Агресія як соціально-психологічний феномен

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аналіз агресії як соціально - психологічного феномену

1.1 Поняття, види й причини виникнення агресії

1.2 Теорії виникнення агресії

1.3 Мотивація агресії

1.4 Фактори, що сприяють агресії

1.5 Соціально-психологічні аспекти агресії

Розділ 2. Емпіричне дослідження агресії як соціально-психологічного феномену

2.1 Описання методики дослідження

2.2 Організація емпіричного дослідження

2.3 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження

Висновок

Список літератури



Вступ

Феномен агресивної поведінки людини вже кілька десятиліть є однією з актуальних наукових проблем. Це зумовлено стрімким зростанням рівня агресивності в останні роки. Сучасні засоби масової інформації також акцентують цю проблему.

При цьому, являючись багатобічним явищем, агресія досліджувалася фахівцями з різних “наукових таборів? як психологами, так і педагогами, і соціологами.

У сучасному суспільстві існує величезна кількість людей з девіантною поведінкою, що виявляються в асоціальних діях (алкоголізм, наркоманія, порушення громадського порядку, хуліганство, вандалізм і ін.) У крайніх формах стали виявлятися жорстокість і агресивність. У порівнянні з недавнім минулим, зросло число тяжких злочинів, крім того, можна зафіксувати збільшення конфліктів і фактів агресивної поведінки людей.

Проблема агресії розкривається в працях З. Фрейда, К. Лоренца, Л. Семенюк, Л. Славиної, І. Фурманова, А. Бандури, Л. Берковица, Д. Доллард, Г. Васильєвої, М. Левітова, В. Мерліна, В. Ковальова та інших.

Певних зусиль у цьому напрямі докладають й російські дослідники: К. Гаджієв, Б. Поршнєв, Б. Діденко, Е. Самовічев, О. Реан, О. Назаретян, Ю. Антонян, Т. Румянцева, В. Гульдан, Л. Дмітрієв, В. Кайтуков та українські дослідники: Л. Балабанова, І. Алексеєнко, О. Бандурка, В. Друзь, Л. Кейсевич, О. Базалук, Н. Корабльова, В. Кришталь та інші.

Високо оцінюючи наукову і практичну значущість досліджень вітчизняних і зарубіжних учених, зусилля яких були спрямовані на вивчення різних аспектів теорії агресії, відзначаючи науковий внесок згаданих дослідників, варто зауважити, що досі відсутнє комплексне дослідження соціального феномену агресії, не з'ясовано ролі цього феномену в умовах трансформації українського суспільства. Залишається відкритим для вітчизняного праксису дослідження вказаної проблематики у контексті формування ненасильницького світу. Таким чином, відчувається гостра необхідність осягнути агресію як один з соціальних феноменів. Це обумовлює вибір даної теми “Агресія як соціально- психологічний феномен?.

Об'єкт роботи - агресивна поведінка як соціально-психологічний феномен.

Предмет - особливості прояву людської агресії у трудовому колективі.

Мета роботи - виявити прояв людської агресії у трудовому колективі.

Завдання:

1. Проаналізувати агресію як стан людської психіки.

2. Визначити основні мотиви агресії у трудовому колективі.

3. Визначити, які чинники впливають на агресію.

4. Емпірично дослідити агресію як придбану соціальну поведінку.

Теоретична значущість роботи полягає в тому, що описані нами основні психологічні особливості прояву агресивності, її механізми і причини формування допоможуть розширити знання про природу агресивності і про механізми регуляції агресивної поведінки людей.

Практична значущість роботи полягає в тому, що розглянуті нами варіанти та механізми прояву агресивності можна з успіхом використовувати для розробки методів подолання агресії людей.

Курсова робота складається з двох частин. У першій - теоретичній - будуть розглянуті теорії агресивності різних авторів, фактори, що сприяють агресії, соціально-психологічні аспекти агресіїї і зроблено узагальнюючі висновки. У другій частині - результати дослідження членів трудового колективу на предмет їх агресивності. У висновку курсової роботи будуть зроблені висновки. Робота має 1 додаток. Список літератури складає - 17 джерел. Загальний обсяг роботи - 48 сторінок.

агресія соціальний психологічний колектив



Розділ 1. Теоретичний аналіз агресії як соціально - психологічного феномену

1.1 Поняття, види й причини виникнення агресії

Агресія - це будь-яка форма поведінки, націлена на образу або спричинення шкоди іншій живій істоті, не бажаючій подібного ставлення [11, с.259].

На перший погляд, це визначення здається простим і відвертим, а також тісно пов'язаним з розумінням агресії з позиції буденної свідомості. Однак при більш уважному вивченні виявляється, що воно включає в себе деякі особливості, які потребують більш глибокого аналізу.

Безпосередньо явище агресії більшість дослідників визначає як поведінку, спрямовану на заподіяння шкоди [7]. І хоча агресія часто асоціюється з емоційними станами (гнів, лють, ненависть), мотиваційними утвореннями (бажання зашкодити), когніціями (агресивні думки чи фантазії), все ж в основі цього явища лежить саме поведінковий акт (вчинок). Але й таке звуження смислового поля терміна залишає ряд проблем. По-перше, сама категорія поведінки є доволі багатозначною і певним чином “розмитою„ у психологічній науці. Так, згідно з одним із визначень, поведінка - це “притаманна живим істотам взаємодія з навколишнім середовищем...” [9]. Але ж така “взаємодія” , як відомо, може мати різні прояви - від простих рефлекторних форм до складної міжособистісної інтеракції.

Р. Берон і Д. Річардсон вважають, що агресія, у якій би формі вона не виявлялася, являє собою поведінку, спрямовану на заподіяння шкоди або збитку іншій живій істоті, що мають усі підстави уникати подібної поведінки з собою. Дане комплексне визначення містить у собі наступні положення:

1. Агресія обов'язково має на увазі навмисне, цілеспрямоване заподіяння шкоди жертві.

2. В якості агресії може розглядатися тільки таке поводження, що має на увазі заподіяння шкоди або збитку живим організмам.

3. Жертви повинні мати мотивацію уникнення подібного звертання із собою [14, с.214].

Під агресією, за А. Фроммом, варто розуміти будь-які дії, що заподіюють або мають намір завдати шкоди іншій людині, групі людей або тварині, а також заподіяння збитку взагалі всякому неживому об'єктові [18, с.320].

Агресивність, по Р. Немову, розуміється як ворожість - поведінка людини у відношенні інших людей, що відрізняється прагненням заподіяти їм неприємності, нанести шкоду [13, с.190].

