Соціально-психологічні чинники конформності у дітей молодшого шкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г.Шевченка

Факультет початкового навчання

Кафедра соціальної та практичної психології

конформність поведінка школяр самооцінка

Соціально-психологічні чинники конформності у дітей молодшого шкільного віку

Курсова робота з Психології

студентки 57 групи денного відділення

спеціальності «початкова освіта та практична психологія»

Трегуб Інни Володимирівни

Науковий керівник: Лашук Вікторія Григорівна

Чернігів, 2013

Вступ

Актуальність дослідження. На кожному етапі розвитку суспільства, особливо в нестабільні часи, важливого значення набуває проблема формування духовно здорової особистості, яка здатна адаптуватися до життя в складних соціокультурних умовах, займатися суспільно значущою діяльністю, брати на себе відповідальність за прийняття рішення. Сутність феномену конформізму полягає, насамперед, у зміні поведінки або переконань у результаті реального чи уявного тиску групи. Надмірно виражений конформізм - явище психологічно згубне, оскільки конформна людина, як «флюгер», слід за груповою думкою, не маючи власних поглядів, виступає маріонеткою в чужих руках або реалізує себе як лицемірного пристосуванця, здатного багаторазово змінювати поведінку і зовні висловлювані переконання відповідно до того, «звідки вітер дме» в даний момент, на догоду «сильним світу цього».

Головна цінність конформістського типу - це почуття спільності з соціальним середовищем. Будь то рідне село, нація, клас або просто коло знайомих, саме соціальна група є для такої особистості джерелом моральних норм і уявлень. Якщо в оточенні вкоренилися високі вимоги до поведінки, людина виростає прекрасно вихованою, може навіть з зайвою строгістю. Мало того, що особистість тут соціально орієнтована, її прагнення носять колективістський характер, а не індивідуалістичний, як у «споживача».

Слід чітко розрізняти конформізм як ситуативне явище та конформність як рису характеру. Конформізм виявляється в повсякденному житті, оскільки людині доводиться узгоджувати свою поведінку з іншими людьми, з певними соціальними нормами. Конформність як особистісна риса - це готовність людини змінювати власну поведінку, роль, думки та переконання відповідно до нав'язуваних їй норм, оцінок. Особливо гостро стоїть проблема прийняття системи групових норм для нового члена групи, який адаптується в незвичній для нього системі відносин.

Дана проблема, проблема конформності дітей початкової школи є актуальною у зв'язку з тим, що молодші школярі зорієнтованості на норми поведінки, які діють у їх референтній групі, та можуть легко змінювати свою думку під тиском групи. Вони залежать від однолітків, прагнуть до них і часом готові виконати те, на що їх підштовхує група. Згодом ця схильність призводить до того, що особистість губиться на фоні групи і не може проявити свої здібності, погляди та думки.

Особливу увагу вивченню конформізму та феномену групового тиску приділяли вже з 30-х років ХХ століття у США такі зарубіжні дослідники, як: Е. Мейо, Я. Морено, М. Шериф, К. Левін, М. Дойч, Дж. Тібо, Г. Келлі тощо. Серед вітчизняних дослідників проблему конформізму розробляли О.К. Канатов, В.С. Агєєв, А.Т. Донцов, М.М. Обозов, Є.П. Ільїн і багато інших. Вони заклали основу сучасного розуміння природи внутрішньогрупових процесів, продемонстрували можливості роботи з групою як об'єктом та інструментом психотехнічного впливу.

Об'єкт дослідження: конформність у дітей молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження: соціально-психологічні чинники конформності дітей молодшого шкільного віку.

Мета дослідження: визначити рівень конформності та її чинники у дітей молодшого шкільного віку.

Для досягнення мети окреслено такі завдання дослідження:

теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми групового тиску і зокрема конформності;

аналіз наявних методів та методик, спрямованих на дослідження рівня конформності та її причин;

виявлення рівнів конформності молодших школярів і зокрема дослідження співвідношення конформності з самооцінкою та стилем виховання;

У дослідженні були використані такі методи та методики:

-теоретичні: теоретичний аналіз наукової літератури вітчизняних та зарубіжних дослідників з названої теми у сфері психології з метою відбору фактичного матеріалу; систематизація, порівняння, співставлення здобутих фактів, узагальнення результатів теоретичного дослідження;

емпіричні (визначення рівня конформності за допомогою методики «ДМО» Л.М. Собчик; методика «Драбинка» В.Г. Щур для визначення самооцінки молодших школярів; анкетування батьків з метою дослідження стилю сімейного виховання);

методи обробки отриманих результатів (кількісний та якісний аналіз).

База дослідження. У даному дослідженні брало участь 40 дітей молодшого шкільного віку (від 9 до 10 років) ЗНЗ №3 м. Чернігова.

Структура роботи зумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел ( 57 найменувань). Робота містить 5 таблиці, 3 рисунки, 12 додатків. Загальний обсяг роботи 40 сторінок.

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНФОРМНОСТІ

1.1 Феноменологія конформізму: різновиди та функції

У повсякденній мові поняття «конформізм» набуває певного негативного відтінку, тому що саме слово означає «пристосування». Щоб якось розвести ці різні значення, у соціально-психологічній літературі частіше говорять не про конформізм, а про конформність або конформну поведінку, маючи на увазі чисто психологічну характеристику з позиції індивіда стосовно позиції групи.

Конформність може бути визначена як зміна в поведінці або думці людини під впливом реального чи уявного тиску з боку іншої людини або групи людей. Конформність констатується там і тоді, де і коли фіксується наявність конфлікту між думкою індивіда і думкою групи і подолання цього конфлікту на користь групи [1; 2].

Д. Майєрс дає таке визначення поняття: «конформність» - це згода щодо деякої властивості, аттитюда чи поведінки, основаній на простій приналежності до групи. Як емпірична, так і концептуальна проблема конформності полягає у встановленні цієї згоди (яка не обов'язково має бути повною) і демонстрації того, що її б не було у відсутность групи. Конформність можна відрізняти від інших понять по відсутності однієї з цих умов. Якщо існує згода щодо властивостей, але воно не залежить від приналежності до групи (напр., якщо вона є наслідком більш загальних обставин), говорять про однаковість аттитюдів або поведінки людей [24]. Якщо згода досягається шляхом примусу обіцянкою винагороди чи загрозою покарання, говорять про піддатливість.

