Релігієзнавча концепція Зигмунда Фройда

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Філософський факультет

Кафедра теорії та історії культури

Курсова робота

Релігієзнавча концепція Зигмунда Фройда

студентки гр. ФФК-31

Свистун О.В.

Науковий керівник -

канд. філ. наук,

доц. Стеценко В.І.

Львів-2012

Зміст

релігійність психологічний невроз

1. Фрейдизм як різновид натуралістично-біологічного, психологічного пояснення релігії

1.1 Особливості та головні концепції натуралістично-біологічного, психологічного пояснення релігії

1.2 Психоаналіз і релігієзнавча концепція З. Фройда

2. Вихідні принципи та головні положення релігієзнавчої концепції Зигмунда Фройда (за книгами «Психологія несвідомого», «Тотем і табу. Психологія первісної культури та релігії»)

2.1 З. Фройд про походження та сутність релігії

2.2 Фрейдизм про тотемізм як первісну форму релігії

3. Розвиток поглядів на релігію в теорії психоаналізу З. Фройда (за книгою «Майбутнє однієї ілюзії»)

3.1 Від тотемізму до теїзму

3.2 Індивідуальна релігійність як невроз та релігія як «колективна хвороба людства»

Джерела

Вступ

Актуальність теми дослідження. Зигмунд Фройда австрійський психолог, невропатолог та психіатр, більше сорока років присвятив розробці теорії і практики психоаналізу. Фройда називають і вченим і провидцем, і основоположником нового напрямку в науці. З його ім'ям пов'язують поняття несвідомого в психіці людини. Його погляди сформувались в той час, коли назрівала криза традиційних уявлень про психічне життя людини. Фройдівська теорія збагатила і сучасну науку загалом.

Психоаналіз Зигмунда Фройда уможливив найвитонченіше дослідження душі. Відтак у наш час вивченням душі професійно займаються дві групи: не лише священики, а й психоаналітики. Фройд вбачав сенс вивчення релігії власне через психоаналіз. З огляду на специфіку проявів релігійної свідомості, саме психологія, вивчає релігію крізь призму людської психіки, розкриває психологічні закономірності її виникнення, розвитку і функціонування.

Фройд вважав релігію ворогом просвітництва і прогресу, витвором індивідуальної психіки наслідком незадоволення бажань і прагнень, загальнолюдським неврозом нав'язливості, породженним "комплексом Едіпа" Фройд вважав, що в основі тотемізму є факт повстання синів проти батька, якого вони ревнували до матері. Убивши батька, вони відчували свою провину і розкаювалися. Полегшити цей психологічний конфлікт сини могли, переадресувавши свої почуття від батька на тотемну тварину. У подальшому, за Фройдом, відбулася еволюція об'єкта шанування, тотем перетворився на Бога. Отже, Бог іудаїзму і християнства -- це психологічна ідеалізація образу батька. Хоча концепція З. Фройда була досить скептично і критично сприйнята більшістю етнологів і релігієзнавців, але вона набула продовження у неофрейдистів, а через них згодом помітно вплинула і на релігіє знавців. Тому сучасні науковці-релігієзнавці висуваючи свої ідеї, не випадково посилаються на відому фрейдистську тезу, про те, що людина -- сліпе знаряддя природних потягів та інстинктів.

Отже, теорія Зигмунда Фройда й до сьогодні залишається актуальною, що і обумовило вибір назви даної курсової роботи: «Релегієзнавча концепція Зигмунда Фройда».

Об'єкт дослідження. Натуралістично-біологічне, психологічне пояснення релігії.

Предмет дослідження. Релігієзнавча концепція Зигмунда Фройда, як складова натуралістично-біологічного пояснення релігії.

Мета дослідження. Дослідити та проаналізувати специфіку релігієзначої концепції Зігмунда Фройда, в контексті його теорії психоаналізу.

Завдання дослідження. Визначена мета зумовила постановку наступних дослідницьких завдань:

розглянути головні концепції натуралістично-біологічного, психологічного пояснення релігії;

проаналізувати релігієзнавчу концепцію З. Фройда, як особливий різновид даного пояснення;

дослідити вихідні принципи та головні положення релігієзнавчої концепції Зигмунда Фройда, що стосуються пояснення та походження та сутності релігії;

охарактеризувати погляди Фройда на тотемізм, як первісну форму релігії;

висвітлити розвиток поглядів на релігію в теорії психоаналізу З. Фройда;

проаналізувати його головні висновки про існування релігієзнавства як невроз та релігію як «колективна хвороба людства»;

Стан дослідження теми. При підготовці дослідження було опрацьоване широке коло джерел та наукової літератури з даної теми, завдяки чому вдалося сформулювати цілісну концепцію дослідження предмету курсової роботи.

Зокрема, безпосереднім джерелом для дослідження теми даної курсової роботи були праці самого З. Фройда, а також таких відомих вчених як Е. Фром, К. Юнг, В. Джеймс, Л. Леві-Брюль.

Насамперед, особливої уваги заслуговує така праця З. Фройда, як «Нав'язливі дії та релігійні обряди», у якій автор звертається до психоаналітичного обґрунтування проблем в релігії.

У праці «Тотем і табу», З. Фройд висвітлює свої погляди на релігію на основі своїх досліджень міркувань первісних народів.

У праці «Майбутнє однієї ілюзії» З. Фройд розширює свої ідеї відносно існування релігії у сучасному суспільстві.

Оскільки концепція З. Фройда мала різновид натуралістичного, психологічного пояснення релігії, то власне була розглянута й дослідженнями інших представників даного напряму релігієзнавчої науки.

К. Юнг у своїй праці «Свідоме та насвідоме» на основі своїх досліджень про несвідоме вивів поняття релігії, як відношення людини до вищих і найсильніших за впливом цінностей.

В. Джеймс Так, у праці «Багатоманітність релігійного досвіду» виводив корені релігії з емоційної сфери психіки індивіда. На його думку джерелом релігії є емоційне відчуття.

Л. Леві-Брюль у своїй праці «Надприродне у первісному мисленні» висвітлив поняття релігії на основі своїх досліджень про мислення первісних народів.

Також важливими джерелами для дослідження, були праці Старовойтова В., Радугіна А., та Лакана Ж., які критикували релігієзнавчу концепцію З. Фройда.

Методи дослідження. У курсовій роботі використані такі методи, як метод аналізу, порівняння та історизму.

