Психологічні особливості підліткового віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

спілкування підліток психологічний

Вступ

1. Поняття про спілкування

2. Види спілкування

3. Засоби спілкування

4. Види мови

5. Дружба як особлива форма спілкування

6. Психологічні особливості підліткового віку

7. Особливості спілкування підлітків

8. «Я-концепція» підлітка

9. Емпіричне дослідження

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Отроцтво - це період, коли людина переростає з дитинства до нового стану, переживає початок становлення своєї особистості. Саме в отроцтві (у період с 12-13 до 15-16 років) починає проявлятися тенденція до особистого розвитку, коли сам підліток, рефлексуючи себе, додає зусилля до становлення своєї особистості. Підліток, надає особливого значення спілкуванню. У спілкуванні з однолітками, він розширює межі своїх знань, розвививається в розумовому сенсі, ділиться своїми знаннями та демонструє засвоєні способи розумової діяльності. Спілкуючись з однолітками, підліток дізнається про різні форми взаємодії людини з людиною, навчається рефлексії на можливі результати своїх, або поступків інших, висловлювання, емоційні прояви.

Якщо в дитинстві особлива школа соціальних відносин - гра, то в отроцтві цією школою стає спілкування. Саме в цей період підліток навчається продумувати свої конформні або негативні реакції на можливі ситуації, відстоювати право на самостійний вибір можливої поведінки, навчається подавляти імпульсивні дії (якими б вони не були: стереотипними, які склалися у родині, або емоційної реакції на нову неочікувану для нього ситуацію).

Об'єкт дослідження: спілкування підлітків.

Предмет дослідження: специфіка спілкування підлітків з однолітками.

Мета дослідження: виявити специфічні особливості спілкування підлітків з однолітками.

Завдання дослідження:

1) Розглянути структуру, форму та види спілкування.

2) Виділити специфічні особливості спілкування характерного для підлітків.

3) Дослідити спілкування підлітків за допомогою методики Соціометрія, методики «Експрес діагностика характерологічних особливостей особистості» Айзенка за редакцією Т.В. Матоліної та методики «Прояв агресії у підлітковому віці» Баса-Дарки.

1. Поняття про спілкування

Спілкування є головним засобом перетворення людини з біологічної істоти в соціально адаптовану особистість. Саме за допомогою спілкування людина засвоює соціальний досвід та морально-етичні норми поведінки. Під час міжособистісного та міжгрупового спілкування і відбувається передача від однієї людини до іншої тієї сукупності соціальних та соціально-психологічних якостей, які й відрізняють людину від тварини, навіть високоорганізованої.

Якщо ж людське немовля пропускає сприятливий етап свого життя саме для засвоєння мови (так званий сензитивний період), то опиняється у вимушеній ізоляції від суспільства. Красива казка Р. Кіплінга «Мауглі» про індійського хлопчика, якого виховали дикі звірі і який став володарем джунглів, так і залишилася казкою. Оскільки саме в Індії відомі випадки, коли вовки викрадали із сел маленьких дітей як здобич, але в силу випадкових причин діти залишалися живими, а не були з'їдені. Вони виростали, як дикі звірі, хоча в людській подобі. Потрапивши через кілька років знов до людського суспільства, за своєю поведінкою так і залишилися вовками чи мавпами (в залежності від того, які звірі їх виховували). Можна сказати, що коли звичайні діти засвоювали норми й закони людського спілкування, то діти-звірі «вчилися» на звірів.

Спілкування, як один із найважливіших факторів формування і розвитку особистості вивчається в декількох напрямках.

* В загально-філософському плані: формування людської сутності в єдності спілкування і активності.

* В загально-соціологічному плані: стосовно до розвитку і формування особистості в рамках різних соціально-економічних формацій.

* В загально-психологічному аспекті: конкретизація проблеми спілкування стосовно формування і розвитку особистості на всіх етапах її життєвого шляху.

* В соціально-психологічному: дослідження механізмів спілкування, за допомогою яких група впливає на особистість.

Увага дослідників зосереджується перш за все на тому, як саме завдяки спілкуванню, конкретний індивід засвоює досвід, що виробило людство, долаючи тим самим обмеженість власного існування. Процес самопізнання людина здійснює лише в спілкуванні (із собою та з суспільством), в ході якого відбувається її розвиток як особистості. Проблема впливу людини на людину є центральною для дослідження спілкування. Цей вплив залежить від того, які інтереси, цінності та установки стоять за бажанням людини досягти того чи іншого результату спілкування. Це визначає, чи людина діє виключно у власних інтересах, використовуючи інших лише як засіб досягнення мети, чи прагне взаємодіяти із ними на рівноправних партнерських умовах.

У 1969 році американський психолог Д. Делс нарахував 96 визначень поняття «спілкування». Річ у тому, що в залежності від наукової школи, вивчаються та досліджуються ті феномени спілкування, що співвідносяться із відповідною науковою концепцією. При цьому, одні автори вважають що спілкування та діяльність - дві рівнозначні категорії людського буття, другі - що спілкування є однією із сторін діяльності, і, нарешті, треті - що спілкування є особливим видом діяльності.

Спілкування - складний, багатоплановий процес встановлення й розвитку контактів між людьми, що породжується потребою спільної діяльності і який містить у собі обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприймання і розуміння іншої людини.

2. Види спілкування

Спілкування - це специфічна форма взаємодії людини з іншими людьми як членами суспільства, у спілкуванні реалізуються соціальні відносини людей. Згідно А.Н. Леонтьєву спілкування - це «навмисний вплив і вплив на поведінку, стан, установки, рівень активності та діяльності партнера». Під структурою спілкування слід розуміти сукупність основних елементів, з яких складається цей процес. При цьому структурна характеристика спілкування може бути дана стосовно як до його основних елементів, так, у свою чергу, і щодо внутрішньої структури кожного з них. В якості логічного підґрунтя для моделювання структури спілкування як процесу в цілому може бути взята характеристика його відносно автономних елементів, які відрізняються один від одного набором своїх специфічних якостей і функцій, що виконуються.

Компоненти спілкування, що відповідають цим вимогам:

- суб'єкти спілкування;

- засоби спілкування;

- потреби, мотивація і цілі спілкування;

- способи взаємодії, взаємовпливу і відображення впливів у процесі спілкування;

- результати спілкування.

