Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С.КОСТЮКА

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

СУБ'ЄКТИВНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ СИТУАЦІЙ ЯК ЧИННИК МІЖОСОБИСТІСНИХ КОНФЛІКТІВ

Кошова Інна Вікторівна

УДК 316.6:159.964.21

19.00.05 - соціальна психологія; психологія соціальної роботи

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в лабораторії когнітивної психології Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України

Науковий керівник: член-кореспондент АПН України,

Чепелєва Наталія Василівна,

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

Ложкін Георгій Володимирович,

Національний технічний університет

України “Київський політехнічний інститут” МОН України,

професор кафедри психології та педагогіки

кандидат психологічних наук,

старший науковий співробітник

Панок Віталій Григорович,

Український науково-методичний центр практичної

психології і соціальної роботи МОН України

і АПН України, директор

Захист відбудеться 22 квітня 2008 р. об 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01 в Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України

Автореферат розісланий “21” березня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Балл Г.О.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Конфлікт, як особливий феномен суспільного життя, є предметом підвищеної уваги спеціалістів різних наукових галузей. У процесі його дослідження виникає ряд проблем теоретико-методологічного характеру.

Для вивчення конфліктів може бути застосовано особистісно-ситуаційний підхід, що набуває широкого використання у сучасній психології. Він зумовив виникнення особливого напрямку соціально-психологічних досліджень - психології ситуацій, що вивчає як загальні питання опису, класифікації ситуацій, основні їх типи та параметри, так і особливості особистістно-ситуаційної взаємодії в окремих видах ситуацій (М.Аргайл, Л.Ф.Бурлачук, О.О.Зарецька, Ф.Знанецький, Д.Магнуссон, Н.Б.Михайлова, О.Ю.Коржова, У.Томас, С.В.Ковальов, Н.А.Логінова, В.В.Нуркова, А.В.Філіппов, Х.Хекхаузен, М.Шеріф та ін.). Його центральним принципом є необхідність врахування особливостей сприймання ситуації суб'єктом, опис її з позиції індивіда, що надає ситуації власного суб'єктивного смислу.

У контексті цього підходу відкриваються змістовні аспекти вивчення традиційно актуальної проблематики виникнення і розвитку конфліктів. Сприйняття та інтерпретація людиною зовнішньої ситуації, власних переживань розглядається як обов'язкова умова конфлікту, адже сама зовнішня ситуація не може автоматично зумовлювати розвиток конфлікту. Конфлікт - зіткнення, актуалізована суперечність, що виникає не тільки з приводу предмету зіткнення, а й у результаті певного ставлення до нього та до обставин взаємодії, що супроводжується рядом переживань. Таке трактування конфлікту характерне як для українських і російських, так і для західних дослідників. Зокрема суб'єктивним переживанням у конфліктній ситуації приділяють увагу Н.В.Гришина, О.А. Донченко, А.Т.Ішмуратов, М.І.Пірен, Л.А.Петровська, Л.Б.Філонов, Е.А.Орлова, І.І.Русинка. Традиційно проблематика конфліктів розглядається більше в руслі дослідження міжособистісного сприймання (як створення образів конфліктної ситуації) та викривленого сприймання в конфлікті як вітчизняними (А.Я.Анцупов, І.В.Ващенко, С.П.Гіренко, В.В.Латинов, Т.М.Ушакова, М.М.Лебедєва, А.І.Шипілов та ін.), так і зарубіжними дослідниками (Д.Дена, Є.Мелібруда, Р.Нісбетт, Д.Пруйт, Л.Росс, Дж.Рубин, Е.Уорд та ін.). Механізм побудови образу конфліктної ситуації залишається недослідженим, висвітлення ролі інтерпретації у виникненні, запобіганні та вирішенні конфліктів не розкривається достатньо.

Смислоутворювальна роль інтерпретації неодноразово підкреслювалась у філософії та психології (С.О.Васильєв, Т.М.Дрідзе, П.Рікер, О.М.Славська, Н.В.Чепелєва), водночас як предмет психологічних досліджень даний феномен вивчено недостатньо. Так смислоутворююча функція інтерпретації, яка забезпечує переведення розуміння на вищий смисловий рівень, підкреслюється в концепції Н.В.Чепелєвої. О.М.Славська розкриває власне психологічні механізми інтерпретації як проблему формування та експлікації суб'єктом власної думки. У роботі Н.Ф.Литовченко розглядається специфіка інтерпретаційного процесу в діяльності практичного психолога.

У психологічній герменевтиці інтерпретаційний процес розглядається як спрямований обраними схемами аналіз (Н.В.Чепелєва). У конфліктології (Н.В.Гришина, І.І.Русинка) інтерпретація конфліктної ситуації називається одним з етапів її визначення, що, в свою чергу, передує виникненню конфлікту.

Досить розповсюдженим у соціальній психології стає термін “суб'єктивна інтерпретація”, що підкреслює когнітивну та мотиваційну природу процесу інтерпретації (Т.В.Дуткевич, Р.Нісбетт, Л.Росс, І.І.Русинка, Е.Уорд). Суб'єктивна інтерпретація розглядається, перш за все, у плані недостатнього усвідомлення та недооцінки її впливу на повсякденне життя, досліджується також феномен мінливості та нестійкості інтерпретацій. (Л.Ф.Бурлачук, В.В.Знаков, Н.Б.Михайлова, Л.Росс, Р.Нісбетт, Е.Уорд). На думку дослідників врахування цих особливостей має істотний вплив на власні переживання людини: вона може запропонувати саме ту інтерпретацію ситуації, яка її найбільше влаштовує, переконати в ній оточуючих і навіть підпорядкувати цій суб'єктивній картині подальший хід подій. Упорядкувати та узгодити досвід, у тому числі і досвід перебування у конфліктних ситуаціях, дозволяє наративізація (Й.Брокмеєр, Дж.Брунер, К.С.Калмикова, О.М.Назарук, Р.Харре, Н.В.Чепелєва, О.М.Шиловська).

Суперечливість, як фундаментальна основа конфлікту, водночас є ознакою конфлікту та важливим фактором розвитку, руху, змін особистості у конфлікті. Будь-яка конфліктна ситуація потенційно містить у собі можливість для розвитку як соціально-конструктивних, так і соціально-деструктивних процесів, тому інтерес до конфліктів зміщується в напрямку від пошуку шляхів їх елімінації до проблеми запобігання, врегулювання та конструктивного вирішення. Саме цей аспект пошуку і відкриття механізмів, що зрушують рівновагу в бік конструктивного потенціалу конфлікту має важливе теоретичне та практичне значення.

