Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут спеціальної педагогіки

Академії педагогічних наук України

УДК 376.433.018.062.3

19.00.08 - спеціальна психологія

Автореферат

Соціально-психологічна адаптація учнів молодших класів допоміжної школи-інтернату

Проскурняк Олена Ігорівна

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті спеціальної педагогіки АПН України, м. Київ.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України Бондар Віталій Іванович, Інститут спеціальної педагогіки АПН України, директор.

Офіційні опоненти:

- доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України Киричук Олександр Васильович, Інститут підготовки кадрів Державної служби зайнятості України, завідувач кафедри психології та соціальної роботи;

- кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Гончаренко Світлана Анатоліївна, Інститут психології АПН України імені Костюка, завідувач лабораторії психодіагностики.

Провідна установа: Інститут корекційної педагогіки і психології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, кафедра корекційної педагогіки та спеціальної психології, Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться 29 червня 2003 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.450.01 в Інституті спеціальної педагогіки АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9, 3-й поверх, зал засідань.

Автореферат розіслано 27 травня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Колупаєва А.А.

Анотації

Проскурняк О. І. Соціально-психологічна адаптація учнів молодших класів допоміжної школи-інтернату. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук зі спеціальності 19.00.08 - спеціальна психологія. - Інститут спеціальної педагогіки АПН України, Київ, 2004.

Дисертація містить результати теоретико-експериментального дослідження проблеми соціально-психологічної адаптації розумово відсталих дітей, яке здійснювалося на основі вивчення психолого-педагогічних умов забезпечення корекційного впливу на учнів початкових класів допоміжної школи-інтернату в умовах позакласної виховної роботи.

З'ясована сутність соціально-психологічної адаптації розумово відсталих дітей, визначені та вивчені її структурні компоненти (спілкування, міжособистісні стосунки, психологічний клімат) та прояви дезадаптації.

Розроблено адаптаційно-розвивальну програму для учнів молодших класів, спрямовану на усунення проявів дезадаптації та розвиток адаптаційних можливостей, підвищення рівня адаптації, доведено ефективність її використання.

Ключові слова: адаптація, соціально-психологічна адаптація, соціалізація, дезадаптація, тривожність, конфліктність, спілкування, формування навичок спілкування, соціально-психологічний тренінг.

Проскурняк Е.И. Социально-психологическая адаптация учащихся младших классов вспомогательной школы-интерната. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.08. - специальная психология. - Институт специальной педагогики АПН Украины, Киев, 2004.

Диссертация посвящена одной из наименее разработанных в специальной психологии и коррекционной педагогике проблем - психологической адаптации умственно отсталых детей младшего школьного возраста в учебно-воспитательном процессе вспомогательной школы. В работе сделан теоретический анализ современных взглядов исследователей на сущность адаптации, охарактеризована её сложная структура, определены основные показатели процессов адаптации и дезадаптации, по которым можно судить об уровне их развития в зависимости от характера и направленности учебно-воспитательной работы вспомогательной школы.

Экспериментальным путем изучены сформированность коммуникативных навыков учащихся, состояние психологического климата в первичном коллективе, межличностные отношения в системах "ученик - ученик", "ученик - учитель", а также факторы, влияющие на дезадаптацию (тревожность, конфликтность и др.). На основании данных, полученных на констатирующем этапе, выделены уровни адаптации: высокий, средний, низкий. Понятие "уровень адаптации" рассматривается как характеристика сформированности психологической адаптации умственно отсталых учащихся к условиям жизнедеятельности во вспомогательной школе-интернате.

Дезадаптацию умственно отсталых учащихся определяют психические состояния - тревожность и конфликтность. Степени дезадаптации пропорциональны уровням адаптации.

Анализ результатов исследования позволил выявить закономерность: чем выше уровень адаптированности, тем меньше проявлений дезадаптации и менее выражены нарушения в межличностных отношениях, общении, поведении, проявлении личностных качеств. В контрольной группе общее количество межличностных контактов снизилось, а количество негативных контактов значительно возросло; в экспериментальной группе, наоборот, увеличилось количество положительных контактов, а негативных - сократилось.

Разработана адаптационно-развивающая программа для учащихся младших классов, направленная на уменьшение у них проявлений дезадаптации и развитие адаптационных возможностей. Впервые использован социально-психологический тренинг в процессе адаптации умственно отсталых учащихся младших классов вспомогательных школ-интернатов. Цель социально-психологического тренинга - адаптационная, которая содержит в себе обучающую, воспитательную, коррекционную, развивающую цели. Обучающая цель, с учетом особенностей развития умственно отсталых учеников младших классов, решается с помощью игровых заданий, с использованием этюдов, ситуаций, пантомимичных игр. Коррекционная цель направлена на коррекцию поведения учеников, межличностных отношений. Социально-психологический тренинг развивает коммуникативные навыки умственно отсталых учеников младших классов, воспитывает у них уважение к окружающим, формирует чувство причастности к группе, развивает осознание себя членом коллектива.

