Етапи адаптаційного періоду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Введення

1. Поняття, значення і причини адаптації

1.1 Форми адаптації

1.2 Організація роботи в адаптаційний період дітей раннього віку

2. Етапи адаптаційного періоду

2.1 Принципи і критерії успішної адаптації

2.2 Нові підходи до адаптації дітей раннього віку

Висновок

Список використаної літератури

Введення

адаптація дитина дошкільний психічний

З надходженням дитини 3-4-річного віку в дошкільний заклад у його житті відбувається безліч змін: строгий режим дня, відсутність батьків протягом 9 і більше годин, нові вимоги до поведінки, постійний контакт з однолітками, нове приміщення, що таїть у собі багато невідомого , а значить, і небезпечного, інший стиль спілкування. Всі ці зміни обрушуються на дитину одночасно, створюючи для нього стресову ситуацію, яка без спеціальної організації може призвести до невротичних реакцій, таким, як капризи, страхи, відмова від їжі, часті хвороби, психічна регресія і т.д. Останнім часом підвищення вікового порогу початку відвідування дошкільного закладу з 1,5 до 3 років, з одного боку, і посилення освітньої навантаження в дошкільному закладі - з іншого, роблять проблему звикання молодшого дошкільника до умов дитячого садка особливо актуальною.

Об'єкт дослідження курсової роботи - адаптація дитини раннього віку до дошкільної установи. Предмет дослідження - психологічні аспекти адаптації дитини раннього віку. Складність пристосування організму до нових умов і нової діяльності та висока ціна, яку платить організм дитини за досягнуті успіхи, визначають необхідність ретельного обліку всіх факторів, що сприяють адаптації дитини до дошкільної установи або, навпаки, уповільнюють її, що заважають адекватно пристосуватися.

Мета курсової роботи - вивчення процесу адаптації дітей раннього віку до умов дошкільного закладу. Відповідно до поставленої мети, завданнями дослідження є:

· Дати визначення адаптації,

· Виявити характерні риси процесу адаптації дітей раннього віку до дошкільної установи,

· Простежити загальні закономірності адаптації дитини до дитячого закладу,

· Виділити індивідуальні варіанти адаптації дітей,

· Визначити вплив рівня психічного розвитку дитини на характер адаптації,

· Вивчити критерії та прийоми успішної адаптації дітей.

Останнім часом проблема емоційного розвитку дітей дошкільного віку все частіше привертає увагу педагогів і психологів. Дошкільник не вміє самостійно висловлювати свої почуття, емоційні переживання без спеціальної освіти, так як здатність довільно управляти своїми діями і емоціями складається протягом усього дошкільного дитинства. Емоції проходять шлях прогресивного розвитку, набуваючи все більш багатий зміст і все більш складні форми прояву під впливом соціальних умов життя і виховання.

Проблема емоційного розвитку досліджувалася багатьма психологами та педагогами (Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Д. Б. Ельконін, Л.І. Божович, Я.З. Неверович, А.П. Усова , Е.А. Флеріна, Т.А. Маркова та ін.)Проблема адаптації дітей раннього віку до умов суспільного виховання розглядалася в дослідженнях Н.М. Аксаріна, Н.Д. Ватутіна, Р.В. Тонкова-Ямпільської. Ми згодні з позицією цих дослідників, підкреслюють складність процесу адаптації та важливість правильної його організації для успішного вирішення всіх питань всебічного розвитку особистості дитини. адаптація дошкільник дитячий садок. На наш погляд, можна виділити два напрямки у вивченні проблеми адаптації дошкільнят до умов дошкільного навчального закладу: особливості протікання періоду адаптації; чинники та механізми, що впливають на тривалість і характер адаптації. Перший напрямок пов'язаний з виділенням цілого ряду особливостей протікання періоду адаптації, що одержали назву симптомокомплекс. До проявів симптомокомплексу адаптації вчені відносять наступне: виникнення у дитини переважно респіраторних захворювань; порушення сну, значне зниження апетиту; зниження мовної та ігрової активності та ін. Другий напрямок досліджує різноманітні фактори, що впливають на процес звикання

1. Поняття, значення і причини адаптації

Під адаптацією (від лат. Аdaptatio - пристосування, прикладання) прийнято розуміти здатність організму пристосовуватися до різних умов зовнішнього середовища. Соціальна адаптація - пристосування людини до умов нового соціального середовища; один з соціально-психологічних механізмів соціалізації особистості . Адаптація неминуча в тих ситуаціях, коли виникає протиріччя між нашими можливостями і вимогами середовища. Виділяють три стилі, за допомогою яких людина може адаптуватися до середовища:

а) творчий стиль, коли людина намагається активно змінювати умови середовища, пристосовуючи її до себе, і таким чином пристосовується сам; б) конформний стиль, коли людина просто звикає, пасивно приймаючи всі вимоги і обставини середовища;

в) уникає стиль, коли людина намагається ігнорувати вимоги середовища, не хоче або не може пристосовуватися до них.

Найбільш оптимальним є творчий стиль. У педагогічній практиці важливе значення має облік особливостей процесу адаптації дитини до нових умов його життя і діяльності при надходженні в громадські навчально-виховні заклади (дитячий садок, школа), при входженні в новий колектив. Дослідження К.Л. Печора (1998) показали, що тільки 18,2% дітей готові до відвідування дошкільного закладу, 6% - не готові, 75,8% - умовно готові. У зв'язку з цим процес звикання до дошкільної установи проходить не завжди благополучно і супроводжується хворобами дітей . В умовах сім'ї дитина з перших днів життя звикає до певного режиму, способу вигодовування, до мікроклімату сімейних відносин і встановленим способам спілкування з ним. Поступово, відповідно до ритму життя сім'ї, у дитини виробляються певні звички і навички, будується свій стиль поведінки адекватно заданим умовам та вимогам оточуючих його дорослих. Зміни або порушення в установленому порядку життя малюка негайно позначаються на його поведінці. Це пояснюється тим, що життєвий досвід дитини невеликий і пристосування до нових умов представляє певну трудність. Різка і значна зміна в житті дитини, наприклад перехід в дитячий заклад, призводить до серйозних порушень його поведінки і розвитку негативних реакцій. У дитини може змінитися цілий ряд сформованих звичок, перебудуватися раніше сформований стереотип в режимі сну, годування, прийомах спілкування з дорослими. Цей перехід вимагає гальмування ряду сформованих зв'язків і швидкого утворення нових, що для дитини даного віку є важким завданням. Процес пристосування до нових умов не завжди і не у всіх дітей проходить легко і швидко.