Встановлено, що профілактиці та конструктивному вирішенню конфліктів сприяє ряд факторів, у тому числі - адекватність сприймання ситуації, уміння керувати емоціями під час конфлікту (І.Вагін, Н.Н.Васильєв, Т.Г.Григор'єва, С.М.Ємельянов, Т.Д.Кушнірук, О.С.Матвійчук, Н.В.Самоукіна, К.Фопель) та зрозуміти іншого (Н.В.Самоукіна, О.С.Матвійчук), навчання конструктивного міжособистісного спілкування, аналізу конфліктів (Н.Н.Васильєв, Т.Д.Кушнірук) та поведінкових стратегій в них (Л.А.Петровська, Б.І.Хасан), формування вміння усвідомлювати звичні способи реагування, джерела реакцій (Т.Г.Григор'єва), становлення миролюбних почуттів (К.Фопель, П.Ліпман) та, загалом, удосконалення комунікативних навичок (С.М.Ємельянов, Ю.М.Ємельянов, О.С.Матвійчик, Т.Д.Кушнірук, В.С.Садовська, Ю.А.Стрельцов). Відмічені та інші дослідження психологічних аспектів конфлікту є безумовно важливим та корисним надбанням сучасної психології. Водночас їх можна розглядати як необхідний етап для переходу до вивчення більш ґрунтовних системоутворюючих факторів і детермінантів конфліктної поведінки та переживань. Одним із таких факторів є, на наш погляд, суб'єктивна інтерпретація конфліктної взаємодії її учасниками. Тому врахування особливостей суб'єктивної інтерпретації ситуацій, усвідомлення учасниками конфліктної ситуації власного процесу інтерпретації як необхідні передумови ефективного вирішення конфліктів, актуалізація їх конструктивного начала становить особливий інтерес для дослідження.

Тема дослідження входила до науково-дослідних тем лабораторії когнітивної психології Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України “Теоретико-методологічні проблеми психологічної герменевтики” (номер держреєстрації 0199U002647), “Соціально-психологічні чинники розуміння та інтерпретації особистого досвіду” (номер держреєстрації 0104U000222). Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України (протокол №1 від 6.02.2003 р.) та узгоджено з Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №5 від 24.05.2005 р.).

Об'єкт дослідження: процес суб'єктивної інтерпретації ситуацій.

Предмет дослідження: особливості суб'єктивної інтерпретації особистістю конфліктних ситуацій як чинника породження конфліктів.

Мета дослідження полягає у встановленні особливостей суб'єктивної інтерпретації конфліктних ситуацій як одного з факторів динаміки конфліктів й дослідженні ролі усвідомлення особистістю власного процесу інтерпретації для їх ефективного розв'язання.

Гіпотеза: 1) суб'єктивна інтерпретація конфліктних ситуацій зумовлена використанням особистістю усталених інтерпретаційних схем, особливості застосування яких можуть бути причиною виникнення конфлікту;

2) процесу ефективного розв'язання конфліктних ситуацій істотно сприяє усвідомлення особистістю власного процесу інтерпретації таких ситуацій.

Для досягнення поставленої мети та перевірки висунутої гіпотези були поставлені такі завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан розробки проблеми суб'єктивної інтерпретації в науково-психологічній літературі.

2. Експериментально виявити психологічні особливості суб'єктивної інтерпретації конфліктних ситуацій.

3. Визначити типові схеми інтерпретації та дослідити їх роль у перебігу та завершенні конфліктних ситуацій.

4. Розробити та апробувати модель тренінгу, спрямованого на розвиток у студентів (майбутніх психологів) здатності до усвідомлення власного процесу інтерпретації конфліктних ситуацій та встановити його вплив на ефективне розв'язання конфліктних ситуацій.

Методи дослідження: для розв'язання поставлених завдань та перевірки висунутого припущення на різних етапах дослідження було використано комплекс теоретичних та емпіричних методів, що відповідають змісту та проблемам дослідження. Застосовано теоретичні (теоретико-аналітичний аналіз проблеми, систематизація наукових літературних джерел, порівняння та узагальнення даних) та емпіричні методи дослідження: метод аналізу продуктів діяльності (контент-аналіз описів конфліктних ситуацій та “Метод наративу” (за О.М.Назарук)); тестування (тест Томаса-Кілмена та методика діагностики міжособистісних стосунків Т.Лірі). У роботі використовувались методи математичної статистики, комп'ютерної обробки даних, що зумовило їх усебічний кількісний та якісний аналіз.

Методологічну основу дослідження становлять: фундаментальні положення психологічної науки про особистість як суб'єкта довільної активності (Б.Г.Ананьєв, Л.С.Виготський, О.М.Леонтьев, В.А.Роменець, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко, С.Л.Рубінштейн та ін.); особистісно-ситуаційний підхід до аналізу ситуацій (М.Аргайл, Л.Ф.Бурлачук, Ф.Знанецький, Д.Магнуссон, Н.Б.Михайлова, О.Ю.Коржова, У.Томас, С.В.Ковальов, Н.А.Логінова, В.В.Нуркова, А.В.Філіппов, Х.Хекхаузен, М.Шеріф та ін.); результати дослідження проблеми розуміння та інтерпретації як процесу синтезу смислів пізнавальної і практичної діяльності людини в сучасному світі (Н.В.Чепелєва, В.В.Знаков); основні положення психологічної герменевтики (Н.В.Чепелєва); теоретичні положення про сутність феноменів “конфлікт” і “конфліктна ситуація” та уявлення про об'єктивно-суб'єктивну природу конфліктів (А.Я.Анцупов, Н.В.Гришина, Ф.М.Бородкін, А.М.Гірник, А.Т.Ішмуратов, Н.М.Коряк, Г.В.Ложкін, Е.А.Орлова, Н.І.Пов'якель, Л.А.Петровська, М.І.Пірен, І.І.Русинка, Т.М.Титаренко, Л.Б.Філонов, М.В.Цюрупа, А.І.Шипілов та ін.).

Наукова новизна дослідження. У роботі досліджено інтерпретаційні схеми, що використовуються в процесі суб'єктивної інтерпретації конфліктних ситуацій; вивчено особливості їх впливу на ефективне розв'язання конфліктних ситуацій; показано роль усвідомлення учасниками конфлікту факту власного процесу суб'єктивної інтерпретації у ефективному розв'язанні конфліктних ситуацій; обґрунтовано, що однією із причин непродуктивності завершення конфліктних ситуацій є неусвідомлене використання засвоєних інтерпретаційних схем.

