Аналіз дослідження особистісної сфери студентів та особливостей їх комунікативності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Спілкування як вид людської діяльності

1.1 Комунікативність як багатоаспектне явище

1.2 Особистісні детермінанти формування комунікативних здібностей студентів

1.3 Правильне передавання інформації як запорука продуктивної комунікативної діяльності

Висновки до розділу І

Розділ ІІ. Аналіз дослідження особистісної сфери студентів та особливостей їх комунікативності

2.1 Результати проведення діагностик на комунікативну установку (В.В Бойко) і "Тест опитувальник комунікативно-організаторських здібностей (КОЗ)"

2.2 Рекомендації щодо формування та розвитку комунікативних здібностей у студентів

Висновки до розділу ІІ

Загальні висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

комунікативний студент спілкування здібність

Сучасний етап розвитку суспільства передбачає тісне міжособистісне спілкування. Спілкування є невід'ємним аспектом існування людини, важливою передумовою формування її як соціальної істоти, взаємодії з різноманітними спільнотами, а також необхідною умовою існування суспільства. У процесі спілкування відбувається інтелектуальна та емоційно-чуттєва взаємодія індивідів, досягається злагодженість їх дій, що зумовлює формування спільних настроїв і поглядів, взаєморозуміння, згуртованості й солідарності. Вони необхідні в колективній діяльності, оскільки становлять культурно-комунікативну основу соціального життя суспільства. Систему комунікативних знань, умінь і навичок можливо сформувати лише на основі комунікативних здібностей.

Існує міжособистісна, групова, міжкультурна та масова комунікація. Як складова людської діяльності, спілкування постає в працях Б.Г. Ананьєва і О.О. Лєонтьєва. Зокрема спілкування, як процес обміну думками і переживаннями, досліджували такі психологи, як: Л.С. Виготський і С.Л. Рубінштейн. Такі психологи, як О.Д. Урсун і Л.О. Рєзніков вивчали спілкування, характеризуючи його як специфічну соціальну форму інформаційного зв'язку.

Дослідження комунікативних здібностей в психології розвивається в різних напрямках, зокрема таких, як психолінгвістика, лінгвокультурологія, нейролінгвістична психологія та ін. Питанням розвитку комунікативних здібностей займалися: А.В. Батаршев, Г.С. Васильєв, Н.Р. Вітюк, В.В. Гаркуша, А.А. Кідрон, С.Д. Максименко, Р.С. Нємов, К. Роджерс. Та все ж у педагогічній психології недостатньо вивченою є проблема психологічних механізмів досягнення високого рівня когнітивно-комунікативних здібностей. Комунікативні здібності є складовою комунікативної діяльності і являють собою важливий компонент у психічній діяльності особистості. Вони найширше використовуються у діяльності, яка пов'язана з необхідністю спілкування, з організацією колективної роботи. Добре розвинуті комунікативні здібності, вміння чітко, лаконічно і влучно висловлювати свої думки є ключовими характеристиками професіоналізму.

Досягти поставленої мети в спілкуванні допомагають спеціальні наукові знання в галузі психології спілкування й опанування відповідними уміннями та навичками.

Основними ознаками комунікативно якісного мовлення є його правильність, логічність, доцільність, точність, виразність, ясність, етичність, естетичність.

Правильність мовлення в лінгвістичному розумінні означає добре володіння орфоепічними, орфографічними, граматичними, стилістичними нормами сучасної літературної мови і вміння ними користуватись.

Актуальність проблеми розвитку комунікативності, яка постала в психології й лінгвістиці досить давно важко переоцінити. Враховуючи та приділяючи увагу різним аспектам комунікативності, розроблялися методики щодо її розвитку та вдосконалення. Зокрема приділяється увага розробкам психологів-нейролінгвістів, таких як Роберт Б. Ділц, Гаррі Олдер, Беріл Хезер та ін.

Актуальним на сьогодні залишається питання про дослідження дії методів нейролінгвістичної психології на формування комунікативних здібностей та здатності за допомогою мовлення впливати на слухача і навіть маніпулювати його діями.

Мета дослідження: визначити рівень розвитку комунікативних здібностей студентів педагогічного ВУЗу з метою їх подальшого вдосконалення в процесі міжособистісного спілкування.

Завдання:

1. Проаналізувати психологічну, лінгвістичну та нейролінгвістичну літературу і вивчити проблему розвитку комунікативних здібностей.

2. За допомогою емпіричних досліджень особистісної сфери студентів виявити найбільш проблемні аспекти в спілкуванні, знайти шляхи підвищення загального рівня комунікації та розвитку в особистості якостей, яких вона бракує.

3. Розробити рекомендації на основі використання методів нейролінгвістичного програмування щодо оптимальних шляхів вдосконалення комунікативних навичок в студентів різних спеціальностей.

Об'єктом дослідження виступає комунікативна сфера студентів філологічної та технічної спеціальності.

Предмет дослідження - особливості мовної комунікативності студентів-філологів та студентів технічної спеціальності.

Методи і методики: Для виявлення відмінностей в комунікативних здібностях студентів різних спеціальностей доцільно провести ряд діагностик, зокрема "Тест опитувальник комунікативно-організаторських здібностей (КОЗ)", а також використати методику В.В. Бойко для діагностики комунікативної установки кожного з досліджуваних. На основі власних спостережень і бесід, зокрема, використовуючи питання Добрович А.А. "Спілкування: наука і мистецтво", зробити висновки про чинники, які зумовлюють відмінності в спілкуванні студентів-філологів та студентів інших спеціальностей.

Структура роботи: Робота складається зі вступу, змісту, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.



Розділ І. Спілкування як вид людської діяльності

1.1 Комунікативність як багатоаспектне явище

Комунікативність включає в себе багато аспектів, які є її невід'ємними компонентами. Протягом життя кожен із нас постійно контактує, спілкується з різними людьми. Як стверджує Кайдалова Л.Г, потреба у спілкуванні зумовлена необхідністю взаємодіяти в процесі навчання, спільної діяльності, вирішенні будь-яких повсякденних питань. [10, с. 7].

Щоб розглянути комунікативність як соціальний феномен, звернемось спочатку до визначення самого поняття.