На думку А.А. Бодалева, взаємодіючи з іншими людьми, людина може одночасно виступати в ролі і суб'єкта, і об'єкта спілкування. Як суб'єкт він пізнає свого партнера, визначає до нього своє ставлення (це може бути інтерес, байдужість чи ворожість), впливає на нього з метою вирішення якого-небудь конкретного завдання. У свою чергу він сам є об'єктом пізнання для того, з ким спілкується. Партнер адресує до нього свої почуття й намагається на нього вплинути. При цьому слід підкреслити, що перебування людини одночасно в двох іпостасях - об'єкта і суб'єкта - характерно для будь-якого виду безпосереднього спілкування людей, будь то спілкування одного учня з іншим, або учня і вчителя.

Як об'єкт спілкування по відношенню до людини можуть виступати не тільки люди, але і тварини, природа в цілому, ліс, море, небо, поля та луки - невичерпне джерело радості, емоційного ставлення, вражень і символічної значущості для людини. Не менш багатий можливостями для спілкування людини і світ предметно - речового середовища, створений його руками. У тих випадках, коли у суб'єкта немає реального партнера по спілкуванню, він може заповнити його відсутність своєю уявою. Отже, об'єктом спілкування для суб'єкта може бути інша реальна чи уявна людина, природа, тваринний світ і предметно - речова середа, тобто все різноманіття навколишнього світу людини. Поряд з самим фактом наявності індивідів іншою важливою умовою спілкування є існування засобів, за допомогою яких налагоджується та підтримується між-індивідуальний зв'язок.

Залежно від змісту, цілей і засобів, спілкування можна розділити на кілька видів. За змістом воно може бути представлене:

- матеріальним (обмін предметами і продуктами діяльності),

- когнітивним (обмін знаннями),

- кондиційним (обмін психічними чи фізіологічними станами),

- мотиваційним (обмін переконаннями, цілями, інтересами, мотивами, потребами),

- діяльним (обмін діями, операціями, уміннями, навичками).

При матеріальному спілкуванні суб'єкти, будучи зайнятими індивідуальною діяльністю, обмінюються її продуктами, які, у свою чергу, служать засобом задоволення їхніх актуальних потреб. При кондиційному спілкуванні люди роблять вплив один на одного, розрахований на те, щоб привести один одного в певний фізичний або психічний стан. Наприклад, підняти настрій або, навпаки, зіпсувати його; порушити або заспокоїти один одного, а в кінцевому рахунку - зробити певний вплив на самопочуття один одного. Мотиваційне спілкування - передача один одному певних спонукань, установок або готовності до дій у певному напрямку. Як приклад такого спілкування можна назвати випадки, коли одна людина бажає домогтися того, щоб у когось склалася певна установка до дії, актуалізувалася деяка потреба. Ілюстрацією когнітивного і діяльного спілкування може служити спілкування, пов'язане з різними видами пізнавальної або навчальної діяльності. Тут від суб'єкта до суб'єкта передається інформація, що розширює кругозір, вдосконалюється і розвивається здібності. За метою спілкування ділиться на біологічне та соціальне відповідно до потреб, які їх обслуговують.

Біологічне - це спілкування, необхідне для підтримки, збереження і розвитку організму. Воно пов'язане із задоволенням основних органічних потреб. Соціальне спілкування переслідує мету розширення і зміцнення міжособистісних контактів, встановлення і розвитку інтерперсональних відносин, особистісного зростання індивіда.

3. Засоби спілкування

Засоби соціально - психологічного спілкування досить різноманітні. На цю обставину звертав увагу свого часу ще В.М. Бехтерєв, який писав: «Усне і друковане чи писане слово, міміка та жести, і, нарешті, дія, що збуджує наслідування, - ось ті способи або засоби, завдяки яким встановлюється спілкування в масі осіб і якими досягається встановлення відомих взаємовідносин окремих осіб у суспільних групах».

До засобів спілкування відносяться:

1) Мова - система слів, виразів і правил їх з'єднання в осмислені висловлювання, які використовуються для спілкування. Слова і правила їх вживання єдині для всіх, що говорять цією мовою, це і робить можливим спілкування за допомогою мови.

2) Інтонація, емоційна виразність, що здатна надавати різний сенс однією і тією ж фразою.

3) Міміка, поза, погляд співрозмовника можуть посилювати, доповнювати або спростовувати сенс фрази.

4) Жести як засіб спілкування можуть бути як загальноприйнятими, тобто мати закріплені за ними значення або експресивними, тобто служити для більшої виразності мови.

5) Відстань, на якій спілкуються співрозмовники, залежить від культурних, національних традицій, від ступеня довіри до співрозмовника.

По засобах спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим, прямим і непрямим. Безпосереднє спілкування здійснюється за допомогою природних органів, даних живій істоті природою: руки, голова, тулуб, голосові зв'язки і т. п. Опосередковане спілкування пов'язане з використанням спеціальних засобів та знарядь для організації спілкування та обміну інформацією. Це або природні предмети (палка, кинутий камінь, слід на землі і т. д.), або культурні (знакові системи, записи символів на різних носіях, друк, радіо, телебачення). Пряме спілкування припускає особисті контакти і безпосереднє сприйняття один одним людей, що спілкуються в самому акті спілкування, наприклад, тілесні контакти, бесіди людей один з одним, їх спілкування в тих випадках, коли вони бачать і безпосередньо реагують на дії один одного.

Непряме спілкування здійснюється через посередників, якими можуть виступати інші люди (переговори між конфліктуючими сторонами на міждержавному, міжнаціональному, груповому, сімейних рівнях). Людина відрізняється від тварин наявністю у нього особливої життєво важливої потреби у спілкуванні, а також тим, що більшу частину свого часу він проводить у спілкуванні з іншими людьми. Також всі засоби спілкування поділяються на дві великі групи: вербальні (словесні) і невербальні. На перший погляд може здатися, що невербальні засоби не такі важливі, як словесні. Але це далеко не так. Невербальна поведінка людини нерозривно пов'язана з його психічними станами і служить засобом їх вираження.

В процесі спілкування невербальна поведінка виступає об'єктом тлумачення не сама по собі, а як показник прихованих для безпосереднього спостереження, індивідуально - психологічних і соціально - психологічних характеристик особистості. На основі невербальної поведінки розкривається внутрішній світ особистості, здійснюється формування психічного змісту спілкування та спільної діяльності. Люди досить швидко навчаються пристосовувати своє вербальне поводження до мінливих обставин, але мова тіла виявляється менш пластичним. У соціально-психологічних дослідженнях розроблені різні класифікації невербальних засобів спілкування, до яких відносять всі рухи тіла, інтонаційні характеристики, голоси, тактильний вплив, просторову організацію спілкування. Таким чином, невербальне спілкування не передбачає використання звукової мови, природної мови як засобу спілкування.

