Феномен стресу в учбовій діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ 1. Теоретичне обґрунтування проблеми стресу в учбовій діяльності

1.1 Стрес та основні причини його виникнення

1.2 Психічні стани, що виникають в учбовій діяльності

РОЗДІЛ 2. Дослідження ризику дезадаптаціі в стресі у курсантів в різних учбових ситуаціях

2.1 Організація та проведення дослідження

2.2 Дослідження нервово-психічної напруги курсантів 5-го курсу до та після екзамену

Висновки

Використана література



Вступ

Актуальність теми дослідження обумовлена наявністю в учбовій діяльності дії різних стресогенних чинників - соціальних, психологічних, фізичних, інформаційних, що призводить до різкого збільшення числа психічних і психосоматичних захворювань, зниження адаптивних функцій студента. стрес психічний учбовий дезадаптація

Особливий аспект у досліджуваній проблеми набуває навчальна, інтелектуальна діяльність і розвиток стресових станів.

Актуальність дослідження проблеми визначається ще й тим, що навчальна діяльність людини в університеті пов'язана з періодичним, іноді досить тривалим і інтенсивним впливом (чи очікуванням впливу), екстремальних значень професійних, соціальних, екологічних факторів, яке супроводжується негативними емоціями, перенапруженням фізичних і психічних функцій, деструкцією діяльності. Найбільш характерним психічним станом, що розвивається під впливом зазначених факторів у людини, є психологічний стресс.

Той тип стресу, який ми розглянемо в даній роботі, визначається як надмірне психологічне або фізичне напруження під час учбової діяльності.

Розвиток стресу в екстремальних умовах навчальної діяльності може бути пов'язаний також з можливістю, очікуванням, загрозою впливу різноманітних подразників психологічною (особистісної), організаційної та, перш за все, інформаційної природи. На цій підставі даний стан можна вважати типовою формою інформаційного стресу.

Термін «стрес» широко використовується в ряді областей знань, саме тому в нього вкладається кілька різноманітний сенс з точки зору причин виникнення такого стану, механізмів його розвитку, особливостей проявів і наслідків. Змісту цього поняття приділено досить велику увагу і в подальшому викладі буде наведено найбільш часто використані його тлумачення. Зазначимо лише, що й донині в літературі не завжди чітко розмежовуються поняття стресу, дистресу, напруги, тривожності, емоційного стресу тощо, що ще більше ускладнює вивчення цієї і без того доволі складної проблеми .

У вітчизняній і зарубіжній літературі отримали досить широке висвітлення питання впливу інформаційних факторів на діяльність людини та її стан. Однак, дослідження ролі цих факторів у розвитку психологічного стресу, механізмів регуляції цього психічного стану, обгрунтування моделей його вивчення, оцінки і прогнозування стресостійкості до впливу екстремальних значень інформаційних факторів у навчальній діяльності, ролі особистісної детермінації в розвитку стресу інформаційної природи приділялася недостатня увага.

Такі автори як А. Є. Євдокимов, О. А. Обозний, Ю. Е. Писаренко, П. В. Прокіна, А. Б. Стрельченко, П. С. Турзін, О. П. Турзін, Д. І. Шпаченко вказували на недостатність теоретико-експериментального вивчення емоційного стресу, розробити моделі його вивчення, визначити та класифікувати стресогенні значення інформаційних факторів, виявити особливості впливу деяких психологічних характеристик суб'єкта діяльності на генезу емоційного стресу, намітити підходи до обгрунтування механізмів регуляції цього стану і розпрацювати ряд моделей його вивчення.

Обєкт дослідження - стрес.

Предмет дослідження - стан нервово-психічної напруги в різних учбових ситуаціях.

Мета - визначити особливості нервово-психічної напруги у курсантів НУЦЗУ до та після екзамену.

Завдання дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз літератури стосовно теми дослідження.

2. Діагностувати нервово-психічне напруження курсантів НУЦЗУ.

3. Виявити особливості нервово-психічної напруги в різних учбових ситуаціях.

База дослідження: Дослідження проводилося на базі Національного Університету цивільного захисту України, в дослідженні прийняли участь 24 досліджувані. У групу досліджуваних увійшли 24 курсанти 5-го курсу соціально-психологічного факультету НУЦЗУ. Вік досліджуваних 21 - 24 років .

Структура роботи - Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків до розділів, висновків, списку літератури.



РОЗДІЛ 1. Теоретичне обгрунтування проблеми стресу в учбовій діяльності

1.1 Стрес та основні причини його виникнення

Одним з найбільш поширеним в наш час видів афектів є стрес. В сучасному житті стреси відіграють значну роль.

Стрес являє собою стан надмірної, сильної і тривалої психологічної напруги, яке виникає у людини, коли його нервова система отримує емоційне перевантаження [29].

Найвживанішим визначенням є наступне: стрес присутній в житті кожної людини, тому що наявність стресових імпульсів в усіх сферах людського житя і діяльності безсумнівна.

Будь яка подія, факт чи повідомлення може викликати стрес, тобто стати стресором. Стресорами можуть бути найрізноманітніші фактори: мікроби і віруси, яди, висока або низька температура навколишнього середовища, травма та ін. Але виявляється, що такими ж стресорами можуть бути і будь- які емоціогенні фактори, тобто фактори що впливають на емоційну сферу людини, що може нас схвилювати: нещастя, грубе слово, незаслужена образа, несподівана перешкода нашим діям або стремлінням. При цьому, виступить та ситуація причиною стресу чи ні, залежить не тільки від самої ситуації, а й від особистості, її досвіду, очікувань, впевненості в собі. Особливо велике значення має, звичайно, оцінка загрози, очікування небезпечних наслідків, яку містить в собі ситуація.

Значить, само виникнення і переживання стресу залежить не скільки від об'ективних, скільки від суб'ективних факторів, від особливостей самої людини: оцінки ним ситуації, співставлення своїх сил і здібностей з тим, що від нього вимагається.

Термін «стрес» (від англ. Stress - тиск, напруга) запозичений з техніки, де це слово використовується для позначення зовнішньої сили, яка додається до фізичного об'єкту і викликає його напруженість, тобто тимчасова або постійна зміна структури об'єкта. У фізіології, психології, медицині цей термін застосовується для позначення великого кола станів людини, що виникають у відповідь на різноманітні екстремальні впливи. Спочатку поняття стресу ввів Г. Сельє у фізіології для позначення неспецифічної реакції організму («загального адаптаційного синдрому») у відповідь на будь-який несприятливий вплив [26]. Пізніше стало використовуватися для опису станів індивіда в екстремальних умовах на фізіологічному, біохімічному, психологічному та поведінковому рівнях.