Комунікативність (від лат. communicatio -- "зв'язок", "повідомлення") -- сукупність істотних, відносно стійких властивостей особистості, що сприяють успішному прийому, розумінню, засвоєнню, використанню й передаванню інформації. Таке визначення комунікативності нам дає Бацевич Ф.С. [2, c. 30].

Рівень комунікативності може бути високим, середнім та низьким. Він визначається якістю розвитку комунікативних здібностей і вмінням їх використовувати під час спілкування. Таким чином, чим більше розвинені комунікативні здібності, тим вищий рівень комунікативності людини.

Комунікативні здібності є складовою комунікативної діяльності і являють собою важливий компонент у психічній діяльності особистості.

Щодо виокремлення комунікативних здібностей за функціями у процесі спілкування, слід зазначити, що не існує одностайної думки науковців стосовно розподілу та класифікації здібностей з даним параметром. Наприклад, Я.І. Шкурко акцентує увагу, передусім, на функціях у спілкуванні як виду діяльності. Так, під комунікативними здібностями він розуміє "готовність ефективно діяти в майбутніх імовірних життєвих обставинах, проблематичних ситуаціях", "прогнозування умов, змісту й характеру майбутньої діяльності", "формування поведінкових програм адаптивного характеру" тощо. [30].

Вчені, які займалися проблемою комунікативних здібностей особистості (Н.В. Кузьміна, О.О. Леонтьєв, С.Д. Максименко, Р.С. Нємов, Л.Е. Орбан, Лембрик, С.Л. Рубінштейн та ін.), визнають поділ комунікативних здібностей на загальні й спеціальні. Ми також вважаємо, що більш доцільним є поділ комунікативних здібностей на загальні та спеціальні, адже саме він висвітлює специфіку певного виду професійної діяльності, яким займається дана особистість.

При цьому під загальними здібностями розуміється система індивідуально-психологічних властивостей особистості, що забезпечує продуктивність в оволодінні знаннями, вміннями та навичками за умов здійснення різних видів діяльності, а також стимулює життєдіяльність людини в цілому. Спеціальні здібності визначаються як система властивостей особистості, що допомагає їй досягти високих результатів у певній спеціальній області діяльності, наприклад, музичній, літературній, образотворчій, сценічній, математичній, спортивній тощо.

В.Д. Шадриков дотримується думки, що існують лише загальні здібності, а вони, в свою чергу, поділяються на підвиди відповідно до різних видів діяльності людини, зокрема професійної (мнемічні, перцептивні, пізнавальні та ін.). Розвиваючи положення С.Л. Рубінштейна про здібності як систему узагальнених психічних діяльностей, В.Д. Шадриков трактує здібності як функціональну систему, до складу якої входять окремі психічні процеси, що, у свою чергу, мають індивідуальний ступінь вираженості, який виявляється в успішності та якісній своєрідності опанування й реалізації суб'єктом певної діяльності [19, c. 177].

В.Л. Дранков та А.В. Дранков зазначають, що існують загальні здібності, необхідні для всіх сфер спілкування (наприклад, порядність, толерантність, доброзичливість, ввічливість, товариськість, відвертість, уважність та ін.). Спеціальними, на думку вчених, є комунікативні здібності, розвиток яких має забезпечити суб'єкту потребу спілкуватися в різних сферах життєдіяльності. [9].

Для побудови правильного поняття про комунікативність слід звернутись до визначення найголовнішого процесу, процесу спілкування, в якому власне реалізуються комунікативні здібності. Основним компонентом комунікативних здібностей є спілкування в найрізноманітніших його проявах.

Спілкування - це процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який породжується потребами спільної діяльності і містить обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття та розуміння іншої людини.

Так як спілкування - це мовленнєва діяльність, а мовленнєва діяльність в свою чергу належить до внутрішньої, творчої, когнітивно-психічної, з різною мірою конструктивності, то саме воно зберігає загальну структура людської діяльності [2, с. 32].

Без спілкування людина не здатна не лише психологічно розвиватися, але й просто забезпечувати своє існування.[10, с. 8].

Спілкування це організований процес і тому має зміст, мету та засоби.

Зміст спілкування - інформація, яка в міжособистісних контактах передається від однієї людини до іншої. [10, с. 7].

Мовне спілкування людей є змістовим. Позачасове, вічне й миттєве, загальне й індивідуальне, абстрактне і конкретне, раціональне й емоційне, власне інформативне і спонукальне - усі можливі види змісту доступні мові. "Мова - це здатність сказати все", - зазначав французький лінгвіст Андре Мартіне. [2, c. 30-31].

Мета спілкування - це обмін інформацією, думками та індивідуальним досвідом.

Засоби спілкування - шляхи передачі інформації. Інформація може передаватись за допомогою органів чуття, мови та інших знакових систем. [10, с. 7].

Розглянувши структуру спілкування, слід звернути увагу на види спілкування, якими користуються студенти у повсякденній комунікації. Найважливіші види спілкування - вербальне і невербальне. Вербальне (словесне) спілкування є одним із головних засобів людського спілкування, яке відбувається за допомогою мови (усної чи письмової). Володіючи мовою, люди обмінюються думками, розуміють одне одного і взаємодіють.

Невербальне спілкування відбувається мимовільно, за допомогою міміки, жестів, поз, інтонації. Невербальні засоби передавання інформації людина засвоює раніше, ніж вербальні. [10, с. 7].

Невербальне спілкування не припускає використання звукової мови, природної мови як засобу спілкування. Як стверджує Ліфрєва Н., саме по собі невербальне спілкування сприяє розвитку й удосконаленню комунікативних можливостей людини, внаслідок чого вона стає більш здатною до міжособистісних контактів і відкриває для себе можливості розвитку. [12].

На перший погляд може здатися, що невербальні засоби не такі важливі, як словесні. Але це не так. А. Піз в своїй книзі "Язык телодвижений" наводить дані, отримані. А. Мейерабіаном, згідно яким передача інформації здійснюється за рахунок вербальних засобів, тільки слів на 7%, звукових засобів, (враховуючи тон голосу, інтонації звуку) - на 38%, а за рахунок невербальних засобів - на 55% [1].