Причина конформності з точки зору інформаційного підходу (Л. Фестингер). Сучасна людина не може перевірити всю інформацію, яка до неї надходить, і тому покладається на думки інших людей, коли вона поділяється багатьма. Людина піддається груповому тиску тому, що вона хоче мати більш точну реальність (більшість не може помилятися). З точки зору гіпотези «нормативного впливу», людина піддається груповому тиску тому, що вона хоче мати деякі переваги, які даються членством у групі, хоче уникнути конфліктів, уникнути санкцій при відхиленні від прийнятої норми, хоче підтримати свою подальшу взаємодію з групою.

Роль конформізму є різною: як позитивною так і негативною.

До позитивних функцій С. Аш відносить такі:

- формування єдності в кризових ситуаціях, що дозволяє організації вижити у складних умовах;

- спрощення організації спільної діяльності за рахунок відсутності роздумів;

- поведінки в стандартних обставин і отримання інструкцій з поведінки в нестандартних обставин;

- зменшується час адаптації людини в колективі;

- група набуває єдиного обличчя.

До негативних функцій конформізму відносять:

- знижує здатність самостійно орієнтуватися в нових і незвичних умовах;

- притупляє критичність сприйняття навколишньої реальності;

- сприяє некритичній підміні індивідуальних морально-етичних норм соціальними;

- сприяє розвитку забобонів і упереджень проти меншин;

- знижує здатність до оригінальних і творчих ідей [44].

Сутність феномену конформізму полягає, насамперед, у зміні поведінки або переконань у результаті реального чи уявного тиску групи. Більшості людей хочеться бути разом з переможцями та долучитися до успіху. Від конформізму слід відрізняти інші прояви однаковості в поглядах, думках, судженнях, які формуються у процесі соціалізації, а також зміна поглядів під впливом переконливої аргументації. Конформізм - це прийняття індивідом певної думки «під натиском», під тиском суспільства або групи. Він обумовлений головним чином боязню санкцій або небажанням залишитися в ізоляції. Самоідентифікація зі стороною яка перемогла, сприяє підвищенню самооцінки, дозволяє відчути власну успішність і перевагу над представниками сторони, що програла [30].

У процесі суспільних відносин у людей формується і проявляється конформність - якість особистості, яка відображає здатність людини піддаватися впливу групи. Вона буває:

зовнішньою (публічною), яка являє собою демонстративне підпорядкування групі, яке, однак, часто не відповідає внутрішнім переконанням людей;

внутрішньою (особистою), яка відображає дійсне перетворення їх індивідуальних установок, що призводить до зміни їх зовнішньої поведінки.

Зазвичай розрізняють три рівні конформності:

- підпорядкування на рівні сприйняття, коли під впливом групи змінюється (спотворюється) сприйняття людей, які починають бачити навколишню дійсність та інтерпретувати її зміст так, як вона оцінюється групою;

- підпорядкування на рівні оцінки, при якій люди приєднуються до думки групи, вважаючи її правильною, а свою оцінку - помилковою;

- підпорядкування на рівні дії, коли люди усвідомлюють, що група неправа, але, побоюючись її санкцій, демонструють згоду з груповою думкою [52].

Конформність - схильність до групового тиску і зміна своєї поведінки під впливом інших осіб, групи. Слід розрізняти сугестивність і конформізм. Сугестивність - це мимовільна піддатливість людини думці групи (людина і сама не помітила, як змінилися її погляди, поведінка, це відбувається само собою, щиро). Конформізм - це свідома поступливість людини до думки більшості групи для уникнення конфлікту з нею [26].

Розкриємо позитивне і негативне значення конформності. Серед негативних можна назвати те, що конформні особи виявляють слабший інтелект, ніж незалежні. Їм більше притаманні догматичність, стереотипність мислення, нечіткість думок та висловлювань. Сфера мотивації та емоційних функцій конформної особи характеризується недостатньою силою характеру, невмінням володіти собою у стресових ситуаціях. У сфері самосвідомості вони страждають комплексом неповноцінності, а у стосунках з іншими проявляють авторитарність, занепокоєність справами інших людей. Конформність як міра підпорядкування людини груповим нормам та вимогам є не особистісною рисою, а властивістю міжособистісних стосунків, пов'язаних із рівнем розвитку групи, характером її діяльності, ситуацією, наявністю у групі індивідів, які відхиляються від загальної думки та ін. Багато дослідників вважає конформізм негативним явищем, якому властиве свідоме пристосування, навіть пристосовництво до дійсності. Їх оцінки ґрунтуються на переконаннях, що конформізм за своєю суттю є явищем не так психологічним, як етичним.

Опоненти ж доводять, що конформізм виконує важливі функції у процесі соціалізації особистості, інтеграції її у соціальну спільноту. Досить своєрідні міркування висловлюються щодо явища конформності, яке, на відміну від конформізму, окремі науковці вважають неоцінним, тобто таким, що перебуває поза оцінкою. Важливу відмінність конформності від конформізму вони вбачають у тому, що конформність може проявлятися не стільки на рівні індивідуальних відмінностей, скільки на рівні особливостей групової ситуації. Відомі також намагання трактувати конформність до групових норм в одних випадках як позитивний, в інших -- як негативний чинник функціонування групи. За твердженням прихильників цієї точки зору, деколи конформність може стимулювати навіть альтруїстичну поведінку або поведінку, яка узгоджується з моральними критеріями самої особистості. Натомість прийняття групових норм, що переслідує особисту вигоду, кваліфікується як пристосовництво. За таких обставин конформність спричиняє різні негативні ефекти [51].

Таким чином, конформність до групових норм в одних ситуаціях чинить позитивний вплив, а в інших - негативний. Дотримання деяких встановлених стандартів поведінки важливе, а інколи просто необхідно для ефективних групових дій. Інша справа, коли згода з нормами групи набуває характеру витягання особистої вигоди і перетворюється на пристосовництво Нормативний тиск (вплив) вступає у непросту взаємодію з можливостями і ресурсами, які перебувають у розпорядженні групової меншості.

