Вплив розлучення батьків на соціалізацію дитини

Казкотерапію відносять до напряму практичної психології, який використовуючи метафоричні ресурси казки, дозволяє людям розвинути самосвідомість, стати самими собою, і побудувати особливі довірчі, близькі відносини з оточуючими.

Суть методу казкотерапії полягає в тому, що казка доступно пояснює, що добре, а що погано. На прикладі позитивних персонажів дитина вчиться бути хорошою, а негативні герої казок викликають у неї лише негативну реакцію. Негативний герой завжди залишається покараним, а доброму дістається красуня-принцеса й півцарства на додаток.

Терапевтична казка відрізняється від звичайної тим, що її вигадують спеціально з урахуванням особливостей дитини. Тобто її головний герой схожий на дитину, він переживає ті ж проблеми й емоції. Він бореться, наприклад, з темрявою, й за його вчинками дитина може бачити, що це насправді не так уже й страшно. Або, навпаки, героя казки доля карає за те, що він не миє руки або не слухається батьків.

Головне завдання казок: через казкові події показати герою ситуацію з іншого боку, запропонувати альтернативні моделі поведінки.

Казка використовується батьками, психологами, соціальними педагогами для підготовки дитини до школи, організації її входження у простір шкільного життя, корекції її психічного стану. Також казкотерапія дозволяє опанувати позитивними моделями поведінки, знизити негативні емоції, рівень тривожності. Спілкування дітей із казкою допомагає їм впоратися зі своїми негативними станами, невпевненістю, лінню, небажанням пізнавати нове тощо [19].

Алгоритм підбору (складання) терапевтичної казки:

Чітко визначте проблему, яку слід вирішити.

Підберіть можливі шляхи її подолання у реальному житті.

Втільте в характері головного героя казки (це може бути вже існуюча казка) ті риси, страхи, комплекси, яких слід позбутися.

В процесі розгортання подій казки головний герой має позбутися своїх недоліків.

Казкотерапія добре долає у дітей високий рівень тривожності, різноманітні страхи, агресивність, адаптує до різних дитячих колективів. Казкотерапію можна використовувати у роботі з агресивними дітьми, невпевненими, сором'язливими, брехливими, а також у випадках різного роду психосоматичних захворювань. Процес казкотерапії дозволяє дитині усвідомити та проаналізувати свої проблеми, побачити шляхи їх вирішення [22].

По-перше, казка завжди служила засобом зустрічі її слухача або читача із самим собою, тому що метафора, що лежить в основі казки виступала не тільки «чарівним дзеркалом» реального світу, але і його власного, прихованого, ще не усвідомленого внутрішнього світу.

По-друге, націленість казкотерапії на розвиток самосвідомості людини, обумовлена сутністю казок, забезпечує як контакт із самим собою, так і контакт з іншими. Казкова метафора в силу притаманних їй особливих властивостей виявляється засобом побудови взаєморозуміння між людьми.

По-третє, у казці відсутні прямо виражені моралі або рекомендації, засвоєння необхідних моделей поведінки і реагування, нових знань про себе і світ відбувається непомітно та поступово.

Як соціально-педагогічний метод казкотерапія накладає свої вікові обмеження при роботі з дітьми: дитина повинна мати чітке уявлення про те, що існує казкова дійсність, відмінна від реально існуючої. Зазвичай навик такого розрізнення формується у дитини до 3,5-4 років, хоча, безумовно, в кожному конкретному випадку необхідно враховувати індивідуальні особливості розвитку дитини. [14]

На думку, Т. Зінкевич-Євстигнєєвої казка зазвичай виконує три функції: діагностичну, терапевтичну (корекційну) і прогностичну. Діагностична казка передбачає виявлення вже наявних життєвих сценаріїв і стратегій поведінки дитини. Інструкції, які пред'являються дитині в даному випадку такі: «Склади казку про хлопчика п'яти років», «Склади будь-яку казку». Потім фахівець проводить аналіз казки. Таким чином, може бути виявлений базовий життєвий сценарій. Також, діагностична казка може сприяти виявленню відносин дитини або її стану, про які він не хоче або не може говорити вголос [9].

Можна стверджувати, що казка - це дзеркало, що відбиває реальний світ через призму особистого сприйняття. І її можливості безмежні: у казці трапляється все, що не може відбуватися в реальності, там є тварини, що говорять, чарівники, феї і завжди щасливий кінець, тому казка завжди оптимістична, добра і надійна. Дитина, слухаючи казку, може уявити себе будь-яким з персонажів, вона неодмінно відчуває і проживає перипетії сюжету, відгукується на них своєю душею, оцінює, порівнює і знаходить можливість зрозуміти, і прийняти себе, і свою творчість, підвищити самооцінку, і змінитися в бажаному напрямку. Причому відбувається все легко і просто, без видимих зусиль, опору розуму - граючи [7].

