Психологічне забезпечення процесу адаптації фахівців до умов професійної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торгівельно-економічний університет

Кафедра психології

Курсова робота

з дисципліни «ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»

на тему «Психологічне забезпечення процесу адаптації фахівців до умов професійної діяльності»

Київ 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ СПЕЦИФІКИ ПРОФЕСІЙНОЇ АДАПТАЦІЇ МОЛОДИХ ФАХІВЦІВ

1.1 Професійна адаптація: поняття, сутність, механізм

1.2 Специфіка професійної адаптації молодих фахівців

РОЗДІЛ II. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ РОЗРОБКИ З ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ВЧИТЕЛЯ-ПОЧАТКІВЦЯ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ВИЩИЙ ШКОЛІ

2.1 Теоретичний аналіз напрямків дослідження особистості студентів

2.2 Статево-вікова диференціація індивідуально-типологічних властивостей студентів

РОЗДІЛ ІІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСНОВ ПРОФЕСІЙНОЇ АДАПТАЦІЇ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ

3.1 Основні напрямки дослідження професійної адаптації

3.2 Психологічна структура і чинники дезадаптації майбутніх вчителів

3.3 Експериментальне дослідження професійної адаптації майбутніх вчителів

ВИСНОВКИ

ВСТУП

професійний адаптація вчитель студент

Процеси професійної адаптації є об'єктом дослідження багатьох психологічних підрозділів як в нашій країні, так і за кордоном. Причиною зростаючого інтересу до адаптованих процесів є динамізм сучасного життя і виробництва. Особливо цікавою темою дослідження є адаптація молодого вчителя. У порівнянні з іншими видами адаптації професійна адаптація молодого вчителя характеризується рядом специфічних особливостей, обумовлених специфікою педагогічної діяльності. Формування особистості молодого педагога - складний, цілісний процес, обумовлений сполученням цілого ряду соціальних, психологічних, педагогічних чинників, що потребує теоретичного осмислення, емпіричного вивчення. Управління адаптацією є можливим лише на основі знання особливостей, динаміки механізму адаптації формування її адаптованих характеристик. Фахове, становлення учителя - довготривалий процес, який починається від обрання професії до перших років самостійної роботи у школі. Проблема професійної адаптації набуває першорядного значення у групі проблем успішної професіоналізації молодого вчителя. Вирішення цієї проблеми значною мірою сприяє уникненню або вирішенню таких негативних явищ, як нестабільність педагогічних кадрів, їх плинність, повільне зростання педагогічної майстерності вчителя. Професійна діяльність учителя, проблеми адаптації молодого учителя як предмет досліджень цікавлять багатьох педагогів та психологів. Відомий інтерес у цьому плані становлять роботи Т. Н. Вершиніної, Т. В. Шадріної, А. І. Ходакова, Б. Г. Ананьева, М. В. Кузьмина, Н. О. Чайкіної. Вийшло багато праць, в яких розглядаються проблеми готовності випускників педвузу до педагогічної діяльності (Р. І. Пенькова, А. І. Немировська, Е. О. Клімов, С. П. Крягжде, В. Ф. Моргун, Б. О. Федоришин, С. М. Чистякова, П. Ф. Шавір та інші). Вони розглядають професійну адаптацію як суттєву складову частину професіоналізації особистості. Розробляються проблеми адаптації молодих робітників до виробництва, учнів і студентів до навчання (О. І. Алексеев, К. Е. Бекмхзнова, Л. І. Ларюнова, В. Ф. Моргун, В. А. Семиченко, М. М. Шкодін). Заслуговують на увагу роботи, присвячені адаптації випускників педагогічних вузів до умов роботи школи (О. Г. Мороз, С. В. Овдей, М. І. Педаяс, В. А. Семиченко, В. О. Сластьонін, Л. С. Шубіна і ін.). У працях що належать до вищеназваних напрямів, відтворюється певна спрямованість вивчення професійної адаптації, й факторів, форм, критеріїв, показників і підходів до адаптаційного процесу. У зв'язку з цим, актуальність нашого дослідження визначається необхідністю знаходження оптимальних шляхів методів удосконалення підготовки вчителів, покращення ефективності їх роботи, що дозволить значно оптимізувати процес професійної адаптації.

Ці обставини визначили вибір теми " Психологічне забезпечення процесу адаптації фахівців до умов професійної діяльності", а саме адаптація вчителя.

Об'єктом даного дослідження є вивчення особистості майбутнього вчителя.

Предметом дослідження є вивчення професійної адаптації майбутнього вчителя і показників прискорення темпів адаптації.

Метою дослідження є визначення місця професійної адаптації у діяльності майбутнього вчителя, вивчення психологічної структури професійної адаптації майбутнього вчителя.

Дослідження базується на гіпотезі: на професійну адаптацію майбутніх вчителів впливають спрямованість інтересів, сформованість уявлень про реальну і бажану діяльність, рівень, форма домінуючої діяльності.

Для реалізації поставленої мети і перевірки гіпотези дослідження визначені такі завдання дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз психологічних закономірностей розвитку студентів.

2. Вивчити показники і структуру професійної адаптації майбутніх вчителів.

3. Вивчити показники і чинники дезадаптації майбутніх вчителів.

Дослідження проведено з використанням таких методів:

1. Аналізу наукових психологічних педагогічних джерел.

2. Спостереження.

3. Констатуючого експерименту. Розгляд цих питань дозволить викладачам будувати навчальний процес і застосовувати методи корекційної роботи із студентами з урахуванням усіх чинників показників професійної адаптації майбутніх вчителів.

