Довіра як прояв афіліативної потреби особистості в юнацькому віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПОЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ АПН УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

ДОВІРА ЯК ПРОЯВ АФІЛІАТИВНОЇ ПОТРЕБИ ОСОБИСТОСТІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

19.00.05 - соціальна психологія; психологія соціальної роботи

КРАВЧЕНКО ВІКТОРІЯ ЮРІЇВНА

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат психологічних наук, доцент

МІЩИХА Лариса Петрівна,

Прикарпатський національний університет імені Василя

Стефаника, доцент кафедри соціальної психології

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

ВАСЮТИНСЬКИЙ Вадим Олександрович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

в.о. завідувача кафедри соціальної психології

кандидат психологічних наук, доцент

ДІДОРА Марія Іллівна,

Тернопільський національний педагогічний університет імені В. Гнатюка, доцент кафедри психології

Захист відбудеться 17 вересня 2009 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.457.01 в Інституті соціальної та політичної психології АПН України за адресою: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 15.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту соціальної та політичної психології АПН України за адресою: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 15.

Автореферат розіслано ___ серпня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат психологічних наук, с.н.с. І.В. Жадан

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

спілкування довірчий юнацький корекційний

Актуальність дослідження. Сучасне українське суспільство характеризується прискореним і суперечливим розвитком у всіх сферах свого буття, що висуває нові вимоги до формування і функціонування різного роду взаємодій між людьми. Необхідною умовою і результатом становлення міжособистісних і ділових відносин є розвиток духовності, автентичної свободи, екзистенціальної відповідальності та буттєвої віри.

Проблема розвитку духовності особистості в її взаємозв'язку із соціумом сьогодні є особливо нагальною тому, що деструктивні тенденції сучасної науково-технічної цивілізації, загрожуючи існуванню самого життя на землі, вимагають внесення змін у сферу ціннісних орієнтирів суспільства і ціннісного самовизначення особистості. З іншого боку, новий комунікативний простір створює умови для розвитку особистості - саморозкриття, довіри, прийняття у контексті взаємодії з іншими, задовольняючи потребу особистості в афіліації.

У процесі духовного розвитку особистості чільне місце займає довіра. Вона є складним і багатогранним психологічним феноменом, що впливає на формування системи особистісних цінностей та смислів, і є аксіологічною основою світосприйняття та діяння у соціумі. Духовний розвиток особистості здійснюється шляхом вирішення екзистенціальних суперечностей, що інтегровано постають у площині “довіри - недовіри”. Звідси проблема довіри потребує її глибинного вивчення як на зовнішньому (міжособистісному), так і на внутрішньому (внутрішньоособистісному) рівнях та виходить на проблему духовного життя особистості, її життєтворчості, міжособистісної взаємодії, реалізації комунікативного потенціалу, творчих здібностей та ін.

Феномен довіри порівняно недавно знаходиться в полі зору української психології. Його психологічний зміст був зведений до однобічного уявлення про довіру як одну із сторін спілкування (міжособистісного чи ділового). Однак логіка розвитку психології, її методологічні основи вказують на те, що неправомірно зводити сутність даного явища лише до сфери спілкування, оскільки довіра включена у цілісну взаємодію людини зі світом. Тому існує потреба у визначенні сутності довіри як соціально-психологічного явища, її соціально-психологічних функцій, умов виникнення та особливостей прояву. Оскільки юнацький вік є сензитивним періодом запиту на довірче спілкування, то вивчення особливостей довіри в цьому віці заслуговує особливої уваги.

Проблема довіри знайшла своє відображення у працях багатьох зарубіжних вчених і розглядається як основа ідентичності особистості (базова довіра) (Е. Еріксон); як основа саморозкриття свого внутрішнього Я (Н. Амяга, Д. Джонсон, С. Джурард, П. Ласкоу, А. Маслоу, К. Роджерс, В. Сафонов); як позитивний параметр міжособистісних відносин (Дж. Аллен); у контексті теорії соціального обміну (А. Голднер, К. Джифін, Б. Лано, О. Тейлор, М. Уорсі, Г. Хан, Г. Хоманс, Т. Ямагіші,); як здатність до узагальненого очікування (Дж. Роттер, А. Селігмен); як функція співробітництва (Р. Албанес, К. Кок, Д. Мессик, Д. Робин, Д. Фліт, Б. Фрей, Ч. Харпер); у контексті “віри в самоефективність” (Г. Альберт, А. Бандура, Р. Грановська); як умова виникнення дружби (Л. Гозман, І. Кон, В. Лосенко, І. Полонський); як основа міжособистісної взаємодії (В. Агеєв, О. Бодальов, Т. Гаврилов, А. Кронік, В. Лабунська, М. Обозов, А. Хараш,); як прояв суб'єктності особистості (К. Абульханова-Славська, Б. Братусь, Ф. Василюк, В. Вілюнас, В. Мухіна, В. Петренко, А. Шмельов). Результатом аналізу і осмислення даного феномена в його різноманітних проявах є розробка концептуальних положень психології довіри у працях російських вчених. До них належать наукові праці С. Достовалова, В. Дорофєєва, Є. Євстіфєєвої, В. Зінченка, Т. Скрипкіної, П. Шихірєва та ін.

В українській психології проблема довіри вивчається у контексті дослідження різних психологічних явищ, зокрема: життєвої кризи особистості (Т. Титаренко), амбівалентності особистості (Т. Зелінська, Т. Лук'яненко, В. Хабайлюк, А. Хурчак), соціальних ролей і статусів (О. Донченко, В. Васютинський), соціальної підтримки (В. Москаленко), зрілості та успішності особистості (Л. Орбан-Лембрик), творчості (Л. Міщиха), інформаційного і ділового обміну в групі (В. Казміренко), психології лідера (В. Татенко), довіри до себе в юнацькому віці (Н. Єрмакова, М. Дідора), у контексті соціологічних досліджень (О. Злобіна, Н. Костенко, І. Мартинюк).

