Соціально-психологічні особливості групової диференціації підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи вивчення соціально-психологічних особливостей групової диференціації підлітків

1.1 Мала група в контексті соціальної психології

1.2 Особистість в групі: підстави міжособистісної значущості

1.3 Психологічні характеристики підлітків

1.4 Структура міжособистісних відносин в групах дітей і підлітків

1.5 Особистісні особливості і статус в класі

Розділ 2. Етапи, методи і методики дослідження соціально-психологічних особливостей групової диференціації підлітків

2.1 Організація та етапи дослідження

2.2 Обґрунтування обраних методів та методик дослідження

Розділ 3. Емпіричне дослідження соціально-психологічних особливостей групової диференціації підлітків

3.1 Аналіз та інтерпретація отриманих в ході емпіричного дослідження результатів

3.2 Узагальнений аналіз даних емпіричного дослідження

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Особистість підлітка формується не сама по собі, а в навколишньому його середовищі. Особливо важлива роль малих груп, в яких підліток взаємодіє з іншими людьми. Підлітки особливо чутливі до взаємодії, оскільки кожен новий контакт у цьому віці впливає на уявлення зростаючої людини про себе, сприяє формуванню особистої ідентичності та соціалізації. Різні аспекти даної проблеми вивчалися А.В. Петровським [1], Я.Л. Коломінським [2], В.Т. Кондратенко [3].

Ставлення групи до своїх членів виявляється в тому, що одних люблять, інших не люблять, третіх просто не помічають, четвертих відкидають. Фактично в групі відбувається диференціація - поділ групи на учасників, що займають різне положення в системі міжособистісних відносин. Диференціація проявляється в спеціалізації ділових і емоційних взаємозв'язків членів групи і в розрізненні їх функціональних і психологічних статусів.

У сучасній психологічній науці традиційно активно використовуються поняття "лідер" і "аутсайдер", "ведений" і "послідовник". Поряд з цими термінами більш ніж часто, особливо в експериментальних дослідженнях, зустрічаються такі їх синоніми, як "високостатусний" член групи, "середньостатусний" і "низькостатусний" члени групи.

Сучасний стан розвитку психологічної науки характеризується значним поширенням інтересу дослідників до проблем групової диференціації учнів. Дослідниками отримані емпіричні дані, що розкривають особливості становища особистості в співтоваристві залежно від її статусу, причини високого чи низького положення людини в групі (Г.А. Андрєєва [4], Я.Л. Коломінський [2], Є.С. Кузьмін [5], Т.А. Рєпіна [6], А.В. Киричук [7], М.Є. Сачкова [8] та ін.

Не зважаючи на широку сферу вивчення явища групової диференціації, детальний аналіз різноманітних особливостей групової диференціації підлітків та її проявів, можна констатувати достатній рівень теоретичного аналізу саме феномену лідерства. Що стосується інших статусних груп, то подібних розробок істотно менше.

Актуальність дослідження соціально-психологічних особливостей групової диференціації підлітків визначається ще й тим, що саме в рамках традиційної загальноосвітньої школи, де, незважаючи на проголошений індивідуальний підхід до учнів, панує фронтальна схема як навчання, так і виховання, педагоги практично повністю позбавлені психологічно вивірених знань про такі статусні позиції як: "ведені", "послідовники", "аутсайдери". Це насамперед запит реальної практики, що ставить перед психологами завдання визначення соціально-психологічних особливостей явища диференціації і прояснення того, яким чином забезпечити керованість учнівськими колективами.

Таким чином, актуальність зазначеної проблеми та її недостатня розробленість зумовили вибір теми дипломного дослідження "Соціально-психологічні особливості групової диференціації підлітків".

Об`єкт дослідження - психологічні особливості групової диференціації школярів підліткового віку.

Предмет дослідження - психологічні характеристики розбіжностей між особистісними показниками у групах підлітків, які займають такі статусні позиції: "лідери", "ведено-активні", "ведено-пасивні" та "знехтувані".

Метою дослідження є - особливості прояву психологічних показників у підлітків, які займають в шкільному колективі такі статусні позиції як: "лідери", "ведено-активні", "ведено-пасивні" та "знехтувані".

Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, про те, що між особистісними показниками екстра-інтроверсії, нейротизму, формами агресії і статусом, який займає підліток в учнівському колективі існує зв'язок.

Відповідно до мети та гіпотези були визначені наступні завдання:

1. Здійснити теоретичний аналіз психологічної сутності явища диференціації в підлітковому віці;

2. Обґрунтувати методологічний підхід та визначити психодіагностичний інструментарій дослідження;

3. Експериментально дослідити зв'язок між особистісними психологічними показниками та статусом, який займає підліток в учнівському колективі;

4. Розробити рекомендації, спрямовані на покращення взаємодії між усіма учасниками навчального процесу.

Організація та методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань та перевірки гіпотези було використано такі методи: теоретичні (аналіз проблеми на базі психологічної та педагогічної літератури) та емпіричні (опитування, тестування, експеримент, методи математичної статистики).

Дослідження соціально-психологічних особливостей групової диференціації підлітків проводилось впродовж 2014 року в три етапи.

На першому етапі проведено теоретичний аналіз проблеми, розроблено програму дослідження.

На другому етапі здійснено підбір, апробацію та обґрунтування валідності, надійності та інформативності обраних нами методик.

На третьому етапі здійснено емпіричне обґрунтування результатів.

Для дослідження взаємного вибору та міжособистісних відносин в групі підлітків використовувалась методика Дж. Морено "Соціометрія".

Для діагностики особистісних показників екстра-інтроверсії та нейротизму застосовувався опитувальник Г. Айзенка ЕРІ (підлітковий варіант).

Діагностика показників і форм агресії здійснювалася за допомогою методики А. Баса і А. Дарки.

Отримані у ході дослідження дані оброблялися методами математичної статистики з наступною якісною інтерпретацією та змістовним узагальненням даних.

Дослідження проведено серед учнів учні 6-Б класу спеціалізованої школи №197, м. Києва, вибірка складала 24 особи, вік досліджуваних складав 12-13 років.

