Вплив розлучення батьків на соціалізацію дитини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Особливості впливу розлучення батьків на соціалізацію дитини

1.1 Сім'я як найважливіший інститут соціалізації дитини

1.2 Сімейні конфлікти як головна причина виникнення розлучень

1.3 Розлучення та його вплив на особистість дитини

Розділ 2. Експериментальне дослідження впливу розлучення батьків на соціалізацію дитини

2.1 Діагностика вивчення впливу розлучення батьків на соціалізацію дитини

2.2 Експериментальна соціально-педагогічна програма щодо допомоги дітям в ситуації розпаду сім'ї за допомогою методу казкотерапії

2.3 Аналіз результатів дослідження

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Актуальність дослідження. Сім'я є одним із найважливіших соціально-виховних інститутів, значення якого важко переоцінити, тому проблеми пов'язані із її життєдіяльністю та функціонуванням завжди привертали увагу педагогів, психологів, соціологів.

Розлучення та її психологічні слідства представляють актуальну проблему сучасного суспільства. Щороку внаслідок розлучень виникає дуже багато неповних сімей, де дитина буде виховуватися одним із батьків. У результаті дитина отримує одностороннє виховання і у неї може скластися спотворене ставлення до шлюбу та сім'ї.

В Україні щороку реєструють в середньому 300 тисяч шлюбів, і більше ніж половина подружніх пар розлучаються. 50-60% всіх розлучень припадає на молоді сім'ї, з яких більша частина розводиться в перші три місяці - півтора року спільного життя.

Розкол сім'ї переживають сотні тисяч дітей. Розлучення - це стресова ситуація, яка порушує душевну рівновагу одного або обох партнерів, і особливо дітей. Ситуація розлучення в сім'ї завдає великої шкоди психічному здоров'ю як дітей так і дорослих. Особливо болісно реагують на розлучення 7 - 12 -річні діти і, перш за все хлопчики, дівчатка ж особливо гостро переживають розлуку з батьком у віці від двох до п'яти років.

Наслідки розлучення батьків можуть негативно позначитися на всьому подальшому житті дитини. «Битва» батьків у період розлучення призводить до того , що у 37,7 % дітей знижується успішність, у 19,6 % страждає дисципліна, 17,4 % потребують особливої уваги, 8,7 % тікають з дому, у 6,5% виникають конфлікти з друзями.

Зростання сирітства за живого батька збільшує ймовірність девіантної поведінки серед підлітків. Розлучення створює травмуючі ситуації, які викликають нервово-психологічні розлади, як в батьків, так і в дітей.

Мета дослідження: вивчити передумови, причини та наслідки розпаду сім'ї і вплив ситуації розлучення батьків на соціалізацію дитини.

Завдання дослідження:

Опрацювати соціально-педагогічну літературу та ознайомитися з основними поняттями стосовно нашого наукового дослідження.

Вивчити роль сім'ї у процесі соціалізації дитини;

Розглянути причини виникнення конфліктів в сім'ї.

Розглянути вплив розлучення на розвиток та соціалізацію дитини.

Об'єкт дослідження: розлучення як ненормативна криза сім'ї.

Предмет дослідження: особливості впливу ситуації розлучення батьків на соціалізацію дитини.

База дослідження: учні 8-10-тих класів Старокозацького НВК. Структура курсової складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатку, загальний текст курсової роботи містить 00 сторінок. У списку використаних джерел - 00 найменувань.

сім'я соціалізація розлучення дитина



Розділ 1. Особливості впливу розлучення батьків на соціалізацію дитини

1.1 Сім'я як найважливіший інститут соціалізації дитини

Соціалізація -- це комплексний процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, які дозволяють йому бути повноправним членом суспільства.[3]

Також, соціалізацію трактують, як безперервний і багатогранний процес, що триває протягом усього життя. Проте особливо інтенсивно він відбувається у дитинстві і юності, коли закладаються всі базові ціннісні орієнтації. Встановлюються основні соціальні норми й стосунку, формується мотивація соціальної поведінки.[5]

За визначенням Т. Парсонса соціалізація розуміється як «інтерналізація культури суспільства, в якому дитина народилася», як «освоєння реквізиту орієнтації для задовільного функціонування в ролі». Згідно з його поглядами, людина «вбирає» в себе загальні цінності в процесі спілкування зі «значущими іншими».

В свій час, видатний дослідник З. Фрейд висунув на перший план психологічні механізми соціалізації: імітацію, ідентифікацію, почуття сорому і провини. Він вважав, що:

1) імітація - це усвідомлена спроба дитини копіювати модель поведінки;

2) ідентифікація - це спосіб усвідомлення приналежності до конкретної спільності. Це позитивні механізми соціалізації так як вони націлені на засвоєння певного типу поведінки;

3) сором і вина - це негативні механізми соціалізації, так як вони пригнічують , або забороняють деякі зразки поведінки.

Узагальнивши свої дослідження, Д. Смелзер звів соціалізацію до трьох стадій:

1) стадія наслідування і копіювання дітьми поведінки дорослих;

2) ігрова стадія, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролі;

3) стадія ігрових ігор, на якій діти вчаться розуміти, що від них чекає ціла група людей.

Об'єднавшись, Т. Парсонс і С. Бейлз визначили, що соціалізація - це механізм формування конкретної особистості, імітацію як процес, за допомогою якого засвоюються специфічні елементи культури, особливі знання, уміння, обряди.

В свою чергу А. Мудрик визначила механізми соціалізації як соціально-психологічні впливи середовища, що безпосередньо сприяють інтеріоризації зовнішніх групових норм і цінностей.

Всі механізми соціалізації вітчизняні психологи поділяють на три групи:

1) неусвідомлювані (навіювання, зараження, наслідування, ідентифікація);

2) усвідомлювані (референтна група, авторитет, популярність);

3) окрема група механізмів, до якої належать санкції заохочення і покарання, що застосовуються в суспільстві.

На соціалізацію людини вагомий вплив має сім'я. Як соціальний інститут вона впливає на всі сторони життя, й усі соціальні процеси. У той самий час сім'я має відносну автономність від суспільно-економічних відносин, виступаючи одним із традиційних соціальних інститутів.

Належне функціонування сім'ї як соціального інституту є вкрай необхідним для суспільства тому, що саме тут відбувається соціалізації дитини.