Здійснений аналіз літератури показує, що спеціальних досліджень довіри як прояву афіліативної потреби особистості в юнацькому віці не виявлено, тоді як їх наявність необхідна для ефективної організації комунікативного процесу та особистісного зростання. Тому розробка проблеми довіри набуває особливої теоретичної та практичної значущості. Актуальність проблеми та її недостатня розробленість зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Довіра як прояв афіліативної потреби особистості в юнацькому віці”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження входить до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри соціальної психології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника як складова загальнокафедральної теми “Конструювання життєвого світу особистості у контексті її професійних запитів” (протокол № 1 від 26.08.2005). Тема роботи затверджена рішенням бюро ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 6 від 27.06.2006).

Мета дослідження полягає у виявленні кореляційних та причинно-наслідкових залежностей між довірою та потребою особистості в афіліації; дослідженні особливостей впливу довіри на характер міжособистісних стосунків у юнацькому віці.

Досягнення поставленої мети передбачали розв'язання наступних завдань:

Розкрити психологічний зміст феномена “довіра” через аналіз існуючих теоретичних підходів.

У результаті верифікації структурно-функціональної моделі довіри в юнацькому віці виявити соціально-психологічні особливості довіри до себе та інших.

У результаті емпіричного дослідження визначити специфіку довірчого спілкування в юнацькому віці; діагностично зафіксувати зв'язки між показниками мотивації в афіліації та потреби особистості у довірчому спілкуванні;

Визначити засоби оптимізації довірчих стосунків у юнацькому віці шляхом реалізації розвивально-корекційної програми.

Об'єкт дослідження - довіра в юнацькому віці.

Предмет дослідження - соціально-психологічні особливості прояву довіри як афіліативної потреби особистості в юнацькому віці.

Для розв'язання накреслених завдань була розроблена програма дослідження, реалізація якої передбачала застосування комплексу методів:

- теоретичних: аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, систематизація, класифікація, узагальнення теоретичних та експериментальних досліджень, висвітлених у науковій літературі, концептуальне моделювання;

- емпіричних: анкетування, тестування, спостереження, бесіда, аналіз продуктів діяльності, констатуючий та формуючий експеримент;

- статистичних: процедури описової статистики (знаходження відсоткових співвідношень, середніх значень, дисперсій, стандартних відхилень), ч²-критерій, Т-критерій Вілкоксона, кореляційний аналіз, кластерний аналіз, канонічний аналіз.

В емпіричному дослідженні були застосовані: методика діагностики мотивів афіліації А. Мехрабяна, яка слугувала визначенню різних типів мотивів в афіліації; методика “Суб'єктивна оцінка міжособистісних відносин” С.В. Духновського, що була використана у дослідженні як індикатор рівня незадоволеності своїми стосунками, що виражає тенденції до недовіри, дисгармонії, дезадаптації особистості або навпаки; методика багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттела (16PF № 105), що використовувалась з метою визначення особистісного профілю, визначальним фактором у якому виступав фактор “довірчість - недовірчість”; рефлексивний опитувальник рівня довіри до себе Т.П. Скрипкіної, призначений для виявлення рівня довіри до себе у різних сферах життєдіяльності особистості; тест-опитувальник з вивчення самоставлень В.В. Століна (модифікований варіант С.Р. Пантилєєва), який слугував визначенню позитивного чи негативного самоставлення індивіда, що пов'язане з певним рівнем довіри до себе; методика діагностики суб'єктивного відчуття самотності Д. Рассела, М. Фергюстона, за допомогою якої визначався рівень відчуття самотності як наслідок дефіциту довіри. При проведенні формуючого експерименту застосовувались методи активного соціально-психологічного навчання.

Емпіричне дослідження проводилось зі студентами Волинської (67 осіб) та Івано-Франківської (145 осіб) областей віком від 18 до 25 років. Загальна кількість досліджуваних на констатуючому етапі дослідження становила 212 осіб, у розвивально-корекційній програмі брала участь група з 15 осіб.

Обробка отриманих даних та графічна презентація результатів здійснювалась за допомогою пакета статистичних програм для ПК SPSS, EXEL, STATISTIKA.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає у виявленні соціально-психологічних особливостей та детермінант, які сприяють розвитку довірчих стосунків в період юності; у розкритті специфіки довіри як прояву афіліативної потреби особистості; в обґрунтуванні та верифікації структурно-функціональної моделі довіри в юнацькому віці, яка розкриває сутнісні характеристики та психологічний зміст феномену “довіри”, його структурні складові, чинники та соціально-психологічні функції, що зумовлюють продуктивну міжособистісну взаємодію.

Практичне значення одержаних результатів визначається можливостями використання розробленої автором корекційно-розвивальної програми, до якої входять тренінг розвитку довіри, індивідуально-психологічні консультації та засоби самостійної психологічної роботи, у корекційній та профілактичній роботі, спрямованій на запобігання розвитку дезадаптивних відносин, спричинених дефіцитом довіри. Результати дослідження можуть використовуватись при розробці навчальних спецкурсів та окремих тренінгових програм, спрямованих на оптимізацію довірчих стосунків у юнацькому віці.

Апробація результатів дослідження. Зміст основних положень та результатів дослідження обговорювався на звітних науково-практичних конференціях Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2005-2008 рр.), засіданнях кафедри соціальної психології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2005-2008 рр.), Міжнародній науково-практичній конференції “Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні та прикладні проблеми” (20 березня 2006 р., м. Київ), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Духовність у становленні та розвитку громадянськості особистості” (5-6 жовтня 2006 р., м. Херсон), Першій міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми психолінгвістики” (26-27 жовтня 2006 р., м. Переяслав-Хмельницький), Другій міжнародній науково-практичній конференції “Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні та прикладні проблеми” (20 березня 2007 р., м. Київ), Міжрегіональному семінарі “Психологічні засади соціальної мобільності особистості в умовах соціокультурного простору” (19 травня 2009 р., м.Івано-Франківськ).

