Релігієзнавча концепція Зигмунда Фройда

Людська культура - це сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством впродовж всієї історії існування суспільства. У суперечці між природою і культурою виникає дилема, нерозв'язна в контексті протиріч людського життя. Якщо, з одного боку, були б задоволені всі сексуальні і агресивні потреби, як того вимагає природа, то тоді ми жили б, як тварини, і відмовилися б від усіх плодів культури, цивілізації і прогресу. Якщо ж, з іншого боку, ми підкоримося всім вимогам культури, будемо суворо дотримуватися норм моралі та етики і дотримуватися всі заборони судових інстанцій і державного контролю, тоді, слідуючи неминучою логікою, ми всі захворіємо, оскільки в цьому випадку природня сутність у нас буде цілком і повністю придушена. [17]

Зигмунд Фройд трактує поняття релігії як те, в чому людське життя піднеслося над своїми біологічними обставинами і чим воно відрізняється від життя тварин. [3] Відомо, нагадує вчений, що ще навіть у первісні часи існувала заборона на вбивство і поїдання тварин і разом з тим - святковий звичай раз на рік спільно вбивати і поїдати їх. Саме це має місце в тотемізмі. І перші етичні обмеження - заборона вбивства та інцесту - виникають також на ґрунті тотемізму. Тобто - це все те, що мало свій початок ще в первісні часи, а саме у тотемізмі, який є далекий нашому сучасному релігійному відчуттю, проте в дійсності давно був залишений і замінений новими формами, але таки залишив незначні сліди в релігії, моралі і звичаях життя сучасних народів. З часом первісна суспільна думка, що ґрунтувалась на тотемізмі, пройшовши через всі етапи свого розвитку переросла у так званий теїзм, який визнає буття Бога як батька, який величався до небес, це туга за батьком, яка постала центром релігійних потреб людства. [3]

У своїй праці «Майбутнє однієї ілюзії»[3] Фройд пише, що задоволення яке отримують від культури представники того чи іншого культурного регіону - це мистецтво, яке, як правило, недоступне масам, що зайняті виснажливою працею і не отримали індивідуального виховання. Мистецтво дає ерзац задоволення, компенсуючий найдавніші, досі найглибшим чином пережиті культурні заборони, і тим самим як ніщо інше примирює з принесеними їм жертвами. Крім того, художні твори, даючи привід до спільного переживання відчуттів, викликають почуття ідентифікації, якого так гостро потребує кожне культурне коло. Вони служать також і нарцистичному задоволенню, коли зображують досягнення даної культури, вражаючим чином нагадують про її ідеали. [3]

Важлива частина психічного надбання культури - це її, в найширшому сенсі, релігійні уявлення, або іншими словами, як каже у своїй праці Фройд, - її ілюзії. [3] У чому ж полягає особлива цінність релігійних уявлень? Фройд говорить про ворожість до культури, яка гнітила людину, через те, що вона була змушена відмовлятись від своїх природніх потягів. Якби зняти з певної особи заборони, і щоб відтепер вона мала право обирати своїм сексуальним об'єктом будь-яку жінку, яка йому подобається, була б вправі вбити будь-кого, то посуті, тоді створиться тільки людина, яка може стати безмежно щасливою за рахунок зняття всіх культурних обмежень - тиран, диктатор, який би захопив у свої руки всі засоби влади. Проте навіть він має всі підстави бажати, щоб усі інші дотримувались принаймні одні культурні заповіді: не вбивай. [3]

І коли ми знімемо всі природні обмеження, наголошує З. Фройд, тоді нашою єдиною долею виявиться природний стан, а його перенести набагато важче. Щоправда, природа не вимагала б від нас ніякого обмеження потягів, вона дала б нам свободу дій, однак у неї є свій особливо дієвий спосіб нас обмежити, вона нас губить, холодно, жорстоко і, як нам здається, бездумно, причому, мабуть, як раз з нагоди задоволення нами своїх потягів. Саме через небезпеки, якими нам загрожує природа, ми й об'єдналися і створили культуру, яка, серед іншого, покликана зробити можливе наше громадське життя. Зрештою, головне завдання культури, її справжнє обгрунтування - захист нас від природи.[3]