Слід чітко розрізняти конформізм як ситуативне явище та конформність як рису характеру. Конформізм виявляється в повсякденному житті, оскільки людині доводиться узгоджувати свою поведінку з іншими людьми, з певними соціальними нормами. Конформність як особистісна риса - це готовність людини змінювати власну поведінку, роль, думки та переконання відповідно до нав'язуваних їй норм, оцінок. Особливо гостро стоїть проблема прийняття системи групових норм для нового члена групи, який адаптується в незвичній для нього системі відносин. Тому перед ним постає питання про прийняття або відкидання цих норм, правил, цінностей даної групи [54].

Суть усіх досліджень конформності залишається незмінною - це метод "підставної групи", причому сама група набрана спеціально для цілей експерименту в умовах лабораторії. Тому всі спроби дати пояснення як самому феномену, так і ступеню конформності різних індивідів повинні враховувати цю суттєву особливість групи. На підставі самозвітів досліджуваних та висновків, побудованих експериментаторами, були виявлені численні залежності. Хоча на основі власних оцінок результатів експерименту випробуваними причина піддатливості вбачалися в їх особистих особливостях (або у зв'язку з низькою самооцінкою, або завдяки визнанню якихось дефектів власного сприйняття). У більшості пояснень дослідниками було встановлено, що конформність не є строго особистісна характеристика індивіда. Звичайно, і ці показники досить значущі. Наприклад, було встановлено, що на ступінь конформності впливають і менш розвинений інтелект, і більш низький рівень розвитку самосвідомості, і багато інших обставин.

Феномен групового тиску (конформізму) пов'язаний із прийняттям вже існуючих норм групового життя кожним новим її членом, тобто "підключенням" цього індивіда до групи і його "підпорядкуванням" групі. Конформізм є механізмом, що стабілізує групові процеси, забезпечує перемогу норм, прийнятих більшістю [55].

Під конформізмом розуміють пасивне, пристосовницьке прийняття групових стандартів у поведінці. Дослідники виділяють два різновиди конформізму - внутрішній і зовнішній. Щире схвалення норм і правил, які існують у групі, схиляння перед авторитетами є виявом внутрішнього конформізму. Якщо ж зміна емоцій, суджень чи поведінки індивіда сталася внаслідок поступливості (людина просто вирішила відкрито не заявляти про свої уподобання і не відстоювати публічно власні переконання) - має місце зовнішній конформізм.

Конформізм є широким соціально-психологічним явищем, який часто ототожнюють з поняттями "конформна поведінка" або "конформність". Конформна поведінка - дія чи поведінка індивіда, відповідна до групових норм внаслідок ситуації групового тиску.

С. Аш виділяє такі різновиди конформної поведінки:

- раціоналістичний, якщо поведінка людини змінилася внаслідок того, що в ході дискусії, спілкування індивід дійсно переконався в чомус;

- мотивований, який виявляється у тому, що індивід, який бажає зберегти гарні стосунки з членами групи і не бажає конфліктувати, лише ззовні демонструє зміни, а насправді залишається при власній думці. Конформна поведінка виникає тільки в ситуації тиску (впливу групи). При цьому важливим є те, що цей тиск здійснюється не як пряма погроза, а саме як психологічна: через оцінки, спільну думку, образливий жарт) [29].

Конформність - властивість поведінки людини, яка проявляється у схильності підтримувати думку групової більшості і піддаватися груповому тиску. Конформність виявляється у ситуації конфлікту між думкою особистості і позицією групи. Внутрішня конформність - справжнє перетворення настанов та поведінки індивіда на користь підпорядкування груповим нормам, внаслідок якої розв'язується конфлікт між ним і групою.

Донцов А. І. розрізняє такі види конформності:

а) внутрішньо-особистісну конформність (засвоюючи конформні реакції) - думка людини дійсно змінюється під впливом групи, людина погоджується, що група права, і змінює свою попередню думку згідно з думкою групи, згодом проявляючи засвоєну групову думку, поведінку і за відсутності групи;

б) демонстративну згоду з групою з різних причин (частіше за все, щоб уникнути конфліктів, неприємностей особисто для себе або близьких людей, при збереженні власної думки в глибині душі (зовнішня, публічна конформність) [15].

Конформна поведінка - це ситуативна поведінка індивіда в умовах конкретного групового тиску (впливу). Комфортність можна визначити як особливість чи властивість індивіда, яка виявляється в його схильності піддаватися реальному чи уявному тискові групи. Ця поступливість знаходить свій вияв у зміні його поглядів та поведінки відповідно до точки зору більшості.

Олпорт Г. В. виділяє два типи конформної поведінки:

зовнішнє підпорядкування, що виявляється у свідомому пристосуванні до думки групи, яке супроводжується гострим внутрішнім конфліктом, і у свідомому пристосуванні до думки групи без яскраво вираженого внутрішнього конфлікту.

внутрішнє підпорядкування, яке полягає в тому, що частина індивідів сприймає думку групи як свою власну і підтримує її не тільки в конкретній ситуації, а й за її межами. Йдеться про бездумне прийняття думки групи через вироблення власної логіки пояснення здійсненого вибору [22; 29].

Обозов М. М. виділяє три рівні конформної поведінки людини:

- підпорядкування (вплив групи має зовнішній характер, тривалість конформної поведінки обмежується конкретною ситуацією);

- ідентифікація (існує у двох формах: людина може повністю чи частково уподібнювати себе іншим членам групи, або ж учасники взаємодії очікують один від одного певної поведінки, намагаючись виправдати ці взаємні очікування);

- інтерналізація (пов'язана з цінностями особистості). У такій ситуації поведінка людини є відносно незалежною від зовнішніх впливів, тому що думки чи точки зору інших об'єднані у систему цінностей самої людини.

Конформізм розглядається також як функція трьох різновидів впливу.

інформаційна конформність щодо групи, коли точка зору групи вважається адекватним відображенням дійсності;

нормативна конформність щодо групи, коли людина зацікавлена одержати оцінку групи;

нормативна конформність щодо експериментатора. Вона виникає тоді, коли інтереси піддослідного спрямовані головним чином на оцінку його не групою, а експериментатором [28].