Людина не народжується із закодованими соціально-позитивними чи соціально-негативними властивостями. Особистість людини, її сутність формується в процесі всього життєвого шляху -- в процесі соціалізації, внаслідок якої людина набуває певних властивостей і якостей, що детермінують її поведінку.

У тлумачному словнику поняття «сім'я», «родина», «рід» уживаються як синоніми, що відображують певну групу людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Сім'я -- це одна з найважливіших форм організації життя людей, яка має фундаментальне значення як для індивіда, особистості, так і для суспільства.

Отже, сім'я - це гніздо суспільства. Саме в сім'ї людина отримує свій перший досвід соціальної взаємодії.

Свого часу Г. Матвеєв запропонував для кращого тлумачення поняття сім'ї, звести його до основних ознак: сім'я є об'єднанням осіб, пов'язаних між собою шлюбом або спорідненістю; взаємною матеріальною та моральною підтримкою; народженням та вихованням дітей; взаємними особистими та майновими правами та обов'язками; спільне проживання учасників сімейно-побутового об'єднання та ведення ними спільного господарства [2, с. 41]. Нам здається, що саме такі ознаки сім'ї є найбільш прийнятними для виділення сім'ї з-поміж інших соціальних утворень.

Разом з тим природа самої сім'ї надзвичайно складна та багатогранна.

Тому жодне визначення не може найбільш повно і найбільш точно відтворити та розкрити її сутність. Визначення фіксують лише найбільш спільне та суттєве в предметі дослідження. Різнобічні та численні дослідження сім'ї, її функцій, ролі та значення для суспільства в цілому, дозволили вченим сформулювати ряд нерідко досить різних висновків, проте в одному, думка більшості співпала -- справедливій оцінці важливості для людського суспільства сімейних зв'язків, які виступають необхідною рушійною силою та стимулом цивілізації.

Для дитини сім'я - це середовище, де формуються умови його фізичного, психічного, емоційного і інтелектуального розвитку. Для дорослої людини сім'я є джерелом задоволення низки його потреб і малим колективом, який висуває до людини різні і досить складні вимоги. В процесі життєвого циклу людини послідовно змінюється її функції і статус в сім'ї.

Сім'я поєднує у собі властивості соціальної організації, соціальної структури, інституту та малої групи, входить у предмет вивчення соціології, соціалізації, психології, педагогіки, політики і права; дозволяє краще зрозуміти процеси соціального контролю та соціальної дезорганізації, соціальної мобільності, міграції і демографічних змін. Без звернення до своєї сім'ї немислимі прикладні дослідження в багатьох сферах виробництва та споживання, масових комунікацій, вона часто описується в термінах соціальної поведінки, прийняття рішень, конструювання соціальних реалій тощо.

Порівняно з іншими соціальними інститутами сім'я має певні особливості, що істотно впливають на становлення особистості дитини:

1) Наявність усіх форм життєдіяльності людини, що реалізуються через функції сім'ї. У результаті сім'я формує власний спосіб життя, мікрокультуру, основою якої є цінності й елементи культури суспільства чи окремих його соціальних верств. Таким чином, на думку А. Карлсона, сім'я -- це суспільство в мініатюрі, з якого вибудовується соціальна взаємодія загалом.

2) Включеність дитини в сім'ю з дня її народження, формування саме в сім'ї перших уявлень про те, що добре і що погано, що таке добро і зло, коли дитина найбільшою мірою сприймає виховні впливи. Фактично сім'я є першою сполучною ланкою між людиною і суспільством, яка передає від покоління до покоління генетичний код, певні соціальні цінності, що на суб'єктивному рівні є ціннісними орієнтаціями членів сім'ї.

3) Безперервність і тривалість контакту людей різної статі, віку, з різним обсягом життєвого досвіду спричинюються до інтеріоризації дітьми зразків поведінки насамперед батьків і тільки потім -- людей поза сім'єю.

4) Переважно емоційний характер зв'язків між членами сім'ї, що базуються на любові і симпатії, створює сприятливу основу для спрацьовування таких неусвідомлюваних дитиною соціально-психологічних механізмів впливу, як наслідування, навіювання, психічне “зараження”. При цьому забарвленість емоційних контактів впливає на формування почуття задоволення (незадоволення) собою і оточенням.

Як засвідчують спостереження, позитивній соціалізації сприяє дотримання у сімейному вихованні наступних пріоритетів у батьківських моделях поведінки:

особистість важливіша від проблеми;

теперішнє важливіше, ніж майбутнє та минуле;

почуття і переживання важливіші думок і вчинків;

співпереживання і розуміння важливіші пояснень;

сприйняття і розуміння важливіші виправлення;

особистісна спрямованість важливіша методик;

особистісна зрілість важливіша просто дорослості.

Сім'я є першим і єдиним на певному етапі формування особистості інститутом соціалізації. І в цьому сенсі ми солідарні з О. Сахаровим, який підкреслював, що «протягом певного періоду, доволі відповідального періоду становлення свідомості, волі та характеру, саме сім'ї належить у процесі виховання основна, провідна роль» [5, с. 61]. Тільки сім'я з позитивним морально-психологічним потенціалом спроможна до кінця виконати свій обов'язок перед суспільством по формуванню суспільно цінної особистості. Тому, справедливим є висновок, що «світогляд і моральні цінності, що існують у нашому суспільстві, неповнолітній спочатку сприймає у тому вигляді, в якому вони існують як відображення в свідомості його постійного оточення» [6, с. 20].

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Саме сім'я закладає основу, спираючись на яке дитина вибірково сприймає, засвоює або відкидає наступну соціальну інформацію в якості керівництва до дії. Сімейний вплив на дітей є унікальним за інтенсивністю та результативністю, оскільки воно здійснюється безперервно, одночасно, охоплює всі сторони особистості, що формується, триває протягом багатьох років, заснований на сталості контактів і, що дуже важливо, на емоційних стосунках дітей і батьків між собою. Не можна не визнати, що в цих випадках мова йде не тільки про природні почуття любові і довіри, а й про почуття дитиною своєї безпеки, захищеності, можливості ділитися переживаннями, отримувати допомогу. Так само не можна не погодитися, що сім'я - основне середовище існування та життєдіяльності дітей в ранній період життя, і багато в чому зберігає цю якість у підлітковий період.