Як зазначає А. Гнєздилов, казкотерапевтична робота з дитиною може бути проведена різними способами:

Для роботи може використовуватися існуюча авторська або народна казка.

Терапевт і дитина можуть складати казку разом, одночасно драматизуючи її всю або окремі елементи.

Дитина може складати казку самостійно.

До основних прийомів роботи з казкою відносять:

Аналіз казок. Мета - усвідомлення, інтерпретація того, що стоїть за казковою ситуацією, конструкцією сюжету, поведінкою героїв. Наприклад, для аналізу обирається відома казка або казка, створена психологом чи вчителем для індивідуальної роботи з учнями. При цьому дитині пропонується відповісти на ряд запитань: «Як ви думаєте, про що ця казка?», «Хто з героїв найбільше сподобався і чому?», «Чому герой зробив ті чи інші вчинки?», «Як герой знайшов вихід із складної ситуації?» тощо.

Розповідання казок. Прийом спрямований на розвиток фантазії та творчої уяви. Дитині або групі дітей пропонується розповісти казку від першої або третьої особи, а також від імені інших казкових героїв. Наприклад, дітям можна запропонувати розповісти казку про колобка від імені лисиці, Баби Яги або Василіси Премудрої.

Переписування казок. Переписування і дописування авторських і народних казок має сенс тоді, коли дитині не подобається щось у сюжеті казки, поворот подій, певні ситуації, в які потрапляють герої, кінець казки тощо. Це - важливий діагностичний матеріал. Переписуючи казку, дописуючи свій кінець або вставляючи інші персонажі у казку, дитина сама обирає найбільш відповідний її внутрішньому стану сюжет і знаходить той варіант руйнування ситуацій, який дозволяє звільнитися їй від внутрішньої напруги. В цьому полягає психокорекційний сенс переписування казки.

Постановка казок за допомогою ляльок. Працюючи з лялькою, дитина бачить, що кожна її дія негайно позначається на поведінці ляльки. Це допомагає їй самостійно коригувати свої рухи і робити поведінку ляльки максимально виразною. Робота з ляльками дозволяє удосконалювати і проявляти через ляльку ті емоції, яких зазвичай дитина з якихось причин не може собі дозволити проявляти.

Малювання за мотивами казки. Вільні асоціації дитини виявляються в малюнку. Малюнки аналізуються, обговорюється поведінка і мотиви дій персонажа, діти дають їм оцінку: добре - погано.

Програвання епізодів казки. Програвання епізодів казки дає можливість дитині відчути деякі емоційно значущі ситуації і пережити певні емоції.

Складання казок - це так цікаво й корисно! З одного боку цей процес сприяє розвитку уяви, з іншого - дозволяє дитині повідомити оточуючим про свої проблеми. Почута від дитини казка допоможе усвідомити її проблеми і труднощі [24].

Казку для казкотерапії найчастіше складають для кожної дитини окремо, з урахуванням її особливостей, відштовхуючись від тих проблем та страхів, які притаманні конкретній дитині. Така казка повинна надати дитині можливість вдатися до самоаналізу. Головний герой переживає ті ж емоції, що і дитина, долає ті ж страхи та комплекси, знаходить виходи із проблемної ситуації. Дитина порівнює себе з персонажем, аналізує його поведінку і, як результат, вчиться долати труднощі різного характеру у реальному житті, позбувається тих недоліків, які притаманні їй зараз.

Через сприйняття казок ми можемо виховувати дитину, розвити її внутрішній світ, лікувати душу, давати знання про закони життя і способи прояву творчої сили та кмітливості, а також допомогти їй краще пізнати і зрозуміти самого себе.

Комбінуючи різні прийоми казкотерапії, можна допомогти кожній дитині прожити багато ситуацій, з аналогами яких вона зіткнеться в дорослому житті. І значно розширити її світосприйняття і способи взаємодії зі світом та іншими людьми.

Казкотерапія комбінує в собі декілька задач, від діагностики до корекції, включаючи профілактику та розвиток індивідуальності. До того ж вона органічно синтезується з усіма відомими методами психотерапії, застосовується як в індивідуальній роботі, так і в груповій, підходить для будь-якого віку. Отже, казко терапія - це багатофункціональний метод [5].

Основними характерними рисами казкотерапії являється невимушена обстановка, задушевний настрій, доброта і радість - все, що сприяє особистісному зростанню. Особливо помітно це у груповій роботі, на тренінгах. Всі з задоволенням слухають і обговорюють, складають і розігрують казки, малюють, ліплять, грають, придумують і отримують сюрпризи. Казка допомагає кожному, створюючи необхідний енергетичний заряд і емоційний фон, що залучає в дію.

