Одним з важливих проявів актуалізації психологічного механізму трансценденції є юнацький максималізм у поєднанні з ідеалізмом. Юнакам та дівчатам здаються легкими будь-які завдання: покращити себе, світ, подолати зло. Потреба єдності зумовлює розширення кола друзів, створення власної сім'ї відповідно до ідеальних уявлень про дружбу та кохання, прагнення до інтеграції у професійне середовище. У досвіді минулих поколінь потреба духовної самореалізації особистості втілювалася у діяльність “тимурівських” загонів, у добрих справах піонерських і комсомольських організацій. В сучасному освітньому процесі необхідним є створення психолого-педагогічних умов, сприятливих для духовної самореалізації молоді.

Дослідження вікового виміру актуалізації психологічних механізмів духовного становлення особистості дало підстави для розробки психологічної моделі процесу духовного розвитку дітей і молоді (рис. 2). Включені до складу моделі смислоутворювальні категорії Краси, Добра та Істини виступають предметом пізнання особистості дитини, учня, студента (через літературні твори, фільми, спілкування з високодуховними особистостями). У випадку сприятливих внутрішніх умов - особистісного смислу, узгодженості з наявними спонукальними мотивами, емоційної фіксації (О.М.Леонтьєв) - ці категорії з пізнавальних мотивів перетворюються у мотиви духовного розвитку.

Мотиви самовдосконалення пов'язані з уявленнями особистості про ідеальне, спонукають її до пошуку шляхів і методів відтворення прекрасного та досконалого у собі, спрямовують її на самореалізацію у напрямі Краса, Добро та Істина. Мотиви допомоги потребуючим зумовлюють реалізацію ідеальних уявлень людини про Добро, спонукають особистість до присвяти власного життя служінню ближнім, до пошуку адекватних методів і засобів допомоги потребуючим, покращення світу, примноження добра тощо. Мотиви мудрості спонукають дітей і молодь до пошуку та примноження Істини, самопізнання, усвідомлення смислів, осмислення подій власного життя, життя оточуючих, упорядкування життєвого досвіду.

Мотиви праведності сприяють реалізації ідей Краси, Добра та Істини у повсякденному житті людини, спонукають до гармонізації особистого життя з життям Природи, Всесвіту, спрямовують слова, вчинки та дії в русло духовних цінностей, загальнолюдської моралі.

Мотиви святості сприяють усвідомленню людиною своєї духовної місії, спонукають прагнення об'єднати людство, зумовлюють доброзичливість у спілкуванні та стосунках, цілісне бачення світу, призводять до усвідомлення унікальності та цінності всіх живих істот, актуалізують потреби в збагаченні світу новими духовними досягненнями.

Під впливом духовної мотивації актуалізуються психологічні механізми духовного розвитку, у результаті чого відбувається активне формування ціннісно-смислової сфери, упорядкування ідеалів, цінностей і смислів, гармонізація духовних дисонансів. Зростання активності духовного “Я” спонукає особистість учня (студента) до духовно спрямованоїповедінки, вищим проявом якої є вчинок-служіння (І.Д.Бех) і через серію таких вчинків, об'єднаних духовними мотивами, метою та результатами, трансформується в духовно спрямовану діяльність, яка виступає умовою духовної самореалізації особистості та має на меті збагачення духовних надбань людства.

Психологічні закономірності духовного розвитку учнів і студентів утворюють постійні причинно-наслідкові зв'язки, які об'єднують особистісні новоутворення в часовому вимірі, детермінуючи послідовність їх прояву в поведінці та духовно спрямованій діяльності.

Розробка психологічної моделі духовного розвитку дітей і молоді дозволила здійснити інтеграцію філософсько-психологічних уявлень щодо процесу духовного розвитку з психологічними уявленнями про особистість учня, студента, виокремити критерії та показники духовного зростання молоді, які мають досліджуватися в процесі психологічної діагностики. У відповідності до розробленої моделі критерієм духовного розвитку дітей і молоді обрано актуалізованість психологічних механізмів ідентифікації, децентрації, рефлексії, трансценденції та усвідомлення буттєвої єдності в структурі особистості, а показником - духовний потенціал, який визначено як ступінь духовного розвитку особистості, що зумовлює естетичну, гуманістичну та пізнавальну спрямованість, знаходить прояв у її поведінково-діяльнісній активності. У відповідності до обраних якісних критеріїв духовний потенціал розподілено на високий, середній та низький рівні.

Високому рівню притаманні стійкий інтерес до духовних подвижників, носіїв ідеалів Краси, Добра та Істини, прагнення постійного самовдосконалення, наслідування прикладам здорового способу життя, розвинена здатність до пошуку та примноження духовних знань, мудрості; спрямованість на допомогу потребуючим, стійкий інтерес до людських доль, смислів і закономірностей розвитку людини, прагнення служіння ближнім, допомоги потребуючим; значний досвід реалізації Добра в конкретних вчинках; усвідомлення власної життєвої мети, смислів і цінностей, розвинена здатність самопізнання, інтроспекції, керування спрямованістю мислення та емоцій; значний досвід підпорядкування власному духовному “Я”, голосу совісті; розвинена здатність підноситися над буденністю, розглядати себе і світ з позиції покращення, наявність досвіду уявлення ідеального Буття, місії людини у Всесвіті, реалізації ідеалівКраси, Добра та Істини в повсякденному житті; усвідомлення єдності та взаємозв'язків людей, природи, Буття, стійке прагнення до інтеграції різних світоглядних позицій в єдину картину світу, визнання цінності всіх живих істот, багатий досвід трансперсональних переживань.

