Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут психології ім. Г.С. Костюка

НАПН України

УДК 37. 015.3

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Психологічна адаптація дошкільника в ситуації зміни соціального середовища

19.00.07 - педагогічна та вікова психологія

Ригель Олеся Володимирівна

Київ 2011

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Трансформаційний характер розвитку нашого суспільства потребує від особистості різнобічної готовності до ефективного вирішення численних завдань, насамперед в умовах її зустрічі зі значним колом нових, незвичних, несподіваних ситуацій життєздійснення. Окреслена тенденція породжує нагальну необхідність поглибленого вивчення адаптаційних можливостей особистості, зокрема на ранньому етапі її онто- і соціогенезу, оскільки якраз тоді відбувається формування ключових засад всієї подальшої психогенези.

Очевидно, що за умов мінливості фундаментальних соціально-економічних процесів, які відбуваються в нашій державі, актуальним науковим завданням є дослідження не лише психологічних особливостей розвитку когнітивних, емоційних, регулятивних особистісних утворень, але й психічних станів і адаптаційних механізмів дитини. Реалії практики засвідчують, що несформованість або послаблення адаптаційних можливостей дитини найчастіше призводять до виникнення низки складнощів, які негативно впливають на нормальний перебіг її психічного розвитку та позначаються на успішності особистісного становлення. Специфіка досліджуваного феномена зумовлена насамперед тим, що адаптація є однією з найважливіших і найнеобхідніших умов повноцінного розвитку дитини, її пристосування і творчої спрямованості та продуктивності в усіх векторах майбутньої самоактуалізації. Набуття повномірної особистісної адаптації висувається в ранг базових потреб дитини, адже засвідчує її спроможність до подальшої екзистенції як у площинах індивідуального буття, так і в просторі всієї життєвої самореалізації.

Отже, актуальність порушеної проблематики визначається насамперед тим, що у вітчизняній педагогічній і віковій психології гостро бракує поглиблених досліджень психічних станів дітей дошкільного віку, а також зумовлена феноменологією, специфікою динамічних особливостей адаптації, закономірностями її взаємин з психічними процесами і психологічними властивостями, психорегуляцією тощо. Накопичення наукових даних з цієї проблеми з урахуванням вікових особливостей розвитку психіки дитини є необхідним для створення системи діагностики психічних станів, а також для організації найсприятливіших умов щодо оптимальної адаптації дитини до перебування в системі дошкільних освітніх установ.

Особливої значущості набуває проблема розвитку психічних станів і адаптаційного потенціалу дошкільника в контексті підготовки до навчання в школі, зокрема у зв'язку з підвищенням вимог до фізичної, мотиваційної, інтелектуальної готовності дитини, яка повинна бути спроможною до подолання різноманітних адаптаційних перепон і труднощів: від психофізичної втоми до когнітивних перенапружень упродовж навчального процесу.

Істотним бар'єром на шляху подолання негативних наслідків, пов'язаних з проблемою психологічних навантажень в оптимальному процесі адаптації дитини дошкільного віку до нових умов соціалізації, є відсутність продуктивних, концептуально обґрунтованих програм дослідження вікових особливостей процесу адаптації дитини до видозмінених соціалізаційних умов, які формувалися б на цілісному уявленні щодо механізмів адаптації та забезпечували гармонійне входження дитини в нові ситуації життєдіяльності, а відтак і для повноцінного розвитку її на цьому етапі онтогенезу як активної та просоціальної особистості.

Плідною конструктивною моделлю для реалізації зазначеної потреби може бути використаний початковий етап інституалізованої форми соціалізації дитини, зокрема до умов її перебування в дошкільній установі, оскільки саме цей етап пов'язаний із значним навантаженням на адаптаційні можливості дитини, в якої несформовані ще відповідні здатності і стереотипи реагування на нові, незвичні для неї соціалізаційні умови.

Поміж тим, у сучасній педагогічній та віковій психології питання щодо інтеграції психічних станів особистості й адаптаційного потенціалу, її структурної організації й трансформації у дошкільному віці висвітлено дещо фрагментарно, тому потрібен системний генетичний підхід для його успішного вирішення.

Недостатня розробленість окресленого проблемогенного спектру у вітчизняній психолого-педагогічній науці зумовила вибір теми нашого дисертаційного дослідження „Психологічна адаптація дошкільника в ситуації зміни соціального середовища”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи є складовою комплексної теми лабораторії психології навчання Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України „Психологічне забезпечення розвитку особистості в системі безперервної освіти”(номер держреєстрації 0109U000558).

Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України (протокол № 2 від 26 березня 2009 р.) і погоджена з бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні протокол № 4 від 26 травня 2009 р.).

Об'єкт дослідження - психологічна адаптація дошкільників до нових умов соціального середовища.

Предмет дослідження - особливості трансформації адаптаційного потенціалу дошкільника у процесі зміни соціального середовища.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні вікових особливостей співвідношення структурно-динамічної інтеграції адаптаційного потенціалу і психічного стану дошкільника в нових для нього умовах соціалізації та розробці на цій основі моделі їх гармонізації.

Відповідно до предмета та мети дослідження було висунуто такі припущення:

- процес адаптації дошкільника до нових для нього умов соціалізації перебуває в корелятивному зв'язку із модальністю та знаком психічних станів, що переживаються;

- характер співвідношення і спосіб структурування зазначених явищ зумовлює міжвікову варіативність перебігу відповідності поведінки вимогам і приписам нових для суб'єкта умов соціалізації.

Перевірка припущень дослідження та досягнення мети передбачали розв'язання таких завдань:

1. Здійснити аналіз і систематизацію наукових уявлень щодо психологічного змісту феномену адаптації особистості, зокрема на етапі дошкільного віку.

2. Дібрати й апробувати комплекс діагностичних методів і прийомів, адекватних специфіці психічного розвитку дітей дошкільного віку.

3. Експериментальним шляхом встановити вікові особливості інтеграції адаптаційних можливостей і психічних станів дошкільника залежно від перебування його в нових умовах соціалізації.

4. Розкрити психологічний зміст тієї структурно-динамічної множини змінних, якою забезпечується успішність адаптації особистості до умов соціалізації, що змінилися.

5. Окреслити шляхи впровадження результатів у практику роботи психологічної служби закладів дошкільної освіти.