Соціальний конформіст - це людина, член суспільства, який всупереч своїм поглядам, думкам, знанням, під впливом думки більшості членів групи приймає цю думку істинно вірною. Іншими словами конформіст - це людина, яка звикла всім беззаперечно підкорятися. У неї немає ні власної думки, ні власних переконань, ні власного «Я». Якщо у неї є друг, то вона у всьому підкоряється йому. Якщо вона знаходиться у групі людей, то у всьому підкоряється її вимогам. Конформіст - це тип соціального пристосуванця.

Битянова М. Р. виділяє кілька груп соціальних конформістів. В основу поділу на групи була покладена їх схильність до зміни своєї думки під тиском думки більшості і характер подальшої поведінки індивіда[9].

Першу групу соціальних конформістів склали ситуаційні конформісти. Представники даної групи відрізняються від інших членів суспільства проявом найбільш високої залежності від групи в конкретних ситуаціях. Ці люди практично завжди протягом всього життя слідують думці більшості. У них геть відсутня власна думка про навколишній світ. Такими людьми дуже легко керувати, підкоряти їх своїй волі, навіть якщо вона буде входити в прямий найгостріший конфлікт. Ці люди з точки зору розвитку суспільства представляють найбільш небезпечний його контингент, бо своєю пристосованістю дуже часто сприяють просуванню в життя вкрай негативних явищ - геноцид, тиранія, утиск прав і т.д.

Другу групу представляють внутрішні конформісти - люди, які в разі конфлікту своєї думки з думкою більшості приймають її бік і внутрішньо засвоюють цю думку, тобто стають одними з членів більшості. Тут слід сказати, що такий вид конформізму і є результат подолання конфлікту з групою на користь групи. Такі люди також, як і представники першої групи, вкрай небезпечні для суспільства, яке за наявності великої кількості таких представників деградує, перетворюється в співтовариство рабів, готових безвільно виконувати всі вказівки, накази, не замислюючись підкорятися думці сильних людей. Представники цих двох типів конформістів - знахідка для людини-лідера, який за короткий час зможе раз і назавжди підпорядкувати їх своїй волі.

Третя група соціальних конформістів - зовнішні конформісти, які приймають думку більшості лише зовні, а на ділі вони продовжують їм чинити опір. Такі люди дійсно мають свою думку, проте внаслідок своєї слабохарактерності і боягузства нездатні відстоювати його в групі. Вони здатні зовні погодитися з неправильною, на їх погляд, думкою з метою запобігання конфліктній ситуації. Такі люди заявляють, що погодилися з неправильною думкою, щоб не протиставляти себе більшості, не бути ізгоєм.

Четвертий тип конформістів складають негативісти (конформісти навиворіт). У дослідженнях конформності з'явилася ще одна можлива позиція, яку виявилося доступним зафіксувати на експериментальному рівні. Це - позиція негативізму. Коли група чинить тиск на індивіда, а він у всьому пручається цьому тиску, демонструючи на перший погляд вкрай незалежну позицію, у що б то не стало заперечуючи всі стандарти групи, то це і є випадок негативізму. Лише на перший погляд негативізм виглядає як крайня форма заперечення конформності. У дійсності, як це було показано в багатьох дослідженнях, негативізм не є справжньою незалежністю. Навпаки, можна сказати, що це є специфічний випадок конформності, так би мовити, "конформність навиворіт": якщо індивід ставить за мету будь-якою ціною протистояти думці групи, то він фактично знову залежить від групи, бо йому доводиться активно продукувати антигрупову поведінку, антигрупову позицію або норму, тобто бути прив'язаним до групової думки, але лише з протилежним знаком. Такі люди вкрай небезпечні для суспільства, оскільки в будь-якому випадку не визнають суспільних цінностей, відкрито вступають у конфлікт з суспільством навіть тоді, коли розуміють, що їх позиція не вірна. При цьому, цікавий той факт, що навіть якщо поміняти думку більшості і привести її у відповідність з позицією негативістів, останні в свою чергу все одно поміняють свою думку, бо все-таки знаходяться під впливом думки більшості [47].

Всім перерахованим типам конформістів протистоять нонконформісти, які в будь-якій ситуації, навіть під сильним і спрямованим впливом більшості залишаються при своїй думці, вживають заходів по відстоюванню своїх позицій. Такі люди відрізняються самостійністю, незалежністю, внаслідок чого є швидше ізгоями суспільства, яке всіма силами прагне поглинути їх, зламати їх опір і підпорядкувати своїй волі. Часто саме нонконформісти виявляються тією рушійною силою, яка штовхає суспільство по шляху розвитку, засвоєння справжніх суспільних цінностей, відкривають для нього нові можливості.

Конформності протистоїть нонконформізм, тобто повне заперечення якоїсь згоди, нехтуванням будь-якими нормами та цінностями.

Нонконформізм як прагнення будь-що заперечувати точку зору більшості, чинити завжди протилежно їй є не альтернативою конформності, а одним з її виявів та проявом негативізму та невмотивованої поведінки індивіда, і виявляється у незгоді, запереченні певних вимог, очікувань, норм соціального оточення [26; 55].

Отже, виходячи з цього, можна стверджувати, що конфомізм є неминучим, оскільки саме він дає можливість індивідові зберегти самосвідомість у незмінному вигляді, членств у групі.

1.2 Чинники виникнення конформної поведінки

Узагальнюючи різні точки зору на природу конформної поведінки, можна виокремити групу головних чинників, які її викликають. Зупинимось детальніше на їх аналізі.

Конформна поведінка виникає тільки у разі конфлікту (реального чи уявного) між індивідом та групою. Прояв конформності наростає в умовах невизначеності. Чим очевидніша відмінність між представленими позиціями, тим сильніше люди орієнтовані на власну думку; чим тонші нюанси оцінок, тим більше схильні зважати на інших. Ситуація невизначеності, соціальної або особистої, взагалі впливає на самооцінку людини і знижує її довіру до самої себе, що автоматично підвищує залежність від групового тиску [2; 6].

Ступінь конформності сильно залежить від того, наскільки значуща для нас ситуація. У неістотних питаннях простіше, не замислюючись, погодитися з більшістю, адже така поведінка дозволяє економити енергію, не вступаючи в конфлікти через дрібниці. Але в принциповому питанні навіть дуже лояльна людина може стати абсолютно непохитною. Цей факт підтверджує точку зору на конформізм як на корисний механізм підтримки стабільності групи. У життєвих, нормативних ситуаціях людина обмежується конформними реакціями, а в серйозні, відповідальні моменти здатна здійснювати свідомий і самостійний вибір.