Теоретичне значення полягає в уточненні особливостей особистісно-ситуаційної взаємодії; розширенні уявлень про суб'єктивну інтерпретацію конфліктних ситуацій; поглибленні знань про психологічну сутність конфліктних ситуацій; у встановленні дійсних психологічних чинників, що зумовлюють конструктивність/деструктивність конфліктів та продуктивність їх завершення; у з'ясуванні соціально-психологічних умов оптимізації інтерсуб'єктної взаємодії.

Практичне значення полягає у тому, що результати дослідження можуть бути використані у практиці навчання студентів та у практичній корекційній діяльності, спрямованій на оптимізацію конфліктної взаємодії; запропонований комплекс діагностичних процедур може застосовуватись у діяльності практичних психологів; розроблені формуючі заходи та вказані умови їх застосування сприятимуть оптимізації взаємодії в конфліктних ситуаціях; отримані результати дослідження та матеріали можуть бути використані у практичній роботі при підготовці майбутніх психологів як основа навчального спецкурсу.

Обґрунтованість та достовірність наукових положень, висновків та рекомендацій забезпечена послідовною реалізацією теоретичних положень роботи при вирішенні завдань емпіричного дослідження, організацією дослідження у відповідності до поставленої мети та завдань, застосуванням адекватних їм методів дослідження, якісним та послідовним аналізом емпіричного матеріалу із застосуванням методів математичної статистики, впровадженням у практику підготовки майбутніх практичних психологів основних ідей дослідження.

Апробація та впровадження результатів дисертаційного дослідження: основні положення та результати дисертаційного дослідження були представлені на VI Костюківських читаннях “Психологія у XXI столітті: перспективи розвитку” (Київ, 2003), науково-практичній конференції “Творчий потенціал особистості: проблеми розвитку та реалізації” (Київ, 2005), Першому Всеукраїнському конгресі психологів (Київ, 2005), III Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми екологічної психології” “20 років після Чорнобиля” (Чернігів, 2006); Міжнародній науковій конференції “Проблеми становлення фахівця - психолога у процесі вузівського навчання” (Ніжин, 2006); засіданнях лабораторії когнітивної психології Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України; звітних наукових конференціях викладачів Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя (2003-2007).

Основні наукові положення дисертаційної роботи було використано у процесі викладання при проведенні лекційних, семінарських, лабораторних та факультативних занять з конфліктології зі студентами Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя (довідка №04/557 від 12.04.2007), Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця (довідка №120/3 від 09.04.2007), Рівненського державного гуманітарного університету (довідка №118 від 12.04.2007).

Зміст і результати дослідження викладено у семи публікаціях, з них 4 - у фахових виданнях, включених до списку ВАК України.

Особистий внесок здобувача. У методичному комплексі, написаному у співавторстві, особистий внесок здобувача полягає у розробці програми курсу та змісту лабораторних занять.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (264 найменування) та додатків. Загальний обсяг роботи - 223 сторінки (обсяг основного тексту - 177 сторінок). Дисертація містить 13 таблиць та 5 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

конфліктний ситуація соціальний

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, гіпотези та завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, подано дані про її апробацію.

У першому розділі дисертації “Особливості суб'єктивної інтерпретації конфліктних ситуацій” здійснено аналіз основних аспектів вивчення ситуацій у психології, проаналізовано сучасний стан проблеми дослідження ситуацій, розглянуто особливості конфліктної ситуації як виду соціальних ситуацій, охарактеризовано роль інтерпретації у створенні суб'єктивного образу конфліктної ситуації, сформульовано та обґрунтовано власний погляд на проблему інтерпретації конфліктних ситуацій.

Аналіз психологічної літератури засвідчує існування різноманітних поглядів на поняття “ситуація”, яке в роботі розглядається з позицій особистісно-ситуаційного підходу, що застосовується у сучасній психологічній науці для пояснення детермінант поведінки людини, у тому числі в конфліктній ситуації. Ситуація тут розуміється як результат активної взаємодії особистості та середовища, набуваючи значення способу організації суб'єктом явищ зовнішнього світу (М.Аргайл, Л.Ф.Бурлачук, Ю.М.Ємельянов, Ф.Знанецький, О.Ю.Коржова, С.В.Ковальов, Н.А.Логінова, Д.Магнуссон, Н.Б.Михайлова, В.В.Нуркова, У.Томас, А.В.Філіппов, Х.Хекхаузен, М.Шеріф та ін.). Роль суб'єкта у виникненні ситуації при цьому особливо наголошується. Однак слід зазначити, що особливості особистісно-ситуаційної взаємодії, зокрема, особливості процесу суб'єктивної інтерпретації ситуацій особистістю, залишаються недостатньо вивченими.

У результаті теоретичного аналізу в нашій роботі встановлено ряд аспектів дослідження ситуацій. Зокрема: ситуація в контексті життєвого шляху особистості, рівні існування ситуації, вивчення події як одиниці життєвого шляху, встановлення особливостей утворення ситуацій та їх меж, проблема класифікації ситуацій, вивчення окремих видів життєвих ситуацій (Б.Г.Ананьєв, Л.І.Анциферова, Т.М.Дрідзе, Н.А.Логінова, В.В.Нуркова, С.К.Нартова-Бочавер, Т.М.Титаренко, В.І.Уварова, Н.В.Чепелєва та ін.).

Важливими моментами у дослідженнях ситуацій є розрізнення таких їх видів як об'єктивна і суб'єктивна ситуація та використання в них поняття “визначення ситуації”, яке відображає єдність об'єктивних культурних елементів середовища та суб'єктивних установок і є передумовою вибору подальшої лінії поведінки людини в ситуації. Значимість суб'єктивних моментів у виникненні ситуації та необхідність дослідження суб'єктивної представленості ситуації у свідомості людини підкреслюється у роботах Л.Ф.Бурлачука, В.Н.Вороніна, Н.В.Гришиної, О.О.Зарецької, В.Н.Князева, Е.П.Крупнік, Д.Магнуссона, В.С.Мерліна, В.М.Мясіщева, Б.Ф.Ломова, У.Томаса та ін. Однією з умов виникнення суб'єктивної ситуації, встановлення особливостей якої особливо важливе для прогнозування та розуміння соціальної поведінки, є інтерпретація індивідом зовнішніх обставин.

