Психологія свідомого і несвідомого. Здібності, обдарованість, талант: взаємозв’язок і розбіжність понять

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет

Харківський політехнічний інститут

кафедра педагогіки і психології

Контрольна робота

за курсом

"Психологія"

ПСИХОЛОГІЯ СВІДОМОГО І НЕСВІДОМОГО.

ЗДІБНОСТІ, ОБДАРОВАНІСТЬ, ТАЛАНТ: ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК

І РОЗБІЖНІСТЬ ПОНЯТЬ

Виконав:

Студент 3 курсу

Бичек Євгеній

Ізюм - 2014

План

І. Психологія свідомого і несвідомого

Вступ

1. Поняття свідомості

2. Поняття про несвідоме

3. Співвідношення свідомого і несвідомого

Висновок

Список використаної літератури

ІІ. Здібності, обдарованість, талант: взаємозв'язок та розбіжність понять

Вступ

1. Поняття здібностей

2. Рівні розвитку здібностей

2.1. Поняття обдарованості

2.2. «Загальні» і «спеціальні» здібності і обдарованість

2.3. Талант і геніальність

Висновок

Список використаної літератури

І. Психологія свідомого і несвідомого

Вступ

Однією з найбільших загадок, над розгадкою якої вже не одне століття трудяться вчені мужі всього світу, є таємниця людського розуму. Цього прекрасного дару, яким володіє людина і завдяки яким він володіє польотом у світ мрії і фантазії, в минуле і в майбутнє, завдяки якій він досяг такого високого рівня розвитку і може втілювати в життя самі сміливі свої задуми.

Але що ж являє собою наша психіка, таємниця якої з глибокої давнини хвилював людські уми?

свідомість здібності обдарованість геніальність

1. Поняття свідомості

Вищим рівнем психічного відображення, властивого тільки людині як суспільно-історичній істоті, є свідомість. Свідомість - це відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої себе.

Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність. Свідомість - особливе утворення, що сформувалось у ході суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспрямованого психічного відображення. Вона являє собою таку функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекватному, узагальненому, цілеспрямованому активному відображенні, що здійснюється в символічній формі, й творчому перетворенні зовнішнього світу, у зв'язку вражень, що постійно надходять, із попереднім досвідом, у виділенні людиною себе з навколишнього середовища і протиставленні йому як суб'єкт об'єкту. Свідомість полягає в емоційній оцінці дійсності, забезпеченні діяльності цілеполягання, у попередній побудові дій та передбаченні їхніх наслідків, у контролюванні поведінки і керуванні нею, у здатності особистості давати собі раду в оточуючому матеріальному світі, у власному духовному житті.

Отже, свідомість - не просто образ дійсності, а особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення і перетворення дійсності.

Свідомість сучасної людини є продуктом всесвітньої історії, результатом багатовікового розвитку практичної і пізнавальної діяльності, багатьох поколінь людей. Але щоб її зрозуміти, необхідно з'ясувати, як вона зароджувалась. Свідомість має не тільки свою соціальну історію, а й природну передісторію - розвиток своїх суто біологічних передумов.

Свідомість - це насамперед знання. Без знання свідомості не існує. Ось чому в сучасній філософській літературі більшість дослідників вказують на важливу роль пізнавальної (когнітивної), емоційної та мотиваційно-вольової форм діяльності свідомості. Поза знанням нема свідомості. Усвідомити який-небудь об'єкт - значить включити його в систему своїх знань і віднести до певного класу предметів, явищ. Свідомість постає як знання про зовнішній і внутрішній світ, про самого себе. Логічна структура когнітивної діяльності людини складається із чуттєво-сенситивного, абстрактно-мисленного та інтуїтивного рівнів. На цих рівнях виникають чуттєві й понятійні образи, які становлять предметно-змістовну основу мислення. А саме мислення є процесом оперування чуттєвим змістом і логічними формами, що має на меті синтез чуттєвого і раціонального надбання нової пізнавальної інформації. До пізнавальних здатностей людини належить також увага і пам'ять. Але у когнітивній сфері свідомості провідна роль, безперечно, належить понятійному мисленню. Саме воно забезпечує всій пізнавальній діяльності предметний, усвідомлений характер.

Отже, необхідною складовою свідомості є знання. Однак свідомість не зводиться тільки до знання, не тотожна йому. Свідомість проявляється не лише в узагальненому знанні навколишньої дійсності, а й у певному спілковому, теоретичному і практичному ставленні до неї. Тому іншою необхідною складовою свідомості є переживання людиною того, що для неї в навколишній дійсності є значущим. Якщо призначення пізнавальної діяльності свідомості - це якомога більш адекватне пізнання об'єкта, то, відображаючи світ у формі переживань, людина оцінює його, виявляє своє ставлення до обставин, що вже існують або передбачаються нею, до власної діяльності та її результатів, до інших людей, до того, що задовольняє або не задовольняє її потреби, відповідає чи не відповідає її інтересам, уявленням і поняттям. Людина усвідомлює не тільки об'єкти, їхні властивості та зв'язки, а й їхню значущість для себе, суспільства, що й створює умови для актуалізації механізмів, які забезпечують розгортання цілеспрямованої діяльності.

Свідомість не дана людині від народження. Вона формується не природою, а суспільством. З'явившись на світ, дитина ще не здатна відразу суб'єктивно відокремити себе від зовнішньою світу, вона немовби «розчинена» в ньому, її свідомість складається поступово через оволодіння в процесі життєдіяльності багатствами суспільної свідомості.

Свідомість - це продукт суспільно-історичною розвитку людства.

Основою якісної зміни в розвитку психіки - переходу до свідомості - є специфічна людська діяльність, праця, що являє собою спільну перетворювальну діяльність, спрямовану на загальну ціль (при відмінності функцій, що виконуються окремими людьми і суттєво відрізняються від будь-яких тварин).

Емоційна сфера свідомості - складне, мало досліджене явище. Спроба виділити її структури і типологізувати їх не вдалась. Емоції - це відображення об'єкта у формі психічного переживання, душевного хвилювання, безпосереднього переживання життєвого смислу явищ і ситуацій та оцінювального ставлення до того, з чим людина має справу. Емоційну сферу становлять почуття (радість, горе, любов, ненависть та ін.), афекти (лють, жах, відчай), пристрасті та самопочуття. У емоціях предмети відображаються не в образах, а в їхньому ставленні до людини, суспільства, їхніх потреб, інтересів.