“Психологічний словник„ за редакцією Зінченко пропонує наступне визначення: “Агресія - мотивоване деструктивне поводження, що суперечить нормам і правилам співіснування людей у суспільстві, що наносить шкоду об'єктам нападу (одушевлений і неживим), що приносить фізичний збиток людям або викликають у них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху, пригніченості)” [15, с.79].

Прояв агресії досить різноманітний. Розрізняють два основних типи агресивних проявів:

· цільова агресія;

· інструментальна агресія.

Перша виступає як здійснення агресії як заздалегідь спланований акт, ціль якого - нанесення шкоди або збитку об'єктові. Друга відбувається як засіб досягнення деякого результату, що сам по собі не є агресивним актом.

Й. Заградова, А. Осинський, Н. Левітів у своїх роботах запропонували таку структуру агресивного прояву:

За спрямованістю:

· агресія, спрямована зовні;

· аутоагресія - спрямована на себе.

За метою:

· інтелектуальна агресія;

· ворожа агресія.

За методом вираження:

· фізична агресія;

· вербальна агресія.

За ступенем виразності:

· пряма агресія;

· непряма агресія.

За наявністю ініціативи:

· ініціативна агресія;

· оборонна агресія.

В агресії існують серйозні і глибинні механізми, що впливають на її виникнення. Психологічні причини агресії у людей можуть бути абсолютно різними: кожен більш-менш відомий психолог прагнув висунути свою гіпотезу про те, як і звідки береться агресія. Проаналізувавши літературу з даної теми можно зробити висновок, що при всій різноманітності суперечливих теоретичних обгрунтувань, більшість з факторів підпадають під одну з трьох наступних категорій.

1. Агресія як інстинкт. Багато психологів вважають, що природа виникнення агресивної поведінки у людини інстинктивна. Агресія сприяє виживанню, виконуючи три основні функції: боротьба за територію та харчові ресурси, поліпшення генофонду та захист потомства. Агресивна енергія постійно виникає в організмі людини, накопичується і в якийсь момент проривається назовні. У кожного - свої кордони, перехід через які чреватий ворожістю в поведінці. Агресія також могла дістатися людині від своїх предків-мисливців. Очевидно, що мисливська природа може бути побудником до насильства, воєн і руйнування. Таким чином, можна говорити про неминучість агресії і складністю з її контролем.

2. Агресія як результат неможливості реалізувати свої потреби. Це зовсім інший підхід: всі ми стикалися з нездатністю задовольнити свої бажання за будь-яких перешкод, і в такій ситуації практично завжди з'являються гнів і агресія. Вони можуть бути спрямовані на інших людей, на речі або навіть на себе. Можливі також варіації в способах прояву агресії: ми можемо накричати на когось, штовхнути або почати голосити: “Це я в усьому винна! Немає мені прощення!”. Найсумніше, що такий спосіб реагування, якщо його часто використовувати, починає входити в звичку, але ефективність його для вирішення проблем та подолання тих самих горезвісних перешкод представляється вельми сумнівною.

3. Агресія як результат навчання. В дитинстві ми всьому вчилися у дорослих, наприклад, ми наслідували їх у манері говорити, їсти, одягатися і поводитися в цілому. Точно також, спостерігаючи за дорослими, ми вчилися агресивної поведінки: якщо ми бачили, як наші мама і тато постійно кричать один на одного і на оточуючих людей, такий варіант поведінки запам'ятовувався нами як єдино вірний. Звичайно, є й інші чинники, що збільшують ймовірність прояву агресії при дорослішанні - це неприйнятне звернення, постійні причіпки і нападки з боку дорослих і навіть прямі інструкції: “Ну що ти як маленький! Дай здачі цьому хлопчику!”. Людині, яка росте в подібній обстановці, складно бути тихим, милим і пухнастим. Проте в цьому випадку він має можливість навчитися контролювати свою агресію, якщо розвивати здатність до саморегуляції, спостерігати за людьми, які вміють спокійно вирішувати конфлікти і заохочувати себе за кожен прояв лагідності і людинолюбства.

Тепер визначимо, що таке агресивна дія й агресивна поведінка, агресивність, тому що часто в ці поняття вкладають той самий зміст.

Агресивна дія - це прояв агресивності, як ситуативної реакції. Якщо ж агресивні дії періодично повторюються, то в цьому випадку варто говорити про агресивну поведінку.

Сама ж агресивність має на увазі ситуативний, соціальний, психологічний стан безпосередній перед або під час агресивної дії.

Так само хочеться відзначити, що кожна особистість повинна мати визначений ступінь агресивності, тому що агресія є невід'ємною характеристикою активності й адаптивності людини.

В. Клайн вважає, що в агресивності є визначені здорові риси, що просто необхідні для активного життя. Це - наполегливість, ініціатива, завзятість у досягненні мети, подолання перешкод. Ці якості властиві лідерам [3, с.47].

Р. Хоманс вважає, що агресію може викликати ситуація, пов'язана з прагненням до справедливості [3, с.120].

Стан фрустрації - це психічний стан, що характеризується наявністю стимульованої потреби, що не знайшла свого задоволення. Цей стан супроводжується різними негативними переживаннями: роздратуванням, розпачем [4, с.460].

Таким чином, агресію можна розглядати як біологічно доцільну форму поведінки, що сприяє виживанню й адаптації. З іншого боку, агресія розцінюється як зло, як поведінка, що суперечить позитивній сутності людей.

Т. Румянцева вважає, що сьогодні на перший план висувається нормативний підхід. Відповідно до цієї точки зору, в визначенні поведінки як агресивного, вирішальне місце повинне належати поняттю норми. Норми формують своєрідний механізм контролю за позначенням тих або інших дій. Поняття норми формується в процесі соціалізації людини. Звідси, поведінку будемо назвати агресивною при наявності двох обов'язкових умов:

· коли мають місце згубні для жертви наслідку;

· коли порушені норми поведінки [18, с.23].

Важливу роль у становленні агресивної поведінки відіграють навчання і виховання. Психологи визнають, що над агресивними проявами можливий контроль, пов'язаний із процесом соціалізації. Соціалізацією агресії можна назвати процес навчання контролеві власних агресивних спрямувань і вираження їх у формах, прийнятних у рамках даної цивілізації. В результаті соціалізації багато хто вчаться регулювати свої агресивні імпульси, адаптуючись до вимог суспільства.

Інші ж залишаються досить агресивними, але вчаться виявляти агресію більш тонко: через словесні образи, сховані примуси, завуальовані вимоги та інше.