В соціально-психологічних дослідженнях розроблені різні класифікації невербальних засобів спілкування, до яких відносять всі рухи тіла, інтонаційні характеристики та голос, просторову організацію спілкування.

Якщо говорити про психологічні чинники, які впливають на комунікативний процес, вважаємо за потрібне приділити увагу інтонації, так як в процесі вербального спілкування її використовують найчастіше, як допоміжний невербальний компонент.

Відомо, що мовлення саме по собі багате та різноманітне явище, яке вирізняється широкою гамою емоційно-експресивних відтінків і характеризується постійною зміною мелодії. Легко помітити, що емоційний діапазон мовлення будь-якої людини, навіть досить стриманої, досить широкий.

Провідну роль в передачі емоційно-модального змісту і ставлення до предмету висловлювання належить саме інтонації, а не лексичним чи синтаксичним засобам мови, стверджує у своїй статті Курнікова Н. Роль інтонації, пов'язана зі зміною сенсу висловлювання, усвідомлюється всіма мовцями [11, с. 223].

Ми вважаємо, що велике значення в практиці спілкування відіграє інтонування тих чи інших слів, фраз, виразів адресанта. Таким чином, озвучування може надавати різні контексти фразам, які промовляє адресант.

На нашу думку, слід також приділити увагу комунікативним законам і правилам спілкування, тому що саме вони будуть основою для розробки рекомендацій студентам щодо їх успішної комунікативної діяльності.

У комунікації, як і в системі мови, діють певні закони. Вони пов'язані із закономірностями процесу комунікації, психологічними особливостями учасників спілкування, їх соціальними ролями. Комунікативні закони нежорсткі, з плином часу можуть змінюватися, мають національну специфіку.

Комунікативні закони - найзагальніші нежорсткі тенденції, які наявні у всіх типах групового і масового спілкування. Реалізуються вони незалежно від того, хто конкретно спілкується, з якою метою і в якій ситуації.

Крім комунікативних законів (загальних законів), у спілкуванні людей з участю мови діють також правила спілкування. Їх слід розрізняти, оскільки вони є виявом особливостей процесу комунікації, які повторюються, але значною мірою залежать від конкретних складових та умов спілкування (психологічних станів учасників, конкретної ситуації, тематики тощо).

Правила спілкування - рекомендації щодо ефективного спілкування, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу. Вони засвоюються шляхом наслідування і навчання й реалізуються в спілкуванні переважно автоматично.

Отже, знання комунікативних законів та вміння використовувати їх, а якщо необхідно - протистояти їм - важлива складова комунікативної компетенції кожної освіченої людини [2, с. 37-42].

1.2 Особистісні детермінанти формування комунікативних здібностей студентів

С.Л. Рубінштейн зазначає, що здібність є "сукупністю певних психічних властивостей та якостей, що потрібні для успішного виконання певної діяльності, і які детермінуються особливостями цієї діяльності та вимогами, які вона висуває" [15, с. 535].

Ми вважаємо за потрібне ознайомитись з особливостями розвитку деяких когнітивних процесів у студентські роки, так як рівень розвитку цих процесів є детермінантою якості комунікативності.

Традиційно наука, яка досліджує проблеми мозкової організації мовленнєвої діяльності, називається терміном нейролінгвістика. Цей термін ввів відомий російський психолог і нейрофізіолог Олександр Романович Лурія.

За Сєдовим, механізми мовлення співвідносяться з механізмами свідомості, а процеси протікання мовлення нерозривно пов'язані з когнітивними процесами, які лежать в основі мислення [16, с. 4-5].

Накопичення знань про розвиток когнітивних процесів у студентські роки має чималу наукову цінність.

Так як мислення нерозривно пов'язане з мовленням, перейдемо до розгляду досліджень розвитку мислення студентів, що мали місце в галузі психології вищої школи. Результати деяких робіт говорять на користь обумовленості розвитку видів та поява типів мислення залежно від профілю факультету. За даними Л.А. Баранової та Л.Н. Борисової на філологічних факультетах домінує вербальне мислення, на фізико-математичних домінує абстрактно-логічне мислення, а на факультетах мистецтв - образне мислення [4, с. 99-100].

Відомо, що культура мовлення кожної особистості залежить від багатьох чинників, і насамперед, від логічності мислення та міркувань, як етапів розгортання думки. Вміння дисциплінувати своє мислення, міркувати послідовно, спиратися на попередні етапи міркування, розвивати наступні, шукати джерела і причини явищ, висувати положення (тези), давати обґрунтування і пояснення фактам, вмотивовувати висновки -- все це необхідні умови логічності мовлення.

Говорячи про особистісні детермінанти сформованості комунікативних здібностей студентів, слід звернути увагу на типологію особистості. Спостерігаючи за людьми ми помічаємо їх неповторність та індивідуальність. Ці індивідуальні відмінності зумовлені темпераментом.

Темперамент (лат. tempere - змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини -- її темп, швидкість, ритм, інтенсивність (С.Д. Максименко).

Темперамент проявляється у людини в різних обставинах і забарвлює всі психічні прояви особистості(емоції, мислення, вольові прояви):як вона говорить, як спілкується, сміється, плаче, працює, відпочиває. Властивості темпераменту більш стійкі та постійні порівняно з іншими психологічними особливостями людини.

Ставлення до самого себе також відіграє велику роль у спілкуванні. Воно виявляється в самооцінці дій особистості. Об'єктивна самооцінка - це одна з умов саморозвитку особистості,яка допомагає виробляти такі риси характеру,як скромність,принциповість,самодисципліна [10, с. 26].

У нашому подальшому досліджені ми звернемо особливу увагу на залежність комунікативності від темпераменту особистості, а також від рис характеру і самооцінки комуніканта.

Максименко С.Д. зазначає, що найбільший вплив на спілкування має комунікативна установка комуніканта, яка в нього сформувалась. У класичному варіанті установки людини - це первинна неусвідомлювана реакція на ситуацію, в якій вона усвідомлює і розв'язує завдання.

Отже, основною умовою створення актуальної установки є: а) потреби, б) ситуації і в) процес вдоволення потреби або вирішення завдання. У разі виникнення одних і тих самих умов установка спроможна закріплюватися, і тоді створюється фіксована установка, яка звільняє свідомість людини від прийняття рішення діяти так, а не інакше.