Мотиваційно-вольова сфера представлена мотивами, інтересами, потребами суб'єкта в єдності із здібностями у досягненні цілей.

Отже, вищим рівнем розвитку психіки є свідомість. Свідомість це вища інтегрована форма психіки, яка складається під впливом суспільно-історичних умов в трудовій діяльності людини та її спілкування з іншими людьми. Суть свідомості полягає в усвідомленні того, що відображається. Свідомість як вища форма відображення властива тільки людині. Вона представляє собою єдність всіх форм пізнання людини, її переживань і відношень до того, що відображається. Відчуття, пам'ять, мислення, настрій, мрія, настирливість, принциповість і всі інші психічні процеси, стани і властивості людини є різними проявами її свідомості. Свідомість це інтегральний момент психічних явищ. В психічній діяльності немає окремих психічних актів, усі вони взаємопов'язані, але кожен при цьому зберігає свою специфіку. Завдяки свідомості людина не лише пристосовується до навколишнього світу, але й змінює його у відповідності до своїх потреб. Свідомість людини виявляється в її діяльності.

В структурі людської свідомості виділяють такі її компоненти:

1. знання як система відповідних понять;

2. пізнавальні процеси (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява), завдяки яким здійснюється відображення навколишнього світу;

3. самосвідомість як розрізнення суб'єкта і об'єкта (тобто того, що належить «Я» і «не-Я»). Самосвідомість проявляється в пізнавальній, емоційній і вольовій формах.

4. воля, яка забезпечує цілеутворюючу діяльність людини. Завдяки випереджальному відображенню людина розкриває причинно-наслідкові зв'язки, передбачає майбутнє, ставить перед собою мету, враховує мотиви і приймає вольові рішення. Вносить необхідні корективи, переборює труднощі.

5. почуття як наявність емоційно-оцінних ставлень до цього, що відбувається навколо до інших людей і до себе самого. Ця характеристика свідомості проявляється найбільш виразно в таких моральних почуттях як патріотизм, обов'язок, національна гордість і інші.

Розрізняють низький і високий рівень свідомості. Про низький рівень свідомості говорять тоді, коли людина не достатньо усвідомлює обставини, за яких вона діє і своє ставлення до них. Високий рівень свідомості характеризується тим, що людина розкриває суттєві необхідні зв'язки, керуючись віддаленою і суспільно значущою метою та мотивами і відповідно планує, організує і регулює свої дії.

2. Поняття про несвідоме

Явища людської психіки дуже різноманітні. І далеко не всі з них охоплюються сферою свідомості. Психічна діяльність може не перебувати у фокусі свідомості, не досягати рівня свідомості (до свідомий чи перед свідомий стан) або опускатися нижче порога свідомості (підсвідоме). Сукупність психічних явищ, в стані дій, відсутніх у свідомості людини, що лежать поза сферою розуму, непідзвітні їй і принаймні в даний момент не піддаються контролю, належить до несвідомого. Терміни «несвідоме», «підсвідоме» часто трапляються в науковій і художній літературі, а також у повсякденному житті. Інколи про людину говорять: «Вона зробила це несвідомо», «Вона не хотіла цього, але так сталося» тощо. Часто ми звергаємо увагу на те, що ті або інші думки виникають у нас в голові мовби «самі по собі», в готовому вигляді, невідомо як і звідки. Поряд із свідомістю у «внутрішньому світі» людини існує рівень несвідомого. Сьогодні це визнала більшість вчених. Вважають, що несвідоме - це сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму.

Свідома діяльність людини не виключає наявності в ній несвідомого. Несвідоме це сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовлених впливами, про які людина не дає собі звіту. Залишаючись психічним, несвідоме являє собою таку форму відображення дійсності, при якій втрачається повнота, орієнтація в часі і просторі, порушується мовне регулювання поведінки. В несвідомому, на відміну від свідомості, неможливий цілеспрямований контроль людиною тих дій, які вона здійснює, а також неможлива і оцінка їх результатів.

В сферу несвідомого входять психічні явища, які виникають у сні, зворотній реакції, які викликаються не відчуттями, а реально діючими подразниками (субсенсорні, субцептивні). Рухи, які в минулому були свідомими, але завдяки багаторазовому повторенню автоматизувались, стали навичками. До несвідомого відносяться і деякі патологічні явища, які виникають у психіці хворої людини (галюцинації, марення, ін.).

Несвідоме - це настільки специфічне людське психічне проявлення, яке як і свідомість детерміноване суспільними умовами існування людини. Воно виступає як часткове, не достатньо адекватне відображення світу у людському мозку.

До несвідомого належать сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності, а також інстинкти та запорогові почуття. Інстинкти і запорогові почуття - це такі структурні елементи несвідомого, які можуть зароджуватись на рівні підсвідомого, залежати від нього, а з часом переходити на рівень свідомості.

До структури несвідомого зараховуються також автоматизми й інтуїція, які можуть зароджуватись на рівні свідомості, а з часом поринати у сферу несвідомого. Під автоматизмами розуміють складні дії людини. Первинно утворюючись під контролем свідомості, в результаті довгого тренування та багаторазового повторювання, вони набувають несвідомого характеру.

Завдяки включенню несвідомого до психічної діяльності, на думку вчених, навантаження на свідомість зменшується, а це в свою чергу розширює поле творчих можливостей людини. Сучасна наука оперує і поняттям підсвідомого. Це особливий пласт або рівень несвідомого. До нього включаються психічні явища, пов'язані з переходом операцій діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму.

До несвідомих явищ відносять і наслідування, і творче натхнення, що супроводжується раптовим «осяянням» новою ідеєю, яка народжується немовби від якогось поштовху зсередини, і випадки миттєвого вирішення задач, які тривалий час не піддавалися свідомим зусиллям, і мимовільне згадування того, що здавалося назавжди забутим, та ін.

Несвідоме не є чимось містичним, його не варто уявляти як ірраціональну, «темну» силу, що затаїлася в глибинах психіки людини. Це цілком нормальна сторона психіки, особливий рівень психічної діяльності. Несвідомі процеси і явища реалізують специфічну функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекватному відображенні людиною дійсності й ефективному регулюванні її стосунків з цією дійсністю, що відбуваються за порогом свідомості.