Невербальне - це спілкування за допомогою міміки, жестів і пантоміміки, через прямі сенсорні чи тілесні контакти. Це тактильні, зорові, слухові, нюхові та інші відчуття і образи, що отримуються від іншої особи. Більшість невербальних форм та засобів спілкування у людини є вродженими і дозволяють йому взаємодіяти, домагаючись взаєморозуміння на емоційному і поведінкових рівнях, не тільки із собі подібними, але і з іншими живими істотами. Вербальне спілкування - властиве тільки людині, як обов'язкова умова - засвоєння мови. За своїм комунікативним можливостям воно набагато багатіше всіх видів і форм невербального спілкування, хоча в житті не може повністю його замінити. Та й сам розвиток вербального спілкування спочатку неодмінно спирається на невербальні засоби комунікації.

4. Види мови

Проте, істотна вага названих у розділі 1.3. елементів у системі знакових засобів міжособистісного спілкування далеко не рівнозначна. Особливе місце в системі засобів людського спілкування належить мові, оскільки вона є не тільки специфічно людською, а й разом з тим і самим сильним подразником. Що ж являє собою мова? Мова - історично складена в процесі матеріальної перетворюючої діяльності людей форма спілкування, опосередкована мовою. Мова використовується для передачі інформації і спонукання до дії. Розрізняють такі види мови: зовнішня і внутрішня. Зовнішня мова поділяється на усну та письмову, а усна - на монологічну і діалогічну. Всі види мови тісно взаємодіють один з одним. Найважливіша мета і підсумок спілкування - це задоволення своїх біологічних, соціальних і духовних потреб. Широке визнання отримала аналітична модель, відповідно до якої структура будь-якого акту спілкування включає перцептивну, комунікативну, і інтерактивну сторони, по суті спрямована на конкретизацію предметної області міжособистісного спілкування відповідно до функціонального різноманіття, що протікає в рамках цих процесів.

Перцептивна сторона - процес сприйняття один одного партнерами, їх взаємного пізнання, як основа для взаєморозуміння. Перцептивні навички виявляються в уміннях визначати контекст зустрічі; розуміти настрій партнера за його вербальною і невербальною поведінкою; враховувати «Психологічні ефекти» сприйняття при аналізі комунікативної ситуації.

Комунікативна сторона - використання засобів спілкування, поділяються на вербальні і невербальні. Хороший комунікатор - це людина, що володіє багатим репертуаром комунікативних технік, що використовуються на різних рівнях спілкування.

Інтерактивна сторона - взаємодія людей, що передбачає певну форму організації спільної діяльності (згода, пристосування чи конкуренція, конфлікт). Серед можливих позицій, які займають партнери при організації та здійсненні спілкування, можна відзначити «підлаштування» до партнера «звисока», «на рівних», «знизу» або відсторонену позицію. Жодна з них не є однозначно доброю чи поганою. Про продуктивність підлаштування можна судити лише в контексті конкретної ситуації. Так, «підлаштування знизу», доречне в деяких випадках (наприклад, при необхідності вибачитися перед партнером), може трансформуватися в нещиру догідливість; відсторонена позиція, невтручання, може в крайньому своєму вираженні стати відчуженням. Уміння людини використовувати всю палітру можливих позицій у спілкуванні - один із можливих показників психологічної зрілості особистості.

Також у процедурі спілкування виділяють наступні етапи:

1) Потреба в спілкуванні (необхідно повідомити або дізнатися інформацію, вплинути на співрозмовника і т. д.). спонукає людину вступити в спілкування;

2) Орієнтування в цілях спілкування, в ситуації спілкування;

3) Орієнтування в особистості співрозмовника;

4) Планування змісту свого спілкування, людина уявляє собі, але несвідомо, що саме вона скаже;

5) Несвідомо (іноді свідомо) людина вибирає конкретні кошти, мовні фрази, якими буде користуватися, вирішує як говорити, як себе вести;

6) Сприйняття і оцінка у відповідь реакції співрозмовника, контроль ефективності спілкування на основі встановлення зворотного зв'язку;

7) Коректування напряму, стилю, методів спілкування.

Якщо будь - яку з ланок акту спілкування порушено, то тому, хто говорить не вдається домогтися очікуваних результатів спілкування - воно виявиться неефективним.

5. Дружба як особлива форма спілкування

Також особливу форму спілкування людей представляє дружба як стійка індивідуально - виборча система взаємовідносин та взаємодії, що характеризується взаємною прихильністю людей, що спілкуються, високим ступенем задоволеності спілкуванням один з одним. Розвиток дружби передбачає проходження її неписаному «кодексу», що стверджує необхідність взаєморозуміння, відвертість і відкритість один одному, довірливість, активну взаємодопомогу, взаємний інтерес до справ і переживань іншого, щирість і безкорисливість почуттів. Серйозні порушення «кодексу» дружби ведуть або до її припинення, або до поверхневих приятельських відносин, або навіть до перетворення дружби в протилежність-ворожнечу.

Отроцтво - це період коли підліток починає цінити свої відносини з однолітками. Спілкування з тими, хто має такий самий життєвий досвід як у нього, дає можливість підлітку дивитись на себе по новому. Намагання ідентифікувати себе з таким самим як сам, виникає цінна в загальнолюдській культурі потреба у друзі. Сама дружба і служіння ій стають однією із вагомих цінностей в отроцтві. Саме через дружбу отрок засвоює риси високої взаємодії людей: співпраця, взаємодопомога, піти на ризик заради іншого и т. д. Дружба дає можливість через довірливі відносини глибше пізнати іншого і самого себе. При цьому саме в отроцтві людина починає розуміти, на скільки глибоко (а іноді і невиправною для дружби), може поранити зрада, яка виражається у розголосі довірливих одкровень, або у повернені цих одкровень проти свого друга у ситуації запальних спорів, з'ясування відносин, спорів.