У сучасній науковій літературі термін «стрес» використовується, принаймні, в трьох значеннях. По-перше, термін стрес може визначатися як будь-які зовнішні стимули чи події, які викликають у людини напругу або збудження. У теперішній час в цьому значенні частіше вживаються терміни «стресор», «стрес-фактор». По-друге, стрес може ставитися до суб'єктивної реакції і в цьому значенні він відображає внутрішній психічний стан напруги і збудження; цей стан інтерпретується як емоції, оборонні реакції і процеси подолання, що відбуваються в самій людині. Такі процеси можуть сприяти розвитку і вдосконаленню функціональних систем, а також викликати психічну напругу. Нарешті, по-третє, стрес може бути фізичною реакцією організму на пропоновану вимогу чи шкідливий вплив. Саме в цьому сенсі і В. Кеннон і Г. Сельє вживали цей термін. Функцією цих фізичних (фізіологічних) реакцій, ймовірно, є підтримка поведінкових дій і психічних процесів з подолання цього стану [25, 32].

У зв'язку з відсутністю загальної теорії стресу немає й загальноприйнятого його визначення. Розглядаючи різні їх варіанти, N. Н. Rizvi [31 с.48] зазначив наступне:

«1. Іноді це поняття відносять до стану неспокою в організмі, що він прагне усунути або зменшити. У такому сенсі поняття стресу трохи відрізняється від неприємних станів, таких як тривожність або слабкого болю і дисонансу.

2. Стрес також розглядається як психологічні та поведінкові реакції, що відображають стан внутрішнього занепокоєння чи його придушення. Такі захисні від стресу реакції або індикатори спостерігалися в різних функціональних проявах, включаючи емоційні, когнітивні та поведінкові.

Стрес визначається як подія або умова у фізичному або соціальному оточенні, яке веде до вживання заходів по уникненню, агресії, прийняття рішення про усунення та ослабленні загрозливих умов. Таке поняття як «стресори» подібно поняттю небезпека, загроза, тиск, конфлікт, фрустрація та екстремальна ситуація.

Таким чином, відсутня точне визначення стресу, а різні спроби дослідників у цьому питанні все ще «фрагментарні і невизначені» [31].

Р. Лазарус [16] також зазначав, що різні уявлення про сутність стресу, його теорії та моделі багато в чому суперечать один одному. У цій області не існує усталеної термінології. Навіть визначення стресу часто дуже суттєво різняться. Правда, таке становище характерне й для цілого ряду інших кардинальних проблем, таких як адаптація, стомлення, здібності, особистість і багато інших.

Для прояснення поняття стресу Р. Лазарус сформулював два основні положення:

«По-перше, термінологічну плутанину і протиріччя у визначенні поняття «стрес» можна буде усунути, якщо при аналізі психологічного стресу враховувати не тільки зовнішні спостережувані стресові стимули і реакції, але і деякі, пов'язані зі стресом, психологічні процеси - наприклад, процес оцінки загрози. По-друге, стресова реакція може бути зрозуміла лише з урахуванням захисних процесів, породжуваних загрозою, - фізіологічні та поведінкові системи реакцій на загрозу пов'язані з внутрішньою психологічною структурою особистості, її роллю в прагненні суб'єкта впоратися з цією загрозою. Характер стресової реакції причинно пов'язаний з психологічною структурою особистості, що взаємодіє з зовнішньою ситуацією за допомогою процесів оцінки та самозахисту. Він зазначає, що «тільки пов'язуючи характер стресової реакції з психічними процесами, що діють в людях з різними психічними структурами, ми можемо сподіватися пояснити походження явища і отримати можливість їх прогнозувати [16].»

Наслідком неоднозначності трактування поняття «стрес», навантаженість його медикобіологічними і односторонніми психологічними представленнями стало те, що деякі автори, особливо вітчизняних робіт, цьому поняттю віддають перевагу іншій - «психічна напруженість». Однією з основних причин такої переваги, на думку Н. І. Наєнко [19], є свобода цього терміна від негативних асоціацій з іншими близькими поняттями і його націленість, зв'язок з необхідністю вивчення психологічного функціонування людини в складних умовах.

Психологічний стрес як особливий психічний стан є своєрідною формою відображення суб'єктом складної, екстремальної ситуації, в якій він знаходиться. Специфіка психічного відображення обумовлюється процесами діяльності, особливості яких в значній мірі визначається обраними або прийнятими її цілями, досягнення яких спонукається змістом мотивів діяльності.

У процесі діяльності мотиви «наповнюються» емоційно, поєднуються з інтенсивними емоційними переживаннями, які відіграють особливу роль у виникненні та перебігу станів психічної напруженості. Не випадково остання часто ототожнюється з емоційним компонентом діяльності. Звідси синонімічне вживання таких понять, як «емоційна напруженість», «афективна напруга», «нервово-психічне напруження», «емоційне збудження», «емоційний стрес» та інші. Спільним для всіх цих понять є те, що вони позначають стан емоційної сфери людини, в якій яскраво проявляється суб'єктивна забарвленість його переживань та діяльності.

Однак, на думку Н. І. Наєнко, ці поняття фактично не диференційовані між собою, питома вага емоційного компонента в станах психічної напруженості неоднаковий і, отже, можна укласти про неправомірність відомості останньої до емоційних форм. Це думка поділяється і іншими дослідниками, які схильні розглядати поняття «психічна напруга» як родове по відношенню до поняття «емоційне напруження» [19].

Простої вказівки на обов'язкову участь емоцій у генезі та перебігу психічної напруженості недостатньо для розуміння їх місця в структурі відповідних станів. У роботі Н. І. Наєнко розкривається їх роль у відбитті умов, у яких вчиняється діяльність, і в здійсненні регулювання цієї діяльності.

Потрібно звернути увагу на той факт, що чіткого смислового та феноменологічного розмежування понять «психологічний стрес» і «психічна напруженість» дослідники не призводять. Більше того, переважна їх більшість ці поняття вживають як синоніми, що характеризують особливості психічних станів у складних умовах діяльності.

