Категорія норми у дослідженні та регулюванні функціональних станів людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С. Костюка АПН України

УДК 159.938:612.821+371.015

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук

Категорія норми у дослідженні та регулюванні функціональних станів людини

19.00.02 - психофізіологія

Балабанова Любов Матвіївна

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Національному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України ( м. Харків ).

Науковий консультант: доктор біологічних наук, професор, Друзь Валерій Анатолійович, начальник кафедри прикладної психології, Національний університет внутрішніх справ МВС України .

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор Корольчук Микола Степанович, завідувач кафедри соціології та психології, Міжнародний інститут лінгвистики і права (м. Київ);

доктор психологічних наук, професор Компанець Володимир Степанович, кафедра екстремальної і військової медицини, Вінницький державний медичний університет ім. М.І. Пирогова;

доктор біологічних наук, професор Макарчук Микола Юхимович, завідувач кафедри фізіології людини та тварин, Київський національний університет ім. Тараса Шевченко.

Провідна організація: Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України, кафедра

Захист відбудеться " 24 " квітня 2001 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01 в Інституті психології ім. Г.С. Костюка за адресою: 01033, Київ-33, Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту психології ім. Г.С. Костюка за адресою: 01033, Київ-33, Паньківська, 2.

Автореферат розісланий " 24 " березня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор психологічних наук, професор Балл Г.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

норма соціальний психофізіологічний адаптація

Актуальність теми. В останні десятиріччя в Україні, у зв'язку зі значними перетвореннями в соціальній і виробничій сфері, в житті людини сталися радикальні зміни, які якісно позначились на умовах її існування. Ці зміни стосуються одночасно біологічної, психологічної та соціальної сфери особистості (Ананьєв Б.Г., Братусь Б.С., Бурлачук Л.Ф., Костюк Г.С.). Все зростаючий рівень суспільного виробництва, ускладнення професійних обов'язків обумовили підвищення вимог до працездатності людини. Різнобічні сучасні наукові спостереження свідчать, що в певні моменти виникає невідповідність між психобіологічними властивостями людини та вимогами сучасного виробництва і темпами оволодіння професійними знаннями. У зв'язку з цим зростає роль психологічних чинників у всіх сферах життєдіяльності людини і посилюється інтерес дослідників, зокрема, до проблем норми в психології.

Необхідно зазначити, що спроби визначення норми в галузі психологічних досліджень робилися неодноразово (Балл Г.О., Березін Ф.Б., Братусь Б.С., Плахов В.Д., Wrіght G.H., Kretschmer Е.). Однак, ці спроби базувалися на різних філософських та теоретичних концепціях, і тому не забезпечували єдності поглядів і підходів.

Посилення наукового напряму, що розглядає людину як єдину біопсихосоціальну структуру (Білоус В.В., Брушлінський А.В., Мерлін В.С., Моляко В.О., Adler А., Alexander F., Delіrs J.D., Dezolye R , Morton Т.), розширення поняття про сутність людини стало сьогодні основою для більш глибокого розуміння категорії норми, особливо в галузі психологічних досліджень. Можна без перебільшення сказати, що на даний момент розробка категорії норми в галузі психологічних досліджень, аналіз її суті та природи, місця і ролі в суспільному і професійному житті людини стають особливо актуальними. Для наукового осмислення цієї проблеми на сьогодні є всі необхідні умови.

Актуальність вказаної проблеми та її недостатнє теоретичне і практичне обґрунтування обумовили вибір теми дисертаційного дослідження, визначення об'єкта і предмета, постановку мети і завдань наукового пошуку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження проводилося в межах комплексної програми “Кадри” МВС України (наказ № 61) та плану науково-дослідних робіт кафедри прикладної психології Університету внутрішніх справ МВС України (наказ № 197), п.5 (психоантропологічні методики прогнозування можливостей та стану людини) та п. 3.6.2 (система періодичної психологічної експрес-діагностики працівників, служба яких пов'язана з підвищеним ризиком і значним психоемоційним напруженням). Автор брав участь у виконанні цих науково-дослідних робіт у якості відповідального виконавця.

Мета та задачі дослідження. Метою роботи є розробка концептуальних та методологічних основ визначення норми параметрів, що характеризують психофізіологічні особливості людини та її поточні функціональні стани (зокрема, студентів у період їх адаптації до умов навчання) для контролю вказаних станів і корекції відхилень, що виникають.

Задачі дослідження:

здійснити теоретичний аналіз категорії норми; виявити наукові та соціальні передумови формування норм і показати їх значущість у різних сферах людської діяльності; встановити умови й особливості становлення і розвитку поняття "норма" у сфері психологічних досліджень;

розглянути методологію і прикладні аспекти основних, детермінуючих норму, процесів у різних сферах життєдіяльності людини; дати розгорнуту характеристику психологічних особливостей осіб студентського віку і провести аналіз чинників, що визначають ці особливості в різні періоди їх навчальної діяльності;

виявити особливості змін психологічних, психофізіологічних і морфо-функціональних параметрів у процесі адаптації студентів до умов навчання у вузі і встановити системні принципи організації їх в єдину функціональну систему; розглянути дольову значущість психодинамічних і морфофункціональних параметрів у формуванні різних функціональних станів студентів і особливості їх прояву у різних індивідів;

розробити алгоритм оцінки функціонального стану студентів як показника їх адаптованості до умов вузу на рівні окремо взятого індивіда і виявити компенсаторні механізми явищ дезадаптації у студентів у процесі їх професійного навчання; показати необхідність переходу від середньостатистичних критеріїв оцінки варіативності параметрів, що вимірюються, до їх оцінки в аспекті індивідуальної норми; розробити методологічні підходи до визначення норми як функціонального оптимуму;

встановити основні психофізіологічні характеристики і діагностичні критерії оцінки функціонального стану з метою виявлення відхилень та адекватно їх інтерпретувати; розкрити основні ознаки оптимального функціонального стану студентів у різні періоди їх навчальної діяльності; з'ясувати психологічні механізми, принципи і методичні прийоми оптимізації функціонального стану студентів при розвитку у них змін, що відхиляються від норми;

здійснити експериментальну перевірку запропонованої методики оптимізації та корекції функціонального стану студентів ( на прикладі техніки холотропного дихання) і розробити комплекс практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення працездатності студентів у різних умовах їх навчальної діяльності.