Дружба таким чином, не тільки навчає прекрасним потягам і служінню іншому, але й складним рефлексіям на іншого не тільки у момент довірливого спілкування, але і в проекції майбутнього. Дружба в отроцтві, так само як і спілкування в групі, завдяки прагненню підлітків до взаємного ідентифікування, підвищує конформність у взаємовідносинах.

6. Психологічні особливості підліткового віку

Кожен вік хороший по-своєму. І в той же час, в кожному віці є свої особливості, є свої складнощі. Не виключенням є і підлітковий вік. Це найдовший перехідний період, який характеризується поряд фізичних змін. В цей час відбувається інтенсивний розвиток особи, її друге народження. З психологічного словника: «Підлітковий вік - стадія онтогенетичного розвитку між дитинством і дорослістю (від 11-12 до 16-17 років), яка характеризується якісними змінами, пов'язаними із статевим дозріванням і входженням в доросле життя». Психологічні особливості підліткового віку отримали назву «підліткового комплексу»:

* чутливість до оцінки сторонніх своєї зовнішності;

* крайня самовпевненість і безапеляційні думки відносно навколишніх;

* уважність деколи уживається з вражаючою черствістю, хвороблива соромливість з розбещеністю, бажанням бути визнаним і оціненим іншими - з показною незалежністю, боротьба з авторитетами, загальноприйнятими правилами і поширеними ідеалами - з обожнюванням випадкових кумирів.

Суть «підліткового комплексу» складають свої, властиві цьому віку і певним психологічним особливостям, поведінкові моделі, специфічні підліткові поведінкові реакції на дії навколишнього середовища. Причина психологічних труднощів пов'язана з статевим дозріванням, це нерівномірний розвиток по різних напрямах. Цей вік характеризується емоційною нестійкістю і різкими коливаннями настрою. Найбільш афектні бурхливі реакції виникають при спробі кого-небудь з тих, що оточують ущемити самолюбність підлітка. Пік емоційної нестійкості доводиться у хлопчиків на вік 11-13 років, у дівчаток - 13-15 років.

Для підлітків характерна полярність психіки:

* Цілеспрямованість, наполегливість і імпульсивність;

* Нестійкість може змінитися апатією, відсутністю прагнень і бажань що-небудь робити;

* Підвищена самовпевненість, безапеляційність в думках швидко змінюється ранимістю і невпевненістю в собі;

* Потреба в спілкуванні зміняється бажанням усамітнитися;

* Розбещеність в поведінці деколи поєднується з соромливістю;

* Романтичні настрої нерідко граничать з цинізмом, обачністю;

* Ніжність, ласкавість бувають на тлі недитячої жорстокості.

Характерною межею цього віку є допитливість, допитливість розуму, прагнення до пізнання і інформації, підліток прагне опанувати як можна великою кількістю знань, але не звертаючи деколи уваги, що знання треба систематизувати. Стенлі Холл назвав підлітковий період періодом «Бури і натиску». Оскільки в цей період в особі підлітка співіснують прямо протилежні потреби і риси. Сьогодні дівчинка-підліток скромно сидить з своїми родичами і міркує про чесноту. А вже завтра, зобразивши на обличчі бойове розфарбовування і проколовши вухо десятком сережок, піде на нічну дискотеку, заявивши, що «в житті треба випробувати все». Адже нічого особливого (з погляду дитини) не відбулося: вона просто змінила думку. Як правило, підлітки направляють розумову діяльність на ту сферу, яка більше всього їх захоплює. Проте інтереси нестійкі. Місяць позаймавшись плаванням, підліток раптом заявить, що він пацифіст, що вбивати кого б то не було - страшний гріх, і захопиться з тим же азартом комп'ютерними іграми.

Одне з новоутворень підліткового віку - відчуття дорослості. Коли говорять, що дитина дорослішає, мають на увазі становлення його готовності до життя в суспільстві дорослих людей, причому як рівноправного учасника цього життя. Із зовнішнього боку у підлітка нічого не міняється: вчиться в тій же школі (якщо, звичайно, батьки раптом не перевели в іншу), живе в тій же сім'ї. Все так само в сім'ї до дитини відносяться як до «маленького». Багато що він не робить сам, багато що - не вирішують батьки, яких все так само доводиться слухатися. Батьки годують, поять, одягають своє чадо, а за хорошу (із їхньої точки зору) поведінку можуть навіть і «нагородити» (знову таки, по своєму розумінню - кишенькові гроші, поїздка на море, похід в кіно, нова річ).

До реальної дорослості далеко - і фізично, і психологічно, і соціально, але так хочеться! Він об'єктивно не може включитися в доросле життя, але прагнути до неї і претендує на рівні з дорослими має рацію. Змінити вони поки нічого не можуть, але зовні наслідують дорослим. Звідси і з'являються атрибути «псевдо дорослості»: куріння сигарет, тусовки біля під'їзду, поїздки за місто (зовнішній прояв «я теж маю своє особисте життя»). Копіюють будь-які відносини. Хоча претензії на дорослість бувають безглуздими, іноді потворними, а зразки для наслідування - не кращими, в принципі підліткові корисно пройти через таку школу нових відносин. Адже зовнішнє копіювання дорослих відносин - це своєрідний перебір ролей, ігри, які зустрічаються в житті. Тобто варіант підліткової соціалізації. І де ще можна потренуватися, як не в своїй сім'ї? Зустрічаються по-справжньому цінні варіанти дорослості, сприятливі не тільки для близьких, але і для особового розвитку самого підлітка. Це включення в цілком дорослу інтелектуальну діяльність, коли підліток цікавиться певною областю науки або мистецтва, глибоко займаючись самоосвітою. Або турбота про сім'ю, участь в рішенні як складних, так і щоденних проблем, допомога тим, хто її потребує. Втім, лише невелика частина підлітків досягає високого рівня розвитку моральної свідомості і небагато здатні прийняти на себе відповідальність за благополуччя інших. Поширенішою у наш час є соціальна інфантильність.

Зовнішній вигляд підлітка - ще одне джерело конфлікту. Міняється хода, манери, зовнішній вигляд. Ще зовсім недавно вільно, хлопчик, що легко рухався, починає ходити перевалюючись, опустивши руки глибоко в кишені і спльовуючи через плече. У нього з'являються нові вирази. Дівчинка починає ревно порівнювати свій одяг і зачіску із зразками, які вона бачить на вулиці і обкладинках журналів, випліскуючи на маму емоції з приводу наявних розбіжностей. Зовнішній вигляд підлітка часто стає джерелом постійних непорозумінь і навіть конфліктів в сім'ї. Батьків не влаштовує ні молодіжна мода, ні ціни на речі, такі потрібні їх дитині. А підліток, вважаючи себе унікальною особою, в той же час прагне нічим не відрізнятися від однолітків. Він може переживати відсутність куртки - такий же, як у всіх в його компанії, - як трагедію.