У ряді випадків робляться спроби «розвести» значення цих термінів за характеристикою ступеня вираженості цих станів: стрес прийнято розглядати як крайню ступінь психічної напруженості, яка в свою чергу використовується для позначення станів, що надають сильний і негативний вплив на діяльність на відміну від стану напруги, яка характеризує підвищені і адекватні умови функціонування організму і особистості.

Можна припустити, що характер співвідношення категорій «мотив-мета» діяльності буде суттєво відображатися і в особливостях розвитку та прояви психологічного стресу і в зв'язку з цим дане поняття є, можливо, більш ємним, ніж поняття емоційного стресу.

Однак до теперішнього часу обидва ці поняття використовуються, як правило, в якості синонімів, і обидва вони не мають достатньо чіткого і тим більше однозначного визначення.

Різні дослідники терміном «емоційний стрес» позначають різні стани організму й особистості: від станів, що знаходяться в межах фізіологічних і психологічних, до станів на межі патології, психічної дезадаптації і які розвиваються як наслідок тривалого або повторного емоційного напруження.

Виділення категорії «емоційний стрес» і протиставлення її в якійсь мірі того поняттю «стрес», яке, за концепцією Г. Сельє, визначається як загальний адаптаційний синдром, було, безумовно, прогресивним явищем. Введення цього поняття визначило той об'єктивний критерій, який дозволяє узагальнювати величезну різноманітність зовнішніх впливів, орієнтованих на людину або тварину з однієї позиції, а саме з позиції їх психологічної сутності для даного індивіда. Тим самим виділяється первинний пусковий (причинний) чинник, що визначає подальший розвиток емоційних реакцій. Їм є психологічний стан, що виникає у даного індивіда у відповідь на вплив. Тому поряд з терміном «емоційний стрес» використовується і термін «психологічний стрес».

Г. М. Кассиль [12], М. Н. Русалова [24], Л. А. Китаєв-Смик [13] та деякі інші дослідники під емоційним стресом розуміють широке коло змін психічних і поведінкових проявів, що супроводжуються вираженими неспецифічними змінами біохімічних, електрофізіологічних показників та іншими реакціями.

Ю. Л. Александровський [1] з емоційним стресом пов'язує напругу бар'єру психічної адаптації та патологічні наслідки емоційного стресу з його проривом. К. І. Погодаев [23], враховуючи провідну роль центральної нервової системи у формуванні загального адаптаційного синдрому, визначає стрес як стан напруги чи перенапруження процесів метаболічної адаптації головного мозку, що ведуть до захисту або пошкодження організму на різних рівнях його організації за допомогою єдиних нейрогуморальних і внутрішньоклітинних механізмів регуляції. Такий підхід фіксує увагу тільки на енергетичних процесах в самій мозкової тканини. При аналізі поняття «емоційний стрес» цілком природно постає запитання про його співвідношенні з поняттям «емоції». Хоча в основі емоційного стресу лежить емоційне напруження, ототожнення зазначених понять не є правомірним. Раніше вже зазначалося, що Р. Лазарус [16] характеризує психологічний стрес як обумовлене «загрозою» емоційне переживання, яке впливає на здатність людини досить ефективно здійснювати свою діяльність. У такому контексті між емоцією (негативної за своєю модальності) і емоційним стресом немає суттєвої різниці, так як у якості визначального чинника розглядається вплив емоційного напруження на діяльність індивіда. У психології це становить традиційну й досить докладно вивчену проблему про вплив емоцій на мотиваційно-поведінкові реакції.

Як вважає В. Л. Вальдман з співавторами [8], в явищі емоційного стресу слід розрізняти:

а) комплекс безпосередніх психологічних реакцій, який у загальній формі можна визначити як процес сприйняття і переробки особистісно значущою для даного індивіда інформації, що міститься в сигналі (впливу, ситуації) і суб'єктивно сприймається як емоційно-негативна (сигнал «загрози», стан дискомфорту, усвідомлення конфлікту);

б) процес психологічної адаптації до емоційно-негативного суб'єктивного стану;

в) стан психічної дезадаптації, зумовленої емоційними для даної особистості сигналами, внаслідок порушення функціональних можливостей системи психічної дезадаптації, що веде до порушення регуляції поведінкової активності суб'єкта.

Кожне з цих трьох станів (вони принципово зближуються із загальними фазами розвитку стресу, але оцінюються з психологічних, а не соматичних проявів) супроводжується, на думку авторів, широким комплексом фізіологічних зрушень в організмі. Вегетативні та ендокринні кореляти виявляються при будь-якій емоції або емоційному напруженні (як позитивному, так і негативному) у періоді психологічної адаптації до стрес-впливу і у фазі психічної дезадаптації. Тому по перерахованому комплексу реакцій диференціювати емоцію від емоційного стресу, а останній від фізіологічного стресу поки не представляється можливим.

У діяльності учня основну увагу привертає проблема впливу домінуючого емоційного стану на процес його функціональної активності, на результативність роботи. Стан емоційної (психічної) напруженості якраз і визначається по виникненню неуспішності цієї діяльності, появі помилок, відмов від відповідей. У період розвитку безпосередньої психологічної реакції на екстремальний вплив виникає найбільше аварійних ситуацій. На першому етапі стресової реакції гостро розвивається емоційне збудження грає роль дезорганізатора поведінки, особливо в тому випадку, якщо зміст емоції суперечить цілям і завданням діяльності. Порушується складний процес аналізу і плану формування діяльності, вибору найбільш оптимальної її стратегії.

З терміном «стрес» пов'язані і інші поняття, такі як тривога, напруга. За твердженням Ч. Д. Спілбергера [29], стан тривоги виникає, коли індивід сприймає певний подразник чи ситуацію, які несуть у собі актуальні чи потенційні елементи небезпеки, загрози, шкоди. Стан тривоги може варіювати за інтенсивністю і змінюватися у часі як функція рівня стресу, якому піддається індивід. З даним положенням узгоджується і розуміння автором стресу у вигляді сукупності зовнішніх впливів (стрес-факторів), які сприймаються особистістю як надмірні вимоги і створюють загрозу її самоповазі, самооцінці, що викликає відповідну емоційну реакцію (стан тривоги) різної інтенсівності. Схильність до такого роду емоційної реактивності характеризується як особистісна тривожність.