Середній рівень зумовлює частковий інтерес до духовних подвижників, потреб свого духовного “Я”, епізодичне прагнення самовдосконалення, наслідування прикладам здорового способу життя, частково проявлена здатність до пошуку та примноження духовних знань, мудрості; нестійкий інтерес до людських доль, смислів і закономірностей розвитку людини, епізодичне прагнення служіння ближнім, допомоги потребуючим, незначний досвід реалізації Добра в конкретних вчинках; часткове усвідомлення власної життєвої мети, смислів і цінностей, частково розвинена здатність самопізнання, інтроспекції, керування спрямованістю мислення та емоцій, незначний досвід підпорядкування власному духовному “Я”, голосу совісті; нерозвинена здатність підноситися над буденністю, розглядати себе і світ з позиціїпокращення, незначний досвід уявлення ідеального Буття, місії людини у Всесвіті, реалізації ідеалівКраси, Добра та Істини в повсякденному житті; часткове усвідомлення єдності та взаємозв'язків людей, природи, Буття; нестійке прагнення до інтеграції різних світоглядних позицій в єдину картину світу; часткове визнання цінності живих істот; незначний досвід трансперсональних переживань.

Низький рівень передбачає відсутність інтересу до духовних подвижників, потреб власного духовного “Я”; відсутність прагнення самовдосконалення, наслідування прикладам здорового способу життя; відсутність здатності до пошуку та примноження духовних знань, мудрості; спрямованість на себе, відсутність інтересу до людських доль, смислів і закономірностей розвитку людини, відсутність прагнення служіння ближнім, допомоги потребуючим, відсутність досвіду реалізації Добра в конкретних вчинках; відсутність усвідомлення власної життєвої мети, смислів і цінностей, нерозвинена здатність самопізнання, інтроспекції, керування спрямованістю мислення та емоцій, відсутність досвіду підпорядкування власному духовному “Я”, голосу совісті; відсутність здатності підноситися над буденністю, розглядати себе і світ з позиції покращення, відсутність досвіду уявлення ідеального Буття, місії людини у Всесвіті, реалізації ідеалівКраси, Добра та Істини в повсякденному житті; відсутність усвідомлення єдності та взаємозв'язків людей, природи, Буття, відсутність прагнення до інтеграції різних світоглядних позицій в єдину картину світу, невизнання цінності всіх живих істот, відсутність досвіду трансперсональних переживань.

Таким чином, теоретико-експериментальне дослідження психологічних закономірностей і механізмів духовного розвитку особистості дозволило дослідити специфіку актуалізації психологічних механізмів у процесі духовного розвитку дітей і молоді на різних вікових етапах, розробити психологічну модель процесу духовного розвитку, обґрунтувати психологічні критерії та показники цього процесу.

У третьому розділі - “Дослідженняпсихологічних механізмів духовного розвитку дітей і молоді на основі засобівпсиходіагностики” - сформульовано принципи та методичні підходи до психологічної діагностики механізмів духовного розвитку дітей і молоді, розроблено та апробовано психодіагностичний інструментарій, спрямований на дослідження психологічних механізмів духовного зростання учнів і студентів.

Необхідність експериментального підтвердження виявлених психологічних механізмів духовного розвитку дітей і молоді зумовила потребу визначення принципів розробки й апробації психодіагностичного інструментарію. Окрім етичних принципів та принципів духовно-особистісного підходу були використані: принцип пізнання внутрішнього світу особистості; принцип єдності суб'єкта й об'єкта психологічного пізнання; принцип віддзеркалення; принцип розвитку психіки; принцип різнобічного пізнання особистості на основі об'єктивного матеріалу.

Для діагностики духовного потенціалу дітей і молоді використовувались три методичні підходи, що засновані: на дослідженні проявів духовного потенціалу в поведінці особистості в умовах взаємодії; на вивченні процесу актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку в структурі особистості; на аналізі результатів духовно спрямованої діяльності учнів і студентів. Визначені методичні підходи були покладені в основу розробки відповідних психодіагностичних методик, апробація яких здійснювалася на етапі пілотажного, а надалі й констатувального експерименту на базі школи розвитку та виховання дитини “Дивосвіт” (м.Київ), ЗНЗ №221, гімназії №153 ім.О.С.Пушкіна, Палацу творчості дітей та юнацтва Солом'янського р-ну м.Києва, Республіканського еколого-натуралістичного центру, Національного авіаційного університету. У цілому в дослідженні брали участь 932 особи, серед яких 56 дітей дошкільного віку; 142 учня 1-3-х класів ЗНЗ; 103 учня 5-7-х класів ЗНЗ; 140 учнів 8-9-х класів ЗНЗ; 218 учнів 10-11-х класів ЗНЗ і гімназії та 150 студентів IV і 150 студентів V курсів.

Потреба в забезпеченні наступності психодіагностики та дослідження прояву духовного потенціалу в поведінці дітей і молоді зумовила розробку методики комплексної оцінки гармонійного розвитку, що ґрунтується на методі експертних оцінок поведінки особистості в колективі. Духовний розвиток визначався на основі оцінок прояву в поведінці дітей і молоді здатності допомагати іншим, піклуватися про людей і природу тощо. Аналіз діагностичних даних показав, що найбільш високий показник духовно спрямованої поведінки виявлено у студентів V курсу (3,9 балів за 5-ти бальною шкалою). Друге місце посіли результати студентів IV курсу (3,7 балів). Більш низькі показники духовно спрямованої поведінки в учнів ЗНЗ (3,1 бали).

Для виявлення духовного потенціалу в структурі особистості розроблено й апробовано психодіагностичну методику “Духовний потенціал особистості”, за допомогою якої досліджувався процес актуалізації психологічних механізмів духовної ідентифікації, децентрації, рефлексії, трансценденції та усвідомлення буттєвої єдності в підструктурах спілкування, спрямованості, характеру, самосвідомості, досвіду, інтелекту та психофізіології. Валідізація методикиздійснювалася шляхом виявлення зв'язку між рівнем виконання тестового завдання та незалежним зовнішнім критерієм, що характеризує діяльність і поведінку особистості. З цією метою до тестування було залучено респондентів (43 особи віком від 34 до 93 років), визначених як високодуховні особистості за результатами анкетування, проведеного в ході пілотажного дослідження.

Усереднений показник духовного потенціалу за вибіркою склав 57,2 балів, що відповідає високому рівню його розвитку. Результати дисперсійного аналізу засвідчили незначне середньоквадратичне відхилення (2,34) та високий рівень актуалізації всіх психологічних механізмів духовного розвитку в даній вибірці (ідентифікація -11,3 балів, децентрація - 13 балів, рефлексія - 11,6 балів, трансценденція - 11 балів, усвідомлення буттєвої єдності - 10,3 балів). Отже, високий духовний потенціал пов'язаний з високим рівнем актуалізації духовної ідентифікації, децентрації, рефлексії, трансценденції та усвідомлення буттєвої єдності у підструктурах спілкування, спрямованості, характеру, самосвідомості, інтелекту, досвіду та психофізіології особистості.