Тренинги способствовали эффективному приобретению коммуникативных навыков, улучшению невербальной коммуникации, психологического климата, формированию культуры социального поведения, снижению негативных контактов и, наоборот, увеличению позитивных. Особенности развития умственно отсталых детей выявили необходимость использования в тренинговой программе индивидуальных, групповых занятий и занятий в малой группе.

В результате использования в программе социально-психологического тренинга у учащихся снизились проявления тревожности, позитивно изменились эмоциональный настрой и эмоциональная окрашенность общения в коллективе. Полученные позитивные результаты свидетельствуют о правильности выбранных средств оптимизации социально-психологической адаптации.

Ключевые слова: адаптация, социально-психологичекая адаптация, социализация, дезадаптация, тревожность, конфликтность, общение, формирование навыков общения, социально-психологический тренинг.

Proskurnyak O.I. Social-psychology adaptation of mentally retarded children of junior classes of special boarding schools. - Manuscript.

The dissertation for the Candidate of Psychological Science degree by the speciality 19.00.08 - Special Psychology. - Institute of Special Pedagogic APS of Ukraine, Kyiv, 2004.

The dissertation contains the results of theoretical-experimental research on problem of social-psychology adaptation of mentally retarded children, which was worked out on the base of studying of psychological-pedagogical conditions of ensuring of correctional influence on pupils of junior classes of subsidiary boarding school in conditions of extra-curriculum upbringing work.

The essence of social-psychology adaptation of mentally retarded children is elucidated. Its structural components are determined and studied (intercourse, personal contacts, psychological climate). Also the manifestations of disadaptation are determined and studied.

The adaptation-development program for the pupils of junior classes is worked out. This program is directed on the obliteration of the developments of disadaptation and the development of the adaptation possibilities, increasing of adaptation level. The effectiveness of its application is proved.

Key words: adaptation, social-psychology adaptation, socialization, disadaptation, anxiety, confliction, communication, forming of communication skills, social-psychology training.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Ратифікація Верховною Радою України Конвенції ООН про права дитини і Всесвітньої Декларації про забезпечення виживання, захисту й розвитку дітей з особливими потребами посилила увагу громадськості до підростаючого покоління, зумовила необхідність створення умов для оптимізації його адаптації до соціального оточення. Проблема адаптації учнів з особливостями розумового розвитку до навчання в допоміжній школі-інтернаті є актуальною для спеціальної психології. Так, у Законі України "Про загальну середню освіту", в Державній національній програмі "Освіта" (Україна ХХІ століття) відзначається необхідність удосконалення системи освіти дітей з відхиленнями в розвитку, забезпечення їхньої повноцінної життєдіяльності й створення умов для максимальної соціальної адаптації в суспільстві. Вирішення цієї проблеми має державне значення.

Відомо, що порушення розумового розвитку в дітей мають різне походження й причини. Виходячи з положення Л.С. Виготського про єдність біологічних і соціальних факторів у розвитку дитини, варто зазначити, що за різних порушень розвитку на тлі загальних закономірностей мають спостерігатися певні особливості, зумовлені тими чи іншими вадами, що призводять до змін у розвитку цих дітей. Такі зміни залежать як від часу виникнення порушення тієї чи іншої функції, так і від ступеня вираженості вади.

Однак без глибокого розуміння характеру психофізичного порушення, без відповідного аналізу та розкриття вторинних і наступних проявів, які ускладнюють його, без урахування соціально-психологічних факторів неможливо отримати відповідь на основне питання, важливе для педагогічної практики, - як підготувати учнів до соціально-психологічної адаптації в процесі їхнього перебування в школі-інтернаті, і в подальшому, і в самостійному житті. Без знання цих чинників, без розуміння їх впливу на розвиток учнів допоміжної школи неможливі успіхи в запобіганні наслідкам розумової відсталості.

Актуальність цієї проблеми посилюється тим, що діти з особливостями розумового розвитку мають обмежені адаптаційні можливості, що спричиняє соціальну дезадаптацію й ускладнює процес інтеграції в суспільство. Проблемі адаптації учнівської молоді до мінливих вимог життєдіяльності (школи, виробництва тощо), особливо в сучасних умовах соціально-економічного розвитку, присвячено безліч досліджень у галузях фізіології, психології, соціології, педагогіки. У них розглядаються теоретичні й практичні аспекти проблеми, сутність адаптації, її види, механізми, структурні компоненти тощо.