З метою змістовної конкретизації поняття “конфліктна ситуація” в другому параграфі розділу було виділено основні характеристики конфліктної ситуації, вказано на відмінності між поняттями “конфлікт” та “об'єктивна конфліктна ситуація”, “конфліктогенна ситуація”, які у літературі з конфліктології розмежовуються недостатньо чітко. Аналіз літератури дозволив встановити специфічні характеристики конфліктної ситуації як окремого виду соціальних ситуацій (А.Я.Анцупов, Н.В.Гришина, Т.А.ван Дейк, Г.В.Ложкін, М.І.Пірен, Н.І.Пов'якель, І.І.Русинка, В.П.Шейнов, А.І.Шипілов та ін. ). Серед них: наявність суперечностей, супроводження їх певним емоційним напруженням, поєднання об'єктивних та суб'єктивних параметрів при визначенні напрямку їх розвитку, вибору способу дії та стратегії. Конфліктні ситуації кваліфікують як складні (важкі), проблемні, критичні ситуації соціальної взаємодії.

У сучасних дослідженнях конфліктну ситуацію розглядають не лише як етап в розвитку конфлікту чи його структурну одиницю, а й як фрагмент, епізод конфлікту в кожний певний момент часу, що відтворює структуру конфлікту, має всі його властивості та в якому розрізняють об'єктивний зміст та суб'єктивне значення (А.Я.Анцупов, Н.В.Гришина, Ф.М.Бородкін, А.М.Гірник, Н.М.Коряк, Г.В.Ложкін, Е.А.Орлова, Н.І.Пов'якель, М.І.Пірен, І.І.Русинка, М.В.Цюрупа, А.І.Шипілов та ін.).

Остання частина розділу присвячена дослідженню ролі інтерпретації в створенні образу конфліктної ситуації. Хоча традиційно інтерпретацію пов'язували з текстами та емпіричними даними, вона може бути розглянута і як процедура тлумачення механізмів поведінки (З. Фрейд), інтелектуальної діяльності індивіда (Т.М.Дрідзе), оточуючої дійсності (К.А. Абульханова-Славська), мати зміст пізнавальної операції соціального пізнання (Г.М.Андрєєва).

У цілому аналіз літератури дозволив встановити, що при загальному широкому вивченні даного питання роль інтерпретації у виникненні конфліктів недостатньо висвітлена. Інтерпретація розглядається більше у зв'язку із поняттями сприйманням та визначенням ситуації як конфліктної, проблемою адекватності відображення конфліктних ситуацій, пов'язується із побудовою образу конфліктної ситуації, інтерпретацією поведінки опонента та самоінтерпретацією (Н.В.Гришина, М.В.Крогіус, М.М.Лебедєва, Л.А.Петровська, І.І.Русінка та ін.). Важливим для нашої роботи є дослідження факту недостатнього усвідомленням відмінностей інтерпретацій однієї і тієї ж ситуації партнерами по спілкуванню (Л.Росс, Ч.Нісбетт) та загалом недостатньої відрефлексованості механізмів інтерпретації.

У ракурсі психологічної герменевтики інтерпретація конфліктної ситуації, що є важливим моментом у перетворенні особистого досвіду в особистісний, розглядається як така, що відбувається як “накидування” на ситуацію, як об'єкт розуміння, особистісного смислу, який спрямовується інтерпретаційними рамками (схемами): поведінковими, когнітивними, емоційними та смисловими. У роботі показано, що схеми використовуються у конфліктній ситуації інтегровано, але перевага надається одній чи кільком, що може бути одним із чинників, який впливає на виникнення та ефективність розв'язання конфліктних ситуацій.

Одним із способів дослідження осмислення особистого досвіду є аналіз наративу, оскільки наративізація - один із основних механізмів його розуміння та інтерпретації. Наратив виражає суб'єктивну позицію автора, оцінку ним того, що сталося, але водночас є культурно заданим. Наратив відображає рівень інтегрованості подій до структури досвіду, а процес його породження сприяє усвідомленню особистістю власного досвіду. Це теоретичне положення дозволило висунути припущення, що високий рівень інтегрованості подій до структури особистого досвіду, що є ознакою адаптивності, виступає однією із умов пошуку оптимальної стратегії поведінки у конфліктній ситуації.

У другому розділі “Експериментальне вивчення особливостей суб'єктивної інтерпретації особистістю конфліктних ситуацій” описано методи, процедуру та результати дослідження, спрямованого на вивчення особливостей інтерпретації конфліктних ситуацій. Дослідження здійснювалось у два етапи в наступних напрямках: встановлення типових схем інтерпретації конфліктних ситуацій та дослідження зв'язку між такими показниками як особливості використання інтерпретаційних схем, стилі поведінки в конфліктній ситуації, особливості міжособистісної взаємодії (на першому етапі). На другому етапі дослідження було оцінено продуктивность схем з метою встановлення їх ролі в продуктивному завершенні конфліктних ситуацій, здійснено опис типових суб'єктивних моделей інтерпретації конфліктних ситуацій та оцінка їх продуктивності, оцінка повноти наративної структури описів конфліктних ситуацій, що дало можливість встановити рівень інтегрованості подій до структури особистого досвіду.

У дослідження було використано “Методику діагностики міжособистісних ставлень Т.Лірі”, тест Томаса в адаптації Н.В. Гришиної та модифіковану нами методику “Метод наративу”, розроблену О.М.Назарук. Оцінка продуктивності розв'язання конфліктних ситуацій здійснювалась на основі встановлених у результаті теоретичного аналізу ознак продуктивного (конструктивного) та непродуктивного (деструктивного) розв'язання конфліктних ситуацій та форм їх завершення. Оскільки наративізація є основним шляхом розуміння та інтерпретації досвіду, то для виявлення інтерпретаційних схем, які застосовувались досліджуваними при аналізі конфліктних ситуацій, нами було використано метод контент-аналізу описів конфліктних ситуацій (їх створення було ініційовано в процесі дослідження), що дало нам можливість дослідити особливості їх інтерпретації. Було визначено смислові, когнітивні, поведінкові та емоційні категорії аналізу, що представляють відповідні схеми.

У дослідженні взяли участь 139 студентів четвертого та п'ятого курсів (майбутніх практичних психологів), які навчалися на соціально-гуманітарному факультеті Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.