У процесі сімейного спілкування передається життєвий досвід старших поколінь, рівень культури почуттів і поведінки. Сімейне виховання є важливою умовою формування особистості дитини, тому що сім'я - це той мікроколектив, в якому дитина набуває першого досвіду людських контактів, де, спостерігаючи за оточенням, вона засвоює норми і правила поведінки, і через брак життєвого досвіду робить висновок, що все, що відбувається в родині повторюється в суспільстві в цілому, беручи сім'ю за модель всього суспільства.

Особливо важливе значення для виховання моральних якостей дітей має особистий приклад батьків. Батько і мати - найближчі і найбільш переконливі зразки, на прикладі яких людина, росте, перевіряє і будує свою поведінку. Дитина дуже уважна і чутлива до всього, що їй доводиться спостерігати, з чим доводиться стикатися в сім'ї - першою і головною ниві життєвих вражень. Словом, вся обстановка сімейного життя, всі без винятку його прояви, впливають на дітей, які ростуть у цій сім'ї.

Сімейне виховання - це повсякденний і безперервний вплив на свідомість людини, підростає, всього укладу життя цієї сім'ї, кожного вчинку батьків. Ми повністю згодні з тими вченими, які підкреслюють, що «вплив сім'ї на дитину настільки специфічний, що йому просто неможливо підібрати еквівалент; сім'я близько підходить до об'єкта виховання, може безпосередньо на нього впливати, оскільки наділена для цього величезними можливостями »[3, с. 39-40].

Питання виховної ролі сім'ї завжди були актуальними для суспільства, незважаючи на пануючу ідеологію того чи іншого періоду його розвитку. Роль сім'ї у вихованні дітей величезна, і сімейне батьківське виховання не можна замінити самими формами державного, суспільного виховання. Тільки нормальна, благополучна сім'я може стати для дитини носієм неповторною близькості (емоційної, духовної) батьків і дитини; має можливості постійно, інтенсивно, свідомо і в звичайному природному режимі впливати на дітей; приваблює дітей до вирішення сімейних питань, робить їх повноправними членами сім'ї, своєрідними партнерами, для дитячої свідомості дуже важливо, з розумінням ставиться до всіх дитячих і підліткових проблем; формує характер дитини, з максимальним урахуванням моральних, культурних і правових цінностей суспільства; надає дитині позитивного досвіду спілкування, позитивного уявлення про взаємовідносини статтями, майбутнє сімейне життя; приваблює дітей до істинних цінностей, формує відповідні орієнтації; є засобом захисту від негативних факторів ззовні.

Сім'я виступає домінуючим інститутом у формуванні особистості дитини. Причому тільки та сім'я має позитивний вплив, яка допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять; вона має у сім'ї свої права і обов'язки; до її потреб ставляться з розумінням. Саме в таки їх сім'ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, спокійною, здатною до співчуття та емпатії, оптимістичною, добрим товаришем, має тверді етичні моральні цінності.

Отже, навколишнє соціальне мікросередовище, психологічний клімат у сім'ї, умови виховання, стосунки з батьками і особистість самих батьків мають вагомий вплив на дитину і, насамперед, на особливості її характеру. Якщо сімейна атмосфера несприятлива для психічного розвитку, то цілком можливо, що і сформовані риси особистості дитини також будуть патологічними.

1.2 Сімейні конфлікти як головна причина виникнення розлучень

Існує чотири кути сімейного вогнища - це взаємна любов, взаємна вірність, взаємна повага і взаємна допомога. Як творці, хранителі сімейного вогнища чоловік і дружина рівно відповідальні за його долю, за міцність і довговічність браку, в рівній мірі визначають психологічний клімат в сім'ї, гармонію подружніх відносин. Не можна будувати сімейні відносини на нерівності, пануванні одного з подружжя над іншим.

Одружуючись, люди хочуть сімейного щастя. Але їх надії не завжди збуваються. Після вступу до браку молодожонам належить добре дізнатися один одного, вивчити звички, вироблені в колишньому житті, навчитися взаємодіяти, відмовлятися від того, що цій взаємодії заважає. Але це вдається далеко не всім - і тоді подружжя перестає розуміти один одного, між ними виникають конфлікти, що переростають в сімейні сварки і скандали.

Конфлікт - це сигнал про те, що існує суперечність у потребах, поглядах, інтересах тощо. У взаєминах між рідними людьми, причинами конфліктів можуть бути об'єктивні обставини, реальні труднощі й перешкоди, складні ситуації, а можуть бути й суб'єктивні причини: упередження, різні ціннісні орієнтації, звички, особливості характеру, темпераменту тощо.

У психології під конфліктом розуміється обопільний негативний психічний стан двох або більше людей, що характеризується ворожістю, негативізмом у відносинах, викликане несумісністю їх поглядів, інтересів або потреб. Конфлікти бувають відкриті або приховані. Відкриті конфлікти приймають форму сварки, скандалу, бійки і т.д. Приховані ж конфлікти не мають яскравого зовнішнього прояву, це внутрішня незадоволеність, але їх вплив на подружні відносини не менш відчутний, чим відкритих. Особливості конфліктів в сім'ї виражаються в тому, що психічний стан подружжя може перейти в стресовий стан, який спотворює психіку людини; загострюються негативні переживання в духовному світі людини, може наступити стан спустошеності, при якому все здається байдужим.

Конфлікт може виступати не тільки як фактор дестабілізації сім'ї, виконуючи деструктивну роль, але й виконувати конструктивну функцію. В останні роки в молодих сім'ях збільшується кількість конфліктних ситуацій, які спричиняють сімейне неблагополуччя, що веде до розпаду сімей.

Сімейний конфлікт - суперечлива поведінка подружжя та інших членів сім'ї у сфері сімейних відносин (особистих та майнових); зіткнення подружніх та родинних амбіцій з метою встановлення власного пріоритету у вирішенні життєво важливих питань сім'ї.

Отже, сімейні конфлікти можна класифікувати за такими ознаками:

1) за суб'єктами між подружжям; батьками й дітьми; бабусями, дідусями та онуками тощо;

2) за джерелами: ціннісні (невідповідність почуттів та реальних відносин подружжя, наявність протилежних інтересів, потреб); господарські (різні погляди на ведення домашнього господарства); статусні (боротьба за лідерство); емоційні (ревнощі, дефіцит любові, турботи, непорозуміння); сексуальні (психо-сексуальна дисгармонія) та ін.;

3) за сферою прояву: у сімейних відносинах (особистих і майнових); між родичами; у стосунках сім'ї з державними чи іншими органами;

4) за формою: бурхливі (образи, скандали, биття посуду тощо); “тихі” (переривання спілкування, “бойкоти” тощо).