Внутрішньо відбувається наступне.

У підлітка з'являється своя позиція. Він рахує себе вже досить дорослим і відноситься до себе як до дорослого. Бажання, щоб всі (вчителі, батьки) відносилися до нього, як до рівного, дорослому. Але при цьому його не збентежить, що має рацію він вимагає більше, ніж бере на себе обов'язків. І відповідати за щось підліток зовсім не бажає, хіба що на словах. Прагнення до самостійності виражається в тому, що контроль і допомога відкидаються. Все частіше від підлітка можна чути: «Я сам все знаю!». І батькам доведеться тільки змиритися і постаратися привчити своїх чад відповідати за свої вчинки. Це їм стане в нагоді по життю. На жаль, подібна «самостійність» - ще один з основних конфліктів між батьками і дітьми в цьому віці. З'являються власні смаки і погляди, оцінки, лінії поведінки. Найяскравіше - це поява пристрасті до музики певного типу. Провідною діяльністю в цьому віці є комунікативна. Спілкуючись, в першу чергу, з своїми однолітками, підліток отримує необхідні знання про життя.

Дуже важливою для підлітка є думка про нього групи, до якої він належить. Сам факт приналежності до певної групи додає йому додаткову упевненість в собі. Положення підлітка в групі, ті якості, яких він набуває в колективі істотним чином впливають на його поведінкові мотиви. Понад усе особливості особового розвитку підлітка виявляються в спілкуванні з однолітками . Будь-який підліток мріє про нерозлучного друга. При чому про таке, якому можна було б довіряти «на всі 100», як самому собі, який буде вірний, не дивлячись ні на що. У другу шукають схожості, розуміння, ухвалення. Друг задовольняє потребу в саморозумінні. Практично, друг є аналогом психотерапевта. Дружать найчастіше з підлітком того ж полу, соціального статусу, таких же здібностей (правда, іноді друзі підбираються для контрасту, як би на додаток своїм бракуючим рисам). Дружба носить виборчий характер, зрада не прощається.

А укупі з підлітковим максималізмом дружні відносини носять своєрідний характер: з одного боку - потреба в єдиному вірному друзі, з іншої - часта зміна друзів. У підлітків існують і так звані референтні групи. Референтна група - це значуща для підлітка група, чиї погляди він приймає. Бажання злитися з групою, нічим не виділятися, що відповідає потребі в емоційній безпеці, психологи розглядають як механізм психологічного захисту і називають соціальною мімікрією. Це може бути і дворова компанія, і клас, і друзі по спортивній секції, і сусідські хлоп'ята по поверху. Така група є великим авторитетом в очах дитини, ніж самі батьки, і саме вона зможе впливати на його поведінку і відносини з іншими. До думки членів цієї групи підліток прислухатиметься, іноді беззаперечно і фанатично. Саме у ній намагатиметься затвердитися.

7. Особливості спілкування підлітків

Як писали вже раніше, одним з найважливіших чинників формування особистості є спілкування. Ідеї про те, що спілкування відіграє важливу роль у формуванні особистості, одержали свій подальший розвиток у працях вітчизняних психологів: Ананьева В.Г., Бодалева А.А., Виготського Л.С., Леонтьєва О.М., Ломова Б.Ф ., Луріі А.Р., Мясищева В.Н., Петровського О.В. та ін. Проблема слова, промови, виступів, мистецтва впливу мовця на слухачів давня, що налічує понад двадцять століть історії. Багато важливих питань цієї проблеми були в самому загальному вигляді поставлені і розглянуті ще Цицероном. В Древній Греції в Стародавньому Римі ораторське мистецтво вивчалося в рамках риторики, евристики і діалектики, то на сучасному етапі проблема спілкування вивчається вже з точки зору цілого ряду наук: філософії, соціології, соціолінгвістики, психолінгвістики, соціальної психології, загальної психології, педагогіки, педагогічної психології.

Мовне спілкування широко досліджується в усьому світі. Створено спеціальні центри вивчення спілкування. При цьому до цих пір немає єдності в тлумаченні самого поняття "спілкування", його форм, механізмів. Дослідники по різному, з різних точок зору інтерпретують цей процес, створюючи різні моделі, додаючи різні підходи до вивчення: комунікативно-інформаційні, інтерактивні, діяльні та інші. З позиції діяльного підходу дослідники Леонтьєв А.Н., Андреева Г.М. вважають, що спілкування - це складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми породжуваний потребами в спільній діяльності і включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини. Затвердження єдності спілкування і діяльності в той же час не передбачає однозначності трактування, тобто спілкування розглядають як вид діяльності (Щедровінскій Г.П., Леонтьєв А.Н., Рижов В.В., Гусєв Г.І.).

Спілкування, по - перше, - це особливий тип діяльності (комунікативна діяльність), по-друге, умова здійснення будь-якої діяльності, по-третє, результат спеціальної задається діяльності. Як основне визначення використовується наступне: спілкування - це взаємодія людей, зміст якого є взаємний обмін уявленнями і т. п. з метою встановлення певних взаємин. Розвиток взаємовідносин виступає як провідна діяльність в дитинстві, дошкільному та підлітковому віці. При цьому в різні періоди розвитку особистості вона має свої особливості: в дитинстві - це безпосереднє емоційне спілкування, в дошкільному періоді - це ігрова діяльність, в ході якої дитина вивчає відносини між людьми, в підлітковому віці - подальше освоєння взаємовідносин між людьми, але вже на більш високому рівні в порівнянні з дошкільним періодом.

Слід зазначити, що з питання визначення конкретного типу провідної діяльності для підліткового періоду існують дві точки зору:

1. Спілкування приймає статус провідного типу діяльності має інтимно-особистісний характер, предметом спілкування виступає інша людина-одноліток, а зміст і є побудовою і підтримкою особистих відносин з ним. Цієї точки зору дотримуються Ельконін Д.Б., Драгунова Т.В., Каган М.С.