Треті нічому не навчаються і виявляють свої агресивні імпульси у фізичному насильстві. І тут важливу роль відіграє ранній досвід виховання дитини в конкретному культурному середовищі, сімейні традиції й емоційне тло відносин батьків до дитини.

На думку психологів піддатливість до агресивних дій формується в міру нагромадження недоліків у процесі соціалізації. Виділяють два ступені соціалізації:

· засвоєння соціального досвіду, цінностей, норм культурної поведінки;

· засвоєння субкультурного досвіду меншого обсягу, але утримуючи норми поведінки, що допускають агресивність.

Таким чином, піддатливість до агресивних дій формується при недостатньо збалансованій соціалізації.

На думку А. Баса, агресивні дії можна описати на підставі трьох шкал: фізична - вербальна, активна - пасивна і пряма - непряма. Їх комбінація дає вісім можливих категорій, під які потрапляє більшість агресивних дій. Наприклад, такі дії, як стрільба, нанесення ударів холодною зброєю або побиття, при яких одна людина здійснює фізичне насильство над іншим, можуть бути класифіковані як фізичні, активні і прямі.

1. Фізична - активна - пряма. Нанесення іншій людині ударів холодною зброєю, побиття чи поранення за допомогою вогнепальної зброї.

2. Фізічна - активна - непряма. Закладка міні-пасток; змову з найманим вбивцею з метою знищення ворога.

3. Фізична - пасивна - пряма. Прагнення фізично не дозволити іншій людині досягти бажаної мети або зайнятися бажаної діяльністю (наприклад, сидяча демонстрація).

4. Фізична - пасивна - непряма. Відмова від виконання необхідних завдань (наприклад, відмова звільнити територію під час сидячої демонстрації).

5. Вербальна - активна - пряма. Словесну образу або приниження іншої людини.

6. Вербальна - активна - непряма. Поширення злісної наклепу чи підліток про іншу людину.

7. Вербальна - пасивна - пряма. Відмова розмовляти з іншою людиною, відповідати на його питання і т.д.

8. Вербальна - пасивна - непряма. Відмова дати певні словесні пояснення чи пояснення (наприклад, відмова висловитися на захист людини, якого незаслужено критикують).

Ряд важливих відмінностей у розумінні агресії відзначив Г. Фешбах. Він розмежував експресивну, ворожу та інструментальну агресії (при цьому спочатку з розгляду виключається ненавмисна агресія). Експресивна агресія являє собою мимовільний вибух гніву та люті, нецілеспрямований, що швидко припиняється, причому джерело порушення спокою не обов'язково зазнає нападу.

Термін ворожа агресія прикладемо до тих випадків вияву агресії, коли головною метою агресора є спричинення страждань жертві. Люди, що виявляють ворожу агресію, просто прагнуть заподіяти зло або шкоду тому, на кого вони нападають. Поняття інструментальна агресія, навпаки, характеризує випадки, коли агресори нападають на інших людей, переслідуючи мету, не пов'язану з спричиненням шкоди. Іншими словами, для осіб, що виявляють інструментальну агресію, нанесення збитку іншим не є самоціллю. Швидше вони використовують агресивні дії як інструмент для здійснення різних бажань.

Цілі, що не передбачають спричинення шкоди, що стоять за багатьма агресивними діями, включають примушення і самоствердження. У разі примушення зло може бути заподіяне з метою вплинути на іншу людину або “наполягти на своєму”. Наприклад, по спостереженнях Дж. Паттерсона, діти використовують різноманітні форми негативної поведінки: стукотять кулаками, капризують і відмовляються слухатися - і все це робиться з метою втримати владу над членами сім'ї. Звичайно, подібна поведінка закріпляється, коли маленьким агресорам періодично вдається змусити свої жертви піти на поступки. Аналогічно агресія може служити меті самоствердження або підвищення самооцінки, якщо така поведінка отримує схвалення з боку інших. Наприклад, людина може показатися “непохитним” і “сильним” у відносинах з іншими, якщо нападає на тих, хто його провокує або роздратовує.

Отже, агресія виявляється в двох формах: ворожа агресія, що виникає від таких емоцій, як злість, і направлена на спричинення збитку, і інструментальна агресія, що розуміється як засіб досягнення якої-небудь позитивної мети.

З огляду на те, що прояви агресії у людей нескінченні і різноманітні, вельми корисним виявляється обмежити вивчення подібного поведінки концептуальними рамками. Е. Фромм, видатний мислитель нашого століття, виділив наступні типи агресії:

I. Доброякісна агресія.

На його думку це “біологічно адаптивна агресія - реакція на загрозу вітальним інтересам індивіда, вона закладена у філогенезі; вона властива як тваринам, так і людям; вона носить вибуховий характер і виникає спонтанно як реакція на загрозу, а наслідок її - усунення або самої загрози, або її причи”.

У “доброякісної агресії” він виділив кілька видів:

1. Псевдоагрессія. Під цим поняттям він розуміє “дії, в результаті яких може бути завдано шкоди, але яким не передували злі наміри” :

а) Ненавмисна агресія. Яскравим прикладом ненавмисної агресії є випадкове поранення людини. Класичний приклад - це перевірка револьвера і мимовільний постріл, зачіпає знаходиться поблизу людини. У результаті - нещасний випадок.

б) Ігрова агресія. Ігрова агресія необхідна в навчальному тренінгу на майстерність, спритність і швидкість реакцій. Вона не має ніякої руйнівної мети і жодних негативних мотивацій (гнів, ненависть). Так, наприклад, гравець у своєму битві з противником просто точно виконує свої досягнення, а не бажає завдати йому навмисний шкоду.

в) Агресія як самоствердження. Найважливіший вид псевдоагрессія - самоствердження. Концепція агресії як самоствердження знаходить підтвердження в спостереженнях за зв'язком між впливом чоловічих гормонів і агресивною поведінкою. Є один дуже важливий факт: встановлено, що той, хто безперешкодно може реалізовувати свою агресію самоствердження, в цілому веде себе менш вороже, ніж той, у кого відсутній це якість цілеспрямованої наступальності. Агресія самоствердження підвищує здатність людини до досягнення цілей, і тому вона значно знижує потребу у придушенні іншої людини (у жорстокому, садистському поведінці). Боязкий, закомплексована людина страждає від нестачі наступальної активності, тому йому набагато складніше достугнуть поставленої мети з-за певних комплексів.

г) Оборонна агресія. Оборонна агресія є чинником біологічної адаптації. “Людина, як звір, захищається, коли що-небудь загрожує його вітальним інтересам”. Кожна людина має потребу в емоційному рівновазі, тому будь-який замах викликає гнів; індивід намагається за всяку ціну позбутися від болю і страху. Результат усього цього - оборонна агресія.