Функції установки, її ефекти і зміст розкриваються в саморегуляції діяльності:

- по-перше, установка визначає сталий, послідовний, цілеспрямований процес здійснення дій, тобто є механізмом стабілізації, який зберігає їх спрямованість у безперервно змінних умовах діяльності;

- по-друге, фіксована установка звільняє свідомість людини від необхідності приймати рішення і довільно контролювати дії в стандартних і відомих умовах;

- по-третє, установка може стати фактором, що обумовлює інертність, задубілість, скутість дій, призводить до труднощів у пристосуванні до нових умов виконання діяльності, у нашому випадку - в спілкуванні [27].

Спираючись на результати емпіричного дослідження студентів-психологів, які проводила Низовець О.А. [24], ми бачимо також, що рівень розвитку комунікативних здібностей залежить від місця в ієрархії когнітивного, поведінкового і емоційного компоненту в спілкуванні студентів.

Особистісними детермінантами високого рівня розвитку комунікативних здібностей виступає комплекс відносно стійких особистісних характеристик, наявність яких дозволяє легко і активно вступати у взаємодію, будувати якісні стосунки. Структура комунікативної компетентності студентів цієї групи має такий вигляд: поведінковий компонент займає першу значущу позицію, другу - когнітивний, третю - емоційний.

Структура комунікативної компетентності студентів з середнім рівнем розвитку комунікативних здібностей має наступний вигляд: першу значущу позицію займає когнітивний компонент, другу - поведінковий, третю - емоційний. Дослідження показує, що ці студенти орієнтуються, перш за все, на уявлення про якісний комунікативний процес, розуміють які навички та вміння слід розвивати, щоб оволодіти майстерністю спілкування. На їхню думку, важливим є наявність специфічних особистісних властивостей, таких як тактовність, доброзичливість, гуманізм, співчуття, самоконтроль.

У конфліктних ситуаціях студенти з середнім рівнем розвитку комунікативної компетентності схильні проявляти домінантний стиль поведінки. Якщо вони впевнені у своїх знаннях та можливостях, то активно захищають свою точку зору. Акцентуючись на проблемі, що викликала конфлікт чи напруження у стосунках, вони схиляються до пошуку винних та виправдання власних дій. Можливо, агресивні поведінкові реакції носять захисний характер і спрямовані на конструктивне вирішення проблеми [24].

У студентів з низьким рівнем розвитку комунікативних здібностей структура комунікативної компетентності має такий вигляд: першу значущу позицію займає емоційний компонент, другу - поведінковий, третю - когнітивний. У спілкуванні вони демонструють емоційну незрілість, нестриманість та мінливість емоційних реакцій. Процес комунікації викликає у них слабку зацікавленість і дискомфорт, вони майже ніколи не починають спілкування першими і можуть відповісти взаємністю лише за умови чіткого розуміння теми бесіди та наявності певної інформації про предмет спілкування. В іншому випадку, невпевненість у своїх знаннях призводить до того, що вони відмовчуються таки чином намагаючись уникнути помилок у спілкуванні.

Студенти з низьким рівнем розвитку комунікативної компетентності демонструють також високі показники особистісної тривожності аир [13].

Так як когнітивний компонент є досить важливим, є підстави вважати, що на філологічному та технічному факультетах комунікативність студентів має свої специфічні ознаки. Припущення здійснено на основі даних про тип домінуючого мислення, яке безпосередньо впливає на стиль мовлення.

1.3 Правильне передавання інформації як запорука продуктивної комунікативної діяльності

Однією з характеристик нашого суспільства є те, що ми не маємо належної підготовки у вираженні своїх думок і почуттів таким чином, щоб існувало якомога менше можливостей для непорозуміння. Джонсон Д. вважає, що переживати емоції і виражати їх іншій особі - це не лише велике джерело радості, а й необхідна складова вашого нормального психологічного самопочуття. Точне і адекватне вираження почуттів - це один з найскладніших аспектів установлення й підтримки ваших стосунків з іншими людьми [7, с. 122-124].

Саме тому, точність -- одна з найважливіших ознак культури мови. Вона утримує нас від зайвого говоріння. Як говорить Мацько Л.І., ця ознака складається з двох компонентів: адекватне мовне вираження дійсності, тобто несуперечливе життю; і вживання слів і виразів, узвичаєних для мовців, які володіють нормами цієї літературної мови [28].

Одна з найчастіших причин труднощів у встановленні ті підтримці добрих відносин є невміння передавати свої почуття іншим людям. У стосунках виникають проблеми не тому, що ми маємо якісь почуття, а тому, що неможливо передати наші почуття так, щоб це зміцнило наші стосунки.

Як нам вже відомо, існує два способи передачі інформації та вираження почуттів: вербальний і невербальний. Якщо ви хочете ясно щось передати співрозмовнику, то невербальні й вербальні прояви почуттів повинні узгоджуватись між собою або збігатись. Багато труднощів у спілкуванні виникає через те, що співбесідникові даються суперечливі повідомлення: одні почуття виражаються словами, інші - засвідчуються вчинками, ще інші емоції передаються невербально. Щоб установити й підтримувати будь-які стосунки, ви повинні обов'язково повідомляти про свої почуття виразно й точно. Якщо ви передаєте свої почуття командами, запитаннями, звинуваченнями чи осудом, ви можете збити з пантелику людину, з якою ви взаємодієте [7, с. 128-132].

Дуже важливою в спілкуванні, на нашу думку, є аргументація своїх думок, дій та вчинків. Розглядаючи проблему співвідношення мислення і мови, аргументація - це той процес, в якому їхні взаємовідносини розкриваються в найбільш повному обсязі.

Аргументація представляє собою основний засіб розвитку обумовленого соціального бачення і більш широко - моделей обумовленої соціальної поведінки. Вона розглядається, зокрема в праці Цепцова В.А., не тільки як виражений в мові спосіб міркування, а й як екстеорізація структурно організованої причинно-наслідкової моделі свідомості, яка сформувалась в процесі соціокультурної адаптації суб'єкта.