Вказуючи на значення культури для людини, З. Фройд зауважує, що у процесі її розвитку з часом робляться перші спостереження щодо упорядкованості і закономірності природних явищ. Сили природи втрачають тому свої людські риси. Але безпорадність людини залишається, а з нею - туга по батьку й боги. Боги зберігають своє трояке завдання: нейтралізують жах перед природою, примиряють з грізним фатумом, що виступає передусім в образі смерті, і винагороджують за страждання і позбавлення, що випадають на долю людини в культурному співтоваристві.[3]

Але поступово акцент всередині цих функцій богів зміщується. Люди помічають, що природні явища, слідуючи внутрішній необхідності, відбуваються самі по собі. Боги, зрозуміло, панують над природою, вони її влаштували і можуть тепер зайнятися самими собою. Лише від випадку до випадку за допомогою так званих чудес вони втручаються в її хід, так як би для того, щоб запевнити, що вони нічого не поступилися з своєї первісної сфери панування. Що стосується повелінь долі, то незнання і безпорадність так і залишаються в силі. Боги тут відмовляють у всьому, бо якщо вони самі господарі, то їх рішення доводиться назвати незбагненними. У розумінні давніх народів існувала думка, що Мойра (богиня долі в грецькій міфології) стоїть над богами і що боги самі мають свої долі. І чим більш самостійною виявляється природа, чим далі відстороняються від неї боги, тим напруженіше всі очікування зосереджуються на третій відведеній їм функції, тим в більшій мірі моральність стає їх справжньою сферою. Завдання бога тепер полягає в тому, щоб компенсувати дефекти культури та заподієну нею шкоду, вести рахунок страждань, які люди завдають один одному в спільному житті, стежити за виконанням приписів культури, яким люди так погано підкоряються. Самим розпорядженням культури приписується божественне походження, вони піднімаються над людським суспільством, поширюються на природу і історію світу.[3]

Так, підкреслює З. Фройд, створюється арсенал уявлень, породжених потребою зробити людську безпорадність терпеливою, вибудовану з матеріалу спогадів про безпорадність власного дитинства і дитинства людського роду. Ясно видно, що таке придбання захищає людину з двох сторін - проти небезпек природи і долі та проти душевних травм, заподіяних самим людським суспільством. Загальний сенс цього всього такий: життя у нашому світі служить якійсь вищій меті, яка, щоправда, нелегко піддається розгадці, але, безсумнівно, має на увазі вдосконалення людської істоти. Як бачимо, об'єктом цього облагородження і піднесення повинно бути духовне начало в людині - душа, яка з плином часу так повільно і важко відокремилася від тіла. Все що відбувається в земному світі - це виконання намірів якогось незбагненного для нас розуму, який нехай важкими для розуміння шляхами і маневрами, але в кінці кінців спрямує все до блага, тобто до радісного для нас результату. За кожним з нас доглядає щось таке, яке не дозволить нам стали гральним м'ячем надпотужних і нещадних сил природи.[3]

Навіть смерть, як вважає Фройд, є зовсім не знищення, не повернення до неорганічної безжиттєвості, але початок нового виду існування, ведучого по шляху вищого розвитку. І, з іншого боку, ті ж моральні закони, які встановлені нашими культурами, панують над всіма подіями в світі, хіба що Всевишня інстанція вершить суд, стежить за їх виконанням з незрівнянно більшою владністю і послідовністю, ніж земні влади. Все добро в кінцевому рахунку по заслугах винагороджується, все зло - карається, якщо не в цій формі життя, то в наступних існування, - що починаються після смерті. [3]