II. Злоякісна агресія: жорстокість і деструктивність.

На думку Е. Фромма, “біологічно неадаптивна, злоякісна агресія зовсім не є захистом від нападу або загрози; вона не закладена у філогенезі; вона є специфікою тільки для людини, вона приносить біологічний шкоду і соціальне руйнування” [6, с.133].

Головні прояви такої агресії - вбивство і жорстокі катування. Вони не мають жодної іншої мети, окрім отримання задоволення. В основі “злоякісної агресії” лежить не інстинкт, а якийсь людський потенціал.

Така агресія зустрічається у двох різних формах: спонтанної і пов'язану зі структурою особистості.

1. Спонтанні форми.

Спонтанні прояви агресивності обумовлені не людською природою, а тим деструктивним потенціалом, який росте в певних постійно діючих умовах. Однак у результаті раптових травмуючих обставин цей потенціал мобілізується і дає різку спалах (війни, релігійні чи політичні конфлікти, потреба, почуття знедоленості).

а) Деструктивність помсти. Агресивність з помсти - це відповідна реакція індивіда на несправедливість, яка принесла страждання йому або кому-небудь з членів його групи. Така агресія виникає вже після того, як буде завдано шкоди. Найстрашніше, що вона відрізняється значно більшою жорстокістю. Невипадково в мові існує вираз “жага помсти”.

б) Естетична деструктивність. Якщо людина страждає свідомістю самотності, безпорадності і туги, він може спробувати подолати свою проблему шляхом переходу в стан естатичного трансу, де він приходить до єднання з самим собою і з природою. Для цього є багато можливостей (вживання наркотиків, сексуальний акт, різні ритуали). Людина, який накладає на себе руки, теж відноситься в якійсь мірі до цієї категорії.

2. Деструктивний характер: садизм.

Існують різні форми садизму, тому мені не хотілося б докладно їх описувати. Головна його мета полягає в “бажанні заподіяти біль незалежно від наявності або відсутності сексуальних мотивів”. Відчуття абсолютної влади над іншою істотою, відчуття своєї всемогутності - ось головна сутність садизму.

Отже, в даний час все більше затверджується уявлення про агресію як про мотивовані зовнішні дії, що порушують норми і правила співіснування, наносять шкоду, заподіюючий біль і страждання людям. Агресією можна назвати цілеспрямовану деструктивну і наступальну поведінку, що порушує норми і правила співіснування людей в суспільстві і завдає шкоди об'єктам нападу, заподіює фізичний збиток людям або що викликає у них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху, пригніченості тощо). Через цю дію агресора часто вступають в протиріччя з нормами кримінального права, а сам він стає об'єктом кримінально-правової дії.

Таким чином, можна зробити висновок, що визначення агресії, які існують в даний час не є вичерпними, такими, що охоплюють всі грані цього багатобічного явища. Але, не дивлячись на розбіжності в інтерпретації агресії, ідея спричинення збитку (шкоди) іншому суб'єктові (об'єкту) присутній практично у всіх авторів.

1.2 Теорії виникнення агресії

Першою з теорій являється теорія потягу. Засновником цієї теорії є З. Фрейд. Він вважав, що агресивне поводження по своїй природі інстинктивне і неминуче. У людині існує два найбільш могутні інстинкти: сексуальний (лібідо) і інстинкт потягу до смерті (танатос). Енергія першого типу спрямована на зміцнення, збереження і відтворення життя. Енергія ж другого типу спрямована на руйнування і припинення життя. Він затверджував, що вся людська поведінка є результатом складної взаємодії цих інстинктів, і між ними існує постійна напруга. Через те, що існує гострий конфлікт між збереженням життя (еросом) і її руйнуванням (танатосом), інші механізми (зсув) служать меті направляти енергію танатоса зовні, у напрямку від “Я”. А якщо енергія танатоса не буде звернена зовні, то це незабаром приведе до руйнування самого індивідуума. Таким чином, танатос побічно сприяє тому, що агресія виводиться назовні і спрямовується на інших.

Цю теорію можна відобразити наступною схемою: зменшити імовірність появи небезпечних дій може зовнішній прояв емоцій, що супроводжують агресію [2, с.280].

Далі розглянемо екологічний підхід. Нове звучання ця тема одержала завдяки роботам К. Лоренца, що дотримував еволюційного підходу до агресії, що було схоже з позицією З. Фрейда.

Згідно К. Лоренцу, агресія бере початок насамперед з уродженого інстинкту боротьби за виживання, що є присутнім у людей так само, як і в інших живих істот. Він вважав, що агресивна енергія, що має своїм джерелом інстинкт боротьби за виживання, генерується в організмі спонтанно, безупинно, у постійному темпі, регулярно накопичуючись з часом. Таким чином, розгортання явно агресивних дій є спільною функцією кількості накопиченої агресивної енергії та наявності стимулів, що полегшують розрядку агресії.

Але, чим більша кількість агресивної енергії мається в даний момент. Тим менший стимул потрібний для того, щоб агресія виплеснулася зовні, тобто агресивне поводження може виплеснутися спонтанно.

К. Лоренц відзначав, що крім уродженого інстинкту боротьби всі живі істоти наділені можливістю придушувати свої прагнення, тобто мають стримуючий початок, що перешкоджає нападові на представників свого виду. А люди, у свою чергу, мають більш слабкий стримуючий початок, ніж тварини. Звідси, технічний прогрес (зброя масового знищення) може привести до знищення людини як виду.

Ослаблення агресії можливе шляхом різних дій. Також К. Лоренц затверджував, що любов і дружні відносини можуть виявитися несумісними з вираженням відкритої агресії і можуть блокувати її прояву [2, с.169].

Наступна фрустраційна теорія, запропонована Д. Доллардом, протипоставляється двом, вище описаним. Тут агресивне поводження розглядається як ситуативний, а не еволюційний процес. Основні положення цієї теорії звучать так:

· фрустрація завжди приводить до агресії в якій-небудь формі;

· агресія завжди є результатом фрустрації.

У відношенні спонукання до агресії вирішальне значення мають три фактори:

1. Ступінь очікуваного суб'єктом задоволення від майбутнього досягнення мети.

2. Сила перешкоди на шляху досягнення мети.

3. Кількості послідовних фрустрацій.

Тобто, чим у більшому ступені суб'єкт відчуває задоволення та чим сильніше перешкода і чим більша кількість реакцій блокується, тим сильніше буде поштовх до агресивної поведінки. А якщо фрустрації випливають одна за іншою, то їхня сила може бути сукупною і це може викликати агресивну реакцію більшої сили.