Загалом досліджуваними було описано 219 конфліктних ситуацій. На першому етапі в досліджені взяли участь 27 студентів, що описали 101 конфліктну ситуацію. На другому етапі - 112 студентів, що описали 118 конфліктних ситуацій.

У відповідності із завданнями дослідження було проведено кореляційний та факторний аналіз отриманих даних.

Кореляційний аналіз (метод лінійної кореляції Пірсона) дозволив встановити структуру взаємозв'язків між змінними та виділити три найбільші кореляційні плеяди. Їх центрами, які пов'язані між собою як безпосередньо, так і через інші змінні, виявились: поведінкова схема інтерпретації конфліктних ситуацій (центр найпотужнішої кореляційної плеяди), пристосування як стиль вирішення конфліктних ситуацій та покірливо-сором'язливий стиль міжособистісних стосунків. Було встановлено значимі кореляції між самими схемами, що підтверджує припущення про одночасне їх використання та про побудову суб'єктивних моделей ситуацій на основі поєднання схем.

З метою ідентифікації факторів, що явно не спостерігаються, та встановлення якісної характеристики схем, було застосовано факторний аналіз. Виділення факторів проводилось методом головних компонент з подальшим обертанням факторної структури за критерієм варімакс. Застосовувався “полюсний” метод оцінки емпіричних результатів.

У результаті обробки отриманих даних було встановлено, що конфліктна ситуація може бути описана за допомогою таких факторів: “Вдавана покірність”, ”Суперництво”, “Суперечливість”, “Агресивність”, “Пошук смислу проблеми” та “Компроміс”, які загалом пояснюють 78,9% загальної дисперсії змінних. Перший, четвертий, п'ятий та шостий фактори включають поведінкову, емоційну, смислову та когнітивну схеми.

Один полюс першого біполярного фактору “Вдавана покірність” (відсоток дисперсії 19,2%) включає поведінкову схему аналізу конфліктних ситуацій та змінні, що описують як конформні, так і неконформні тенденції у міжособистісних стосунках (покірно-сором'язливий, залежний, дружелюбний і, навпаки, недовірливо-скептичний стилі). Другий полюс фактору представлено стилем співробітництва. Такий розподіл параметрів дозволяє інтерпретувати зміст фактора як зовнішньо-поведінкові прояви, що є результатом внутрішньої незгоди, незадоволення, роздвоєності у зв'язку з обраним стилем міжособистісних стосунків та способом урегулювання конфлікту. Основу створеної моделі ситуації при цьому складає поведінкова схема. Загалом цей фактор відображає загальне уявлення про конфлікт, як ситуацію в якій сторони переживають суперечливі почуття: неприязнь, злість, ненависть, які поєднуються з приглушеним доброзичливим почуттям, що зумовлено досвідом попередніх стосунків та прагненням взаємопорозуміння і згоди, дихотомію сприймання “свій-чужий” у конфлікті, що змушує бути пристрасним.

Другий біполярний фактор “Суперництво” пояснює 15,0% дисперсії змінних. Для простоти інтерпретації знак факторних навантажень було змінено на протилежний. Один полюс фактора складають змінні, що пов'язані із неконформними тенденціями у міжособистісній взаємодії (незалежно-домінуючий та недовірливо-скептичний стилі міжособистісних стосунків) та суперництво, як стратегія вирішення конфліктних ситуацій. Другий - представлено стилями поведінки в конфліктних ситуаціях, що підкреслюють цінність міжособистісних зв'язків: жертвування власними інтересами заради інтересів іншого (пристосування) та пошук взаємовигідного рішення (співробітництво). Фактор відображає буденне уявлення про конфлікт, як боротьбу, протиборство, дисгармонію у стосунках між людьми, особливості поведінки та ставлення до суперника в конфлікті.

Уніполярний третій фактор “Суперечливість” (13,2% дисперсії змінних) відображає суперечливість, біполярність, змішані почуття у конфлікті, оскільки одночасно включає конформні та неконформні тенденції міжособистісної поведінки (альтруїстичний, дружелюбний, авторитарний стилі міжособистісної взаємодії), що може відображати і особливості взаємодії з різними опонентами.

Четвертий фактор - “Агресивність” (11,0% загальної дисперсії) включає емоційну схему, агресивний та недовірливо-скептичний стилі міжособистісної взаємодії, що говорить про високу конфліктність осіб, що застосовують емоційну схему інтерпретації конфліктних ситуацій.

Біполярний п'ятий фактор “Пошук смислу проблеми” (10,3%) навантажений смисловою схемою та співробітництвом, як стилем поведінки в конфліктних ситуаціях (один полюс фактору) та уникненням (протилежний полюс). Це свідчить про зв'язок смислових схем з пошуком балансу інтересів та визнанням цінності міжособистісних стосунків, відкритим обговоренням проблем, чому протиставлене її уникнення, яке можна розглядати як пасивну форму конфліктної парадигми та антитезу активної позиції у конфлікті.

Фактор шостий “Компроміс” (10,2% дисперсії) навантажений двома змінними: компроміс, як стиль поведінки в конфліктній ситуації, та когнітивні схеми інтерпретації конфліктних ситуацій. Це дозволяє інтерпретувати вказані схеми, як пошук пояснення ситуації на даний момент, етап у досягненні прийнятного способу вирішення проблеми, що не вимагає глибокого проникнення в неї та обговорення прихованих потреб.

Аналіз частоти використання різних контент-одиниць в описах конфліктних ситуацій дозволив встановити, що найбільш вживаною є поведінкова схема (28,4% досліджуваних), але для побудови когнітивних корелятів ситуацій (суб'єктивної моделі ситуації), як правило, використовуються кілька схем. Типовими є поєднання поведінкової та емоційної (ПЕ) (17,8% досліджуваних), когнітивної та смислової (КС) (14,4%), поведінкової та когнітивної (ПК) (10,2%), поведінкової та смислової (ПС) (8,5%) схем. Лише поведінкова схема застосовується як одна (10,2%). На основі поєднання схем індивіди будують суб'єктивні моделі конфліктних ситуацій, які якісно відрізняються між собою.