Виявлені кореляційні зв'язки засвідчили, що високий духовний потенціал суттєво впливає на загальний розвиток особистості, і позначається переважанням стилю співробітництва у спілкуванні (r=0,32 при р?0,05), відсутністю егоцентричної спрямованості (r=-0,37 при р?0,05), орієнтацією на духовні, буттєві цінності, такі як вірність, доброзичливість, допомога потребуючим, гармонія з природою (r=0,57 при р?0,05), проявом емпатійності(r=0,56 при р?0,05).

Результати дослідження духовного потенціалу сучасної молоді на етапі констатувального експерименту подано в таблиці 2.

Таблиця 2. Результати дослідження духовного потенціалу сучасної молоді на етапі констатувального експерименту n=518

Отримані дані засвідчили недостатній рівень розвитку духовного потенціалу як учнів, так і студентів. Високий духовний потенціал притаманний лише 3,67% учнів ЗНЗ і 7,33%-8% студентів відповідно IV-V курсу. Кількість студентів, які мають низький духовний потенціал, у порівнянні з учнями є меншою, що може пояснюватися особистісною зрілістю та зміною соціально-культурного середовища студентів. Загалом отримані дані свідчать про актуальність потреби в активізації духовного потенціалу молоді на всіх вікових етапах.

Специфіка актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку учнівської молоді досліджувалася окремо для учнів загальноосвітніх шкіл (n=218), студентів IV курсу (n=150) та студентів V курсу (n=150). Розрахунки дисперсійного аналізу в усіх групах засвідчили значне середньоквадратичне відхилення (5,61), що вказує на нерівномірну актуалізацію та недостатньо високий рівень актуалізації всіх психологічних механізмів духовного розвитку (рис. 3). психологічний духовний віковий консультування

Рис. 3. Залежність рівня дисперсії, виявлена між показниками актуалізаціїпсихологічних механізмів духовного розвитку, від духовного потенціалу учнів ЗНЗ (1), студентів ІV курсу (2) та V курсу (3).

Середньоквадратичне відхилення у показниках актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку студентів V курсу (4,89) є меншим у порівнянні з аналогічними показниками учнів ЗНЗ (6,59) та студентів ІV курсу (5,35), а духовний потенціал - вище (див. рис. 3). Таким чином, зростання рівня духовного потенціалу особистості супроводжується зменшенням дисперсії у показниках актуалізації психологічних механізмів духовної ідентифікації, децентрації, рефлексії, трансценденції та усвідомлення буттєвої єдності. Це свідчить, що зростання духовного потенціалу сприяє гармонізації актуалізованості виявлених психологічних механізмів духовного розвитку.

Порівняння усереднених показників актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку дітей і молоді дозволило встановити, що цей процес відбувається нерівномірно. На ранніх етапах онтогенезу найбільшого розвитку набуває психологічний механізм ідентифікації. Надалі, у процесі соціалізації особистості, зростає вагомість психологічних механізмів децентрації та рефлексії. Ці механізми зумовлюють здатність зважати на інтереси та потреби інших, а отже - забезпечують гармонійне співіснування у сім'ї, учнівському колективі. Розвиток психологічних механізмів трансценденції та усвідомлення буттєвої єдності не забезпечується процесами індивідуалізації та соціалізації. На їх актуалізацію не спрямовані зусилля психолого-педагогічних працівників навчальних закладів в умовах традиційного освітнього процесу.

Кореляційний аналіз між показниками духовного розвитку учнівської молоді, отриманими за допомогою методики “Духовний потенціал особистості” та методикою комплексної оцінки гармонійного розвитку особистостіпідтвердив взаємозв'язок між духовним потенціалом та поведінкою учнів (r=0,84 при р?0,01). Впровадження методики сприяло активізації процесу духовного розвитку молоді, оптимізувало управлінську діяльність в освітніх закладах.

Аналіз процесу та результатів діяльності учнів і студентів здійснювався на основі розробленої методики дослідження процесу духовної самореалізації учнівської молоді. За допомогою методики оцінювався розвиток потребово-мотиваційного, інформаційно-пізнавального, цілеутворювального, результативного та емоційно-почуттєвого компонентів духовно спрямованої діяльності. В експертному оцінюванні брали участь психологи, класні керівники (куратори), а також самі учні, студенти.

Експериментальні дані за всіма вибірками засвідчили недостатній рівень реалізації духовного потенціалу учнівської молоді. Найбільш високі з отриманих показників відповідають потребово-мотиваційному компоненту діяльності (усереднений показник 3,7 балів), що свідчить про мотивацію молоді до реалізації власного духовного потенціалу на практиці. На другому місці виявився інформаційно-пізнавальний компонент (3,03 бали), що свідчить про часткову сприйнятливість молоді до інформації щодо можливостей власної самореалізації. Набагато нижчим є показник розвитку цілеутворюючого компонента (2,2 бали), що свідчить про неготовність учнів і студентів до прийняття рішення щодо здійснення духовних вчинків та участі в духовно спрямованій діяльності. Найнижчий рівень розвитку результативного компонента діяльності (2,1 бали) пов'язаний з тим, що учням і студентам досі не вдавалося реалізувати духовно спрямовані ідеї на практиці. Майже на тому ж низькому рівні (2,12 балів) виявилися емоційно-почуттєві компоненти діяльності. Низькі показники зумовлені тим, що під час проведення духовно спрямованих акцій (зустрічі з ветеранами війни, озеленення міста тощо) розробка планів заходів здійснювалася адміністрацією закладів освіти без участі молоді, що зумовило низьку мотивацію учнів і студентів.

Отже, проведене дослідження дозволило виявити рівень духовного потенціалу дітей і молоді, вивчити специфіку актуалізації психологічних механізмів ідентифікації, децентрації, рефлексії, трансценденції та усвідомлення буттєвої єдності на різних вікових етапах. Отримані дані зумовили необхідність розробки ефективних психолого-педагогічних засобів активізації процесу духовного розвитку дітей і молоді.