Характер поведінки в адаптаційний період залежить від віку дітей. До 5-6 місяців вони порівняно легко переносять цю зміну. Пояснюється це тим, що у дитини динамічні стереотипи поведінки знаходяться тільки в стадії становлення. Але діти 5-6 місяців важко адаптуються у випадку, якщо порушується спосіб вигодовування їх, а також, якщо змінюється температура в приміщенні. Тому при прийомі таких дітей необхідно детально розпитувати батьків, чим вони догодовували дитини в домашніх умовах, тимчасово виключити з раціону новий вид їжі. Для того, щоб створити більш комфортні умови, в разі необхідності слід надягати на малюка додатково теплу безрукавочка, носочки, легку шапочку або хустинку. Діти у віці 6-9 місяців болісно реагують на руйнування таких усталених звичок, як смоктання соски, пустушки, заколисування перед сном, тривале перебування на руках у дорослих. Щоб полегшити життя малюка цього віку, в адаптаційний період можна залишати йому індивідуальну соску. Вихователь повинен періодично брати таких дітей на руки, заспокоюючи кожного. Діти у віці від 10 місяців до 1 року 6 місяців важко переносять розставання з близькими, відмовляються від контактів з незнайомими дорослими і дітьми. Сон їх стає переривчастим і неспокійним. Порушується апетит дитини, вона часто відмовляється від годування, під час прийому їжі спостерігаються випадки блювотних позивів. Руйнуються раніше придбані звички: дитина перестає проситися на горщик, мова його загальмовується. Зустрічаються випадки, коли діти, почали ходити в домашніх умовах, в дитячому садку переходять на повзання. Можна також відзначити й інші регресивні зміни більш глибокого плану: підвищення температури, розлад функцій шлунка, зміна шкірного покриву і т.і.

На характер адаптації впливає рівень здоров'я дитини: ослаблені, часто хворіючі діти значно важче переносять період звикання. Діти, які живуть у багатодітних сім'ях, в сім'ях з численними родичами, значно швидше звикають до нових умов, ніж діти, життя яких протікала в одноманітній обстановці, була обмежена невеликим колом дорослих. Як видно з вищесказаного, головне для дитини - це дорослий. Від того, як дорослі підійдуть до малюка в період адаптації, як зможуть організувати його життя в групі, залежить багато чого в його поведінці. Слід враховувати потребу дитини в спілкуванні.

Виділяються приблизно три групи дітей за характером відмінностей у поведінці та потреби спілкування. Перша група - це діти, у яких переважає потреба в спілкуванні з близькими дорослими. Вони переживають, розлучаючись з ними, багато плачуть. Адаптаційний період у дітей триває від 20 днів до 2-3 місяців. Друга група - це діти, у яких є деякий досвід спілкування з незнайомими людьми. Період адаптації їх проходить у два етапи (другий і третій) і триває від 7 до 10-20 днів. Третя група - діти, які відчувають потребу в активних самостійних діях, у спілкуванні з дорослими на пізнавальні теми. Ці діти звикають протягом 3-10 днів.

На процес адаптації дитини впливають:

· Досягнутий рівень психічного і фізичного розвитку,

· Стан здоров'я,

· Ступінь загартованості,

· Сформованість навичок самообслуговування, комунікативного спілкування з дорослими і однолітками,

· Особистісні особливості самого малюка,

· Рівень тривожності і особистісні особливості батьків.

1.1 Форми адаптації

Адаптація зазвичай протікає складно з масою негативних зрушень в дитячому організмі. Ці зрушення відбуваються на всіх рівнях, в усіх системах. Якби батьки знали, що діється в організмі і душі дитини, коли він вперше йде в дитячий сад, то навряд чи віддали б його колись у цей новий дитячий колектив. У ньому він постійно, як під струмом сильного нервово-психічного напруження, що не припиняється ні на хвилину. Він на межі стресу або повною мірою відчуває стрес. Якби вдалося порівняти одним і тим же методом дослідження всю силу стресу, що відчувається малюком в період адаптації до організованого колективу, з силою стресу космонавта, що відправляється в політ, результати приголомшили б. Вони були б просто ідентичні. Якщо вираженість стресу у дитини мінімальна, незабаром Ви забудете про негативні зрушення адаптаційного процесу і про те, що турбує батьків сьогодні. Це буде говорити про легку або ж сприятливу адаптацію. Якщо вираженість стресу велика, у дитини, очевидно, буде зрив і він, мабуть, захворіє. Зрив, як правило, свідок несприятливої або ж важкої адаптації у малюка. Значить, адаптація буває легкою і важкою. Адаптація проявляється, головним чином, на психоемоційному рівні у дитини. Щоб більш детально і якомога об'єктивніше судити про це рівні, вченими спеціально розроблений і уточнений цілий ряд необхідних показників, досить інформативно характеризують особливості поведінки й прояв емоцій у дитини, що адаптується до нового організованого колективу, і створений емоційний профіль, або портрет (ЕП) дитини , вперше надійшов у звичайний дитячий садок. Він включає наступні показники:

I. Негативні емоції. Зазвичай прояви різні: від ледве вловимих до депресії, що нагадує собою полон. При ній малюк пригнічений і байдужий до всього на світі. Він є, і в той же час його немає. Сидить, як ніби скам'янілий, весь занурений сам в себе, схожий на глухонімого. Не їсть, не п'є, не відповідає на запитання. Про сон взагалі не варто говорити . І раптом зникає вся скам'янілість, і він шалено кидається по групі, нагадуючи "білку в колесі". Як вихор виривається з рук нянь або вихователів і мчить до виходу, з усіма конфліктуючи на ходу. Там завмирає, а потім, ридаючи, кличе маму, захлинаючись у власних сльозах. Але раптом безсило замовкає, знову перетворившись на манекен. І так по кілька разів на день. Досить часто діти висловлюють свої негативні емоції палітрою плачу: від пхикання до постійного. Але найбільш інформативний нападоподібний плач, який свідчить про те, що, хоч на час, у малюка всі негативні емоції раптово відступають на останній план у зв'язку з тим, що їх відтісняють позитивні. Але, на жаль, все це лише на час. Найчастіше на час орієнтовної реакції, коли малюк у владі новизни. У палітру плачу входить також і "плач за компанію", яким вже майже адаптований до саду дитина підтримує "новачків", які прийшли в групу, і становить "плач дует" або ж просто підспівує в хорі. Зазвичай найдовше з негативних емоцій у дитини тримається так зване пхикання, яким він прагне виразити протест при розставанні з батьками, що йдуть на роботу.