Публікації. Зміст та результати роботи відображено в 13 одноосібних публікаціях у наукових фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, що налічує 228 найменувань, 24 додатків. Основний зміст дисертації викладений на 173 сторінках. Робота містить 16 таблиць та 30 рисунків, що розміщуються на 12 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотези, завдання, розкрито теоретико-методологічні засади та методи дослідження, висвітлено наукову новизну й практичне значення роботи, наведено дані про апробацію результатів, публікації, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі - “Проблема зв'язку довіри та її провів в реалізації афіліативної потреби особистості в юнацькому віці” - висвітлюється історія питання, оцінюється рівень розробленості досліджуваної проблеми в науковій літературі, аналізуються науково-методологічні підходи до вивчення даної проблеми, визначається сутність поняття довіри та її психологічні особливості, описується структурно-функціональна модель та розкриваються особливості розвитку довіри в юнацькому віці.

У дисертаційній роботі розглядається міждисциплінарний підхід до трактування поняття довіри, що, в першу чергу, має глибоке філософське підґрунтя. Сама ідея закладена у співвідношенні індивідуального і загального у системі “людина-світ”. Філософи розглядають суть довіри з точки зору родового начала (І. Кант, І. Фіхте, Ф. Шелінг, Г. Гегель) або індивідуального начала (М. Штірнер, Ф. Ніцше). Екзистенціалісти (С. К'єркегор, Х. Ортега-і-Гасет, Ж.П. Сартр, А. Камю) наголошують на абсолютизації довіри до себе і довіри до світу, що часто призводить до певних переживань і тим самим визначає людську суб'єктність. Феноменологи (Е. Гуссерль та ін.) та представники герменевтики (П. Рікер, Х.-Г. Гадамер) ототожнюють довіру з вірою, що є онтологічною основою пізнання світу. Безпосередньо проблема довіри знайшла своє місце у працях Р. Емерсона, який протиставляє довіру до світу і довіру до себе як різноспрямовані тенденції.

Представлений християнсько орієнтований підхід до трактування довіри як телеологічної категорії. Розкривається сутність довіри з точки зору соціологічного підходу. Довіра як етична категорія моралі належить до певного стану свідомості, що робить її (довіру) одним з регуляторів моральних взаємовідносин, активною внутрішньою силою, яка здійснює дієвий вплив на практичну діяльність людей.

Проблема довіри знаходить своє відображення у психологічній науці як фундаментальна основа психічного життя людини (Е. Еріксон), як проблема авторитету (М. Кондратьєв, А. Хараш), у контексті розробки проблеми соціально-психологічного навіювання (В. Бєхтєрєв, В. Куліков, К. Платонов, Б. Поршнєв, І. Шварц), у площині проблеми значущих інших (В. Князєв, О. Кронік, К. Кронік, Є. Хорошилова, Н. Шкопоров), у працях, присвячених феномену дружби (Л. Гофман, І. Кон, В. Лосєнков, А. Мудрик, І. Полонський), у контексті міжособистісної взаємодії (М. Дойч, А. Донцов), як феномен внутрішньогрупових відносин (Л. Комарова) та інші. З метою виявлення сутнісних ознак довіри була обґрунтована структурно-функціональна модель довіри в юнацькому віці (рис. 1). Вона відображає структуру даного феномена, що включає довіру до себе і довіру до інших як різновид довіри до світу. Визначаються формально-динамічні характеристики довіри (міра, вибірковість, парціальність) та умови її виникнення (безпека і значущість). Вказані соціально-психологічні функції довіри, які випливають з цілісної взаємодії зі світом та об'єднуються у внутрішні установки особистості. “Презумпція взаємності” у довірчих стосунках передбачає повну взаємну довіру між людьми, що визначається рівнем прояву довіри до себе і до інших, а також ступенем саморозкриття у міжособистісному спілкуванні. Індивідуальна позиція партнерів щодо ставлення до себе і до інших дозволяє сформувати певний тип довірчих (недовірчих) відносин між ними.

Особлива увага зосереджена на довірі до себе як окремому психологічному утворенні, що безпосередньо пов'язане із самосвідомістю індивіда і має свою структуру. Довіра до себе - це рефлексивний, суб'єктивний феномен особистості, що дозволяє людині зайняти певну ціннісну позицію у ставленні до самої себе, до світу, і виходячи з цієї позиції, будувати власну життєву стратегію. Наявність довіри до себе є важливою умовою суб'єктності особистості. Тому виділять такі рівні довіри до себе: а) операціональний - поверхневий, що проявляється здебільшого при взаємодії із зовнішнім світом; б) рефлексивний - глибинний, заснований на самопізнанні, що визначає усвідомленість і відповідальність за своє життя.Размещено на http://www.allbest.ru/

Складовими феномена довіри до себе є спонукальна, прогностична, ціннісно смислова, суспільно значуща змінні та духовна диспозиція.

Особливого значення набуває проблема абсолютизації довіри до світу чи довіри до себе, що часто здійснюється через механізми психологічного захисту і призводить до недовіри в міжособистісних стосунках. Недовіра може проявлятись у різних формах, зокрема деформації, депривації та дефіциту довіри. Деформація довіри характеризується надмірним проявом довіри до себе, завищеним рівнем довіри до іншого та одночасним заниженням рівня довіри до себе та іншого, що називається кризою довіри. Депривація довіри передбачає відсутність потреби у встановленні близьких довірчих стосунків з оточуючими на фоні зниженого рівня довіри до себе, ставлення до інших людей як до предметів. Дефіцит довіри до оточуючих полягає у зниженні рівня довіри до інших при адекватному або завищеному рівні довіри до себе і при наявності незадоволеної потреби довіряти. Ці явища, що характеризують порушення рівноваги довіри до світу і довіри до себе, призводять до дезадаптації особистості.