Таким чином, підсумовує Фройд, всі жахи, страждання і труднощі життя призначені до спокути. Тобто життя після смерті, яка продовжує наше земне життя, принесе виконання всього, чого ми тут, не дочекалися. Недоступна мудрість, яка управляє цим процесом та чинить справедливість - це риси божественних істот, що створили нас і світ в цілому. Або скоріше єдина божественна істота, яка в нашій культурі зосередила в собі образи всіх богів архаїчних епох. Народ, якому вперше вдалося таке з'єднання всіх божественних властивостей в одній особі, чимало пишався цим кроком вперед. Він відокремив батьківське ядро, яке з самого початку приховувалося за всяким виглядом Бога. По суті це було повернення до історичних початків ідеї Бога. Тепер, коли Бог став єдиним, ставлення до нього знову змогло знайти інтимність і напруженість дитячого ставлення до батька. Відтак, оскільки для божественного батька люди зробили так багато, їм хотілося б отримати взамін і винагороду, принаймні стати його єдиною улюбленою дитиною, обраним народом. [3]

Відтак, для Фройда релігійні вчення, за своєю психологічною природою являють собою ілюзії. Ось чому він, визнаючи, що релігія надала людській культурі велику послугу, зробивши багато для упокорення асоціальних потягів, визначаючи дійсну цінність релігії, вказує на дві обставини: по-перше, на те що релігія зробила багато, але все ж недостатньо, якщо мати на увазі моральний вигляд суспільства. Більш того, Фройд вважає, що у всі часи аморальність знаходила в релігії не меншу опору, ніж моральність, по-друге, перспективу він бачить в заміщенні релігійних мотивів культурної поведінки мирськими. Фройд вважає, що краще припинити маніпулювання символічними масками істини. Його ідеал - "людство, яке відреклося від всіх ілюзій і завдяки цьому зуміло стерпно влаштуватися на землі!". [13]

Як бачимо, З. Фройд цілком логічно приходить до висновку, що всі вище розглянуті ним релігійні уявлення, природно, мали довгу історію свого розвитку, й були зафіксовані різними культурами на їх різних фазах. Фройд особливо виокремив таку фазу, яка приблизно відповідає остаточній формі релігії в нашій сучасній християнській культурі. Це в широкому сенсі релігійні уявлення, які вважаються найбільшим надбанням культури, вищою цінністю, набагато більшою, ніж всі мистецтва і уміння, що дозволяють відкривати земні надра, постачати людство їжею або запобігати його хворобам. Тому людям й видається, що життя стане нестерпним, якщо релігійні уявлення втратять для них ту цінність, яку вони їм приписують.

3.2 Індивідуальна релігійність як невроз та релігія як «колективна хвороба людства»

Релігійні уявлення за Фройдом, як вже згадувалось, вважаються найбільшим надбанням культури, вищою цінністю, яку вона може запропонувати своїм учасникам, набагато більшою, ніж всі мистецтва і уміння, що дозволяють відкривати земні надра, постачати людство їжею або запобігати його хвороби. Люди кажуть, що життя стане для них нестерпним, якщо релігійні уявлення втратять для них ту цінність, яку вони їм приписують. [3]

Фройд розглядаючи психоаналітичне мотивування формування релігії розбирав, через дитячу психіку. І так, він казав, що мати яка втамовує голод дитини, стає першим об'єктом його любові і, звичайно, першим заслоном проти всіх туманних, загрожуючим із зовнішнього світу небезпек. У цій функції мати скоро витісняється більш сильним батьком, за яким функція захисту з того часу закріплюється на весь період дитинства. Ставленню до батька притаманна, однак, своєрідна амбівалентність. Він сам являє собою загрозу, можливо, зважаючи на характер своїх відносин з матір'ю. Так, що батька швидше бояться, ніж тягнуться до нього і захоплюються ним. Прикмети цієї амбівалентності ставлення до батька, підкреслює З. Фройд, глибоко відображені у всіх релігіях. Коли підростаюча людина помічає, що їй судилося назавжди залишитися дитиною, що вона ніколи не перестане мати потребу в захисті від потужних чужих сил, вона наділяє ці останні риси батьківським образом, створює собі богів, яких боїться, яких намагається схилити на свій бік і під якими тим не менш, відчуває себе під захистом. Таким чином, мотив туги за батьком ідентичний потребі в захисті від наслідків людської слабкості. Спосіб, яким дитина долає свою дитячу безпорадність, наділяє характерними рисами й реакцію дорослого на свою мимоволі визнану ним, безпорадність, а такою реакцією, вважає З. Фройд, і є формування релігії. [3]