II. Страх - звичайний супутник негативних емоцій. Навряд чи вдасться зустрітися з дитиною, яка не зазнав його хоча б раз, під час адаптації до дитсадка. Адже малюк, вперше прийшовши в дитячий колектив, у всьому лише бачить приховану загрозу для свого існування на світі. Тому він багато чого боїться, і страх переслідує його буквально по п'ятах, гніздиться в ньому самому. Малюк боїться невідомої обстановки і зустрічі з незнайомими дітьми, малюк боїться нових вихователів, а головне, того, що Ви забудете про нього, пішовши з саду на роботу. Малюк боїться, що батьки зрадили його, що не прийдуть за ним увечері, щоб забрати додому. Дуже часто ми мимоволі самі провокуємо його глобальний страх. І цей страх - джерело стресу, а напади його можна розцінювати як пускові механізми стресових реакцій.

III. Гнів. Часом на тлі стресу у дитини спалахує гнів, який проривається назовні, написаний буквально на обличчі. У такий момент малюк, немов маленький агресор, пантерою готовий стрибнути на кривдника, відстоюючи свою правоту. У період адаптації дитина схожа на "ахіллесову п'яту" і від того ранимий настільки, що приводом для гніву може служити все. Тому гнів і породжуєма ним агресія здатні розгорітися, навіть якщо немає іскри, ніби в самій дитині закладена порохова бочка.

IV. Позитивні емоції. Зазвичай у перші дні адаптації вони не виявляються зовсім або трохи виражені в ті моменти, коли малюк наче "п'яний" орієнтовною реакцією на "принадність новизни". Особливо сприятлива радість. Взагалі посмішка і веселий сміх, мабуть, - головні "ліки", виліковує більшість з негативних зрушень адаптаційного періоду.

V. Соціальні контакти. Уже в три роки малюк зазвичай любить контактувати з людьми, сам вибираючи привід для контакту. Комунікабельність дитини - це благо для успішного результату адаптаційного процесу. Однак у перші дні перебування в дошкільному закладі у деяких малюків втрачається і ця властивість. Такі діти замкнуті і відлюдники, весь час проводять лише в "гордій самоті". На зміну цій "гордої безконтактності" приходить "компромісна контактність", що означає те, що Ваша дитина раптом сам стала проявляти ініціативу для вступу в контакт з дорослими людьми. Однак ця ініціатива удавана. Вона потрібна дитині тільки лише як вихід із становища і не спрямована на поліпшення спілкування з людьми, особливо з однолітками. У такий момент малюк зазвичай, плачучи, підбігає до виховательки, хапає її за руку, намагається тягнути до вхідних дверей і молить, щоб вона відвела його додому. Малюк готовий піти на компроміс із завідуючою або нянею, але тільки щоб повели його із групи, щоб забрали мерщій від цих вміють поводитися дітей. Ні, він не хоче і не може дружити з ними. Вона настирливі, нестерпні і "жалять" посильніше рою бджіл. Наскільки простіше було вдома, коли він проводив усі дні один. Як тільки малюк зуміє нарешті налагодити потрібні контакти в групі, всі зрушення адаптаційного періоду підуть на спад - і це буде важливим кроком до завершення всього процесу адаптації у дитини.

VI. Пізнавальна діяльність - зазвичай вірний "друг" всіх позитивних емоцій. Як і вони, пізнавальна діяльність, як правило, знижується і згасає на тлі стресових реакцій. У три роки ця діяльність тісно пов'язана з грою. Тому малюк, вперше прийшовши в дитячий сад, нерідко не цікавиться іграшками і не бажає цікавитися ними. Йому не хочеться знайомитися з однолітками, зрозуміти, що відбувається поруч з ним. "Чомучка" немов у зимовій сплячці, і пізнавальна діяльність його загальмована. Однак як тільки він прокинеться або в кінці кінців Ви все-таки "розбудіть" його, активність стресу стане мінімальною і незабаром зникне назовсім. VII. Соціальні навички. Під пресом стресу малюк зазвичай змінюється настільки, що може "розгубити" майже всі навички самообслуговування, які вже давно засвоїв і якими успішно користувався будинку. Все це викликає часті глузування у дітей і невдоволення вихователів, як правило, вважають, що малюк зовсім не підготовлений до саду. Його доводиться годувати з ложечки і вмивати, начебто б немовляти. Він "не вміє" одягатися, роздягатися і користуватися носовою хусткою. Не знає, коли треба говорити спасибі. Ну, словом, маленький дикун. Проте ж в міру адаптації дитини до умов організованого колективу він "згадує" раптом забуті ним навички, на додачу до них легко засвоюючи нові. VIII. Особливості мови. У деяких малюків на тлі стресу змінюється і мова, не прогресуючи, а в бік регресу. Словниковий запас малюка бідніє і він на кілька сходинок немов опускається раптом вниз, при розмові лише вживаючи немовлятські або полегшені слова. Така мова - підсумок важкої адаптації. При легкій - вона або ж не змінюється зовсім, або зміни її ледве стосуються. Проте в цей час в будь-якому випадку ускладнено необхідне для віку дитини поповнення його активного словникового запасу. IX. Рухова активність. Під час адаптаційного процесу досить рідко зберігається в межах норми. Дитина сильно загальмований або некеровано гіперактівен. Однак постарайтеся все-таки не плутати його активність, змінену у зв'язку з процесом адаптації, з активністю, властивою темпераментом дитини. X. Сон. Спочатку сон відсутній зовсім, і в тиху годину малюк як "іван-покиван". Його не встигаєш укласти, як він вже сидить, ридаючи, на ліжку. У міру звикання до дитсадка дитина починає засинати. Але сон, навряд чи, можна назвати сном. Він неспокійний, переривається весь час хлипанням або раптовим пробудженням. Часом здається, що малюка переслідують кошмари. Наче б він дивиться сон свій в телевізор, де ясно бачить, що з ним відбувається. Проте фільм має тільки страшне початок, кінець малюк боїться подивитися. І щоб його справді не бачити, в переляку, плачучи, перериває сон. І тільки лише коли дитина адаптується до саду, він, справді, зможе тихо провести свій тихий час і спати спокійно. XI. Апетит. Чим менш сприятливо адаптується дитина, тим гірше його апетит, відсутній іноді зовсім, начебто дитина оголошує голодування. Набагато рідше Ваш малюк впадає раптом в іншу крайність і їсть не менше, аніж Гаргантюа, намагаючись своїм "вовчим" апетитом хоч якось задовольнити свої незадоволені потреби. Нормалізація зниженого або ж підвищеного апетиту, як правило, сигналізує про те, що негативні зрушення адаптаційного процеси не наростають, а пішли на спад, і незабаром нормалізуються і всі інші показники описаного нами вище емоційного портрета. На тлі стресу дитина може схуднути, але, адаптувавшись, він легко і швидко не тільки відновить свій первісний вагу, але і почне надалі одужувати. Необхідно також знати, що у дитини під час адаптаційного процесу раптово, без якихось видимих причин, можливе короткочасне підвищення температури. Зазвичай в цих випадках лікар говорить про "адаптаційних свічках". Такі "свічки" зайвий раз підкреслюють тяжкість адаптаційного періоду. Лікарі та психологи розрізняють 3 ступеня адаптації: легку, середню і важку. Критерії ступеня тяжкості адаптації:

· Емоційний стан малюка;

· Його ставлення з однолітками;

· Відносини з дорослими;

· Сон і апетит;

· Частота і тривалість гострих захворювань.

При легкій адаптації: всі показники нормалізуються як правило до 3-4 тижнів. При середньому ступені адаптації - до 5-6 тижнів. При важкій адаптації - від 2-6 міс. і більше. Адаптація визначається наступними факторами:

· Стан здоров'я і рівень розвитку дитини. Здоровий, фізично розвинений малюк володіє кращими можливостями адаптації. Нервово і соматично ослаблені, швидко втомляються, мають поганий сон і апетит діти, гірше справляються з труднощами адаптованого періоду, у них виникають стресові стани і як наслідок вони часто хворіють.

· Вік дитини на момент надходження в ДНЗ. Розлука - страх - стрес - зрив адаптації - хвороба. Але все це зазвичай властиво дитині з важкою або несприятливою адаптацією до дитсадку. При цьому типі адаптації процес, як правило, затягується на тривалий час і дитина пристосовується до організованого колективу місяцями, а іноді не може пристосуватися зовсім. Тому дітей з важкою адаптацією, яку прогнозували у дитини ще в дитячій поліклініці, бажано не віддавати в три роки в сад, а по можливості трохи пізніше, у міру вдосконалення їх адаптаційних механізмів. До того ж згадайте ще про кризу трьох років, який може нашаруватися на період адаптації дитини. Треба знати, що в цей час ваш малюк вперше відчув себе як особистість і хоче, щоб це бачили інші. А ми, інші, цього не бачимо або, принаймні, не бажаємо бачити, нам простіше, щоб було все, як раніше. Тому малюк весь на межі, відстоюючи перед нами свою особистість, і психіка його стає чутливою, ніж раніше, до впливу різних обставин навколишнього середовища. І ось якраз саме в той час, коли дитина, як ніколи, має потребу в батьках, у розумінні його, а головне - підтримки, коли треба і необхідно щадити його ослаблену нервову систему, начебто спеціально, додатково до психічної навантаженні кризи трьох років , мимоволі звалюється на плечі малюка ще один важкий вантаж - вантаж адаптації до дитсадка, не розуміючи, що все це "надірвете" його. І частина дітей і справді "надривається", про що свідчать видимі зміни в звичайному поведінці дитини. Треба пам'ятати, що можливість несприятливої адаптації у малюка зазвичай різко зростає, коли в анамнез у дитини є ряд несприятливих факторів розвитку, зазвичай званих лікарями "факторами ризику". Дитині з важкої адаптацією, крім батьків і вихователів, допоможе тільки педіатр або вузький фахівець. Полярним типом для важкої адаптації є тип легкої адаптації дитини, коли малюк адаптується до нової обстановки зазвичай кілька тижнів, найчастіше - півмісяця. З такою дитиною майже немає клопоту, і зміни, які видно в його поведінці, звичайно короткочасні і незначні, тому дитина не хворіє. Крім двох полярних типів адаптації, є ще й проміжний варіант, що нагадує собою перешийок, що з'єднує зазвичай "північний" та "південний" полюс адаптації дитини. У подібних випадках ми говоримо про середньої тяжкості перебігу періоду різних адаптаційних змін в дитячому організмі. При цьому типі адаптації дитина в середньому адаптується до нового організованого колективу більше місяця і іноді під час адаптації захворює. Причому, як правило, хвороба протікає без якихось ускладнень, що може служити головною ознакою відмінності зазначеного типу адаптації від несприятливого варіанта. При цьому типі адаптації захворюваність дитини може знизити лікар. Чим раніше він призначить коригуючі заходи дитині, тим менша ймовірність, що малюк захворіє, а значить, адаптація його наблизиться до сприятливої. І це, в свою чергу, допоможе адаптуватися дитині і надалі, коли він переступить поріг школи. Доведено, що при важкій адаптації до дитсадка дитина погано адаптується і до умов початкової школи. Особливою уразливі діти з 1 року до 3 років, оскільки саме в цей період малюкові дуже важко "відірватися" від мами. Прихильність до матері - необхідна умова нормального психічного розвитку дитини - сприяє формуванню таких важливих якостей особистості: як довіра до світу, позитивне самопочуття, ініціативність, допитливість. Прихильність до матері починає формуватися вже в першому півріччі життя дитини і до кінця першого року оформляється у вигляді стійких емоційно особистісних зв'язків з близькими, особливо матір'ю. У 7 місяців дитина регулює на догляд матері виразним хвилюванням, занепокоєнням, тривогою. В період з 7 міс. до 1,5 років прихильність до матері виражається найбільш інтенсивно. Іноді почуття тривоги при розлуці з мамою стає настільки травмуючим, що залишається на все життя як страх самотності. У 8 місяців малюк починає боятися незнайомих дорослих, притискається до матері - страх перед чужими триває до 1 року 2 міс. У наступні місяці діти спокійніше сприймають інших людей. Саме у віці від 8 місяців до 1 року 2 місяців у дитини загострюються і збігаються два страху - перед рідною матір'ю і перед незнайомими дорослими. У цьому віці діти особливо важко адаптуються до ясел, і батькам слід це врахувати. Діти 2-3 років відчувають страх перед незнайомими людьми і новими ситуаціями спілкування. Ці страхи - одна з причин утрудненою адаптації дитини і ясел. Нерідко боязнь нових людей і ситуацій призводить до того, що дитина стає більш збудливим, ранимим, плаксивою, він частіше хворіє. Хлопчики 3-5 років більш уразливі в плані адаптації, ніж дівчатка, оскільки в цей період більш прив'язані до матері і більш болісно реагують на розлуку з нею. Отже, адаптація дитини до нових для нього умов середовища - важкий і болісний процес, що супроводжується низкою негативних зрушень в дитячому організмі, що зачіпає всі його рівні.