Методологічну основу дослідження склали: теоретико-методологічні засади про залежність психічного розвитку дитини від особливостей і змісту культурно-діяльнісної соціалізації особистості (Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, В.В. Москаленко, Л.Є. Орбан - Лембрик, А.В.Петровський, С.Л. Рубінштейн), про закономірності онтогенетичного формування довільної поведінки дошкільників (А.Л. Венгер, Д.Б. Ельконін, О.В. Запорожець, В.К. Котирло, М.І. Лісіна), про сутність і закономірності розвитку дітей раннього та дошкільного віку ( М.В. Вовчик - Блакитна, О.Л. Кононко, В.К. Котирло, С.Є. Кулачківська, В.С. Мухіна,С.О. Ладивір, Т.О. Піроженко, О.В. Проскура, С.П. Тищенко), про сутність і механізми адаптації особистості (Г.О. Балл, В.А.Барабанщиков, .Б. Березін, Б.Ф. Ломов, В.А. Пономаренко, О.П. Саннікова) взагалі, до нового соціально-психологічного середовища (Л.Ф. В'язнікова, Є.К. Казакова,А.Б. Купрейченко, А.І. Лактіонова, А.В. Махнач) зокрема, а також концепції соціально-психологічної допомоги та сучасні підходи до діагностики і надання психологічної допомоги особистості (В.У. Кузьменко, О.Ф. Бондаренко, Л.Ф. Бурлачук, З.Г. Кісарчук, А.А.Осипова, Н.М.Платонова, В.В. Рибалка, Т.С. Яценко та ін.).

Методи дослідження. Для розв'язання висунутих завдань використано методи теоретичного аналізу: зіставлення, систематизація, класифікація, узагальнення та емпіричного дослідження: цілеспрямоване спостереження за активністю дітей дошкільного віку в різних видах діяльності, у взаємодії з однолітками і дорослими, комплекс методів психологічної діагностики, адаптовані відповідно до завдань дослідження і вікових особливостей дітей дошкільного віку, бесіда, інтерв'ю, експертне оцінювання, а також психолого-педагогічний експеримент.

Емпіричні дані піддавалися математико-статистичному опрацюванню з обчисленням середніх значень та їх похибок, визначенням достовірності відмінностей за критерієм Стьюдента, застосуванням кореляційного та якісного аналізу. Статистичне опрацювання експериментальних даних здійснювалася за допомогою персонального комп'ютера з використанням пакету статистичних програм SPSS 10.0.

Організація й експериментальна база дослідження. Дослідження здійснювалося на базі дитячих садочків м. Самбора, с. Воютичі Самбірського району. Дослідженням, що здійснювалося упродовж 2006-2009 рр., було охоплено загалом 129 дітей. Серед них: 32 - у 3-4-х річному віці, 24 - 4-5 річному, 26 - 5-6 річному і 47 - у 6-7-річному віці.

Дослідження проводилося у три етапи.

На першому етапі (2006-2007 рр.) було визначено наявні у відповідній літературі теоретико-експериментальні підходи до проблеми, конкретизовані методи та загальна логіка і процедура дослідження.

На другому (2007-2008 рр.) - добирався і в пілотному дослідженні перевірявся на відповідність наявним психометричним вимогам (об'єктивність, надійність, валідність) комплекс діагностичних методик.

На третьому етапі (2008-2009 рр.) на базі апробованих методів здійснювалося експериментальне дослідження, аналіз та інтерпретація отриманих даних, а також розроблення практичних рекомендацій впровадження отриманих результатів у практику навчально-виховної роботи дошкільних закладів.

Наукова новизна дослідження: полягає в тому, що вперше виокремлено й емпіричним шляхом верифіковано особливості інтеграції психічних станів і форм адаптації дошкільника залежно від вікових особливостей і способів взаємодії з ним з боку дорослого в процесі організації останнім пізнавальної та ігрової діяльності; запропоновано й експериментально доведено підхід до розгляду адаптації як взаємопов'язаної цілісності психічних станів особи та її адаптаційного потенціалу; з'ясовано психологічний зміст, структуру і можливості оптимізації процесу адаптації дошкільника в процесі засвоєння ним групових форм взаємодії із однолітками і характеру взаємин із ним персоналу дошкільного закладу; визначені умови, якими забезпечується процес гармонійного входження дитини в простір нових для неї ситуацій соціалізації; встановлені позитивної тенденції розвитку адаптаційних можливостей дошкільника в ході запровадження спеціально організованих психолого-педагогічних впливів.

Теоретичне значення визначається тим, що:

- виявлені в ньому вікові особливості інтеграції форм адаптації та психічних станів дозволяють розглядати адаптаційний потенціал як утворення, що розвивається за умови створення таких ситуацій процесу соціалізації до нових умов життєдіяльності, які забезпечують гармонізацію адаптаційних можливостей дитини шляхом оптимізації властивих для певного віку періоду психічних станів як єдності здійснюваних дорослим психологічних впливів і форм організації відповідних предмето-практичних впливів;

- отримані результати дозволяють здійснювати аналіз і систематизацію наукових психологічних уявлень щодо змісту феномену адаптації у заломленні до вікових особливостей дітей дошкільного віку, встановлювати зміст, структуру і перебіг трансформації психічних станів як безпосереднього корелята відповідного етапу адаптації. У дослідженні висвітлена змістова характеристика вікових аспектів станів адаптації дошкільника до нових для нього умов соціалізації;

- встановлено вікові закономірності актуалізації адаптаційних можливостей дошкільників, їх залежність від ситуації життєдіяльності дитини в дитячому садку, форм педагогічного впливу вихователя;

- виявлені зміни семантичних просторів станів дошкільника у напрямі більшої диференціації в процесі адаптації до нових умов соціалізації, а також виділені етапи розвитку і становлення регуляторного процесу у віці від 3 до 7 років; доведено, що механізми адаптації пов'язані із засвоєнням дошкільником зразків поведінки дорослих і однолітків у процесі ігрової діяльності. Виявлені закономірності зміни зв'язків між перебігом адаптації та психічними станами на різних вікових ступенях.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані з метою оптимізації процесу психологічної адаптації дітей дошкільного віку до нових умов їх життєдіяльності, попередження та корекції небажаних проявів адаптації, а також застосовані вихователями та психологічною службою дошкільних закладів у процесі організації із дошкільниками різних видів діяльності.

Результати дослідження можуть використовуватися при підготовці лекцій з педагогічної та вікової психології, а також при складанні спецкурсу з дисципліни „Психологія дошкільника”.