У четвертому розділі - “Психолого-педагогічний супровіддуховного розвитку дітей і молоді в системі національної освіти” - наведено результати розробки та апробації психолого-педагогічного забезпечення навчально-виховного процесу з урахуванням психологічних закономірностей і механізмів духовного розвитку дітей і молоді.

Введення окремих спецкурсів у програму навчання дітей є не достатньо ефективним. Реалізація духовно-особистісного підходу вимагає розробки та впровадження цілісного психолого-педагогічного супроводу духовного розвитку дітей і молоді, що базується на психологічних закономірностях і механізмах духовного розвитку особистості, поєднує у собі сучасні засоби (методичні поради, спецкурси, психодіагностичні та розвивальні методики, творчі проекти), спрямовані на активізацію духовного потенціалу учнів і студентів.

До його загальних характеристик слід віднести духовну (зокрема, естетичну, гуманістичну та пізнавальну) спрямованість; неперервність; наступність; врахування вікових потреб розвитку особистості. Реалізація принципу неперервності у забезпеченні психолого-педагогічних умов духовного розвитку дітей і молоді вимагає врахування періоду раннього дитинства як основи для примноження подальших духовних надбань особистості. Зважаючи на це, розроблено та впроваджено психологічні поради, призначені для батьків, вихователів і психологів щодо забезпечення сприятливих сімейних умов для духовного розвитку дитини. За оцінками вихователів впровадження психологічних порад сприяло підвищенню ефективності виховного впливу на дитину завдяки активізації у неї прагнення бути схожою на позитивних героїв у процесі гри; узгодженню виховних впливів на дитину в сім'ї та дошкільній установі, покращенню психологічної атмосфери у дитячому колективі завдяки концентрації уваги дітей на ідеалах Краси, Добра та Істини. Після успішної апробації на базі школи розвитку та виховання дитини “Дивосвіт”, м.Київ та київського дошкільного навчального закладу І ступеня “Золотий ключик” за участю 26 дітей віком 3-5 років психологічні поради було впроваджено у виховний процес дитячого притулку “Надія”, м.Кременчук, де вони отримали схвальну оцінку вихователів, педагогів та батьків.

Для забезпечення духовного становлення дитини віком 4-6 років в умовах дошкільного навчального закладу розроблено тематичний план та програму занять за назвою “Запроси друзів” (спільно з Л.В.Помиткіною). У ходiзанятьдіти “запрошують” у свій внутpiшнiй світ духовні якості (дружелюбність, щедрість, чесність, мудрість, смiливiсть, любов до праці та ін.), які є рисами улюблених казкових героїв, що й забезпечує ефект духовної ідентифікації. Дослідження процесу духовного розвитку здійснювалось на основі спостережень та за допомогою методики комплексної оцінки гармонійного розвитку дітей і молоді, що проводилася в контрольній (n=19) та експериментальній (n=17) групах. За результатами діагностики, відгуками вихователів і батьків заняття сприяли формуванню духовних якостей та покращенню взаємодії дітей.

Для знайомства учнів 1-4 класів із власним духовним світом таактивізації особистісного розвитку школярів до складу системи психолого-педагогічного забезпечення включено спецкурс “Гармонія”. В ході засвоєння морально-етичних принципів співіснування людства учні оволодівають 5 ступенями любові: любов до себе; любов до батькiв; любов до рідного краю; любов до людства; любов до Пpиpоди. У дослідженні брали участь 142 учні (з них 71 учень експериментальної та 71 учень контрольної групи), батьки школярів та класні керівники. Статистично значущі зміни за t-критерієм Стьюдента зафіксовано в усіх експериментальних групах (в учнів перших класів середній показник до вивчення спецкурсу - 2,17, після - 2,92, р?0,05; других класів - 2,17 та 3,00, р?0,05; третіх класів - 2,57 і 3,48, р?0,05). У контрольних групах статистично значущих змін не відбулося. Дані спостережень засвідчили збільшення проявів децентрації у поведінці та покращення стосунків учнів.

Активізація процесу духовного розвитку учнів 5-7 класів здійснювалася шляхом їх залучення до скарбниці духовних надбань людства з використанням спецкурсу “12 шляхів духовності”. Для формування у школярів духовних ідеалів використано психологічний механізм ідентифікації з духовними подвижниками в історії людства. Вивчення настанов духовних подвижників сприяло усвідомленню принципів співіснування людства, упорядкуванню способу життя, актуалізувало психологічний механізм децентрації.

В апробації спецкурсу брали участь 103 учні 5-х-7-х класів (з них 51 учень експериментальної та 52 учні контрольної групи). Аналіз статистичних розрахунків на основіt-критерію Стьюдента дозволив виявити позитивну динаміку прояву духовного потенціалу в поведінці учнів (в учнів п'ятих класів середній показник до вивчення спецкурсу склав 2,83, після - 4,00, р?0,05; шостих та сьомих класів - до 3,07, після - 4,11, р?0,05). У контрольних групах статистично значущих змін не відбулося. За спостереженнями класних керівників ідентифікація учнів з духовними подвижниками активізувала прагнення до самовдосконалення, а вивчення духовних настанов сприяло розвитку децентрації.

Виходячи з вікових потреб учнів 8-9 класів в усвідомленні власного “Я”, соціалізації, розроблено та апробовано методику проведення школярами творчих авторських уроків, яка призначена для розвитку рефлексії, духовно-соціальної спрямованості учнів, їх професійних інтересів. За умовами методики, кожен учень обирав для себе ідеал - приклад творчої самореалізації, готував і проводив міні-урок для однокласників. Апробація методики здійснювалася за участю 140 учнів 8-9-х класів (з них 69 учнів експериментальної та 71 учень контрольної групи). Показники духовного розвитку учнів визначалися за допомогою методики “Духовний потенціал особистості”, що дало змогу дослідити рівень актуалізації психологічних механізмів духовної ідентифікації, децентрації, рефлексії, трансценденції та усвідомлення буттєвої єдності.