1.2 Організація роботи в адаптаційний період дітей раннього віку

У сучасній педагогіці організація роботи в адаптаційний період раннього дитинства розглядається комплексно. У неї включається робота з батьками, спрямована на зміцнення фізичного здоров'я дітей, пов'язування домашнього режиму дня з умовами нового середовища, організована робота медперсоналу, адміністрації, вихователів. Щоб полегшити адаптаційний період, рекомендується поступово включати дитину в ясельну групу, створювати для нього особливий емоційний клімат. Головною турботою тут є профілактика захворюваності дітей і зниження їх емоційного дискомфорту в період адаптації. Однак ці заходи полегшують вже виникло важкий стан, але не зачіпають причин, що породжують його. Разом з тим ясно, що набагато важливіше, організувати догляд за дітьми та виховання в сім'ї таким чином, щоб звести до мінімуму ускладнення адаптаційного періоду. Не підлягає сумніву те, що причини ускладнення фізичного і психічного стану малюків мають, перш за все, психологічну природу і знаходяться у сфері соціальних відносин дитини з навколишнім світом. Це визнають і медики, і педагоги, і психологи. Дошкільно-освітній заклад, будучи першим ступенем освіти, виконує безліч функцій. Серед завдань головною є всебічний розвиток особистості дитини [4, с. 3].На заняттях, передбачених програмою навчання і виховання в дитячому садку, дитина отримує спеціальні відомості, розширюється система знань, умінь, навичок, необхідних для всебічного розвитку дитини. У дитячому садку діти крім спеціальних, навчальних умінь, набувають перший досвід життя в колективі однолітків. Таким чином, в дитячому саду протягом усього періоду дошкільного дитинства відбувається планомірне, цілеспрямоване, педагогічно обгрунтоване всебічний розвиток дитини. Зміст роботи вихователя дитячого садка, таким чином, включає в себе наступне:· Формування у дітей уявлень про заняття як важливої діяльності для придбання знань.·Формування морально-вольових якостей (наполегливості, відповідальності, самостійності, старанності).· Формування у дитини досвіду діяльності в колективі і позитивного ставлення до однолітків, усвідомлення значущості власного активної участі у вирішенні загальної задачі; засвоєння способів активного впливу на однолітків як учасників загальної діяльності (вміння надати допомогу, справедливо оцінювати результати роботи однолітків, тактовно відзначати недоліки).· Формування у дітей навичок організованого поведінки, навчальної діяльності в умовах колективу [11, с. 71].Система починається з організації прийому. У групі все має бути підготовлено до прийому нових дітей: заздалегідь узгоджено, як і чим годувати дитину, де вкласти спати та ін. Вихователь повинен знати, коли в групу прийде новий дитина. Якщо дитина вступає в старшу групу, то про це повідомляється і дітям. Вихователь обговорює з ними, як зустріти, наприклад, Петю, що йому подарувати, прагнучи викликати у хлопців доброзичливе ставлення до новачка. Все знову надходять діти повинні бути оточені особливою увагою, ласкою, турботою про хороше його самопочутті. Неприпустимо приймати в групах відразу багато нових дітей. До групи першого і другого року життя можна приймати максимум трьох дітей на тиждень. Причому цей прийом слід організувати таким чином, щоб в понеділок надійшов один новий дитина, у середу - другий і в п'ятницю - третій. Краще, якщо протягом другого тижня четверта дитина надійде в п'ятницю. На третьому тижні можна знову прийняти трьох дітей, а на четвертій ще одного, максимум двох. Таким чином, при нормі до 20 дітей в групі прийом здійснюється протягом півтора місяців. Слід зауважити, що влітку перед переведенням дітей з ясел в дитячий сад прийом нових дітей бажано починати не пізніше 15 липня, так як деякі батьки забирають дітей на час відпустки, у групі залишається невелика кількість хлопців і вихователь може приділити більше уваги кожному знову надійшов дитині. При комплектуванні старшої групи ясел (або молодшої дошкільної групи) дозволяється одночасне надходження 2-3 дітей. Тоді група в 25 чоловік теж формується в терміни до 1,5 місяця. Однією з умов формування дитячих позитивних взаємовідносин є підтримка вихователем природної потреби дітей у спілкуванні. Спілкування має носити добровільний і доброзичливий характер. З ранніх років необхідно ставити дитину в такі умови, щоб він жив, працював, грав, ділив радощі й прикрощі з іншими дітьми. Необхідно, щоб спільне життя було якомога повніше, радісніше, яскравіше. Прийнято вважати, що найважче адаптуються до школи діти "домашні", що не відвідували раніше дитячий садок, мало спілкувалися з однолітками. Практика, проте, показує, що це не завжди відповідає дійсності [3, с. 42].Численні дослідження вчених (Е. Торідайк, В. Штерн) переконливо довели, що звикання малюка до нових умов в основному залежить від того, як дорослі в сім'ї змогли підготувати його до цього відповідального періоду. Необхідною умовою успішної адаптації є узгодженість дій батьків і вихователів, зближення підходів до індивідуальних особливостей дитини в сім'ї та дошкільному закладі. Єдині вимоги батьків і педагогів, дотримання розпорядку дня, ретельний гігієнічний догляд, правильна організація самостійної діяльності та ігор - занять створюють здорову обстановку для формування емоційно врівноважену поведінки дітей та успішної адаптації до умов дошкільного закладу. Зміст, цілі та форми взаємодії з сім'єю знаходяться в залежності від схильностей та інтересів сім'ї та дитини і визначаються характером учасників взаємодії. Співпраця передбачає:

· Психологічну адаптацію батьків до дошкільної установи, встановлення контакту батьків з педагогами дошкільного закладу,

· Презентацію програми виховання і навчання, розкриття змісту, форм, методів роботи з дитиною даного віку,

· Роль батьків у процесі корекції, навчання і виховання, підкреслення їх важливості у даному процесі,

· Вивчення психологічної атмосфери в сім'ї, виявлення причин, які можуть викликати складності при адаптації дитини,

· Вивчення інтересів сім'ї,

· З'ясування стану здоров'я малюка, вивчення особливостей його розвитку,

· Допомогу батькам у розумінні свого малюка,

· Формування колективу батьків з урахуванням віку їхніх дітей,

· Корекційну роботу.