Об'єкт дослідження - психофізіологічні особливості осіб студентського віку в період їх адаптації до умов навчання у вузі в аспекті групової та індивідної норми.

Вибір саме такої групи осіб для дослідження категорії норми в оцінюванні та регулюванні функціональних станів людини обумовлений однорідністю цієї групи осіб за статевовіковими характеристиками та подібними умовами життєдіяльності. Це дозволяє фіксувати певні параметри функціональної системи, що формується, для розробки алгоритму розрахунку норми.

Предмет дослідження - категорія норми у психофізіологічному вивченні осіб студентського віку в період їх адаптації до умов навчання у вузі та її використання для оцінки і регулювання функціональних станів людини.

Методи дослідження. У процесі теоретичного вивчення проблеми і науково-експериментальної роботи застосовувалися як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження:

а) теоретичного характеру: аналіз літератури з психології, фізіології функціональних систем, психофізіології, педагогіки та узагальнення отриманої інформації, системний аналіз і інтерпретація експериментальних даних, класифікація, побудова аналогій, структурно-функціональне моделювання;

б) емпіричного характеру, сукупність яких представлена у табл.1. Для виявлення істотних зв'язків між дослідженими характеристиками застосовувалися методи математичної статистики.

Дослідно-експериментальна робота проводилась в Національному університеті внутрішніх справ МВС України, Національному аерокосмічному університеті ім. М.Є. Жуковського “ХАІ”.

Наукова новизна одержаних результатів.

1. Розширено уявлення про норму як динамічне системно-функціональне утворення, яке діалектично поєднує в собі імовірнісно-статистичні характеристики та властивості функціонального оптимуму, що поглиблює розуміння проблем норми в сфері психологічних досліджень.

2. Вперше проведено теоретичне та методологічне обґрунтування необхідності оцінки функціонального стану людини через категорії популяційної та індивідної норми, що дало можливість розробити модельні побудови та алгоритм оцінки функціональних станів студентів у різні періоди їх навчальної діяльності.

3. Дістало подальший розвиток теоретичне обґрунтування психофізіологічних механізмів особистісних трансформацій, що спостерігаються у студентів у процесі оптимізації їх функціонального стану (на прикладі техніки холотропного дихання), що дозволило розширити існуючі уявлення та підходи до психокорекційної роботи серед студентської молоді.

Практичне значення одержаних результатів.

1. Розроблено структурну схему психофізіологічної адаптації студентів до умов навчання, яка висвітлює необхідність саме на стадії первинної адаптації ідентифікувати студентів з явищами адаптаційної напруженості та розцінювати їх як групу осіб з високим ризиком розвитку проявів дезадаптації.

2. Опрацьовано і впроваджено в практику алгоритм оцінки функціонального стану студентів в аспекті індивідуальної та популяційної норми, який може бути використаний для адекватного оцінювання та прогнозу змін, що виникають у студентів у процесі навчання.

3. Розроблено експериментальні підходи до ідентифікації явищ психоемоційного напруження у студентів за допомогою ритмокардіографічних побудов, що може бути використано при створенні компьютерних діагностичних систем.

4. На основі результатів дослідження запропонована методика оптимізації функціонального стану людини (на основі техніки холотропного дихання ), яка може бути практично реалізована у вищій школі, в ході педагогічного процесу та його психологічному супроводі, з метою корекції та запобігання явищ психоемоційної дезадаптації студентів, що виникають у них в процесі навчання.

Методологічною основою дослідження стали:

1.Принцип системного підходу в психології (Бочарова С.П., Бурлачук Л.Ф., Ломов Б.Ф., Максименко С.Д., Семиченко В.А. ).

2. Системно-структурний підхід до вивчення функціональних станів людини

( Анохін П.К., Друзь В.А., Компанець В.С., Макаренко М.В., Середа Г.К., Судаков К.В. та інші ).

3. Системно-структурний підхід до вивчення особливостей психоемоційного реагування індивіда (Панін Л.Є., Соколов Є.М., Симонов П.В., Eysenck H. ).

Концепція інтегральної індивідуальності людини (Ананьєв Б.Г., Бондаренко О.Ф., Мерлін В.С., Рубінштейн С.Л. та ін.).

5. Концепція психоемоційної детермінованості функціональних станів людини та можливості їх оптимізації ( Анциферова Л.І., Корольчук М. С., Макарчук М.Ю., Русалов В.Н., Трофімов Ю.Л., Grof S. ).

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалися різнобічним теоретичним аналізом проблеми, відповідністю методів, що застосовувались, завданням дослідження, адекватним апаратом математичної обробки даних, достатньо репрезентативною вибіркою досліджуваних.

Особистий внесок автора. В публікаціях, що відображають головний зміст дисертації три статті опубліковані у співавторстві. У статті “Некоторые аспекты оптимизации психоэмоционального состояния курсантов” автору належить розробка концептуальних підходів щодо регулювання психоемоційного стану людини, розробка та проведення експерименту та написання більшої частини статті. У статті “Особенности реакций сердечного ритма студентов на психо-эмоциональную и информационную нагрузки” автору належать експери-ментальні спостереження, узагальнюючий аналіз отриманих результатів та написання більшої частини статті. У статті “Щодо проблем психології екстре-мальності” автору належить теоретичний аналіз проблеми та написання половини обсягу статті. У методичних вказівках “Автоматизированный метод контроля за физической подготовленностью и функциональным состоянием организма студентов” автору належить розробка технічного завдання та діагностичного алгоритму для створення програмного забезпечення автоматизованої системи контролю, а також написання більшої частини методичних вказівок. В розробці на одержання авторського свідотства “Способ определения внутрижелудочкового давления” автору належать експериментальні спостереження, узагальнений аналіз отриманих результатів та участь в розробці діагностичного алгоритму.