Поняття «стрес» з моменту своєї появи зазнало значні зміни, пов'язані як з розширенням сфери його застосування, так, головним чином, і з фундаментальним вивченням різних аспектів цієї проблеми - причинності, регуляції, детермінації, прояву, подолання стресу. Поняття «стрес» застосовується не завжди обґрунтовано, іноді їм підміняються інші близькі (але не завжди) за змістом терміни, - наприклад, досить часто будь-яке емоційне напруження називають стресом. Неоднозначність розуміння стресу призводить до розходжень у поглядах на сутність тих чи інших психічних явищ, розбіжності трактувань досліджуваних феноменів, суперечливості отриманих даних, відсутності суворих критеріїв при їх інтерпретації, використанню неадекватних методичних прийомів дослідження.

Логіка вивчення проблеми і розширення сфери прояву стресових станів зумовлюють необхідність подальшого розвитку понятійного апарату в цій області, диференціації та чіткої ієрархії основних понять. Про це свідчить той факт, що в даний час поряд з поняттям «психологічний стрес», який, як зазначено вище, деякими розглядається як синонім «емоційного стресу», все частіше використовується диференціювання цього виду стресу в поняттях «професійний», «інформаційний» , «операціональний», «посттравматичний» тощо [13].

Таким чином, аналіз робіт ряду дослідників, які вивчали стан психічної напруги, дозволяє визначити його як неспецифічну реакцію активації організму і особистості у відповідь на вплив складною (екстремальної) ситуації, яка залежить не тільки від характеру екстремальних факторів, але й від ступеня адекватності і сприйнятливості до них організму конкретної людини, а також від індивідуальних особливостей особистісного відображення ситуації і регуляції поведінки в ній [9-11, 20, 24].

1.2 Психічні стани, що виникають в учбовій діяльності

Психічні стани найчастіше виявляються як реакція на ситуацію або діяльність і носять адаптивний, пристосувальний характер до постійно мінливої навколишньої дійсності, погоджуючи можливості людини з конкретними об'єктивними умовами і організовуючи його взаємодії з середовищем. Фізіологічну основу психічних станів становлять функціональні динамічні системи (нейронні комплекси), об'єднані за принципом домінанти. На відміну від фізіологічних реакцій, що відображають енергетичну сторону адаптаційних процесів організму, психічні стани визначаються переважно інформаційним чинником і відповідають за забезпечення пристосувального поведінки на психічному рівні. Психічні стани - явища виключно індивідуалізовані, тому що залежать від особливостей конкретної особистості, її ціннісних орієнтацій тощо. Відповідність психічних станів та викликавших їх умов може бути порушена. У цих випадках відбувається послаблення їх пристосувальної ролі, зниження ефективності поведінки і діяльності аж до повної дезорганізації.

На цьому ґрунті можуть виникнути так звані важкі стани. Але, перш ніж приступити до аналізу важких станів, необхідно охарактеризувати стани, супутні нормальної реалізації життєвих потреб. Такого роду стани в умовах повсякденної, професійної діяльності визначаються як стани функціонального комфорту, тобто це означає, що кошти та умови праці конкретної людини повністю відповідають його функціональним можливостям, а сама діяльність супроводжується позитивним емоційним до неї ставленням.

Такому стану властива досить висока активність, що супроводжується оптимальною за силою нервових і психічних функцій людини. Однак ідеальних умов для будь-якої діяльності практично не буває ніколи. Найчастіше мають місце більші чи менші, зовнішні чи внутрішні перешкоди, які нормальний активний стан можуть значно змінити, перетворивши його у важкий. При цьому має значення, як тип перешкоди, так і фаза діяльності, в якій ця перешкода діє.

Термін «важкий стан» був вперше введений в наукову практику Ф.Д. Горбовим, більше чверті століття тому, досліджували поведінку і самопочуття льотчиків в напружених ситуаціях. Він виявив, що виконання деяких професійних завдань супроводжується короткочасними нервовими зривами, які швидко переходили у порушеннями оперативної пам'яті, просторового орієнтування, вегетативної сфери.

Однією з умов оволодіння культурою саморегуляції є знання про важкі стани та обставини, за яких вони виникають. Важкі стани стосовно ситуацій у повсякденному житті можна підрозділити на наступні чотири групи:

1) Психічні стани, викликані надмірною психофізіологічної мобілізацією організму в природних фазах діяльності. Сюди відносяться несприятливі форми робочих станів, домінантні стани (нав'язливість думок і дій тощо).

2) Психічні стани, що формуються під впливом несприятливих або незвичних факторів зовнішнього середовища біологічного, психологічного та соціального характеру (реактивні стани). Ця група включає такі дуже різнорідні стани, як стомлення, дрімотний стан (монотонність), тривогу, депресію, афект, фрустрацію, а також стани, що викликаються дією самотності (ізоляції), нічного періоду доби («нічна психіка»).

3) предневротичні фіксації несприятливих реакцій, що з'являються в результаті закріплення негативної реакції в них і подальшого її відтворення в аналогічних первинної нагоди умовах. Виявляються у вигляді нав'язливих страхів (фобій). На основі фобій можуть розвинутися нав'язливі думки і нав'язливі дії.

4) Порушення в сфері особистісної мотивації, куди відносяться, наприклад, «криза мотивації» і його різновиди.

Стрес-це психічна реакція, особливий стан людини в період «переходу», пристосування до нових умов існування. Наростаюча урбанізація, індустріалізація, прискорення темпів життя та інші фактори викликали до життя масу явищ, так званих стресорів, вплив яких на людину виявляється у специфічних реакціях організму. Загальна властивість останніх - надлишкова активація фізіологічного апарату, відповідального за емоційне збудження при появі неприємних або загрозливих явищ.

В перекладі з англійської стрес - це натиск, нажим, напруження, а дистресс - горе, нещастя, хвороба, нестатки. Тому людині необхідно боротися з дистресовимі ситуаціями, прагнути швидше виходити з них. За словами Г. Селье [27], стрес є неспецифічний (тобто один і той же на різні чинники) відповідь організму на будь-яку пред'явлену йому вимогу, що допомогає йому пристосуватсь до складнощів, що виникли, справитися з ними. Будь яка непередбаченість, яка порушує звичайне життя, может бути причиною стресу. При цьому, як відмічає Г. Сельє, не має значення, приємна чи неприємна ситуація, з якою ми стикаємось. Має значення лише інтенсивність потреби в перебудові чи в адаптації.