Надійність і обґрунтованість результатів дослідження забезпечувалися: методологічним обґрунтуванням засадничих позицій; застосуванням системи методів і прийомів, адекватних об'єкту, предмету, меті та завданням дослідження; проведенням експериментальної роботи з дотриманням вимог надійності та валідності, які забезпечувалися репрезентативністю вибірки та використанням методів математичної статистики для обробки отриманих даних, результативністю формувального експерименту. Достовірність та обґрунтованість результатів дослідження забезпечено тривалістю проведення експерименту та можливістю відтворення отриманих результатів.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення дослідження доповідалися та обговорювалися на: ІІ Міжнародних педагогічних читаннях «Підготовка фахівців дошкільної освіти в контексті Болонської угоди» (м. Херсон, 2006), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Професіоналізм педагогічних кадрів дошкільної освіти: сучасні підходи, концепції, досвід» (м. Ніжин, 2006), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Дошкільне дитинство: інноваційний досвід освіти, проблеми, традиції та перспективи» (м. Севастополь, 2008), семінарах для практичних психологів дошкільних навчальних закладів (м. Самбір, 2006-2009) та засіданнях лабораторії психології навчання імені І.О. Синиці Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України.

Результати дослідження впроваджено в практику роботи спеціалістів дошкільних навчальних закладів м. Самбора й регіону (довідка № 34 від 10.05.2010 р., довідка № 18 від 06 .05.2010 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено в 11 одноосібних наукових працях, серед них 6 статей у фахових виданнях з психології, що включені до переліку, затвердженого ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 228 найменувань та додатків (на 15 сторінках). Основний зміст дисертації викладено на 172 сторінках. Робота містить 19 таблиць (на 21 сторінках) і 9 рисунків (на 9 сторінках).

Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, визначаються об'єкт, предмет, мета, припущення та завдання дослідження, окреслюються методологічні засади й методи, характеризуються наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, наводяться дані про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі „Проблема дослідження адаптації і соціалізації у педагогічній психології” подається матеріал, присвячений огляду дослідження із проблеми, що вивчається.

Здійснений у розділі теоретичний аналіз і узагальнення наявних на теперішній час уявлень про природу, структуру і функцію адаптації дозволив констатувати, що характерною особливістю адаптації є процес активної взаємодії людини з усіма особливостями й складнощами соціогенезу.

Показано, що кожна особистість характеризується комбінацією прийомів, які дозволяють їй із тією чи іншою ефективністю пристосовуватися до типових і ситуативних умов життєдіяльності. Попри наявність у науковій літературі певних розбіжностей у визначенні семантики й функціонального обсягу поняття адаптації, поширеним можна вважати уявлення про адаптацію як процес оптимального встановлення людиною відповідності до соціального середовища з метою задоволення актуальної потреби із реалізації власних завдань.

У ракурсі найпоширеніших векторів дослідження феномена адаптації можна виокремити напрямки, пов'язані із вивченням адаптаційних можливостей (адаптаційного потенціалу) людини, механізмів саморегуляції, процесів адаптації до екстремальних умов діяльності, особливостей соціальної адаптації тощо.

Здебільшого інтерес дослідників у галузі вивчення адаптації зосереджується на з'ясуванні її функцій та успішності упродовж виконання суб'єктом тієї чи іншої трудової діяльності (А.А. Алдашева, С.Д. Артемов, М.П. Будакіна, Н.А. Єрмоленко, О.М. Зотова, Л.М. Ростова, С.В. Таранов), а також на розв'язанні питань оптимізації взаємодії суб'єкта із малими і великими групами (О.В. Кочерга, О.Г. Асмолов, Г.М. Андрєєва, М.Н. Корнєв, Р.Л. Кричевський, В.В. Москаленко, Л.Б. Орбан-Лембрик, М.І. Пірен та ін.).

Окремим науковим спектром є помітне місце психологічної адаптації в дослідженнях, спрямованих на удосконалення роботи вчителя на початковому етапі його професійно - педагогічної діяльності (С.М. Кулак, В.Г. Зубченко, С.Д. Максименко, О.Г. Морозов, В.А. Семиченко, О.Г. Солодухова, Л.С.Шубіна, Т.Д. Щербан), а також психолога до умов навчання у ВНЗ і у процесі надання ним психологічної допомоги(Є.Ю. Альошина, І.І.Бондаренко, Ю.О.Болонкова, Ж.П. Вірна, Є.І. Ганнатуліна, В.А.Петровська, Н.І.Пов'якель, Н.В. Пророк, Н.В. Чепелєва, Т.С. Яценко), учнів різних вікових категорій до навчання у школі (В.Г. Асєєв, Н.Г. Уткіна, І.В. Дубровіна, В.В. Давидов, О.В. Новикова), ліворуких дітей до навчальної діяльності й умов життєздійснення в певному соціальному середовищі (М.М. Безруких, Г.А.Доброхотова, Л.М. Деканська, А.П.Чуприков), дітей-сиріт до прийомної сім'ї й установ інтернатного типу (А.М. Богомолов, А.Г. Гаховський, А.Г. Портнова), до специфіки занять науковою діяльністю (П.Г. Бєлкін, Г.А.Городжидзе, С.О. Кугель, А.А. Яськова), а також питання психологічної адаптації людини до життя як такого (Л.І. Анциферова, Г.Вейланд, О.О.Кронік та ін.).

У розділі констатується, що попри певну кількість праць, присвячених розробленню концептуальних основ теорії адаптації (Г.О. Балл, В.Г. Бочарова, В.В. Константинов, А.В. Присейрон, Ю.А. Урванцев, Г.Н. Філонов), питання стосовно механізму, структури і функції адаптаційних процесів досить часто залишається дискусійним.

У цьому контексті науково-психологічна література має значну кількість визначень поняття „адаптація”, що базується на даних із множини її рівнів вияву - від біохімічних до соціальних. Можна констатувати наявність такого широкого аспекту визначень феномену адаптації: як аспекту репродуктивної діяльності людини, тенденції до встановлення рівноваги із середовищем, як пристосування до безпосереднього оточення, як процес врегулювання й гармонізації взаємин із зовнішнім середовищем, як здатність пристосовуватись без відчуття внутрішнього дискомфорту і комфорту, як відповідність поведінки вимогам діяльності і нормам зовнішнього середовища, як єдність процесу акомодації і асиміляції, як форма, основна складова і механізм процесу соціалізації, як складний процес взаємодії особистості і середовища, як внутрішній потенціал, що реалізується в конкретних умовах життєдіяльності тощо. Загалом, складність і міждисциплінарний характер психологічної адаптації потребує застосування принципу генетичного інтегративного (системного) підходу, що однак не виключає можливість розгляду адаптації на різних рівнях узагальненості: від найзагальніших характеристик до вияву конкретних проявів психологічних особливостей психічної організації людини. В цьому сенсі проблема психологічної адаптації дітей дошкільного віку до нових для них умов соціалізації потребує поглиблених наукових теоретико-емпіричних розвідок і узагальнень.