Релігійні уявлення, на думку З. Фройда, тут постають, як висловлювання про факти та обставини зовнішньої (або внутрішньої) реальності, що повідомляють щось таке, чого ми самі не виявляємо і що вимагає віри. За своєю психологічною природою релігійні уявлення є ілюзіями. Видаючи себе за знання, вони не є підсумовуванням досвіду або кінцевим результатом думки. Це ілюзії, реалізації найдавніших, найбільш сильних, самих наполегливих бажань людства, і таємниця їхньої сили криється в силі цих бажань. Ми вже знаємо, що лякаюче відчуття дитячої безпорадності пробудило потребу в захисті, і цю потребу допоміг задовольнити батько. Усвідомлення того, що та ж безпорадність продовжується протягом всього життя, викликає віру в існування якогось, тепер уже більш могутнього батька. Добра влада божественного провидіння пом'якшує страх перед життєвими небезпеками, постулювання морального світопорядку забезпечує торжество справедливості, чиї вимоги так часто залишаються всередині людської культури невиконаними, продовження існування в майбутнього життя пропонує просторові і тимчасові рамки, усередині яких треба очікувати виконання цих бажань. [3]

Виходячи з передумов цієї системи, виробляються відповіді на загадкові для людської допитливості питання, наприклад про виникнення світу і про ставлення між тілом і душею. Вони роблять гігантське полегшення для індивідуальної психіки. Ніколи до кінця не подолані конфлікти дитячого віку, закорінені в батьківському комплексі, знімаються з неї та отримують свій дозвіл в прийнятому всіма релігійному сенсі. [3]

Коли Фройд казав, що все це ілюзії, то він мав на увазі, що ілюзія не те ж саме, що омана, вона навіть не обов'язково збігається з поняття помилки. Характерною рисою ілюзії є її походження з людського бажання. Ілюзія не обов'язково повинна бути помилковою, тобто нездійсненною або суперечити реальності. Ми називаємо віру ілюзією, підкреслював Фройд, коли до її мотивування домісити виконання бажання, і при цьому відволікаємося від її відношення до реальності, точно так само, як сама ілюзія відмовляється від свого підтвердження. Твердження релігії не можуть бути спростовані розумом. Вони всі - ілюзії, доказів їм немає, нікого не можна змусити вважати їх справжніми, вірити в них. Про відповідність більшості з них дійсному стану речей ми не можемо судити. Наскільки вони недоказові, настільки ж і незаперечні. Ми знаємо ще дуже мало, щоб зробити їх предметом критичного розгляду. Загадки світу лише повільно відкриваються перед дослідженням, наука на багато питань ще не в змозі дати ніякої відповіді.[3]

Скарбниця релігійних уявлень, підкреслює З. Фройд, містить не тільки виконання бажань, але і важливі історичні особливості. Ця взаємодія минулого і майбутнього повинна наділяти релігію унікальною силою. Втім, можливо, аналогія допоможе нам зрозуміти тут ще й щось інше. Недобре пересаджувати поняття далеко від того ґрунту, на якому люди виросли. Про людське в дитині нам відомо, що вона не може успішно пройти шлях свого культурного розвитку, якщо не пройде через фазу неврозу, у одних більше, в інших менш виразну. Це відбувається тому, що дитина не може придушити раціональною роботою свого духу численні позиви підсвідомих потягів, в майбутньому нереалізованих, але повинна приборкувати їх актами витіснення, за якими, як правило, стоїть мотив страху. У своїй більшості ці дитячі неврози спонтанно долаються в процесі перетворення дитини у дорослу людину. Така в особливості доля дитячих нав'язливих неврозів. Розчищенням решти, зауважує вчений, потім доводиться ще займатися психоаналізом. [3]