Важливими чинниками конформної поведінки є групові. До них належить: конформність поведінка школяр самооцінка

- від розміру групи (вплив групи досягає максимуму при кількості трьох-п'яти осіб, а подальше збільшення чисельності веде до зниження цього впливу);

- від одностайності групи (рівень конформізму нижче, якщо у людей є співчуваючі їм індивіди, оцінки яких також розходяться з думкою групи);

- від згуртованості групи, із зростанням якої посилюється конформність її членів;

- єдність більшості, якщо до випробуваного приєднується хоча б один «союзник», що дав правильну відповідь, то тенденція підкоритися помилковому судженню більшості різко падає. Фактично, навіть якщо єдність зруйнована не союзником, влада групи однаково серйозно слабшає. Інакше кажучи, якщо один з членів групи теж дає неправильну відповідь, що, однак, відрізняється від помилкової відповіді більшості, то присутність ще одного «дисидента» серйозно зменшує тиск, що викликає конформну поведінку, і випробуваний, досить імовірно, дасть правильну відповідь [46].

Таким чином, існування ще одного інакомислячого викликає потужний ефект звільнення людини від впливу більшості. Однак якщо єдність все-таки має місце, то для досягнення максимальної конформності випробуваного вже не настільки істотно, наскільки велика буде ця більшість. Виявляється, що схильність індивіда до конформності під впливом групового тиску залишається приблизно однаковою й мало залежить від того, чи складається ця одностайна більшість усього із трьох членів групи або із шістнадцяти.

- від статусу членів групи (люди з низьким статусом частіше проявляють конформність по відношенню до членів групи з більш високим статусом);

- від того, чи висловлюється думка публічно або віч - на - віч (в першому випадку рівень конформізму вище);

- від того, чи мають місце попередні висловлювання чи ні (у випадку попередніх висловлювань люди проявляють меншу конформність, якщо тиск групи суперечить цим висловам);

Імовірність конформності зростає зі збільшенням чисельності групи і досягає максимуму в присутності 5-8 чоловік. Особливо яскраво феномен конформізму працює, коли на людину чинить тиск групова більшість, і вона одностайна у своїх переконаннях.

Американські вчені ( М. Шериф та С. Аш) виділяють три можливі причини приєднання до більшості.

По-перше, більшості людей хочеться бути разом з переможцями та долучитися до успіху. Самоідентифікація з перемігшої стороною сприяє підвищенню самооцінки, дозволяє відчути власну успішність і перевагу над представниками сторони, що програла.

По-друге, альтернативна мотивація пов'язана з раціональними вигодами.

Нарешті, по-третє, ще одним мотивом є страх ізоляції. Згідно з думкою німецького соціолога Е. Ноель-Нойман, люди адаптуються до сприйняття ними думки більшості, прагнучи уникнути незримого тиску з боку найближчого оточення, що розділяє протилежні погляди. При цьому змінюється не тільки зовнішня поведінка, але і внутрішні установки особистості - інакше було б складно пояснити вплив більшості на результати таємного голосування [47].

Особливості впливу більшості на меншість у суспільстві визначаються відмінностями сприйняття в малих і великих групах.

Перша з них пов'язана з можливістю або неможливістю тримати в полі зору всіх учасників процесу. У малій групі розподіл думок людей можна оцінити безпосередньо. Визначити, скільки з них «за» чи «проти» з того чи іншого питання, не складає труднощів. У великих групах всі люди не потрапляють в поле сприйняття одночасно.

Друга особливість полягає в безпосередньому сприйнятті людини людиною. У малій групі частіше має місце ситуація взаємодії «обличчям до обличчя». У великих групах джерелом уявлень про поведінку більшості є не тільки самі люди, але й пряма або непряма інформація про їх думки і специфіку поведінки.

Індивіди із заниженою самооцінкою більше піддані груповому тиску, ніж індивіди, які володіють високою самооцінкою. Більше того, на самооцінку індивіда, який виконує яке-небудь завдання, у конкретній ситуації можна впливати. Так, випробувані, які вже домоглися успіху у виконанні схожого завдання (наприклад, вони правильно визначили довжину відрізка), продемонструють куди менш конформну поведінку, ніж ті випробувані, які введені в експеримент без попередньої підготовки. Таким чином, якщо люди переконані, що вони зовсім (або зачасту) не здатні виконати поставлене перед ними завдання, їхня схильність до конформної поведінки збільшується.

Звичайно, не менш важливий і склад самої групи, що здійснює тиск на індивіда. Найбільш ефективне нав'язування конформної поведінки досягається у випадку, коли група складається з експертів, коли члени групи окремо або спільно з тих або інших причин значимі для індивіда або коли члени групи, знову ж окремо або спільно, по якихось параметрах «порівнянні» з індивідом (інакше кажучи, належать до одного середовища) [56].

У той же час існує безліч ситуацій, коли ми поводимося конформно стосовно поведінки інших саме тому, що їхня поведінка є нашим єдиним «порадником» до здійснення правильних дій. Відповідно до поглядів Л. Фестингера, коли фізична реальність стає все більше невизначеною, люди починають усе більше покладатися на соціальну реальність. Інакше кажучи, вони намагаються поводитися конформно стосовно поведінки інших зовсім не тому, що бояться бути покараними групою, а тому, що група постачає інформацію щодо того, яких дій від них очікують [9].

Ступінь прояву конформізму залежить від цілого ряду ситуаційних, індивідуальних і культурних факторів:

- стать (жінки виявляють більшу конформність, ніж чоловіки);

З'ясувати, хто більш схильний до конформної поведінки - чоловіки чи жінки - намагалися багато психологів. Показано, що з віком у хлопчиків зростає інтернальність, а у дівчаток - екстернальність. Інтернали різної статі по-різному проявляють свою високу інформаційну потребу. Жінкам потрібна вся інформація, і не важливо, актуальна вона для них саме зараз. Вони збирають відомості про світ, щоб стати більш компетентними в спілкуванні. Кінцевою метою їх зусиль зазвичай є визнання їх значимості в рамках референтної групи. Для чоловіків важливіше результат сам по собі - як віха його особистих досягнень, що мають цінність незалежно від думки оточуючих.