На відміну від свідомості несвідоме не передбачає попередньої уявної побудови дій, проектування їхніх результатів і постановки мети. Кінцевим результатом несвідомого відображення та пізнання є пристосування до дійсності, засноване на неосмисленому врахуванні інформації про властивості та відношення предметів зовнішнього світу.

Несвідомі процеси виконують певну охоронну функцію: позбавляють психіку від постійного напруження свідомості там, де в цьому немає потреби. Розум людини ніс би, мабуть, непомірно великий тягар, якби був змушений контролювати кожний психічний акт, кожний рух і дію. Людина не могла б ані результативно думати, ані розумно діяти, якби всі елементи її життєдіяльності одночасно погребували усвідомлення.

Несвідоме як психічне явище характеризується не лише негативно - в розумінні чогось неусвідомленого (прихованого у даний момент, але здатного за певних умов виявитись у свідомості або приреченого назавжди залишатися невиявленим). Воно має позитивну особливість: це специфічне відображення, що має свою структуру, елементи якої пов'язані як між собою, так і з свідомістю та дією, впливаючи на них і відчуваючи їхній вплив на собі.

Поняття несвідомого у психологічній науці дуже ретельно досліджене З.Фрейдом, у його «теорії несвідомого», яку він побудував на низці феноменів, що спостерігалися при проведенні сеансів гіпнозу. Ним була помічена неусвідомленість причини виконуваних дій; абсолютне виконання дій, прагнення знайти пояснення своїм діям: можливість шляхом довгих розпитувань довести людину до пригадування істинної причини її дій.

На думку Фрейда, психічне життя людини визначається його потягами, головне з яких сексуальне - лібідо. Ці потяги мають великий енергетичний заряд, але не можуть бути безпосередньо задоволені завдяки механізму «моральної цензури». Не звертаючи уваги на це, вони періодично прориваються в свідоме життя людини, приймаючи потворні або символічні форми: сновидіння, помилкові дії, неврологічні симптоми.

Для дослідження проявів ж свідомого використовують метод вільних асоціацій та метод аналізу сновидінь.

У своїх роботах Фрейд встановив, що несвідоме проявляється у витісненні інфантильних і заборонених переживань, що зберігають свій енергетичний потенціал і виявляються у вигляді психічних порушень. Загалом теорія Фрейда розкриває несвідоме, як дію природжених інстинктивних потягів в психічному житті людини, що в свою чергу ще й біологічно детермінуються, забуваючи при цьому про соціальні та природні чинники в детермінації людської життєдіяльності.

Відомо, що навіть при ясній свідомості людина не завжди усе усвідомлює, тому що існує світ несвідомого. Ясперс писав, що у рамках несвідомого суб'єкт та об'єкт переживаються як окремі сутності, але особистість не усвідомлює розходження між ними скільки-небудь чітко. Без свідомості психічна субстанція не може проявити себе (її і немає без свідомості в зазначеному розумінні).

Говорячи про несвідоме, слід розрізняти події, дійсно пережиті особистістю, але залишені непоміченими, та події, що відбувалися за межами свідомості і, значить, не пережиті. Перші при сприятливих умовах можуть бути помічені й таким чином можуть довести свою реальність. Другі ж ніколи не можуть бути помічені. Отже, перед психологією та психопатологією стоїть важлива задача: висвітлити непомічені події психічного життя і тим самим зробити їх доступними усвідомленню та пізнанню. Таке прагнення до осяяння несвідомих глибин особистості стало одним з магістральних шляхів психотерапії.

Дослідження останніх років поглибили знання про несвідоме. А.В.Петровський (1996) вважає, що нижчий рівень психіки утворює несвідоме - сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовлених діяннями, у впливі яких людина не дає собі звіту. Будучи психічним, несвідоме являє собою таку форму відбиття дійсності, при якій втрачається повнота орієнтування у часі та місці дії, розладжується мовне регулювання поведінки, неможливі цілеспрямований контроль за скоєними діями та оцінка їх результатів.

До області несвідомого входять сновидіння, «субсенсорні» реакції, неусвідомлювані рухи, деякі безцільні спонукання до діяльності, марення, галюцинації тощо.

Несвідоме не можна прирівнювати до тваринної психіки, тому що воно відрізняється суспільними умовами існування людини, виступаючи як часткове, недостатньо адекватне відбиття світу в мозку людини.

З.Фрейд під несвідомим розумів потяги людини, які їй не вдалося реалізувати, оскільки вони виявилися суперечними соціальним нормам. Це, за Фрейдом, призводило до їх витискування до сфери несвідомого. Своє існування ці потяги виявляють у обмовках, застереженнях, сновидіннях.

У духовному світі несвідоме достатнього ступеня виражене у менталітеті -- сукупності прийнятих і, в основному, ухвалених суспільством поглядів, форм та способів поведінки, яка відрізняє його від інших людських спільностей. Він має над свідомий характер, тому що «не закріплений у матеріалізованих продуктах, а розчинений у атмосфері суспільства». Тут діє механізм установки, свою залежність від якої людина не усвідомлює, тому що установка склалася незалежно від її волі та діє на несвідомому рівні. Саме тому менталітет не дає можливості суб'єкту здійснити рефлексію. Носій його перебуває в переконанні, що він сам сформував свої позиції та погляди. У цій обставині полягають величезні труднощі перебудови свідомості людини у світі, що змінюється.

Також до неусвідомлених явищ в життєдіяльності людини належить група над свідомих процесів.

Інтуїція - спосіб прийняття рішення шляхом аналізу, при якому результат ґрунтується головним чином на здогаді.

Інтуїція близька до станів (натхнення, духовного бачення, відвертості), які знаходяться в несвідомому рівні психіки людини. На сьогоднішній день ніхто не заперечує, що інтуїція - це прояв несвідомого у людині.

Відомо, що більшість наукових відкриттів здійснюється самим непередбаченим шляхом. Інтуїція дійсно тісно пов'язана з творчим проривом. А.Ейнштейн любив грати на скрипці. І за цим заняттям він нерідко намагався знайти емоційний підйом для подолання труднощів мислення. Не навмисно кажуть, що його теорія ймовірності - плід геніальної інтуїції.