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ СПЕЦИФІКИ ПРОФЕСІЙНОЇ АДАПТАЦІЇ МОЛОДИХ ФАХІВЦІВ

1.1 Професійна адаптація: поняття, сутність, механізм

Проблема професійної адаптації розглядається менеджерами, психологами, педагогами. Для того, щоб співробітник міг максимально ефективно використовувати свої знання. Вміння і досвід. йому необхідно вміти пристосовуватися до специфіки організації. перейнятися її цілями і завданнями, знайти спільну мову з колегами та керівництвом. Все це узагальнюється в терміні «професійна адаптація». У найзагальнішому вигляді адаптація (лат. adapto-приспособлялся) - процес пристосування працівника до умов зовнішнього і внутрішнього середовища. Термін "адаптація" надзвичайно широкий і застосовується в різних галузях науки. У соціології та психології виділяють соціальну та виробничу адаптацію. Певною мірою ці два види адаптації перетинаються один з одним, але кожна з них має і самостійні сфери програми: соціальна діяльність не замикається на виробництві, а виробнича - включає і технічні, і біологічні, і соціальні аспекти. З позиції управління персоналом найбільший інтерес представляє виробнича адаптація. Саме вона є інструментом у вирішенні такої проблеми, як формування у нового робочого необхідного рівня продуктивності та якості праці в більш короткі терміни. Найбільш ефективною представляється адаптація як процес активного пристосування індивіда до змінного середовища за допомогою відповідного керуючого впливу і використання різних засобів (організаційних, технічних, соціально-психологічних і т. п.). За своїм впливом на працівника розрізняють прогресивні результати адаптації та регресивні. Останні мають місце у випадку пасивної адаптації до середовища з негативним змістом (наприклад, з низькою трудовою дисципліною). Крім того, розрізняють первинну виробничу адаптацію, коли людина вперше включається в постійну трудову діяльність на конкретному підприємстві, і вторинну - при подальшій зміні роботи ^1. А. Б. Георгіевскій, на основі порівняльного аналізу великого числа визначень адаптації, запропонував своє узагальнене поняття адаптації: «Адаптація є особлива форма відображення системами впливу зовнішнього і внутрішнього середовища, що полягає в тенденції встановлення з ним динамічної рівноваги». З усього розмаїття проявів феномена адаптації нас цікавить прояв адаптації в трудовій та професійній діяльності. Ф. Б. Березін визначає психічну адаптацію, як процес встановлення оптимальної відповідності особистості і навколишнього середовища в ході здійснення властивої людині діяльності, який дозволяє індивідууму задовольняти актуальні потреби і реалізовувати пов'язані з ними значимі цілі (при збереженні психічного і фізичного здоров'я), забезпечуючи в той Водночас відповідність психічної діяльності людини, її поведінки вимогам ^2. М. А. Дмітріева розвиває і конкретизує поняття психічної адаптації, розглядаючи прояв цього психологічного феномена у професійній діяльності. Під психологічною професійною адаптацією дослідник розуміє процес становлення та збереження динамічної рівноваги в системі «людина - професійне середовище» ^3. Професійне середовище включає в себе об'єкт і предмет праці, засоби праці, цілі і професійні завдання, умови праці та соціальне середовище. Адаптивність як здатність людини до адаптації пов'язується з узгодженням цілей і результатів професійної діяльності. Традиційно адаптація розглядається як процес і як результат. При розгляді адаптації як процесу виділяють його тимчасові характеристики, стадії адаптації, розглядають їх протяжність. У рамках цього напрямку відбувається виявлення основних елементів адаптаційного процесу, пов'язаних в єдину логічну і тимчасову послідовність. М. А. Дмітріева в процесі адаптації людини до професійної діяльності виділяє ряд етапів: первинна адаптація, період стабілізації, можлива дезадаптація, вторинна адаптація, вікове зниження адаптаційних можливостей. Результативний аспект адаптації використовується як основний елемент при оцінці успішності адаптаційних процесів в цілому. Ф. Б. Березін формулює три критерії оцінки психічної адаптації в умовах певної професійної діяльності: 1) успішність діяльності (виконання трудових завдань, зростання кваліфікації, необхідна взаємодія з членами групи та іншими особами, що надає впливом на професійну ефективність); 2) здатність уникати ситуацій, що створюють загрозу для трудового процесу, і ефективно усувати виниклу загрозу (запобігання травм, аварій, надзвичайних подій); 3) здійснення діяльності без значущих порушень фізичного здоров'я ^4. Загальним показником адаптованості є відсутність ознак дезадаптації. Дезадаптація може виникнути внаслідок короткочасних і сильних впливів середовища на людину або під впливом менш інтенсивних, але тривалих впливів. Дезадаптація проявляється в різних порушеннях діяльності: у зниженні продуктивності праці і його якості, у порушеннях дисципліни праці, у підвищенні аварійності і травматизму. Фізіологічні і психологічні ознаки дезадаптації відповідають ознакам стресу. П. Медавар до двох традиційних аспектів розгляду адаптації (як процес і як результат) додав ще один: адаптація є щось таке, що організм або популяція виробляють у себе, чим вони володіють в потенціалі для успішного існування в умовах, які змінюються в майбутньому. Це дозволило А. А. Реану з співавторами розглядати адаптацію не тільки як процес і результат, але і як підставу для формування новоутворень психічних якостей ^5. Аспект розгляду адаптації, пов'язаний з формуванням в ході неї різних новоутворень, в певному сенсі інтегрує два виділених раніше підходу (процесуальний і результативний). Тут об'єктом розгляду є сукупність психічних властивостей, які сформувалися (розвинулися) в процесі адаптації і привели до того чи іншого результату. При цьому до складу новоутворень включаються не тільки сукупність знань, умінь і навичок, отриманих і сформованих у себе суб'єктом адаптації, але і складна система міжособистісної взаємодії з професійним та соціальним оточенням. Виділення формованих при адаптації новоутворень людини (як індивіда, особистості, суб'єкта діяльності та індивідуальності) дозволяє повніше розглянути адаптаційний процес в його розвитку. Як справедливо зазначав В. Т. Кудрявцев, розвиток на будь-якому рівні - це завжди породження істотно нового ^6. При розгляді професійної адаптації слід виділяти три взаємопов'язані аспекти: а) адаптація як процес пристосування фахівця до умов, що змінюються професійного середовища, що характеризується своїми просторово-часовими механізмами, б) як результат цього процесу, що характеризується ступенем підсумкової адаптованості людини, в) як джерело новоутворень, що характеризується комплексом формованих якостей професіонала. Від відповідності цих трьох компонентів залежить характер поведінки фахівця, ступінь ефективності його