допомогою якого тренер полегшує батькам розуміння процесів, які сприяють розвитку ситуативних взаємозв'язків, необхідних для подолання проблеми які виникають під час виховання дітей з порушеннями у розвитку, пізнання власних можливостей і нахилів особистості до самодопомоги в проблемних ситуаціях. Батьківський тренінг - це особлива систематична форма роботи з батьками. Робота з батьками й батьківський тренінг включають терапевтичний аспект. Батьки складають частину оточення дитини, тому зміни в поведінці й способі життя батьків впливають на майбутнє життя дитини особливо якщо дитина має порушення у розвитку.

Принципи роботи з батьками має ряд особливостей. Сімейні ресурси самодопомоги з самого початку є складовою частиною тренінгового заняття. Форма й зміст роботи з батьками і часові рамки співробітництва повинні відповідати часовим і персональним можливостям, потребам і ціннісним установкам і цілям сім'ї. Робота з батьками укріплює стабільність сім'ї. Батьківський тренінг - оптимістична форма роботи з батьками, яка переконує батьків у необхідності активної спільної роботи на користь дитини.

Як метод батьківський тренінг є опосередкованим підходом до життєдіяльності дітей. Вплив включає роботу з батьками, яка не обов'язково передбачає присутність дітей. Концепція батьківського тренінгу може мати більш складні цільові установки: спільна робота з батьками скерована на зміну системи цінностей, цільових установок, шаблонів які склалися під час виховання дитини з порушеннями у розвитку, здатності до переживань, а також поведінки й способу життя батьків. Тренінг сприяє процесу розвитку шляхом досягнення кращого взаєморозуміння між батьками й дитиною, адекватних форм виховної взаємодії, зняття напруги, покращення настрою й забезпечення більших можливостей для подолання труднощів. [6]



Висновки

Проаналізувавши особливості міжособистісної взаємодії у сім`ях, де виховується дитина з порушеннями у розвитку можна сказати що: Особливості взаємодії дитини зі своєю родиною, ступінь їх сприйнятливості на надходження від дитини сигналів, і повнота задоволення їх потреб, багато в чому визначають характер формування в перші роки життя відносин дитини з родиною, та оточуючими людьми і ставлення її до самої себе. Особливо якщо дитина має порушення у розвитку.

Поява у родині дитини з порушеннями у розвитку в більшості випадків має помітні наслідки для психологічного здоров'я сім'ї. Часто спостерігається низький потенційний рівень психологічного прийняття в сім'ї дитини з функціональними обмеженнями, емоційне відторгнення дитини, гіперопіка, надмірне акцентування на вадах дитини тощо. Для оптимізації дитячо-батьківських взаємодій, шляхом психокорекційного впливу доцільно використовувати технології психокорекційної допомоги сім'ям, які виховують дітей з порушеннями у розвитку. Направлених на розробку психокорекційних прийомів і технік, що забезпечують оптимальний розвиток дитини з порушеннями розвитку, гармонізацію внутрісімейної атмосфери і трансформацію її в корекційну, реалізацію комплексної системи заходів з надання психологічної допомоги сім'ям, які виховують дітей (підлітків, молодих інвалідів) з порушеннями розвитку.

В психологічній корекції доцільно проведення тренінгових занять з батьками з метою надання адресної психокорекційної допомоги створення сприятливого психоемоційного клімату в сім'ях, які виховують дітей з порушеннями у розвитку; формування позитивних установок у свідомості батьків, гармонізація дитячо-батьківських відносин. При реалізації даної моделі необхідно пам'ятати про те, що діагностика повинна здійснюватися на всіх етапах роботи, включаючи і корекційні заняття, бути невід'ємною частиною безпосередньої взаємодії психолога з батьками.

Список використаних джерел

1.Аксенова Л.І Соціальна педагогіка в спеціальному освіту: посібник для студентів/// Видавничий центр"Академія" М.,2001р.-192с.

2.Варга А.Я. Структура и типы родительского отношения: авт.канд. психологических наук / А.Я. Варга. -- М., 1986. -- 17 с.

3.Волковская Т.Н Корекційна педагогіка. -- 2003. -- № 2. -- С. 62--70.

4.Эйдемиллер Э.Г., Юстицкис В.В Семейная психотерапия. Л., 1990

5.Эйдемиллер Э.Г., Юстицкис В.В Психология и психотерапия семьи. - 3-е изд. - СПб.: Питер, 2001. - 656 с.