Однак інтуїція взагалі не є «вихлопним клапаном» для пізнаючого розуму. Вона служить достатньо самостійним і самодостатнім засобом світосприйняття.

Інтуїція - базисний природний дар людини. Випереджаючи обставини та явища життєдіяльності, вона реалізує особистішу природу.

Несвідоме проявляється і в так званих імпульсивних діях, коли людина не дає собі ради в наслідках своїх учинків. Наші наміри далеко не завжди виражаються в наслідках наших дій адекватно, так, як нам би цього хотілося. Іноді, здійснивши той або інший вчинок, людина сама не може зрозуміти, чому вона вчинила саме так. І досить часто саме про такі імпульсивні вчинки, коли їхні наслідки не прогнозувалися усвідомлено, нам і доводиться шкодувати.

Несвідоме проявляється в тій інформації, що накопичується протягом усього життя й осідає у пам'яті як досвід. З усієї суми наявних у нас знань у кожний даний момент у центрі свідомості осідає лише невелика їх частка. Про деякі знання, що зберігаються в нам'яті, люди навіть не підозрюють. Проте спеціальні дослідження показали, що в регулюванні поведінки людини значну роль відіграють враження, отримані в ранньому дитинстві і закладені в глибинах несвідомої психіки.

Формою прояву несвідомого є й так звана психологічна установка. Цей психічний феномен являє собою цілісний стан людини, який виражає динамічну визначеність її психічного життя, спрямованість особистості на активність у якомусь виді діяльності, загальний нахил до дії, стінку орієнтацію на певні об'єкти, що зберігається доти, доки очікування людини виправдовуються. Проявляється несвідоме і в інших психічних процесах. Навіть мислення людини може протікати на несвідомому рівні. Що ж до уявлення або таких явищ, як інтуїція і творчість, то їх без участі несвідомих компонентів навіть важко собі уявити.

3. Співвідношення свідомого і несвідомого

Одним із перших в історії науки розв'язати проблему співвідношення свідомого й несвідомого намагався австрійський психолог і психіатр З.Фрейд. Він дійшов висновку про суттєво важливу, а часом і вирішальну роль несвідомого (особливо щодо психічних захворювань). Фрейд казав, що свідоме - це лише вершина айсберга людської психіки, що лише несвідома психіка керує нашою поведінкою. Тобто, несвідоме - головний елемент і джерело заряду мотиваційної енергії; саме воно становить суть психіки. На мій погляд, концепція Фрейда лежить у руслі тієї філософської традиції, яка робить акцент на несвідомому (А.Шопенгауер, Е.Гартман, А.Бергсон та ін.).

Перехід від несвідомого до свідомого - інсайт - момент осяяння, в ході якого людина раптово приходить до рішення тієї чи іншої проблеми.

Вважається, що момент інсайту не можна побачити зовні. Те, що він відбувся, спостерігач може зрозуміти тільки в результаті його прояву в поведінці людини. Раніше розрізнені елементи психічного життя людини об'єднуються завдяки інсайту в єдине ціле. Людина не народжується зі здатністю до інсайту, вона набуває її.

Разом з тим багато філософських напрямків, орієнтуючись на дані психології, фізіології, медицини та інших наук, на противагу Фрейду, дійшли висновку, що у поведінці людини, її практичній і пізнавальній діяльності провідну роль відіграє все ж таки свідомість.

Якщо звернутись до генезису людської психіки, то несвідоме виступає першим етапом її розвитку, а свідоме - другим. У зв'язку з цим можна припустити, що несвідоме і свідоме є двома відносно самостійними сторонами психіки людини, вони взаємодіють між собою, активно впливаючи одне на одного. До того ж несвідоме містить у собі багаті можливості, які стимулюють раціональні аспекти людської життєдіяльності та творчих дій суб'єкта.

Отже, спосіб буття людини у світі завжди передбачає наявність свідомості, яка буквально «пронизує» людську діяльність, бо вона є необхідною умовою її організації й відтворення. Свідомість як суб'єктивна реальність виступає нічим іншим, як трансформованою в ідеальний план діяльністю, узагальненим досвідом матеріально-предметного перетворення світу людиною, моментом теоретичної і практичної взаємодії, ставленням до світу, формою діяльності людства.

Таким чином, проблеми, які були розглянуті вище, не мають однозначного вирішення та трактування. Вони складні, багатогранні, важкодоступні для наукового з'ясування. Як у філософії, так і в науці, вони розглядаються в основному на рівні припущень, наукових гіпотез та релігійних концепцій.

Висновок

Проблема несвідомого в психології займає величезне місце. Тільки через вивчення несвідомого можна пізнати себе, вирішити багато своїх проблем. Весь психоаналіз побудований на впровадженні в несвідоме хворого.

З. Фрейд дав могутній поштовх до вивчення цієї теми. Його робота актуальна і в наш час. Зараз вже ніхто не сумнівається в достовірності того факту, що саме несвідоме виражається в наших сновидіннях, обмовках і т. д. Однак так було не завжди. І З. Фрейд, і К. Юнг пройшли крізь глуху стіну нерозуміння. Свідомість не хотіла втрачати лідерство в психіці людини. Але як ми з'ясували, свідомість аж ніяк не є головною ланкою, навпаки, це лише частина багатогранної людської психіки, яка контролює процеси, але далеко не всі без винятку.

Людину називають досконалим витвором природи, її вінцем. І безперечно, наша психіка, наша душа, те, що відокремлює людину від тваринного світу - унікальне і напрочуд складне явище. Але з іншого боку, хіба можна вважати ідеалом людини, коли навіть частини його психіки протилежні один одному, коли людині доводиться балансувати на тонкій грані між задоволенням потреб, мораллю і вимогами суспільства?

Список використаної літератури

1. Немов Р. С. "Психология"Кн.1.-М., 1995;5. "Общая психология" (под. ред. А.В. Петровского).-М.,1986;

2. Загальна психологія: навч. посібник (О. Срипченко, Л.Долинська, З. Огороднійчук, та ін.- К.: "А.П.Н.", 2001);

3. Введение в психологию (под. ред. А.В.Петровского.-М., 1997);8. Годфруа Ж. "Что такое психология".-М.,1992;

4. Максименко С.Д. Загальна психологія: Навчальний посібник.- К., 2004.