Наукова новизна і теоретична значимість нашої роботи полягає в тому, що вже сама постановка питання про прояв особистісних показників у підлітків, була зроблена не тільки для "лідерів" і "знехтуваних", але і для учнів, які отримали інші статусні позиції, що є для психології розвитку і педагогічної психології безсумнівно значущим.

Також нами було створено і апробовано цілісну батарею експериментально - діагностичних методик, що дозволяє науково достовірно визначити особливості взаємозв'язку психологічних показників та статусу, який отримали підлітки в класі.

Практична значимість дослідження. Отримані нами результати теоретико-прикладного дослідження з обраної теми можна використовувати у процесі роботи практичного психолога у школі, оптимізуючи навчально-виховний процес у підліткових класах загальноосвітньої школи.

Структура диплома зумовлена логікою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи вивчення соціально-психологічних особливостей групової диференціації підлітків

1.1 Мала група в контексті соціальної психології

Психологія і поведінка окремої людини як особистості, її життя в цілому дуже сильно залежать від соціального середовища. Останнє являє собою складно влаштоване суспільство, в якому люди об'єднані один з одним у численні, різноманітні, більш - менш стійкі сполуки, названі групами. Серед таких груп можна виділити великі і малі. Великі представлені державами, націями, народностями, партіями, класами, іншими соціальними спільнотами, які виділяються за професійними, економічними, релігійними, культурними, освітніми, віковими, статевими та іншими всілякими ознаками.

Безпосереднім провідником впливу суспільства і великих соціальних груп на індивіда (як загалом і навпаки: індивіда на суспільство ) є мала група. Вона являє собою невелике об`єднання людей (від 2-3 до 20-30 чоловік), зайнятих якою-небудь спільною справою і які знаходяться в прямих стосунках один з одним. Мала група являє собою елементарний осередок суспільства. У ній людина проводить більшу частину свого життя. Прикладами малих груп, найбільш значущих для людини, є сім`я, шкільний клас, трудовий колектив, об`єднання близьких друзів, приятелів і т.ін.

Малу групу характеризує психологічна і поведінкова спільність її членів, яка виділяє і відокремлює групу, робить її відносно автономним соціально - психологічним утворенням. Міра психологічної спільності визначає згуртованість групи - одну з основних характеристик рівня її соціально-психологічного розвитку.

Малі групи можуть бути різними за величиною, за характером і структурою відносин, що існують між їх членами, по індивідуальному складу, по особливостям цінностей, норм і правил взаємовідносин, поділюваних учасниками, міжособистісним відносинам, цілям і змісту діяльності. Кількісний склад групи мовою науки називається її розміром, індивідуальний - композицією. Структуру міжособистісного спілкування, або обміну діловою та особистою інформацією, називають каналами комунікацій, морально-емоційний тон міжособистісних відносин - психологічним кліматом групи. Загальні правила поведінки, яких дотримуються члени групи, називають груповими нормами. Всі перераховані характеристики являють собою основні параметри, за якими виділяють, розділяють і вивчають малі групи в соціальній психології.

Розглянемо класифікацію малих груп. Умовні, або номінальні, - це групи, які об`єднують людей, що не входять до складу жодної малої групи. Іноді виділення таких груп необхідно в дослідницьких цілях, щоб порівняти результати, отримані в реальних групах, з тими, які характеризують випадкове об`єднання людей, що не мають ні постійних контактів один з одним, ні загальної мети. На противагу номінальним групам виділяються реальні. Вони являють собою дійсно існуючі об`єднання людей, повністю відповідають визначенню малої групи. Природними називають групи, які складаються самі по собі, незалежно від бажання експериментатора. Вони виникають і існують, виходячи з потреб суспільства або включених в ці групи людей. На відміну від них лабораторні групи створюються експериментатором з метою проведення будь-якого наукового дослідження, перевірки висунутої гіпотези. Вони настільки ж діючі, як і інші групи, але існують тимчасово - тільки в лабораторії.

Умовні, або номінальні, групи являють собою штучно виокремлені об`єднання людей. На відміну від них всі інші види груп реально існують в суспільстві й досить широко в ньому представлені серед людей різних професій, віку, соціальної приналежності.

Природні групи діляться на формальні і неформальні (інша назва - офіційні й неофіційні). Перші відрізняє те, що вони створюються й існують лише в рамках офіційно визнаних організацій, другі виникають і діють як би поза рамками цих організацій. Цілі, переслідувані офіційними групами, задаються ззовні на основі завдань, що стоять перед організацією, в яку дана група є включеною. Цілі неофіційних груп звичайно виникають і існують на базі особистих інтересів їх учасників, можуть співпадати і розходитися з цілями офіційних організацій.

Малі групи можуть бути референтними і нереферентними. Референтна група - це будь-яка реальна або умовна (номінальна) група, до якої людина добровільно себе зараховує або членом якої вона хотіла би стати. У референтній групі індивід знаходить для себе зразки для наслідування. Її цілі та цінності, норми і форми поведінки, думки і почуття, судження й думки стають для неї значимими зразками для наслідування й проходження. Нереферентною вважається така мала група, психологія і поведінка якої чужі для індивіда чи байдужі для нього. Крім цих двох типів груп, можуть існувати і антиреферентні групи, поведінку і психологію членів яких людина зовсім не приймає, засуджує і відкидає.

Всі природні групи можна розділити на високорозвинені і слаборозвинені. Слаборозвинені малі групи характеризуються тим, що в них немає достатньої психологічної спільності, налагоджених ділових і особистих взаємин, сформованої структури взаємодії, чіткого розподілу обов`язків, визнаних лідерів, ефективної спільної роботи. Другі являють собою соціально-психологічні спільності, що відповідають всім перерахованим вище вимогам. Слаборозвиненими за визначенням є, наприклад, умовні й лабораторні групи (останні часто лише на перших етапах їхнього функціонування).

Серед високорозвинених малих груп особливо виділяються колективи. У колективі міжособистісні відносини засновані на взаємній довірі людей, відкритості, чесності, порядності, взаємоповазі і т.ін.