Відрізняється і мотивація вчинків у чоловіків і жінок, виділяють зовнішню та внутрішньоорганізовану мотивацію. Під зовніньоорганізованою мотивацією розуміється такий процес формування людиною мотиву, який відбувається під значним впливом ззовні (коли інші люди віддають накази, розпорядження, поради). Внутрішньоорганізована мотивація - це процес формування мотиву, при якому людина виходить з наявної потреби, без стороннього втручання у вибір цілі і способів її досягнення.

Мотивація осіб жіночої статі більш внутрішньоорганізована, тобто мотив легше формується під тиском ззовні, а мотивація осіб чоловічої статі - більш внутрішньоорганізована, тобто виходить з розуміння сенсу та особистої значущості того, що треба робити.

Відомо, що особи жіночої статі більш сугестивні, ніж особи чоловічої статі. Правда це спостерігається не в усіх вікових групах [40].

Можна зробити висновок, що жінки більш податливі до групового тиску (з конформних), ніж чоловіки. У дівчат, порівняно з юнаками спостерігається більш частий вибір професії за порадами рідних та знайомих.

- вік (конформна поведінка частіше проявляється у молодому і старечому віці, хоча якщо говорити про підлітків і старшокласників, то вони схильні демонструвати конформізм у спілкуванні з групою однолітків (дуже сильним є бажання "бути як всі"), і негативізм - у спілкуванні з дорослими, тож школярі більш конформні ніж студенти);

- національна культура (наприклад, в експериментах С. Мілграма студенти з Норвегії виявляли велику конформність в порівнянні з французькими студентами);

- зміст групової діяльності і рівня розвитку групи (в дифузній малій групі люди виявляють більшу конформність в порівнянні з ситуацією в колективі, де він вибірково відноситься до соціальних впливів, беручи до уваги опосередковують ці впливи цінності, переконання та ідеали групи, а також внутрішньо-груповий статус її членів - джерел впливу);

- соціальний статус (люди з більш високим статусом менш схильні до групового тиску), психічний і фізичний стан (погане самопочуття, втома, психічна напруженість підсилюють прояв конформності).

Один зі способів зменшити конформність стосовно групового тиску - це підштовхнути індивіда до того, щоб він якимось чином закріпив вірність своєму первісному судженню. Уявіть себе в ролі футбольного судді. Гравець забив гол, але ви не зарахували його, зафіксувавши положення поза грою на очах 50 тисяч уболівальників. Після закінчення матчу двоє бічних суддів підходять до вас і кожний з них окремо переконує вас, що офсайду не було. Яка ймовірність того, що під впливом суддів ви зміните своє первісне рішення? Зрівняєте це з іншою ситуацією, подібною з тієї, котра була створена в експерименті С. Аша, коли ви ще під час гри спочатку кидаєте оком на обох бічних суддів - зробили вони чи відмахування чи ні - і тільки після цього виносите власне судження [40; 56].

Подібне порівняння було проведено в експерименті М. Дойча й Х. Джерарда. Вони використовували парадигму С. Аша й виявили, що у випадку, коли випробувані нічим не зв'язували себе, - так само як в С. Аша - конформність стосовно помилкового судження більшості виявили 24,7%. Коли ж індивіди привселюдно висловили своє судження перед тим, як почули судження інших «суддів», і тим самим були змушені зберігати вірність первісному висловленню, частка «конформістів» знизилася до 5,7%.

Грунтуючись на результатах досліджень, проведених численними психологами-соціологами можна прийти до висновку, що до прояву різного роду конформізму схильні більше 30% членів суспільства. При цьому таке явище не є у всіх однаковим і залежить від різного роду факторів. Одним із основних чинників, що впливають на рівень конформізму в окремої людини є характер її особистості, схильність до зміни своєї думки під впливом (тиском) думки більшості.

Конформізм грає особливе значення в діяльності членів організації, так як здатність людей приймати встановлені порядки впливає на їх здатність приживатися в колективі, на швидкість включатися в роботу. При цьому слід зазначити, що в основі конформізму лежить групова однодумність, що припускає придушення індивідуальності людини, її власних поглядів з метою підтримки спільної думки. Конформізм членів колективу може формуватися під впливом сформованих норм поведінки (неписаних правил про те, що і як слід робити або не робити), порушення яких суворо карається.

Ставлення різних людей до конформізму неоднакове. Так, одні приймають норми поведінки беззастережно і прагнуть їх неухильно виконувати, другі виконують їх тільки заради збереження прихильності колективу (власне конформісти), треті беруть їх на внутрішньому рівні але не слідують їм зовні, четверті не приймають їх внутрішньо і не слідують їм на практиці ( так звані індивідуалісти). Від останніх колектив прагне позбутися всіма силами, але їх професійні знання можуть бути дуже корисні для суспільства в цілому.

У будь-якому колективі існує система соціального контролю, яка в цілому підтримує конформізм на необхідному рівні. У дану систему входять такі заходи впливу на членів, як переконання, приписи, заборони, визнання заслуг і т.д. Завдяки даним заходам поведінка членів суспільства приводиться у відповідність з загальноприйнятою.

Д. Майєрс називає такі причини конформної поведінки:

- по-перше, наполеглива і вперта поведінка інших людей може переконати людину в помилковості її початкової думки;

- по-друге, член групи свідомо чи несвідомо прагне уникнути покарання, осуду, засудження з боку групи за незгоду і непослух;

- по-третє, невизначеність ситуації і неясність інформації сприяє орієнтації людини на думки інших людей, що стають більш певними і ясними джерелами інформації. У груповій взаємодії ефект конформізму грає істотну роль, оскільки є одним з механізмів прийнятий групового рішення [23; 24].

У результаті проведених досліджень у соціальній психології виявлені наступні закономірності:

По-перше, залежність поведінки людини від думки і поведінки інших людей.

По-друге, в конфлікті між сенсорною і соціальною інформацією в більшості випадків перемогу бере соціальна інформація. Більш серйозна і неоднозначно розв'язувана задача виникає при конфлікті між соціальною інформацією різного порядку, наприклад, між минулим досвідом людини, її цілями, цінностями, принципами, очікуваннями, з одного боку, та вимогами групи - з іншого. Процес вибору між приєднанням до думки групи і самодостатністю, впевненістю у своїй власній думці проходить набагато складніше, ніж у вищеописаних експериментах.