ІІ. Здібності, обдарованість, талант: взаємозв'язок та розбіжність понять

Вступ

Відмінності людей по максимальним досягненням традиційно пов'язуються в психології з вивченням здібностей і обдарованості. Ця проблема хвилює розуми вчених з давніх часів. І в залежності від уявлень про природу людини, що панували в різні періоди, до здібностей і обдарованості ставилися по-різному.

Досить згадати не стільки розповсюджені серед педагогів, скільки зовсім недавно нав'язувати їм теоретиками педагогіки та психології твердження, ніби немає поганих учнів, а є погані вчителі, ніби дитина - це «глина», з якої педагог може виліпити все, що йому потрібно, а всі люди однаково здатні, і інше, інше. Такий награний оптимізм ні до чого доброго не приводив. Ігнорування вроджених особливостей людини часто заводило педагогів в тупик: учень ніяк не хотів розвиватися і виховуватися в намічуваному напрямку і в очікуваному темпі. Зустрічалися і відверто політичні та ідеологічні спекуляції, коли зі сторінок партійної печатки критикувалися думки про те, що здібності і обдарованість обумовлені вродженими механізмами, а вчені, дотримувалися цієї точки зору, оголошувалися біологізаторамі. І в той же час ці ідеологи закривали очі на той факт, що у людей в сфері мистецтва врожденность обдарованості і здібностей ні в кого сумнівів не викликала, а твердження типу «Це божий дар» не викликали бажання і музичних педагогів, педагогів-художників також зарахувати до біологізаторам.

1. Поняття здібностей

Значні труднощі у визначенні понять здібності і обдарованість пов'язані з загальноприйнятим, побутовим розумінням цих термінів. Якщо ми звернемося до тлумачних словників, то побачимо, що дуже часто терміни «здатний», «обдарований», «талановитий» вживаються як синоніми і відображають ступінь вираженості здібностей. Але ще більш важливо підкреслити, що поняттям «талановитий» підкреслюються природні дані людини. Так, у тлумачному словнику В. Даля «здатний» визначається як «придатний до чого-небудь або схильний, спритний, сручной, придатний, зручний". Поряд зі «здібним» використовуються поняття «способлівий» і «способляться». Способлівий людина характеризується як спритний, виверткий, що вміє спосіб, а способляться, в свою чергу, розуміється, як уміння впоратися, впоратися, залагодити справу. Здатний тут фактично розуміється як умілий, а поняття «уміння» в словнику немає. Таким чином, поняття «здатний» визначається через співвідношення з успіхами в діяльності.

При визначенні поняття «талант» підкреслюється його вроджений характер. Талант визначається як дарування до чого-небудь, а дарування як здатність, дана богом. Іншими словами, талант - це вроджені здібності, дані богом, що забезпечують високі успіхи в діяльності. У словнику іноземних слів також підкреслюється, що талант (гр. talanton) - видатна вроджена якість, особливі природні здібності. Обдарованість розглядається, як стан таланта, як ступінь виразності таланта. Недарма, як самостійне поняття, обдарованість немає у словнику Даля і в словнику С. І. Ожегова й у Радянському енциклопедичному словнику, і в тлумачному словнику іноземних слів.

Зі сказаного можна зробити висновок, що здібності, з одного боку, обдарованість і талант, з іншого, виділяються як би з різних підстав. Говорячи про здібності, підкреслюють можливість людини щось робити, а, кажучи про талант (обдарованості), підкреслюється природжений характер даної якості (здатності) людини. Разом з тим, і здібності і обдарованість виявляються в успішності діяльності.

Спробуємо розібратися в цьому.

2. Рівні розвитку здібностей

Здібності можуть розрізнятися не тільки по своїй спрямованості, по якісним та кількісним характеристикам, але і по своєму рівню або масштабом. У психології найчастіше зустрічається наступна класифікація рівнів розвитку здібностей: здатність, обдарованість, талант, геніальність.

З приводу співвідношення між цими поняттями існують різні точки зору (А В. Лібін, 2000). Ряд авторів розглядають обдарованість лише як природну основу здібностей, часом зводячи її до задатків та пов'язуючи із загальним фактором здатності до творчості. Але всякі здібності в процесі свого розвитку проходять ряд етапів, і для того, щоб деяка здатність піднялася у своєму розвитку на більш високий рівень, необхідно, щоб вона була вже досить оформлена на попередньому рівні.

2.1 Поняття обдарованості

Обдарованість є наступним рівнем розвитку здібностей. Обдарованістю називають своєрідне поєднання здібностей, яке забезпечує людині можливість успішного виконання якої-небудь діяльності. Від обдарованості залежить не успішне виконання діяльності, а тільки можливість такого успішного виконання

Довгий час «обдарованість» вважалася синонімом «здібності». Однак, на думку С. Л. Рубінштейна, яку він висловив ще в 1935 р., вона визначається комплексом властивостей особистості. І цьому є ряд вагомих доказів. Одна з газет повідала про біологію, який опублікував наукову працю, що включав велику бібліографію - 300 назв, яку він продиктував друкарці по пам'яті і без єдиної помилки. Однак неабияка пам'ять не зробила цього біолога неабияким вченим.

А. Р. Лурія (1968) протягом багатьох років досліджував феноменальну пам'ять одного газетного репортера. Досліди показали, що цей репортер міг моментально запам'ятати і повторити величезні по довжині ряди слів і чисел в прямому і зворотному порядку і починаючи з будь-якої ланки цих рядів. Він відтворював їх без жодних зусиль через місяць, рік і навіть через шістнадцять років після запам'ятовування. Але у всіх інших відносинах репортер був пересічною людиною, змінив за своє життя багато професій, але так нічого в ній і не домігся.

Б. М. Теплов (1941) теж розумів обдарованість як сукупність здібностей. При цьому він вважав, що вони не просто співіснують, але набувають іншого характеру залежно від наявності і ступеня розвитку один одного. Це якісно нове утворення, а не сума енної кількості здібностей. Однак така освіта залишається, згідно Б. М. Теплову, чисто психологічним.

На його думку, своєрідність понять «обдарованість» і «здібності» обумовлено тим, що вони розглядаються крізь призму діяльності, успіх якої ними забезпечений. Тому, як писав автор, не можна говорити про обдарованість взагалі, а тільки про обдарованість в якій-небудь конкретній діяльності.