Визначається роль довірчого спілкування в юнацькому віці, періоді переходу до дорослості, який вимагає від особистості чітко визначених життєвих орієнтирів, відповідальних виборів і вчинків. Психологія спілкування в юнацькому віці будується на основі суперечливого переплетення двох потреб: афіліації та відособлення (приватизації). Афіліація - мотиваційна, емональна потреба у спілкуванні, в емоційних контактах, у дружбі, у взаєморозумінні, у любові, що проявляється у намаганні, бажанні бути у соціумі з іншими індивідами, взаємодіяти, контактувати з ними, надавати допомогу, підтримку кому-небудь, і в зворотному порядку приймати їх від іншого індивіда. Афіліація складається з двох сторін: отримання і віддачі, тому мотив афіліації визначається як взаємний довірчий зв'язок, де кожен з партнерів дружньо підтримує, приязно сприймає один одного і симпатизує один одному. Виокремлено дві тенденції мотиву афіліації: очікування з надією на афіліацію і очікування зі страхом на відкидання, що, відповідно, у своєму поєднанні дають чотири типи можливих мотивів в афіліації. Афіліативна потреба особистості реалізується через дружні та любовні стосунки, що є найбільш актуальними в юнацькому віці. Потреба у відособленні у цьому віці проявляється в усамітненні та самотності. Саме самотність пов'язана з особистісною установкою людини на недовіру, що ускладнює функціонування міжособистісних відносин. Здійснений аналіз дозволяє стверджувати, що довіра безпосередньо пов'язана з афіліацією і є її проявом.

У другому розділі - “Психологічні особливості зв'язку довірчого спілкування з афіліативною мотивацією особистості в юнацькому віці” - висвітлено методичні засади дослідження, визначено організацію емпіричного дослідження, описано перебіг та результати констатуючого експерименту.

Реалізація констатуючого експерименту здійснювалася у три етапи. На першому етапі проводилась діагностика психологічних особливостей довіри та її структурних компонентів. На другому етапі реалізовувалась серія математичних обчислень отриманих результатів, на третьому - інтерпретація результатів констатуючого експерименту. Вибір психодіагностичного інструментарію визначався рядом вимог, а також обумовлювався труднощами в технічному супроводі експериментального вивчення проблеми. У дослідженні, яке тривало протягом другої половини 2006 навчального року, взяло участь 212 осіб віком 18-25 років. Для реалізації експериментального дослідження було складено батарею стандартизованих методик.

З метою аналізу емпіричних даних та розуміння проблеми довіри був використаний метод кластерного аналізу (деревоподібної кластеризації), який дозволив виявити кореляційні плеяди показників дослідження з відповідними відстанями (L=1-r),

Перше кластерне угруповання (L=0,52) утворене показниками різних шкал методики “Суб'єктивна оцінка міжособистісних відносин” С.В.Духновського і складається з двох кластерних груп: 1) агресивність + конфліктність (L=0,35) і 2) дисгармонія в стосунках + відчуження (L=0,19) + напруження (L=0,38), що засвідчує тісний зв'язок таких характеристик міжособистісних стосунків, як: напруженість, відчуження, конфліктність, агресивність, які відображають відповідний рівень дисгармонії у відносинах.

Друге кластерне угруповання (L=0,78) утворене показниками таких методик: методика діагностики мотивів афіліації А.Мехрабяна, методика багатофакторного дослідження особистості Р.Кеттела (16 PF №105), методика діагностики суб'єктивного відчуття самотності Д.Рассела, М.Фергюстона, тест-опитувальник з вивчення самоставлень В.В.Століна і складається з двох груп: 1) самозвинувачення + внутрішня конфліктність (L=0,30) + рівень самотності (L=0,59) і 2) розслабленість-напруженість (L=0,60) + упевненість у собі - схильність до почуття вини + страх відчуження (L=0,54). Воно відтворює взаємозв'язок самотності з такими рисами характеру, як: внутрішня конфліктність, напруженість, схильність до почуття вини і страх відчуження, які часто маскуються під захисними механізмами або приховуються самим індивідом. Це дає поштовх до розуміння себе і розвитку афіліативних потреб.

Третє кластерне угруповання (L=1,06) утворене показниками таких методик: рефлексивний опитувальник рівня довіри до себе Т.П. Скрипкіної, методика багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттела (16 PF № 105) і складається з двох груп: 1) рівень довіри до себе + низький самоконтроль - високий самоконтроль (L=0,65) + жорстокість-ніжність (L=0,77) + несумісність-сумісність (L=0,87) і 2) консервативність-гнучкість (L=0,89) + конформізм-домінантність (L=0,86) + емоційна стійкість-емоційна нестійкість - несміливість-сміливість (L=0,58). Таке об'єднання емпіричних показників дослідження засвідчує тісний зв'язок цих властивостей. Ми схильні трактувати це як прояв довіри до себе, що проявляється у високому самоконтролі індивіда, ніжності, співпраці (сумісності), гнучкості, твердості, сміливості (ініціативності), емоційній стійкості у міжособистісних стосунках. Це характеризує вираження афіліативної потреби особистості.

Четверте кластерне угруповання (L=0,92) утворене показниками тест-опитувальника з вивчення самоставлень В.В. Століна і складається з двох кластерних груп: 1) самоприхильність + саморегуляція (L=0,67) і 2) самоприйняття (L=0,79) + очікування від інших + впевненість у собі (L=0,68) + самоцінність + відкритість (L=0,70), що разом знаходяться на відстані L=0,83. Ці показники відображають самооцінку особистості, складові якої безпосередньо пов'язані між собою і визначають сутність Я-концепції особистості.



Рис. 1. Дендограма кластерних угруповань емпіричних показників усіх методик при N=206

П'яте кластерне угруповання (L=0,98) утворене показниками методики багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттела (16 PF № 105) і методики діагностики мотивів афіліації А. Мехрабяна та складається з двох кластерних груп: 1) високий інтелект - низький інтелект (L=0,98) і 2) стурбованість-безпечність (L=0,79) + відчуження-доброта + потяг до прийняття (L=0,54). Воно відтворює тенденцію до розвитку міжособистісних відносин, в яких переважає потяг до прийняття, доброта і безпечність. Виокремлення та аналіз інших кластерних утворень вищого порядку недоцільні через значну віддаленість показників дослідження.