Таким самим чином, Фройд припускає, що і людство в цілому у своєму багатовіковому розвитку впадає в стани, аналогічні неврозам, причому через ті ж самі причини, а саме тому, що в епохи інтелектуального безсилля воно домоглося необхідної для людського співжиття відмови від несвідомих потягів за рахунок чисто афективних зусиль. Наслідки таких процесів, що склалися ще в доісторичний час, маючи витиску вальний характер, потім ще довгий час переслідують культуру. Релігію в такому випадку можна було б вважати загальнолюдським нав'язливим неврозом, який, подібно відповідному дитячому неврозу, корениться в едиповому комплексі, в амбівалентному ставленні до батька. У відповідності з цим розумінням можна було б прогнозувати, що відхід від релігії неминуче здійсниться з фатальною невблаганністю процесу зростання, причому зараз ми знаходимося якраз в середині цієї фази розвитку.[3]

Нам у своїй поведінці, як вважає Фройд, слід було б тоді орієнтуватися на зразок розумного вихователя, який не противиться майбутнього новотвору, а прагне сприяти йому і пом'якшити насильницький характер його вторгнення в життя. Істота релігії, в нашому релігійному світобаченні, зрозуміло, не буде вичерпуватись. Якщо, з одного боку, вона несе з собою нав'язливі обмеження, просто зразок індивідуального нав'язливого неврозу, то, з іншого боку, вона буде містити в собі цілу систему ілюзій, продиктованих бажанням, що супроводжуються запереченням дійсності, як ми це спостерігаємо в ізольованому вигляді тільки при галюциногенній сплутаності думки. Все це лише порівняння, за допомогою яких Фройд намагався зрозуміти соціальний феномен релігії. .Щоправда, індивідуальна патологія не може бути тут повноцінною аналогією.[3]

З. Фройд, неодноразово вказував на те, як аж до якихось подробиць простежується подібність між релігією і нав'язливим неврозом, як багато своєрідних рис та історичних перипетій релігії можна зрозуміти на цьому шляху. З висловленим ним добре узгоджується і те, що благочестивий віруючий у значній мірі захищений від небезпеки відомих невротичних захворювань: засвоєння універсального неврозу знімає з нього завдання подолання свого персонального неврозу.

Підсумовоючи свої міркування щодо релігії, З. Фройд висновує, що розуміння історичної цінності відомих релігійних вчень підвищує нашу повагу до них, однак не знецінює нашу рекомендацію виключити релігію при поясненні мотивувань приписів культури. Навпаки! Ці історичні пережитки допомогли нам виробити концепцію релігійних догматів як свого роду невротичних реліктів, і тепер ми маємо право твердити, що, мабуть, настав час, як і при психоаналітичному лікуванні невротиків, замінити результати насильницького витіснення підсвідомих потягів і бачень плодами розумної духовної роботи. Поставлене перед нами завдання примирення людей з культурою буде на цьому шляху в значній мірі вирішене. Нам не варто вболівати про відхід від історичної істини в разі прийняття раціонального мотивування культурних приписів. Істини, що містяться в релігійних вченнях, все одно настільки спотворені і систематично перелицьовані, що маса людей не може визнати в них правду. «Це той же самий випадок, - вказує Фройд, - як коли ми розповідаємо дитині, що новонароджених приносить лелека. Тут ми теж говоримо про істину в символічному вбранні, бо знаємо, що насправді означає цей великий птах. Але дитина цього не знає, він вловлює лише момент спотворення, вважає себе обдуреним, і ми знаємо, як часто його недовіра до дорослих і його норовливі бувають пов'язані саме з таким його враженням. Ми прийшли до переконання, що краще припинити маніпулювання символічними масками істини і не відмовляти дитині в знанні реальних обставин, стосовно до ступеня його інтелектуального розвитку». [3]

Отже, на думку З. Фройда, релігія безсумнівно зробила людській культурі велику послугу. А саме - зробила для упокорення асоціальних потягів багато, але недостатньо. Впродовж багатьох тисячоліть вона правила людським суспільством, у неї був час показати, на що вона здатна. Видатний психолог, намагається осмислити розвиток людства в світлі того знання, яке він придбав вивчаючи психічні процеси у індивіда за час його розвитку від дитинства до зрілості. При цьому у нього створюється погляд на релігію, як на щось аналогічне дитячому неврозу, і він досить оптимістичний, щоб припустити, що людство подолає цю невротичну фазу, подібно до того як багато дітей виростають зі своїх неврозів.