Для того щоб назвати малу групу колективом, вона повинна відповідати ряду досить високих вимог: успішно справлятися з покладеними на неї завданнями ( бути ефективною у відношенні основної для неї діяльності), мати високу мораль, гарні людські відносини, створювати для кожного свого члена можливість розвитку як особистості, бути здатною до творчості, тобто як група давати людям більше, ніж може дати сума тієї ж кількості індивідів, що працюють окремо.

Психологічно розвиненою як колектив вважається така мала група, в якій склалася диференційована система різних ділових і особистих взаємин, що будуються на високій моральній основі. Такі відносини можна назвати колективістським.

Найближче соціальне оточення людини, середа її безпосереднього спілкування - мала група в 10-20-ті роки XX століття стає головним об'єктом експериментального вивчення. В.М. Бехтерєв [12] та М.М. Ланге [13], а слідом за ними й інші вчені, їхні американські колеги Ф. Олпорт [14], У. Макдаугол [15], німецький дослідник В. Меде [16] на основі різноманітних емпіричних даних приходять до єдиного висновку, що взаємодія з іншими людьми і навіть їх присутність - реальна, уявна або імпліцитна - суттєво впливає на думки, почуття і поведінку людини.

Серед психологів, які одними з перших у світовій науці почали досліджувати такі проблеми, як розвиток дитячих груп, взаємовідносини соціальної групи та особистості, груповий тиск, особливу увагу привертають роботи В.М. Бєхтєрєва [12], Л.І. Божович [17] та інших вчених.

Практична значущість групи, на думку вчених, не тільки в тому, що в ній виховується новий, більш високий тип особистості, а й у тому, що правильно орієнтована соціальна група дозволяє направляти надлишок енергії дітей у потрібне русло, переключити їх на виконання соціально-корисної діяльності.

У процесі розвитку малої групи в ній виділяються люди, що мають різний статус. Цей процес групової диференціації відбувається і в офіційних, і в неофіційних групах, їм і визначається поняття групової динаміки. В офіційних реальний і формальний лідер можуть співпадати або не співпадати між собою, причому розбіжність або конфлікт між ними порушує всю діяльність такої групи.

Для того щоб дати більш розгорнуте визначення поняттю групової динаміки необхідно виділити наступні поняття: поняття лідера, соціометричної зірки, яким надають перевагу і знедолених членів групи. Дослідження механізмів групової диференціації і факторів, що лежать в основі переваг членів групи, були розпочаті в школі групової динаміки, створеної К. Левіним [18]. Він припустив, що група також може бути розглянута як динамічна система, що формує соціальне поле за аналогією з системою психологічного поля особистості. Соціальна поведінка людей в групі визначається взаєминами всередині неї, конкуруючими тенденціями, прагненнями окремих членів групи, каналами спілкування. Групова поведінка є функцією загального стану соціального поля, як поведінка людини є функцією потреб і психологічного поля. Розвиток групи і виділення в ній лідерів, зірок і знедолених обумовлено динамікою особистого і соціального полів, їх тимчасовою перспективою і існуючими бар'єрами. Вивчення групової динаміки та роботи Левіна щодо зниження ймовірності міжгрупових конфліктів і підвищення потенціалу кожного члена групи проклало дорогу і різним додаткам соціальної психології в практику, як Т-групи, тренінг сензитивності, інститут лідерства.

Практичні ж методи дослідження структури групи пов'язані з роботами Дж. Морено [19], в яких отримав обгрунтування метод соціометрії. За його допомогою виявляються статусні положення членів групи, про які згадувалося вище. У найпростішому варіанті соціометричний метод полягає в аналізі виборів, здійснюваних усіма людьми, які входять в групу. При цьому можливий один вибір (З ким би ви хотіли піти в театр або готуватися разом до іспитів?) або три вибору за ступенем значущості (Кого ви обираєте з першу чергу, в другу і в третю?). Відповіді заносяться в соціометричну матрицю, яка і допомагає проранжувати вибори і виявити статусне місце людини в груповій ієрархії. Якщо провідним параметром, на підставі якого проводиться вибір, є емоційний (симпатії та антипатії, які проявляються у виборі партнерів для проведення дозвілля), то людина, яка набрала найбільше число голосів, - це соціометрична зірка, або емоційний центр групи. При виборі, пов'язаному з реалізацією ділових функцій колективу, провідне місце в ієрархії отримує лідер, тобто людина, що організує діяльність членів групи, найбільш авторитетний і компетентний на думку більшості. Як правило, соціометрична зірка і лідер групи не збігаються між собою, і лише в дифузних, таких що тільки утворилися або тимчасових колективах ці ролі тотожні одне одній.

Люди, які зайняли досить високі місця в груповій ієрархії, - це бажані члени групи, в той час як особи, які не отримали жодного вибору, - знедолені. Фактори, що призводять до групової диференціації, надзвичайно різноманітні, так як пов'язані і з видом групи (офіційна чи неофіційна), і з її діяльністю, і з часом існування, і з особистими якостями членів групи. У неофіційних групах і при досить простий діяльності більшою мірою проявляються особисті якості людей, пов'язані з умінням спілкуватися, емпатійністю, почуттям гумору і т.ін. В офіційних, складно організованих групах, в об`єднаннях головною метою яких є досить важлива і важка діяльність, на перший план виходять організаційні якості, вміння спланувати і довести роботу до кінця, правильно розподілити обов'язки, настояти на своєму. Також неоднозначні і якості, що призводять до знехтування, так як ізольованими можуть стати як люди неприємні, агресивні, конфліктні, так і тихі, замкнуті, що не вміють спілкуватися і налагоджувати контакти суб'єкти.

1.2 Особистість в групі: підстави міжособистісної значущості

Взаємодія людини з навколишнім світом здійснюється в системі об'єктивних відносин, які складаються між людьми в їх суспільному житті. Ніяка людська спільність не може здійснювати повноцінну спільну діяльність, якщо не буде встановлений контакт між людьми, які є до неї включеними, і не буде досягнуто між ними належного взаєморозуміння.

Сфера міжособистісних відносин охоплює практично весь діапазон існування людини. Можна стверджувати, що людина, навіть будучи абсолютно самотньою, продовжує спиратися в своїх діях і думках на наявні в неї уявлення про оцінки значущих інших.