Конфлікти можуть бути легковирішуваними і важковирішуваними. У легко вирішуваних конфліктах причина може бути легко встановлена і усунена. А у важковирішуваних навіть при виявленні причини їх нелегко ліквідовувати, тому відносини між подружжям залишаються напруженими. Проте причину, що зіпсувала відносини, потрібно постаратися усунути якнайскоріше.

За визначенням А. Мудрик, сімейні конфлікти - це протиборство між членами сім'ї на основі зіткнення протилежно спрямованих мотивів або поглядів [3].

Сімейні конфлікти є однією з найпоширеніших форм конфліктів. За оцінками фахівців, у 80-85% сімей відбуваються конфлікти, а в інших 15-20% виникають сварки з різних приводів [8].

При аналізі причин сімейних конфліктів важливо враховувати соціальні фактори мікро- і макросередовища. До факторів мікросередовища слід віднести: погіршення матеріального становища сім'ї; надмірну зайнятість одного або обох членів подружжя на роботі; неможливість нормального працевлаштування подружжя або інших членів сім'ї; тривала відсутність житла; відсутність можливості влаштувати дітей у дитячу установу та інші .

Серед основних причин сімейних конфліктів визначають такі:

психосексуальна несумісність подружжя;

неповага одного партнера до почуття гідності іншого;

незадоволені потреби в позитивних емоціях (відсутність турботи, уваги, любові, ласки, розуміння);

пристрасть одного партнера до надмірного задоволення своїх потреб (алкоголь, наркотики, азартні ігри та інші адикції);

розбіжності в стилі відпочинку;

незадоволення потреби у взаємодопомозі по догляду за дітьми, по веденню домашнього господарства.

Суттєвою особливістю сімейних конфліктів є те, що вони можуть мати важкі соціальні наслідки. Нерідко вони закінчуються трагічно. Дуже часто призводять до різних захворювань членів сім'ї. Особливо важкі наслідки сімейні конфлікти мають для дітей.

При аналізі сімейних конфліктів, особливо подружніх, важливо враховувати кризові періоди в розвитку родини.

Перший кризовий період у розвитку сім'ї спостерігається в перший рік подружнього життя. У цей період відбувається адаптація подружжя один до одного. Імовірність розлучень в цей період становить до 30% від загального числа шлюбів.

Другий кризовий період зв'язаний з появою дітей. Народження дитини для багатьох сімей є серйозним випробуванням. У подружжя з'являються нові нелегкі обов'язки по догляду за дитиною, її виховання. В зв'язку з цим у них суттєво обмежуються можливості для професійного зростання, для реалізації своїх інтересів. Можливі зіткнення поглядів подружжя і їхніх батьків з питань виховання дитини. У цей період втома дружини, пов'язана з доглядом за дитиною, може призвести до в пасової дисгармонії сексуальних відносин.

Третій період кризи сім'ї збігається із середнім подружнім віком (10-15 років спільного життя), який характеризується насиченістю один одним, появою дефіциту почуттів.

Четвертий період кризи сім'ї настає після 18-24 років подружнього життя. Основна причина сімейного кризи в цей період пов'язана з підсилюється емоційною залежністю подружжя, їх переживаннями з приводу можливих зрад чоловіка [12].

Під час сімейного конфлікту молоді люди обирають для себе одну з трьох моделей поведінки:

приховане переживання, що ховається за сильним бажанням зберегти шлюб, але з повною відсутністю можливості заявити про свої думки та бажання;

відстоювання своєї правоти та бажання змінити партнера, його думки та дії, що супроводжується агресією, зневагою та звинуваченнями;

банальне уникнення відносин, що ведуть до конфлікту, втеча від "гострих" тем.

Основні мотиви розлучень можна поділити на три типи:

мотиви, обумовлені дією соціально-економічних факторів: матеріальний розрахунок при укладанні шлюбу, часті відрядження одного з членів подружжя, незадоволеність житловими і побутовими умовами, засудження чоловіка або дружини з позбавленням волі на тривалий термін;

мотиви, обумовлені соціально-психологічними факторами: відмінності у потребах, інтересах, цілях, втручання третіх осіб, несхожість характерів, необґрунтовані ревнощі, нова любов, зрада;

мотиви соціально-біологічного характеру: пияцтво та алкоголізм подружжя, подружня невірність, хвороби, психічне захворювання, нездатність або небажання когось із подружжя мати дітей, велика різниця у віці, сексуальна несумісність.

Зазначимо, що жінки найчастіше основною причиною розлучення вважають матеріальні труднощі та пияцтво, а чоловіки -- нове захоплення, несумісність та одноманітність сімейного життя. Молодь найчастіше вбачає причину розлучення у несумісності характерів, появу нової любові, зраду та буденність сімейного життя.

Розлучення як соціальний феномен приводить до складних і численних наслідків і виявів деформації у життєдіяльності сім'ї.

Наслідки розлучень для дорослих бувають різними. Для одних людей розлучення перетворюється у серйозну життєву кризу, викликає стрес та депресію, для інших -- це початок змін на краще. Однак, розлучення завжди негативно позначається на емоційному благополуччі людини, стані її здоров'я; породжує серйозні юридичні проблеми; ускладнює економічне становище членів колишнього подружжя; змінює відносини з найближчим соціальним оточенням; загострює проблеми, пов'язані з виконанням батьківських прав та обов'язків. Відомо, що розлучені люди частіше хворіють та схильні до суїцидів ніж ті, що перебувають у шлюбі.

Негативними є наслідки розлучень і для дітей, оскільки діти зазвичай хочуть мати і маму, і тата. У багатьох дітей виникає почуття провини, неповноцінності, покинутості. Особливо гостро ці почуття можуть проявлятися під час вступу одного з батьків у повторний шлюб. У дітей з'являється ще одна проблема: як зжитися з мачухою або вітчимом.

Вирішення сімейних конфліктів може бути забезпечене досягненням згоди із спірних питань. Це найбільш сприятливий варіант будь-яких сімейних конфліктів. Але є і інші форми розв'язання конфліктів, але вони не конструктивні. Прикладом цього може бути втеча дітей із сім'ї, позбавлення батьківських прав тощо. Таке розв'язання важкою ношею лягає на плечі батьків або дітей, призводить їх до важких емоційно-психологічних хвилювань.