2. У якості ведучого типу діяльності підлітка виступає суспільно корисна діяльність, в процесі якої відбувається подальше освоєння різних форм взаємин з однолітками, з дорослими і починаються, як вважає Фельдштейн Д.І., нові форми спілкування «пристосування до суспільства».

Усі дослідники психології підліткового віку сходяться у визнанні того величезного значення, яке має для підлітків спілкування з однолітками, тому однією з головних тенденцій підліткового віку є переорієнтація спілкування з батьків, вчителів і взагалі старших на однолітків, більш-менш рівних по положенню. Мудрик А.В. зазначає, що потреба в спілкуванні з однолітками, яких не можуть замінити батьки, виникає у дітей дуже рано і з віком посилюється. Поведінка підлітків, вважає Мудрик А.В., за своєю специфікою, є колективно - груповою. Таку специфіку поведінки підлітків він пояснює так:

- по-перше, спілкування з однолітками - дуже важливий канал інформації, по ньому підлітки дізнаються багато речей, яких з тих чи інших причин їм не повідомляють дорослі.

- по-друге, це специфічний вид механічних стосунків. Групова гра та інші види спільної діяльності виробляють необхідні навички соціальної взаємодії, уміння підкорятися колективній дисципліні і в той же час відстоювати свої права.

- по-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Свідомість групової приналежності, солідарності, товариської взаємодопомоги дає підліткові почуття благополуччя та стійкості.

Стосунки з товаришами перебувають у центрі життя підлітка багато в чому визначаючи всі інші сторони його поведінки і діяльності. Божович Л.І. відзначає, що якщо у молодшому шкільному віці основою для об'єднання дітей найчастіше є спільна діяльність, то в підлітків, навпаки, привабливість до занять в основному визначаються можливістю багато спілкуватися з однолітками. До початку підліткового віку діти приходять з різним досвідом спілкування з товаришами: в одних хлопців воно вже займає не мале місце в житті, в інших - обмежується тільки школою. З часом спілкування з товаришами все більше виходить за межі навчання у школі, включає нові інтереси, заняття, захоплення і перетворюється на самостійну і дуже важливу для підлітків сферу життя. Спілкування з товаришами стає настільки привабливим і важливим, що навчання відсувається на другий план, можливість спілкування з батьками виглядає вже не таким привабливим. Слід зазначити, що комунікативні риси і стиль спілкування хлопчиків і дівчаток не зовсім однакові. На перший погляд, хлопчики у будь якому віці більш товариські за дівчаток. З самого раннього віку вони активніше за дівчат вступають в контакти з іншими дітьми, затівають спільні ігри і т. д.

Проте відмінність між статями на рівні товариськості не стільки кількісні, скільки якісні. Хоча метушня і силові ігри приносять хлопчикам величезне емоційне задоволення, в них зазвичай присутній дух змагання, не рідко гра переходить у бійку. Власний успіх у спільної діяльності, означають для хлопчиків більше, ніж наявність індивідуальної симпатії до інших учасників гри. Спілкування дівчаток виглядає більш пасивним, зате більш дружнім і виборчим. Судячи з даних психологічних досліджень, хлопчики спочатку вступають у контакти один з одним і лише потім, в ході ігрової або ділової взаємодії, у них складається позитивна установка, з'являється тяга один до одного. Дівчата, навпаки, вступають у контакт головним чином з тими, хто їм подобається, зміст спільної діяльності для них порівняно другорядний.

З раннього віку хлопчики тяжіють до більш екстенсивного, а дівчатка до інтенсивного спілкування, хлопчики частіше грають великими групами, а дівчата - по двоє чи по троє. Соціометричне лонгітюдне дослідження (Д. Едері М. Халлінен, 1978) декількох шкільних класів (вік дітей від 9 до 12 років) показало, що діади дівчаток є більш закритими для сторонніх, ніж хлоп'ячі компанії, але в той же час більш тісно пов'язаними з батьківською сім'єю. Хлоп'ячі компанії мають більш строгий і стійкий порядок, систему лідерства, більш автономні від дорослих. Кон И.О. вважає, що психологія спілкування в підлітковому віці і юнацькому віці будується на основі суперечливого переплетення двох потреб: відокремлення (приватизації) і афоріліаціі, тобто потреби в приналежності до якої-небудь групи чи спільності. Відокремлення найчастіше виявляється в емансипації від контролю дорослих. Відчуття самотності і неприкаяності, пов'язане з віковими труднощами становлення особистості, породжує у підлітків невтомну спрагу спілкування і групування з однолітками, у суспільстві яких вони знаходять, або сподіваються знайти те, в чому їм відмовляють дорослі: спонтанність, порятунок від нудьги, визнання власної значущості. Для підлітка важливо не тільки бути разом з однолітками, але, і, головне, займати серед них положення, яке його задовольняє. Для декого це прагнення може виражатися в бажанні зайняти в групі позицію лідера, для інших - бути визнаним, улюбленим товаришем, для третіх - незаперечним авторитетом в якій - то справі, але в будь-якому випадку воно є провідним мотивом поведінки підлітків, особливо молодших підлітків.

Зовнішні прояви комунікативної поведінки молодших підлітків вельми суперечливі. З одного боку, прагнення в будь-що бути такими ж, як усі, з іншого - бажання виділитися, відзначитися за будь-яку ціну; з одного боку, прагнення заслужити повагу і авторитет товаришів, з іншого - бравіювання власними вадами. Д.І. Фельдштейн виділяє три форми спілкування підлітків: інтимно - особисту, стихійно - групову, соціально - орієнтовану. Інтимно-особистісне спілкування - взаємодія, заснована на взаємних симпатіях, - "я" і "ти". Змістом такого спілкування виступає співучасть співрозмовників в проблемах один одного. Інтимно-особистісне спілкування виникає за умови спільності цінностей партнерів, а співучасть забезпечується розумінням думок, почуттів і намірів один одного, симпатією. Вищими формами інтимно - особистісного спілкування є дружба і любов.

Стихійно-групове спілкування - взаємодія, заснована на випадкових контактах - "я" і "вони". Стихійно - груповий характер спілкування підлітків домінує в тому випадку, якщо неорганізована суспільно-корисна діяльність підлітків. Такий вид спілкування призводить до появи різного роду підліткових компаній, неформальних груп. У процесі стихійно - групового спілкування стійкий характер набувають агресивність, жорстокість, підвищена тривожність, замкненість і т. д. Соціально-орієнтоване спілкування - взаємодія, заснована на спільному виконанні суспільно-важливих справ - "я" і "суспільство". Соціально-орієнтовне спілкування обслуговує суспільні потреби людей і є чинником, що сприяє розвитку форм суспільного життя груп, колективів, організацій і т. д.