По-третє, виникає проблема відповідності вербальної реакції дійсній думці і поведінці людини. Вона формулюється наступним чином: чи змінюється думка тому, що людина переконалася; тобто відбулася зміна її когнітивної структури, чи вона лише демонструє зміни, спонукає іншим мотивам [47].

Отже, на розвиток конформності впливають різноманітні чинники, такі як: стать, вік, національна культура, соціальний статус, зміст групової діяльності і рівня розвитку групи, психічний і фізичний стан людини та ін.

Висновки до першого розділу

Конформізм - зміна поведінки або переконання у відповідь на реальне чи групове твердження. На перший погляд в конформізмі є тільки негативні риси, адже конструктивне інакомислення і незалежність сприймаються більшістю людей, як гідні усіляких похвал якості. Проте існує безліч ситуацій, в яких конформність виявляється засобом досягнення значущої соціальної мети. Задля забезпечення власного спокою різні форми суспільства вимагають, щоб люди підпорядковувалися певним правилам. Конформізм по відношенню до соціальних правил і норм служить свого роду мастилом у механізмі соціальної взаємодії. Він дозволяє нам структурувати соціальну поведінку і передбачати реакції оточуючих. Досвід одних людей дозволяє іншим уникнути великих особистих неприємностей.

Тиск з метою викликати конформізм може навіть виконувати певні соціальні функції. Основними умовами, які дають змогу меншості впливати на групу є послідовність, стійкість поведінки меншості, єдність членів меншості в конкретний момент і збереження, повторення позиції в часі. Отже, меншість, користуючись різними тактичними засобами, може значно посилити свою роль у групі і наблизитись до поставленої мети.

Конформізм - це багатоаспектний феномен, який може включати поняття конформна поведінка і конформність. Може мати різноманітні види та особливості прояву.

Конформність людини може бути обумовленна значною кількістю чинників, серед яких основні: вік, стать, статус, особливості групи (її згуртованість, авторитет, чисельність, структура, наявність союзника) тощо.

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНФОРМНОСТІ ТА ЇЇ ПРИЧИН У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Аналіз методів і методик для визначення рівня конформності та її причин

Для того щоб об'єктивно визначити рівень конформності молодших школярів, ми взяли три основні критерії оцінювання це - безпосередньо конформність, як особистісну якість, самооцінку та стиль виховання дитини і відповідні до методики, які описані нижче.

Спостереження за особливостями прояву конформності молодших школярів у спілкуванні з однолітками. Даний метод дослідження є спостереженням за дітьми в школі під час перерви. Спостереження має бути систематичним, чітко спланованим та цілеспрямованим. Тобто, спостереження проводиться за тією поведінкою дитини, яка спостерігається в спілкуванні та грі у момент проведення дослідження. За результатами виводяться лідери в групі, активність кожної дитини у групі, відношення дитини до себе, до своїх можливостей.

Тест міжособистісних відносин Т. Лірі. Дана методика розроблена Т.Лірі (1954 р.) і призначена для дослідження уявлень суб'єкта про себе та ідеальне "Я", а також для вивчення взаємин у малих групах. З її допомогою виявляється переважаючий тип відносин до людей в самооцінці та взаємооцінці.

З метою виявлення самооцінки досліджуваних було викортано методику «Драбинка». Дітям пропонується 10 сходинок (див додаток Д). Кожен має вирішити, де він стане на цих сходах. На найнижчих сходинках стоять діти, які вважають себе неслухняними, нерозумними, некрасивими. На середніх - кращі, на найвищих - найкращі (які вважають себе добрими, розумними, красивими).

З метою визначення стилю сімейного виховання було використано анкету. Вона дозволяє діагностувати такі стилі виховання:

1. Авторитарний стиль. Авторитарні батьки у вихованні дотримуються традиційного канону: авторитет, влада батьків, беззастережне слухняність дітей. Як правило, при цьому спостерігається низький рівень вербальної комунікації, застосовуються покарання, заборони і вимоги відрізняються ригідністю і жорстокістю. Формується залежність, нездатність до лідерства, відсутність ініціативи, пасивність, низька ступінь соціальної і комунікативної компетентності, низький рівень соціальної відповідальності з моральної орієнтацією на зовнішній авторитет і владу.

2. Ліберальний стиль. Ліберальні батьки навмисно ставлять себе на один щабель з дітьми. Дитині надається повна свобода: вона повинна до всього прийти самостійно, на підставі власного досвіду. Ніяких правил, заборон, регламентацій поведінки немає. Реальна допомога та підтримка з боку батьків відсутня. Рівень очікувань щодо досягнень дитини в сім'ї не декларується. Формується інфантильність, висока тривожність, відсутність незалежності, страх реальної діяльності та досягнень. Спостерігається або уникнення відповідальності або імпульсивність.

3. Демократичний стиль. Демократичні батьки, мотивуючи свої вчинки і вимоги, прислухаються до думки дітей, поважають їх позицію, розвивають самостійність суджень. У результаті діти краще розуміють батьків, ростуть розумно слухняними, ініціативними, з розвиненим почуттям власної гідності. Діти бачать в батьках зразок громадянськості, працьовитості, чесності, моральності і бажання виховати їх такими, якими є самі батьки.

За даними дослідження Д. В. Берко, виховні стилі батьків впливають на формування особистості, яка проглядається на рівні рис характеру, особистої зрілості, семантичної структури повсякденної свідомості. Так, на рівні рис встановлена ??значуща залежність між виховними принципами обох батьків і тими структурами особистості, які відповідальні за рівень психологічного здоров'я, емоційний стан, регуляцію поведінки і соціальну адаптацію [34; 36].

Таким чином для об'єктивного встановлення рівня конформності можна брати за основу ці чинники, які допоможуть розкрити прояв конформної поведінки молодших школярів.