Коли з'ясувалося, що індивідууми не завжди реагують агресією на фрустрацію, Д. Доллард і співавтори прийшли до висновку, що подібна поведінки не виявляється в той же момент фрустрації насамперед через погрозу покарання. У цьому випадку відбувається “зсув” у результаті якого агресивні дії направляються на іншу людину, напад на яку асоціюється з найменшим покаранням [6, с.29].

На відміну від інших, теорія соціального навчання говорить, що агресія являє собою засвоєне поводження в процесі соціалізації через спостереження відповідного образу дій і соціальне підкріплення. Тобто відбувається вивчення людської поведінки, орієнтованої на зразок.

Ця теорія була запропонована А. Бандурою і представлена в роботі у виді таблиці 1.1., що пояснює засвоєння, провокування і регуляцію агресивної поведінки.



Таблиця 1.1

Теорія соціального навчання А. Бандури.

Агресія, що здобувається за допомогою:	Біологічних факторів (наприклад, гормони, нервова система). Навчання (наприклад, безпосередній досвід, спостереження).
Агресія провокується:	Впливом шаблонів (наприклад, порушення, увага) Неприйнятним звертанням (наприклад, нападки, фрустрація). Спонукальними мотивами (наприклад, гроші, замилування). Інструкціями (наприклад, накази). Ексцентричними переконаннями (наприклад, параноідальними переконаннями).
Агресія регулюється:	Зовнішнім заохоченням і покаранням (наприклад, матеріальна винагорода, неприємні наслідки). Вікарним підкріпленням (наприклад, спостереження за тим, як заохочують або карають інших). Механізмами саморегуляції (наприклад, гордість, провина)

З його погляду, аналіз агресивної поведінки вимагає обліку трьох моментів:

1. Способів засвоєння подібних дій;

2. Факторів, що провокують їх появу;

3. Умов, при яких вони закріплюються [6, с.250].

Тому, істотне значення тут приділяється навчанню, впливові первинних посередників соціалізації, а саме батьків, на навчання дітей агресивній поведінці. Зокрема, було доведено, що поведінка батьків може виступати як модель агресії і, що в агресивних батьків звичайно бувають агресивні діти. Також ця теорія затверджує, що засвоєння людиною широкого діапазону агресивних реакцій - пряме заохочення такої поведінки. Тобто одержання підкріплення за агресивні дії підвищує імовірність того, що подібні дії будуть повторюватися і надалі. Разом з тим, істотне значення має результативна агресія, тобто досягнення успіху при використанні агресивних дій. Сюди ж відноситься і вікарний досвід, тобто спостереження заохочення агресії в інших. Соціальне заохочення і покарання відносяться до спонукання агресії. Самозаохочення і самопокарання - моделі відкритої агресії, регульовані заохоченням і покаранням, що людина встановлює для себе сама.

Слід зазначити, що ця теорія залишає набагато більше можливостей запобігти і контролювати людську агресію. Тому є дві причини:

1. Відповідно до теорії, агресія - придбана модель соціальної поведінки.

2. Соціальне навчання передбачає прояв агресії людьми тільки у визначених соціальних умовах.

В даний час теорія соціального навчання є найбільш ефективною в агресивній поведінці, особливо якщо є зведення про агресора і ситуацію соціального розвитку.

Таким чином, з вищезгаданих теорій, що пояснюють природу агресивності, можна зробити наступні висновки:

· прояв агресії пояснюють біологічні і соціальні фактори;

· агресивність може бути не тільки жорстокою, але і нормальною реакцією індивідуума в ході боротьби за виживання;

· агресивні дії можуть бути ослаблені або спрямовані в соціально прийнятні рамки за допомогою позитивного підкріплення неагресивного поводження, орієнтації людини на позитивну модель поведінки, зміна умов, що сприяють проявові агресії.

1.3 Мотивація агресії

До мотивації агресії відноситься самовиправдання агресивних дій. Агресор може зняти з себе відповідальність за агресію або доводити, що агресія була вимушеною, доцільною і що об'єкт агресії заслуговував на таке ставлення. Яскравий приклад таких раціоналізацій можна знайти у мотивуванні власних дій військовими, злочинцями або активістами терористичних груп. А. Бандура виділив шість типів самовиправдання, які мають на меті заспокоїти власну совість за результати вчинених актів [8, с.85]:

1. Зниження значущості агресії через однобічне порівняння: власні агресивні дії зіставляються з гіршими деструктивними актами іншої людини.

2. Виправдання агресії тим, що вона служить вищим цінностям (у разі інструментальної агресії, коли вона використовується як засіб досягнення інших цілей).

3. Заперечення своєї відповідальності.

4. Розподіл відповідальності і розмивання чіткого уявлення про неї (спостерігається насамперед у випадку колективної агресії).

5. Дегуманізація жертви: агресор відмовляється визнати наявність у жертви людських рис і властивостей.

Експериментальні дослідження А. Бандури і його учнів довели, що “гуманізовані” жертви завжди карались більш м'яко, ніж “дегуманізовані”. Агресивність легко може звільнитися від будь-якого стримуючого впливу, якщо людське достоїнство жертви поставлено під сумнів. Людина швидко знаходить при цьому виправдання, що звільняє її від негативної самооцінки (почуття провини).

В мотивації також виділяють просоціальну і антисоціальну агресію. Сама по собі агресивність не робить суб'єкта соціально небезпечним: по-перше, тому, що зв'язок між агресивністю і відкритою агресією не є жорстким, а по-друге, сам акт агресії може набувати форм, котрі соціально схвалюються (на-при-клад, прояв агресії в боротьбі з ворогом). Західні психологи розрізняють анти-соціальну і просоціальну агресію. Причому в обох випадках зовнішні практичні дії можуть бути схожими. Так, у результаті однакових за операційним складом дій одна людина може бути засуджена за хуліганство (антисоціальна агресія), а інша - отримати медаль на першості з боксу (просоціальна агресія) [8, с.86].

В побутовій свідомості агресивність асоціюється з чимось соціальне небезпечним і небажаним. Однак сама по собі агресивність не є соціальне небезпечною. Такою її роблять мотиви діяльності, ті цінності, заради котрих розгортається активність.

Суспільно небезпечні наслідки багатьох проявів агресивності і агресії, привертаючи до себе особливу увагу, наповнили ці терміни лише негативним змістом і призвели до позначення соціальне схвалюваної (просоціальної) агресії такими висловлюваннями як “спортивна злість„ “ненависть до ворога” тощо.