Зокрема, метод аналізу використаний для дослідження психоаналітичних поглядів З. Фройда на релігію, в контексті натуралістично-біологічного пояснення релігії. За допомогою порівняльного методу було розглянуто погляди на релігію З. Фройда та інших представників натуралістичної концепції релігії. Метод історизму застосовувався при аналізі конкретних поглядів З. Фройда стосовно еволюції релігії від первісних часів до виникнення теїзму.

Практичне значення дослідження полягає у можливості використання результатів даної курсової роботи в навчальному процесі, зокрема під час викладання відповідної теми в таких нормативних навчальних курсах як «Релігієзнавство», «Філософія релігії», «Історія філософії», а також під час підготовки студентських курсових та кваліфікаційних робіт.

Структура курсової роботи визначається метою та завданнями, поставленими нею, а також зумовлена самою логікою дослідження. Виконана курсова робота складається з вступу, трьох розділів, що поділяються на два підрозділи, висновків й списку використаних джерел та літератури.

У першому розділі «Фрейдизм як різновид натуралістично-біологічного, психологічного пояснення релігії», характеризується фрейдизм, як складовий різновид натуралістично-біологічно пояснення релігії, а також висвітлюються погляди на релігію представників цього напряму в релігієзнавстві.

У другому розділі «Вихідні принципи та головні положення релігієзнавчої концепції Зігмунда Фройда (за книгами «Психологія несвідомого», «Тотем і табу. Психологія первісної культури та релігії»)» висвітлюються погляди Фройда стосовно походження релігії, та розглядається поняття тотемізму як первісної форми релігії.

У третьому розділі «Розвиток поглядів на релігію в теорії психоаналізу З. Фройда (за книгою «Майбутнє однієї ілюзії»)» аналізуються погляди видатного психолога особливості розвитку релігії від первісних часів, до виникнення теїзму, а також розгладаються визначення Зигмундом Фройдом індивідуальної релігійності як неврозу та релігії загалом як «колективної хвороби людства».

1. Фрейдизм як різновид натуралістично-біологічного, психологічного пояснення релігії

1.1 Особливості та головні концепції натуралістично-біологічного, психологічного пояснення релігії

Натуралістична концепція релігії ґрунтується на визнанні джерела її походження, закладеного у психо-біологічних процесах людського організму. Згідно з цією концепцією, релігія породжується внутрішніми потребами людського організму, його фізіологічним процесами. У такій інтерпретації релігія стає атрибутом біологічної природи людини.

Типовими представниками цього напряму релігієзнавчих концепцій становлення релігії є американський філософ-прагматик В. Джеймс (1842-1910 рр.), французький етнолог Л. Леві-Брюль (1857-1939 рр.), австрійський психіатр і філософ, основоположник психоаналізу З. Фройд (1856-1939 рр.) і його послідовники - швейцарський психіатр К. - Г. Юнг (1895-1961 рр.) німецький філософ, соціальний психолог Е. Фром (1900-1980 рр.), які пояснюють існування релігії присутністю в людині могутнього "релігійного почуття" або модифікаціями різних емоціонально-психічних станів заздрості і страху, любові і сорому.[17. С. 25-26]

Так, Вільям Джеймс виводив корені релігії з емоційної сфери психіки індивіда. На його думку джерелом релігії є емоційне відчуття, наприклад, почуття радості, почуття любові, почуття страху. Відтак релігійний страх ґрунтується на основі ідеї божественної кари. Джеймс вважав що релігія настілки істинна (правдива), наскільки вона корисна для людської практики, а релігійний досвід за цінністю нічим не відрізняється від життєвого чи наукового досвіду. У своїй праці «Різноманіття релігійного досвіду» він писав, що по своїй суті релігія є тимчасовим явищем яке має тільки індивідуальне значення і не піддається об'єктивному формулюванню. Спроби перетворити смисл і зміст релігії в філософську форму, скоріш за все, ніколи не зупиняться, так як це прагнення дуже глибоко закладено в природу людського розуму; але ці спроби мають для релігії лише другорядне значення і не можуть дати санкцію достовірності тим почуттям, на яких вона основана. Відчуття - це найглибше джерело релігії, а філософська і богословська побудова є лише вторинною набудовою, подібної перекладу оригіналу на чужу мову - писав Джеймс. [20. С. 15-16]

Називаючи їх так, він розумів під цим, що в світі, де зовсім не існувало б релігійних відчуттів, не могло б ніяким чином виникнути філософське богослов'я. Джеймс, глибоко сумнівався в тому, що безпристрасне, інтелектуальне споглядання світу могло б створити - без допомого відчуття внутрішньої загубленості і спраги спасіння, з одної сторони і містичних переживань, з іншої, - ті системи релігійної філософії, які існують на даний час. Люди почали б з анімістичних пояснень явищ природи, а згодом спростували б їх за допомогою наукових методів, як це і сталось насправді. В науці вони збирали б тільки певну кількість психологічних спостережень, як це і роблять зараз. Але в них вже не було б прагнення прийти до вищих спекуляцій догматичного чи ідеалістичного богослов'я. Ці спекуляції, на його думку, варто назвати понадвіруваннями, тобто надбудовами, які були створені розумом на фундаменті, який був раніше закладений відчуттям.[17. С. 53]

У центрі уваги відомого відомого французького філософа, етнографа і психолога Люсьєна Леві-Брюля лежать проблеми природи людського мислення, культурної обумовленості його розвитку. Ідеї ??Леві-Брюля породили плідну полеміку і стали коштовним внеском у становлення наукового уявлення про природу свідомості і мислення. Він вважав, що в мисленні первісної людини виникають два типи мислення: реалістичне і ілюзорне (фантастичне). Перше полягало в розумінні речей такими, якими вони є самі по собі, без будь-яких сторонніх додатків. Цей тип мав потужну біологічну підставу, тому пристосувальний спосіб життя передбачає адекватне відображення зовнішнього середовища. Ще більш сильні підстави він отримав з виникненням соціального способу життя, бо перетворення природного середовища, виробництво власного життя ще в більшій мірі, ніж пристовницький спосіб життя, потребує адекватності відображення, без якого неможливе створення «другої природи». Цей реалістичний тип людини - її культури проходить через всю історію людства і визначає всі досягнення людського інтелекту.