Апробація роботи здійснювалося шляхом публікації наукових робіт. Теоретичні положення дослідження, його основні наукові результати були викладені у формі виступів автора й обговорювалися на Міжнародній науково-практичній конференції "Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми", 28-31 жовтня 1996 р. (м. Чернівці); Других міжнародних психологічних читаннях "Актуальні проблеми сучасної психології" (м. Харків); міжнародній науково-практичній конференції ”Проблеми підготовки вчителя в спадщині Д.Ф. Ніколенка (до 100-річчя з дня народження)", 1999 р. (м. Киів) та ін.

Концепція дослідження, його основні результати неодноразово обговорювалися на спільних засіданнях, звітних конференціях і теоретичних семінарах викладачів кафедр загальної психології і педагогіки та прикладної психології (1995-2000) Університету внутрішніх справ МВС України і на засіданнях науково-технічного центру “Радіоелектронні медичні прилади та їх технології” Державного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського “ХАІ”.

Результати дослідження впроваджені:

в Державному аерокосмічному університеті ім. М.Є. Жуковського “ХАІ”, Академії пожежної безпеки України, Національному університеті внутрішніх справ МВС України, Міжнародному університеті лінгвістики та права.

в навчальних курсах експериментальної, диференціальної психології, психофізіології, основ психодіагностики для курсантів Національного університету внутрішніх справ МВС України і слухачів психологічного відділення;

Основні теоретичні положення і висновки, сформульовані на основі узагальнення результатів, використано у відповідних розділах розроблених нами програм курсів експериментальної та диференційної психології, психофізіології, патопсихології, курсу основ психодіагностики, які використовуються в Національному університеті внутрішніх справ МВС України.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, огляду літератури, семи розділів, загальних висновків, списку основної використаної літератури та двох додатків. Текст роботи викладено на 429 сторінках машинописного тексту, робота містить 16 таблиць, 20 рисунків.

Публікації. Основний зміст досліджень відображений в 30 публікаціях автора, включаючи монографію та авторське свідоцтво на винахід.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи, сформульовано об'єкт, предмет, мету, і основні завдання дослідження, обґрунтовано практичне значення роботи та вірогідність результатів, висвітлено апробацію та впровадження здобутих результатів дослідження.

У першому розділі "Теоретико-методологічні підходи до вивчення категорії норми в психології" вказується, що дослідження проблем норми в історії психології базується на вивченні й аналізі співвідношень між глобальною єдністю (спільністю, схожістю) видових особливостей людини і варіативністю її індивідуальних рис.

Зазначається, що проблему норми неможливо обговорювати поза конкретним виділенням аспекту дослідження цієї проблеми. А виявлення меж нормальної життєдіяльності окремого індивіда, ймовірно, можливе лише тільки при врахуванні складної біосоціальної природи людини і різноманітних впливів на неї навколишнього природного і соціального середовища.

У підрозділі 1.1 "Норма, як діалектична єдність загального й індивідуального в людині" вказується, що на сьогодні в проблемному полі досліджень людини виділяються два генеральних напрями, які розділяються своїми підходами до проблеми і методами дослідження - з одного боку, індивідуалізуючий напрям, що постулює варіативність, несхожість рис людини, а з іншого боку - генералізуючий напрям, що розкриває загальні, єдині властивості людини. Взаємовідносини між цими двома напрямами досі залишаються предметом дискусій і різноманітних точок зору.

Вказується, що широка варіативність морфофункціональних і психофізіологічних особливостей індивідів і людських популяцій визначають неоднозначність поняття норми (Алексєєва Т.І., Бунак В.В., Громбах С.М., Лисицин Ю.П., Никитюк Б.А., Хрисанфова Е.Н., Ясіна О.В., Tanner J., Meredіth M.). Існування екологічної мінливості, географічна приуроченість багатьох життєво важливих рис людини змушують диференційовано підходити до характеристики "норми" тієї або іншої ознаки та приймати за норму ті її величини, які найбільш адекватні умовам середовища, в якому даний індивід існує. Наявність самого факту екологічної мінливості свідчить про те, що жодна з досліджених популяцій не залишається індиферентною до того середовища, в якому вона мешкає. Ці спостереження привели до виділення поняття "адаптивного типу", як норми біологічної реакції на умови навколишнього середовища, що забезпечує стан відносної рівноваги людини ( популяції загалом ) та середовища.

Залучення знань з біології і генетики при розробці проблеми індивідуальних відмінностей дозволяє глибше зрозуміти ті чи інші закономірності їх формування та може бути корисним при розв'язанні проблем норми в галузі психологічних досліджень. Разом з тим, якби індивідуальне не було пов'язане із загальним, то втрачала б значення будь-яка наукова теорія.

Сьогодні на перший план виходять синергічні уявлення про природу людини як про біопсихосоціальну єдність. Специфіка такого підходу передбачає об'єднання природничих і гуманітарних знань про людину. Висловлюється думка, що тільки у психологічних дослідженнях "людина як суб'єкт може розглядатися як особистість і індивід (цілісний організм) одночасно" (Ананьєв Б. Г.).

У підрозділі 1.2 "Співвідношення біологічного і соціального в індивідуальності людини" вказується на шляхи уникнення непродуктивних дихотомій матеріального й ідеального, біологічного і соціального, особистості і суспільства, свідомого і неусвідомлюваного, соціального і духовного. Вирішення протиріч в цьому питанні - про співвідношення біологічного і соціального в людині - можливе лише при належному теоретичному розумінні її (людини) структури і суті (Бачериков М.Є., Братусь Б.С., Максименко С.Д.).

