Агресивність та стресостійкість у підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні підходи для пояснення та мотивів агресивної поведінки підлітків, умов формування стресостійкості

1.1 Феномен агресивності в психології та фактори, які формують агресивність підлітків

1.2 Вивчення стресостійкості та основні фактори її розвитку

Розділ 2. Емпіричне дослідження агресивності та стресостійкості підлітків

2.1 Огляд методик дослідження

2.2 Дослідження та інтерпретація результатів проведених емпіричних дослідів

Висновок

Список використаної літератури

Додатки



Вступ

агресивність стресостійкість підліток

Актуальність дослідження. Підлітковий вік - це складний час великих змін і новотворів. Дитина хоче заявити про себе, прагне до самостійності. Сучасні підлітки живуть у вкрай нестабільних умовах. Власні проблеми, пов'язані з особливостями віку, підсилюються загальним занепадом моральних цінностей людства. Байдужість дорослого населення до проблем дітей змушує їх самостійно, методом «спроб і помилок», вчитись орієнтуватись у житті.

У зв'язку із цим, під час глобальних змін самосвідомості, які відбуваються під час перехідного віку, часто виникають проблеми та питання. Зокрема, однією з таких проблем є агресивна поведінка підлітків та питання утворення підліткової стресостійкості у різних умовах життєвих ситуацій. Вже не дитина та ще не доросла людина, підліток формує оцінку своєї особистості. Вона формується на основі оцінок оточуючих: батьків, друзів, вчителів, однокласників. Для комфортного життя нормальна людина потребує любові та сприйняття соціумом. Питання про самооцінку тобто відношення до себе, прийняття себе навіть для дорослої людини складне та багатогранне. Для підлітка, який в цей час починає формувати своє «Я» і місце в суспільстві хворобливе відношення до себе, як зі знаком плюс, так і зі знаком мінус, створює багато проблем. Часто проявом неадекватного відношення до себе може стати агресивна поведінка у будь-якому прояві. Нажаль, коли дорослі люди стикаються з девіантною або делінквентною поведінкою підлітка єдиними «ліками» вважається суворе покарання. Але, більш дієвим було б аналізування причин такої поведінки.

Висока стресостійкість забезпечує успішність виконання обов'язків в екстремальних умовах, збереження працездатності і здоров'я підлітка після впливу екстремальних факторів зовнішнього середовища. Низький рівень стресостійкості, нездатність підлітка протидіяти стресам призводить до негативних наслідків у психічній, соціальній, поведінковій сферах: різноманітних проявів посттравматичних стресових розладів, суїцидів.

Стресостійкість важливо розглядати як в контексті визначення змісту, оцінки, так і в контексті її формування, тобто розвитку на різних етапах життєвого шляху підлітка. Це дасть змогу визначити, від чого залежить опанування підлітком складних життєвих ситуацій, яку роль в оптимальному функціонуванні підлітка відіграє його індивідуальний досвід, суб'єктна активність, стійкі ознаки емоційності в структурі індивідуальності.

Мета: шляхом емпіричного дослідження виявити зв'язок агресивності та стресостійкості в підлітковому віці.

Об'єкт: емоційна сфера підлітків.

Предмет: зв'язок агресивності та стресостійкості в підлітковому віці.

Гіпотеза: Існує зворотній зв'язок між рівнем агресивності та рівнем стеростійкості у підлітків.

Завдання:

1. Проаналізувати науково-методичну літературу з проблеми агресивності та стресостійкості.

2. Розглянути визначення понять агресивності та стресостійкості.

3. Ознайомитися з методами і методиками дослідження агресивності і стресостійкості.

4. Провести емпіричні дослідження на виявлення рівня агресивності та стресостійкості.

5. Проаналізувати отримані результати і знайти зв'язок між ними, якщо такий є.

Теоретико-методологічною основою дослідження стали вихідні психологічні теорії про сутність особистості та її розвиток у процесі життєдіяльності; психолого-методологічні спостереження (Л. Гокіна, С.Л. Соловйова, М. Косевский, Н.Д Левітів (1972), Л. Берковіц (2001) М. Н. Жарова (2001), Ц.П.Короленко, Н.В.Дмітріев (2000). Окремі аспекти роботи базуються на дослідженнях, проведених в руслі когнітивної психології рядом зарубіжних вчених (Г. Сельє, Б.Х. Варданян, Фельзеншталь, А.А. Реан (1999), Ю.М. Антонян і В.В, Гульдан (1991).

Методи та організація дослідження. Дослідження проводилося за допомогою методики діагностики агресивності А. Басса, А. Дарки (1957) та методу визначення стресостійкості та соціальної адаптації Холмса і Раге(1967) адаптованих для дітей. У ролі досліджуваних виступили 15 учнів 10-го класу, школи №285 м. Києва, віком 15-16 років.



Розділ 1. Теоретичні підходи до пояснення та мотивів агресивної поведінки підлітків, умов формування стресостійкості

1.1 Феномен агресивності в психології та фактори, які формують агресивність підлітків

У сучасній психології проблема агресивності особистості є біполярним явищем. З одного боку агресивність, як якість особистості є невід'ємною динамічною характеристикою активності й адаптивності людини. У "нормі" вона може виявлятися якістю соціально прийнятою і навіть необхідною. Але її надмірний або недостатній прояв може мати негативні наслідки.

Гіперагресивність може виявлятися в агресивній поведінці (бійках, сварках, образах, психічному насильстві, провокації конфліктів, руйнівних діях, патологічному фантазуванні).

Гіпоагресивність - призводить до піддатливості, відомості, конформності, пасивності поведінки. Багато дослідників як вітчизняні, так і зарубіжні (Вагенас Е. (1995), Егошкін Ю.В. (1995), Паренс Г. (1997), Петров (1999) та ін) вказують на те, що гіпер- і гіпоагресивність вимагає розробки корекційних технологій, спрямованих або на її пониження, або підвищення, до умовно нормального рівня, який би не руйнував саму особистість і не заподіював шкоди оточуючим людям.