Дослідження, проведені Д.І. Фельдштейном, показують, що потреба підлітка в інтимно-особистісному спілкуванні в основному задовольняються (31% і34%), потреба у соціально-орієнтованому спілкуванні залишається не задоволеною в 38,5% випадків, що зумовлює переважання стихійно-групового спілкування (56%), хоча потреба в цій формі виражена в мінімальній кількості. Матеріали проведеної дослідно-експериментальної роботи показують, що спілкування підлітків набуває інтимно-особисту і стихійно-групову форму за відсутності розгорнутої суспільно-корисної діяльності. Якщо підлітки не включені в систему корисних справ, як наслідок з'являється потреба у затвердженні своєї нової соціальної позиції у суспільстві, це забезпечується розширенням соціально-орієнтованої форми спілкування, призводить до активізації інтимно-особистісного і ще більшою мірою стихійно-групового спілкування.

Фельдштейн Д.І. вважає, що в умовах планомірного і послідовного включення підлітків у систему суспільно-корисної діяльності різко зростає, по-перше, потреба підлітка у соціально-орієнтовній формі спілкування, по-друге, потреба в інтимно-особистому спілкуванні декілька знижується, а воно саме відкидає істотні зміни, потреба в стихійно-груповому спілкуванні падає майже до нуля. Фельдштейн Д.І. проводив дослідження на виявлення кола спілкування підлітків і мотивів спілкування. Результати дослідження показали, що кожній з форм спілкування відповідає певне коло спілкування. Так, при інтимно-особистій формі, партнерами по спілкуванню у підлітків найчастіше виступають товариші по класу - 50,5%, друзі по двору - 29%, товариші по команді, клубу - 14%, більш старші хлопці -8,2%.Дорослих, а також молодших дітей виключено як партнерів спілкування, які, мабуть, не становлять для підлітків особистої значущості як суб'єктів спілкування. При стихійно-груповий формі спілкування ієрархія переваги партнерів спілкування інша. В ній провідне місце займають товариші по двору (65,5%), старші (18,9%) і більш молодші (6,7%), хлопці, випадкові дорослі (2,7%). Товариші по класу займають не значне місце в колі спілкування підлітків даної групи. Педагоги і батьки взагалі не входять до кола спілкування підлітків цієї форми. Цей факт не може не насторожувати, тому що стихійно складаються не формальні групи підлітків, нерідко набувають протиправну спрямованість, перетворюючись на кримінальні об'єднання. Для підлітків, які беруть участь у соціально-орієнтовній формі спілкування, особисто значущими партнерами спілкування є однолітки.

8. «Я-концепція» підлітка

«Я-концепція» - це теорія «самого себе», або установка відносно своєї особистості, має більш динамічний змінний характер, чим «Я-приналежність». Розвиток «Я-концепції» в підлітковому віці починається з прояснення свого «існуючого Я», оцінювання свого тіла, зовнішності, поведінки, здібностей. Прийняття підлітком свого тіла визначає прийняття себе. Тобто відношення до себе, з точки зору задоволення, або незадоволення своїм тілом, різними його частинами та індивідуальними особливостями, є істотним компонентом складної структури само-оцінювання і має велике значення в усіх сферах життя. Відношення до свого тіла грає важливу роль в соціальній адаптації підлітка і в подальшому житті підлітка. Розрізняють дві форми «Я-концепції»: реальна і ідеальна. Реальна - уява про себе (необов'язково існуюча), своя оцінка. Ідеальна «Я-концепція» - це само оцінювання у координатах «яким я хотів би бути».

Дослідження «Я-концепції» базуються на аналізі особливостей мислення та уяви про самого себе. (Нейссер, 1997). Згідно Нейссер (1997), «Я-концепція» є ментальна репрезентація того, що людина думає про себе, оцінює, захищає, звеличує, зневажає, або намагається поліпшити. Кілстром (1997) визначає «Я» як ментальну репрезентацію людини своєї власної особистості, її рис, мотивів, вірувань, установок, цінностей. «Я» виникає завдяки досвіду і мисленням, кодується в пам'яті у вигляді абстрактної інформації атрибутів особистості (семантичне знання) і конкретної інформації про особистий досвід, думки, дії (епізодичне знання). Крім того, «Я» знаходиться під впливом інших людей і існує в інтерперсональному «просторі». На «Я» впливають також соціальний, культурний та ситуаційний контексти. Фіву і Букнер (1997) визначають «Я» як соціальну конструкцію, результат взаємодії людей. Виникаючи з міжособистісних взаємодій, обумовлюється іншими людьми, - так само, як характером взаємодій, які ініціює сама людина. Прикладом областей існування «Я» може служити класифікація, запропонована Нейссер (1988, 1993, 1997; Нейссер і Фівуш, 1994). Були виділені «приватне Я» («Я» як внутрішні досвід і переживання), «екологічне Я» («Я» у фізичному середовищі), «інтерперсональне Я» («Я» в контексті соціальних взаємодій і сприйняття), «концептуальне Я» («Я» в мові та культурі ), «буденне (швидкоплинне) розширене Я» («Я» як персональна пам'ять).

Нейссер (1997) позначив чотири фундаментальні особливості «Я».

1) Концептуалізація «Я» - здійснюється різними шляхами в різних культурах.

2) Існує широка феноменологічна варіативність у тому, як різні люди переживають своє «Я».

3) Є істотна розбіжність між «Я» і «Я-концепцією»: зовсім не обов'язково, щоб думки людей про себе (їх «Я-концепції») співпадають з їх «Я» - таким, яким воно є насправді.

4) Переживання «Я» неусувне сплітаються з мовою і само-опису, які неминуче привносять в «Я-концепцію» побічні добавки.

Джерело внутрішніх конфліктів і девіантної поведінки полягає у відмінності між реальною та ідеальною самооцінкою, що виявляється особливо яскраво в старшому підлітковому віці. Велика розбіжність між «Я - реальним» і «Я - ідеальним» вважається тривожним симптомом, оскільки нерідко призводить до порушень поведінки і соціально-психологічної адаптації дитини. Багато проблем, характерних для старшого підліткового віку, пояснюються збільшенням розбіжності між «Я - реальним» і «Я - ідеальним», окрім того, випаданням однієї зі складових позитивної «Я - концепції». Позитивна «Я-концепція» визначається 3 факторами: твердою переконаністю у імпонуванні іншим людям, впевненості в здатності до того чи іншого виду діяльності та почуттям власної значущості, причому третя складова є скоріше наслідком перших двох.