До функцій психотерапевтичної казки можна віднести наступні:

Казка заповнює прогалини індивідуальної історії клієнта і доповнює її загальнолюдською інформацією.

Казка дозволяє актуалізувати клієнтом моменти особистої історії.

Казка дозволяє сформувати новий погляд на ситуацію і перейти на новий рівень її усвідомлення, моделюючи більш конструктивне ставлення та поведінку.

Казка відображає внутрішній конфлікт клієнта і дає можливість розмірковувати над ним.

Казка є символічним «буфером» між клієнтом і казкотерапевтом. Завдяки цьому опір клієнта згладжується і енергія спрямовується на роздуми.

Казка являє собою альтернативну концепцію сприйняття неоднозначних життєвих ситуацій.

Психотерапевтичні казки спонукають до роздумів. Часто це процес тривалий. Тому не можна «перевантажувати» клієнта казками, щоб він не втратив до них чутливість.

За нашим дослідженням, тексти казок викликають інтенсивний емоційний резонанс як у дітей, так і в дорослих. Образи казок звертаються одночасно до двох психічних рівнях: до рівня свідомості й підсвідомості, що дає особливі можливості при комунікації. Особливо це важливо для корекційної роботи, коли необхідно в складній емоційній обстановці створювати ефективну ситуацію спілкування.

Отже, казка по своїй сутності виконує безліч взаємопов'язаних між собою функцій, серед яких діагностична, терапевтична і прогностична, тому саме метод казкотерапії є ефективним при роботі з дітьми, батьки яких розлучились.

Таким чином, комбінуючи різні прийоми казкотерапії, можна допомогти кожній дитині прожити багато ситуацій, з аналогами яких він зіштовхнеться в дорослому житті і значно розширити його світогляд й способи взаємодії з іншими людьми.

2.3 Аналіз результатів дослідження

Загальновідомо, що розлучення батьків - це сильний стрес у житті дитини, поштовх для розвитку в неї психологічних відхилень та перешкода у гармонійній соціалізації в суспільстві.

Під соціалізацією нами розуміється розвиток людини протягом усього життя у взаємодії з навколишнім середовищем у процесі засвоєння і відтворення суспільних норм і культурних цінностей, а також саморозвитком та самореалізацією в тому суспільстві, до якого вона належить. І тут ми згодні з Е. Гідденс, яка вважає, що соціалізація це процес, в результаті якого «безпомічне немовля починає володіти самосвідомістю розумної істоти, яка розуміє суть культури, в якій вона народилася». Вирішальну роль у цьому процесі відіграє почуття безпеки, що забезпечується регулярними контактами з найближчими людьми - татом і мамою. Це ключовий аспект соціалізації для більшості людей у всіх культурах. Для душевної рівноваги дитині необхідно відчуття справедливості і добробуту. Розпад ж сім'ї як основного агента соціалізації через розлучення батьків - це повне руйнування його колишнього соціального світу, втрата психологічної підтримки, необхідність вирішувати нові завдання [17].

Зі зростанням розлучень щороку величезна кількість дітей переживає сильний стрес. Відзначається, що розлучення викликає у дітей сильні переживання і психічні зриви. Також кожна друга дитина, яка пережила ситуацію розлучення батьків, хвора неврозом. Обмеження або відсутність контактів з одним з батьків ускладнює отримання дитиною значної частини соціального досвіду з причини неможливості залучення до практики батьківської, подружньої взаємодії.

Здійснивши діагностичне дослідження впливу розлучення батьків на соціалізацію дітей, ми встановили, що у дітей в ситуації розлучення спостерігається поява нервово-психічних розладів і погіршення стану здоров'я в цілому, різка реорганізація у повсякденному житті і соціальних зв'язків, зниження соціальної, громадської, виробничої активності, поява психологічних проблем. У подібних умовах відзначається підвищена невротизація дітей. Це особливо важливо при розробці планів профілактичної та реабілітаційної соціальної роботи з ними.

Можливість мінімізації негативних наслідків розлучення батьків становить значний інтерес для науковців сьогодення. Основна маса робіт вітчизняних авторів з цієї проблеми присвячена вивченню взаємозв'язку між соціальним самопочуттям, розвитком дитини і впливом на нього розлучення. Складна ситуація у сфері соціальної роботи з дітьми в розлучених сім'ях свідчить про неефективність традиційних її форм і методів, що застосовуються в наш час. Потрібна розробка інноваційних підходів і технологій до її організації.