Встановлено, що стрес-реакція передує розвитку як адаптації, так і функціональних порушень. Вона виникла і закріпилася в еволюції як біологічно корисна. Посилена функціональна активність життєво важливих систем готує організм до дії - або боротися з загрозою, або бігти від неї. При досить сильному і тривалому дії стрес-фактора стрес-реакція може стати хвороботворною основою різних функціональних порушень. Залежно від причин розрізняють стреси фізіологічний і психологічний. Фізіологічний стрес викликають механічні і фізичні впливи - сильний звук, підвищена температура повітря, вібрація. Психологічний стрес може виникнути в умовах дефіциту часу або інформації при високої особистої значущості досягнення успіху в діяльності, в ситуаціях загрози, небезпеки. При цьому відбувається мобілізація захисних сил організму для пошуку виходу з екстремальної ситуації. Якщо емоційне напруження, що виникає при стресі, не перевищує пристосувальних можливостей організму людини, стрес може справити позитивний, мобілізуючий вплив на його активність. В іншому випадку стрес веде до дистресу - вичерпування енергоресурсів організму, розвитку цілого ряду фізичних і навіть психічних захворювань.

Домінантні стани - різновид стресових станів, у яких напруженість свідомо чи несвідомо буває зміщена у сферу уваги. Ці стани за своїм змістом, характером і тривалості можуть бути найрізноманітнішими.

У науковій літературі згадується цілий ряд подібних станів. Одним з найважливіших є пізнавальні домінантні стани, характерні для багатьох видів людської діяльності. Виявляються вони в трьох основних варіантах, до яких можна віднести дослідження предметного світу, навчальну та наукову домінанти.

Специфіку домінантних психічних станів в найбільшій мірі визначає панівна мотивація, що реалізується в діяльності і відбивається в емоціях людини.

Фрустрація. Термін frustration означає переживання, розлади планів, знищення задумів, крах надій, марне очікування, переживання невдачі, провалу. Це вказує на якусь, у відомому сенсі слова, травматичну ситуацію, при якій терпиться невдача. Але, як вважає Н.Д. Левітов, «фрустрація повинна розглядатися в контексті більш широкої проблеми - витривалості стосовно до життєвих труднощів і реакції на ці труднощі. При цьому повинні вивчатися ті труднощі, які є дійсно непереборними перешкодами або бар'єрами, які опиняються на шляху до досягнення мети, вирішення завдання, задоволенню потреби» [17]. По-друге, є неясності також і в тому, до чого відносити термін фрустрації: до зовнішньої причини або до спричиненої нею реакції. У літературі можна зустріти і те, і інше вживання даного терміну. Сучасні дослідники проводять відмінності між фрустратором і фрустрацією - зовнішньої причиною і її впливом на особистість. Під фрустраційною ситуацією прийнято розрізняти фрустратор, фрустраційну ситуацію і фрустраційну реакцію. Розглянемо основні підходи до розуміння психічного стану фрустрації, як психічного стану, що виникає при наявності перешкоди на шляху до досягнення мети.

Прийнято всі зарубіжні дослідження відносити до двох великих груп: першу складають роботи фрейдистської орієнтації, другу - дослідження біхевіорістичного боку.

Вважається, що витоки робіт з фрустрації йдуть за 3. Фрейдом, який ввів цей термін для характеристики особливого стану або внутрішнього психічного конфлікту, коли особистість стикається з якою-небудь перешкодою на шляху до досягнення своїх усвідомлюваних або неусвідомлюваних цілей. В основі позицій фрейдизму і неофрейдизму лежить боротьба «ід» (несвідомих, але владних потягів) і «суперего» (принципів поведінки, суспільних норм і цінностей). Ця боротьба сповнена фрустраціями, що розуміються як придушення з боку «цензури», що є функцією «суперего», потягів, якими людина одержима з дитинства, і які носять в значний або в повній мірі сексуальний характер. Фрустрація завжди є «вимушеною відмовою від чого-небудь ». До звичайних наслідків фрустрації фрейдисти відносять: перехід особистості на більш низький рівень функціонування (фрустраційна регресія), втеча у світ фантазій і раціоналізація. Також, обов'язковим наслідком фрустрації, неофрейдисти вважають агресію.

У вітчизняній психології фрустрація розглядається як один з видів психічних станів, що виражаються в особливостях переживань життєвих труднощів (К. Д. Шафранська) і стану незадоволеності (Н. Д. Левітов). Фрустрація настає, як зазначає Н.Д. Левітов, при виникненні труднощів на шляху до задоволення потреб або до досягнення мети. Труднощі можуть бути представлені у вигляді непереборних (або суб'єктивно оцінюваних як непереборні) перешкод, а також у вигляді зовнішніх або внутрішніх конфліктів, в тому числі - загрози, звинувачення, конфліктної вимоги.

Б.Г. Ананьєв [2] підкреслював, що в більшості випадків фрустратори, дезорганізують індивідуальну свідомість і поведінку людини, мають соціальну природу і пов'язані з розпадом і порушенням соціальних зв'язків особистості, зі зміною соціального статусу і соціальних ролей, з різними моральними і соціальними втратами. Ф.Е. Василюк відносить фрустрацію до екстремальних життєвих ситуацій, поряд зі стресом, конфліктом і кризою. Він вважає, що «... якщо у істоти цього світу, що володіє єдиною потребою, виникає фрустрація - тобто, неможливість задовольнити цю потребу, то все його життя опиняється під загрозою, і, значить, подібна ситуація рівносильна кризі » [5]. При аналізі стану фрустрації Ф.Є. Василюк виділяє 3 типи переживання фрустрації: реалістичне, ціннісне і творче.

Ряд дослідників (А. А. Реан А. А. Баранов, Л. Г. Дика, О. В. Махнач) розглядають фрустрацію як одну з форм психологічного стресу. Як вважає Н.В. Тарабрина, фрустрація - це «негативне поняття, що відображає стан людини, що супроводжується різними формами негативних емоцій» [31]. За Р.С. Немовим, фрустрація - це «важке переживання людиною своєї невдачі, що супроводжується відчуттям безвиході, крахом надій у досягнення певної мети» [21]. Згідно В.С. Мерліну [18], основними формами прояву емоційних реакцій на фрустрацію є агресія, досада, тривожність, пригніченість, знецінення мети або завдання.