Другий тип людського інтелекту, на думку Леві-Брюля, пов'язаний з несвідомим перенесенням на природні явища людських якостей, насамперед здатності мислення і свідомої дії. Виникнення антропоморфічного типу із зародженням шару пояснювального мислення було необхідним і неминучим кроком людського мислення. Явища природи, їх упорядкованість, закономірну послідовність первісна людина могла пояснити лише за зразком і подобою власної свідомої поведінки. Активність природи отримувала характер навмисних дій, які стали приписуватися духам. Природа і структура людської психіки такі, що власні свідомі дії вже на самих ранніх етапах розвитку людини стають предметом безпосередніх спостережень і усвідомлення. В діяльній природі людини та її психіки закладено передумови початкового пояснення природних явищ за зразком свідомих людських дій. Оскільки для первісної людини свідома дія виступала як щось природне і звичайне, природні явища легше було пояснити свідомістю, волею, намірами.[2]

Особливого розвитку натуралістично-біологічне, психологічне пояснення релігії отримало в теорії психоаналізу, засновником якої вважається З. Фройд. Його учні і послідовники розвинули далі як саму теорії психоаналізу, так і концепцію релігії у ній свого вчителя. Так, один з учнів З. Фройда - Карл Густав Юнг який, щоправда, згодом суттєво відійшов від поглядів свого вчителя, вважав, що психіка людини включає три рівні: свідомість, особисте несвідоме, колективне несвідоме. Визначальну роль у структурі особистості людини відіграє колективне несвідоме, що утворюється із слідів пам'яті, залишених всім минулим людства. Колективне несвідоме носить загальний характер. Воно є в кожному з нас, і визначається загальнолюдською спадщиною. Саме колективне несвідоме об'єднує людей у народи і людство в цілому. За визначенням Юнга, колективне несвідоме - це пам'ять всього минулого цілого людства з початку його існування, розум наших древніх предків, спосіб, яким вони думали і відчували. Колективне несвідоме виявляється в окремих людей у вигляді архетипів. Це певні загальні форми уявних уявлень, що включають в себе значний елемент емоційності і навіть перцептивні образи.[11]

На основі своїх досліджень про несвідоме К.-Г. Юнг вивів поняття релігії, як відношення людини до вищих і найсильніших за впливом цінностей, будуть вони позитивними чи негативними. Ставлення до них може бути як довільним, так і мимовільним, тобто ви можете свідомо прийняти ту цінність, якою ви вже одержимі несвідомо. Наділений у психологічній системі найбільшою силою чинник - це і є Бог, оскільки він перевершує всі інші психологічні фактори. Варто йому перестати бути таким, і він робиться просто ім'ям. Юнг вважав, що те, що у нас прийнято називати "релігією", в такій же мірі є підробкою. Він часто ставив перед собою питання: чи виконує такого роду "релігія" (він волів називати її віровченням) важливу функцію в людському суспільстві? Безперечна мета заміщення - поставити на місце безпосереднього досвіду якийсь набір придатних символів, підкріплених догматом і ритуалом. Католицька церква підтримує їх усім своїм незаперечним авторитетом, протестантська церква наполягає на вірі і євангельському благовісті. Поки ці два принципи працюють, люди надійно закриті від безпосереднього релігійного досвіду. [10]

Серед послідовників З. Фройда, знаних як неофрейдисти, особливо відомим став німецько-американський філософ, соціолог і психолог Еріх Фром. Значну частину своїх праць він присвятив популяризації ідей вчителя. Нове в його ідеях в порівнянні з поглядами Фройда полягало в більшій увазі до соціальних питань, що видно з його праці «Психоаналіз і релігія». Центральне місце в ній займає відмінність «авторитарної» та «гуманістичної» сторони в релігії. Захищаючи гуманістичні принципи, борючись проти фетишизму, Фром намагається найти союзників повсюди, в тому числі і в релігії. Згідно з його вченням, будь-яка людина є релігійною, а релігія неминуче властива всім історичним епохам. [1]

Е. Фром вважає, що фактично не було такої культури, і, мабуть, ніколи не буде, в якій не існувало б релігії в широкому сенсі цього слова. Тому що потреба в розумінні та в служінні корениться глибоко в умовах людського існування. Самосвідомість, розум і уява порушили гармонію тваринного існування. Людина - це частина природи, вона підпорядкована фізичним законам і не здатна змінити їх, і все ж таки вона виходить за межі природи. Вона усвідомлює свою безпорадність і обмеженість власного існування навіть, в комфортних умовах, які вона для себе створила. Розум - благословення людини і її нещастя, він примушує її весь час вирішувати нездійсненне завдання. Людина - єдина тварина, для якої її власне існування є проблемою. Ця дисгармонія людського існування породжує нагальну потребу у відновленні єдності і рівноваги між нею і природою. Відданість меті, ідеї або силі, що перевершує людину - такій, як Бог - є вираженням цієї потреби. На думку Фрома, немає такої людини, в якої не було б релігійної потреби - потреби в системі орієнтації та об'єкті для служіння. Питання лише в тому, якого роду ця релігія: або вона сприяє людському розвитку, або, навпаки, її паралізує. Потужною колективною формою сучасного ідолопоклонства виступає поклоніння силі, успіху і влади ринку. Крім цих колективних форм, є і ще дещо, в кожній людині своє: культ предків, тотемізм, фетишизм, культ чистоти і т.д. Як і багато інших послідовників З. Фройда - неофрейдистів, Е. Фром називає це неврозами. [1]

Виділяючи гуманістичні моменти в релігії, її позитивний зміст, Фром намагається віднайти форму компромісу, яка дозволила б об'єднати якомога більшу кількість людей під знаменами загальнолюдських релігійних цінностей.

Однак в цьому виокремленні загальних принципів релігії від певної форми їх вираження є у наявності протиріччя: адже кожна релігія вважає, що відрізняється від інших своєю особливою і єдиною істинною суттю.[22. С. 10-11]

Отже, згідно з натуралістичною концепцією пояснення релігії В. Джеймсом, Л. Леві-Брюлем, К.-Г. Юнгом, та Е. Фромом, релігія породжується внутрішніми потребами людського організму, його фізіологічними процесами. У такій інтерпретації релігія постає атрибутом біологічної природи людини, її внутрішніми психічними проявами, які особливо ретельно вивчав Зигмунд Фройд. Детальніше його вчення і буде розглянуте в наступних частинах курсової роботи.