Отже, вітчизняні психологи вважають: Обдарованість - Це поєднання ряду здібностей, що забезпечує успішність (рівень і своєрідність) виконання певної діяльності.

А. Холодна (1990) виділяє шість типів інтелектуально обдарованих людей:

1) з показником загального інтелекту більше 135-140 одиниць;

2) з високим рівнем академічної успішності;

3) з високим рівнем розвитку творчих інтелектуальних здібностей - показників швидкості породження ідей і їх оригінальності;

4) з високим ступенем успішності у виконанні тих чи інших видів діяльності;

5) з екстраординарними інтелектуальними досягненнями;

6) з екстраординарними інтелектуальними можливостями, пов'язаними з аналізом, оцінкою і передбаченням подій повсякденного життя людей.

Виділяють наступні особливості обдарованих індивідів: поєднання яскравої уяви з увагою до деталей при об'єктивній перевірці ідей; здатність до нестандартного сприйняття; інтуїція, винахідливість, несвідомий розум; дівергентное мислення; допитливість; мужність; уява; конкретність мислення; сміливість; естетична чутливість.

Західні психологи розрізняють кілька видів обдарованості: загальна інтелектуальна обдарованість; специфічна академічна обдарованість; творча обдарованість: художнє та виконавське мистецтво; психомоторна обдарованість, лідерська і соціальна обдарованість. Вони відповідають семи видах інтелекту: лінгвістичному, музичному, логіко-математичному, просторовому, тілесно-кінестетичного, внутріособистісних і міжособистісних. Останнє є не що інше, як здатність розуміти інших і ладити з ними, комунікативність.

Обдарованість може виявлятися в різних сферах діяльності: інтелектуальної, академічної (навчальної), творчої, мистецької, у сфері спілкування (лідерство) і психомоторики. Обдарованих людей відрізняє, насамперед, уважність, зібраність, постійна готовність до діяльності; їм властива наполегливість у досягненні мети, невгамовна потреба трудитися, а також інтелект, що перевищує середній рівень.

Обдаровані люди проявляють величезне завзяття в області своїх інтересів. Нерідко вони вже з раннього дитячого віку особливо наполегливо тягнуться до навчання, шукають, вимагають розумове навантаження. Тому один з найбільш ранніх показників обдарованості - це час, протягом якого 2-3-річна дитина може зосередитися на одному занятті. Обдаровані діти бувають поглинені своєю справою кілька годин поспіль і повертаються до нього протягом декількох днів на відміну від звичайної дитини того ж віку. Нерідко вже в 3-4 роки вони вміють читати і рахувати, захоплюються різними розумовими заняттями, наприклад освоєнням географічних карт, різного роду обчисленнями і т.д. Зустрічаються дошкільнята, які вільно оперують дробами, пишуть друкованими літерами без помилок довгі фрази, вміють аналізувати, узагальнювати, робити висновки. Зі вступом до школи таких дітей, виявляється, що деякі з них в розумовому відношенні вже далеко попереду своїх ровесників. Саме таких дітей - з прискореним розумовим розвитком - називають обдарованими.

Є діти з вражаючими розумовими здібностями. Деякі з них у свої 12-14 років змогли вступити до університетів та інститутів і успішно навчаються там. Таких дітей зазвичай називають вундеркіндами. Вундеркінди були у всі часи. Вундеркіндом вважався, наприклад, Віктор Гюго, який у 15 років отримав почесний відгук Французької академії. Грибоєдов вступив до Московського університету в 11 років, а в 15 років закінчив уже 2 відділення (словесне і юридичне) філософського факультету. У Мечникова любов до природи з'явилася з дитячих років. Ледь почавши вчитися, він писав «твори» з ботаніки і «читав лекції» своїм братам і іншим дітям. Дуже рано опанував мікроскоп. За 2 роки закінчив з відзнакою Харківський університет.

Спостереження показують, що найбільша загальна психологічна особливість дітей з раннім розквітом розумових здібностей - висока активність розуму, схильність до розумових зусиль, тобто підвищена схильність до розумової діяльності. Іноді батьків таких дітей турбує те, про що інші можуть мріяти: дитина прочитує в будинку всі книги, він поглинений рішенням завдань, його не відірвати від монтування якихось пристроїв і т.д. Для таких дітей розумова робота - це перш за все увлекательнейшие вправи. Вони не знають, що таке нудьга, що таке лінь. Вони вміють з захопленням працювати в несприятливих умовах: під час галасливої, веселою зміни в школі, серед гучного розмови вдома. При цьому тяга до розумових занять захоплює всю особистість дитини, обумовлюючи не тільки кількість освоюваного, але і сам рівень досягнення. Невпинна тяга, пристрасть до діяльності є стороною здібностей і одним з двигунів їх розвитку.

Але для таких дітей існує небезпека в тому, що як відзначають багато дослідників, ставши дорослими, основна частина дітей-вундеркіндів відчуває труднощі з соціальною адаптацією в суспільстві. Крім того, такі діти в подальшому можуть і не виявити себе з видатною боку, тому, що ознаки видатних здібностей у ранньому віці не завжди можуть привести до світанку дарування.

Необхідно підкреслити те, що від обдарованості залежить не успішне виконання діяльності, а тільки можливість такого успішного виконання. Для успішного виконання всякої діяльності потрібно не тільки наявність відповідного сполучення здібностей, але і оволодіння необхідними знаннями та навичками. Яку б феноменальну математичну обдарованість не мав чоловік, але якщо він ніколи не вчився математиці, він не зможе успішно виконувати функції пересічного фахівця в цій області. Обдарованість визначає тільки можливість досягнення успіху в тій чи іншій діяльності, реалізація ж цієї можливості визначається тим, якою мірою будуть розвинені відповідні здібності, і які будуть придбані знання й навички.

Індивідуальні відмінності обдарованих людей виявляються головним чином у спрямованості інтересів. Одні люди, наприклад, зупиняються на математиці, інші - на історії, треті - на громадській роботі. Подальший розвиток здібностей відбувається в конкретній діяльності.

2.2 «Загальні» і «спеціальні» здібності і обдарованість

У психології та педагогіці досить поширене уявлення про загальних і спеціальних здібностей і обдарованості. До перших відносять ті, що відповідають вимогам відразу багатьох видів діяльності (наприклад, інтелектуальні здібності). Спеціальні ж відповідають вимогам тільки конкретної діяльності (наприклад, художні здібності, наявність співочого голосу).