Аналіз змісту факторів дозволив передбачити високу ефективність застосування когнітивних та смислових схем окремо і тим більше їх поєднання, що підтвердилось статистично: продуктивне розв'язання конфліктних ситуацій у 58,8% випадках пов'язане із їх використанням, що статистично перевищує частоту продуктивного завершення конфліктних ситуацій у загальній групі (*=2,23 при p?0,05). Непродуктивне розв'язання конфліктних ситуацій пов'язане із застосуванням поєднань поведінкової та емоційної (81% досліджуваних), поведінкової та когнітивної (72,7%), поведінкової та смислової (70%) схем. Як продуктивне, так і непродуктивне завершення - результат застосування власне поведінкових схем (45,5% та 55,7% відповідно). Частота непродуктивного завершення конфліктних ситуацій у цих групах статистично не перевищує відповідну у загальній групі (*=1,48 (ПЕ); *=0,49 (ПК); *=0,28 (ПС); *=0,64 (П), що не перевищує кр=1,64 при p?0,05).

У дослідженні було здійснено якісне оцінювання емпіричних результатів, що дозволило створити суб'єктивні моделі ситуацій на основі типових поєднань схем та наративної структури описів ситуацій. Встановлено, що для типової поведінково-емоційної моделі характерна, перш за все, схильність до полярних типів міжособистісної взаємодії (одночасно максимально виражені авторитарний та дружелюбний) та переважний вибір уникнення, компромісу, суперництва як стилів вирішення конфліктних ситуацій. Показовою є егоцентричність та протиставлення позицій Я та Інший (з акцентом на власній позиції та позитивнішою оцінкою себе), що зближує виділену модель з одним із перших у філогенезі образів конфлікту (М.В.Кишко, Є.Л.Доценко) та з ознаками конфлікту на рівні природного категоріального знання (Н.В. Гришина). Дана модель максимально, у порівнянні з іншими, відтворює засвоєні культурні зразки. Однак, більшість описів ситуацій, створених на основі цієї моделі, завершуються непродуктивно через затухання та уникнення (66,8%) і остаточне вирішення ситуації відтягується на деякий час. Створені наративи належать до посереднього чи недосконалого видів. Вони вирізняються з поміж інших низькою здатністю до формулювання висновку, що теж вказує на недостатню продуктивність даної моделі, незважаючи на її широке використання.

Особливу увагу приділено когнітивно-смисловій моделі. Її створення пов'язане із переважанням дружелюбного стилю міжособистісної взаємодії, схильністю до співробітництва та компромісу. Водночас проявляється й активність у міжособистісній взаємодії (авторитарність), впевненість та настирливість при вирішенні проблем. Таке поєднання можна пояснити прагненням досягнення власних цілей у конфліктній ситуації, але не за рахунок іншого, а ,навпаки, разом з ним, враховуючи його потреби. Вони орієнтують на активну участь у вирішенні конфлікту, врахування як власних інтересів, так і інтересів суперника. Створена модель достатньо продуктивна, оскільки більшість описаних конфліктних ситуацій вирішуються, а створені наративи належить до групи досконалих (70,6%), що свідчить про високий рівень інтеграції досвіду та соціальну адаптивність. Спільним для всіх моделей виявився парадоксальний факт недостатнього усвідомлення позиції опонента у конфлікті, адже даний тип ситуацій вимагає підвищеної уваги саме до іншого учасника.

Особливості суб'єктивних моделей, які відображають бачення конфліктних ситуацій, відтворюються в наративах, оскільки наративізація є універсальним механізмом актуалізації внутрішніх смислових структур. Загалом для отриманих наративів характерним є чіткий та логічно вибудуваний сюжет. У ньому описується активність суб'єкта, спрямована на позитивне перетворення ситуації (49,2% описів) чи пристосування до неї (34,7%). Більшість описів мають заголовок (64%) та закінчуються висновком, що має різний рівень чіткості (66,9%). Емоційне тло описаної ситуації може бути як позитивним (42,4%), так і негативним (44,9%).

Оскільки досконалість наративної структури вказує на високий рівень інтегрованості подій у структуру особистого досвіду та соціальну адаптивність, вказана досконалість є свідченням можливості продуктивного завершення конфліктних ситуацій. У процесі обробки даних було виділено три групи наративів: “досконалі”, “посередні” та “недосконалі”. Подальший аналіз дозволив встановити, що серед групи “досконалих” наративів 45,2% описів конфліктних ситуацій завершено продуктивно, а серед групи “недосконалих” - 83,9% непродуктивно. Виявлені відмінності за показником продуктивності завершення конфліктних ситуацій між групами наративів (“досконалі” та “недосконалі”, “посередні” та “недосконалі”) статистично достовірні (*=3,8 та *=3,4, р0,01). Поєднання емпіричних результатів, отриманих в різних видах дослідницьких процедур, дозволяє стверджувати, що високий рівень інтеграції особистого досвіду є додатковим показником здатності особистості до пошуку оптимальної стратегії поведінки у конфліктних ситуаціях та їх продуктивного завершення, а недосконалість наративу майже однозначно свідчить про непродуктивне їх завершення. Він є узагальненим показником суб'єктивної інтерпретації конфліктних ситуацій як фактору породження конфліктів.

Найвищий рівень інтеграції подій в структуру особистого досвіду забезпечує поєднання когнітивної та смислової (КС) схем (70,6% “досконалих” наративів). Застосування поєднання поведінкової та смислової (ПС) схем дає як “досконалі” (50% описів), так і “посередні” (40%) наративи, поведінкової та емоційної (ПЕ) схем - “посередні” (52,4%), а власне поведінкової (П) та поєднання поведінкової і когнітивної (ПК) схем - “недосконалі” та “посередні” (по 41,7% та 41,6% відповідно).

Отже, результати дослідження на цьому етапі засвідчили існування схем інтерпретації конфліктних ситуацій та дозволили встановити їх вплив на динаміку конфлікту: виникнення та характер розв'язання конфліктних ситуацій.