Поєднання трьох підстав міжособистісної значущості - авторитетності (визнання оточуючими за "значущим іншим" права приймати відповідальні рішення в суттєвих для них обставинах), атракції (здатності значимої особистості залучати або відштовхувати оточуючих, бути соціометрично обираємою або відкидаємою, викликати симпатію чи антипатію) і влади (інституціалізованої ролі) - відображає особливості детермінації внутрішньогрупових статусно - рольових відносин у групі.

Визначаючи міжособистісні відносини як взаємну готовність партнерів до певного типу почуттів, домагань, очікувань і поведінки, Обознов Н.Н [20]. дає їх класифікацію, засновану на декількох критеріях: глибина відносин; вибірковість у виборі партнера; функції відносин. Він виділяє наступні види міжособистісних відносин: відносини знайомства, приятельські, товариські, дружні, любовні, подружні, родинні, деструктивні. Головним критерієм є міра і глибина залучення особистості у відносини.

Залежно від міри особистісної значущості контактів та емоційних проявів їх у партнерів Н.В. Жутікова [21] розрізняє знайомство, приятелювання, дружбу.

Міжособистісні відносини членів групи, на її думку, можуть бути трьох типів: позитивні, негативні і неоднакові (коли один відноситься до іншого позитивно, а той до нього, навпаки, негативно). Різні поєднання цих типів відносин породжують різні варіанти взаємин у групі. Перший варіант - гармонійні взаємини. Вони характеризуються тим, що між трьома різними парами, на які може бути розділена група - тріада, складаються або тільки позитивні, або тільки негативні взаємини. В ідеальному випадку, наприклад, в невеликій групі, що включає трьох друзів, між людьми, які складають групу можуть існувати лише позитивні взаємини. У всіх інших випадках між двома парами є позитивні або негативні взаємини, а між членами третьої пари - протилежні їм за знаком.

Другий варіант відносин - суперечливі. При таких взаєминах в якій -небудь одній парі всередині групи - тріади один з її членів відноситься до іншого позитивно, а той до нього - негативно. Сумісними називаються такі суперечливі відносини, коли в групі - тріаді можна виділити хоча б одну пару людей, які мають між собою хороші особисті взаємини. Несумісними суперечливими називаються відносини, система яких характеризується тим, що в ній немає жодної пари з позитивними особистими взаєминами. Нарешті, сумісними можна назвати такі взаємини, при яких, незважаючи на їх суперечливість, група як соціально - психологічна спільність продовжує зберігати свою єдність за рахунок того, що, принаймні, дві пари з трьох можливих, що виділяються в ній, мають між собою хороші особисті взаємини. Тим самим вони як би нейтралізують негативний вплив на згуртованість групи суперечливих відносин у третій парі.

Взаємовідносини у групах можуть бути і конфліктними. Для них характерно те, що в групі неможливо виділити жодної пари, всередині якої були б позитивні особисті взаємини. У силу цієї обставини дана група як соціально-психологічна спільність людей взагалі не може зберігатися і розпадається.

Отже, міжособистісні відносини - це суб'єктивно пережиті взаємозв'язки між людьми, які об'єктивно проявляються в характері і способах взаємних впливів, що надаються людьми один на одного в процесі спільної діяльності та спілкування. Серед видів міжособистісних відносин виділяють знайомство, приятелювання, дружбу та ін.

Дитина живе, росте і розвивається в переплетенні різного роду зв'язків і відносин. У дитячих і підліткових групах складаються міжособистісні відносини, що відображають взаємозв'язки учасників цих груп у конкретно - історичній ситуації розвитку суспільства. Не зважаючи на те, що прояви міжособистісних відносин в кожній конкретній групі мають свою неповторну історію, на різних возрасних етапах діють загальні закономірності їх становлення і розвитку.

Перша з них відображає обумовленість природи міжособистісних відносин тим місцем, яку вікова соціальна група займає в суспільстві. Друга характеристика міжособистісних відносин - це їх залежність від спільної діяльності, яка в будь-яку історичну епоху опосередковує розвиток міжособистісних відносин у групі, визначає їх будову. Третя особливість міжособистісних відносин полягає у їх рівневій природі - група, яка є скільки - небудь складеною, має певний рівень розвитку від якого залежить наявність або відсутність тих чи інших її соціально-психологічних особливостей і характер її впливу на індивідів.

Стосунки з товаришами перебувають у центрі життя підлітка багато в чому визначаючи всі інші сторони його поведінки і діяльності. Божович Л.І [17] відзначає, що якщо у молодшому шкільному віці основою для об'єднання дітей найчастіше є спільна діяльність, то у підлітків, навпаки, привабливість до занять в основному визначаються можливістю багато спілкуватися з однолітками. До початку підліткового віку діти приходять з різним досвідом спілкування з товаришами: в одних дітей воно вже займає не мале місце в житті, в інших - обмежується тільки школою. З часом спілкування з товаришами все більше виходить за межі навчання у школі, включає нові інтереси, заняття, захоплення і перетворюється на самостійну і дуже важливу для підлітків сферу життя. Спілкування з товаришами стає настільки привабливим і важливим, що навчання відсувається на другий план, а можливість спілкування з батьками виглядає вже не таким привабливою.

Увага дослідників зосереджується перш за все на тому, як саме завдяки спілкуванню, конкретний індивід засвоює досвід, що виробило людство, долаючи тим самим обмеженість власного існування. Процес самопізнання людина здійснює лише в спілкуванні (із собою та із суспільством), в ході якого відбувається її розвиток як особистості.

Усі дослідники психології підліткового віку сходяться у визнанні того величезного значення, яке має для підлітків спілкування з однолітками, тому однією з головних тенденцій підліткового віку є переорієнтація спілкування з батьків, вчителів і взагалі старших на однолітків, більш - менш рівних по положенню.

Мудрик А.В. [22] зазначає, що потреба в спілкуванні з однолітками, яких не можуть замінити батьки, виникає у дітей дуже рано і з віком посилюється. Поведінка підлітків, вважає Мудрик А.В., за своєю специфікою є колективно - груповою.

Таку специфіку поведінки підлітків він пояснює так:

- по-перше, спілкування з однолітками - дуже важливий канал інформації, по ньому підлітки дізнаються багато речей, яких з тих чи інших причин їм не повідомляють дорослі.