6.Захарченко В.П. Здорова сім`я, тренінги для батьків.,М-2001р.,47-48с.

7. Захаров А.И. Особенности семейных отношений и семейной психотерапии при неврозах детского возраста: автореф. дис. канд. психол. наук/ А.И. Захаров. -- Л., 1976. -- 16 с.

8. Іванова І.Б. Соціально-психологічні проблеми дітей-інвалідів.,Київ-«Логос» 2000г.89с.

9. Кочюнас Р. Психологічне консультування «Академічний проект» -М., 1999г-234с.

10.Лунгул І.В. Посттравматичні стресові ситуації в сім'ях із дітьми-інвалідами. За ред. Максименка С.Д.-К.:ІВЦ Держкомстату України,2009-354с.

11.Левченко И.Ю, Ткачева В.В Психологическая помощь семье, воспитывающей ребенка с отклонениями в развитии., Методическое пособие. Москва-2009г; 262-266с.

12.Мамайчук И.И. Психокорекційні технології для дітей з проблемами в розвитку.,СПБ.:Речь,2003.-400с.

13. Максімова Н.Ю, Е.А.Мілютіна Курс лекцій з дитячої патопсихології.,навч посібник.-К:Перун,1996.-464с.

14. Мухамедрахімов Р.Ж. "Мати і немовля: психологічне взаємодія " Изд-во СПБГУ- 1999г.

15.Назаровой Н.М. Спеціальна педагогіка., під ред. "Академія"-М., 2000-519с.

16. Осіпова А.А Загальна психокорекція., Учбовий посібник для студентів вузів-М.:ТЦ «Сфера» 2000р.

17. Раттер М.Р Допомога важким дітям.,-М1999р.-27с.

18. Сухомлинский В.А. Как воспитать настоящего человека: Советы воспитателям / В.А. Сухомлинский - К. : Рад. школа, 1975. - 236 с.

19. Соколова Е.Т /Психотерапія- М. "Академія" 2002р-368с.

20. Сатир Вирджиния. Психотерапия семьи. - «Ювента», СПб., 1999, 284 с.

21. Семья в психологической консультации / Под ред. А. А. Бодалёва, В. В. Столина. - М.: Педагогика, 1989.



Додаток. Психокорекційні тренінги для батьків які виховують дитину з порушеннями у розвитку

Цільова група - батьки, виховують дітей-інвалідів з множинними порушеннями.

Терміни реалізації:

23 години з періодичністю занять 1-2 рази на місяць.

Тривалість заняття - 4 години.

План тренінгу:

1 блок: «Дорослі й діти» - 4 години

2 блок: «Спілкування з дитиною» - 4 години

3 блок: «Покажеш мені любов» - 3 години

4 блок: «Я - батько» - 4 години

5 блок: «Вчимося вимагати і контролювати» - 4 години

6 блок: «Щаслива сім'я» - 4 години

Зміст програми тренінгу

1 блок: «Дорослі й діти»

Завдання заняття:

Усвідомлення різниці між внутрішнім світом дитини і дорослого, сприйняттям, емоційними переживаннями, мотивами, потребами, поведінкою.

Придбання навичок аналізу причин поведінки дитини, з позицій самої дитини.

Сплочение групи.

Структура заняття:

Розминка «Квітка настрої».

Вироблення і прийняття правил групи.

Вправа «Ознайомлення з сім'єю».

Самостійна робота з бланком анкети «Внутрішній світ».

Інформативний блок.

Вправа «Зрозумій почуття дитини».

Вправа «Я - повідомлення».

Рефлексія, зворотній.

Домашнє завдання.

Матеріали:

бланки з таблицями, ручки чи олівці, смужки кольорового паперу, ватман.

Хід заняття

Розминка «Квітка настрою».

Це вправу дає можливість прозирнути емоційний настрій його учасників і вирішила унаочнити цілісність групи.

Матеріал: пелюстки з кольорового паперу.

Інструкція: перед вами на столі лежать різнобарвні пелюстки. Виберіть пелюстку, що відповідає за кольором вашому настрою та поясніть чому. Тепер із вибраних пелюсток ми складемо квітку настрою. Група викладає квітку.

Вироблення і прийняття правил групи.

Учасникам групи пропонується вигадати і прийняти правила групи.