Сьогодні проблема сутності людини, трактована в її сучасному системному звучанні, виходить за рамки стандартного протистояння біологічного і соціального в людині і розглядається як проблема вивчення інтегральної індивідуальності. Виходячи з поглядів, які розвиваються у новому напрямку міждисциплінарних досліджень синергетиці (Крилов В.Ю. Пригожин І., Huken G.), психологічна реальність (психіка, особистість, духовність) може розглядатись як недиз'юнктивна, складноорганізована відкрита система, що є цілісним утворенням, яке існує в багатомірному просторі (Брушлінський А.В., Моляко В.О). Тому доцільність вивчення існуючих системних уявлень про людину для розкриття категорії норми здається безперечною.

У підрозділі 1.3 "Системні уявлення про індивідуальність людини" аналізується процес становлення таких уявлень та простежується еволюція підходів до визначення поняття "система" (Анохін П. К., Карташов В.А. та ін.). Вказується, що розвиток психологічної науки багато в чому постає як історія пошуку альтернатив досистемної точки зору на природу психіки і поведінку людини. Починаючи з гештальтпсихології, розвиваються напрями, в яких досліджуються цілісні утворення. Цей підхід отримав розвиток у працях Ж. Піаже, Г. Олпорта, У. Найсера і багатьох інших. У вітчизняній науці істотні кроки в розкритті системної природи психіки зроблені Б.Г. Ананьєвим, Л.С. Виготським, Б.Ф. Ломовим, О.Р. Лурія, К.К. Платоновим, С.Л. Рубінштейном, Б.М. Тепловим. Системний аналіз поведінки і діяльності стійко пов'язаний з іменами П.К. Анохіна, М.О. Бернштейна, О.М. Леонтьєва та інших дослідників.

Зазначається, що перехід до соціально-психологічного рівня розвитку живих систем передбачає принципово нові форми їх самоорганізації. Індивідні рівні (фізичний і психологічний), які є включеними у фізичне (предметно-просторове), психічне і соціальне середовище, утворюють для суб'єкта нерозривну єдність. Аналіз конкретних механізмів, що забезпечують відповідність середовища суб'єкту, а також вивчення принципів міжрівневих системних взаємозв'язків здавна становлять науковий інтерес для багатьох дослідників. Вважається, що найбільш завершеною системною теорією в психології і фізіології є теорія функціональної системи П.К. Анохіна.

Однак, незважаючи на досить широку представленість в літературі різноманітних системних підходів, питання адекватної інтерпретації отриманих даних і основних принципів оцінки відхилень від норми тих або інших складових інтегральної індивідуальності людини залишаються недостатньо розробленими. У зв'язку з цим системність, як один з основних методологічних підходів, є визначальним для цілей нашого дослідження. А комплексне вивчення людини методами багатьох наук є найбільш плідним у створенні теорії норми.

У підрозділі 1.4 "Основні етапи становлення нормології як науки" простежується змістовна еволюція поняття норми і міра пізнання суперечливих відносин норми й аномалій. Зазначається, що типологічне розуміння норми, засноване на вивченні конституційних показників ( Казначеєв В.П., Кretshmer J., Sheldon W.), заступає уявлення про норму як абсолютний стандарт. А усвідомлення індивідуальної різноманітності людини призводить у кінцевому результаті до змістовного розмивання норми (Wіllіams R., Ramsay Р.). До певної міри розв'язати протиріччя цих підходів дозволяє розмежування таких понять, як "норма" і "норматив" (Корольков А.А., Петленко В.П.). Це зумовлено передусім тим, що норми відображають реальний стан об'єкта, а нормативи - міру пізнання об'єкта. Однак існуюча нечіткість визначень понять "норма" і "норматив" породжує дискусії в різних галузях знання.

У другому розділі “Організація роботи та методи емпіричного дослідження і оптимізації функціонального стану людини” наводиться наукове обґрунтування методик оцінки функціонального стану осіб студентського віку (підрозділ 2.1). Вказується на те, що дане дослідження базується на концепції Б.Г. Ананьєва щодо структури особистості людини. Ця концепція вбирає в себе тріаду “індивід - особистість - суб'єкт діяльності”. Для реалізації системного і цілісного підходу в дослідженні функціонального стану людини були вибрані такі методики, які дозволяють провести вимірювання на біологічному (організмовому) та особистісному рівнях. Більш детальний перелік цих методів та обсяг досліджень приведено в табл. 1.

Таблица 1. Загальна характеристика, об'єм та методи дослідження.

У підрозділі 2.2 “Статистична оцінка явищ, що вимірюються” наводяться способи розрахунків та основні показники, що дозволяють статистично оцінити результати досліджень, а також одержати основні операційні характеристики тестів, що використовуються - їх чутливість та специфічність.

У підрозділі 2.3 “ Організація дослідження ” наводяться основні етапи дослідницько-експериментального циклу, який включає:

пошуковий етап, на протязі якого здійснювався теоретичний аналіз проблеми, визначалися підходи до її вирішення, проводилось формування вихідних положень та гіпотез (1993 - 1994рр.);

експериментальний етап, який складався з підбору методик та експериментального вивчення поставлених проблем, в розробці алгоритму розрахунку норми психофізіологічних параметрів, що визначають фукціональний стан людини в аспекті популяційної та індивідної норми, а також в експериментальному вивченні системних принципів корекції неоптимальних функціональних станів людини ( 1994 - 1999).

теоретико-узагальнюючий етап, на якому проводилась систематизація та узагальнення результатів дослідження, формулювались висновки, здійснювалась апробація та впровадження отриманих результатів, визначались подальші перспективи дослідження (1999 - 2000 рр.).

У третьому розділі "Теорія норми" зазначається, що дослідники часто стикаються з необхідністю встановлення межі, яка визначає міру необхідного співвідношення між частиною і цілим, індивідуальним і загальним (Плахов В Д., Семиченко В. А.).

У підрозділі 3.1 "Методологічні підходи до поняття "норма" аналізуються причини відсутності в науках про людину загальноприйнятого визначення норми і відмічаються труднощі в його розробці (Кон І.С., Коро-льков А.А., Петленко В.П., Wrіght G., Job J.,. Martіn I., Heіstermann W.).