Проблему розвитку й адаптації дітей з психофізичними вадами досліджували такі вчені нашої країни й зарубіжжя, як В.І. Бондар, Г.М. Бойко, Л.С. Вавіна, Т.П. Вісковатова, А.М. Висоцька, В.В. Засенко, В.Ю. Карвяліс, І.А. Коробейников, А.М. Кузнецов, Т.М. Лазоренко, А.І. Раку, Г. Сельє, В.М. Синьов, О.П. Хохліна, В.В. Ерніязова тощо. Різні аспекти підготовки, психологічної адаптації дітей з особливостями психофізичного розвитку проаналізовані й висвітлені в докторській дисертації М.К. Шеремет "Психолого-педагогічні умови підготовки слабочуючих дітей до навчання в школі" (1997) та кандидатських дисертаціях Т.М. Лазоренко "Психологічна адаптація до процесу навчання дітей 6-8 років із затримкою психічного розвитку" (2002), Г.М. Бойко "Підготовка підлітків із синдромом Дауна до психологічної інтеграції в суспільство" (2003) тощо. У зазначених працях науково обґрунтовано важливі аспекти цієї складної проблеми, зокрема визначено базові показники, критерії й рівні психологічної адаптації досліджуваних категорій дітей, розроблено її модель та основні стратегії прогнозу, профілактики й корекції порушення психофізичних функцій, які є основою психологічної адаптації.

Однак, незважаючи на проведені дослідження, питання соціально-психологічної адаптації на різних етапах онтогенетичного розвитку (основою якого є вміння спілкуватися), психологічних засобів сприяння цьому видові адаптації учнів (формування навичок спілкування тощо) недостатньо досліджені.

Не вивченою залишається ця проблема й стосовно учнів молодших класів загальноосвітньої спеціальної (допоміжної) школи-інтернату та труднощів їх соціально-психологічної адаптації до навчання. Не знайшли ще належного вирішення питання щодо критеріїв адаптованості, умов і психолого-педагогічних механізмів поліпшення цього процесу в різні вікові періоди за різних соціальних умов. Вибір ефективних засобів і розробка програми соціально-психологічної адаптації цього контингенту учнів, і, як наслідок, зниження рівня дезадаптації - ключові питання зазначеної проблеми.

Перед спеціальною психологією постають питання не лише корекційного навчання й виховання, а й цілий комплекс проблем стосовно соціально-психологічної адаптації та соціалізації дітей з психічним недорозвиненням. Специфіка такого підходу передбачає вивчення дітей з особливостями розумового розвитку, забезпечення належних заходів щодо задоволення їхніх особливих потреб і створення відповідних умов для інтеграції в суспільство через нормалізацію життєдіяльності родини, реконструкцію соціально-культурного оточення, самоактуалізацію й активізацію процесу їхньої комунікації.

Актуальність проблеми і її недостатнє висвітлення в спеціальній психології, неповне використання потенціалу навчально-виховного процесу допоміжної школи зумовили вибір теми дослідження: "Соціально-психологічна адаптація учнів молодших класів допоміжної школи-інтернату".

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до напрямів Національної програми "Діти України", Національної доктрини розвитку освіти України в ХХІ столітті; в межах науково-дослідної роботи кафедри соціальної педагогіки й психології Харківської державної академії культури ("Соціальна допомога дітям з обмеженими можливостями"). Дослідження пов'язане з комплексною тематикою лабораторії діагностики й психічного розвитку Інституту спеціальної педагогіки АПН України - "Психологічна діагностика розумової відсталості дітей як фактор їх корекційного навчання" (реєстраційний № 0196V54427).

Тему дисертаційної роботи затверджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки й психології АПН України (протокол № 8 від 28 жовтня 2003 року).

Об'єкт дослідження - процес навчання й виховання розумово відсталих учнів молодших класів допоміжної школи-інтернату.

Предмет дослідження - психолого-педагогічні засоби оптимізації соціально-психологічної адаптації розумово відсталих дітей до навчання й виховання в допоміжній школі-інтернаті.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити психолого-педагогічні засоби оптимізації соціально-психологічної адаптації учнів молодшого шкільного віку до умов навчально-виховного процесу допоміжної школи-інтернату.

Наукова гіпотеза дослідження. Соціально-психологічна адаптація учнів молодших класів допоміжної школи-інтернату буде здіснюватися більш успішно, якщо в навчально-виховному процесі використовувати психолого-педагогічні тренінги, основані на ігрових методиках, які сприяють засвоєнню соціально значущих знань, умінь, навичок, а також набуттю досвіду міжособистісного спілкування.

Відповідно до мети дослідження визначені його завдання:

Узагальнивши дані загальної та спеціальної літератури, проаналізувати стан розробленості проблеми, зміст соціально-психологічної адаптації учнів молодших класів допоміжної школи-інтернату, способи її оптимізації.