Різні форми людської поведінки, які відносять в сучасній науці до феномену агресії, відзначалися і піддавалися науковому аналізу вже першими мислителями давнини (Аристотель, Платон, Сократ, Заратустра та їх послідовниками). У більш пізні століття практично всі мислителі в більшою чи меншою мірою стосувалися проблеми насильства, ворожості, зла, агресії "[40]. Фахівці практично всіх наук про людину - нейрофізіологи, антропологи, етнографи, генетики, психологи, соціологи, юристи, криміналісти, психіатри, займаються вивченням агресії та агресивності. Кожна дисципліна виділяє власний ракурс аналізу. Т. Г. Румянцева (1991), розглядаючи поняття агресивності в сучасній зарубіжній психології, справедливо зауважує, що один і той же термін - в даному випадку "агресія" - може мати зовсім різні значення в різних науках. "Біологи при описі агресії акцентують увагу головним чином на її цілях і функціях - адаптивних і неадаптивних. Нейрофізіологи вивчають нервові механізми, що лежать в основі цієї поведінки. Психіатри збирають дані про агресію у людей з серйозними порушеннями психіки. Психологи розглядають її в строго поведінкової манері, розуміючи агресію в термінах, які можуть бути безпосередньо спостережувані. Соціологи зайняті дослідженням того, які суспільні умови породжують такий вид поведінки "[39]. В рамках психологічного вивчення агресії та агресивності, проявів антисоціальної поведінки, існує різноманіття поглядів і підходів до розуміння цих феноменів. Ця проблема розглядалася в різних аспектах:

- В психології особистості: А. Адлер (2000), А. Бандура (2000),, Л. Берковіц (2001), Н.Д. Левітів (1972), Л. М. Семенюк (1990), Є. В. Саєнко (1995), З. Фрейд (1992), Е. Фромм (1998), Х. Хеккаузен (1986), та ін);

- В дитячій, віковій психології: Е. Вагенас (1995), І. А. Фурманов (1996), О. В. Гордякова (1999), Ю. В. Егошкін (1995), С. А. Заваржін (1993), Є. О.Смірнова (2002), Г. Р. Хузеева (2002), С. Ю. Чижова (2001) та ін;

- У медичній психології, психіатрії: Ц.П.Короленко, Н.В.Дмітріева (1990, 1999, 2000); Ю. Б. Можгінскій (1999), Г. Незнанів (1993; 1994), Г. Ніссен (1992) , В. П. Пошівалов (1986; 1987), С. Д. Соловйова (1993),, С. Л. Соловйова (1995; 1996), М. В. Чеховська (1997) та ін;

- У філософії: Т. Г. Румянцева (1982; 1991; 1992), М. Н. Жарова (2001) та ін;

На сучасному етапі розвитку науки формується розуміння того, що агресивність людини - феномен, що є предметом міждисциплінарного дослідження. Міждисциплінарне дослідження - є об'єднання знань, методів, засобів і професійних навичок спеціалістів різних дисциплін у вивченні деякого загального для них об'єкта [42].

Агресивність, жорстокість по відношенню до інших, знущання над тваринами, схильність до фізичного насильства може розглядатися як антисоціальний розлад особистості, згідно DSM-IY ( «Керівництво по діагностиці і статистиці психічних розладів» - Ц.П.Короленко, Н.В.Дмітріева, 2000). В міжнародній класифікації психічних і поведінкових розладів останнього перегляду (МКБ-10) в поняття поведінкових розладів дитячого та підліткового віку входять повторювані розлади поведінки пов'язані з проявами фізичної жорстокості, спалахами гніву, навмисним руйнуванням чужої власності, навмисним заподіянням болю, приниженням, часто умисленими бійками, конфліктами і т.д.

Поняття агресія та агресивність не однозначні. У психологічному словнику "готовність суб'єкта до агресивної поведінки розглядається як відносно стійка риса особистості - агресивність" [43]. Як вважає А. Басс, агресивність проявляється в схильності до нападу на інших, в непрямих агресивних реакціях і вербальної агресії, а також негативізмі. Згідно В.П. Пошівалову (1986), під агресивністю необхідно розуміти індивідуальну схильність до агресивної поведінки, готовність зробити агресивний акт [44]. За визначенням А.А. Реана (1999), "агресивність, це властивість особистості, що виражається в готовності до агресії" [45]. На думку М. Н. Жарової (2001), агресивність відображає внутрішню психологічну готовність за допомогою силових методів досягти певнох цілі. І підкреслює, що агресивність є необхідною складовою агресії в будь-яких її формах. Ю.М. Антонян і В.В, Гульдан (1991) вважають, що агресивність виражається в суб'єктивній тенденції до ворожої поведінки, спрямованої до повного або часткового пригнічення іншої людини або інших людей, їхньому обмеженню, керуванню ними, на заподіяння їм шкоди або страждань [27].

Таким чином погоджуючись з точкою зору А.А. Реана (1999), ми вважаємо, що агресія є певні дії поведінки, які заподіюють шкоду іншому об'єкту; а агресивність - це готовність до агресивних дій у відношенні іншої, яка забезпечує готовність особистості сприймати та інтерпретувати поведінку іншого відповідним чином [45]. Відмінність між поняттями агресія та агресивність важлива. По-перше, необхідно розуміти, що не за всякими агресивними діями суб'єкта стоїть агресивність особистості. І, по-друге, агресивність людини не завжди проявляється в явно агресивних діях.

До агресивності близько підходить стан ворожості. "Ворожість" - термін, який не має чіткого значення в повсякденній мові. Л. Берковіц (2001) вважає, що "ворожість можна визначити як негативну установку до іншої людини або групи людей, яка знаходить своє вираження у вкрай несприятливій оцінці свого об'єкта - жертви" [17]. І додає, що "ворожий індивідуум - це така людина, що звичайно виявляє більшу готовність виражати словесно або яким-небудь іншим чином негативні оцінки інших людей, демонструючи, загалом, недружелюбність по відношенню до них" [17].

Розрізняючи агресивність і ворожість, більшість дослідників знаходять принципову відмінність між ними в тому, що агресивність проявляється в поведінкових актах, а ворожість - в установках і ставленні. Ворожі почуття підвищують вірогідність агресії, але не обов'язково приводять до неї. Н.Д Левітів (1972) вважає, що "ворожість і агресивність поєднуються, але аж ніяк не завжди. Люди можуть перебувати у ворожих і навіть антагоністичних відносинах, але ніякої агресивності не проявляти хоча б тому, що заздалегідь відомі її негативні наслідки для" агресора " . Буває й агресивність без ворожості, коли кривдять людей, до яких ніяких ворожих почуттів не відчувають "[48].

Інший термін "гнів", який часто вживається в зв'язку з агресією. Агресія - це дії, спрямовані на досягнення певної мети: завдати шкоди іншій особі. Гнів, навпаки може не мати якусь конкретну мету, це певний емоційний стан. Емоція гніву не обов'язково породжує агресивну поведінку, хоча і є одним з компонентів агресивної мотивації, і зазвичай лише супроводжує спонукання до нападу [37; 48].

Крім термінів "агресія", "агресивність", "ворожість", важливе місце в психологічній літературі відводиться поняттю "агресивна поведінка", розглядається як специфічна форма дій людини, що характеризується демонстрацією переваги в силі або застосування сили по відношенню до іншої людини або групи осіб, яким суб'єкт прагне завдати шкоди.

Агресивна поведінка, на думку М. Косевского, відрізняється від експресивних реакцій, які полягають у ненаправленій розрядці емоційної напруги.

Агресивна поведінка може реалізовуватися у двох формах: гетероагрессіі (бійка, крадіжка, розбій, згвалтування, вбивство і т. д.) і аутоагресії (наркоманія, самопошкоджувальні дії, суїцид і т. д.).