взаємодії в системі «людина - профсреда», психологічні стани людини в праці та ін Зазвичай дослідники при розгляді професійної (чи соціально-професійної, підкреслюючи при цьому роль соціальної взаємодії) адаптації виділяють два типи адаптаційного процесу, що характеризуються, відповідно: 1) переважанням пасивного, конформного прийняття ціннісних орієнтацій, 2) з перевагою активного впливу людини на професійно-соціальну середовище. При адаптивному поведінці (I модель) в самосвідомості людини домінує тенденція до підпорядкування професійної діяльності зовнішнім обставинам у вигляді запропонованих вимог, правил, норм. У діяльності фахівець, як правило, керується постулатом економії власних енергетичних витрат (фізичних, емоційних, інтелектуальних та ін.) При цьому він користується, в основному, напрацьованими раніше алгоритмами вирішення професійних завдань, проблем, ситуацій, перетворених на штампи, шаблони, стереотипи. Сам процес адаптації включає в себе два аспекти - це, власне, професійна адаптація та соціально-психологічна. Професійна адаптація виявляється у певному рівні оволодіння професійними навичками та вміннями, у формуванні деяких професійно необхідних якостей особистості, у розвитку стійкого позитивного ставлення працівника до своєї професії. Соціально-психологічна адаптація полягає в освоєнні соціально-психологічних особливостей організації, входжень в сформовану в ньому систему відносин, позитивному взаємодії з його членами. Це включення працівника в систему взаємин організації з його традиціями, нормами життя, ціннісними орієнтаціями. Професійна адаптація відіграє велику роль в ситуації входження в організацію майбутнього фахівця, коли є в основному теоретичне уявлення про те, як відбувається робочий процес. Соціально-психологічна адаптація в ситуації з молодим фахівцем відбувається більш згладжено, оскільки на першому місці стоїть освоєння професійних навичок і робочих відносин. І тут міжособистісні відносини формуються, у більшості випадків, під впливом опіки та навчання молодих фахівців більш досвідченими ^7. Зворотна ситуація спостерігається, коли на нове місце приходить професіонал, за плечима якого, крім професійного досвіду, досвід існування та розвитку в інших організаціях, з іншими системами цінностей і відносинами. Тут соціально-психологічна адаптація має більше значення, ніж професійна, оскільки норми, цінності, система ділових і особистісних взаємин у новій команді накладаються на попередній досвід людини, і йому доводиться часто ламати вже існуючі стереотипи взаємин в колективі. Адаптованість людини до конкретної трудової середовищі проявляється в його реальному поведінці, в конкретних показниках трудової діяльності: ефективності праці; засвоєнні соціальної інформації, і її практичної реалізації; зростанні всіх видів активності; задоволеності різними сторонами трудової діяльності. Велику роль у процесі успішної професійної та психологічної адаптації відіграє служба персоналу компанії і психологи, що займаються розробкою проблем входження в колектив нових співробітників. В результаті їх діяльності розробляється цілий комплекс заходів, що дозволяє знизити як тимчасові, так і психологічні витрати на адаптацію нових співробітників. Комплекс складається з двох частин ^8: розроблений фахівцями служби зайнятості каталог професіограм; комплекс професійних тестових методик для дослідження особистісних та професійних якостей людини. Професіограма - це всебічний опис професій, що дає уявлення про те, що і як має виконуватися фахівцем, за допомогою яких ресурсів, у яких виробничих умовах. У неї входять і вимоги, яким повинен відповідати виконавець. Професіограма включає виробничо-технічну, соціальну, психологічну та психофізіологічну характеристики. Дослідження професійних і особистісних якостей претендента включає тестування на профпридатність, що вивчає знання, навички, вміння та професійні якості кандидата на посаду; і карту особистості, яка характеризує людину у соціальному (свідомість, мотиви професійної діяльності, професійні інтереси, широта кругозору, задоволеність професійною діяльністю), психологічному (риси характеру, особливості уваги і пам'яті, швидкість і продуктивність розумових процесів, емоційні особливості, прояви волі) і фізіологічному аспектах (тип вищої нервової діяльності, особливості організації мозкових регуляторних систем). Для складання карти особистості використовуються професійні тестові розробки. При зіставленні отриманої карти особистісних і професійних характеристик з існуючими професіограмами виявляється не тільки психологічна сумісність працівника даної спеціальності, але і його професійна придатність. Подальший аналіз отриманих результатів дозволяє розробити комплекс рекомендацій для здобувача вакансії і роботодавця для найбільш гармонійного входження людини в команду, виходячи з його психологічних особливостей і максимального використання його ресурсів і можливостей, вже буквально в перші, робочі дні. Тут враховуються: способи і можливості засвоєння кандидатом нових обсягів робіт; реакції на неминучий стрес, яким є перехід на нове місце роботи; способи встановлення нових контактів і зв'язків; очікування оцінки результатів праці та багато іншого, з чого складається професійна і психологічна адаптація на новому робочому місці. При поведінці професійного саморозвитку (II модель) людина характеризується здатністю вийти за межі безперервного потоку повсякденності, побачити свою працю в цілому і перетворити його на предмет практичного перетворення. Цей прорив дає йому можливість стати господарем становища, конструюють своє сьогодення і майбутнє, що дозволяє внутрішньо приймати, усвідомлювати і оцінювати труднощі та протиріччя різних сторін професійної діяльності, самостійно і конструктивно вирішувати їх у відповідності зі своїми ціннісними орієнтаціями, розглядати труднощі як стимул подальшого розвитку, як подолання власних меж, можливість «підняти стелі». Таким чином, друга модель адаптації, по Л. М. Митіної, орієнтована на активне використання і розвиток наявного у людини індивідуального ресурсу ^9. А. А. Реан вважає, що типи адаптаційного процесу, насправді, розрізняються не за критерієм «активний - пасивний», бо всяка адаптація є прояв активності психіки. І перший з названих типів (I модель) адаптації теж характеризує активну адаптацію. Але тут, мова йде про активний пристосуванні людини, про активний самоизменении, самокорекції відповідно до вимог професійного середовища. Таким чином, якщо мова йде про процес професійної адаптації, то пасивного прийняття ціннісних орієнтацій первинного трудового колективу (моно-або поліпрофессіональной групи), що становить персонал організації, без активного самозміни людини бути не може ^10. А. А. Реан критерієм різного типу адаптаційного процесу пропонує вважати вектор активності, його спрямованість:

· Спрямованість вектора активності «назовні» відповідає другої моделі адаптації (моделі професійного розвитку - по Л. М. Митіної). Процес адаптації характеризується активним впливом людини на професійне середовище, її освоєння і пристосування до себе.

· Спрямованості вектора активності «всередину» відповідає першій моделі адаптації (моделі адаптивної поведінки - по Л. М. Митіної).

Процес адаптації пов'язаний з активним зміною людиною себе, з корекцією власних установок і звичних поведінкових стереотипів. Це тип активного самозміни і активного самопристосування до середовища. І, як зазначає А. А. Реан, ще невідомо, що з енергетичної та емоційної точки зору дається легше: зміна середовища або зміна себе. Бо конформне, пасивне прийняття вимог, норм, установок і цінностей професійної (та й соціальної) середовища без включення активного процесу самозміни, самокорекції і саморозвитку - це завжди НЕ адаптація, а дезадаптація. Це практично завжди (тільки лише в різного ступеня вираженості) переживання людиною психологічного дискомфорту, незадоволеності, відчуття власної малості і, можливо, неповноцінності. Справжня адаптація - це завжди активний процес: будь то активну зміну професійного середовища або активну зміну себе. Причому, це активне зміна себе, залишаючись процесом професійної адаптації (пристосування), може об'єктивно протікати як процес розвитку людини-професіонала, розвитку його професіоналізму. Це наочно можна представити на прикладі входження молодого спеціаліста в нову для нього професійне середовище зі сформованими професійними традиціями і стилем спільної діяльності. На етапі входження людини в новий для нього трудовий колектив, в організацію з усталеними правилами, традиціями повинна переважати стратегія адаптивної поведінки. Ця стратегія дозволяє людині конструктивно увійти в технологічний процес, що характеризується своїми нормативами, освоїти необхідні алгоритми праці, що визначаються внутрішніми правилами та порядками, вписатися в сформовані інформаційні потоки, в систему ділових і міжособистісних відносин членів колективу. При адаптивному поведінці людина проходить процес професійної соціалізації, пов'язаний з «присвоєнням» накопиченого соціального та особистісного досвіду в колективі ^11.

· У разі неприйнятності для людини з якихось причин двох розглянутих варіантів, адаптаційний процес протікає по типу активного пошуку в соціальному і професійному просторі нової професійного середовища, для якої адаптивний потенціал даної людини є достатнім. Ми вважаємо, що остання обставина є принципово важливим, бо кожна людина має своїм індивідуальним ресурсом професійного розвитку (ІРПР), який може забезпечувати адаптацію та розвиток його професіоналізму в одних умовах, але не може забезпечити його адаптацію в інших умовах.

Ми вважаємо, що професійний розвиток людини не обмежується (і принципово не може бути обмежена) розвитком всередині однієї, спочатку обраної професії. З ряду причин людина може відчути обмеження в своєму професійному розвитку в рамках даної професії. Звідси випливає, що свідомий відхід з професії доцільно розглядати як результат усвідомлення кризової ситуації, неможливість самореалізації в професії, необхідність зміни особистісної та професійної перспективи. При цьому неможливість самореалізації зачіпає глибинні відносини особистості. Таким чином, свідомий відхід з професії розглядається як форма подолання професійної кризи. У процесі професійної адаптації, що протікає по третьому типу, людина виходить на усвідомлений вибір нової для нього професійної діяльності. І тоді можна говорити про його подальшому професійному розвитку. В. Н. Дружінін, грунтуючись на ідеях В. М. Теплова, розглядає ставлення успішності до «ціною» (труднощі) діяльності як здатність до виконання тієї чи іншої діяльності. Тому ефективність професійної адаптації може розглядатися як оцінка здатності людини до професійної адаптації. Таким чином, чим вище задоволеність респондентів умовами праці і своїм становищем у колективі, тим вища ефективність професійної психологічної адаптації та прояви адаптивних здібностей, і, відповідно, навпаки ^12. Уявлення про людину лише як про адаптуються істоті обмежено і долається в рамках аналізу саморуху діяльності. Цей же аналіз призводить до уявлення про не адаптивні як про можливе позитивному явищі. Вона означає існування суперечливих відносин між метою і результатами функціонування цілеспрямованої системи: наміри не збігаються з діянням, задуми - з втіленням, спонукання до дії - з його підсумками. Це протиріччя неминуче й непереборно, але в ньому - джерело динаміки діяльності, її реалізації та розвитку. Не досягнення мети спонукає продовжувати діяльність в заданому напрямку. Якщо ж результат багатшими вихідних устремлінь, то за участю механізмів рефлексії це стимулює не продовження, але розвиток діяльності. Чи не адаптивність - це також особливий мотив, спрямовує розвиток особистості і який виявляють в ситуативній активності. Чи не адаптивність може виступати і як дезадаптивних - у разі постійної не успішності спроб реалізувати мету або ж за наявності двох і більше рівнозначні цілей. Це може свідчити про незрілість особистості, невротичних відхиленнях, дисгармонії у сфері прийняття рішень; або ж може бути наслідком екстремальності ситуації. В якості найважливішого критерію (і індикатора) професійної адаптації ми розглядаємо ефективність професійної діяльності. Професійна адаптація - процес безперервний, постійно активізується в умовах, що змінюються професійного середовища. Таким чином, при всіх відмінностях у поглядах на сутність і критерії адаптації, дослідники сходяться на тому, що для успішної адаптації необхідно створити працівникові досить комфортні умови на робочому місці, необхідно досліджувати його психологічні якості, рівень підготовки, рівень домагань і відповідність рівня домагань його потенціалу. Тобто необхідно створювати механізми адаптації та механізми підготовки співробітників до роботи в реальних колективах з їх проблемами і традиціями.