Аналіз розподілу досліджуваних з відповідним рівнем довіри (високий, середній, низький) за чотирма групами мотивів афіліації показав, що найбільший відсоток респондентів з низьким рівнем довіри (68,4%) належить до групи мотивів афіліації “низький-високий” (26,9%), з середнім рівнем довіри (25%) належать до групи “високий-низький” (34%) та індивіди з високим рівнем довіри (6,6%) - до “високий-високий” (42,9%). Ті, що не довіряють людям, мають високорозвинену потребу в афіліації, незалежно від того, з'являється вона з потягу до прийняття чи зі страху бути відкинутим. У тих, хто довіряє людям, страх бути відкинутим часто перешкоджає задоволенню потреби у прийнятті, у спілкуванні з іншими людьми. Звідси, страх ризику виникає постійно, особливо у ситуаціях щойно встановленої довіри (за винятком довіри, перевіреної роками). Таким чином, довіра виступає проявом афіліативної потреби особистості. Це все говорить про те, що міра довіри до інших впливає на рівень прояву афіліативної потреби особистості.

На наступному етапі дослідження респондентів за відповідним рівнем довіри (методика 16 PF Р. Кеттела) розподілили за шкалами методики “Суб'єктивна оцінка міжособистісних відносин” С.В. Духновського. За всіма показниками методики проявляється тенденція до середнього значення, незалежно від рівня прояву довіри до інших, у стосунках проявляється досить позитивне ставлення один до одного. Установка на довіру не залежить від близькості стосунків, оскільки індивіди з високим, середнім і низьким рівнем довіри можуть мати міжособистісні відносини, що характеризуються емоційним благополуччям, взаєморозумінням, позитивним прийняттям, відсутністю почуття ізольованості, комфортністю, узгодженістю тощо.

Результати розподілу досліджуваних за параметрами довіри до себе (методика Т.П.Скрипкіної) і довіри до інших (методика 16 PF Р. Кеттела) показали, що довіра до інших безпосередньо пов'язана з довірою до себе, оскільки, 45,15% досліджуваних, які довіряють собі, - довіряють іншим (6,8%); 6,8% тих, хто не довіряють собі, - не довіряють іншим (68%).

У процесі емпіричного дослідження було встановлено і статистично підтверджено, що психологічні позиції “я-довіра” і “мені-довіра” в міжособистісних стосунках в юнацькому віці - не конгруентні, хоча на практиці вимагають протилежного. У стосунках з мамою 62% респондентів мають однакові психологічні позиції щодо очікування довіри один від одного. При цьому у 38% респондентів ці позиції розходяться: з них 49% більше довіряють, ніж очікують довіри, а 51% більше очікує довіри, ніж довіряє. У стосунках з татом 55% респондентів мають однакові позиції щодо очікування довіри один від одного, а 45% - різні, причому всі вони очікують більше довіри, ніж самі довіряють. У стосунках з братом (сестрою) 49% мають однакові психологічні позиції щодо очікування довіри один від одного. 51% респондентів у своїх психологічних позиціях розходяться. Так, зокрема, 27% більше довіряють братові (сестрі). У стосунках з родичами 37% досліджуваних мають однакові психологічні позиції щодо очікування довіри один від одного, 63% - різні. У стосунках з друзями 50% досліджуваних мають однакові позиції щодо очікування довіри один від одного, а 50% - ні. З них 47% більше довіряють друзям, а 53% - більше очікують від них довіри. У стосунках з коханою (коханим) 56% досліджуваних переживають взаємодовіру в однаковій мірі, а 44% - навпаки. З них всі вони більше довіряють, ніж очікують довіри від коханих. У відносинах з ровесниками (одногрупниками) 66% досліджуваних однаково довіряють один одному, 69% - ні, причому довіряють ровесникам більше, ніж очікують від них довіри, 71%, а 29% - навпаки. У відносинах з керівництвом (викладачі, академнаставники) 45% досліджуваних мають однакові очікування довіри один одного і 55% - ні. З них 74% більше довіряють своїм керівникам, 26% - більше очікують довіри від них. Це підтверджує Т-критерій Вілкоксона (Т_емпір<Т_табл.).

В основі довірчих відносин лежать уявлення про конгруентність (відповідність, симетричність) психологічних позицій партнерів один до одного. Психологічна позиція з орієнтацією на довіру є позитивним ставленням до конкретного іншого, яке характеризується, в першу чергу, взаємністю, а також здатністю до децентрації, позитивного прийняття, значущістю. Саме ця взаємність чи конгруентність психологічних позицій виступає гарантією безпечності у довірчих відносинах у юнацькому віці.

За результатами дослідження можна стверджувати, що у стосунках з дуже близькими людьми (батьки, брат (сестра), родичі, найближчий друг (друзі)) психологічні позиції щодо довіри один до одного часто збігаються. Якщо ж вони не збігаються, то від близьких людей очікування є більшим, ніж довіра до них. На нашу думку, за рахунок очікування довіри від інших актуалізується постійна потреба в афіліації. Звідси близькі стосунки завжди потребують довіри і позитивного ставлення. У стосунках з коханим (коханою), ровесниками, викладачами, які виступають звичним щоденним оточенням для людини, більше довіряють цьому оточенню, ніж очікують від нього довіри. Згідно з результатами дослідження, це пов'язано з тим, що дана категорія виступає для особистості не настільки близькою, як сім'я, і, відповідно, в індивіда відсутній досвід контактів у структурі таких стосунків, перевірених на надійність, значущість та безпечність. Однак формування довірчих взаємин - це процес динамічний, тому позиції можуть змінюватися, оскільки “чужий” може перейти у ранг “свій”.