Вибір у нашому дослідженні якраз дошкільного етапу пояснюється тим, що цей відтинок є найсензитивнішим для становлення, розвитку й трансформації адаптаційних процесів з одного боку, а так недостатнім вивченням феноменології та складу психічних станів як важливого індикатора змістових і процесуальних характеристик, властивих для певного віку, що істотно впливають на ефективність психолого-педагогічних впливів розвивального характеру, відтак і на вектор подальшого психічного розвитку дитини в системі все складніших процесів її взаємодії з предметним і соціальним середовищем.

Водночас за всією різноманітністю даних, отриманих в ході теоретичного дослідження широкого кола питань, пов'язаних із феноменом адаптації, можна констатувати нестачу інформації, що стосується психологічного змісту, структури і функції психічних станів дітей дошкільного віку впродовж усього етапу дошкільного періоду. Поміж тим, як засвідчив здійснений нами аналіз відповідних літературних джерел, у феноменології адаптивної поведінки дошкільника характеристики тих чи інших психічних станів займають вагоме місце (Ш.О. Амонашвілі, Л.А. Венгер, Т.В. Сушкевич, В.Н. Котирло, В.У.Кузьменко, О.І.Кульчицька, С.О.Ладивір, Н.А.Менчинська, .О.Приходько, О.В. Проскура, Л.А. Парамонова, А.Н. Поддяков).

Натомість, як у наведених вище, так і у інших поодиноких працях, присвячених дослідженню психічних станів дітей дошкільного віку

(С.В. Гелієва, А.О. Прохоров), питання про функцію психічних станів як евристичного референту рівня сформованості адаптаційного потенціалу особистості, зокрема дошкільняти, спеціально не розглядається.

Завдяки здійсненому в розділі теоретичному аналізі порушеної проблеми можна зробити висновок про те, що в широкій палітрі теоретико-експериментальних досліджень феномену адаптації віковий аспект залишається дослідженим недостатньо, в першу чергу, той відрізок онтогенезу, який традиційно відноситься до дошкільного віку. Вкрай актуальною залишається проблема співвідношення адаптаційного процесу із загальним процесом психічного розвитку особистості, зокрема з її психічними станами. Дискусійним та не менш актуальним залишається й питання щодо специфіки процесу адаптації особистості в дошкільному віці, зокрема різнобічне пристосування до нових умов соціалізації (дитячий садок, підготовка до школи, початок навчання у школі тощо).

У другому розділі „ Організація і методи емпіричного дослідження » міститься програма дослідження, характеристика вибірки, методичні процедури та прийоми статистичної обробки. Методологічною основою програми експериментального дослідження слугував інтегративний генетичний підхід, який передбачає орієнтацію на цілісне вивчення соціально-психологічного розвитку особистості.

Дослідженням було охоплено 129 дітей дошкільного віку (з них - 32 - 3-4 роки (перша молодша група), 24 - 4-5 років (друга молодша група), 26 - 5-6 років (підготовча до школи група), 47 - першокласники, що відвідували заняття у приміщенні дитячого садка.

Відповідно до розробленої програми процедура дослідження включала такий перелік методик: колірний тест М. Люшера. Стимульні матеріали пропонувалися у вигляді кольорових вагончиків, аби забезпечити зацікавленість дітей в обстеженні була змінена інструкція. Методика спрямована на визначення ступеня позитивного і негативного психічного стану. Як стимульний матеріал використовуються: білий паровозик і 8 різноколірних вагончиків (червоний, жовтий, зелений, синій, фіолетовий, сірий, коричневий, чорний). Вагончики безладно розміщуються на білому фоні. Дається інструкція: «Розглянь усі вагончики. Треба побудувати незвичайний потяг. Першим постав вагончик, який тобі здається найкрасивішим. Тепер вибери найкрасивіший з тих, що залишилися» і т.д.

Фіксуються: позиція кольору вагончиків; вислови дитини.

Методика «Квіточка-восьмиквіточка». Методика дозволяє виявити ставлення дитини до членів сім'ї, однолітків, їх ставлення до дитини. Матеріалом служили різноколірні пелюстки (червоного, жовтого, зеленого, синього, фіолетового, коричневого, сірого, чорного кольорів), серцевина квітки - білого кольору. Деталі безладно розташовувалися на білому фоні. Дослідження проводилося у формі гри-бесіди.

Інструкція: «Вибери пелюстку, яка найбільше подобається тобі. Вибери пелюстку, колір якої, ти відчуваєш, схожий (наприклад, на маму, тата, брата, дідуся, бабусю)».

Аналізувалося розташування пелюстки, вибраної дитиною для себе, стосовно інших членів родини. Як правило, пелюстки, що позначають значущих дорослих, дитина розташовувала біля пелюстки, яка була вибрана для неї самої; пелюстка, що позначає неприємну людину - навпроти або далеко від серцевини.

«Годинник». Дана методика спрямована на виявлення психічного стану дітей дошкільного віку. Матеріал: підготовити поле, використовуючи наступні кольори: червоний, жовтий, зелений, синій, фіолетовий, сірий, коричневий, чорний.

Інструкція: «Вибери колір, який тобі в даний момент подобається. А зараз з'єднай його з малюнком, схожим на твоє обличчя зараз».

Фіксуються: колір, піктограма, вибрана дитиною, її вислови.

Методика оцінки психічного стану дітей упродовж дня, застосовувалася, до і після заняття, до і після прогулянки і т.д.

Методика «Кінотеатр».

Мета: Вивчення ступеня позитивного або негативного психічного стану дітей. Можливим є застосування методики з 4-х років.

Методика представлена в двох варіантах: для хлопчиків і для дівчаток, а також уживається в скороченому варіанті для дітей до 4,5 років.