Виявити показники, критерії, рівні адаптаційних можливостей і особливості соціально-психологічної адаптації учнів молодших класів і фактори, що її ускладнюють.

Розробити та науково обґрунтувати структурно-функціональну модель оптимізації соціально-психологічної адаптації до навчання й виховання в допоміжній школі.

Експериментально перевірити адаптаційно-розвивальну програму "Соціально-психологічна адаптація учнів молодших класів допоміжних шкіл".

Методи дослідження. Досягненню мети й розв'язанню зазначених завдань сприяло використання комплексу методів дослідження. Зокрема, теоретичні (вивчення, аналіз та узагальнення філософської, психолого-педагогічної літератури, синтез, порівняння та систематизація) дали змогу виявити й узагальнити дослідницькі матеріали з проблеми, спрогнозувати процес дослідження; емпіричні (анкетування, бесіди, спостереження, тестування, інтерв'ю) сприяли вивченню стану проблеми в практиці, створенню умов для оптимізації психологічної адаптації вихованців до навчання. Крім того, застосовувалися експериментальні методи (діагностичний, констатуючий, формуючий експерименти). Здобуті під час дослідження кількісні та якісні характеристики оброблялися з використанням кореляційного аналізу.

Експериментальна база дослідження - спеціальні загальноосвітні допоміжні школи-інтернати для розумово відсталих дітей №№ 2, 3, 55 м. Харкова. У дослідженнях брали участь 104 учні молодших класів, 10 педагогів, 80 батьків.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

розширено попередньо отримані дані про особливості та закономірності психологічної адаптації учнів молодших класів допоміжної школи;

вперше проблему соціально-психологічної адаптації розумово відсталих учнів молодших класів розглянуто з позиції формування в них навичок спілкування;

отримано додаткові дані про найважливіші для спеціальної психології чинники, які впливають на соціально-психологічну адаптацію розумово відсталих учнів;

виявлено фактори, що ускладнюють соціально-психологічну адаптацію учнів спеціальних шкіл;

науково обґрунтовано показники та критерії оцінювання адаптованості учнів;

розкрито вплив індивідуально-психологічних особливостей учнів на їхні адаптаційні можливості та засоби оптимізації соціально-психологічної адаптації учнів молодших класів допоміжної школи.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані дані щодо особливостей соціально-психологічної адаптації розумово відсталих дітей є підґрунтям для практичного виокремлення серед молодших школярів груп, які потребують спеціальної психолого-педагогічної допомоги. Виявлення складових соціально-психологічної адаптації розумово відсталих дітей є основою конкретизації психолого-педагогічної роботи з ними. Спеціально організований корекційний вплив, відповідно до певних психолого-педагогічніх умов, сприяє зменшенню кількості молодших школярів з низькою мірою адаптації та підвищує рівень їхньої соціально-психологічної адаптації до соціального оточення.

Результати дослідження можуть використовуватися під час розробки програм і посібників з навчально-виховної роботи для спеціальних шкіл-інтернатів; навчальної літератури для студентів і слухачів закладів післядипломної освіти.

Вірогідність одержаних результатів та висновків дослідження забезпечена теоретичним обґрунтуванням його вихідних положень, репрезентативністю виборки, кількісною і якісною характеристикою обсягу емпіричного матеріалу, застосуванням комплексу взаємопов'язаних методів дослідження відповідно до його мети та завдань.

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи доповідались та обговорювались на міжнародних науково-практичних конференціях: "Духовна культура в інформаційному суспільстві" (Харків, 2002), "Соціокультурні комунікації в інформаційному суспільстві" (Харків, 2003); ювілейній конференції Інституту спеціальної педагогіки АПН України (Київ, 2004); всеукраїнських науково-практичних конференціях: "Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах" (Київ, 2000), "Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості (теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді)" (Київ, 2001), "Проблеми інтеграції навчання" (Полтава, 2002), "Козацькому роду - нема переводу!" (Харків, 2002); конференції молодих учених: "Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття" (Харків, 2002 - 2003); обласній виставці-ярмарці педагогічних ідей (Харків, 2002); на засіданнях кафедри соціальної педагогіки Харківської державної академії культури (Харків, 2001 - 2003) і кафедри соціальної психології Харківської державної академії культури (Харків, 2002 - 2003).