Особливою формою розв'язання подружніх конфліктів є розлучення. Багатьом воно приносить звільнення від накопичених проблем, але часто розлучення задовольняє інтереси лише однієї із сторін і спричинює важкі нервово-психічні хвилювання в іншої. Особливо негативні наслідки має розлучення для дітей. Крім того, треба мати на увазі, що внаслідок розлучення суспільство отримує неповноцінну сім'ю, а це, в свою чергу, призводить до злочинності, наркоманії та інших форм негативної поведінки серед підлітків.

Отже, конфлікт - це сигнал про те, що існує суперечність у потребах, поглядах, інтересах тощо. У взаєминах між рідними людьми причинами конфліктів можуть бути об'єктивні обставини, реальні труднощі й перешкоди, складні ситуації, а можуть бути й суб'єктивні причини: упередження, різні ціннісні орієнтації, звички, особливості характеру, темпераменту тощо.

Традиційно сімейні конфлікти розглядалися як негативне явище, яке відігравало лише дестабілізуючу роль. Наслідки такого конфлікту - це погіршення стосунків, руйнування психологічного клімату в сім'ї і, як кінцевий результат, розпад сім'ї. Але конфлікт може відігравати і позитивну роль як засіб зняття загострених суперечностей у процесі діалогічного спілкування подружжів. У процесі розвитку сім'ї відбувається адаптація сімейних партнерів до кожного нового етапу стосунків у сім'ї. Отже, конфлікт відіграє стабілізуючу роль у тому разі, коли члени сім'ї прагнуть усвідомити існуючі розбіжності, знайти єдність у поглядах і позиціях.

За своєю сутністю конфлікти можуть бути відкритими (висловлювання, крики, прямі сварки), а також закритими (ігнорування, образи, мовчання). Метою конфліктів зазвичай є бажання досягти своїх інтересів, самоствердитися, задовольнити якісь свої психологічні бажання. Подружніми конфліктами частіше за все є сварки, суперечки, звинувачення. Форма, прояви і причини кожного можуть бути різні. У цій статті будуть названі основні психологічні причини виникнення конфліктів у молодій сім'ї.

1.3 Розлучення та його вплив на особистість дитини

Шлюб, сім'я, розлучення, повторний шлюб -- найскладніші особисті проблеми людини, від вирішення яких залежить його благополуччя і особисте щастя.

Розрив родинних зв'язків негативно б'є по соціалізації наступних поколінь. Зростання сирітства за живого батька збільшує ймовірність девіантної поведінки серед підлітків. Розлучення створює травмуючі ситуації, які викликають нервово -- психологічні розлади, як в батьків, так і в дитини. Розлучення - це криза, яка зачіпає всю сімейну систему і тяжко переживається як самим подружжям, так і дітьми.

Курбатов В. дає таке визначення: «розлучення -- це фінал тривалої дезорганізації подружнього життя, хронічних сварок і збройних конфліктів, нагромаджених образ та непорозумінь» [30].

За даними І. Кіна, діти, які виросли без батька, мають знижений рівень домагань, у них підвищений рівень тривожності, частіше зустрічаються невротичні симптоми, погано спілкуються з однолітками, гірше засвоюють статеві ролі.

Загальновідомо: сім'я для дитини -- фортеця, яка забезпечує захищеність, створює психологічний комфорт, збагачує першим життєвим досвідом. Тут здійснюється базова соціалізація, залучення малюка до загальнолюдських цінностей. Завдяки батькам малеча вчиться розуміти, що її люблять, і сама виявляє любов до них. Почуття любові -- невід'ємна умова здорового душевного розвитку й рівноваги.

Негативний досвід конфліктної сім'ї для майбутнього сімейного життя виражається в тому, що:

а) дитина росте в умовах протиріччя, неузгоджених вимог батька і матері;

б) духовна атмосфера сім'ї не має спокою, миру, благополуччя, стабільності, тобто всіх тих умов, які необхідні для повноцінного духовного і психічного розвитку дитини;

в) різко зростає ризик нервово-психічних захворювань;

г) росте бездоглядність і безконтрольність поведінки;

ґ) знижується здатність дитини до адаптації;

д) дитина не засвоює цілий ряд моральних загальнолюдських норм;

е) зростають дефекти морального порядку;

є) дуже часто у дітей формуються суперечливі почуття до своїх батьків, а інколи, навіть, і ворожі почуття до одного з них чи обох [11].

Сильним негативним фактором у вихованні дітей виступає сам факт розлучення, що нерідко має руйнівний вплив на їх психічний стан.

Розлучення двояке: з одного боку -- воно і рятує людей, з іншого - несе їм важкі душевні рани. Є два види розлучень: егоїстичні, недобрі, з турботою більше про себе, і вимушені, вистраждані, захисні, які розривають ланцюг нещастя і полегшують людям життя.

Вплив розлучення на сучасну сім'ю має позитивні та негативні чинники.

Позитивні чинники:

- Змінює на краще умови формування особистості дитини.

- Подружні конфлікти не впливають негативно на психіку дитини.

Негативні чинники:

- Сім'я перестає виконувати основну функцію - виховання дітей.

- Атмосфера напруженості і конфліктних сімейних ситуацій діє на дитину негативно.

- Порушення стабільності сімейної системи.

- В умовах конфліктної сім'ї дитина отримує негативний досвід спілкування.

- Дитина звинувачує себе у всіх проблемах, що склалися в сім'ї.

Наявність обох батьків створює для дитини передумову нормального емоційного та морального її розвитку в сім'ї. Та процес розлучення - не миттєвий психологічний факт. Серед симптомів, які можуть сигналізувати про гостре переживання дитиною неприємностей між батьком та матір'ю знаходимо: негативізм, нервозність, почуття провини, аутоагресія, замкнутість тощо. Брак уваги батьків, розуміння, підтримки призводить до емоційної нестабільності дитини, появі тривог, страхів. Діти фантазують, що тато чи мама більше ніколи до них не прийдуть, що їх розлюбили.

Існує багато причин, які сприяють розлученню, наприклад:

- урбанізація;

- залучення жінок до праці;

- економічна самостійність жінок;

- зміна форм соціального контролю;

- руйнування релігійної основи шлюбу;

- ослаблення зв'язків між поколіннями;

- зниження цінності й кількості дітей у сім'ї [4, с. 56-57].