- по-друге, це специфічний вид механічних стосунків. Групова гра та інші види спільної діяльності виробляють необхідні навички соціальної взаємодії, уміння підкорятися колективній дисципліні і в той же час відстоювати свої права.

- по-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Свідомість групової приналежності, солідарності, товариської взаємодопомоги дає підліткові почуття благополуччя та стійкості.

У міру дорослішання у підлітка змінюється характер і особливості виділення себе в суспільстві, сприйняття суспільства, ієрархія суспільних зв'язків, змінюються його мотиви і ступінь їх адекватності суспільним потребам.

Будь - який дитячий колектив має двоїстий характер. З одного боку, це об'єкт і результат свідомих і цілеспрямованих впливів педагогів, які визначають багато його особливості: види і характер діяльності, число членів, організаційну структуру і т.ін. З іншого боку, це явище, яке відносно самостійно розвивається, яке підкоряється особливим соціально-психологічним закономірностям, в яких провідне місце займають міжособистісні відносини учнів.

Проблемі міжособистісних відносин і особливо їх ролі в становленні особистості дитини у психологічній науці приділяється велика увага.

У підлітковому, як і в молодшому шкільному віці, основним соціальним середовищем дитини залишається школа. Зовнішні умови розвитку тісно пов'язані із внутрішніми. На основі вищого, ніж у молодших школярів, рівня психічного та особистісного розвитку відбуваються докорінні зміни у змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій особистості підлітка. На цьому етапі у дитини виникає специфічний комплекс потреб, що виражається в прагненні знайти своє місце у групі ровесників, вийти за межі школи та приєднатися до життя і діяльності дорослих.

Своєрідність соціальної ситуації розвитку підлітка полягає у включенні його в нову систему стосунків, спілкування з дорослими та ровесниками, в опануванні нових соціальних функцій. У школі це виявляється передусім у необхідності налагодження у зв'язку з предметним навчанням стосунків не з одним, а з багатьма вчителями, врахування особистісних якостей кожного з них і їх нерідко суперечливих вимог. Усе це, як зазначала Л. Божович [17], зумовлює нову позицію учнів щодо вчителів, своєрідно емансипує їх від безпосереднього впливу дорослих, робить їх самостійнішими. Найголовніша зміна в соціальній ситуації розвитку підлітка, на її думку, породжена роллю в його житті групи ровесників. Тому в навчально - виховній роботі з підлітками необхідно враховувати важливість для їх поведінки і діяльності думки однолітків. Соціальна ситуація розвитку підлітка особливо залежить від сім'ї, стосунків з батьками. Якщо ці стосунки враховують його потреби і можливості, вибудовуються на засадах взаємоповаги та довіри, підліток легко долає труднощі у навчанні і спілкуванні, активно набуває соціальний досвід, утверджується в таких елементах соціуму, як шкільний клас, група ровесників та ін.

Основним чинником розвитку підлітка є його власна соціальна активність, спрямована на засвоєння важливих для нього зразків поведінки і цінностей, на побудову стосунків з дорослими, ровесниками. Підлітки включаються у різні види суспільно корисної діяльності, що розширює сферу їхнього спілкування, можливості засвоєння соціальних цінностей, сприяє формуванню моральних якостей особистості.

Питання пов'язані з міжособистісними відносинами в колективі, висуваються на перший план багатьох досліджень. Процес формування міжособистісних відносин найбільш повно вивчений в роботах Т.В. Драгунової [23], В.А. Крутецького [24], Я.Л. Коломінського [2], К. Левіна [18], Д.І. Фельдштейна [25], І.С. Кона [26] та ін.

1.3 Психологічні характеристики підлітків

Підлітковий вік, що займає важливе місце в загальному ході розвитку, являє собою фазу переходу від дитинства до дорослості. Саме тому в психології і поведінці підлітка, з одного боку ще представлені риси дитини, а з іншого - вже "назрівають" риси дорослої людини.

Виділення підліткового періоду пов'язано також і з тим, що у дитини в сучасному суспільстві відбулася істотна розбіжність ліній сомато-фізичного, статевого і соціального розвитку. Соціальна ситуація розвитку в підлітковому періоді характеризується тим, що провідна навчальна діяльність попереднього періоду, змінюється діяльністю, спрямованою на визначення свого місця у світі дорослих і суспільних відносин, на своє соціальне самовизначення.

Біологічний сенс підліткового періоду визначається як пубертатний період або період дозрівання. Фаза пубертатності виявляється не тільки в сомато-фізичними та нейроендокринними змінами, а й особливими закономірними психічними змінами, які можуть передувати фізичному дозріванню і збережуться певний час після його завершення. Нижня межа фізичної пубертатності відноситься до 11-12 років, верхня до 17-18 років.

Окремі ознаки пубертатного періоду з'являються у віці 11-12 років у дівчаток і 12-13 років у хлопчиків. У більшості досліджень з психології підлітка підкреслюються наступні ознаки настання переломного моменту між дитинством і пубертатної стадією:

- найбільш ранні зрушення відносяться до настрою і емоційно-особистісної сфери. Настрій починає характеризуватися підвищеною лабільністю, постійними переходами між веселістю й смутком, почуттям незадоволеності собою і навколишнім світом. Тому цей час складається з радощів і прикрощів, настільки ж частих, наскільки і недовгих. Настрій коливається між депресією і екзальтацією, що складає його постійний фон.

- світ переживань підлітка пронизаний парадоксальністю: впевненість у собі змінюється боязкістю і сором'язливістю; надмірна активність - пасивністю; егоїзм чергується з альтруїстичністю; тяга до спілкування - із замкнутістю.

- підліток починає виявляти підвищену чутливість до критичних зауважень однолітків і дорослих ( не батьків ), до того, як на нього дивляться, і що про нього говорять; стає легко збудливим, дратівливим і водночас не захищеним, вразливим; частіше це період від 11 до 13 років.

- спостерігається загальне зниження працездатності із почуттям фізичного нездужання, яке може супроводжуватися проявами вегето-судинної дистонії, функціональними порушеннями з боку окремих соматичних систем - дихання, травлення, кровообігу і ін.