Фрустрація - психічний стан гострого переживання незадоволеної потреби. Ситуації, в яких цей стан виникає, і причини, що їх породжують, отримали назви «фрустраційні ситуації», «фрустраційні впливи». Фрустраційні ситуації викликаються конфліктом між актуально значущою потребою і неможливістю її реалізації, зривом мотивованої поведінки.

У повсякденному житті фрустраційні ситуації можуть бути пов'язані з широким діапазоном потреб, який умовно можна розподілити на дві групи:

1. Біологічні потреби - сюди входять фізіологічні (голод, спрага, сон), статеві або сексуальні, орієнтовні тощо.

2. Соціальні потреби - трудові, пізнавальні, міжособистісні, естетичні, моральні.

Для фрустрацій характерні такі ознаки негативних переживань: розчарування, роздратування, тривога, відчай, «почуття позбавлення».

Особливо важко переносяться переживання людиною, коли він відкидається суспільством, втрачаючи звичних соціальних зв'язків. Дуже часто фрустрація розвивається в результаті незадоволеності власною працею, його змістом і результатами. Сумаційний ефект, що проявляється в стані людини, що опинилася в сукупності фрустраційних ситуацій, отримав назву фрустраційної напруженості. Цим терміном позначається інтенсивність прояву психофізіологічних механізмів адаптації організму до фрустраційних умов. Непомірно висока фрусіраційна напруженість при адаптаційних порушеннях веде до надмірного посилення функцій нервової і гормональних систем організму і тим самим сприяє виснаження його резервних можливостей.

Таким чином, під фрустрацією розуміється специфічний емоційний стан, який виникає в тих випадках, коли людина на шляху до досягнення мети зіштовхується з перешкодами і опорами, які або реально нездоланні, або сприймаються як такі. Як правило, стан фрустрації досить неприємний і напружений, щоб не прагнути позбутися від нього. Людина, плануючи свою поведінку на шляху до досягнення поставлених цілей, одночасно мобілізує блок забезпечення мети певними діями. У даному випадку говорять про енергетичне забезпечення цілеспрямованої поведінки. Але уявимо собі, що перед запущеним в хід механізмом раптом несподівано виникає перешкода, тобто психічне подія переривається, гальмується. У місці переривання або затримки психічного події відбувається різке підвищення психічної енергії. Загата призводить до різкої концентрації енергії, до підвищення рівня активації підкоркових утворень, зокрема, ретикулярної формації. Цей надлишок нездійсненною енергії викликає почуття дискомфорту і напруги, яке необхідно зняти, оскільки цей стан досить неприємний.

Тривожність - це схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги: один з основних параметрів індивідуальних відмінностей. Певний рівень тривожності - природна й обов'язкова особливість активної діяльності особистості.

У кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівень тривожності - це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для нього істотним компонентом самоконтролю й самовиховання. Однак, підвищений рівень тривожності є суб'єктивним проявом неблагополуччя особистості. Прояви тривожності в різних ситуаціях не однакові. В одних випадках люди схильні вести себе тривожно завжди і скрізь, в інших вони виявляють свою тривожність лише час від часу, в залежності від обставин, що складаються. Ситуативно стійкі прояви тривожності прийнято називати особистісними і пов'язувати з наявністю у людини відповідної особистісної риси. Це стійка індивідуальна характеристика, яка відображає схильність суб'єкта до тривоги і передбачає наявність у нього тенденції сприймати досить широке коло ситуацій як загрозливих, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність, особистісна тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, що розцінюються людиною як небезпечні, пов'язані зі специфічними ситуаціями погрози його престижу, самооцінці, самоповазі. Ситуативно мінливі прояви тривожності називають ситуативними, а особливість особистості виявляє такого роду тривожність, позначають як "ситуаційна тривожність". Цей стан характеризується суб'єктивно пережитими емоціями: напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю. Такий стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним за інтенсивністю та динамічним у часі.

Агресія - (від лат. Aggredi - нападати) індивідуальна або колективна поведінка, дія, спрямована на нанесення фізичної чи психологічної шкоди, збитку, або на знищення іншої людини чи групи людей. У значній частині випадків агресія виникає як реакція суб'єкта на фрустрацію і супроводжується емоційними станами гніву, ворожості, ненависті.

Агресія - мотиваційна поведінка, акт, який може часто наносити шкоду об'єктам нападу або ж фізичну шкоду іншим індивідуумам викликає у них депресію, психодискомфорт, незатишність, напруженість, страх, стан пригніченості, аномальні психопереживання.

Агресивні поведінкові акти є однією з матриць реагування на диференціальні несприятливі, негативні в психічному і фізичному параметрі ситуації, життєві обставини, що викликають у психіці соціоіндівіда депресію, стрес, фрустрацію, абераційні психічні стани. Агресивні поведінкові акти часто бувають одним з функціональних способів вирішення проблем імпліціровано зі збереженням індивідуальності, почуття власної цінності, значущості, це механізм і психоімунна в певних соціоситуаціях, який посилює контроль суб'єкта над обставинами, що оточують його індивід. Таким чином, агресивні акти виступають в придатку способу самореалізації, самоствердження, самореалізації, допомагає чинити психологічний вплив на інший індивідуум з метою придушити його вольові стимули.

Депресія - стан, згідно з професійної термінології, що характеризується похмурим настроєм, пригніченістю або сумом, що може бути вираженням поганого здоров'я. У медичному контексті термін відноситься до хворобливого психічного стану, при якому домінує знижений настрій і яке часто супроводжується рядом асоціативних симптомів, зокрема тривогою, ажитацією, відчуттям власної неповноцінності, суїцидальними думками, психомоторної ретардацією, різними соматичними симптомами, фізіологічної дисфункцією та скаргами. Депресія як симптом або синдром є основною чи значимою особливістю в цілому ряді категорій захворювань. Термін широко і іноді неточно використовується для позначення симптому, синдрому та хворобливого стану.