Вказується, що історія розвитку теорії норми в галузі біологічних наук тісно стикається з історією становлення і розвитку тератології (науки, що вивчає причини виникнення потворності). Це пов'язано зі спробою відділити випадки аномалій, що об'єктивно зустрічаються, від норми. Аналізуються особливості розвитку живих систем, які полягають у своєрідному насиченні якості, в процесі еволюції системи, кількісними змінами до такої межі, при якій неможливе її перебування в колишній якості, неможливе збереження сталої єдності кількісних і якісних характеристик системи. Діалектичний стрибок означає перехід до нової міри, або зміну мір (Корольков А.А., Петленко В.П.). Цей процес розглядається як специфічний процес становлення норми, який дозволяє розв'язати діалектичні протиріччя між нормою і відхиленнями від неї.

У підрозділі 3.2 "Норма як наукова категорія" аналізуються онтологічні основи формування норм передусім у сфері психологічних і психофізіологічних досліджень. Підкреслюється, що ці основи закладені в самій рухомій матерії, без розгляду яких не можна зрозуміти проблему, що цікавить нас. У цьому аспекті норми розглядаються як специфічні системно-функціональні утворення, в основі яких лежать імовірнісно-статистичні закономірності. На прикладі аналізу лінгвістичних побудов показано, що мова як система являє собою модель всіх нагромаджуючих порядок антиентропійних процесів. Перехід від фрази з хаотичним поєднанням букв до фрази, де імовірність поєднання букв визначається правилами, приводить до зменшення ентропії тексту приблизно в 5 разів (Сєдов Є.). Подібний процес впорядкування може відбуватися не тільки з текстом, але і з іншими складними динамічними системами найрізноманітнішої природи (в музиці, архітектурі, соціумі). Хоча цей методологічний підхід вдається перенести далеко не на всі системи, все ж можна припустити, що, ймовірно, існує якась загальна закономірність, яку потрібно шукати в складному процесі формування і функціонування системних утворень. Ця закономірність, що базується на оптимумі співвідношення детермінованого та імовірнісного, тісно стикається з проблемами теоретичної психології. Наша психіка є відображенням зовнішнього світу у всій сукупності його частково випадкових, а частково детермінованих явищ. Надмірна психічна спонтанність може часто призводити до розвитку неспокою, нестійкості емоційної сфери, ослаблення цілеспрямованості людини та її здібності до зосередження. З іншого боку, надміру детермінована психіка позбавляє людину творчого початку і утрудняє її адаптацію в різних життєвих ситуаціях (Delіrs J. D.).

Вищенаведені уявлення свідчать про те, що норми функціонування і правила формування структури різноманітних систем вироблялися в природі в ході еволюції шляхом накопичення інформації з метою впорядкування ентропії, яка є невід'ємною частиною будь-якої системи, що розвивається. Це об'єктивний процес, в якому знаходять вияв загальні механізми нормоутворення. Однак конкретна реалізація норми, як категорії динамічної, визначається безліччю чинників і залежить як від внутрішніх умов (зумовлених ступенем розвитку системи, як наприклад, вікові норми), так і від умов оточення.

У підрозділі 3.3 "Норма, як імовірнісно-статистична закономірність" аналізуються умови, необхідні для здійснення статистичних процесів у системі. Відмічається широке використання статистичних критеріїв для оцінки антропо- і соматометричних показників (Бунак В.В., Чтєцов В.П.), ряду фізіологічних параметрів, а також при проведенні деяких психометричних вимірювань (при стандартизації тесту MMPI, Кеттелла і т.п.). Аналізуються переваги перцентильних графічних стандартів, що використовуються як оціночні нормативи (Власов В.В., Матвєєва Н.А., Tanner J., Wolanskі N.). Показано об'єктивний характер відображення загальних закономірностей формування "норми" конкретно обраного показника в конкретній сукупності індивідів методом перцентилів. У той же час вказується, що цей метод має недостатню інформативну можливість стосовно визначення "норми" окремо взятої, конкретної людини. Висловлюється припущення, що стосовно людини середньостатистичне розуміння норми повинно бути доповнене якісним аналізом з позицій біооптимальності.

У підрозділі 3.4 "Характеристика норми як функціонального оптимуму" проводиться теоретичний аналіз розуміння норми в аспекті функціонального оптимуму і виділяються основні ознаки оптимального стану. Зазначається, що в даному розумінні норма постає як процес знаходження відповідності активної системи та середовища, їх усталеної форми відносин. Вказується, що норма, як зона оптимального функціонування живих систем, з одного боку, детермінована генотипічними нормами реакцій, а з іншого боку, відображає модулюючу дію середовища. Акцентується важливість розуміння діалектичної єдності кількісних і якісних проявів норми як функціонального оптимуму, що є особливо значимим при проведенні психологічних досліджень. Зазначається, що згідно з сучасними уявленнями (Братусь Б.С., Гіппенрейтер Ю.Б., Perls F.) нормальне функціонування людини в соціумі визначається оптимальністю способів відношення однієї людини до іншої.

У підрозділі 3.5 "Категорія норми у психологічних і соціологічних дослідженнях" вказується, що стосовно проблем психологічної норми, треба враховувати не тільки соціальні складові сутності людини, а і структуру її психіки (Братусь Б. С., Максименко С.Д., Платонов К. К., Dunbar Н., Fromm Е., Perls F., Pezesckіan N.).

Теоретичний аналіз проблем співвідношення норми й аномалій у способі життя і поведінці людей показує неправомірність різкого протиставлення психічної норми і психічної патології, розкриває існування тонких переходів між ними (Осипов В П; Leonhard К; Jarosz М ) і дає підставу стверджувати, що не завжди девіантна поведінка людини призводить до соціальної деформації особистості. У зв'язку з цим зазначається, що будь-які, навіть незначні, помилки щодо типізації поведінки і психічних особливостей індивіда можуть обернутися серйозними людськими втратами. Особливо це є важливим в аспекті даного дослідження, яке стосується питань визначення норми в осіб молодого віку.