- відчуття дорослості;

- здатність до ідентифікації;

- прихильність до однолітків, "кодекс товаристськості";

- поглиблення і диференціація пізнавального процесу;

- новий рівень самосвідомості;

- інтерес до власної особистості і положення в суспільстві;

- вдосконалення волі і характеру;

- підвищений інтерес до спільної, професійної, творчої праці;

- формування таких якостей особистості, як совість, порядність, колективізм;

Основні характеристики формування особистості підлітка:

По-перше, для підлітків характерно формування системи цінностей особистості, які визначають зміст діяльності підлітка, сферу його спілкування, вибірковість відносин до людей, оцінку цих людей;

По-друге, головні мотиваційні лінії цього вікового періоду пов'язані з активним прагненням до особистісного самовдосконалення: самопізнання, самовираження, самоствердження;

По-третє, розвиток нової форми самосвідомості - виникнення у підлітків уявлень і думок про властивості власної особистості і їх оцінки;

По-четверте, формується більш диференційована соціальна орієнтація і соціальна перцепція. У підлітків дружні відносини формують чуйність, чуйність, співпереживання, співчуття, проникнення у внутрішній світ друга. При відсутності позитивного досвіду формуються негативні якості;

По-п`яте, формуються вольові якості особистості, йде становлення характеру;

По-шосте, розвиваються ділові якості особистості, організаційні здібності;

По-сьоме, розвиваються пізнавальні та творчі інтереси. Підлітки надають велике значення самостійності у навчанні, виявляють ініціативу у навчальних справах. У цьому віці з'являються нові мотиви навчання, які пов'язані з розширенням знань, з формуванням потрібних умінь і навичок, що дозволяють займатися цікавою справою, самостійною творчою працею.

Основні аспекти розвитку пізнавальних процесів у підлітків:

- досягнення пізнавальними процесами вищого рівня їх розвитку (довільності і мовної опосередкованості);

- формування основ наукового світогляду;

- становлення теоретичного інтелекту;

- вдосконалення практичного мислення;

- професіоналізація трудових умінь і навичок;

- розвиток загальних і спеціальних здібностей.

У підлітковому віці провідним видом діяльності є міжособистісне спілкування, а потреби, що лежать в основі цієї діяльності є найбільш актуальними. Тому з упевненістю можна говорити про те, що однією з найбільш актуальних в підлітковому віці соціальних потреб є потреба в популярності. Ця потреба проявляється у прагненні підлітків займати високий соціальний статус у групі однолітків, мати на їхніх очах авторитет і привабливість.

Фрустрація цієї потреби, як правило, дуже гостро переживається підлітками. Заперечення групою може стати причиною дуже інтенсивних негативних переживань, що виявляються в різних видах дезадаптованої поведінки. Можна припустити, що одним з проявів фрустрації потреби в популярності, в високому соціальному статусі у групі однолітків можуть виступати агресивні реакції. Ці агресивні реакції можуть бути спрямовані на безпосереднє джерело фрустрації, тобто членів групи, яка відкидає підлітка, або, у відповідності з теорією " фрустрації - агресії" така агресія скоріше буде спрямована на інших осіб, більш беззахисних які не мають для підлітка настільки високої значимості як його однолітки. Заміщення може призвести до того, що збільшена агресивність знедоленого підлітка може виливатися на тварин, на дітей молодшого віку та інших. Такого роду реакція на фрустрацію природно не сприяє вирішенню проблеми підлітка і підняттю його статусу в групі однолітків, тому можна з упевненістю говорити про те, що така агресія є дезадаптивной реакцією.

Рівень вираженості агресивних реакцій корелює з самооцінкою підлітка. Загальна тенденція тут полягає в наявності прямого зв'язку: чим вище рівень самооцінки, тим вище показники загальної агресії і різних її складових. Такий взаємозв'язок характерний як для інструментальної агресії, так і для іншої форми агресії - ворожості.

Ще одна тенденція, яка виявляється в дослідженнях, полягає в тому, що більш агресивні підлітки частіше мають крайню, екстремальну самооцінку - або надзвичайно високу, або вкрай низьку. Для неагресивних підлітків більш характерною тенденцією є поширеність середньої за рівнем самооцінки.

Однією з форм агресивної поведінки взагалі, і у підлітків зокрема, є аутоагрессивна поведінка, тобто агресія, спрямована на самого себе. Аутоагресія, по суті, являє собою деструктивну, саморуйнівну поведінку.

В цілому, на протязі всього підліткового періоду спостерігається чітко виражена динаміка всіх форм агресивності від молодшого до старшого підліткового періоду. Разом з тим, у міру дорослішання у підлітків починають домінувати вербальні форми агресивності і негативізм.

Основними причинами проявів дитячої агресивності є:

- прагнення привернути до себе увагу однолітків;

- прагнення отримати бажаний результат;

- прагнення бути головним;

- захист і помста;

- бажання ущемити гідність іншого з метою підкреслити свою перевагу.

1.4 Структура міжособистісних відносин в групах дітей і підлітків

Важливим питанням при вивченні характеристики внутрішньогрупових взаємовідносин як дітей підліткового віку, так і не тільки їх є виявлення безпосередньо самої структури таких відносин, їх змісту. Це можна здійснити виходячи з аналізу соціальної ситуації розвитку групи.

У дитячих і підліткових групах можуть бути виділені функціонально-рольові, емоційно-оцінні і особистісно-смислові відносини між сверсниками.

Функціонально-рольові відносини виступають при вивченні "ділового" спілкування і спільної діяльності, що дозволяє відповісти на питання: "У якій конкретній діяльності розгортаються ці відносини?" і "Що вони відображають?". Ці відносини зафіксовані в специфічних для даної спільності сферах життєдіяльності дітей (трудовій, навчальній, продуктивній, ігровій) і розгортаються в ході засвоєння дитиною норм і способів дії в групі під безпосереднім керівництвом і контролем з боку дорослого. Дорослий санкціонує ті чи інші зразки поведінки. Функціонально - рольові відносини, які проявляються в ігровій діяльності, в значній мірі самостійні і вільні від безпосереднього контролю з боку дорослого.