Аргументація, доказ - як альтернатива примусу або наказу - є невід'ємними і суттєвими характеристиками суспільства, яке живе в умовах пластичних та мінливих конвенціональних норм і правил. Таким чином, якщо мова - це засіб спілкування, то аргументація - розкрита в мові проекція зв'язків, яка об'єднує в одне ціле внутрішній світ суб'єкта [18, с. 81].

Відомо, що мовлення виступає не лише засобом передавання інформації, а є також важливим засобом емоційного впливу, який стимулює або гальмує дію певного члена групи. Нажаль, не завжди нам вдається висловити свою думку так, щоб її правильно зрозуміли. Уточнення може призвести до зворотного результату. Чим менше людина впевнена в собі, тим важче їй розкрити головне.

Зазвичай учасники процесу спілкування знають, що мається на увазі в тих чи інших контекстах. Щоб мати можливість спілкуватися грамотно, нам потрібно використовувати стратегію компетентності, для того, щоб ми могли спілкуватися з іншими людьми на різних підґрунтях. Бахман додає, що стратегія компетентності, яка виконує основну функцію в прийнятті остаточного рішення, має регулююче значення для процесу спілкування. Це можна побачити на наступному малюнку. (Додаток 1: Components Of Communicative Language Ability) [32].

Основний компонент сильної комунікативної особистості - це здатність оцінювати сигнали поведінки інших людей: тон голосу, темп мовлення, темп дихання і рух очей, тембр голосу. Такі навички створюють комунікаційний контекст, який підтримує систематичне використання вербальної частини спілкування.

Для досягнення максимально бажаного результату від спілкування, слід враховувати репрезентативну систему, яку використовує співрозмовник. Комунікацію можна організувати максимально ефективно, використовуючи поради Джона Гриндера і Микаэля Мак-Мастера. Комунікація із врахуванням переважаючої репрезентаційної системи людини призведе до більш легкого порозуміння, уникнення помилок і сильної мотивації.

Кожна репрезентативна система або спосіб мислення має унікальний набір супутніх зовнішніх сигналів. Найбільш легкий спосіб для її визначення - за рухом очей. (Додатки, Рис. 1) [22].

Як відомо, пізнання людьми один одного відбувається на різних рівнях і представляє собою цілісну структуру процесів - від відчуття до мислення. Здатність до соціального сприймання проявляється в особливостях побудови чуттєвого образу. Серед його характеристик можна виділити широту і точність відображення признаків, які характеризують зовнішній облік іншої людини (рухів обличчя, жестів, ходи, пози, вокальних міміки тощо), і адекватно інтерпретувати на основі цього відображення її внутрішнього стану.



Висновки до розділу І

Отже, із вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Комунікативність - дуже важлива характеристика особистості, без якої надзвичайно важко існувати в соціумі і практично неможливо досягнути високих життєвих цілей.

Щоб комунікативність була на якісно бажаному рівні - слід розвивати комунікативні здібності, такі як уміння слухати та інтерпретувати інформацію, розуміти людей, чинити на них вплив, встановлювати з ними хороші особисті і ділові взаємини. Для розвитку комунікативних здібностей існує чимало методів і методик, зокрема таких, які нам пропонує нейролінгвістичне програмування.

Нейролінгвістичне програмування має свій інструментарій, тобто набір специфічних засобів впливу. можна виділити дві групи прийомів (методів) впливу: нелінгвістичні та лінгвістичні. Існує більше 10 нелінгвістичних, і близько 50 лінгвістичних прийомів, які допомагають здійснювати комунікативну діяльність на бажаному рівні і досягти намічених цілей. Які саме прийоми (методи) слід використовувати студентам, розглянемо в наступному розділі. На основі досліджень виявимо, на якому рівні знаходиться комунікативність студентів і розробимо рекомендації щодо розвитку бракуючих комунікативних здібностей.



Розділ ІІ. Аналіз дослідження особистісної сфери студентів та особливостей їх комунікативності

2.1 Результати проведення діагностик на комунікативну установку (В.В Бойко) і "Тест опитувальник комунікативно-організаторських здібностей (КОЗ)"

Перш ніж проводити дослідження на виявлення комунікативних здібностей, слід зазначити, що до структури мовної особистості входить специфічний компонент, який вивчає її приналежність до певної вузької референтної групи (в нашому випадку - студентського колективу), що актуалізує її ціннісно-смислові критерії та емоційно-емпатійний колорит. Мовна особистість студента передбачає врахування характеристик мовної поведінки індивіда, виявлення установок і мотивів діяльності кожної окремої особистості. Щоб уникнути подальших непорозумінь, ми вирішили спочатку продіагностувати комунікативну установку студентів, щоб на основі цього враховувати причини тих чи інших явищ у поведінці. На нашу думку, дуже важливим є вивчення установок особистості та мотивів, які керують нею в подальшій діяльності, а саме - мовленнєвій.

Методологічні проблеми комунікативної установки загалом і спілкування зокрема аналізуються у працях: Г.М. Андрєєвої, О.О. Бодальова, С.Д. Максименка, О.М. Леонтьєва, Б.Ф. Ломова, Ш.А. Надірашвілі, Д.Н. Узнадзе, П. Шихірев та ін.

Як зазначає Узнадзе Д.Н., установка є "фактором, що спрямовує та визначає зміст нашої свідомості" [5, с. 86], та формується в процесі життєдіяльності людини і є набутим утворенням. Під впливом спілкування з різними людьми комунікативні установки виникають, змінюються і зникають. Вони дуже важливі для формування культури спілкування, оскільки допомагають установити контакт між співрозмовниками, підготувати їх до позитивного сприймання інформації, перебороти байдуже чи негативне ставлення до тих чи інших ідей, людей, ситуацій.

З метою отримання даних про комунікативну установку було проведено тестування за методикою В.В. Бойко у двох студентських групах. До першої групи входили студенти-філологи в складі 14 чоловік, до другої групи входили студенти нефілологічних спеціальностей (з них 8 чоловік - студенти обліково-економічного факультету і 6 чоловік - студенти будівельного факультету). Тестування проводилось анонімно і його результати ми будемо використовувати в узагальненому вигляді.

Отже, обробивши результати тестування групи студентів-філологів, бачимо таку картину:

1. Загальний показник комунікативної установки у відсотках складає 57,5%. Показник є значно вищим від загального середнього показника, який складає 33%. Це свідчить про наявність вираженої негативної комунікативної установки.