У четвертому розділі "Специфіка виявлень норми в залежності від функціонального стану й особливостей життєдіяльності людини" вказується, що визначення норми у сфері психологічних і психофізіологічних досліджень являє собою виключно складний процес, який вбирає в себе специфіку становлення, розвитку, систематизації та актуалізації тих чи інших норм.

У підрозділі 4.1 "Умови життєдіяльності та психологічні особливості осіб студентського віку" вказується, що на сьогодні студентство розглядається як особлива суспільна група, об'єднана певною віковою категорією, специфічними особливостями діяльності і способу життя, які можуть відбиватися, зокрема, на стані здоров'я майбутніх фахівців (Ананьєв Б. Г., Акінщикова Г. І.)

Вказується, що життєдіяльність студентів характеризується високою "кризовою насиченістю". У зв'язку з цим дається характеристика найбільш кризових ситуацій, що особливо часто виникають у період адаптації студентів до умов вузу, коли студент стикається з необхідністю долати кризи залежності від батьківської сім'ї, кризи сексуальних відносин, кризові ситуації в академічній діяльності і т.п.

Перехід від дитячої залежності до статусу дорослого з усіма його правами й обов'язками і незвичною системою навчання потребує від студента-першокурсника особливих механізмів адаптації до нових умов. У зв'язку зі сказаним розглядаються основні напрями досліджень, так чи інакше пов'язаних з проблемою адаптації (Агаджанян Н.А., Казначеєв В.П., Медведєв В.І., Слонім А. Д., Соколов Є.Н., Lacey J.I., Last C.J., Mackay З., Cox Т., Burrows G. тощо). Проводиться теоретичний аналіз основних структурних компонентів адаптації: активаційного, когнітивного й емоційного. Окремо виділяється поняття психічної адаптації, яке тісно пов'язане з уявленнями про емоційний стрес. Вказується, що всі процеси психічної, психоемоційної та соціальної адаптації студентів до учбової діяльності так чи інакше позначаються на формуванні цілого континууму станів, що об'єднуються під загальною назвою "функціональний стан". І аналізувати категорію норми безвідносно до того або іншого функціонального стану, що виникає у суб'єкта в ході діяльності, було б некоректно.

У підрозділі 4.2 "Функціональний стан людини і його вплив на специфіку виявлення норми" вказується, що вихідним уявленням для більшості сучасних дослідників є ідея про існування деякої упорядкованої множини або континууму станів (Тхостов А.Ш., Колимба І.Г.). Для того щоб позначити складові цього гіпотетичного континууму використовуються різні поняття, що відбивають специфічність впливу тих або інших груп чинників на ефективність діяльності. До вказаних понять можна віднести і “функціональний стан”.

Оскільки поняття "функціональний стан" введено в психологію для характеристики ефективнісного боку діяльності або поведінки, то його дослідження передбачає передусім розв'язання питання щодо можливостей людини, яка перебуває в тому або іншому стані, виконувати конкретний вид діяльності (Леонова А.Б., Медведєв В.І.). Прийнято вважати, що кожний реальний функціональний стан має емоційну і енергетичну складові, взаємодія яких і визначає його специфіку (Данилова Н.М). З огляду на важливість емоційної складової в життєдіяльності людини, цей феномен нами розглядається більш детально.

У підрозділі 4.2.1 "Емоційна складова функціонального стану людини" аналізуються різні точки зору дослідників на походження, сутність емоцій і механізми їх виникнення. Вказується на співіснування в сучасній психології двох підходів до дослідження емоцій, що мають як експериментальне, так і теоретичне спрямування ( Гельгорн Дж., Луфборроу Є., Китаєв-Смик Л.А., Рейковський Я., Смирнов П.В., Трохачев А.І., Ясперс К., Вітгенштейн Л., Вілюнас В.К., Васильєв І.А., Поплужний В.Л., Тихомиров О.К. та ін.) та наводяться їх характерні особливості.

У підрозділі 4.2.2 " Психоемоційні стресові реакції", поряд із біологічними та фізіологічними аспектами стресу, окремо аналізується поняття психологічного стресу як стану психічної напруженості. Дається характеристика груп чинників, що супроводжують "психічне напруження". Вказується, що еволюція самого поняття стресу привела до того, що поряд з такими термінами, як "психічне напруження", "психологічний стрес", починає окремо виділятися таке поняття, як "емоційний стрес", у ґенезі якого особливу роль відіграють емоції (Судаков К.В.; Березін Ф.Б.). Вказується, що емоційні стреси за своїм походженням, як правило, соціальні, й аналізуються основні напрями їх вивчення (. Хомська Е. Д., Трофімов Ю.Л., Карпухіна А.М., Розов В.І., Медведєв В.І., Пергаменщик Л.А., Mіller T.W., Hockey G.R. та інші).

У підрозділі 4.2.3 "Психоемоційний стрес в учбовій діяльності студентів" вказується, що однією з основних причин психоемоційної та соціальної дезадаптації студентів, особливо перших років навчання, є різні стресові ситуації, пов'язані з труднощами пристосування молодих людей до студентського життя та екзаменаційних випробувань (Саркісянц Є.Є., Волкінд Н.Я., Тамм С.І.). Вказується, що у психологічних дослідженнях на сьогодні особливої актуальності набувають питання вивчення індивідуальних реакцій людини на різні стресові чинники і кількісна оцінка міри допустимих відхилень їх від норми. Зазначається правомірність використання ситуації екзамену як моделі, яка дозволяє вивчати особливості реагування студентів на стрес (Волкінд Н.Я., Леві Л.).

Показано, що динамічні аспекти функціонального стану студентів у процесі їх учбової діяльності найбільш повно можуть бути відображені різними активаційними показниками (Макаренко М.В., Суходоєв В. В., Хомська Є..Д., Martіn I., Vehables P.H.). Підкреслюється, що основні ускладнення, з якими зустрічаються дослідники, в основному пов'язані з проблемами адекватної інтерпретації різноспрямованих проявів активації.