1. 2 Специфіка професійної адаптації молодих фахівців

Зазвичай при професійної діяльності на людину впливає комплекс факторів адаптогенний факторів, специфіка, інтенсивність і тривалість яких визначаються зміст професійної діяльності та умовами середовища, в яких ця діяльність здійснюється. Стадії адаптації до професії настає після завершення професійної освіти, коли молоді фахівці приступають до самостійної трудової діяльності. Кардинально змінюється професійна ситуація розвитку: новий різновікової колектив, інша система виробничих відносин, нові соціально - професійні цінності, інша соціальна роль і принципово новий вид провідної діяльності. Виробнича адаптація при вступі молодого фахівця на роботу включає всі аспекти пристосування фахівців до роботи в новій організації і при службово-професійних переміщеннях усередині організації: технічні, біологічні, соціальні. Типи адаптації можна розділити за функціональним призначенням:

· Професійна адаптація - пристосування працівника до виконуваної роботи; освоєння професії, її специфіки, придбання професійних навичок, достатніх для якісного виконання обов'язків, розвиток стійкого позитивного ставлення до своєї професії;

· Психофізіологічна адаптація - процес засвоєння сукупності всіх умов, необхідних для працівника в процесі трудової діяльності, пристосування на рівні організму до умов праці і режиму роботи, налагодження звичайного рівня працездатності;

· Соціально-психологічна адаптація - включення початківця працівника у сформовану систему взаємовідносин колективу з його традиціями, нормами життя, ціннісними орієнтирами;

· Організаційно-адміністративна адаптація - пристосування до ситуації структурі підприємства, особливостям організаційного механізму управління, місцем свого підрозділу та посади в загальній системі цілей. Йде звикання співробітника до нової корпоративної культури, стилю керівництва, засвоєння цінностей організації та її цілей;

· Економічна адаптація - звикання до певного рівня заробітку і соціального забезпечення, ознайомлення з економічним механізмом управління організації, з системою стимулів і мотивації, з умовами оплати праці;

· Санітарно - гігієнічна адаптація - пристосування до розпорядку роботи, умовами праці, нових вимог трудової, виробничої і технологічної дисципліни^13.

Сам процес входження в трудову діяльність є для ряду випускників вузів новим і не збігається з їх апріорної оцінкою як характеру трудового процесу, так і очікувань, пов'язаних зі своїм місцем і роллю в цьому процесі. Процес професійної адаптації молодих фахівців розвивається нормально, якщо встановлюється відповідність між підсистемами наступних характеристик: комплекс вимог, що пред'являються сучасним виробництвом до особистості фахівця і пов'язаних з його готовністю до професійної діяльності (високий рівень професійних знань, любов до своєї спеціальності, ініціативність, самостійність, організованість і інші професійно значущі якості), і комплекс очікувань і вимог з боку фахівців до майбутнього місця роботи. Це очікування, пов'язані як із самою діяльністю (актуальність, різноманітність, складність вирішуваних завдань, можливості професійного зростання, актуалізації творчих здібностей), так і більш широкими можливостями роботи: спілкування з колегами, посадового зростання, матеріальної забезпеченості, поліпшення соціально - побутових умов ^14. Таким чином, при вивченні професійної адаптації молодих фахівців необхідно дотримуватися такої структури, яка відображала б основні, найбільш загальні її аспекти приблизно одного рівня значущості, була чіткою і досить простий. У неї входять: 1) адаптація до змісту конкретного виду професійної діяльності - професійна адаптація; 2) адаптація до системи взаємовідносин у колективі - соціально-психологічна адаптація, 3) адаптація до комплексу різних, специфічно проявляються факторів - власне виробнича адаптація. Важливо зрозуміти, що виділення окремих видів адаптації має елемент умовності, реально ж вони протікають у тісному динамічному взаємозв'язку. Аналіз думки молодих фахівців і керівників низки компаній щодо основних проблем адаптації озвучений у публікації Т. В. Михайлової ^15. Автор пише, що і керівники, і молоді фахівці відзначають брак професійних знань як основний чинник гальмування процесу адаптації. Однією з перешкод ефективної адаптації нового співробітника на виробництві керівники вважають невідповідність роботи своїм уявленням, але молоді фахівці цей фактор ставлять тільки на третє місце. Думки респондентів співпадають в тому, що нестача додаткових знань (з юриспруденції, менеджменту) є сніжающімфактором в процесі адаптації. І негативні соціально-психологічні аспекти теж мають місце при адаптації молодих фахівців до практичної діяльності. При цьому слід зазначити, що керівники надають більшого значення впливу даних факторів на адаптацію, ніж самі молоді спеціалісти. Для успішного пристосування молодих фахівців до нових умов праці необхідно зниження несприятливих впливів представлених вище факторів, що вимагає від керівництва організації застосування спеціальних адаптаційних програм для підтримки нових співробітників. Адаптація майбутнього фахівця до професійної діяльності починається при певному досвіді соціальної активності, що являє собою потенціал адаптованості. Зазначимо, що термін "адаптованість" відображає певне якісний стан особистості як результат процесу адаптації, а термін "адаптація" адекватний для позначення самого процесу взаємодії особистості і середовища. С. Л. Ареф'єва вважає: "Що в силу того, що професійна адаптація є заключний етап оволодіння професією, критерії адаптованості є одночасно і критеріями успішності всього цього процесу". Так критеріями для оцінки професійної адаптованості можуть виступити:

· ставлення до виконуваної роботи;

· самооцінка ступеня освоєння специфіки роботи;

· установка на продовження роботи за фахом у майбутньому;

· оцінка керівником: якості роботи, дотримання строків виконання роботи, рівня складності роботи, рівня самостійності майбутнього фахівця;

· структура ділових якостей;

· оцінка керівником перспективності молодого фахівця;

· наявність заохочень.