1.2 Психоаналіз і релігієзнавча концепція З. Фройда

Відомо, що головним регулятором людської поведінки служить свідомість. Зигмунд Фройд, будучи лікарем, зіштовхнувся з тим, що ці неусвідомлювані переживання і мотиви можуть серйозно обтяжувати життя й навіть ставати причиною нервово-психічних захворювань. Це направило його на пошуки засобів рятування своїх пацієнтів від конфліктів між тим, що творить їхню свідомість, і потаємними сліпими, несвідомими спонуканнями. Так народився фройдівський метод зцілення душі, названий психоаналізом.[4]

Як наголошує Е. Фром, метод Фройда - психоаналіз - уможливив найвитонченіше дослідження душі. Відтак у наш час вивченням душі професійно займаються дві групи: не лише священики, а й психоаналітики. Але на відміну від священика, психоаналітик повинен вивчати людську реальність, яка схована і за релігією, і за нерелігійними системами. Головне питання: чи живе людина в коханні й чи мислить вона згідно з істиною? [22. С. 56-57]

Якою ж є позиція самого Фройда стосовно релігії? Людина, на його думку, є безпорадною перед силами природи та внутрішніми інстинктивним силами. Звідси виникає релігія. Вона з'являється на ранніх етапах розвитку людства, коли людина ще не може застосовувати розум. Релігія - це повторення дитячого досвіду, вважає вчений. Людина за допомогою релігії захищається від небезпеки, як у дитинстві: коли звертається за захистом, допомогою до своїх батьків. Її страхи є схожими на ті, які викликають дитячий невроз. Спираючись на ці свої висновки, психолог й намагався зясувати, чому люди сформували ідеал Бога. [13. С. 83]

Релігія сіє небезпеку тим, що накладає заборону на критична мислення, а це веде до зубожіння розумових здібностей. Релігія, також, вважає Фройд, - дуже нестійке підґрунтя для моралі. Вона загрожує ідеалам і цінностям, братерській любові, істині та свободі. Розум та свобода взаємозалежні. Тільки вільна людина, яка звільнилася від влади авторитету, може правильно використовувати розум, зрозуміти світ і свою роль у ньому, не поринаючи в ілюзії. [13. С. 83]

Психоаналіз Зигмунда Фройда, не обмежувався домаганням на побудову нової психології і нового вчення про етіологію нервових і психічних захворювань. Вийшовши за межі цих напрямків, він став претендувати на пояснення рушійних сил розвитку людського суспільства і відносин між особистістю та культурою. Таке співвідношення людини і культури трактувалося ним як від початку антагоністичне. Це випливало вже з вихідних позицій Фройда, згідно з якими сексуальні потяги і агресивні інстинкти, утворюючи глибинні, біологічні за своєю сутністю основи особистості, несумісні з тими вимогами, які нав'язує їй соціальне середовище з його моральними нормами. [22. С. 47-48]

Тим, кому належить включитися у створення культурних цінностей, вважає З. Фройд, загрожує небезпека, що його сексуальні потяги не допустять такого свого застосування. Суспільство не знає більш страшної загрози для своєї культури, ніж вивільнення сексуальних потягів і їхнє повернення до своїх початкових цілей. Отже, суспільство не любить нагадувань про це своє слабке місце, воно не зацікавлене у визнанні сили сексуальних потягів і у з'ясуванні значення сексуального життя для кожного. Більше того, з виховних міркувань воно намагається відвернути увагу від всієї цієї області. Тому воно настільки нетерпиме до вищезазначеного результату досліджень психоаналізу і охочіше всього прагне представити його огидним з естетичної точки зору і непристойним або навіть небезпечним з точки зору моралі. Але такими випадами не можна спростувати об'єктивні результати наукової роботи. Якщо вже висувати заперечення, то вони повинні бути обґрунтовані інтелектуально. Адже людині властиво вважати неправильним те, що їй не подобається, і тоді легко знаходяться аргументи для заперечень. Отже, суспільство видає небажане за неправильне, оскаржуючи істинність психоаналізу логічними і фактичними аргументами, підказаними, однак, афектами, і тримається за ці заперечення-забобони, незважаючи на всі спроби їх спростувати.[4]

Власне, за Фройдом на відмові у задоволенні бажань позасвідомого й базується культура. У праці «Тотем і табу» він наголошує на тому, що всі соціальні явища культура розглядає як систему забобонів, за допомогою яких суспільство стримує ворожі йому сексуальні потяги людини («лібідо»). Фройд вважає найважливішими інстинктами інстинкт самозбереження і продовження роду, однак свою увагу він зосереджує саме на статевому інстинкті, який, як він вважає, притаманний людині від народження.[15]

Завдяки культурним нормам поведінки природжені інстинкти і потяги людини або зміщуються у сферу безсвідомого, або «сублімізуються», тобто перетворюються на форми соціальної творчості, до яких Фройд відносив і релігію. Приміром, таємницю виникнення тотемізму він вбачав у переносі первісною людиною свого подвійного відношення до батька, обумовленого на основі так званого "едипового комплексу" - потягу в ранньому дитинстві хлопчика до матері і двоїстого ставлення до батька. Батько, з одного боку, сприймається як конкурент у взаєминах з матір'ю, від якого дитина підсвідомо прагне позбавитись. З іншого боку, батько виступає як ідеал, з яким малюк себе ототожнює. Отже, у маленької людини формується комплекс суперечливих почуттів до батька, причому негативне ставлення до батька пригнічується і витісняється в несвідоме.

Відчуття вини за негативне сприйняття батька, на думку З. Фройда, якраз і стає тим фоном за яким з'являється каяття. Звідси, як компенсація, - розвивається практика надання почестей абстрагованому від конкретного батька образу Бога, починаючи з віри в тотемного першопредка, - тварини або рослини, від якого начебто виникає той чи інший родоплемінний колектив.[3]

У праці «Майбутнє однієї ілюзії» Фройд розширює свої ідеї відносно існування релігії у сучасному суспільстві. Релігійні уявлення - це ілюзії, що випливають з бажань людини, Релігія визначається як загальнолюдський «нав'язливий невроз». Якщо першим «замісником» батька був тотем, то у сучасному суспільстві таким «замісником стає Бог. Таким чином, Фройд прагне пояснити релігію не лише на рівні окремої людини з її імпульсами і нахилами. Невроз як стан окремої людини переноситься ним на все суспільство. Усе це накладає відбиток на духовну та практичну діяльність людини, визначає зміст і розвиток культури та цивілізації, в тому числі й релігії. [14]