Агресія як деструктивний компонент людської активності є необхідною в творчій діяльності, без неї неможливий прогресивний розвиток суспільства й особистості. Потреби індивідуального розвитку і суспільної практики формують у людей здатність до усунення і руйнування перешкод, до фізичного і психологічного подолання того, що протидіє досягненню поставлених цілей.

Агресивність як властивість особистості має якісно-кількісну характеристику, причому кількісне наповнення та інтенсивність впливають на її якісну своєрідність. Певний рівень агресивності необхідний для адаптації особистості в соціумі, для досягнення поставлених нею цілей. В обмеженому діапазоні вона є соціальне бажаною і навіть необхідною. Відсутність її призводить до конформності, несамостійності, неспроможності зайняти активну життєву позицію. А гіпертрофія (занадто високий рівень розвитку) агресивності призводить до конфліктності, нездатності до соціальної кооперації і зумовлює дезадаптацію особистості. А в своєму крайньому прояві агресивність є патологією (соціальною або психічною). При цьому агресія втрачає раціонально-вибіркову спрямованість і стає звичним способом поведінки, проявляючись у невиправданій ворожості, люті, жорстокості.

Існують різні ситуативні фактори агресивної поведінки. Докладно проаналізуємо ту роль, яку відіграють у мотивації агресії такі фактори [8, с.87]:

· намір, що приписується нападникові;

· очікування помсти за вчинену агресію;

· ключові подразники, які сприяють агресії;

· задоволення в результаті досягнення мети агресії;

· самооцінка (почуття провини);

· оцінка з боку інших людей.

Коли суб'єкт бачить, що інший збирається на нього напасти або завадити йому, то вирішальною виявляється та обставина, чи приписуються цьому іншому агресивні наміри і ворожі щодо себе плани. Для початку агресії часто буває достатньо одного лише знання того, що інший має ворожі наміри, навіть коли нападу з боку іншого ще не було. Разом з тим, коли супротивник заздалегідь просить вибачення за агресивну дію, то дуже часто гніву й агресії не виникає взагалі. Цей ефект базується на різній атрибуції мотивації, тобто на приписуванні одного суб'єкта іншому ворожих або невинних намірів. Як тільки суб'єкт вирішить, що інший має намір йому нашкодити, і виникає гнів, то змінити після цього таку установку можна лише з великими труднощами [8, с.88].

Якщо ж суб'єкт зробив висновок, що поганих намірів інший не мав, що трапилася помилка, то гнів, бажання помсти і прагнення до агресії-відповіді можуть швидко минути.

Наприклад, у дослідженні С. Малліка підставний учасник експерименту заважав дітям завершити роботу і тим самим одержати обіцяну винагороду. Після того як діти отримали можливість покарати цю людину, зменшення агресивності не спостерігалося, і навпаки - вона відразу ж зникла, щойно їм повідомили, що причиною перешкод, які чинив цей піддослідний, була його невмілість.

Очікування помсти за агресивну поведінку, тобто передбачення можливості відповіді на власну агресію також агресією з боку супротивника, має важливе значення в мотивації агресії. Такі очікування визначаються принципом помсти, що дає змогу сподіватися на відновлення справедливості [8, с.89].

Якщо проти людини вчинено агресивні дії, то вона здійснює принцип помсти, навіть коли ймовірність помсти у відповідь велика.

Виняток із цього правила С. Шортел спостерігав тільки в ситуації сильної загрози, коли той, кого карали, мав можливість надсильної помсти (ударом, інтенсивність якого вдвічі переважала максимальну). У таких випадках суб'єкти, які карали, вдавалися до струму слабшої інтенсивності порівняно з тим, котрим вони користувалися при відсутності можливості надсильного удару у відповідь.

Зниження агресивності спостерігається також у випадку, коли обидва супротивники мають можливості надсильної помсти і ними не користуються, тобто коли існує “рівновага страху”. Ця ситуація дещо нагадує стратегію паритету наддержав, які володіють ядерною зброєю.

Існують ключові подразники, котрі сприяють агресії. Берковітц у своїй теорії агресії припустив, що наявність відповідних агресії ключових подразників (наприклад, зброї) може підвищити інтенсивність агресивної дії. Коли в лабораторному приміщенні знаходиться зброя, то агресивність учасників експерименту буде збільшуватися, але лише за умови наявності у них агресивної мотивації. Тобто, щоб ключові подразники (зброя, ніж тощо) сприяли виникненню агресивної поведінки, повинен бути відповідний мотиваційний стан [8, с.89].

Але бувають випадки, коли навіть при актуалізованій агресивній мотивації сприйняття зброї не стимулює агресію або навіть стримує її. Це трапляється тоді, коли людина вважає зброю занадто небезпечною і передбачає небажані наслідки. Але й окрім цього випадку, ефект зброї спостерігається далеко не завжди. Він відсутній і тоді, коли у піддослідного виникає підозра, що зброю зумисне підклали як засіб, який стимулює агресію.

Про існування ефекту зброї (тобто про посилення агресії під впливом ключових подразників) свідчить і кримінальна статистика: між кількістю вогнепальної зброї, котра знаходиться на руках у населення певного регіону (штату), і частотою вбивств існує тісний причинний зв'язок.

Людині, котра була об'єктом агресії (і тепер думає про помсту), безпосереднє задоволення приносять будь-які реакції жертви, які виражають її страждання (насамперед, реакції, що свідчать про біль). Якщо агресія базується на принципі помсти, то найбільше задоволення дасть сприйняття болю лише певної сили. Таке сприйняття страждань іншої людини знижує агресивну мотивацію майже до нульового рівня і одночасно закріплює агресивну поведінку в аналогічних ситуаціях. Заподіяння незначного болю не повністю задовольнить суб'єкта і збереже залишкову агресивну тенденцію. А занадто сильний біль викличе почуття провини і тенденцію до компенсації заподіяної шкоди [8, с.90].

Дослідження підтверджують зниження агресії в ситуації, коли бачиш страждання жертви. Однак Р. Берон спостерігав також посилення агресії у розгніваних піддослідних. Головними факторами збільшення агресії під впливом реакції болю жертви (коли бачиш страждання жертви) є [13, с.90]:

· така поведінка жертви, що провокує агресію;

· сильний гнів людини, котра раніше була об'єктом агресивних дій жертви;

· звичка до високого рівня агресивності (з чим ми стикаємося, наприклад, маючи справу зі злочинцями, котрі постійно вдаються до насилля).

У цих випадках страждання жертви є ознакою успішності агресивної дії і підкріплює агресивну поведінку.