Для дітей розлучення може мати різний досвід та різні наслідки, які базуються на часі руйнування сім'ї та статі дитини. Тривалість негативних подій є важливим фактором впливу на дитину. Потенційні наслідки не є постійними. С. Крейн та А. Беллер [7, с. 67] зробили висновок, що найгірші наслідки розлучення є для дітей дошкільного віку. Ці наслідки збільшуються з часом. Також з'ясували, що хлопчики страждають більше через розлучення, яке впливає на них більш істотно. Однак К. Бюлер та Дж. Геральд [9] виявили, що конфлікт у сім'ї, де є діти від 2 до 11 років, більш негативно позначаються на дівчатах, на яких вплив розлучення не зникає з часом. А відомий психолог Й. Сан [11, с. 697-713] же довів, що наслідки розлучення для дітей не дуже різняться від статі дитини.

Наслідком кризи сім'ї стають багаточисленні проблеми дитинства, якими є: великий відсоток дітей з відхиленням емоційно-вольового розвитку та поведінки; порушенні процесів формування моральної сфери, що призводить до культу жорстокої сили, панування матеріальних цінностей над духовними; поширюється алкоголізм, наркоманія, криміналу дитячому середовищі та ін.

Науковець О. Отравенко стверджує, що розлучення має не лише негативне значення для дитини, а й позитивне, за умови подолання кризової ситуації у стосунках батьків, надання їх можливості для розвитку та реалізації [10, с. 323].

Функції батька та матері у вихованні дитини неідентичні. Чеські педагоги Я. Гамарова та Л. Голкович вважають, що роль батька є головною при формуванні суспільних цінностей і значення її зростає з дорослішанням дітей, а роль матері призначена для збереження гармонійності в сім'ї та збагачення почуттєвих зв'язків між її членами [5, с. 135]. Проблема розлученої родини полягає у тому, що мати не може замінити батька уже тому, що вона жінка, і тому, що один з батьків не може замінити двох.

Розлучення для багатьох жінок є сильним потрясінням у житті, у стані горя і сорому мати нерідко у всіх негараздах звинувачує батька, виховує у дітей почуття ненависті й зла до нього, яке може обернутися потім не тільки проти самого батька, але і проти неї й інших дорослих.

Ще складніше процес соціалізації дітей проходить у тих сім'ях, у яких мати інтенсивно хоче «влаштувати» своє особисте життя. У сім'ї часто з'являються нові вітчими. Деякі з них, оселяючись у квартирі, хочуть перебудувати на свій лад їх сімейний побут, вимагаючи від дитини певного ставлення до себе, а потім їх залишають. На їх місце можуть прийти інші, і все починається спочатку. Дитина стає замкнутою, вона відчуває себе нікому не потрібною. Часто у дитини погіршуються стосунки з мамою.

Діти в розлученій сім'ї залишаються без догляду, поки мати на роботі, у два рази частіше, ніж у повній. Державна допомога, як і аліменти, полегшують умови життя неповної сім'ї, але не можуть вирішити тих матеріальних проблем, із якими вона стикається. Матеріальні труднощі в розлучених сім'ях переносяться важко і травмують психіку дітей, породжують невдоволення, заздрість, приниження, злість.

Необхідною умовою виховання дітей із розлучених сімей є компенсаційна діяльність дорослих, що доповнює дитині недостатню батьківську (материнську) увагу, завдяки якій виробляються необхідні навички взаємовідносин з іншими людьми, проявляються теплі та щирі емоційні стосунки, які сприяють задоволенню життєво важливих потреб.

Наслідки розлучення батьків можуть негативно позначитися на всьому подальшому житті дитини. «Битва» батьків в період розлучення призводить до того, що

у 37,7% дітей знижується успішність;

у 19,6% страждає дисципліна;

17,4% потребують особливої уваги;

8,7% тікають з дому;

у 6,5% виникають конфлікти з друзями.

На думку деяких зарубіжних дослідників (Дж. Макдермот, Дж. Валлерштейн та ін.), найбільш гострі переживання і відповідні наслідки від розлучення батьків виникають у дітей молодшого дошкільного віку (2,5-3,5 р.). Це підвищена лякливість, розлади сну, зниження пізнавальних інтересів. У середніх і старших дошкільників наслідком розлучення є виражена тривога, переживання втрати, депресія, роздратованість, агресивність, бідність фантазії, заниження самооцінки.

На думку зарубіжних вчених (Дж. Валлерштейна і Дж. Келлі), підлітки виявляють значну активність у бажанні впоратися з тими суперечливими почуттями і побоюваннями, які в них виникли. Діти, які не бажають говорити на тему розлучення батьків, зовнішньо зберігають спокій, байдужість, все заперечують і не бажають спілкуватися. Інші ледве стримують своє хвилювання. Біль від розлучення батьків у дітей довго не проходить і ще багато часу нагадуватиме про себе. Страждання дітей зумовлені тим, що втрачена звична структура сім'ї через розлучення батьків, до якої звикла дитина.

Ще гостріше реагують діти середнього підліткового віку. Ці діти характеризуються підвищеною емоційністю, неврівноваженістю, хворобливою чутливістю, властивими перехідному віку, які мають у підлітка з розлученої сім'ї гіпертрофований характер і роблять його психіку особливо вразливою. Почуття болю і сорому, власної неповноцінності, скривдженості, почуття покинутості й одинокості нерідко стають причинами жорстокості, дратівливості, некомунікабельності дітей. Вони втрачають інтерес до навчання, громадської роботи і т. д. [6, 230].

Лише у старшому підлітковому віці дітям властиво загострено сприймати сам факт розлучення, відчувати його суть.

Розлучення батьків для дитини глибокий психотравмуючий фактор. Реакції дітей відрізняються один від одного, проте їм притаманні такі загальні характеристики:

Страх. Більшість дітей відчувають страх, особливо в період з'ясування стосунків між батьками перед остаточним їх розривом. Найбільш травмують дітей прояви ворожості і насильства.

Самозвинувачення. Діти часто являються центром протиборства між батьками, що вселяє їм почуття провини. Зіткнення і сварки можуть бути для батьків тривіальними подіями, проте дитина схильна звинувачувати в цих сварках себе.