2. Слід зазначити, що лише у двох студентів-філологів (що складає лише 14% всіх опитуваних) комунікативна установка була позитивною (31%), тобто показник не перевищував 33%.

3. Нажаль, більш ніж у третини опитуваних,показник комунікативної установки перевищував 75%, що говорить про дуже негативну комунікативну установку.

За результатами тестування групи студентів нефілологічних

спеціальностей ми отримали такі дані:

1. Загальний показник комунікативної установки у відсотках складає 60%. Показник є значно вищим від загального середнього показника, який складає 33%. Це свідчить про наявність вираженої негативної комунікативної установки.

2. Невтішним залишається факт, що жоден із студентів досліджуваної групи не має позитивної комунікативної установки, тобто показник перевищує 33%.

3. Як і в групі студентів-філологів, більш ніж у третини опитуваних показник комунікативної установки перевищував 75%, що говорить про дуже негативну комунікативну установку.

Отже, наше дослідження свідчить про наявність вираженої негативної комунікативної установки в обох групах. Це свідчить про те, що будь-яке спілкування несприятливо впливає на самопочуття співрозмовника.

Енергетику негативної комунікативної установки неможливо приховати від сенсорних систем партнера. Проблеми з'являться навіть у тому випадку , якщо ви намагаєтеся ретельно маскувати свій негативний настрій по відношенню до оточуючих.

Негативна комунікативна установка відображає готовність недоброзичливо ставитись до більшості оточуючих та формується під впливом несприятливого досвіду людської взаємодії, а також внаслідок яскраво виражених емоцій негативного характеру.

У характеристиці спілкування важливими є його функції. Б. Ломов виділяє три групи таких функцій: інформаційно-комунікативну, регуляційно-комунікативну та афективно-комунікативну [29]. Досліджуючи комунікативну установку ми маємо справу з афективно-комунікативною функцією, адже вона характеризує емоційну сферу людини. Як ми вже зазначали, спілкування впливає на емоційні стани людини і на її самопочуття. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.

На основі результатів тестування, нами було виявлено основні чинники негативної комунікативної установки (далі - КУ). Отже, найбільш впливовими у формуванні негативної КУ були:

1. Відкрита жорстокість у відношенні до людей. Особистість не приховує і не намагається пом'якшити свої негативні оцінки та переживання щодо більшості оточуючих. Висновки про них різкі, однозначні і зроблені, можливо, назавжди. (Показник установки у відсотках в обох групах складає більше 45%, що перевищує норму - 33%).

2. Негативний особистий досвід спілкування з оточуючими. (Показник установки у відсотках в обох групах перевищує 50).

На основі негативного досвіду в особистості створюються стереотипи.

Стереотипізація може складатись не тільки як результат узагальнення власного досвіду, а й як аналіз відомостей, одержаних із книг та інших джерел. Стереотипізація є свідченням проникнення у психологічну сутність особистості та виявлення найхарактерніших її рис.

Проте, стереотипізація може бути помилковою, мати характер упередженості, коли інтерпретація фактів, на підставі яких робляться узагальнення, виявляється недостатньо аргументованою, а самі факти не вичерпують сутності стосунків. Так, при сприйманні незнайомої людини важливу роль відіграє первинна інформація, яку одержує суб'єкт сприймання. Якщо у реципієнта попередньо створити відповідну установку стосовно іншої людини, вона може відіграти вирішальну роль у тому, що саме і як буде сприйнято у процесі спілкування, які стереотипи в судженнях домінуватимуть. Експериментально доведено, що попередня інформація, яку одержує суб'єкт сприймання, виявляється істотним підгрунтям для формування упередженості в оцінюванні іншої людини.

Стереотипи, що виникають на грунті позитивних або негативних установок, у спілкуванні виявляються суб'єктивізмом. У буденному спілкуванні досить поширені стереотипи, що базуються на оцінюванні зовнішності співрозмовника і зумовлюють сдеформовані суб'єктивні уявлення про його реальні переваги. Це може завдати істотної шкоди стосункам і є небажаним явищем у роботі з людьми (особливо небажані такі ситуації в роботі вчителів, керівників колективів) [27].

Результати, які підтверджують негативну комунікативну установку не є очікуваними. Перш за все, щоб здійснювати ефективну комунікативну діяльність, на нашу думку, потрібно позбавитись негативізму в спілкуванні. А саме - позбавитись від стереотипів, які заважають в спілкуванні.

Велику роль у професійному спілкуванні відіграють розвинені комунікативні здібності. В нашому дослідженні ми порівняли рівень розвитку таких здібностей у двох групах студентів. Для цього ми використали методику "Диагностика коммуникативных и организаторских склонностей (КОС-2)" [6], не беручи до уваги організаторські здібності.

До першої групи досліджуваних входили студенти-філологи педагогічного ВУЗу в складі 14 чоловік, до другої групи входили студенти нефілологічних спеціальностей технічного ВУЗу (з них 8 чоловік - студенти обліково-економічного факультету і 6 чоловік - студенти будівельного факультету). Дослідження здійснювалося за допомогою спостережень, бесід і тестування.

За результатами тестування студентів філологічних факультетів, було виявлено такі дані щодо розвитку комунікативних здібностей:

1. У студентів-філологів переважає середній рівень сформованості комунікативних здібностей. (50% всіх опитуваних).

2. 12,5% студентів мають дуже низький рівень розвитку комунікативних здібностей. При цьому, слід зазначити, що ці студенти мали найбільш негативну комунікативну установку.

3. У 37,5% студентів-філологів комунікативні здібності були розвинені на високому рівні.(Додатки: Діаграма)

За результатами тестування студентів нефілологічних факультетів було виявлено наступне:

1. У студентів нефілологічних спеціальностей рівень розвитку комунікативних здібностей знаходиться порівну на низькому (37,5%) і середньому(37,5%) рівнях.

2. За даними дослідження, 12,5% студентів мають високий рівень, і така ж кількість студентів(12,5%) розвинули свої комунікативні здібності до дуже високого рівня.

Діаграма: рівень розвитку комунікативних здібностей у студентів філологічних та нефілологічних факультетів.