2.2 Підготовка і проведення емпіричного дослідження

Дане емпіричне дослідження проводилося за допомогою методики на виявлення конформності «ДМО» (Л.М. Собчик), методики на виявлення самооцінки досліджуваних Драбинка» (В.Г. Щур) та опитувальника на визначення стилю сімейного виховання в ЗНЗ №3 м. Чернігова. Загальний обсяг вибірки склав 40 дітей молодшого шкільного віку (від 9 до 10 років).

При проведенні емпіричного дослідження нами дотримувалися такі положення стосовно процесу психологічних досліджень:

дослідження проводилося в однакових сприятливих для досліджуваних умовах;

враховувався вплив психічного та фізичного стану досліджуваних на момент експерименту на результати;

інструкція була однаковою та зрозумілою для всіх;

експеримент характеризувався об'єктивною регламентацією даних.

Програма емпіричної частини дипломного дослідження була розроблена на підставі теоретичного аналізу проблеми конформності та складалася з 3 етапів.

У процесі першого етапу емпіричного дослідження, здійснювалося виявлення рівня конформності дітей молодшого шкільного віку за допомогою методики «ДМО» Л.М. Собчик.

На другому етапі визначалися особливості самооцінки у молодших школярів. Це завдання вирішувалося завдяки використанню методики «Драбинка» В.Г.Щур. Окрім того, здійснювалося визначення стилю сімейного виховання за допомогою анкетування батьків.

На третьому етапі з метою визначення причин конформності встановлювали співвідношення між рівнями конформності дітей та їх самооцінкою і стилем виховання.

Зупинимось детальніше на аналізі отриманих даних. Результати дослідження рівня конформності за допомогою методики «ДМО» Л.М. Собчик представлені у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Розподіл досліджених за рівнем конформності, у %

Рівень конформності	Кількість осіб, %
Високий	22,5
Середній	30
Низький	47,5

З даної таблиці ми бачимо, що значна кількість дітей (22,5%) мають високий рівень конформності. Діти з високим рівнем конформності зачасту дуже скромні, сором'язливі та охоче виконують чужі обов'язки. Також вони потребують допомоги і довіри зі сторони оточуючих. 30% досліджуваних мають середній рівень конформності. Основна кількість досліджуваних характеризується низьким рівнем конформності (47,5%). Діти з низьким рівнем конформності незалежні і впевнені у собі, можуть бути гарними керівниками, порадниками і організаторами.

Таким чином, більшість дітей потрапляє до групи ризику (середній і високий рівні конформності).

Для унаочнення отриманих результатів дослідження рівнів конформності представимо їх у вигляді діаграми (див. рис.2.1).

Рис.2.1. Розподіл досліджених за рівнем конформності.

З метою виявлення чинників конформності ми ставили завдання визначити вплив самооцінки на рівень конформності. З цією метою ми провели дослідження самооцінки досліджуваних. Результати дослідження рівня самооцінки дітей вибірки за допомогою методики «Драбинка» В.Г. Щур представлені у таблиці 2.2

Таблиця 2.2

Розподіл досліджених за рівнем самооцінки, у %

Рівень самооцінки	Кількість осіб, у %
Високий	65
Середній	20
Низький	15

З даної таблиці ми бачимо, що більшість дітей (65%) мають високий рівень самооцінки. При завищеній самооцінці діти в усьому прагнуть бути краще за інших. Часто від такої дитини можна почути: «Я - найкращий (сильний, красивий). Ви всі повинні мене слухати». Вона часто буває агресивною з тими дітьми, які теж хочуть бути лідерами, не розуміє за що можна хвалити, вона не знає, і погано відрізняє свої досягнення від чужих. Переоцінка себе і своїх можливостей призводить до маніпуляцій і малоприємної взаємодії [16, c.34].

Значні показники отримано по низькому рівню самооцінки. Діти з заниженою самооцінкою в поведінці найчастіше нерішучі, нетовариські, недовірливі до інших людей, мовчазні, скуті у своїх рухах. Вони дуже чутливі, готові розплакатися у будь-який момент, не прагнуть до співпраці і не здатні постояти за себе. Діти із заниженою самооцінкою тривожні, невпевнені в собі, важко включаються в діяльність. Вони наперед відмовляються від рішення задач, які здаються їм складними, але за емоційної підтримки дорослого легко справляються з ними. Дитина із заниженою самооцінкою здається повільною. Вона довго не приступає до виконання завдання, побоюючись, що не зрозумів, що треба робити і виконає все неправильно; прагне вгадати, чи задоволений нею дорослий. Таким дітям властиве прагнення уникати невдач, тому вони малоініціативні, вибирають свідомо прості завдання.

У даному віці віковою нормою є середній рівень самооцінки (адекватна самооцінка). Діти з адекватною самооцінкою в більшості випадків схильні аналізувати результати своєї діяльності, намагаються з'ясувати причини своїх помилок. Вони впевнені в собі, активні, врівноважені, швидко переключаються з одного виду діяльності на іншій, наполегливі в досягненні мети. Прагнуть співпрацювати, допомагати іншим, вони достатньо товариські і доброзичливі. Дітям з адекватною самооцінкою властиве прагнення до успіху. Однак у нашій вибірці дітей з таким рівнем є лише 20%. Окрім того, серед дітей з середнім рівнем самооцінки є такі, у яких спостерігається тенденція до заниженої самооцінки [16].

Одним із завдань дослідження було виявлення залежності рівня конформності від рівня самооцінки. Для цього ми співвіднесли рівень конформності досліджуваних з їх самооцінкою. У таблиці 2.3 представлено розподіл досліджених з різним рівнем конформності з рівнем самооцінки (порівняльний аспект).

Таблиця 2. 3

Розподіл досліджуваних з різним рівнем конформності за їх самооцінкою, у %

Рівні самооцінки Рівні конформності	Високий	Середній	Низький
Високий	0	7,5	15
Середній	12,5	17,5	0
Низький	47,5	0	0

З таблиці видно, що більшість дітей які мають високий рівень конформності характеризуються і низьким рівнем самооцінки (15%). До того ж високий рівень конформності продемонстрували всі діти з заниженою самооцінкою. Слід звернути увагу на те, що високий рівень конформності мають і діти з середнім рівнем самооцінки. Однак, якщо згадати про наявність у деяких дітей з адекватною самооцінкою тенденції до заниженої самооцінки, то можна стверджувати, що саме вони демонструють високий рівень конформності.