Самоприниження. У дитини виникає уявлення, що його не люблять, і це знижує у нього почуття власної гідності. Якщо один з батьків йде з сім'ї, то дитина вважає, що покинули і прирекли на самотність саме його. Хоча батьки знаходять для цього інші пояснення, діти вважають, що розлучення пов'язане з їх власною неспроможністю.

Депресія. Діти переживають розлучення батьків як втрату. На відміну від інших сумних подій, наприклад смерть одного з батьків, почуття, пов'язані з розлученням, можуть знову оживати і повторюватися протягом багатьох років. Наприклад, якщо батько через раптове відрядження відмовляється провести вихідні разом з дитиною, яка з радістю очікував цієї події, то відчуття втрати спалахує з новою силою. Точно так само як і дорослі, діти часто реагують на втрату депресією, раптова зміна ситуації може викликати стан розгубленості.

Підвищена образливість і негативізм. Діти сприймають розлучення батьків і порушення звичного для них порядку життя як хаос і реагують на нього, крім депресії, почуттям гніву. Діти переживають розлучення як образу, на що реагують підвищеною чутливістю і відмовою сприймати реальність.

Аутсайдерство. У зв'язку з сімейними конфліктами діти відчувають себе зайвими. Порівнюючи себе з іншими, вони сприймають себе менш цінними і улюбленими, ніж їх однолітки. У них виникає почуття, що вони не такі, як інші. Почуття провини, пов'язане з розлученням, сором за сутички між батьками, приклади їх ворожих взаємин посилюють уявлення дитини про те, що він є аутсайдером. Відданість своїй сім'ї обмежує його можливість поділитися з іншими своїми переживаннями і тим самим посилює його ізоляцію.

Ставлення батьків до розлучення робить великий вплив на психічне здоров'я дітей. Дослідження показують, що діти розлучених батьків, які підтримують стабільні відносини і не допускають грубості по відношенню один до одного, мають значно менше психічних проблем, ніж діти, які зростають в сім'ях, які формально зберігаються але, в яких переважають сварки і ворожість.

Розлучення і його вплив на дітей, звичайно ж, складне питання, його вплив може бути вельми різноманітним. Рівень впливу і наслідків розлучення багато в чому залежить від рівня розвитку дитини, взаємин батьків до і після розлучення.

Внаслідок розлучення батьки нерідко втрачають душевну рівновагу або навіть впадають в депресивний стан, що чинить на дітей психічний і емоційний вплив. Крім того, зміна емоційної атмосфери в сім'ї призводить до пред'явлення дитині підвищених вимог, які, по суті, повинні виконувати батьки.

Отже, психологічна атмосфера сімейної життєдіяльності значною мірою впливає на життєвий шлях дитини. Агресивність, девіантна поведінка, гальмування соціальної зрілості, невпевненість, нездатність встановлювати міцні емоційні контакти тощо - все це як риси особистості дитини формується унаслідок деструктивних стилів поведінки батьків відносно своїх дітей. Адже сім'я є першоосновою суспільства, де найвищою мірою виявляються та формуються індивідуальні особливості кожного з батьків, дітей та інших членів родини, реалізуються природні потреби, формуються цінності, мотиви поведінки як критерії розвитку особистості, відбувається становлення соціальної компетенції та соціалізації її членів. Відповідно сім'я займає найважливіше місце серед причин поведінки, які відхиляються від норми. Важливість сімейної соціалізації полягає в тому, що в сім'ї формуються не тільки соціально-значимі якості особистості, але і властиві їй критерії оцінювання явищ, подій, людей.

Основними проблемами неповної сім'ї є проблеми родинного дискомфорту дитини, у дитини розвиваються комплекси різного характеру, відсутність внутрішньої гармонії, що врешті-решт призводять до психологічних зрушень тощо.



Розділ 2. Експериментальне дослідження впливу розлучення батьків на соціалізацію дитини

2.1 Діагностика виявлення впливу розлучення батьків на соціалізацію дитини

Розлучення являється серйозною кризою, яка зачіпає всю сімейну систему і важко переноситься як подружжям, так і дітьми. Розлучення батьків може негативно зашкодити рішенню вікових завдань і утруднити процеси соціалізації та адаптації. Саме в цей період дитині важлива підтримка обох батьків, які відіграють важливу роль у її соціальній адаптації. Дитячі переживання через розлучення батьків можуть варіюватися від млявої депресії, апатії до різкого негативізму і демонстративних виступів проти батьків.

Важливо зазначити, що розлучення батьків зумовлює появу у дітей деструктивних почуттів (почуття провини, невпевненості у собі, тривожності, боязкості), які вони переживають впродовж тривалого часу після розпаду сім'ї.

Головним напрямком у рамках діагностичної діяльності для виявлення впливу розлучення батьків є вивчення актуального емоційного стану дитини, особливостей її самооцінки, рівня тривожності і стресостійкості, а також вивчення особливостей дитячо-батьківських відносин.

Отже, для виявлення впливу розлучення батьків на особистість дитини ми обрали проективну методику Р. Бернса та С. Кауфмана «Малюнок сім'ї» (Див. додаток №1). Ця методика може бути використана, з одного боку, для вивчення структури сім'ї, особливостей взаємин між її членами («родина очима дитини»), а з іншого - як процедура, що відображає в першу чергу переживання і сприйняття дитиною себе, свого місця в сім'ї, його ставлення до сім'ї в цілому і окремим її членам. Обидва ці аспекти - «родина очима дитини» та «розвиток дитини в сім'ї», так чи інакше, є вагомим показником у діагностиці міжособистісних відносин у сім'ї та впливу розлучення батьків на дитину.

Внаслідок привабливості і природності завдання ця методика сприяє встановленню хорошого емоційного контакту соціального педагога з дитиною, знімає напругу, що зазвичай виникає в ситуації обстеження. Цей тест дає інформацію про суб'єктивну сімейну ситуацію досліджуваної дитини. Він допомагає виявити ставлення дитини до членів сім'ї, сімейні стосунки.

Для даної методики розроблена система кількісної оцінки, виділено 5 симптомокомплексів:

Сприятлива сімейна ситуація ( спільна діяльність усіх членів сім'ї, адекватне розташування людей на аркуші, використання різноманітних кольорів, зображення усміхнених облич, маленька відстань між фігурами або їх контакт на малюнку, всі фігури намальовані пропорціонально та адекватних розмірів, згідно свого віку).