У підрозділі 4.3 "Сучасні підходи до моніторингу функціонального стану людини в різних умовах її життєдіяльності" зазначається існування декількох підходів до реєстрації й оцінки активаційних показників. Наводиться детальна характеристика цих методів, аналізуються їх діагностичні можливості, переваги і недоліки. Вказується, що вивчення індивідуальності людини припускає системність у дослідженні її функціональних станів, що вимагає інтеграції як наукового пошуку, так і зусиль різних фахівців у галузі антропології, психофізіології, психології і т.д.

П'ятий розділ "Експериментальні дослідження індивідуально-типологічних особливостей студентів у період їх адаптації до умов вузу" присвячений висвітленню результатів експериментального дослідження найважливіших аспектів проблеми норми основних морфофункціональних та особистістних характеристик студентів, перевірці висунутих гіпотез.

У підрозділі 5.1 "Психофізіологічні особливості функціонального стану студентів перших років навчання у вузі" вказується, що в даний час досить гостро стоїть питання про формування і кількісне визначення так званої адаптоздатності людини, під якою розуміють можливість здійснення адаптаційних перебудов на рівні цілісного організму і на особистісному рівні. Ця здатність, на думку багатьох дослідників, визначається морфофункціональними, психофізіологічними, психологічими і соціальними особливостями індивіда. При цьому вирішальне значення надається психофізіологічним властивостям людини, що формують функціональну систему в процесі її діяльності. Це так звані внутрішні детермінанти процесу адаптації. За даними ряду дослідників, адаптоздатність людини визначається рівнем і ступенем гармонійності досягнутого фізичного і нервово-психічного розвитку, а також ступенем реактивності організму щодо різних впливів і резистентністю до них. При цьому антропо- і морфометричний стан індивіда, що відбиває індивідуально-конституційні особливості людини, на думку ряду дослідників, є фенотипічним проявом нейроендокринної рівноваги і тісно зв'язаний з рівнем афективного дозрівання. При цьому вирішальне значення надається гармонійності фізичного розвитку.

Для визначення характеру складних міжрівневих взаємовідносин у студентів, у процесі їхньої адаптації до нових умов діяльності, нами вимірювались антропометричні показники і такий важливий вегетативний параметр, як рівень артеріального тиску. Побудова кумулятивних кривих вищеназваних параметрів дозволила виділити діапазон ознак, що належать до умовної норми (в межах Р15 - Р85) , а також діапазон високих і низьких значень цих параметрів. На основі антропометричних вимірювань були виділені групи студентів з брахі-, мезо- і доліхоморфним типом соматичного розвитку. Проведений кореляційний аналіз між антропометричними і функціональними показниками в кожній з вказаних груп дозволив виявити зменшення сили морфофункціональних взаємозв'язків у середній ділянці кореляційного поля (мезоморфний тип конституції), що, мабуть, пояснюється дією компенсаторних чинників. Робиться висновок, що суб'єктів з маргінальними типами соматичного розвитку, особливо в крайньому своєму вияві, необхідно розглядати як таких, що мають дисгармонізацію фізичного розвитку, яка, як правило, поєднується з недосконалістю адаптаційних механізмів.

Висловлюється думка, що при аналізі даних необхідно звертати увагу не стільки на всю сукупність параметрів, що вивчаються, скільки на діапазони крайніх значень величин, що досліджуються, оскільки розгляд параметрів всієї загальної вибірки не дозволяє виявити ті або інші тенденції в змінах різних функціональних показників. Це підтверджується даними регресійного аналізу, який показав, що залежність функціональних показників від антропометричних параметрів простежується не на всій сукупності даних, що вивчаються, а лише в крайніх їх значеннях, які найбільш сильно відхиляються від середніх величин.

З метою аналізу явищ психоемоційної дезадаптації нами проведено порівняльне дослідження особистісних рис у студентів з різним рівнем артеріального тиску. Цей показник було вибрано тому, що він є найбільш доступним для вивчення параметром, який адекватно відображає міру активованості вегетативної нервової системи та суттєво залежить від стану психоемоційної сфери індивіда. За рівнем АТс студенти були згруповані в п'ять підгруп. При обробці результатів визначалися середні значення за кожною з основних шкал ММРI в підгрупі, а також кореляційні взаємозв'язки показників основних шкал ММРI і рівнів АТс і АТд у кожній з підгруп.

Можна зазначити, що серед студентів першого курсу, рівень АТс яких перебуває в нижньому крайньому децилі кривої його розподілу в їх загальній групі (I підгрупа), процес адаптивних перебудов до умов вузу супроводжується формуванням захисних механізмів, маркером яких є значне психоемоційне напруження.

Серед студентів, віднесених до середньої частини кривої перцентильного розподілу АТс (II і III підгрупи ), значимі кореляційні взаємозв'язки між психодинамічними показниками і рівнем АТс не виявляються.

Збільшення кількості значимих кореляційних зв'язків, що спостерігається між показниками шкал MMPI і рівнем АТс у верхньому децилі його перцентильного розподілу (IV і V підгрупи), свідчить про складно-опосередкований взаємозв'язок цих показників. Збільшення числа негативних кореляцій АТс з показниками шкал MMPI в групах осіб з межовим підвищенням артеріального тиску дозволяє припустити, що підвищення рівня АТ у цих межах, ймовірно, може виступати як чинник компенсації, що дозволяє знизити психоемоційне напруження і поліпшити соціально-психологічні адаптивні можливості суб'єкта.

У підрозділі 5.2 "Алгоритм оцінки функціонального стану студентів під час їх адаптації до умов вузу в аспекті популяційної норми" вказується, що зміни психодинамічних і вегетативних показників, які спостерігаються у студентів перших курсів, відображають особливості їх адаптації до умов вузу і можуть бути описані за допомогою розробленої нами схеми.