У самій грі, як, втім, і у всіх інших формах спільної діяльності дітей у групі, проявляються два види відносин: власне ігрові відносини і відносини з приводу спільної діяльності в грі. Наприклад власне - ігрові відносини відтворюють соціально - типові зразки поведінки, наприклад: "Доктор до хворого - добрий"; "Вчитель з учнем суворий". Це відносини "взагалі", вони "безсуб`єктні" і задані дитині в спілкуванні з однолітками. Інший тип ігрових відносин виникає "навколо" гри, при обговоренні її задуму, побудові "сценарію", розподілі ролей. Психологічний зміст спілкування дитини полягає тут у тому, що саме в контексті цих відносин дитина сама здійснює особистісний вибір тієї чи іншої ролі. Так виникають і дозволяються суттєво важливі конфліктів дитячого життя: "У що грати?"; "Кого приймати у гру?"; "Хто буде головним?". Функціонально - рольова поведінка в групі виявляється і в діях, які відповідають статусу дитини або її конкретним обов'язках: чергового, старости класу і т.ін. Така поведінка проявляється і в неформальних групах дітей і підлітків.

Розгляд емоційно - оцінних відносин дозволяє відповісти на питання: чи відповідає поведінка дітей у групі соціальним нормам?, які емоції вона викликає?, що подобається чи не подобається їм в однолітках? Основна функція емоційно - оцінних відносин у дитячій та підлітковій групах - здійчнення корекції поведінки однолітка відповідно до прийнятих норм спільної діяльності. На перший план тут виступають емоційні уподобання - симпатії, антипатії, дружні прихильності і т.ін. Вони виникають в онтогенезі досить рано, і формування цього типу відносин або обумовлено чисто зовнішніми моментами сприйняття (наприклад дитині подобаються кучеряві дівчинки), або опосередковано оцінкою дорослого, або минулим досвідом спілкування з цією дитиною - негативним чи позитивним.

Емоційно-оцінні відносини є регуляторами в ситуаціях можливих конфліктів при розподілі ролей у грі. Кожна дитина, претендуючи на значиму роль у грі, зтикається з подібними прагненнями інших дітей. У цій ситуації можуть стихійно виникнути перші прояви вимоги справедливості у взаєминах - орієнтація на норму черговості при розподілі престижних ролей, нагород та відзнак, яка, як припускають діти, повинна суворо дотримуватися. Однак іноді домагання дитини так і залишаються нереалізованими і їй доводиться задовольнятися незначимой роллю, не отримуючи очікуване.

У дитячій групі здійснюється взаємна корекція поведінки відповідно з засвоєними соціальними нормами. Якщо дитина слідує цим нормам, то вона оцінюється іншими дітьми позитивно, якщо відходить від цих норм, то виникають "скарги" дорослому, продиктовані бажанням підтвердити норму.

Аналіз мотиваційного плану спільної діяльності в дитячій і підлітковій групі відкриває шлях до вивчення особистісно-смислових відносин, які виділяються при відповіді на питання: "Заради чого, в ім'я кого здійснюється спільна діяльність?". Особистісно-смислові відносини - це взаємозв'язки в групі, при яких мотив однієї дитини набуває для інших однолітків особистісний зміст. При цьому учасники спільної діяльності починають переживати інтереси і цінності цієї дитини, як свої власні мотиви, заради яких вони, приймаючи різні соціальні ролі, діють. Особистісно - смислові відносини особливо яскраво виявляються в тих випадках, коли дитина у взаєминах з оточуючими бере на себе реально роль дорослого і діє відповідно до неї. Це може виявитися в критичних ситуаціях, коли, приміром, дитина піклується про молодшого братика під час важкої хвороби матері.

Таким чином, коли в силу зміни соціальної позиції дитина приймає на себе відповідальність за благополуччя інших людей, тоді чітко проступають її особистісно - смислові відношення з ними.

Експериментальне дослідження функціонально-рольових відносин представлено багатьма традиційними прийомами: опитувальниками, бесідою, спостереженням, інтерв'ю та ін. Емоційно-оцінні відносини виявляються в безпосередній взаємодії дітей, відбиваючи систему їхніх переваг. Щодо повної картини цих відносин, то його дає соціометричне опитування в різних його модифікаціях. Особистісно-смислові відносини являють собою необхідні зв`язки, які складаються в спільній діяльності, які в ній реалізуються. При цьому мотивом дії кожного учасника таких відносин стає інша людина, та, заради якої в кінцевому рахунку здійснюється спільна діяльність. Виникаючи в реальній взаємодії дітей, ці зв'язки володіють певною незалежністю від безпосередніх переваг дитини. Більше того, вони надають істотній вплив на емоційно - оцінні відносини, часом змінюючи їх знак на протилежний.

На наш погляд важливо також зрозуміти яким чином вирішується питання положення учня в системі міжособистісних відносин. Диференціація в групах дітей і підлітків схильна до певних закономірностей. Однією з них можна назвати зв'язок статусу учня в групі з його успішністю. У той же час не стільки сама по собі успішність визначає статус учня в класі, скільки ті особистісні якості, які характеризують його ставлення до навчання: працьовитість, сумлінність і т.ін. Популярними в навчальному колективі, як правило, є учні із широким колом інтересів і серйозними духовними запитами. Цю групу школярів відрізняє серйозне відношення до навчальної діяльності. Учні, які займають несприятливе становище у структурі міжособистісних відносин, належать або до слабовстигаючих, або до неуспішних і мають низький статус.

Взаємозв`язок статусу і успішності учнів має свою психологічну основу. Успішність для школярів виступає показником рівня інтелектуальних і вольових властивостей особистості. Хороші оцінки виступають як соціальна оцінка компетентності учнів в різних областях знань, їх відповідальності, цілеспрямованості, товариськості, а саме це високо цінується в групах школярів.