У третьому розділі “Розвиток здатності особистості до ефективного розв'язання конфліктних ситуацій” представлено результати формуючого експериментального дослідження. Його мета полягала у встановленні значення засвоєння наукових знань з курсу “Конфліктологія”, що відбувалося через спеціально організовані лабораторних заняття (незалежна змінна), на здатність ефективно вирішувати конфлікти (залежна змінна). Для досягнення цієї мети виявилось необхідним також утворення окремої групи студентів, в котрій навчання відбувалось у формі активного соціально-психологічного впливу, спрямованого на розвиток здатності особистості до усвідомлення власного процесу інтерпретації конфліктних ситуацій. Таким чином було створено дві експериментальні групи, одна з яких (n=26) засвоювала знання в процесі формуючого соціально-психологічного впливу, а друга (n=26) - в традиційній формі і виконувала в дослідженні функцію контрольної. Обидві групи були утворені з числа студентів, з якими проводилась діагностична частина дослідження. Програма була розрахована на 18 годин роботи в групі. Заняття були побудовані у формі тренінгу. Оскільки представлена програма є частиною курсу “Конфліктологія”, то передбачалось також досягнення парціальних цілей: 1) поглиблення та уточнення професійних знань студентів про конфлікт, конфліктну ситуацію, структуру, динаміку, функції конфлікту; 2) формування конфліктологічної компетентності (професіоналізму в управлінні конфліктами), що передбачає наявність знань про різні аспекти феномену конфлікту та оволодіння технологіями дії у ситуаціях складної міжособистісної взаємодії; 3) удосконалення професійної здатності до рефлексування та безоцінкового сприймання іншого; 4) активізація прагнення студентів до самоосвіти, самовдосконалення, розвиток інтересу до суб'єктивного світу іншого; 5) спрямування потенціалу конфлікту в позитивне русло та створення умов для виявлення та осмислення проблем, що може бути імпульсом для особистісного та професійного зростання.

Поставлена мета передбачала розв'язання наступних завдань: 1) актуалізувати уявлення студентів про конфлікт та структурувати досвід перебування в конфліктних ситуаціях; 2) розкрити роль суб'єктивної інтерпретації ситуації та відмінностей у суб'єктивних інтерпретаціях у виникненні конфліктних ситуацій та сформувати уявлення про необхідність їх врахування для ефективного вирішення конфліктів; 3) показати, що конфлікт - це сконструйована людиною історія, в процесі створення якої працюють певні контексти (“рамки”), які примушують бачити власну історію лише під певним кутом зору і не дають можливості побачити особистості множинність смислів, яку має кожна з них; 4) навчити знаходити інші смисли, деконструювати домінуючу історію, через оволодіння вмінням займати рефлексивну позицію, застосовуючи когнітивні і смислові рамки для осмислення досвіду перебування в конфліктних ситуаціях; 5) встановити, чи існує причинно-наслідковий зв'язок між умінням застосовувати смислові й когнітивні схеми аналізу конфліктних ситуацій та продуктивним розв'язанням конфліктних ситуацій.

Заняття в другій експериментальній групі передбачали засвоєння наступних тем: “Аналіз конфлікту” “Управління емоціями”, “Впевнена поведінка в реалізації переговорної стратегії”.

Повторна діагностична процедура дозволила встановити, що формуючий експеримент призвів до ряду змін, які в узагальненому вигляді представлені у таблиці 1.

Таблиця 1

Застосування інтерпретаційних схем у діагностичній та експериментальних групах

Порівняння результатів обох експериментальних груп з попередніми даними цих груп дозволило встановити наявність ряду змін. Зокрема, зростання та тенденцію до зростання показників “Авторитарний”, “Агресивний”, “Суперництво”, “Пристосування”, та зменшення показника “Емоційна схема” в обох експериментальних групах, що можна вважати результатом впливу вивчення курсу конфліктології - змінної, що діяла в обох групах; тенденцію до зменшення показника “Уникнення” та тенденцію до зростання показників “Співробітництво” та ”Смислова схема” в першій експериментальній групі можна пояснити експериментальним впливом. Порівняння експериментальних даних з даними попереднього зрізу говорить про значне збільшення відмінностей між групами за показниками “Незалежний” стиль міжособистісної взаємодії, “Когнітивна схема” та “Смислова схема”. Порівняння частоти використання різних схем інтерпретації конфліктних ситуацій до та після впливу, дозволило встановити, що в першій експериментальній групі зріс відсоток використаних когнітивних та смислових схем та зменшився відсоток використаних емоційних та поведінкових.

Порівняння показників першої та другої експериментальної груп після впливу дозволило встановити достовірну відмінність між групами за показниками “Когнітивна схема” (U=230; р=0,047) та “Смислова схема” (U=189; р=0,009), за якими перша експериментальна група перевищує другу. Тенденцію до достовірної відмінності мали показники “Авторитарний”, “Незалежний” стилі міжособистісної взаємодії, “Поведінкова схема” за якими друга експериментальна група перевищувала першу експериментальну та за стилем “Уникнення” де перша експериментальна група перевищувала другу.

Загалом можна стверджувати, що після експерименту досліджувані першої експериментальної групи стали впевненіші в собі, вони частіше використовують стиль суперництва і менше стиль пристосування для вирішення конфліктних ситуацій, що поєднується із тенденцією до схильності використовувати стиль співробітництва та меншим використанням стилю уникнення. Ураховуючи тенденцію до зростання показника за шкалою “Агресивний” в першій експериментальній групі, можна стверджувати, що досліджувані стали впевненіші, щиріші, наполегливіші в досягненні цілей. Підвищився ступінь відстоювання ними власних інтересів. Водночас, на відміну від другої експериментальної групи, тенденція до зростання показників за шкалою “Співробітництво” та кількості смислових контент-одиниць свідчить про збільшення уваги й до інтересів суперника через глибоке проникнення в інтереси та бажання опонента. Крім того, досліджувані першої експериментальної групи більше, ніж другої, схильні обдумувати ситуацію, використовуючи контент-одиниці продуктивних схем (когнітивні та смислові), що вказує на зростання продуктивності вирішення конфліктних ситуацій.

Досліджувані другої експериментальної групи почали демонструвати більшу авторитарність, незалежність, тобто неконструктивні тенденції, що свідчить про впертість у відстоюванні власної точки зору, зростання незалежності думки, тенденцію до лідерства та домінування. Вони мають тенденцію до зростання конфліктних проявів та схильність відстоювати власні інтереси в конфлікті, але водночас - більшу залежність, що проявляється у підвищеній чутливості до впливів середовища, тенденції до вираженої залежності мотиваційної направленості від стосунків зі значимими іншими, а власної думки від думки оточуючих. Таке одночасне зростання діаметрально протилежних показників свідчить про проблему незалежності-підкорення, яка виникає в ситуації, що примушує підкорятися всупереч внутрішньому протесту. Водночас спостерігається зменшення, у порівнянні з першою експериментальною групою, кількості когнітивних та смислових контент-одиниць.