Велике значення має контакт батьків з вихователями. Батьки повинні розповісти вихователю про особливості розвитку дитини, про шкідливі звички, про його сні, апетиті, улюбленому страву, улюблену іграшку і т.д. Вихователь дитини дитячого садка повинен стати другом і порадником у сім'ї. У період адаптації дитина особливо потребує теплом, ласкавому зверненні з ним і вдома і в дитячому садку. Діти часто важко адаптуються до нових мікросоціальних умов. У них може розвиватися емоційно-стресова реакція, що приводить до порушення здоров'я. Для профілактики подібних реакцій необхідна організація медико-психолого-педагогічного супроводу дітей в період їх підготовки та адаптації до перебування в дошкільному навчальному закладі. У цій роботі виділяються наступні напрямки:

· Підготовка дітей до вступу в дитячий садок і прогнозування адаптації до нього;

· Організація життєдіяльності дітей в період адаптації;

· Контроль за станом здоров'я дітей в період адаптації та корекція виникаючих порушень.

Кращим періодом року для вступу в дитячий сад вважається кінець серпня - початок вересня. У цей час у дитини є природна загартованість, запас вітамінів; до того ж діти з уже сформованих груп за літо відвикли один від одного, і новому дитині легше завести друзів, програми занять тільки починаються, зростання простудної захворюваності ще немає.

Підготовка дітей до вступу в дитячий садок повинна починатися не пізніше, ніж за 6 місяців до цього. Педіатра необхідно скласти план підготовки і у формі 112 / у в листі уточнених діагнозів поставити відмітку про початок заходів. За 2 місяці до надходження в дитячий сад проводяться профілактичні огляди дітей лікарями: офтальмологом, неврологом, отоларингологом, хірургом-ортопедом, стоматологом, дільничним педіатром і логопедом (для дітей від 3 років). За свідченнями дитина повинна бути оглянутий та іншими фахівцями. Лабораторне дослідження включає клінічний аналіз крові, загальний аналіз сечі, аналіз калу на яйця глистів та найпростіші. У період підготовки, відповідно до календаря профілактичних щеплень, триває вакцинація дитини, однак, плануючи її, педіатр повинен пам'ятати про те, що доцільно почати відвідування дитячого садка не раніше ніж через місяць після останнього щеплення. За результатами оглядів проводяться лікувально-профілактичні та реабілітаційні заходи, оформлюється епікриз для дитячого садка з комплексною оцінкою здоров'я, зазначенням прогнозу адаптації, рекомендаціями на період адаптації по режиму дня, харчування, фізичного виховання та загартовування. Обов'язковим етапом підготовки дитини є навчання батьків. У поліклініці та дитячому садку оформлюється інформаційний стенд для батьків з відомостями про те, які документи і аналізи потрібні для вступу; бажана організація консультацій лікарів, психологів і педагогів цих установ за фіксованими дням. Батьки повинні знати про важливість поступового і завчасного (хоча б за 2-3 тижні до надходження) переведення дитини на режим дня, аналогічний режиму дитячого садка, введення в раціон харчування страв і продуктів, що використовуються там. Враховуючи важливу роль білків і вітамінів в пристосувальних реакціях дітей, слід звернути увагу батьків на якість дитячого харчування. У дітей з несприятливим прогнозом адаптації за 3-4 тижні до надходження в дитячий сад рекомендується збільшити на 10-15% вікову норму вмісту білків у добовому раціоні, обов'язково також використання йодованої солі.