Якісний та кількісний аналіз отриманих емпіричних даних щодо переживання довірчих стосунків у юнацькому віці показав, що у формуванні довірчих відносин важливу роль відіграє минулий досвід взаємодії, а також актуальні потреби суб'єктів. Саме уявлення про іншу людину, яке склалося на основі минулого досвіду міжособистісної взаємодії, і впливає на розвиток довірчих відносин між ними. Приписування якостей індивіду у довірчих стосунках має рольовий характер, однак універсальними якостями у даному контексті виступають якості морального плану: надійність, чесність, вірність і відповідальність. Саме ці властивості особистості і складають психосемантичний портрет іншого як об'єкта довіри у юнацькому віці.

Переживання почуття довіри до іншого характеризується, у першу чергу, установкою на конгруентність позицій, що здійснює функцію зв'язку, об'єднуючи двох людей, які взаємодовіряють, в єдину психологічну систему, яка насправді є динамічною. Це детермінує парціальність і вибірковість у прояві довіри і визначає емпіричну міру чи кількість реальної довіри у стосунках.

У третьому розділі - “Психологічні засоби оптимізації довірчих стосунків як афіліативної потреби в юнацькому віці” - представлено теоретичні засади формуючого експерименту, зокрема апробовану розвивально-корекційну програму (тренінг розвитку довіри в юнацькому віці), проаналізовано результати її впровадження, розроблено практичні рекомендації з розвитку довірчих відносин у юнацькому віці.

Метою формуючого експерименту було створення умов для підвищення комунікативної компетентності учасників; для розвитку вміння довірчого спілкування у структурі міжособистісної взаємодії; для формування почуття довіри до себе і до інших. Очікуваними результатами тренінгу виступали такі положення: навчитись більше довіряти собі, а, отже, іншим, вміти будувати довірчі відносини, сформувати готовність до подальшого саморозвитку, самовдосконалення, позитивне ставлення до себе та інших.

За основу організації експериментального дослідження було обрано “план для двох рандомізованих груп з попереднім та кінцевим тестуванням”.

Тренінг-курс складався з 15 занять і тривав протягом лютого-червня 2007 року.

Групова форма проведеної психокорекційної роботи реалізовувалась через побудову групових занять, психокорекційних вправ і обговорення використаних методів, прийомів та технік.

Робота учасників групи базувалась на реалізації гуманістичних засад тлумачення природи особистості. Конструктивна взаємодія учасників групової роботи опиралася на безоцінкове прийняття іншої людини, активне емпатійне слухання, конгруентне самовираження та спілкування.

Згідно зі структурно-функціональною моделлю довіри, в юнацькому віці довіра до інших формується через довіру до себе. Це важко прослідкувати через математичні параметри, оскільки поняття “довіра” багатогранне, суб'єктивне і реалізація його постійно “вислизає” через інші психологічні утворення. Однак результати формуючого експерименту показали, що довіра до інших формується через довіру до себе. У математичному форматі було виведено припущення, що показники довіри до інших повинні збільшитись при одночасному збільшенні показників довіри до себе. Для встановлення цих змін (зсувів), їх спрямованості та вираженості був застосований Т-критерій Вілкоксона.

В експериментальній групі після формуючого впливу чітко простежується інтенсивність зсувів у бік показників довіри до себе (Т_емпір.=0 і Т_табл.=19 при р<=0,01, оскільки Т_емпір. входить у зону значущості) і довіри до інших (Т_емпір.=3 і Т_табл.=19 при р<=0,01, оскільки Т_емпір. входить в зону значущості). Графічне зображення показників зсувів довіри до себе і довіри до інших в експериментальній групі після формуючого впливу подається на рис. 2.

Рис. 2. Графічне зображення показників зсувів довіри до себе і довіри до інших в експериментальній групі після формуючого впливу

У контрольній групі не простежуються “типові” зсуви, що не відповідає достовірності Т-критерію Вілкоксона, оскільки показниками є Т_емпір.=37 і Т_табл.=19 при р<=0,01 для критерію “довіри до себе” і Т_емпір.=50 і Т_табл.=19 при р<=0,01 для критерію “довіри до інших”. Дані зсуви в контрольній групі відсутні або незначущі, що графічно зображено на рис. 3.



Рис. 3. Графічне зображення показників зсувів довіри до себе та довіри до інших в контрольній групі

Таким чином, порівнявши всі показники експериментальної та контрольної груп, можна стверджувати, що після завершення тренінгу формування почуття довіри до інших відбулось через збільшення міри довіри до себе. Для обґрунтування цієї думки були використані математичні показники методики діагностики соціально-психологічної адаптації К. Роджерса і Р.Даймонда.

Суттєвим аргументом, який доповнював результати кількісного аналізу, стали якісні зміни, які особливо помітні в експериментальній групі. Окрім того, що низьких показників довіри при констатуючому зрізі майже не було в учасників тренінгової групи, лише середні і високі, потрібно зауважити, що це не відображало внутрішніх переживань учасників на предмет довірчих стосунків, які часто є суперечливими і які просто важко виявити за допомогою стандартного діагностичного інструментарію. Тому нами був використаний тест рольових конструктів Дж. Келлі.

Для виявлення статистичної значущості динаміки показників експериментальної та контрольної груп до і після формуючого впливу був застосований ч²-критерій, причому за всіма шкалами обчислення дали достовірний результат, зокрема: за шкалою “довіряю” - ч ²_емпір=26,499 і ч ²_табл.=23,21, р<=0,01; за шкалою “не довіряю” - ч²_емпір=67,404 і ч ²_табл.=18,48, р<=0,01; за шкалою “проявляю емпатію” - ч²_емпір=27,989 і ч ²_табл.=23,21, р<=0,01; за шкалою “не проявляю емпатію” - ч²_емпір=36,572 і ч²_табл.=11,34, р<=0,01; за шкалою “визначаю значущою та надійною людиною” - ч²_емпір=52,140 і ч ²_табл.=23,21, р<=0,01; “не визначаю значущою та надійною людиною” - ч ²_емпір=15,054 і ч ²_табл.=18,48, р<=0,01.