Тривожність ( штриховка, лінії з сильним натиском, стирання, подвійні чи переривчасті лінії, підкреслювання окремих деталей, використання переважно темних кольорів, або лише одного кольору, розташування сім'ї в кутку аркуша, велика відстань між усіма чи лише деякими членами родини).

Конфліктність ( бар'єри між фігурами, витирання окремих фігур, відсутність головних частин тіла, виокремлення окремих фігур або їх ізоляція, член сім'ї, що стоїть спиною, або голова якого намальована в профіль, переважання речей, збільшення, виділення деяких частин тіла, непропорціональність фігур).

Почуття неповноцінності (автор малюнка непропорційно маленький, розташування фігур у нижній частині аркуша, лінія слабка і переривчаста, ізоляція автора від інших, відсутність автора на малюнку, автор стоїть спиною, всі члени родини, крім самого автора, намальовані дуже деталізовано, сумний вираз обличчя у автора, відсутність у нього яких-небудь частин тіла).

Ворожість ( одна фігура на іншому аркуші або на протилежному боці папера, агресивна позиція фігури, закреслена фігура, деформована фігура, обернений профіль, руки, розведені в сторони, пальці довгі, підкреслені, агресивний вираз обличчя у всіх, або лише у деяких членів родини, занадто виділені певні частини тіла, піднята рука у однієї з фігур).

Дослідно-експериментальне вивчення впливу розлучення батьків на соціалізацію дитини було проведене у Старокозацькому НВК. У дослідженні взяли участь 20 осіб віком 10-15 років, які живуть і виховуються у неповних сім'ях.

За результатами діагностичного дослідження серед учнів експериментальної вибірки виявлено, що конфліктність і напружені взаємостосунки у сім'ї спостерігаються у 85%. Про це свідчить ізоляція окремих фігур на малюнку, а також виділення окремих членів сім'ї при одночасному збільшенні відстані між ними і дитиною. Показником конфліктності є також паузи перед малюванням тієї або іншої фігури. Відсутність основних частин тіла, зображення зредукованих пальців рук, а також штрихування рук може свідчити про емоційну напруженість в соціальних контактах, пониженій практиці спілкування і поєднанні пониженої потреби спілкування з емоційною бідністю.

Під час дослідження 30% дітей намалювали себе на відстані від першого зображеного члена сім'ї. Даний показник може свідчити про найбільш негативні емоції дитини по відношенню саме до цього члена сім'ї. У 80% випадків це фігура, що зображує батька. Розкинуті в сторони руки, пальці у вигляді довгих паличок є ознаками агресивності в сімейній ситуації.

Розміщення малюнка дітьми на листі паперу дозволило нам одержати наступну інформацію:

60% учнів розмістили малюнок нижче за центр листа (депресивний настрій відчуття незручності обмеженості скутості реальністю);

20% експериментальної групи розміщують малюнок в центрі листа (потреба дбайливого контролю ради збереження психологічної рівноваги);

20% експериментальної групи - розміщують малюнок вище за центр листа (внутрішня напруженість відчуття тяжкості боротьби). З контрольної групи вище за центр листа малюнок не розмістив ніхто.

У всіх малюнках дітей експериментальної групи присутня мама, більш ніж в 70% випадків малюнок чіткий яскравий промальовані всі деталі всі малюнки виконані кольоровими олівцями. Тато зустрічається більш ніж в 40% малюнків. Малюнки яскраві чіткі часто присутні прикраси виділення кольором. В основному тато і мама розташовані на малюнках на відстані одне від одного.

Сама дитина зустрічається більш ніж в 70% всіх малюнків. Найчастіше це яскраві фігури розташовані або на відстані від фігур батьків або поряд з одним з них.

Серед учнів експериментальної вибірки виявлено, що у 85% дітей спостерігається тривожність. Агресивність виявилася присутньою у 62% дітей. Також ми встановили, що 58% дітей не пройшли адаптацію в сім'ях розлучених батьків, у таких дітей спостерігається замкнутість, відсторонення, недовіра дорослим та песимізм.

Застосування методики «Малюнок сім'ї» відбувалося з метою дослідження міжособистісних стосунків у сім'ї, виявлення конфліктності, тривожності, ворожості та почуття неповноцінності.

Проаналізувавши кількісно-якісний аналіз нашого дослідження ми дійшли висновку, що частіші за все психологічні труднощі дитини виходять з сім'ї, вони обумовлені нервово-психічним станом батьків та їх ставленням до дітей і життя взагалі.

За результатами діагностичного дослідження з'ясувалося, що дуже поширеною особливістю малюнків є зображення неповного складу сім'ї. Часто діти не зображували себе або, навпаки, малювали лише себе. Такі малюнки свідчать про емоційне відчуження, конфліктність у родині, так би мовити, з різним забарвленням. Якщо дитина не малює одного з членів сім'ї, то це означає, що вона звинувачує у сімейних проблемах саме його, виражає агресію до нього. Дитина, яка відмовляється або «забуває» намалювати себе, дуже ймовірно, почувається винною у несприятливій сімейній ситуації. Тому, на нашу думку, слід впроваджувати в шкільну програму навчання нестандартні методи, які б сприяли поліпшенню психологічного клімату в сім'ях, які пережили, або переживають розлучення, зменшували б дитячі переживання через розлучення батьків, появу деструктивних почуттів (почуття провини, невпевненості у собі, тривожності, боязкості).

2.2 Експериментальна соціально-педагогічна програма щодо допомоги дітям в ситуації розпаду сім'ї за допомогою методу казкотерапії

Казка супроводжує людину впродовж усього життя, допомагає її успішній соціалізації й ефективному засвоєнню життєвих уроків. Казка для дитини - це не просто вигадка, фантазія, це особлива реальність світу почуттів. Казка розсуває рамки звичайного життя; тільки в казковий формі діти стикаються з такими складними явищами і почуттями, як життя і смерть, любов і ненависть, гнів і співчуття, зрада і підступність. Казка - це стародавній спосіб підтримати людину за допомогою слова [18].

Казкотерапія - метод, що використовує казкову форму для інтеграції особистості, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, вдосконалення взаємодії з навколишнім світом. До казок зверталися у своїй творчості відомі закордонні та вітчизняні психологи: Е. Фромм, Е. Берн, Е. Гарднер, А. Менегетті, М. Осоріна, Є. Лісіна, Є. Петрова, Р. Азовцева та інші.

Основний принцип казкотерапії - цілісний розвиток особистості, турбота про душу, зцілення казкою.