Як бачимо, проблема розвитку культури тісно переплітається в спадщині З. Фройда з висвітленням питань походження та суті релігії. Він намагається з погляду психоаналізу пояснити релігійні вірування, обряди, обґрунтувати роль релігії в розвитку загальнолюдської культури та життєдіяльності людини. Суть і походження релігії первісно розглядалися Фройдом у зв'язку з порівняльним аналізом неврозів нав'язливості та відправленням віруючими релігійних обрядів. У праці "Нав'язливі дії та релігійні обряди" (1907) він висловив думку, що обидва ці явища при всій їх різноплановості в прихованій формі виконують функції придушення несвідомих потягів людини. Інакше кажучи, в основі цих явищ - утримування від безпосереднього задоволення природних пристрастей, що і визначає їх подібність. Звідси його висновок, що нав'язливі дії, нав'язливий невроз можна розглядати як патологічну копію розвитку релігії. [5]

Відтак, придушення потужних природних прагнень соціальними нормами, на думку Фройда, і породжує релігію. Релігія - це спосіб захисту індивіда від ворожого йому соціального начала, тієї ланки, яка стримує його агресивні природні інстинкти, та спричиняє невроз. І релігія розглядається Фройдом як один з різновидів неврозу - колективний невроз. [19]

Пізніше Зигмунд Фройд розширив своє тлумачення витоків в релігії: «Боги зберігають свою трояку задачу: нейтралізуючи жах перед природою, який виступає в образі смерті, і винагороджують за страждання і позбавлення, які випадають на долю людини в культурному суспільстві» [9]

На питання про психологічний механізм функціонування релігії З. Фройд дає наступну відповідь: це ілюзії, реалізація найдавніших, найсильніших бажань людства: тайна їх сили ховається в силі цих бажань. Добра влада божественного провидіння пом'якшує жах перед життєвими небезпеками, постулювання етичної світобудови забезпечує торжество справедливості, потреба, а у чому так часто залишається невиконаною в середині людської культури, продовження земного існування в майбутньому житті пропонує просторові і часові рамки, всередині яких варто чекати здійснення цих бажань.[17. С. 25-26]

Таким чином, у психологічному трактуванні З. Фройда релігія постає захисним засобом від несвідомих потягів, які в релігійних віруваннях одержують алегоричну форму задоволення, завдяки чому внутрішньо-психічні конфлікти особистості між свідомістю і несвідомим втрачають свою гостроту. Таке розуміння релігії збігається з раннім трактуванням Фройдом культурного розвитку людства, згідно з яким в основі прогресу культури лежить зовнішнє і внутрішнє придушення сексуальних потягів людини. Фройд вважав, що частина процесу придушення людських інстинктів здійснюється на користь релігії, різноманітні обряди й ритуали якої символізують зречення людини від безпосередніх чуттєвих задоволень, щоб у подальшому одержати умиротворення та блаженство як винагороду за утримування від плотської насолоди. Релігія, за Фройдом, виконує місію зміщення функціональної діяльності психіки людини від "принципу задоволення" до "принципу реальності", релігійні обряди орієнтовані на відстрочення задоволення бажань та переведення несвідомих потягів у соціально прийнятну площину поклоніння божеству.[23]

Отже, релігія у Фройда отримує суто психологічне (а точніше - психоаналітичне) пояснення, в основі якого - здатність людини до сублімування несвідомих потягів, проекціювання їх назовні та символічне задоволення соціально неприйнятних, заборонених бажань. У будь-якому разі впродовж своєї наукової діяльності він дотримувався тієї думки, що релігійне марновірство, віра в бога та міфологічний світогляд є "психологією, проекційованою на зовнішній світ". Відтак вчення З. Фройда (фрейдизм) стало важливим різновидом натуралістично-біологічного, психологічного пояснення релігії

2. Вихідні принципи та головні положення релігієзнавчої концепції Зигмунда Фройда (за книгами «Психологія несвідомого», «Тотем і табу. Психологія первісної культури та релігії»)

2.1 З. Фройд про походження та сутність релігії

У працях Зигмунда Фройда релігія виступає по різному: як «всезагальний невроз нав'язливих станів», як «сублімований продукт нав'язливих станів», як «колективна ілюзія» тощо. Ця різноманітність підходів свідчить про те, що даний феномен цікавить його перш за все у психологічному вимірі. У цьому контексті до проблем релігії Фройд звертається впродовж усього життя.

Психоаналіз Фройда являє собою поєднання двох напрямків досліджень природи людини, а саме психічні поривання внутрішнього світу людини та вплив соціального та культурного середовища на формування її психічного життя. А це в свою чергу передбачало глибше вивчення структури особистості.

Фройд постійно підкреслював, що психоаналіз відкрив область несвідомих душевних процесів, тоді як всі інші концепції ідентифікують психіку і свідомість.

Власне несвідоме, як вважає Фройд, є джерелом помилкових дій, які стали однією з головних тем його психологічних досліджень. Цій темі спеціально присвячена його робота «Психопатологія повсякденного життя».[7] До однієї групи несвідомих дій він відносив обмовки, помилки при написанні або слуханні слів. У основі другої - мимовільне забування імен, подій,предметів, обіцянок, намірів, що певним чином пов'язані для людини з неприємними переживаннями. Він хотів на прикладі аналізу цих помилок висвітлити цілі своїх психологічних досліджень. Він не просто описував і класифікував явища, а прагнув описати їх, як прояв боротьби душевних сил, як прояв цілеспрямованих тенденцій, які працюють у згоді один з одним, або один проти одного.[7] Ці положення щодо зіткнення намірів як різних мотиваційних сторін поведінки ставили важливу проблему психологічного конфлікту, що отримала надалі розробку в психології особистості та соціальній психології.[7]

У своїх завершальних "Лекціях по введенню в психоаналіз" З. Фройд зосереджується на проблемі ставлення психоаналізу до релігії, науки і, нарешті, до світогляду, загалом сприйнятого як узагальнююча інтелектуальна конструкція, виходячи з однакових принципів якої вирішуються основні проблеми буття і пізнання. [20. С. 15]

Він, зокрема, стверджував, що психоаналіз в якості спеціальної науки не здатний утворити особливий світогляд, що він запозичує свої світоглядні принципи у науки. Тим часом як насправді ряд загальних положень як самого Фройда, так і багато концепції його учнів мали певну світоглядну спрямованість, що чітко виражено як в їхніх домаганнях на вирішення загальних проблем, що стосуються поведінки людини, її ставлення до природи і соціального середовища, так і в поясненні генезису та закономірностей розвитку культури.