Підготовка: Виготовити міні - «Кінотеатр». На білому фоні, в «кріслах», поміщаються піктограми, що позначають вираз обличчя певного емоційного стану, всього 12: 1- страх, 2 - здивування, 3 - спокій, 4 - злість, 5 - печаль, 6 - агресивність. 7 - радість, 8 - мріяння, 9 - веселість, 10 - образа, 11 - стрес, 12 - скепсис. Потрібно підготувати по 18 малюнків із зображенням ситуацій: спілкування з батьками (мамою, татом, бабусею, дідусем), однолітками, вихователями; діяльність: гра на інструменті, продуктивні види (малювання, ліплення), гра (наодинці, з однолітками), читання, відношення до школи, праця (годування тварин, допомога батькам), заняття спортом (наодинці, з другом, у колективі).

Інструкція: «Уяви, що ти - хлопчик (дівчинка), зображений на малюнку. Яке у тебе буде обличчя в даній ситуації?».

Карток може бути менше залежно від вікових особливостей, кількості членів сім'ї, занять дитини, наприклад, «гра на інструменті» може не увійти до набору стимульного матеріалу.

Перевірка надійності приведених вище методик проводилася за допомогою наступних методик: методики Е. В. Кучерової «Визначення емоційного самопочуття дітей в групі»; «Тесту колірних відносин»

М. Люшера; «Діагностика наявності страхів» А. І. Захарова; малюнкового тесту: «Малюнок сім'ї» (інтерпретація В. Лосєвої); малювання на тему: «Мій вихователь».

У всіх випадках коефіцієнт надійності розташовувався в межах від 0,71 до 0,81, що відповідає наявним психометричним вимогам.

Використовувався також асоціативний прийом з опорою на психосемантичний підхід з метою вивчення уявлень, складання семантичних просторів психічних станів дошкільників. Експериментальна процедура виглядала таким чином. Дітям 3-7 років пропонувалося слово-стимул, що позначає той або інший психічний стан, усього 29 (байдужість, активність, втома, бадьорість, страх, надія, образа, здивування, збудження, хвилювання, веселість, захоплення, уважність, печаль, насолода, терпіння, мріяння, доброта, злість, цікавість, трудність, лінь, настрій, радість, нудьга, сонливість, спокій, щастя, задоволеність); а потім просили дати опис цьому стану, визначити, як вони розуміють його значення, зміст. Дітям пропонувалося також підібрати у вільному асоціюванні колір, предмет, тварину, які, на їхню думку, найбільш підходять до даного терміну; потім учасники малювали цей стан. Завдання досить складні, тому в один прийом пропонувалися максимум 3 слова.

Оскільки основним методом оцінки психічних станів дитини було спостереження її індивідуальних зовнішніх проявів, враховувалися такі параметри: зовнішні прояви станів, сила їх вираженості: міміка, поза, рухова активність; зміни і відтінки вегетативно-судинної системи (почервоніння, збліднення тощо); зменшення мовної активності; погіршення діяльності.

Для уточнення спостережень проводилося анкетне опитування батьків.

Таким чином, розроблені і підібрані методики забезпечили збір достатньої та необхідної інформації відповідно до мети і завдань дослідження.

З метою діагностики загального психічного розвитку досліджуваних дітей як допоміжні використовувалися такі методики: «Схематизація» (Р.І. Бардін), «Домальовування фігур» (Т.Д. Марциновська), «10 слів» (О.Р. Лурія), «Оцінки рівня довільної образної пам'яті» (Г.А. Урунтаєва), «Піктограма», продуктивності і стійкості уваги (Р.С. Нємов), «Графічний диктант” (Д.Б. Ельконін), «Вибери потрібну висоту» (Р. Томмп, В. Амен).

Статистичне опрацювання експериментальних здійснювалося за допомогою персонального комп'ютера з використанням пакету статистичних програм Statistica 10.0.

У третьому розділі „Вікові особливості перебігу адаптаційних процесів дітей дошкільного віку” подаються результати експериментального дослідження вікових особливостей процесу інтеграції психічних станів адаптаційного потенціалу дошкільників в умовах їхнього входження в нові для них ситуації соціалізації.

У результаті здійсненого кількісного і якісного аналізу всієї множини зафіксованих для загальної вибірки досліджуваних (129 осіб) психічних станів було виокремлено 22 типові стани: щирість, радість, схвильованість, здивування, тривога, страх, безтурботність, активність, веселість, інтерес, агресія, образа, смуток, прагнення до знання, прихильність, ніжність, упертість, бадьорість, розлучення, примхливість, безпорадність, дружелюбність. Найбільше серед типових станів займають емоційні стани - 36,4 % , з них: позитивні - 13,6% і негативні - 22,7 %.

За психічним змістом отриманих типових станів, останні були поділені на 6 типів: емоційні, інтелектуальні, діяльнісні (практичні), мотиваційні, комунікативні (спілкування) і вольові.

Надалі було встановлено, що негативні емоційні стани займають значний відсоток у дітей 3-4 і 5-6 років (по 22,7 %). Негативні діяльнісні стани переважають у дітей 4-5 (8,3 %) і 6-7 років (8 %). Практично в рівній мірі негативні стани спілкування присутні в дітей 4-7 років (у межах 4 % - 4,5 %), водночас вони не виявлені у 3- 4 літніх дітей. Негативні мотиваційні стани виявлені в незначній мірі (4 %) лише у дітей 6-7 років. Негативних інтелектуальних станів не виявлено ні в одній з вікових груп.

Щодо співвідношення позитивних і негативних емоційних станів, останні займають провідне значення: у дітей 3-4 років - більше на 9,1 %, у 4-5 літніх - 8,3 %, у 6-7 літніх - 12 %. Особливо значна різниця у дітей 5-6 років - 13,6 %.

Упродовж дошкільного дитинства негативні емоційні стани переважають (загальна кількість позитивних станів - 13, негативних - 21). На наш погляд, це пояснюється дитячою відвертістю і уразливістю, більшою чи меншою мірою властивою дошкільникам, а також негативними чинниками зовнішнього середовища.

За умови спільної кількості типових станів, притаманних досліджуваним усіх вікових категорій, спостерігаються й специфічні стани, характерні для того чи того віку.

Зокрема, для дітей 3-4 років типовими виявилися стани щирості і радості (90-96 %), що виявляються передусім в процесі взаємодії із знайомими дорослими, звідси й актуалізація таких станів, як здивування (80 %), активність (75 %), веселість (75 %), інтерес (73 %), прагнення до знання (60 %), бадьорість (55 %).