Висновки

Згідно з натуралістичною концепцією, релігія породжується внутрішніми потребами людського організму, його фізіологічними процесами. У такій інтерпретації релігія постає атрибутом біологічної природи людини, її внутрішніми психічними проявами, які ретельно вивчав Зигмунд Фройд.

Як вже згадувалось, Зигмунд Фройд входив до представників натуралістично-біологічного, психологічного пояснення релігії, - це були В. Джеймс, Л. Леві-Брюль, та послідовники Зигмунда Фройда К. - Г. Юнг та Е. Фром.

Якою ж є позиція Фройда стосовно релігії? Людина, на його думку, безпорадною перед силами природи та внутрішніми інстинктивним силами. Звідси виникає релігія. Вона з'являється на ранніх етапах розвитку людства, коли людина ще не може застосовувати розум. Релігія - це повторення дитячого досвіду, вважає вчений. Людина за допомогою релігії захищається від небезпеки, як у дитинстві: коли звертається за захистом, допомогою до своїх батьків. Її страхи є схожими на ті, які викликають дитячий невроз. Спираючись на ці свої висновки, психолог й намагався зясувати, чому люди сформували ідеал Бога.

Власне, за Фройдом на відмові у задоволенні бажань позасвідомого й базується культура. У праці «Тотем і табу» він наголошує на тому, що всі соціальні явища культура розглядає як систему забобонів , за допомогою яких суспільство стримує ворожі йому сексуальні потяги людини («лібідо»). Завдяки культурним нормам поведінки природжені інстинкти і потяги людини або зміщуються у сферу безсвідомого, або «сублімізуються», тобто перетворюються на форми соціальної творчості, до яких Фройд відносив і релігію. Приміром, таємницю виникнення тотемізму він вбачав у переносі первісною людиною свого подвійного відношення до батька, обумовленого на основі так званого "едипового комплексу" - потягу в ранньому дитинстві хлопчика до матері і двоїстого ставлення до батька. Батько, з одного боку, сприймається як конкурент у взаєминах з матір'ю, від якого дитина підсвідомо прагне позбавитись. З іншого боку, батько виступає як ідеал з яким малюк себе ототожнює. Отже у маленької людини формується комплекс суперечливих почуттів до батька, причому негативне ставлення до батька пригнічується і витісняється в несвідоме.

Зокрема, як вже згадувалось, релігія, згідно з Фройдом, - це повторення дитячого досвіду. Людина захищається від загрозливих для неї сил так само, як і в дитинстві. Вона вчиться справлятися із власною вразливістю, покладаючись на батька, одночасно захоплюючись ним і лякаючись його. Фройд порівнює релігію з дитячими неврозами нав'язливості. Для нього релігія - це колективний невроз, викликаний обставинами, схожими з тими, які викликають дитячий невроз. Аналізуючи ці психологічні корені релігії, Фройд намагається показати, чому люди сформулювали ідею Бога. Але справа не обмежується виявленням цих психологічних коренів: Фройд доводить, що теїстична концепція є ілюзія, заснована на бажаннях людини.

Фройд не обмежується і доказом ілюзорності релігії. Він говорить, що релігія небезпечна, тому що освячує погані людські встановлення, з якими вона була пов'язана впродовж своєї історії.

Фройда також вважав, що релігія - занадто хитка основа для моралі. Якщо правильність етичних норм визначається тим, що це суть заповіді божий, то майбутнє етики виявляється залежним у своєму існуванні від віри в бога. І оскільки, за Фройдом, релігійна віра знаходиться на межі зникнення, триваючий союз релігії та етики веде до руйнування наших моральних цінностей.

Саме релігія, за Фройдом, загрожує ідеалам і цінностям. Але нам навіть не потрібно спеціально займатися виведенням наслідків з фройдівської критики релігії. Фройд сам докладно роз'яснив, які ті норми і ідеали, в які він вірить: це - братська любов, істина і свобода.