Отже, можна говорити, що агресивна поведінка - це конкретні вербальні або фізичні дії. С.Л. Соловйова (1995) виділяє чотири умови, за наявності яких можна говорити про агресивну поведінку:

1) в контексті соціальних взаємин, тобто в ситуації спілкування між собою двох або більше людей;

2) за наявності мети або результату агресивних дій;

3) при демонстрації переваги в силі або застосування сили до людини, групи людей;

4) коли метою або результатом дій є заподіяння шкоди.

Таким чином, в сучасній літературі намічається тенденція до розрізнення понять агресія, агресивність, агресивна поведінка. При цьому агресія та агресивна поведінка розглядаються як конкретні форми діяльності, а агресивність як властивість особистості. Поняття агресивності відрізняють від поняття ворожості. Ворожість - лише установка, готовність певним чином сприймати й оцінювати події.

Становлення агресивної поведінки у підлітків - складний процес, в якому приймають участь велика кількість факторів.

Сім'я практично завжди є основним фактором соціалізації, вона ж виявляється і головним джерелом живих прикладів агресивної поведінки для більшості дітей. Діти навчаються агресивної поведінки, як через пряме підкріплення, так і через шлях спостерігання агресивних дій вдома. Багато чисельні дослідження показали, що для сімей, із яких виходять агресивні діти, характерні особливі взаємовідношення між членами сім'ї. Подібні тенденції описані психологами як “цикл насильства”[21].

Діти схильні відтворювати ті види взаємовідношень, які “практикують” їхні батьки по відношенню один до одного. Підлітки, вибираючи методи з'ясування відносин з братами та сестрами, копіюють тактику вирішення конфліктів у своїх батьків. Коли діти виростають і вступають в брак, вони використовують відрепетовані способи вирішенні конфліктів, і замикаючи цикл передають їх своїм дітям, через створення характерного стилю дисципліни [3]. Схожі тенденції спостерігаються і усереднені самої особистості. Встановлено також, що жорстоке відношення до дитини в сім'ї не тільки підвищує агресивність поведінки по відношенню до одноліток, а й впливають на розвиток схильності до насильства в більш зрілому віці, перетворюючи фізичну агресію в життєвий стиль особистості.

На становлення агресивної поведінки впливають ступінь згуртованості у сім'ї, близькість між батьками і дитиною, характер відносин між братами та сестрами, а також стиль сімейного керівництва. Діти, у яких в родині розлад, чиї батьки відчужені і холодні, порівняльно більш схильні до агресивної поведінки. У родинах агресивних дітей зруйновані емоційні прихильності між батьками і дітьми, особливо між батьками і синами. Матері агресивних дітей не вимогливі до своїх дітей, частина байдужа до їхньої соціальної успішності. Діти не мають чітких обов'язків вдома [7].

Відомо, що негативна поведінка дітей підсилюється внаслідок несприятливих відносин з педагогами, що не володіють навичками спілкування з “важкими” дітьми. Конфронтація що не припиняється, тривалі конфлікти й взаємна емоційна ворожість викликають вербальну агресію учнів на педагогів і фізичну агресію на своїх однолітків.

Фактори виховання і стилю спілкування, як з боку батьків, так і педагогів, на які діти реагують найбільш гостро сприяють формуванню найбільш стійкої агресивної поведінки дітей. З погляду Л. Гокіної [7], це провокує дітей не тільки на агресивну поведінку, але й сприяє формуванню негативних емоційних станів - невпевненості у собі, нестабільності. Так, наприклад, суперечливість вимог до дитини з боку батьків, їх власні часті негативні емоційні стани ведуть до формування опозиційного ставлення до зовнішнього оточення; використання покарання дітей як способу відреагування й розрядки дорослим негативних емоцій (гніву, роздратування, злості, досади), постійне використання наказів, погроз, обвинувачень, а також часте використання “Ти”- повідомлень (“Ти неправильно зробив...”, “Як ти смієш так зі мною розмовляти?”) - спрямовують дитину на боротьбу й мстивий стиль поведінки.

Підлітки одержують відомості про агресивне поводження також із спілкування з однолітками. Вони вчаться вести себе агресивно, спостерігаючи за поведінкою інших підлітків.

Одним із самих спірних джерел впливу на проявлення агресії є засоби масової інформації. Після багаторічних досліджень з використанням самих різних методів і прийомів, психологи і педагоги ще не визначили ступінь впливу ЗМІ на агресивну поведінку. Фельзеншталь, згрупувавши різні дослідження впливу телебачення на агресивність, спробував пояснити їх результати за допомогою трьох теорій агресії [34].

За гіпотезою моделі, яка ґрунтується на теорії соціального научіння, жорстокі герої фільмів виступають як моделі, які наслідують діти і дорослі. Для зменшення жорстокості, на думку прихильників цієї теорії, варто було б зменшити кількість сцен насилля і замінити їх на сцени, що демонструють співпрацю між людьми.

За гіпотезою каталізатора - сцени жорстокості є стимулом для вияву імпульсів агресивності в певної категорії осіб, у котрих ці сцени ніби вимикають гальма.

Згідно з гіпотезою катарсису, демонстрація сцен насильства викликає в дитини зменшення агресивності - своєрідний катарсис. Якщо спочатку вони підсилюють активацію організму, то згодом чутливість до сцен жорстокості зменшується, що супроводжується зниженням фізіологічних реакцій, а також байдужістю до актів жорстокості, на які цілком природно було б відреагувати належним чином. Можливо, саме цим пояснюється байдужість, яку виявляють свідки сцен насильства до страждань інших людей.

Звичайно, демонстрація сцен насильства сприяє розвиткові агресивності, але цей факт слід розглядати лише як свідчення про наявність певної кореляції, а не обов'язкового причинно-наслідкового зв'язку. Ігнорувати при цьому інші чинники, які визначають агресивність, не варто.

Таким чином, основна особливість підліткового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрівання, загальноорганічного розвитку та соціального формування.

Підвищена чутливість і дратівливість, неспокійний і легко збудливий стан, а також фізичне і душевне нездужання, що виражається в дратівливості і вередуванні підлітків переноситься на навколишній світ і спричиняють виникнення агресивності.

На виникнення агресивного поводження підлітків впливають такі фактори як сімейні взаємостосунки і стиль виховання в сім'ї, взаємовідношення, які склалися з педагогами, однокласниками, друзями, а також той потік агресії, який підліток щоденно зустрічає на екранах телевізорів, у кінотеатрах, в комп'ютерних іграх.

1.2 Вивчення стресостійкості та основні фактори її розвитку

В наш час, стрес вивчається з позицій фізіологічного, психологічного, і поведінкового рівнів. Одна з перших таких спроб була зроблена Р. Лазарусом. Стрес фізіологічної природи являє собою, на думку автора, безпосередню реакцію організму, що супроводжується вираженими фізіологічними зрушеннями на вплив різних зовнішніх і внутрішніх стимулів фізико-хімічної природи. При цьому величина фізіологічного стресу залежить від інтенсивності впливаючого агента. Відмінні особливості психологічного стресу полягають у тому, що він викликається психічними стимулами, які оцінюються як загрозливі. Саме Р. Лазарус, розвиваючи вчення про стрес (1956, 1970), висунув концепцію, згідно з якою розмежовується фізіологічний стрес і психічний (емоційний) стрес [47; 11].