У цьому ж віці спостерігається прояв такого психічного стану, як упертість (60 %). Однак панівними для вибірки дітей досліджуваного віку виявилися психічні стани щирості і радості.

У складі психічних станів дошкільників 4-5 років можна зафіксувати актуалізацію таких станів, як радість (93 %), веселість (93 %), ніжність (65 %), дружелюбність (54 %). З'являється потреба у визнанні, яка в свою чергу, впливає на виникнення станів активності (86 %), прихильності (70 %), розчулення (53 %), а також таких станів, як тривога (80 %), образа (72%), смуток (69 %), агресія (60 %), безпорадність (56 %), збентеження (55 %), упертість (55%), стрес (52 %).

Як і в попередньому випадку, найбільший відсоток (33,3 %) щодо інших займають емоційні стани, при тому, що емоційна заразливість помітно знижується.

З'ясовано, що у віці 5-6 років панівними постають такі психічні стани, як веселість і радість (95 %), актуалізуються також стани активності (75 %), зібраності (70 %), бадьорості (70 %), дружелюбності (68 %), уваги (55 %), часто виникають стани тривоги (83 %), інтересу (76 %), образи (70 %), смутку (65 %), агресії (62 %), злості (53 %), хитрості (54 %), безпорадності (54 %), а також прихильності (58 %), хитрощів (54 %), здивування (85 %), пізнавальної активності (78 %), інтересу (76 %) і зібраності (70 %).

У цьому віці найбільш численною залишається група емоційних станів - 31,8 %. Спостерігається водночас найбільший розрив між позитивними емоційними станами (9,1 %) і негативними (22,7 %), тобто в два рази більше : страху, тривоги (тривожність), образи, смутку, безпорадності, злості.

У доволі широкій палітрі психічних станів дітей 6-7 років (учні перших класів) (n=19) провідними виявилися такі стани, як зацікавленість, доброзичливість, співчуття, турбота, веселощі. Отже, у дітей 3-4 років до типової картини станів увійшли: збудження (діяльнісне) і примхливість (вольове); у дітей 4-5 років: спокій, стрес (діяльнісне) і збентеження (стани спілкування); загальними для дітей 5-6 років виявилися стани упертості, щирості і розчулення, відсутні в більш старшому віці. У віці 6-7 років актуалізуються: зібраність (вольове), хитрість, злість (спілкування), увага (інтелектуальне). На завершальному етапі дошкільного періоду мають місце: хвилювання (вольове), мріяння (інтелектуальне), досада (мотиваційне), стрес (діяльнісне). Такі утворення вказують на ту сферу розвитку (особового, пізнавального, діяльнісного плану), яка найбільш вразлива до змін і трансформації. Встановлено також, що кожний віковий період супроводжується зміною кількості та представленості типових психічних станів, наслідком чого є перебудова психічної організації особистості в цілому.

Істотне значення емоційних станів практично зберігається впродовж всього дошкільного віку (в межах 28-34,4 %), трохи знижуючись лише до 6-7 років.

Збільшується перелік діяльнісних станів, які досягають у дітей 4-5 років максимальної кількості (25 %). При цьому кількість станів спілкування в цьому віці мають рівні відсотки з діяльнісними.

Стани спілкування досягають піку в старшому дошкільному віці, та в міру накопичення досвіду у сфері спілкування знижується до 6-7 років, займаючи одну з провідних позицій впродовж усього дошкільного віку.

У свою чергу пік вольових станів припадає на молодший дошкільний вік, у той час, як апогей мотиваційних і інтелектуальних станів має місце у молодшому шкільному віці. Щодо вікового розподілу психічних станів можна констатувати, що в цьому відношенні більш-менш стабільним є молодша і старша групи. Найбільша кількість психічних станів встановлено у дітей 4-5 років і 6-7 років, що пов'язано із зміною соціальної ситуації розвитку, з розвитком ігрової діяльності, основними новоутвореннями 6-7 років.

Загальна кількість психічних станів, що найчастіше мають місце впродовж всього дошкільного віку, налічувала 16 позицій: радість, здивування, тривога/тривожність, страх, безтурботність, активність, веселість, інтерес, агресія, образа, прагнення до знання, прихильність, ніжність, бадьорість, безпорадність, дружелюбність. З них: емоційних - 6, спілкування - 4, діяльнісних - 3, мотиваційних - 2, інтелектуальних - 1.

Стосовно зв'язку психічних станів із психічними процесами, то встановлено, що у 3 - 4 літніх дітей виявляється помірний кореляційний зв'язок з процесом уваги (0,305 при р < 0,01), а також (- 0,306, при р < 0,01) з процесом сприйняття і пам'яті (- 0.61; р < 0.05). Зв'язок психічних станів з уявою і мисленням виявився незначущим.

У групі дітей 4-5 років виявлений помірний зворотний зв'язок (-0,339, при р < 0,01) із показником сприйняття, а також кореляційний зв'язок з наочно- образним мисленням.

Стосовно величин кореляційних зв'язків у віковому діапазоні 5-6 років, слід також відзначити відсутність значущих зв'язків для психічних процесів уваги, мислення, уяви. психологічний адаптація дошкільник

Разом з тим, позитивний зв'язок психічних станів і сприйняття а також із пам'яттю спостерігається у дітей 5-6 років. У групі дітей 6-7 років встановлений помірний кореляційний зв'язок між процесом пам'яті (- 0,304, при р < 0,01). Кореляційні зв'язки на даному віковому етапі психічних станів і психічних процесів не виявлені для уваги, мислення, уяви.

Стани вихователів, що провокують певні психічні стани у 75-100 % вихованців. До таких належать: бадьорість, натхнення, веселість, схвильованість, захоплення, життєрадісність, радість, щастя, активація. Це в основному енергетично потужні стани. Всього - 9, що складає 14,7 % від загальної кількості станів, запропонованих в анкеті.

Стани вихователів, що викликають певні психічні стани у 50-74 % вихованців. Це такі: агресія, неспокій, закоханість, гнів, смуток, задумливість, захопленість, невпевненість, страх, спокій, дратівливість, рішучість, упевненість, задоволеність, синтонія, енергійність, гарячковість, мріяння, подяка, довірливість, ентузіазм, невимушеність, цікавість, всього - 23, що складає 37,7 % від загальної кількості станів. В основному стани сильної та середньої енергетики.