Аналіз діагностичних даних в експериментальних групах дозволив встановити зростання духовного потенціалу в учнів 8-х класів з 17,3 до 21,4 балів; в учнів 9-х класів з 20,6 до 24,6 балів; в учнів 9-х класів гімназії з 20,9 до 25,4 балів. В усій вибірці зафіксовано зростання показників актуалізованості психологічних механізмів ідентифікації з 16,2 до 18 балів; децентрації з 11,6 до 13,7 балів; рефлексії з 12,6 до 16,2 балів; трансценденції з 11,3 до 14,6 балів; усвідомлення буттєвої єдності з 6,9 до 8,9 балів. Отже, найбільшої актуалізації набули психологічні механізми рефлексії та трансценденції. Узагальнення відгуків класних керівників і вчителів показало, що це пов'язано з розвитком самопізнання, професійних інтересів учнів, усвідомленням життєвої мети. У контрольних групах учнів позитивної динаміки не виявлено.

Учні 10-11 класів та студенти глибше усвідомлюють відповідальність за власні життєві вибори, замислюються над особистісними якостями, які є необхідними в сучасному світі. З урахуванням цих вікових особливостей розроблено спецкурс “Життєвий вибір” для старшокласників і студентів. У ході занять актуалізується відповідальність молоді за здійснення життєвих виборів: вибору друзів, професії, вибору між творчістю та споживацтвом, духовністю та егоїзмом тощо. Здійснення вибору вимагає розвиненої психологічної рефлексії, трансценденції, усвідомлення власних намірів і життєвої мети. Вивчення кожної окремої теми завершується закріпленням результатів у практичних діях: спостереженнях, опитуваннях однолітків, інтерв'юванні батьків.

В апробації спецкурсу брали участь 218 учнів 10-11 класів та 85 студентів ( з них 94 учні ЗНЗ і 42 студента експериментальної та 124 учня й 43 студента контрольної групи). Після впровадження спецкурсу “Життєвий вибір” духовний потенціал учнів ЗНЗ збільшився з 22,3 до 34,5 балів. Показники прояву духовного потенціалу в поведінці школярів зросли з 3,3 до 4,2 балів (за 5-бальною шкалою). Духовний потенціал студентів підвищився з 25,6 до 37,2 балів (ІV курсу) та з 29,9 до 38,8 балів (V курс). У контрольних групах позитивної динаміки не виявлено. Узагальнення діагностичних даних засвідчило, що в усіх експериментальних групах найбільшого розвитку набув психологічний механізм рефлексії (4,1 балів за 5-бальною шкалою). Друге місце посів психологічний механізм трансценденції (2,3 балів). Психологічні механізми ідентифікації та децентрації набули відповідно 1,6 та 1,7 балів. Найменш актуалізованим виявився психологічний механізм усвідомлення буттєвої єдності (0,9 балів), що зумовлено відсутністю досвіду реалізації духовних ідей у соціумі.

Потреба духовної самореалізації молоді зумовила розробку й запровадження творчих особистісних проектів духовного спрямування, участь у яких надає змогу здійснити “вчинок-служіння”, залучитися до суспільно корисної діяльності. До експериментальної групи було включено 87 осіб (22 учня ЗНЗ, 21 гімназист, 22 студенти IV та 22 студенти V курсів). До контрольної групи увійшли 88 осіб (23 учня ЗНЗ, 22 гімназиста, 22 студента IV та 21 студент V курсу).

Розробка та реалізація проекту “Зустріч поколінь” передбачала створення психолого-педагогічних умов для спілкування ветеранів сцени з учнями та студентами. Під час естетично насиченого спілкування ветерани сцени розповідали про життєвий шлях, показували афіші минулих років, співали, декламували вірші, розкривали секрети театрального мистецтва. Проведене анкетування підтвердило, що старшокласники та студенти отримали можливість реалізувати духовний потенціал, проявляючи увагу до старшого покоління, а мешканці Будинку ветеранів сцени відчули свою потрібність як носії мудрості та досвіду.

Проект “Психологічна просвіта” мав на меті створення психолого-педагогічних умов, сприятливих для духовної самореалізації молоді у соціальному середовищі через розповсюдження духовно спрямованих ідей у формі закликів до громадськості. За умовами проекту учні готували та розповсюджували звернення до киян і гостей міста з інформацією психологічного спрямування. Ця інформація повинна була принести людям користь, змусити їх замислитися над екологічними проблемами суспільства.

Творчий задум учнів, покладений в основу розробки та реалізації проекту “Щастя на долоні”, полягав у здійсненні позитивного психологічного впливу на громадян через спрямування їх уваги на тему людського щастя. Під час підготовки до проекту молоді люди записували на спеціальних бланках знайдені ними філософські висловлювання про людське щастя. У ході реалізації проекту вони роздавали ці висловлювання перехожим, намагаючись цим покращити їх психологічний стан.

Оцінка результативності проектів та їх впливу на розвиток духовного потенціалу особистості здійснювалася за допомогою методики дослідження процесу духовної самореалізації учнів і студентів. Отримані діагностичні дані було співставлено з показниками духовного потенціалу особистості та показниками його прояву в поведінці. Результати засвідчили статистично значущі зміни в усіх експериментальних групах.

У цілому узагальнені результати впровадження психологічного супроводу духовного розвитку дітей і молоді, отримані до та після проведення формувального експерименту, свідчать про позитивні зміни в усіх вікових групах. Так, кількість дітей і молоді з високим духовним потенціалом зросла серед школярів з 3,67%до 11,43%, серед студентів ВНЗ IV курсу - з 7,33% до 14,86%, серед студентів V курсу - з 8% до 15,42%.У процесі аналізу ефективності психолого-педагогічного супроводу бралися до уваги також результати лонгітюдних спостережень за особливостями життєвих шляхів учнів, які в подальшому навчанні та трудовій діяльності відстоювали духовні переконання: організовували зустрічі з дітьми-сиротами у дитячих будинках м.Києва та області, здійснювали екологічні рейди з вивезення сміття на півострові Тарханкут (Крим), відвідували ветеранів сцени у Пущі-Водиці тощо.