Публікації. Результати досліджень висвітлені у 8 одноосібних публікаціях у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Вивчення міжособистісних стосунків, сформованості комунікативних навичок і психологічного клімату в класі передбачало застосування таких методів: наукового спостереження й бесіди; за допомогою анкетування дітей (застосовувалася анкета Ю.З. Гільбуха "Мій клас") з'ясовувався психологічний клімат у класі; методика Р.С. Немова допомагала дослідити міжособистісні стосунки в системах "учень - учитель", "учень - батьки". Для вивчення комунікативних навичок використовувався метод спостереження. Показник сформованості комунікативних навичок, згідно з трактуванням поняття "спілкування" і його функцій, визначав кількість міжособистісних контактів розумово відсталих учнів і їх емоційне забарвлення: позитивні (доброзичливі) та негативні (з проявами агресивності). Методика вивчення особливостей поведінки, особистісних якостей, розуміння невербальної поведінки дітей передбачала спостереження, анкетування вчителів і батьків, експертну оцінку невербальної поведінки В.А. Лабунської, тест-гру "Вгадай настрій".

У процесі вивчення дезадаптації проаналізовані прояви видів тривожності у розумово відсталих учнів молодших класів. В учнів виявлені порушення в міжособистісних стосунках, спрощення та ослаблення спілкування, несприятливий психологічний клімат у класах; дезадаптація, що виявлялася у високому рівні тривожності всіх видів - міжособистісної, шкільної, самооцінної та конфліктності. Прояви шкільної тривожності розумово відсталих учнів пов'язані з навчальними проблемами: усними відповідями біля дошки, написанням письмових робіт, виконанням домашніх завдань, одержанням оцінок, нерозумінням нового матеріалу. Аналіз даних, отриманих під час дослідження шкільної тривожності, показав, що переважають високий і середній рівні тривожності, і в дівчаток показники шкільної тривожності вищі, ніж у хлопчиків. Це дозволяє дійти висновку, що дівчатка емоційніше реагують на шкільні проблеми.

Самооцінна тривожність розумово відсталих учнів молодших класів пов'язана як із власною оцінкою своїх здібностей, так і з оцінкою оточуючими - однолітками та дорослими. З усіх видів тривожності показники самооцінної тривожності найнижчі, що зумовлено особливостями розвитку дітей цієї категорії, заниженою самокритичністю.

Показники міжособистісної тривожності до початку формуючого етапу дослідження - найвищі. Міжособистісна тривожність розумово відсталих учнів молодших класів пов'язана з їхнім статусом у класному колективі, стосунками з учителями, вихователями, однолітками. Рівень міжособистісної тривожності (73%) значно вищий, ніж рівень шкільної (52,3%) та самооцінної (32%). Показники міжособистісної тривожності в дівчаток вищі, ніж у хлопчиків. Такі прояви міжособистісної тривожності зумовлюють необхідність проведення заходів, спрямованих на гармонізацію міжособистісних стосунків.

У системі міжособистісних стосунків "учень - учень" у дітей з низьким рівнем адаптації показники конфліктності найвищі.

Показники задоволеності й згуртованості учнів усіх груп досить низькі, що потребує проведення певних заходів щодо оптимізації психологічного клімату в класах. У дітей не спостерігалося значних порушень у системі "учень - учитель".

Діти з низьким рівнем адаптації здебільшого мають найнижчі показники ІQ. Кореляційний аналіз довів зворотну залежність тривожності й розумового розвитку. У контрольній групі r=-0,69, в експериментальній r=-0,47.

Дослідження особистісних, зокрема комунікативних якостей дітей, виявило, що більшість з них має низькі показники товариськості, емпатії, впевненості в собі, а також виражену безпорадність, уразливість, упертість. У близько 90% дітей порушене розуміння невербальної поведінки.

Аналіз даних анкетування вчителів доводить, що на момент переходу в середню школу значно підвищується конфліктність в системі "учень-учень", зумовлена труднощами входження в новий колектив переформованого класу. В учнів п'ятих класів спостерігаються стійкі прояви дезадаптації, тому ще в молодших класах слід застосовувати заходи щодо оптимізації адаптації.

Аналіз показників тривожності, конфліктності, вивчення міжособистісних стосунків, спілкування, психологічних особливостей учнів дав змогу визначити рівні їхньої адаптації. Дані констатуючого етапу дослідження підтвердили правомірність характеристики учнів за рівнями адаптації (високий, середній, низький), висунутої до цього гіпотетично.

Розумово відсталі учні молодших класів, зважаючи на прояви дезадаптації, сформованості комунікативних навичок, мають різний рівень адаптації: дітям з високим рівнем адаптації притаманні відносно низький рівень тривожності й конфліктності, відносна сформованість соціально-побутових навичок, емоційна стабільність. Вони товариські, доброзичливі, самостійні, достатньо легко йдуть на контакт, у оточуючих дітей і дорослих викликають симпатію, намагаються допомогти однокласникам у чергуванні по класу та їдальні. У цих дітей, порівняно з учнями, які мають середній і низький рівні адаптації, ми виявили вищі показники розумового розвитку. У 63% цих дітей ІQ=75 - 60. Учні з високим рівнем адаптації комунікабельні, ознайомлені з правилами спілкування й дотримуються їх; доброзичливо ставляться до однокласників, прагнуть допомогти оточуючим; мають достатньо сформовані комунікативні навички. Ставлення до школи й навчального процесу - позитивне. Ці учні добре навчаються, із задоволенням залучаються до нових ігор, виявляють інтерес до запропонованих завдань.