Наприклад: приходити навчання без запізнень, виключати мобільний телефон, уважно слухати одне одного й не перебивати, активної участі у роботі групи тощо.

Вправа «Ознайомлення з сім'єю».

Інструкція: назвіть своє ім'я і розкажіть трохи про сім'ю, виберіть колір, яким умовно можна визначити вашу сім'ю. Коли ж ви ставитеся до цей колір, що ви уявляєте зі свого сімейного життя?

2 блок: «Спілкування з дитиною»

Завдання заняття:

Запровадження поняття «прийняття».

Ознайомлення особливостям приймаючої і не приймаючлї поведінки батьків.

Поліпшення емоційного стану учасників.

Структура заняття:

Привітання «Комплімент».

Обговорення домашнього завдання.

Інформаційний блок.

Вправа «Активне слухання».

Вправа «Ніхто не знає, що…».

Творча робота «Портрет мою дитину».

Домашнє завдання.

Матеріали: м'яч, папір, фарби, м'які модулі, кольорові олівці, аудіозапис спокійної музики.

Хід заняття

Привітання «Комплімент».

Інструкція: кинути м'яч і ясно сказати комплімент учаснику.

Обговорення домашнє завдання.

Групповая дискусія «Реальні відповіді дитини», «Що мене радує і що засмучує у дитини»: обмін думками, почуттями, емоціями, переживаннями, труднощами. Актуалізація досвіду учасників, обмін рекомендаціями чи порадами. Ведучий має підбити дискусію до питання тому, що продовженням достоїнств дітей часто є їхніми недоліками.

Інформаційний блок.

Запровадження поняття «прийняття».

Ознайомлення батьків із зонами прийняття.

Відносне прийняття дитини батьком. Що впливає (ситуація, особистісні властивості батька, особисті якості дитини) бути прийнятим дитини. Спільний пошук чинників, які визначають прийняття та неприйняття дитини. Поняття «мові прийняття» і «мові неприйняття». 12 бар'єрів спілкування. Вербальное і невербальне вираз ухвалення, й неприйняття.

Вправа «Портрет моєї дитини».

Інструкція: учасникам тренінгу пропонується влаштуватися те щоб було зручно, використовуючи модулі, заплющити очі і подумки уявити своїх дітей, звернути увагу на вираз обличчя (вправу виконується під спокійну музику). Потім батьки створюють портрет своїх дітей у довільній формі.

Обговорення: які особливості своїх дітей ви зобразили, що ще можна додати?

Рефлексия почуттів.

Які приємні, і неприємні переживання ви відчували на занятті.

3 блок: «Покажеш мені любов»

Завдання заняття:

Формування поглядів на безумовному прийнятті, як головній умові задоволення потреб дитини на любові.

Розвиток навичок конструктивного висловлювання негативні емоції на адресу дитини.

Структура заняття:

Привітання.

Інформаційний блок.

Психогімнастичні вправі «Передай емоцію».

Вправа «Мені в тобі подобається…»

Хід заняття

Привітання.

Учасники із широкого кола вітають групу нетрадиційним способом, невербально.

Психогимнастическое вправу «Передай емоцію».

Інструкція: передайте емоцію із широкого кола (негативну, та позитивну).

Вправа «Мені в тобі подобається…».

Учасники передають м'яч із широкого кола, завершуючи фразу «Мені в тобі подобається…».

Рефлексія набутого на занятті досвіду.

4 блок «Я - батько»

Завдання заняття:

Формування довірчих відносин.

Усвідомлення батьківської позиції і цілей виховання.

Структура заняття:

Вправа «Батьки-дітиа».

Вправа «Сліпий і поводир».

Вправа «Вікова регресія».

Вправа «Діалог сторін мого Я».

Матеріали: альбомні листи, ватман, ручки, шарфи (хустки) за кількістю пар учасників.

Хід заняття

Вправа «Батьки-діти».