Поняття «соціальна інновація» трактують як свідомо організоване нововведення або нове явище в практиці соціальної роботи, що формується на певному етапі розвитку суспільства відповідно до мінливих соціальних умов і має на меті ефективні позитивні перетворення в соціальній сфері. Отже, інноваційні соціальні технології - це методи і прийоми інноваційної діяльності, спрямовані на створення і матеріалізацію нововведень у суспільстві, реалізацію нововведень, які призводять до якісних змін у різних сферах соціального життя, до раціонального використання матеріальних та інших ресурсів у суспільстві [14].

Домогтися максимуму від профілактичних і компенсаційних заходів можна, усунувши всі фактори негативного впливу розлучення на дитину як всередині сім'ї, так і з боку її оточення. Тому об'єктами соціальної роботи повинні бути сім'ї на етапі шлюборозлучного процесу, соціальне оточення сім'ї і дітей, які зіткнулися з проблемою розлучення.

Намагаючись здійснити мінімізацію та усунення негативних факторів, які мають місце після переживання дітьми розлучення батьків, ми проводили з ними тренінгову роботу. Ми зібрали 20 дітей, батьки яких розлучились, і після аналізу їх діагностики провели, на протязі двох тижнів, казкотерапевтичну програму, направлену на покращення їх психоемоційного стану (Див. додаток №2).

Результати не можливо визначити одразу, адже це тривала робота, можна лише зазначити, що діти у даній групі стали більш відкритими, товариськими і чуйними до потреб оточення.

Заняття проводилися за наступною структурою:

Ритуал «входу» в казку (колективні вправи, наприклад, взявшись за руки у колі, всі дивляться на свічку або передають один одному м'ячик; або здійснюється інша «об'єднуюча» дія).

Повторення (ведучий ставить дітям запитання про те що вони пам'ятають, що робили минулого разу і які висновки для себе зробили, якого досвіду набули, чому навчилися).

Розширення (закладається в розширенні дитячої уяви; ведучий розповідає або показує дітям нову казку, пропонує дітям спробувати допомогти якій-небудь істоті з казки)

Закріплення (набуття нового досвіду, прояв нових якостей особистості дитини; ведучий проводить ігри, що дозволяють дітям набути нового досвіду; здійснюються символічні подорожі, перетворення.

Інтеграція (діти пов'язують новий досвід з реальним життям).

Резюме (узагальнення отриманого досвіду; ведучий підводить підсумок заняття, підкреслює значущість отриманого досвіду).

Ритуал «виходу» з казки (закріпити новий досвід, підготувати дитину до взаємодії у звичному середовищ)і.

За вказаною вище структурою ми проводили заняття за казкотерапевтичною методикою. Це загальна схема для подібних тренінгів. Структура є опорою, до якої можуть бути внесені зміни залежно від конкретного випадку і цільової аудиторії.

У роботі ми опирались на принципи роботи з казками, які дають змогу упорядкувати діяльність:

Усвідомленість - усвідомлення причинно-наслідкових зв'язків у розвитку сюжету; розуміння ролі кожного персонажа в подіях, що відбуваються. Завдання: показати вихованцям, що одна подія плавно витікає з іншої, навіть не дивлячись на те, що на перший погляд непомітно. Важливо зрозуміти місце, закономірність проявів і призначення кожного персонажа казки.

Множинність - розуміння того, що одна і та ж подія, ситуація можуть мати декілька значень і сенсів. Завдання: показати одну і ту ж казкову ситуацію з декількох сторін.

Зв'язок з реальністю - усвідомлення того, що кожна казкова ситуація показує нам якийсь життєвий урок. Завдання: терпляче опрацьовувати казкові ситуації з позиції того, як казковий урок буде нами використаний у реальному житті, у яких конкретних ситуаціях.

Після проведення казкотерапевтичного заняття з дітьми, батьки яких розлучились, ми спостерігали наступні зміни в них: позитивне налаштування на світ дорослих, почав зникати страх, гнів на батьків, усвідомлення своєї невинуватості у розлученні, з'явилось бажання жити повним життям. Також слід зазначити, що вони стали більш активними, відкритими та комунікативними.



Висновок

За результатами курсового дослідження ми дійшли висновку, що дитина багато чому вчиться у своїй родині. У тому числі й умінню долати критичні ситуації. Від того, як родина зуміє пережити ситуацію розлучення, що втратить і знайде, від цього залежить і те, як у своєму власному дорослому житті діти будуть боротися з життєвими труднощами.

Навіть у найбільш сприятливих випадках розлучення завдає психічну травму дітям, особливо в критичні вікові періоди. Батьки в процесі всього розлучення повинні захистити дітей від стресових ситуацій, тобто переконати дітей, що вони не були причиною розлучення і батьки, як і раніше люблять їх, не примушувати дітей робити вибір між батьками, віддаючи перевагу комусь одному і не втягувати їх у сам процес розлучення, завдаючи тим самим психічну та емоційну травму.