Вказується на доцільність на стадії первинної адаптації ідентифікувати тих студентів, у яких спостерігаються явища адаптаційної напруженості, і розглядати. їх як групу осіб з високим ризиком розвитку різноманітних розладів адаптації Наводиться розроблений і апробований у власних дослідженнях алгоритм

Ідентифікації студентів групи підвищеного ризику, що дозволяє виявляти межові з нормою зміни психофізіологічних показників як на популяційному (груповому), так і на індивідному рівні.

Суть алгоритму полягає в побудові для кожного з вимірюваних параметрів кумулятивної кривої з подальшим визначенням референтних інтервалів у межах Р15 - Р85. Наступним етапом визначається місце кожного параметра конкретного студента на відповідній перцентильній кривій. Перцентильні значення окремого індивіда можуть бути вищими або нижчими від середніх значень для групи, позначених на шкалі перцентилів - 50% (В. Власов). Точки, що відображають місце параметра на кумулятивній кривій, об'єднуються лінією, внаслідок чого виходить ламана крива - так званий "індивідуальний психофізіологічний профіль".

Він має індивідуальну форму, властиву даній людині. За профілем легко виявити шляхом простого візуального аналізу ступінь гармонійності профілю, співдружні відхилення окремих параметрів, навіть якщо вони не виходять за межі референтного інтервалу, і візуально оцінити внесок кожної підсистеми в загальну адаптивну реакцію людини.

Як приклад розглядається методика побудови "індивідуального профілю", отриманого за результатами тестування конкретного студента на першому, а потім другому році навчання його у вузі. По осі абсцис відкладалися показники, що вимірюються, а по осі ординат - перцентильні значення цих показників у конкретного суб'єкта (рис. 2 ).

Отриманий, завдяки цій методиці, "індивідуальний профіль" показав, що загальна пристосовна системна реакція до умов життєдіяльності у даного студента забезпечується різною часткою участі антропометричних, фізіологічних і психологічних підсистем, що передбачає відмінності в проведенні профілактичних і корекційних заходів. Реалізація цього алгоритму у вузі дозволяє створити базу даних вимірюваних параметрів, провести порівняльний аналіз "індивідуальних профілів" (в динаміці всіх п'яти років навчання у вузі) в окремо взятого студента, виявити особливості функціонального стану у студентів різних років навчання, різних спеціалізацій і факультетів з метою визначення найбільш динамічних тенденцій адаптивних змін як в окремо взятого студента, так і по групі, факультету, курсу загалом.

У підрозділі 5.3 "Психофізіологічні детермінанти функціонального стану студентів в умовах інтенсивного психоемоційного навантаження" наводиться характеристика залежності між параметрами функціональних систем організму студентів та їх індивідуально-особистісними властивостями в умовах різних рівнів психоемоційного напруження. Отримані нами дані психологічного тестування дозволили виділити дві групи студентів. Першу групу склали особи, емоційно-особистісний стиль реагування яких на екзаменаційну ситуацію за даними тестів MMPI і Люшера розцінювався як дезадаптивний (підвищення профілю MMPI вище за 65 Т-балів за однією або декількома з основних шкал "2", "4", "6", "7", "9" або відторгнення одного з основних кольорів тесту Люшера далі п'ятого місця у восьмиколірному ряді).

Інші студенти склали другу групу, емоційно-динамічний патерн реагування яких на екзаменаційну ситуацію розцінювався нами як адаптивний. Для зручності викладу першу групу студентів будемо називати дезадаптованою, а другу - нормально адаптованою. З огляду на те, що надійність психологічного тестування становить 75-80% (Собчик Л.М.), нами були використані також і психофізіологічні методики дослідження, такі як: електроенцефалографія, ритмокардіографія, вимірювання артеріального тиску.

Отримані дані були послідовно проаналізовані з точки зору загальногрупової динаміки, потім динаміки в окремих групах і, нарешті, індивідуальної динаміки. Взаємозв'язок різнорівневих показників оцінювався методом кореляційного аналізу.

Результати досліджень показали, що на одне й теж навантаження різні суб'єкти реагують по-різному, і передусім, через свої природні індивідуальні відмінності, які значною мірою можуть зумовлювати успішність або неуспішність діяльності, що виконується людиною. Тому і методики встановлення меж норми тих або інших параметрів і динаміки їх змін при дії навантажень повинні обов'язково враховувати природну індивідуальність людини.

Так, вивчення в наших дослідженнях змін спектра РГ серця в загальній групі студентів під впливом психоемоційного навантаження показує, що вони сильно залежать від індивідуальних особливостей фонового спектра РГ. Кожний випробуваний у всіх експериментальних ситуаціях стійко демонстрував свій тип реакції на психоемоційне навантаження, що було зумовлено його індивідуально-конституційними особливостями. Залежність періодичної структури серцевого ритму від антропометричних параметрів людини підтверджується регресійним аналізом. Так, згідно з отриманими рівняннями регресії, збільшення маси тіла індивіда і зменшення міри витягнутості його в довжину веде до зменшення математичного очікування і дисперсії стаціонарної ритмограми. Це підтверджується побудовою індивідуальних профілів розподілів ритмокардіографічних показників у осіб з брахі-, мезо- і доліхоморфним типом статури. Встановлено, що в стані спокою найбільш значущі відмінності виявляються в розподілі дисперсій повільних (низькочастотних) складових, які відображають модулюючий вплив гормональних систем діенцефального рівня. При цьому у брахіморфних осіб цей показник займає достовірно більш високе положення в центильному ряді і є провідним в індивідуальному ритмокардіографічному профілі цієї групи осіб. Це вказує на існування генетичного механізму, що визначає індивідуальний рівень активації людини, і позначається на особливостях її функціонального стану. Отже ще раз знаходить підтвердження необхідність врахування індивідуально типологічних властивостей людини при визначенні меж норми. У ході дослідження було також встановлено, що в емоційно лабільних осіб з високою особистісною тривожністю (студенти дезадаптованої групи) спостерігається статистично значуще збільшення модуляції РГ в середньочастотному спектрі, що служить маркером станів психоемоційного напруження і може бути використане для об'єктивного контролю психоемоційних станів людини.