Критеріями для оцінки рівня соціально-психологічної адаптованості є: 1) задоволеність місцем у системі взаємовідносин, 2) емоційне ставлення до колективу; 3) установка на продовження роботи в тому ж колективі; 4) оцінка керівником успішності адаптації в колективі молодого фахівця; 5) активність участі в колективних заходах, у громадській роботі; 6) авторитет у колективі ^16. Процес адаптації як система дій, що мають адаптивну мотивацію і поступово розгортаються в часі і просторі, може призвести до ліквідації тимчасової дезадаптированности і створенню стану адаптованої особистості. Головним результатом адаптації є "авторство", тобто особливий спосіб трансформації нових соціальних умов, з якими стикається особистість, розробка способів вирішення своїх життєвих завдань. У контексті проблеми професійного розвитку майбутнього фахівця адаптація означає «не пристосуватися і споживати", а "знайти умови і виробити засоби для становлення та розвитку особистості". Для молодих фахівців особливо характерні наступні адаптаційні проблеми:

· праця молодих фахівців в більшій мірі виконавський, менш творчий

· починаючи свою трудову діяльність з нижніх щаблів ієрархії, молоді фахівці отримують і меншу заробітну плату. Це позначається на рівні задоволення їх потреб

· ставлячись до старшої вікової групи молоді, молоді фахівці, з одного боку, відрізняються великою раціональністю вчинків і меншим ступенем сугестивності, а з іншого - мають, у порівнянні зі своїми однолітками, менший стаж, (досвід) практичної роботи

· молоді фахівці володіють більшою мобільністю, передовими знаннями і професійною підготовкою, в результаті чого представляють для організації особливу цінність

Сама наявність таких специфічних проблем вимагає особливих підходів як на стадії входження молодого спеціаліста в колектив, так і в процесі вузівської підготовки. Вирішення завдань професійної адаптації майбутніх фахівців здійснюється в кілька етапів: 1 етап - засвоєння керівниками підрозділів та викладачами мети та специфіки, оптимізованої на вирішення завдань соціально-професійної адаптації майбутніх фахівців та їх конкретизація на основі всебічного вивчення завдань, особливостей і соціально-професійних та адаптаційних можливостей навчальних дисциплін. 2 етап - вибір критеріїв і показників оптимальності рішення загальних цілей професійної підготовки і приватних цілей соціально-професійної адаптації майбутніх фахівців. 3 етап - комплексна діагностика навченості, здатності до навчання, психофізіологічних можливостей, професійної придатності та професійної спрямованості, соціалізірованності абітурієнтів. 4 етап - вибір комплексу форм, методів, засобів, найбільш ефективно вирішують завдання соціалізації, адаптації та контролю (цільова програма соціально-професійної адаптації та розвитку системи самостійної роботи студентів). 5 етап - забезпечення оптимальних організаційно-педагогічних умов для реалізації цільової програми. 6 етап - аналіз рішення задачі відповідно до обраними раніше критеріями оптимальності: позитивна динаміка психофізичного стану майбутніх фахівців, збереження і розвиток сприятливої емоційної атмосфери в студентських групах, доброзичливих відносин з викладачами, оптимальний рівень професійного самовизначення, навчальна та соціальна успішність студентів, Диагностичность і прогностичність одержуваної інформації про хід і результати соціально-професійної адаптації. Для успішної адаптації молодих фахівців необхідно враховувати наступні фактори:

· відповідність роботи отриманої в вузі спеціальності

· можливість урізноманітнити працю фахівця, зробити його більш привабливим; створення умов для внутрішньоорганізаційної мобільності та професійного просування

· впровадження наукової організації праці на робочому місці

· мікроклімат у колективі

· соціально-побутове забезпечення

· організація вільного часу.

Професійна адаптація майбутніх фахівців соціально-культурної сфери - поетапний процес формування, розвитку і саморозвитку професійних знань, умінь і навичок, особистісних якостей майбутніх фахівців, професійного самовизначення в постійно мінливих умовах соціуму; підготовки виходу на ринок праці в ході освоєння професійної діяльності. Соціально - педагогічні умови розвитку професійної адаптації майбутніх фахівців соціально - культурної сфери, представлені в моделі, включають: додаткова освіта, участь у діяльності ц ентр студентських ініціатив (акції, фестивалі, соціальні проекти). На думку автора цієї роботи, найважливішою складовою професійної адаптації в культурній сфері є організація акцій у сфері культури: концертів, виставок, конкурсів, фестивалів, оглядів. Уміння організувати захід і залучити до нього інтерес цільової аудиторії є не тільки критерієм професіоналізму, а й говорить про високий комунікаційному потенціалі працівника. Навички та вміння контактувати з людьми - особлива риса, необхідна багатьом працівникам соціально-культурної сфери.