Отже, психічні стани - це явища виключно індивідуалізовані, тому що залежать від особливостей конкретної особистості, її ціннісних орієнтацій тощо. Відповідність психічних станів викликавших їх умов може бути порушена. У цих випадках відбувається послаблення їх пристосувальної ролі, зниження ефективності поведінки і діяльності аж до повної дезорганізації.

Проаналізувавши психологічну літературу, можемо зробити висновок, що стрес - це неспецефічна реакція організму на дуже сильний зовнішній вплив. Стрес присутній в житті кожної людини, тому що наявність стресових імпульсів в усіх сферах життя і діяльності людини безсумнівна.Точне визначення стресу відсутнє, а різні спроби дослідників у цьому питанні «все ще фрагментарні й невизначені». В даний час стрес розподіляють на два основних види: фізіологічний і психічний. Багатоаспектність стресу настільки велика, що було потрібно здійснити розробку цілої типології його проявів.

В діяльності учня стан психічної напруженості визначається по виникненню неуспішності цієї діяльності, появі помилок, відмов від відповідей. У період розвитку безпосередньої психологічної реакції на екстремальний вплив виникає найбільше аварійних ситуацій, в результаті яких порушується складний процес аналізу і плану формування діяльності, вибору найбільш оптимальної її стратегії.

Психічні стани, що виникають в діяльності людини, найчастіше виявляються як реакція на ситуацію або діяльність і носять адаптивний, пристосувальний характер до постійно мінливої навколишньої дійсності. Відповідність психічних станів і викликавши їх умов може бути порушена. У цих випадках відбувається послаблення їх пристосувальної ролі, зниження ефективності поведінки і діяльності аж до повної дезорганізації.



РОЗДІЛ 2. Дослідження ризику дезадаптації в стресі у курсантів в різних учбових ситуаціях

2.1 Організація та проведення дослідження

Метою нашого дослідження є вивчення особливості нервово-психічної напруги курсантів НУЦЗУ. Для досягнення поставленої мети в досліднецкій частині нашої роботи ми визначили наступні завдання:

1. Дослідити особливості нервово-психічної напруги у курсантів до екзаменів;

2. Дослідити особливості нервово-психічної напруги у курсантів після екзаменів.

3. Вивчити вплив екзамену на нервово-психічну напругу та стресовий стан, який виникає в учбовій діяльності.

Дослідження проводилося на базі Національного Університету цивільного захисту України, в дослідженні прийняли участь 24 досліджувані. У групу досліджуваних увійшли 24 курсанти 5-го курсу соціально-психологічного факультету НУЦЗУ. Вік досліджуваних 21 - 24 років .

Для дослідження нервово-психічної напруги курсантів ми використали опитувальник «Нервово-психічної напруги (НПН)» автор Т. Нємчин. Дана методика являється універсальною. З її допомогою можливо отримати інформацію про рівні НПН на даний момент дослідження. Методика складається з 30 питань-визначень особистісних якостей особистості. Після заповнення випробуваним правої частини опитувальника проводиться підрахунок набраних балів. При цьому за знак «+», поставлений проти підпункту А, нараховується 1 бал; поставлений проти під пункту Б, нараховується 2 бали; поставлений проти під пункту В, нараховується 3 бали. Максимальна кількість балів, яке може набрати випробуваний-90, мінімальна кількість дорівнює 30 балам. Згідно зі статистичними даними, представленими Т. А. Нємчиним, за сумою набраних балів індексом НПН (ІН) виділяються три ступені НПН та їх характеристики.

1. ІН <42,5 - перша ступінь НПН - відносна збереження характеристик психічного та соматичного стану.

2. 42,6> ІН <75 - друга ступінь НПН - відчуття піднесення, готовності до роботи і зрушення в бік симпатикотонії.

3. ІН> 75 - третій ступінь НПН - дезорганізація психічної діяльності і зниження продуктивності діяльності.

Першим етапом було вивчення нервово-психічної напруги. Для перевірки отриманих даних та підтвердження наявності стресового стану ми використали методику «Діагностика стресових станів» К. Шрайнер, яка призначена для вивчення стресового стану в даний момент. Цей опитувальник, який складається з 9 питань. Підраховується кількість позитивних відповідей за кожну з яких нараховується 1 бал. Інтерпритація має такий вигляд:

1. 0-4 балів. Досліджуваний ведете себе в стресовій ситуації досить стримано і вміє регулювати свої власні емоції.

2. 5-7 балів. Досліджуваний завжди правильно ведете себе в стресовій ситуації. Іноді досліджуваний вміє зберігати самовладання, але бувають такі випадки, коли він заводиться через дрібницю і потім про це шкодує.

3. 8-9 балів. Досліджуваний перевтомлений і виснажений. Він часто втрачає самоконтроль в стресовій ситуації і не вміє володіти собою. Наслідок - страждання.

Отримані в ході дослідження результати оброблялися та порівнювалися в відсотковому відношенні.



2.2 Дослідження нервово-психічної стійкості курсантів 5-го курсу до та після екзамену

Після проведення дослідження до початку екзамену та після з курсантами 5-го курсу соціально психологічного факультету ми отримали наступні данні, які представили в таблиці 2.1. та 2.2.

Таблиця 2.1 Показники нервово-психічної напруги до екзамену курсантів 5-го курсу

Ступені	Кількість реципієнтів	Відсоткова частка (%)
Перша	5	21
Друга	15	63
Третя	4	16

З таблиці 2.1 видно, що за трьома ступенями маються розбіжності. А саме: перевищує показники другий ступень НПН мають 15 курсантів (63%), що характеризує їх стан піднесення, готовності до роботи і практичного застосування своїх внутрішніх резервів; перший ступінь НПН мають 5 курсантів (21%) - це другий за величиною показник, їх стан можна оцінити як відносна збереження характеристик психічного та соматичного стану; третю ступінь НПН мають 4 курсанти (16%) цей показник має найменше проявлення в групі, стан даних курсантів можна розцінити як дезорганізація психічної діяльності і зниження продуктивності діяльності.

Таблица 2.2. Показники нервово-психічної напруги після екзамену курсантів 5-го курсу

Ступені	Кількість реципієнтів	Відсоткова частка (%)
Перша	16	66
Друга	6	26
Третя	2	8



З таблиці 2.2 видно, що за трьома ступенями маються розбіжності. А саме: перевищує показники перший ступень НПН мають 16 курсантів (66%), що характеризує їх стан як відносна збереження характеристик психічного та соматичного стану; другий ступінь НПН мають 6 курсантів (26%) - це другий за величиною показник, їх стан можна оцінити як піднесення, готовності до роботи і практичного застосування своїх внутрішніх резервів; третю ступінь НПН мають 2 курсанти (8%) цей показник має найменше проявлення в групі, стан даних курсантів можна розцінити як дезорганізація психічної діяльності і зниження продуктивності діяльності.