Г. Сельє виділив три стадії стресу. Перша - реакція тривоги, що виражається в мобілізації всіх ресурсів організму. За нею наступає стадія опору, коли організму вдається (за рахунок попередньої мобілізації) успішно впорається із зовнішніми впливами. В цей період може спостерігатися підвищена стресостійкість. Якщо ж дію шкідливих чинників довго не вдається усунути і подолати, наступає третя стадія - виснаження. Пристосувальні можливості організму знижуються. У цей період він гірше опирається новим «шкідникам», збільшується небезпека захворювання [13; 23;46; 16].

У стресі виділяються основні фази:

- Фаза тривоги - мобілізація захисних сил;

- Фаза резистентності - пристосування до складної, стресовій ситуації;

- Фаза виснаження, яке при сильному, тривалому стресі може спровокувати хворобу або навіть летальний результат. [1]

Пізніше Сельє запропонував розрізняти два види стресу дистрес (від англійського слова distress - виснаження, нещастя) і еустресс.

Еустресс проявляється як позитивний вплив на психіку і організм людини, так як він мобілізує їх, підвищує концентрацію уваги, поліпшує реакцію і психічну активність в цілому. Також він позитивно позначається на адаптаційних властивостях організму. [10; 13]

Дистрес - патологічний стрес, який негативно впливає на психіку і здоров'я людини, погіршує психічну діяльність, деформує поведінку, часом призводячи до абсолютної дезорганізації. Його супроводжує гіперактивація нейрогуморальних систем, що може стати хвороботворним джерелом для всіх систем і органів в організмі. Дистрес може стати причиною виникнення або загострення невротичних, психосоматичних і фізіологічних захворювань. Формування того чи іншого виду стресу знаходиться в залежності від усіх факторів стресової ситуації: здоров'я, як психічного так і фізичного, особистісних особливостей, звичного способу життя і реагування на стрес, механізму індивідуального психологічного захисту, ступінь психологічної та соціальної підтримки.

За теорією Ганса Сельє, зі стресом ми зустрічаємося скрізь і всюди: коли йдемо на роботу, приймаємо душ, їмо і навіть коли спимо. Але в побуті ми часто вживаємо слово "стрес" маючи на увазі дистрес - негативний стрес, то саме стан нервового напруження, яке випробовуємо в складних пікантних ситуаціях. Навколишній світ наповнений факторами, які можуть легко вибити людину з його звичного життєвого ритму, що призводить до стресового стану. Ці чинники називаються стрессорами. Для того щоб не збиватися з ритму, потрібно мати імунну систему проти цих стресорів, тобто гарну стресостійкість.

Стресостійкість людини - вміння долати труднощі, пригнічувати свої емоції, розуміти людські настрої, проявляючи витримку і такт. [19]

Стресостійкість визначається сукупністю особистісних якостей, що дозволяють людині переносити значні інтелектуальні, вольові та емоційні навантаження, обумовлені особливостями професійної діяльності, без особливих шкідливих наслідків для діяльності, оточуючих і свого здоров'я.

Стресодоступність - особистісні якості, що перешкоджають подоланню емоційних навантажень [10; 41]. Стресостійкість характерна для фізично здорових, емоційно стабільних особистостей з активною життєвою позицією, з низькою тривожністю й адекватною самооцінкою.

Стресодоступність в основному характерна для пасивних, залежних, високотривожних або схильних до депресивних і іпохондричних реакцій особистостей, дистиміків і гіпотиміків. При цьому виявляється зв'язок депресивності та стресостійкості. [17] Стресодоступність підвищується при нестачі сну, фізичної або психічної виснаженості, після перенесеної хвороби і т.д. Безсумнівно, відіграють роль сила і тривалість самого стресорного впливу.

Діти схильні до стресу сильніше, ніж дорослі. На них надають в ранньому віці більш сильний вплив фізичні та природні стресори, а в підлітковому - стресори оцінок. Можна говорити про знижену стресостійкість у підлітків, особливо якщо вона супроводжується дистимною акцентуацією характеру, вегетативними або фізичними порушеннями.

Як і у дорослих, стрес у дітей є характерним і індивідуальним для кожного з них. Не кожна дитина піддається стресу в один і той же час. Одна дитина може легко пройти через дні навчання в школі без жодних зусиль, отримуючи високі оцінки без найменших зусиль, а от для іншого суперництво в школі здається настільки страшним, що у нього починаються спазми в животі та головні болі навіть при вигляді шкільного автобуса, що під'їжджає до зупинки. [20]

Крім того, діти, які відчувають значний стрес, реагують на нього по-різному. Деякі маленькі діти можуть повернутися до дитячої поведінки, такої як тримати в роті великий палець або мочитися в ліжку. Підлітки демонструють ознаки депресії, стають мовчазними і замкнутими, уникають друзів. А інші виявляють стрес у скрутній поведінці - приступах роздратування або спалахах люті, які показують, що вони втрачають контроль над собою. [10]

Б.Х. Варданян визначає стресостійкість як особливу взаємодію всіх компонентів психічної діяльності, в тому числі емоційних. Він пише, що стресостійкість «... можна більш конкретно визначити як властивість особистості, що забезпечує гармонійне відношення між всіма компонентами психічної діяльності в емоціогенної ситуації і, тим самим, сприяє успішному виконанню діяльності» [2, 24].

На одну з істотних сторін стресостійкості звертає свою увагу П.Б. Зільберман, кажучи про те, що стійкість може бути недоцільним явищем, що характеризує відсутність адекватного відображення ситуації, що змінилася, що свідчить про недостатність гнучкості, пристосовності. Він же пропонує свою і, на наш погляд, одну з найвдаліших трактувань стресостійкості, розуміючи під нею «.. інтегративну властивість особистості, що характеризується такою взаємодією емоційних, вольових, інтелектуальних і мотиваційних компонентів психічної діяльності індивідуума, яке забезпечує оптимальне успішне досягнення мети діяльності в складній емотивій обстановці »[5, 20].

Багатьма фахівцями доведено взаємозв'язок між фізичним і психологічним здоров'ям, а з цього випливає, що не тільки фізичне здоров'я страждає від неспроможної "психологічної форми" людини, але і психологічний стан безпосередньо залежить від фізичної підготовки. Фізичні вправи, загартування, здорове харчування - все це є міцними складовими в такому щиті від стресів, як стресостійкість.