Цим проблемам у всій їхній суперечності присвячена найбільш фундаментальна праця З. Фройда з теорії психоаналізу «Психологія несвідомого» [6] Серед іншого у ній містяться вихідні принципи та головні положення й релігієзнавчої концепції видатного вченого. Зокрема, спираючись на сформульовану у «Психології несвідомого» теорію психоаналізу, й вважаючи ці свої теоретичні побудови суворо науковими, Фройд піддав гострій критиці релігійний світогляд, а також суб'єктивно-ідеалістичну філософію. Будучи безкомпромісним атеїстом, вважаючи релігію несумісною з досвідом і розумом, Фройд вважав її формою масового неврозу, що має в основі психосексуальні відносини і відбиває бажання і потреби дитинства.[6] Тим самим, на відміну від марксистського атеїзму, він залишав без уваги суспільно-історичні витоки і функції релігії, своєрідну представленість в релігійній свідомості ціннісних орієнтації, породжених життям людей в реальному, земному світі, ірраціональне переживання цими людьми своєї залежності від природних і соціальних сил. Разом з тим психоаналіз дав імпульс вивченню сполучених з релігією особистісних смислів і переживань, розробці проблем психології релігії. [6]

Так, у «Психології несвідомого» [6] релігія згідно з Фройдом, постає як породження несвідомих могутніх, але пригнічених бажань людства, а також - як його страхи, його інфантильна залежність від уявних надлюдських істот.[6] На підставі такого розуміння Фройд та його послідовники зближували духовне життя первісного людства, його вірування з невротичними станами. Весь зміст «Психології несвідомого», по суті, обґрунтовує те положення теорії психоаналізу, що історія релігії - це історія колективного неврозу, "загальнолюдського неврозу нав'язливості", від якого людство зможе звільнитися тільки за допомогою розуму. [6]

Щодо конкретних обставин виникнення релігії, на які вказує «Психологія несвідомого» та інші відомі праці Фройда, то згідно його висновків релігія виникла, з психологічного феномену, відомого як комплекс Едіпа, виникла релігія. Виникла у формі тотемізму, де убитий батько став тотемом своїх нащадків: адже первісні люди називають тотем своїм предком або прабатьком. Свої амбівалентні почуття до батька - любов і ненависть - сини перенесли на тотемну тварину. Щорічно вони влаштовували тотемічні обряди, які відтворювали вбивство батька задопомогою обрядового вбивства та вживання в їжу тотемної тварини. Так колись убитий і з'їдений батько перетворився на тотемну тварину, а стародавня канібальська трапеза - в ритуальну тотемістичну трапезу-жертвопринесення. Тотемістична релігія склалась з усвідомлення синами своєї провини як "спроба заспокоїти це почуття і умилостивити ображеного батька запізнілим синовсиким послухом". [9]

Зі змісту «Психології несвідомого»[6] виходять й інші важливі положення релігієзнавчої концепції З. Фройда. Зокрема, як вже згадувалось, релігія, згідно з Фройдом, - це повторення дитячого досвіду. Людина захищається від загрозливих для неї сил так само, як і в дитинстві. Вона вчиться справлятися із власною вразливістю, покладаючись на батька, одночасно захоплюючись ним і лякаючись його. Фройд порівнює релігію з дитячими неврозами нав'язливості. Для нього релігія - це колективний невроз, викликаний обставинами, схожими з тими, які викликають дитячий невроз. Аналізуючи ці психологічні корені релігії, Фройд намагається показати, чому люди сформулювали ідею Бога. Але справа не обмежується виявленням цих психологічних коренів: Фройд доводить, що теїстична концепція є ілюзія, заснована на підсвідомих бажаннях людини. [6]

У дійсності немає потреби шукати витоки негативного ставлення до релігії в неусвідомлених потягах і дитячих травмах Фройда. Дослідник благополучно минув ту стадію нерефлекторної дитячої віри, через яку неминуче проходить будь-яка дитина, зростаючи в релігійному оточенні, і подолання якої у більш зрілому віці нерідко набуває драматичну забарвлення. Фройд ніколи не знав хворобливого розладу свідомості, болісних коливань між вірою і невір'ям. [10]

Водночас Фройд не обмежується і доказом ілюзорності релігії. Він доводить, що релігія небезпечна, тому що освячує погані людські встановлення, з якими вона була пов'язана впродовж своєї історії. Привчаючи людей вірити в ілюзії і накладаючи заборону на критичне мислення, релігія відповідальна за зубожіння розумових здібностей. Це звинувачення, як і перше, вже пред'являлося Церкві мислителями Просвітництва. Але у Фройда воно звучить сильніше. У своїй аналітичній роботі «Майбутнє однієї ілюзії», він зміг показати, що заборона на критичне мислення у відношенні одного-єдиного предмета призводить до зубожіння критичної здатності людини в інших сферах мислення і, отже, ускладнює застосування розуму в цілому. [3]

Третє заперечення Фройда полягає в тому, що релігія - занадто хитка основа для моралі. Якщо правильність етичних норм визначається тим, що це суть заповіді божої, то майбутнє етики виявляється залежним у своєму існуванні від віри в Бога. Відтак, оскільки, за Фройдом, релігійна віра знаходиться на межі зникнення, триваючий союз релігії та етики веде до руйнування наших моральних цінностей.[22. С. 150-151]

Саме релігія, за Фройдом, загрожує ідеалам і цінностям. Але нам навіть не потрібно спеціально займатися виведенням наслідків з фройдівської критики релігії. Фройд сам докладно роз'яснив, які ті норми і ідеали, в які він вірить: це - братська любов, істина і свобода. Розум і свобода, згідно з Фройдом, взаємозалежні. Якщо людина відкидає ілюзію батьківського Бога, якщо вона усвідомлює свою самотність і свою незначність у Всесвіті, то стає схожа на дитину, котра покинула рідну домівку. Але завданням людського розвитку є саме подолання інфантильної прихильності. Людина повинна навчитися мати справу з реальністю. Якщо вона знає, що їй нема на що покластися, крім власних сил, то навчиться і правильно ними користуватися. Тільки вільна людина - людина, яка звільнилася від влади авторитету, влади, яка одночасно загрожує і захищає, - може правильно використати розум і зрозуміти світ і свою роль у ньому об'єктивно, не впадаючи в ілюзії. Вона також здатна розвинути і використовувати властиві їй можливості. Тільки коли ми зростаємо і перестаємо бути дітьми, боязкими й залежними від авторитету Бога, ми можемо наважитися на самостійне мислення. Але вірно і зворотне: тільки якщо ми наважимося мислити, ми звільнимося від панування авторитету. У цьому контексті важливо зазначити, що, згідно з Фройдом, саме почуття безпорадності породжує релігійне почуття. [18]

Таким чином, теорія психоаналізу З. Фройда відкриває сферу несвідомих процесів людської психіки, формулюючи вихідні принципи, на котрих вчений, у свою чергу, вибудовує основні положення своєї релігієзнавчої концепції. Ці положення зводяться до виявлення психологічних коренів походження та існування релігії, що базуються на підсвідомих придушених бажаннях людини, її страхах та почутті безпорадності.