Слід підкреслити необхідність формування у дитини навичок самообслуговування (самостійний прийом їжі, одягання, користування горщиком, миття рук і умивання). Для полегшення адаптації дитини до дитячого колективу рекомендуються прогулянки та ігри разом з іншими дітьми, відвідування групових занять, участь у дитячих колективних заходах. Якщо дитина, що надходить в дитячий сад, вже здатний до мовного спілкування, слід рекомендувати батькам проводити з ним бесіди про надходження в дитячий заклад. У цих бесідах необхідно підкреслювати, що батьки як і раніше люблять дитину, а він уже став великий, багато чому навчився, і буде ходити (як і дорослі) на "роботу", допомагаючи їм. Можливість відвідувати дитячий садок повинна подаватися як щось важливе і значне. Можна почитати малюку книжки про хлопців у дитячому садку, пограти в дитячий сад, сходити туди на "День відкритих дверей". Ні в якому разі не можна лякати дитячим садом і показувати свою тривогу і стурбованість. Батькам можна рекомендувати науково-популярну літературу з даного питання. Первинний прийом дитини в дитячий сад повинен проводитися педіатром, психологом і педагогом-вихователем установи. При цьому уточнюються відомості по анамнезу життя, станом здоров'я, особливостям виховання і поведінки дитини, призначаються необхідні медико-педагогічні заходи. Під час прийому лікар дошкільного закладу повинен цікавитися анамнезом і станом здоров'я вступника дитини. Відповідно зі станом його здоров'я лікар при прийомі робить певні медичні призначення на період адаптації (режим, харчування, організація денного сну і т.д.). Педагогу, ще до надходження дитини в групу, необхідно з'ясувати особливості виховання малюка в сім'ї - домашній режим, застосовувані в сім'ї способи годування, укладання, дізнатися, як дитина засинає, спить, який апетит, як організовано неспання. Корисно також дізнатися зменшувальне ім'я малюка, яким користуються в сім'ї, його улюблені іграшки або заняття, улюблені страви, індивідуальні особливості та сформовані звички. Таким чином, вже при прийомі дитини з'ясовуються фактори ризику в біологічному і соціальному анамнезі та особливості поведінки дитини в сім'ї. Всі відомості повідомляються вихователю тієї групи, яку буде відвідувати дитина, це полегшує індивідуальний підхід до дітей. Кількість годин, проведених знову надійшли дитиною в групі, слід збільшувати поступово. Протягом першого тижня він повинен проводити в установі не більше 3 годин на день, час його перебування збільшується залежно від емоційного стану. Таким чином, потрібно 2-3 тижні, щоб дитина в міру нормалізації показників поведінки був готовий проводити в дошкільному закладі 10-12 годин. Під час періоду адаптації обов'язково зберігаються звичні для дитини способи годування, укладання спати. Ні в якому разі не можна дитину насильно годувати або насильно укладати спати, щоб не викликати і не закріпити на довгий час негативного ставлення на обстановку ясел, попередити формування захисно-оборонної реакції. Перед сном дитину можна покачати, якщо він до цього звик, погодувати з соски, дати улюблену іграшку. Тимчасове збереження звичних для дитини прийомів виховання, навіть в тому випадку, якщо вони суперечать встановленим в дитячому закладі правилами, допомагає йому легше адаптуватися до нових умов. Іноді важким умовою для малюка є великий простір групової кімнати та обладнання, яке суттєво відрізняється від звичайної домашньої обстановки. У цьому випадку дитину краще помістити в більш обмежений простір, ближче до дорослого, щоб не позбавляти його почуття захищеності. Це ж зобов'язує вихователя задовольняти надзвичайно гостру в період адаптації потреба дітей в емоційному контакті з дорослим. Допомагає швидше адаптувати до нового умові часте ласкаве поводження з дитиною, дозвіл грати поруч, періодичне перебування малюка на руках. Організація ігрової діяльності в перші дні осторонь від дітей, ближче до дорослого, дає можливість дитині звикнути до нового фактору середовища - великому числу однолітків. Ні в якому разі не можна насильно залучати дитину в гру. У разі великої прихильності дитини до матері або бабусі можна дозволити їм перші 3 - 4 дні по можливості бути разом з дитиною в дитячому закладі. Не можна в перші дні проводити будь-які, травмуючі дитини процедури, робити щеплення, стригти волосся або нігті і т.д. Все це повинно бути зроблено до надходження, щоб у дітей не створювалося негативного ставлення до установи. Протягом періоду адаптації вихователь веде ретельний контроль за поведінкою дитини. Цьому допомагає ведення листа адаптації. Іноді при виражених порушеннях емоційного стану доцільно на 2 - 3 дні віддати дитину додому. Як правило, дітям першого і другого року життя на період адаптації краще призначати режим на вік нижче. Основними об'єктивними показниками закінчення періоду адаптації є глибокий сон, хороший апетит, бадьорий емоційний стан, активну поведінку дитини, що відповідає віку нормальна надбавка маси тіла. Як показують спостереження, у міру звикання до нових умов у дітей спочатку відновлюється апетит, важче нормалізується сон (від двох тижнів до двох-трьох місяців) і триваліша всього зберігаються порушення емоційного стану. Відновлення апетиту і сну не відразу забезпечує нормальну надбавку маси тіла, якщо зберігається у дитини знижений емоційний тонус. Нормалізація всіх показників є сигналом до перекладу дитини на фізіологічний віковий режим. При цьому ще протягом тижня слід забезпечити дитині більш пильне спостереження, так як переклад його на звичайний режим іноді може викликати різке погіршення емоційного тонусу. При спостереженні за станом здоров'я дитини в період адаптації особлива увага повинна бути звернена на носоглотку. Навіть легке почервоніння зіву або наявність помірних виділень з носа є показником до видалення малюка на 3-4 дні з дошкільного закладу. На тлі деякого зниження опірності організму ці явища, що свідчать про розпочату активізації бактеріальної та вірусної флори, можуть призвести до розвитку гострої респіраторної інфекції. Тому дитині необхідний щадний домашній режим. Природно, що організація життя малюка в адаптаційний період може бути здійснена лише спільними зусиллями завідувача, лікаря, вихователя і всього персоналу, а також батьків. Значно швидше і легше адаптується дитина, якщо сім'я намагається підтримувати прийоми виховання, використовувані в дошкільному закладі. Чим швидше буде встановлено єдність виховання в дошкільному закладі і в родині і чим більше підходи до дитини будуть відповідати його індивідуальним особливостям, тим швидше і безболісніше буде процес звикання дітей до нових умов. Враховуючи, що діти в ранньому віці важко звикають до змін в умовах життя, не слід допускати частої зміни персоналу групи і частого переведення дітей із групи в групу. Переклад дітей в іншу групу також вимагає правильної організації. Перехід до іншого вихователю і в новий колектив дітей, хоча і не є таким же різкою зміною, як перехід із сім'ї в дошкільний заклад, однак і при цьому у деяких дітей відзначаються порушення звичайної поведінки. Для того щоб уникнути це, вихователь, передаючи дитини, повинен повідомити персоналу групи, куди переводить малюка, поставити до відома про всіх його індивідуальних особливостях і прийомах, які давали позитивні результати у вихованні. Якщо до моменту переведення дитини в нову групу йому за віком і станом необхідно змінити режим, треба що - або перевести на новий режим приблизно за тиждень до переходу в іншу групу, або тимчасово зберегти повий групі колишній режим, надалі до того, як дитина адаптується до нових умов. Таким чином, організація роботи в адаптаційний період з дітьми раннього віку передбачає комплекс заходів: заходи з підготовки дитячого садка до прийому нових дітей; організаційна робота адміністрації, вихователів, психолога, помічників вихователів; робота медперсоналу; робота з сім'єю. Робота повинна проводитися планово, організовано, при повній взаємодії всіх перерахованих вище людей.

2. Етапи адаптаційного періоду

У ході комплексного дослідження, проведеного вченими в різних країнах, було виділено етапи (фази) адаптаційного процесу.

1. Гостра фаза - супроводжується різноманітними коливаннями в соматичному стані і психічному статусі, що призводить до зниження ваги, більш частих респіраторних захворювань, порушення сну, зниження апетиту, регресу в мовленнєвому розвитку; фаза триває в середньому один місяць.

2. Підгостра фаза - характеризується адекватною поведінкою дитини, тобто всі зрушення зменшуються і реєструються лише за окремими параметрами, на тлі уповільненого темпу розвитку, особливо психічного, в порівнянні з середніми віковими нормами; фаза триває 3-5 місяців.