Стани вихователів, що викликають певні стани у в 24-49% вихованців. Це такі: млявість (апатія), неприродність, схвильованість, досада, розгубленість, збентеження, метушливість, образа, засмучення, розчарування, співчуття, здивування, терплячість, заклопотаність, переживання добре виконаної справи, всього - 15, що склало 24,6 %.

Стани вихователів, що викликають у незначної кількості вихованців ті або інші стани ,складають - 23 %. Це такі: втома, сором, ненависть та інші.

Зі свого боку, оптимізм педагога викликає у дитини: бадьорість (80 %), працездатність (80 %), гарний настрій (75 %), активацію (70 %), азарт (65 %), інтерес (60 %), зібраність (50 %). Таким чином, даний емоційний стан актуалізує 4 діяльнісних, 1 позитивний емоційний і 1 мотиваційний стан. Всього 7.

Натхнення: увагу (90 %), гарний настрій (75 %), активацію (70 %), безтурботність (55 %). Всього - 5: 3 діяльнісні, 1 інтелектуальний, 1 емоційний.

Ентузіазм: гарний настрій, працездатність (по 65 %), активацію (60 %), інтерес (55 %), бадьорість (50 %). Всього 5: 3 діяльнісні, емоційний і мотиваційний стани.

Бадьорість: працездатність (80 %), бадьорість (75 %), гарний настрій (75 %), активацію (75 %), азарт (65 %), інтерес (60 %), зібраність (50 %). Всього 7: з них - 4 діяльнісні, емоційний, вольовий, мотиваційний.

Життєрадісність: бадьорість (80 %), гарний настрій (75 %), активація (65 %), працездатність (65 %), зібраність (50 %). Всього 5: 3 діяльнісні, вольовий і емоційний.

Радість: гарний настрій (80 %), активацію, бадьорість (по 70 %), працездатність (60 %), інтерес (50 %). Всього 5: 3 діяльнісні, емоційний, мотиваційний.

Захопленість: активація, гарний настрій (по 60 %), безтурботність, інтерес, працездатність (по 55 %). Всього 5: 2 діяльнісні, мотиваційний, емоційний, спілкування.

Агресія: тривога, страх (по 60 %), агресія (55 %), Всього 3 емоційних.

Закоханість: доброзичливість (65 %), щирість, гарний настрій (по 60 %). Всього 3: 2 спілкування, емоційний.

Активація: працездатність (70 %), активація (65 %), бадьорість, гарний настрій (по 60 %), зібраність (55 %). Всього 5: 3 діяльнісні, вольовий, емоційний.

Захоплення: гарний настрій (80 %), активація (55 %), інтерес (50 %). Всього 3: емоційний, діяльнісний, мотиваційний.

Спокій: гарний настрій (55 %) - емоційний.

Отже, у дітей актуалізуються емоційні стани під впливом 43,7 % емоційних станів дорослих, 18,75 % діяльнісні, 18,75 % станів спілкування, по 9,4 % мотиваційних і вольових. Діяльнісні стани вихованців виникають у відповідь на 43,3 % діяльнісних станів педагогів, 30 % емоційних, 20 % мотиваційних, 6,6 % вольових. Мотиваційні стани актуалізуються у відповідь на 40 % емоційних, 40 % мотиваційних, 20 % діяльнісних станів вихователів. Стани спілкування вихованців: 58,3 % станів спілкування, 33,3 % емоційних, 8,3% мотиваційних. Інтелектуальні стани вихованців викликаються: 75 % емоційних, 25 % інтелектуальних станів педагогів.

Нами встановлено також, що у віці 3-4 роки переважають пасивні способи регуляції (фізичні, рухові, мовні реакції). Співвідношення пасивних і активних способів - 7:1; у дітей 4-5 років відбувається закріплення емоційних прийомів саморегуляції. Співвідношення пасивних і активних способів - 4:1; у дітей 5-6 років, виробляються складніші способи регуляції, із залученням функцій уяви, пам'яті, мислення, мови. Встановлюється врівноваженість між зовнішніми і внутрішніми чинниками, сприяючими виробленню і закріпленню прийомів і способів саморегуляції. Співвідношення пасивних і активних способів складає 1:1; у віці 6-7 років виробляються способи, спрямовані на самозміну, самокорекцію, самоконтроль.

Отже, є істотні підстави зробити висновки про те, що регуляторна функція станів досягається завдяки кількісним і якісним змінам механізмів саморегуляції упродовж усього етапу онтогенезу.

Таким чином здійснений кількісно-якісний аналіз специфіки взаємозв'язку психічних станів і адаптативних процесів для кожної із виокремлених груп окремо дозволив виявити властиві для кожної із вікових груп констеляції змінних, що дозволяє класифікувати останні як відносно усталені константи, інваріантність яких відкриває можливість для обрання ефективних засобів впливу, спрямованих як на розв'язання завдань діагностики, так і на вибір відповідних психолого-педагогічних засобів оптимізації рівня адаптації дитини до нових для неї умов соціалізації, зокрема, до умов входження дитини до середовища дошкільного і навчального закладу освіти.

Висновки

Узагальнення отриманих у роботі теоретико-емпіричних результатів дало підстави зробити такі висновки:

1. Як багатовимірне утворення психологічна адаптація постає базовою складовою і механізмом процесу соціалізації загалом, в ситуації зміни умов життєдіяльності зокрема. Дослідження проблеми адаптації серед завдань педагогічної психології дозволяє виокремити три основні напрямки: психофізіологічний, соціально-психологічний і особистісно-ситуаційний. Відповідно до цього пояснювальними моделями постають такі форми адаптації як біологічна (психофізіологічна), дидактична й особистісна. Соціально-психологічна адаптація як базальний компонент діяльнісного ставлення людини до світу, провідна функція якого полягає в оволодінні відносно стабільними умовами й обставинами власного буття, є складним процесом і результатом її активного пристосування до середовища. Шляхом соціального прийняття ситуативно можливих способів поведінки особистість з метою успішної адаптації осмислює і вирішує актуальні життєві завдання і проблеми. Якщо соціальна адаптація є пристосуванням людини до існування в суспільстві згідно з його вимогами і власними потребами, мотивами та інтересами упродовж онто- й соціогенетичного освоєння світу, то психологічна адаптація є синтезом складної взаємодії особистості й життєвих ситуацій протягом подальшого шляху. Адаптація є однією з найважливіших і найнеобхідніших умов повноцінного розвитку дитини, її пристосування і творчої спрямованості та продуктивності в усіх напрямках майбутньої самореалізації.