Батьки, котрі помітили зміни у поведінці дітей, повинні звернутися до психолога, щоб своєчасно виявити негативні емоційні переживання і провести корекційну роботу з дітьми, пережили розлучення батьків

Розлучення батьків припускає серйозні зміни в маленькому світі дитини, у результаті чого діти відчувають цілий спектр негативних емоцій: злість, тривогу, страх, смуток і т.п. Подолати ці негативні емоції можна за допомогою казкотерапії.

Отже, казкотерапія - найбільш дитячий метод психотерапії, тому що вона звернена до дитячої підсвідомості кожної людини, за допомогою неї можна опосередковано виховувати дитину, розвивати її духовність, моральні якості, особливості поведінки у суспільстві, розвивати уяву і кмітливість, а також допомагає краще зрозуміти свій власний внутрішній світ.

Казкотерапевтична робота з дитиною може бути проведена різними способами:

1) для роботи може використовуватися існуюча авторська або народна казка;

2) терапевт і дитина можуть складати казку разом, одночасно драматизуючи її всю або окремі елементи;

3) дитина може складати казку самостійно.

Таким чином, комбінуючи різні приймання казкотерапії, можна допомогти кожній дитині прожити багато ситуацій, з аналогами яких вона зіштовхнеться в дорослому житті і значно розширити її світосприймання й способи взаємодії зі світом та іншими людьми.

У роботі ми розглянули теоретичні аспекти методики казкотерапії саме у роботі соціального педагога, куди входять основні компоненти даних методик та головні засади роботи з ними.

Також ми досягли мету дослідження: виявили вплив розлучення батьків на соціалізацію дитини. Та застосували метод казкотерапії з метою позитивної соціалізації дитини після розлучення її батьків.



Список використаних джерел

1. Акивис Д.С. Батьківська любов. - М.: Профиздат, 1989. - 208 с.

2. Андрєєва А.Д. як допомогти дитині пережити горе: Психол. консультація // Зап. психол. - 1991. - № 2. - С. 87-96.

3. Аронс К. Розлучення: крах чи нове життя? Пер. з англ. - М.: Мірт: фірма «Настя», 1995. - 437 с.

4. Асламова Д. Хай живе розлучення!: Він знищує брехню, яку я так ненавиджу / / Комс. правда. - 2000. - 26 жовт. - С. 10, 15.

5. Бреслав Г.М. Емоційні особливості формування особистості в дитинстві: Норма і відхилення. - М.: Педагогіка, 1990.

6. Буянов М.І. Дитині потрібна батьківська любов. - М.: Знание, 1984. - 80 с.

7. Вассерман Л.І., Горькова І.А., Роміцина Є.Є. Методика «Підлітки про батьків» (ПОР): основні етапи апробації російськомовної версії / / Психол. журн. - 2000. - Т. 21, № 5. - С. 86-95.

8. Видра Д. Розлучення: трагедія чи надія: По сторінках наукових праць Гельмута Фічдора / / Дошкільне виховання. - 1998. - № 12. - С. 83-88.

9. Голубєва Е.А. Здібності й індивідуальність. - М.: Прометей, 1993.

10. Грищенко Л.О. Діти, що не виправдали очікувань. - Свердловськ: Вид-во Урал. ун-ту, Б.м. (1991). - 64 с.

11. Демиденко Т. М. Виховний потенціал - провідна характеристика сім'ї як педагогічної системи / Т. М. Демиденко // Соціальна педагогіка: теорія та практика. - 2011. - № 1. - С. 58-63.

12. Дробот О. Любити один одного - значить дивитися не один на одного, а в один бік: [Про пробл. сучас. сім'ї: нотатки психолога] / Ольга Дробот / / Сім'я і шк. - 1999. - № 10. - С. 10-16.

13. Дробот О. Між двох вогнів: [Про психол. допомоги підліткам, батьки яких розлучаються: По сторінок. кн. англ. пс-га Е. Свон-Джексон] / Ольга Дробот / / Сім'я і школа - 2000. - № 5 / 6. - С. 20-23.

14. Келам А. Причины конфликтных ситуаций в семье / А. Келам, И. Эббер // Человек после развода. - Вильнюс, 1985. - С. 56-66.

15. Кирьянова О. Г. Развод по-американски / О. Г. Кирьянова - М. : Педагогика, 1984. - 249 с.

16. Кон И. Современное отцовство: мифы и проблемы / И. Кон // Семья и школа. - 2003. - № 4. - С. 26-31.