У сучасних дослідженнях стресостійкість розглядається як якість особистості, що складається із сукупності таких компонентів:

А) психофізіологічного (тип, властивості нервової системи),

Б) мотиваційного (сила мотивів визначає значною мірою емоційну стійкість. Одна й та ж людина може виявити різну ступінь її в залежності від того, які мотиви спонукають її проявляти активність. Змінюючи мотивацію, можна збільшити (або зменшити) емоційну стійкість),

В) емоційного компонента - емоційного досвіду особистості, накопиченого в процесі подолання негативних впливів екстремальних ситуацій,

Г) вольового компонента, який виражається в свідомій саморегуляції дій, приведення їх у відповідність з вимогами ситуації,

Д) інформаційного компоненту - професійної підготовленості, інформованості та готовності особистості до виконання тих чи інших завдань,

Е) інтелектуального компонента - оцінка вимог ситуації, прогноз її можливої зміни, прийняття рішень про способи дій. [9]

Стійкість людини до виникнення різних форм стресових реакцій визначається, перш за все, індивідуально-психологічними особливостями і мотиваційною орієнтацією особистості. Слід зазначити, що екстремальний вплив далеко не завжди чинить негативний вплив на ефективність виконуваної діяльності. Більш високий рівень стресостійкості відрізняє людей, в системі цінностей яких переважають так звані духовні цінності. Навпаки, домінування цінностей матеріального характеру призводить до зниження рівня стресостійкості та формуванню своєрідної стресозалежності. Остання виражається в появі особливого світогляду, відповідно до якого стрес є невід'ємна властивість життя взагалі.

Всіх людей можна умовно розділити на 4 групи по стресостійкості:

1. Стресостійкі люди завжди готові до будь-яких змін і з легкістю їх приймають. Вони запросто долають труднощі в кризових ситуаціях.

2. Стресонестійким людям складно адаптуватися до змін, їм складно змінювати свою поведінку, установки, погляди. Якщо щось пішло не так, то вони вже знаходяться в стані стресу.

3. Стресотренуючі люди взагалі готові до змін, але тільки не до миттєвих і не до глобальних. Цим людям властиво адаптуватися до навколишнього оточення поступово, без різких рухів, але якщо це неможливо, то вони легко впадають у депресію. Якщо ж одні і ті ж ситуації, що викликають стрес, повторюються, то стресотренуючі звикають до них і реагують на них уже більш спокійно.

4. Стресогальмуючі люди не стануть змінюватися під впливом зовнішніх подій, вони мають тверді позиції і свої світоглядні установки. Однак такі люди можуть піти на одноразову зміну психотравмуючої сфери життя. Якщо ж стреси постійно супроводжують таку людину, то вона губиться .[6; 8; 13]

Стресостійкість - якість непостійна, і отже її можна розвивати (підвищувати) тренуванням (психотренінг), звичкою до щоденної напруженої творчої праці.

Виділяють три основні чинники, що впливають на стресові стани: фізіологічний, поведінковий і суб'єктивний. Л.А.Китаїв-Смик додає до цього переліку соціально-психологічний фактор, в першу чергу зміни в спілкуванні, а також психологічний фактор стресу.

Виділяють наступні етапи в процесі розвитку стресостійкості.

1) Інтерпретація та оцінка ситуації.

Інтерпретуються і оцінюються:

а) вимоги ситуації, величина навантаження, ступінь загрози (добробуту, здоров'ю, авторитету та ін),

б) можливості організму і особистості,

в) співвідношення вимог ситуації і можливостей людини. Крім деяких фізіологічних стресорів, всі інші не діють на людину безпосередньо, безпосередньо впливає образ стресора, інтерпретація стресора, ситуації.

2) Оцінка (аналіз) стресових змін у своєму організмі. Часто "мішенню" стресорного впливу є якась окрема система організму або сфера особистості [36]. Початкові стресові зрушення можуть бути викликані розладом або травмою одного органу, підвищеної навантаженням на 1 сферу особистості (напр. інформацаційне перевантаження), втратою або зміною 1 особистісно значимого зв'язку, значущого соц. якості. Потім розвертаються множинні реакції, наступають різноманітні наслідки.

3) Найбільш важливим етапом є адаптаційний процес.У ньому може домінувати один з трьох напрямів:

а) протидія,

б) пристосування,

в)ухилення від стресорного впливу.

Встановлені вікові та статеві особливості в прояві стресостійкості та стратегій оволодіння. У порівнянні з молодими людьми, люди похилого віку використовують менш енергійні форми оволодіння. Молоді люди - активні стратегії. Літні - пасивні.

Чоловіки - або нічого не роблять, або йдуть на пряму активну дію. Жінки - пасивна стратегія або пошук допомоги.

Ступінь реакції на стресові події осіб середнього віку набагато вище, ніж у літніх людей [31]

Стресостійкість, так само як і інші особисті властивості, формується в діяльності. Навчальна діяльність, на думку Л.С. Виготського, є формою реалізації здібностей учня. Не менш важлива функція навчальної діяльності - соціальна. Саме в навчальній діяльності підліток включається в систему навчальних відносин, засвоює моральні цінності та соціальні норми, здобуває досвід міжособистісного спілкування. Тому важлива така організація навчального процесу, яка поряд зі зниженням конфліктогенності навчальної діяльності дозволить вирішити й завдання формування стресостійкості.

Фактори, що впливають на стресостійкість:

- Психологічна компетентність, тобто усвідомлення своїх особистісних, психофізіологічних якостей; знання симптомів, характеристик і картини стресового стану; усвідомлення його наслідків;

- Життєвий досвід, в тому числі поведінку в тих чи інших ситуаціях, спосіб реагування, сформовані відносини;

- Особистісні особливості, у тому числі спрямованість, мотивація, рівень особистісної саморегуляції, готовність до активних дій, володіння психорегулятивними технологіями поведінки; вміння будувати міжособистісні стосунки.



Розділ 2. Емпіричне дослідження агресивності та стресостійкості підлітків

2.1 Огляд методик дослідження

Згідно до цілі нашого дослідження ми ознайомилися з існуючими техніками і методиками, які спрямовані на діагностику агресивної поведінки та виявлення стресостійкості у підлітків.

Для дослідження на виявлення агресивності застосували методику розроблену А. Бассом і А. Дарки.

А. Басс сприйняв ряд положень своїх попередників, розділив поняття агресії і ворожості і визначив останню як: "... реакцію, розвиваючу негативні почуття і негативні оцінки людей і подій". Створюючи свій опитувальник, диференціюючий прояви агресії і ворожості, А. Басе і А. Дарки виділили наступні види реакцій:

1. Фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особи.

2. Непряма - агресія, обхідним шляхом направлена на іншу особу або ні на кого не спрямована.

3. Роздратування - готовність до прояву негативних почуттів при найменшому порушенні (запальність, грубість).

4. Негативізм - опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти сталих звичаїв і законів.

5. Образа - заздрість і ненависть до оточуючих за дійсні і вигадані дії.

6. Підозрілість - в діапазоні від недовіри і обережності по відношенню до людей до переконання в тому, що інші люди планують і приносять шкоду.