Віднесені до середнього рівня адаптації мають (72%) середній рівень тривожності, агресивності, напруженості, несамостійності. Ім притаманна часта зміна настрою; ворожість і тривожність у ставленні до однокласників. Такі діти люблять гратися, однак через те, що не вміють знаходити виходу з конфліктної ситуації, ігри часто закінчуються бійками. Вони не прагнуть допомагати одноліткам, часто на уроці порушують дисципліну, не реагують на невербальні знаки вчителя, мають виражену тривожність і конфліктність. Учні цієї групи мають труднощі в міжособистісному спілкуванні, мінливу поведінку, сперечаються з однокласниками, на зауваження старших реагують неадекватно. Ставлення до навчального процесу - неоднозначне: вони відвідують школу й навчальні заняття, але завдання виконують неохоче. Показники розумового розвитку нижчі, ніж в учнів з високим рівнем адаптації, показник ІQ=55 - 45. Діти емоційно й рухливо розгальмовані, не можуть вирішити складну ситуацію. Вони швидко втрачають інтерес до запропонованих завдань, успішність зі шкільних дисциплін невисока, .

Учні з низьким рівнем адаптації характеризуються високим (55%) рівнем тривожності. Їм властиві тривожність, стреси, напруженість, недовіра. Діти мають значні труднощі в міжособистісних стосунках, вони нетовариські, замкнуті, конфліктні. Низький рівень соціально-побутових знань і соціального орієнтування поєднується з порушенням форм поведінки. Діти вразливі, їм притаманна різка зміна настроїв (від "поганенького" до пригніченого). Учні цієї групи мають грубі порушення емоційної сфери, труднощі в спілкуванні в системах "учень - учень", "учень - учитель". Більшість з них уникають знайомств із новими людьми, між ними й однокласниками часто виникають конфлікти. Віднесені до цього рівня адаптації діти дуже швидко стомлюються, їх важко зацікавити якоюсь справою, грою. Значна кількість дітей цієї групи не бере участі в спільних зборах класу, іграх, зазвичай вони обирають позицію спостерігача. Ставлення до навчального процесу здебільшого негативне, вони здатні до асоціальної поведінки. Такі діти замкнуті чи балакучі, забіякуваті, на зауваження старших реагують агресивно; до запропонованих завдань та ігор інтересу не виявляють. Показники успішності та розумового розвитку в учнів із цим рівнем адаптації низькі, а показник ІQ нижчий 45.

Підтверджені дослідженням дані про наявність значних проявів тривожності й конфліктності, виявлений несприятливий мікроклімат у класах дали змогу дійти висновку про несформованість в учнів навичок спілкування й зумовили необхідність добору спеціальних засобів і проведення заходів, спрямованих на оптимізацію процесу соціально-психологічної адаптації учнів молодших класів спеціальних шкіл-інтернатів.

У третьому розділі - "Оптимізація процесу соціально-психологічної адаптації розумово відсталих учнів молодших класів спеціальної школи-інтернату" - обґрунтовано і висвітлено програму з оптимізації соціально-психологічної адаптації розумово відсталих молодших школярів, основа якої - соціально-психологічний тренінг.

Реалізація адаптаційно-розвивальної програми охоплює такі напрями: поліпшення психологічного клімату в групі; формування комунікативних навичок; поліпшення невербальної комунікації; формування культури соціальної поведінки. Як основний засіб реалізації програми обраний соціально-психологічний тренінг, який, з урахуванням особливостей розвитку розумово відсталих учнів, доцільно проводити в ігровій формі в позаурочний час. Соціально-психологічний тренінг передбачає використання різних засобів психолого-педагогічного впливу: методів (інформування, створення виховних ситуацій, формування досвіду соціальної поведінки), форм, змісту; різних видів діяльності (ігрової, навчальної, трудової тощо).

Програма передбачає зміну настанов, які виявляються в стереотипних діях і емоційних реакціях. Застосовувалася стратегія зміни настанов через вплив на несвідоме учасників тренінгу. Дітей навчали прийомів виходу зі складних ситуацій, навичок спілкування, емоційного розкріпачення; у них формували почуття спільності з іншими дітьми, належності до групи, вміння нейтралізувати комплекс відчуженості.