Початок таким уявленням покладено Ч. Спирменом. Їм була запропонована двофакторна теорія інтелекту, подальший розвиток якої призвело вченого до створення ієрархічної моделі: крім чинників G і S він виділив групові фактори інтелекту, що зайняли проміжне становище у ієрархії чинників інтелекту за рівнем їх узагальненості. Незважаючи на стрункість і правдоподібність запропонованої Ч. Спирменом моделі, залишилося неясним, що конкретно є фактор G. Звідси з'явилися численні спроби наповнити його більш конкретним змістом. У результаті його місце стали займати те мотив, то увагу, то швидкість переробки інформації.

Б. М. Теплов, а за ним і Д. Н. Завалішина (1991) пов'язують загальні здібності з більш загальними умовами провідних форм людської діяльності, а спеціальні - з окремими видами діяльності. Правда, деякі вчені вважають, що чітку грань між загальними і спеціальними здібностями провести важко і це поділ досить умовно (К. К. Платонов).

С.Л. Рубінштейн (1946) виділяє загальну і спеціальну обдарованість. Перша співвідноситься з більш загальними умовами провідних форм людської діяльності, друга - з вимогами спеціальних її видів. При цьому загальна обдарованість існує не сама по собі, а виявляється завдяки спеціальним здібностям.

Відсутність чіткості в цих уявленнях С.Л. Рубінштейна змусило Б. М. Теплова уточнити ряд моментів. Він зазначив: «Було б більш точним говорити не про загальної та спеціальної обдарованості, а про загальних і спеціальних моментах в обдарованості, або ще точніше - про більш загальних і більш спеціальних моментах ... Рішуче у всякій обдарованості є і загальне й особливе. Оскільки в різних формах діяльності є загальні моменти, остільки можна говорити і про «загальної обдарованості» в широкому сенсі, як про обдарованість до вельми широкому колу діяльностей. Але немає ніякого наукового сенсу в такому понятті обдарованості, яке включає в себе лише загальні ознаки ... Метафізичний розрив між поняттям загальної та спеціальної обдарованості проявляється не тільки в тому, що загальна обдарованість розглядається до межі абстрактно, як «загальне без особливого», але і в тому, що з поняття «спеціальна обдарованість» в свою чергу ретельно виганяють всі загальні ознаки » .

Ці критичні зауваження, на думку Ільїна Є.П., слід віднести і до розуміння «загальних» і «спеціальних» здібностей. Звичайно, будь-яка діяльність передбачає необхідність мислити, але це не означає, ніби різні інтелектуальні здібності у кожної людини однаково розвиваються і застосовуються в різних видах інтелектуальної діяльності. Розум математика і шахіста різний, як і розум політика і вченого, хоча щось спільне, звичайно, є. Розрізняють практичний і теоретичний розум, оскільки один «сильний» в життєвих справах, але не може похвалитися успіхами в розумовому працю на роботі; інший, навпаки, успішний як вчений, але «дурний» в побутовому відношенні.

Здібності людини реально дані завжди в деякій єдності загальних і спеціальних (особливих і одиничних) властивостей. Не можна зовнішньо протиставляти їх один одному. Між ними є і розходження, і єдність. Це положення відноситься як до взаємин загальних і спеціальних розумових здібностей, так і до взаємин загальної обдарованості і спеціальних здібностей. Наявність спеціальної здібності, особливого, досить яскраво виявити таланти накладає відбиток на загальну обдарованість людини, а наявність загальної обдарованості позначається на характері кожної спеціальної здібності. Загальна обдарованість і спеціальні здібності в цьому сенсі як би взаємопроникають один в одного; вони два компоненти єдиного цілого. Факти свідчать про те, що буває загальна обдарованість без яскраво виражених, оформились спеціальних здібностей і бувають також спеціальні здібності, яким не відповідає відповідна загальна обдарованість.

Взаємовідношення загальної обдарованості і спеціальних здібностей для різних здібностей різному. Чим більшу роль в тій чи іншій спеціальній здатності відіграють спеціальні задатки (наприклад, пов'язані з вродженими властивостями відповідного нервового апарату) та спеціальна техніка, тим меншим може виявитися відповідність або навіть тим більше диспропорція між спеціальними здібностями та загальної обдарованістю. Чим менше специфічно "технічний" характер носить та чи інша спеціальна здатність, тим більше її відповідність, зв'язок і взаємопроникнення з загальною обдарованістю. Нерідко доводиться зустрічати музикантів зі значними здібностями віртуозів-виконавців і дуже невисоким розумовим рівнем. Але не можна бути великим музикантом, художником, не володіючи загальною обдарованого. Чим більш високого порядку та чи інша спеціальна здатність, тим тісніше її взаємозв'язок із загальною обдарованістю.

2.3 Талант і геніальність

Особливо високий рівень прояву здібностей позначають поняттями «талановитість», «геніальність».

Слово «талант» (від грец talanton - «Вага, міра») потім вперше зустрічається в Новому Завіті, де позначає міру срібла, яку ледачий раб отримав від пана на час його відсутності і зволів зарити в землю замість того, щоб пустити в оборот і отримати прибуток (звідси й приказка «зарити свій талант у землю »). Талант одними психологами ототожнюється з обдарованістю, іншими розглядається як високий рівень розвитку здібностей, насамперед спеціальних (Музичних, літературних і т.д.). Так само, як і здібності, талант проявляється і розвивається в діяльності. При цьому вважається, що результати діяльності талановитої людини повинні відрізнятися оригінальністю, принциповою новизною, оригінальністю підходу і направлятися потребою у творчості. Таку думку склалося під впливом того, що ознаки таланту у людей відзначаються в дитинстві саме тоді, коли справа стосується мистецтва та математики.

Однак навряд чи це справедливо по відношенню до таланту, проявляється в руховій діяльності. Талановитий (обдарований) спортсмен може вважатися таким не за результатами творчості, а за рівнем і якістю виконання дій і діяльності, що носять навіть рутинний характер (наприклад, у циклічних видах спорту - бігу, плаванні, веслуванні і т. д.). Та й талант, що проявляється при вивченні іноземних мов, також не пов'язаний з творчою активністю людини.