Для виявлення впливу окремих психологічних механізмів на змінність духовного потенціалу особистості використовувався дисперсійний аналіз.

Рис. 5. Залежність рівня дисперсії, виявлена між показниками актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку, від духовного потенціалу учнів ЗНЗ (1), студентів ІV курсу (2) та V курсу (3).

Наведені на рис. 5 дані свідчать, що зростання духовного потенціалу молоді супроводжується зниженням дисперсії між показниками актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку, тобто рівень дисперсії між показниками актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку має зворотно пропорційну залежність від духовного потенціалу особистості.

У цілому результати апробації психолого-педагогічного супроводу навчально-виховного процесу з урахуванням психологічних закономірностей і механізмів духовного розвитку дітей і молоді підтвердили його ефективність.

У розділі 5 - “Індивідуальне психологічне консультування дітей і молоді з урахуванням психологічних закономірностей і механізмів духовного розвитку особистості” - визначено принципи консультування дітей і молоді з урахуванням психологічних закономірностей і механізмів духовного розвитку особистості, проаналізовано специфіку реалізації духовно-особистісного підходу в консультативній практиці, розглянуто особливості професійної підготовки психологів до консультативної роботи з використанням духовно-особистісного підходу.

Групові форми роботи, спрямовані на розвиток духовного потенціалу дітей і молоді, не можуть повною мірою забезпечувати вплив на глибинно-психологічні прояви духовного “Я” людини. Процес духовного розвитку особистості нерідко супроводжується кризами, духовним дисонансом і потребує кваліфікованої індивідуально-психологічної допомоги.

Впровадження духовно-особистісного підходу в консультативну діяльність зумовлює приділення першочергової уваги не психологічному добробуту особистості, а пошуку шляхів і можливостей її духовного зростання, визначення ідеалів, ціннісних орієнтацій та смислів, які для людини є життєво важливими. У випадку ціннісно-смислового дисонансу, тобто неузгодженості між ідеалами, цінностями та смислами особистості, психолог допомагає клієнту усвідомити причини та впорядкувати ці компоненти. Зростання духовного потенціалу клієнта супроводжується зменшенням егоцентризму та емоційної залежності від особистих проблем, дозволяє бачити справжні причини виникнення проблеми, а отже - приймати правильні рішення щодо її розв'язання. Зміни в духовній сфері зумовлюють зміни у світосприйнятті, поведінці, стосунках і житті в цілому.

Реалізація духовно-особистісного підходу передбачає дотримання принципів вищої доцільності, свідомої взаємодії, розвитку свідомості, свободи волевиявлення клієнта, детермінованості зовнішнього та внутрішнього. Ці принципи були покладені в основу розробки специфічних психокорекційних методик:

- “Вікові сходи”, яка спрямована на усвідомлення клієнтом своїх ідентифікацій, пізнання власного духовного світу та рефлексії умов духовного розвитку в дитинстві;

- “Позитивна самооцінка”, що допомагає клієнту в упорядкуванні власних ідентифікацій, нейтралізації духовних дисонансів, передбачає конструювання позитивного образу свого “Я”;

- “Коло спілкування”, яка сприяє актуалізації психологічних механізмів ідентифікації, децентрації, рефлексії та усвідомлення буттєвої єдності, дозволяє впорядкувати стосунки з оточуючими;

- “Власна історія”, що спрямована на актуалізацію психологічних механізмів рефлексії та трансценденції, усвідомлення змісту та цінностей життя, відокремлення головного від другорядного, конструювання подій майбутнього;

- “Координати життя”, яка актуалізує психологічні механізми рефлексії та трансценденції, сприяє активізації самопізнання, структуризації ідеалів, цінностей та смислів, усвідомленню життєвої місії особистості;

- “Подорож до дитинства”, що актуалізує психологічні механізми трансценденції та увідомлення буттєвої єдності, активізує духовний потенціал через розкриття дитячих спогадів, які є цінними для клієнта та ін.

Впровадження розроблених методик у практику психологічного консультування сприяло більш ефективному розв'язанню психологічних проблем, пов'язаних з духовними кризами молоді, духовним дисонансом, життєвою дезорієнтацією тощо.

Необхідність оволодіння духовно-особистісним підходом висуває особливі вимоги до професійної підготовки психологів, що ґрунтуються, передусім, на знаннях про психологічні закономірності та механізми процесу духовного розвитку дітей і молоді, духовні кризи та потреби особистості. Високий духовний потенціал практичного психолога є умовою професійної успішності у здійсненні психологічної допомоги особистості у процесі духовного розвитку. Виходячи з цього, розроблено методичні рекомендації щодо професійної підготовки психологів до консультативної роботи з використанням духовно-особистісного підходу та спецкурс “Психологічні аспекти духовного розвитку особистості”. Апробація спецкурсу на базі Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти, за відгуками слухачів, сприяла розкриттю нових можливостей забезпечення процесу духовного розвитку дітей і молоді.

Узагальнення результатів дослідження дозволило сформулювати загальнівисновки.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі представлене теоретичне узагальнення та експериментальне розв'язання проблеми дослідження психологічних закономірностей і механізмів духовного розвитку дітей і молоді, розкрито психологічний зміст, мотиваційні чинники та суперечності процесу духовного розвитку особистості, висвітлено його соціокультурні умови, досліджено специфіку актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку на різних вікових етапах, здійснено розробку й експериментальну апробацію психологічного супроводу духовного розвитку дітей і молоді в умовах навчально-виховного процесу, визначено провідні принципи, методичні засоби та прийоми впровадження духовно-особистісного підходу в практику психологічного консультування учнів і студентів.

1. У процесі історичного становлення психологічних поглядів духовність, розглядалася як філософська категорія, пов'язана з ідеалами Краси, Добра та Істини, а дослідження особистісного розвитку не враховували належним чином мотивів, закономірностей і механізмів процесу духовного розвитку. У відповідності з розробленим духовно-особистісним підходом філософські погляди на духовність інтегруються з психологічними уявленнями про особистість, її структуру та внутрішні процеси. Серед основних принципів духовно-особистісного підходу виокремлено та обґрунтовано: принцип духовно-особистісної інтеграції; принцип ієрархічності та принцип ціннісно-смислової детермінації.