Загалом, провівши спостереження, можна сказати, що бажання і вміння спілкуватись з людьми залежить перш за все від типологічних особливостей самої особистості. В основному вони визначаються суб'єктивною цінністю та значущістю для людини майбутніх результатів її активності та ставлення і відношення до осіб, з якими вона взаємодіє. Тобто мова йде про рушійні сили і знову ж таки, про комунікативну установку.

На основі спостережень і бесід зі студентами, використовуючи питання Добрович А.А. "Спілкування: наука і мистецтво", можна зробити висновки, що найбільше позитивних відповідей дали студенти обох досліджуваних груп з більш високою самооцінкою. Студенти, які призналися в тому, що відчувають себе дуже невпевнено у спілкуванні, а тим більше - при публічних виступах, підтвердили факт того, що мають занижену самооцінку. В таких ситуаціях їх найбільш засмучував факт того, що вони можуть виглядати нерозумними, або почервоніти.

Спостерігаючи за студентами і співставивши наше дослідження з дослідженням Низовець О.А., нами було виявлено, що студенти з високим рівнем розвитку комунікативних навичок мають середні показники прояву агресивності у взаємодії. Здебільшого їх агресивність проявляється у наполегливості у відстоюванні власної точки зору, досягненні мети. У спілкуванні вони обирають позицію демократичного підходу, використовуючи лише ті форми впливу на співрозмовника, які не суперечать нормам моралі і не принижують гідності людини, виявляють терпимість до недоліків оточуючих. [24]

Студенти з середнім рівнем розвитку комунікативних здібностей володіють всіма моральними нормами, дотримуються основ ділового спілкування. Вони дисципліновані, дружелюбні, відкриті, але соціально пасивні.

Не прикладають особливих зусиль для інтерпретації невербальних сигналів спілкування.

Студенти з низьким рівнем розвитку комунікативних здібностей проявляли такі якості як інертність, напруженість, емоційна нестабільність, прагнення уникнути зайвого спілкування. У них слабка воля і самоконтроль, вони схильні до пошуку винних та мають слабко розвинені навики щодо розпізнання як вербальних, так і невербальних сигналів.

Аналізуючи комунікативні здібності у сфері міжособистісної взаємодії, Н. Деллі, М.Л. Кнепп, Я.Р. Міллер та ін. розглядають їх відповідно до рівнів системи внутрішнього особистісного контролю, а саме:

- контролю поведінкової концепції, якому відповідають такі комунікативні здібності: досягнення суб'єктом взаємодії певної заздалегідь запланованої мети в конкретній ситуації, не завдаючи при цьому шкоди іншим; використання когнітивних стратегій з метою збереження образу сприймання власних вчинків у випадку невдачі;

- нормативному контролю, якому відповідають такі здібності: імпровізувати у випадку виникнення труднощів у міжособистісній взаємодії, контролювати власні бажання та адаптувати останні до змінних ситуацій;

- програмному контролю, якому відповідають комунікативні здібності: переводити різні конструкти та атрибути у послідовний план дії; передбачати поведінку інших людей; здатність до співпереживання;

- контролю взаємостосунків, якому відповідають здібності: тлумачити свої дії та дії інших, виходячи з комплексного аналізу різних варіантів поведінки; розпізнавати загальні атрибутивні упередження тощо. [33]

У нашому дослідженні рівень розвитку системи внутрішнього особистісного контролю відповідає рівню розвитку комунікативних здібностей. Чим вищий рівень самоконтролю, тим кращі перспективи для розвитку всіх інших особистісних якостей, зокрема, комунікативності.

2.2 Рекомендації щодо формування та розвитку комунікативних здібностей у студентів

Для розвитку комунікативних здібностей та підвищення рівня комунікативності існує багато методик як в психологічній науці, так і в лінгвістиці. Зарубіжна лінгвістична теорія, зокрема, має справу в першу чергу з ідеальним співрозмовником-слухачем, який знаходиться в умовах однорідної мовної спільноти, знає досконало мову і на нього не впливають такі несуттєві умови, як обмеження пам'яті, відволікання уваги та інтересу, помилки в застосуванні знань даної мови для нормального функціонування в суспільстві [31, с. 269].

Так як в нашому дослідженні брали участь також студенти будівельного факультету, для яких українська мова не є рідною, ми приділили особливу увагу до виявлення таких складностей в комунікативності саме цих студентів. Зокрема, було виявлено, що студентка-афроамериканка з Камеруну, яка знаходиться в Україні менше трьох років, відчувала особливі незручності у спілкуванні. Але такий випадок є виключним, і найдоцільнішою рекомендацією в такій ситуації насамперед є підвищення лінгвістичної компетенції.

Лінгвістична компетенція розуміється як несвідомі знання структури мови, тобто знання, які зазвичай не усвідомлює ідеальний співрозмовник-слухач. Головне завдання теорії полягає в забезпеченні такими знаннями, особливо стосовно природної структури від якої ці знання повинні залежати. Лише володіючи такими знаннями, за допомогою яких можна висловлювати і розуміти нескінченну кількість речень, про мовлення можна говорити як про "творче" [31, с. 271]

За рекомендаціями Філоненка М., розвиваючи інформаційно-комунікативну функцію, яка охоплює процеси формування, передавання та прийому інформації, тут в першу чергу слід розвивати стратегію мовленнєвої діяльності. Реалізація її має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості осіб, що вступають у контакт. Другий рівень -- передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження -- неузгодження, порівняння поглядів тощо) [29].

Однією з доцільних рекоменцій, на нашу думку є вдосконалення вміння регулювати власні почуття і власну поведінку. В цьому полягає регуляційно-комунікативна функція спілкування. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін. [29]

При спілкуванні Філоненко М. враховуває також темпераменти співрозмовників. Безсумнівно, що темперамент впливає не тільки на поведінку, а й на комунікативність. Кожен темперамент має свої плюси і мінуси, і до представників кожного темпераменту потрібно знайти свій підхід, виходячи з наступних визначених психологічних принципів.

"Ні хвилини спокою" -- такий принцип підходу до холерика, що спирається на використання його плюсів: енергійності, захопленості, пристрасності, рухливості, цілеспрямованості,-- і нейтралізацію мінусів: запальності, конфліктності. Холерик увесь свій час повинен бути чимось зайнятий.