Талант - це певне поєднання здібностей, їх сукупність. Окрема ізольована здатність, навіть дуже високорозвинена, не може бути названа талантом. Підтвердженням цьому можуть служити люди з феноменальною пам'яттю. Серед видатних талантів можна знайти багато людей, як з хорошою, так і з поганою пам'яттю. Так, хороша пам'ять була у А.С. Пушкіна, А.Н. Толстого, І.І. Левітана, А.В. Суворова, В. Моцарта та ін Але набагато більше не менш відомих людей, що не володіли видатної пам'яттю. Більш того, дослідження осіб з феноменальною пам'яттю показало, що за іншими параметрами це були самі пересічні люди. У творчій діяльності людини пам'ять - це лише один із чинників, від якого залежить її успішність. Але результати не будуть досягнуті без гнучкості розуму, багатої фантазії, сильної волі, глибокої зацікавленості і пр.

Б.М. Теплов вважав, що талант многосторонен, і цьому твердженню, здавалося б, є докази. Як відомо, багато поетів (М. Лермонтов, В. Жуковський, К. Хетагуров, М. Волошин) непогано малювали. Грибоєдов писав музику, Шаляпін сам створював ескізи костюмів тих драматичних героїв, яких йому належало грати. Але назвати їх видатними художниками, композиторами поки ніхто ще не зважився. Можна лише зауважити, що обдаровані у якомусь виді творчості бувають не позбавлені деяких інших творчих здібностей, але не більше того.

Вищий рівень розвитку здібностей називають геніальністю. З часів І. Канта геніальність розглядається як вища ступінь обдарованості, творчих проявів людини, що виражається в продукті, що має історичне значення для життя суспільства, науки, культури.

Про геніальності кажуть, коли творчі досягнення людини складають епоху в житті суспільства, в розвитку культури. Такого тріумфу за всю п'ятитисячний історію цивілізації досягли не більше 400 чоловік. Геній, ламаючи застарілі норми і традиції, відкриває нову епоху в своїй галузі діяльності. Визнається, що геніальність непередбачена, не піддається ніяким схемам і вимірам.

Талант і геній розрізняються перш за все за об'єктивної значущості і разом з тим оригінальності того, що вони здатні справити. Талант характеризується здатністю до досягнень високого порядку, але залишаються в принципі в рамках того, що вже було досягнуто; геніальність припускає здатність створювати щось принципово нове, прокладати дійсно нові шляхи, а не тільки досягати високих точок на вже второваних дорогах.

Високий рівень обдарованості, який характеризує генія, неминуче пов'язаний з обдарованістю в різних або навіть у всіх областях. Як приклад універсалізму, часто властивого геніям, досить назвати Арістотеля, Леонардо да Вінчі, Р. Декарта, Г.В.Лейбніца, М.В.Ломоносова, К.Маркса. Наприклад, М.В. Ломоносов досяг видатних результатів у різних галузях знань: хімії, астрономії, математиці і в той же час був художником, літератором, мовознавцем, чудово знав поезію, і сам творчо працював в цій області. Однак це не означає, що всі індивідуальні якості генія розвинені в однаковому ступені. Геніальність має свій «профіль», якась сторона домінує, якісь здібності проявляються яскравіше у його творчості.

Талант і геніальність не передаються у спадок, інакше талановиті люди народжувалися б тільки у талановитих ж батьків, і всі їхні діти були б такими. Та й влучне народне вислів про те, що природа найчастіше відпочиває на дітях, підтверджує істину: талант якщо і успадковується, то незначно.

Для прояву і розвитку обдарованості (таланту, геніальності) потрібна висока працездатність, самовіддача людини, стійка мотивація (спрямованість особистості), оволодіння знаннями і вміннями в спеціальній області діяльності. Недарма більшість видатних вчених, письменників художників вважають, що з їх досягнень 90% припадає на працю і тільки 10% - на талант. Талант - це схильність до нескінченного праці, вважають вони. Мікеланджело, геніальний італійський художник і скульптор, говорив, що якщо деякий час не попрацює різцем або пензлем, то стає хворим. І. Рєпін стверджував, що він не домігся б успіхів у живопису, якби не замикався щодня в один і той же час у себе в кімнаті і годинами писав картини і етюди.

Враховуючи це, робляться спроби відокремити обдарованість і талант, геній, взявши до уваги дане від природи і його реалізацію. Тоді обдарованість - це вдале поєднання різних здібностей, а талант і геніальність - прояв високого рівня обдарованості в чому-небудь.

«Унікальні» твори, на думку вчених, створюються завдяки унікальним здібностям і повної самовіддачі. Останній компонент відповідає думку багатьох геніїв і талантів про причини свого успіху. Ісаак Ньютон говорив, що геній є терпіння думки, зосередженої у відомому напрямку. Коли його запитували, яким чином йому вдалося відкрити закони класичної фізики, він відповідав: «Я весь час думав про це». Знаменитий художник Вінсент Ван Гог писав своєму брату, що малярства не таке вже мудроване справу, потрібно лише старанність і деякий володіння ремеслом.

Дослідження показали, що найбільш талановиті - індивіди, незадоволені своїми результатами, здатні до саморозвитку, які під впливом нових вимог невпинно займаються самоосвітою, перебудовують своє мислення.

Можливість досягти видатних результатів, обумовлена не тільки високою природною працездатністю, але і мотиваційними чинниками і наявними у людини умовами проявити свій талант. А виникнення таких часто буває справою випадку. Тому нерідко талант виявляється в досить пізньому віці.

Так, одна жінка, до пори до часу нічим не примітна, вийшовши на пенсію, зайнялася малюванням. Зараз її картини охоче купують музеї та приватні колекціонери. Або інший приклад. Один з вантажників одеського порту до 40 років брав участь в художній самодіяльності, поки його голос не був помічений одним з московських музичних педагогів. Через два роки колишній вантажник співав вже як соліст Великого театру.

Висновок

Отже, підіб'ємо підсумки вище сказаного.

Здатності (ability) - це індивідуально-психологічні особливості, що визначають успішність виконання діяльності або ряду діяльностей, несвідомих до знань, умінь і навичок, але обумовлюють легкість і швидкість навчання новим способам і прийомам діяльності.