Духовний розвиток - це процес свідомого самовдосконалення особистості, що спрямовує людину на підпорядкування свого природного та соціального “Я” вищим ідеалам, цінностям і смислам у руслі Краси, Добра та Істини, гармонізацію поведінки та способу життя, збагачення духовних надбань людства результатами власної діяльності. На відміну від психологічного, духовний розвиток, зумовлений не тільки соціалізацією людини, але й активізацією духовного “Я”, яке може вступати у протиріччя з “Я” соціальним і “Я” природним (біологічним).

В основі мотивації високодуховної особистості є мотиви самовдосконалення (відтворення прекрасного та досконалого у собі), допомоги потребуючим (примноження добра, покращення світу), мудрості (пошук і примноження істини), праведності (дотримання духовних принципів, відтворення гармонії у власному житті) та святості (прийняття та виконання духовної місії, духовне подвижництво та наставництво).

Кризові стани у процесі духовного розвитку особистості зумовлені неузгодженістю ідеалів, смислів та цінностей і призводять до духовного дисонансу - негативного спонукального стану, що зумовлений дією декількох суперечливих ціннісно-смислових установок, які формувалися одночасно або на різних вікових етапах життя.

2. Психологічні закономірності духовного розвитку дітей і молоді утворюють об'єктивно існуючі стійкі причинно-наслідкові зв'язки психічних явищ, які повторюються в процесі духовного розвитку особистості. Виявлено та експериментально підтверджено такі психологічні закономірності:

- духовні ідеали, смисли та цінності, засвоєні у ранньому дитинстві, справляють значний вплив на духовне зростання особистості;

- характерною ознакою подальшої духовної спрямованості особистості є замислення в роки дитинства над глобальними світовими проблемами, такими суперечностями світу як життя і смерть, знедолені та ображені діти;

- активізація прагнень до духовного розвитку в молоді роки нерідко відбувається завдяки зустрічі з особистістю - носієм високого духовного потенціалу. Така зустріч відіграє роль доленосної. У більш зрілому віці духовне пробудження настає внаслідок інформаційного поштовху - читання певних книг або важливих життєвих подій, втрат, що змушують замислитися над сенсом життя;

- на початку духовного сходження людина захоплюється одним певним ученням, але надалі будує власний світогляд на синтезі духовних знань, віддаючи перевагу ідеям краси, добра, істини, милосердя, любові до ближніх;

- перші етапи духовного розвитку особистості нерідко супроводжується емоційним злетом, прагненням залучити до свого світогляду інших. Надалі, в процесі самовдосконалення особистості, духовність знаходить прояв у рисах характеру та елементах поведінки. Ставлення до поглядів інших стає більш толерантним;

- духовні вчинки та поведінка не підпорядковуються правилам формальної логіки, виходячи за її межі. Особистість не орієнтується на соціальне схвалення, а більшою мірою керується вищими цінностями та сумлінням;

- у процесі духовного зростання людина прагне, насамперед, до удосконалення характеру, поведінки, нерідко залишаючи осторонь удосконалення власного тіла;

- зростання рівня духовного розвитку супроводжується підвищенням емпатійності та розширенням меж відповідальності (за себе, за ближніх, за людство, за світ у цілому);

- духовний розвиток особистості нерідко супроводжується вищими переживаннями, розкриттям незвичайних здібностей, які є не метою, а дороговказами на духовному шляху;

- життя високодуховної особистості є актом служіння, здійснення місії, своєрідним витвором мистецтва.

Сучасні соціокультурні умови духовного розвитку особистості характеризуються такими ознаками як збільшення обсягу інформації, інтеграція духовних знань, зближення світоглядних позицій тощо. Серед факторів, що ускладнюють процес духовного розвитку дітей і молоді - нестача уваги батьків; переважно несприятливий вплив засобів телекомунікації; відсутність навичок духовної самореалізації.

3. Психологічні механізми духовного розвитку дітей і молоді утворюють низку психічних функцій, які актуалізуються у віковому вимірі особистості та забезпечують духовне зростання. До їх складу віднесено ідентифікацію, децентрацію, рефлексію, трансценденцію та усвідомлення буттєвої єдності. Духовна ідентифікація зумовлює інтерес до духовних подвижників, їх життєвих доль та вчень, пов'язана з уявленнями особистості про свій ідеальний образ, духовне “Я”. Психологічний механізм децентрації допомагає звільнятися від егоцентризму, зважати на потреби та інтереси інших. Саморефлексія сприяє зростанню здатності особистості осягнути власне буття, віднайти смисли, сформувати цінності. Психологічний механізм трансценденції зумовлює прагнення особистості покращити світ, допомогти потребуючим. Усвідомлення буттєвої єдності забезпечує розуміння та переживання спорідненості людини з іншими, з природою, компенсує втрачену від народження біологічну єдність з організмом матері на буттєвому рівні.

Специфіка актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку на ранніх етапах онтогенезу полягає в тому, що найбільшої активності набуває психологічний механізм ідентифікації, що допомагає дитині наслідувати образ дорослого, зумовлює спочатку неусвідомлене, а потім свідоме прагнення до самовдосконалення. У процесі соціалізації зростає вагомість психологічного механізму децентрації, який зумовлює здатність зважати на інтереси та потреби інших, забезпечує гармонійні стосунки в сім'ї, колективі. У підлітковому віці набуває актуалізації психологічний механізм рефлексії, що дозволяє аналізувати та контролювати власні стани, поведінку. Розвиток психологічних механізмів трансценденції та усвідомлення буттєвої єдності в юнацькому віці зумовлений внутрішніми потребами духовного “Я” людини та вимагає сприятливих психолого-педагогічних умов.