17. Макаренко А. С. Избранные педагогические сочинения : в 2-х т. / ред. коллегия: В. Н. Столетов (пред.) [и др.] ; под ред. И. А. Каирова (отв. ред.) [и др.]. - М. : Педагогика, 1977. - Т. 2. - 320 с.

18. Микляева Н. В. Создание условий эффективного взаимодействия с семьей / Н. В. Микляева. - М. : Айрис-пресс, 2007. - 223 с.

19. Отравенко О. В. Розлучення батьків та його вплив на успішність навчання дитини у школі / О. В. Отравенко // Вісник Луганського національного університету. Педагогічні науки. - 2011. - № 20. - Ч. ІІ. - С. 319-325.

20.Психологиядетей и подростков / Под ред. Н.С. Лейтеса. - М. : Издательский центр «Академия», 1996.

21. Психологія і педагогіка життєтворчості. - «Казкотерапевтична корекційна програма для дітей, що пережили розлучення батьків»//( http://novosvit.pp.ua).

22. Фетискин Н. П., Козлов В. В., Мацулов Г. М. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп. - М.: Изд-во: Института психотерапии, 2002.

23. Юницького В.А. Психологія дитячої втрати: Огляд заребеж. дослідні. // Вісн. Моск. ун-ту. Сер. 14, Психологія. - 1991. - № 2. - С. 49-59. Д. Звєрєвої. - К. : Центр навчальної літератури, 2006. - 316 с.

24. Юрченко І.В. Функціонально неповна сім'я: характерні риси та проблеми // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ: ВЦВ ЦІТ, 2008. - Вип. 13. - Ч. 2. - С. 207-216;

25. Юрченко І.В., Психологічна характеристика неповної сім'ї // Альманах студентського наукового товариства «Актуальні питання психологічної науки». - Рівне: РДГУ, 2008. - Вип. 1. - С. 119-24;



Додатки

Додаток №1

Методика «Малюнок сім'ї» (за Р.Бернсом, С.Кауфманом)

Мета. З'ясувати особливості сімейних взаємин (у сприйнятті дитини).

Обладнання. Аркуш паперу (кладеться перед дитиною горизонтально), простий олівець та гумка.

Інструкція. «Намалюй на цьому аркуші всю свою сім'ю». Якщо дитина запитує, кого саме намалювати, а кого ні (наприклад, «А бабусю малювати?»), то перевіряючий відповідає «Я не знаю, хто входить до твоєї сім'ї. Ти знаєш це краще за мене».

Інтерпретування результатів

Під час аналізу оцінюються розмір постатей, особливості їх розміщення на малюнку, послідовність зображення, поза, вираз облич, деталізованість малюнків. Зіставляється склад намальованої та реальної сім'ї дитини.

Показниками сприятливої сімейної ситуації є: зображення всіх членів сім'ї, спільна діяльність членів сім'ї або контакт між ними (руки стикаються), адекватне співвідношення між ними за розміром (дитина менша за батьків, але різниця не дуже велика).

Розмір постатей. Різко збільшений розмір характерний для імпульсивних дітей, особливо у стані гострої тривоги. Різко зменшений розмір є типовим для дітей зі зниженим настроєм, із депресивними тенденціями.

Відносний розмір зображеної постаті (щодо інших постатей членів сім'ї) відображає ступінь значущості даного члена сім'ї в сприйнятті дитини. Так, зображення батьків дуже великими, а себе - дуже маленьким свідчить про те, що дитина відчуває себе пригніченою або покинутою. Нерідко це трапляється в тих випадках, коли батьки насправді здійснюють сильний тиск на дитину, коли вони висувають завищені вимоги або надмірно.

Зображення когось із батьків особливо маленьким інтерпретується як сприйняття дитиною його малої значущості в сім'ї. За конкурентних відносин із братом або сестрою вони також часто зображуються особливо маленькими (значно меншими, ніж мали б бути відповідно до їхнього реального віку). Зображення себе найвищим говорить про претензії дитини на лідерство в сім'ї. Це часто буває у розпещених дітей, які звикли командувати дорослими. Однак подібні малюнки не обов'язково говорять про те, що дитина реально відіграє в сім'ї головну роль; вони можуть свідчити про те, що дитина лише прагне такої ролі.

Розміщення постатей на аркуші. Насамперед визначається, чи існує між зображеннями членів сім'ї який-небудь контакт. Це може бути фізичний контакт (руки або тіла стикаються) або якась сумісна діяльність. Ізольованість постатей одна від одної - показник недостатньо насичених емоційних взаємин у сім'ї. Якщо ізольована тільки одна постать, то це, швидше за все, відображає слабкий зв'язок даного члена сім'ї з іншими. Зображення себе окремо від інших -- свідчення власної ізольованості у сім'ї. За серйозних порушень у внутрішньосімейному спілкуванні постаті окремих членів сім'ї нерідко відокремлені одна від одної перегородками, розміщені в різних кімнатах або ж малюються на різних аркушах.