2. Психічні стани особистості змінюються в результаті впливу внутрішніх і зовнішніх детермінант, вони визначають загальне тло психофізичного і соціального здоров'я та є віддзеркаленням відносин, переживань до значущих предметів, явищ, людей, дій для дитини в конкретній ситуації. Існує усталений взаємозв'язок характеристик психічних станів дошкільника та його адаптаційного потенціалу. Зміст і спрямованість психологічних змінних, що відображають рівень сформованості адаптаційного потенціалу дошкільників, які перебувають на різних етапах вікового розвитку, включають до себе як спільні, так і специфічні ознаки. При цьому загальні ознаки зумовлюються віковими обставинами і ситуацією, до якої адаптується і в яку соціалізується сучасний дошкільник. Специфічні ознаки - характером взаємин, індивідуальними особливостями, досвідом життя й виховання у сім'ї, рівнем мовленнєвого розвитку, браком досвіду участі у спільній з дорослими діяльності, психологічної компетентності персоналу дошкільного закладу.

3. Унаслідок констатувального дослідження були виділені за показником адаптаційності поведінки новим умовам соціалізації типові психічні стани дошкільників: радість, здивування, тривожність, страх, безтурботність, активність, веселість, інтерес, агресія, образа, прагнення до знання, прихильність, ніжність, бадьорість, безпорадність, дружелюбність. Останні представлені: емоційними станами спілкування, діяльнісними, а також мотиваційними й інтелектуальними. Встановлено, що найбільша кількість вказаних станів спостерігається у дітей 4-5 і 6-7 років.

Встановлено, що у віці від 3 до 7 років збільшується не лише характер співвідношення типових психічних станів, а й розширюється діапазон ситуацій, що актуалізують психічні стани тієї чи іншої модальності.

4. Нами виділені 4 етапи розвитку адаптаційного процесу у віці від 3 до 7 років, характерною особливістю якого є перехід пасивних прийомів пристосування до активних, засвоєння зразків поведінки дорослих і дітей у процесі ігрової та спеціально організованої розвивальної навчально-виховної діяльності.

Процес інтегрування психічних станів і адаптаційного потенціалу, що має місце в разі реалізації програми оптимізації психологічної адаптації дошкільника, призводить до виникнення сталої тенденції актуалізації комплексу характеристик, що забезпечують оптимальний перебіг психологічної адаптації дошкільника в умовах зміни ситуації соціалізації.

Нами виявлено, що оптимальному рівню адаптації відповідають психічні стани: щирості і радості у дітей 3-4 років, тривожність, безтурботність і активність - для 4-5 років, активність (пізнавальна), уважність, здивування і інтерес - для дошкільників 5-6 років, зацікавленість, активність, доброзичливість, співчуття, турбота, веселощі - у віці 6-7 років.

Підвищення рівня психологічної адаптації супроводжується виразною тенденцією до переструктурування психічних станів дошкільника в напрямку їх позитивізації. Навпаки, наявність протилежної тенденції вказує на послаблення адаптаційних можливостей дошкільника, а отже і до підсилення в нього реакцій негативного психологічного змісту.

5. Згідно з концепцією генетичної психології адаптація, як і весь розвиток, підпорядковується положенням про те, що специфічні форми психіки не дані людині від народження, а лише задані як суспільні зразки, тому психічний розвиток (адаптація) здійснюється у вигляді засвоєння цих зразків, насамперед у процесі цілеспрямованого навчання і виховання. У результаті дослідження доведено, що завдяки системі розвивальних соціально-організаційних занять, спрямованих на засвоєння правил спілкування з дорослими і однолітками, в спільній діяльності у процесі демонстрації прийомів регуляції, відбувається засвоєння дошкільниками активних прийомів саморегуляції.

Отримані в дисертаційному дослідженні результати і зроблені на їх підставі висновки, звісно, не вичерпують усіх аспектів порушеної проблематики. Нагальною з теоретичного та практичного боку є проблема розробки і впровадження у мережу психологічних осередків дошкільних установ програми оптимізації процесу психологічної адаптації дошкільника до нових умов соціалізації з урахуванням його психофізичних і психологічних особливостей, що відкрило б реальну можливість задіяти принцип особистісного підходу вже на цьому етапі онтогенезу. В цьому якраз і вбачаємо перспективи наших подальших досліджень.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Ригель О.В. Психологічний аналіз ключових підходів до вивчення суб'єктності (теоретичні аспекти проблеми) /О.В.Ригель// Актуальні проблеми психології : Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка НАПН України / За ред. С.Д. Максименка. - К.:ДП "Інформаційно-аналітичне агентство ", 2008. - Т.8. -.Вип. 9. - C. 352-361.

2. Ригель О.В. Особливості перебігу процесу адаптації дошколят / О.В. Ригель // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України /За ред.С.Д.Максименка. - К.: Гнозіс, 2009. - Т.11. - Ч.3. - С.351-357.

3. Ригель О.В. Психічний стан як індикатор процесу адаптації дошкільника до нових умов соціалізації / О.В.Ригель // Проблеми сучасної психології: Зб.наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України / За ред. С.Д.Максименка, Л.А.Онуфрієвої. - Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2009. - Вип.5. - С. 400-411.

4. Ригель О.В Психологічне вивчення суб'єктності учіння / О.В.Ригель // Актуальні проблеми психології. Зб. наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України - Київ,2009. - Т.Х. - Ч. 3. - С.434-443.

5. Ригель О.В Вікові особливості саморегуляції психічних станів на етапі дошкільного віку / О.В.Ригель // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. праць Інституту психології ім.Г.С.Костюка НАПН України / За ред. С.Д. Максименка. - К.: Гнозіс, 2009. - Т.ХІ. - Ч. 7. - С.426-435.

6. Ригель О.В. Психолого-падагогічні аспекти дослідження психічних станів дітей дошкільного віку /О.В.Ригель // Актуальні проблеми психології: Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка НАПН України / За ред. С.Д. Максименка. - К., 2009. - С. 406-414.

7. Ригель О.В. Психологічний аналіз тривожності депривованих підлітків / О.В.Ригель // Тези Міжнародної науково-практичної конференції „Творчість як засіб особистісного росту та гармонізації людських стосунків”( 22-23 квітня 2005 року.), м. Житомир. - Київ- Житомир: Державний фонд фундаментальних досліджень МОН України, 2005. - С. 78-79.