У літературі зустрічається і така точка зору, що цю розбіжність можна розглядати як ознаку процесу дорослішання. Насправді, у здорової особистості так і є. Але у підлітків з невротичними проявами часто «Я-ідеальне» починає поглинати «Я-реальне», і особа, намагаючись вести себе відповідно до «Я-ідеального», насправді демонструє не особисту поведінку, вводячи в оману оточуючих і збільшуючи тим самим розбіжність між «Я-реальним» і «Я-дзеркальним» (тобто тим, як бачать підлітка навколишні його люди). Так з'являються твердження типу: «Мене не розуміють», «Мене відкидають», «Мене не люблять» і т. д.

Особливості уявлень про себе є основоположними у розвитку і формуванні особистості підлітка: малюючи образ «Я», підліток як би зумовлює власний шлях розвитку, «пише сценарій» свого життя, починає жити і діяти, намагаючись не залишати наміченої лінії. У віці 13-14 років у людини змінюються уявлення про своє тіло, відбуваються значні фізіологічні зміни, прояви яких, дають про себе знати в різних сферах його життя. Саме в цьому віці інтенсивно формується і змінюється погляд підлітка на самого себе, на інших людей, переосмислюються старі і виявляються нові варіанти рішень життєвих проблем і конфліктів. Змінюється і розвивається підліткова «Я-концепція». Очевидно, що зміна уявлень про себе може бути процесом болючим, тому що в підлітковому віці він протікає найбільш інтенсивно і динамічно. Крім того, в даний період стає актуальною тема пошуку себе, а ті «муки само-творчості», яких зазнає підліток у своєму розвитку, є для нього не менш стрес-генним фактором, ніж конфлікт або невдача в школі. Мак-Кендлес розглядає «Я-концепцію» як сукупність очікувань, а також оцінок, що відносяться до різних областей поведінки, з якими ці очікування пов'язані. Очікування підлітка і відповідна йому поведінка, визначаються його уявленнями про себе. Виділення описової та оціночної складових в «Я-концепції» дозволяє розглядати її як сукупність установок, спрямованих на самого себе. Стосовно до «Я-концепції» елементи установки можна описати таким чином:

1) Когнітивний елемент «Я-концепції» представлений чином «Я», тобто поданням індивіда самого себе, свого тіла, своїх характерних рис, що відрізняють його від інших, про своїх соціальних відносинах.

2) Оцінний елемент «Я-концепції» представлений у вигляді самооцінки-афективної реакції на власне уявлення, яка може мати різну інтенсивність, оскільки конкретні риси образу «Я» можуть викликати більш-менш приємні емоції, пов'язані з їх прийняттям чи відкиданням.

3) Поведінковий елемент - це конкретні дії, які можуть бути обумовлені чином «Я» і самооцінкою. Вони спрямовані на підтвердження своїх уявлень про самого себе, формуючи певний стиль поведінки і механізм формування поведінкових реакцій. Крім того, навколо образу «Я» формується певний вид психологічних захистів, спрямованих на збереження цього образу, тому стиль поведінки - це сукупність дій, спрямованих на стабілізацію і розвиток прийнятих уявлень про себе.

Кожен з елементів «Я-концепції» може існувати в трьох модальностях:

1) «Я-реальне»: представлення індивіда про те, який він є насправді.

2) «Я-дзеркальне» (соціальне): представлення індивіда про те, як його бачать інші люди.

3) «Я-ідеальне»: подання індивіда себе таким, яким би він хотів бути.

У підлітковому віці зміст цих модальностей «Я» стає значущим і визначальним у розвитку особистості. Очевидно, що питання "Хто Я?", "Хто Я для інших?", "Яким би Я хотів бути?" в тій чи іншій формі, прямо чи опосередковано задає собі будь-який підліток, і пошук відповідей на ці питання триває багато років, перш ніж сформується більш-менш стійке уявлення про власну особистість. Подання особистості самого себе здаються їй переконливими незалежно від того, чи базуються вони на об'єктивному знанні або суб'єктивній думці, чи є вони істинними або помилковими. Якості, які людина сама собі приписує, не завжди є об'єктивними, і з ними не завжди готові погодитися інші люди. У спробах охарактеризувати себе присутній сильний особистісний момент, момент упередження, суб'єктивної оцінки.

«Я-концепція» - це не тільки констатація, опис рис своєї особистості, але і вся сукупність їх оціночних характеристик і пов'язаних з ними переживань. Велика частина оцінок себе обумовлена відповідними реальними стереотипами, існуючими в тому чи іншому соціальному середовищі. Підлітку властива тенденція екстраполювати навіть зовнішню дефектність власного «Я» на свою особистість у цілому: якщо підліток має якісь недоліки (іноді тільки здаються), то він починає відчувати (або придумувати) негативні реакції оточуючих, супроводжуючі його при будь-якій взаємодії з навколишнім середовищем. У цьому випадку на шляху розвитку позитивної «Я-концепції» можуть виникати серйозні ускладнення. Іноді, навіть емоційно нейтральні (на перший погляд) характеристики містять елемент прихованої оцінки.

Самооцінка припускає критичне ставлення до себе, постійне преміювання своїх можливостей до вимог, які пред'являє життя, вміння самостійно ставити перед собою здійсненні цілі, оцінювати протягом життя свою діяльність та її результати. Самооцінка - суб'єктивна підстава для визначення рівня домагань, тобто тих завдань, які особистість ставить перед собою в житті і до реалізації яких вона вважає себе здатною. Самооцінка не є постійною, вона змінюється в залежності від обставин. Джерелом оціночних значень різних уявлень людини про себе є його соціокультурне оточення. Д. Куперсміт називає самооцінкою ставлення індивіда до себе, яке складається поступово і набуває звичний характер; воно проявляється як схвалення або несхвалення, ступінь якого визначає переконаність індивіда у своїй самоцінності, значущості. Таким чином, самооцінка - це особистісне судження про власну цінність, яка виражається в установках, властивих індивіду, а низька самооцінка передбачає неприйняття себе, самозаперечення, негативне ставлення до своєї особистості.