Самооцінка істотно впливає на агресивність суб'єкта. Рівень самооцінки регулює внутрішньо обов'язкові нормативні стандарти, котрі можуть як заважати, так і сприяти здійсненню агресії. Якщо в результаті несправедливого нападу, звинувачення або перешкод було зачеплено почуття власної гідності, то агресія у формі помсти буде спрямована на відновлення гідності людини. У разі занадто високої агресії виникнуть почуття провини, докори совісті, самоосуд, тобто негативна самооцінка. Зменшення агресії під впливом прояву жертвою ознак болю було, можливо, опосередковане процесами самооцінки.

Особистісні стандарти, котрі визначають у сфері агресії, що людина вважає дозволеним і недозволеним, регулюють її агресивні дії неавтоматичне. Щоб стандарти самооцінювального характеру виявлялися дійовими, на них повинна бути спрямована увага суб'єкта, тобто повинен виникнути стан так званої об'єктивації самосвідомості, що спостерігається, коли увага звертається на деякі атрибути себе самого (наприклад, коли людина бачить себе у дзеркалі).

Експеримент Р. Шеєра є прикладом пом'якшення агресії об'єктивацією самосвідомості. У цьому експерименті чоловіки повинні були вдарити струмом жінку, причому над апаратом, за допомогою якого здійснювались електророзряди, у частини експериментованих чоловіків було дзеркало, і вони мали змогу бачити своє відображення. Виявилося, що інтенсивність струму у піддослідних, котрі бачили себе у дзеркалі, була значно меншою, ніж в інших (що повністю відповідало нормі стосунків між чоловіками і жінками, тобто соціальній нормі, що чоловік не повинен використовувати щодо жінки фізичного насилля) [8, с.91].

Таким чином, об'єктивація самосвідомості ніби цивілізує людей, спонукає їх більшою мірою дотримуватися вимог моралі, тобто їхні дії починають більше відповідати суспільним і особистісним нормам.

У психологічних дослідженнях виявлено значення оцінки іншими людьми як дійового мотиваційного стимулу внаслідок передбачення суб'єктом наслідків агресії. Р. Берон в експерименті деяким піддослідним навіював думку, що використання струму високої інтенсивності є ознакою “мужності” і “зрілості”. Якщо задавали такий критерій зовнішньої оцінки, то піддослідні, навіть коли вони очікували надсильного удару струмом у відповідь, діяли більш агресивно, ніж представники контрольної групи. Ефект, що збільшує або гальмує агресію, справляє вже сама присутність інших осіб, котрим суб'єкт приписує певне відношення до агресивності.

У Р. Бордена в першій частині досліду були присутні спостерігачі, які сприймалися піддослідними або як схильними до агресії (тренер університетського клубу карате), або як пацифісти (противники використання збройної сили в міжнародних відносинах), котрі осуджують її. Якщо за експериментом слідкував “агресивний” спостерігач, то піддослідний діяв більш агресивно, ніж у присутності спостерігача-пацифіста. Як тільки “агресивний” спостерігач пішов, інтенсивність струму знижувалась до рівня, характерного для підгрупи зі спостерігачем-пацифістом (в останньої підгрупи після відходу спостерігача інтенсивність струму залишалася низькою, як і раніше) [8, с.92].

В описаних експериментах підставними особами виступали особи, малознайомі реальним піддослідним. Коли ж попередньо їх близько знайомили одного з одним, то надалі агресія зменшувалась. Очевидно, що в цьому випадку значної ваги набували думки щодо оцінки своєї агресивної дії партнером, з яким суб'єкт щойно вів дружню бесіду.

Отже, “агресія” у буквальному значенні слова - це мотивована складова (що розуміється як “імпульс”, “спонукування” або “відношення”), що може поряд з іншими мотиваціями викликати “агресивне поводження”.

1.4 Фактори, що сприяють агресії

Головною метою в області агресії залишаються пошуки її причин та аналіз природи тих факторів, які сприяють агресії. При цьому можна виділити два основних напрямки пошуків [16]:

1) Виявлення ряду індивідуально-особистісних ознак. Вони сприяють усвідомленню ролі і місця самого суб'єкта агресії у тих розбіжностях, які спостерігаються в проявляються їм видах діяльності. Так, наприклад, американські соціологи і психологи К. Джеклін, Р. Джин та інші досліджують агресію з точки зору статевих характеристик суб'єкта. Вчені П. Белл, Е. О`Ніл, Р. Роджерс і інші приділяють велике місце питання про те, який вплив надає на прояв міжособистісної агресії расова приналежність індивіда.

2) Прагнення розкрити природу дії зовнішніх чинників, що також дуже істотний вплив на прояв агресивності. Мова йде про негативні фактори навколишнього середовища, таких як вплив шуму, забруднення води, повітря, великого скупчення людей, зазіхання на особистий простір і ін.

Певне місце в дослідженнях цього напряму знаходять також питання про з'ясування ролі таких чинників, як алкоголь і наркотики. Тим більше, що в даний час, це одна з найважливіших проблем у світі.

Вивчення індивідуальних, зовнішніх і соціальних факторів, що впливають на агресивну поведінку.

Поведінка, як вважає більшість соціальних психологів, є спільною функцією окремої особистості та її оточення. Тобто поведінка індивіда в суспільстві визначається впливом ситуації, в якій він виявляється, а також тими якостями, емоціями і схильностями, які він виявляє в цій ситуації. Більшість сучасних теорій показали, що агресивна поведінка визначається зовнішніми факторами, що мають відношення до ситуації або до навколишнього оточення, когнітивними змінними і системами, а також внутрішніми чинниками, що відображають характерні риси і схильності конкретного агресора. Риси характеру відіграють важливу роль у визначенні ймовірності того, чи стануть певні особи агресорами або жертвами. У повсякденному житті ми впевнені, що тільки риси характеру впливають на поведінку людини, вважаючи, що на поведінку людей не впливають ні час, ні обставини. Але багато дослідників стверджують, що людські істоти насправді навряд чи схильні поводитися, думати або відчувати в одній і тій же манері незалежно від перебігу часу або різних ситуацій, і заявляють, що реакції людей значною мірою обумовлені поточними ситуаціями і з очевидністю змінюються у відповідь на зміну в зовнішніх умовах.

Поведінкові реакції індивідуума залежать також від його установок та внутрішніх стандартів. До числа найбільш важливих установок, аффектуючих агресивну поведінку, відносяться різні форми забобонів. Наприклад, расові забобони є одним з найважливіших джерел міжрасової агресії: так, особи, що живлять сильне упередження проти представників іншої раси, ведуть себе набагато більш агресивно з викликають у них неприязнь “чужинцям” ніж з членами власної групи.