2.2 Фрейдизм про тотемізм як первісну форму релігії

Праця «Тотем і табу» є першою роботою Зигмунда Фройда, в якій він звертає увагу на колективну свідомість, а не на індивідуальну. У роботі робиться спроба визначити походження таких явищ, як тотем, табу, анімізм, магія, а також спроба проаналізувати їх залишки у психіці сучасної людини. Щоправда, аналіз табу, на відміну від тотема, відрізняється безумовно більшою достовірністю, і вирішення цієї проблеми є більш вичерпним. Дослідження ж тотемізму обмежуються у Фройда заявою: «ось те, що в даний час психоаналітичне вивчення може дати для пояснення проблеми тотема». Ця відмінність на думку дослідника, пов'язана з тим, що табу, власне кажучи, ще існує у нас, хоча негативно розуміється і перенесене на інший зміст. За своєю психологічною природою воно є не чим іншим, як «категоричним імперативом» Канта, який діє нав'язливо, і заперечує всяке свідоме мотивування. Тотемізм навпаки - далекий нашому сучасному відчуттю релігійно-соціальний інститут, який в дійсності давно був залишений і замінений новими формами. Він залишив по собі тільки незначні сліди в релігії, моралі та звичаях життя сучасних народів і отримає, ймовірно, великі зміни навіть у тих народів, які і тепер дотримуються його.[8]

Стосовно ж змісту структурних розділів «Тотема і табу», то у першій частині своєї праці під назвою «Страх перед інцестом», Фройд досліджує роль тотему у житті примітивних, найменш розвинених у соціальному плані тубільних племен Австралії. Вони розглядаються як окрема раса, що не має ніякої спорідненості з жителями Океанії. Вони не будують житла, не обробляють землі і не мають приручених тварин, окрім собак, займаються лише полюванням і збиральництвом, і навіть не мають вождів. Враховуючи таку «дикість» цих людей підкреслює З. Фройд, дивним здається те, як пильно вони уникають інцесту. Цій меті, на думку вченого, і служить система тотемів. У ній забороняється мати статеві зносини з представниками свого тотему. Тотем передається у спадок по материнській або батьківській лінії, отже, наслідки такої заборони очевидні. При передачі тотему по батьківській лінії виключається можливість інцесту батька з доньками, а при передачі тотему по материнській лінії виключається інцест сина з матір'ю та сестрами.[8]

Виходячи з цього, Фройд вважає, що успадкування тотему по материнській лінії є більш давнім, оскільки Едипів комплекс - направлення лібідо хлопчика на власну матір є більш поширеним, ніж відповідний комплекс Електри у дівчат. Але це лише частина обмежень, які дає заборона зносин з представниками свого тотему. Крім своєї сім'ї, чоловікові також забороняється мати стосунки з цілою низкою жінок, які належать до одного з ним тотемічного племені, але не споріднені з ним кровно. Це обмеження покликане запобігати груповому інцесту, оскільки статеве життя не обмежене моногамним шлюбом.[8]

Фройд наголошує, що у мові австралійських племен збереглися назви з часів групового шлюбу. Так, батьком називають будь-якого чоловіка, що не порушуючи законів племені, міг би стати батьком певного індивіда. До того ж, відбувається заміна сім'ї кланом тотему. Все плем'я вважається таким, що походить від спільного предка - тотема. [8]

Крім обмежень тотему у більшості племен існують і інші. Більшість племен розділяються на так звані шлюбні класи, що включають багато племен і ексогамні всередині. Класи діляться на підкласи, а все плем'я на чотири частини. Таким чином, вибір шлюбного партнера ще сильніше скорочується. Крім того, існує ціла низка обрядів, які можна назвати «униканням». Вони пов'язані з тим, що певні групи родичів повинні уникати одне одного. Найпоширенішими є уникання синами матерів, доньками батька, сестер та братів та зятя і тещі. [8]

Фройд також зводить ці заборони до боязні інцесту, хоча в останньому випадку особи, що уникають одне одного не є кровними родичами, але сприймають одне одного, з одного боку, як родичів, з іншого - як можливий сексуальний об'єкт, з третього - як конкурентів у боротьбі за прихильність однієї особи. Проте Фройд наголошує, що заборони, пов'язані з екзогамією, мають певні риси непритаманні іншим тотемним заборонам, а тому він погоджується з дослідниками, які вважають, що ці заборони додалися до тотемізму пізніше. [8]

У наступній частині своєї праці Фройд розглядає явище табу. Він зазначає: «Табу - полінезійське слово, що складно перекласти, оскільки в нас немає більше поняття, яке воно означає». [8] Загалом, табу виражається у заборонах і обмеженнях. Умовно табу можна розподілити на групи. За об'єктом табу можна виділити три основні групи: тварини, неживі об'єкти, люди. За строком дії виділяють постійні табу та тимчасові. Ще однією важливою ознакою табу є те, що той, хто доторкається до носія табу, сам стає табу.

Табу, що стосується тварин є ядром тотемізму і пов'язані найбільшою мірою з забороною вбивати тотемних тварин. Табу, що стосуються людей мають принципово інший характер. Вони спрямовані на людей у певних специфічних станах: на юнаків під час посвячення у дорослі мужі, на жінок під час менструації або вагітності, но королів та священників, померлих. Табу цього типу, на думку В.Вундта, засновані на вірі примітивних народів в демонічні сили. Але Фройд - психолог, а тому для нього демони «є творінням душевних сил людини; вони створені через щось і для чогось»,[8]

Для Вільгельма Вундта, на якого спирається Фройд у своїй праці, двоякість табу не є чимось дивним, а витікає із відсутності розподілення у первісній свідомості святого і нечистого. Але Фройд вбачає це у іншому, що й приводить його до подібності табу і неврозу як нав'язливих станів. Особи, стосовно яких застосовується табу, викликають одночасно протилежні почуття. Королі та священники, з одного боку, є святими, обраними, а з іншого, не завжди виправдовують покладені на них надії, отже, їх і обожнюють, і ненавидять одночасно. Люди журяться через смерть дорогої їм людини, але насправді, на підсвідомому рівні, вони бажали б смерті цій людині, і тому радіють її смерті, бо вважають, що дух небіжчика обов'язково прийде і покарає їх, а тому свою ворожість до нього вмотивовують самозахистом. Дух любого родича перетворюється на злого демона, що хоче помститися за свою насильницьку смерть (а смерть у розумінні первісної людини завжди насильницька) смерть. Така амбівалентність почуттів притаманна і неврозам нав'язливих станів. [8]