Інструкція: домовитеся, хто хто буде - А, хто ж - Б. На початку нехай А, а Б сидить на підлозі в його ніг. Поговоріть один з одним у тому становищі. Що ви у своїй відчуваєте? Обговоріть, наскільки приємно говорити в позиціях. Були часи, коли всі час почувалися в позиції людини, що сидить на підлозі, тоді як інші стоять. Це - позиція дитини. Знову займіть позиції Б. спробуйте гарненько відчути і побачити собі, чим викликане відчуття вашого тіла. Той, хто саме сидить, має дивитися вгору. Через 30 секунд його шия і плечі почнуть хворіти, очі відчують напруга й втома. Можливо, ви відчуєте головний біль. Той, хто перебуває, буде змушений спілкуватися зігнутися і дивитися вниз. Ця вправа допомагає усвідомити внутрішній стан, потреби і почуття дитини. Фізичний дискомфорт, що ви відчуваєте, перебувають у цьому становищі, негативно впливає ваші відчуття провини і взаємовідносини. Щоправда, цей вплив який завжди усвідомлюється. При спілкуванні з дитиною дуже важливий візуальний контакт. Тому бажана розмовляти з нею, сидячи навпочіпки або ж ставити дитину на невелику табуретку.

Вправа «Сліпий і поводир».

Учасники розбиваються на пари. У кожній парі одного з учасників зав'язуються очі. Завдання другого - допомогти «сліпій» пройти намічений маршрут.

Обговорення вправи:

Як ви відчували у ролі «сліпого», у ролі «поводиря»?

У ролі вас було комфортніше?

Які складності викликала дана вправа?

Психолог повідомляє, що це вправо демонструє модель взаємодії «дорослий-дитина».

Вправа «Діалог сторін мого Я».

У центрі кола ставиться два стільця.

Інструкція: Ця гра допоможе нам розкрити позитивні й негативні риси характеру кожного з учасників. У кожній людині два протилежних початки будівництва і вона може розумно об'єднати їх - переважає один, то інше. Отже, першим хто на стільці потрібно зобразити ласкаву, ніжну і пильну маму, що завжди наповнює свої відносини з дитиною теплотою і турботою, яка любить її. Цю маму будь-коли дратує недотепність дитини, її повільність і ніяковість. Вона не кричить на неї та іноді застосовує тілесні форми покарань. З другого краю стільці продемонструйте ваших батьків у тій ситуації, але з протилежними якостями, якостями суворої мами (програвання ситуацій здійснюється з допомогою режимних моментів - підйом, одягання, сніданок, виконання домашніх завдань та інших.).

Групове обговорення:

Що ви відчували у першій і другій ситуації?

У ситуації ви почувалися комфортніше?

Які висновки ви зробили для себе?

5 блок: «Вчимося вимагати і контролювати»

Завдання заняття:

Знайомство батьків із формами контролю над дитиною, розширення поглядів на дисципліни.

Формування вміння регулювати контролюючі функції відповідно до зон контролю над дитиною.

Структура заняття:

Разминка «Асоціації».

Вправа «Разожми кулак».

Обговорення домашнього завдання.

Інформаційний блок.

Праця у парах «Зони контролю».

Вправа «Батьківські вимоги».

Вправа «Аналіз спілкування матері з дитиною».

Праця у парах «Зони контролю».

Визначити зони діянь П.Лазаренка та вчинків дитини (від вільної до абсолютно забороненої). За підсумками запропонованих психологом ситуацій виділити ці зони, і означити в назвах:

зона вільних дій дитини: дії на її власний розсуд.

зона відносної волі: дії за власним вибіором, але у межах певної межі.

зона особливих обставин: допускається, дозволяється порушення правил у силу особливих обставин.

зона заборон: дії дитини, неприйнятні ані за яких обставин («не можна»).

Обговорення групи способів впровадження різної форми контролю.

Вправа «Батьківські вимоги».

Складіть список своїх вимог до дитини. Подивіться, яких сторін життя стосуються ваші вимоги. Чому саме це вимагаєте від своєї дитини? Можливо, це пов'язано з тривогою за безпеку дитини, чи ви віддані до абсолютного порядку вдома, тому вимагаєте від дитини абсолютного ладу у її особистих речах. Подивімося список вимог, як ви гадаєте, чи є ваші вимоги надмірними. Чи може є ваша дитина виконати їх? Згадайте, що ваші батьки вимагали від вас. Вимоги, запропоновані дитині, мають бути виражені у вигляді пропозиції до кооперації. Формулювання вимог має включати:

опис ситуації;

очікування батьків;

віру щодо можливості дитини.

Слід розрізняти конкретні, і тотальні заборони. Тотальні заборони формулюються в безособовій, безальтернативній формі стосовно вчинків дитини, які представляють небезпеку обмани її життя, які зачіпають гідність іншим людям, або вчинкам, що завдають шкода власності.