Так, як видно на рис. 4, підвищився рівень довіри до близьких людей та й загалом переживання почуття довіри. При цьому учасники тренінгу в суть поняття “довіряю” вкладали такий зміст: “саморозкриття, розкриття таємниць свого життя при повній підтримці і впевненості у тому, що не підведуть”, “дружні гармонійні стосунки, що допомагають відчувати впевненість у собі та інших”, “значущість та надійність іншого у своєму житті”.

Рис. 4. Динаміка значущих параметрів контрольної та експериментальної груп після формуючого впливу за шкалою “Довіряю”

Здійснений аналіз результатів формуючого експерименту дає підстави говорити про підтвердження припущення: довіра до себе підвищує якісні та кількісні показники довіри у міжособистісних стосунках. Це дозволяє вважати рефлексію довіри до себе ефективним механізмом розвитку особистості та її соціалізації в суспільстві, а саму тренінгову програму - плідною формою організації подібних розвивальних заходів для студентів. На підставі експериментального дослідження було визначено й описано ресурси актуалізації розвитку довіри в юнацькому віці.

ВИСНОВКИ

На основі теоретичного аналізу та узагальнення отриманого емпіричного матеріалу зроблено наступні висновки:

У результаті здійсненого теоретичного аналізу існуючих підходів до розкриття психологічного змісту феномена “довіра” виявлено, що психологічною основою довіри є здатність людини апріорі наділяти явища та об'єкти оточуючого світу, а також інших людей, їх майбутні дії, як і власні, ознаками безпеки (надійності) і значущості (цінності). Вихідним методологічним положенням у дослідженні довіри виступає гуманітарна парадигма, заснована на вивченні цілісної творчої людської реальності. Дана проблематика представлена рядом феноменів, зокрема у залежності від спрямованості особистості виокремлюють довіру до себе і довіру до інших, як окремо взятий випадок довіри до світу, основною властивістю яких є динамічність. В залежності від сформованості Я-концепції особистості виділяють два рівні довіри до себе: операціональний та рефлексивний. Психологічний баланс довіри до інших і довіри до себе визначає її симетричність у міжособистісних стосунках, що передбачає презумпцію взаємності. Психологічні механізми захисту часто призводять до деформації довірчих стосунків та депривації афіліативної потреби особистості. Звідси виникають різні форми спілкування між партнерами. Діалог передбачає взаєморозуміння, що проявляється у кооперації, співробітництві, компромісі, консенсусі. Квазідіалог реалізується через гру, суперництво, конфронтацію, маніпуляцію та конкуренцію, що призводить до нерозуміння інших, до недовіри. Звідси афіліація (атракція, дружба, любов) проявляється через довіру.

У результаті верифікації структурно-функціональної моделі довіри в юнацькому віці виявлено специфіку довіри як соціально-психологічного явища. У запропонованій моделі відображена структура довіри, основу якої складає базова довіра. До сутнісних ознак довіри належать соціально-психологічні функції довіри, умови її виникнення та формально-динамічні характеристики. Соціально-психологічні функції довіри (пізнавальна, інтерактивна, адаптаційна, інтегративна, орієнтувальна, регулятивна, комунікативна, розвиваюча, самовираження і самовдосконалення, креативна, прогностична, аксіологічна, афективна, виховна) випливають з цілісної взаємодії людини зі світом та інтегруються в особистісні установки. До умов виникнення довіри належать безпека (надійність) і значущість (цінність). Формально-динамічні характеристики довіри реалізуються через вибірковість, парціальність і міру довіри.

У результаті експериментального дослідження було виявлено змістові варіанти довірчого спілкування в юнацькому віці. Потреба у довірі існує у всіх і завжди, однак виражається індивідуально. Довіра пов'язана з мотивом афіліації і є її проявом. Міра довіри між людьми не залежить від рівня гармонійності у стосунках. Однак рівень гармонійності у стосунках безпосередньо пов'язаний з мірою прояву довіри у цих стосунках. Міра довіри один до одного не завжди однаково існує у міжособистісних відносинах. Іншими словами, прослідковується неконгруентність у психологічних позиціях один до одного. За отриманими результатами статистичного аналізу у стосунках з рідними і близькими (батьками, братом (сестрою), родичами, друзями) психологічні позиції щодо взаємодовіри часто збігаються. Якщо ж вони не збігаються, то від близьких людей очікування є більшим, ніж довіра до них. За рахунок очікування довіри від інших актуалізується потреба в афіліації, що вимагає позитивного ставлення у близьких стосунках. У відносинах з коханими, ровесниками, керівництвом, які також входять у коло міжособистісних відносин в юнацькому віці, однак не є надто близькими (як рідні), більше довіряють їм, ніж очікують від них довіри. Це підтверджує думку про те, що довіра - це завжди ризик.

Показники процедури рангування дозволили визначити “психосемантичний простір” якостей, що входять в уявлення про людину, яка викликає довіру. Уявлення про іншу людину, яке склалося на основі минулого досвіду міжособистісної взаємодії, впливає на розвиток довірчих стосунків між партнерами по спілкуванню. Приписування якостей індивіду у довірчих стосунках має рольовий характер, однак універсальними якостями у даному контексті виступають якості морального плану: надійність, чесність, вірність і відповідальність. Ці властивості особистості і складають психосемантичний портрет іншого як об'єкта довіри. Переживання почуття довіри до іншого характеризується, у першу чергу, установкою на конгруентність позицій, що здійснює функцію зв'язку, об'єднуючи двох людей, які довіряють один одному, в єдину психологічну систему, яка насправді є динамічною. Це детермінує парціальність і вибірковість у прояві довіри і визначає емпіричну міру чи кількість реальної довіри у стосунках.