РОЗДІЛ II. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ РОЗРОБКИ З ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ВЧИТЕЛЯ-ПОЧАТКІВЦЯ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ВИЩИЙ ШКОЛІ

2.1 Теоретичний аналіз напрямків дослідження особистості студентів

Дослідження студентства, його психологічних особливостей має значення для професійного самовизначення, як в період вузівської діяльності, так в період її завершення вступу у життя у якості молодих фахівців. Специфіка студентів виявляється в тому, що формуються вони як фахівці, як особистості в одному колективі, а виявляються як професіонали, як особистості - в іншому. Навчання виступає ніби підготовчим фактором до майбутнього життя. Об'єднуючи молодь приблизно одного вису (17-22 років) і одного рівня освіти, Л. Я. Рубіна, В. Т. Лісовський і В. А. Дмітрієв вважають, що студентство відрізняється від інших груп рядом особливостей, до яких належать:

- форма організації життєдіяльності студентів;- концентрація у великих вузівських центрах;

- "локалізація" способу життя у стінах вузу, у студентській груш;

- відносна самостійність У виборі способів діяльності в навчальний і позанавчальний час;

- головною функцією студентства є поповнення рядів інтелігенції[20, с. 9] [34,с. 22].

У психологічній та соціологічній літературі немає єдиної точки зору з питання про статус та особливості студентства, як групи молоді. У згаданих працях студентство називають то "соціально-демографічною", то "соціально-професійною", то "самостійною соціальною групою". Інколи "шар інтелігенції" В. О. Карапетян виділяє студентство як групу з перехідним станом, відзначаючи, що вона не входить у само діяльне населення, так ж перехід ще не завершено [9, с. 49-51]. Головний вид діяльності студентства - професійна освіта, яка включає оволодіння знаннями, набуття навичок професійної роботи, тобто навчання.

Ця діяльність, як правило, ототожнюється з професійною, трудовою діяльністю. Як зазначає Ф. Р. Філіппов соціально-значимі ознаки студентства виростають у першу чергу з його навчальної наукової діяльності, яка є, по суті професійною діяльністю для цієї групи молоді. Він виділяє студентство як окрему соціальну групу, специфічну і самодіяльну, яка характеризується особливими умовами життя побуту, праці, соціальною поведінкою та психологією, системою ціннісних орієнтацій.

На думку Ф. Р. Філіппова, студентство, не маючи самостійного місця у системі виробничої діяльності у суспільні організації праці, знаходячись на стадії підготовки до суспільно-корисної праці не є носієм ознак певного класу. В цілому, праця студентів не зводиться тільки до праці навчальної. Вони активно займаються науково-дослідною роботою, безпосередньо виробничою працею. Студентство являє собою одну з спільнот невиробничого, суспільно-діяльнісного характеру. Б. Г. Ананьев визначає студентство, як велику суспільну групу, яка служить джерелом поповнення основних загонів інтелігенції, яка зайнята діяльністю по підготовці до висококваліфікованої розумової праці водночас активна у різноманітній суспільно-корисної діяльності.

У порівнянні з навчанням у інших навчальних закладах, основний вид діяльності студентів вузів, суттєво відрізняє їх спосіб життя. Учбова робота вузу передбачає оволодіння науковими, систематизованими і професійними навичками у конкретній галузі за допомогою висококваліфікованих спеціалістів - викладачів вищої школи. Основні форми занять (лекції, семінари, лабораторні дослідження, індивідуальні консультації, виробнича практика, самостійна робота) вимагають великої долі самостійності у отриманні знань.

Не менш важливою для студента як майбутнього спеціаліста, громадянина є участь у суспільно-політичній діяльності, набуття навичок організаційної виховної роботи, участь у культурному житті і т. п. Прагнення до оновлення знань, до самостійного їх набуття, до пошукової діяльності розвиває навички учбово-дослідницької роботи. Як елемент соціальної системи студентство є об'єктом соціального правління та регулювання, об'єктом різних виховних впливів.

Одночасно вузівська молодь стає все більш самостійним суб'єктом діяльності з притаманними їй формами соціальної поведінки, з своїми організаціями органами. На різних етапах студентського життя співвідношення якостей студентства як об'єкта та суб'єкта діяльності неоднакове, різним є і співробітництво, взаємодія суспільних, групових, індивідуальних інтересів. Система вищої освіти є ніби зв'язуючою ланкою між соціальною структурою суспільства і його потребами у спеціалістах і інтересами, потребами молоді, яка обирає життєвий шлях.

Ця система надає можливості для реалізації життєвих планів молоді, визначення її спрямованості на професійну працю в будь-якому з загонів інтелігенції і створює для цього необхідні умови. Вдосконалення системи вищої освіти торкається і проблем студентства як суспільної групи, інтересів держави в отриманні спеціалістів. Теоретичні дослідження особистості студентів можна проводити в багатьох аспектах. В. І. Секун виділяє декілька напрямків таких досліджень, на його думку, найбільш суттєвих. По-перше, необхідними є дослідження особистості студента. Вивчення особливостей особистості - одна з найважливіших проблем, оскільки існує тісний зв'язок між окремими якостями, усією структурою особистості та її пізнавальною діяльністю.

Успіх у вирішенні пізнавальних завдань залежить не тільки від знань та ступеня володіння прийомами інтелектуальної діяльності, але і зумовлений також особистісними параметрами цієї діяльності - стінкою системою відношення людини, до оточуючого світу до самого себе. Мотиваційна сфера, сфера потреб - це складне психологічне явище, в якому стійко домінуючі мотиви складають спрямованість особистості. Для характеристики особистості в цілому найбільш суттєве значення має її відношення до себе, до суспільства та до діяльності, яку вона виконує, чітко виділяються три основних види діяльності спрямованості особистості: особистісна спрямованість, колективістська, ділова. Необхідно досліджувати, як формуються змінюються ці напрямки в залежності від процесу навчання студентів. Особистісна спрямованість створюється переважанням мотивів власного благополуччя, прагнення до особистої першості, престижу. Спрямованість на взаємні дії має місце тоді, коли дії людини визначаються потребою у спілкуванні, прагненням підтримувати хороші відносини з колегами по роботі.

Ділова спрямованість відображає переважання мотивів, які породжуються самою діяльністю, захоплення процесом діяльності, прагнення до пізнання, оволодіння новими навичками і знаннями. По-друге, напрямком дослідження можуть бути особливості психічних процесів студентів, таких як пам'ять, мислення, увага, здатність до переключення видів діяльності. Під пам'яттю розуміються процеси запам'ятовування, збереження та вилучення інформації. Розвиток людської особистості неможливий без постійного накопичення та переробки інформації, яка надходить ззовні.