7. Вербальна агресія - вираз негативних почуттів як через форму (крик, вереск), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози).

8. Почуття провини - висловлює можливе переконання суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, що надходить зло, а також відчуваються їм докори сумління.

Опитувальник складається з 75 тверджень, на які випробовуваний відповідає "так" чи "ні". [Додаток 1].

Відповіді оцінюються по восьми шкалах наступним чином:

1. Фізична агресія:

"Так" = 1, "ні" -0: 1, 25, 33, 48, 55, 62, 68; "ні" = 1, "так" = 0: 9,17, 41

2. Непряма агресія:

"Так" - 1, "ні" = 0: 2,18, 34,42, 56, 63; "ні" = 1, "так" - 0: 10, 26,49

3. Дратівливість:

"Так" = 1, "ні" = 0: 3,19,27,43, 50, 57,64,72; "ні" = 1, "так" = 0: 11, 35,69

4. Негативізм:

"Так" = 1, "ні" = 0: 4, 12, 20, 28; "ні" - 1, "так" = 0: 36

5. Образа:

"Так" = 1, "ні" - 0: 5, 13, 21,29,37,51,58; "ні" - 1, "так" = 0: 44

6. Підозрілість:

"Так" = 1, "ні" = 0: 6,14,22,30,38,45,52,59; "ні" = 1, "так" = 0: 65, 70

7. Вербальна агресія:

"Так" = 1, "ні" = 0: 7, 15, 23, 31, 46, 53, 60, 71, 73; "ні" - 1, "так" = 0: 39,66,74,75

8. Почуття провини: "так" -1, "ні" = 0: 8, 16, 24, 32, 40, 47,54,61,67

Індекс ворожості включає в себе 5 і 6 шкалу, а індекс агресивності (як прямої, так і мотиваційної) включає в себе шкали 1, 3, 7.

Нормою агресивності є величина її індексу, рівна 21±4, а ворожості

- 7 ±3. При цьому звертається увага на можливість досягнення певної величини, що показує ступінь прояву агресивності.

Серед методик на визначення стресостійкості ми обрали методику Холмса-Раге .

Американські вчені Холмс і Раге тривалий час присвятили вивченню залежності психічних і фізичних захворювань різного походження від стресогенних ситуацій. В ході досліджень вони опитали та оглянули понад п'ять тисяч осіб. В результаті Холмс і Раге прийшли до висновку, що психічні та фізичні захворювання (сюди ж можна віднести і тікозні гіперкінези) часто передують серйозними подіями та змінами в людському житті. На підставі своєї роботи вони створили шкалу, де кожній події в житті людини відповідає свій бал стресогоненності.

Коли бали сумуються можна дізнатися, наскільки висока ймовірність захворювання у людини, і яка його ступінь опірності стресу. Саме друге нас цікавить найбільше. Підліткам роздається анкета з тестом Холмса-Раге, адаптована для дітей. Тест містить 43 події. Навпроти кожної з них досліджуваний підліток ставить відмітку, а потім бали сумуються в ході обробки анкет. Чим вище кількість балів, тим вище стресостійкість. Однак занадто велика кількість балів також - свідчення схильності до нервового захворювання. [Додаток 2]

- Менше 150 балів - достатньо висока стресостійкість;

- 150-199 балів - висока стресостійкість;

- 200-299 балів - порогова стресостійкість;

- 300 і більше балів - низька стресостійкість (вразливість).

2.2 Дослідження та інтерпретація результатів проведених емпіричних дослідів

Дослідження проводилося серед учнів 10-го класу, школи №285 м. Києва. В дослідженні прийняли участь 15 підлітків віком 15-16 років, з них 7 хлопчиків і 8 дівчат. Перед початком проведення дослідження з учасниками була проведена інструкція. Дослідження проводилося у денний час у спокійних обставинах.

Для того, щоб дослідити рівень агресивності у підлітків, ми застосували методику А. Басса й А. Дарки. В результаті були отримані наступні дані.



Таблиця №1. Результати дослідження факторів агресивності у підлітків

Досліджувані	вік	стать	Ф А	НА	Д	Н	О	П	В А	П П	Індекс ворожості	Індекс агресивн.	Рівень
1	16	Ч	8	6	9	5	5	5	9	7	10	26	Високий
2	16	Ч	6	6	6	9	3	3	7	9	6	19	Норма
3	15	Ж	7	5	4	4	5	5	7	5	10	19	Норма
4	15	Ж	7	1	3	2	6	7	6	8	13	16	Низький
5	15	Ж	9	6	7	5	6	6	10	7	12	26	Високий
6	16	Ч	3	3	2	2	1	2	4	8	3	9	Низький
7	16	Ж	3	6	9	2	5	6	7	7	11	19	Норма
8	16	Ж	5	3	3	3	1	4	8	7	5	16	Низький
9	15	Ж	4	4	4	2	7	7	7	9	14	15	Низький
10	16	Ж	4	4	5	2	6	6	9	9	12	18	Норма
11	16	Ч	8	5	6	4	1	5	8	6	6	22	Норма
12	15	Ч	7	2	2	4	1	6	6	7	7	15	Низький
13	15	Ч	10	5	7	4	6	3	9	4	10	24	Високий
14	15	Ж	5	4	4	1	6	4	11	9	10	20	Норма
15	15	Ч	4	4	3	1	2	4	3	9	6	10	Низький

За результатами методики Басса-Дарки на виявлення агресивності, серед досліджуваних:

20% - високий рівень агресивності

40% - норма агресивності

40% - низький рівень агресивності

Також ми відокремили дані хлопців та дівчат, результати звели в таблицю № 2 і №3.

Таблиця №2. Результати дослідження факторів агресивності у дівчат

№ п/п	№ Досліджуваного	вік	Ф А	НА	Д	Н	О	П	В А	П П	Індекс Ворожості	Індекс Агресивності	Рівень
1	3	15	7	5	4	4	5	5	7	5	10	19	Норма
2	4	15	7	1	3	2	6	7	6	8	13	16	Низький
3	5	15	9	6	7	5	6	6	10	7	12	26	Високий
4	7	16	3	6	9	2	5	6	7	7	11	19	Норма
5	8	16	5	3	3	3	1	4	8	7	5	16	Низький
6	9	15	4	4	4	2	7	7	7	9	14	15	Низький
7	10	16	4	4	5	2	6	6	9	9	12	18	Норма
8	14	15	5	4	4	1	6	4	11	9	10	20	Норма

За результатами методики Басса-Дарки на виявлення агресивності, серед досліджуваних дівчат:

13% - високий рівень агресивності

50% - норма агресивності

37% - низький рівень агресивності

Таблиця №3. Результати дослідження факторів агресивності у хлопців.