Соціально-психологічна адаптація розумово відсталих учнів молодших класів передбачає цілеспрямовану роботу щодо усунення причин і проявів дезадаптації, формування рис характеру, навичок поведінки, необхідних для налагодження системи стосунків дітей, їхнього пристосування до умов життя й діяльності школи-інтернату. Досягнення цієї мети можливе завдяки спеціально організованому психолого-педагогічному впливові: в учнів знижується прояв усіх видів тривожності (міжособистісної, шкільної, самооцінної). При цьому виявлено, що найбільше знижується міжособистісна тривожність. Відсутність спеціальних психолого-педагогічних заходів спричиняє посилення проявів дезадаптації в розумово відсталих дітей.

Запропонована адаптаційно-розвивальна програма містить усі аспекти роботи з учасниками: інформаційно-пізнавальний, особистісний, поведінковий. У процесі реалізації програми передбачені заходи, спрямовані на послаблення в дітей проявів дезадаптації та зменшення міжособистісних контактів, що мають негативне забарвлення. Визначення напрямів впливу, добір засобів корекції здійснюються з урахуванням індивідуальних особливостей психічного розвитку дітей. Така робота проводиться в індивідуальній, груповій формах (у малих групах по 2 - 3 дитини).

Аналіз результатів формуючого етапу дослідження довів значне збільшення міжособистісних контактів у експериментальній групі, зокрема, позитивних (табл. 1).

Таблиця 1 Дані про кількість міжособистісних контактів до і після формуючого експерименту (%)

Наведені дані свідчать, що під впливом спеціально організованої роботи в експериментальній групі знизилася кількість негативних контактів, значно збільшилася кількість контактів позитивного характеру. У контрольній групі, навпаки, загальна кількість міжособистісних контактів знизилася, а відсоток контактів негативного характеру значно зріс.

Аналіз результатів формуючого експерименту показав значне зменшення тривожності в експериментальній групі та збільшення тривожності, особливо міжособистісної, в контрольній групі. Так, після формуючого етапу дослідження міжособистісна тривожність в експериментальній групі зменшилася на 8 %, у контрольній, навпаки, збільшилася на 2 %. Спостереження виявило, що учасники експериментальної групи під час і після проведення тренінгів почали доброзичливо ставитися один до одного. В експериментальній групі відзначається підвищення задоволеності шкільним життям, згуртованості класу, зниження конфліктності.

Були отримані й узагальнені дані (у відсотках) про динаміку проявів усіх видів тривожності в умовах формуючого експерименту, які подані в таблиці 2.

Таблиця 2 Дані про наявність видів тривожності до і після формуючого експерименту (%)

Наведені в таблиці дані свідчать, що після реалізації адаптаційно-розвивальної програми в експериментальній групі показники міжособистісної, шкільної, самооцінної тривожності знизилися. При цьому в контрольній групі, навпаки, всі показники зросли: міжособистісна тривожність на 2 %, шкільна - на 2 %, самооцінна - на 3 %.

Таким чином, результати дослідження підтвердили ефективність соціально-психологічних засобів (спеціально дібраних і адаптованих з урахуванням вікових, індивідуально-психологічних особливостей учнів) і тренінгів із соціально-психологічної адаптації розумово відсталих учнів молодших класів спеціальних шкіл-інтернатів.

Узагальнені результати дали змогу сформулювати такі висновки:

Цілісний аналіз теоретичних і практичних матеріалів досліджень вітчизняних і зарубіжних учених підтвердив актуальність вивчення проблеми соціально-психологічної адаптації учнів з особливостями розумового розвитку в навчально-виховному процесі допоміжної школи, значущість якої особливо зростає в зв'язку із впровадженням принципу рівного досвіду до якісної освіти. Тенденція зростання кількості дітей з особливими потребами, навчання яких здійснюється в загальноосвітніх закладах, переконливо підтверджує необхідність наукового обґрунтування змісту, способів та умов оптимізації їхньої соціально-психологічної адаптації. інтернат адаптація корекційний позакласний

Аналіз загальної та спеціальної психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми дав змогу виділити основні структурні компоненти процесу соціально-психологічної адаптації учнів молодших класів допоміжної школи в навчально-виховній роботі (спілкування, міжособистісні стосунки, психологічний клімат), визначити систему показників, за якими оцінюється адаптованість (тривожність, конфліктність, задоволеність, згуртованість, емпатія тощо) та її рівні (високий, середній, низький). У процесі вивчення дезадаптації використовувалася методика Д. Векслера, за допомогою якої визначався інтелектуальний розвиток дітей, його вплив на рівень адаптації та залежність дезадаптації від інтелектуального розвитку учнів.