Отже, релігія у Фройда отримує суто психологічне (а точніше - психоаналітичне) пояснення, в основі якого - здатність людини до сублімування несвідомих потягів, проекціювання їх назовні та символічне задоволення соціально неприйнятних, заборонених бажань.

Джерела

1. Эрих Фромм. «Психоанализ и религия»./ Е. Фром. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://lib.ru/PSIHO/FROMM/pa_rel.txt.

2. Леви-Брюль Л. «Сверхьестественное в первобытном мышлении» / Л. Леви-Брюль. - М.: Педагогика-Пресс, 1999. - 608 с.

3. Фрейд З. «Будущее одной иллюзии» /З. Фрейд. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/Freid/_Future.php.

4. Фрейд З. «Введение в психоанализ» / З. Фрейд. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zigmund.ru/psihoanaliz.html.

5. Фрейд З. «Навязчивые действия и религиозные обряды» /З. Фрейд. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.moscom-psy.com/articles/151/.

6. Фрейд З. «Психология бессознательного» / З. Фрейд. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://book-online.com.ua/show_book.php?book=2166.

7. Фрейд З. «Психопатология обыденной жизни» / З. Фрейд. - М.: Азбука-классика, 2007. - 224 с.

8. Фрейд З. «Тотем и табу. Психология первобытной культуры и религии». / З. Фрейд. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.fictionbook.ru/en/author/freyid_zigmund/totem_i_tabu_psihologiya_pervobiytnoyi_k/] C. 6.

9. Фрейд З. «Три очерка о теории сексуальности» / З. Фройд. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: zigmund.ru/data/5.doc.

10. Юнг К.-Г. «Психологія і релігія». / К.-Г. Юнг.[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://wanderer.org.ua/book/psy/jung/psy_and_relig.html

11. Юнг К.-Г. «Сознание и бессознательное» / К.-Г. Юнг. СПб.: Университетская книга, 1997. - 554 с.

12. Гараджа В.И., Руткевич Е.Д. «Религия и общество. Хрестоматия по социологии религии»/В.И. Гараджа, Е.Д. Рудкевич [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/bogoslov/SocRelig/_person.php.

13. Історія світової релігієзнавчої думки: Хрестоматія. Авт. та упор. В.І. Лубський, В.М. Козленко, Т.Г. Горбаченко. - Київ: Тандем, 1999. - 408 с.

14. Калінін Ю. Харьковщенко Є. Релігієзнавство. - К. Наукова думка, 1997 - 1999 рр.

15. Кохановский В., Яковлев В. История философии / В. Кохановский, В. Яковлев [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/Kohan/38.php.

16. Куттер П. «Современный психоанализ. Введение в психологию бессознательных процессов»/ П. Куттер [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.psichology.vuzlib.org/book_o572_page_51.html.

17. Кучер К. Религиоведение: учеб. пос./ К. Кучер, О.Кучер. - Ростов н/Д: Феликс; Х.: Торсинг, 2004. - 512 с.

18. Лакан Ж. Семинары. Книга 1. Работы Фрейда по технике психоанализа. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kodges.ru/14960-seminary-kniga-i-raboty-frejjda-po-tekhnike.html.

19. Радугин А. Введение в религиоведение: теория, история и современные религии: курс лекцый/ А. Радугин [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Relig/radug/index.php.

20. Релігієзнавство: навч. посіб. / А.В. Яртись, А.Ю. Васьків. - 2-ге вид., - К.: Знання, 2010.

21. Старовойтов В.В. «Психоанализ и религия»/ В.В. Сторовойтов [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/Article/Star_PsihRel.php.

22. Сумерки богов / Сост. и общ. ред. А.А. Яковлева: Перевод. - М.: Политиздат, 1989. - 398 с.

23. Шейко В.М. Культурологія. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pidruchniki.ws/1584072043828/kulturologiya/kulturologiya_-_sheyko_vm.

Размещено на Allbest.ru