4. Психологічна модель процесу духовного розвитку дітей і молоді з урахуванням принципів духовно-особистісного підходу (принципу духовно-особистісної інтеграції, ієрархічності та ціннісно-смислової детермінації) дозволяє здійснити інтеграцію філософсько-психологічних уявлень щодо процесу духовного розвитку з психологічними уявленнями про особистість дитини, учня, студента. У відповідності до моделі в результаті актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку відбувається активне формування ціннісно-смислової сфери, упорядкування ідеалів, смислів і цінностей, гармонізація духовних дисонансів особистості. Зростання активності духовного “Я” спонукає особистість до духовно спрямованої поведінки, вищим проявом якої є вчинок-служіння і через серію таких вчинків, об'єднаних духовними мотивами, метою та результатами, трансформується в духовно спрямовану діяльність, яка виступає умовою духовної самореалізації.

Психологічні закономірності духовного розвитку дітей і молоді утворюють постійні причинно-наслідкові зв'язки, які об'єднують особистісні новоутворення в часовому вимірі, детермінуючи послідовність їх прояву в поведінці та духовно спрямованій діяльності. У відповідності до розробленої моделі основним критерієм духовного розвитку дітей і молоді є актуалізованість психологічних механізмів цього процесу в структурі особистості, а показником - духовний потенціал який визначено як ступінь духовного розвитку особистості, що зумовлює естетичну, гуманістичну та пізнавальну спрямованість, знаходить прояв у її поведінково-діяльнісній активності.

5. Діагностика духовного потенціалу можлива на основі трьох методичних підходів, що передбачають дослідження процесу актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку у структурі особистості;дослідження прояву духовного потенціалу в поведінці дітей і молоді в колективі; аналіз результатів духовно спрямованої діяльності учнів і студентів.

Високий духовний потенціал притаманний незначній кількості сучасної молоді. При цьому актуалізація психологічних механізмів духовного розвитку носить нерівномірний характер. Найбільшої актуалізації набувають психологічні механізми ідентифікації та децентрації, а психологічні механізми рефлексії, трансценденції та усвідомлення буттєвої єдності є найменш розвиненими, що пов'язано з недостатнім усвідомленням власної життєвої мети, смислів і цінностей, низькою здатністю молоді до самоконтролю. Недостатній рівень духовного потенціалу зумовлює потребу в розробці психолого-педагогічного супроводу духовного розвитку дітей і молоді.

6. Психолого-педагогічний супровід духовного розвитку дітей і молоді повинен базуватися на закономірностях і механізмах духовного розвитку особистості, поєднувати сучасні засоби активізації та підтримки духовного потенціалу особистості (методичні поради, спецкурси, психодіагностичні та розвивальні методики, творчі проекти), спрямовані на активізацію духовного потенціалу учнів і студентів. Його характеристиками є духовна та соціальна спрямованість; неперервність; наступність; врахування вікових потреб розвитку дітей і молоді.

Впровадження психолого-педагогічного супроводу забезпечує актуалізацію психологічних механізмів ідентифікації, децентрації, рефлексії, трансценденції, усвідомлення буттєвої єдності та зростання духовного потенціалу дітей і молоді.

7. Реалізація духовно-особистісного підходу у консультативній діяльності зумовлює приділення першочергової уваги пошуку шляхів і можливостей духовного розвитку особистості, визначенню ідеалів, ціннісних орієнтацій та життєвих смислів. При наявності духовного дисонансу психолог допомагає клієнту усвідомити причини цього явища та впорядкувати компоненти ціннісно-смислової сфери особистості.

Впровадження духовно-особистісного підходу передбачає дотримання принципів вищої доцільності, свідомої взаємодії, розвитку свідомості, свободи волевиявлення клієнта, детермінованості зовнішнього та внутрішнього, а розроблені авторські психокорекційні методики сприяють більш ефективному розв'язанню психологічних проблем, пов'язаних з духовними кризами молоді, духовним дисонансом, життєвою дезорієнтацією тощо.

Необхідність оволодіння навичками психологічного консультування в парадигмі духовно-особистісного підходу висуває особливі вимоги до професійної підготовки психологів, що ґрунтуються, передусім, на знаннях про психологічні закономірності та механізми процесу духовного розвитку дітей і молоді, вікову специфіку духовного розвитку особистості. Розроблено методичні рекомендації щодо професійної підготовки психологів до консультативної роботи з використанням духовно-особистісного підходу. У процесі практичної підготовки слід створювати ситуації спілкування та взаємодії між майбутніми психологами та особистостями, які є прикладами духовної самореалізації, що допоможе психологам надалі краще орієнтуватися у проблемах духовного розвитку людини.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми духовного розвитку дітей і молоді. Подальшого теоретичного осмислення та експериментального вивчення потребують питання взаємодії компонентів структури особистості в процесі духовного розвитку, розробки та впровадження системи професійної підготовки педагогів і психологів до виявлення, збереження та примноження духовного потенціалу учнів і студентів.

СПИСОК ОСНОВНИХ ОПУБЛIКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

І. Одноосібні монографії та навчальні видання:

1. Помиткін Е.О. Психологія духовного розвитку особистості: монографія / Едуард Помиткін. - К.: Наш час, 2007. - 280, [2] с. - Бібліогр.: с. 252-278.

2. Помыткин Э.А. 12 путей духовности. учеб. пособ. /Э.А.Помыткин - К., “Освита Украины”, 2007. - 110 с., ил.

3. Помиткін Е.О. Психологічне забезпечення духовного розвитку дитини: програма роботи з дітьми від 5 до 18 років: [навч. посіб.] / Едуард Помиткін. -. - К.: Шк. світ, 2008. - 128, [1] с. - (Біб-ка “Шкільного світу”).

ІІ. Статті у фахових науково-методичних виданнях

4. Помиткін Е.О. Методика “Перетворення” / Е.О.Помиткін // Практична психологія та соціальна робота. - 1999. - №3. - С.17-20.

5. Помиткін Е.О. Розвиток у майбутніх професіоналів здатностей до конкурентоспроможної діяльності / Едуард Помиткін // Неперервна професійна освіта: теорія і практика. - К.: ІПППО АПН України. - 2001. - №2. - С.113-118.

6. Помиткін Е.О. Психолого-педагогічні засоби розвитку духовного потенціалу учнівської молоді / Е.О.Помиткін // Педагогічний процес: теорія і практика: зб. наук. праць / Благод. фонд ім. А.С.Макаренка; [голов. ред. С.О.Сисоєва]. - 2002. - Вип. І. - С. 216-225.