Інтервали між постатями більш-менш відповідають близькості взаємин. Наприклад, якщо дитина зобразила дві пари: себе поруч із сестрою й окремо - батьків, які стоять поруч, то це може свідчити про те, що діти в сім'ї живуть власним, окремим від батьків життям.

Демонстративні діти часто починають малюнок сім'ї з власного зображення. Сором'язливі, тривожні діти часто малюють себе в останню чергу.

Поза, вираз обличчя, деталізованість. Якщо дитина зобразила одного з членів родини у екстравертній позі, а іншого - в інтровертній, то це означає, що саме так вона їх і сприймає. Якщо всі члени сім'ї зображені в однаковій позі, такій самій, що й у методиці «Малюнок людини», то це, швидше за все, є проявом ідентифікації дитини з іншими членами сім'ї, приписування їм власних особливостей.

Агресивна поза якогось із членів родини (піднята рука; збільшена кисть руки) може свідчити про його реальну агресивність стосовно дитини або імпульсивність.

Вираз обличчя зображених членів сім'ї може відбивати або почуття дитини щодо них (усмішка - позитивне ставлення, похмура гримаса - негативне або подвійне ставлення), або уявлення дитини про ставлення до неї. Великий рот, особливо із зубами, - ознака того, що цей член сім'ї виявляє щодо дитини вербальну агресію (часто на неї кричить).

Ступінь деталізованості малюнка - показник емоційного ставлення до цього члена сім'ї. Найулюбленіші члени сім'ї малюються із подробицями, з більшою кількістю деталей, ніж ті, кого дитина любить менше.

Співвідношення складу реальної та намальованої сім'ї. Відсутність когось із членів сім'ї говорить про те, що він малозначущий для дитини, або (частіше) про конфліктні взаємини дитини з ним, про негативні емоції щодо нього.

Відсутність на малюнку самої дитини - часта ознака того, що дитина відчуває себе у сім'ї знедоленою.

Поява «додаткових» членів сім'ї (яких немає насправді) говорить про те, що дитина сприймає свою сім'ю як недостатню, у чомусь неповноцінну. Зображення великої кількості предметів (меблі, стіни кімнати, дерева) зазвичай трапляється у тих випадках, коли у сім'ї послаблені або ж формалізовані контакти, недостатній рівень емоційного спілкування.



Додаток №2

Казкотерапевтична корекційна програма для дітей, що пережили розлучення батьків

Дана програма складається із серії спеціально організованих корекційних занять, складених з урахуванням рівня розвитку дітей, їх вікових і індивідуальних особливостей.

Мета програми: корекція емоційних порушень, подолання негативних проявів психіки, таких як страх та гнів, активізація особистісного потенціалу учнів; формування уміння долати труднощі в різноманітних життєвих ситуаціях.

Завдання програми: забезпечити сприятливі соціальні, психологічні, педагогічні умови для саморозкриття дітей; визначити шляхи самореалізації та самопізнання; знайомство з методами релаксації та рефлексії свого стану; активізація формування уміння долати труднощі в різноманітних життєвих ситуаціях.

Заняття 1. Радість. Як її доставити іншій людині

"Закінчи пропозицію".

Діти згадують найщасливіше почуття - радість. Після цього вони закінчують пропозиції: "Для дитини радість - це", "Для дорослого радість - це…", "Для мами радість - це…", "Для вихователя (учителя) радість - це…".

Бесіда

Ведучий проводить бесіду про те, як порадувати людину (розсмішити, погладити, сказати добрі слова).

"Збираємо добрі слова"

Діти, кидаючи м'ячик один одному, згадують добрі слова або гарні якості людей.

Домашнє завдання

Ведучий просить дітей намалювати свою родину й принести малюнок на наступне заняття.

Заняття 2. Страх. Його відносність

Вправа "Конкурс боягузів".

Діти швидко по колу передають м'ячик. Хто одержав його, повинен назвати той або інший страх людини. (Повторюватися не можна). Хто не може швидко вигадати страх, вибуває із гри. Визначаються 1 - 2 переможця.

Вправа "Чужі малюнки".

Ведучий показує дитячі малюнки на тему "Страх". Дітям необхідно вгадати, якому страху присвячений малюнок.

Вправа "Закінчи пропозицію"

Діти закінчують пропозиції: "Діти звичайно бояться…", "Дорослі звичайно бояться…", "Мами звичайно бояться…", "Вихователі (учителі) звичайно бояться…"

Під час обговорення ведучий разом з дітьми робить висновок про те, що всі люди бояться іноді, і страх - це почуття, якого не потрібно соромитись.