№ п/п	№ Досліджуваного	вік	Ф А	НА	Д	Н	О	П	В А	П П	Індекс ворожості	Індекс Агресивності	Рівень
1	1	16	8	6	9	5	5	5	9	7	10	26	Високий
2	2	16	6	6	6	9	3	3	7	9	6	19	Норма
3	6	16	3	3	2	2	1	2	4	8	3	9	Низький
4	11	16	8	5	6	4	1	5	8	6	6	22	Норма
5	12	15	7	2	2	4	1	6	6	7	7	15	Низький
6	13	15	10	5	7	4	6	3	9	4	10	24	Високий
7	15	15	4	4	3	1	2	4	3	9	6	10	Низький

За результатами методики Басса-Дарки на виявлення агресивності, серед досліджуваних хлопців:

28% - високий рівень агресивності

28% - норма агресивності

43% - низький рівень агресивності

Для того, щоб виявити рівень стресостійкості підлітків ми використали методику Холмса і Раге. Отримані результати ми внесли до таблиці № 4.



Таблиця № 4. Результати дослідження стресостійкості

Досліджувані	Вік	Стать	Ступінь стресостійкості	Рівень
1	16	Ч	274	Порогова
2	16	Ч	253	Порогова
3	15	Ж	223	Порогова
4	15	Ж	313	Низька
5	15	Ж	196	Висока
6	16	Ч	138	Достатньо висока
7	16	Ж	314	Низька
8	16	Ж	194	Висока
9	15	Ж	169	Висока
10	16	Ж	228	Порогова
11	16	Ч	257	Порогова
12	15	Ч	212	Порогова
13	15	Ч	207	Порогова
14	15	Ж	147	Достатньо висока
15	15	Ч	289	Порогова

За результатами методики Холмса-Раге на виявлення стресостійкості:

13% - достатньо висока стресостійкість

20% - висока стресостійкість

53% - порогова стресостійкість

13% - низька стресостійкість

У таблицях №5 і №6 ми відобразили результати дослідження хлопців та дівчат окремо.

Таблиця № 5. Результати дослідження стресостійкості у дівчат

№ п/п	№ Досліджуваного	Вік	Стать	Ступінь стресостійкості	Рівень
1	3	15	Ж	223	Порогова
2	4	15	Ж	313	Низька
3	5	15	Ж	196	Висока
4	7	16	Ж	314	Низька
5	8	16	Ж	194	Висока
6	9	15	Ж	169	Висока
7	10	16	Ж	228	Порогова
8	14	15	Ж	147	Достатньо висока



За результатами методики Холмса-Раге на виявлення стресостійкості, серед досліджуваних дівчат:

13% - достатньо висока стресостійкість

37% - висока стресостійкість

25% - порогова стресостійкість

25% - низька стресостійкість

Таблиця № 6. Результати дослідження стресостійкості у хлопців

№ п/п	№ Досліджуваного	Вік	Ступінь стресостійкості	Рівень
1	1	16	274	Порогова
2	2	16	253	Порогова
3	6	16	138	Достатньо висока
4	11	16	257	Порогова
5	12	15	212	Порогова
6	13	15	207	Порогова
7	15	15	289	Порогова

За результатами методики Холмса-Раге на виявлення стресостійкості, серед досліджуваних хлопців:

14% - достатньо висока стресостійкість

86% - порогова стресостійкість

Для того щоб, виявити чи існує зв'язок між агресивністю і стресотійкістю, ми звели результати двох методик в таблицю №7.

Таблиця №7. Результати дослідження рівню агресивності у підлітків та порівняння із рівнем стресостійкості

№ п/п	№ Досліджуваного	вік	стать	Індекс Агресивності	Рівень	Ступінь стресостійкості	Рівень
1	1	16	Ч	26	Високий	274	Порогова
2	5	15	Ж	26	Високий	196	Висока
3	13	15	Ч	24	Високий	207	Порогова
4	11	16	Ч	22	Норма	257	Порогова
5	14	15	Ж	20	Норма	147	Достатньо висока
6	2	16	Ч	19	Норма	253	Порогова
7	3	15	Ж	19	Норма	223	Порогова
8	7	16	Ж	19	Норма	314	Низька
9	10	16	Ж	18	Норма	228	Порогова
10	4	15	Ж	16	Низький	313	Низька
11	8	16	Ж	16	Низький	194	Висока
12	9	15	Ж	15	Низький	169	Висока
13	12	15	Ч	15	Низький	212	Порогова
14	15	15	Ч	10	Низький	289	Порогова
15	6	16	Ч	9	Низький	138	Достатньо висока

Таким чином виходячи з результатів вищезазначеної таблиці, серед осіб з високим рівнем агресивності:

67% - порогова стресостійкість

33% - висока стресостійкість

Серед осіб з нормою агресивності:

67% - порогова стресостійкість

16% - достатньо висока

16% - низька стресостійкість

Серед осіб з низьким рівнем агресивності:

33% - висока стресостійкість

33% - порогова стресостійкість

16% - достатньо висока

16% - низька стресостійкість

У таблиці №8 та №9 ми відобразили результати у дівчат та хлопців окремо.



Таблиця №8. Результати дослідження рівню агресивності у дівчат та порівняння із рівнем стресостійкості

№ п/п	№ Досліджуваного	вік	Індекс агресивності	Рівень	Ступінь стресостійкості	Рівень
1	5	15	26	Високий	196	Висока
2	14	15	20	Норма	147	Достатньо висока
3	3	15	19	Норма	223	Порогова
4	7	16	19	Норма	314	Низька
5	10	16	18	Норма	228	Порогова
6	4	15	16	Низький	313	Низька
7	8	16	16	Низький	194	Висока
8	9	15	15	Низький	169	Висока

Серед дівчат з високим рівнем агресивності:

100% - висока стресостійкість

Серед дівчат з нормою агресивності:

50% - порогова стресостійкість

25% - достатньо висока

25% - низька стресостійкість

Серед осіб з низьким рівнем агресивності:

67% - висока стресостійкість

33% - низька стресостійкість

Таблиця № 9. Результати дослідження рівню агресивності у хлопців та порівняння із рівнем стресостійкості

№ п/п	№ Досліджуваного	вік	Індекс агресивності	Рівень	Ступінь стресостійкості	Рівень
1	1	16	26	Високий	274	Порогова
2	13	15	24	Високий	207	Порогова
3	11	16	22	Норма	257	Порогова
4	2	16	19	Норма	253	Порогова
5	12	15	15	Низький	212	Порогова
6	15	15	10	Низький	289	Порогова
7	6	16	9	Низький	138	Достатньо висока

Серед хлопців з високим рівнем агресивності:

100% - порогова стресостійкість

Серед хлопців з нормою агресивності:

100% - порогова стресостійкість

Серед хлопців з низьким рівнем агресивності:

67% - порогова стресостійкість

33% - достатньо висока

Проаналізувавши дані, ми можемо зробити висновок, що між стресостійкістю та рівнем агресивності у підлітковому віці зв'язку немає, а отже, наша гіпотеза не підтвердилась. Проведене дослідження агресивності у підлітковому віці підтверджує, що практично усім підліткам притаманна агресивність, яка виявляється у тій чи іншій формі та на тому чи іншому рівні. За результатами проведеного дослідження виявлено, що найбільш характерним для підлітків є прояв агресії вербальної яка поєднується із почуттям провини, що пояснюється особливостями підліткового віку - захист власного «Я» через відкритий прояв агресії. Також у хлопців високі показники фізичної агресії, це можна пояснити тим, що у них більш високий рівень тестостерону в порівнянні з дівчатами, це по-перше. По-друге, вони повинні хоч якось випускати негатив, а плакати частіше їм не дозволяється вихованням. За допомогою бійки вони випускають свої негативні емоції, бо їм складніше, ніж дівчатам виразити їх вербально. Що стосується стресостійкості, то здебільшого високі та порогові показники, і лише у декількох дівчат спостерігається низька, у хлопців переважно порогова. Це свідчить про те, що підлітки добре адаптуються до навколишнього середовища, схильні пригнічувати свої емоції, долати труднощі, проявляти витримку.



Висновок

В результаті проведеного вивчення теоретичних положень та проведення емпіричного дослідження агресивності та стресостійкості підлітків, можна зробити наступні висновки.

У сучасній психології проблема агресивності особистості є біполярним явищем. З одного боку агресивність, як якість особистості є невід'ємною динамічною характеристикою активності й адаптивності людини. У "нормі" вона може виявлятися якістю соціально прийнятою і навіть необхідною. Але її надмірний або недостатній прояв може мати негативні наслідки.

Поняття агресія та агресивність не однозначні. У психологічному словнику "готовність суб'єкта до агресивної поведінки розглядається як відносно стійка риса особистості - агресивність" [43]. Як вважає А. Басс, агресивність проявляється в схильності до нападу на інших, в непрямих агресивних реакціях і вербальної агресії, а також негативізмі. Згідно В.П. Пошівалову (1986), під агресивністю необхідно розуміти індивідуальну схильність до агресивної поведінки, готовність зробити агресивний акт [44]. За визначенням А.А. Реана (1999), "агресивність, це властивість особистості, що виражається в готовності до агресії" [45]. На думку М. Н. Жарової (2001), агресивність відображає внутрішню психологічну готовність за допомогою силових методів досягти певнох цілі. І підкреслює, що агресивність є необхідною складовою агресії в будь-яких її формах. Ю.М. Антонян і В.В, Гульдан (1991) вважають, що агресивність виражається в суб'єктивній тенденції до ворожої поведінки, спрямованої до повного або часткового пригнічення іншої людини або інших людей, їхньому обмеженню, керуванню ними, на заподіяння їм шкоди або страждань [27].

На виникнення агресивного поводження підлітків впливають такі фактори як сімейні взаємостосунки і стиль виховання в сім'ї, взаємовідношення, які склалися з педагогами, однокласниками, друзями, а також той потік агресії, який підліток щоденно зустрічає на екранах телевізорів, у кінотеатрах, в комп'ютерних іграх.

Стресостійкість людини - вміння долати труднощі, пригнічувати свої емоції, розуміти людські настрої, проявляючи витримку і такт. [19]

Стресостійкість визначається сукупністю особистісних якостей, що дозволяють людині переносити значні інтелектуальні, вольові та емоційні навантаження, обумовлені особливостями професійної діяльності, без особливих шкідливих наслідків для діяльності, оточуючих і свого здоров'я.

Стрессодоступність - особистісні якості, що перешкоджають подоланню емоційних навантажень [10; 41]. Стресостійкість характерна для фізично здорових, емоційно стабільних особистостей з активною життєвою позицією, з низькою тривожністю й адекватною самооцінкою.

Діти схильні до стресу сильніше, ніж дорослі. На них надають в ранньому віці більш сильний вплив фізичні та природні стресори, а в підлітковому - стресори оцінок. Можна говорити про знижену стресостійкість у підлітків, особливо якщо вона супроводжується дистимною акцентуацією характеру, вегетативними або фізичними порушеннями.

Як і у дорослих, стрес у дітей є характерним і індивідуальним для кожного з них. Не кожна дитина піддається стресу в один і той же час. Одна дитина може легко пройти через дні навчання в школі без жодних зусиль, отримуючи високі оцінки без найменших зусиль, а от для іншого суперництво в школі здається настільки страшним, що у нього починаються спазми в животі та головні болі навіть при вигляді шкільного автобуса, що під'їжджає до зупинки.

Для дослідження на виявлення агресивності ми застосували методику розроблену А. Бассом і А. Дарки.

А. Басс сприйняв ряд положень своїх попередників, розділив поняття агресії і ворожості і визначив останню як: "... реакцію, розвиваючу негативні почуття і негативні оцінки людей і подій".

Серед методик на визначення стресостійкості ми обрали методику Холмса-Раге .

Американські вчені Холмс і Раге тривалий час присвятили вивченню залежності психічних і фізичних захворювань різного походження від стресогенних ситуацій. В ході досліджень вони опитали та оглянули понад п'ять тисяч осіб. В результаті Холмс і Раге прийшли до висновку, що психічні та фізичні захворювання (сюди ж можна віднести і тікозні гіперкінези) часто передують серйозними подіями та змінами в людському житті. На підставі своєї роботи вони створили шкалу, де кожній події в житті людини відповідає свій бал стресогоненності.

Проаналізувавши дані, ми можемо зробити висновок, що між стресостійкістю та рівнем агресивності у підлітковому віці зв'язку немає, а отже, наша гіпотеза не підтвердилась. Проведене дослідження агресивності у підлітковому віці підтверджує, що практично усім підліткам притаманна агресивність, яка виявляється у тій чи іншій формі та на тому чи іншому рівні. За результатами проведеного дослідження виявлено, що найбільш характерним для підлітків є прояв агресії вербальної яка поєднується із почуттям провини, що пояснюється особливостями підліткового віку - захист власного «Я» через відкритий прояв агресії. Також у хлопців високі показники фізичної агресії, це можна пояснити тим, що у них більш високий рівень тестостерону в порівнянні з дівчатами, це по-перше. По-друге, вони повинні хоч якось випускати негатив, а плакати частіше їм не дозволяється вихованням. За допомогою бійки вони випускають свої негативні емоції, бо їм складніше, ніж дівчатам виразити їх вербально. Що стосується стресостійкості, то здебільшого високі та порогові показники, і лише у декількох дівчат спостерігається низька, у хлопців переважно порогова. Це свідчить про те, що підлітки добре адаптуються до навколишнього середовища, схильні пригнічувати свої емоції, долати труднощі, проявляти витримку.



Список використаної літератури

1. Алферов А.Д. Психология развития школьников [Текст]. - Ростов-на-Дону, 2000.

2. Амирхан, Д. Индикатор копинг-стратегий [Текст] / Д. Амирхан. - Электронный ресурс: http://www.psyfaq.ru/