Дезадаптація розумово відсталих учнів молодших класів пов`язана зі стосунками з однолітками, вчителями, стресовими ситуаціями, порушенням самооцінки, але найчастіше її спричиняють всі ці фактори в сукупності. Дезадаптованість виникає як реакція у відповідь на порушення стосунків з оточуючими й зумовлена труднощами пристосування до умов життєдіяльності. Прояви дезадаптації розумово відсталих учнів є наслідком несформованості навичок спілкування, коли особистість не готова до конструктивного діалогу з оточуючими, не в змозі вислухати думку партнера.

Як засіб оптимізації процесу соціально-психологічної адаптації розроблена адаптаційно-розвивальна програма. Її основа - соціально-психологічний тренінг як форма спеціально організованого спілкування. Психологічний вплив оснований на активних методах групової роботи, використання яких створює сприятливі умови для розвитку особистості, формування комунікативних навичок. Діти набувають певного досвіду позитивного ставлення до себе, оточуючих людей, світу в цілому. В нашому дослідженні соціально-психологічний тренінг спрямований на розвиток компетентності учасників у спілкуванні (допомагає долати неадекватні установки й стереотипи, комунікативні бар'єри), запобігання конфліктним ситуаціям, поліпшення психологічного клімату в класах (групах), оптимізацію міжособистісної взаємодії.

Мета соціально-психологічного тренінгу - адаптаційна і включає навчальну, виховну, корекційну, розвивальну мету. Навчальна мета, з урахуванням особливостей розвитку розумово відсталих учнів молодших класів, досягається за рахунок використання ігрових завдань, етюдів, ситуацій, пантомімічних ігор. Корекційна мета спрямована на корекцію поведінки учнів, міжособистісних стосунків. Соціально-психологічний тренінг розвиває комунікативні навички розумово відсталих учнів молодших класів, виховує в них повагу до думки оточуючих, формує відчуття причетності до групи, розвиває усвідомлення себе членом колективу.

Уперше використано соціально-психологічні тренінги для соціально-психологічної адаптації розумово відсталих дітей. Тренінги сприяли ефективному набуттю комунікативних навичок, оскільки проводилися в цікавій ігровій формі, оптимальній для цього контингенту дітей, що сприяло засвоєнню знань. Особливості розвитку розумово відсталих дітей зумовили необхідність використання в тренінговій програмі індивідуальних занять, занять у малих групах і групових занять. Такий підхід також полегшив дітям процес набуття учнями комунікативних навичок.

Під час корекційного впливу на особистість розумово відсталого школяра найадекватнішим є використання в різних сферах їхньої діяльності (пізнавальної, емоційної, поведінкової) спеціально підібраної системи занять з метою розвитку адаптаційних можливостей дітей і становлення в них соціально значущих особистісних якостей, а також забезпечення позитивного спілкування, його впливу на виховання. Це викликатиме адекватну реакцію в різних соціальних ситуаціях, сприятиме використовуванню набутих знань і навичок на практиці.

У процесі реалізації програми визначилися особливості роботи тренера з учасниками: допомога учням у набутті комунікативних навичок, у саморозкритті та розкутості; детальне пояснення завдань; урахування вікових та індивідуально-психологічних особливостей учнів молодших класів; запобігання агресивній поведінці та конфліктам серед них; навчання дітей відкрито висловлювати свої почуття; необхідність вислухати кожного учасника, допомогти відчути, що йому співчувають, що його проблеми й переживання не байдужі тим, хто поруч. Проводячи тренінги, вчителеві не варто займати домінуючу позицію; діти мають відчути, що тренер - добрий друг. Поведінка тренера-ведучого ґрунтується на доброзичливому, довірливому ставленні до учасників, обов'язково з повагою.

Виявлено, що показниками ефективності застосування адаптаційно-розвивальної програми, зважаючи на трактування соціально-психологічної адаптації розумово відсталих учнів, є зниження рівня тривожності, гармонізація стосунків у системі "учень-учень", сприятливий психологічний клімат у класах, сформованість комунікативних навичок.

Оптимізація соціально-психологічної адаптації розумово відсталих учнів молодших класів передбачає цілеспрямовану роботу з метою зміни характеру спілкування (збільшення позитивно забарвлених міжособистісних контактів) і становлення соціально значущих якостей особистості, необхідних для налагодження системи стосунків дітей і їх адаптації до умов життя й діяльності в навчально-виховному процесі допоміжної школи. Ця мета досягається завдяки спеціально організованому психолого-педагогічному впливові, реалізації адаптаційно-розвивальної програми: відтак в учнів збільшується загальна кількість міжособистісних контактів, а кількість негативних, із проявом агресивності, нетерпимості, значно зменшується. При цьому позитивні зміни відзначені в учнів не лише з високим і середнім, а й низьким рівнями адаптованості. Відсутність спеціального психолого-педагогічного впливу в контрольній групі призводила до збільшення проявів дезадаптованості в учнів.