"Довіряй, але перевіряй" -- це вже підхід до сангвініка, що має плюси: життєрадісність, захопленість, чуйність, товариськість і мінуси: схильність до зазнайства, легкодумство, поверховість, ненадійність. Мила людина сангвінік завжди обіцяє, щоб не скривдити людини, але далеко не завжди виконує обіцяне.

"Не квап" -- таким повинен бути підхід до флегматика, що має плюси: стійкість, терплячість, надійність і, звичайно, мінуси: повільність, байдужість, сухість, "товстошкірість". Флегматику потрібний індивідуальний темп, тому його не потрібно підганяти, він сам розрахує час і зробить справу.

"Не нашкодь" -- це девіз роботи з меланхоліками, що також має свої плюси: м'якість, людяність, доброзичливість, здатність до співчуття і, звичайно ж, мінуси: низька працездатність, поміркованість, замкнутість, сором'язливість. Категорично заборонено кричати, давати різкі і тверді вказівки, тому що така особа дуже чутлива до слів, інтонації [29].

Не слід забувати, що особистість розвивається інтелектуально протягом всього життя і не існує межі досконалості. Тому рекомендуємо дотримуватися принципу "максимуму" у вдосконаленні не тільки своїх комунікативних здібностей, а й в будь якій діяльності.

Наступною важливою передумовою комунікативної компетенції є знання комунікативних законів, які не є дуже жорсткими. Вміння аналізувати комунікативну ситуацію і підбирати тип спілкування, манери і ступінь відкритості/закритості, простоти/складності дозволить здійснювати комунікативну діяльність на високому рівні.

Отже, ми всесторонньо розглянули проблеми,які можуть виникнути в комунікативній діяльності. Наші рекомендації допоможуть вирішити ці проблеми, а також розвинути комунікативні здібності та підвищити рівень комунікативної компетенції:

1. Позбавитись від стереотипів, які формують негативну комунікативну установку.

2. Регулювати і контролювати власні почуття і поведінку.

3. Підвищувати рівень лінгвістичної компетенції.

4. Враховувати в спілкуванні темперамент співрозмовника

5. Вибирати і використовувати, на основі темпераменту співрозмовника, стратегії спілкування.

6. Вивчати невербальні сигнали спілкування та вміти їх інтерпретувати, а також використовувати їх для досягнення комунікативної мети.

7. Дотримуватись принципу "максимуму" в оволодінні комунікативними навичками.

8. Підвищувати рівень загальної мовленнєвої культури.

9. Знати і використовувати комунікативні закони.

10. Комунікативну компетентність слід формувати під час взаємодії студентів з літературними текстами.



Висновки до розділу ІІ

Під час емпіричних досліджень комунікативності у двох групах студентів, спеціальність яких має свої специфічні риси, нами було виявлено, що комунікативні здібності студентів обох груп мають приблизно однаковий рівень розвитку. На основі спостережень, бесід, тестувань зроблено висновки, що на рівень розвитку комунікативності в першу чергу впливають особистісні характеристики кожного окремого студента. Отже, найважливішими детермінантами існуючого рівня комунікативності у студентів були: власний темперамент, власна самооцінка, вимогливість до самого себе і в великій мірі - комунікативна установка.

Раніше нами було зроблено припущення, що на різних факультетах домінує той чи інший стиль мовлення. На основі даних про тип домінуючого мислення, яке безпосередньо впливає на стиль мовлення, були підстави вважати, що на філологічному та технічному факультетах комунікативність студентів має свої специфічні ознаки. Провівши ряд досліджень, припущення спростовується на основі того, що відмінностей майже не виявлено. Як вже зазначалось, головні відмінності в комунікативності було зумовлені лише особистісними детермінантами і не залежали від спеціальності студентів. Нами було виявлено, що більшість молоді мають скутий характер і є сором'язливими, що перешкоджає їм влитись в колектив і налагодити товариські відносини з іншими. Саме тому, для таких студентів пропонуємо використовувати такі методики самовдосконалення і розвтку комунікативних здібностей, як НЛП.

Оцінка труднощів міжособистісного спілкування в тих чи інших ситуаціях є суб'єктивною. Спостереження доводять, що найчастіше люди відчувають труднощі в тих ситуаціях, в яких відсутня мета, недостатньо ресурсів, або, по тим чи інишим причинам, самооцінка занижена. В результаті перелічиних причин виникає невпевненість в собі.

Проаналізувавши, таким чином, ряд ситуацій міжособистісного спілкування, можна виявити, що одна з загальних причин, які викликають труднощі в спілкуванні - нездатність встановити контакт із співрозмовником, вислухати і зрозуміти його.



Загальні висновки

Проаналізувавши наукову літературу і визначивши основні детермінанти, ознаки і закони правильного мовлення ми дійшли висновку, що існує дуже багато методів і методик, які допомагають розвивати комунікативність. Всі ці методики спрямовані на ту чи іншу соціальну групу або направленні перш за все на розвиток у особистості тих якостей, яких їй не вистачає для здійснення успішної комунікативної діяльності. Науковці, які досліджують проблеми розвитку комунікативності, спираються в першу чергу на характер, темперамент і особистісні риси особистості, яка хоче покращити свою комунікативність.

Говорячи про тип мовлення, нами було виявлено, що його тип залежить від типу мислення. Результати деяких робіт говорять на користь обумовленості розвитку видів та поява типів мислення залежно від профілю факультету. За даними Л.А. Баранової та Л.Н. Борисової на філологічних факультетах домінує вербальне мислення, на фізико-математичних домінує абстрактно-логічне мислення, а на факультетах мистецтв - образне мислення, а відповідно, і мовлення має нести такі ж риси. Але, на основі наших досліджень, чітких меж в мовленні студентів різних факультетів виявлено не було. Це зумовлено перш за все тим, що більшість студентів навчаються не на тих факультетах, на яких їм хотілося б, а на тих, де була можливість навчатися на державному бюджеті.

В нашому дослідженні було виявлено, на якому рівні розвитку знаходиться комунікативність студентів обох груп. Співставлення кількісних результатів показали, що лише на декілька відсотків комунікативні якості розвинуті краще у студентів, які навчаються на філологічному факультеті.