Крім того, Фройд виділяє ще кілька спільних моментів в табу і неврозі: невмотивованість заборон, в їх утвердженні за допомогою внутрішнього примушення, в їх здатності до зсуву і небезпеці зарази, що виходить із забороненого. Відтак вони стають причиною церемоніальних дій і заповідей, що виникають із заборони. [8] І при табу, і при неврозі, важливим є страх доторку, причому не тільки фізичного, але й ментального. Також, виходячи з того, що найдавніші табу є тотемними, тобто стосуються заборони вбивати і їсти ритуальну тварину та уникати статевих зносин з представником свого племені, що, на думку Фройда є найзаповітнішими бажаннями людини, а тому заборона і при неврозі, і при табу виникає із пригніченого бажання. Проте, не зважаючи на наведені вище аргументи, що вказують на схожість неврозу і табу, Фройд все ж таки не ототожнює їх. Дійсно, неврози подібні до соціальних явищ, але є лише їхніми викривленням, карикатурою. Як пише класик психоаналізу: «Істерія являє собою карикатуру на витвір мистецтва, невроз нав'язливості - карикатуру на релігію, параноїдальні марення - карикатурне викривлення філософської системи».[3]

Головною відмінністю є те, що неврози є явищем асоціальним за своєю природою, вони характеризуються переважанням сексуальних потягів над соціальними, що сформувалися зі злиття егоїстичних та еротичних компонентів. Також Фройд наголошує на тому, що асоціальна природа неврозу виходить з бажання хворого перейти з реального світу, який йому не подобається, у світ фантазій, і цей перехід є водночас виходом з людського суспільства. Соціальні ж явища, як то мистецтво, релігія, філософія навпаки, допомагають людині включитися в певне людське суспільство, оскільки через них відбувається певна соціалізація людини, вона пізнає цінності, що панують у цьому суспільстві.

У наступному розділі «Тотему і табу»[8] подається розгляд таких явищ первісних релігійних вірувань, як анімізм та магія, порівнюються з таким елементом неврозів, як «всемогутність думки». Під анімізмом у вузькому значенні розуміється вчення про душу, а в широкому - загалом про духовних істот. Фройд розглядає анімізм як перший зі світоглядів, з якого потім народилися релігійний та науковий світогляди. З одного боку, він включає в себе розуміння світу як такого, що населений духами, і людина теж наділена душею. Фройд вважає, що анімізм не міг виникнути без практичних причин, тому, на його думку, не дивно, що пліч-о-пліч з анімістичною системою йде система приписів, щодо того як поводити себе для того, щоб отримати владу над усім, що існує в світі - чаклунство і магія. Чаклунство і магія - не тотожні поняття. Водночас Фройд вказує на те, що чаклунство використовує психологічні методи впливу на духів, магія ж ігнорує духів та використовує свої специфічні методи. [8]

У останньому розділі свого дослідження «Тотему і табу» [8] Фройд вказує на неоднозначність походження тотемізму. Він розглядає різні теорії його походження, проте ні одна цілком його не задовольняє. На його думку, єдине, що допомагає зрозуміти походження тотемізму є психоаналіз відношення дитини до тварини. Дитина вважає тварину рівною собі, до того ж вважає її ближчою до себе, ніж до дорослої людини. Але в один момент дитина починає боятися тварин якогось певного роду, причому звичайно це та тварина, до якої дитина виявляла найжвавіший інтерес. Такі фобії, за спостереженнями автора, є найпоширенішими в дитячому віці, до того ж дуже рідко можна визначити, що саме спричинило її. [8]

На час написання Фройдом розглядуваної книги ця тема була ще не дуже досліджена, але у всіх випадках, якщо досліджувані діти були хлопчиками, страх стосувався батька, і був лише перенесений на тварину. Аналізуючи тваринні фобії дітей, Фройд прийшов до висновку, що вони спричиняються амбівалентністю почуттів щодо батька, які переносяться на тварин. З одного боку, хлопчик любить батька, а з іншого розглядає його як конкурента у боротьбі за прихильність матері. Цей конфлікт переноситься на тварину. Хворий відчуває до тварини не тільки страх, але й повагу та виявляє до неї певний інтерес. У цих фобіях, цілком можливо, виявляються певні риси тотемізму: одночасна повага до тотему та певний острах перед ним. Також, часто, коли страх дитини перед твариною зменшується, вона сама ототожнює себе, а не батька, з цією твариною. Таким чином, бачимо ще одну важливу схожість тваринної фобії та тотемізму - повне ототожнення себе зі своїм тотемом. Також важливим є те, що обидві заборони, що складають ядро тотемізму - сексуальні зносини з матір'ю та вбивство батька є складовими Едипового комплексу, що має велике значення в утворенні тваринних фобій.[8]

Таким чином, у своїй праці «Тотем і табу. Психологія первісної культури та релігії» [8] Зигмунд Фройд, розглядаючи релігійне життя первісних людей, за допомогою психоаналізу, показує схожість первісних вірувань з певними відхиленнями у психіці сучасної людини. Також він наголошує на певній схожості між онтогенезом людської психіки та розвитком світоглядних систем - від анімістичної до наукової.

3. Розвиток поглядів на релігію в теорії психоаналізу З. Фройда (за книгою «Майбутнє однієї ілюзії»)

3.1 Від тотемізму до теїзму

Особливий розвиток погляди З. Фройда на релігію, що виходить з його теорії психоаналізу, отримали у відомій праці цього вченого - «Майбутнє однієї ілюзії» [3], де релігія розглядається у контексті всього культурного життя людства. Фройд виступає за спробу нерелігійного виховання людства, вважаючи, що, переставши чекати чогось від загробного існування і зосередивши всі сили на земного життя, людина зможе зробити життя стерпним для всіх. Хоча раніше в цій книзі він писав про те, що доводи розуму безсилі проти людських пристрастей, Фройд все ж вважав, що "в кінцевому рахунку, ніщо не може протистояти розуму і досвіду, а релігія занадто явно суперечить їм обом". [22]