Жодна діяльність не може протікати без використання резервів минулого досвіду (довготривалої пам'яті), без збереження на якийсь час плану діяльності та її проміжних результатів (оперативна, короткочасна память). Часто саме обмеження у можливостях мнемічної ланки є перешкодою для нормального навчання студентів, формування їх особистості. Як вважає І. С. Кон, процеси акумулювання інформації мають певний зв'язок з мисленням. Запам'ятовування, актуалізація накопичених знань - це складні процеси, в яких відповідне місце займають емоційне пофарбування матеріалу, форма його викладення, роль уваги, нерозривний зв'язок з мисленням. Центральним фактором в структурі пам'яті студентів є логічна пам'ять. Чим вище рівень структурності мнемічної діяльності, тим вища її результативність.

Важливою у психологічній структурі студентів є також образне мислення. Під образним мисленням розуміється інтелектуальна діяльність, яка досягає вирішення завдань шляхом ідеального оперування образом почуття на відміну від понятійного мислення. Відомо, що ця форма мислення має важливе гносеологічне і регулятивне значення у психічній діяльності людини: особливості функціонування образних компонентів суттєво впливають на швидкість та якість переробки інформації на всіх рівнях інтелектуальної діяльності.

Вивчення образного мислення студентів є необхідним фактором діагностування процесу навчання студентів, а також прогнозування їх творчої діяльності, творчого потенціалу визначення індивідуальних та типологічних особливостей студентів та структури їх творчих здібностей. Важливе місце має вивчення особливостей переключення уваги. Властивість переключення уваги має велике значення У діяльності людини. Високий розвиток цього фактора дає можливість швидко орієнтуватись у складній ситуації, без труднощів переходити від одного виду діяльності до іншого. Здатність переключатися - це свідомий перехід уваги з одного об'єкта на інший.

Ступінь переключення уваги залежить від цілого ряда умов. Для студентів ця властивість є особливо важливою, так як впливає на їх здатність засвоювати багато різноманітного матеріалу. По-третє, важливим напрямком досліджень психологічних особливостей студентів може бути дослідження їх розумових здібностей та здатності до пізнання, аналіз пізнавальних процесів. Н. С. Лейтес зауважує; що одним із факторів, які впливають на успішність навчальної діяльності, є наявність певних особливостей у структурі та виявленні психічних та особистісних якостей студентів.

Розвиток пізнавальних функцій інтелекту має дві сторони -- кількісну та якісну. Кількісні зміни - суть зміни у ступені, рівні розвитку. Якісні зміни характеризують зрушення у структурі процесу мислення: важливо не тільки, які завдання вирішує людина, а яким чином вона це робить. На думку П. Я. Гальперіна, оволодіння певними операціями мислення неможливо відділити від процесу навчання. Існує широкий діапазон індивідуальних відмінностей, люди мають не однакові здатності до інтелектуального роду занять, до вирішення різноманітних завдань.

Розвиток Інтелекту тісно пов'язаний з розвитком творчих здібностей, які передбачають не тільки засвоєння Інформації, а вияв інтелектуальної ініціативи і створення чогось нового. Важливий компонент інтелектуальної творчості -переважання дивергентного мислення, яке передбачає, що на одне і те ж питання може бути багато вірних відповідей. Як вказує В. І. Секун творчий потенціал особистості не зводиться до якості її інтелекту. На відміну від простої адаптації діяльності творчість має цілеспрямований характер. Інтелектуальна творчість є, очевидно, приватним випадком більш загального у активності суб'єкта, включаючи його готовність виходити за межі ситуативної необхідності, здатність до самозмінення.

Ця властивість виявляється не тільки в інтелектуальній, але і в будь-якій іншій діяльності - в соціальній активності художній творчості, здатності виробляти моральні рішення і т. п. Важливим є і дослідження формування індивідуального стилю розумової діяльності у студентів. Індивідуальний стиль діяльності, на думку Є. А. Климова, є індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, до яких свідомо чи стихійно прибігає людина з метою найкращого врівноваження своєї індивідуальності з предметними, зовнішніми умовами діяльності.

У пізнавальних процесах він виступає як стиль мислення, тобто стійка сукупність індивідуальних варіацій у способах сприйняття, запам'ятовування, мислення, за якими стоять різні шляхи набуття, накопичення та використання Інформації. Стиль мислення студента залежить від типу його нервової системи. Так, наприклад, студенти з інертною нервовою системою в умовах перевантаження навчальними заняттями вчаться пдідніше, ніж носії рухливого типу нервової системи.

Однак, недоліки типу нервової системи можуть компенсуватись іншими її властивостями. На погляд Дмитрієвої М. С. , важливим є дослідження студентства як особливої соціальної групи. Вчений відзначає, що студентство, хоч є складовою частиною молоді, але являє собою специфічну соціальну групу, яка характеризується особливими умовами життя, діяльності, побуту, соціальною поведінкою та психологією, системою ціннісних орієнтацій. Як соціальна група, студентство є об'єднання молодих людей з певними значущими прагненнями та завданнями. Основним видом праці студентства є учбова діяльність.

Студентство, відзначають Б. Рубін та Ю. Колесников, як соціальна група, функціонує в системі вищої освіти, виступає в якості об'єкта виробництва, предметом якого є не річ, а сама людина, особистість. Тому головною формою виробництва є навчально-учбова діяльність. Деякі науковці, зокрема Ю. В. Торсуєв визначають студентство як групу людей молодого віку, яка об'єднана виконанням потенційно значущих для суспільства спеціальних підготовчих функцій, тимчасово не приймаючих участі у суспільно виробничій праці, що мають спільність побуту, системи цінностей і які готуються до виконання у суспільстві соціальних ролей інтелігенції.