Отримані дані за методикою НПН до та після екзамену ми порівняли та представили в рис 2.1.

Рис 2.1. Порівняння показників НПН до та після екзамену

На рис 2.1. спостерігаються відмінності на всіх ступенях НПН так в показниках до екзаменів основна частина зосереджена на другому ступені, а в показниках після - на першому. Також є відмінності в третьому ступені - після екзамену кількість зменшилась.

Роблячи висновок з отриманих результатів за рис 2.1. ми можемо сказати що НПН після екзамену знизився у групі на всіх ступенях. Що говорить про вплив екзамену на НПН в групі.

Після проведення дослідження до початку екзамену та після з курсантами 5-го курсу соціально психологічного факультету ми отримали наступні данні, які представили в таблиці 2.3. та 2.4..

Таблиця 2.3. Показники стресового стану до екзамену курсантів 5-го курсу

Бали	Кількість реципієнтів	Відсоткова частка (%)
0-4	6	26
5-7	15	63
8-9	3	11

З таблиці 2.3 видно, що за кількістю балів переважають показники в проміжку від 5-7 балів, а саме 15 курсантів (63%) це характеризує їх збоку людей які завжди правильно поводяться в стресовій ситуації. Іноді вміють зберігати самовладання, але бувають такі випадки, коли вони заводяться через дрібницю і потім про це шкодують. На другому місці по показникам переважає проміжок від 0-4 балів, а саме 6 курсантів (26%), їх можна характеризувати наступним чином: ведуть себе в стресовій ситуації досить стримано і вміють регулювати свої власні емоції. На третьому рівні знаходиться проміжок від 8-9 балів, а саме це 3 курсанти (11%) їх можно характеризувати наступним чином: перевтомлені і виснажені, часто втрачають самоконтроль в стресовій ситуації і не вміють володіти собою.

Таблиця 2.4. Показники стресового стану після екзамену курсантів 5-го курсу

Бали	Кількість реципієнтів	Відсоткова частка (%)
0-4	18	75
5-7	4	16
8-9	2	9

З таблиці 2.4 видно, що за кількістю балів переважають показники в проміжку від 0-4 балів, а саме 18 курсантів (75%), їх можна характеризувати наступним чином: поводяться в стресовій ситуації досить стримано і вміють регулювати свої власні емоції. На другому місці по показникам переважає проміжок від 5-7 балів, а саме 4 курсантів (16%) це характеризує їх збоку людей які завжди правильно ведуть себе в стресовій ситуації. Іноді вміють зберігати самовладання, але бувають такі випадки, коли вони заводяться через дрібницю і потім про це шкодують. На третьому рівні знаходиться проміжок від 8-9 балів, а саме це 2 курсанти (9%), їх можна характеризувати наступним чином: перевтомлені і виснажені, часто втрачають самоконтроль в стресовій ситуації і не вміють володіти собою.

Отримані дані за методикою ми порівняли та представили в рис 2.2.

Рис 2.2. Порівняння стресового стану до та після екзамену у курсантів 5-го курсу

З рис 2.2. ми бачимо що показники зменшились стресовий стан перейшов в проміжок від 0-4 балів - це характеризує те, що дані курсанти вийшли з стресової ситуації і почали контролювати свої емоції та стриманість до найменших подразників.

Таким чином для курсантів екзамен став стресовою ситуацією, яка вплинула на зміни в їхній поведінці. Зміни в поведінці обумовлював ступінь нервово-психічної напруги в стресовій ситуації.

В групі курсантів 5-го курсу було збільшення НПН до екзамену та зменшення після, ці данні підтверджено на рис 2.1.. Екзамен для них став фактором впливу на НПН, що змінило їх сприйняття інформації з навколишньої середи, збільшило вразливість малими подразниками, зробило більш агресивними що могло відобразитися на результатах екзамену.

За другою методикою виявлення стресових станів було виявлено, що у курсантів змінився стан після екзамену в бік адекватної поведінки. З отриманих даних ми бачили перебування більшості курсантів в стресовому стані. Цей стан для них був негативним фактором в контролі власних почуттів та поведінки.



Висновки

Провівши теоретичний аналіз літератури стосовно теми дослідження ми виявили, що проблемою стресу займалися А. Є. Євдокимов, О. А. Обозний, Ю. Е. Писаренко, П. В. Прокіна, А. Б. Стрельченко, П. С. Турзін, О. П. Турзін, Д. І. Шпаченко.

Термін «стрес» (від англ. Stress - тиск, напруга) запозичений з техніки, де це слово використовується для позначення зовнішньої сили, яка додається до фізичного об'єкту і викликає його напруженість, тобто тимчасову або постійну зміну структури об'єкта. У фізіології, психології, медицині цей термін застосовується для позначення великого кола станів людини, що виникають у відповідь на різноманітні екстремальні впливи. Спочатку поняття стресу ввів Г. Сельє у фізіології для позначення неспецифічної реакції організму («загального адаптаційного синдрому») у відповідь на будь-який несприятливий вплив. Пізніше стало використовуватися для опису станів індивіда в екстремальних умовах на фізіологічному, біохімічному, психологічному, поведінковому рівнях.

У сучасній науковій літературі термін «стрес» використовується, принаймні, в трьох значеннях. По-перше, термін стрес може визначатися як будь-які зовнішні стимули чи події, які викликають у людини напругу або збудження. У теперішній час в цьому значенні частіше вживаються терміни «стресор», «стрес-фактор». По-друге, стрес може ставитися до суб'єктивної реакції і в цьому значенні він відображає внутрішній психічний стан напруги і збудження; цей стан інтерпретується як емоції, оборонні реакції і процеси подолання, що відбуваються в самій людині. Такі процеси можуть сприяти розвитку і вдосконаленню функціональних систем, а також викликати психічну напругу. Нарешті, по-третє, стрес може бути фізичною реакцією організму на пропоноване вимога чи шкідливий вплив.