Також, експериментально виявлено, що чим нижче успішність того, хто оцінює відмінників, тим ці оцінки вище, а відношення - доброзичливіше. Відповідно, чим значніше власні досягнення в навчальній діяльності, тим нижче оцінка, яку ця група учнів дає відмінникам. У учнів середніх і старших класів школи виявлена тенденція розбіжності статусів в різних сферах взаємодії. Чим вище у підлітка положення в системі міжособистісних відносин в неформальній компанії, тим воно нижче в колективі класу, зрозуміло, за умови різного рівня розвитку цих груп. Підлітки, прагнучи підвищити в школі свій статус, але не володіючи для цього достатніми соціально прийнятними засобами, часто реалізує свої цілі неадекватними способами, привносячи в спілкування з однокласниками норми і "цінності" компанії - яка часто має характер асоціальної асоціації, - які, як вони сподіваються, забезпечать їм визнання серед товаришів по навчанню.

Потреба в придбанні і підтримці статусу - одна з важливих соціальних потреб. Неможливість зайняти певне положення в структурі групових відносин або загроза втрати наявного статусу може викликати стан "афекту неадекватності". Це явище виникає у підлітків у тому випадку, коли високі домагання в будь - якій сфері діяльності не можуть бути підкріплені реальними досягненнями. При цьому негативні емоційні реакції часто звернені на тих, хто вказує учневі на його промахи, - "винуватими" виявляються всі, але не він сам. Афект неадекватності в подібних ситуаціях спостерігається у школярів всіх вікових груп, як у успішних, так і у слабких учнів. Почуття незадоволеності, яке ними переживається, проявляється в агресії, у відмові виконувати вимоги вчителя, в демонстративному порушенні дисципліни.

Протягом усього життя індивід є включеним в різні соціальні групи, в яких відбувається його статева соціалізація. Важливим інструментом статевої соціалізації є група однолітків, яка пізніше всіх "підключається" до цього процесу, але значення якої важко переоцінити. У цих групах спільна діяльність і спілкування "на рівних" сприяють об`єднанню дітей. Одночасно відбувається протиставлення своєї статевої приналежності протилежній статі. Ця опозиція виникає, затверджується і відстоюється в спільній діяльності, структура якої змінюється з віком. Такий різкий поділ дітей у процесі спільної діяльності і спілкування на одностатеві об`єднання отримало назву "статевої сегрегації". Співтовариства дітей і підлітків, засновані на "статевій сегрегації", виникають на певному етапі розвитку суспільства, будучи реальними статевовіковими об'єднаннями, регламентованими соціальною структурою суспільства. Стихійна "сегрегація" зачіпає переважно неофіційну структуру дитячої групи, віддзеркалюючи виборчий характер дитячих симпатій і антипатій, дружби і прихильностей. Своєрідним піком статевої сегрегації є середній шкільний вік, коли підліток заново осмислює і оцінює власну статеву ідентичність в групі однолітків своєї статі. Значимість такої групи для підлітка поступово знижується у юнацькому віці, поступаючись місцем різностатевій компанії.

1.5 Особистісні особливості і статус в класі

У ряді досліджень переконливо показано, що вже в дошкільному віці відбувається явна диференціація дітей по їх положенню в групі: одні діти вже в 4-5 років стають більш бажаними для більшості однолітків, інші не користуються особливою популярністю або відкидаються, або залишаються непоміченими. Очевидно, що досвід перших контактів з однолітками стає тим фундаментом, на якому надбудовується подальший соціальний і моральний розвиток дитини. Тому питання про те, що впливає на положення дитини в групі однолітків, має виняткове значення.

Статус (положення) підлітка в класі, його здатність до спілкування з однолітками є важливим критерієм успішності. Кожен учасник первинної групи або класу оцінює інших і оцінюється ними. З часом виникають уподобання, встановлюється потяги і відкидання, в кожному випадку виникає унікальна мережа взаємин.

Характеристика статусу учасників групи визначається такими факторами як старшинство в посадовій ієрархії, рівень освіти, інформованість і накопичений досвід, соціальні таланти. Зміна будь - якого з факторів може привести до підвищення або зниження статусу в залежності від цінностей і норм, які прийняті в групі.

Учасники з високим статусом роблять більший вплив на рішення групи, але це не завжди підвищує продуктивність діяльності групи. Досить часто для підвищення ефективності групі потрібно боротися з домінуванням в ній думок високостатусних членів.

Відповідно до концепції Дж. Морено [19], у групі встановлюється інтенсивність почуття: одні привабливі для одних і неприємні для інших; або, може бути, неприємні для одних і байдужі для інших. Залежно від інтенсивності почуттів до того чи іншого людині в групі , можна говорити про існування "зірок", що складаються з природного лідера і кола його послідовників, прийнятих, пропущених і знедолених, найчастіше, соціально непристосованих. Будь - який клас поділяється на кілька невеликих груп, кожна з яких має відмінну від інших культуру. Ці неписані закони виникають у спонтанному взаємодії учасників, і вони зазвичай не санкціоновані офіційно. Неформальні кодекси ефективні тому, що дії більшості людей спрямовані на збереження або підвищення свого особистого статусу в первинній групі. На відміну від законів, які ймовірно застосовуються однаково до кожного і, отже, безособові, норми первинної групи застосовуються диференційовано до кожної людини. Тих, хто вважається слабким і нездатним винести біль або фрустрацію, прощають охочіше, ніж інших. Якщо відомо, що у людини бурхливий темперамент, вважається само собою зрозумілим, що вона може вибухнути навіть при слабкій провокації. Інтелігентну дитину не нагороджують за хорошу успішність з тим же самим ентузіазм, як того, кому це коштувало великих зусиль. Неформальні соціальні санкції зазвичай регулюються такими особливими міркуваннями.

Кожен учасник неформальної групи в шкільному класі оцінює інших і оцінюється ними. Під час спільного навчання у підлітків встановлюються переваги і відкидання, в класі виникає унікальна мережа взаємин. Кожен учень в колективі займає певне місце не тільки в системі особистих відносин. Особисті взаємини складаються стихійно, в силу цілого ряду зовнішніх і внутрішніх обставин. Однак, якщо в одній неформальній групі пілдіток може бути "зіркою", то в іншій, наприклад у спортивній секції у нього може бути інший статус. Щоб завоювати авторитет у групі, юнакам необхідні такі якості, як товариськість, фізична сила, незалежність, сміливість, вміння викрутитися, доброта. Дівчатам, на думку учнів, для цього бажані товариськість, привітність, доброта, краса і незалежність.