За результатами кореляційного аналізу можна стверджувати, що довіра до себе безпосередньо пов'язана із самосвідомістю особистості, а саме з такими внутрішньоособистісними конструктами, як: відкритість, саморегуляція, самоцінність, самоприйняття та ін. У свою чергу міра довіри до інших пов'язана з мірою довіри до себе. Низький рівень довіри до себе часто пов'язаний з почуттям самотності особистості, що спонукає її дистанціюватися від інших, ізолюватися або проявляти потребу в афіліації через страх відчуження.

Формуючий експеримент, що проводився у формі тренінгу і був спрямований на підвищення рівня довіри до себе та інших, сприяв не тільки виробленню відповідних умінь та навичок щодо міжособистісної взаємодії, а й здійсненню значного впливу на розвиток самосвідомості та духовності особистості. Реалізована програма формуючого впливу суттєво підвищила кількісні та якісні показники довіри у досліджуваних експериментальної групи: рівень потреби у спілкуванні, мотивацію спілкування, рівень самоприйняття та прийняття іншими, ціннісну та духовну сфери тощо. Тому тренінгову програму можна вважати плідною формою організації подібних розвивальних заходів для студентів. Визначені шляхи оптимізації довірчих стосунків як потреби в афіліації в юнацькому віці. Описані ресурси актуалізації розвитку довіри в юнацькому віці.

Зауважимо, що отримані результати не претендують на вичерпне висвітлення досліджуваної проблеми. Перспектива подальших досліджень полягає у вивченні нами психологічних особливостей довіри у контексті її прояву в інших вікових періодах, різних професіях, етнопсихологічних особливостей, удосконалення та розробки надійного інструментарію діагностики і методичного забезпечення для підвищення рівня довіри, що відкриває нові перспективи переосмислення та розробки інноваційних технологій сприяння розвитку довіри та духовності особистості.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Шеремета В.Ю. Захисні реакції особистості як прояв депривації її афіліативної потреби // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2006. - Вип. 11. - Ч. 1. - С. 169-176.

Шеремета В.Ю. Довіра як чинник розвитку дружніх стосунків у юнацькому віці // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2006. - Вип. 11. - Ч. 2. -C. 197-204.

Шеремета В.Ю. Психологічні особливості феномену “віри” у контексті духовного самоздійснення особистості // Актуальні проблеми психології. Т.1: Соціальна психологія. Організаційна психологія. Економічна психологія: Зб. наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / за ред. Максименка С.Д., Карамушки Л.М. - К.: Міленіум, 2006. - Част. 18. - С. 132-135.

Шеремета В.Ю. Довіра як аксіологічна складова духовного розвитку особистості // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. Т. VIII, вип. 6. -К., 2006. - С. 375-380.

Шеремета В.Ю. Психолінгвістичний аналіз понять “віра” і “довіра” // Гуманітарний вісник ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”: Науково-теоретичний збірник. - Переяслав-Хмельницький, 2006. - С. 130-134.

Шеремета В.Ю. Соціальні функції довіри // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. Т.ІХ, част.1. -К., 2007 - С. 437-444.

Шеремета В.Ю. Психологічний аналіз впливу саморефлексії на формування довіри до себе // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2007. - Вип.12. - Ч.1. - С.242-248.

Шеремета В.Ю. Невербальна комунікація як чинник інтерпретації довіри-недовіри у структурі міжособистісних відносин // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2007. - Вип. 12. - Ч. 2. - С. 180-185.

Шеремета В.Ю. Довіра у контексті етико-філософської рефлексії // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. - Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2007. - Вип. Х. - С. 137-142.

Шеремета В.Ю. Особливості взаємозв'язку довіри до себе і довіри до інших // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2008. - Вип. 13. - Ч. 1. - С. 183-189.

Шеремета В.Ю. “Я-довіра” і “мені-довіра” - неконгруентність психологічних позицій у міжособистісних взаєминах // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2008. - Вип. 13. - Ч. 2. - С. 166-174.

Шеремета В.Ю. Соціологічний підхід у вивченні проблеми довіри // Актуальні проблеми психології / Ред. кол.: С.Д. Максименко (гол. ред.) та ін. - К.: Наук. Світ, 2007 - Т.1: Організаційна психологія. Економічна психологія. Соціальна психологія. Ч. 21-22 / За ред.. С.Д. Максименка, Л.М. Карамушки, 2008. - С. 206-209.

Кравченко В.Ю. Емпіричне дослідження довірливого спілкування в юнацькому віці // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2009. - Вип.14. - Ч.2. - С.231-240.

АНОТАЦІЇ

Кравченко В.Ю. Довіра як прояв афіліативної потреби особистості в юнацькому віці. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.05. - соціальна психологія, психологія соціальної роботи. - Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, 2009.

Дисертаційне дослідження присвячене вивченню проблеми довіри як прояву афіліативної потреби особистості в юнацькому віці. У роботі висвітлено структуру, психологічні умови, сутнісні характеристики довіри, особливості її становлення і прояву в юнацький період, обґрунтовано та апробовано структурно-функціональну модель довіри в юнацькому віці. Виокремлено та охарактеризовано типи та прояви деформації довірчих стосунків у цьому віці. Розкрито суть поняття “презумпція взаємності” у довірчих відносинах. Визначено психологічні особливості рівноваги між довірою до інших та довірою до себе. Висвітлено психологічні особливості афіліативної потреби особистості в юнацькому віці, що безпосередньо пов'язані з довірою.

Експериментально встановлено та інтерпретовано психологічні особливості прояву довіри в юнацькому віці, описано специфіку взаємозв'язків її з афіліативною потребою особистості та рівнем гармонійності у міжособистісних стосунках. Впровадження розвивально-корекційної програми сприяло розвитку довірчих стосунків у юнацькому віці.

Ключові слова: довіра, довіра до себе, афіліація, особистість юнацького віку, “презумпція взаємності”, довірче спілкування.

Кравченко В.Ю. Доверие как проявление аффилиативной потребности личности в юношеском возрасте. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.05. - социальная психология, психология социальной работы. - Прикарпатский университет имени Василия Стефаника, Ивано-Франковск, 2009.