Дослідження показали, що якщо порівнювати чоловіків і жінок, то перші демонструють більш високі рівні прямий, а останні - непрямий, тобто не вираженою у фізичних діях агресії. Крім того, чоловіки частіше, ніж жінки, виступають в якості об'єкта фізичного насильства, у той час як жінки частіше стають жертвами сексуальних домагань і брутальності у подружніх стосунках.

Зовнішні детермінанти агресії - це ті особливості середовища чи ситуації, які підвищують ймовірність виникнення агресії. Багато хто з цих детермінант тісно асоційовані з станами фізичного середовища. Так, наприклад, висока температура повітря підвищує ймовірність прояви агресії або, навпаки, ескапізму.

Інші середовищні стресори також можуть зіграти роль зовнішніх детермінант агресії. Так, наприклад, шум, підсилюючи порушення, сприяє зростанню агресії. Деякі дані свідчать про те, що скупченість також може спровокувати агресію. Спостереження показують, що агресивні реакції посилюються і в тому випадку, коли в повітрі містяться деякі забруднюючі агенти (наприклад, сигаретний дим, неприємні запахи).

І нарешті, агресія може як посилюватися, так і придушуватися за рахунок тих аспектів ситуації, які впливають на ступінь і характер особистісного самоусвідомлення. Коли людина зрозуміє свої вчинки з потенційною реакцією жертви або представників правопорядку, говорять про публічне самоусвідомленні; коли людина зосереджена переважно на власних думках і переживаннях -- говорять про приватне самоусвідомлення. Будь-який з двох зазначених типів особистісного самоусвідомлення сприяє зниженню ймовірності прояву агресивних реакцій.

До зовнішніх проявів агресії відносять різні біологічні процеси. Дійсно, можна говорити про успадковане схильності до кримінальному поведінці, це аж ніяк не означає, що агресія як така просто передається з покоління в покоління. Статеві гормони, і особливо тестостерон, в якійсь мірі, дійсно, “замішані” у злочинах, пов'язаних із застосуванням насильства. Проте спеціальні дослідження показали, що ступінь їх впливу досить обмежена. Більше того, є всі підстави думати, що і механізм успадкування схильності до агресії, і механізм впливу статевих гормонів на ступінь агресивності людської поведінки можуть мати спільну природу.

Біологічні процеси протікають в соціальному контексті. Тобто зовнішнє середовище впливає на неврогенні зв'язку, внутрішні біологічні процеси значною мірою зумовлюють характер наших реакцій на вплив середовища, і правильніше було б говорити не про вирішальний вплив біологічних або, навпаки, соціальних факторів як детермінант агресії, а визнати, що на агресію діють обидва типи факторів і що біологія та навколишнє середовище роблять взаємний вплив один на одного [16].

Отже, існують вагомі біологічні, генетичні і біохімічні фактори, що сприяють прояву насильства. Але думка більшості вчених зводиться до того, що некоректно обґрунтовувати агресивну поведінку як генетично закладену у людській природі. Поведінка, набута шляхом навчання, може проявлятися в різних життєвих ситуаціях. При цьому велике значення має переконання, світогляд людини, її характер, темперамент.

1.5 Соціально-психологічні аспекти агресії

Усі ці, перераховані раніше теорії агресії, володіють проте в тій чи іншій мірі одним суттєвим недоліком - вони розглядають людину або як відірвану від соціального оточення особистість, що постійно бореться з ворожим для неї зовнішнім світом, або - тільки як біологічну істоту, не набагато більш розвинутішу за тварин у дикій природі. А проте людина - істота, що живе серед інших людей, і багато що з її поведінки може бути викликано саме цими, соціальними чинниками. З точки зору проблеми соціалізації агресивні вчинки зумовлені в основному наступними факторами: умовами життя, наслідком виховання і впливу засобів масової інформації, конфліктами з різними суспільними інститутами, можливістю легкого доступу до тих чи інших атрибутів жорстокої поведінки, безробіттям, алкоголізмом, наркоманією. Також на формування агресивної поведінки здійснює свій вплив фактор матеріального достатку - мається на увазі той вплив, який здійснює на життєву філософію рівень матеріального достатку сім'ї. Він полягає в тому, що в розвинутому суспільстві індивіди з бідних сімей, порівнюючи своє положення в суспільстві з тим, яке мають їхні багаті знайомі, отримують певний заряд неприязні, опозиції і ненависті як до цих знайомих, так і до тих суспільних інститутів в цілому, які допустили, на їхню думку, таку кричущу несправедливість. Соціальні проблеми також можуть виявляти свій вплив і на формування дитячої і підліткової агресивності у вигляді поганого харчування матері в період вагітності, відсутності засобів для отримання освіти. Володіння зброєю так само сприяє збільшенню потенціалу агресивності, а деякі автори вважають, що однією з найважливіших ланок в формуванні агресії є вплив засобів масової інформації.

А проте, дійсно розглядаючи людину як істоту, що живе серед інших людей, напевно слід в першу чергу звернути увагу навіть не стільки на можливий негативний вплив соціальних умов, як на саму можливість отримання нею бажаного для себе результату. Саме це - результат, на думку творця теорії функціональних систем академіка П. Анохіна, і є кінцевою ціллю діяльності будь-якого живого організму.

З іншого боку, з точки зору рефлекторної теорії, - на будь-яку зміну зовнішніх умов живий організм може реагувати лише одним з трьох можливих способів: адаптацією - пристосуванням до цих умов, втечею - уникненням небезпечної ситуації, чи нарешті - боротьбою, створенням нових умов. І якщо для тварин кожен з цих пунктів в більшій чи меншій мірі відповідає можливості реалізації її природних інстинктів і залежить в основному лише від умов її існування та набутого нею власного життєвого досвіду (умовних рефлексів), то людина, живучи в цивілізованому суспільстві, в більшій мірі змушена включати в реалізацію таких своїх планів бажання і волю інших людей. А тому, відповідно, якщо для тварин в дикій природі реалізація їхніх життєвих програм залежить в основному або від ареалу їхнього існування, або від перебігу кліматичних умов, то для людини таке відчуття фрустрації і пригніченості, яке дуже часто й призводить до виникнення агресії, може утворюватися саме внаслідок неможливості отримати щось бажане для себе через відмінну від її власної, волю інших людей. Певним виходом з цієї ситуації стає намагання якимсь чином здобути владу над іншими людьми, підкорити їх собі. Акцентуація саме на такому аспекті людської діяльності стала основою індивідуальної психології А. Адлера [1;2].