Встановлені відмінності відобразились у поєднаннях схем. Досліджувані першої експериментальної групи значно менше використовували поєднання поведінкової та емоційної схем (3,8%), які до експерименту використовувались найчастіше (23,3%). Натомість у цій групі значно збільшився відсоток використання поведінково-смислових (26,9%), когнітивно-смислових (19,2%) та когнітивно-емоційно-смислових (11,5%) поєднань схем. У другій експериментальній групі після проведення експерименту переважали поведінково-смислові схеми (19,2%).

З метою уточнення ефективності формуючого впливу та перевірки встановленого факту схильності до зростання упевненої поведінки при вирішенні конфліктних ситуацій, уважнішого ставлення до опонента, була розроблена та проведена анкета “Поведінка в конфліктній ситуації”.

Установлено, що досліджувані першої експериментальної групи більше орієнтовані на пошук різних варіантів вирішення конфліктних ситуацій (*=1,8; р?0,05), бажають зберегти й поліпшити стосунки (*=2,0; р?0,05) та допускають можливість помилок у власній поведінці(*=2,7; р?0,01), однак досліджувані другої експериментальної групи наголошують на більшому відчутті керованості ситуацією (*=2,5; р?0,01).

Зміни, які відбулися в обох групах позначились на виборі форми завершення конфліктної ситуації та загалом на продуктивності їх завершення (таблиця 2).

Таблиця 2

Продуктивність завершення конфліктних ситуацій у діагностичній та експериментальних групах

Після впливу перша експериментальна група достовірно перевищує другу за показником продуктивності завершення конфліктів (*=1,7; р?0,05). Уваги заслуговує і те, що найуживанішою формою завершення конфліктів в першій експериментальній групі є вирішення, що використовувалось 30,8% досліджуваних (до експерименту 10%).

Важливими є відмінності, встановлені між підгрупами, що продуктивно вирішили конфліктні ситуації в обох експериментальних групах. Виявлено, що досліджувані цієї підгрупи в першій експериментальній групі переважають аналогічну у другій за показниками “Суперництво” (U=21,5 р=0,054) та “Співробітництво” (U=19,5 р=0,034), що ще раз підтверджує більшу активність та збільшення уваги до задоволення як власних інтересів у конфлікті, так і увагу до інтересів суперника та прагнення владнати конфлікт з вигодою для обох.

Формуюче дослідження дало можливість встановити особливості психологічного впливу, що відбувався в різних формах, на інтерпретацію конфліктної ситуації. Установлені паралельні зміни в експериментальній та контрольній групах, свідчать, що вивчення конфліктології, яке перетворює конфліктну ситуацію в об'єкт пізнання, призводить до переходу емоційно-реактивного реагування в конфлікті в раціонально-пізнавальне ставлення до нього: розширюються знання про причини конфліктних ситуацій, поведінку і спілкування в конфлікті, закономірності перебігу конфліктів, діяльність опонентів у конфліктному протиборстві тощо. Систематичне вивчення наукових засад конфліктології призводить до розуміння природи цього явища, що виявляється в усвідомленому використанні досліджуваними засобів вирішення конфліктної ситуації, але водночас не є достатнім для зростання продуктивності їх розв'язання.

Невідрефлексований та неосмислений досвід перебування в конфліктних ситуаціях, теоретичні знання про особливості об'єкту осмислення (конфліктної ситуації), швидше за все, спонукають застосовувати усталені, культурно засвоєні інтерпретаційні схеми. Їх основою є, в основному, поведінкові та емоційні параметри поведінки, що не завжди дозволяє продуктивно завершити конфліктні ситуації. Хоча не можна виключати важливості впливу засвоєних знань на інтерпретацію конфліктних ситуацій. Достатньою детермінантою, що зрушує рівновагу в бік конструктивності, є застосування когнітивних та смислових схем, що відбувається при доповненні зазначеного впливу фіксацією уваги особистості на необхідності усвідомленого ставлення до власного процесу інтерпретації, усвідомленого, оцінюючого ставлення до його особливостей. Тобто, для ефективного розв'язання конфліктних ситуацій потрібним є поєднання відрефлексованого і усвідомленого досвіду перебування в конфліктних ситуаціях, наукових знань про конфлікт та усвідомлення особистістю власного процесу інтерпретації конфліктних ситуацій та його особливостей.

У висновках дисертаційної роботи підводяться підсумки теоретичного та емпіричного дослідження.

У дисертації теоретично обґрунтовано та емпірично вивірено можливість підходу до аналізу чинників міжособистісних конфліктів, як результату застосування усталених інтерпретаційних схем. Показано, що ефективність розв'язання конфліктних ситуацій істотно підвищується в разі усвідомлення особистістю власного процесу інтерпретації та його особливостей. Узагальнення результатів дослідження підтвердило гіпотезу дослідження і дозволило дійти наступних висновків:

1. Згідно із особистісно-ситуаційним підходом до вивчення психологічної реальності, поведінку в конфліктній ситуації слід розглядати як таку, що детермінується не тільки об'єктивними обставинами, а й результатом її сприймання, інтерпретації та визначення учасниками взаємодії. Наявність суперечностей або їх накопичення, зіткнення мотивів, можливостей реагування, ідей, бажань, внутрішня проблематичність, невизначеність у варіантах розвитку ситуації зумовлюють їх критичність та проблематичність. Вони вимагають відновлення втраченого смислу, переосмислення, логічного розуміння, але в реальності інтерпретуються, що відбувається через “накидання” особистісного смислу на ситуацію як на об'єкт розуміння. Це здійснюється із застосуванням інтерпретаційних рамок (схем), на основі яких здійснюється побудова суб'єктивної моделі конфліктної ситуації.

2. Важливою ознакою достатнього рівня інтегрованості досвіду, отриманого при інтерпретації конфліктних ситуацій, є повнота наративної структури (досконалість наративу), що є одним із показників можливого продуктивного завершення конфліктних ситуацій.

3. Встановлено та емпірично підтверджено застосування у процесі інтерпретації конфліктних ситуацій поведінкових, емоційних, когнітивних та смислових схем, що мають культурну природу і діють в конфлікті інтегровано, але перевага надається одній чи кільком. Підтверджено, що схильність використовувати ті чи інші схеми інтерпретації, впливає на продуктивність завершення конфліктних ситуацій. Типовим для інтерпретації конфліктних ситуацій виявилось використання поведінкової схеми, характерною особливістю якої є суперечливість, що зумовлює її недостатню продуктивність. Найпродуктивнішими є когнітивні та смислові схеми. Непродуктивними - емоційні схеми.