Заняття 3. Як упоратися зі страхом

Вправа "Страшні персонажі телеекрана".

Діти згадують відомих їм страшних персонажів телеекрана, потім по черзі кожний задумує й зображує одного з героїв так, щоб інші якомога швидше відгадали.

Казка "Маленький Місяць"

Місяць, який щоночі з'являється на небі, теж колись був маленьким. Його дитинство було безтурботним і щасливим, але лише одне його обтяжувало: він боявся темряви, тому з'являтися одним на чорному нічному небі, як треба Місяцю, йому було дуже страшно.

З настанням сутінків його знайомі зірочки одна за іншою висипали над Землею й кликали маленький Місяць із собою. Вони розповідали йому, яке прекрасне нічне небо й наскільки воно перетворить із його приходом. Зірочки переконували Місяць, що немає нічого більш вражаючого, ніж темрява, що наступала з його загадковою красою.

Але маленький Місяць не міг побороти страху перед нічною стихією. Йому здалося, що в темряві бродять жахливі чудовиська. Ніч застеляла поверхню Землі, якою Місяць милувався вдень, лиховісними привидами. Маленький Місяць сумував про те, що не веселиться із зірочками й не радує собою живучих на Землі. "Що ж я за Місяць, якщо не почуваю себе королем ночі й через свій страх не знаю всіх її чудес", - думав він.

Місяць так довго не з'являвся в нічнім небі, що деякі вже почали злословити із цього приводу, сумніваючись у його дійсності. Йому це було дуже образливо й боляче.

Але одного разу трапилося дещо, що змусило маленький Місяць з'явитися на нічному небі. У ту ніч небо почуло крики про допомогу людини, яка загубилася. У нічній імлі перехожий не міг знайти дорогу додому. Світла всіх зірок виявилося недостатньо, щоб освітити йому дорогу. Тоді мудрий вітер прилетів до Місяця й сказав: "Місяць, тільки твоє сліпуче світло здатне вказати людині шлях до будинку". Ти сам знаєш, як страшно буває зовсім одному в нічному мороці. Тільки твоя здатність світити може допомогти йому. З'явись на небі, змусь свій страх на час відступити!".

Маленький Місяць послухався мудрого вітру, пересилив страх і з'явився на небі. Тільки він з'явиться над Землею, нічна імла відступила. І Місяць раптом побачив те, що ніяк не очікував побачити: лиховісні чудовиська й привиди, які раніше так лякали його, під його м'яким світлом виявилися зовсім не страшними, а милими, добродушними, дивними істотами. Місяць відчув, що зовсім не відчуває страху.

Він й інші небесні мешканці так загралися, що перетворили глуху темряву в казкову чарівну ніч. Ніколи ще ніким так не захоплювалися, як ним. Маленький Місяць із усіх боків чула захоплені вигуки й дяка.

У процесі обговорення робляться висновки про те, як можна впоратися зі своїми страхами.

Заняття 4. Батьки завжди поряд

Казка «Принцеса двох королівств»

Ціль: довести дітям, що після розлучення, їх батьки залишаються батьками.

У королівстві Кольорів жили король, королева і маленька принцеса. Королівство у них було велике і багате: красивий палац, родючі землі, ягідні ліси і повноводні річки. А ще у короля було багато підданих, про яких він по-батьківськи піклувався, і вони відповідали йому любов'ю, слухняністю і вдячністю. По сусідству з королівством Кольорів знаходилося королівство Намистинок. У Намистинках вже давно не було короля. З тих пір, як він загинув на війні, королева засумувала і закинула королівське господарство. Ніхто більше не піклувався про стан королівських справ і про його жителів. Намистинки ставали все біднішими і нещасними. Якось жителі Намистинок зібралися на Раду і вирішили звернутися до короля Кольорів за допомогою. Вони написали йому послання, в якому просили стати їх королем і врятувати королівство від убогості і розорення. Король Кольорів прочитав лист, порадився з королевою і вирішив переїхати в Намистинки. Він знав, що в його королівстві все буде добре, тому що у королеви є помічниця -- маленька принцеса і віддані слуги. З тієї пори пройшло багато часу. Королівство Намистинок стало таким же великим і багатим, як королівство Кольорів. Маленька принцеса виросла і стала розумницею - красунею. Вона була добра до людей і чудово управляла разом з мамою королівством Кольорів і разом з татом королівством Намистинок. Піддані королівств дуже нею пишалися і з любов'ю називали Принцесою двох королівств.

Размещено на Allbest.ru