3. Фаза компенсації - характеризується прискоренням темпу розвитку, і діти до кінця навчального року долають зазначену вище затримку в розвитку. При цьому розрізняють три ступеня тяжкості проходження гострої фази адаптаційного періоду:

· Легка адаптація - поведінка нормалізується протягом 10-15 днів; дитина відповідно нормі додає у вазі, адекватно поводиться в колективі, не хворіє протягом першого місяця відвідування дошкільного закладу;

· Адаптація середньої тяжкості - зрушення нормалізуються протягом місяця, дитина на короткий час втрачає у вазі; може настати одноразове захворювання тривалістю 5-7 днів, є ознаки психічного стресу;

· Важка адаптація триває від 2 до 6 місяців; дитина часто хворіє, втрачає вже отримані навички; може настати як фізичне, так і психічне виснаження організму. На процес адаптації сильний вплив роблять індивідуальні особливості, які необхідно знати. У віці 2-3 років дитина вже має свій власний індивідуальний досвід поведінки, спілкування з оточуючими, свої потреби та бажання, звички, вміння і навички. Все це необхідно брати до уваги в процесі виховання, і особливо в такий складний період, яким є період звикання малюка до життя в дитячому садку.

Педагог К.Д. Ушинський говорив, що, для того щоб виховувати дитину в усіх відношеннях, його треба знати в усіх відношеннях. Щоб дізнатися індивідуальні особливості знову надходження дитини, вихователь повинен розмовляти з батьками, відвідувати дитину вдома, спостерігати за новеньким в різні відрізки дня і в різних ситуаціях. Таке вивчення дитини допоможе вихователю правильно оцінити його індивідуальні особливості і направити його поведінку в потрібне русло. Які ж причини індивідуальних відмінностей дітей? Відповідаючи на це питання, перш за все, слід назвати відмінності в умовах життя і виховання дітей. Адже саме умови життя і виховання визначають розвиток дитини і є його рушійними силами. Не слід разом з тим забувати, що на поведінку і розвиток маленької дитини накладає відбиток і стан його здоров'я. Ослаблений, хвороблива дитина може бути примхливим, дратівливим або, навпаки, млявим, швидко стомлюється. Він може відстати у фізичному розвитку, мати менші показники і за зростом і вагою, розвитку рухів. Все це з особливою очевидністю проявляється в перші ж дні відвідування дитячого садка. Як правило ослаблені діти важче адаптуються до нових умов.На поведінку дітей накладають відбиток і особливості нервової системи, її тип: сила, рухливість, врівноваженість або неврівноваженість нервових процесів збудження і гальмування. Діти, у яких процеси збудження і гальмування врівноважені, відрізняються спокійною поведінкою, бадьорим настроєм, товариськістю. Діти, що відрізняються легкою збудливістю, бурхливо висловлюють своє ставлення до навколишнього, швидко переходять від одного стану до іншого. Вони люблять грати в рухливі ігри, але швидко змінюють іграшки, легко відволікаються, постійно рухаються по групі, розглядаючи то один, то інший предмет. Тривалих ігор вони не розгортають. На противагу легкозбудливою є й такі діти, які відрізняються спокійним, дещо повільним, навіть інертним поведінкою. Вони дуже активно висловлюють свої почуття і здаються зовні благополучно адаптуються. Однак властива їм загальмованість може в цей період посилитися. Повільні діти часто відстають від своїх однолітків у розвитку рухів, в освоєнні навколишнього, в оволодінні вміннями та навичками. Вони воліють грати подалі від дітей, бояться їх наближення. Вихователь повинен допомогти цим дітям освоїтися в новій обстановці. При цьому не можна дратуватися з приводу їх повільності. Треба наполегливо і спокійно вчити їх діям з предметами та іграшками, терпляче закріплювати набуті навички та формувати нові. У перші дні не рекомендується залучати повільних дітей до спілкування з однолітками, тому що їм потрібен тривалий час для освоєння нового, для знайомства з навколишнім. Нетерплячий підхід вихователя до дитини може призвести до ускладнень в його поведінці, до ускладнень в адаптації. Особливої уваги потребують діти зі слабким типом нервової системи. Вони дуже болісно переносять будь-які зміни в умовах життя і виховання. Їх емоційний стан порушується при найменших неприємностях, хоча бурхливо своїх почуттів вони не висловлюють. Все нове лякає їх і дається з великими труднощами. Вони не впевнені в рухах і діях з предметами, повільніше, ніж інші діти того ж віку. Набувають необхідні навички. Таких дітей до дитячого закладу слід привчати поступово, залучати до цього близьких їм людей. При цьому рекомендується постійно заохочувати і підбадьорювати дітей, допомагати їм в освоєнні нового. Ігнорування вихователем типологічних особливостей нервової системи дитини в період адаптації до дитячого саду може привести до ускладнень в його поведінці. Так, наприклад, сувора вимогливість у дітей невпевнених, викликає сльози, небажання перебувати в дитячому садку, різкий тон звернення викликає у збуджуваним дітей зайве збудження, непослух. Безумовно, не завжди тип нервової системи проявляється чітко. Один і той же малюк у різних ситуаціях може повести себе по-різному, особливо в період адаптації. Навіть спокійний і товариський дитина при розлученні з близькими починає плакати і проситися додому, нелегко звикає до нових вимог, розлучається з деякими склалися звичками. Поведінка дитини під впливом сформованих звичок також набуває індивідуальний характер. Якщо він не вміє їсти самостійно, то в дитячому садку відмовляється від їжі, чекає, щоб його нагодували. Якщо не знає, як мити руки в новій обстановці, - плаче; не знає, де взяти іграшку, - плаче; не звик спати без заколисування, - плаче; звик, щоб йому зав'язували шарф спереду, а в садку йому зав'язали ззаду, - плаче і т.д. Тому так важливо знати звички дитини, рахуватися з ними. Особливе значення в період адаптації мають індивідуальні особливості дітей у сфері спілкування. Є діти, які впевнено і з гідністю вступають в нове для них оточення дитячого садка: вони звертаються до вихователя, до няні, щоб дізнатися про що-небудь, звернути увагу дорослого на свій одяг, "досягнення" в грі і т.і., спокійно віддають іграшку або беруть простягнуту іншим дитиною ляльку. Інші цураються чужих дорослих, соромляться, опускають очі. А є й такі діти, яких спілкування з вихователем лякає. Такий дитина намагається усамітнитися, відвертається обличчям до стіни, щоб тільки не бачити незнайомих людей, з якими він не вміє вступити в контакт. Досвід спілкування дитини з оточуючими, отриманий ним до приходу в дитячий сад, визначає характер його адаптації до умов дитячого садка. Тому саме знання змісту потреби дитини в спілкуванні є тим ключиком, за допомогою якого можна визначити характер педагогічних впливів на нього в адаптаційний період. Таким чином, вчені виділяють три етапи адаптаційного періоду. Найважчим є перший етап, який і називають гострою фазою. Всі етапи протікають суто індивідуально.